Культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

КУЛЬТУРНО-ОНТОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ІСТОРІЇ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ МЕТАФІЗИКИ

Пронякін Володимир Іванович

Дніпропетровськ - 1998

Анотація

Пронякін В.І. Культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Дніпропетровський державний університет, 1998. Захищається рукопис дисертації.

Досліджені культурно-антропологічні витоки і духовно-онтологічний зміст раціональної метафізики як специфічно європейського типу філософського мислення. Аргументується, що історичний шлях європейської метафізики здійснюється у русі від онтології природи через філософію об'єктивного духу до трансцендентальної антропології. Дисертант стверджує, що духовно-онтологічне явище раціональної метафізики є свідоцтвом культурно-антропологічної єдності європейського людства.

Ключові слова: метафізичне мислення, раціональність, рефлексія, апріорне знання, трансцендентальна антропологія, європейське людство.

Аннотация

Пронякин В.И. Культурно-онтологические аспекты истории западноевропейской метафизики. Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Днепропетровский государственный университет, 1998. Защищается рукопись диссертации.

Исследованы культурно-антропологические истоки и духовно-онтологическое содержание рациональной метафизики как специфически европейского типа философского мышления. Аргументируется, что исторический путь европейской метафизики осуществляется в продвижении от онтологии природы через философию объективного духа к трансцендентальной антропологии. Диссертант утверждает, что духовно-онтологическое явление рациональной метафизики есть свидетельство культурно-антропологического единства европейского человечества.

Ключевые слова: метафизическое явление, рациональность, рефлексия, априорное знание, трансцендентальная антропология, европейское человечество.

Summary

Pronyakin V.I. Culture-ontological aspects of Western Europe metaphysics. - The thesis for the scientific degree of Doctor of Philosophy according to speciality 09.00.05 - history of philosophy. Dniepropetrovsk State University, Dniepropetrovsk, 1997. The manuscript of the thesis has been presented for the defence.

The culture-anthropological origins and sense of spiritual ontology in rational metaphysics as specific european type of philosophical thinking are investigated. The author argues that historical way of european metaphysics is a movement from natural ontology across philosophy of objective spirit to transcendental authropology. According to author, the rational metaphysics as a spiritual ontology phenomenon is manifestation of culture-anthropological unity of European humanity.

Key words: metaphysical thinking, rationality, reflection, apriori knowledge, transcendental anthropology, European humanity

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження.

У складі філософського знання метафізика посідає виключне місце. Разом із логікою, діалектикою, гносеологією, етикою і т.д. вона складає найважливіший системно-структурний елемент філософії. Цим, однак, її значення не вичерпується. Метафізика є вихідною, первинною основою усякого філософського світовідношення; в її межах встановлюється спрямованість предметних орієнтацій мислення, формулюються провідні світоглядні та методологічні принципи, відпрацьовуються фундаментальні засоби продукування та організації знання. Починаючи з античних часів вона виконує роль аутентичного представника філософії у реаліях духовної культури; адже філософська думка спрямована на рішення вічних, неусувних проблем, що їх витоки сходять до поза чуттєвих, таємних, глибинних підвалин буття.

Таке становище метафізики закріплене інституціонально: в ряді західних країн вона зарахована до дисциплінарного переліку філософських спеціальностей, відображена у рубриках провідних часописів, входить як самостійний тематичний розділ до програм значніших міжнародних конгресів з філософії.

Метафізична тематика складає важливу компоненту вітчизняної філософії; вона міститься у вчених працях викладачів Києво-Могилянської академії; метафізиком за типом та стилем філософування був видатний український мислитель Г.С. Сковорода; метафізика утворює ідейно-теоретичну основу творчості П.Д. Юркевича, філософа глибоко національного і разом з тим - такого, що уособлює у вітчизняній спадщині класичну європейську школу.

Вчення Юркевича знайшло відгук вдячності у творах російських філософів В.С. Соловьйова і Г.Г. Шпета; у ХХ столітті російська релігійна філософія, що успадкувала духовний доробок східного християнства, збагатіла світ плеядою блискучих мислителів-метафізиків: М.О. Бердяєва, С.М. Булгакова, В.В. Зеньковського, І.О. Ілліна, Л.П. Карсавіна, М.О. Лосського, П.О. Флоренського, С.Л. Франка, Л.І. Шестова. Більшість із цих, визнаних в усьому світі, філософів, жили, як звісно, у еміграції. Що стосується "метрополії", то тут справи склалися інакше. За політико-ідеологічними причинами метафізика у Радянському Союзі була "виключена" із розряду філософських дисциплін; відповідно із концептуальними установками марксизму змінилася і трактовка її світоглядних та методологічних функцій; зрештою поняття "метафізика" набуло негативного значення, вважалося синонімом ненауковості та реакційності.

Зараз, коли для мислення не існує політичних та ідеологічних обмежень, коли формується нове поліморфне соціокультурне середовище, виникає потреба відновлення втраченої традиції. Така потреба промовлює про себе тим більш голосніше, чим в більшій мірі Україна прагне стати повноцінною європейською державою; соціокультурні посування постмодернізму рано чи пізно увійдуть у склад ідейно-мотиваційних та змістовних структур суспільної (у тому числі і філософської) свідомості. Репрезентуючи інтегративну, спадкоємну сторону культури, метафізика стане, очевидно, виконувати роль інтелектуальної альтернативи, чи, як сказав би К.Г. Юнг, роль "компенсуючої протилежності", по відношенню до деструктивних імпульсів релятивізму, декадансу та скепсису - тенденцій та явищ, які інтенсивно проступають у ході всякої, у тому числі і сучасної, соціокультурної модернізації. Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження визначаеться, таким чином, нагальною потребою відновлення вітчизняної філософської думки, повернення її до початкових, першоприродних, тобто метафізичних, витоків. Предметна конкретизація теми - "історія західноєвропейської метафізики" - обумовлена характером самого предмету, адже раціональна (чи "наукова") метафізика - культурно-онтологічний феномен європейського мислення.

