Суперечності сучасного світу і моделювання майбутнього

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Суперечності сучасного світу і моделювання майбутнього

Вступ

цілісність науковий філософський пізнання

На сучасному етапі всесвітньо-історичного процесу інтенсивно відбувається інтернаціоналізація суспільного життя. Ця тенденція посилює актуальність соціально-філософського питання про єдність людства. Чи здатні люди Землі досягти згоди і розуміння проблем один одного, або вони являють собою вічно ворогуючі спільноти, нездатні дійти мирової єдності?

Проблеми сучасності що загострилися на рубежі століть змушують людей відчути планетарну спільність їх долі. Термоядерна загроза, загроза міжнародного тероризму, екологічні проблеми, економічні кризи призводять людство до усвідомлення власної єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності.

Західні дослідники (зокрема, представники «Римського клубу») вважають, що сучасному людству загрожує близько сотні глобальних проблем. Вітчизняні - нараховують таких близько трьох десятків. Набагато істотнішим є встановлення серед них пріоритетних, які необхідно вирішувати в першу чергу, і як вирішувати. Мова йде про конкретні наукові, техніко-техналогічні, матеріально-ресурсні шляхи, методи й засоби їх вирішення та затрати, які має понести людство.

Науковці єдині в тому, що глобальні проблеми загрожують людському буттю. Особливо резонансними є екологічні. Тому стан сучасної екології є постійним об'єктом роздумів мислителів. На думку А. Печчеї та М.Ф. Реймерса, людина сама створила ці проблеми, «у ній всі початки і кінці». Якщо людина не зміниться, то ніщо не вбереже її від долі динозаврів. Дослідники свідомі того, що глобальні проблеми - найважливіші. Сукупність їх може варіюватися, але гострота їх та життєва значимість для суспільства й цивілізації величезна.

Людство - це можливо єдиний вид живих істот, який живе з відчуттям часу і ділить його на сьогодення, минуле і майбутнє. Можна сказати, що одним з невід'ємних якостей виду Homo sapiense є інтерес до майбутнього. Кожна конкретна людська соціальна система на будь-якому відрізку своєї історії завжди намагається дізнатися, прояснити, пророчити й передбачати своє майбутнє. Люди не перестають замислюватися про прийдешнє. Майбутнє, і далеке, і близьке, стосується як конкретної особистості, так і суспільства в цілому. Майбутнє тривожить нас усіх у силу якихось внутрішніх психологічних або наукових мотивацій плюс, звичайно ж, з точки зору соціально - економічної вигоди. Проте, при всіх численних спробахпередбачення соціального розвитку досі не створено єдиної однозначної картини майбутнього[17]. Людство так і не може прийти до спільного знаменника з приводу завтрашнього дня як окремої особистості, так і суспільства в цілому.

Спроба створення цілісної універсальної картини майбутнього суспільства в досить віддаленій його перспективі зажадала б величезних витрат як матеріальних, так і наукових. Що стосується найближчого майбутнього, то його можливо спрогнозувати на основі моделі.

Вагомий внесок у загальну гносеологічну характеристику моделювання внесли такі вітчизняні та зарубіжні дослідники, як В. Абишов, Н. Аксонов, М. Амосов, К. Батороєв, Б. Бірюков, Н. Буник, М. Бусленко, В. Виноградов, В. Глушков, В. Данілов?Данільян, У. Ешбі, О. Ляпунов, М. Моісеєв, В. Налімов, А. Нікітін, І. Новік, Ф. Полак, В. Штофф та інші.

Методологічні засади наукового пізнання і прогнозування соціальних процесів в їх різних проявах, аналізи суспільства загалом отримали детальний розвиток в працях М. Арчера, Л. Берталанфі, І. Бестужева?Лади, Ж. Бодрійара, М. Данилевського, К. Маркса, К. Поппера, І. Пригожина, П. Сорокіна, Е. Фромма, О. Шпенгіра, М. Хайдеггера, К. Ясперса та інших авторів.

Аналізуючи праці зазначених авторів, доходимо висновку, що в контексті гносеологічних концепцій метод моделювання розглядається переважно як спосіб творення моделей?аналогів, що відображають явища та процеси дійсності, які вивчаються математикою, природничими і технічними науками.

Моделювання традиційно приймається як метод творення моделей?аналогів явищ і процесів дійсності, що існують на даний момент, з метою отримання нової інформації про реальний об?єкт через модель в умовах складності або неможливості його безпосереднього вивчення.

З іншого боку, моделювання соціальних процесів, характеризуються якісною відмінністю від фізичних, технічних, біологічних об?єктів, вимагає наявності високої філософської культури, вміння бачити внутрішню логіку. 3 розвитку конкретних соціальних явищ та процесів. Незважаючи на певні здобутки сучасних зарубіжних і вітчизняних філософів, соціологів, культурологів в осмисленні проблеми майбутнього, які доповнені концепціями біфуркації, циклічності, нелінійності та варіативності історичного розвитку, а також дослідженнями методологічного характеру, слід визнати, що соціальна філософія все ще перебуває в стані пошуку концепції майбутнього цивілізації, а наявні розробки мають розрізнений характер.

1. Суперечності сучасного світу

1.1 Цілісність сучасного світу і його суперечності

Боротьба за скорочення озброєнь, охорона навколишнього середовища людського проживання, подолання крайніх форм економічної відсталості, убогості і голоду, захист людських прав, боротьба з тероризмом - це проблеми, для вирішення яких вже недостатньо простого сусідського співіснування різних країн і народів, їх взаємної нейтральної лояльності. Нові проблеми диктують необхідність кооперації людей усього світу на основі взаємної довіри, взаєморозуміння і визнання загальнолюдських цінностей.

Однак питання про можливість такої всесвітньої кооперації залишається відкритим. Його рішення ускладнюється тим, що до складу світового співтовариства входять соціокультурні освіти, що відповідають різним стадіям суспільного розвитку. Це стає причиною самої різної конфронтації ідей, які можуть відображати як історично справедливі вимоги народів, так і вимоги, продиктовані національної амбіцією.

