Етнонаціональний чинник безпеки сучасного поліетнічного суспільства (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України

УДК 316.33:05.61.21

Спеціальність 09.00.03-соціальна філософія і філософія історії

Автореферат

на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Етнонаціональний чинник безпеки сучасного поліетнічного суспільства (соціально-філософський аналіз)

Ананьїн Валерій Опанасович

Київ 1998

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана на кафедрі соціально-гуманітарних наук Київського військового інституту управління і зв'язку.

Науковий консультант:

- Доктор філософських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академік Української академії політичних наук Мокляк Микола Миколайович; Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, завідувач відділом соціальної філософії

Офіційні опоненти:

- Доктор філософських наук, професор Кремень Василь Григорович; Академія педагогічних наук України, президент академії

- Доктор філософських наук, професор Римаренко Юрій Іванович; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, головний науковий співробітник

- Доктор політичних наук, доцент Перепелиця Григорій Миколайович; Національний інститут стратегічних досліджень, завідувач відділу воєнної політики

Провідна організація - Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії.

Захист відбудеться 25 грудня 1998 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті філософії ім. Г.С. сковороди НАН України за адресою:252001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С. сковороди НАН України за адресою(Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.).

Автореферат розіслано 23 листопада 1998 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.А. Ситниченко

Анотації

Ананьїн В.А. Етнонаціональний чинник безпеки сучасного поліетнічного суспільства (соціально-філософський аналіз).

Дисертація, подана на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії.

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. Київ, 1998. - Рукопис.

В роботі досліджується феномен безпеки як складної соціальної системи, в якій важливе місце належить етнонаціональному чиннику. На підставі теоретичного визначені головні елементи системи національної безпеки, економічні, соціально-політичні, культурні процеси і зв'язки в суспільстві;

соціальні групи людей; ідеї як виразники певних потреб та інтересів різноманітних соціальних груп; соціальні інституції, що забезпечують безпеку. Досліджується роль этнонаціонального чинника в системі безпеки.

Запропоноване автором визначення етнонаціонального чинника дозволяє дослідити його як динамічне явище, що відіграє як стабілізуючу, так і дестабілізуючу роль у суспільстві.

Велика увага приділена також аналізу етнонаціонального процесу в Україні.

Ключові слова: безпека, національна безпека, різновиди безпеки, загроза, система, чинник, етнонаціональний чинник, етнос, етнонаціональний процес, нація, потреба, національний інтерес, соціальний механізм, держава, суспільство, особистість, національна держава, поліетнічна держава.

Ананьин В.А. Этнонациональный фактор безопасности современного полиэтнического общества (социально-философский анализ).

Диссертация, представленная на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории.

Институт философии им. Г.С. Сковороды НАН Украины. Киев, 1998. - Рукопись.

В работе исследуется феномен безопасности как сложной социальной системы, в которой важное место принадлежит этнонациональному фактору. На основе теоретического анализа определены основные элементы системы национальной безопасности: экономические, социально-политические, культурные процессы и связи в обществе; социальные группы людей; идеи как выразители определенных потребностей и интересов различных социальных групп; социальные институты, обеспечивающие безопасность. Исследуется роль этнонационального фактора в системе безопасности. Предложенное автором определение этнонационального фактора позволяет исследовать его как динамичное явление, играющее как стабилизирующую, так и дестабилизирующую роль в обществе.

Большое внимание уделено также анализу этнонационального процесса в Украине.

Ключевые слова: безопасность, национальная безопасность, виды безопасности, угроза, система, фактор, этнонациональный фактор, этнос, этнонациональный процесс, нация, потребность, национальный интерес, социальный механизм, государство, общество, личность, национальное государство, полиэтническое государство.

Ananyin V.O. Ethnonational security factor of contemporary poliethnical society (socio-philosophical analisys).

A dissertation for a doctor's degree of philosophy in speciality 09.00.03 - social philosophy and the philosophy of history.

Author developed the concept of security as complex social system in which the main factor is ethnonational. On the base of theoretical analysis is determined the main elements of national security system: economic, socio-political, cultural process and connections in the society, social groups of individuals, ideas which express the definite institutions which garantee security. It is researched the role of ethnonational factor in the system of security. Author offered the definition of ethnonational factor, which permint to research it as dynamic phenomena to stabilixe the society.

The great attention in the work is paid to stabilization and destabilization processes of the ethnonational factor in Ukraine.

The key words: security, national security, the kinds of security, ethnonational factor, ethnos, ethnonational process, nation, national interests and needs, social mechanism, state, society, person, national state, poliethnic state.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку людства характеризується процесами, які свідчать про наявність у ньому глибоких кризових явищ.

Розпад соціалістичної системи і зникнення гострого політичного та військового протистояння у світі не зробили його менш конфліктним.

Незважаючи на факт різкого зменшення у світі класичних війн між державами, насильства, пов'язаного з використанням зброї, на світовій арені не поменшало. Впродовж 90-х років XX сторіччя залишається досить високий рівень розв'язування військових конфліктів, який, за підрахунками фахівців, становить 20 - 30 значних конфліктів щорічно. У світі з'явилися цілі регіони, які стали класифікуватися як конфліктно-небезпечні. Ситуація, що склалася, ускладнюється зростанням так званих глобальних проблем: екологічної, сировинної, продовольчої тощо. На думку деяких дослідників, людство постало перед реальною альтернативою рішуче змінити парадигму діяльності або знищити себе та біосферу. Глобальна катастрофа, що насувається, вимагає критичного перегляду підвалин сучасного світогляду загалом і багатьох наукових термінів зокрема. До категорій, що потребують нового комплексного осмислення, належить і термін "безпека". Традиційно впродовж значного часу безпека означала уникання перспективи стати жертвою озброєного насильства ззовні і була пов'язана з такою соціальною інституцією, як держава.

