Феномен тілесності

Семіотична (семіотика ґендерного тіла): аналізуються два її вектори. Перший, пов'язаний насамперед з ім'ям Ю. Крістєвої, спрямований на пошук онтологічних засад мови та різних систем культурних значень. Тілесність тут розглядається як фундаментальна передумова функціонування мови, конституювання її значень та культурних сенсів взагалі. Другий вектор складають феміністичні розробки проблематики ґендерного тіла (Л. Іригарей, Д. Батлер, С. Бордо та ін.). Аналіз конструктивізму та есенціалізму дозволяє визначити теоретичну інтерпретацію тілесності у феміністичній теорії. Такі поняття як перформативність (performativity - повторення та цитування норми) та перфоменс (performance-відтворення перформативності з боку її/його носія) дозволяють зрозуміти суть феміністичного конструктивізму. Апеляція до цих понять у феміністичний теорії обумовлена метою подолання соматофобії дискурсивного конструктивізму статі та потребою у виявленні механізму дискурсивної матеріалізації тіла. Висловлюється припущення, що незважаючи на активне звернення у феміністичній теорії до феномену тіла, воно продовжує залишатися у ній редукованим або до соціальних функцій (у конструктивістських концепціях), або до суто біологічних властивостей (есенціалістські концепції).

Аналітична/прагматична: розглядається як продовження традиції модерної десоматизації, але де вже постає питання про роль тілесних чинників мислення та мови (Дж. Дьюї, Г. Дрейфус, Г. Стросон).

Когнітивна: аналізується як відгалуження аналітичної стратегії, представленої головним чином у працях Дж. Лакофа та М. Джонсона. Дана стратегія спирається на відкриття у когнітивних науках, що вимагають перегляду фундаментальної ідеї сучасної культури про незалежний від тілесності трансцендентальний розум. В ній стверджується, що особлива побудова людських тіл у вигляді нейронних зв'язків обумовлює здібність мислення до концептуалізації та категоризації. (Останні дві ресоматизаційні стратегії розглядаються у першому розділі).

У шостому розділі - "Основні культурні сенси тілесності" - розгляд феномену тілесності переходить із площини філософської концептуалізації у соціокультурну. У підрозділі 6.1 "Тілесність як невід'ємний вимір основних соціально-культурних практик" здійснюється обґрунтування тілесності як невід'ємного виміру основних соціокультурних практик та категоризація тілесності у культурі. Спираючись на тезу про те, що кожна культура створює власну, відповідну їй, людину, робиться висновок: кожний культурний світ отримує власний антропологічний корелят. У своєму бутті людина є "культурозмінною величиною". Ця величина, або відповідний людський тип охоплює всі виміри людського буття: світоглядні настанови, картину світу, норми поведінки, організацію волі, динаміку чуттєвості тощо. Для обґрунтування даних положень залучається поняття тілесної податливості, що фіксує зв'язок людини зі світом: завдяки своєму тілу людина поміщена у світ, а саме тіло переймає на себе конфігурацію буття. Тому тілесні риси й властивості можуть розглядатися як проекції культурних та соціальних форм людського буття. Зв'язок між тілесністю і культурним буттям людини розкривається через з'ясування наступних питань: яким чином відображаються соціальні та культурні форми у людській тілесності? в якому зв'язку із структурою культурної реальності перебувають трансформації тіла? чи тіло лише переймає на себе культурні форми, чи шляхом тілесних трансформацій конституюється властивий культурі спосіб буття?

Доводиться, що коли йде мова про проекції (впливи) культурних та соціальних форм на людську тілесність, то йдеться не лише про пасивне перетворення тіла під впливом певного способу життя. Між певною культурною практикою й тілом людини, що в неї залучене та нею займається, існує чіткий та усталений зв'язок. Поняття тіло для справи дозволяє його виявити. Придатне-для-цієї-справи тіло - це разом із тим культурна умова можливості існування й творення самої справи. Тому одним із надбань розвинутої культури стає вироблення спеціальних культурних механізмів для формування тіл, придатних для практик, властивих даній культурі. Щоб зафіксувати тілесний відповідник (проекцію) окремої культурної практики використовується поняття флеш-іміджу (flesh - "тіло, плоть" та image - "образ"). "Образ" тут не уявлення про тіло, а конкретна цілісність тих якостей та можливостей, котрих набуває людське тіло відповідно до тієї чи іншої культурної практики. А "тіло" у цьому випадку є втіленням культурної плоті, суть якої складає взаємна проникливість, обумовленість, визначеність та матеріальність людського тіла й тіла культури. Флеш-імідж - це репрезентація тілесністю культурних та екзистенційних значень, котрі у своєму зв'язку утворюють і транслюють певний тип людини. Визначаються функції (комунікативна і регулятивна) та структура флеш-іміджу. Аналізується флеш-імідж у порівнянні з такими усталеними поняттями як тілесна схема (body schema) та тілесний образ (body image).

У розділі розглядаються прагматична та символізуюча культурні функції тілесності, за допомогою яких культура набуває тілесного визначення. Перша відображає значення людського тіла та його якостей для процесу виконання тієї чи іншої справи. Тобто, справа несе на собі певну культурну значущість, що теж маніфестується тілесністю. Цим тіло здійснює символізуючу функцію, тобто стає одним із компонентів маніфестації культурного значення справи, якою займається людина. Далі у розділі розглядається культура як продукт тілесних вимог. Не тільки різні види діяльності формують автентичну для них людську тілесність. Не менш важливим і культурно впливовим є зворотний зв'язок, коли різноманітні культурні формоутворення постають як маніфестації людської діяльності, обумовлені певними соматичними чинниками чи вітальними потягами. Тут тіло виявляє себе як учасник культури, а не лише як її відбиток чи епіфеномен. Онтологічна значущість тілесності полягає якраз у тому, що людське тіло (у сукупності соматичних, вітальних, психічних потреб та якостей людини) - це активний початок культури, один з її головних дієвих чинників, через який конституюється сама культурна реальність.

