Естетичне як соціокультурний феномен (філософсько-історичний аналіз)

Визначення основного й опорного поняття "естетичного" в контексті сучасного філософського дискурсу. Дослідження співвідношення ідеалу естетичного і реальності. Аналіз контекстів, що зумовлювали різні експлікації естетичного у філософських парадигмах.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.10.2013
Размер файла 52,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Вона обумовлена також матеріалістичним розумінням історії, згідно з яким кожній формації відповідає свій тип культури, а класові протиріччя є причиною поділу єдиної культури на “дві культури”, які відповідають двом основним антагоністичним класам формацій. Класовий підхід до пояснення й оцінки культурних явищ у марксизмі абсолютизується. Проте це не означає тотального заперечення спадкоємності культурного процесу. Не заперечує марксизм і загальнолюдського змісту культури, але вважає, що воно підпорядковане класовому началу. На відміну від попередньої філософської традиції, марксизм включає до змісту культури не тільки духовну, але й матеріальну культуру. В межах формаційного підходу до історії марксизм формулює своє уявлення про закономірності буття культури: залежність культури від економічного базису, стихійність, нерівномірність культурно-історичного процесу в антагоністичних формаціях, притаманну тенденцію до витіснення культурою панівного класу духовної культури мас, посилення культурної поляризації суспільства в міру загострення класової боротьби, національна форма культури тощо. Важливе значення філософії полягає у впливі на формування світогляду, політики ? на політичні погляди. А от вагомість мистецтва ? у комплексному впливі як на розум, і душу людини, так і на формування цілісної особистості. Водночас вплив мистецтва ? не дидактичний, не моралізаторський. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який проявляється як у позитивних, так і в негативних образах. Мистецтво дозволяє людині пережити інші життя як свої, збагатитися чужим досвідом. Цей досвід ? художньо організований, узагальнений, осмислений митцем ? втілюється в естетичному ідеалі. За теоретично оформленою конструкцією ідеалу можна судити про стан наявного художнього мислення. Ідеали ? це форми вираження глибинних конкретно-історичних інтересів як індивіда, тієї або іншої групи (одиниці соціального розшарування), так і всього людства. В них інтереси подані у максимально узагальненому, концентрованому вигляді. Вони немов би увінчують всю систему ідей, притаманних тому або іншому суб'єктові діяльності, інтегруючи в собі все найбільш істотне в його відношенні до світу. Ідеал завжди є духовним втіленням того образу, який відрізняється від повсякденної дійсності і має спонукальну силу до дії. Це той образ досконалості, що вабить, орієнтир, на який рівняється митець у своїй творчості.

Маркс і Енгельс матеріалістично переробили і використали класичні ідеалістичні вчення про ідеал. З їхнього погляду, людина відрізняється від тварини не “мисленням” чи “моральністю”, а працею. Саме в цьому і полягає “справжня природа” людини. Цим історично визначається також і вища мета, або ідеал людської діяльності. Основоположники марксизму дійшли висновку, що справжня свобода людини може бути досягнута лише на засадах комуністичного усуспільнення матеріальних засобів й умов життя і, насамперед, засобів виробництва. З огляду на це, соціалістичний ідеал може бути реалізований тільки через комуністичну революцію, коли ідеал співпадає з назрілою в суспільному організмі масовою потребою, з масовим матеріальним інтересом пролетаріату. Тільки за умови такого збігу ідеал викликає в масах відгук і надихає їх на дію. У цьому сенсі Маркс і Енгельс категорично заперечували тлумачення комунізму як ідеалу.

У восьмому розділі - „Естетичне у філософії і культурі модернізму і постмодернізму” - зосереджено увагу на сучасному розумінні естетичного, його місця і ролі в житті людини ХХ - ХХІ сторіччя. В кінці ХХ ст. - в епоху кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя - філософська думка звертає увагу на ситуацію, коли в свідомості руйнується і зникає система символічних протилежностей, коли принцип опозиції та закон виключеного третього втрачає силу. Закономірно постає питання: чи можливо описати у логічно структурованому тексті, зокрема філософському дискурсі, неструктуровану, розірвану свідомість? Чи правомірно говорити про розумний, раціональний підхід до позараціональних закономірностей?

У роботі аналізується полісемантична природа поняття “постмодернізм”. Зазначається широкий діапазон його використання в сучасному гуманітарному знанні: від позначення новітніх напрямків у мистецтві та описання відповідного історичного періоду до фіксації тієї філософської позиції, яка спрямована на розвінчання загальноприйнятих в попередній традиції положень про реальність, знання, істину. При цьому пафос постмодерністського мислення є незмінним і передбачає новий погляд на форми, ідеї та моделі діяльності, що залишились від минулої епохи. На відміну від інших спроб “переосмислити минуле”, постмодернізм не намагається замінити одну істину іншою, один еталон краси, естетичного загалом, іншим, старий життєвий ідеал - новим. Постмодерністське мислення ґрунтується на визнанні перманентного і незнищенного плюралізму культур, комуналістичних традицій, ідеологій, “форм життя”, “мовних ігор”.