У 50-ті роки XX сторіччя у наукову та політичну літературу вводиться термін "національна безпека", який на сьогодні найчастіше вживається у філософії, політології, соціології та теорії міжнародних відносин. Незважаючи на досвід кількох десятиріч у дослідженні проблеми національної безпеки, багато її аспектів вимагають подальшого вивчення. В науковому та політичному світі під впливом сучасної дійсності постійно уточнюється сам зміст національної безпеки.

В сучасному світі, наповненому насильством, проблема безпеки ї актуальною не тільки для кожної людини, держави, але й для світу загалом. Тому успішне розв'язання проблеми безпеки в сучасному її розумінні вимагає подальшого теоретичного дослідження. Отримані при цьому результати вкрай необхідні для кожної конкретної країни, що створює або вдосконалює власну систему безпеки.

Специфіка побудови системи безпеки зумовлена цілою низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників. До таких чинників, що справляють істотний вплив на безпеку країни (особи, держави, суспільства), треба віднести етнонаціональний чинник.

У сучасному світі, за підрахунками вчених, проживає близько трьох тисяч народів-націй та спільнот людей, що формуються як нації. Чисельність етнічних груп досягає десяти тисяч. Всі ці народи мешкають у державах, яких налічується понад 200. Цілком природно, що більшість держав ї поліетнічними, за таких умов роль етнонаціонального чинника в механізмі безпеки ї надзвичайно важливою.

Багато західних та вітчизняних філософів, соціологів, політологів вважають XX сторіччя сторіччям національного відродження, що виявляється на практиці в реалізації національної ідеї. У практичному плані реалізація національної ідеї пов'язана в першу чергу із створенням національної держави. У зв'язку з цим досить обґрунтованою виглядає думка відомих західних спеціалістів з політичної географії та етнографії С. Коена, Ф. Єва та інших про те, що у XXI сторіччі відбудуться серйозні зміни на політичній карті світу.

У цьому процесі етнонаціональний чинник повинен відіграти якщо не вирішальну, то дуже важливу роль.

Таким чином, актуальність дослідження полягає в тому, що в ньому досліджується безпека сучасного поліетнічного суспільства та місце етнонаціонального чинника у механізмі її формування та функціювання. Аналіз сучасних процесів у цьому явищі має важливе значення і для побудови національної безпеки поліетнічного українського суспільства.

Міра розробленості проблеми. Як на це вже вказувалося, проблема безпеки здавна привертала увагу дослідників, оскільки обов'язковою умовою нормального розвитку будь-якого соціального організму (в тому числі й суспільства) ї його стійкість до негативних, зовнішніх впливів, а також внутрішня соціальна стабільність.

Філософи, соціологи, історики, політологи з різних боків підходили до вивчення безпеки як соціального явища. Ті, хто стояв біля джерел дослідження цієї проблеми, відомі мислителі минулого Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Ш.-Л. Монтеск'є та інші пов'язували безпеку в першу чергу з державою та зовнішньою загрозою. Та вже з того часу були закладені підвалини парадигми, згідно з якою гарантія безпеки в першу чергу здійснюється військовими засобами, і головною інституцією, яка захищається, ї держава. Подібний погляд склався під впливом самого процесу історичного розвитку. Історія людського суспільства - це низка війн, що не припиняються та стають дедалі кровопролитнішими мірою того, як з'являються досконаліші знаряддя знищення. Держава у війні відігравала вирішальну роль.

Логіка військово-силового мислення, що склалася упродовж довгих років, породила тисячі війн і військових конфліктів, які забрали життя мільйонів людей.

Активно проблема безпеки в сучасному розумінні почала досліджуватися з 50-х років нашого сторіччя. Вперше оформлені в концептуально-теоретичному плані головні ідеї сучасного розуміння безпеки були сформульовані вченими і політиками США. В наступні роки національна безпека перетворилася на одну з широко розповсюджених базових категорій, що використовується в соціально-політичних науках. Великий внесок у вивчення проблеми безпеки зробили західні дослідники Є. Азар, А. Ахарія, Л. Браун, С. Браун, Б. Броуді, З. Бжезінський, А. Віньянс, Р. Джексон, Д. Кауффман, У. Ліппман, Г. Моргентау, Ч. Мур, К. Ноор, П. Хат та інші.

У працях цих вчених були викладені головні підходи до визначення поняття "національна безпека", з'ясований зв'язок національної безпеки із системою базисних цінностей суспільства.

У вітчизняній науці поняття "національна безпека" почало використовуватися лише на початку 90-х років. Наскільки актуально у західній соціально-філософській науці досліджувалася проблема національної безпеки, настільки у вітчизняній науці приділялася увага оборонному військовому потенціалу. У працях В. Бокарьова, К.Воробйова, В. Голубєва, А. Диріна, О. Дмитрієва, В. Малькова, Г. Лукави, Ю.Мамонтова, О. Миловидова, Є. Рибкіна, В. Серебрянікова, А. Першіна, М.Табунова, О. Тиморина, С. Тюшкевича, М. Чалдимова, А. Ширмана, М. Ясюкова та інших досліджувалися складники оборонного потенціалу (економічний, науковий, морально-політичний, військовий) та шляхи підвищення інших кількісних та якісних показників. Сам же оборонний потенціал розглядався як сукупність матеріальних і духовних сил держави, суспільства та можливість їх мобілізації для досягнення мети війни. Аналіз цих праць показує, що увага дослідників була сконцентрована на розгляді проблеми підготовки силових структур держави та суспільства загалом до можливої війни. Такий підхід був зумовлений двома головними причинами: по-перше, жорстким політичним та військовим протистоянням двох соціальних систем, по-друге, вузьким підходом до визначення реальних та потенційних загроз суспільству та державі, які розглядалися як виключно воєнні.

Політична ситуація у світі, що змінилася, сприяла зміні та коригуванню підходів дослідників, які розглядають проблему національної безпеки. Вона стала розглядатися ширше, всебічніше й не так мілітарно.