Зіткнення протилежних цінностей, інтересів, ідеологій різних країн ускладнює формування світового консенсусу, згоди. Але є вагомі підстави допустити, що усвідомлення загрози тотального знищення людства змусить представників різних країн і народів визнати необхідність глобального об'єднання для власного виживання. І. Кант писав з цього приводу, що люди зазвичай глухі до доводів розуму, що рекомендує їм норми згоди правового залагодження конфліктів. Вони слідують голосу своїх власних інтересів і виявляються сліпими агентами розбратів і воєн. Але коли антагонізм досягає крайньої гостроти і на горизонті історії з'являється привид міроразрушітельной війни, ця вузькокорисливих тенденційність свідомості терпить фіаско. Робиться очевидним, що людям належить або загинути, або схаменутися і погодитися на обопільні компроміси.

В даний час більшість суспільствознавців як найважливішої детермінанти світового конкурсу розглядають загальнолюдські цінності, які повинні знаходитися в пріоритеті щодо будь-яких приватних інтересів окремих груп, соціальних верств, країн, народів.

У рамках філософських підстав вирішення глобальних проблем можна виділити: світоглядні підстави, які включають в себе сукупність фундаментальних законів буття, матерії, уявлення про місце людини і ролі людини у Всесвіті, уявлення про взаємодію людини, суспільства і біосфери; гносеологічні підстави, які включають принцип конкретності істини, принцип системності, комплексний і міждисциплінарний підходи; соціально - аксіологічні підстави, що характеризують вирішення глобальних проблем з погляду цілей та ідеалів суспільства, системи людських цінностей. Людський розум повинен прийняти відповідальність за збереження всієї біосфери, за долю людства в перспективі вирішення глобальних проблем. Їх можна віднести до корінних проблем сучасності. Вони мають не тільки практичний, але і глибокий філософський смисл. Целостность сучасного світу, його суперечності. На планеті Земля живуть більше 6 млрд. чоловік, що представляють три основних (екваторіальна, монголоїдна і європеоїдна) і кілька перехідних расових груп, згуртованих у більш ніж 1000 етносів, які розмовляють різними мовами, кількість яких не піддається точному підрахунку (від двох до трьох тисяч) і які поділяються на 23 мовних сім'ї. У сучасному світі існує більше 2000 незалежних держав, самостійно проводять внутрішню і зовнішню політику, що мають різноманітні форми правління і територіального устрою. Держави різняться за рівнем економічного розвитку та рівнем життя людей. Різноманітний релігійний вигляд сучасного світу. Різноманіття культур, національних та місцевих традицій, способів життя і стилів поведінки. Різноманіття сучасного світу пояснюється відмінністю природних і кліматичних умов, що визначають своєрідність відносин конкретного суспільства і природного світу; специфікою історичного шляху, пройденого народами та державами; різноманітністю зовнішніх впливів; безліччю закономірних і випадкових подій, не завжди піддаються обліку і однозначного істолкованію. Факторамі цілісності є: розвиток засобів комунікації. Сучасне суспільство стає суспільством інформаційним. У єдиний інформаційний потік з'єднуються практично всі регіони планети; розвиток транспорту, яка зробила сучасним світ «маленьким», доступним для пересування; розвиток техніки, в тому числі військової, з одного боку, перетворює світ у єдине техніко - технологічний простір і зробила реальною загрозу знищення людства - з іншого; розвиток економіки. Виробництво, ринок стали дійсно світовими, економічні, фінансові, виробничі зв'язки є найважливішим чинником єдності сучасного людства; гострота глобальних проблем, які можуть бути вирішені тільки спільними зусиллями світового співтовариства. Зазначені процеси є елементами глобалізації, які породжують серйозні проблеми: уявлення про можливості необмеженого промислового та науково - технічного зростання виявилися не спроможними; баланс природи і суспільства порушений; темпи технологічного процесу непосильні; назріває розрив між розвиненими країнами та країнами «третього світу»; посилюється тенденція до стирання культурних, етнічних цінностей[15].

Взагалі, в кожній системі майже завжди є з самого початку їх існування ті чи інші суперечності, специфічно їм притаманні. Спочатку такі можуть бути мало помітними, але з часом, у міру еволюції в ту чи іншу сторону всієї системи, ці протиріччя можуть не тільки розвиватися, а й взяти гору над позитивними елементами даної системи. В останньому випадку, така еволюція цих протиріч перетворює їх в згубні, тобто невблаганно ведуть до загибелі самої системи.

У рамках філософії глобальних проблем становить інтерес концепція, висунута одним з найбільших соціологів XX століття П.А. Сорокіним [27].

П.А. Сорокін вважає, що деморалізація і її згубні наслідки в суспільстві можуть бути зупинені лише за допомогою збільшення виробництва та акумуляції неегоїстічеських любові до людини й людства На його думку головна історична місія людства полягає в безмежному творенні: накопиченні та удосконаленні. Істини, Краси і Добра в самій природі людини, в людському розумі і поведінці, в суспільному житті і поза нею, у відношенні людини до світу і один одному. Ця місія (мета), підкреслює П.А. Сорокін, ставиться і досягається самими людьми, і вона є справжнім мірилом людського прогресу. І тільки таке творення людьми самих себе сприятиме збільшенню виробництва і нейтралізації егоїзму в суспільстві. П.А. Сорокін стверджує, що неегоїстічеських творча любов являє собою величезну силу. Саме така любов може покласти край агресивності людей відносно один одного, оскільки любов породжує любов неегоїстічеських і мудра любов, яка культивується у відносинах між людьми в суспільстві, проявляється як життєдайна сила, бо стає найсильнішим протиотрутою проти тенденцій злочинності, ненависті, страху Така любов - ефективний засіб для освіти і морального облагородження людства.

