Феномен суїциду в історії західноєвропейської філософії
Аналіз концептуальних суїцидологічних положень, що сформували основу західноєвропейської філософії суїциду. Дослідження витоків формування екзистенціально-психоаналітичного підходу до вивчення феномена суїциду у західноєвропейській філософії XIX ст.
| Рубрика | Философия |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.10.2013 |
| Размер файла | 74,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УДК 1(4)
Феномен суїциду в історії західноєвропейської філософії
Спеціальність 09.00.05 - історія філософії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Осетрова Оксана Олександрівна
Дніпропетровськ 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України
Захист відбудеться 27 грудня 2007 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 при Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.
Автореферат розісланий 26 листопада 2007 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філософських наук, професор Окороков В.Б.
АНОТАЦІЯ
Осетрова О.О. Феномен суїциду в історії західноєвропейської філософії. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2007.
Дисертація являє собою історико-філософське дослідження, об'єктом якого є феномен суїциду. Дане дослідження послужило цілям обґрунтування правомірності створення екзистенціально-психоаналітичної концепції суїциду, згідно з якою свідомість суїцидента є травмованою внаслідок пережитої ним конфліктної ситуації, що розгортається у ситуацію кризову. Основними ознаками суїцидальної свідомості є її затемненість і звуженість. Зазначено, що виключення людиною зі сфери власних можливостей можливості самогубства відкриває перед нею перспективу буття-супротив-смерті, сполучену з перспективою подолання смерті як можливості.
Ключові слова: самогубство, суїцид, суїцидальний, суїцидологічний, особистість, річ, свобода, воля, життя, смерть, межа, безсмертя, вибір, можливість, свідомість, підсвідоме, божественність, абсурд, меланхолія, відчай, екзистенціальний страх, відчуження, ситуація.
АННОТАЦИЯ
Осетрова О.А. Феномен суицида в истории западноевропейской философии. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2007.
Диссертация представляет собой историко-философское исследование, объектом которого выступает феномен суицида. В данном исследовании были проанализированы наиболее репрезентативные, с моей точки зрения, философские суицидологические концепции, разработанные в процессе развития западноевропейской философской мысли.
Данное исследование послужило целям обоснования правомерности создания экзистенциально-психоаналитической концепции суицида, согласно которой сознание суицидента является травмированным вследствие пережитой им конфликтной ситуации, развившейся в ситуацию кризисную. Основными свойствами суицидального сознания выступают его затемненность и суженность. Суженное сознание поглощенного душевной болью суицидента не позволяет ему увидеть, что избранный им выход из ситуации, иными словами, открытая дверь, о которой говорил Эпиктет, на самом деле есть закрытием, пределом всех бесконечных возможностей, присутствующих в человеке.
В целом исключение человеком из сферы собственных возможностей возможности самоубийства открывает перед ним перспективу бытия-вопреки-смерти, сопряженную с перспективой преодоления смерти как возможности, и позволяет активно конструировать свою линию жизни и сохранять, а также усиливать контроль над ситуациями, в которых разворачивается человеческая жизнедеятельность.
Ключевые слова: самоубийство, суицид, суицидальный, суицидологический, личность, вещь, свобода, воля, жизнь, смерть, предел, бессмертие, выбор, возможность, сознание, бессознательное, божественность, абсурд, меланхолия, отчаяние, экзистенциальный страх, отчуждение, ситуация.
ANNOTATION
Osetrova O.O. Phenomenon of Suicide in History of Western European Philosophy. - Manuscript.
Dissertation for scientific degree of Doctor of Philosophical Sciences, speciality 09.00.05 - History of Philosophy. - Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, 2007.
The dissertation presents a historical and philosophical investigation, the object of which is the phenomenon of suicide. The aim of the research is to ground the rightfulness of formation of existential and psychoanalytical concept of suicide according to which the consciousness of a person who is going to commit a suicide is traumatic due to conflict situation which he has gone through in the period of some crisis. The main characteristics of suicidal consciousness are its darkening and narrowing. It is stated that if a person excludes the possibility of suicide from the sphere of his own possibilities the perspective of being-against-death connected with the perspective of overcoming death as a possibility is opened before him.
Key words: suicide, suicidal, personality, substance, freedom, will, life, death, border, immortality, choice, possibility, consciousness, subconscious, divinity, absurdity, melancholy, despair, existential fear, estranglement, situation.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Проблема суїциду супроводжує людину з того моменту, як вона усвідомила свою скінченність, смертність і постала перед вибором між життям і смертю.
З моєї точки зору, особливість природи феномена суїциду полягає у тому, що кожна без винятку суїцидальна дія є не тільки актуальною як свідчення про індивідуальні та суспільні хвороби, але й сучасною, тобто такою, що не має терміну давності. При аналізі самогубств попередніх поколінь і епох ми виявляємо у них ті ж проблемні вузли і питання, які й сьогодні не знайшли свого остаточного рішення. Так, як і у попередні часи, сьогодні люди продовжують пошуки сенсу життя, стикаються з неможливістю припинення болю, намагаються виявити можливі шляхи безсмертя і приборкати страх смерті, якої неможливо уникнути. Але якщо людина і може не розмірковувати над питанням про сенс життя, вбачаючи його на підсвідомому рівні у задоволенні своїх матеріальних та фізіологічних потреб, та час від часу їй спадає на думку, що всьому прийде край, оскільки вона - істота смертна.
