Етнонаціональний чинник безпеки сучасного поліетнічного суспільства (соціально-філософський аналіз)

На підставі проведеного аналізу автор показує, що значущість етнонаціонального чинника в соціумі зумовлюється такими характеристиками: етнонаціональною структурою населення краіни; чисельністю та якісним співвідношенням найбільш великих етнічних груп; рівнем етнічної самосвідомості; наявністю (відсутністю) та розташуванням місць компактного проживання етносів на території держави, займаним місцем і роллю, що відіграється етносами в соціальному житті суспільства; мірою збереження та прояву етнокультурних традицій; мірою соціально-політичної комфортності етносів; рівнем впливу діаспори на політичне та культурне життя суспільства; наявністю та характером взаємовідносин різноманітних конфесій, що знаходяться в країні, тощо.

Серед досліджуваних характеристик етнонаціонального чинника частина (етнонаціональна структура, чисельність кожної етнічної групи, наявність чи відсутність і розташування місць компактного проживання тощо) мають об'єктивний характер. Вони більш стабільні і для їх істотної зміни необхідні радикальні процеси в соціальному житті суспільства. Якісні характеристики суб'єктивного характеру (рівень етнічної самосвідомості, міра соціально-політичної комфортності тощо) більш рухомі та змінювані під впливом процесів та явищ суспільного життя. У зв'язку з цим саме їхня зміна серйозно відбивається на ролі та статусі етнонаціонального чинника в суспільстві.

В розділі показано, що поліетнічне суспільство як структурне утворення, як правило, включає в себе різні спільноти: титульну націю, корінні народи (аборигенів), національні та етнічні меншини.

Дослідження існуючих між ними зв'язків та відносин і протиріч, що виникають при цьому, приводить до висновку, що у будь-якому поліетнічному суспільстві наявні сили як доцентрового, так і відцентрового спрямування. Переважання тієї чи тієї сили значною мірою залежить від характеру міжнаціональних відносин.

У зв'язку з цим у розділі звертається особлива увага на аналіз етнонаціональних інтересів та їхнього значення в механізмі побудови безпеки соціуму. Суспільство, що складається з етносів, які не мають спільних інтересів, є нежиттєздатним і розпадається при найперших же серйозних випробуваннях. Отже, найважливішою умовою створення достатньо життєздатного поліетнічного суспільства та ефективної системи його безпеки є визначення (формування) й постійне зміцнення загальнонаціонального інтересу (інтересів).

Що стосується етнічно однорідних держав, яких, на думку фахівців, у світі налічується близько десяти відсотків, то й їхня однорідність є умовною у зв'язку з розширенням міграційних процесів. З цього випливає, що роль етнонаціонального чинника у забезпеченні соціальної стабільності поліетнічного суспільства зростатиме.

П'ятий розділ "Міжнародна безпека та етнонаціональні детермінанти суспільного розвитку" являє собою аналітичний пошук відповіді на питання про шляхи та механізми підтримки безпеки в світі за умов зростання національної самосвідомості народів, яке вкрай суперечливо впливає на всі боки розвитку світового співтовариства.

Розглядаючи чинники подій, що відбуваються в світі, автор підкреслює, що насильство (в тому числі збройне) як і раніше залишається засобом, який широко застосовується для розв'язання міжнародних суперечок.

Більш того, досягнення науки та техніки, посилені інтеграційні процеси дають можливість доповнити традиційні різновиди насильства (економічне, військове тощо) новими (інформаційне тощо). На відміну від минулого насильство застосовується у більш вишуканих і замаскованих формах. Так, наприклад, у військовій сфері "класичні" міждержавні війни замінюються багатотисячними конфліктами в державах, що дестабілізуюче впливають на цілі регіони.

Існуюча на сьогодні система забезпечення безпеки ґрунтується на державних засадах і являє собою сукупність безпек національних держав. Абсолютна більшість цих держав за своїм складом є поліетнічними. Внаслідок цього обов'язковими є етнонаціональні протиріччя на двох рівнях: перший - у самих державах у зв'язку з незбігом інтересів етносів, що мешкають у них; другий - між національними державами, які відстоюють свої інтереси на міжнародній арені. У наявності зростання ролі етнонаціонального чинника на всіх рівнях соціальних відносин.

