Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства

У “Вступі” розглядається актуальність дисертаційного дослідження, аналізується стан наукової розробки проблеми, обгрунтовується мета і завдання, визначається об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна роботи, теоретичне і практичне значення дисертації, подається інформація про апробацію і публікації результатів дослідження.

Перший розділ “Сутність світогляду” присвячений аналізу поняття “світогляд”. Особливості використання поняття “світогляд”, його широке та вузьке тлумачення розглядаються у підрозділі 1.1 “Зміст та структура світогляду”.

Світогляд людини як система містить наступні складові частини:

а) “світо-бачення”;

б) “Я-розуміння”;

в) відношення до себе і до навколишнього світу (природного і соціального).

Світогляд виступає духовним ядром особи, способом самовизначення людини у світі. Світогляд визначає горизонт бачення людиною світу, формує його позицію до всіх життєво важливих моментів його буття. До того ж позицію не тільки теоретичну, але й практичну, яка визначає не тільки цілі, ідеали і сенс життєдіяльності індивіда, але й засоби їх реалізації, а також сам спосіб соціальної активності.

Не згоджуючись з спробою відриву світогляду від буденної (масової або індивідуальної) свідомості, дисертант розглядає світогляд як інтегральне утворення суспільної та індивідуальної свідомості. Світогляд з точки зору носія підрозділяється на світогляд особи, спільноти (нація, клас, група, народ), суспільства в цілому. Світогляд має часові та просторові параметри. Структуру світогляду становлять рівні та елементи. Та або інша комбінація останніх визначає характер світогляду.

У підрозділі 1.2. “Типологія світогляду” здійснюється спроба визначити підстави, що обумовлюють розмаїття видів світогляду.

Підставою для класифікації світогляду може бути вік соціального суб'єкта, домінування в структурі світогляду того чи іншого компоненту або виділення як сутнісної, визначальної тієї чи іншої характеристики людини, а також від співвідношення у світогляді суб'єктивного і об'єктивного.

Дисертант зазначає, що у рамках марксистського аналізу світогляду типологія будувалась на протиставленні наукового та ненаукового, матеріалістичного та ідеалістичного, пролетарського та буржуазного, релігійного та атеїстичного світоглядів. При дослідженні світогляду поняття “тип” і “вид” світогляду часто використовують як синоніми, або ж більш широкий зміст приписують одному з них.

Основними типами світогляду є міфологічний, релігійний, поетичний, філософський. Міфологічний світогляд розглядається як історично перша форма світорозуміння. Його своєрідність: 1)думка втілювалась в поетичних образах, метафорах; 2) злитність реальності і фантазії, природного і надприродного, знання і віри. У міфологічному світогляді відсутні чіткі розмежування світу та людини, ідеального і матеріального, об'єктивного і суб'єктивного. У міфологічному світогляді зближувались явища природи і культури, людські риси переносились на навколишній світ, одушевлялись, олюднювались природні сили.

Основою релігійного світогляду є віра в існування надприродних сил та їх пануючу роль у світобудові і життєдіяльності людей. В рамках релігійного світогляду освоєння світу здійснюється через його подвоєння на “земний” та “небесний”. Специфікою релігійного світогляду є особлива роль його “другого” світу в життєвій перспективі людини. Як особливості релігійного світогляду можна виділити догматизм, полісемантизм, раціоналізовану ірраціональність, універсалізацію духовно-вольової залежності людини від Бога.

Поетичний світогляд звернений не до утилітарного використання і не до раціонального вивчення світу, а до переживання. Поетичний світогляд дозволяє жити людині у світі художніх образів, подібно до того, як вона живе реально, не усвідомлюючи ілюзорність цього “світу”.

У підрозділі 1.3. “Науковий світогляд” актуалізується проблема існування наукового світогляду людини як окремого типу.

Дисертант стверджує, що наукове знання, якщо воно не сприяє реалізації особистих цілей, може змінюватись ненауковим знанням.

Науковість може виступати як характеристика світогляду того чи іншого типу, як характеристика його окремих блоків. Окремі елементи світогляду - такі як почуття, емоції, переживання - не оцінюються з позиції науковості або ненауковості. Тільки знання, уявлення як складова частина світогляду аналізуються на предмет науковості, ненауковості або псевдонауковості.