Роздуми про смерть уперше приходять до людини у дитинстві (у віці 3 - 5 років - це страх небуття як страх темряви, самотності, замкнутого простору; у віці 5 - 8 років - це узагальнений страх смерті тощо), відвідують у юності, у середині життя, у старості, тобто супроводжують людину на протязі всього її життєвого шляху. Наслідки боротьби з ними визначають процес становлення світоглядних настанов і пов'язаних з ними орієнтирів практичної діяльності, що можуть бути націлені як на життя, так і на смерть (алкоголізм, наркоманія, екстремальні професії, нарешті, самогубство). Зазначена протилежність напрямів життєвих настанов зрівнює у правах інстинкти самозбереження (потяги до життя) і самозаперечення (потяги до смерті), що притаманні людям. Зокрема, проектом самознищення виступає суїцидальна дія.
Феномен суїциду на протязі історії людства викликав діаметрально протилежні оцінки (від абсолютної заборони до цілковитого захоплення). У ньому вбачали то злочин, то героїчний учинок. До нього змушували наказом, або за нього жорстоко карали.
Різноманітність поглядів на суїцид у кожному конкретному випадку обумовлюється ідеологічною доктриною, що лежить у основі життя певного суспільства, його соціальною структурою, рівнем інтелектуального розвитку, ступенем колективної згуртованості, типом світогляду тощо. При цьому слід пам'ятати, що суїцидальне рішення приймається під впливом як зовнішніх чинників, так і цілісного образу смерті, що продукується свідомістю.
Таким чином, незважаючи на самостійність прийняття і скоєння суїцидального акту, до нього залучені дві сфери - внутрішня сфера психічного та зовнішня сфера соціального і макроприродного. Більш того, специфіка технократичного мислення детермінує якщо не трагічність, то принаймні драматичність положення людини у світі, драматичність її відносин з природою і суспільством. Техногенна цивілізація має достатньо широке коло проблем, які можуть привести до глобального процесу самознищення людства.
У цілому взаємодія зазначених двох сфер - внутрішньої і зовнішньої - у процесі прийняття суїцидального рішення обумовлює правомірність розробки екзистенціально-психоаналітичної концепції суїциду, націленої на викриття елементів їх синтезу, що відбувається у суїциденті.
Актуальність теми даного дослідження зумовлена гострою суїцидальною ситуацією як в Україні, так і у світі в цілому, що неможливо вирішити без утручання філософії. І якщо проблема самогубства виступає об'єктом дослідження багатьох наукових галузей - медицини, психології, соціології, юриспруденції, методи яких обмежені, то саме філософія покликана слугувати фундаментом наукової суїцидології, оскільки у своїх межах вона відкриває можливість фундаментального пізнання суті феномена суїциду.
Труднощі при вивченні феномена суїциду полягають у тому, що його суть не лежить на поверхні. Зовнішні (видимі) умови й причини самогубства не являються основоположними. Розуміння істинної природи феномена суїциду, я вважаю, можливо тільки на основі інтеграла, у якому будуть враховані як зовнішні, так і внутрішні суїцидальні мотиви.
У цілому зараз недостатньо окремих вузькоспеціалізованих наукових суїцидологічних досліджень, оскільки очевидна багатомірність проблеми суїциду. З моєї точки зору, саме філософія здатна експлікувати суть даного феномена, не гублячись і не розчиняючись у безлічі актуальних та потенціальних компонентів відзначеної багатомірності. Більш того, оскільки з проблеми самогубства існує достатньо різноплановий матеріал, набуто значного досвіду теоретичного осмислення феномена суїциду, остільки назріла гостра необхідність підбиття загального підсумку проведеної роботи. Таке узагальнення можливе на грунті філософії, покликаної інтегрувати різнопланові наукові досягнення.
У цілому філософська суїцидологія сьогодні недостатньо розвинена, особливо у порівнянні з клінічною суїцидологією та психологією суїциду, хоча саме філософи були у числі перших дослідників цього феномену. Однак саме філософська суїцидологія є надзвичайно плідною у загальнотеоретичному плані, а її досягнення можуть бути використані окремими науковими дисциплінами, що націлені на вивчення феномена суїциду.
Специфіка філософського підходу до вивчення суїцидологічних проблем полягає у настанові, згідно з якою самогубство людини є подією, що має місце у людському бутті. Це значить, що відповідь на питання про те, хто такий суїцидент, передбачає розгляд таких онтологічних характеристик людини, як існування, свобода, дух, особистість у своїй сукупності. Однак оскільки не кожна людина має у собі потенційну суїцидальну схильність, остільки дослідження повинно бути націлене на виявлення трансформацій зазначених онтологічних характеристик, тобто тих змін, що сприяють виникненню та укоріненню у людині суїцидальних тенденцій. Іншими словами, дослідницький інтерес повинен бути зверненим на ситуацію, у межах якої звичайна людина перетворюється на суїцидента у контексті того, що з нею відбувається. Причому філософський підхід концентрується не на зовнішніх обставинах скоєної суїцидальної дії, а на її метафізичних вимірах, звернення до яких пов'язано з процесом виявлення необхідної суїцидальної умови.
У цілому філософськи, чи метафізично поставлене питання про природу суїциду є питання про суб'єкт суїциду, тобто про людську природу, дослідження якої відбувається у даній роботі шляхом аналізу таких категорій, як „божественність”, „безсмертя”, „абсурд”, „фаталізм”, „песимізм”, „автономія” та інші, що дозволяє проводити суїцидологічне дослідження у контексті загальнофілософської проблематики.