Перехід на другий план ідеологічних протиріч значною мірою підсилив етнічні та релігійні протиріччя в самих державах та в світі загалом. Саме етнонаціонального та релігійного забарвлення набуває більшість конфліктів, що виникають у суспільстві. Значною мірою вони притаманні країнам з несформованими внутрішніми соціальними зв'язками та структурами. Це стосується більшості держав Азії та Африки. Ситуацію в світі ускладнили процеси, що відбуваються в країнах, утворених внаслідок руйнування СРСР та Варшавського військово-політичного союзу.

Все це, як підтверджено у дослідженні, допускає наявність загрози геополітичній стабільності у будь-яких, навіть з першого погляду вгаразділих стосовно цього, районах світу.

Досвід розв'язання конфліктних ситуацій шляхом застосування військової сили або економічних санкцій, що використовується впродовж тривалого часу "західним світом", в останні десятиріччя забезпечує дедалі гірші результати. У дослідженні показано, що країни конфліктних регіонів нині мають достатньо сучасне озброєння, яке загрожує "миротворцям" значними втратами. І майже завжди перетворює ці конфлікти на тривалі за часом і такі, що дестабілізують цілі регіони.

Аналіз соціальних процесів, що відбуваються в сучасному світі, дозволив визначити дві діалектично протилежні тенденції. З одного боку, зростання національної свідомості і прагнення створити власну національну (точніше, етнічну) державу, а з іншого - дедалі ширші інтернаціональні та інтеграційні зв'язки.

У цьому розділі обґрунтовується твердження, що намагання етносу зреалізувати себе у власній національній державі майже завжди призводить до таких наслідків. По-перше, створення нової держави є наслідком перекроювання політичної карти світу, що призводить до конфліктів.

По-друге, створення національної держави в абсолютній більшості випадків означає створення полі етнічної держави з проблемами регулювання в ній міжнаціональних відносин. І у першому, і у другому випадках виникають протиріччя, які сприяють виникненню конфліктів різної гостроти та тривалості. Справедливі по суті намагання народів створити ті чи ті форми власного національного територіального устрою дуже часто ускладнюють процес суспільного розвитку.

На думку дисертанта, за умов багатополярного світу, що характеризується піднесенням етнонаціональної свідомості, підтримувати міжнародну безпеку можливо лише за умови створення її багаторівневої системи забезпечення. До неї потрібно включити колективну, регіональну, глобальну системи безпеки.

Автор аналізує значення кожного із зазначених рівнів безпеки, зв'язки та протиріччя, що виникають у процесі їх побудови та функціювання, їхні перспективи у майбутньому.

Дослідження процесу побудови системи міжнародної безпеки дозволяє зробити висновок, що найбільш продуктивним за сучасних умов є забезпечення безпеки на підставі двосторонніх та багатосторонніх договорів щодо збереження стабільності та спокою в окремих регіонах. Регіональні системи безпеки, на думку автора, є найбільш ефективними. Світове співтовариство повинне йти від регіональних систем безпеки до глобальної, а не навпаки. Намагання деяких політиків та вчених, що обґрунтовують пріоритетне становище у збереженні безпеки таких організацій, як ООН і особливо НАТО, є дещо передчасним. Організаціям такого рівня належатиме провідна роль і у майбутньому, але тільки за умови їх тісного зв'язку із системами безпеки, що ефективно функціюють.

У заключному шостому розділі "Особливості формування системи безпеки українського суспільства" продовжено аналіз соціальних процесів, які впливають на безпеку поліетнічного суспільства щодо України.

Розв'язання проблем забезпечення власної безпеки стало надзвичайно актуальним для України з моменту отримання нею суверенітету і зумовлене низкою умов, серед яких: якісно змінений статус України (від союзної республіки до суверенної держави) вимагає від української держави самостійно розв'язувати проблему власної безпеки; складне соціально-економічне становище українського суспільства; зростання загроз глобального характеру; радикально змінений характер геополітичного місцеположення України та ін.

Геополітичні зміни, що мають місце в останні роки в Європі, серйозно вплинули на відносини між багатьма країнами. У Східній Європі більшість державних кордонів не збігаються з територіями розселення етносів. За умов нестабільності в Чехії, Молдові, Словаччині, Польщі, Росії, Югославії тощо відчувається зростання радикального націоналізму. Це призвело до виникнення територіальних претензій та суперечливих питань між державами.

Ситуація, що склалася, змушує говорити про необхідність побудови ефективної системи національної безпеки як найважливішої умови життєзабезпечення українського суспільства та його державності за сучасних умов.

