ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, формулюються мета і завдання, визначаються об'єкт і предмет дослідження, розкриваються теоретико-методологічні основи дисертаційної роботи й наукова новизна отриманих результатів, надаються відомості про теоретичну і практичну цінність дисертаційного матеріалу.

Перший розділ - “ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Методологія дослідження взаємодії людини і глобального суспільства” встановлено, що в сучасному світі відбувається реформація соціально-філософської рефлексії в напрямку дослідження антропологічної проблематики, яка органічно вписує людину у глобальне суспільство, змінюючи ієрархічні рівні буття, структури самоорганізації, породжуючи зміни у внутрішньому духовному світі людини, які аффікують репродуктивну діяльність. Методологічним підґрунтям для розуміння сутності сучасної людини в її взаємодії з глобалізованим суспільством є соціально-філософсько-антропологічна рефлексія, основи якої закладені І.Кантом, Ф.Ніцше, В.Дільтеєм, Е.Гуссерлем, Х.Дрішем, М.Шелером, Х.Плесснером, А.Геленом, М.Бубером тощо. Значну увагу дослідженню проблеми людини і суспільства в контексті глобальних процесів приділяє Київська філософська школа, до якої належать Є.Андрос, В.Адрущенко, А.Бичко, І.Бичко, І.Бондарчук, М.Булатов, Г.Вдовиченко, А.Єрмоленко, С.Кримський, В.Крисаченко, В.Лях, М.Попович, С.Пролєєв, М.Степико, В.Табачковський, Н.Хамітов та інші. Різноманітні аспекти дослідження проблеми взаємодії людини і суспільства розглянуті в працях таких українських філософів, як В.Бех, В.Воловик, В.Воронкова, Р.Додонов, В.Жадько, Л.Кривега, М.Лепський, В.Таран, Т.Ніколаєва, О.Грецова, О.Добридень та інших.

Визначено, що філософською і світоглядною парадигмою цивілізованої частини людства виступає нелінійне мислення, зумовлене альтернативними принципами самоорганізації, відкритістю, когерентністю, коеволюцією. В той же час потрібно вести продуктивний пошук нових методів пізнання, серед яких метод нелінійної діалектики. Нелінійне мислення допускає порушення принципу суперпозиції, неоднозначність вирішення завдань, варіативність істини, її альтернативність, врешті, всі пізнавальні засоби, включаючи штучний і природний інтелект. Як підсумок: потрібна розробка комплексної міждисциплінарної методології дослідження феномена глобалізації та похідної від неї, якою є проблема соціальної адаптації глобалізованої людини.

У підрозділі 1.2 “Дискурсивний аналіз глобалізаційних процесів” феномен глобалізації розкривається через сучасний науковий дискурс. Встановлено, що термін “глобалізація” має міждисциплінарний характер, який набув широкого змісту, має багато концептуальних підходів. Під глобалізацією розуміють процес універсалізації, становлення загальних структур, зв'язків і відносин в різних сферах буття глобального суспільства. Проте на сьогодні, на нашу думку, відсутня не тільки єдина теорія глобалізації, але немає навіть достатньо продуманої її стратегії. Полісемантичність сучасних теорій вказує на кризу теорії глобалістики, у зв'язку з цим залишається відкритим питання про сутність глобалізації. Взаємодія глобального суспільства і глобальної людини вимагає глибоких знань про сутність антропної матерії. Під пресингом сучасного науково-технічного й науково-технологічного активізму перебуває проблема сингулярності, суть якої в її гуманістичному вимірі полягає в заклопотаності інтелектуалів, серед яких соціальні філософи, соціальні психологи і політологи, долею подальшого буття людини у світі. Потрібне об'єктивне наукове прогнозування шляхів становлення постлюдини, розробка знань про геном людини, її нейросистему. Перед філософією постає проблема постійних, як зазначав Гегель, мук мислення, аби, вже за Гайдеггером, філософська думка перебувала на межі фундаментальних відкриттів відносно природи сущого, адекватно відповідаючи на його поклик.

Автором запропоновано власне бачення процесів глобалізації для української спільноти відповідно до соціально-економічних, політичних і культурних змін. Глобалізація - це ломка усталених традиційно-звичаєвих стереотипів, властивих народній свідомості в частині мотиваційно-вчинкової сфери суспільної поведінки, виробленої за умов тривалого існування в умовах моністичних типів світоглядно-методологічної культури, якою були просякнуті всі сфери суспільного буття. Внаслідок такої ломки перманентними впродовж понад двох останніх десятиліть стали прояви кризових явищ в системі цінностей, втрата соціальної ідентичності й самоідентичності, крихкість підвалин основних сфер життя вітчизняного соціуму, що активізує моделі соціальної адаптації людини.