В Україні, як і в інших країнах - колишніх республіках Радянського Союзу, в 90-ті роки з'являються праці, автори яких, спираючись на дослідження зарубіжних вчених, розробляють теоретичні положення національної безпеки та власну концептуальну модель національної безпеки України (В. Батюк, О. Бодрук, О. Дергачов, В. Горбулін, О. Гончаренко, В. Дорошкевич, В. Картавцев, Є. Кравець, Є. Лісіцин, Є. Марчук, М. Мельник, Г. Мурашин, В. Мороз, В. Паламарчук, С. Пирожков, О. Спірин, В. Шевченко, С. Шергін та інші). Вони, зокрема, спробували дослідити національну безпеку, визначити, виходячи з яких національних інтересів та пріоритетів України вона повинна будуватися, місце та роль у ній власне військової сили, в тому числі збройних сил. У працях В. Ваколюка, Г. Костенка, В. Кохна, В. Радецького та низки інших авторів були розглянуті власне військові аспекти проблеми забезпечення національної безпеки України. Певні результати досягнуті в дослідженні соціально-економічних та екологічних аспектів національної безпеки України (Л. Безчастний, С. Грабовський, В. Кириленко, І. Малашенко, В. Мороз, В. Мунтіян, О. Плотников та інші). Разом з тим залишилося ще багато й нерозв'язаних проблем. Однією з них ї визначення впливу національних відносин у політичному суспільстві на його соціальну стабільність та стійкість щодо негативних впливів ззовні.

Теоретичні питання розвитку націй та національних відносин у суспільстві, проблеми національної політики знайшли свої відображення у працях Р. Абдулатіпова, Ж. Абдільдіна, І. Аношкіна, Є. Баграмова, О. Белькова, Л. Болтєнковоі, Ф. Горовського, Н. Гусейного, А. Дашдамірова, Л. Дробіжевоі, Ж. Голотвіна, І. Грошїва, С. Калтахчана, М. Куліченко, І. Кона, В. Панібудьласки, М. Мороза, Є. Тадевосяна, В. Ткаченко, С. Хамідова, О. Холмогорова та інших дослідників.

Наукова думка останнього десятиріччя повернена до вивчення етнологічних аспектів взаємовідносин між народами у різних регіонах світу та причин конфліктів на етнонаціональному ґрунті (О. Бабенко, Т. Бурмістров, Ю. Бромлей, Л. Гумільов, В. Євтух, М. Йордан, І. Іванченко, О. Картунов, Г. Перепелиця, М. Каменецький, М. Ярощук та інші).

Критичному аналізу суспільно-політичних аспектів розвитку соціальних відносин у політичних державах та націоналізму як соціального явища присвячені праці Ю. Вілкова, В. Євдокименка, Н. Хмари, О. Майбороди, Б. Шувалова та інших.

У працях В. Андрущенка, Є. Бистрицького, В. Ворони, Г. Горак, О. Дергачова, В. Кураса, В. Кремня, А. Кулібаби, С. Макеєва, М. Мокляка, І. Надольного, В. Осовського, В. Пазенка, М. Панчука, М. Поповича, Б. Попова, Ю. Римаренка, В. Шинкарука, Л. Шкляра та інших велика увага приділена соціальним процесам, що відбуваються в українському суспільстві, проблемі створення правової держави, етнічній консолідації громадянського суспільства та формуванню української політичної нації.

Відзначене вище свідчить про те, що в галузі вивчення національної безпеки та міжетнічних відносин на внутрішньодержавному та міжнародному рівні ї політичні досягнення. Разом з тим залишилося ще багато нерозв'язаних проблем. Зростання національної свідомості, намагання етносів створити свою державність, гарантувати їй безпеку поволі торкає інтереси інших народів.

Практика сучасних міжетнічних відносин потребує проведення подальших глибоких досліджень у галузі соціально-філософського аналізу проблем безпеки та чинників, що впливають на неї.

Виявлена міра розробки проблеми, аналіз праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, а також гостра потреба у соціально-філософському осмисленні визначили об'єкт та предмет дослідження.

Об'єктом наукового аналізу дисертації ї національна безпека сучасного політичного суспільства, що розглядається як соціальний феномен.

Предметом дисертаційного дослідження ї етнонаціональний чинник та його соціальний статус у формуванні та функціюванні системи безпеки суспільства.

Мета і завдання дослідження. У зв'язку із зазначеною вище актуальністю та рівнем наукової розробленості проблеми метою

дослідження ї вивчення механізму впливу етнонаціонального чинника в процесі побудови й функціювання системи безпеки. Зокрема, мета дослідження пов'язана з необхідністю дослідження структурних елементів системи безпеки та їхніх зв'язків.

Для реалізації цієї мети в дисертації розв'язуються такі головні завдання:

- розробити концептуальні та методологічні аспекти дослідження формування та функціювання системи національної безпеки соціуму;

- виявити сутність і розкрити структуру національної безпеки як складної системи, що функціює і дійсно пов'язана із суспільством;

- проаналізувати етнонаціональні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, та їхній вплив на його соціальну стабільність;

- розкрити сутність етнонаціонального чинника як соціального феномена і простежити його роль у процесі формування та функціювання системи безпеки;

- дослідити взаємозв'язок суспільного процесу з явищами, що відбуваються в етнонаціональній структурі держав, які характеризуються різними рівнями соціально-економічного розвитку;

- виявити особливості формування системи безпеки українського суспільства, виходячи із специфіки процесів, що в ньому відбуваються.

Джерела та емпіричний матеріал дослідження. Засадовим стосовно дисертації є теоретичне переосмислення праць зарубіжних та вітчизняних спеціалістів з різних аспектів проблеми безпеки, а також етнонаціональних процесів у поліетнічних державах і світі загалом, які вийшли друком за останні два десятиріччя.

Поглибленому дослідженню проблеми сприяли також надруковані за останні роки праці українських вчених В. Бабкіна, О. Бєлого, В. Євтуха, О. Картунова, І. Кураса, М. Михайличенка, М. Мокляка, Ю. Римаренка, В. Шинкарука та інших.

