Збереження гомеостазису суспільства в умовах системних трансформацій: силовий аспект (теоретико-методологічний аналіз)

Результати досліджень дозволяють констатувати, що основними суттєвими варіативними факторами в духовній сфері, що впливають на гомеостазис соціальної системи трансформативного типу, є фактори: моральний стан суспільства, стан культури, стан освіти й науки, стан інформаційного середовища. Суттєві варіативні фактори у виробничо-економічній сфері є безпосередньо пов'язаними з виробничими відносинами і впливають на гомеостазис суспільства. До них віднесено: стан самодостатності народногосподарського організму, співвідношення між виробничою й кредитно-фінансовою сферами народного господарства, стан і рівень державного регулювання економіки, стан навколишнього середовища. Суттєві варіативні фактори в соціальній сфері є досить різноманітними. Серед множини факторів у дисертації виділені ті з них, що максимальною мірою співвідносяться з соціальною сферою: демографічний та етнографічний стани, соціально-класова диференціація суспільства. Суттєві варіативні фактори в політико-правовій сфері безпосередньо пов'язані з константами в політичній сфері суспільства, носять інтегративний характер і у специфічному вигляді відбивають у собі всі ті тенденції, що виникають в інших сферах суспільного життя. Доведено, що особливе значення в збереженні гомеостазису суспільства мають такі суттєві варіативні фактори, як сила та поділ влади, стан влади.

Як висновок зазначається, що діяльність стосовно забезпечення гомеостазису в її сутнісному вираженні не може не бути зорієнтована на “утримання” суспільних змін поза їхніми екстремальними значеннями. Забезпечення гомеостазису - це процес, пов'язаний із впливами на протидії загрозам соціальної системи насамперед політичними, але також й іншими, у тому числі спеціальними, засобами й методами (наприклад, силовими) з метою утримання її в межах норми. Сама “норма” коливань суттєвих варіативних факторів може бути визначена виходячи з оптимальної відповідності змін (розвитку) і стійкості (стабільності) соціальної системи.

У третьому підрозділі “Концептуалізація силових аспектів забезпечення гомеостазису суспільства в стані системних трансформацій” узагальнені результати аналізу, здійсненого у попередніх розділах з метою побудови концептуальної моделі силового забезпечення гомеостазису суспільства в стані системних трансформацій.

Доведено, що кожна держава з метою захисту своїх інтересів, території та успішного проведення власної політики вимагала виділення певної кількості сил та засобів зі своїх ресурсів, зі свого сукупного потенціалу. Такою силою та опорою і виступала воєнна могутність. Отже, воєнна могутність є складовою частиною сукупної могутності держави, метою формування та експлуатації якої є вирішення специфічних військових завдань, детермінованих проблемами забезпечення гомеостазису суспільства в процесі його функціонування та розвитку.

На підставі взаємодоповнюваності діалектичного й синергетичного підходів проаналізовано формування та розвиток воєнної могутності держави в період системних трансформацій суспільства як головної детермінанти силового збереження гомеостазису. Доведено, що воєнно-могутнісний вимір збереження гомеостазису державою, побудований на традиційній системі потенціалів в умовах системних трансформацій суспільства, не є продуктивним. Суть соціальних процесів у перехідний період полягає в різкій зміні потенціалів суб'єктів системи, що порушує між ними консенсус, який існував (гармонію, рівновагу), унаслідок чого сили, тенденції, спрямовані на порушення стійкості системи, отримують перевагу над силами та тенденціями, що сприяли збереженню цієї стійкості. У руслі цілісної концепції поля - структурування простору позицій, запропонованої П. Бурдьє, доведено, що структура воєнної могутності держави є станом співвідношення сил між інституціями, або агентами, що діють у напрямку, де розподіл специфічного капіталу (ресурсів, досвіду, знань), накопиченого протягом попереднього розвитку військової справи у світі, управляє формуванням та розвитком самої воєнної могутності. У дисертації проаналізовано сутність та співвідношення понять “обороноздатність держави”, “оборонна могутність держави”, “воєнна сила держави”, “бойова могутність держави”, “бойова могутність збройних сил”, “бойовий фактор”.

На підставі проведеного аналізу запропоновано певну концептуальну модель воєнної могутності як першооснови силового забезпечення гомеостазису суспільства в стані системних трансформацій, де кожна наступна складова наведеної моделі є фактором реалізації попередньої складової, яка водночас може бути визначена як потенційна стосовно похідних від неї факторів. У контексті визначення залежності макро- і мікроструктур воєнної могутності держави обґрунтовано елементи воєнної могутності, що містять усю сукупність необхідних характеристик, відбиваючи не тільки національні, але й регіональні, глобальні та цивілізаційні зміни у підходах до силового забезпечення гомеостазису суспільства, гарантування національної безпеки, розв'язання конфліктних ситуацій у світовому просторі в умовах принципових змін темпів та орієнтирів соціогенезу як планетарного явища.

У третьому розділі “Детермінація державної діяльності у силовому забезпеченні гомеостазису в умовах системної трансформації” здійснено філософський аналіз сутності та змісту основних складових (факторів) воєнної могутності держави та діалектики їхнього взаємозв'язку в умовах системних трансформацій суспільства.

У першому підрозділі “Економічний фактор державної діяльності у силовому забезпеченні гомеостазису” розкрито сутність понять “економічний потенціал”, “економічний фактор”, “економічна могутність держави”. Визначено, що воєнно-економічний фактор - це певний обсяг (кількість) матеріальних, економічних сил та засобів, що виділені державою на створення та забезпечення функціонування воєнної організації або на продовження процесу виробництва всіх необхідних матеріальних ресурсів у випадку відбиття агресії противника або ведення війни. Існують два основні елементи, які споживають значну частину воєнно-економічного фактора. По-перше, це збройні сили: особовий склад з озброєнням, бойовою технікою, запасами матеріально-технічного та побутового забезпечення, інфраструктурою. По-друге, це воєнна економіка: люди, що задіяні у сфері виробництва, виробнича база, а також паливо, енергія тощо, які потрібні для нормального функціонування воєнного виробництва.