Проаналізована праця В.Вєльша “Наш постмодерний модерн”, яка побудована на обґрунтуванні плюралістичності підходів, інтерпретацій як фундаментальній характеристиці даного феномену. Показано, що дослідник довершив будівлю, яку задовго до нього почали зводити мислителі, теорії яких перегукуються з концепцією М.Бахтіна. Його ідея діалогу як сутності “слів-буття” культури була перетлумачена як заперечення самої можливості упізнавання в тексті єдиного сенсу. Текст постає як поле безперервно існуючих метафор, оскільки він не може бути цілісним. Адже кожний реципієнт створює власну версію. Неможливим виявляється визнання авторитету лише за певною з існуючих версій та за гіпотетичним оригіналом включно. Вони рівноцінні і авторитет створюється лише їх сукупністю. Більше не існує ані автора, ані “домінантних структур”, ані інтерпретацій, тим більше таких, яким не чужі зазіхання на канонічний статус.

Квінтесенцією постмодерністського устрою і стилю життя є Інтернет. Це той простір, де постмодернізм репрезентований найбільш розгорнуто і за формою найбільш адекватно: увійшовши в Інтернет, людина занурюється в суть постмодерністської епохи у всій її філософсько-світоглядній і антропологічній специфіці. Автором розглянуто основні риси і методологічні принципи постмодернізму, сформулювані його представниками (Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, Ж.Ф. Ліотар, Ж. Лакан, Ю. Кристєва та ін.), крізь призму естетичного.

У “проекті Просвітництва” філософія змогла стати тим, що визначає образ доби, а сама доба стала формою реалізації цієї філософії. Проте через два сторіччя після своєї появи Просвітництво знову повернулося, але вже як спосіб усвідомлення західною думкою своїх дійсних можливостей, як спосіб постановки питання про межі розуму.

Сучасна постмодерністська філософія запропонувала цілу низку стратегій виходу з цієї ситуації. Це і тлумачення людини як “бажаючої машини” (Ж. Дельоз), деконструктивізм (Ж. Дерріда), антропоморфізм (П. Козловська), плюралізація раціональності (Ю. Кристєва) та ін.

Філософія постмодернізму, продовжуючи традиції європейського нігілізму, описує глухі кути цивілізації, ковзання по поверхні, розірваність свідомості і, водночас, відмову від стереотипів тоталітарного мислення, багатовимірність творчих можливостей індивіда. Картинка логоцентризму і констатація розпаду об'єктів класичного знання є істотною ознакою загальної спрямованості думки Ніцше, Гайдеггера, Дерріди, Дельоза, Фуко. Втрата авторитарних метафізичних стандартів, що зумовила кризу європейської культури, зробила цих мислителів виразниками “сучасної” і “постсучасної” свідомості.

Естетичний вимір передбачає наведення мостів між “високою”, елітарною і масовою культурами, поворот і зацікавленість традиціями, відтворення в мистецтві специфічної дійсності. Класичні категорії - “естетичне”, “прекрасне” і “потворне”, “трагічне”, “комічне”, “гармонія” і “гротеск”, “піднесене” і “низьке” змінюють наголоси на протилежні, “калейдоскопічно перетинаються і вільно рухаються у певному тексті, на який перетвориться світ”.

Осмислення естетичного у філософії і культурі постмодернізму, як іманентного життєвому світу особистості в усій його багатогранності, відображає сучасний стан людини у світі та пошук нею власної духовності, осягнення людського буття, хаотичності світу у його можливих вимірах. Естетичне, будучи чинником комунікації, поєднує як по горизонталі - через діалог різних культур, долає перешкоди на шляху міжособистісної комунікації, так і по вертикалі - через всю історію естетичного самовизначення людства. “Мова” естетичного виступає як шлях до подолання ізольованості та закритості особистісних світів, як здатність сприйняття Іншого, як можливість поліфонічного діалогу.