Для розв'язання поставлених завдань автор використовував результати соціальних досліджень вчених Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького та Інституту соціології НАН України, а також низки інших організацій.

Наукова новизна одержаних результатів. Результатом проведеного дослідження стало перше у вітчизняній філософії створення та обґрунтування цілісної концепції впливу етнонаціонального чинника на формування та функціювання системи безпеки поліетнічного суспільства.

Запропонована концепція включає в себе теоретичні положення та соціальні прогнози, в яких розкривається механізм взаємовідносин етносів та націй всередині держав та їх прояви на міжнародному рівні.

В результаті дослідження відзначаються такі одержані дисертантом положення, що виносяться на захист:

- визначено, що засадою стосовно формування безпеки є життєво необхідна потреба будь-якого організму в самозбереженні. На первинному рівні найпростіша система безпеки існує у вигляді об'єктивних зв'язків і відносин суб'єкта (соціального організму) з навколишнім середовищем, які не дозволяють йому загинути з моменту зародження. Надалі в результаті визначення своїх життєво важливих інтересів та наявності матеріальних та інших ресурсів (можливостей) суб'єктом цілеспрямовано створюється система забезпечення власної безпеки, яка підсилює вже існуючу;

- встановлено, що національна безпека являє собою складну соціальну систему, що підпорядковується закономірностям функціювання й розвитку, які притаманні всім системам. Головними елементами системи національної безпеки ї: економічні, соціально-політичні, культурні процеси та зв'язки людей; ідеї як виразники певних потреб та зацікавлень різних соціальних груп; соціальні інституції, що гарантують безпеку;

- уточнено, що головна мета системи безпеки полягає в підтримці стану оптимальної безпеки низки об'єктів шляхом створення необхідних умов для реалізації їхніх життєво важливих інтересів. Цими об'єктами є: особа, держава, суспільство. Виходячи з цього, формуються три підсистеми, які гарантують їм безпеку, що в процесі функціювання знаходяться в складних, суперечливих стосунках між собою. Такими підсистемами є безпека особи, безпека держави і безпека суспільства, що органічно разом складають безпеку країни;

- визначено, що національна безпека завжди пов'язана з функціюванням головних структурних компонентів суспільства, до яких необхідно віднести: всіх соціальних суб'єктів (класи, соціальні групи, етноси, нації, особистість); всю систему суспільних відносин (політичні відносини, економічні відносини, національні відносини тощо); всі форми соціальної діяльності (вони адекватні формам суспільних відносин); систему потреб, інтересів, цінностей соціальних суб'єктів; рівень культури (світогляд) соціальних суб'єктів;

- показано, що етнонаціональний процес є досить динамічним і істотно впливає на перебіг суспільного розвитку. Певна уніфікація в способі життя, одязі тощо не заторкнула найголовнішого - національної самосвідомості, повсюдне піднесення якої спостерігається від середини XX сторіччя.

Наслідком цього є значне ускладнення регулювання міжетнічних відносин на найрізноманітніших рівнях. У зв'язку з цим за умов поліцентричного світу у XXI сторіччі зростатиме ймовірність збільшення кількості етнонаціональних конфліктів;

- запропоновано авторське розуміння сутності та змісту етнонаціонального чинника, який постає як певна форма виявлення існуючих етносів, яка виражена в їхньому прагненні зреалізувати власні інтереси в різних сферах суспільного життя за конкретних соціально-економічних умов;

- показано, що кожна поліетнічна країна зберігає в собі специфіку етнонаціональних протиріч і механізми їх розв'язання, які значною мірою виражені соціальною стабільністю та рівнем консолідації суспільства. В суспільстві з достатньо високим рівнем консолідації зменшується можливість будь-якого етносу досягнути різких змін у бік підвищення власного статусу за рахунок шкоди іншим народам. Ці явища більш характерні для держав з нерозвиненою соціальною системою та нестабільною соціальною структурою, для держав, які характеризуються як країни з перехідним типом економіки;

- виявлено взаємозалежність стану глобальної безпеки від активності процесів, що відбуваються в сфері міжнаціональних відносин у різних регіонах світу. Гарантія безпеки будь-якої держави (суспільства) сьогодні не може розглядатися поза її геополітичним контекстом та без урахування різкого зростання національної самосвідомості народів. Незначні з першого погляду етнонаціональні конфлікти здатні створювати стан нестабільності в цілих регіонах (Балкани, Кавказ, Середня Азія тощо). Сенсіоматичним став той чинник, що національна безпека за сучасних умов реалізується в тісному співробітництві та оптимальному функціюванні міжнародних державних та суспільних інституцій;

- розкрито, що українське суспільство як соціально-політична спільність знаходиться на початковій стадії своєї консолідації. Це визначається соціально-політичними реформами, що в ньому відбуваються. Результати соціологічних досліджень, проведених в Україні, підтверджують викладене вище. Процес консолідації українського суспільства значною мірою ускладнений відсутністю усталених традицій та політичного досвіду в побудові Україною своєї державності та створення ефективної системи і державного механізму самозбереження;

- обґрунтовано, що специфіку процесів, які відбуваються в Україні, визначає ціла низка зовнішніх та внутрішніх чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру.

До чинників, які ускладнюють стан системи безпеки України, потрібно віднести: несприятливу економічну ситуацію в країні; загострення соціального напруження в суспільстві; складну етнічну структуру суспільства; наявність різноманітних релігійних конфесій та протиріч між ними; різнобічну соціально-політичну орієнтацію регіонів України та ін.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження.

Концепція соціального механізму впливу етнонаціонального чинника на функціювання системи безпеки, розроблена в дисертації, є подальшим уточненням положень концепції національної безпеки. Висновки дисертаційної роботи мають методологічне значення для розв'язання теоретико-методологічних проблем, пов'язаних з ціннісним підходом до вивчення національної безпеки як соціального феномена, а також для уточнення специфіки впливу етнонаціонального чинника на різні сфери соціального життя.