Далі розглядається процес здобуття людиною тіла. Стверджується, що останнє не належить їй від народження. Людина народжується як певний організм, із яким є безпосередньо тотожною. У людському організмові лише криється можливість виникнення людського тіла. Для цього цілком природна органіка повинна перетворитися на власне людську тілесність, набути відповідного людському буттю вітального тонусу та увійти в автентичний своєму становищу серед людей флеш-імідж. Індивід отримує власне тіло, входить у нього так само, як він входить у свідомість та досягає осудності волі. Це перетворення організму на людське тіло є однією з головних проблематизацій людського буття й окреслює сенс феномену тілесності. Індивід не лише отримує тіло для свого буття у культурі, він власними зусиллями здобуває його. Зорієнтованість людини на здобуття бажаного тіла та на відповідну тілесність - це і є соматична інтенція людського самовизначення. Ця інтенція складає одну з важливих конституант інтенціональності культурного буття взагалі.

У розділі розглядаються прояви соматичної інтенції самовизначення у дитячому, жіночому, похилому та враженому різновидах людського буття. Також предметом дослідження даного розділу стає феномен нормального тіла, що виражає норматив тілесності у культурі. Це своєрідне нормальне тіло, що охоплює широкий діапазон різноманітних соматичних якостей та особливостей, належність до якого робить людину в її індивідуалізованих ознаках тілесно нормальною. Усе, що виходить за межі цього нормативу, утворює знівечене або вироджене тіло, тобто аномальну тілесність. Аномальне тіло є одним із найсуттєвіших проявів людської неповноцінності. Для західноєвропейської культури нормальне тіло - це тіло дорослого, здорового чоловіка, позбавленого тілесних вад та немочі. Здобуття статевовікової визначеності людини відбувалося шляхом маскулінізації її ознак через редукцію до чоловічого типу всього статево-вікового антропологічного розмаїття людського буття. На сьогодні спостерігається тенденція деструкції нормального тіла культури (предмет аналізу дев'ятого розділу дисертації).

Серед сукупності флеш-іміджів окремо виділено зразковий флеш-імідж - тобто тілесність, що слугує зразком для соматико-вітальних орієнтацій людей. Визначено його дві функції: по-перше, він є одним з головним вимірів Я, тобто рефлексивної єдності особистості; по-друге, зразковий флеш-імідж є не лише однією з інтенціональностей особистісного самовизначення, а й важливою формою усталеного буття, тобто життєвого здобутку людини. Зразковий флеш-імідж є одним із головних оформлень її буття. Зразкова тілесність функціонує у суспільстві як один із найвагоміших і найпривабливіших ідеалів.

Визначено п'ять головних культурних сенсів тілесності: 1) маніфестація культурної реальності та її унаочнення (поняття тілесних маніфестацій культури); 2) як тілесна передумова й умова здійснення різноманітних культурних практик, котрі інакше унеможливлюються (поняття спеціалізовані тіла); 3) засіб міжлюдського спілкування (комунікативна, символізуюча та ініціююча функції); 4) визначальний чинник організації культурної реальності та способу людського буття (поняття культурних репрезентацій тілесності); 5) об'єкт культурних артикуляцій та оцінок (культурна семіотика тіла).

У розділі виділено чотири культурні диспозиції, у контексті яких у дисертації здійснено експлікацію основних культурних сенсів тілесності: у відношенні людини до онтологічного абсолюту; у соціальній організації людського буття; у життєвому самовизначенні людини та здійсненні нею особистісної (екзистенційної) ідентифікації; у глобальних буттєвих проблематизаціях сьогодення. Через ці онтологічні ситуації культурна реальність постає у своєму абсолютному (засадничому), соціальному (інтерсуб'єктивному), екзистенційному (особистісному) та історичному (темпоральному, сучасному) вимірах. Звертаючись до них, з'ясовується місце, яке посідає людська тілесність у конституюванні граничних засад буття, соціального устрою, самовизначення особи та ситуації сучасності. Наступні три розділи присвячені дослідженню тілесності у контексті вищезазначених культурних диспозицій.

Сьомий розділ - "Концептуалізація тіла у релігійному світобаченні: християнська парадигма" - має на меті розглянути місце та роль тілесності у контексті релігійного досвіду як найбільш розвинутої культурної практики абсолютного (перша культурна диспозиція тілесності). У підрозділі 7.1 "Три питання про релігійний сенс тілесності" висвітлюються три головні релігійні сенси тілесності. Перше стосується співвідношення Божественного й твірного ("тварного") буття, тобто онтологічного значення тілесних, чуттєво даних феноменів як таких. Це питання про те, чим є взагалі тілесний світ у диспозиції релігійної картини сущого. Друге питання охоплює світоглядні визначення релігійної свідомості щодо людського тіла. Це питання про роль, яку воно відіграє на життєвому шляху та у сакральній долі людини за установками віри. Третє питання стосується релігійних практик поводження людини із своїм тілом. Його зміст: як віруючому ставитися до власної тілесності, її вимог та прагнень в обширі головного, доленосного для особистості завдання спасіння власної душі. Висвітлення цих трьох питань дає змогу охопити головні виміри залучення тілесності - як поняття та якості буття - до складу релігійного досвіду. Дані питання лежать в основі концептуалізації тілесності у середньовічній думці у напрямку подолання амбівалентного характеру уявлення про тілесність в античності.

