Культурно-онтологічні аспекти історії західноєвропейської метафізики

Потреба у філософії, підкреслює дисертант, виступає антропологічною духовно-онтологічною характеристикою культуросоціогенезу, ця потреба генерує інтенсивну метафізичну рефлексію людської світоприсутності. Філософія взагалі була б неможлива, якщо свідомість людини "від природи" не володіло здатністю освоювати світ, долаючи межі дійсного і можливого досвіду - адже досвід речей не пояснює (у вимірі всезагальності та необхідності) ані суті, ані принципів речей.

Античній метафізиці ми зобов'язані переведенням цієї здатності із віртуального плану свідомості у план актуальний; народжена у дусі античності, філософія вірішувала завдання витіснення архаїчних форм світосприйняття - його архетипи і символи отримували нові, раціонально-діяльні смисли.

У другому параграфі - "Сакральні та раціональні орієнтації середньовічної метафізики" - розглянута взаємодія теологічного та філософського мислення, корелятивні світоглядні експлікати релігійного та науково-теоретичного способів організації знання. Досліджені праці сучасних західних фахівців з історії середньовічної філософії. Головною проблемою, що тут обговорюється, є питання про можливість існування секулярних установок філософського розуму в умовах панування релігійного (сакрального) світогляду. Дисертант доводить, що прагнення до раціонально організованого світорозуміння істотно впливало на характер та порядок структуризації мислення у середньовічну епоху, у тому числі і на характер та порядок структуризації метафізичного мислення. Саме це знайшло відображення у тому знаменному факті, що в умовах домінування релігійно-сакральних мотивацій сформувалася раціональна метафізика, вільна (відносно вільна) від авторитету Одкровення. З іншого боку, іманентно існуюча, утворююча важливий вимір антропогенезу, інтелігібельно-рефлексивна здатність реалізувалася у досить чітких артикуляціях трансцендентального знання, тобто знання, яке освоює (хоча не завжди послідовно) категоріальну побудову ноуменального світу.

У параграфі розкривається головна, на думку дисертанта, заслуга середньовічної філософії: остання усвідомила та здійснила спробу рішення важливого питання: як можлива метафізика як наука? Даючи таку оцінку, дисертант вказує, що будь-яка метафізика, якщо вона стає культурно-онтологічним фактом, тобто актуалізується у складі самосвідомості, у складі філософії, має своїм дійсним предметом не природну, проте й не трансцендентно-потойбічну онтологію; горизонтом метафізичної рефлексії завжди - від початку і у ході становлення та розвитку філософії - окреслюється предметний абріс онтології культури. Натомість цю онтологію як рефлексивно визначену даність - як предмет, усвідомлений у системному порядку апріорних, тобто маючих значення всезагальності та необхідності онтологічних суджень, - із складу середньовічної філософії можна експлікувати лише ретроспективно, шляхом реконструкції смислового та структурного устрою раціональної метафізики та "наукової" теології.

У другій главі "Предмет метафізики у корелятивному сполученні трансцендентального та апостеріорного" способом історико-філософської реконструкції із застосуванням засобів трансцендентально-антропологічної методології досліджується характер та зміст метафізичного знання як онтологічного предмету. У першому параграфі "Каузальність, темпоральність, індетермінізм як принципи систематизації досвідного та рефлексивного знання" проводиться допис новоєвропейської метафізики, у якій вперше була здійснена спроба підвищити пізнавальний статус когнітивної інтроспекції, тобто перетворити її із гносеологічної форми внутрішнього досвіду у онтологічну форму рефлексивного знання. На погляд дисертанта, вирішальне слово у розв'язанні цього завдання належить Дж. Локку. Досить докладно розглядається філософія Локка; дисертант прагне довести, що сучасна науково-теоретична її реконструкція дозволяє бачити в неї філософські передумови майбутньої антропології. Як вважає дисертант, у Локка прорефлектовано культурно-онтологічне наповнення досвіду, адже інтелектуальні артефакти останнього розглядаються ним у єдності предметно-чуттєвого і духовно-раціонального, об'єктивного і суб'єктивного; позиція англійського мислителя містить можливість універсальної "діалектико-метафізичної" онтології (діалектичної за засобами побудови, метафізичної за типом відношення до предмету), де цільове (телеологічне) та причинне (детерміністичне) начала не тільки взаємно протистоять, але й взаємно доповнюють одним інше.