Низка пропозицій, висновків, сформульованих у дисертації, мають значення для подальшого поглибленого дослідження процесів, що відбуваються в сфері етнонаціональних відносин в Українській державі, в розв'язанні проблеми зміцнення її незалежності.

Висновки та рекомендації дисертації можуть бути безпосередньо використані в навчальній роботі в процесі викладання окремих тем з філософії, під час читання лекцій із спецкурсу по політології "Основи воєнної політології", в ході викладання офіцерам-слухачам навчальних дисциплін "Філософія і методологічні проблеми воєнної теорії та практики", "Теорія і практика соціально-політичних відносин" тощо.

Особистий внесок здобувача. Всі принципові ідеї дослідження належать особисто здобувачеві. Головні результати викладені в опублікованих працях загальним обсягом понад 30 др.арк.

Апробація результатів дослідження. Головний зміст і висновки дослідження викладені автором у монографіях "Соціальний прогрес. Безпека. Етнонаціональний чинник" (1997 р.), "Соціально-філософські проблеми миру, війни та армії" (1996 р.). Окремі важливі аспекти дисертації апробовані автором у навчальних посібниках та збірниках "Основи політології" (1992 р.), "Словник-довідник з політології" (1993 р.), "Військова політика України: проблеми, пошуки, рішення" (1993 р.), "Основи воєнної політології" (1996 р.), "Суспільство. Безпека. Армія" (1998 р.) та ін.

Положення дисертації заслуховувалися та обговорювалися на теоретичних і методологічних семінарах кафедр гуманітарного профілю Київського військового інституту управління та зв'язку, на наукових конференціях Київського міжнародного університету цивільної авіації (1991 - 1998 рр.), на засіданнях відділу соціальної філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.

Окремі аспекти дисертації виголошені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних симпозіумах, наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, які впродовж останніх семи років проводилися в Києві, Мінську, Луцьку, Севастополі, Переяслав-Хмельницькому (загалом вісім конференцій), зміст більшості з них знайшов своє відображення в опублікованих тезах доповідей та виступів. Крім цього, дисертаційна проблематика обговорювалася на засіданні Вченої ради Київського військового інституту управління та зв'язку.

Наслідки проведеної науково-дослідницької роботи неодноразово апробувалися в навчально-педагогічній діяльності автора, при розробці та викладанні курсантам, офіцерам-слухачам та ад'юнктам спеціальних курсів "Філософія та методологічні проблеми воєнної теорії та практики", "Теорія і практика соціально-політичних відносин", "Воєнна політологія".

Матеріали дослідження широко використані дисертантом під час навчальних занять з гуманітарної підготовки особового складу Управління зв'язку Міністерства оборони України, Київського військового інституту управління та зв'язку. Окремі ідеї дисертації використовуються ад'юнктами, офіцерами-слухачами та курсантами цього інституту для підготовки рефератів.

Головні висновки дисертаційного дослідження обговорювалися у відділі соціальної філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та на кафедрі соціально-гуманітарних наук Київського військового інституту управління та зв'язку.

Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри соціально-гуманітарних наук Київського військового інституту управління та зв'язку та у відділі соціальної філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, отримала позитивну оцінку і рекомендована до захисту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація була виконана у контексті планової теми кафедри соціально-гуманітарних наук Київського військового інституту управління та зв'язку "Безпека", шифр 09705, та планової теми відділу соціальної філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України "Національне буття в сфері політики, ідеології, духовності".

Структура дисертації. Поставлені завдання дослідження визначили його логіку та структуру. Робота складається з вступу, шести розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить ХХХ сторінок, з них ХХХ сторінок основного тексту і ХХХ сторінок списку використаних джерел, який налічує ХХХ найменувань.

Основний зміст дисертації

етнонаціональний соціальний суспільство безпека

У вступі обґрунтовується актуальність теми, подається характеристика міри її розробленості, визначаються мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, окреслюються його теоретичні та методологічні засади, викладаються наукова новизна, теоретична та практична значимість роботи, а також форми апробації її результатів.

У першому розділі "Джерельна база дослідження" розглядаються рівень наукової розробленості проблеми національної безпеки та роль національного чинника в механізмі її функціювання, аналізуються головні джерела дослідження етнонаціональних процесів в Україні та поза її межами. Автор показує, що проблема безпеки має своє віддзеркалення в працях античних філософів. Підвалини розуміння безпеки як захисту виключно проти озброєного насильства, які розробили античні автори, отримали подальший розвиток у працях Е. Роттердамського, Я.А. Коменського, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Ш.-Л. Монтеск'є, А. Сен-Симона та інших мислителів минулого.

Теоретико-методологічні засади дослідження безпеки як соціальної системи та системного підходу складають теоретичні положення, запропоновані в працях відомих спеціалістів у галузі загальної теорії систем та системного підходу В. Афанасьєва, І. Блауберга, В. Садовського, О. Ускова та інших.

У цьому розділі автор розглядає дослідницькі підходи великої групи філософів (Д. Волкогонова, Г. Горобцова, А. Дмитрієва, Б. Коневського, І. Климова, А. Миловидова, Г. Трофименка, В. Шелега та інших) до проблеми забезпечення безпеки країни. Відзначається розуміння ними безпеки у переважно вузькому, виключно воєнному аспекті. Аналізуються причини такого розгляду безпеки.

Окрему, особливу групу джерел для здійснення дослідження складають праці вчених, політиків (М. Горбачова, Ф. Бурлацького, С. Власова, Б. Рассела, А. Сахарова, А. Ейнштейна, К. Цаголова, С. Хозіна та інших) з проблем нового політичного мислення. Їхні праці та початок реалізації в практиці нового бачення взаємовідносин у світі призвели до радикальних змін у розумінні сутності безпеки, внесли кардинальні зрушення в моделі її побудови.

Під час дослідження проблеми, що цікавить автора, також використовувалися праці інших вчених, як далекого, так і близького зарубіжжя та Українських дослідників.

