Фундаментальні принципи і стратегії раціональності модерну

Тим самим у черговий раз виявляється, що історична раціональність Нового часу сформувалася завдяки специфіці християнського міфу і під впливом християнської онтологічної парадигми, тобто на ірраціональній для наукового розуму підставі. Новий «випадковий» імпульс, пов'язаний з особливостями християнського міфу (його «нерозчинності» у розумі), остаточно формує вигляд модерної раціональності

Після аналізу античної, середньовічної та новочасової метафізичних систем стверджується, що вони є результатом філософських експлікацій стратегій культурного сенсотворення (раціональності). Класична метафізика (подібно до новітніх філософських традицій, проаналізованих в 1 главі) відштовхується від очевидного образу сущого, такого, що виявляється в зовнішності навколишньої реальності тієї або іншої епохи. Проте зовнішність реальності, по-перше, змінюється в часі, а по-друге, релевантна певній формі розумності, детермінанти якої опиняються пов'язаними з ірраціональними шарами Буття. З іншого боку, історія трансформацій метафізики, і трансформацій культурного досвіду виявляє собою ряд природних, але аж ніяк не необхідних «втручань» міфу в раціональну царину. Вторгнення міфу, принаймні, тричі коректує траєкторію формування історичної раціональності і без цього коректування модерний розум не зміг би сформуватися.

У висновках до розділу стверджується, що доведена залежність метафізики від структури панівної раціональності робить необхідним звернення до тих сутностей, які (як граничні метафізичні поняття - «історія», «картина світу», «субстанція модернізації») фіксують зовнішність реальності, вихідної для сучасних філософських побудов. Якщо ці сутності проблематичні в онтологічному сенсі, необхідно задатися питанням про природу їх раціональності.

Саме ці поняття стають предметом розгляду у розділі 2.3 Історичний розум і стратегії його дії. У підрозділі 2.3.1 Історія як конструкт модерної раціональності аналізується процес надбання в XVIII - XIX ст. філософією історії найвищого метафізичного статусу. Робиться висновок про те, що історія в «онтологічному вимірі» є граничним конструктом модерної раціональності. Історичний дискурс є одним із стратегічних для модерної раціональності методів формування змістів, а історична оповідь, що конструює історію (яку сучасна людина гіпостазує й наділяє онтологічним статусом) одночасно конституює семантичне поле сучасної культури. При цьому оповідь стає можливою тільки завдяки появі імперативу історичності, який можна розглядати як принцип організації фактичного матеріалу, що відрізняє історичну оповідь від міфічного або релігійного.

В підрозділі доводиться, що історію не можна було відкрити як щось об'єктивно присутнє, але до часу приховане. Вона створювалася поколіннями мислителів і цей процес усе більше затверджував культурно-практичний статус історичної раціональності Модерну. Історична раціональність неможлива без «воцаріння» історичного наративу, що породжує історичну реальність і історичний дискурс. У їхніх рамках вона, щоправда, принципово не може стати предметом метафізичного обговорення, так само як і той імператив, що був виявлений як аксіоматичний базис історичної раціональності. Єдине, про що можна несуперечливо сказати, так це про принциповий же зв'язок імперативу історичності із християнською онтологією, з якої він властиво й виділяється в процесі деміфологізації останньої. «Істориковимірний» християнський універсум, який принципово не може бути вписаний в міфічну схему вічного повернення, породжує ядро імперативу історичності: сакральна спрямованість стріли часу в процесі секуляризації перетворюється в аподиктичне зведення сущого до процесів, що пробігають у часі. Якщо нічого поза часом не існує, то саме біг у часі - історія - і є все. Таким чином, у центрі модерної історії й історичного розуму ми виявляємо міфічне утворення, яке і породжує історію як специфічну раціональну стратегію, стає організуючим принципом історичного дискурсу й фундаментом історичного виміру буття.