У підрозділі 1.3 “Соціально-філософські парадигми дослідження феномена соціальної адаптації людини” відмічається, що в структурі соціальних інститутів складній проблемі психофізіологічної та соціальної адаптації в умовах глобалізації не надається належне місце. Аналіз соціально-філософської, природничо-гуманітарної літератури дозволяє визначити поняття соціальної адаптації. Соціальна адаптація - універсальний процес пристосування, результат взаємодії у системі “людина-суспільство”. В дослідженні проаналізовані головні парадигми дослідження проблеми, серед яких: біологічна, соціологічна і культурантропологічна. Біологічна парадигма орієнтована на пояснення адаптації як властивості оптимальної життєдіяльності людини та її основних рівнів, а також у рамках еволюційно-екологічної методологічної установки (Ж.Бюффон, Ж.Ламарк, К.Лінней, Ч.Дарвін, Г.Сєльє, А.Вейсман, Л.Кено, І.Сеченов та інші). Соціологічна парадигма привертає увагу дослідників до того особливого світу, який формує людину як предметно-діяльну істоту, вимагає від неї певних засобів створення динамічної єдності (Т.Олексєєва, М.Машинський, Г.Спенсер, А.Матусов, М.Ромм та ін.).

Культурантропологічна парадигма сприяє аналізу проблеми соціальної адаптації людини з позицій традиціоналізму, пов'язаного з культурою, яка розуміється як засіб, що увібрав у себе всю повноту біологічно недетермінованих ознак людини, засобів її діяльності та їх предметного втілення (М.Каган, О.Горський, Л.Пушкарьов, М.Мід, В.Верещагін, Ю.Єфімов, В.Петленко, В.Сержантов та інші). У ході дослідження виявлені нові моделі адаптації людини до суспільства: локальна і глобальна. Локальна - адаптація, що відбувається на рівнях взаємодії “людина - людина”; “людина - колектив”; “людина - колектив - суспільство - держава”. Глобальна - адаптація на рівні “держава - держава”; “держава - держава - глобальне суспільство” (головним механізмом адаптації є транснаціональні компанії, урядові й міжнародні організації, економічні домовленості між суспільними суб'єктами). В межах локальної адаптації виділено новий напрямок - адаптація до віртуальної реальності. В контексті глобальної адаптації актуальності набуває новий вид адаптації - адаптація іммігрантів до держави-репатріанта. Встановлено, що соціальна адаптація в глобальному світі обумовлюється соціально-психологічними потребами глобалізованої людини та мегасоціуму, проблемно-адаптивними ситуаціями, адаптивними бар'єрами, які гальмують пристосування глобальної людини до різних соціальних ситуацій, адаптивними установками, що виникають у процесі інтерпретації людиною глобального соціального буття, а також власними ролями та сенсом життя в конкретному соціумі.

Другий розділ “КОНЦЕПТУАЛЬНА ПАРАДИГМА СУТНОСТІ ГЛОБАЛЬНОЇ ЛЮДИНИ” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 “Людина як цілісний феномен глобалізованого суспільства” зазначається, що процеси глобалізації впливають на буття людини, проте саме вона є його джерелом як універсальна духовна істота за своїм природним походженням. Обґрунтовано поняття глобалізоване суспільство - тип соціального простору, в якому система взаємовідносин, взаємозалежностей, взаємозв'язків об'єднує глобальних людей. Однією з особливостей нинішнього етапу розвитку суспільства є те, що духовний, моральний, соціальний розвиток окремого індивіда не встигає здійснюватися такими ж темпами, якими відбуваються зміни у світі. Останні настільки динамічні, що людство не встигає їх теоретично осмислити. Отже, вихід бачиться в розробці моделей соціальної адаптації як найбільш ефективного засобу, що супроводжується врахуванням специфічності буття сучасної людини. Вона в тому, що суб'єктом сучасної світової історії є значна частина цивілізованого людства як колективний, інтегрований у політичній, економічній, духовно-культурній, інформаційно-технологічній взаємодії, суб'єкт. Саме ж суспільство активно функціонує не як механічний агрегат недиференційованих за душевними й духовними ознаками індивідів, а як усвідомлена єдність високоосвічених людей, які не втрачають себе в ній, а, навпаки, вважають її засобом для постійного самовдосконалення. Причому, мотиви їх діяльності не є однозначно корисливими і прагматичними, суто “буржуазними”. Якоюсь мірою можна вважати, що це не просто колективності як єдність особливих різноманітностей, а як урізноманітнена єдність відповідальних за долю людства особистостей.

У підрозділі 2.2 “Специфічність буття сучасної людини у глобальному просторі” розглядаються особливості такого буття. Глобальний простір - це сфера, окреслена діяльністю глобального суб'єкта й обумовлена об'єктивними й суб'єктивними процесами, що визначають сутність глобалізації.

