Дилема етатизму та антиетатизму у сучасній французькій філософії (історико-філософський аналіз)

Дніпропетровськ - 1999

Дисертацiєю є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національної гірничої академії України.

Науковий консультант:

доктор фiлософських наук, Лях Вiталiй

Васильович; провідний науковий співро-

бітник Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди

НАН України

Офiцiйнi опоненти:

Доктор фiлософських наук, Бичко Ада

Доктор фiлософських наук, професор Попович Мирослав Володимирович, завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України.

Доктор фiлософських наук, професор

Свидло Микола Степанович, завідуючий

кафедрою філософії Київського національ

ного університету будівництва і архітектури

Провiдна установа:

Національний університет “Києво-Могилянська

Захист вiдбудеться 28 травня 1999 р. о 14.00 годинi на засiданнi спецiалiзованої Вченої Ради /шифр Д.01.25.06/ в Iнститутi фiлософiї ім. Г.С.Сковороди НАН України, адреса: 252001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська 4, Інститут фiлософiї НАН України.

З дисертацiєю можна ознайомитися в науковiй

Бiблiотецi Iнституту фiлософiї НАН України.

Автореферат розiсланий " 27 " квітня 1999 р.

Вчений секретар

спецiалiзованої вченої ради

кандидат фiлософських наук Ситниченко Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми дисертацiї. Друга половина ХХ ст. для європейських країн позначена чималими змiнами в соцiальних, економiчних, політичних, моральних та цiннiсних вимірах. Особливого динамiзму досягли полiтичнi вiдносини в їх традицiйно конфлiктному планi, вони набули компромiсних рис, поглибивши при цьому свою суперечливу природу. Головна роль у цих змiнах належить державi.

Кiлька останнiх столiть європейський свiт зайнятий пошуками гуманiстичних цiнностей, серед яких певне мiсце посiдає держава як iнститут, що мiстить у собi загальнолюдськi вартостi. Для сучасних європейських дослiдникiв усе помітнішим стає те, що саме цiнностi волi, демократiї, вiдповiдальностi, соцiальної стабiльностi визначатимуть у третьому тисячолiттi не тiльки сферу духовного життя, нацiональної культури, але й стануть важливими чинниками для теоретичних розробок соцiально орiєнтованої держави. При цьому не дарма одна з головних проблем моральної орієнтації людства, через яку переломлюються концепції держави, зводиться до таких питань: чому віддати пріоритет в соціальній інтеграції та консолідації людей - політичній державі, з її елементами влади як механізму зовнішньої регуляції суспільства, чи громадянському суспільству, з його власними регуляційними механізмами, де держава буде грати досить обмежену функцію, буде слухняним інструментом в руках суспільства.

Iсторичний досвiд свiдчить про спроможностi кожної нацiї вигравати битви за прийдешнє лише в тому випадку, коли вiдомi не тiльки соцiально значимi цiлi й засоби їх досягнення, але й визначена роль держави у цих перетвореннях. Не зважаючи на позiрну яснiсть теоретичних завдань, багатьма захiдними вченими вiдзначається, що держава сьогоднi це не вирiшення проблем, а проблема, бо суспiльний прогрес пов`язується з пiдсиленням консолiдуючих офiцiйних iнститутiв, а це суперечить розвитку iндивiдуальних свобод особистостi.

Складність питання в тому, що уявлення про державу більшості дослідників вкрай суперечливі і не відповідають новим історичним реаліям та масштабності науково-технічного прогресу, глобальному характеру соціальних змін, нових форм політичної, соціальної та економічної інтеграції.

Особливий інтерес у цьому відношенні становить французька соціальна філософія, соціологія, політологія, які, осмислюючи проблематику своєї держави, роблять предметом свого аналізу проблеми держави як європейського феномену. Ця обставина є причиною появи у Франції у др. пол. ХХ ст. багатьох концепцій держави, що потребують подальшого аналізу.

При широкому розумiннi соцiальної значимостi держави, багатьма французькими дослiдниками фiксується невирiшенiсть актуальної для розвинених країн концептуальної проблеми: на що треба спиратися при здiйсненнi соцiальних, економiчних i полiтичних реформ: на державний апарат, що зберiгає довiр'я бiльшостi, чи на цивiльне суспiльство, яке крок за кроком пiдпорядковує собi державу? Суспiльне самоврядування, що має давнi традицiї у Францiї, вимагає вiдповiдi на запитання про його межу, мiру децентралiзацiї державних iнститутiв, визначення загальних принципiв.

Наслiдком такої постановки питання є змiна уявлень про "сильну "державу", її критерiї та перспективу розвитку: чи iснує зв'язок мiж пiдсиленням держави з наданням сприятливих умов для розвитку особистостi? Чи повинна держава в перспективi вмерти, як iнститут, що зжив себе? Без глибокого фiлософського аналiзу сучасних концепцій держави неможливо осмислити тенденцій в її соцiальній орiєнтацiї.

Як показує бiльшiсть публікацiй, зацiкавленiсть напрямками соцiального прогресу та ролi в ньому держави зростає в усьому свiтi. З цього концептуальне розуміння держави перетворюється на одну найважливiших найактуальнiших тем в соцiальнiй фiлософiї з кiнця нашого столiття та початку третього тисячолiття.

Ступiнь наукової розробки тематики дисертацiї.Починаючи з др. пол. ХХ ст., в фiлософськiй, соцiологiчнiй та полiтичнiй науцi у Францiї різноманітні концепції держави стають важливiшим предметом сучасних дослiджень. Причина такої уваги криється в суперечностi мiж реальним буттям держави, що використовує насильницькi засоби органiзацiї суспiльства, та притаманними їй регуляторами ненасильницьких форм консолідації.

При всiй рiзноманiтностi праць по аналізу концепцій держави сьогоднi iснує значна кiлькiсть дослiджень iсторико-фiлософського характеру, в яких у певнiй мiрi висвiтлена логiка розвитку та закономiрностi становлення теорiї держави.

Аналіз зарубіжних концепції держави у радянськiй фiлософськiй лiтературi протягом багатьох десятилiть не виходили за рамки обмеженого працями класикiв марксизму-ленiнiзму кола проблем. Подiбне обмеження стало причиною того, що марксистське уявлення про державу багато в чому залишалося на рiвнi марксистської науки кiнця Х1Х та початку ХХ ст. Проте, в останнi десятирiччя в Українi та в країнах СНД ситуацiя докорiнно змiнюється: збiльшилася кiлькiсть публікацiй, якi поступово ламають iдеологiчнi стереотипи, стає рiзноманiтнiшою та ширшою проблематика дослiджень, що стимулюється потребами державотворення як в Українi, так i в Схiднiй Європi.

Чому ж достатньо не досліджувалися концепції держави французьких філософів у наших дослідників. Причини не новi - це незацiкавленiсть можновладцiв та офiцiйних iдеологiв у реформуваннi державних структур. З цiєї причини не тiльки у нас, але i в iнших країнах теорiя держави, як правило, вiдстає вiд iнших теоретичних розробок.