В підрозділі 2.3.2 Взаємозв'язок природничого дискурсу й картини світу предметом аналізу стає поняття «картини світу». Підкреслюється, що науковий підхід до реальності стає можливим лише після того, як тварний світ перетворюється в реальність. Якщо античний і релігійний світи мали в собі сакральну складову, то у середині другого тисячоріччя універсум, який підлягав освоєнню в повсякденному досвіді, автономізувався в Природу, що увібрала в себе атрибути християнського Бога й постала перед людиною як «картина», як поле раціонального освоєння. Нова реальність та пов'язана з нею історична раціональність фактично й ініціювали перші «наукові революції». Виклики нової розумності переломилися у світоглядні постулати, які зафіксували онтологічні аксіоми сучасного наукового знання. Ці постулати можна експлікувати в шести положеннях: 1) існує об'єктивна дійсність, що розвивається природним шляхом; 2) у світі принципово відсутні надприродні сутності; 3) природний розвиток відбувається закономірно; 4) ця закономірність може бути розкрита й вивчена; 5) світ є ціле. Увесь світ розвивається за подібними законами й, крім цього світу, нічого немає; 6) пізнання закономірностей світу є пізнанням сутності світу і визначає цінність науки як шляху до істини.

Експлікація постулатів наукового розуму дозволяє зробити висновок про фундаментальний зв'язок граничної аксіоматики, що лежить в основі сучасної науки, із моністичним християнським міфом. Наука в самому своєму серці відштовхується від тих аксіоматичних положень, які фундують історичну раціональність. Науковий дискурс є залежним від історичної раціональності й ініціюється нею. Фактично мова йде про раціональне перетворення ядра міфічної реальності, про раціоналізацію, у процесі якої нівелюється автентичний міфічний зміст головних положень християнського віровчення. При цьому сам ансамбль онтологічних аксіом, що виступає як метафізичний фундамент нової реальності, поза міфом залишається цілком довільним набором «вірувань», який не міг ані сформуватися випадковим чином, ані бути «відкритим» у результаті певних дій.

Предметом розгляду в підрозділі 2.3.3 Значення прагматичного дискурсу для раціональності Модерну стає поняття субстанції модернізації. На відміну від «історії» і «картини світу», які отримали стійкий статус центральних категорій сучасного раціонального дискурсу, поняття «субстанції модернізації» введене в даному дослідженні для позначення центральних понять тих філософських концепцій, які будуються навколо ідеалів соціального і культурного прогресу. Продуктом за своєю природою функціоналістських побудов стає уявлення про соціум, що прогресує (або, принаймні, змінюється) і який вбирає в себе минулі, теперішні і майбутні культурні змісти. За всієї теоретичної розмаїтості функціоналістських концепцій (починаючи з кантівської «Критики практичного розуму» і аж до робіт Б.Маліновського, Ю.Габермаса, Дж.Роулза, Г.Йонаса й т.д.) їх поєднує прагнення побачити в сучасній раціональності утворення, повністю залежне від структури соціальних практик, що вичерпується соціально значущими діями, а сама раціональність розглядається в цьому випадку як функція соціального буття.

Головна проблема метафізики такого роду полягає в тому, що, незважаючи на свій принциповий релятивізм - поза дією змісти, цінності, цілі відсутні, а тому обговорювати їхній безвідносний статус неможливо, - вона формулює певний категоричний імператив: жодна інша раціональність, крім сучасної (тобто модерної), не має права на життя. Модерна раціональність, власне, і є передумовою й підставою того вигляду універсуму, що породжує функціоналізм. У випадку прийняття імперативів історичного розуму сучасна соціальна метафізика досить системна й креативна, однак цього в жодному разі недостатньо для того, щоб обґрунтувати саму історичну раціональність. Фактично історична раціональність виявляється серцевиною модерного буття й мислення, що, з подачі Канта, різними способами експлікується й обґрунтовується (чи-то в аподиктичних постулатах практичного розуму, чи-то у світі цінностей, чи-то у веберівській «раціоналізації» або в конструкті «соціальної реальності» А. Шюца й т.д.) та відбивається в онтологізованих конструктах, які можна об'єднати у понятті субстанції модернізації.

Таким чином, розповідаючи про розум, що формує власні закони, ми не тільки певним чином упорядковуємо емпіричний матеріал, але й формуємо культурні факти, ті змісти, які втілюються у матерії суспільних практик і формують модерне уявлення про субстанцію суспільного розвитку - про самоцінне й самореферентне середовище загального праксису, яке підлягає модернізації. Однак послідовний аналіз методологічного функціоналізму у філософії показує, що в центрі останнього лежить прагматичний принцип, не віддільний від сутності історичної раціональності. Остання ж можлива тільки у світлі трансцендентальної (аподиктичної й з її точки зору непоясненої) вимоги власної іманентності, що знову відсилає нас до її міфічних витоків, які вбачаються в необхідності практичної дії для особистого спасіння. Функціоналістський дискурс несе в собі міфічну природу історичної раціональності, яка його ініціює і в силу цієї подвійної залежності не може застосовуватися для обґрунтування розуму Модерну.