Існує, однак, не менш дійова обставина, яка так чи інакше пов'язана із актуальністю замовленої теми. Важливою культурно-онтологічною властивістю метафізики (та її історії) є те, що, як і філософія в цілому, вона втілюється не тільки у текстуальних, але й у соціокультурогенних артефактах; як і філософія в цілому, засобами освіти, виховання, здійснення інтеркультурної комунікації, вона імплантується (у якості константних світоглядних детермінант) у самосвідомість епохи. Метафізичні включення розкривають себе у ціннісних (релігійних і моральних) нормативах, естетичних уподобаннях, правових та політичних ідеях, завдяки чому стає можливою інституціоналізація метафізичних корелятів у реаліях не тільки духовних, але й "соціально-речовинних"; так, політико-правові інституції демократії, плюралізму, консенсусу, що ствердилися у післявоєнній Європі, надійно корелюються із метафізичними установками толерантності, доповнювальності, діалогічності. Неважко бачити, яку високу ступінь актуальності має ця особливість історії метафізики у сучасних, посттоталітарних умовах розвитку України.

Ступінь наукової опрацьованості теми.

Цілком очевидно, що змістовна репрезентативність такої неосяжної теми, як "історія західноєвропейської метафізики", може бути лише частковою, тому в дисертації розглядаються декотрі, хоча і, як вважає дисертант, найбільш суттєві, тобто культурно-онтологічні, її аспекти. Разом із тим, зараз існує не так вже й багато історико-філософських праць, у яких історія метафізики розглядалася б одночасно, по-перше, як цілісно-неподільний процес, розгорнутий в культурно-онтологічному континуумі духовної історії Європи, і по-друге, як процес діяльного втілення інтелектуальної здібності (вкоріненій у архетипічних витоках антропогенезу) апріорного синтетичного судження трансцендентальної рефлексії.

Стан наукової розробленості теми, яка тут пропонується, відкриває перед дослідником історії метафізики перспективу кількох предметних проблематизацій.

Метафізика як метафізика. Тут історія метафізики постає у знятому, підсумковому - з точки зору сучасного знання - результаті усього попереднього шляху, що його здійснила європейська трансцендентально-рефлексивна філософія; культурно-онтологічна складова цього аспекту може бути лише експлікована - в порядку осмислення діяльних мотивацій, які надають метафізиці форму самовпорядкованої світоглядної структури.

Історія метафізики як процес. Це - найбільш традиційний підхід, де розглядаються конкретні метафізичні системи, персоналії, послідовність та зв'язок тих чи інших метафізичних побудувань, хронологія, особливості метафізики певних культурних епох і т.п.

3. Історія метафізики як спосіб її самовизначення у складі філософії, чи ширше - у складі культури; в своєму безпосередньому прояві ця сторона предмету дослідження постає або як індивідуалізований шлях того чи іншого філософа - через рефлексію свого відношення до попередників - до побудування власної версії метафізики, або, в порядку того ж відношення, як шлях до метафізики, що здійснюється філософськими школами, конфесіями, епохами; дослідницький ракурс бачення цього шляху відкривається у перспективі деякої метатеорії, адже предмет постає тут на різних рефлексивних щаблях (сюди входять, наприклад, рефлексія предмету; рефлексія того чи іншого мислителя з приводу історії метафізики; його власне трансцендентально-метафізичне побудування та ін.). Натомість тут найбільш рельєфно проступає хід "перебування" метафізики у процесуальних (історичних) вимірах духовної онтології, насамперед - розгорнутість цього ходу у неперервно-неподільному континуумі культури.

Змістовний план першого підходу ("метафізика як метафізика") розкривається у результатах досліджень, у яких висвітлюються предметно-структурна організація, а також інструментальна (з точки зору вивчення інтелектуальних засобів) і функціональна сторони метафізики.

Ситуація, яка склалася із теоретичною опрацьованістю питання про предмет метафізики, неоднозначна. З одного боку, і традиційна, і сучасна філософія завжди і неодмінно включала у свою тематику запитання: "Що таке метафізика?", вирішуючи його (у тому числі) і у плані розкриття її предмету. Тут можна вказати як на класичні джерела (праці А. Бергсона, М.О. Бердяєва, Ф. Бекона, В. Віндельбанда, Е. фон Гартмана, М. Гайдеггера, Г. Гегеля, Е. Гуссерля, Р. Декарта, Е. Кассірера, Г. Когена, Г.В. Ляйбніца, М.О. Лосського, Х. Ортегі-і-Гассета, Б. Спінози, С.Л. Франка, М. Шелера, П.Д. Юркевича), так і на джерела коментаторського характеру (серед авторів: С. Блекбьорн, Г. Гаймсьот, Н. Гудмен, С. Кьорнер, У. Куайн, Х. Патнем, У. Уайтхед, У. Уолш, інші). Навряд чи можливо надати вичерпний (навіть із достатньою мірою обумовленості) перелік без того, аби не включити в нього практично кожного філософуючого. Взагалі було б дивним явищем - за умовою, що усяку науку (рахуючи її історичну частину) не можна уявити поза контекстом самосвідомості свого предмету - відчувати брак джерел та проблематизацій із означеного питання.

Існуе, з іншого боку, значне різноманіття у тумаченні культурно-онтологічноі "означеності" змісту предмета метафізики, а також у тлумаченні характеру антропологічноі мотивації, під впливом якої створюється особливий - трансцендентально-рефлексивний - тип світовідношення, саме той тип, що його когнітивні кореляції формулюють предмет метафізики. Здається, першим мислителем, який звернувся до цього питання з метою його всебічно-теоретичного з'ясування, був І. Кант. Розкриття змістовного складу, структури метафізики він впідпорядковував завданню рішення проблем, що ними пов'язані предметно-епістемні та предметно-рефлексивні аспекти світовідношення. Висуваючи та вирішуючи питання єдності трансцендентальної апперцепції, умов формування апріорних синтетичних суджень, Кант виразно розумів, що їх осмислення повинно здійснюватися у світлі аналізу людських здібностей, які дозволяють конституювати "картину світу" у трансцендентальному вимірі.

В більш повній, всебічно-адекватній формі антропологічно-корелятивний план предмету метафізики одержав ясний вираз лише у філософії ХХ ст., у зв'язку із виникненням таких дисциплін, як структурна антропологія, психоаналіз, філософська антропологія, феноменологічна герменевтика; в концептуальних параметрах цих дисциплін усяке (у тому числі і когнітивно-раціональне) інтелектуальне утворення експліцитно репрезентує свій духовно-онтологічний (семіотичний, а саме - прагматико-семантичний, тобто культурологічний) план.