Важко не погодитися з цими міркуваннями і дуже хочеться вірити разом з П.А. Сорокіним, що якщо збільшення неегоїстічеських творчої і мудрої любові візьме гору в суспільстві, т.е. якщо людство серйозно поставиться до цього завдання - тоді надзвичайно небезпечна криза нашого століття може бути подоланий і - гармонія, щастя і мир - вітатимуть прийдешні покоління.

Цікаву програму вирішення глобальних суперечностей суспільного розвитку пропонує відомий американський соціальний філософ Джон Белл[5]. Він закликає людей у всіх своїх взаєминах дотримуватися принципів терпимості та плюралізму На думку Д. Белла, громадська сфера повинна регулювати взаємовідносини людей на основі ліберальних принципів договору, контракту, угоди, приватна ж сфера - це область індивідуального вибору, що підкоряється виключно правилам тих асоціацій і груп, до яких кожна людина добровільно себе відносить. Соціальний порядок у суспільстві повинен грунтуватися на тому, що різноманіття думок врівноважується універсалізмом загальних правил Щоб таке урівноваження приватного та загального мало місце, як вважає Д Белл, моральні проблеми повинні ставитися переважно до приватної області і не повинні проводитися в життя шляхом суспільного примусу. Крім того, за Д Беллу, необхідно уникати політизації культурних розбіжностей, бо вони можуть стати причиною суспільного конфлікту.

Відомий американський політолог З. Бжезинський, розмірковуючи про сучасних глобальних протиріччях світу шляхах їхнього вирішення, основний акцент робить на вірі людей. Він вважає, що віра - це «соціальний цемент», суттєвий компонент суспільного життя, бо суспільство, якщо воно ні в що не вірить, це суспільство розпаду. чому наявність загальних (значущих) почуттів і об'єднуючою віри, здатне багато в чому стимулювати рішення стоять перед людьми проблем суспільного розвитку. З точки зору З. Бжезинського, таким об'єднуючим духовним початком - вірою сучасної людини повинен стати раціональний гуманізм. Раціональний гуманізм - це інтернаціоналізм, неприйнятність будь-яких форм тоталітаризму, імунітет до всякого роду утопій, особливо до тих, де мова йде про негайне вирішення соціальних питань, опора на наукові підходи. Раціональний гуманізм - це така форма світогляду, яка вирішення всіх питань співвідносить з інтересами кожної людини в поліпшенні життя і дотриманні його прав.

Таким чином, філософія глобальних проблем представляє широкий спектр аналізу протиріч сучасного світу і способів їх вирішення. Показово, що це філософський напрямок, пропонуючи шляхи подолання протиріч, виходить з людини, її прагнень і волі вирішити їх.

1.2 Глобальні проблеми сучасності

Сучасне людство вступило в третє тисячоліття свого розвитку, яке породило нові проблеми й виклики, загострило увагу до традиційних глобальних проблем.

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріали) призвели, з одного боку, до глибоких якісних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу, який має суперечливий характер. У ньому переплелись позитивні й негативні явища: вдосконалення технологій і зростання виробництва, що сприяють повнішому задоволенню потреб людей, раціональнішому користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування тощо. З іншого - забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія ґрунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар навколо землі, погіршується стан здоров'я людей тощо. Певні труднощі виникають і з самого життя та діяльності людини[14].

За своєю сутністю, масштабністю і значимістю вони різні: одні мають локальний характер і не потребують для вирішення величезних зусиль, ресурсів та коштів; інші - спричиняють вплив у межах певного регіону, і також не становлять суттєвих труднощів. Проте є й такі, які зачитають інтереси всього людства, несуть загрозу всім землянам, всьому живому на Землі. Це проблеми планетарного порядку. Вони, у найбільшій мірі, турбують людство, змушують Його замислюватися над своїм майбуттям, шукати шляхи, методи й засоби їх вирішення.

Термін «глобальні проблеми» з'явився у 60-х роках XX ст. Спочатку на Заході, згодом - на Сході, у колишньому Радянському Союзі. Як тоді, так і тепер, серед науковців, філософів не існувало єдиної, загальноприйнятої, універсальної думки на природу і причини їх виникнення, оцінку та шляхи вирішення. І по цей день існує розбіжність стосовно чисельності глобальних проблем. Глобальні проблеми є об'єктом вивчення багатьох наук (природничих, соціально-гуманітарних, в тому числі й філософських) [7]. Кожна з них, окрім філософії, досліджує один або декілька аспектів проблеми. Філософія прагне до комплексного, всебічного їх дослідження, націлює людину (людство) на їх гуманістичний аспект, встановлює їх концептуальний зв'язок з людською діяльністю та загальними тенденціями розвитку. Філософська теорія спрямовується на випрацювання та забезпечення методології, методів і методик дослідження цих проблем. Завдяки філософському знанню стає можливим дослідити наукові й соціальні шляхи їх вирішення. Філософське знання забезпечує комплексний, системний підхід, інтеграцію науки і практики. Як теоретичний світогляд, філософія займається дослідженням і розробкою світоглядних аспектів глобальних проблем, актуалізує їх у контексті глобального світогляду і, таким чином, доносить до людини (людства).

Філософське дослідження глобальних проблем виходить із об'єктивного статусу їх існування. В їх основі лежить суперечність між людиною (суспільством, людством) та існуючою дійсністю, спроможністю природного Й суспільного середовища задовольняти людські потреби, інтереси й бажання. Це реальні, а не ілюзорні проблеми. А відтак, їх аналіз має бути об'єктивним, а шляхи вирішення - реалістичними. Вони реально й дієво впливають на сучасний розвиток, темпи прогресу і несуть загрозу (в разі їх не вирішення) майбутньому людства.

Глобальні проблеми вимагають для свого вирішення кооперації зусиль усіх країн і народів, оскільки вони не знають кордонів, зачіпають усіх, заважають усім нормально жити та діяти. Вони настільки ємкі і складні, що жодне суспільство, країна самостійно вирішити їх не в змозі Тому міжнародне кооперування зусиль та ресурсів землян - життєва необхідність. Це й глобалізує світ, сприяє єднанню, цілісності й взаємозалежності суб'єктів цивілізаційного процесу, поглибленню міжнародних відносин і співробітництва. Це виклик, який ставить життя перед сучасниками, а, можливо й майбутніми поколіннями. Нині знову актуальним стало гасло: «бути чи не бути» людству.