У дев'ятому розділі - „Проблема виховання естетичного в українському культурному дискурсі в період глобалізації та інформаційної революції” - аналізуються особливості естетичного відношення людини, зокрема молоді та студентів, до дійсності, залучення їх до системи естетичних цінностей, формування здатності особистості до естетичного сприйняття і переживання, внутрішньої потреби в творчості за законами краси, створення естетичних цінностей як у мистецтві, так і в інших сферах людської діяльності. В дисертації підкреслюється, що розвиток поняття “естетичне виховання”, починаючи з Ф. Шіллера, простежувався на рівні світової та вітчизняної філософської і педагогічної думки. Серйозний внесок у розвиток ідей естетичного виховання зробили українські мислителі В. Вернадський, Б. Грінченко, С. Миропольський, М. Пирогов, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, Леся Українка, І.Франко, Т.Шевченко та ін. У їх роботах простежується динаміка розвитку поняття “естетичне виховання”, що пов'язується з визначенням гармонійно розвиненої особистості, з необхідністю вивчення історії мистецтва, із включенням естетичного виховання до системи як загальної, так і педагогічної освіти. Зразком естетичного виховання в Україні була Києво-Могилянська академія, яка спиралась на досвід європейських вищих шкіл (Віленської, Замойської, Кембріджської, Познанської та ін.), недільні школи, братські школи, а з другої половини ХІХ ст. - Ніжинський, Глухівський педагогічні інститути. Показовими тут були не лише навчальні курси з основ естетики та естетичного виховання, але й позакласна діяльність. Функціонування цієї системи передбачає використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності учнів та студентів, розмаїття форм і методів пробудження їхнього інтересу до естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля дітей різного віку. В сучасній школі естетичне виховання знаходиться в занедбаному стані. Проведене дослідження різних категорій учнів і студентів дало дуже тривожні результати: із 1652 респондентів лише 9% підтвердили наявність розвиненого естетичного смаку, в той час як абсолютна більшість респондентів не розуміється на смаках, не усвідомлює, у чому полягає краса в мистецтві та природі, не орієнтується у видах та жанрах мистецтва, а відтак - не відвідує виставки, концерти, не захоплюється художньою літературою. Між тим, краса поряд з іншими функціями постає ще й у якості могутнього регулятора людських стосунків, сприяє їх олюдненню, орієнтації на добро і справедливість. У педагогічній літературі існують різні думки про засоби досягнення естетичного розвитку особистості в освітньо-виховному процесі ВНЗ. Традиційно, функція цілеспрямованого формування естетичної культури особистості студента належить предметам естетичного циклу. Деякі дослідники стверджують, що естетичний потенціал містять у собі всі предмети гуманітарного циклу. В той же час предмети психолого-педагогічного та природничо-наукового циклів залишаються досить далекими від естетики в сучасному освітньо-виховному процесі. На жаль, шкільна освіта не виявляє особливої зацікавленості у повноцінній естетичній діяльності учнів і не стимулює дітей до її продуктивного освоєння. Серед багатьох форм організації естетичного виховання студентської молоді найбільш потужними для будь-якого вищого навчального закладу є відвідування музеїв з подальшим обговоренням цінностей мистецтва (кіно, театру, літератури). Студенти наполегливі у своїх бажаннях пізнати нове, розібратися у різних явищах життя, художньої культури. Нерідко вони категоричні у судженнях, не завжди можуть прийти до правильного висновку, погляду на окремі явища культури. Усі засоби та форми естетичного виховання можна використовувати, якщо вони збагачують естетичну культуру студентської молоді, розвивають у неї естетичні смаки, інтереси, творчу активність, допомагають перетворенню знань у переконання. Соціологи вказують на зв'язок естетичного інтересу особистості з об'єктивними умовами життя, а естетичний інтерес визначається як специфічне ставлення особистості до навколишнього світу, викликане активним її бажанням оволодіти конкретними естетичними об'єктами або ж тим чи іншим видом творчої діяльності. Використання цих форм та засобів естетичного виховання у вищих навчальних закладах потребують чіткого виділення основних цілей та завдань на кожний навчальний рік. Значне місце в естетичному вихованні засобами залучення до культури займають екскурсії до культурних центрів, відвідування виставок, колективний перегляд фільмів та вистав з подальшим їх обговоренням. У свою чергу, естетичне виховання у ВНЗ, зокрема використання образно-естетичної складової в лекційному викладанні та навчальних текстах, сприяє посиленню дієвості навчального процесу та поглибленню розуміння, засвоєння навчального матеріалу та його збереженню в довготривалій пам'яті.

ВИСНОВКИ

У Висновках підводяться підсумки дослідження, відзначається, що проблема естетичного належить до найцікавіших і, одночасно, найскладніших філософських проблем, які намагались вирішити представники мислячої еліти людства. Впродовж віків до неї звертались філософи і психологи, соціологи й культурологи, історики й представники природничо-математичних наук. І, як засвідчує історія, коли, здавалося б, людство проникло в таїнство естетичного (як прекрасного), останнє віддалялося від нього приблизно на таку ж відстань, як і до початку відповідного дослідження. І це зрозуміло. Естетичне є феноменом багатоманітним і всепроникаючим. Воно локалізується у виробництві і побуті, у сфері дозвілля і відпочинку. Воно виявляється через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, норми, ідеали, існує як естетична свідомість і естетичне відношення, естетичне виховання і т. ін. Концентрованим виразом естетичного є мистецтво, яке дарує людям почуття прекрасного, формує ціннісний світ, спонукає до творчості “за законами краси”.