В формуванні світоглядних орієнтацій сучасної особи посилюється роль таких факторів як псевдонаука і антинаука.

Альтернативність, поліморфічність науки є стандартне гносеологічне явище, пов'язане з неоднозначністю пошуків істини, бо істина є процес і як вивершений, довизначений у всіх своїх частинах стан суб'єкту не даний. Плюралізм підходів у науці детермінований логікою пізнавальної діяльності, а також кон'юнктурою інтересів у соціумі. Ні наука, ні знання, ні їх кінцевий продукт - істина - не втілюють і не уособлюють вище, кінцеве призначення людини. Вони нейтральні, байдужі до вирішення кінцевих проблем буття, пов'язаних зі здійсненням людиною її покликання.

Таким чином, суто науковий світогляд особи як тип світогляду не існує. Світоглядний комплекс особи завжди включає в себе фундаментальні цінності, ідеали існування, які орієнтують, регулюють, мотивують життя людини. Ціннісні орієнтири особи намічають сітку координат, куди вписуються різноманітні прояви культури, у тому числі і науки. Знання може обслуговувати різні цілі, але не може бути з ними жорстко пов'язане. Продукт знання - істина - універсальна; продукт цінності - оцінка, життєва правда - екзистенційно орієнтовані. Логічного переходу, містка від знання до цінності, оцінки не існує. Установка на реалізацію цілі, слідування тій або іншій цінності може руйнувати знання, замінювати його ненауковим уявленням. Світоглядне та наукове освоєння світу - різноякісне, різновекторне за своєю основою.

Підрозділ 1.4. - “Сутнісні характеристики філософського світогляду”. Філософія відрізняється від інших форм світогляду не стільки предметом, скільки способом його осмислення. Філософський світогляд прагне обґрунтувати загальну орієнтацію людини засобами теорії, щоб надати своїм висновкам дійсну загальнозначущість. Філософський світогляд засобами рефлексивного мислення обгрунтовує одні норми та цінності і заперечує інші, спираючись при цьому насамперед на викристалізований досвід людства, культурно-історичний контекст духовної атмосфери епохи і виражає здійснюваний особою духовний пошук смислового поля своєї життєдіяльності. Характеристикою філософського світогляду є його позамежність, своєрідна трансцендентність, його всеохопленість і принципова відкритість, фаустовський неспокій, а також проективність. Філософський світогляд аналізує не тільки теперішнє, суще, дійсне, але й можливе, належне, минуле, майбутнє. Проте всезагальне для окремої особи завжди приземлене у конкретиці буття, відбиваючись через животрепетні проблеми, що займають її інтереси, больові точки її свідомості. Особливе місце серед них займають так звані “вічні” питання.

Специфіка філософського світогляду полягає в тому, що воно не дає повної, остаточної і однозначної відповіді на поставлені запитання. Кожне покоління, кожна особа у своєму самовизначенні і духовному пошуку орієнтирів ставить ці запитання знову і знову, намагаючись їх вирішити або ж наблизитися до їх вирішення.

Сучасний філософський світогляд тяжіє до відмови від конфронтації, агресивності, претензій на монопольне володіння істиною. Домінує установка на діалогічне мислення, на співіснування з іншим баченням і розумінням світу. Відбувається посилення ролі образних засобів у відображенні дійсності. Особою більш затребуваний “художньо” оформлений філософський світогляд, ніж “науково” оформлений. Конкретні чуттєві образи відсторонюють абстракції, сучасна особа через неоднозначність використовуваних понять втрачає здібність адекватно сприймати текст, що пропонується, поєднувати наукові поняття у потрібному смисловому контексті. Соціальна системна ірраціональність перевищує спроможності індивідуальної свідомості і посилює ірраціональність філософського осмислення сучасного світу.

Як відомо, слово “філософія” в перекладі з древньогрецької означає “любов до мудрості”. Сьогоднішня ситуація трансформації суспільства актуалізує такий вид мудрості як життєва мудрість. Йдучи вперед, філософський світогляд звертається до своїх витоків, зближується з мудрістю, намагається поряд з пізнанням першопричин і першоначал виробити життєву стратегію, яка відповідала б часу і суті змін.