Подальший розвиток європейської філософії здійснівався із все більш глибоким усвідомленням того факту, що саме культура складає істинний предмет, дійсний об'єкт філософської рефлексії. Локкові ми "зобов'язані" тим, що цей предмет був утягнутий у гносеологічний аспект світовідношення. Причинно-часова категоризація процесуальних вимірів предмету пізнання, яку збудував Локк, зв'язує сучасну філософію із корінними, метафізичними витоками пізнання як такого.

Другий параграф другої глави "Німецький класичний ідеалізм: трансценентально-антропологічний проект "завершення" метафізики" присвячений реконструкції процесу формування власне трансцендентально-антропологічної філософії, процесу, у якому європейська думка почала свідомо відшукувати людський смисл у раціонально відбудованих "картинах світу". Головна увага приділяється розглядові гегелівського осмислення категоріального взаємозв”язку у системі "причинність - часовість" та кантіанській спробі побудувати та захистити антроподиційний проект метафізики.

На основі проведеного аналізу дисертант приходить до висновку, що гегелівська філософія є втіленою у системі категорій "авторська" культурна онтологія. Такі загальновизнані риси гегельянства, як панлогізм, панраціоналізм, гіпероб'єктивізм слід вважати наслідком партикулярного погляду на гегелівський спадок. Дисертант висловлює думку, що зміст категорій у системі Гегеля має реконструюватися відповідно тим культурно-історичним детермінантам, які впливали на становлення цього змісту або безпосередньо, або через їх (детермінант) знятість у особливостях тодішнього рівня практики та пізнання. Разом із тим, свідомий світоглядний історизм, який сповідав Гегель, надав йому змогу просунутися у культурно-антропологічну філософську преспективу, залишивши численні забобони та упередження теоретичної свідомості свого часу.

Метафізика Канта розглядається у дисертації у трьох дослідницьких вимірах: у категоріальному конструкті "свободної причинності", у світлі кантіанської самооцінки місця та ролі метафізики у системі філософського знання, у культурно-онтологічній проекції антропологічної природи кантівського апріоризму як специфічного різновиду європейського раціонально-метафізичного мислення.

Дисертант поділяє точку зору тих фахівців (а їх дедалі стає все більше), які вважають, що кантівська критика метафізичного розуму за своїм основним смислом є не запереченням метафізики, а лише "обмеженням розуму сферою можливого досвіду", що кантівський апріоризм - це не тільки гносеологічна, але й онтологічна, точніш - "онто-гносеологічна" теорія. Не буде помилкою вважати, що завдання, яке вирішував Кант, мало на меті не "скасування" метафізики, а навпаки - її обгрунтування. Кант повертав метафізику, що обернулася, завдяки зусиллям натурфілософів, просто мета-фізикою, у її "природний" стан, робив її філософією. Зараз стає все більш ясно, що теоретичний проект Канта, у якому свідомість отримує власний "метапростір", у кінці ХХ століття відкривається найактуальнішими філософськими перспективами.

У дисертації показано, що вчення Канта продовжувало та поглиблювало вкорінене у європейський мислительний традиції прагнення до "онауковлення" змістовних експлікатів світорозуміння. Але цим еволюційно-спадкоємним аспектом значення Канта не вичерпується. Кант фактично здійснив "трансцендентальну революцію" у галузі засобів людського світоспостереження, у визначенні цілей та задач філософії ї науки; натомість ті результати, які були одержані у ході розв'язання цих завдань самим Кантом, - відобразили сутнісні, корінні перетворення, що здійснилися у глибинних, хронічних пластах европейської культури, зрушили її буттєві, духовно-онтологічні, антропологічні основи. Цими перетвореннями ознаменувався кінцевий, отримавший незворотній характер, культурно-антропологічний прорив європейства із інфантильного стану у стадію зрілості. Із виникненням та ствердженням кантіанства завершується процес витіснення мотиваційної архаїки світорозуміння; доцільна конструктивність універсуму, яка раніш мислилася лише у контексті передбачуваної раціональності, отримала не тільки достатнє, але й необхідне обгрунтування; німецький мислитель остаточно покінчив із невизначеним статусом рефлексії, санкціювавши дискурсивну можливість апріорних синетичних суджень (тобто метафізичних суджень). До Канта ця можливість існувала як невиразно відчутна (витіснена), але "заборонена" цензурою раціоналістичного об'єктивізму мислительна здатність. Кант показав, що ця здатність належить до числа першоприродних, сутнісних властивостей мислення.