На підставі порівняння різних підходів до розуміння місця та ролі економічного фактора держави визначено його основні якісні показники в забезпеченні гомеостазису суспільства.

У другому підрозділі “Політична діяльність держави щодо силового збереження основних параметрів соціальної системи” розкрито пріоритетність і визначальну роль політики щодо застосування воєнної сили. У дисертації подано розуміння політичного потенціалу воєнної могутності держави як сукупності максимальних можливостей, закладених у політичній системі суспільства (державних, політичних і громадських організаціях, політичних відносинах тощо), та здатності мобілізувати матеріальні і людські ресурси країни для досягнення політичних цілей, вирішення військово-політичних завдань. На цій підставі сформульовано сутність політичного (воєнно-політичного) фактора. Під політичним (воєнно-політичним) фактором розуміються сили та засоби, задіяні політичною системою суспільства в інтересах воєнної (оборонної) могутності держави.

Визначено та розкрито прояв політичного фактора оборонної могутності держави на інституціональному та функціональному рівнях. Наголошується, що політична діяльність держави щодо силового забезпечення гомеостазису суспільства об'єктивується саме у воєнній політиці держави як частині загальної політики певних соціальних сил, держав і створених ними спеціальних інститутів влади, що здійснюють підготовку і використання засобів збройного насильства для досягнення тих чи інших державних або загальнолюдських цілей, для ведення війни чи протидії її розв'язанню.

Виходячи з функціонального та структурного аналізу воєнної політики, в дисертації робиться висновок, що політичний фактор у рефлексії можливості зворотного зв'язку - необхідна умова усвідомлення воєнної могутності держави як фрагмента суспільної самоорганізації, збереження стійкої рівноваги між державно організованим суспільством і зовнішнім (насамперед соціально-політичним) середовищем, якому властива фізична, організаційна або інтелектуальна агресивність. Адже нормальне, стабільне, здатне до оновлення і подальшого розвитку функціонування соціальної системи можливе лише у випадку паралельного перебігу у ній процесів організації і самоорганізації.

У третьому підрозділі “Соціальна детермінація силового забезпечення гомеостазису” обґрунтовано думку, що дія системи економічних, політичних, культурних, психологічних механізмів рефлексії воєнної проблематики сучасного суспільства обов'язково коригується його соціальними характеристиками, які істотно впливають на практичне вирішення проблеми оборонної могутності у конкретно-історичних обставинах. Виходячи з цього, з'ясовано сутність соціального фактора в силовому забезпеченні гомеостазису суспільства в стані системних трансформацій. Доведено, що соціальний фактор оборонної могутності держави слід розуміти як задіяні можливості (закладені в соціальних відносинах, соціально-класовій структурі суспільства), ступінь міцності взаємин між різними соціальними спільнотами, які сприяють розв'язанню завдань у військовій справі. Соціальний фактор слід характеризувати кількісними і якісними показниками. До кількісних показників віднесено чисельний склад класів, соціальних груп, національно-етнічних, конфесійних спільнот, рівень їхньої освітньої і професійної підготовки. Якісні показники соціального фактора відбивають рівень зрілості сформованої системи соціальних відносин, насамперед соціально-класових, національних, сімейно-побутових тощо. У дисертації розкрито механізми впливу кожного з показників на розвиток суспільства і військової справи.

У четвертому підрозділі “Духовне підґрунтя силового виміру діяльності держави” розкрито значення духовного фактора у силовому забезпеченні гомеостазису суспільства.

Виходячи з аналізу феноменів “дух”, “свідомість”, “духовне”, “духовність”, з'ясовано, що духовний фактор, духовні сили людей (військовослужбовців) можна розглядати як вираження їхніх думок і почуттів, бажань і прагнень, готовності долати труднощі, наражати своє життя на небезпеку для досягнення поставлених цілей як у мирний час, так і в ході війни. У духовному факторі виявляється ступінь розуміння і характер ставлення людей до поставлених завдань. Іншими словами, духовний фактор будь-яких спільнот, груп людей є певним проявом їхньої свідомості, що відбиває готовність та здатність індивідів вирішувати певні соціальні, політичні, економічні, воєнні, оборонні та інші завдання. Визначено, що духовний фактор як прояв суспільної свідомості має досить складний зміст і структуру. У дисертації визначено та розкрито дві складові духовного фактора: раціонально-ідеологічну та суспільно-психологічну. Разом з тим, пропонується доповнити структуру духовного фактора новими інваріантами життя сучасного суспільства, зокрема аналізом архетипів, що є “ментальними матрицями”, проформами, які фіксують і відтворюють стереотипи групового досвіду, включаючи типові суспільні рефлексії. Специфічний характер цих рефлексій залежить насамперед від способу світорозуміння і світосприймання, характерного для того чи іншого соціуму, тобто від властивого йому менталітету.

Виходячи з аналізу проблеми архетипів як складових духовного фактора, робиться висновок, що урахування їх є неодмінною умовою ефективності державної діяльності, спрямованої на силове забезпечення гомеостазису суспільства.

У п'ятому підрозділі “Військовий фактор як складова силового виміру забезпечення гомеостазису” доведено, що воєнна могутність держави як системоутворююча основа силового забезпечення гомеостазису безпосередньо втілюється у власне військовому факторі, що є інтегральним показником усіх інших факторів детермінації державної діяльності. Наголошується, що військовий фактор не є одним із додаткових складових сукупних можливостей держави в силовому забезпеченні гомеостазису суспільства, а є похідним від них та може бути охарактеризований двома показниками: кількістю сил та засобів, які держава залучає до військової сфери з усіх своїх можливостей, зі свого сукупного потенціалу, і кількістю сил та засобів, які держава спроможна додатково залучити до військової сфери при максимальному використанні всіх своїх можливостей.