Другий розділ: “світоглядна орієнтація як закономірність становлення особи”. У підрозділі 2.1. “Світоглядна орієнтація особи і особливості її дослідження” дисертант стверджує, що вибір поняття “світоглядні орієнтації” не випадковий і несе смислове навантаження. Дослідження світоглядних тенденцій дозволяє виявити ієрархію цінностей при осмисленні людиною оточуючого світу і уникнути догматичного віднесення цих орієнтацій тільки до міфологічних, або релігійних, або філософських. Синкретизм сучасних світоглядних орієнтацій і культу в них “здорового глузду”, поєднання опори на науку з вірою у надприродні сили потребує відходу від усталених, але таких, що не відповідають новим реаліям, методологічних схем. Заперечення світоглядної однолінійності, сугубо соціальної детермінації світоглядних орієнтацій, акценту на усвідомлення людиною свого світоглядного вибору є фактом соціальної теорії, що потребує філософського аналізу.

Нова соціальна реальність має свою логіку, свій культурологічний контекст, що тільки схоплюється дослідниками у контурах. Справа кожної людини у тому, щоб знайти істину, яка є її власною істиною, знайти ідею, заради якої можна жити, за яку можна віддати життя. Сенс життя, світоглядні орієнтації людини конституюються і артикулюються в життєвому світі, і спроби схопити їх з допомогою абстрактних моделей, що привносяться ззовні, приречені на невдачу. Важливим моментом соціального пізнання є аналіз конкретного буття людської особистості, а не тільки і не стільки аналіз безликих, формальних структур, соціальних форм і законів їх функціонування і розвитку. Формування світоглядної орієнтації - це проблема знаходження людиною сенсу свого життя.

Пізнавальний зміст, що говорить про стан справ у світі, дає не тільки наука, а й релігія, мистецтво, міф, магія, звичаї, власний досвід людини і осмислення нею чужого досвіду. Це потребує при дослідженні світоглядних орієнтацій особи підходити до пізнання як безперервного процесу, який одночасно складається з великої кількості пізнавальних тенденцій і паралельних варіантів.

Світоглядні орієнтації особи необхідно аналізувати, виходячи також з критерію практичної раціональності, тобто оцінювати як саме програма діяльності особи виходить на співпадання результату з поставленою метою. Практична раціональність світоглядних орієнтацій виражається у досягненні особою соціально значущої мети. Тут визначається проблема вирішення особою в умовах трансформації суспільства питання про вибір мети і засобів для її досягнення. Що саме, які норми повинні слугувати критерієм вибору засобів - велич мети , принципи релігійної або світської традиції, або просто докази здорового глузду? В умовах різких соціальних перетворень, падіння життєвого рівня та радикальних змін в життєвих устоях особи саме таким критерієм, на погляд дисертанта, є прагнення до самозбереження, виживання, пристосування до нових соціальних реалій і реалізація особистого потенціалу.

Соціальна раціональність світоглядних орієнтацій особи можлива тільки через виділення критеріїв соціального прогресу, через аналіз відповідності між тим, що є, і тим, що повинно бути. Саме протиріччя між буттям і станом, до якого прагне особа, є передумовою її розвитку. Внаслідок відмінності ідеалів у соціальних суб'єктів “належний” стан суспільства оцінюється по-різному, залежно від відповідності його інтересам спільноти і особи. Ніяка світоглядна установка не може бути однозначно оцінена як соціально раціональна або нераціональна, оскільки і вона сама розвивається, і змінюються соціальні умови, що визначають принципи її інтерпретації. Оцінка світоглядних установок з необхідністю плюралістична і релятивна. Світоглядна орієнтація має право на життя, якщо вона надає сенс життя людям, які прийняли її на озброєння.