Натомість дослідження німецького ідеалізму говорить нам і про інше; метафізика Гегеля і Канта залишається явищем європейським: антропогенно-проективною кореляцією грецького духу. У цьому, на погляд дисертанта, міститься один з головних висновків: як факт європейської культури раціональна метафізика є явищем універсальним, єдиним у смисловому, ідейному плані і неперервно-неподільним у плані часовому, процесуально-спадкоємному. Тому кантівську думку, враховуючи її революційність, все ж слід вважати не початком якогось нового процесу у філософії; вона стала певним підсумком попереднього мислительного шляху, адже довела до логічного завершення багатовіковий пошук предметних основ філософії, а ще точніше - закінчила розробку засобів, за допомогою яких досягається аподиктичність змістовного складу знання про предмет. Із точки зору історії метафізики значення кантіанства полягає у перетворенні метафізики у антропологію (як це показав ще М. Гайдеггер). Освятивши гносеологію аксіологічно навантаженою онтологією, Кант відкрив шлях до самоаналізу рефлексії у проективному вимірі буттєвості як історичності (Dasein), що надає суб'єктові можливість будувати онтологію (предметне знання), концептуалізучи її у категоріальних визначеннях вільного, телеологічно зорієнтованого дискурсу. Але це відкриття - крок, зумовлений усією попередньою історією європейського раціонального мислення.

У третьому параграфі другої глави "Предмет знання у світлі раціонального світорозуміння науки та метафізичної рефлексії" розглянуті світоглядні кореляції природничо-наукового та філософського раціоналізму. Ці кореляції представлені у декількох планах. По-перше, досліджена архетипічна бінарна основа можливості існування таких кореляцій та їх евристична значущість. По-друге, висвітлена мотиваційна динаміка когнітивно-епістемних (редукціоністських) та апріорно-рефлексивних (унітаристських) факторів здійснення цих кореляцій. Далі (по-третє) розглянуті деякі сучасні інтерпретації когнітивно-раціонального тлумачення "природи" метафізики (зокрема, точка зору У. Уолша), з метою повніше представити значущість та багатомірність питання. Нарешті, у параграфі розглянута проблема, яка також потребує звернення до культурно-антропологічних (архетипічних) витоків науково-раціонального знання. Це проблема амбівалентного відношення науки до антропоморфних елементів у своєму складі, яка пов'язана із суб'єктивним намаганням вчених відтіснити антропоморфні експлікати та об'єктивною неможливістю це зробити. З метою з'ясування причин когнітивної неусуваності антропоморфізму до розгляду залучена концепція синхроністичності, розроблена К.Г. Юнгом.

Дослідження світоглядних кореляцій науки та метафізики здійснено як із застосуванням засобу історичної реконструкції питання, так і безпосередньо, предметним чином. При цьому дисертант звертався як до історичних джерел (спираючись на погляди Ф. Бекона, Г.В. Ляйбніца, І. Канта, С.Л. Франка, Е. Кассірера, М. Планка), так і до праць сучасних фахівців з питань історії європейського раціоналізму та історії науки (зокрема І. Пригожіна, І. Стенгерс, М.К. Мамардашвілі, М.М. Мойсеєва, А.В. Сьомушкіна та ін.). У корелятивній системі взаємодії науки та метафізики розглянута доповнювальність мотиваційних чинників детермінізму та телеологізму, об'єктивізму та апріоризму, редукціонізму та унітаризму, механіцизму та антропологізму тощо.