Більш того, слід відзначити, що ознайомлення з напрацьованим з проблеми самогубства історико-філософським контекстом разом з вивченням сучасного стану проблеми виступає істотною передумовою процесу розробки профілактичних запобіжних заходів по припиненню суїцидальної діяльності, у межах яких назріла необхідність створення національних програм превенції суїцидів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження узгоджений з науково-дослідним завданням, що вирішується кафедрою філософії ДНУ в межах комплексної теми. Тема дисертації „Феномен суїциду в історії західноєвропейської філософії” пов'язана з темою наукової роботи кафедри філософії Дніпропетровського національного університету „Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоліття” (реєстраційний номер 0199V001308).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз специфіки історико-філософських суїцидологічних поглядів і теорій, що мають місце у західноєвропейській філософії.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
- проаналізувати концептуальні суїцидологічні положення, що сформували основу західноєвропейської філософії суїциду;
- дослідити витоки західноєвропейських релігійно-філософських учень про суїцид;
- проаналізувати суїцидальні мотиви у західноєвропейській філософії доби Просвітництва;
- провести філософсько-теоретичний аналіз феномена суїциду у німецькій класичній філософії;
- дослідити витоки формування екзистенціально-психоаналітичного підходу до вивчення феномена суїциду у західноєвропейській філософії XIX ст.;
- з'ясувати, у чому полягає суть досягнень класичного психоаналізу у дослідженні феномена суїциду;
- проаналізувати феномен суїциду у контексті проблеми людських можливостей.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є феномен суїциду.
Предметом дисертаційного дослідження виступає історико-філософський аспект феномена суїциду, представлений у різних суїцидологічних концепціях західноєвропейської філософії.
Методологічна основа і методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є спадщина західноєвропейської філософської думки та сучасні розробки західної, російської та вітчизняної філософської думки. Домінантою дослідження виступає не сам факт суїциду, а глибинні психологічні явища, які мають місце у сфері людського духу (автор зупиняється на аналізі екзистенціального страху, відчаю, меланхолії тощо).
У плані розробки методологічних основ дослідження автор спирався на роботи сучасних вітчизняних учених Г. Аляєва, І. Бичка, А. Бичко, В. Воловика, П. Гнатенка, Б. Головка, В. Капітона, О. Корха, В. Окорокова, Ф. Прокоф'єва, В. Пронякіна. В. Табачковського, Н. Хамітова, Ю. Шабанової та ін.
У цілому особливість застосування методів дослідження залежить від специфіки об'єкту, на який вони націлені. Так, у межах даної роботи у процесі дослідження суїцидологічної проблематики автором використовувалися такі методи, як діалектичний, зокрема, його принципи аналізу та синтезу, конкретності істини, сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв'язку, співпадіння історичного і логічного, а також компаративістський, герменевтичний, системний, екзистенціальний, психологічний, феноменологічний, психоаналітичний, екзистенціально-психоаналітичний. При цьому як основні філософські методи застосовуються феноменологічний, оскільки феноменологія своїм завданням має розкрити зміст предмету, очистити його від випадкових, штучних думок і оцінок, розглянути предмет як даність, як предмет сам по собі, та екзистенціально-психоаналітичний, настанови якого дозволяють обґрунтувати й розшифрувати мотиви свідомого вибору суїцидента, а також дослідити природу раціонального самогубства.
Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше в Україні здійснено цілісний аналіз сформованих у західноєвропейській філософії суїцидологічних концепцій. Науковий внесок даного дослідження полягає у наступному:
- установлено, що у античній філософській думці феномен суїциду розглядався як обумовлена дія, внаслідок чого сформувалися дві протилежні позиції у його оцінці „за” і „проти”, які й укорінилися у західноєвропейській філософії;
- виявлено у ході аналізу Біблії, що людина може померти добровільно, відстоюючи свою віру (Разис), а також віддаючи перевагу славетній смерті над ганебним життям (Самсон); однак людина не має права добровільно раніше терміну відправитися до свого Батька, не виконавши своєї місії;
- з'ясовано, що при осуді феномена суїциду взагалі позиція А. Августина була позбавлена категоричної непримиримості, характерної для середньовічної оцінки самогубства у цілому; така лояльність мислителя ґрунтувалася на відсутності у Біблії безпосереднього засудження самогубства;
- показано, що для суїцидологічних поглядів філософів доби Просвітництва, зокрема, Д. Юма, Вольтера, П. Гольбаха, був характерним поворот від затвердженої у межах християнського світогляду категоричної заборони на суїцид, який ґрунтувався на визнанні одержимості бісом самогубць, до раціонального виправдання суїциду і виявлення його раціональних мотивів;
- установлено, що загальним для суїцидологічних досліджень класиків німецької філософії є акцент на дієвості як екзистенціальних, так і психоаналітичних мотивів, що впливають на рішення суїцидента: серед екзистенціальних мотивів відзначені: І. Кантом відчай, нудьга, Г.В.Ф. Гегелем відчуження, Л. Фейєрбахом екзистенціальна байдужість, жах, огида, презирство, нудьга, порожнеча, душевний біль, при яких зникає любов, чи воля до життя. Серед психоаналітичних мотивів відзначені: І. Кантом прагнення до самозбереження/саморуйнування, Г.В.Ф. Гегелем апеляція до свідомості й підсвідомого, Л. Фейєрбахом психоаналітичний розрив Я суїцидента з іншим, зникнення якого викликає утрату сенсу життя;
- аналіз філософської спадщини Г.В.Ф. Гегеля дозволив розкрити суть феноменології суїциду, яка полягає у тому, що людина не має права на самогубство, оскільки воно приводить до смерті як чистого Ніщо і є перешкодою на шляху завершення становлення людини й перетворення її природи;