Послідовне поглиблення в аподиктичні структури модерної раціональності показує, що прояснення сутності й особливостей генезису історичної раціональності Модерну не може бути здійснене за допомогою легітимних раціональних стратегій, які фактично її конституюють. Прийняті способи організації теоретичної діяльності, у яких сучасна людина сприймає, розуміє й пояснює навколишню дійсність (тобто саме раціональні стратегії), так само, як і фундаментальні властивості цієї дійсності, є складними конструкціями, що несуть у собі конститутивний міфічний елемент. Спроба тематизувати міф раціональними засобами (і тим самим прояснити підстави сучасної раціональності) робиться в розділі 2.4 Міф як підстава модерної раціональності і його зміст. У ньому підкреслюється, що існуюче як тотальність даного в досвіді оформлюється специфічною наративністю самої модерної реальності. Остання не може розглядатися як онтологічно незмінна даність, але породжується в певним чином налаштованому мисленні, яке діє у світлі міфічних принципів. Особливості культурної оповіді Модерну задаються унікальністю принципів, що породжують його наративність. Виділення в міфі принципів побудови модерного наративу фіксує момент народження історичної раціональності й Модерну як такого. Перебудовуючи конфігурацію релігійної реальності, нові принципи поволі породжують нову структуру універсуму й новий розум. Троякий принцип (породжений міфом) побудови наративу Модерну, є формою (ідеєю, ейдосом) модерного універсуму. Саме міф у тій його формі, що визначила природу Модерну, є єдиним нерелятивним елементом нашої реальності. І тим більш насущною стає проблема говоріння про міф. Несуперечливо це можна зробити, тільки вийшовши за рамки раціональних стратегій Модерну, але подібна об'єктивність починає загрозливо стикатися з філософською німотою. Ми не можемо поміщати міфічну оповідь в історичні або природничі, чи функціоналістські рамки, тому залишається звернутися до того змісту міфу, який християнською традицією зафіксовано в догматичному визначенні «Символу віри». Саме це визначення фіксує «онтологію міфу», тобто формообраз вихідних принципів історичної раціональності. Сталий релігійний зміст християнської онтології, вихідної для генеральних стратегій раціональності Модерну, дозволяє стверджувати, що остання формується у полі тяжіння християнської парадигми. Через зміст міфу проясняється і сутнісне наповнення тих конструктів історичної раціональності, які були предметом розгляду першої глави - світової історії, дійсності (картини світу) і прагматичної субстанції. У своєму сучасному вигляді вони сформовані як граничні конструкти генеральних стратегій історичної раціональності (раціональності Модерну), а онтологічний статус, яким їх апріорі наділяють основні традиції сучасного філософського дискурсу, виявляється проблематичним. Перед нами ситуація, яка за формою нагадує контекст «Трансцендентальної діалектики» кантівської «Критики чистого розуму»: конструкти історичної раціональності не мають онтологічного значення, хоча мають зміст. Є доречним попередньо назвати ці раціональні конструкти «ідеями історичного розуму».

У третій главі Онтологічне значення принципів раціональності Модерну обґрунтовується значущість міфічних принципів для здійснення сучасного раціонального дискурсу, зокрема для несуперечливого самоосмислення модерного розуму, Модерну і осмислення буття. Підкреслюється, що осмислення меж раціональності фіксує раціональні межі Модерну.

У розділ 3.1 Саморефлексія історичної раціональності: дискурс про Модерн в результаті теоретичного аналізу, предметом якого стає «дискурс про Модерн», що сформувався в останні десятиліття ХХ століття, стверджується, що онтологічного статусу конструкти історичної раціональності набувають унаслідок практичної реалізації цих стратегій, що і формує зовнішність реальності - тобто суще, а не буття. Показано, що послідовне осмислення Модерна може бути здійснено лише за допомогою міфічних символів.