Головні висновки, що випливають із змісту другої глави дисертації, мають не узагальнюючий, а проективний характер. Дисертант зокрема гадає, що у раціоналістичній думці і надалі зберігатиметься епістемна значущість об'єктивності як основної цінності знання; проте і перед науковою теорією і філософією буде стояти завдання із граничною ретельністю відслідковувати смислову (раціональну та, можливо, символічну) проективну інтелектуальну інерцію антропоморфного гатунку; головним чином це завдання вимагатиме мислительної дбайливості у тій пізнавальній галузі, де здійснюються інтерпретативні процедури, де наука вирішує проблеми систематизації знання, де, у кінцевому рахунку, пізнання продемонструє прагнення звернутися до світоглядної визначеності (тобто прагнення осягнути метафізичні цілі). Головне місце тут посідатиме, певно, не витіснення антропоморфізму, а глибоке, всебічне рефлексивне осмислення того, наскільки "модельний", релятивний, статистичний, аспектний характер науково-теоретичного знання здатний стати репрезентантом універсального, системно-цілісного, конструктивно-впорядкованого і у той же час - об”єктивно-істинного бачення світу.

Третя глава "Метафізичний дискурс культури як екзистенціального цілого" складається з двох параграфів. У першому з них - "Структурна динаміка онтології "життєвого світу" - досліджені радикальні зміни, що здійснилися у проективному складі онтологічних побудувань європейської філософії у ХХ ст. Головна увага приділена феноменологічній та герменевтичній онтологіям культури. Висвітлені, по-перше, евристичні можливості раціонального мислення в умовах переходу до переважно культурологічного, що використовує структурно-антропологічні та семіотичні методи, типу філософського дискурсу, тобто до так званих некласичних, посткласичних та постнекласичних форм філософування. Показано, що феноменолого-герменевтичний дискурс дозволяє доповнювати об'єктивно сутнісну властивість предмету онтології - екзистенціальну цілісність культури - послідовним суб'єктивним прагненням освоювати його інтегративними пізнавальними засобами.

Розглянуті також конкретні предметно-рефлексивні феноменолого-герменевтичні категоризації (зокрема, часові та причинні категоріальні схеми), у яких дописуеться онтологія життєвого світу і у яких проступають "чисті" фракції предметних визначеностей (тут: часу та причини); мова йде про такі онтології, де зовнішні, "потойбічні" флуктуації - факти буття, що реалізовані у синкретизмі практичної дії та мови - частково редуковані, частково надані опосередковано, через феноменологічну та герменевтичну дескрипцію. Насамперед аналізується гуссерліанський проект побудування феноменологічної версії трансцендентально-антропологічної онтології, вписаний у інтерпретативний концепт інтерсуб'єктивності (цей проект був розроблений Гуссерлем у "Картезіанських Медитаціях"). Дисертант стверджує, що незважаючи на певну змістовну обмеженість, феноменологічна онтологія життєвого світу ("Lebenswelt") надає можливість судити про методологічні потенції культурно-історичної рефлексії в усвідомленні категоріальних структур буття. Є всі підстави вважати, що предмет феноменології концептуалізований, тобто розгорнутий у поняття, у синтез багатоманітного, у філософськи промислений зміст, отже - метафізичний предмет.

У другому параграфі цієї глави - "Предмет метафізики у ідейних альтернативах класичного та посткласичного типів мислення" - досліджується, яким чином перетворення філософської думки у конкретні предметні форми відображує динаміку соціокультурних процесів. Відомо, що іноді таке відображення здійснюється з достатньою мірою безпосередньості, але частіш воно реалізується, проходячи через значні опосередковуючі нашарування. Важливу роль тут відіграють особливості внутрішньої логіки мислення того чи іншого філософа, особливості методики та методології, відмінностей використованих у пізнанні дискурсивних засобів тощо. Отже, аналіз співвідношення загальнокультурних та особистісних факторів, що впливають на хід процесу обгрунтування предмету метафізики, складає для історика філософії значний дослідницький інтерес.

Аналіз зазначеного співвідношення важливий ще й тому, що соціокультурна динаміка співвідноситься у метафізичному предметі не тільки із змінами часових парадигм; багато що залежить і від типу мислення, чи інакше: типу ментальності, обумовленість якого вкорінена у релігійних, етнонаціональних, мовних та інших чинниках. Проблема полягає тут у тому, що існують, певно, деякі універсальні властивості метафізики як апріорно-рефлексивного бачення світу і деякі партикулярні різновиди інтелектуального дискурсу. А точніше - проблему тут складає осмислення характеру кореляції цих універсальних властивостей та партикулярних різновидів.