- виявлено, що філософські дослідження суїцидологічної проблематики у XIX ст. ознаменувалися процесом формування екзистенціально-психоаналітичного підходу до вивчення феномена суїциду, що простежується у роботах А. Шопенгауера, С. К'єркегора і Ф. Ніцше; суть цього підходу полягає у тому, що біль та екзистенціальний відчай, впливаючи на свідомість індивіда, актуалізують у ньому аутоагресивні імпульси, які й приводять до деструктивного акту;
- результати, отримані при аналізі суїцидологічного дослідження С. К'єркегора, дозволили виокремити категорії людей з суїцидальними тенденціями, до яких належать: язичники; учні можливості; люди, що поринули у відчай як у скінченому, так і у нескінченому; люди, відчай яких носить демонічний характер; люди, відчай яких носить герметичний характер;
- з'ясовано, що механізм суїцидальної діяльності, теоретичний опис якого подав С. К'єркегор, за своєю природою є екзистенціально-психоаналітичним, оскільки мова йде про суїцид від екзистенціального відчаю внаслідок утрати Я Іншого як осереддя сенсу життя суїцидента;
- у ході аналізу психоаналітичної суїцидологічної теорії розкрито важливий теоретичний момент філософської суїцидології, згідно з яким суїцидальні тенденції в людині викликає процес відчуження певної частини її розірваного Я;
- доведено на базі суїцидологічного дослідження, проведеного М. Бланшо, що феномен суїциду не наближує людину до смерті як можливості;
- виявлено у процесі дослідження суїцидологічних розробок К. Ясперса-філософа, що у XX ст. відбулося докорінне перетворення погляду на суїцид, відповідно до якого цей феномен почав розглядатися як необумовлена дія, у зв'язку з чим зникає необхідність у його оцінках;
- з'ясовано, що можливість смерті не узгоджується в людині з можливістю самогубства, оскільки перша утверджує перспективу життя як активного процесу, тоді як друга абсолютизує людську скінченність.
Практичне значення дисертації. Результати цього дослідження мають істотне практичне значення у контексті проблеми суспільного здоров'я і можуть бути використані для розробки антисуїцидальної стратегії розвитку нашого суспільства.
Матеріали дисертації можуть бути корисними як у філософсько-теоретичному, так і у соціально-практичному планах. Так, результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі подальшої розробки суїцидологічної проблематики, а також у процесі викладання історії філософії, зокрема, історії зарубіжної філософії, філософії права, філософської антропології, соціальної філософії, етики, психології, соціології, релігієзнавства, історії всесвітньої літератури та мистецтва, всесвітньої історії, історії України. Ознайомлення з даним масивом знань допоможе студентам краще адаптуватися до життєвих труднощів та усвідомити, що існує безліч різноманітних виходів з кризових ситуацій, у порівнянні з якими самогубство є найілюзорнішим, до того ж таким, що не розв'язує життєвих проблем.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть слугувати основою для створення підручника з філософської суїцидології, а також можуть бути використані філософами, соціологами, політологами для перспективного прогнозування та пошуків ефективних моделей суспільного розвитку.
Особистий внесок здобувача. Дисертація має самостійний характер, усі положення і висновки належать автору дослідження. Усі публікації за темою дисертації підготовлені без співавторів.
Апробація результатів дослідження. Тема дисертаційного дослідження обговорювалася на науково-теоретичних семінарах соціально-гуманітарного факультету і кафедри філософії Дніпропетровського національного університету.
Матеріали, ідеї, основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли застосування у науковій та педагогічній діяльності автора. За матеріалами дисертації був розроблений спецкурс „Філософські проблеми суїцидології” для студентів соціально-гуманітарного факультету за спеціальністю „філософія”.
Основні ідеї дисертації обговорювалися і пройшли апробацію на наступних наукових конференціях міжнародного, республіканського й регіонального рівня: міжнародній науково-практичній конференції „Філософія та історія філософії”, доповідь „До питання про сутність раціонального самогубства” (Київ, 2003 (КНУ)); науковій конференції „Російський срібний вік: зустріч греко-візантійського і західноєвропейського типів раціональності”, доповідь „Християнство: погляд на суїцид” (Дрогобич, 2004); міжнародній науково-теоретичній конференції „Філософія І. Канта і сучасність”, доповідь „І. Кант і Л.А. Сенека про проблему самогубства (компаративний аналіз” (Дніпропетровськ, 2004 (ДНУ)); республіканській очно-заочній науково-практичній (Всеросійській науковій) конференції „Проблеми соціального гуманізму: історія та сучасність. Четверті Марксові читання”, доповідь „К. Маркс про соціальну природу феномена суїциду” (Нижньовартівськ, 2004); міжнародній науковій конференції „Тенденції духовного розвитку сучасного суспільства. Наука. Філософія. Мораль”, доповідь „Етико-гуманістичний „вимір” проблем евтаназії” (Бєларусь, Мінськ, 2004); міжнародній науково-теоретичній конференції „Західна філософська і соціально-економічна думка: історія, проблеми, перспективи розвитку”, доповідь „Вплив економічних криз на суїцидальну ситуацію” (Нижньовартівськ, 2004); міжнародній науковій конференції „Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві”, доповідь „Проблема соборності в контексті розгляду питання „Релігія та суїцид”” (Чернівці, 2005); науковій конференції „Російський Срібний вік: проблема особистості”, доповідь „Проблема особистості у філософській спадщині Л. Фейєрбаха в контексті суїцидологічної концепції” (Дрогобич, 2005); IV Російському Філософському Конгресі „Філософія і майбутнє цивілізації”, доповідь „С. Керкегор: психоаналітичні засади суїцидологічних поглядів філософа” (Москва, 2005 (МДУ)); Таврійських читаннях „Вітчизняна філософія: сучасні колізії”, доповідь „Проблема смерті і самогубства як наслідок ускладнення людської організації” (Крим, 2005); Днях Петербурзької філософії - 2005. 