Протягом двох-трьох останнiх десятирiч працi французьких фiлософiв i соцiологiв стали об'єктом уваги дослiдникiв. А. Автономової, О.Бабкiної, I.Вдовiної, М.Грецького, I.Гобозова, В.Кузнiцова, В.Ляха, Т.Сахарової, В.Спiрiдонової, М.Федорової, та iн. Згаданими авторами аналiзувалася рiзноманiтна тематика, але аналіз концепцій держави мало не повнiстю випадав зi сфери уваги дослiдникiв. Про названу проблематику мова йдеться в працях К.Гаджiєва "Сучасна буржуазна полiтологiя. Основнi тенденцiї" (1989), С.Грановського "Багатонацiональна держава з точки зору культурологiї" (1990), в яких вибiрково аналiзуються роботи французьких авторів про державу, але, як правило, з марксистських позицiй.

Сьогодні стає зрозумілим, що однобокий марксистський підхід до аналізу багаточисельних зарубіжних концепцій держави є непродуктивним і потребує перегляду, що й знайшло віддзеркалення в низці наукових праць.

Винятком є праці "Французька фiлософiя сьогоднi" (1989) пiд ред. М.Н.Грецького, дослiдження С.Грановського "Багатонацiональна держава з точки зору культурології" (1990), "Францiя очима французьких соцiологiв" (1990), В.Спiрiдонової "Бюрократiя i реформа" (1996), в яких подається неупереджений соцiально орiєнтований аналiз обмежених кількістю концепцій держави. Названими авторами зроблена серйозна спроба здійснити аналiз деяких концепцій держави у відношенні її до громадянського суспiльства, а також у спiввiдношенні держави та свобод і прав людини.

Аналогічні дослідження концепцій французьких авторів були зроблені і в самій французькій історико-філософській літературі.

З цього приводу треба представити обгрунтований аналiз французької теоретичної спадщини, здiйснений вiдомим фiлософом та соцiологом А.Лефевром у чотирьохтомній праці "Про державу" /1976-1978/. За допомогою категорiй "суб'єкт-об'єкт", "субстанцiя", "форма-змiст", А.Лефевром зроблена спроба видiлити фiлософську парадигму з рiзних теорiй держави як необхідних сходинок до єдиного процесу соцiального та духовного становлення, що назване автором "захiдноєвропейським Логосом".

Аналiз багатьох концепцiй дає пiдставу французькому досліднику допоміг з”ясувати, що держава являє собою рiвновагу "полiтичного" та "суспiльного" тiла, горизонтальних i вертикальних зв'язкiв, і при цьому поставити цiлу низку проблем: чим є держава - моральною чи юридичною особою, субстанцiєю чи сукупнiстю вiдносин. У французькiй дослiдницький лiтературi робота А.Лефевра стала найвагомішим внеском у фiлософську метатеорiю держави.

Цiкавим iсторико-полiтичним дослiдженням, що тяжiє до фiлософських узагальнень, стала колективна праця пiд ред. Ж. Бюрдо "Риси полiтичної науки" т.1-2 (1980). У дослiдженнi осмислюються деякі французькi полiтичнi та соцiологiчнi концепцiї держави 50-60-х рокiв як "феномену інтелектуального порядку", з метою виявлення джерел та закономiрностей у їх становленнi. У проблемно-тематичному ракурсi співавторами зроблено хронологiчний аналiз концепцiй "нейтральностi" державної влади та її iнститутiв.

Крім названих дослiджень, більшість концепцій держави у французькiй лiтературi усе ж залишається не осмисленою. Уявлення бiльшостi iсторикiв фiлософiї про дiйсну проблематику держави у працях французьких дослiдникiв украй поверховi й мозаїчнi, бо в них тiльки вибiрково аналiзуються рiзнi точки зору. Авторами не простежується спадковiсть та внутрiшня логiка в розробцi фiлософської та соцiологiчної проблематики держави. В умовах фрагментарного аналiзу праць французьких авторів українським вченим вкрай важко вести дискусiї, долати методологiчнi трудності в аналiзi суспiльних процесiв.

В низцi праць помiтна недостатня увага до фiлософського пiдходу, що не дозволяє трактувати державу як сферу специфiчно людського буття.

Iстотним недоліком названих робiт є скоріше їх iнформативний, дескриптивний, нiж аналiтичний характер, що не дає розумiння широти наукових баталiй французьких фiлософських i соцiологiчних шкiл, що мали мiсце на протязi пiвстолiтнього iсторичного перiоду. Виходячи з недостатньої розробленості теми у вiтчизнянiй iсторико-фiлософськiй лiтературi, з теорiї держави, а також її актуальності, була визначена тема дисертацiйного дослiдження.

Мета та завдання наукового дослiдження. Дослiджуючи концепцiї держави у французькiй соціально-філософській літературі другої. половині ХХ ст., виявити джерела, внутрiшню логiку розвитку теорiї, закономiрностi становлення та змiни її соцiальних пріоритетiв та орiєнтацiй.

Автор дисертації має намір узагальнити й систематизувати концепцiї держави у французькiй соцiальнiй фiлософiї, соцiологiї, полiтологiї, висунувши в якості критерiя концептуального аналiзу етатистську та антиетатистську традицію, а також мiру існування iндивiдуальних i колективних свобод та умов повноцiнного буття людського суспiльства, якi створює держава.

Дисертант ставить собi мету: дослiдити розмаїтiсть методологiчних засад в аналiзi концепцiй держави та їх залежнiсть вiд iсторично обумовлених соцiальних цiнностей і пріоритетiв у французькій соціальній філософії другої половини ХХ ст.

Для досягнення мети дослiдження визначені такi завдання:

провести компаративний аналiз методологiчних засад етатистської та антиетатистської традицiї в теоретичних розробках держави як двох протилежних позицiй у спiввiдношеннi між державною та соцiальною сферами. Розкрити фiлософсько-методологiчнi засади етатистської та антиетатистської традицiй, виявити їх специфiку по вiдношенню до суспiльства та людини;

здiйснити всебiчний аналiз концепцій держави, виявити основнi етапи й тенденцiї в розвитку її теорiї в рiзноманiтних течiях французької соцiально-фiлософської думки др.пол. ХХ ст;

виявити специфiку, висвітлити основнi напрямки й теоретичнi джерела формування уявлень про взаємовiдносини держави та суспільства. Визначити причини та закономiрностi змiни проблематики держави у французькій соціально-філософській лiтературi, виявити парадигмальнiсть основних етапiв розвитку теоретичної думки та її протирiччя;

розкрити змiст та провести аналiз концепцiй держави у технократизмi, функцiоналiзмi, антропологiчних теорiях, традицiйному марксизмi, у структуралiзмi Л. Альтюссера, Р. Фоссаєра у моделях полiтичної соцiологiї М.Пулантзаса та Кр. Бюсi-Глюксман, у філософських основах єврокомунiзму, у соцiологiчних теорiях Б.Баррет-Кр'єжель, П.Бадi та П.Бiрнбаума, у лiберальнiй та неолiберальнiй iдеологiї, у теорiях "громадянського суспiльства" та інш;

проаналiзувати та класифiкувати рiзноманiтнi концепцiї й моделi держави, їх теоретико-методологiчнi засади, які мiстять у собi кореляцiю держави та суспiльства:

здiйснити аналiз поняття "громадянського суспiльства" у французькiй дослiдницькiй лiтературi та обгрунтувати його сучасне розуміння, необхiдне для аналiзу теоретичних моделей держави;

визначити закономірності змiни проблематики держави в умовах iснування "постiндустрiального" суспiльства.