У підрозділі 3.1.1 Раціональні межі дискурсу про Модерн висвітлюється сучасний стан осмислення Модерну: у філософській літературі поширені спроби виявлення тих основних рис, які конституюють Модерн як культурну парадигму. Конституенти Модерну експлікуються і як методологічні регулятиви його практик (М. Вебер, М. Хоркаймер, Т. Адорно, Ю. Габерсас і ін.), і як інваріанти модерністської картини світу (Дж. Холтон), і як центральні змісти його «семантичного коду» (А. Єрмоленко). Сюди ж варто віднести й імпліцитні спроби «розшифрування» модерністської реальності, які, наприклад, в Е. Юнгера й Р. Гвардіні досягають як мінімум не меншої глибини аналізу.

Проте перехід до теоретичного осмислення Модерну ускладнюється відсутністю метапозиції, з якої б Модерн постав у вигляді цілісного предмета дослідження. Будь-які рухи в напрямку такого осмислення, які з необхідністю перетворюються в самоосмислення, стають попередніми введеннями в проблему і виявляють залежність теоретичного підходу від імперативів сучасності. Яким би проникливим не був автор подібного «введення», він, озброєний раціональністю, що стоїть за всіма елементами аналізованого предмета, рано чи пізно повертається до тих аксіом, з яких починалося дослідження - аксіом Модерну й власного модерного розуму. У прагненні самоосмислення на шляху розуміння Модерну сучасний розум потрапляє в логічне коло.

Безперечний зв'язок глибинних значеннєвих шарів дискурсу про Модерн з міфом (який перетворюється в перешкоду на шляху осмислення Модерну) змушують згадати про принципову невіддільність атрибутів модерного універсуму від стратегій історичної раціональності. Фактично можна сказати, що вигляд Модерну в його істотних рисах сформований дією історичного розуму. У підрозділі 3.1.2 Прагматичний вимір стратегій історичної раціональності: Модерн як соціальна реальність показано, що новітній період історії, сцієнтистська картина світу або шлях прогресивної модернізації різною мірою, але цілком когерентно описують нову (у раціональному, соціальному й онтологічному вимірах) реальність. Руйнування традиційних механізмів соціальної легітимації породжують онтологічні замінники сакральних шарів універсуму - ідеології. Сукупність легітимних раціональних рухів окреслює поле очевидного, відомого й припустимого, тобто поле культури. І тут раціональний зміст (рух думки) невіддільний від змісту соціального (тобто руху матеріального). Особливості історичного розуму, його актуальні дії й потенційні сили перетворюють нормативний і формувальний вплив сконструйованого універсуму змістів у соціально-онтологічну реальність. Реальність, що вичерпує дане людині як існуюче, тобто онтологічну реальність Модерну. Модерн є, таким чином, зворотною стороною історичного розуму та його дії. Проте ця констатація ані розкриває сутності Модерну, ані відповідає на питання про походження історичної раціональності.

Альтернативна «класичному» дискурсу про Модерн, спроба розкрити його метафізичне значення «міфічними» засобами була зроблена в російській релігійній філософії. Ця спроба, що з очевидністю оголила міфічні підвалини Модерну, розглядається в підрозділі 3.1.3 Християнська інтерпретація Модерну як подолання історичного розуму. У працях Ф. М. Достоєвського, В. С. Соловйова й С. М. Булгакова маємо вражаючий варіант наповнення онтологічним значенням центральних категорій Модерну й своєрідну «критику» історичного розуму. Ця спроба цікава й унікальна тим, що здійснюється не тільки у відношенні міфічного за природою предмета, але й за допомогою запозиченої з міфу концептуалістики. Доведено, що у поемі «Великий інквізитор» з роману «Брати Карамазови» Ф. М. Достоєвського, «Короткої повісті про антихриста» з «Трьох розмов» В. С. Соловйова, у догматичному тлумаченні «Апокаліпсису Іоанна» С. Н. Булгакова дано - у формі поетичного вимислу, притчі та релігійної інтерпретації - зображення сучасної реальності, Модерну. Загальновизнані конституенти його буття - історичність і раціональна автономність від сакральних шарів реальності виступають як методологічні принципи дискурсу про Модерн, як принципи формування онтології Модерну (як науки про це буття), однак вони дивним чином виявляються в підсумку негідними як засоби побудови онтології Модерну як власно буття. Того буття, що відкривається в просторі граничного філософського дискурсу і формується в категоріях, які є логічним розвитком вихідних раціональних конструктів, проте наповнених суто теологічним змістом.