65 років Філософському факультету СПбДУ, доповідь „Ф. Ніцше про проблему самогубства” (Санкт-Петербург, 2005 (СПбДУ)); всеукраїнській конференції, XVIII Читаннях пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К. Твардовського „Філософ і філософія в сучасному світі: форми при-сутності та відповідальність”, доповідь „Філософське самогубство як результат набуття мудрості” (Львів, 2006); міжнародній науковій конференції „Przemiany rynkowe w procesie integracji europejskiej”, доповідь „Економічна аномія і суїцид” (Польща, 2006); міжнародній конференції „Декартівська антропологія: чого не можна вимагати від людини”, доповідь „Філософський сумнів Декарта і проблема самогубства” (Львів, 2006); науковій конференції „Російський срібний вік: рецепція німецької класичної філософії”, доповідь „Екзистенціальний аспект феноменів смерті і самогубства у „Феноменології духу” Гегеля” (Дрогобич, 2006); II Таврійських читаннях „Анахарсис”, доповідь „Техногенна цивілізація і проблема самогубства” (Крим, 2006); всеукраїнській науковій конференції „Іван Франко - видатний український мислитель-гуманіст”, доповідь „Проблема духовного самогубства у творчості І. Франка (на матеріалі поем „Похорон” та „Іван Вишенський)” (Одеса, 2006); Днях Петербурзької філософії - 2006. „Світ філософії - світ людини”, доповідь „Феномен суїциду у контексті проблем філософії старості” (Санкт-Петербург, 2006); міжнародній науковій конференції „Український досвід спільнотного згуртування”, доклад „Стоїчність як феномен буття жінки у сучасному українському просторі” (Київ, 2006); науковій конференції „Наука і релігія в освітньому просторі”, доповідь „Ірраціональне і раціональне як складові феномена суїциду” (Харків, 2006); IV філософсько-богословських читаннях „Православ'я у світовій культурі”, доповідь „Православ'я, держава і суїцид” (Дніпропетровськ, 2006); III Таврійських читаннях „Анахарсис”, доповідь „Проблема евтаназії в умовах техногенної цивілізації” (Крим, 2007).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження знайшов відображення у індивідуальній монографії „Феномен суїциду в історії західноєвропейської філософії” (24,15 д.а.), 30 статтях, що опубліковані у фахових виданнях, які затверджені ВАК України, та 1 статті, опублікованій за кордоном.
Структура та обсяг дисертації. Мета й завдання дослідження, методологічні принципи та методи, логіка викладу проблеми визначили структуру та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, три перші з яких включають по два підрозділи, й закінчується висновками. Робота завершується загальним висновком і списком використаної у дослідженні літератури.
Повний обсяг роботи - 450 сторінок, з них - 404 сторінки основного тексту, 46 сторінок - список використаних джерел (635 найменувань, з них - 64 англійською мовою).
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковою темою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету; визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження; розкрито його теоретико-методологічні засади; сформульовано отримані концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною; установлено науково-практичне значення отриманих результатів; подані форми апробації матеріалу.
Перший розділ „Огляд літератури та теоретико-методологічні основи історико-філософського дослідження феномена суїциду в історії західноєвропейської філософії” присвячений аналізу літератури з зазначеної проблематики, визначенню ступеня розробки проблеми у філософській літературі та аналізу методологічних основ дослідження.
У підрозділі 1.1 „Огляд літератури за темою дослідження” подається аналіз літератури з проблеми самогубства. Відзначається, що феномен суїциду досліджувався у різних площинах, наявність яких обумовлена багатогранністю об'єкта дослідження. Розглядаються особливості основних підходів до вивчення феномена суїциду, до яких належать: репресивний, біологічний, антропологічний, біохімічний, соціологічний, соціально-психологічний, класичний психоаналітичний, психологічний, феноменологічний, естетичний, клінічний, філософський.
У цілому слід зазначити, що процес зародження і формування кожного з указаних підходів був обумовлений змінами, що відбулися у розвитку людства, пов'язаного з розвитком свідомості та самосвідомості людини. Так, найдавнішим з підходів є репресивний, що ґрунтувався на ідеї заборони самогубства і супроводжувався жорсткими мірами покарання. У Західній Європі він впроваджувався Церквою, яка вбачала у суїцидальному акті дію біса, що оселився і підкорив собі душу суїцидента. З XVIII ст. він вичерпує себе, і це пов'язано з усталенням культу розуму.
Погляд на суїцид як раціонально обумовлене явище, його виправдання шляхом утвердження права людини на свободу вибору призвів до розмежування релігійних і філософських поглядів на суїцид. При цьому уперше ця відмінність і філософська специфіка погляду на суїцид відбилася у філософському есе Д. Юма „Про самогубство”.
У XIX ст. поширився біологічний підхід, репрезентований концепцією Ж.-Е.-Д. Ескіроля, згідно з якою суїцид є симптомом душевної хвороби.
У цілому XIX ст. - це час зародження суїцидології як науки, започаткованої Е. Дюркгеймом - батьком суїцидології та фундатором соціологічної суїцидологічної школи, у межах якої суїцид можна визначити, як одну з моделей девіантної поведінки, як галузь соціальної патології.
XX ст. ознаменувалося біохімічними дослідженнями у галузі суїцидології, а також формуванням і розвитком психоаналітичної концепції суїциду (К. Абрахам, З. Фройд тощо) та розвитком інших напрямків, наприклад, феноменологічного (Е. Шнейдман), естетичного (Л.З. Трегубов, Ю.Р. Вагін).