Для відповіді на ці питання визначено чотири біблійні значення тілесності: 1) тіло як окрема жива істота чи рід живих істот; 2) тіло як субстанція живого організму; 3) тіло як втілення і символ життя та життєдайності; 4) тіло як антитеза духові, котра, репрезентуючи властивості й дію "світу цього", здатна у своїй самовизначеності руйнувати благу долю людини (визначається як контроверза духу та тіла). Розгляд цієї контроверзи складає первинний пункт аналізу тіла у складі релігійного досвіду. Метою розділу стає доведення того, що без конструктивного включення тілесного досвіду до складу релігійного переживання християнство стає неможливим ані як релігійна доктрина, ані як релігійна практика. У підрозділі 7.2 "Григорій Сковорода: відкриття "нового тіла" аналізується поняття тіла у вченні Г. Сковороди, для якого умовою народження істинної людини є відкриття нею в собі нового тіла. У підрозділі 7.3 "Феміністична критика Біблії" викладається критика Біблії, що виходить із аналізу антропологічних особливостей жінки та уявлення про тіло як сутнісну ознаку людського буття.

Восьмий розділ - "Зв'язок соціальності та тілесності" - виявляє роль тілесності у соціальній організації буття (друга культурна диспозиція тілесності). Встановлюється між тілом людини та соціальністю відношення не протиставлення та взаємовиключення, а взаємної кореляції та залежності. У зв'язку з цим, у підрозділі 8.1 "Суспільство як антропологічна ситуація" здійснено аналіз суспільства з позицій врахування його антропологічної визначеності як певної композиції взаємопов'язаних можливостей існування людини в її вітальних, психічних та соматичних вимірах. Доводиться, що кожне суспільство створює власну, лише йому притаманну антропологічну ситуацію. Саме остання є тією реальністю (i поняттям), що опосередковує екзистенційну дійсність життєвого світу, з одного боку, i соціокультурну дійсність суспільства, - з іншого. А тому, окрім наявних соціальних інститутів чи правових установок, суспільна специфіка визначена тим, які можливості людського самоздійснення припускаються соціумом, а які - унеможливлюються. Суспільство є важливою умовою можливості людських самовизначень, створюючи одні життєві перспективи і унеможливлюючи інші.

З іншого боку, певний суспільний лад передбачає відповідний людський тип і вимагає цього типу людини як учасника суспільних відносин. Доводиться, що кожному суспільному ладі притаманна особлива людська тілесність - форма тіла, розвиток тієї чи іншої групи м'язів, навички специфічних тілесних рухів та реакцій, ритм дихання, мімічні маски, низка відчуттів тощо, тобто - комплекс різноманітних соматичних, вітальних, психічних ознак, котрий у своїй єдності та сукупності утворює окремий антропологічний тип - тілесно специфіковану людину. Проте людська тілесність не розглядається лише як похідна від соціального буття, тобто як суспільний епіфеномен. Доводиться, що тілесність у своїй конкретній визначеності складає один із вагомих чинників та є важливою передумовою суспільного життя: між соціальністю та тілесністю існують відношення не однобічної причинно-наслідкової залежності, а взаємообумовленості й відтак - онтологічної кореляції. Конкретизація зв'язку соціальності та тілесності здійснюється через розгляд основних ідей політичної метафізики тілесності Е. Канторовіца. Аналіз широко задіяної ним теорії двох тіл короля виявляє тілесні засади політичних практик та інституцій у їхній історичній ретроспективі.

Деструкція тіла у соціальному конструктивізмі розглядається через перетворення людської тілесності в умовах радикального перетворення суспільства, коли створення нового соціального ладу стає метою й справою цілеспрямованої суспільно-політичної діяльності. Аналіз тоталітарного суспільства доводить, що вимога смерті є одним із найсуттєвіших вимірів його як антропологічної ситуації. Причому, вимога смерті - це не покарання людини смертю, а примус її власної волі позбавити себе життя, вчинити самогубство у тій чи іншій формі. Стверджується, що за самим фактом наявності такої вимоги правове суспільство не відрізняється від тоталітарного. Культурною формою вимоги смерті у правовому суспільстві є честь: задля збереження свого соціального тіла, людина честі знищує своє біологічне тіло. Формулюється висновок про те, що антропологічні ситуації правового та тоталітарного суспільств відрізняються не фактом наявності такої вимоги, а формою, механізмом та екзистенційним (як і соціальним) сенсом її здійснення. Антропологічна ситуація тоталітарного суспільства визначається тим, що жива людина зрікається своєї власної істоти, а "смерть особистості" стає основою тоталітарної ситуації людського буття.