У розділі використовуються праці великої групи дослідників радянського часу (Р. Абдулатіпова, Є. Баграмова, І. Грошева, М. Губогло, Ю. Бромлея, Т. Бурмістровоі, О. Вдовіна, В. Козлова, О. Холмогорова та інших), в яких розглядаються міжнаціональні відносини, перспективи їх розвитку та вплив на соціальну стабільність суспільства.

Окремий масив у дослідженні репрезентує література, присвячена етнонаціональним процесам, які відбуваються за умов перехідного стану українського суспільства (праці Є. Бистрицького, М. Вівчарика, О. Гончаренка, Ф. Горовського, Я. Дашкевича, В. Євтуха, В. Кремня, І. Кураса, О. Картунова, І. Кресіноі, О. Майбороди, В. Нікітіна, Б. Попова, В. Піддубного, С. Пирожкова, Ю. Римаренка, В. Шинкарука, Л. Шкляра, С. Степіка та інших).

Фактологічну базу дослідження складають надруковані документи законодавчих та виконавчих органів влади, міжнародних організацій, виступи керівників України та відомих українських політиків та вчених низки інститутів НАН

України: філософії ім. Г.С. Сковороди, політичних та етнонаціональних досліджень, соціології, держави і права ім. В.М. Корецького, а також низки недержавних організацій та центрів дослідження.

У другому розділі "Теоретико-методологічний аналіз суспільного феномена безпеки" визначаються вихідні методологічні посилання щодо аналізу сутності та структури феномена безпеки. В загальному теоретичному плані простежуються ґенеза та розвиток цього явища в суспільно-історичному процесі.

Проблема безпеки не могла не виникнути в світі, переповненому насильством, в якому йому можна протистояти тільки за допомоги насильства ж. Сила є засадовою стосовно системи безпеки, яку розробило людство впродовж уже багатьох сторіч.

Розглядаючи різні підходи до визначення поняття "національної безпеки", автор підкреслює його тісний зв'язок з державою та її силовими структурами в концепціях як іноземних, так і вітчизняних авторів.

Віддаючи пріоритет у розробці концепції національної безпеки західним дослідникам, разом з тим не слід забувати, що й у вітчизняній філософсько-соціологічній літературі ця проблема знайшла своє віддзеркалення у вигляді концепції оборонного потенціалу країни. До цього необхідно додати, що, незважаючи на відмінності у застосуванні понять, і західні, і вітчизняні дослідники впродовж тривалого часу віддавали пріоритет у своїх концепціях виключно силовим структурам та силовим засобам. Більш широко безпека як комплексне явище, що охоплює всі сфери життєдіяльності людини (за переважання все ж таки військового компонента), почала розглядатися на Заході тільки з 60-х років XX сторіччя.

Аналізуючи різні підходи вчених до визначення категорії "безпека", автор праці вважає більш перспективним розгляд безпеки як певного рівня захищеності від внутрішніх та зовнішніх загроз особи, суспільства, держави, яка дозволяє їм існувати та усталено розвиватися.

Суспільство як система, що виробляє, разом з такими соціальними інституціями, як сім'я, релігія, держава тощо, створює систему своєї власної безпеки. Інакше вона буде просто соціально не життєздатною. З цієї точки зору система безпеки є продукт суспільства, в якому відбиваються його специфічні риси. Під час аналізу безпеки слід враховувати, що жодна соціальна система не виникає на порожньому місці. Вона використовує для свого становлення матеріал з попередніх систем або систем, що існують поряд з нею. Це здійснюється шляхом посилення окремих її елементів (соціальних інституцій, соціальних зв'язків тощо) або шляхом створення елементів нових.

Так, за умов визначення в перспективі зростання організованої злочинності, тероризму, наркоманії та інших соціально небезпечних для країни явищ може вдосконалюватися законодавство, створюватися спеціальні підрозділи в складі силових та спеціальних відомств, за допомоги засобів масової інформації формуватися певна громадська думка. Взаємодія системи безпеки із соціальним середовищем являє собою процес обміну інформацією, яка має змінний характер. Протиріччя (боротьба) чергуються періодично із співробітництвом (сприянням). Якщо зовнішні протиріччя мають місце між системою безпеки та середовищем, то внутрішні - між елементами самої системи.

В цих процесах важлива роль відведена інтересам. У розділі показано, що засадовим у концепції національної безпеки є визначення життєво важливих довготермінових інтересів об'єктів захисту та вихідних напрямків поточних та потенційних загроз для них.

Здійснене в розділі дослідження інтересів дозволяє відзначити, з одного боку, їх розмаїття та специфічність, а з іншого - реальність існування загальнолюдських інтересів, провідне місце серед яких посідає безпека.

Аналіз характеру взаємодії інтересів різних суб'єктів свідчить, що на практиці вони часто збігаються тільки частково або не збігаються зовсім. За таких умов важливу роль відіграють так звані загальнолюдські інтереси, синтезуючи в собі кілька започаткувань, а саме: охоплюють практично всі сфери; постають як корінні за своєю згущеністю та глобальні за масштабом; як споріднені інтереси всіх людей, що живуть на планеті Земля.

Усвідомлення значущості цих інтересів у долі народів визначає тенденцію до створення регіональної, а у перспективі й глобальної систем безпеки.

Відповідно до класифікації загроз згідно з об'єктами та напрямками розрізняють сфери діяльності забезпечення безпеки, які визначаються як різновиди безпеки.

У розділі аналізуються головні різновиди безпеки (економічна, екологічна, політична, інформаційна, військова), формулюються визначення, якісні характеристики кожного різновиду та розкриваються зв'язки між ними.

Національна безпека як соціальний феномен формується й функціює під впливом на неї низки чинників з різними рівнями стабільності: геополітичним, соціально-політичним, економічним та етнонаціональним.

Під час аналізу впливу на безпеку країни виявлено, що стійкість та міра впливу цих чинників є різними. Найбільш стабільним з тих, що розглядаються у цьому розділі, є геополітичний чинник, репрезентований як сукупність географічних та політичних параметрів, що визначають відповідну політику країни щодо реалізації та захисту її життєво важливих інтересів на конкретному етапі розвитку.