На жаль, у силу певних історичних причин у Радянському Союзі цій проблемі не приділялося достатньої уваги. Вважалося, що у соціалістичному суспільстві викоренені соціальні передумови для скоєння самогубства. Тому кожна суїцидальна спроба чи завершене самогубство розцінювалися як прояв душевної хвороби, психічної патології, тобто відбувся поворот до ескіролівської традиції.
Однак, незважаючи на зазначену політику, у СРСР відбувалося не зниження суїцидальних показників, а їх зростання, яке замовчувалося владою. Більш того, практика сьогодення свідчить про те, що ця проблема не є локальною, а навпаки, набула глобального масштабу, оскільки охопила не тільки економічно відсталі країни, але й країни з досить високим рівнем матеріального достатку.
Порушення радянської традиції відбувається з 70-х рр. XX ст., які ознаменувалися розвитком соціально-психологічної концепції суїциду російської дослідниці А.Г. Амбрумової, поширеної і у наші часи. А.Г. Амбрумова розглядає самогубство як наслідок соціально-психологічної кризи особистості в умовах мікроконфліктів, які переживаються нею.
Сьогодні розробки у галузі суїцидологічних досліджень переважно проводяться з позицій психології та медицини, тоді як філософська суїцидологія розвивається недостатньо, хоча першими дослідниками феномена суїциду були у першу чергу філософи, про що свідчить філософська спадщина: діалоги Платона, „Моральні листи до Луцілія” Л.А. Сенеки, „Про град Божий” А. Августина, „Досліди” М. Монтеня, „Про самогубство” Д. Юма, „Про самогубство” Ф.М.А. Вольтера, „Метафізика звичаїв” та „Основа метафізики звичаїв” І. Канта, „Феноменологія духу” та „Філософія права” Г.В.Ф. Гегеля, „Хвороба до смерті”, „Поняття страху” і „Страх та трепет” С. К'єркегора, „Світ як воля та уявлення” А. Шопенгауера, „Печаль і меланхолія” та „По той бік принципу задоволення” З. Фройда, „Бунтівна людина” та „Міф про Сізіфа. Есе про абсурд” А. Камю, „Бути і мати” Г. Марселя, „Буття і ніщо: Досвід феноменологічної онтології” Ж.П. Сартра тощо.
У цілому з філософської позиції дослідження самогубство визначається як вільне рішення, прийняте волею. Проблема самогубства розглядається у філософії у контексті питань про сенс життя, про свободу і право вибору (ширше - про свободу особистості), про переоцінку смерті, про взаємовідносини у системі „Я - Інший” тощо.
До філософського аспекту дослідження феномена суїциду серед сучасних фахівців звертаються Ю. Давидов („Етика любові й метафізика сваволі (проблеми моральної філософії)”), І. Жеребкіна та С. Жеребкін („Самогубство як проблема і як жанр у метафізиці (Досвід Ніцше)”), В. Карандашев („Жити без страху смерті”), В. Карпунін (Воля до буття: Онтологічний імпульс”), І. Краснєнкова (Соціально-філософські і політико-правові аспекти феномена суїциду”, „Філософський аналіз суїциду”), К. Перріш („Смерть і помирання: новий погляд на проблему”), Г. Тульчинський („Моторошність і путь, чи досвід щоденного філософствування”), Б. Юдін („Чи можливе раціональне самогубство?”) та інші.
Окрім того, у цьому підрозділі подано теоретичний аналіз проблеми евтаназії, оскільки вона є спорідненою з проблемою суїциду.
У підрозділі 1.2 „Методологія та методи історико-філософського дослідження феномена суїциду” представлені теоретико-методологічні засади дослідження, які розроблялися, виходячи з предмета, об'єкта, мети і завдань, що ставилися та вирішувалися автором дисертації у ході наукового аналізу; розкривається зміст використаних у роботі методів та методики.
Вибір методології обумовлений тим фактом, що дослідження проводиться на ґрунті доробку західноєвропейської філософської думки, а також при зверненні до фактологічного, концептуального і критичного матеріалу, що міститься у роботах сучасних вітчизняних та закордонних дослідників.
У межах даної роботи у процесі дослідження суїцидологічної проблематики використовувалися такі методи, як діалектичний, зокрема, його принципи аналізу та синтезу, конкретності істини, сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв'язку, співпадіння історичного і логічного, а також компаративістський, герменевтичний, системний, екзистенціальний, психологічний, феноменологічний, психоаналітичний, екзистенціально-психоаналітичний.
Так, методологічне значення принципу єдності історичного і логічного у даному дисертаційному дослідженні пояснюється його історико-філософським характером. При цьому слід зазначити, що у даній роботі історичний метод просякнутий логічним, а логічний наповнений конкретним реальним змістом, конкретними фактами.
За допомогою компаративістського методу було установлено, зокрема, що всі проаналізовані філософські позиції стосовно феномена суїциду містять у собі екзистенціальні та психоаналітичні елементи. Це дає підстави для ствердження загальності екзистенціально-психоаналітичного підходу до вивчення зазначеного феномена.
Застосовується герменевтичний метод, оскільки мова йде про аналіз філософських текстів у контексті суїцидологічної проблематики. Зокрема, при аналізі суїцидологічної проблематики у Біблії використовується метод екзегези. Так, у роботі відзначено, що у Біблії передбачена суїцидальна ситуація наступних часів та актуальність суїцидальної проблематики.
Використаний метод системного підходу дозволив розглянути феномен суїциду як цілісний об'єкт та виявити і проаналізувати численні типи його зв'язків, а також відкрив шлях до конструювання цілісного концептуального погляду на предмет дослідження. Більш того, слід пам'ятати, що теоретичні висновки стосовно феномена суїциду, сформульовані у різних галузях наукового знання, потребують цілісного системного підходу.