Цей висновок слугує методологічним підґрунтям аналізу тоталітарного тіла у підрозділі 8.4 "Тоталітарне тіло і його світоглядне предуготовлення". Відчуженість стає основною характеристикою тоталітарного тіла. Обґрунтовується висновок, що за умов тоталітаризму людина не лише втрачає невідчужуваність свого тіла (руйнація принципу тілесної недоторканості громадянського суспільства). Людське тіло стає тим посередником, тією вразливою частиною особистості, через котру тоталітарна влада висуває свої вимоги до особистості та здійснює її деструкцію. Унаочненням цієї тези постає репресивна суспільна практика часів тоталітаризму. Десоматизація тоталітарної людини досягається завдяки творенню колективного тіла та надання йому статусу достеменної реальності, завдяки чому відбувається зречення від власного тіла. Дослідження російського дискурсу (межа ХІХ-ХХ ст.) навколо тілесності виявляє світоглядні та теоретичні передумови конструювання тоталітарного тіла та механізми його здійснення. Стверджується, що уявлення про суспільство як колективне тіло, в якому індивідуальне тіло може набути значення універсального буття лише розчинившись (анігілювавшись) в ньому, була продуктом різних інтелектуальних та світоглядних тенденцій та прагнень (філософія всеєдності, дискримінація репродуктивності, ідея андрогінності, антифемінна налаштованість) тієї епохи. Революція політично закріпила дану метафізичну настанову і перетворила її у деантропологізовану соціокультурну реальність.

Спираючись на тезу про те, що у тоталітарному суспільстві основним суб'єктом стає не окремий індивід, не громадянин, не людина з її невід'ємними правами, а соціальна цілісність, яку у випадку класового тоталітаризму представляє прогресивний клас робітників, обґрунтовується положення про те, що в результаті не конкретна людина, а віртуальна тотальність набуває значення відправної точки всього людського життя. Весь спектр людського та взагалі значущого редукується до інтересів певної тотальності. Відповідно до вимог та потреб цієї раціональної конструкції вибудовується також і вся соціальна дійсність. Умонтування людини у соціальну систему, де вона (людина) позбавлена визначального статусу, віртуалізує її сутність: людина відмовляється від власної природи на користь певного конструкта. Тому проблема віртуалізації людини тоталітарною свідомістю є актуальною не лише для тоталітарних та посттоталітарних суспільств. Підкреслюється, що сучасні технонаукові суспільства, де вплив комп'ютерних віртуальних реальностей на життя не поступається силі віртуальності тоталітарних утопій, також потребують промислювання цих сюжетів (оскільки у таких суспільствах теж відбувається своєрідне знеособлення людини). Цим виявляється спорідненість сучасного технотронного ("інформаційного") суспільства з тоталітарним.

Дев'ятий розділ - "Тілесні конотати самовизначення особистості та сучасні перетворення тілесності" - завершує дисертаційне дослідження аналізом двох останніх культурних диспозицій тілесності - через відношення людини до самої себе та через зріз глобальних викликів сучасності. Обґрунтування тілесності як основи ключових самоідентифікацій людини здійснено через розгляд екзистенційного досвіду особи. Значення тілесності у людському бутті визначається колом тих можливостей (і неминучостей) існування, котрі виникають завдяки тілесності людини і мають її за передумову. Культурний й екзистенційний сенси тілесності у самовизначенні людини розкриваються лише через коло тих буттєвих подій, послідовність яких складає процес самовизначення, а їхньою ареною виступає людське тіло. Складові процесу самовизначення, через які конституюється людська особистість і щодо яких тілесність є визначальною (і вирішальною) умовою їхньої можливості, визначаються як антропологічні події. Завдання розділу полягає у з'ясуванні ролі та місця головних антропологічних подій у процесі людського самовизначення та способу становлення тілесності основою самоідентифікацій особистості. Цим вирішується питання про значущість тілесності в екзистенційному досвіді людини. У якості головних антропологічних подій людського буття виокремлюються наступні сім: народження, дитинство, вік, стать, хвороба, старість, смерть (даний перелік не є їхньою класифікацією, а лише охоплює головні виміри антропологічної ситуації особистості як живої, тілесної істоти). Розгляд тілесності як умови самоідентифікації особистості здійснено у двох планах: по-перше, через аналіз екзистенційного значення головних антропологічних подій, їх місця й ролі у житті особистості; по-друге, через експлікацію тих культурних форм, в яких антропологічні події визначаються культурою і залучаються у систему культурних значень. Форми асиміляції культурою антропологічних подій та явищ називаються культурними перформаціями тілесності.

Доводиться, що лише у своїй єдності антропологічні характеристики забезпечують самоідентифікацію особистості. Тілесність у низці різноманітних антропологічних характеристик та їхніх конкретних значеннях складає одну з головних засад даного синтезу. Через головні антропологічні події відбувається інтеграція тілесності як у життєвий світ особистості, так і у культурну реальність.