У сучасній літературі здійснені різноманітні підходи до цієї, культурно-антропологічної сторони побудування предмету метафізики та його інтерпретації. Так, Дж. Ніколсон розглядає предметний аспект метафізичного світовідношення як "ілюстрацію буття". Ф. Далмейр включає цей аспект у склад деякої "критичної онтології", яка базується на "конструктивній людській експансії"; суть останньої - у протистоянні "пасивній, реплікативній установці емпірізму". Г. Уїлер досліджує - з метою розкриття структури предмета метафізики - структуру людської рефлексії.

Натомість культурно-онтологічна визначеність предмету метафізики (філософії) частіш за усе відстежується переважно у "знятій" формі - у складі теологічних, структурно-антропологічних, психоаналітичних, соціолінгвістичних, феноменолого-соціологічних, герменевтичних та інших дисциплінарних різновидів сучасного гуманітарного знання. У числі авторів С. Амстердамський, Г. Бергман, М. Бубер, Р. Бубнер, Х. Буркгард, В. Вайшедель, Х.-Г. Гадамер, Д.А. Ділворт, Л. Колаковскі, Л. Ландгребе, С. Моханті, У. Аутвейт, М. Полані, Р. Райнінгер, П. Рікьор, Р.М. Чісхолм, Т.В. Шік, Х. Шмідінгер, К.Г. Юнг та багато інших. Попри принципові розходження у підходах до питання, у підсумку досліджень цих авторів можна побачити певну універсальну концептуалізацію фундаментальних параметрів предмету філософії, яка репрезентована категоріальними константами цілого, доцільного, раціонально-конструктивного, смислозначущого, континуального та ін.

В працях сучасних українських авторів та вчених СНГ (якщо врахувати ретроспективний аспект історико-філософської хронології - вчених колишнього СРСР) також можна вичленити подібні концептуалізації. Наведемо тут С.С. Авєрінцева, Г.С. Батіщева, М.М. Бахтіна, М.О. Булатова, А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.С. Горського, Г.А. Заїченка, В.П. Іванова, С.Б. Кримського, А.Н. Лоя, О.Ф. Лосєва, Е.С. Маркаряна, М.В. Поповича, Е.Ю. Соловйова, В.Г. Табачковського, В.І. Шубіна; можна назвати й інших. Якщо ж спробувати надати лаконічно-узагальнююче формулювання, у якому можливо було б знайти деяке принципове узгодження поміж цими (також досить різноплановими) авторами у їхніх поглядах на рішення питання про предмет філософії, то слід звернутися до ємних висловлювань В.І. Шинкарука та О.І. Яценка, котрі підкреслювали, що сутнісну сторону предмета філософії (як теоретичної форми світогляду) складає культура - "знакове втілення продуктивної сили людського духу".

Дослідницький інтерес до інструментальної сторони метафізики зосереджений головним чином у працях, які присвячені аналізу досвіду та рефлексії як основних засобів метафізичного пізнання. Сучасні погляди на характер та способи здійснення дескриптивної "механіки" досвідно-рефлексивної дії надають (схематично) таку теоретичну картину.

Згідно із традицією, досвід звичайно трактують як пізнавальний акт, у процесі якого здійснюється безпосередня взаємодія суб'єкта з предметом. Розрізнюють зовнішній та внутрішній досвід; першим родом досвіду характеризується інтенціональна спрямованість свідомості до предмету: або натуральному (природному, фізичному), або трансцендентному, позачуттєвому. Внутрішній досвід походить від спрямованості свідомості до своїх власних пізнавальних структур.

Що ж стосується рефлексії, то вона має певну схожість із досвідом другого роду: рефлексія - це шлях самосвідомості. Але на відміну від досвіду, який формується на засадах гносеологічного відношення до світу, рефлексія опановує його як буття. Можна сказати ще так: досвід виводить (експлікує) знання із подій попереднього існування, засобами послідовно проведених пізнавальних актів; рефлексія виробляє апріорні висловлювання про дійсність, які прагнуть бути визнаними у якості необхідних. Саме такі висловлювання, вважають сучасні дослідники метафізики, є судженнями вищого ступеня загальності, а саме - онтологічними судженнями (К. Хюбнер); за С. Кьорнером, метафізичні інтелектуальні артефакти, розміщені у виробленому рефлексією категоріальному каркасі, епістемно пріоритетні, мають верховний пізнавальний статус (epistemically supreme).

Наголошуючи на тому, що поміж досвідом та рефлексією є суттєві розбіжності, ці та інші дослідники підкреслюють, що у метафізичному пізнанні вони (тобто досвід та рефлексія) взаємно доповнюють одно одне: суб'єктивність досвіду (його гносеологічний характер) компенсується онтологічністю даних, що їх набуває рефлексія. Ця доповнювальність, власне, і дозволяє метафізиці опановувати предмет людського світовідношення - у єдності гносеологічного та онтологічного аспектів.

Ми не складаємо тут докладного переліку персоналій та проблематизацій - це потребує дуже багато місця. Вкажемо лише на деякі, що з'явилися в останній час, праці, які присвячені вивченню антропологічно-архетипічних основ досвідно-рефлексивних здібностей суб'єкта, а також місця та функцій досвіду і рефлексії у складі філософії; до них відносяться дослідження Г. Бергмана, В.С. Біблера, С. Кьорнера, А.М. Лоя, М.М. Майлза, Т.І. Ойзермана, В.О. Подороги, М.В. Поповича, У. Сігера, Г. Уїлера, Дж.Р. Уотсона, Ю.А. Урманцева, К. Хюбнера, Р. Енда, інших.

Натомість дослідження функцій метафізики утягнено у проблематику більш широкого, аніж тільки пов'язаного із аналізом "інструментальної" сторони метафізичного пізнання, плану. Історія метафізики (починаючи від первинних її витоків) свідчить, що на перше місце тут висувається проблема обгрунтування нею свого власного предмету. Усі завдання метафізики, писав П.Д. Юркевич, сходяться у одній: з'ясувати та зрозуміти наші досвіди таким чином, щоб для розуму був наданий предмет. У цьому висловлюванні виражена "функціональна щільність" завдань, що їх вирішує метафізика: обгрунтування предмету - не тільки мета, але й головна умова самої можливості метафізичного пізнання.