У дисертації презентовано спробу осмислення, пізнання природи та сутності естетичного як соціального феномена. Шляхом узагальнення різноманітних визначень естетичного, сформульованих зарубіжними і вітчизняними філософами, дисертант стверджує, що естетичне є процесом, продуктом і результатом адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої в дійсності у відповідності з його внутрішньою сутністю в найбільш досконалій формі. Воно є продуктом історичного розвитку суспільної практики, а тому розпізнається нами як величина змінна (у розрізі епох) і, одночасно, як своєрідна константа краси, відшліфована соціально досягнутим рівнем розуміння (відчуття) досконалого, гармонії.

Постановку проблеми естетичного й початок її аналізу ми відносимо до філософських пошуків ранніх міфологічних культур, а також античних філософів, які намагались проникнути в природу прекрасного, розпізнати його сутність.

Центральною категорією, у контексті з якою осмислювалось і оцінювалось прекрасне, була категорія “природовідповідності”. І хоча розуміння естетичного у представників різних філософських напрямів цього періоду мало певні відмінності, все ж можна узагальнити наступне: прекрасним, гармонійним, досконалим, тобто естетичним, в античній філософії вважалось те, що найкраще відповідало природній доцільності.

Головним у розумінні естетичного в добу середньовіччя стає “божественна краса” як “щось непізнане й небачене”, яке втілюється у споглядальних образах у єдності, цілісності, порядку, формі, мірі тощо. Художник у їх уяві поставав як посередник між божественним Логосом і людьми; творення естетичного - як наближення до гармонії, визначеної Богом, втілення його настанов у полотні культури. Досконалими, гармонійними, цілісними, а тому й прекрасними, життя і творчість могли бути лише “на тім світі”; світське ж життя вважалось тимчасовим, плинним. Несучи в собі елементи прекрасного, воно не могло приносити людині “невиразну насолоду”.

Відірваність естетичного від життя, запрограмовану і втілену в загальному контексті його тогочасного розуміння представниками релігійної філософії, намагались нівелювати філософи епохи Відродження (Альберті, Леонардо да Вінчі, Дюрер). Естетичне тут однозначно пов'язувалось із людиною. Оскільки ж остання трактувалась як істота “природна і божественна”, сутність естетичного вбачалась у поєднанні “наслідування природі” та генія художника, який у своїй творчості ототожнюється з Богом.

Розглядаючи проблеми естетичного в Просвітництві, в Нові часи і в більш пізній період, автор доходить висновку, що різні епохи “встановлювали” свій ідеал естетичного і зумовлювали свої “межі” його реалізації в культурі. Античність вбачала корінь естетичного в природовідповідності, середньовіччя - в Богові, Відродження - в Людині (як природній істоті), Просвітництво - в розумі, Нові часи - у практичному освоєнні реальної дійсності засобами техніки та технології, марксизм - в соціальній практиці, сутністю якої є боротьба класів і т.п. Кожна з епох немов би збагачувала чергову характеристику естетичного, доводила її до абсолюту. В реальній історії має місце спадкоємна ґенеза у розумінні естетичного.

На основі аналізу багатого історико-філософського матеріалу (від Платона до наших днів) автор робить висновок про те, що означене розуміння здійснюється не “плавно”, а з відповідними “розривами”, “надломами”, тобто через зміну парадигм естетичного, обумовлених, у кінцевому розумінні, соціальною практикою, що є тією єдиною основою, від якої “відштовхується” і до якої “повертається” естетичне як у філософії, так і в культурі.

Здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, розглянуто особливості його (естетичного) реалізації в полотні культури. Через зміну філософських підходів (античність, середні віки, Відродження, Реформація, Просвітництво і т.п.) до аналізу естетичного, в роботі виокремлено його розвиток в історії (як “нетлінну даність історичного прогресу”) і, разом з тим, виявлено й проаналізовано суперечності його реалізації у повсякденній практиці.

У дисертації переосмислено марксистсько-ленінське розуміння естетичного, яке довгий час панувало у вітчизняній естетичній думці. На думку дисертанта, головний недолік теорії естетичного в марксизмі полягає в його ідеологізації, спрощенні до рівня локалізації в системі класових інтересів, суперечностей, боротьби. В естетичному суперечливо переплітається класове, національне, загальнолюдське, суспільне й особисте. Абсолютизація однієї з характеристик призводить до спрощеного, нерідко - до викривленого розуміння та деформації феномена естетичного. Особливої шкоди теорії естетичного наніс розроблений і впроваджений у соціальну теорію В.І. Леніним принцип партійності у мистецтві. Стверджується, що абсолютизація “класової боротьби”, яка так чи інакше відображається у мистецтві, доведення її до принципу “партійності”, спрощує мистецтво, збіднює естетичне як таке. За своєю сутністю, естетичне не може належати тим чи іншим класам, обслуговувати виключно їх інтереси. Адже естетичне - загальнолюдське надбання, тому, підпорядковуючись спробам обмежити його функцію обслуговуванням інтересів певних класів, завжди виходить за межі цієї установки й розвивається як надбання світового масштабу.