Географічне положення країни, довжина її кордонів, розміри території, кліматичний пояс, рельєф місцевості, природні ресурси, флора, фауна тощо істотно впливають на формування інтересів суспільства та людей, що в ньому живуть, часом їх обмежуючи.

Важливе значення за цих умов мають взаємовідносини з навколишніми країнами.

Що стосується економічного чинника, то стан економіки країни, залежність від іноземних джерел постачання, загроза глобального протекціонізму, борги тощо помітно впливають на безпеку.

Досліджуючи чинники, автор показує, що соціально-політичний чинник відбиває гостроту проходження політичних процесів у суспільстві, рівень його стабільності. Дуже важливими умовами соціально-політичної стабільності суспільства є стабільна економіка, громадянська згода та рівновага між гілками влади, що функціюють. Політична стабільність суспільства - важливий його ресурс, який істотно посилює систему його безпеки.

Успішне дослідження феномена безпеки вимагає його розгляду як складної соціальної системи, яка включає в себе пов'язані в певному субординаційному відношенні елементи. На підставі системного підходу дослідження безпеки робиться висновок, що базовими елементами безпеки як системи слід вважати: економічні, соціально-політичні, культурні процеси та зв'язки в суспільстві; соціальні групи людей; ідеї як носії певних потреб та інтересів різних соціальних груп; соціальні інституції, що забезпечують безпеку. З перелічених вище елементів другий є найважливішим, оскільки загалом система безпеки створюється для захисту інтересів соціальних груп.

У процесі дослідження звертається увага на здатність безпеки, як і будь-якої соціальної системи, до самоорганізації та саморегулювання, проте це не гарантує здатності системи безпеки забезпечити відповідний рівень захисту. Сучасні обставини вимагають від системи безпеки не тільки достатньої гнучкості та мобільності, але й достатньо високого рівня розвитку інституцій захисту. Разом з тим слід враховувати, що гіпертрофічний розвиток якої-небудь з них на шкоду іншим не тільки не забезпечує захисту, але й здатний призвести до послаблення системи загалом.

Незважаючи на посилені в останні роки думки вчених щодо необхідності різкого послаблення військових компонентів у системі забезпечення безпеки у зв'язку із зменшенням можливостей виникнення "класичних війн", у розділі обґрунтовується твердження про необхідність існування потужних силових структур. Збройні сили, на думку автора, ще довго будуть вагомим гарантом безпеки. Разом з тим обґрунтовується необхідність їх реорганізації з урахуванням змін ситуації у світі.

Як структурне утворення національна безпека розглядається у складі трьох підсистем: безпеки особи, безпеки суспільства, безпеки держави. В своїй єдності вони складають національну безпеку країни. Значущість кожної з підсистем безпеки визначається характером суспільних відносин, політичним устроєм суспільства та мірою існуючих реальних (потенційних) загроз.

У дійсності, як правило, одна з підсистем безпеки посідає чільне місце, посилюючись за рахунок двох інших. Протиріччя, що при цьому загострюються, за умов, коли послаблений контроль за ними, можуть призвести навіть до соціального вибуху. Такий стан стає можливим у суспільстві тоталітарного (авторитарного) режиму.

Традиційно вже впродовж тривалого часу в особливому становищі опиняється безпека держави, що часто відбувається за рахунок безпеки особи та суспільства. Пріоритет безпеки особи в загальній системі національної безпеки - одна з головних умов побудови громадянського суспільства та правової держави.

Третій розділ "Етнонаціональний розвиток суспільства як соціальний процес" являє собою аналітичний пошук відповідей на питання про причини прояву феномена "етнічного відродження", який існує в країнах незалежно від характеру їхнього політичного устрою, рівня соціально-економічного розвитку та географічного місцеположення.

Даючи загальну характеристику етнонаціонального процесу, автор відзначає факт формування держави від самого початку, переважно як поліетнічних утворень. Цьому сприяла ціла низка чинників: війни, міграції тощо.

Головними силами, які об'єднували народи в держави, від самого початку були влада (король, імператор) та релігія.

Автор показує, що в етнонаціональному розвитку людства віддзеркалюються істотні зміни, які відбуваються в етносах (націях) під час їх існування.

Підґрунтя етнонаціонального розвитку становлять етнічні процеси, які характеризуються найрізноманітнішими за спрямуванням та гостротою перебігу явищами (асиміляція, дисперсизація, інтеграція тощо). Переважання певних етнічних явищ призводить до серйозних змін у цілих районах світу.

Різке прискорення у 50 - 70-ті роки XX сторіччя світового господарського розвитку, науково-технічна революція, економічна інтеграція та інтернаціоналізація всіх сфер суспільного життя в країнах породили тенденцію до нівелювання матеріальної та духовної культури. Припускалося, що науково-технічний прогрес створює для всіх народів єдиний стандарт життя. Але, як показала практика, процес уніфікації не заторкнув головного - національної самосвідомості.

Зростання етнічної самосвідомості на загальному тлі процесу інтернаціоналізації є парадоксом сучасності.

Автор показує, що в сучасному світі істотним компонентом у системі міжнаціональних відносин є відносини між різними етнічними об'єднаннями.

Під час створення держав видозмінювалися та ускладнювалися етнічні взаємовідносини у зв'язку з розпадом одних поліетнічних спільнот та створюванням інших. Етнічне протистояння зумовлювалося як соціально-економічною та політичною структурами, так і протиріччями, що виникали між ними.

В розділі обґрунтовується той факт, що людство до кінця другого тисячоліття підійшло в передкризовому стані. Труднощі в соціально-економічній сфері переживає багато країн незалежно від їхнього соціально-політичного устрою та рівня економічного розвитку. Значна частина країн світу знаходиться у передперехідному стані, що робить їхнє загальне становище дуже нестабільним.