Зазначена проблема має свою давню та напрочуд дивну історію. Її знаковими персонажами є такі мислителі, як Ф. Бекон, Р. Декарт, Г.В. Ляйбніц, Х. Вольф, І. Кант, Г. Гегель, Л. Фейербах, Н. Гартман, В. Дільтей, У. Джемс, К.Г. Юнг, М. Гайдеггер. Проте пред сучасним досліджувачем ця проблема висуває специфічні вимоги. Справа у тому, що дослідницька ретроспекція демонструє: не так вже багато знайдеться філософів, про яких можна було б сказати, що питання про обгрунтування філософії вони розглядають: 1) з функціональної точки зору; 2) надаючи йому культурно-онтологічний вимір. Навіть серед тих мислителів, які тут були зазначені, більшість досліджувала скоріш процес формування метафізичного світовідношення - в цілому та у подробицях, - розглядаючи метафізику (розділ або тип філософії) як один із різновидів цього відношення. Так, В. Дільтей досліджував смислову означеність предмету, яку надає інтерпретація "писемно фіксованих проявів життя", У.Джемс - багатоманіття метафізичних корелятів релігійного досвіду, К.Г. Юнг - культурно-онтологічні проекції містичного, окультного (магічного, алхімічного, астрологічного) тлумачення світу.

В цілому ж сучасний стан питання можна описати таким чином.

Проблема обгрунтування предмету метафізики вкорінена в гносеологічних, онтологічних та психологічних передумовах. З гносеологічної точки зору важливо осмислити предмет як предмет знання (і життя), синтезувати дані досвіду та рефлексії. В онтологічному плані найбільш суттєвим завданням є: показати, а ще краще - довести, що предмет пізнання не є плодом фантазії чи уяви, що він існує реально (у мотиваційному аспекті це пов'язано із численними спробами побудувати онтологічне доведення буття Бога, які мали місце в історії европейської філософії). Не менш важливу роль відіграє психологічний аспект проблеми. Як показав К.Г. Юнг, за наші висловлювання щодо метафізичних предметів відповідальна в першу чергу структура духу. Філософські положення є продуктами певної особистості, яка живе в певному місці і в певний час, отже, ці положення в істотних рисах суб'єктивні. Наші думки складаються із психічних образів, і сам світ існує лише остільки, оскільки ми маємо змогу продукувати картину світу. І якщо світ не одержує форму психічного образу, то його можна вважати практично неіснуючим.

Функція обгрунтування метафізики, таким чином, задається двома (основними) параметрами: потребою людини у аподиктичному знанні і потребою у знанні об'єктивному. Обидві аргументи складають контрапункт бінарної опозиції та реалізуються (через відправлення відповідної функції) у порядку інверсійних актів сублімації та витіснення архетипічних установок світосприйняття. Вимога аподиктичності (достовірності) спонукає мислення до залучення всього наявного і можливого методологічного, методичного, інструментального арсеналу; в ряду засобів світорозуміння значне місце посідають віра, ціннісні критерії, переконання, сублімовані установки психічного безсвідомого і т.п.; все це привносить в судження про предмет значну частку суб'єктивізму. Вимога об'єктивності спонукає дію до послідовного принципового цензурування суб'єктивізму (що найчастіше ототожнюється із антропоморфізмом). Метафізика так і виникла - в цьому установочно-компенсаторному "дуалізмі", і вся її історія є пошуком відповіді на запитання, яким чином артфакти когнітивної інтроспекції (внутрішнього досвіду, рефлексії) можуть бути визаними у якості об'єктивного (онтологічно мислимого) змісту.

Оскільки мотив "обгрунтування” лунає на протязі всієї історії европейської філософії, остільки і в дисертації він посідає відповідне становище, відображуючись фактично в усіх пропонованих дисертантом проблематизаціях. Природно, що на першому плані у нас стоїть проблема антропологічно-архетипічного походження та цільової спрямованості функції обгрунтування.

Відносно досліджень, у яких функції метафізики розглядаються безпосередньо, треба зауважити, що їх автори найчастіше звертаються до аналізу функцій категоризації та структурного впорядкування предмету знання. Серед цих авторів П.А. Боггарт, Е. Гарріс, М. Дамміт, П. Ван Інваген, С. Кьорнер, Н. Малколм, Дж. Мартін, П. Стросон, Р. Райнінгер, Дж. Робертс, Т.Е. Холмскі, А. Шьодінгер, Л.О. Шраг. Цікаво, що доволі часто до функціонального боку метафізики звертають дослідницький зір епістемологічно та натуралістично орієнтовані автори (деякі з них подані у наведеному переліку, слід також назвати Р.Дж. Коллінгвуда та А. Уайтхеда - класиків "епістемної метафізики"). Це, на наш погляд, свідчить про високу евристичну значимість теми. Один з її аспектів - світоглядна кореляція науково-природничого знання як функціональне відправлення архетипічної потреби у системно-об'єктивному світорозумінні. (Цей аспект розглядається у дисертації в історико-філософському та культурогенетичному планах). Останнім часом у Європі та США почали видаватися обширні антології з історії та теорії метафізики, у яких містяться праці, так чи інакше висвітлюючі функціональні її аспекти.

Стосовно розглядання функцій метафізики з точки зору їх культурно-онтологічної (культуротворчої, смислозумовлючої) значимості, ми вкажемо на існування досить значного доробку досліджень, що їх провели у 60-80 роки українські філософи в контексті розробки "світоглядних аспектів законів та категорій матеріалістичної діалектики". В цих працях з достатньою мірою визначеності була розкрита діяльно-антропологічна природа, конструктивно-організуюча та культуротворча значимість функцій філософії (вважай: метафізики).

Проблемний план "історія метафізики як процес" представлений у дисертації кількома дослідницькими сторонами.

Перш за все, історія метафізики запроєктована як послідовна розгорнутість історії європейського мислення в парадигмальних фазисах культурно-історичних епох. Джерелами тут, природно, є твори класичної філософської літератури. Характером дослідницьких завдань визначена виборча селекція репрезентативних персоналій. Конкретно розглянуті особливості метафізичних поглядів Арістотеля, Августіна, Аквіната, Ф. Бекона, Д. Локка, Г. Гегеля, І. Канта, П.Д. Юркевича, Е. Кассірера, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, Х.-Г. Гадамера.