Не менш гострі дискусії точаться щодо причин породження глобальних проблем. Деякі Західні мислителі, громадські й політичні діячі вважають, що основна причина їх виникнення пов'язана з кризою людини та її духовності тобто («коріння глобальної кризи у людині»). Втрата «людських якостей», прагнення до наживи, багатства і почестей за будь-яку ціну руйнують моральність, високу духовність, культуру поведінки, гуманність, почуття обов'язку та «розв'язує руки» «до вседозволеності». Людина дійшла до межі, стала сама собі ворогом і готова знищити себе.

Ряд вчених, екологів, філософів пов'язують виникнення глобальних проблем з науково-технічною революцією, яка кардинально змінила техніко-технологічний потенціал людства, революціонізувала військову справу, спричинила стрибкоподібний перехід від зброї групового, до зброї масового враження. Надзвичайно потужні засоби діяльності наносять велику шкоду природі, не дають змоги їй своєчасно відтворюватися. Загострення глобальних проблем пов'язується і з подальшим удосконаленням інформаційно-комунікаційних технологій тощ[26].

Думається можна погодитися, що позиція західних дослідників багато в чому має сенс. Дійсно, від самої людини, її якостей, НТР, її технологічних продуктів та їх використання і застосування у значній мірі залежить виникнення, загострення та вирішення глобальних проблем. Проте, абсолютизація цих факторів недоречна. З одного боку, створюється враження, що найстрашнішим злом для сучасної цивілізації є людина та науково-технічна революція, з іншого, - проводиться думка, що розвиток науки і техніки автоматично вирішить всі проблеми і, на цій підставі, буде створено нову цивілізацію («глобального співтовариства» або синтетичну) [3].

Дослідження причин цих проблем знайшло своє відображення і в марксистській філософській та науковій літературі. її представники вбачають причини виникнення й загострення глобальних проблем не в НТР, використанні техніки й технологій, а в соціальних факторах, суспільних відносинах та державному устрою (ладі). Головна причина - марнотратна експлуатація природних ресурсів, стихійність соціально-економічного розвитку ряду країн.

Значна частина вчених вважає, що глобальні проблеми - закономірний результат розвитку нашої цивілізації. З одного боку, це побічний продукт виникнення й загострення загально цивілізаційних проблем, які в силу обставин не вирішувалися, набуваючи кризово-катастрофічних проявів, а з Іншого - породження сучасної епохи (наслідок крайнього загострення суперечностей). Склалася принципово нова ситуація, коли нерівномірність розвитку стосується не лише окремих регіонів земної кулі, а й окремих галузей суспільного виробництва й діяльності. Непомірні бажання досягнути максимальних прибутків та влади спричинили гіпертрофований розвиток людства. Це стало об'єктивною тенденцією розвитку світу, хоча й цілі такого розвитку різні. Для індустріально й техніко-технологічно розвинених країн пріоритетними стали ті сфери і галузі, які забезпечують величезні прибутки, панування, авторитет і силу у світовому масштабі. Для деяких країн брак коштів, ресурсів змушує їх концентрувати свої зусилля й ресурси на одній чи декількох сферах суспільного життя.

Водночас причина виникнення й загострення глобальних проблем не лише у різних суперечностях, а й у інтернаціоналізації життєдіяльності сучасної цивілізації. Глобалізація, встановлення лідерами цивілізації загальних правил, стандартів сприяють появі нових глобальних проблем. І хоча інтернаціоналізація суспільного життя породжує великі позитиви, все ж за ними слід бачити й негативи. Спроби «підігнати» всіх під єдині стандарти веде до втрати етнонаціональної, культурної самобутності, зникнення мови, національної культури тощо. Добре, коли такі правила орієнтовані на загальнолюдські цінності і в них не проглядаються подвійні стандарти[6].

Ситуація, що склалася нині у світі, його відкритість і закритість, зняття політичних, державних меж і кордонів, вільне пересування громадян породили цілий ряд глобальних проблем: тероризм, наркоманію, токсикоманію, СНІД тощо. І в даному випадку прогрес людства несе у собі побічні продукти регресу, породжує нові глобальні проблеми.

Аналіз цих проблем, по-перше, логічно змушує вказати на шляхи, методи й засоби їх вирішення. Спроби відсторонитися від них сприяють їх загостренню, переростанню із кризових у катастрофічні, що неминуче призведе до загибелі людства, всього живого на Землі.

По-друге, вирішення глобальних проблем лежить у площині радикальної перебудови сучасного світу, утвердження якісно нових ціннісних орієнтацій, спрямованих на глибоку демократизацію й гуманізацію суспільних відносин, випрацювання загально планетарної парадигми розвитку, мислення й культури людства.

По-третє, глобальні проблеми можливо вирішити лише на основі міжнародного співробітництва й кооперації та принципів мирного співіснування. Тільки спільними зусиллями людство в змозі перемогти таке зло, як сучасні глобальні проблеми та утвердити імператив дій: «від міжнародного співробітництва до всезагальної безпеки».

В-четвертих, вирішення глобальних проблем немислимо й неможливо без розвитку науки, науково-технічного прогресу. Тільки на базі наукового дослідження тих чи інших явищ природи, суспільства можливо розкрити сутність та причини виникнення проблем, а відтак - дати об'єктивні «рецепти» їх вирішення. Незнання (поверхові знання) продукують і відповідний тип дій та його ефективність[10].

Глобальні проблеми зачипають всі сторони нашого життя. їх успішне вирішення - у комплексному науковому дослідженні, яке забезпечує випрацювання теоретичної «моделі» глобальної ситуації, вказує на шляхи вирішення, дає методологію їх розв'язання. Успішне вирішення глобальних проблем також вимагає наукової кооперації, міжнародної співпраці, співробітництва вчених і наукових шкіл та їх високої відповідальності.