Разом з тим, дисертант не тільки не відкидає, але й поглиблює розуміння наявності в мистецтві (і в естетичному загалом) такого складника, як ідейність - визначеність художника в полі різноманітних ідей, поглядів, ціннісних орієнтацій, його прихильність до конкретної ідеї чи системи ідей, ціннісних орієнтацій, ідеалів. Автор роботи виходить передусім з того, що художник - це, насамперед, людина. Тому створюване ним полотно культури, в якому втілюється його ж таки відчуття й розуміння естетичного, має відобразити багатоманіття людського - національного, класового, загальнолюдського тощо, пропущеного через власну суб'єктивність. Остання може співпадати або не співпадати з перебігом історії, домінантною системою цінностей, пануючою ідеологією, загальнолюдськими пріоритетами. Естетичне у цьому разі може мати різне ідейне забарвлення. Художник тільки тоді наближається до відображення дійсного покликання людини, коли живе всією повнотою життя, сприймає й розуміє національне (чи класове) як загальнолюдське, піднімається над прірвою міжлюдських суперечностей і конфліктів, утверджує життя в його органічній цілісності.

У дисертації проаналізовано співвідношення естетичного з категоріями “добра” і “зла”, “істини” і “хиби”, “віри”, “надії” і “любові”. “Естетичне” в цьому контексті розглянуто як потужний чинник ціннісної орієнтації людей - їх діяльності і спілкування за законами краси, гармонії, досконалості.

У роботі показано, що культурно-орієнтуючий аспект постмодернізму полягає у спрямуванні мотивації та визначенні моделей людської активності, які детерміновані фактами альтернативності, мінливості, різноманітності сучасного світу та враховують екзистенційні та культурні умови зародження нового типу цивілізації.

Значна увага в дисертації звертається на сучасний контекст розуміння естетичного, який змінюється, його трансформацію під тиском глобалізації та інформаційної революції, трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. Автор аналізує причини зниження уваги до естетичного, показує загрози його заміщення прагматичним, масовим, вульгарно-демократичним, обґрунтовує шляхи та засоби відродження естетичного в суперечливій культурі модернізму та постмодернізму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Андрущенко Т.І. Феномен естетичного (філософсько-історичний аналіз). - К.: Знання України, 2007. - 269 с.

Андрущенко Т.І. Естетичне в культурі та естетичний ідеал // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 53. - К., 2006. - С. 3 - 13.

Андрущенко Т.І. Особливості формування феномену естетичного в античній філософії // Вища освіта України. - 2006. - № 1 (Дод). - С. 22 - 28.

Андрущенко Т.І. Феномен естетичного в системі духовних цінностей давніх греків // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 55 - К., 2006. - С. 32 - 41.

Андрущенко Т.І. Естетичне у філософії Платона та Аристотеля // Вища освіта України. - 2006. - № 2 (Дод.). - С. 173 - 182.

Андрущенко Т. Естетичне у творчості представників патристики та Блаженного Августина // Вища освіта України. - 2006 - № 3. - С. 94 - 98.

Андрущенко Т. До питання естетичного у філософській думці Платона // Мультиверсум: альманах. Вип. 56. - К., 2006. - С. 34 - 41.

Андрущенко Т. Формування феномену естетичного у філософії Аристотеля // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах. Вип. 17. - К., 2006. - С. 9 - 15.

Андрущенко Т. Естетичне як філософська проблема // Практична філософія. - 2006. - № 3. - С. 221 - 226.

Андрущенко Т. Історико-культурні передумови становлення середньовічного розуміння естетичного // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 58. - К., 2006. - С. 61 - 71.

Андрущенко Т. Філософська сутність та предметне поле естетичного // Філософія освіти. - 2006. - № 2. - С. 83 - 90.

Андрущенко Т. Естетичний ідеал Просвітництва та особливості концептуальних підходів до виховання // Вища освіта України. - 2007. - № 2. - С. 84 - 89.

Андрущенко Т.І. Феномен естетичного у філософії і культурі Просвітництва // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 68. - К., 2007. - С. 3 - 12.

Андрущенко Т. Естетичне у філософії і культурі марксизму // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: збірник наук. праць. Вип. 19. - 2007. - С. 242 - 251.