Теоретичнi та методологiчнi засади дослідження об'єкта та предмету. Керуючись принципом єдності філософії та історії філософії в дисертації застосовується компаративістський метод аналізу концепцій та моделей держави у французьких філософів, соціологів, політологів другої половини ХХ ст., необхідних для виявлення їх соціальної орієнтації цільових установок, пізнавальної ефективності для розкриття потенцiйних можливостей розвитку людини та суспiльства.

Основним методом роботи з різноманітними концепціями держави французьких дослідників було визначення ключових філософських та етичних ідей, що пронизують собою взаємозв'язки між державою і суспільством та державою й людиною.

Для реалiзацiї поставленої мети дисертант кладе в основу дві традицiї аналізу - етатистську та антиетатистську. Перша визнає державу найважливiшим самодостатнiм консолідуючим елементом суспiльства, друга - таку ж роль вiддає цивiльному суспiльству, репрезентованому асоцiацiями, суспiльними об'єднаннями, сiм'єю, колективами, кооперативами тощо. Такий пiдхiд дає можливiсть зробити аналiз концепцiй держави в її соцiальному вимiрi у рiзноманiтних напрямках i школах, .

Об'єктом дослідження є французька соціальна філософія др. пол. ХХ ст.

Предметом дослідження є концепції держави, їх еволюція та тендеції розвитку через суперечності етатизму та антиетатизму, що віддзеркалене у працях Л.Блюма, А.Лефевра, Кр.Бюсi Глюксман, Н.Пулантзаса, Р.Фоссаєра, П.Бiрнбаума, Ж. Шевальє, П. Розанвалона, П.Гремьона, М.Крозьє, М.Годельє, Л.Альтюссера, А.Леру, М.Фуко, Р.Арона, П.Клястра, Л.Дiспота та iнш.

Диференціація етатистського та антиетатистського підходiв в аналiзі концепцій держави дає можливiсть змiнити уявлення про них як про інструмент, знаряддя, суб'єкт соцiальних змiн, а уявити їх епiцентром полiтичних i соцiальних вiдносин у суспiльствi. Специфiка такого аналізу мiстить у собi орiєнтацiю на загальнолюдськi цiнностi, такi як свобода, гуманiзм, соцiальна справедливiсть, демократiя. При цьому з'являється можливiсть розглянути концепції держави з позицій їх як загальнолюдської цiнності.

Критерiєм класифікації концепцiй держави виступає передусiм мiра її соцiальної орiєнтацiї, що припускає наявнiсть полiтичної, економiчної та iндивiдуальної свободи людини в умовах свого власного iснування. У цьому питаннi дисертант спирається на найкращi досягнення свiтової фiлософської думки в галузi соцiального аналiзу з проблематики соцiального та духовного вимiру людини у Е.Тоффлера, Д.Бєлла, Г.Маркузе, Е.Фромма, та iнш.

В процесi аналiзу концепцiй держави автор широко використовує теоретичнi дослiдження С.Автономової, В.П.Андрюшенко, О.Бабкiной, А.К. Бичко, Б.Н.Бессонова, В.С.Горського, М.Н.Грецького, В.Н.Кузнецова, В.В.Ляха, В.С.Пазенка, М.В.Поповича, М.К.Мамардашвiлi, М.I.Михальченка, А.Мiграняна, В.М.Нiчик, В.Спiрiдонової, М.С.Свидло, В.I.Шинкарука, Л.Є.Шкляра та інш.

Наукова новизна роботи. Вперше в вітчизняній історико-філософській літературі здійснено аналіз концепцій держави у французькій соціальній філософії другої половини ХХ ст. Для цього виявлено та досліджено головні концепції держави, що репрезентовані різними школами та напрямами. Виявлені алгоритми дають змогу прогнозувати тенденції розвитку як європейської державності, так і розвиток державності в Україні.

У рамках історико-філософського аналізу, дисертантом було зроблено висновки, які претендують на наукову новизну:

Обгрунтована доцiльнiсть використання для аналiзу концепцій методологiчних принципів - етатизму й антиетатизму та на їх основі пропонована певна класифікація. Прихильниками етатичної традицiї виступають ті фiлософи, якi тяжiють до функцiоналiстської методологiї П.Гремьона, М.Кроз`є, до структуралiзму Л.Альтюссера i Р.Фоссайєра, до неолiберальної iдеологiї А.Леру, Ф.Евальда та iнш. і мають претензiю на роль iдеологiв порядку через абсолютизацiю держави як головної умови розвитку особистостi та суспiльства. Антиетатичнi теорiї представленi моделлю "виконавчої влади" Л.Блюма, епiстемологiєю М.Фуко, антитоталiтарною концепцiєю Р.Арона, анархiстами Д. і Ж. Кон-Бендiтами, антропологами П.Клястром, Б.Шантебутом, соцiал-демократами Кр. Бюсi-Глюксман, А.Лефевром, М.Пулантзасом, iдеологами єврокомунiзму Ж.Бланком i А.Вебером, Ф.Фуркетом та iнш., погляди яких базуються на лiберальних цiнностях, які стверджують, що елементом, який цементує людську спiльноту, виступає громадянське суспiльство.

Виявлена нова методологічна парадигма історико-філософського дискурсу, в якій суперечливість принципів етатизму та антиетатизму відходить від свого класичного протистояння, показуючи обмеженість того та іншого. Знайдена парадигма свідчить, що держава в епоху постіндустріальної цивілізації втрачає репресивні функції і стає партнером громадян, захищає національну самобутність народу підтримує власну економіку, стоїть на захисті навколишнього середовища.

У французькій соціальній філософії визначено чотири періоди, до яких відносяться досліджені концепції держави. В кінці 40-х - 50-i роки в дослiдженнях переважав емпiричний пiдхід, а також вівся пошук загальної теорії держави. На поч. 60-х років звужується проблемний простiр у теорії держави, але в деяких працях здійснена критика тоталітарних режимів. У 70-i роки концепції держави виходять за межi етатичної схеми, що йде від Платона та Гегеля і переорієнтується в русло антиетатичної традиції. У 80-90-i роки стала явною тенденцiя дослiдження механiзму реформування держав, поглиблення змiсту категорiй “громадянське суспiльство”, “самоврядування”, “демократiя”, “держава”, що не протиставляються, а доповнюють одне одне.