У російській релігійній філософії раціональність Модерну одержала не тільки концептуально витриману й теоретично закінчену (вкрай негативну) інтерпретацію, але й завершила прояснення природи власного методу, повернувшись у теологічне лоно. Несуперечливе осмислення Буття, так само, як і самоосмислення розуму раціональними методами, породжує міфічну, тобто ірраціональну картину. Таким чином, принаймні один варіант дискурсу про Модерн у рамках історичної раціональності можливий, але цей варіант повертає філософію до теології, а сам Модерн і модерний розум осмислює в негативних релігійних термінах.

У висновках до розділу стверджується, що Модерн являє собою прагматичне поле історичної раціональності, яка вийшла з міфу й несе в собі міф. Саме орієнтація розуму на міфічні по суті стратегії дії породжує концептуальний каркас нової реальності, що одночасно є полем дії історичної раціональності. Закріплений у соціальній інтерсуб'єктивності культурний універсум Модерну є незалежним від розуму конкретної людини, але він невіддільний від історичного розуму як такого.

Таким чином, наша культура й наші цінності значно менш відносні, чим це здається сучасній людині. Наша історична раціональність знаходить свої принципи в міфі, але осмислення самого міфу автентичними засобами модерного розуму відкидає нас до раціональних утворень на ґрунті самого ж міфу; будь-яка спроба зробити міф предметом теоретизування (через експлікацію його змісту або в осмисленні міфу як підстави Модерної реальності) виводять дослідника за рамки філософії.

Оскільки модерна реальність, в найширшому сенсі (тобто як сукупність онтологічних, соціальних, аксіологічних і праксеологічних очевидностей епохи) конструюється діяльністю історичного розуму, у розділі 3.2 Проблема онтологічної релевантності раціональності Модерну ставиться питання про детермінанти фактичного змісту ідей історичного розуму та про їх онтологічне значення.

У підрозділі 3.2.1 «Ідеї» історичного розуму й проблема їх референції розвиваються положення, висунуті в розділі 2.4 і на основі звернення до трансцендентальної діалектики І. Канта обґрунтовується легітимність визнання ідей історії, картини світу й субстанції модернізації (неусувних з історичного розуму) ідеями історичного розуму. Зміст цих ідей, тобто уявлення про те, чим є історія, дійсність і процес розвитку соціального досвіду, визначає вигляд модерної реальності (того, що ми сприймаємо), стратегії нашої раціональності (того, як ми розуміємо) і нашого досвіду (того, як ми діємо). У структурі історичної раціональності рівень ідей займає привілейоване місце, фактично визначаючи природу самої раціональності. Ідеї репрезентують у розумі раціональну межу, подолання якої сприймається як ірраціональний крок. Проте самі ідеї є «згорнутими» стратегіями раціональності, що сходять до християнського міфу. У даній частині дисертаційного дослідження показано, що зміст ідей не залежить від формальної сторони нашого раціоналізування ані в частині механізмів формування понять, ані у сфері оцінки адекватності розумових форм реальності. З іншого боку, весь масив емпіричного досвіду стає можливим лише у світлі ідей, конкретна значеннєва наповненість яких ініціює сучасне сенсотворення (породжуючи легітимні стратегії раціоналізування) і як трансцендентальна умова можливого досвіду породжує модерний універсум.

У заключному підрозділі 3.2.2 Історична раціональність і буття стверджується, що єдиним доступним розуму способом виявлення змісту ідей історичного розуму є емпіричний аналіз модерної реальності, здійснений у розділі 2.3. Це дійсно емпіричний аналіз, тобто знаходження змісту власне ідейного рівня модерної раціональності у вигляді фундуючих її міфічних принципів. Однак мова йде про особливий рід емпіризму - такий, у якому експлікуються такі його елементи, які можливо й не передбачалися теорією й, проте, з досвіду неусувні. Необхідність і тотальність подібного виявлення змушує згадати так добре й не розчуту європейською філософією думку Ф. В. Й. Шеллінга про необхідність побудови позитивної філософії. На відміну від філософії негативної (власне критичної філософії німецького трансценденталізму), яка шукає апріорні структури раціональності, тобто є «апріорним емпіризмом» або «апріоризмом емпіричного», позитивна філософія, за думкою Шеллінга, повинна будуватися як «емпіричний апріоризм», тобто «емпіризм апріорного».