В розділі показано, що необхідність розв'язання цієї проблеми за умов, що склалися, призвела до прагнення розв'язувати її одночасно у двох площинах.

З одного боку, скориставшись досягненнями зарубіжної науки, розробили теоретичні положення національної безпеки і сформулювали методологічні засади її концепції в Україні. З іншого боку, скориставшись зарубіжним досвідом, соціальні структури та інституції, що залишилися від старої системи безпеки, спробували створити нову, яка тимчасово хоча б мінімально забезпечила безпеку.

Автор аналізує теоретичні розробки системи безпеки України, що були запропоновані українськими вченими С. Пирожковим, Г. Мурашиним, Є. Кравцем та іншими. На підставі цього аналізу констатується факт існування серйозних розбіжностей в оцінках джерел та змісту погроз національної безпеки України. При цьому обґрунтовується твердження про те, що національна безпека України тісно пов'язана з визначенням її реальних (а не уявних) національних інтересів, які повинні віддзеркалювати найвищі інтереси всього суспільства.

У подальшому в дослідженні обґрунтовується твердження про те, що розробка цієї концепції вимагає не тільки визначення та вивчення життєво важливих та інших інтересів України, а й всебічного аналізу загроз як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. До внутрішніх джерел загрози безпеці потрібно віднести: соціальні сили суспільства (партії, організації, громадяни тощо), які намагаються досягнути своєї політичної мети насильницькими засобами;

дезорганізацію державного сектора економіки та недостатній розвиток нових економічних структур; загострення соціальних проблем, зростання злочинності та безробіття; загострення паливно-енергетичної проблеми; виснаження природних ресурсів та повсюдне погіршення екологічної ситуації; переоцінку та зміщення наголосів у галузі культурного, морального та духовного розвитку суспільства та інші.

До зовнішніх джерел загрози відносяться держави, політичні сили тощо, дії яких негативно впливають на життєдіяльність України як суб'єкта міжнародних відносин.

Під час дослідження автор доходить висновку, що на процес побудови системи безпеки та на її функціювання значно впливає якісний стан української нації. Україна є поліетнічною державою, в якій мешкають близько 120 національностей.

Аналізуючи стан українського суспільства, потрібно враховувати той факт, що в Україні (як і в країнах - колишніх союзних республіках СРСР) процес створення власної державності випередив процес формування української нації як соціально-політичної спільноти. Складність ситуації не стільки в етномозаічності України, скільки в тому, що багато етносів, в тому числі й частина українського етносу, з великими труднощами усвідомлювали себе громадянами нової для себе Батьківщини - України в перші роки її існування як суверенної держави.

Це підтверджується проведеними в 1991 - 1994 роках дослідженнями, які показали, що досить чітка етнічна самоідентифікація етносів була близька до послаблення або повної відсутності громадянського патріотизму. Лише 60

відсотків українського етносу були зорієнтовані на єдине українське громадянство. Більше половини болгар, угорців, євреїв, німців, поляків, росіян, що мешкають в Україні, побажали подвійного громадянства, в тому числі й громадянства своєї прабатьківщини. З цього випливає, що в Україні ще немає єдиної національної ментальності, єдиного соціально-політичного орієнтиру, єдиних поглядів на безпеку країни.

Несконсолідованість суспільства робить надзвичайно складним забезпечення національної безпеки. Концепції безпеки, що розробляються за таких умов, значною мірою є абстрактними, що ускладнює їх реалізацію на практиці.

Результати дослідження дозволяють дійти висновку, що неоднорідність українського суспільства за культурно-історичним та соціально-політичним субстратом сприятиме збереженню потенціалу відцентрових тенденцій. Вони певною мірою посилюються самим геополітичним розташуванням України, на яку найбільш сильно впливає російський чинник. Проблема консолідації народів, що мешкають в Україні, на сьогодні є однією з найважливіших, оскільки вона зумовлює успішне розв'язання цілої низки завдань, у тому числі й забезпечення безпеки особистості, держави, суспільства в Україні.

Аналіз запропонованих вченими та політиками консолідуючих ідей, що сприяли б більш інтенсивному процесу формування української політичної нації, свідчить, що найбільш вдалою для сучасного етапу є ідея української державності. Вона означає побудову на території України демократичної правової держави та громадянського суспільства за активної участі всіх етносів, що мешкають на українській землі. Ця ідея сьогодні, підкреслює автор, найбільш відповідає духовним потребам та спрямуванням значної частини народів України, незважаючи на їхню виражену етнічну приналежність та політичну орієнтацію.