На основі комплексного аналізу концепцій французьких філософів був обгрунтований кризовий стан традиційних держав, що демонструють певну тенденцію переходу їх до неполітичних моделей, в яких держава буде осмислювати себе з позицiї нової людиновимiрної системи, де iндивiдуальнi свободи, природнi та громадянськi права особистостi стануть епiцентром розвитку соцiальної органiзацiї. Незважаючи на розбiжностi етатичних та антиетатичних концепцій, в них проявляється загальна тенденція до осмислення неполітичної держави, що характеризується високим рiвнем децентралiзацiї, рiзноманiтністю та складнiстю структури, що прагне до рiвноваги державного контролю та суспiльної самодiяльностi.

В дослідженні доведено, що в концепції держави Кр.Бюсi-Глюксман, М.Пулантзаса, А.Лефевра, А.Вебера та iнш., закладені теоретичні засади держави, яка виступає загальнолюдською цiннiстю та гарантом демократiї і свободи. При такому розумiннi концепції держави вона не є iнструментом влади, а виступає особливою соцiальною сферою, продуктом соцiального розподiлу працi. У антиетатичній традицiї була виявлена нова тенденція: сучасна демократична держава захищає свободи та права особистостi - без неї неможливе iснування розвиненого цивiльного суспiльства, рiвень її демократизацiї стає мiрою розвитку суспiльства та людини.

Встановлено, що розвиток "постiндустрiального" суспiльства заявив про себе радикальними змiнами в концепціях держави. Нова тенденція свідчить про те, що проблема спiвiснування держави та громадянського суспiльства протягом історично тривалого часу буде розв'язуватися на основi принципу додатковостi їх як рівнозначних структур, кожна з яких автономна, але не самодостатня: вони iснують у рiзних соцiальних вимiрах.

Обгрунтований висновок про утопiчний характер концепцiї вiдмирання держави, що мав мiсце як у лiберальних концепцiях, так і в марксизмi. Доведено, що в переважнiй бiльшостi фiлософських концепцій процес соцiального визволення людини здiйснюється не всупереч iснуванню держави, а завдяки сучасним демократичним її типам та формам, без яких неможливо мислити цивiлiзоване суспiльство.

Виявлено, що в бiльшостi праць французьких дослiдникiв в 80-90-i роки як в етатичному так i в антиетатичному напрямах змiнюється уявлення про "сильну" державу. Традицiйне її тлумачення вичерпується вiйськовою та економiчною силою, спроможнiстю пригнiчувати своїх громадян, домiнувати над iншими державами, втручатися в усi сфери життя суспiльства. Нове уявлення про "сильну" державу грунтується на забезпеченнi прав особистостi, законностi, вiдтвореннi громадянського суспiльства, розширеннi самоврядування. Демократiя в цьому випадку не мета, а засiб розвитку суспiльства i людини, вона створює умови для добровiльного прийняття людьми своїх порядкiв i законiв.

Виявлено, що синтез етатичних та антиетатичних методів, маючи суперечливий характер, заявляє про себе в 80-90-i роки як основа сучасної неолiберальної iдеологiї, претендуючи на розв`язання дилеми громадянського суспiльства та держави. У багатьох концепціях французьких філософів та соцiологiв, таких як Ж.Лабо, П.Бiрнбома, Ж.Шевальє та iнш. вiдсутня iдея протистояння держави та цивiльного суспiльства. Розвинене громадянське суспiльство не може iснувати як самодостатня автономна одиниця поза складною державною органiзацiєю. Означена тенденцiя вiдроджує iсторико-фiлософську традицiю, що йде вiд Аристотеля, Цицерона, М.Кузанського, Г.Лейбниця, Е.Дюркгейма та iнш. у розумiннi взаємовiдносин держави та суспiльства.

Інтерес фiлософiв та соцiологiв до розробки проблематики громадянського суспiльства свiдчить про обмеженiсть концепцій держав, заснованих на рацiональності. Новий погляд формує уявлення про державу з урахуванням моральних норм, менталiтету нації, культури, релігії - всього того, що супроводжує розвиток iндивiдуальної свободи людини і виступає альтернативою проти технократичної орiєнтацiї держави.

Обгрунтовано, що працi Б.Бадi, Р.Бiрнбаума, Б.Кр`єжель та iнш. можуть служити методологiчним ключем для осмислення проблеми вестернiзацiї української державностi, бо механічний перенос певних соцiальних моделей на iншi ментальнi системи може вносити елементи деструктивності та деформацiю свiдомості, що необхiдно враховувати при реформуваннi держави.

Дисертацiя є першим повним системним дослiдженням концепцій держави у вітчизняній історико-філософській науці. Здiйснений аналiз першоджерел, якi ранiше випадали з поля зору вiтчизняних фiлософiв та соцiологiв, дозволяє глибше усвiдомити ширину та глибину теоретичних розробок держави французькими дослiдниками. Дисертацiйна робота збагачує методологiю аналiзу, необхiдну для розробок аналогiчної проблематики у вiтчизнянiй фiлософiї, соцiологiї, полiтологiї.

Теоретичне та практичне значення дослiдження. Цiннiсть дослiдження полягає в тому, що воно розширює, поповнює iсторико-фiлософське знання, вводить до наукового обiгу концепції французької соціальної філософії в питаннях осмислення актуальних питань теорiї держави.

Власнi висновки, зробленi дисертантом, доповнюють методологiчні принципи iсторико-фiлософської науки, що допоможе подолати розрив мiж рiвнем теоретичних розробок у французькiй фiлософiї та аналогічними дослідженнями українських фiлософiв, соцiологiв та полiтологiв. Виявленi тенденцiї, висновки, а також метод дослiдження i його логiка можуть бути використанi для аналізу методологiчних засад сучасних держав, для розробок у галузi мiждисциплiнарних дослiджень теоретичних конструктiв у полiтичнiй, правовiй, соцiальнiй фiлософiї, а також для практичного визначення цiлей, засобiв досягнення, етапiв реформування української держави.

Результати, одержанi на основi означеної методологiї, дають привiд переосмислити традицiйнi уявлення про державу.

Фактуальний та концептуальний матерiал дослiдження цiлком може бути використаний при читаннi лекцiй, курсiв з соцiологiї, фiлософiї, полiтологiї, спецкурсiв як у гуманiтарних, так i в технiчних вищих навчальних закладах. Це дослідження допоможе студентовi, аспiрантовi, вченому, полiтичному дiячевi поглибити уявлення про проблематику держави, пiдвищити рiвень своєї методологiчної культури.