Активно застосовується екзистенціальний метод, специфіка якого у даному дослідженні полягає у тому, що поняття існування не протиставляється поняттю сутності, на чому зупинявся уже А. Августин і на чому наголошував Г. Марсель.
Специфіка феноменологічного методу, націленого на розкриття смислу предмета, очищення його від випадкових, штучних думок та оцінок, розгляд предмета як даності, як предмета самого по собі робить його істотним у даному дослідженні. Застосування цього методу дозволяє вести пошуки відповіді на питання: як може являтися самогубство людині, а також розглядати співвідношення феноменів самогубства і свободи.
У межах даного дослідження використовуються також класичний психоаналітичний та екзистенціально-психоаналітичний методи. Так, психоаналітична теорія потягу до смерті дозволяє зробити опис його дії у суїциденті; у свою чергу, настанови екзистенціально-психоаналітичного методу дозволяють обґрунтувати та розшифрувати мотиви свідомого вибору суїцидента, а також дослідити природу раціонального самогубства.
У другому розділі „Концептуальні суїцидологічні положення, що сформували основу західноєвропейської філософії суїциду” розкривається сутність основних концептуальних суїцидологічних положень, що сформувалися у філософії античності і раннього середньовіччя. Проведений аналіз важливий тим, що розглянуті теорії утворили основу західноєвропейської філософії суїциду.
Підрозділ 2.1 „Зародження античних суїцидологічних концепцій” присвячений аналізу античних поглядів на суїцид. У античній філософії окреслені три точки зору на допустимість суїциду, представлені Піфагором і Арістотелем, що заперечували можливість суїциду; епікурейцями, кініками і стоїками, що визнавали і навіть у певних умовах радили використати можливість суїциду; Сократом і Платоном, які займали помірну позицію між двома зазначеними. У даній роботі були проаналізовані найбільш репрезентативні суїцидологічні погляди кожної з трьох сторін, у зв'язку з чим наголос було зроблено на ученнях Сократа - Платона, Арістотеля і Л.А. Сенеки.
Проведений аналіз показав, що у цілому для суїцидологічної думки Давньої Греції, репрезентованої платонівським Сократом, Платоном і Арістотелем характерне заперечення суїциду з акцентом на його недозволенності. Так, з точки зору Сократа і Платона, самогубство - це злочин людини перед Богом, власністю якого вона є, і перед собою. При цьому слід відзначити, що суїцидологічним позиціям Сократа і Платона у певній мірі властива амбівалентність. Так, на тлі загального заперечення суїциду у міркуваннях платонівського Сократа про прагнення філософа до смерті простежується суїцидальній зріз, оскільки мислитель зазначає, що заняття людей, відданих філософії, полягає у помиранні й смерті. Однак це не означає, що філософ повинен покінчити життя самогубством, і Сократ на цьому акцентує увагу. Мова йде про те, що філософ покликаний пізнавати, а смерть відкриває подальший шлях пізнання. Окрім того, Сократ вважає за непотрібне жити зі зруйнованим тілом і тим паче зі зруйнованою душею.
У свою чергу, у міркуваннях Платона поряд із загальним негативним ставленням до суїциду міститься виправдання окремих фактів самогубства, обумовлених божественним і державним примусом. Окрім зазначених виключень самогубство, вважає мислитель, є злочином, наслідком якого повинно бути релігійне та юридичне покарання.
Арістотель, подібно до Платона, відмовив самогубцям у героїзмі й мужності, відзначивши, що усім без винятку самогубствам притаманне боягузтво. Філософ визначив самогубство як злочин людини перед державою й антисуспільну дію.
Що стосується суїцидологічної думки Давнього Риму, то вона з усією очевидністю представлена у філософії Л.А. Сенеки, який:
1) допускав обґрунтовані раціональні самогубства, шляхом яких перемагається страх смерті, зберігається моральна чистота особистості та утверджується свобода, в умовах якої людина починає належати тільки самій собі, що дозволяє їй уникнути влади необхідності;
2) виступав (подібно до Арістотеля) проти самогубств, обумовлених ірраціональними причинами, наприклад, станом афекту, божевіллям, гнівом;
3) постійно наголошував на узгодженості феноменів самогубства і свободи.
4) розцінював самогубство як одну з форм мучеництва (позиція, що була характерною для поведінки перших християн-мучеників).
У цілому проведений аналіз філософської спадщини античних мислителів у контексті проблеми суїциду дозволив виявити екзистенціальні (страх смерті, туга, нудьга, самотність тощо) та психоаналітичні (потяг до смерті, любов/ненависть до життя тощо) суїцидальні мотиви.
Слід відзначити також наявність евтаназійної проблематики у філософських міркуваннях античних мислителів, які обґрунтували необхідність передчасної добровільної смерті внаслідок утрати розумових здібностей і тяжких невиліковних хвороб.
Підрозділ 2.2 „Витоки релігійно-філософських учень про суїцид” присвячений аналізу процесу становлення категоричного табу на суїцид, що поступово сформувалося у межах християнського світогляду. Автор у першу чергу спирається на біблійний матеріал, оскільки християнські мислителі у своїх поглядах на суїцид апелювали до Біблії. Дослідження танатологічної та суїцидологічної проблематики, яка має місце у Біблії, дозволило автору виявити, що смерть увійшла у світ не за первісним задумом Бога, а як його покарання людям за те, що піддалися спокусі, яка походила від диявола, і є результатом відпадіння та подальшого відчуження людини від Бога, яке приводить до забуття останнього. При цьому поглиблення відчуження людини від Бога супроводжується почуттям екзистенціального відчаю, смутку, зневіри та безвихіддя.