В-п'яте, ефективне вирішення глобальних проблем вимагає і наукової філософської методології, формування планетарного мислення. Результати дослідження членів Римського клубу (А. Печчеї, Г. Кана, Ч. Рейча, Т. Роззака, Д. Медоуза, Дж. Форрестера, Ж. Фураст'е та інших) засвідчили, що одними лише природничо-науковими, економічними чи технологічними засобами (методами) цих проблем не вирішити. Недостатньо і природничо-наукового, технократичного мислення. Потрібен комплексний підхід, використання методів, засобів, принципів різних наук, в тому числі й філософських. Діалектична методологія має бути покладена в основу формування планетарного мислення.

У-шосте, вирішення глобальних проблем вимагає наукового прогнозування та наукового моделювання, моніторингу розвитку глобальних ситуацій. Людство повинно навчитися завбачувати появу тих чи інших проблем, мати наукові сценарії їх можливого розвитку, працювати на упередження цих проблем. Слід навчитися не стільки «гасити пожежі», скільки не допускати їх виникнення. В цьому стратегія, мета і запорука майбутнього розвитку нашої цивілізації[30].

Останнє полягає в тому, що всі ці заходи, прийоми, методи, наукові теорії вирішення глобальних проблем, прогнозування й моделювання ситуацій та сценаріїв можливого розвитку і таке інше без доброї волі землян є ніщо. Необхідна їх добра воля, щоб практично застосовувати їх, дотримуватися їх у планетарному масштабі, жити і діяти у відповідності до них. Без практичного втілення самі геніальні теорії, методи, соціальні рецепти мертві, і залишаються геніальними лише на папері. Свою силу й життєдайність вони отримують лише у практиці, практичних діях людства. До того ж, вирішити їх інакше неможливо. І в цьому сенсі людство ставить, і змушене ставити тільки ті питання, які в змозі вирішити, оскільки лише у практичних діях можливості перетворюються в дійсність.

2. Философські концепції моделювання майбутнього

2.1 Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання

Моделювання, як метод науки, завжди, так чи інакше, працює в тісній зв'язці з науковою теорією. При цьому, важливо розуміти, що генезис наукової теорії та побудова адекватної моделі в її кордонах неможливо без урахування специфіки дії законів у тій чи іншій галузі дослідження.

Методологія моделювання все ще потребує подальшої наукової розробки. Так як досі не існує єдиних конвенціональних підходів до створення моделей. Це можливо пов'язано з тим, що модель завжди будується для досягнення конкретних завдань теоретичного або практичного дослідження, яке зазвичай проводиться в різних і слабо поєднуваних сферах науки в цілому.

Слід підкреслити, що моделювання є недосконалим науковим методом тому, як на практиці неможливо привести кожну модель в ідеальну відповідність з об'єктом дослідження. За допомогою моделі не виходить охопити, виразити й відбити кожен реальний об'єкт в конкретному контексті, враховуючи всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки і фактори [22].

У всякому разі, застосування моделювання в науковому пізнанні скорочує витрати і терміни дослідження. Тим самим, моделювання виявляється ефективним науковим методом і дає можливість більш чітко ідентифікувати, аналізувати, а часом, навіть покращувати і раціоналізувати реальні феномени і процеси навколишнього нас дійсності.

Застосування моделювання в рамках соціальних наук, і особливо в соціальній філософії, для прогнозування розвитку як окремих соціальних сегментів і структур, так і суспільства в цілому є досить новою науково-філософської проблематикою. І важливо розуміти, що калькована проекція моделювання з області математичних і технічних наук на область соціальної філософії попросту не адекватна і неправомірна Так як, моделювання суспільства і його компонентів, як об'єктів соціального пізнання, що володіють певною специфікою, своєрідністю і, що дуже важливо якісною відмінністю від всіх фізичних, технічних і біологічних об'єктів, вимагає не стільки знань математики, скільки цілісного філософського підходу, інтуїції, вміння розкривати внутрішню логіку розвитку конкретних соціальних феноменів і процесів. Соціальне моделювання вимагає високої інтелектуальної культури, в основі якої - здатність розуміння складності сучасного суспільства і його сегментів [1].

Основа методології соціального моделювання - це діалектика, що виконує евристичну, аксеологіческого, світоглядну і ориентирующую функції. Єдиним критерієм істинності і правильності соціального моделювання є суспільна практика.

Моделювання використовується в тих випадках, коли сам об'єкт або важкодоступний, або його пряме вивчення економічно невигідно і т.д. Розрізняють ряд видів моделювання[31]:

1. Предметне моделювання, при якому модель відтворює геометричні, фізичні, динамічні або функціональні характеристики об'єкта. Наприклад, модель моста, греблі, модель крила

літака і т.д.

2. Аналогове моделювання, при якому модель і оригінал описуються єдиним математичним співвідношенням. Прикладом можуть служити електричні моделі, використовувані для вивчення механічних, гідродинамічних і акустичних явищ.

3. Знакова моделювання, при якому в ролі моделей виступають схеми, креслення, формули. Роль знакових моделей особливо зросла з розширенням масштабів застосування ЕОМ при побудові знакових моделей.

4. Із знаковою тісно пов'язане уявне моделювання, при якому моделі набувають мислення наочний характер. Прикладом може в даному випадку служити модель атома, запропонована свого часу Бором.

5. Нарешті, особливим видом моделювання є включення в експеримент не самого об'єкта, а його моделі, в силу чого останній набуває характеру модельного експерименту. Цей вид моделювання свідчить про те, що немає жорсткої межі між методами емпіричного і теоретичного пізнання.

З моделюванням органічно пов'язана ідеалізація - уявне конструювання понять, теорій про об'єкти, що не існують і не здійсненних у дійсності, але таких, для яких існує близький прообраз або аналог в реальному світі. Прикладами побудованих цим методом ідеальних об'єктів є геометричні поняття точки, лінії, площини і т.д. З подібного роду ідеальними об'єктами оперують всі науки - ідеальний газ, абсолютно чорне тіло, суспільно-економічна формація, держава і т.д.