Що стосується української національної ідеї (досить розповсюдженої серед політиків та вчених), то їй належатиме провідна роль у майбутньому, коли достатньою мірою сформується українська політична нація.

Українське суспільство має достатньо складну етнонаціональну структуру, утворену етносами, що традиційно мешкали на території, яка входить до складу теперішньої України, і посідають істотне місце в суспільно-господарському житті держави. Тим більше в нинішньому українському суспільстві, яке багатьма дослідниками відноситься до перехідного і в якому відбувається становлення нової соціально-групової структури.

За таких умов, робить висновок автор, етноси є найбільш стійкою соціальною інституцією, на яку можуть спиратися державні та політичні структури. Але зробити це можливо тільки за умови міжетнічного консенсусу, обґрунтованого загальнодемократичними цінностями та політичним плюралізмом.

Потрібно пам'ятати, що в поліетнічній державі етнічне почуття виявляється в першу чергу там, де створюється дискомфорт на етнічному підґрунті. Серед головних чинників відродження етнічної самосвідомості нині та її прояву у гострій формі є етнічна нерівномірність в економічній, політичній та культурній сферах життєдіяльності етносів.

Далі в розділі досліджується проблема забезпечення зовнішньої безпеки України, що безпосередньо пов'язується із станом зовнішньополітичних зв'язків української держави. Незважаючи на певні досягнення на міжнародній арені, українська держава ще не набула чітких характеристик суб'єкта міжнародних відносин.

Це пояснюється повільним здійсненням глибоких соціально-економічних трансформацій в Україні, внаслідок чого європейська спільнота поки що не розглядає її як повноцінного партнера міжнародних відносин.

На підставі аналізу джерел різноманітних загроз національним інтересам України автор у дисертації розглядає проблему забезпечення військової безпеки.

В системі військової безпеки української держави, що створюється, визначено два напрямки: зовнішня та внутрішня військова безпека. Завданнями щодо забезпечення як зовнішньої, так і внутрішньої військової безпеки для України є: по-перше, побудова ефективної військової організації (в першу чергу збройних сил), здатної забезпечити безпеку країни; по-друге, створення сприятливих умов (у першу чергу економічних) у суспільстві для забезпечення силових структур усім необхідним для їхньої життєдіяльності;

по-третє, підготовка держави до можливої війни.

Оцінюючи внесок у розробку військової безпеки О. Бодрука, Г. Костенка, В. Кохна, Є. Лісіцина, В. Радецького та інших, автор доходить висновку про необхідність збереження потужного військового компонента в загальній системі безпеки. Це зумовлено достатньо високим рівнем конфліктогенності сучасного світу та великою кількістю прикладів використання збройних сил у розв'язанні протиріч.

Іншими джерелами військової загрози є безперервне зростання якості та кількості створюваних систем озброєння. Людство ввійшло в епоху високотехнічних війн (війн шостої генерації), в яких використовується високоточна зброя, зброя, що ґрунтується на нових технічних пошуках тощо.

Висновки

Внаслідок проведення дисертаційного дослідження зроблено низку важливих для практики суспільного розвитку висновків:

- причиною виникнення та існування системи безпеки є об'єктивна потреба будь-якого соціального організму в самозбереженні за умов миру, наповненого насильством. У процесі розвитку людського суспільства зміст національної безпеки розширився від розуміння її як здатності суб'єкта захиститися від збройного насилля ззовні до тлумачення її як нейтралізації комплексу загроз країні (в тому числі особистості, державі, суспільству), які виникають у різноманітних сферах її життєдіяльності;

- при створенні системи безпеки країни потрібно враховувати цілу низку чинників, найважливішими серед яких є геополітичний, соціально-політичний, економічний та етнонаціональний. При цьому головним у побудові національної безпеки є визначення життєво важливих інтересів об'єктів захисту та можливих напрямків потенційних і реальних загроз;

- зміна характеру загроз у зв'язку з багатоплановими змінами у сучасному світі вимагає коригування існуючої системи безпеки загалом та соціальних інституцій, що її забезпечують, зокрема. Слід усвідомити, що сучасний світ не відмовився від можливості використання збройної сили у розв'язанні конфліктних ситуацій. Отже, соціальні інституції силового характеру (змінені з урахуванням вимог часу) повинні як і раніше посідати важливе місце в системі безпеки;