Четверта диспозиція тілесності у культурі стає предметом дослідження підрозділу 9.2 "Тілесність під тиском сучасної цивілізації". Тут аналіз тілесності спирається на положення про те, що історичність не тотожна абстрактній темпоральності, вона характеризує буття у його подієвості, тобто у конкретності змісту, котрий утворюється буттям як подією існування того чи того сущого. Сучасність належить до кола головних конститутивних елементів людської історії. Тому експлікація культурного-антропологічного сенсу тілесності буде неповною без аналізу того місця, котре вона займає у ситуації сучасності. Тема тілесності у контексті сучасності - це тема новітніх проблем та випробувань людського тіла. Проаналізовано три сучасні виклики людській тілесності. По-перше, екологічний, пов'язаний з нестримним економічним розвитком та урбанізацією і ставить під питання можливість відтворення природних основ людського буття, й відтак - подальше існування людини як живої істоти. По-друге, віртуальний. Різноманітні й все більш потужні витворювані культурою віртуальні реальності невдовзі можуть досягти рівня майже повного "заміщення" тілесності. По-третє, могутнім викликом усталеній тілесності й існуючим у культурі флеш-іміджам стала деструкція нормального тіла культури. Сучасне людство переживає перехід від нормативної тілесної моноцентричності маскулінного типу, властивої класичній культурі, до поліцентричності культурного самовизначення тілесності. Однією з могутніх сил, що розвиває цю тенденцію, є феміністичний рух. Завершується розгляд перетворень тілесності в актуальній сучасності аналізом популярного у сучасній думці дискурсу постлюдських тіл, котрі визначаються як альтернатива нормальним тілам. Постлюдськість постає як заперечення домінуючих культурних цінностей. У дослідженні стверджується, що дискурс постлюдських тіл не пропонує нової парадигми тілесності. Натомість він доводить логіку конструктивістського підходу до її логічного кінця: адже постлюдські тіла самі є конструктами, але такими, що спрямовані проти культурних вимог та запитів. А тому можна говорити, що це є самоконструкти - перформативність яких задана не домінуючим дискурсом, а самим людським індивідом. Постлюдські тіла - це виклик нормальному тілу. Але як будь-який конструкт постлюдське тіло ігнорує власну тілесність. У результаті руйнування й ерозії первинної тілесної самоідентифікації постлюдська тілесність стає відкритою до таких позакультурних чинників, як нелюдські органічні форми (тварини, мікроорганізми), технічні пристрої (комп'ютери) тощо. Трансплантація у тіло технічних (штучних) та іншовидових (органічних) властивостей цього світу трансформує людське тіло в постлюдське: кіборг - це таке людське тіло, котре виникло у результаті зрощування людини з техногенним середовищем, образ онкомиші як форма проникнення тваринної біології у людську тілесність. У зв'язку з перспективами трансформації людської тілесності в умовах технонаукового суспільства постає питання про правомірність виникнення кіборогенної антропології. Значення дискурсу постлюдських тіл полягає у проблематизації та перерозподілі існуючих форм ідентичності.

ВИСНОВКИ

У висновках наводяться основні результати дослідження феномену тілесності, що визначають його подальші теоретичні перспективи розвитку. Викладене у дисертації підсумовують такі узагальнюючі положення.

Концепт тілесності є одним із найпродуктивніших та найбільш уживаних у сучасних дискурсивних практиках; популярність проблеми тілесності у світовій думці спровокована ситуацією онтологічного повороту думки початку минулого століття, що оприявнив задачу переосмислення ключових засад класичної модерної метафізичної настанови; низка різноманітних версій онтологічного повороту сучасної філософської думки засвідчує його ресоматизаційну спрямованість; у результаті основні класичні поняття (свідомість, особистість, Я, діяльність, розум, що легітимують метафізичний статус самосвідомого суб'єкту) втрачають свою безумовну онтологічну достовірність; натомість ті поняття, що були витіснені на периферію філософських розмислів або зовсім ігнорувались ними (влада, ґендер, життєвий світ, комунікація, ментальність, стать, тілесність тощо) все більш стрімко набувають теоретичної ваги; можна стверджувати, що дискурс тілесності виникає тоді, коли філософське мислення припиняє пошук достовірностей лише у сфері свідомості і розширює його межі онтологічними феноменами; без апеляції до тілесності їхнє осмислення стає проблематичним.

Обґрунтування тілесності як універсального теоретичного концепту викликана потребою сучасного мислення у формуванні нових своїх засад, без яких осмислення феноменів людського буття виявляється однобічним; експлікація його чуттєвого виміру стає можливою саме завдяки концепту тілесності, цим обумовлена його широка методологічна вживаність у сучасній гуманітарній думці.

В українській філософії проблематика тілесності лише недавно стала предметом академічного інтересу; недостатнє оперування здобутками світової думки у царині дослідження тілесності та відсутність чіткої методологічної позиції характеризують вітчизняний стан її розробки; така ситуація обумовила активне звернення у дисертації до світових здобутків дослідження тілесності з тим, щоб, по-перше, імплементувати їх в український філософський контекст, по-друге, остаточно легітимізувати у ньому дискурс тілесності, що презентує ресоматизаційну стратегію сучасної філософської думки, і, по-третє, за допомогою концепту тілесності сприяти більш виразній дискурсивній структуризації української філософської думки у сфері досліджень феноменів людського буття.

Незважаючи на значні досягнення сучасної філософської думки в осмисленні феномену тілесності, існує ряд проблем, що потребують подальшого вирішення. Це, по-перше, методологічна строкатість підходів та розпорошеність змістовних висновків у дослідженні феномену тілесності. Така поліметодологічність дискурсу тілесності обумовлена як плюральністю сучасних дискурсивних стратегій, так і міждисциплінарним характером проблеми тілесності. По-друге, дисбаланс у загальній дослідницькій картині, що вносить домінування конструктивістського підходу у теоретичній інтерпретації феномену тілесності. Необхідність розробки загальної теорії тіла (що не раз артикулювалася сучасною думкою як її нагальне завдання) виявляє потребу у синтезі набутих знань та відповідної актуалізації їхнього евристичного потенціалу.

Запропонований у дисертації онтоантропологічний підхід в інтерпретації феномену тілесності складає важливий крок щодо методологічної та міждисциплінарної інтеграції дискурсу тілесності та створення загальної теорії тіла. Суть даного підходу полягає у визначенні тілесності у якості онтологічного чинника людського життя та універсального філософського концепту. Такий підхід має два наслідки: по-перше, долається розхоже уявлення про людське тіло як організм, котрий оприявнює десоматизовану природу модерної версії людини, по-друге, тілесність перестає бути лише об'єктом дослідження, а виступає його ефективним та необхідним інструментом. Подальша розробка онтоантропологічного напрямку осмислення тілесності складає одну із теоретичних перспектив даної дисертації.