Масив праць, присвячених історії раціональної (трансцендентальної) метафізики як особливого типу організації філософського мислення, невичерпний. При такому обширному обсязі та розмаїтті авторських підходів до предмету (тут: історії метафізики) слід, очевидно, виходити із вимог репрезентативності тих підходів та дописувань, в яких європейська метафізична думка постає як певна культурно-онтологічна цілісність, що впорядкована у континуальній єдності предмету (універсуму), цілей (спрямовуючих мислення у напрямку видового, антропологічного самовизначення суб'єкта), засобів (трансцендентальної здібності пізнання) і функцій (про них мова йшла вище).

В цьому плані достатньо репрезентативні авторські версії історії метафізики, що містяться у працях Н. Аббаньяно, Дж. Барнета, А. Бенджаміна, В. Вайшеделя, В. Ваксмана, Г. Гаймсьота, Д. Говарда, В. Джордана, Д.А. Ділворта, Л. Дюпре, В. Крампфа, Г. Мартіна, Дж.Л. Марша, Р. Райнінгера, П. Рікьора, Ф. Ріца, У. Уолша, Дж.Р. Уотсона, Х. Хоннефельдера, Д.В. Хелмліна, Р. Хенкока, Х.М. Шмідінгера, Г. Шрімпфа, Ф. Ван Штеебергена, Дж. Шенда.

У ХХ ст. велику роль відіграли некогнітивні версії людського світовідношення, розроблені структурною антропологією, герменевтикою, філософським психоаналізом, деякими різновидами постструктуралізму. Ці версії діяли як фактор смислової доповнювальності, що компенсувала недоліки системної ідентифікації збоку раціонально-об'єктивістьских та редукціоністських світоглядних форм (встановленню ідентичності заважає свідомість невизначеності та неповноти внутрішньо несуперечливих "закінчених систем"). Критицизм у відношенні традиційної метафізики, яким насичені названі версії, складає істотний момент історичної метарефлексії і входить - у якості "буттєвого" (духовно-онтологічного) факту - у соціокультурну реальність постмодерністської Європи. У цій якості він (критицизм) досліджений в дисертації.

Схожа (некогнітивна, культурологічна) версія філософського дискурсу була пропонована у 60-80 роки рядом інтелектуалів-гуманітаріїв колишнього СРСР; Засобами цього дискурсу історико-філософський контекст експлікативно надбудовувався над конструктивними структурами художнього тексту. Представники цього різновиду дискурсу: С.С. Авєрінцев, М.М. Бахтін, Г.Г. Гачев, А.Я. Гуревич, В.П. Іванов, А.С. Канарський, Л.Т. Левчук, Д.С. Ліхачьов, О.Ф. Лосєв, Ю.М. Лотман, деякі інші. Цим авторам вдалося отримати нетривіальні теоретичні результати у галузі смислової реконструкції історико-філософського спадку.

В цілому аналіз структурної динаміки європейської метафізики - у фазисах її виникнення. становлення, в ході здійснення парадигмальних інверсій на шляху до сучасних форм - демонструє духовно-онтологічну (культурно-антропологічну) єдність європейського людства.

Натомість вкажемо, що у дисертації використований багатий фактичний, концептуальний та критичний матеріал, що міститься у історико-філософських працях вітчизняних та зарубіжних вчених (в даному випадку мова йде про дослідників стран СНД): М.О. Булатова, Є.К. Бистрицького, А.К. Бичко, І.В. Бичка, П.І. Гнатенка, В.С. Горського, В.І. Гусєва, Г.І. Заїченка, В.П. Кошарного, С.С. Кошарного, С.Б. Кримського, Ю.В. Кушакова, А.Н. Лоя, В.О. Панфілова, М.В. Поповича, Є.М. Причепія, А.В. Сьомушкіна, В.Г. Табачковського, М.Ф. Тарасенка, А. Тихолаза, О.С. Токовенка, В.І. Шевченка, В.І. Шинкарука, В.І. Шубіна, О.І. Яценка, Т.В. Артєм'євої, В.Ф. Асмуса, В.С. Біблера, О.С. Богомолова, П.П. Гайденко, Л.М. Гумільова, І.П. Ілліна, К.Г. Ісупова, Ю.А. Кімелева, М.А. Кісселя, Г.Г. Майорова, М.К. Мамардашвілі, В.М. Межуєва. Ю.К. Мельвіля, Н.В. Мотрошилової, В.О. Подороги, В.П. Руднєва. В.В. Соколова, Е.Ю. Соловйова, М.М. Трубнікова, С.С. Хоружего, Н.С. Юліної та інших.

Що стосується предметного аспекту "історія метафізики як спосіб її самовизначення", то він найбільш роль рельєфно проступає у програмних працях європейських мислителів, працях, у яких історико-філософська тематика хоча і входить у проблемний план досліджень, але не складає при цьому самоцілі; вона генерує творчий імпульс до формування нових проектів бачення світу. Окрім того, що у таких творах відслідковуються спадкоємні лінії філософської еволюції, вони відзначають собою стани фазових переходів, парадигмальних ступенів, у яких здійснюються ідейні трансформації, і, що особливо важливо - ці твори, як смислові центри тяжіння, концентрують навкруги себе ту саму "вічну" проблематику, над розв'язанням якої на протязі тисячоліть наполегливо працює філософська думка, і яка в кожну нову епоху набуває нових прикмет та окреслень.

У дисертації обрані три філософських твори, що радикальним чином позначилися на історії європейської метафізики ХХ століття, на характері її самовизначення у самосвідомості сучасної культури. Ці три праці: "Логіко-філософський трактат" Л. Вітгенштейна, "Картезіанські медитації" Е. Гуссерля, і твір М. Гайдеггера "Кант і проблема метафізики".

Зважаючи на відзначений вище (посиланням на К.Г. Юнга) суб'єтивно-особистісний характер філософських положень, дисертант разом із тим розуміє, що завжди є можливість розглядати їх (рівним чином і філософський твір в цілому) як певну культурно-онтологічну подію, як втілену у тексті духовну предметність. Виділені вище твори презентабельні саме з цієї точки зору, адже у них інтелектуально-діяльним образом здійснена праця рефлективної свідомості, яка демонструє можливості когнітивних проекцій внутрішнього досвіду, праця, що відповідає відправленням функцій метафізики по категоризації змістовної структури та його трансцендентального обгрунтування. Якщо функція категоризації вирішує завдання основопокладання сущого та впорядкування його у системну цілісність, то у корелятивному відношенні з цією функцією стоїть і завдання обгрунтування предмету, що складає, як вже згадувалося, головну мету метафізики: знайти необхідну основу для пояснення світу (К. Хюбнер), чи інакше: з'ясувати і зрозуміти наші досвіди чином, щоб для розуму був наданий предмет (П.Д. Юркевич).