Визначено, що головним носієм військового фактора є армія (збройні сили), що виступає головним знаряддям у системі воєнної могутності будь-якої держави. Доведено, що військовий фактор втілює в собі спроможність держави утримувати та удосконалювати армію, підвищувати її бойову могутність і забезпечувати всім необхідним у мирний та воєнний час. Проявляється військовий фактор у бойовій могутності армії, що відбиває її реальні можливості у мирний та воєнний час. Крім того, до змісту військового фактора слід додати військово-мобілізаційні ресурси держави, що можуть бути безпосередньо використані з метою зміцнення бойової могутності армії. Бойова могутність збройних сил діалектично пов'язана не лише з національними факторами, але й залежить від певних зовнішніх чинників.

У дисертації визначено та розкрито основні змістовні елементи армії та форми її бойового використання. Основними змістовними елементами армії є, по-перше, зброя і бойова техніка - технічна оснащеність армії і, по-друге, люди, військовослужбовці, їхні моральні, духовні якості - бойовий дух.

У контексті законів збройної боротьби розкрито феномен бойової могутності, бойової готовності армії, визначено особливості сучасної професіоналізації армії.

У шостому підрозділі “Вплив геоцивілізаційного фактора на підтримання суттєво важливих параметрів соціальної системи у допустимих межах” на основі логіко-історичного підходу проаналізовано значення географічного фактора у плануванні ймовірних воєнних дій та мобілізаційних заходів, завчасного створення необхідної оборонної інфраструктури, накопичення певних матеріальних та людських ресурсів. Доведено, що воєнна могутність сучасної держави одним із джерел свого формування та розвитку об'єктивно має суттєвий фактор - геополітичний - істотний або вирішальний вплив геополітичного простору (суша, вода, атмосфера, космос, біосфера та соціосфера) та геополітичної ситуації на формування та реалізацію національних або світових інтересів. Разом з тим, в дисертації обґрунтовується думка, що геополітичну проблему в цілому слід розглядати крізь призму взаємодії локальних цивілізацій в умовах глобалізації.

На основі аналізу розвитку світових локальних цивілізацій, співвідношення воєнної сили локальних цивілізацій на початку ХХІ століття, розвитку сценаріїв міжцивілізаційних війн робиться висновок, що особливого значення для підтримання суттєво важливих параметрів соціальної системи в допустимих межах набуває геоцивілізаційний фактор як спроможність держави використати своє геополітичне і, навіть ширше, цивілізаційне становище в інтересах протидії зовнішнім викликам суспільству в ході системних трансформацій.

У четвертому розділі “Генеза можливостей держави в силовому забезпеченні гомеостазису сучасної України” досліджено особливості війн ХХІ століття як головну детермінанту державної діяльності в силовому забезпеченні гомеостазису суспільства, визначено діалектику можливості та дійсності сучасної України у силовому забезпеченні гомеостазису, розкрито сутність механізму такого забезпечення.

У першому підрозділі “Особливості війн XXI століття як головна детермінанта державної діяльності в силовому забезпеченні гомеостазису” доведено, що у світі зберігається низка факторів, пов'язаних із суперечностями розвитку суспільств, що створюють потенційну небезпеку, реальну загрозу і залишаються джерелом розв'язання та ескалації війн і збройних конфліктів на планеті, спостерігається наявна тенденція прихильності деяких країн до вирішення конфліктних ситуацій винятково силовими методами. На основі аналізу декількох поколінь війн, що визначаються рівнем науково-технічного прогресу, безконтактні війни віднесено до війн шостого покоління, які кардинально відрізняються від попередніх тим, що вся могутність супротивника функціонально спрямовується лише на безумовну поразку об'єктів економіки шляхом одночасного нанесення наймогутніших інформаційних ударів і масованих ударів непілотованої високоточної зброї різного базування. Виходячи з цього, обґрунтовується, що головною детермінантою державної діяльності в силовому забезпеченні гомеостазису є особливість війни ХХІ століття - безконтактність - застосування високоточних засобів поразки та оборони.

У дисертації розкрито основні риси безконтактних війн і доведено, що для держави, не підготовленої до ведення безконтактних війни, це означатиме повну поразку з непередбаченими наслідками для життя суспільства. Наголошується, що держава підготовлена до війн нового, шостого покоління, швидше за все змінить формулу стримування агресії: від ядерного стримування перейде до досить гнучкого - без'ядерного, високоточного. Це, у свою чергу, дозволить не тільки стримувати будь-яких супротивників, але й силовим безконтактним способом ефективно наносити удари з метою запобігання можливій загрозі.

У другому підрозділі “Діалектика можливості та дійсності сучасної України у воєнно-силовому забезпеченні гомеостазису” розкрито тенденції розвитку сучасної західної цивілізації, окреслено проблеми, що виникають унаслідок таких тенденцій. У зв'язку з цим переосмислюється роль воєнної сили у світі, а також можливості самої держави в силовому забезпеченні гомеостазису суспільства. Наголошується, що сучасна держава має враховувати вплив щонайменше двох тенденцій - політичної та воєнної, які виявляються у взаємовідносинах між основними державами світової спільноти. Через розкриття цих тенденцій аналізуються особливості формування силового фактора різних країн світу.

У дисертації зазначається, що в сучасних умовах зазнають суттєвих змін сучасні загрози і виклики суспільствам, що перебувають у стані трансформацій. До таких загроз віднесено тероризм, торгівлю зброєю та наркотиками, неконтрольовану міграцію, “інформаційні війни” тощо. Доведено, що загрози, виклики та силове протистояння в сучасних умовах переходять в іншу площину та набувають асиметричного характеру. Проаналізовано особливості асиметричних війн, розкрито основні тенденції розвитку асиметричної збройної боротьби в світі, зокрема в контексті боротьби з тероризмом. Запропоновано якісне розуміння оборонної могутності України в декількох основних аспектах: методологічному, інформаційному та організаційному.