У розділі 2.3 емпіричним шляхом саме й був виявлений той початок, з якого, якщо розглядати його в собі, апріорі випливають основоположення модерної реальності, але яке принципово не може стати предметом критичного розгляду. Цим виявленим початком і був рівень релігійного міфу християнства (зафіксований в «Символі віри»), що обумовив народження формотворчих принципів Модерну. Саме християнський міф детермінує зміст ідей історичного розуму та ініціює породження обліку сущого, що втілює реальність Модерну. Міф передує сущому і має буттєвий статус. Забуття того факту, що «наповненням» ідей є весь наш культурний досвід, не тільки хибує на філософську «короткозорість», але й обертається обмеженістю у сфері міжкультурної та внутришньокультурної комунікації. Можна вважати, що Модерн є продовження християнського міфу, його новий актуальний вигляд.

У підсумку робиться висновок, що реальність, яка являє собою простір соціальних комунікацій, здійснюваних за допомогою обміну змістами, формується завдяки прагматичній актуалізації стратегій легітимного сенсотворення й оперування змістами (тобто завдяки специфічній розумності). Соціальність тут аподиктично передує свідомості, свідомість - актуальності в онтологічному вимірі. Якщо щось Є, то воно є як Модерна Реальність в «просвіті» ініційованого експлікованими раніше принципами розуміння. Останнє можливо за допомогою цієї Реальності й у ній, але саме актуалізована можливість нашого розуміння одночасно і є актом актуалізації Буття. Не заперечуючи інших можливостей /актуалізації/ Буття, варто підкреслити: доступна осмисленню можливість Буття для нас - це буття Модерної Реальності. У такому випадку й вічне питання «чому є те, що є?» одержує єдино можливу (у метафізичному вимірі) легітимну відповідь: тільки завдяки християнському міфу, що ініціює раціональність Модерну. У контекстах окремих культурних практик можливі відповіді, прийнятні до певних граничних умов, їхня корисність визначається затребуваністю культурних «ігор», що ними ініційовані. Однак якщо питання задане гранично, то ніякі «відносні» відповіді не зможуть уберегти від протиріч навіть у прагматичному вимірі культурного досвіду. Забуваючи про релігійну природу Модерну, сучасний розум стає приреченим на протиріччя.

У висновках до дисертаційного дослідження підкреслюється значення принципового взаємозв'язку між модерною раціональністю та християнським міфом. Принципи, які актуалізують діяльність розуму, котрий конструює власний предмет в історичному, природничому й прагматичному дискурсах, можуть бути осмислені тільки як необхідні складові міфічного наративу.

Міфічна природа принципів модерної раціональності не може бути пояснена методами цієї раціональності, а тому основні традиції сучасного філософування (феноменологічна, аналітична, критична і т.д.) абсолютизують міфічний фундамент модерної раціональності і вбачають в ньому універсальну основу раціональності взагалі.

Стверджується, що власне раціональність тотожна сукупності фундаментальних стратегій формування культурних смислів, яка актуалізується в культурно легітимних діях. Філософська саморефлексія розуму тієї чи іншої епохи здійснюється на підставі актуальної раціональності і в кращому випадку здатна тільки експлікувати граничні поняття, які є продуктом онтологізації раціональних стратегій. Сутності, які зафіксовані в граничних поняттях, складають рівень онтологічно очевидного для даної культури.

Граничні концепти сучасного філософського дискурсу, історія, картина світу і субстанція модернізації, фіксують три фундаментальні стратегії раціональності Модерну (історичний, природничий і прагматичний дискурси), які ініціюються принципами, які походять з християнського міфу. Принцип історизму, аксіоми онтології науки й прагматичний імператив від початку складали необхідні елементи міфу, зміст якого зафіксовано в церковній традиції.

Стверджується, що сам Модерн може бути ототожнений з культурним полем, сформованим сукупністю актуалізацій стратегій легітимної раціональності. Експліковані граничні поняття є апріорними й аподиктичними для раціональності Модерну, вони можуть бути названі “ідеями” модерного розуму. Їх логічний зміст детермінований християнським міфом, який фактично й формує культурне поле Модерну. Несуперечливий дискурс про раціональність не може співпадати з фіксуючими цю раціональність стратегіями й повинен будуватися на метарівні «ідей» модерного розуму.