- інтеграційні процеси, що посилюються в світі, не привели до очікуваного стирання етнічних та національних відмінностей та послаблення протиріч в етнонаціональних відносинах. Почуття незадоволення своїх потреб у саморозвитку у етнічних груп виникає у багатонаціональних державах незалежно від їхніх соціально-економічних систем та форм політичного правління;

- від 60-х років XX сторіччя етнічні групи внаслідок їх політизації перетворилися на суб'єктів історичного процесу. Це сприяло зростанню національного руху за створення етнонаціональних держав (або принаймні культурно-національних автономій з розширеними політичними правами). Така тенденція сучасного суспільного розвитку сприяла зростанню кількості етнічних конфліктів у світі, що посилює необхідність створення ефективних систем безпеки різного рівня (національного, регіонального, глобального);

- процеси національної (етнічної) консолідації неминуче на першому історичному етапі призводять до розпаду поліетнічних структур. Але створення держави за національною (етнічною) ознакою на практиці у більшості випадків призводить до поліетнічності;

- з аналізу процесу розвитку людського суспільства випливає, що виникнення та зростання етнонаціонального чинника є наслідком етнічної диференціації людства. Етнічна диференціація, потенційно маючи в собі державне начало, сприяла процесу утворення національних держав, спочатку в Європі, а потім і в інших регіонах світу;

- засадовими стосовно статусу етнонаціонального чинника є інтереси етнічних (національних) груп, які проживають у конкретній країні. Ці інтереси тією чи тією мірою охоплюють усі сфери життєдіяльності суспільства, у зв'язку з чим набувають етнополітичних, етноекономічних та інших форм прояву. Залежно від національної політики, яка здійснюється в суспільстві, етнонаціональний чинник за своєю спрямованістю може відігравати консолідуючу або дестабілізуючу роль;

- як показує історичний досвід, не всі поліетнічні держави справляються із завданням забезпечення своєї територіальної цілісності. Тому навряд чи буде несподіванкою, якщо низка сучасних держав у майбутньому розпадеться під впливом дезінтеграційних процесів, як це відбулося, наприклад, з Австро-Угорщиною, Османською імперією, СРСР та іншими державами минулого.

Намагання центральної влади поліетнічних країн насильницьким шляхом добитися національної інтеграції увіходить у протиріччя з логікою історичного розвитку, втягуючи ці країни у нескінченні війни, стагнацію та деградацію суспільства;

- процес створення та функціювання системи безпеки України відбувається досить складно. На сьогодні є всі підстави стверджувати, що раціонально побудованої та ефективно діючої системи безпеки України поки що немає.

Формування системи безпеки, ефективність її функціювання багато в чому, якщо не повністю, залежать від соціальної стабільності українського суспільства. Результати дослідження свідчать, що на сьогодні достатньо гострі протиріччя існують у всіх сферах суспільства;

- специфіка процесів, які відбуваються в Україні, визначається цілою низкою чинників, до яких у першу чергу слід віднести: досить складну соціально-економічну ситуацію в країні і, як наслідок, загострення соціального напруження в суспільстві; поліетнічність; наявність різних конфесій; відсутність консолідуючої ідеї, яка підтримувалася б усіма верствами суспільства, і у зв'язку з цим суперечливість соціально-політичної орієнтації регіонів України.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ананьїн В.О. Філософсько-соціальні проблеми миру, війни та армії. - Київ: КВІУЗ, 1996. - 112 с.

2. Ананьин В.А. Социальный прогресс. Безопасность. Этнонациональный фактор (Социально-философский анализ). - Киев: КВИУС, 1997. - 180 с.

3. Ананьїн В.О., Галєєв В.А. Суспільство. Безпека. Армія. - Київ: КВІУЗ, 1998. - 78 с.

4. Ананьин В.А. Победа советского народа и подъем национально-освободительной борьбы // Уроки войны и современность. - Киев: КВИДКУС, 1985. - С.108 - 115.

5. Ананьин В.А. Империалистические локальные войны как орудие экспорта контрреволюции // Новый "крестовый поход" против социализма. - Киев: КВИДКУС, 1985. - С.42 - 49.

6. Ананьин В.А. Вопросы вооруженной защиты революционных завоеваний в странах социалистической ориентации. - Киев: КВИКДУС, 1986. - 28 с.

7. Ананьин В.А. Экспорт контрреволюции в политической стратегии империализма. - Киев: КВИКДУС, 1986. - 26 с.