У підрозділі 2.2. “Детермінанти формування світоглядної орієнтації особи” стверджується, що на вибір особою світоглядних орієнтацій впливають такі фактори:

великомасштабні соціальні структури, що відбиваються у змісті і формах виховання, механізмах соціалізації;

сила соціальних норм, звичаїв, мікросоціальних (регіональних, локальних) установок;

соціальні лідери, “кумири”, приклад досягнувших соціального успіху сильних осіб;

пропаганда і агітація у засобах масової інформації;

ступінь відкритості суспільства, доступ до альтернативних джерел інформації;

індивідуальний досвід людини, його життєва стратегія, конкретна ситуація, що передує світоглядному вибору.

Формування світоглядних орієнтацій особи є безперервний процес через постійну зміну об'єктивних умов її життєдіяльності і освоєння людиною нових соціальних ролей.

Залежно від детермінації можна виділити такі типи світоглядної орієнтації особи:

Переважно “ззовні-орієнтована” - традиціями суспільства, сталими стереотипами, зразками мислення і поведінки, впливом засобів інформації, модою, авторитарною бюрократією, харизматичною особою вождя, кумира та іншими зовнішніми факторами.

Переважно “зсередини-орієнтована”. Світоглядна орієнтація людини тут визначається інтерналізованими у дитинстві і у процесі набування соціального досвіду принципами.

Суспільству у початковий період його трансформації притаманна соціальна атомізація, ослаблення сили традиції, внутрішньогрупової інтеграції і соціального контролю. Особа стає більш відкритою по відношенню до світоглядних нововведень, у неї відсутнє не тільки сильне “Зверх-Я”, тобто інтерналізована система соціальних норм, але й сильне самостійне “Я”. Трансформація суспільства веде до того, що особа на початкових етапах соціальних змін почуває себе дезорієнтованою, спустошеною, іноді апатичною і цинічною. Нестійкість переважно зсередини-орієнтованої особи полягає в тому, що вона часто стає у сучасному суспільстві об'єктом маніпулювання з боку різних соціальних суб'єктів.

Глибина, масштаби і темпи світоглядних змін у значній мірі обумовлені темпами соціальних змін, глибиною і масштабами трансформації суспільства. Перехід до нових світоглядних установок є формою відповіді, реагування особи на кризу, якої вона зазнає у зв'язку з неадекватністю її “карти світу” новим соціальним реаліям.

Особливості світоглядної конструкції формуються під впливом об'єктивних, так званих “реальних факторів” (економіка, ідеологія, держава та ін.) і суб'єктивних факторів. В умовах трансформації суспільства соціальний фактор дисертант розглядає як ведучий з точки зору причинного впливу на формування або зміну світоглядних орієнтацій. Це не виключає аналізу такого фактора як самобудівництво особи, конструювання або вибір нею образу світу і власного образу, вибір нею долі і соціальної ролі, цінностей і ідеалів.

Підрозділ 2.3. “Світоглядні орієнтації: співвідношення індивідуального світовідчуття та масових установок”. Розглядаючи питання про співвідношення індивідуального світовідчуття і масових установок, настроїв (“народного духу”, “соціального характеру”), дисертант виходить з діалектики загального і одиничного, цілого і частини. Як свідомість індивіда не зводиться до вихідних елементів, так і суспільна свідомість, масові установки являють собою нову надособову реальність, яка не є простою сумою індивідуальних світоглядних орієнтацій. В той же час типова для даної епохи особа виражає типові масові настрої, погляди. Тут важливо відмітити, що в умовах різкої соціальної та майнової диференціації населення перехідного суспільства є неоднорідним і багатотиповим у плані пануючих колективних або народних світоглядних орієнтацій.

Вплив на формування світоглядних орієнтацій особи здійснюють об'єктивно існуючі у фольклорі, способі життя, традиціях того чи іншого етносу або епохи первісні образи, “осадок історичної пам'яті”, або архетипи по К.Юнгу. Світоглядні орієнтації “людини-маси” анонімні у натовпі, вони повністю співпадають з груповими установками і не існують поза їх рамками. Така людина схильна до будь-якого світоглядного зараження і впливу, вона наслідує світоглядним установкам лідера, сильної особи, авторитета. Але, перебуваючи всередині соціальної спільноти, особа може як адаптуватися до масових установок, так і перебувати у опозиції до них, або ж створювати і утверджувати власні світоглядні новації.