У роботі проаналізовані факти самогубств, подані у Біблії. Так, розглянуті очевидні самогубства, до яких удалися Самсон, Саул та його зброєносець (за фактами, викладеними у Першій книзі Царств та у Першій книзі Параліпоменон), Ахитофел, Замврій, Лісій, Єлеазар, Разис, Іуда. Окрім того, Перша книга Маккавейська містить не один приклад добровільної свідомої мученицької смерті за віру (матір з сімома своїми синами та інші). Разом з тим, мають місце і факти неочевидних самогубств та суїцидальної поведінки. Цікавим у контексті суїцидологічної проблематики є випадок Іова як людини з дуже серйозним суїцидальним ризиком. Суїцидальні думки приходили й до апостола Павла, який говорив про ту боротьбу між потягами до життя і до смерті, що точилася у ньому (проблематика психоаналітична). І це неповний список.
...Подобные документы
Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.
реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008Життя як первинна реальність, органічний процес, що передує поділу матерії і свідомості, у "філософії життя". Місце "філософії життя" в західноєвропейській філософії ХХ ст. Вчення німецького філософа Артура Шопенгауера як ідейне джерело цього напрямку.
контрольная работа [20,6 K], добавлен 20.09.2010Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.
реферат [31,7 K], добавлен 05.12.2010Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009Особливості філософії серед різних форм культури. Співвідношення філософії та ідеології, науки, релігії, мистецтва. Ведична релігія і брахманізм. Створення вчення про перевтілення душ. Процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.
контрольная работа [91,7 K], добавлен 04.01.2014Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.
реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.
методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011Деталізований аналіз та визначення духовності людини в українській філософії, повна характеристика причин виникнення цієї проблеми. Суспільні методи боротьби з кризою духовності. Пояснення значимості існування духовності людини в українській філософії.
реферат [37,5 K], добавлен 03.10.2014Аналіз спадщини яскравого представника стоїцизму М. Аврелія. Його дефініювання філософії як науки та практики. Засади стоїчної філософії: цілісність, узгодженість з природою, скромність, апатія, що розкриваються у праці "Наодинці з собою. Роздуми".
статья [31,2 K], добавлен 27.08.2017Риси барокової філософії, яка сформувалася в Україні XVII-XVIII ст. і поєднала в собі елементи спіритуалістично-містичної філософії і ренесансно-гуманістичні й реформаційні ідеї. Ретроспективність і традиціоналізм філософії Києво-Могилянської академії.
контрольная работа [29,5 K], добавлен 29.09.2010Період "високої класики" в філософії як період розквіту давньогрецької філософії з середини V до кінця IV століття до нашої ери. Провідні риси цього етапу розвитку філософії. Особливості філософської системи Платона. Провідні ідеї філософії Аристотеля.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 20.02.2011Розгляд попередниками німецької філософії проблеми свободи і необхідності, особливості її тлумачення. Метафізика свободи І. Канта. Тотожність необхідності і свободи у філософії Шеллінга. Проблема свободи і тотожності мислення і буття у філософії Гегеля.
курсовая работа [47,0 K], добавлен 21.11.2010Соціальний розвиток давньогрецького суспільства. Гомерівська Греція. Натурфілософія. Поєднання філософії та зародків науки. Етико-релігійна проблематика. Піфагор та його послідовники. Класичний період давньогрецької філософії. Філософія епохи еллінізму.
реферат [37,8 K], добавлен 09.10.2008Дослідження проблеми буття у філософії французьких матеріалістів ХVІІІ століття. Вивчення представників матеріалістичного напрямку філософії Просвітництва. Огляд ідей Просвітництва та їх впливу на всі сфери духовного життя європейського суспільства.
контрольная работа [32,7 K], добавлен 26.08.2013Наукове знання як сплав суб'єктивного й об'єктивного елементів в концепції Е. Мейерсона, проблема дослідження еволюції наукового знання. Формування основних цілей та завдань філософії. Вплив кантівської філософії на наукові дослідження Е. Мейерсона.
реферат [22,5 K], добавлен 21.05.2010Причини виникнення антитехнократичних тенденцій у сучасній європейській філософії. Проблема "людина-техніка" в сучасних філософсько-соціологічних теоріях. Концепції нової раціональності як спосіб подолання кризових явищ в філософії техніки.
реферат [35,4 K], добавлен 23.10.2003Сократ в античній філософії - геніальний співбесідник, проникливий суперечник і діалектик. Ідеї і метод філософії Сократа. Головний жанр - усні бесіди. Платон "Апологія Сократа" - промова Сократа, виголошена ним на афінському суді в 399 році до н. е.
реферат [39,5 K], добавлен 28.05.2010Основне завдання філософії права. Неопозитивістська концепція філософії права. Предметна сфера сучасної філософії права. Проблема розрізнення і співвідношення права і закону. Розуміння права як рівностей (загального масштабу і рівної міри свободи людей).
реферат [25,9 K], добавлен 20.05.2010Предмет філософії. Функції філософії. Широкі світоглядні проблеми і водночас проблеми практичних дій, життя людини у світі завжди складали зміст головних філософських пошуків. Філософія - форма суспільної свідомості.
реферат [18,9 K], добавлен 28.02.2007Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля. Система філософії Гегеля (основні праці). Принцип тотожності мислення і буття, мислення як першооснова та абсолютна ідея. Поняття як форма мислення. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля.
реферат [477,5 K], добавлен 28.05.2010