Публікація автора за темою дисертації

Монографії

Від науки до міфу. Онтологічні дослідження. Донецьк: - «Апекс», 2004.- 202 с. (12 п.л.)

Основания и стратегии рациональности Модерна. Київ: «ПАРАПАН», 2008. - 244 с. (15,94 п.л.)

Статті

1. «Проект модерну» - метафізичний проект? // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2003. - № 37. - С.84-94.

2. Постметафізичний час та метафізика // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 4. - С. 3-11.

3. Конструирование объективной реальности // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - №1. - С. 102-105.

4. Секуляризация метафизики в рационализме Нового времени // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - № 3. - С. 117-123.

5. Внутренняя проблема философии рационализма // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - № 4. - С. 66-72.

6. Пределы метафизического дискурса в рамках аналитической философии // Наука. Релігія. Суспільство. - 2005. - № 1. - С.117-123.

7. Эпистемологические границы современной науки // Наука. Релігія. Суспільство. - 2005. - № 3. - С.120-123.

8. Методы и перспективы современной метафизики // Наука. Релігія. Суспільство. - 2005. - № 4. - С. 4- 7.

9. «Метафизический потенциал» метода коммуникативной философии // Наука. Релігія. Суспільство. - 2006. - № 2. - С. 84-89.

10. Постмодернизм как рефлексия Модерна // Наука. Релігія. Суспільство. - 2006. - № 3. - С. 111-118.

11. Раціональність як межа метафізичного дискурсу // Філософська думка. - 2006. - № 5. - С. 143-156.

12. Значення прагматичних імперативів у філософському дискурсі про модерн // Наука. Релігія. Суспільство. - 2006. - № 4. - С. 90-95.

13. Чи можна вважати поняття «громадянського суспільства» релігійно нейтральним? // Наука. Релігія. Суспільство. - 2007. - № 3. - С. 100-104.

14. «Эмпирический априоризм» как методология дискурса о модерне // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Зб. наук. праць. - Донецьк, 2007. - С. 155-162.

15. Интерпретация рациональности в философии науки // Наука. Релігія. Суспільство. - 2007. - № 4. - С. 126 - 132.

16. Феноменологическая версия интерпретации рациональности и ее недостатки // Наука. Релігія. Суспільство. - 2008. - № 1. - С. 124-128.

17. Рациональные пределы дискурса о Модерне // Наука. Релігія. Суспільство. - 2008. - № 2. - С.111-119.

18. Трансформації раціональності і їх соціальні наслідки // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - 2008. - № 4. - С. 133-135.

19. Преодоление Модерна в русской религиозной философии // Практична філософія, - 2008. - № 2. - С. 116-123.

20. Історія як стратегія і конструкт раціональності Модерна // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2008. - № 70. - С.64 - 76.

21. «Життєвий світ» як проблема трансцендентальної філософії // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - 2008. - № 3. - С.134 - 137.

22. Релігійні підвалини нації та українська націогенеза // Практична філософія. - 2007. - № 3. - С.168-176 (разом з Т.Мошовським, особистий внесок здобувача - розробка нового погляду на релігійне походження нації).

23. Место рациональности в культуре // Наукові і освітнянські методології та практики. - К. - 2003. - С.98-113.

24. Метафізика в сучасній реальності // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. Т. 5, - Донецьк, 2004. - С. 34-39.

25. Феномен театру в онтологічному вимірі // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. Т. 13, - Донецьк, 2006. - С. 46-51.

26. Модерн і свобода // Проблема свободи у теоретичній і практичній філософії - Матеріали Х харківських міжнародних сковородинівських читань.Ч.2. - Харків - 2003. - С.175-177 (разом з І.Пасько).

27. Просвещенческий разум vs христианская рациональность: приговор, диалог или саморефлексия? // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості (матеріали ХХІІ Міжнародної науково-практичної конференції 30 листопада 2007 року). - Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2007. - С. 54-56.

28. Релігійні підвалини націєтворення // Філософія етнокультури та наукові стратегії збереження національної єдності України (збірник наукових статей Другої Міжнародної наукової конференції). - Чернігів, 2007. - С.35.

АНОТАЦІЯ

Білокобильський О.В. Фундаментальні принципи і стратегії раціональності Модерну. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.01 - онтологія, гносеологія, феноменологія. - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. - Київ, 2008.