Зазначений предметний аспект ("історія метафізики як спосіб її самовизначення") відображений також у русі історичної метарефлексії конкретних метафізичних шкіл, течій, напрямків, у реінтрепретаціях метафізичних "смаків" та схильностей тих чи інших культурно-історичних епох.

Повна тематична структура проблематизацій, у якої представлені культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики, що досліджуються, заявлена у структурі дисертації, у розподілі, розташуванні та назвах глав і параграфів. Загалом ця структура дозволяє ясніше зрозуміти характер мети та основних завдань дисертації.

Мета та завдання дисертації.

Зараз в Україні є небагато праць, які присвячені аналізу евристичних функцій метафізики, розкриттю конструктивноі ролі, котру вона відіграє, складаючи невід'ємну частину системи філософського знання. Заповнення цієї прогалини, за задумом автора, складає головну мету пропонованого дослідження.

Основним науково-теоретичним завданням дисертації є історико-філософська експлікація функціонального самоздійснення метафізики, як воно реалізується в процесі побудування універсалістських онтологій, в процесі досвідно-рефлексивної категоризації дійсності.

У якості категоріальної основи дослідження обрані причинність і часовість. Для такого вибору існує кілька приводів. По-перше, відношення філософів до цих категорій склало фундаментальну світоглядну альтернативу поміж онтологічними, об'єктивістськми та іманентними, суб'єктивістьскими школами. Аналіз цієї альтернативи надає можливість конкретно вивчати процес метафізичноі "обробки" онтологічного предмету як предмету знання. По-друге, причинність і часовість пов'язані функціонально та змістовно - як у онтологічному, так і гносеологічному аспектах; особливості їх взаємодії відображують характер актуалізації буття у знанні і знання у бутті. По-третє, причинність і часовість (у модусах причини та часу) входять у категоріальну структуру не тільки суто метафізичних побудувань; цими категоріями користуються природознавство, натурфілософія, філософія науки; порівняння змістовного складу онтологій, які виробляються метафізичними та натуралістичними пізнавальними засобами плідно з евристичногї точки зору, адже дозволяє осмислити предмет з різних боків. Нарешті, по-четверте, зв'язок причини та часу (причинності та часовості) утворює важливу ланку взаємодії поміж досвідом та рефлексією; виникає, таким чином, можливість висунути завдання дослідити предмет як предмет деякої метатеорії, тобто осмислити досвід та рефлексію у аспекті Їх причинно-часового сполучення, а причинність та часовість - як предметно-онтологічні та логіко-гносеологічні артефакти досвідно-рефлексивного "оречевлення" знання.

Універсальним науково-пізнавальним завданням, що надає дисертації модальність історико-філософського дослідження, є: простежити, які інверсії здійснюються у змістовних структурах онтологій, що їх вироблює самосвідомість відмінних поміж собою культурно-історичних епох.

Відносно самостійне дослідницьке завдання складає порівняльний аналіз особливостей західноєвропейської та вітчизняної метафізики.

Об'єкт та предмет дисертації.

Об'єктом дисертації є основоположні тенденції виникнення, становлення та історичного самоздійснення європейської трансцендентально-раціоналістичної філософської думки.

Предмет дисертації - культурно-антропологічні витоки і духовно-онтологічний зміст раціональної метафізики як специфічно європейського типу філософського мислення.

Джерела і методи дослідження.

Теоретико-методологічну основу дисертації складає історичний спадок европейської метафізичної думки, а також фактологічний, концептуальний та критичний матеріал, що міститься у працях сучасних вітчизняних та зарубіжних істориків філософії.

Конкретна методика дослідження зорієнтована на виявлення сутнісних аспектів самовизначення метафізики у складі філософського знання, і ширше - у складі певних культурно-історичних епох, - як воно (самовизначення) здійснюється в інтертекстуальному співвіднесенні філософських поглядів конкретних мислителів, а також ідейних домінант тих чи інших філософських шкіл, течій, традицій.

Предметно-концептуальний аналіз змісту історико-філософського процесу здійснювався із застосуванням дискурсивних підходів структурної антропології, феноменології та філософської герменевтики.

При порівнянні темпоральних та смислових особливостей філософських ідей (у специфічному виразі поглядів окремих мислителів, теоретичних нахилів, що притаманні різним культурно-історичним епохам, філософським школам, течіям і т.п.) дисертантом застосовувався компаративний підхід, який дозволяє ідентифікувати ці особливості у доповнювальному (полісемантичному) континуальному вимірі - єдності (цілісності) європейської трансценденталістської філософії.

Наукова новизна та головні результати дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена вибором теми, яка ще не одержала в Україні системного висвітлення, змістом цілей і науково-теретичних завдань дисертації. Підсумком здійснення задуму стала розроблена дисертантом оригінальна концепція історико-філософського дослідження, яка дозволяє розглянути історико-філософський процес у континуальній цілісній єдності. Стратегічна спрямованість цієї концепції, що визначає системність наукових результатів, задається методологією вивчення історії філософії у смислових дефініціях онтології культури. Такий підхід відзначається універсальністю, він надає змогу осмислити історію філософії як процес, відкритий у напрямі видової (антропологічної) ідентифікації людини. У цієї ж відкритості осмислена і історія філософії як специфічний вид філософського дискурсу: самопізнання філософії служить засобом її самоствердження у духовній культурі. Конкретно у праці досліджені культурно-антропологічні (духовно-онтологічні) аспекти історії західноєвропейської метафізики. Вперше ця історія представлена як цілісній універсум духу, що становиться: у витоках метафізичної думки, у фазисах її парадигмальних інверсій, які здійснювалися на тлі зміни культурно-історичних епох, у сучасних формах, які відповідають культурним запитам постнекласичної Європи. Концептуальная версія історії метафізики, що її пропонує дисертант, дозволяє переглянути традиційні, сталі оцінки і характеристики найбільш значних її персонажів та репрезентативних систем (таких, як томізм, кантіанство, гусссерліанство і т.д.), а також надає можливість виявити елементи метафізичних ментальних інтерполяцій у складі філософських вчень, які за звичаєм тлумачаться як неметафізичні (вчення Локка, деякі різновиди натурфілософії, філософії мови та ін.).