У третьому підрозділі “Сутність механізму силового забезпечення гомеостазису суспільства, його структура та функції” обґрунтовано методологічні підстави рефлексії сутності механізму силового забезпечення гомеостазису суспільства. Доведено, що такий механізм являє собою певний спосіб реалізації об'єктивних законів взаємозв'язку системи забезпечення гомеостазису і соціокультурного середовища.

Визначено і обґрунтовано механізм силового забезпечення гомеостазису суспільства, під яким розуміється спосіб забезпечення (відповідного потребам суспільства і адекватного досягнутому рівню розвитку соціуму) систематизованого і цілісного відбиття світу в різних видах і формах, яке визначає характер і спрямованість діяльності щодо збереження гомеостазису соціальної системи та її суб'єктів. Обґрунтовано, що основними компонентами структури механізму силового забезпечення гомеостазису найбільш доцільно вважати: цілі забезпечення гомеостазису суспільства; систему суб'єктно-об'єктних відносин; шляхи, форми, способи й засоби діяльності з забезпечення національної безпеки; суб'єктів, у діяльності яких реалізуються закономірності функціонування і розвитку системи силового забезпечення гомеостазису суспільства. Проаналізовано загальносистемні, політичні, соціальні та духовні цілі функціонування механізму силового забезпечення гомеостазису.

Визначено, що система суб'єктів функціонування механізму силового забезпечення гомеостазису зумовлена належністю інституцій безпеки до політичної організації суспільства, їхньою специфікою, соціальною цінністю, місцем у житті суспільства, а також можливостями впливу на соціокультурні процеси у соціумі.

У висновках дисертації підбито підсумки дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, наводяться формулювання вирішення поставленої наукової проблеми, найзначущими серед яких є такі:

1. Методологічною основою аналізу воєнної могутності держави та її похідної - воєнної сили, здійсненого в цьому дослідженні, є філософська рефлексія сутності суспільств транзитивного типу. У процесі дослідження реалізовані логіко-гносеологічний, системно-діяльнісний, системно-функціональний, структурно-змістовний підходи. Комплексний теоретико-методологічний аналіз проблем силового забезпечення гомеостазису суспільства в умовах соціокультурного транзиту здійснювався на підставі гармонійного поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, що дало можливість ефективно використати філософський, соціологічний, політологічний та культурологічний види аналізу предмета дослідження.

2. Результати здійсненого комплексного теоретико-методологічного аналізу дозволяють стверджувати, що в історії людства воєнна сила держави мислилася як засіб вирішення взаємних суперечностей на власну користь. Це явище об'єктивувалося у вигляді загрози війни, вторгнення, провокації, нападу, агресії, нанесення ударів тощо. До практичних завдань реалізації воєнної сили належали: захоплення ініціативи і досягнення воєнно-політичної переваги над супротивною стороною, зазіхання на суверенітет, територіальну цілісність; дестабілізація внутрішньої обстановки, примус до зміни політичного курсу або економічної політики тощо. Водночас воєнна сила набувала суттєвого значення в ефективній протидії або в практичній реалізації зазначених проблем.

Постійна загроза застосування воєнної сили, розуміння війни як моменту історії, способу вирішення різноманітних епохальних, міждержавних суперечностей примушували державу, незалежно від її внутрішнього устрою, до створення певної опори з метою ефективного впровадження в життя своєї політики, захисту власних інтересів у міждержавних стосунках або завоювання інших територій, забезпечення безпеки від зовнішніх та внутрішніх ворогів. Створювалася така опора (що пізніше одержала назву воєнної могутності) шляхом відокремлення певної кількості сил та засобів із власних ресурсів держави. При цьому простежується тісний зв'язок матеріальних засобів воєнної могутності із соціально-економічним устроєм держави, її фінансовими, промисловими, науково-технічними можливостями.

3. Існування загроз, особливо зовнішніх, актуалізує питання вдосконалення воєнної могутності держави з метою забезпечення найважливіших параметрів гомеостазису, головним з яких є безпека як показник здатності соціальної системи стримувати або усувати внутрішні та зовнішні для неї загрози. Виявлення сутнісних рис воєнної могутності держави є продуктивним напрямком усвідомлення силового забезпечення гомеостазису соціальних систем будь-якого типу, в тому числі й перехідних, що перебувають у стані системних трансформацій.

4. Зміни в соціальній структурі суспільств, що трансформуються, обумовлені, передусім, зміною парадигм розвитку суспільства. Динаміка перехідних процесів у трансформативний період не може бути апріорі визначена як безальтернативна. Перехідний період - це часовий інтервал, у ході якого один тип організації соціальної системи трансформується в інший за умови визначеності вихідного пункту трансформації та невизначеності пункту призначення. Сутність перехідного періоду полягає у трансформації попередньої соціальної системи (у даному випадку її конкретний тип особливого значення не має) у соціальну систему, яка має всі характеристики громадянського суспільства.

Стійкість і лабільність соціальної системи та кожної її складової виражається в дії базових констант і варіативних величин у їхньому конкретному змісті. Державна діяльність виступає одним із найважливіших інструментів (факторів) збереження стійкості та стабільності соціальної системи, що забезпечує інтеграцію суспільства і протистоїть небезпечним дестабілізуючим впливам. За допомоги державної діяльності задаються необхідні параметри для успішної самоорганізації суспільства, що трансформується, його саморозвитку, а також для створення всіх необхідних умов, які забезпечують його гомеостазис.

5. Воєнна могутність держави як комплексний феномен має складну багаторівневу структуру і підпорядковується закономірностям функціонування й розвитку, притаманним складним системам. Обґрунтовано, що в умовах системних трансформацій воєнну могутність держави доцільно розглядати як цілісне системне явище, що є полем детермінації взаємозалежних елементів (факторів), які постійно створюються та інституюються результатом суспільної практики. Фактори виступають як сили і засоби суспільства, що задіяні (мобілізовані) та використані державою в інтересах силового забезпечення гомеостазису з метою успішного стримування, а в разі необхідності - і для відбиття збройного нападу евентуального агресора.