Проблема досліджена дисертантом засобом компаративного аналізу. Збоку загальнокультурних факторів розглянуті етнонаціональні, релігійні мотиваційно-рушійні чинники, а також ті, що традиційно відносять до стильових домінант мислення, які на даний конкретний момент часу відіграють вирішальну роль у самосвідомості епохи; збоку індивідуально-особистісних інтелектуально-мотиваційних особливостей мислення, які впливають на зміст і характер філософських ідей, представлені погляди П.Д. Юркевича та Е. Гуссерля. Фактично тут у компаративному полі розташовані питання про те, як співвідноситься у ході становлення філософського знання класичне і некласичне, традиційне і новаційне, релігійне і секулярне, загальнолюдське і національне, транскультурне і культурно-локальне, і яке місце посідає у цьому співвідношенні мислительний внесок філософа, істоти із унікально-неповторним, суто індивідуальним поглядом на речі. Додамо, що філософський доробок Юркевича і Гуссерля розглянутий через сучасний соціокультурний контекст; дисертант приходить до висновку, що їх ідейний спадок складає неокласичну світоглядну альтернативу, компоненту доповнювальності (тобто виступає компенсуючою протилежністю) по відношенню до постмодерністських концептуальних побудувань.

Проведений аналіз підтверджує головний висновок як даної глави, так і усієї дисертації в цілому: за будь-яких умов метафізика залишається продуктом трансцендентально-рефлексивної здатності свідомості, здатності універсального, проективно-перспективного, розгорнутого у спрямованості до усвідомлення людиною своєї антропологічної ідентичності, світорозуміння.

Четверта глава "Метафізика ХХ століття як креативний прояв світоглядного антропологізму" присвячена дослідженню проблем історичного самовизначення метафізики в умовах домінування поліфонійних (плюралістичних) мотиваційних чинників, які утворилися внаслідок переходу європейської думки у посткласичну та постнекласичну стадії свого розвитку. У першому параграфі "До онтології контексту: трансцендентально-антропологічна рефлексія мови як статусної визначеності буттєвого передіснування" розглянуті предметні та методологічні метаморфізації трансцендентально-антропологічного мислення, що були здійснені засобами герменевтичного та семіотичного дискурсів. Дисертант звернув увагу на герменевтичну спробу розташувати у єдиному горизонті рефлексії предмет онтології та метод її конституювання; тут, вважає дисертант, міститься теоретична передумова, що дозволяє отримати результати, які подають надію досягти нарешті мету подолання розриву поміж буттям та мисленням, поміж зовнішнім та внутрішнім досвідом, поміж причинним та телеологічним началами у бутті культури. Добре відомо, що герменевтика визначає у статусі онтологічної даності буттєвий процес діалогічного (культурно-комунікативного) життєздійснювання мови: цей процес - розуміння. Дисертант не поділяє поширені тлумачення концепту розуміння (та й усієї герменевтичної традиції) як нерефлексивного, неметафізичного смислоутворюючого явища. Суть справи виглядає так. Дійсно, з функціональної точки зору розуміння не обов'язково пов'язане із когнітивними (епістемно-рефлексивними) завданнями, що їх вирішує філософія. Але у метафізиці гносеологічний аспект "вторинний", похідний від онтологічного; якщо ще взяти до уваги, що метафізична рефлексія охоплює і аксіологічний зміст предмету (пам'ятаємо, що цей предмет - культура, яку не можна уявити поза аксіологією), імплантуючись при цьому у діалогічний (той, що актуалізується у мові) контекст, то розуміння продемонструє себе як дійсно метафізична функція предметного відношення. Раціональна компонента мислення виступатиме тут не "власною" якістю розуміння як пізнавальної процедури, а умовою її реалізації.