Апробацiя та публiкацiї результатiв наукового дослiдження Змiст дисертацiї вiдображено у трьох монографiях, серед яких: "Государство и общество: грани свободы". - Днепропетровск, “НГА України”, 1998 та інш., в 14 статтях в наукових збiрках, перiодичних виданнях “Вестник Московского университета”, “Нова парадигма”, “Мультіверсум” та інш. Основнi положення та теоретичнi висновки дисертацiї апробованi у виступах, 12 доповiдях на наукових конференцiях, серед яких: "Проблема соцiально орiєнтированої держави України у свiтi лiберальної та неолiберальної iдеологiї // Круглий стiл "Проблеми формування iдеологiї державного будiвництва України” (1997); “Держава, влада, бюрократiя: Францiя 70-х - Україна 90-х” //Научная конференция “Влада в Українi: Iсторiя та сучасність” (1994); “Кризовий стан держав: порiвняльний аналiз Францiї 70-х та України 90-х”.//Науково-практична конференція “Проблеми полiтичної психологiї та її роль у становленнi громадянина української держави” (1995).та інш.

Результати дослідження апробовано при читання курсів по філософії для студентів та аспірантів гірничої академії.

СТРУКТУРА РАБОТЫ

Структура дисертацiї визначена метою й основними завданнями дослiдження. Робота складається зi вступу, трьох глав, висновкiв та списку використаної лiтератури. Перший роздiл про концепцiї традицiйного пiдходу в iсторiї фiлософiї на початку другої половини ХХ ст. включає чотири глави; другий - про кризу етатичних та антиетатичних моделей мiстить п`ять глав; третiй - про шляхи подолання дилеми "етатизм-антиетатизм" мiстить три глави. Обсяг дисертацiйної роботи 394 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

держава французький філософський

У першому роздiлi "Дилема етатизму та антиетатизму у французьких соціально-фiлософських концепцiях 50-60-х рокiв" розглядаються теоретичнi витоки та осмислення держави на рубежi середини ХХ ст. а також нові підходи, що з'явилися в 60-i роки.

У першiй главi "Генезис проблеми спiввiдношення етатизму та антиетатизму в соцiальнiй фiлософiї" розкриваються iсторичнi та логiчнi засади й передумови принципiв аналiзу проблеми. Їх сукупнiсть складає сутнiсть соцiально-фiлософського пiдходу, переваги якого перед полiтичною, юридичною, економiчною методологiєю у спроможностi видiлити стратегiчний засiб iснування держави - її прагненнi до власної тотальностi як iдеальної умови регуляцiї усiх сфер суспiльства.

З метою упорядкування рiзноманiтних теорiй держави, дисертантом видiляються два головнi їх розумiння: по-перше - це етатистський принцип, що базується на державному рацiоналiзмi, по-друге - антиетатистський, що заснований на вiдокремленнi суспiльства вiд держави.

Означена класифiкацiя дозволяє осмислити концепції держави французьких філософів завдяки категорiям свобода, справедливiсть, вiдповiдальнiсть, спiлкування, вiдчуження. Такий погляд дає можливiсть здiйснити аналiз концепцiй держави з позицiй людського вимiру.

Етатистська традицiя бере своє джерело з передумови існування держави над усiма сферами людського буття i виступає головним елементом консолiдацiї суспiльства. Її витоки - це платонiвська утопiя "iдеальної держави". Вона проявляється у моделях М.Макiавеллi, Р.Декарта, Гегеля, К.Маркса.та інш. Названi фiлософи дотримуються думки, що державнi структури цементують суспiльство.

Подiбну методологiю можна охарактеризувати як соцiальний сцiєнтизм, з притаманним їй приорiтетами дослiдження елементiв, функцiй, структур, взаємозв`язкiв мiж суспiльством та полiтичною державою, що характеризується строгою регламентацiєю суспiльного життя.

Протилежна точка зору знайшла своє втiлення в антиетатистськiй традицiї, яка була характерною для iдеологiї лiбералiзму. Головним регулятором, що консолiдує соцiальне цiле, виступає саме суспiльство з його механiзмами саморозвитку. В антиетатистськiй методологiї замiсть колективних свобод суспiльства проголошується й відстоюється вища цiннiсть - свобода громадянина.

Загальною рисою антиетатистських концепцiй виступає обмеження, дiяльностi держави з її iнституцiалiзованою структурою. Ця традицiя розроблена в моделях держави у Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, I. Канта та iнш.

Антиетатичнi концепцiї засновуються на пріоритетi цивiльного суспільства над державним регулюванням.

Аналiзуючи джерела сучасних теорiй держави, дисертант дослiджує проблематику держави у французькій соцiальній фiлософiї 40-х рокiв, досліджує праці Р. Ейзенмана, Р. Маспесьоля, в яких продовжена антиетатистська позиція.

В другiй главi "Змiни соцiально-фiлософських уявлення про державу в філософській та політологічній літературі 50-х рр." аналiзуються проблеми сутностi та функцiї держави у фiлософiї, у полiтичнiй науцi й соцiологiї.

В соцiальнiй фiлософiї вiдбувається активне осмислення iдей та концепцiй, що були вiддзеркаленi у дилемi етатизму та антиетатизму: Чи притаманне самій державi гуманне та етичне начало, чи носiєм його є панiвний клас?

Iнтерпретацiя держави як носiя гуманiстичного й рацiонального джерела була характерна для етатистського напряму. Держава ототожнюється з носiями державностi - бюрократiєю. Її антигуманна сутнiсть пояснюється iррацiональними вiдхиленнями, викликаними недостатнiстю психологiчної, фахової й дiлової активності людей, як це має мiсце в працях М.Веделя, Ж.Бюрдо та iнш., чий пiдхiд можна квалiфiкувати як суб'єктно-антропологiчний.

В той перiод позначилися й iншi напрямки в розвитку теорiї. Протилежної точки зору дотримувалися теоретики соцiал-демократичного крила, якi були близькi до антиетатичної традицiї, а саме Л.Блюм, Л.Лоран, Е.Вей, А.Фiлiпп та iнш. Ними дослiджується проблема реформування буржуазної держави та можливiсть замiни її "народним соцiалiстичним типом".

Французький соцiолог Л.Блюм висуває iдею "виконавчої влади", що припускає еволюцiйний перехiд вiд буржуазно-демократичної держави до соцiалiстичної, причому автор переконаний, що цей перехiд повинен розпочатися з визволення людей з пiд влади соцiального поневолення. У робочого класу з'явиться можливiсть пройти школу управлiння через рiзноманiтнi парламентські форми, самоврядування. Така спiлка допоможе гуманiзувати державу, перетворити її на демократичний iнститут, поступово звiльнитися вiд державного диктату.

У главi зазначається, що у концепцiї "етичної" держави Л. Блюма максимально врахований елемент традицiй, культури народу, його менталiтету, закодований у досвiдi релiгiйного свiтосприйняття.