Відзначено, що буття людини у глобальному просторі має власну класифікацію: інтелектуальний простір, простір бізнесу, туристичний простір, міграційний простір, віртуальний простір. Постіндустріалізм перетворює активних соціально людей у громадян світу, який, в першу чергу для них, стає світом без кордонів. Не кожен може адаптуватись у таких формах суспільного буття, яке наповнюється драматизмом постійних ризиків, катастрофічних очікувань. Все це вимагає пошуку нових форм соціально-психологічної адаптації людини.

У підрозділі 2.3 “Особистість як суб'єкт і об'єкт глобалізованого суспільства” встановлено, що орієнтацію типізованої конформістської людини на фетишизацію техніки, споживацької культури, на поклоніння речам поступово змінює нова соціальна орієнтація, в центрі якої людина як творча особистість - Homo creatoris. Простором її діяльності виступає креативний глобальний простір як арена публічного обміну інноваційними ідеями; в ньому переважають нонконформістські стилі життя, звичаї, мультикультурність, толерантність, почуття гідності, світського гуманізму.

З розпадом СРСР свідомість більшості українців не була готова до інноваційних перетворень у контексті “нового глобального мислення”. Під впливом неоліберальної глобалізації відбулась руйнація традиційних цінностей, інтелектуально-духовне саморуйнування особистості, на глобальному рівні людину й суспільство вразила криза ідентичності. Отже, гостро постає проблема пошуку й визначення засобів і детермінант оптимізації їх.

Третій розділ “ОСНОВНІ ФАКТОРИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Антропологічний аспект міграційних проблем глобалізованого суспільства” головна увага зосереджена на проблемі міграції, яка набула статусу невирішеної світової проблеми. Її причинами є низькі якість і рівень життя людей, незадоволення економічним станом країни, безробіття, інфляція, зубожіння населення, природні катастрофи, війни, релігійні, етнічні конфлікти, ксенофобські настрої тощо. Значною передумовою міграції є нестача робочої сили в економічно розвинених країнах, відсутність роботи в суспільствах нединамічної економіки.

Враховуючи напрямки вивчення міграції, виділяють наступні стадії адаптації мігрантів: а) включення в доадаптивний етап; б) попередня адаптація; в) адаптація; г) у випадку неуспішності адаптації - реадаптація. Показано, що особливої актуальності проблема міграції набуває на теренах сучасної України. Важливим моментом в її вирішенні є розробка детермінант для успішної інтеграції в суспільство країни-репатріанта.

Необхідно враховувати фактори, що адаптація відбувається на двох рівнях: 1) адаптація з боку країни-репатріанта до емігрантів; 2) інтеграція емігрантів до економіки, політики, культури країни-репатріанта. Підкреслюється, що з'явилася нова форма міграції - “ланцюгова” міграція - закріплення в державі перебування та поступове перевезення до неї родини. В ході дослідження виділені такі форми адаптації українських іммігрантів: 1) через “освіту”; 2) “шлюбна”; 3) “професійна”; 4) “девіантна”; 5) “паразитуючий” спосіб життя. Аналізуючи нові форми адаптації, необхідно виділи такі типи українських іммігрантів: “ассимілянти”, “новоукраїнські” космополіти-іммігранти, “руська мафія”, “спортсмени-професіонали”. Окремо необхідно виділити напрямки діяльності іммігрантів в модельному бізнесі, кіноіндустрії тощо.

Аналізуючи дану проблему, необхідно виходити з того, що країни Європи зобов'язані розробляти програми, спроможні не тільки встановлювати закони, що регулюють потоки іммігрантів, але й враховувати, що новоприбулі мають право на гідне ставлення до них, на рівність прав і свобод з урахуванням багатьох факторів.

У підрозділі 3.2 “Шляхи і напрямки адаптації людини в умовах глобалізації” показано, що переплетіння гострих суперечностей у глобальному світі породжує різні соціально-економічні, політичні, культурні глобальні проблеми. Серед найбільш гострих можна виділити такі: демографічну; озброєння; протистояння “бідних-багатих”; наркоманії та СНІДу; торгівлі людьми; світового тероризму; екологічну тощо. Окреслена колізія надає можливість людині шукати шляхи й напрямки соціальної адаптації до умов глобалізованого суспільства, як і способи подолання глобальних проблем. У ситуації, що склалася, актуальною стає розробка нової соціально-філософської парадигми, яка має базуватися на розумінні відповідальності людини за процеси, що відбуваються у світі. Є сенс говорити про започаткування нового напрямку філософії - філософії соціальної адаптації людства. Можливо, слід розглядати цей напрямок як складову частину соціально-філософської антропології.