Надалі дисертант зазначає, що певний евристичний потенціал міститься у аналізі мислительного досвіду філософування над креативними проекціями художньо зорганізованого тексту. Цей досвід довгий час (починаючи від німецьких романтиків) набувала не тільки західна, але й східноєвропейська думка. У другій половині ХХ ст. він посів чільне місце у творчому доробку гуманітаріїв колишнього Радянського Союзу. Як наведено у обзорі наукової опрацьованості теми дисертації, автор виділив праці таких вчених, як С.С. Авєрінцев, М.М. Бахтін, А.Я. Гуревич, В.П. Іванов, А.С. Канарський, О.Ф. Лосєв, Л.Т. Левчук, Ю.М. Лотман, деяких інших. Дисертант підкреслює, що хоча названі вчені розрізняються поміж собою за установками, методикою, навіть за світоглядом, їх поєднує наскрізна тема рефлексії, що звернена до інобуття духу, коли останній промовлює про себе через "оречевлення" у поетичному (ширше: художньому) слові. Специфіку інтелектуальної праці по розробці цієї теми дисертант визначив умовним дефінітивним концептом "рефлексія поетики". Більш докладному аналізу у параграфі піддані філософсько-антропологічні погляди М.М. Бахтіна.

В результаті дисертант приходить до таких висновків. У контекстуальних вимірах рефлексії поетики відслідковується послідовне впровадження процедури конституювання неантагоністичних бінарних опозицій світоуявлення, опозицій, що сходять до альтернативних (амбівалентних) установок сакрального та світського, абсолютного та релятивного, універсального та дискретно-локального і т.п. Це означає, що рефлексія поетики як засіб світоспостереження виступає органічним складовим елементом самосвідомості посткласичної європейської культури, для якої характерно відбудування саме такого роду опозицій: у них ця самосвідомість знаходить умови життєзабезпечення. Щодо східноєвропейського варіанту застосування цього засобу, на якому тут звернено увагу, то, за думкою дисертанта, у ньому рельєфно проступає також і традиційна лінія, що веде до сакральних витоків, до ідеї "краси як святості і святості як краси"; узагальнений вираз цієї ідеї належить Вл. Соловйову: "Красота есть ощутительная форма Истины и Добра".

У другому параграфі "Історичне самовизначення європейської метафізики у перспективі видової (космосоціоантропогенної) ідентифікації людини" розглядається процес пошуку сучасною філософією своїх культурогенетичних коренів, процес усвідомлення нею умов існування у теперішній час та хід розробки перспектив на майбутнє (під сучасною філософією дисертант розуміє європейську думку ХХ ст., яка відчула інтенсивний вплив дискретно-розщеплюючих, дисипативних мотиваційних поштовхів збоку деструктивних, декадансних, авангардних, лівоекстремістських та численних інших "контркультурних" інтелектуальних рухів).

Дисертант артикулює думку, що важливою обставиною історії сучасної метафізики є те, що не самі лише інтегративні (які тяжіють до традиції, до універсалізму) течії, але також і ті, що переважно відносяться до редукціоністських (різні школи позитивізму, аналітичної філософії, логіки мови науки та ін.), незважаючи на войовничу антиметафізичну риторику, концептуалізують (хоча найчастіше у порядку переносу) проблематику рефлексивного плану. На це вказують деякі дослідники історії сучасної західної філософії, зазначаючи, що останнім часом спостерігається значний успіх спроб виявлення "імпліцитної метафізики" у тих філософських теоріях, які переважно сприймаються - відповідно із їхнім самовизначенням - як неметафізичні.

У параграфі розглядаються різноманітні версії когнітивних проектів філософії: деякі з них тяжіють до рефлексивного типу дискурсу, натомість інші - до логічного та аналітичного типу. Представлені, зокрема, погляди Дж. Сантаяни, Г.Х. фон Врігта, Г. Кюнга.

Узагальнюючи ситуацію, яка склалася, дисертант робить висновок, що вона й досі виражає амбівалентність європейського засобу раціоналістичної світоглядної ідентифікації: метафізика існує реально, і не у якихось маргінальних формах, на узбіччі філософської культури, а у самому її центрі, інтенсивно впливаючи на формування типів дискурсу; вона оречевлена у фундаментальних, знакових утвореннях культури як такої; але у той же самий час її існування "проблематизоване", немовби обговорюється питання: як існує те, що не може існувати? У дисертації, таким чином, констатується, що із складу мислення неусуваною є не тільки метафізика, але й проблематизація її існування.