На основі всебічного аналізу структурної і функціональної динаміки як процесу показано, що раціональна (трансцендентальна) метафізика є специфічним, притаманним європейській формі самосвідомості культури, засобом організації філософського мислення, і у цій якості вона виступає як інтелектуально-діяльне втілення антропологічної здатності мислити світ у раціонально-конструктивних, доцільно-гармонійних параметрах устрою.

У рамках розробленої концепції одержані науково-теоретичні результати, які конкретизують головний дослідницький висновок:

- вивчення філософії в її історичних витоках свідчить, що філософія народжується у відповідь на потребу у метафізичній рефлексії людської світоприсутності і тому є неусуваною культуросоціогенною складовою. Філософія була б неможлива, коли б свідомість споконвічно, за походженням не володіло здатністю опановувати світ не тільки у його наявній даності, але й у категоріях сутнісного порядку, здатністю споглядати розумом, бачити не тільки речі, але й також їхні принципи, смисли;

- оволодіваючи світом за допомогою власних засобів, постійно знаходячись у процесі становлення, філософська свідомість конституює його (світ) як категоріальну онтологічну структуру; ця структура формується на базі медитативної експлікації системостворюючих принципів впорядкованості та досконалості: система впорядкованості будується на принципі детермінізму, система досконалості - на принципі телеологізму. У процесі конституювання онтологій виявляється, що мислення не може задовольнитися апостеріорними даними про буття; зовнішній досвід речі не може пояснити принцип речі. Тому відносну повноту знання про світ мислення досягає засобами рефлексії, переходячи від "фізики" до "метафізики;

- метафізичне світорозуміння забезпечується раціонально-рефлексивною дією амбівалентних архетипічних інтенцій людини як "метафізичної істоти". Ці інтенції базуються на двох альтернативних, але взаємно доповнюючих одна одну, інтелектуальних мотиваціях. Перша з них зрушує мислення до розуміння світу як доцільно улаштованої гармонійної цілісності. Друга мотивація налагоджує інтелект на ретельне осмислення предмету в усіх (наскільки можливо) його деталях, фрагментаціях і вимагає від розуму аналітичності, доведеної вірогідності, логіко-дискурсивної послідовності і однозначності у судженнях про предмет. Обидві ці мотивації спрямовані (у кінцевому рахунку) на пошук конструктивних начал у предметі, на осмислення логіки його побудови;

- галузь метафізики - це галузь належного, що відкрита рефлексивно-когнітивною проекцією розуму; натомість її можна прозирати у креативних актуалізаціях намірів, бажань, інтуїтивних інтенцій людини. Дисертантом показано, що в цієї орієнтації на належне містяться не тільки іманентні переваги метафізики, але й нею мотивується свідомість внутрішньої неповноти, що потребує компенсаторної доповнювальності зі сторони людської потреби у аподиктичності, вірогідності, витривалому у перевірці на істинність, знанні; ця потреба також сходить до першоприродних (архетипічних) витоків: її задовільнення забезпечує умови антропогенної аутентичності (символізуючи ідентичність людської світоприсутності), - умови, що відповідають вимогам "здорового глузду", прагнення до спрощення, прагматизму і передбаченості результатів раціонально організованої дії;

- в дисертації аргументується, що за своєю антропологічною природою раціональна метафізика (як факт європейської культури) є історично детермінованим утворенням, єдиним у смисловому, ідейному планах і безперервно-неподільним у плані часовому, процесуальному;

- як подібна послідовність пізнавальних форм, що постійно змінюють одна одну, метафізика має специфічні стадії, що відокремлюють один період її еволюції від інших; дисертант прагнув показати, що у зміні цих стадій відображено здійснення предметно-змістовних, структурно-організаційних та цільових (у аспекті конкретики "поточних" завдань, що вирішуються мислителями) метаморфізацій метафізики, при зберіганні одвічно визначених її антропогенною природою мотиваційних, смислоскладаючих і культурно-комунікативних функцій;

- еволюційна динаміка європейської метафізики демонструє також поступове зрушення центрів "метафізичних зацікавлень", інтенціонально-рефлексивних орієнтацій - від питань онтології природи і теології до проблем антропології, культурології, онтології "життєвого світу" людини. Така динаміка зумовлена дією внутрішніх антропогенних факторів: метафізичне мислення тяжіє до екзистенціального бачення предмету, витягує з нього не тільки онтологічні, але й аксіологічні смисли, тобто прагне представити буття як цінність;

- у результаті рух європейської метафізики реалізується у тенденції переходу від трансцендентальної аналітики до трансцендентальної антропології. Ця тенденція мотивується телеологічно: універсальним завданням метафізики є антроподицея.

- у дисертації досліджені взаємно-зустрічні світоглядні кореляції філософського та природничо-наукового раціоналізму, показана їх (кореляцій) висока евристична значимість. Доведено, що ці кореляції є ніщо інше, як когнітивний продукт інверсійних актів сублімації та витіснення метафізично мотивованих архетипів світорозуміння. Базисною опозицією, що створює принципову можливість діалога поміж метафізикою та наукою, служить бінарність мислення, яке прагне зобразити світ у категоріях цілісності, впорядкованості, конструктивності, цілеоправданості і т.п., але користується при цьому протилежними засобами бачення світу: метафізика сповідає апріоризм, тлумачить предмет телеологічно, відшукуючи у ньому духовні засади, наука апелює до епістемного об'єктивізму, детермінізму, роздумуючи про світ у категоріях природної причинності;

- екзистенціально-рефлексивний дискурс європейської метафізики відкриває у культурно-історичній проекції статусні (знакові) якості людини як "мовної" істоти: антропологічні константи метафізичної "природи" людини ізоморфні лінгвістичним константам;

- у дисертації показано, що у своєму культурно-онтологічному змісті метафізика постає як смислотворча і ціннісно-аккумулятивна інтелектуальна форма. Секуляризм та аксіологічна нестурбованість мотивів та цілей деяких її історичних різновидів - відносні, вони ототожнюються лише із когнітивно-епістемним складом рефлексивної діяльності мислення, тоді як метафізика як така є проективно-творче оволодіння людським досвідом світу у його екзистенціальних вимірах;