6. Детермінацію державної діяльності з силового забезпечення гомеостазису в умовах системної трансформації слід розглядати на потенційно-факторній основі, що включає приведені в дію потенціали - фактори: економічний, політичний, соціальний, духовний, військовий, доповнені геоцивілізаційним фактором. У такому підході визначено певну властивість могутності, за якою, внаслідок взаємодії декількох факторів, відбувається їхнє взаємне посилення (або послаблення) і виникає новий результат, що відрізняється від суми результатів дії кожного елементу окремо. Геоцивілізаційний фактор характеризує геополітичне, геостратегічне положення країни та її взаємодію з іншими цивілізаціями, створює додаткові можливості формування стійкості соціальної системи в процесі трансформації. Національні фактори характеризують спроможність країни використати наявні внутрішні ресурси та засоби з метою забезпечення належного рівня власної безпеки як головного показника гомеостазису.

7. Соціальний фактор державної детермінації силового забезпечення гомеостазису слід розглядати як використання в інтересах воєнної могутності життєво важливих інтересів соціальних суб'єктів макро- та мікрорівнів, використання людського потенціалу шляхом підтримки ефективного стимулювання діяльності людей, системи їхньої соціалізації та життєзабезпечення, невмирущих цінностей, моральності тощо.

8. Сутність духовного фактора воєнної могутності визначено як прояв суспільної свідомості, який є складним структурованим феноменом, що містить постійні константи (архетипи), які забезпечують стійкість переломлення складних і суперечливих процесів підготовки або ведення війни в суспільному житті на готовність та здатність індивідів долати труднощі і нестатки, наражати своє життя на небезпеку для досягнення поставлених цілей, вирішення воєнних та оборонних завдань.

9. Головною детермінантою державної діяльності в силовому забезпеченні гомеостазису є особливість війн ХХІ століття - безконтактність (із застосуванням високоточних засобів поразки та оборони) та асиметричність (нанесення могутніх ударів по стратегічно чуттєвих місцях супротивника, що призводить до шоку сторони, що протиборствує, і до ефекту зламу та повного його розгрому). Визначено, що воєнна могутність держави, підготовленої до війн нового покоління, цілком реально буде провідною, якщо не вирішальною, для самозбереження та самоствердження соціуму.

10. Фактор сили в сучасному світі, можливості національних держав використовувати збройну силу для врегулювання конфліктних ситуацій і запобігання асиметричним викликам, що загрожують соціуму, набуває нового характеру. Збройна боротьба в контексті асиметричності кардинально відрізняється від звичної, “класичної” війни невоєнними формами насильства: одночасним широким застосуванням психологічного, екологічного, економічного, фінансового, біологічного впливу на соціум у цілому.

Основними тенденціями розвитку асиметричної збройної боротьби є: зростання значення стратегічного неядерного стримування будь-якого агресора від розв'язання воєнних асиметричних дій; метою застосування збройних сил (воєнних дій) стає не розгром супротивника, не захоплення (а тим більше окупація) його території, а дезорганізація його зусиль у політичній і військовій сферах; розширення простору, у якому ведеться асиметрична боротьба (повітряно-космічні, повітряно-наземні і наземно-морські операції, проведені за єдиним задумом і планом); послідовний зв'язок і залежність завоювання ініціативи і переваги в інформаційній сфері (у керуванні військами і зброєю).

11. Основними компонентами структури механізму силового забезпечення гомеостазису суспільства в умовах соціокультурних трансформацій доцільно вважати: зумовлені потребами функціонування та розвитку держави й суспільства цілі забезпечення стабільності системи; систему суб'єктно-об'єктних відносин процесу силового забезпечення гомеостазису; методи, способи, засоби, шляхи й форми діяльності щодо силового забезпечення розвитку суспільства; суб'єктів, у діяльності яких реалізуються закономірності функціонування та розвитку воєнної могутності держави.

Основні положення й результати дослідження відображені в публікаціях:

Монографія

1. Панфілов О.Ю. Збереження гомеостазису суспільства в умовах системних трансформацій: силовий аспект: Монографія / О.Ю. Панфілов. -- Харків : Майдан, 2007. -- 396 с. (22,5 д.а.).

Публікації у наукових фахових виданнях з філософії

1. Панфілов О.Ю. Розвиток воєнно-соціологічної думки / О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. -- Харків : ХВУ, 1999. -- Вип. 5. -- С. 97--102. (0,4 д.а.).

2. Панфілов О.Ю. Методологічні засади соціально-філософського аналізу військової сфери / О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2001. -- Вип. 9. -- С. 49--54. (0,3 д.а.).

3. Панфілов О.Ю. Воєнна могутність держави як об'єкт соціально-філософського аналізу: до постановки проблеми / О.Ю. Панфілов // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. -- № 509, 2001. -- С. 247--249. (0,4 д.а.).

4. Панфілов О.Ю. Трансформація суспільства та воєнна могутність держави / О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2001. -- Вип. 10. -- С. 123--128. (0,4 д.а.).

5. Панфілов О.Ю. Суспільство та воєнна могутність держави: до проблеми дослідження механізму впливу / О. Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2001. -- Вип. 11. -- С. 71--77. (0,4 д.а.).

6. Панфілов О.Ю. Духовний фактор у війні: до проблеми дослідження / О.Ю. Панфілов // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Політологія. Соціологія. -- Запоріжжя : ЗДУ, 2001. -- С. 56--63. (0,5 д.а.).

7. Панфілов О.Ю. Деякі аспекти дослідження духовного фактору у війні / О.Ю. Панфілов // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. -- № 501. -- Харків, 2001. -- С. 55--59. (0,3 д.а.).