У підрозділі 2.4. “Світоглядна свобода та світоглядна істина” розглядаються об'єктивні і суб'єктивні можливості особи у досягненні свободи та світоглядної істини. Аналізуються моделі реалізації світоглядної свободи: органічна, страглистська, ескапістська, адаптивна та їх специфіка.

Питання “Що є істина?” має для людини нашого часу глибокий життєвизначальний сенс. На рівні повсякденності особа мусить вирішувати проблеми віддання переваги істинним життєвим орієнтаціям, істинним ідеологіям, цілям, цінностям. Істинне те, у чому людина знайшла себе, істина у самовираженні, самотворенні. Якщо виходити з істини - “як об'єктивності, що тотожна поняттю” (Гегель), то суспільні відносини, соціальні інститути, світоглядні установки істинні у тому випадку, коли вони виражають межу, вищу ступінь можливостей їх здійснення у відповідності з розвитком людини. Мірою істини виступає повнота цього розвитку, ступінь реалізації людиною власного потенціалу. У цивілізованому суспільстві світоглядна істина повинна орієнтуватися на забезпечення буттєвості кожної людини.

Прогресивний розвиток перехідного суспільства лежить на шляху його еволюції до засвоєння універсальних принципів людського суспільства (економічних, соціально-регулятивних, загальнокультурних, моральних), через звільнення від тенет станового, класового, вузьконаціонального егоїзму.

На початку підрозділу 2.5. - “Постмодерністський характер світоглядної орієнтації сучасної особи” - аналізується сам термін “постмодернізм” і обгрунтовується висновок про співзвучність принципів постмодерністського мислення світоглядним орієнтаціям сучасної особи. Особливостями світоглядних орієнтацій сучасної людини є фрагментарність, відмова від бінарних опозицій, “приземленість” її прагнень, тощо.

При такому підході зміст світоглядних орієнтацій не має “первісної”, “вихідної”, “наріжної”, “базової” ідеї, принципа, метода конструювання образу, зникає ієрархія ідей. Зміст, скоріше, зводиться до множинності різнорідного, аніж до єдності. Така “всеядність” світоглядних орієнтацій дозволяє особі легше адаптуватися до мінливої соціальної невизначеності. Якщо до трансформації пострадянського простору аксіоматичним вважалось існування єдиної вірної відповіді на будь-яке світоглядне питання, то зараз на зміну ідеї про те, що світ можна пояснити і раціонально упорядкувати за умови його правильного репрезентування, приходить множинна модель репрезентації. Як основні можна виділити такі характеристики світоглядних орієнтацій особи у перехідному суспільстві: плюралізм, відсутність універсального авторитету, знищення ієрархічних конструкцій, інтерпретативну полівалентність, перенасиченість значень і нестачу оціночних суджень. Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства рухливі, не мають чітко просліджуваної логіки.

Третій розділ: “взаємозв'язок соціальної трансформації і світоглядної орієнтації особи”. У підрозділі 3.1. “Сутнісні ознаки соціальної трансформації” дисертант розглядає співвідношення понять “трансформація” і “модернізація”.

Соціальна трансформація розглядається як період становлення нових форм, утвердження нових принципів соціального устрою і виникнення нових соціальних інститутів. Соціальна трансформація завжди обумовлена соціальними струсами, революціями, реформаторською діяльністю історичних осіб, активністю тих або інших спільнот (нація, клас, народ). Для суспільства період трансформації означає перервність, відхилення, порушення існуючої соціальної традиції.

Боротьба, соціальна невизначеність, багатосценарність подальшого розвитку суспільства у кожний момент, необхідність вибору соціальних горизонтів методом спроб через відсутність соціального досвіду, зростання ролі суб'єктивного фактору і, зокрема, політичної еліти у розвитку суспільства - все це характерне для періоду трансформації суспільства.

Як сутнісні ознаки сучасної соціальної трансформації дисертант виділяє такі:

Радикальна зміна принципів соціального устрою у всіх сферах життя суспільства (економічній, соціальній, політичній, духовній).