Криза низки державних і політичних інституцій, а також органічно пов'язаний з ними розлад духовних цінностей, змушує людей шукати опертя в інших цінностях; наприклад, етнічна спорідненість, менш залежна від потреб сьогоднішнього дня, об'єднує людину з її підґрунтям, етнічно спорідненою масою населення.

Автор аналізує причини, які сприяють підсиленню етнонаціональних процесів у світі у XX сторіччі. Головними з них є: а) перша світова війна та її наслідки; б) друга світова війна і піднесення національно-визвольного руху в Азії та Африці; в) розпад великих політичних країн (СРСР, СФРЮ), який призвів до загострення етнічних відносин у постсоціалістичному просторі і викликав етнічне "пожвавлення" в цьому світі.

Від середини XX сторіччя в державах незалежно від політичного устрою спостерігається повсюдне зростання національної самосвідомості народів, передусім малих, яке в поліетнічних країнах часто супроводжується різким загостренням етнічних проблем.

Далі в дисертації аналізується процес пошуку етнічними громадами альтернативи традиційній поліетнічній державі. Це знаходить відображення в прагненні знайти утворення, які з урахуванням їхнього історичного досвіду більш підходили б для їхнього розвитку.

Як показують результати досліджень, ці тенденції нагромаджуються і справляють дедалі більший вплив на всій планеті.

В розділі показано, що в процесі свого розвитку етноси досягають дедалі досконаліших форм, найвищою з яких є нація. Для нації найбільш догідною є така форма політичної організації, як національна держава.

Реалізація ідеї національної держави в Західній Європі почала впроваджуватися в життя лишень у другій половині XIX та на початку XX сторіччя за умов, коли демократичний принцип самовизначення бере гору над монархічною ідеєю. Демократизація суспільства сприяє формуванню нації на підставі кількох етносів. При уважному розгляді всі західноєвропейські нації є поліетнічними й багатомовними від моменту утворення.

На думку автора, соціальна єдність поліетнічноі держави ґрунтується на індивідуально-колективній спорідненості, спільних інтересах і задоволенні потреб усіх членів суспільства незалежно від їхнього етнічного походження.

Прагнення якого-небудь етносу змінити це становище на свою користь призводить до соціальної напруженості.

За умов прагнення етносів до створення своїх етнонаціональних держав кількість і гострота конфліктних ситуацій у світі будуть достатньо великими. Це відбувається досить часто, оскільки держава являє собою динамічне, внутрішньо суперечливе, часто етнічно не однорідне співіснування громадян. Не потрібно виключати можливість розпаду націй чи відділення від них яких-небудь етносів. Це, як правило, відбувається в результаті виникнення протиріч в історичних інтересах. Механізм внутрішньо-етнічних і міжетнічних протиріч ніколи не зупиняється. Цим значною мірою зумовлюється необхідність постійного регулювання міжетнічних відносин у суспільстві, не приводячи їх до конфліктного стану. Особливо це необхідно у випадку існування відчужених один від одного етносів. Така поліетнічна держава особливо нестабільна.

Національна держава в ідеалі відстоює загальнонаціональні інтереси (інтереси етнічних груп держави), які можливі лише за наявності спільної мети. Важливу роль у зміцненні національних зв'язків відіграють політичні чинники.

Зміцнення економічних і політичних зв'язків, територіальне згуртування населення активно вплинули на формування національної гордості, дбайливого ставлення до національних цінностей, надбань національної культури.

Стосовно цього усвідомлення людьми своєї приналежності до певної нації є не менш міцним поєднувальним чинником, ніж спільність економічних зв'язків, території, мови тощо. Більш того, ці процеси є взаємопов'язаними, переплетеними, оскільки, як підкреслене в роботі, соціальні зв'язки не можуть з'являтися по-іншому, ніж як приходити через свідомість і практичну діяльність людей.

Проведене теоретичне дослідження дає підставу висловити думку про те, що історичний процес йде у напрямку створення більшості моноетнічних держав.

Досягнення політичною державою визначного рівня соціального розвитку сприяє виникненню умов для його розпаду.

За умов домінування в світі поліетнічних держав процес утворення національних держав сприяє виникненню конфліктних ситуацій у світі, що ускладнює підтримку безпеки на національному, регіональному та глобальному рівнях.

Зростання ролі етнонаціональних рухів у сучасному світі пов'язане з ігноруванням потреб та інтересів етнічних груп, що призводить до виникнення конфліктів. Отже, на думку автора, задоволення потреб та інтересів кожного етносу у вільному розвитку культури, мови, традицій, специфічної господарської діяльності сприятиме формуванню підвалин майбутнього світового порядку, в якому загальнолюдські цінності духовно наблизять усі народи.

У четвертому розділі "Етнонаціональний чинник: його статус і роль у механізмі безпеки соціуму" досліджуються соціальне значення та роль етнонаціонального чинника в розв'язанні проблеми забезпечення безпеки різноманітних суб'єктів соціуму.

В розділі показано, що поняття "етнонаціональний (етнічний) чинник", яке часто використовується у філософській науці, вимагає уточнення.

Автор розглядає чинник не як етноутворюючу умову формування нації (етносу), а як суспільний феномен, який певним чином впливає на соціальне життя суспільства, і в першу чергу на його безпеку.

Що стосується досліджуваної в дисертації проблеми, то етнонаціональний чинник репрезентований як певна форма прояву існуючих етносів (націй), висловлена в їхньому прагненні зреалізувати свої інтереси у різноманітних сферах суспільного життя за конкретних соціально-історичних умов.

Далі в роботі доводиться, що якщо виходити з цього визначення (яке автор вважає більш перспективним у цьому випадку), то етнонаціональний чинник постає передусім як діяльність такої соціальної групи, як етнос, що прагне зреалізувати свої інтереси у соціумі. Оскільки традиційно етнонаціональне відбивається в різних сферах суспільного життя по-різному - меншою мірою в економічній, дещо більшою - в соціально-політичній, значно більше - у свідомості, в духовному житті суспільства, особливо в культурі, побуті, традиціях, - то й міра прояву етнонаціонального чинника в сферах є різноманітною.

...