У дисертацiї докладно аналiзується дискусiя вiдносно загальної теорiї держави, яка розпочалася серед представникiв фiлософських i соцiологiчних шкiл наприкiнцi 40-х - поч.50-х рр. В результатi дискусiї виявилися двi протилежнi точки зору на проблему походження держави: теорiя суспiльного договору та конфлiктна теорiя. Якщо теорiя суспiльного договору наполягає на привнесеннi гуманiзму у державнi структури, то конфлiктнiй теорiї притаманна онтологiзацiя держави з її етичним началом.

Працi М.Озу, Е.Вея, Р.Полiна та iнш. пiдтримували думку про народження стародавнiх держав на основi згоди та договору мiж людьми. Дисертантом визначено, що теорiя суспiльного договору, яка йде вiд Ж.-Ж.Руссо, досить слабко розроблена у французькiй дослiдницькiй лiтературi.

Iнший погляд на проблему походження держави має мiсце у працях Б.Жувенеля та прибiчникiв марксистського напряму, що вiдстоюють позицiї теорiї конфлiктiв як результату сутички економiчних та полiтичних iнтересiв груп, родiв, класiв.

Багатьма дослiдниками вiдзначалися недолiки, притаманнi конфлiктнiй теорiї, такi як недооцiнка духовного значення держави, її зв'язку з народнiстю, нацiєю та неспроможнiстю пояснити появу нових держав.

Антиетатистська традицiя, в основi якої лежить теорiя суспiльного договору, "колективна воля", виходить з iдеї привнесення гуманiзму у формально iснуючі схеми держави.

Пiдводячи пiдсумок главi відзначимо, що в означений перiод, незважаючи на наявнiсть протилежностей етатистської та антиетатистьскої традицiї, обидва пiдходи збігаються у своїй однобiчностi: якщо перший iз них вiдрiзняється абсолютизацією держави як суб'єкта перетворень, то другому пiдходу притаманна персонiфiкацiя державної системи та емпiричний погляд на її iснування.

У третiй главi "Еволюцiя этатистської концепцiї в технократизмі та функціоналізмі в 60-i роки" мова йде про вiддзеркалення в соцiальнiй фiлософiї державного впливу на суспiльство. Завдяки цьому визначилася проблема: яка оптимальна форма держави найбiльше сприяє гармонiзацiї суспiльних вiдносин?

Реакцiєю на сповзання Францiї до авторитаризму стало змiцнення антиетатиських концепцiй, репрезентованих соцiологами Р.Ароном i Ш.Бетелейном, якi проаналiзували наслiдки тоталiтарного фашистського та радянського режимiв, а також симптоми авторитаризму у Францiї.

Тоталiтаризм зображується ними як специфiчна форма держави, заснована на повному контролi усiх сфер людського буття. Лише держава володiє закiнченою формою свободи, оскiльки "вищий закон розуму може проявити себе за умови повного пiдпорядкування частини цiлому", як справедливо говорить А.Арон.

Дисертантом вiдзначається, що "офiцiйна" полiтична соцiологiя 60-х рокiв дотримується в бiльшiй мiрi етатистської традицiї, i заявляє про себе пошуком нової функцiональної методологiї, в якiй держава визначається як "система" з великою кiлькiстю "пiдсистем". Соцiологи Г.Гремьон, Ж.Уорно, М.Крозьє пропонують удосконалити державу, зробити її рацiональним та гнучким апаратом управлiння, але при цьому за рамками дослiдження залишається проблема свободи особистостi та демократизацiї суспiльства.

Дисертант доходить висновку, функціоналiзм бере свiй початок з картезiанської традицiї чистого знання та наукової строгостi теорiї. З цiєї причини категорiальний апарат функцiоналiзму є занадто обмеженим, щоб умiстити в собi поняття свободи, особистостi, справедливостi, цивiльного суспiльства.

Обгрунтованому аналiзу пiдданi у дисертацiї роботи французького соцiолога та полiтолога М.Крозьє. В раннiх творах вiн робить спробу вписати свободи індивідів у бюрократичну державну систему. Проте пропонована ним трактовка волi заснована на прагматичному розумiннi iндивiда як агента виробництва. Але вже в працях "Бюрократичний феномен" та iнш. М.Крозьє визначає центральну ланку кризи авторитарно-тоталiтарних систем а також мiсце й роль людини, як соціального виконавця.

Французький соцiолог зводить людину до її творчого начала, до головного чинника перетворення держави й соцiальних зв'язкiв.

Криза суспільства, на його думку, йде вiд сакралiзацiї державою загального iнтересу, бо сьогоднi вона вiдтворює "полiтико-теологичне" мислення вiджилих форм державностi.

У працях М.Крозьє вiддзеркалюються суперечливi тенденцiї: iндустрiальний тип розвитку Францiї i вiдповiдна йому державно-бюрократична система стають гальмом на шляху прогресу, розвитку суспiльних i iндивiдуальних свобод.

У четвертiй главi "Перехiд до антиетатизму як нового етапу розвитку теорії держави у філософській концепції “нових лівих” і в епістемології" звертається увага на повернення концепцій держави до проблеми узгодження державної регуляцiї з наявнiстю соцiальної орiєнтацiї i свободи iндивiда.

В низцi праць антропологiчної та анархістської орiєнтацiї .Жуярда, Д.i Ж. Кон-Бендiт, Ж.Метрона, П.Клястра та iнш. був розпочатий активний пошук консолiдуючого елементу суспiльства, що знаходиться поза державними структурами. В їх концепціях держави здiйснюється теоретичний пошук альтернатив державi як головному регулятору соцiальних зв'язкiв. Зокрема, авторами висувається iдея самоорганiзацiї суспiльства, що заснована на тисячолiтньому досвiдi людства, спроможному замiнити собою всi функцiї держави. Дисертантом вiдмiчається непослідовність такого пiдходу через абсолютизацiю недержавного регулювання, що змикається з анархiзмом.

Мiж тим, етатистська тенденцiя, що має досить сильнi коренi у Францiї, не зникає пiд новими вiяннями, а осмислюється в класичнiй соцiологiї, що подiляється на два напрями: полiтичну соцiологiю та критичний структуралiзм.

Представниками полiтичної соцiологiї, П.Гремьоном, Л. Сфезом та iнш., робиться спроба вийти за рамки функцiоналiстського тлумачення держави як чисто юридичного та iнституцiонального феномену, включити в аналiз чинники її адаптацiї до умов iнтенсивної iндустрiалiзацiї. Автори вбачають причини вiдчуження людини вiд держави в суперечностi мiж названим державним репресивним апаратом та принципами вiльної життєдiяльностi людей.

Другий напрям, репрезентований соціологічним структуралiзмом М.Кастеля М.Годельє, М.Фуко та інш., заснований на таких поняттях як "комбiнацiя", "елемент", "iнварiанти", необхiдних для глибшого осмислення державної практики, що говорить про прихильнiсть авторiв до етатистської традицiї.