Зруйнування (повне або часткове) старих соціальних інститутів. Виникнення соціальних ніш, що не контролюються державою (в економіці, в ідеологічних процесах, в соціальній і політичній сферах суспільства).

Злам ідеологічних традицій, розмивання моральних норм, правовий нігілізм. Заперечення необхідності державної релігії або політичної ідеології, соціального міфу, що об'єднують і мобілізують маси.

Криза всіх сфер функціонування суспільства як результат нігілізму по відношенню до попереднього соціального досвіду перетворення суспільства.

Соціальна неефективність перетворюючої енергії соціальних суб'єктів, ірраціональність соціальних процесів, особливо на початкових етапах трансформації суспільства.

Актуалізація ідей націоналізму, сепаратизму, сектанства.

Свобода розглядається як “несуча конструкція” суспільства, що формується.

У підрозділі 3.2. - “Зміна основи світоглядної орієнтації у процесі трансформації соціуму” - аналізується як змінювалась основа світоглядної орієнтації у процесі розвитку суспільства.

Дисертант відзначає, що в умовах трансформації суспільства широко використовується таке обгрунтування як здоровий глузд. Здоровий глузд як світоглядне обгрунтування спирається на повсякденний досвід людини, на “загальноприйняті” переконання і забобони, на визнання внутрішньої достовірності, покладеної у людську природу. Здоровий глузд стихійно формується буденною свідомістю у процесі осмислення людиною свого життєвого світу. Згідно з прагматизмом, здоровий глузд тотожний тій користі або вигоді, яку людина одержує у певній ситуації. В основі здорового глузду лежить безпосередньо практичне відношення до оточуючого світу.

Розглядаючи проблему світоглядних орієнтацій в умовах сучасної соціальної трансформації, дисертант виділяє такі тенденції.

Криза наукового обгрунтування і розповсюдження ненаукового, псевдонаукового обгрунтування світоглядних орієнтацій.

Ренесанс релігійного обгрунтування світоглядних орієнтацій.

Опора на здоровий глузд дезорієнтованої соціальними змінами особи.

Синкретизм обгрунтування світоглядної орієнтації особи.

Підрозділ 3.3. “Фактори звернення сучасної особи до релігійного світорозуміння”.

В багатьох галузях життя перехідного суспільства - сімейній, громадянській, у сфері праці і освіти - сучасна людина відчуває втрату колишньої міцності, стабільності, грунтовності, порядку життя. Якщо соціальні інститути і порядки не освячені трансцендентним авторитетом (Богом), вони втрачають свій сакральний образ і легітимність, тим більше - на фоні нищівної критики соціальних інститутів і відношень радянського періоду. Спрямований на суспільство вал критики попередніх порядків і держави змів у свідомості обивателя опори поважного відношення до держави та інших форм організації соціуму. Трансформація пострадянського простору реанімувала проблему майнової і владної диференціації населення. Але якщо раніше, до радянської модернізації, відношення до панування одних людей над іншими було толерантним, оскільки спиралось на певний загальний, такий, що виходить за рамки людського довільного установлення, порядок, який протистояв свавіллю суб'єкта влади і вказував йому на його призначення. Влада розумілась, зокрема у християнстві, як Боже установлення. Якщо влада не від Бога і панування одних над іншими не є Боже установлення, то тоді влада в нерелігійній системі цінностей є завжди узурпація влади одних людей над іншими. Сучасна політична влада, соціальні інститути, зруйнувавши світське обгрунтування своєї легітимності і моральності, які існували до цього часу, “заграють” з релігією, церквою, щоб хоча б непрямо дати таке обгрунтування сучасній людині. Остання, з свого боку, у пошуках пояснення соціального світу часто схиляється до рятівного релігійного варіанту виправдання того, що відбувається. Крах інтелектуального і морального оптимізму, який був характерний для радянської людини, став однією з причин звернення до релігії як обґрунтування її світоглядних орієнтацій.

Одним з факторів звернення до релігійного обґрунтування світорозуміння, на думку дисертанта, є проблема творчості. Релігійне пояснення творчості відштовхується від неефективності сучасної світської соціальної творчості, що знаходить відгук у людини в перехідному суспільстві, яка бачить руйнування базових соціальних структур.