Моделювання, дослідження об'єктів пізнання на їх моделях; побудова і вивчення моделей реально існуючих предметів і явищ (живих і неживих систем, інженерних конструкцій, різноманітних процесів - фізичних, хімічних, біологічних, соціальних) і конструюються об'єктів (для визначення, уточнення їх характеристик, раціоналізації способів їх побудови і т. п.).

Моделювання здійснюється різними соціальними науками: політологією, соціологією, філософією, економікою, культурологією, психологією і т.д. Науково-філософський моделювання та прогнозування суспільства відрізняється від релігійних, есхатологічних, футурологічних та ідеологічних форм і концепцій передбачення, насамперед, тим, що воно може бути проведене, по-перше, лише на базі реальних актуальних тенденцій суспільного розвитку, по-друге, тільки з опорою на раціональний системний методологічний апарат.

Кожна з соціогуманітарних наук фокусує свою увагу на моделюванні тенденцій розвитку соціальних систем у різних планах і аспектах. Так, наприклад, як відомо, політологія в дослідженні майбутнього більшою мірою концентрується на політичних світових процесах і явищах, проблемах глобалізації, потенційних зміни в політичних системах. А скажімо, соціологія фокусується на тенденціях соціальної сфери суспільства, на специфіці розвитку громадянського суспільства та наслідки соціальних експериментів. Економіка стурбована можливими поворотами фінансових потоків і змінами кон'юнктури ринку. Для культурології важливими є зміни, які можуть відбутися в рамках духовної культури людей і мистецтва. Психологія займається можливою трансформацією людської психіки і свідомості.

Можна сказати, що інформація про майбутнє, яку постачають різні науки, носить досить мозаїчний і ізольований характер, і часто служить лише досягненню конкретної мети. Проте, соціальна філософія використовує, інтегрує, синтезує і аналізує релевантні інформаційні дані всіх інших суспільних і гуманітарних наук для побудови соціальної моделі і на її основі прогнозу. Але, на відміну від приватних наукових дисциплін, соціальна філософія намагається змоделювати соціум в цілому, спрогнозувати його потенційний розвиток узагальнено з урахуванням всіх явищ і процесів суспільної життєдіяльності [4].

Отже, прояснення загальних контурів найближчого майбутнього соціальної системи є завданням саме соціально - філософської рефлексії. Звернення до дослідження моделювання суспільства майбутнього в сучасній соціальній філософії є ??актуальним завданням в силу, перш за все, наступних значущих причин:

По-перше, у теоретичному, науково - пізнавальному аспекті, моделювання стає все більш використовуваним і необхідним методом для вивчення як окремих соціальних сегментів, процесів, структур, так і суспільства в цілому. Моделювання дає можливість проводити дослідження громадського життя більш ефективно, виявляти приховані протиріччя в її пізнанні, адекватно здійснювати прогнозування і проектування соціальної реальності.

По-друге, в соціально - практичному аспекті, моделювання сприяє більш результативному передбаченню явищ і процесів розвитку навколишньої соціальної дійсності, виявленню її неоднозначних, небезпечних і можуть призвести катастрофами тенденції, допомагає вчасно виявляти і попереджувати небажані, кризові наслідки. Суспільство вкрай потребує обгрунтованих, зважених, спрямованих на привнесення в нього стабільності і гармонії, моделях і прогнозах.

По-третє, в індивідуальному аспекті, моделювання необхідно кожної окремої особистості для більш адекватного бачення майбутнього і можливості скорегувати власні дії з громадськими тенденціями, щоб тим самим досягти поставлених цілей.

2.2 Моделювання майбутнього як соціально?філософська проблема

Моделювання здійснюється різними соціальними науками: політологією, соціологією, філософією, економікою, культурологією, психологією і т.д. Науково-філософський моделювання та прогнозування суспільства відрізняється від релігійних, есхатологічних, футурологічних та ідеологічних форм і концепцій передбачення, насамперед, тим, що воно може бути проведене, по-перше, лише на базі реальних актуальних тенденцій суспільного розвитку, по-друге, тільки з опорою на раціональний системний методологічний апарат.

Кожна з соціогуманітарних наук фокусує свою увагу на моделюванні тенденцій розвитку соціальних систем у різних планах і аспектах. Так, наприклад, як відомо, політологія в дослідженні майбутнього більшою мірою концентрується на політичних світових процесах і явищах, проблемах глобалізації, потенційних зміни в політичних системах. А скажімо, соціологія фокусується на тенденціях соціальної сфери суспільства, на специфіці розвитку громадянського суспільства та наслідки соціальних експериментів. Економіка стурбована можливими поворотами фінансових потоків і змінами кон'юнктури ринку Для культурології важливими є зміни, які можуть відбутися в рамках духовної культури людей і мистецтва. Психологія займається можливою трансформацією людської психіки і свідомості.

Можна сказати, що інформація про майбутнє, яку постачають різні науки, носить досить мозаїчний і ізольований характер, і часто служить лише досягненню конкретної мети. Проте, соціальна філософія використовує, інтегрує, синтезує і аналізує релевантні інформаційні дані всіх інших суспільних і гуманітарних наук для побудови соціальної моделі і на її основі прогнозу. Але, на відміну від приватних наукових дисциплін, соціальна філософія намагається змоделювати соціум в цілому, спрогнозувати його потенційний розвиток узагальнено з урахуванням всіх явищ і процесів суспільної життєдіяльності.

Отже, прояснення загальних контурів найближчого майбутнього соціальної системи є завданням саме соціально - філософської рефлексії. Звернення до дослідження моделювання суспільства майбутнього в сучасній соціальній філософії є актуальним завданням в силу, перш за все, наступних значущих причин.