8. Панфілов О.Ю. Сутність духовного потенціалу воєнної могутності держави / О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2001. -- Вип. 12. -- С. 112--117. (0,3 д.а.).

9. Панфілов А.Ю. К вопросу о сущности межцивилизационных войн / О. Ю. Панфілов // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Політологія. Соціологія. -- Запоріжжя : ЗДУ, 2002. -- Випуск 23. -- С. 141--150. (0,5 д.а.).

10. Панфілов О.Ю. Логіка воєнної агресії у природі людини / О.Ю. Панфилов // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Політологія. Соціологія. -- Запоріжжя : ЗДУ, 2002. -- Випуск 25. -- С. 191-200. (0,5 д.а.).

11. Панфилов А.Ю. Культура мира: цивилизационный подход / А. Ю. Панфилов // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. -- Харків, 2002. -- № 553. --
С. 202--207. (0,3 д.а.).

12. Панфілов О.Ю. Реалії та проблеми функціонування економічного потенціалу воєнної могутності України / О. Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2002. -- Вип. 13. -- С.102--109. (0,4 д.а.).

13. Панфілов О.Ю. Етнонаціональний чинник у формуванні воєнної могутності України / О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2002. -- Вип. 14. -- С. 63--71. (0,4 д.а.).

14. Панфілов А.Ю. Об особенностях современных локальных войн и вооруженных конфликтов / А.Ю. Панфилов // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Політологія. Соціологія. -- Запоріжжя : ЗДУ, 2002. -- Випуск 28. - С. 93-100. (0,4 д.а.).

15. Панфілов О.Ю. До питання про методологію розвитку військової науки / О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2002. -- Вип. 15. -- С. 35--42. (0,4 д.а.).

16. Панфілов О.Ю. Основні світові тенденції розвитку військової справи: можливі висновки для реформування Збройних сил України / О.П. Дзьобань, О.Ю. Панфілов // Людина і політика. -- 2002. -- № 6. -- С. 43--58. (1 д.а.).

17. Панфілов О.Ю. Основний закон війни як одна із ключових категорій філософії воєнної сили / О.Ю. Панфілов // Грані. -- 2003. -- № 1. -- С. 79--82. (0,3 д.а.).

18. Панфілов О.Ю. Концептуальний підхід до розгляду воєнної могутності держави в умовах посттоталітарної трансформації суспільства / О. Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2003. -- Вип. 16. -- С. 54--64. (0,6 д.а.).

19. Панфілов О.Ю. Епоха стратегічної асиметрії: погляд на воєнний потенціал України / О. П. Дзьобань, О. Ю. Панфілов // Людина і політика. -- 2003. -- № 5. -- С. 95--106. (0,9 д.а.).

20. Панфилов А.Ю. К вопросу о тенденциях цикличной динамики государств и геополитических отношений / А. Ю. Панфилов // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. -- № 591, 2003. -- С. 34--37. (0,4 д.а.).

21. Панфілов О.Ю. Національна безпека в контексті політичних засобів її реалізації / О.П. Дзьобань, О.Ю. Панфілов // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Політологія. Соціологія. -- Запоріжжя : ЗДУ, 2004. -- Випуск 35. -- С. 111--119. (0,5 д.а.).

22. Панфілов О.Ю. Сутність та взаємозв'язок основних категорій теорії оборонної могутності держави / Є. М. Мануйлов, О. Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Психологія. -- Харків : ХВУ, 2004. -- Вип. 19. -- С. 28--41. (0,9 д.а.).

23. Панфілов О.Ю. Оборонна могутність держави в контексті воєнної безпеки країни / О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Психологія. -- Харків : ХВУ. -- 2004. -- Вип. 20. -- С. 100--106. (0,4 д.а.).

24. Панфілов О.Ю. Еволюція воєнної могутності держав у сучасному світі / Є.М. Мануйлов, О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Психологія. -- Харків : ХВУ. -- 2004. -- Вип. 21. -- С. 41--48. (0,5 д.а.).

25. Панфілов О.Ю. Деякі аспекти боротьби з тероризмом / О. Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія. Психологія. -- Харків : ООО „Апекс+”. -- 2005. -- Вип. 1 (22). -- С. 92--98. (0,4 д.а.).

26. Панфілов О.Ю. Історичний процес і війна (ретроспективний погляд) / Є. М. Мануйлов, О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія. Психологія. -- Харків : ХУПС. -- 2006. -- Вип. 2 (26). -- С. 22--34. (1 д.а.).

27. Панфілов О.Ю. Політичний фактор як складова воєнно-силових можливостей держави / О.Ю. Панфілов // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія. Психологія. -- Харків : ХУПС. -- 2007. -- Вип. 3 (29). -- С. 105--111. (0,5 д.а.).

28. Панфілов О.Ю. До питання про особливості війн ХХІ століття // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія. Психологія. -- Харків : ХУПС. -- 2008. -- Вип. 1 (30). -- С. 63--70. (0,4 д.а.).

Публікації у науково-фахових виданнях з інших спеціальностей

1. Панфілов О.Ю. Взгляд на войну сквозь призму современных реалий / О.Ю. Панфілов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : збірник наукових праць. - Харків : Видавничий центр Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, 2001. -- С. 247--250. (0,4 д.а.).

2. Панфілов О.Ю. Армія в сучасному суспільстві: нове функціональне призначення / О. Ю. Панфілов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : збірник наукових праць. - Харків : Видавничий центр Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, 2002. -- С. 221--223. (0,4 д.а.).

3. Панфілов О. Ю. Оборонна могутність держави як фактор національної безпеки країни / О. Ю. Панфілов // Право і безпека. Науковий журнал. -- 2002. -- № 2. -- С. 190--193. (0,4 д.а.).

4. Панфілов О. Ю. Фундамент європейської безпеки - воєнний / О. П. Дзьобань, О. Ю. Панфілов // Політика і час. -- 2003. -- № 9. -- С. 30-39. (1 д.а.).