Важливим фактором ренесансу релігійного обґрунтування світорозуміння сучасної людини є общинність релігійного життя. Втративши співвіднесеність себе з партійною організацією, трудовим колективом, пострадянська людина виявилась затребуваною лише релігійним колективом, общиною. Цьому сприяв також ріст безробіття, криза у взаємовідносинах людей різних поколінь, відчуження людини від держави через антипатерналістську політику останнього. Релігійна община дає людині відчуття злиття з групою, втрачене почуття “ліктя сусіда”, вона відчуває турботу і увагу саме до неї, а не взагалі до людей. Розгублена особа інстинктивно тягнеться до духовного стержня, роль якого в умовах обвалу світських духовних систем часто грає релігія.

Розділ четвертий: “Специфіка орієнтації особи пострадянського типу”. В підрозділі 4.1. “Агресивне соціальне порівняння” дисертант вважає, що природною потребою особи обивателя є бажання жити у державі, яка спроможна захистити його, де є хоч якась впевненість у прийдешньому дні, відчуття стабільності. Оскільки сучасний стан пострадянського буття цим вимогам не зовсім відповідає, то особа здійснює агресивне соціальне порівняння, у неї з'являється ностальгія, народжується нова міфологія, що покликана відігравати роль своєрідного духовного підживлення у світі загублених цінностей і не знайдених життєвих орієнтирів.

Агресивне соціальне порівняння “вчорашнього” і “сьогоднішнього” обумовлене тим, що більшість населення змушена вирішувати задачу елементарного виживання у зв'язку з відсутністю у багатьох галузях життя простих умов цивілізованого існування.

Агресивність соціального порівняння “вчора” і “сьогодні” сягає корінням у “дикий”, спекулятивний ринок, в апологетику егоїстичного індивідуалізму і хижацької вседозволеності, у байдужість суспільства до асоціальних і аморальних способів збагачення.

У підрозділі 4.2. “Орієнтація на сильну особу” дисертант констатує, що проблема сильної особи перебуває в ряду “вічних” тем соціально-філософського дослідження. Осмислення і наведення доказів буття Бога у різних релігійних світоглядних системах - один з варіантів реалізації ідеї сильної особи.

Сучасна сильна особа - це потреба і результат суспільства, що йде до ринку. Сильна особа - носій “коду” соціального устрою і цінностей суспільства.

Дисертант аналізує критерії сильної особи, а також риси, що характеризують її в сучасному соціальному контексті. Зокрема, дисертант підкреслює, що сильна особа створює почуття спільності кінцевої задачі для оточуючих її людей, конструює життєвий простір і перспективу для людей, які опинилися зараз у становищі “втечі від свободи”. Як відмічає Ф.Ніцше, сильна особа пробуджує людей від сну, допомагає людині посадити паросток своєї найвищої надії. В той же час вона здійснює рішучі вчинки, що кидають виклик суспільству, щоб подолати стан “стоячого болота” і змушують інших людей прагнути вперед, розвиватися і боротися з ситуацією, що протистоїть їх меті.

У підрозділі 4.3. - “Соціальне самобудування” аналізується феномен соціального самобудування. Соціальне самобудування - це відповідь на труднощі трансформації суспільства, яка відбирає надто багато сил у боротьбі за виживання, це відповідь на природну потребу людини жити не тільки для країни і народу, але насамперед для своїх близьких, для самої себе.

Але помітні й інші мотиви “соціального самобудування” - розуміння нових реалій та нових можливостей, бажання існувати в іншому режимі, намагання у цьому, поки не дуже влаштованому житті покладатися насамперед на свої власні сили.

Дисертант виділяє такі фактори появи “соціального самобудування”:

Неспроможність особи адаптуватися до радикальних соціальних перетворень не тільки останніх років, але й єдиного історичного розвитку Європи на протязі останніх трьохсот років. Сутність цього розвитку може бути охарактеризована як панування: а) вільних від етичного виміру природознавства і техніки; б) руйнуючої оточуюче середовище і саму людину промисловості; в) суто формально-правової демократії.