Дисертаційне дослідження присвячене експлікації підстав сучасної раціональності. Пошук адекватної методології раціонального аналізу раціональності здійснюється в рамках інструментарію основних традицій сучасного філософствування (в аналітичній філософії, феноменології, комунікативній філософії і ін.), а також шляхом аналізу легітимних стратегій культурного сенсоутворення (історичного, прагматичного і природничого дискурсів). У дослідженні показана принципова історичність раціональності Модерну і її залежність від християнської міфології. Міф розглядається як неусувна і при цьому, з погляду сучасного розуму, випадкова підстава нашої раціональності. Дії відповідно до в своїй основі міфічної раціональності породжують соціальний простір Модерну - західну цивілізацію. Будь-які переходи від теоретичного до практичного і навпаки не залишають сфери, окресленої міфом, який виступає формою явленості буття.

Ключові слова: раціональність, онтологія, міф, стратегії раціональності, дискурс, реальність.

АННОТАЦИЯ

Белокобыльский А.В. Фундаментальные принципы и стратегии рациональности Модерна. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.01 - онтология, гносеология, феноменология. - Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины. - Киев, 2008.

Пессимистические итоги критического самоосмысления современного разума перед лицом внешних вызовов и внутрисистемных кризисов требуют экспликации оснований и структуры модерной рациональности. Вольно или невольно подобная экспликация становится целью основных традиций современного философствования, которые в своем поиске отталкиваются от концептуально оформленной реальности, явленной современному разуму в облике истории, картины мира и модернизирующегося социума. Однако облик явленной разуму реальности оказывается существенным образом связанным с деятельностью самого разума. Рациональность преимущественно и определяется фундаментальными стратегиями построения культурных смыслов, свойственных тому или иному времени. Метафизический дискурс представляет собой своеобразное «раскодирование» культурных смыслов, полученных в результате легитимной рациональной деятельности определенной эпохи. Однако экспликация генеральных стратегий действующей рациональности всегда ограничена иррациональной границей мифа (греческого для античной философии, иудео-христианского для философии средневековой и христианского для современной мысли), выступающего основанием рациональности. Полученные современной метафизикой категориальные понятия, фиксирующие исходный для философских построений облик реальности являются именно предельными конструктами фундаментальных стратегий исторической рациональности. Категории, о которых идет речь, - история, картина мира, субстанция модернизации - представляют собой продукты рационального конструирования на базе христианского мифа, из которого заимствуются формообразующие для современной рациональности принципы. Самоопределение Модерна, которое возможно только в его взаимосвязи с саморефлексией современной рациональности, упирается в мифическую концептуалистику, что показывает зависимость нашего понимания реальности от мифа. Формообразующие для исторической рациональности принципы детерминируют стратегии рациональности и порождают ее предельные конструкты, которые онтологизируются в практической деятельности субъекта исторической рациональности. Таким образом, указанные принципы не зависят ни от облика сущего, ни от способа построения рационального объекта (не могут быть выведены из некоторых иных принципов или оснований) и могут быть обнаружены только эмпирически. Они порождаются мифом, который становится метафизическим основанием разума Модерна и детерминирует облик современной реальности.

Ключевые слова: рациональность, онтология, миф, стратегии рациональности, дискурс, реальность.

SUMMARY

Belokobylsky A. Fundamental principles and strategies of the rationality of Modern. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Doctor of Philosophical Sciences. Specialization 09.00.01 - Ontology, Epistemology, Phenomenology - The Institute of Philosophy named after H. Skovoroda, The National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

Dissertation research is devoted to the basis of modern rationalism explication. The search of the adequate methodology of rationalistic analysis of rationalism is being accomplished within the bounds of tooling the basic traditions of modern philosophizing (analytical philosophy, phenomenology, communicative philosophy etc.) and also by the means of analyzing the legitimate strategies of the cultural implication of content (historical, pragmatic and naturally-scientific discourses). In the research the principal rationalism historicity of Modern as well as its' dependence on Christian mythology are displayed. Myth is being discussed as irremovable and at the same time, from the point of modern mind, accidental basis of our rationalism. Actions, in accordance to the basis and with the help of mythical rationalism, produce the social space of Modern - western civilization. Any movements from theoretical to practical and vice versa do not leave the field defined by myth, which is the type of reality of being.

Key words: rationality, ontology, myth, strategies of the rationality, discursе, reality.

Размещено на Allbest.ru