5. Панфілов О. Ю. Збройні Сили України. Реформа назріла і перезріла / О. П. Дзьобань, О. Ю. Панфілов // Віче. -- 2004. -- № 5. -- С. 50--54. (0,8 д.а.).

Матеріали та тези доповідей

1. Панфілов О.Ю. Воєнна могутність як важлива складова української державності / О.Ю. Панфілов // Українська державність: становлення, досвід, проблеми : збірник наукових статей (за матеріалами ХІІ Харківських політологічних читань) -- Харків : Право, 2001. -- С. 38--39. (0,1 д.а.).

2. Панфілов О.Ю. До проблеми пошуку методологічних засад соціально-філософського аналізу військової сфери / О. Ю. Панфілов // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. -- Х. : Екограф, 2001. -- С. 270--273. (0,2 д.а.).

3. Панфілов О.Ю. Гуманізація військової освіти - вимога часу // Багаліївські читання в НУА : програма та матеріали IV Багаліївських читань, Харків, 5.11.2001 р. -- Х., 2001. -- С. 188--190. (0,2 д.а.).

4. Панфілов О.Ю. Роль соціологічних знань у формуванні сучасного військового керівника / О.Ю. Панфілов // Матеріали науково-практичної конференції вищих навчальних закладів м. Харкова 22-23 листопада 2001 р. -- Х., ХВУ. -- 2002. -- С. 123--125. (0,2 д.а.).

5. Панфілов О.Ю. Геополітичний чинник у формуванні воєнної могутності України // Політика: історія і сучасність : зб. наук. праць. -- Вип. 1. -- Миколаїв -- Одеса : “ТОВ ВіД”, 2002. -- С. 20--26. (0,4 д.а.).

6. Панфілов О.Ю. Агресивність людської природи в контексті війни і політики / О.Ю. Панфілов // Особистість в умовах сучасних політичних відносин: збірник наукових статей (за матеріалами XIV Харківських політологічних читань) -- Харків : Право, 2003. -- С. 133--135. (0,2 д.а.).

7. Панфілов А.Ю. Информационная безопасность - одна из важнейших составляющих системы национальных интересов государства / А. Ю. Панфилов, Ю.А. Панфилов // Межвузовский сборник научных трудов № 4. - Краснодар : Краснодарский военный институт им. генерала армии Штеменко С.М., 2003. -- С. 3--8. (0,4 д.а.).

8. Панфилов А.Ю. Проблема свободы в философии войны / А.Ю. Панфилов // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії. Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань. -- Х. : Екограф, 2003. -- Ч. 2 -- С. 74--77. (0,2 д.а.).

9. Панфілов О.Ю. Концептуальний підхід до розгляду воєнної могутності держави / О.Ю. Панфілов // Матеріали II наукової конференції молодих вчених Харківського військового університету 16, 17 квітня 2003 р. -- Х., ХВУ. -- 2003. -- С. 15. (0,1 д.а.).

10. Панфілов О.Ю. Деякі аспекти боротьби з тероризмом / О.Ю. Панфілов // Матеріали наукової конференції молодих вчених Харківського військового університету 12-13 листопада 2003 р. -- Х., ХВУ. -- 2003. -- С. 9--10. (0,1 д.а.).

11. Панфілов О.Ю. До питання про характер можливих війн ХХІ століття / О.Ю. Панфілов // Збірник наукових статей (за матеріалами XV Харківських політологічних читань) -- Харків : НЮАУ, 2004. -- С. 158--161. (0,2 д.а.).

12. Панфілов О.Ю. Тероризм - фактор трансформації воєнної могутності держав / О.Ю. Панфілов // Перша науково-технічна конференція Харківського університету Повітряних Сил, 16-17 лютого 2005 р. : тези доповідей. -- Х.: ХУ ПС. -- 2005. -- С. 309--310. (0,1 д.а.).

13. Панфілов О.Ю. До визначення сутності асиметричних війн / О. Ю. Панфілов // Війна і насильство: минуле та майбутнє (60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні присвячується) : матеріали міжвузівської науково-практичної конференції 27 квітня 2005 р. -- Харків : АЦЗУ, 2005. -- С. 50--51. (0,2 д.а.).

14. Панфілов О.Ю. Державно-політичний механізм розв'язання протиріч формування військової сфери України / О.Ю. Панфілов // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства : збірник наукових тез (за матеріалами XVІ Харківських політологічних читань) -- Харків : НЮАУ, 2005. -- С. 96--98. (0,2 д.а.).

15. Панфілов А.Ю. О месте информационной безопасности в системе национальной безопасности государства / А.Ю. Панфилов, А.А. Суворов // Межвузовский сборник научных трудов, часть 1 -- Краснодар : Краснодарское высшее военное авиационное училище летчиков. -- 2005. -- Выпуск 10, часть 1. -- С. 73--79. (0,4 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Панфілов О.Ю. Збереження гомеостазису суспільства в умовах системних трансформацій: силовий аспект (теоретико-методологічний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню феномену силового збереження гомеостазису суспільства в умовах соціокультурних трансформацій. Запропоновано філософську концепцію місця і ролі воєнної могутності та воєнної сили держави в системі збереження гомеостазису суспільства, що трансформується. Обґрунтовано сутність і розкрито особливості соціальних систем трансформативного типу, здійснено аналіз стійкості й лабільності соціальної системи через дію варіативних величин, їхню роль у системі суспільних відносин; визначено умови й принципи функціонування трансформативної соціальної системи, що дозволяють їй забезпечувати стійкість і стабільність. Досліджено й обґрунтовано динаміку перехідних процесів у період трансформацій.

Обґрунтовано систему силового забезпечення гомеостазису суспільства; визначено, що її основою виступає воєнна могутність держави. Розкрито детермінацію державної діяльності в силовому забезпеченні гомеостазису суспільства. Запропоновано варіант розуміння сутності механізму забезпечення силового збереження гомеостазису та його типології, виокремлено основні компоненти структури такого механізму в умовах соціокультурних змін.