Дисертант висловлює думку, що історична доля метафізики найясніше промовлює про себе у програмних творах європейських мислителів; саме у цих творах відслідковуються спадкоємні лінії філософської еволюції, вони знаменують собою стани ідейних трансформацій та фазових (парадигмальних) ступенів мислення. Тому у дисертації проводиться спеціальний аналіз трьох репрезентативних - з точки зору самовизначення європейської метафізики у самосвідомості сучасної культури - праць: "Логіко-філософського трактату" Л. Вітгенштейна, "Картезіанських Медитацій" Е. Гуссерля та твору М. Гайдеггера "Кант і проблема метафізики". Проведений аналіз дозволяє дисертанту сформулювати положення про те, що сучасна західна рефлексивна філософія, як завжди, просувається у межах категоріального каркасу, який визначений традицію: очевидно, існують якісь культурно-онтологічні знакові константи, що обмежують, цензурують суб'єктивні інтелектуальні зрушення, заступаючи тим самим дорогу можливому рефлексивному "свавіллю". Що це за константи? Дисертант посилається на думку М. Гайдеггера, згідно якій європейська метафізика вкорінена у константах буття і сущого (на них спирається онтологічна сторона метафізики) та константа обгрунтування (чи основи), до якої спрямована гносеологічна інтенція метафізичної свідомості.

Необхідно також зазначити, що у ході історичного самовизначення метафізики, у програмах її обгрунтування втілюється не тільки проективна кореляція "історичного і сутнісного" (М. Гайдеггер), але й можливість методологічного (у процедурі дискурсу) зняття (доповнювальності, взаємної компенсації) гетерогенності буттєвого і аксіологічного - адже культурна онтологія у кінцевому рахунку є похідна від трансцендентальної антропології. Послідовність просування сучасної метафізичної думки розташована у таких вузлових організаційно-пізнавальних інстанціях: рефлексія трансцендентальної антропології - "фундаментальна онтологія" - обгрунтована ("завершена") метафізика. Саме тут найчіткіше відслідковується непозбутня рефлексивно-проективна спрямованість метафізики як креативного типу світовідношеня, тут стає можливим розгортання зв'язку історичного, сутнісного та антропологічного; у проектах метафізичної свідомості шлях розуму відкривається у перспективу видової мети людини.

Наприкінці глави розглядається специфічний засіб самовизначення філософського знання як знання світоглядно-цілісного, що тяжіє до відбудування універсальних проективно-творчих інтелектуальних програм, який здійснили українські філософи у 60-80 роки нашого століття. Незважаючи на несприятливі ідеологічні та соціальні обставини, вони отримали цінні теоретичні результати, що їх, як вважає дисертант, можна зарахувати у позитивний доробок у загальноєвропейську думку. У світлі діяльно-практичного розуміння філософського світогляду, який сповідали тоді українські гуманітарії, були розкриті не тільки предметно-змістовні, але й предметно-процесуальні параметри буття (культури) і людського знання як необхідної компоненти цього буття.

У заключній частині дисертації підсумковуються найважливіші результати проведеного дисертаційного дослідження та визначаються деякі перспективні напрями розробки історії західної та вітчизняної філософії у її культурно-онтологічному вимірі.

рефлексія метафізика пізнання культура

Результати дослідження викладені у таких наукових працях дисертанта

Монографія:

Предмет и познавательные средства метафизики. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1997. - 176 с.

Статті та тези доповідей і виступів, опублікованих у журналах та наукових збірниках:

М.Бахтин и А.Тарковский: начала новой рациональности // Тезисы докладов участников ІІ Саранских Бахтинских чтений "М.М.Бахтин и методология современного гуманитарного знания". Саранск: Изд-во Мордовского ун-та, 1991. - С. 113-115.

Культурно-исторические основания плюралистических и интегративных тенденций в западной философии ХХ века // Тезисы Всесоюзн. науч-теорет. конф. "Человек. Мировоззрение. НТП". Киев - Краматорск: Ин-т филос. АН УССР, Краматорский индустр. ин-т. 1991. - С. 56-58.

Социальный детерминизм и культура / Мировоззренческо-аксиологический аспект // Тезисы ХІУ Всесоюзн. теорет. семин. "Мировоззрение и научное познание". Киев - Переяслав-Хмельницкий: Ин-т филос. АН УССР, Переяслав-Хмельницкий филиал Киевского педагогич. ин-та, 1991. - С. 62-64.