Осмислюючи функцiї та призначення держави, М.Фуко розкриває соцiально-психологiчний механiзми пiдпорядкування та влади, якi вiдносяться не тiльки до держави, але й до iнших форм вiдносин - економiчних, духовних, релiгiйних, моральних.

М.Фуко пiдходить до аналiзу держави з позицiй глибокого вивчення культури як фундаментального пласту людської цивiлiзацiї, що iснує поза свідомістю індивідів. Знаково-символiчнi системи, сконцентрованнi у людськiй культурi як колективному несвiдомому, стають для М.Фуко найважливiшими чинниками формування самосвiдомостi громадянина в державi.

Введення до аналiзу психологiчних, релiгiйних i культурних аспектiв, виділених М.Фуко, дає можливiсть по-новому оцiнити проблему вiдчуження людини вiд держави, виявити iснування економiчної, полiтичної, релiгiйної форми примусу, але М.Фуко недооцiнює сучасну демократичну державу як загальнолюдську цiннiсть.

Дисертант робить висновок, що у 60-i - поч. 70-х рр. почалася тотальна критика держави. Структуралiсти, психологи, антропологи, функцiоналiсти, "новi фiлософи" шукають новi теоретичнi основи для визначення ролi держави у буттi суспiльства. Не зумiвши подолати старi теоретичнi схеми, бiльшiсть iз них формулюють проблеми, вирішення яких у майбутньому змiнять напрям теоретичної думки Францiї.

В другому роздiлi "Змiна парадигми неомарксистської теорiї держави у 70-i роки у Францiї: вiд етатизму до антиетатизму" мова йде про традицiйну та нетрадицiйну марксистську методологiю аналiзу держави. Аналiзу пiддаються моделi та уявлення про державу Л.Альтюссера, Р.Фоссаєра, М.Пулантзаса та iн.

У першiй главi "Концепції держави та суспiльства у традицiйному марксизмi" аналiзуються дискусiї французьких теоретиків марксизму навколо проблем державного пiдпорядкування як засобу подолання вiдчуження, а в зв'язку з цим i перспективнiсть iдеї вiдмирання держави. Означена проблематика розробляється в рамках традицiйної марксистської методологiї Ж. Ложкiним, П.Боккара, Ж.Венсеном, Кр.Бюсi-Глюксман та iнш.

Дисертантом визначено, що Кр.Бюсi-Глюксман у роботi "Грамши i держава" з`ясовує основнi положення iталiйського марксиста в дослiдженнi ним цивiльного i полiтичного суспiльства. Виділені нею два тлумачення держави, що зводzться як "вузького", коли держава зведена до "корпоративної структури”, так і до "широкого", iнтегрального, що мiстить у собі державну iдеологiчну систему, полiтичне i цивiльне суспiльство, соцiально-культурне середовище.

Дисертант вiдзначає, що позицiя ортодоксальних марксистiв починає еволюціонувати до цiнностей буржуазної демократiї. Таку точку зору висловлює марксист Ф.Ерзог. Вiн стверджує, що держава повинна бути завжди нейтральною за будь-якої суспільно-економічної формацiї. Він вважає, що з цiєї причини немає необхiдностi руйнувати державний апарат, сформований за iсторично тривалий період переходу до соцiалiзму.

У главi також докладно аналiзується широкий спектр дискусiй, присвячених концепцiї вiдмирання держави.

Дисертантом доводиться, що в працях французьких соцiологiв та полiтологiв К. Раджавi, А.Брiмо, Л.Нiзарта, Ж.Бюрдо та iнш. обгрунтовується помилковiсть марксистської тези про відмирання держави. Будучи запозиченою К.Марксом у А.Сен-Сiмона, iдея вiдмирання держави не була пiддана науковому обговоренню, а вiдразу була покладена в основу марксистської теорiї.

Дисертант доводить, що вiдбитий етатизм у марксистському напрямi 70-х рокiв "знiмає" проблематику свободи iндивiда та суспiльства та заперечує концепцiї вiдмирання держави. Дискусiя про вiдмирання держави мiж марксистами та представниками iнших напрямкiв фiлософiї так i не була завершена - вона ще бiльше загострила проблему держави i свободи.

У другiй главi "Iнтерпретацiя проблемы держави та суспiльства в марксистському структуралiзмі" мова йде про нетрадицiйнi марксистські пiдходи до аналiзу держави. Л.Альтюссер i Р.Фоссаєр ставлять проблему: чи можна здiйснити науковий аналiз сучасної держави як найважливiшого феномену соцiальної органiзацiї?

Французький марксист Л.Альтюссєр у своїх працях "Iдеологiя та iдеологiчнi апарати держави ", "Елементи самокритики " та iн. переконаний, що марксистська теорiя держави достатньо не розроблена. Він уточнює проблему: держава тримається у суспiльствi завдяки "голому примусу", чи використовує для цього iншi механiзми? Як повинна бути органiзована технологiя влади, щоб виходила за рамки репресивного апарату?

Фiлософ зробив спробу осмислити марксистську проблематику держави з використанням структуралiстського понятiйного апарату, віддзеркаленого у взаємозалежностях економiки, полiтики й iдеології. З метою досягнення наукової строгості дослiдження, автор вiддiляє "репресивнi державнi апарати" вiд "iдеологiчних державних апаратiв" тим самим розширює проблематику.

Дисертантом доводиться, що iдеологiчнi апарати нагадують бiльше пiдсвiдомi архетипи iдеологiї, нiж традицiйну форму розумiння суспiльної свiдомості.

Таким чином, Л.Альтюссер репрезентує своїми дослiдженнями нетрадицiйний марксизм з ухилом до структуралiстської методологiї та пошуку мiсця iдеологiї в державних апаратах. Недостатність його поглядiв у тому, що проблематика демократичної держави, спiввiдношення її зi свободою людини залишаються невисвiтленими.

Iнший представник унiверситетського крила марксизму Р.Фоссаєр, поглибив структуралiстський пiдхiд у восьмитомнiй працi "Суспiльство". Вiн виходить з передумови, що марксизм заклав пiдвалини для розробки теорiї держави, але концепція так i залишилася незавершеною.

Р.Фоссаєр робить спробу виправити помилку побудовою нової iєрархiї марксистських понять, вводячи такi категорiї як "суспiльна формация", "економiчна формация", "полiтична формацiя", та iнщ. В питаннi типізації держав вiн спирається на структуралiстський метод Л.Альтюссєра та Е.Балiбара. Р.Фоссаєр моделює можливi iсторичнi типи держав, їх апарати, iнструменти влади, класи, форми панування пiдпорядкування, видiляє варiабiльнi їх спiввiдношення з рiзноманiтними елементами цивiльного суспiльства. Вiн доводить, що еволюцiя полiтичних процесiв спрямована на формування нового типу демократичної держави на основi розвиненого громадянського суспiльства.