Введення концепту тілесності у сучасну дослідницьку парадигму визначає ціль запропонованого підходу. Тут йде мова не лише про гуманітарну сферу, але й інші галузі науки (медицина, право, економіка тощо). Так, в останні роки є вельми популярними студії із соціальної історії медицини, завдяки котрим різні аспекти здоров'я, хвороб, медичного лікування стають предметом дослідження науковців з різних дисциплін. Діяльність заснованого у 1969 році у Великій Британії Товариства соціальної історії медицини демонструє зразки взаємодії природничих та гуманітарних дисциплін, основним стрижнем яких виступає дискурс тілесності (дослідження К. Джоунса та Р. Портера). Визнання тілесності у її онтологічній площині як фундаментального поняття, що визначає різноманітні практики культури, має широке коло подальшого теоретичного розробку.

Дискурсивно-інтегративна роль концепту тілесності має універсальне значення у сенсі посилення взаємопроникнення: 1) природничих та гуманітарних сфер; 2) аналітичної та континентальної (європейської) традицій; 3) різних дискурсивних стратегій (наприклад, аналітичної та феміністичної, чи то феноменологічної та феміністичної); 4) різних дисциплін (антропології, культурології, історії, філософії тощо). Інтеграція самого дискурсу тілесності як узгодження різних ресоматизаційних стратегій мислення (феноменологічної, генеалогічної, когнітивної, аналітичної, семіотичної, фізикалістської тощо) також має свої перспективи здійснення в межах запропонованого в дисертації підходу. Включення концепту тілесності до складу парадигми сучасного мислення, що виявляє інтенцію до єдності, дозволяє узгодити різні типи раціональності, але вже не за декартовим критерієм ясності та чіткості, а за їхнім теоретичним потенціалом виявляти буттєві сенси.

У галузі самої філософії надання онтологічного сенсу тілесності сприяє подоланню таких ключових модерних дихотомій, як проблема духу та тіла й епістемологічне протиставлення суб'єкту та об'єкту. Внаслідок інкорпорації концепту тілесності у тканину філософської рефлексії відкривається можливість перечитування процесу її започаткування, ґенези та переосмислення основних філософських тем і сюжетів. Так, феміністична філософія, що активно використовує концепт тілесності, пропонує з соматичних позицій переглянути історію філософії, створити феміністичну епістемологію (дослідження Е. Грош).

Здійснений у дисертації аналіз численних вчень мислителів як минулого, так і сучасної доби, виявив у них засадничу роль концепту тілесності. Вироблення філософських ідей з самого початку їхньої історії невід'ємно пов'язано із апеляцією до тілесності. Історико-філософський аналіз процесу концептуалізації тілесності розкриває широкий горизонт реінтерпретацій філософських позицій багатьох мислителів. Дана робота вже здійснюється (увагу привертають досократики, Платон, Декарт, Спіноза, Ніцше, Гегель, Гусерль, С. Де Бовуар), але вона потребує подальшого розвитку у напрямку звернення до нетипово "тілесних" філософів (у дисертації додаються Аристотель, Августин, Аквінат, Ф. Бекон, Паскаль, К'єркегор, Фоєрбах та ін.).

Також важливим напрямком дослідження феномену тілесності є звернення до вітчизняної філософської традиції, що дозволяє задовольнити не лише дослідницьку допитливість, але й стати плідним підґрунтям у дослідженні сучасних соціокультурних практик українського суспільства. Аналіз у дисертації творчості Г. Сковороди виявляє її соматичну спрямованість та оригінальність філософської позиції. Порівняльний аналіз західної та вітчизняної традиції в інтерпретації тілесності виглядає як теоретично перспективний.

Завдяки визначенню тілесності як культурно-антропологічного феномену стає можливим декодування багатьох культурних сенсів. Дослідження того, як тілесність визначає різні форми культури і стає сама об'єктом їхнього впливу, доводить її онтологічну сутність. Тілесність в якості невід'ємного виміру таких основних культурних формоутворень та практик як релігія, соціальність, самовизначення особистості та сучасні цивілізаційні виклики, розкриває її універсальне значення для осмислення феноменів людського буття у всій його багатовекторності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Монографія:

1. Метафізика тілесності. - К.: Наукова думка, 2001. - 339 с.

Публікації у провідних фахових та інших наукових виданнях:

1. Феміністична версія тілесності в сучасній думці // Sententiae. - 2006. - № 1 - С. 169-177.

2. Ніцше та класичний ідеал людського тіла // Філософсько-антропологічні студії-2005. - К.: Стилос, 2005. - С. 171-181.

3. Від античного космосу до середньовічного світу: концептуалізація тіла у середньовічній думці // Мультиверсум. - 2006. - № 52. - С. 105-116.

4. Беконівське очищення досвіду в модерній програмі десоматизації буття // Sententiae. - 2004. - №2 - С. 62-72.

5. Віртуалізація людини тоталітарною свідомістю // Філософсько-антропологічні студії-2003. - К.: Стилос, 2004. - С. 190-199.

6. Тілесна грамотність у вимірі людської свободи // Філософсько-антропологічні студії-2003. - К.: Стилос, 2005. - С. 114-123.

7. Контрдесоматизація у Ніцше, або нігілізм як віталізм // Sententiae. - 2002. - № 2-3 - С. 77-87.

8. Ідея тілесності у західній метафізичній традиції // Наукові записки НАУКМА Сер. Філософія та релігієзнавство. - К.: Вид. дім "Академія", 2003. - С. 19-25.