По-перше, у теоретичному, науково - пізнавальному аспекті, моделювання стає все більш використовуваним і необхідним методом для вивчення як окремих соціальних сегментів, процесів, структур, так і суспільства в цілому. Моделювання дає можливість проводити дослідження громадського життя більш ефективно, виявляти приховані протиріччя в її пізнанні, адекватно здійснювати прогнозування і проектування соціальної реальності.

По-друге, в соціально - практичному аспекті, моделювання сприяє більш результативному передбаченню явищ і процесів розвитку навколишньої соціальної дійсності, виявленню її неоднозначних, небезпечних і можуть призвести катастрофами тенденції, допомагає вчасно виявляти і попереджувати небажані, кризові наслідки. Суспільство вкрай потребує обгрунтованих, зважених, спрямованих на привнесення в нього стабільності і гармонії, моделях і прогнозах.

По-третє, в індивідуальному аспекті, моделювання необхідно кожної окремої особистості для більш адекватного бачення майбутнього і можливості скорегувати власні дії з громадськими тенденціями, щоб тим самим досягти поставлених цілей.

Труднощі, які виникають при моделюванні суспільства та прогнозуванні його розвитку в рамках соціальної філософії, перш за все, пов'язані: по-перше, з суперечливістю і масивністю надходить емпіричної інформації, по-друге, з прискоренням соціальних процесів, по-третє, з поліпарадігм альность самої соціальної філософії.

Однією з умов розвитку людства є можливість передбачення ним свого майбутнього. Кожна соціальна система на будь?якому відрізку своєї історії намагалася дізнатися, передбачити власне майбутнє. Створювалися образи майбутнього за допомогою знаків, символів, міфів, пророцтв, священних писань, передбачень, теоретичних обґрунтувань, літературних та художніх образів, котрі відображали як мрії про світле майбутнє, так і варіанти «кінця світу», «апокаліпсису», тобто містили в собі передбачення та передчуття щодо світу в цілому. Наукові спроби футурологів, які робляться з метою передбачення соціального розвитку, поки що не сприяли створенню цілісної, достатньо обґрунтованої картини майбутньої цивілізації.

Сьогодні активно проявляють себе глобальні загрози існування цивілізації: духовний занепад людства, соціальна нерівність, міжрелігійні й міжетнічні конфлікти, тероризм; катастрофи природного, техногенного та економічного характеру, які ставлять перед соціогуманітаристикою проблему вироблення стратегії виживання людства, створення соціальної?філософської концепції становлення майбутнього суспільства.

Сучасне дослідження майбутнього постає системним підходом до аналізу минулого, сьогодення - визначення можливих змін та побудова альтернативних сценаріїв (моделей) можливого розвитку передбачуваного і досяжного майбутнього. Доцільно в зв?язку з цим уточнити сучасний зміст понять «моделювання», «модель», «образ», «образне моделювання» і правомірність їх використання при дослідженні соціальних процесів.

У науковій літературі аналіз понять «моделювання», «модель», «образ», «образне моделювання» має багату традицію, проведено їх категоріальне розрізнення з іншими категоріями.

На розробку проблематики моделювання суспільства та прогнозування його розвитку вплинули і праці західних футурологів «другої хвилі: Р. Арона, З. Бжезінського, Е. Ласло, М. Малиці, Д. Медоуза, М. Месаровича, А. Печчеї, О. Тоффлера, Ф. Фукуями та ін. Частина з них у межах Римського клубу з кінця 60?х років ХХ ст. ініціювала перші дослідження глобальних проблем, а пізніше?глобальне комп?ютерне моделювання майбутнього.

Аналізуючи праці зазначених авторів, доходимо висновку, що в контексті гносеологічних концепцій метод моделювання розглядається переважно як спосіб творення моделей?аналогів, що відображають явища та процеси дійсності, які вивчаються математикою, природничими і технічними науками.

Моделювання традиційно приймається як метод творення моделей?аналогів явищ і процесів дійсності, що існують на даний момент, з метою отримання нової інформації про реальний об?єкт через модель в умовах складності або неможливості його безпосереднього вивчення.

З іншого боку, моделювання соціальних процесів, характеризуються якісною відмінністю від фізичних, технічних, біологічних об?єктів, вимагає наявності високої філософської культури, вміння бачити внутрішню логіку розвитку конкретних соціальних явищ та процесів. Незважаючи на певні здобутки сучасних зарубіжних і вітчизняних філософів, соціологів, культурологів в осмисленні проблеми майбутнього, які доповнені концепціями біфуркації, циклічності, нелінійності та варіативності історичного розвитку, а також дослідженнями методологічного характеру, слід визнати, що соціальна філософія все ще перебуває в стані пошуку концепції майбутнього цивілізації, а наявні розробки мають розрізнений характер.

На сьогодні існує значна кількість визначень понять мораль і моделювання. Так, у Філософському енциклопедичному словнику модель визначається як аналог (графік, схема, знакова система, структура) певного об?єкта (оригіналу), фрагмента реальності, артефактів, витворів культури, концептуально?теоретичних утворень тощо. Модель пов?язують з методом моделювання. У такому значенні модель - предметна, знакова чи уявна система, що відтворює, імітує або відображає якісь визначальні характеристики, тобто принципи внутрішньої організації й функціонування, певні властивості чи ознаки об?єкта пізнання (оригіналу) [13, C. 110-118]. На особливу увагу заслуговує дефініція В. Штоффа. Моделювання?це побудова моделей, їх вивчення і перевірка, в процесі доказу істини і в пошуках істинного знання [23, C.227]. Це визначення на наш погляд найбільш повно відображає сутність того, що розуміється під моделлю: «така уявлена або реалізована система, яка разом із відтворюванням об?єкту пізнання, здатна заступити його так, що його вивчення надає нам нову інформацію про цей об?єкт [2, C16].

У цьому визначенні міститься вказівка на функціональну ознаку методу моделювання - служити засобом для отримання інформації про досліджувані явища, на призначення моделі як об?єкта дослідження та джерела інформації про інші системи, тобто, прототипу?оригіналу. Тут необхідно внести уточнення у визначення моделі. Інформація, яка отримана під час аналізу побудованої моделі, повинна бути осмислена як нове знання про об?єкт дослідження, а це можливо за наявності адекватності, тобто відповідності моделі об?єкту пізнання, а також залежності моделі від мети та засобів дослідження.