Як у працях Р.Фоссаєра, так i впрацях Л.Альтюссера чiтко зафiксованi детермiнанти структур держави, в основi яких лежать причиново-наслiдковi вiдносини як фундамент їх методологiї. На думку дисертанта, усе це говорить про добре засвоєний авторами алгоритм суспiльного розвитку, притаманний в бiльшiй мiрi минулому столiттю та перш. пол. ХХ ст. Такого пiдходу для аналізу держави сьогоднi недостатньо, тому що економiка, полiтика, культура перебувають у рiзних ритмах змiн та розвитку.

Утретiй главi "У Оновлення методологiї аналiзу держави та суспiльства в неомарксизмі А.Лефевра" мова йде про новi погляди французького фiлософа на теорiю держави. Вiн ставить проблему: чи є демократiя умовою здiйснення свободи людини й характеристикою самої держави, чи демократiя вноситься в державу iз сфери соцiального? А.Лефевр розвіює свої сумнiви відносно змiсту основних марксистських положень i вiдзначає, що вони є суперечливi й невизначенi.

Чи треба вiдкидати марксистську теорiю через те, що вона не в змозi пояснити новi соцiальнi явища? Нi в якому разi, запевняє А.Лефевр, бо марксизм є iстотною частиною людської культури. Його треба не вiдкинути, а визволити вiд догматизму, вiд iдеологiї, вiд полiтичної кон'юнктури, зробити робочою теорiєю.

В аналiзi держави французький дослiдник виходить із таких методологiчних принципiв: по-перше, держава не може вiдмирати в мiру свого розвитку, а набуває нових функцiй, що змiнює її сутнiсть. По-друге, сучасна держава стає мiрою розвитку суспiльства й людини, виступає в виглядi гаранта демократичних свобод, що суперечить основнiй iдеї К.Маркса. По-третє, державу, як соцiальний феномен, необхiдно аналiзувати виходячи зі свiтової системи держав. А.Лефевр застерiгає, що вибiр методологiї для аналiзу держав на локальному рiвнi може бути небезпечним через впадання в iсторицизм, а в аналiзi свiтової системи держав - у логiцизм, наслiдком якого буде абстрактне конструювання моделей.

Вихiд iз методологiчних трудностей марксизму бачиться А.Лефевровi у введеннi до наукового обiгу нової категорiї - "державного засобу виробництва". Він аналiзується А.Лефевром на широкому iсторичному матерiалi схiдних та латиноамериканських державних моделей (Кiтай, Iран, Мексика, Чiлi), а також європейських (СРСР i Нiмеччина). Останнi виступають класичними зразками європейського досвiду ХХ столiття. Згiдно з поглядами А.Лефевра, весь репрезентований емпіричний матерiал свiдчить про глобальну невирiшену проблему пiзнання сутності i функцiй сучасної держави. Для А.Лефевра iз логiки розвитку державного засобу виробництва випливає висновок: полiтичнi подiї у Празi, Польщі, Румунiї, Францiї у 50-60-i роки є ланкою одного ланцюга, якi мають одну й ту ж логiку розвитку.

В його концепції держави лунає один рефрен, що вiддзеркалює антиетатичну позицiю автора: держава не спроможна надати змiст iсторiї, бо вона завжди має свою власну логiку розвитку.

Праця французького соцiолога пiдвела своєрiдний пiдсумок рiзним дискусiям, що проходили у Францiї в перш. пол. 70-х рокiв нашого сторiччя.

В четвертiй главi "Трансформацiя дилеми "етатизм-антиетатизм ” в політичній соціології М. Пулантзаса" мова йде про еволюцiю поглядiв французького соцiолога, автора понад 70 робiт з полiтичної соцiологiї, головне мiсце в яких вiдводиться державi.

М.Пулантзас вирiшує проблему: Чи сприяє держава розквiту унiверсальних свобод особистості? Якщо так, то чи можливий соцiалiзм не полiцейський, а демократичний, який дiйсно враховує полiтичнi та iндивiдуальнi свободи кожного?

М.Пулантзас вiдкидає лiберальну концепцiю, засновану на розподiлi на державу i цивiльне суспiльство, як i марксистську iнструменталiстську концепцiю, в якiй держава є простим вiддзеркаленням класової боротьби.

На думку дисертанта, М.Пулантзас головною детермiнантою соцiального розвитку вважає не економiку, а полiтику. У праці "Криза держави" видiляються двi традицiйнi методологiчнi основи аналiзу держави, що мають мiсце в сучаснiй лiтературi. Перший - "інструменталiстський", другому властиве розумiння держави як суб'єкта перетворень.

Як показує соцiолог, у цих двох концепцiях можна видiлити загальну тенденцiю - співвiдношення мiж державою та класами фiксуються на пiдставi зовнiшнiх рис, а не глибоких внутрiшнiх основ. Н.Пулантзас робить висновок: держава не є нi знаряддям, нi iнструментом класу, анi автономним суб'єктом. Вона виступає "конденсацiєю", згустком спiввiдношення класових сил. У свiтлi такого змiсту поняття держави, полiтика розглядається як результат суперечностi мiж класами й соцiальними групами, вписаними в структуру самої держави.

В останнiх своїх працях М.Пулантзас дає ескiз нового розумiння соцiалiзму та мiсця полiтики в соцiальних вiдносинах. Новi неполiтичнi вимоги соцiальних рухiв стали практичною альтернативою марксовому розумiнню полiтики, змiст якої в тому, що не будь яка боротьба у суспiльствi є боротьбою полiтичною. Французький соцiолог вказує, що полiтика а iдеологiя виступають головними чинниками вiдчуження людини.

М.Пулантзас вiдзначає головну хибу всiх партiй - це їх генетичне прагнення до захоплення полiтичної лади, бо нiяка партiя, що вiддзеркалює інтереси певного класу, або iнших прошаркiв населення, не гарантує свободи всiм, оскiльки вона завжди функцiонує вiдповiдно до своєї власної природи.

"Копернiканський переворот" в осмисленi полiтики та людини, здiйснений М.Пулантазасом, спрямований на визволення суспiльства вiд етатичних структур, стає однiєю iз причин пiдвищеного iнтересу фiлософа до єврокомунiстичної тематики та проблем громадянського суспiльства.

У висновках до глави мовиться, що творчiсть М. Пулантзаса є яскравою iлюстрацiєю еволюцiї поглядiв мислителя вiд етатизму до антиетатизму. М.Пулантзас розв'язав проблему подолання вiдчуження людини вiд держави, визначивши полiтику однiєї з форм вiдчуження, а полiтичну неволю - причиною морального спустошення людини.

У п'ятій главi "Подальша розробка антиетатизму в філософських концепцiях обгрунтування єврокомунiзму" йдеться про новi напрацювання в теорiї держави, що належать соцiал-демократичному крилу марксизму, презентованого Кр.Бюсi-Глюксман, А.Вебером, Ф.Лада, Ж.Бланком та iнш., якi розв`язали проблему збереження держави як соцiально важливого iнституту.