Андрущенко Т. Комплексний підхід в естетизації навчально-виховного процесу студентів музично-педагогічних закладів // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. - Харків, 2007. - № 2. - С. 63 - 70.

Андрущенко Т. Антропоцентричний характер естетичного ідеалу епохи ренесансу // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 70. - К., - 2007. - С. 3 - 12.

Андрущенко Т. Особливості епохи Ренесансу: ідеологія, освіта і культура // Вища освіта України. - 2007. - № 1 - С. 19 - 26.

Андрущенко Т. Антропоцентричний характер естетичного ідеалу епоху Ренесансу і сучасність // Вища освіта України. - 2007. - №3 - С. 97 - 102.

Андрущенко Т. Філософія мистецтва та мистецька практика в добу просвітництва і сучасність // Мультиверсум: альманах. Вип. 65. - К., 2007. - С. 203 - 216.

Андрущенко Т. Особливості формування та осмислення постмодернізму // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: наук.-теорет. зб. Вип. 11. - Переяслав-Хмельницький, 2007. - С. 217 - 220.

Андрущенко Т. Особливості становлення естетичного в добу відродження // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць. Вип. 20. - К., - 2007. - С. 17 - 20.

Андрущенко Т. „Архітектурний” образ постмодернізму // Гілея: історія. Політологія. Філософія: зб. наук. праць. Вип. 10. - К., 2007. - С. 267 - 273

Андрущенко Т. Постмодернізм як різновид текстової або знакової реальності // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 73. - К., 2008. - С. 22 - 30.

Андрущенко Т. Духовні цінності студентської молоді: сутність, структура, пріоритети // Гілея: історія. Політологія. Філософія: зб. наук. праць. Вип. 11. - К., 2008. - С. 271 - 280.

АНОТАЦІЯ

Андрущенко Т.І. Естетичне як соціокультурний феномен (філософсько-історичний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук із спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. -Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2008 р.

У дисертації на основі історико-філософського та культурологічного підходів створено сучасну концепцію естетичного як соціального феномена, духовно-аксіологічної та світоглядної детермінанти в нових екзистенційних умовах людства. Визначено, що “естетичне” є процесом, продуктом і результатом адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої у дійсності у відповідності до її внутрішньої сутності в найбільш досконалій формі; здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, що передбачало розгляд його в онтологічному, гносеологічному, антропологічному та аксіологічному вимірах у контексті історико-культурного сходження людства та зміни філософських парадигм. Доведено, що “естетичне” у філософії і культурі (як в історичному розрізі, так і в сьогоденні) не співпадає, а лише локалізується в них приблизно так, як “ідеал” і “реальність”; це неспівпадіння має суб'єктивне і об'єктивне підґрунтя. Проаналізовано сучасний соціокультурний контекст розуміння естетичного, який складається під тиском глобалізації та інформаційної революції, модернізаційних процесів, що здійснюються в Україні. Здійснено концептуальну антиципацію ролі естетичного в сучасній цивілізації шляхом аналізу причин зміни у ставленні та розумінні естетичного і поширення ознак аномії як суспільного феномена.

Ключові слова: естетичне, естетичний ідеал, естетична свідомість, естетичне виховання, культура, мистецтво, цивілізація, соціокультурний контекст.

АННОТАЦИЯ

Андрущенко Т.И. Эстетическое как социокультурный феномен (философско-исторический анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. -Львовский национальный университет имени Ивана Франка, Львів, 2008 р.

Диссертация является социально-историческим исследованием эстетического как социокультурного феномена. Проблема эстетического относится к вечным философским проблемам, а потому требует к себе чрезвычайного внимания на каждом новом повороте в развитии человеческой цивилизации. Не считая того, что этой проблемой занимались известные и уважаемые ученые, настоящее требует продолжения, “поворачивает” проблему новыми сторонами, которые нуждаются в осмыслении. Современная технико-технологическая (индустриальная и пост-индустриальная) цивилизация как бы “выдавливает” эстетическое из культуры; человек же, который утверждает себя как личность, старается противостоять этому всеми доступными ему средствами. Что это за средства, которые человек может противопоставить разрушительной стихии технократизма, как это происходило в истории, и какие уроки мы можем взять для настоящего? - вот приблизительный перечень вопросов, которые составляют проблему диссертационного исследования.

Главная идея состоит в том, что “эстетическое” в философии и культуре не совпадает. Приблизительно так, как “идеал” и “реальность”. Это несовпадение обусловлено социальной практикой, которая имеет исторический характер. Разные эпохи создавали свой идеал эстетического и обуславливали свои “границы” его реализации в культуре. В реальной истории имеет место преемственная генеза, эволюция феномена эстетического. Однако она осуществляется не “равномерно”, а с соответствующими “разрывами”, то есть через изменение парадигм эстетического. Опять же, эти парадигмы обусловлены социальной практикой, которая служит той единой основой, от которой “отталкивается” и к которой “возвращается” эстетическое как в философии, так и в культуре.