9. Епістолярний спадок Декарта: діагноз - "зрада" раціоналізму //Sententiae. - 2002. - № 1 - С. 3-10.

10. Відмова від тіла: метафізична помилка сучасного фемінізму // Філософська думка. - 2001. - № 1. - С. 91-100.

11. "Витруальные" и "живые" тела в современной культуре: партнеры или соперники? // Интеллект, воображение, интуиция. Международные чтения по теории, истории и философии культуры. - № 10. - СПб, 2001. - С. 393-404.

12. Постчеловеческие тела: трансформация культурных стереотипов // Символы, образы, стереотипы: исторический и экзистенциальный опыт. Международные чтения по теории, истории и философии культуры. - № 8 - СПб, 2000. - С. 180-189.

13. Паралелізм душі та тіла у Спінози: об'єктивація чи індивідуалізація? // Sententiae. - 2001. - №3 - С. 23-30.

14. "Любов до істини" чи "правда життя": контроверза ego та soma // Філософсько-антропологічні студії-2000. - К.: Стилос, 2000. - С. 235-242.

15. Проблематика тілесності: становлення традиції досліджень //Філософсько-антропологічні читання-99. - К.: Стилос, 2000. - С. 104-114.

16. Пристрасті за Паскалем // Sententiae. - 2000. - №1 - С. 88-95.

17. Поняття плоті у біблійних контекстах // Наукові записки Острозької академії. Т. III. - Острог, 2000. - С. 91-99.

18. Флеш-имидж личности и персонаж культуры: А.С. Пушкин // Культура народів Причерномор'я. - 1999. - № 6. - С. 298-302.

19. Суспільство як антропологічна ситуація // Культура народів Причерномор'я. - 1999. - № 9. - С. 173-176.

20. Духовний вимір тілесності // Totalogy-ХХІ. Постнекласичні дослідження. - К.: ЦГО НАН України, 1999. - С. 445-450.

21. Традиція Біблійної критики і феміністична критика Біблії // Наукові записки Острозької академії. Т.II. - Острог, 1999. - С. 57-65.

22. Соматичні проекції культурних та соціальних форм // Культура народів Причерномор'я. - 1998. - № 5. - С. 259-263.

23. Глобальні трансформації людської тілесності // Людина і культура в умовах глобалізації. Зб. Наукових статей. - К.: Вид. Парапан, 2003. - С. 129-136.

24. Дискурс сексуальності в Росії та тоталітарне тіло // Метаморфози свободи: спадщина Бердяєва у сучасному дискурсі (до 125-річчя з дня народження М. Бердяєва). - К.: Видавець ПАРАПАН, 2003. - С. 586-597.

25. Людське тіло-природа-буття: нові горизонти чи старі пута? // Філософія. Антропологія. Екологія-2001. Ноосферна альтернатива і нові пізнавальні стратегії. - К.: Стилос, 2001. - С. 102-108.

26. Деоб'єктивація тіла та світу у феноменології М. Мерло-Понті // Феноменологія: рецепція у Східній Європі. - К., 2001. - С. 81-88.

27. Антропологічний та онтологічний повороти у філософській думці ХХ сторіччя // Філософсько-антропологічні читання-98. - К.: Стилос, 1999. - С. 134-142.

28. Апеляція до тілесності у структурі феноменологічного методу // Феноменология и философский метод. - К.: Тандем, 2000. - С. 62-74.

29. Проблематика тілесності: становлення традиції досліджень // Філософсько-антропологічні читання-99. - К.: Стилос, 2000. - С. 104-114.

30. Репресивність культури і світ дитинства // Філософські студії-Генеза'99. - К.: Генеза, 1999. - С. 68-71.

31. Десоматизация ego и понятие "жизненного мира" // Феноменология и современное гуманитарное знание. - К.: Тандем, 1998. - С. 49-56.

32. "Гендер", "Мерло-Понті", "Тіло", "Фемінізім", "Фромм", "Хорні" // Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. - С. 111-112, 370-371, 638-639, 664-665, 692, 701.

33. Тіло-хвороба-смерть: до К'єркегорової аналітики екзістенціалу відчаю // Українська К'єркегоріана. Доповіді міжнародного семінару "Сьорен К'єркегор і його роль в інтелектуальному житті Європи. Львівський державний університет ім. І. Франка, 26-27 листопада 1997. - Львів, 1998. - С. 137-141.

34. "Провінціалізм як проект", "За межею тендера", "Творити власну кіно оптику" // Українське кіно: ідентифікація у часі. Хроніки громадських обговорень 2001-2003 рр. - К.: Альтерпрес, 2003. - С. 108-110, 161-163, 256-260.

35. "Антропологічні тести на статус плоті", "Пошук справжнього життя", "Здоровий сміх та його хвороби", "Резюме" // Українське кіно: євроформат. Хроніки громадських обговорень 1996-2003 рр. - К.: Альтерпрес, 2003. - С. 190-195, 255-260, 359-363, 474.

36. Desomatization and Disembodiment as the Alternates of Corporal Literacy. Тези виступу // Multiliteracies: The Contact Zone September 22^nd - 27^th 2003 Ghent - Belgium, р. 58.

37. Віртуальність тілесного низу в архаїчній структурі // Дні науки 10-11 квітня 1997 року. Матеріали наукових доповідей та виступів студентів, аспірантів, докторантів, викладачів. Ч. 2. - К.: Київський университет, 1997. - С. 56-64.