- у дисертації висвітлена постмодерністська, постнекласична фаза культурної історії Європи. Зокрема проаналізована ситуація, коли антропологічно (універсально) мотивоване прагнення до цілісного, всеохоплюючого бачення предмету актуалізується саморефлексією світоглядного плюралізму. При цьому останнім визначається цілісність європейської філософії - саме як західної, європейськи-традиційної. У сучасному західному мисленні спостерігається наявність різноманітних, часто несумісних, альтернативних одна одній теоретичних доктрин, кожна з яких, будучи іманентно несупречливою, потребує установчої, змістовної, інструментальної і т.п. компенсації; кожна з цих доктрин доповнює собою інші і доповнюється ними. Саморефлексія цієї доповнювальності (дуже важливо, що зведення до цілого здіснюється лише семіотично) дозволяє самосвідомості культури експлікувати буття у статусному вимірі "мета", і тим самим зберігати свою філософську ідентичність;

- у дисертації аргументується, що метафізична думка самоздійснюється у континуальній розгорнутості духовної онтології, і це гарантує стійку мотивацію, що просуває людську свідомість до осягнення видової (антропологічної) мети. Зміцненню цієї мотивації сприяє історичне самопізнання метафізики, що втілюється у історико-філософському дискурсі. Проте дисертант підкреслює, що таке самопізнання - у кожному новому етапі самоствердження метафізики у складі культури - кожного разу завершується лише новою перспективою, відкриваючись у новий дослідницький горизонт.

Теоретична і практична значущість дисертації.

Оскільки дисертаційне долідження пов'язане із вивченням фундаментальних - культурно-онтологічних, архетипічних - засад філософії та її їсторичної самосвідомості, остільки його теоретична і практична значущість визначається перш за все новизною і змістом одержаних результатів. Тому його можна розглядати як основу для формування відносно нового - в інтелектуальних умовах сучасної України - трансцендентально-антропологічного підходу до вивчення історії вітчизняної та зарубіжної філософії.

Матеріали дисертаційної роботи можуть також бути використані у якості методологічної та джерелознавчої бази задля розробки учбових курсів для студентів та аспірантів гуманітарних і природничих (перш за все - загальнотеоретичних) спеціальностей, для підготовки курса лекцій з трансценденталістської і антропологічної традицій в історії європейської думки.

Положення і висновки дисертаційного дослідження можуть відіграти певну роль - за умовою відповідної апробації - у справі рішення загальнокультурного завдання, що постає перед сучасною Україною: впроваджуванню мислительного потенціалу нації у європейський та світовий гуманітарний контекст.

Апробація дослідження.

Концепція дисертаційного дослідження обговорювалася на науково-теоретичних семінарах кафедр філософії Державної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ) та Дніпропетровського державного університету і отримала позитивну оцінку. Матеріали дисертації, її основнї положення та висновки доповідалися на міжнародних, республіканських, регіональних наукових конференціях, семінарах, симпозиумах та конгресах: "Философия в современном мире" (Дніпропетровськ, 1991) "История эстетической мысли" (Санкт-Петербург, 1991), "ІІ Саранские Бахтинские чтения "Методология современного гуманитарного знания" (Саранськ, 1991), "Філософія. Культура. Цивілізація" (Львів, 1991), "Философия, язык, культура" (Мінськ, 1991), "Человек - мера всех вещей" (Дніпропетровськ, 1993), "Человек, бытие, культура" (Київ-Переяслав-Хмельницький, 1993), ІІ Філософський конгрес України "Філософія і культура" (Київ, 1995), "Новое понимание философии: проблемы и перспективы" (Москва, 1993), Філософські читання, присв'ячені пам'яті П.Д.Юркевича (Київ, 1996), Міжнародна конференція з проблем античної філософії "Арістотелевські читання" (Маріуполь, 1993, 1996, 1998), "Между физикой и метафизикой: наука и философия" (Санкт-Петербург, 1998) та ін.

Структура дисертації.

Структура дисертації обумовлена предметно-тематичною спрямованістю роботи і характером дослідницьких завдань та цілей. У назвах глав та параграфів відображені культурно-онтологічні аспекти історії західноевропейської метафізики. Дисертація складаеться із вступу, чотирьох глав, заключної частини, приміток та списку використованих джерел.

2. Головній зміст роботи

У вступі обгрунтована актуальність теми дослідження, висвітлена ступінь її науково-теоретичної опрацьованостї, формулюється мета та основні завдання, розкривається теоретична та методологічна основа роботи, показана наукова новизна та головні результати дослідження, розкрито його практичне значення, а також надані відомості про апробацію положень та висновків дисертації.

В першій главі "Культуроантропогенні основи досвіду та рефлексії як категоріальних елементів системи соціальної практики і метафізичного пізнання" проводиться аналіз досвідно-рефлексивних чинників, під впливом яких здійснюється креативна праця філософської свідомості по розробці категоріальної структури світорозуміння. Перший параграф глави "Досвід та рефлексія у античному культуросоціогенезі" присвячений дослідженню процесу виникнення та становлення метафізичного типу філософування. Дисертант доводить, що когнітивні інтенції античної філософії визначили подальший хід розвитку європейської метафізичної думки. Найважливішою обставиною, на погляд дисертанта, стало тут те, що рефлексія античної метафізики розпізнала у сутнісних рисах свій предмет і трансцендувала його у креативно-динамічній проекції онтології культури. Проте культурно-онтологічний зміст цього предмету існує у античну епоху у витісненому вигляді.

Аналіз досвідно-рефлексивних основ античної думки говорить про те, що у історії європейської філософії реалізуються раціональні актуалізації амбівалентних архетипічних інтенцій людини як "метафізичної істоти". Ці інтенції мотивуються двома альтернативними, але взаємно доповнюючими одна одну інтелектуальними потребами. Перша з них орієнтує мислення на розуміння світу як доцільно зорганізованої гармонійної цілісності. Аподиктичність знання досягається тут на основі безумовної довіри до Логосу, універсального творчого початку Буття. Інша, не менш вимоглива потреба, налагоджує інтелект на прискіпливе осмислення предмету у всіх (наскільки можливо) його деталях, елементах і чекає від розуму аналітичності, доказовості, логіко-дискурсивної суворості та однозначності у судженнях про предмет. Доповнювальність цих мотивацій обумовлена тим, що обидві вони спрямовані (у кінцевому рахунку) на пошук конструктивних начал у предметі, на осмислення логіки його устрою.