Диссертант осуществляет философскую рефлексию идеи эстетического (наблюдает историческую генезу эстетического), рассматривает особенности его реализации в полотне культуры. Через изменение философских подходов (античность, средние века, Возрождение, Реформация, Просвещение и т.п.) к анализу эстетического, автор старается выделить его развитие в истории (как особенную, неуничтожимую данность исторического прогресса), и, вместе с тем, обнаружить и проанализировать разногласия его реализации в повседневной практике.

Каждая из эпох или соответствующих ей философских школ, поднимают как одну из важнейших проблему эстетического, обосновывают его философско-историческое осмысление, ищут определяющие характеристики соответственно особенностям своей эпохи. Но так и не достигают реализации стремления охватить этот феномен в его целостности, ведь соприкосновение эстетического с действительностью имеет ограниченные возможности. Наиболее близко к пониманию феномена эстетического подошел Г.Гегель. И все же его концепция не может быть признанной единственно верной именно потому, что он оторвался от практически-естественной сущности человека как субъекта собственной деятельности, творца культуры. В течение эпох, не считая всплесков высокого искусства, эстетическое как идеал не нашло своего полного воплощения в практике. Поиск идеальной формы социального, как разгадка таинства человека, продолжается. Особое внимание обращается на сегодняшний контекст понимания эстетического, его трансформацию под давлением глобализации и информационной революции. Автор анализирует причины снижения внимания к эстетическому, показывает угрозы его замещения прагматическим, массовым, вульгарно-демократическим, обосновывает пути и средства возрождения эстетического в противоречивой культуре модернизма и постмодернизма.

Ключевые слова: эстетическое, эстетический идеал, эстетическое сознание, эстетическое воспитание, цивилизация, искусство, социокультурный контекст.

ANNOTATION

Andrushchenko T.I. Aesthetical аs a Social and Cultural Phenomenon (Philosophical-Historical Analysis). - Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in philosophy by speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2008.

The thesis is devoted to studying philosophical-historical and cultural approaches to the contemporary definition of aesthetical as a social phenomenon, a moral, axiological and worldview determinant in the perspective of humans' new existential conditions. It is determined that “aesthetical” is a process, a product and a result of an appropriate contemplative-sensory and artistic-emotional representation of a certain object which is materialized according to its internal essence in a perfect form. A philosophical reflexion of an “aesthetical” has been implemented to consider the latter in ontological, gnoseological, and anthropological-axiological dimensions in the context of historical and cultural progress of humankind and changes of philosophical paradigms. It is proved that an “aesthetical” in philosophy and culture (both through history and nowadays) is localized in different ways, as “ideal” and “reality”. This inconsistence is caused by subjective and objective reasons. Contemporary social and cultural context of reading an aesthetical that is influenced by globalization, information revolution, and modernization processes in Ukraine has been analyzed. A conceptual anticipation of aesthetics' role in up-to-date civilization has been undertaken by examining the reasons of changes in attitudes towards aesthetical and spreading out the anomy as social phenomenon.

Key words: aesthetical, aesthetical ideal, aesthetical consciousness, aesthetical education, culture, art, civilization, social and cultural context.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Створення на основі історико-філософського та культурологічного підходів концепції естетичного як соціального феномена, духовно-аксіологічної та світоглядної детермінанти в екзистенційних умовах людства, співвідношення естетичного ідеалу і реальності.

    автореферат [54,1 K], добавлен 12.04.2009

  • Історичні витоки філософського осягнення природи часу. Тлумачення поняття дійсності та часу у класичному природознавстві. Засади об'єктивності часу як вимірювальної тривалості. Критичний аналіз філософських витоків часу у сучасному природознавстві.

    дипломная работа [97,2 K], добавлен 12.12.2014

  • Аналіз поняття молитви і концепту любові, поняття енергії та концепту ісихії, концепту зосередження та категорії синергії, співставлення агіографічного дискурсу з дискурсом художнього тексту. Співвідношення понять традиції ісихазму та феномену мови.

    реферат [28,5 K], добавлен 15.07.2009

  • Історичний аналіз розвитку наукового знання з часів античності. Питання виникнення і розвитку науки і філософії. Наявність грецьких термінів у доказовій давньогрецькій науці. Розвитко доказових форм наукового знання. Формування філософського світогляду.

    реферат [32,0 K], добавлен 26.01.2010

  • Духовна криза сучасного світу. Філософсько-антропологічні погляди Ф. Ніцше: феномен "аполлонічних" та "діонісійськи" начал. Аполлон як символ прекрасного, місце та значення даного образу в творах автора. Аполлон та Діоніс – різні полюси космічного буття.