38. Природні та соціальні засади існування людини у сучасній культурі // Культура у філософії ХХ століття. Матеріали IV Харківських міжнародних Сковородинських читань. - Харків, 1997. - С. 138-141.

АНОТАЦІЇ

Гомілко О.Є. Феномен тілесності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. - Київ, 2007.

Дисертація містить систематичне дослідження феномену тілесності як сутнісної характеристики людського буття та універсальної філософської ідеї, що дозволяє розглядати її як необхідний дослідницький інструмент у сфері гуманітарного пізнання. Тілесність в ній розглядається у ґенезі її концептуалізації у історії філософії, в зав'язку з чим визначається логіка її тяглості та основні етапи. Визначені основні парадигми тілесності як ресоматизаційні стратегії сучасного мислення та аналітика культурних сенсів тілесності. Виходячи з онтологічного обґрунтування тілесності як ключового філософського концепту та соціально-культурного феномену запропоновано онтоантропологічний підхід у дослідженні феномену тілесності.

Ключові слова: амбівалентність, антропологічна ситуація, антропологічний тип, антропологічні події, десоматизація, дискурс тілесності, дуалізм духу та тіла, метафізика тілесності, нормальне тіло, організм, плоть, ресоматизація, соціальний конструктивізм, тілесність, тіло для справи, фемінізм, флеш-імідж, чуттєвість.

Гомилко О.Е. Феномен телесности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины. - Киев, 2007.

Диссертация содержит систематическое исследование феномена телесности как сущностной характеристики человеческого бытия и универсальной идеи, что позволяет рассматривать ее как необходимый исследовательский инструмент в сфере гуманитарного знания. Телесность в ней рассматривается в процессе её концептуализации в истории философии, в связи с чем определяется логика её развития и основные этапы. Определены основные парадигмы телесности в качестве ресоматизационных стратегий современного мышления и аналитика культурных смыслов телесности. Исходя из онтологического обоснования телесности как ключевого философского концепта и социально-культурного феномена предложено онтоантропологический подход в исследовании феномена телесности.

Анализ основных историко-философских учений показывает, что теоретическая эволюция философского знания неотъемлема от апелляции к телесности, которая является её постоянным мотивом. Предложено рассмотрение возникновения и развития философии с позиций включения в неё форм концептуализации телесности: от онтологической амбивалентности телесности в античности через преодоление данной амбивалентности средневековой мыслью к метафизическому отказу от тела в философии Нового Времени и современного возврата к нему. В результате учения многих известных мыслителей, в частности, Платона, Аристотеля, Августина, Аквината, Ф. Бекона, Декарта, Спинозы, Гегеля получили новые интерпретации.

На основании понятий десоматизация (лишение онтологического статуса телесности) и ресоматизации (теоретическая реабилитация телесности) выделены и проанализированы следующие этапы философской концептуализации телесности: соматизационный (модерный), десоматизационный (модерный), ресоматизационный (современный или постмодерный в широком смысле). Процесс формирования философских антитез принципа десоматизации бытия рассматривается через его четыре этапа: оппонирования - выявление противоречий данного принципа в рамках классического рационализма в учениях Ф. Бекона, Р. Декарта, Б. Паскаля, Б. Спинозы; расшатывания (имплицитное, романтичное, антропологическое - пересмотр метафизического отказа от тела в учениях Гегеля, Ф. Шлегеля, немецких романтиков, Фейєрбаха, Кьеркегора; отрицания - теоретическое отбрасывание принципа десоматизации в "философии жизни" в учениях Ф. Ницше, В. Дильтея, А. Бергсона; опровержения - на почве онтоантропологического поворота денонсация классической модерной версии бытия человека по направлению его ресоматизации.

Благодаря телесности как фундаментальному понятию стало возможным декодирование многих культурных смыслов. Исследование того, как телесность определяет разные формы культуры и становится сама объектом их влияния, доказывает ее онтологическую сущность. Телесность в качестве неотъемного измерения таких основных культурных практик как религия, социальность, самоопределение личности и современные глобализационные вызовы раскрывает ее универсальное значение для осмысления феноменов человеческого бытия во всей их модусной многовекторности.

Ключевые слова: амбивалентность, антропологический тип, антропологическая ситуация, антропологическое событие, десоматизация, дискурс телесности, дуализм духа и тела, метафизика телесности, нормальное тело, организм, плоть, ресоматизация, социальный конструктивизм, телесность, тело для дела, феминизм, флеш-имидж, чувственность.

Gomilko O. Phenomenon of the Human Body. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Doctor of Philosophical Sciences. Specialization 09.00.04 - Philosophical Anthropology, Philosophy of Culture. - The National Academy of Sciences H. Skovoroda Institute of Philosophy. - Kyiv, 2007.

The Dissertation contains systematic research of the phenomenon of the human body as an essential characteristic of human being and the fundamental philosophical concept. It allows one to scrutinize the concept as a necessary research tool in the humanities. The human body is analyzed in the process of its conceptualization in the history of philosophy, in relation to which its logic and main phases are defined. The paradigms of the understanding of the human body are identified as resomatisation strategies of contemporary thinking. Using an ontological grounding of the human body as a key philosophical concept and social and cultural phenomenon suggests a cultural approach in researching the phenomenon of the human body.

Key Terms: ambivalence, anthropological event, anthropological situation, anthropological type, desomatisation, bodily discourse, mind/body dualism, metaphysics of the human body, normal body, organism, flesh, resomatisation, social constructivism, corporeality, body for work, feminism, flesh-image, sensitivity.

Размещено на Allbest.ru