Ключові слова: гомеостазис суспільства, воєнна сила, воєнна могутність, трансформація, стійкість, лабільність, механізм.

АННОТАЦИЯ

Панфілов А.Ю. Сохранение гомеостазиса общества в условиях системных трансформаций: силовой аспект (теоретико-методологический анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2008.

Диссертация посвящена исследованию феномена силового сохранения гомеостазиса общества в условиях социокультурных трансформаций. Осуществлен ретроспективный анализ генезиса философской рефлексии сущности феномена военной силы и военной мощи государства, уточнены методологические подходы к комплексному социально-философскому анализу проблемы силового сохранения гомеостазиса в условиях трансформационных процессов.

Предложена социально-философская концепция места и роли военной силы и военной мощи государства в обеспечении гомеостазиса в трансформирующемся обществе. Определено, что военная мощь - комплексный феномен, имеющий сложную многоуровневую структуру и подчиняющийся закономерностям функционирования и развития, присущим сложным системам. Обосновано, что в условиях системных трансформаций военную мощь государства целесообразно рассматривать как целостное системное явление, являющееся полем детерминации взаимозависимых элементов (факторов), постоянно создающихся и институирующихся результатом общественной практики. Факторы выступают как силы и средства общества, задействованные (мобилизованные) и использованные государством в интересах силового обеспечения гомеостазиса с целью успешного сдерживания, а в случае необходимости - и для отражения вооруженного нападения эвентуального агрессора.

Обоснована сущность переходного периода, который заключается в трансформации от предыдущей социальной системы (в данном случае ее конкретный тип особого значения не имеет) к социальной системе, имеющей основные характеристики гражданского общества. Выделены особенности социальных систем трансформативного типа; осуществлен анализ устойчивости и лабильности социальной системы через действие базовых констант и вариативных величин; определены условия и принципы функционирования трансформативной социальной системы, позволяющие ей обеспечивать устойчивость и стабильность. Исследована и обоснована динамика переходных процессов в транзитивный период.

Доказано, что устойчивость и лабильность социальной системы вообще и каждой ее составляющей в частности выражается в действии постоянных и вариативных величин в их конкретном содержании, роли в системе общественных отношений, а также в механизме их влияния на деятельность в сфере обеспечения гомеостазиса общества. Выделены вариативные величины в духовной, производственно-экономической, социальной и политической сферах и проанализирована их роль для обеспечения гомеостазиса общества. Проанализированы соотношения между социальной самоорганизацией и организацией в условиях социокультурной трансформации. Определены условия и принципы функционирования переходной социальной системы, которые позволяют ей обеспечивать устойчивость и стабильность.

Подчеркнуто, что существование угроз для общества, особенно внешних, актуализирует проблему усовершенствования военной мощи государства с целью обеспечения важнейших параметров гомеостазиса, главным из которых является безопасность как показатель способности социальной системы сдерживать или устранять внешние и внутренние для нее угрозы.

Предложено рассматривать детерминацию государственной деятельности в силовом обеспечении гомеостазиса в условиях системной трансформации на потенциально-факторной основе, включающей приведенные в действие потенциалы - факторы: экономический, политический, социальный, духовный, военный, дополненные геоцивилизационным фактором. В таком подходе определено конкретное свойство военной мощи государства, в которой вследствие взаимодействия нескольких факторов осуществляется их взаимное усиление (или ослабление) и возникает новый результат, отличающийся от суммы результатов действия каждого элемента отдельно.

Обосновано, что главной детерминантой государственной деятельности в силовом обеспечении гомеостазиса выступает особенность войн ХХІ века - бесконтактность (с применением высокоточных средств поражения и обороны) и асимметричность (нанесение мощных ударов по стратегически чувствительным точкам противника, приводящих к шоку противоборствующей стороны, эффекту деморализации и полному разгрому). Определено, что военная мощь государства, подготовленного к войнам нового поколения, реально будет ведущей, если не решающей, для самосохранения и самоутверждения социума.

Предложен вариант понимания сущности механизма силового обеспечения гомеостазиса и его типологии, выделены основные компоненты структуры такого механизма в условиях социокультурных трансформаций. К ним отнесены обусловленные потребностями функционирования и развития общества цели обеспечения стабильности системы; система субъектно-объектных отношений процесса силового обеспечения гомеостазиса; методы, способы, средства, пути и формы деятельности по силовому обеспечению развития общества; субъекты, в деятельности которых реализуются закономерности функционирования и развития военной мощи государства.

Ключевые слова: гомеостазис общества, военная сила, военная мощь, трансформация, стойкость, лабильность, механизм.

SUMMARY

Panfilov O. Yu. Preservation of society homeostasis under conditions of system transformations: power aspect (theoretical and methodological analysis). - Manuscript.

Thesis for the degree of Doctor of Philosophical Sciences on speciality 09.00.03 - Social philosophy and Philosophy of History. - Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, 2008.

The research deals with the phenomenon of power preservation of society homeostasis under conditions of social and cultural transformations. The author suggests the philosophical conception of place and role of military power and military force of the state within the system of preservation of homeostasis of the state which is being transformed. The author gives grounds of the essence of transitive social systems and defines their peculiarities.

The research also deals with the analysis of stability and lability of a social system via the variables, their role in the system of social relations. The author defines the conditions and principles of transitive social system functioning that allow of its stability preservation. The dynamics of transitive processes during the transitive period is also researched and grounded.

The system of power preservation of society homeostasis is grounded as well, military power of the state is being considered as its basis. The determination of state in the power preservation of society homeostasis is disclosed. The author suggests the essence of the mechanism of power preservation of society homeostasis and its typology and distinguishes the main components of the structure of such mechanism under conditions of social and cultural changes.