    контрольная работа [27,7 K], добавлен 06.12.2014

  • Форми суспільної свідомості, принципи економії мислення. Співвідношення філософської, релігійної та наукової картин світу. Матеріалістичний та ідеалістичний напрямки в історії філософії від античних часів до сьогодення. Поняття філософського світогляду.

    шпаргалка [645,5 K], добавлен 10.03.2014

  • Концепції діалогу і поняття соціокультурного діалогу. Впливи сучасних процесів глобалізації на традиційні культури. Соціокультурний діалог як альтернатива загрозі зіткнення або війни цивілізацій. Деструктивні процеси в полікультурному суспільстві.

    автореферат [61,9 K], добавлен 13.04.2009

  • Філософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок за книгою Сімони де Бовуар "Друга стать". Започаткування центральних напрямів феміністичної критики. Зацікавлення проблемами чоловічої та жіночої статі. Функціонування жіночої статі, "Біблія фемінізму".

    курсовая работа [43,0 K], добавлен 08.12.2009

  • Виникнення перших форм філософського мислення. Проблеми буття і людини у філософії давнього світу, зародження ідей права. Особливості античної правової культури. Космоцентричне обґрунтування права. Особливості філософсько-правової думки Середньовіччя.

    реферат [35,9 K], добавлен 20.01.2011

  • "Втеча від свободи" — перша книга психоаналітика та соціального психолога Еріха Фромма. Показано, що монографія стала одним з основоположних творів автора. Проведено аналіз психіки людини у монографії. Досліджується значення свободи для сучасної людини.

    контрольная работа [20,9 K], добавлен 18.09.2019

  • Кіренська школа як першопочаток гедонізму в етиці, аналіз філософської системи етики кіренаїків та епікурейців. Докладна розробка категорій гедонізму, дослідження його основних категорій, філософських систем, у надрах який він виокремився і сформувався.

    реферат [26,9 K], добавлен 07.10.2010

  • Гендерні дослідження в гносеологічному, методологічному, ціннісному аспектах і в контексті суттєвих змін, що відбуваються в сучасній науці. Змістовна багатоманітність гендерних досліджень з точки зору контекстуальної визначеності розуміння людини.

    автореферат [66,1 K], добавлен 13.04.2009

  • "Небуття" Чанишева - уявна панацея від відчаю, що охоплює людину, яка відкрила для себе ілюзорність надій, що пов'язуються з "буттям". Аналіз ілюзій свободи, любові та Бога. Свідомість як "носій" буття. Культура як породження страху і страждання.

    реферат [9,2 K], добавлен 02.06.2015

  • Співвідношення міфологічного і філософського способів мислення. Уявлення про філософські категорії, їх зв'язок з практикою. Філософія як основа світогляду. Співвідношення свідомості і буття, матеріального та ідеального. Питання філософії по І. Канту.

    шпаргалка [113,1 K], добавлен 10.08.2011

  • Методологічний аспект проблеми безсмертя. Складності сучасного дискурсу про безсмертя як феномен буття. Феномени життя й смерті. Розуміння "живого" як абсолютного способу існування Всесвіту. Безсмертя як універсальна та абсолютна цінність культури.

    реферат [17,2 K], добавлен 20.09.2010

  • Формування філософських поглядів Б. Рассела, започаткування методу логічного аналізу. Проблеми використання мови, її дослідження за допомогою логічного аналізу. Сутність теорії пізнання. Внесок в освіту, історію, політичну теорію та релігійне вчення.

    курсовая работа [75,5 K], добавлен 13.05.2012

  • Початок філософського осмислення цивілізації, принципи та фактори його розвитку на сучасному етапі. Життєвий шлях цивілізацій, його періодизація. Особливості, проблеми, майбутнє та місце України в світі. Глобалізація, вільний ринок та "ефект метелика".

    курсовая работа [51,4 K], добавлен 25.10.2014

  • Філософія історії як складова системи філософського знання, її сутність та розвиток. Шляхи трансформації поняття "філософія історії" від його Вольтерівського розуміння до сучасного трактування за допомогою теоретичної спадщини Гегеля, Шпенглера, Ясперса.

    реферат [32,2 K], добавлен 23.10.2009

  • Реальність як філософська категорія. Реальність: вступ у наявне буття як певне буття. Побудова теоретичної типології реальності. Міфічне як дуже інтенсивна реальність. Особливості віртуальної реальності. Становлення у значенні синтезу буття й небуття.

    реферат [28,2 K], добавлен 14.03.2010

  • Дослідження предмету філософії управління. Ціннісно-смисловий універсум людини і феномен управління. Характеристика управління, як продукту свідомості; як продукту волі; як продукту взаємодії; як продукту влади. Управлінські ролі (за Г. Мюнцбергом).

    реферат [42,0 K], добавлен 17.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.