8. Ананьин В.А. Новое политическое мышление и проблемы защиты социализма в современных условиях. - Киев: КВИКДУС, 1990. - 24 с.

9. Ананьин В.А. Национальные отношения и их развитие на современном этапе // Актуальные проблемы теории и практики современного социализма. - Киев: Институт повышения квалификации руководящих работников Минтранса УССР, 1990. - С.136 - 157.

10. Ананьин В.А. Военная организация. Военная политика. Война. Глобальные проблемы. Мирное сосуществование. Национальный вопрос. Национальная политика. Национальные отношения. Общечеловеческие интересы. Расцвет нации. Социальная защищенность. Этнос // Основные понятия социально-политической теории социализма. - Киев: КВИКДУС, 1991. - С.4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 13, 16.

11. Ананьин В.А. Прогресс // Анализ основных направлений современной философии. - Киев: КИИГА, 1992. - С.57 - 62.

12. Ананьин В.А. Нации и национальные отношения в политической жизни современного общества // Основы политологии. - Киев: КВИКДУС, 1992. - С.149 - 158.

13. Ананьин В.А. Общечеловеческие интересы как объективная реальность и проблемы их приоритета // Основы политологии. - Киев: КВИКДУС, 1992. - С.159 - 171.

14. Ананьин В.А. Глобальные проблемы современности и политика // Основы политологии. - Киев: КВИКДУС, 1992. - С.172 - 186.

15. Ананьин В.А. Концепция национальной безопасности и военная доктрина // Основы политологии. - Киев: КВИКДУС, 1992. - С.187 - 196.

16. Ананьин В.А. Национальная безопасность как система обеспечения государственного суверенитета Украины // Військова політика України: проблеми, пошуки, рішення. - Київ: КВІУЗ, 1993. - С.21 - 28.

17. Ананьин В.А. Война как социально-политическое явление // Основи воєнноі політології. - Киів: КВІУЗ, 1996. - С.11 - 12.

18. Ананьин В.А. Национальная безопасность Украины // Основи воєнної політології. - Київ: КВІУЗ, 1996. - С.69 - 79.

19. Ананьин В.А. Национальное самосознание и образование "Новой Европы" // Человек, бытие, культура. - Переяслав-Хмельницкий, 1991. - Ч.2. - С.23 - 24.

20. Ананьин В.А. Социальная экология как атрибут этнополитики // Природа. Людина. Етнос. - Луцьк, 1992. - Ч.1. - С.7.

21. Ананьин В.А. Культура Украины в контексте русско-украинского пространства // Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (Конец XX столетия). - Киев: Украинское общество русской культуры, 1994. - С.63 - 65.

22. Ананьин В.А. Этнический фактор и безопасность Украины // Человек и этнос: история и современность. - Киев; Севастополь: Институт философии НАН Украины; Севастопольский приборостроительный институт, 1994. - С.57

23. Ананьїн В.О. Регіональна безпека. Європейський Союз (ЄС). Етнічна територія // Міграційні процеси у сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія / Упорядник Ю.І.Римаренко. - Київ: Довіра, 1998. - С.173, 201, 729.

24. Ананьїн В.О. Армія як інститут безпеки держави // Суспільство. Держава. Армія: Збірник наукових праць. - Київ: КВІУЗ, 1998. - Вип.1. - С.19 - 26.

25. Ананьїн В.О. Особливості формування безпеки українського суспільства // Суспільство. Держава. Армія: Збірник наукових праць. - Київ: КВІУЗ, 1998. - Вип.1. - С.82 - 89.

26. Ананьин В.А., Мясищев В.Н. Межнациональные отношения: противоречия и проблемы // Тезисы научной конференции. - Киев: КИИГА, 1991. - С.71 - 72.

27. Ананьин В.А., Касьянов А.А. Этнополитический фактор в "строительстве новой Европы" // Тезисы научной конференции. - Киев: КИИГА, 1992. - С.78.

28. Ананьин В.А., Василевич В.Л. Геополитический фактор в национальной безопасности Украины // Тезисы научной конференции. - Киев: КИИГА, 1993. - С.93.

29. Ананьин В.А., Руденко С.А. Безопасность Украины в условиях новой геополитической ситуации // Тезисы научной конференции. - Киев: КИИГА, 1994. - С.64 - 65.

30. Ананьин В.А., Дригант Р.И. Безопасность как функциональная система общества // Тезисы докладов научной конференции. - Киев: КМУГА, 1995. - С.67.

Размещено на Allbest.ru