Философия в культурно-исторической парадигме постмодернизма // Тезисы докл. и выст. на межрегион. научн.-теорет. конф. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1991. - С. 115-117.

Цивилизация и культура в западноевропейской философии ХХ в. // Тези доп. наук.-практ. конф. "Філософія. Культура. Цивілізація". Львів: Вид-во ЛПІ, 1991. Ч.1. - С. 116-117.

Национальная психология в ранний посттоталитарный период: к динамике мотивационных инверсий этносоциального Сверх-Я // Тезисы научн. конф. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. - С. 18-21.

Историзм, рациональность и их антиподы в метафизике ХХ века // Философия как феномен культуры. Сб. научн. тр. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1993. - С. 82-92.

От рефлексии образа к онтологии смысла (Методологические аспекты философии культуры М.М.Бахтина) // Тезисы докл. и выст. на межрегион. научн.-теорет. конф. "Философия и культура в современном мире". Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1993. - С. 8-10.

Эстетика Аристотеля как творческий коррелят биофилии // Тезисы выст. участн. Междунар. конф. по пробл. древнегреч. филос. "УІ Аристотелевские чтения". Мариуполь: Филос. об-во Украины, Мариупольский металлург. ин-т, 1993. - С. 104-106.

Метафизика в постмодернистской парадигме самосознания культуры // Тезисы УП ежегодн. совещ. каф. филос. РАН. М.: Изд-во РАН, 1993. (У співавторстві - Евтушенко Р.А.). - С. 92-94.

Архетипи і символи групової психологічної мотивації // Материалы межрегион. научн.-теорет. конф. "Национальная психология и духовные ценности народа". Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994. - С. 28-30.

Естествознание и философия: генезис идейных альтернатив. Объективизм и антропологизм в культурно-исторической рефлексии опыта // Вестник Днепропетровского ун-та / История и философия науки и техники. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994. Вып. 1. - С. 16-24.

Націоналізм, інтернаціоналізм, космополітизм як типи соціокультурної детермінації // Монастирський острів. - 1994. - № 3. - С. 45-65.

П.Д. Юркевич та Е. Гуссерль: два засоби обгрунтування метафізики // Спадщина Памфіла Юркевича: світовий і вітчизняний контекст. Збірник наукових статей. К.: КМ Academia, 1995. - С. 243-259.

Рефлексия и метод в эстетике М.М. Бахтина // Бахтинология: Исследования, переводы, публикации. К столетию рождения М.М. Бахтина (1895-1995). СПб: Алетейя, 1995. (У співавторстві - Евтушенко Р.А.). - С. 43-50.

Западная и отечественная метафизика: сходство и различия // Взаимообогащение культур и научные традиции. М: Форос. 1996. - С. 86-94.

Предмет метафизики в философских воззрениях Аристотеля и П.Д. Юркевича // Тези докл. і вист. на міжнар. конф. "УП Арістотелевські читання". Маріуполь: 1996. (У співавторстві - Евтушенко Р.А.). - С. 32-35.

Опыт и рефлексия в феноменологическом методе Э. Гуссерля // Вісник Дніпропетровського університету / Історія та філософія науки і техніки. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1996. Вип. 2. - С. 12-20.

Про деякі особливості киівскої філософії 60-х - першої половини 80-х років ХХ століття // Київські обрії. Історико-філософські нариси. К.: Стилос, 1997. - С. 182-193.

Метафизические основания философии и самосознание современной культуры // Философия и культура. Сб. научн. тр. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1997.- С. 117-124.

История западноевропейской метафизики: инверсии когнитивных установок // Вестник Приазовского госуд. технич. ун-та. Мариуполь: Изд-во Приазовск. госуд. технич. ун-та, 1998. Вып. 5. (У співавторстві - Петрушин А.А.). - С. 99-105.

Европейская рациональность в постнеклассическую эпоху: между унитаризмом и редукционизмом // Философский век. Материалы междунар. конф. "Между физикой и метафизикой: Наука и философия". СПб: Центр истории идей РАН, 1998. - С. 311-314.

Размещено на Allbest.ru