У контексті нашої теми моделювання є дослідженням за допомогою умовних зображень об?єктів або їх аналогів (умоглядних або фізичних), що мають аналогічні істотно важливі характеристики. Модель замінює неіснуючий об?єкт або такий об?єкт дослідження, який неможливо або недоцільно залучати до експерименту та фактично є інформаційним зображенням об?єкта [16, C.177].

В цьому визначенні моделі передбачається наявність її подібності, відповідності оригіналу, під яким розуміються соціальні процеси, зміни соціальної дійсності, що відбуваються як нині, так і такі, що відбуватимуться у майбутньому.

Якщо моделювання розглядати як спосіб відображення дійсності в пізнанні людини, то воно виступає як єдність результатів дослідження моделі та оригіналу, тобто наукове знання?образ, котре дає можливість виявляти в об?єкті невідомі, приховані його якості та властивості. Моделі, створені подумки, співвіднесені з уявленими об?єктами зовнішнього світу, є своєрідною формою образів, формою вираження знань про ці об?єкти - слушно зазначає К. Батороєв [4, C.10].

У зв?язку з цим доцільно розглянути поняття образ, яке використовується при аналізі методу моделювання соціальних процесів і явищ.

Сучасний Тлумачний словник української мови наводить такі формулювання значення терміну образ:

1. Зовнішній вигляд кого?чого?н.; відображення когось, чогось у пам?яті, свідомості чи створене уявою; копія, подоба когось, чогось.

2. Характерна для літератури й мистецтва форма відображення дійсності; узагальнений тип, характер, створений митцем.

3. Те, що народжується, постає в чиїйсь уяві.

4. Відображення у свідомості явищ об?єктивної дійсності: 1. Який відтворює, зображує щось за допомогою образів (образне пояснення). 2. Який вирізняється своєю силою, дохідливістю, впливовістю, яскравий, живий (про слово) [29].

Виходячи з філософського визначення образу, він є результатом відображення об?єкта (явищ об?єктивної дійсності) в свідомості людини. На чуттєвому рівні пізнання образами є відчуття, сприйняття і уявлення; на рівні мислення - поняття, судження, висновки. Образ об?єктивний за своїм змістом в тому значенні, в якому він відносно відображає об?єкт. Але образ об?єкта ніколи не містить в собі всього багатства властивостей та відносин: оригінал є багатшим за свою копію, модель.

Водночас образ - це щось суб?єктивне, ідеальне за способом і формою свого існування, бо не має самостійного буття поза головним мозком людини, поки не сформований остаточно. Але ж після виникнення образ набуває відносно самостійного буття внаслідок відображення його у свідомості багатьох людей і може відігравати активну роль у життєдіяльності людини, суспільства, здійснювати функції управління діями соціуму.

Виходячи з аналізу вищенаведених визначень моделі й моделювання, логічно дати визначення образного моделювання соціальних процесів і явищ як моделювання на моделях?образах, котрі розглядаються як їх аналоги.

Аналіз останніх з необхідністю призведе до створення образу об?єкта, який має властивості самостійно впливати на соціальне проектування і прогнозування соціальних процесів.

Суспільство як відкритий, складний, динамічний і системний об?єкт моделювання, який самоорганізується, виділяється серед інших систем тим, що має можливість у процесі свого розвитку діяти в певній мірі довільно, ускладнювати або спрощувати структури, як своєї організації, так і навколишнього середовища. Як зазначає І. Пригожин: зв?язки дуже різної ваги є неодмінною умовою самоорганізації, але самоорганізація, в свою чергу, змінює роль і зміст зв?язків [12, C.67]. Звідси складність, майже неможливість, точного математичного опису суспільства як системного об?єкта моделювання.

Завданням дослідника таким чином, є виявлення актуальних, ключових чинників, що детермінують розвиток суспільства, і побудова на їх основі моделей?образів з метою визначення (прогнозування) майбутнього суспільства.

Системними принципами, які необхідно враховувати при моделюванні суспільства і його майбутнього, є принципи цілісності, структурності, взаємозалежності суспільства і навколишнього середовища, ієрархічності, поліваріантності описів, тобто можливості створення декількох альтернативних моделей суспільства і його майбутнього.

Нове розуміння реальності, яке пов?язане зі становленням у другійполовині ХХ ст. синергетичної картини світу, ставить своїм завданням пізнання загальних принципів, що лежать в основі процесів самоорганізації в системах різної природи, у тому числі й соціальних.

Загальна характеристика синергетичної картини світу подається у працях В. Аршинова, Л. Бевзенко, В. Буданова, В. Волошкової, Л. Горбунової, І. Добронравової, І. Єршовой?Бабенко, О. Князєвої, Н. Кочубей, С. Курдюмова, О. Мамчур, Г. Нестеренко, І. Пригожина, Б. Пружиніна, І. Стенгерс, В. Стьопіна, Г. Хакена, В. Цикіна та інших.

Концептуальним ядром синергетичної картини світу виступає категорія самоорганізація як здатність до саморозвитку тих чи інших систем, що використовують при цьому не тільки надходження енергії, інформації і речовини ззовні, а й внутрішні можливості [10, с. 106]. За В. Будановим, фундаментальні характеристики систем, здатних за певних умов до самоорганізації, виражаються принципами синергетики: Два принципи буття: 1 - гомеостатичність, 2 - ієрархічність. Вони характеризують фазу порядку, стабільного функціонування системи, її особисту онтологію, прозорість та спрощення опису [23, C.85]. Якщо перший принцип висловлює підтримку програми функціонування системи в межах, що дозволяють їй прямувати до своєї мети, то основним змістом другого є вираження природи взаємодії вищих рівнів щодо нижчих.

Наступні принципи синергетики - принципи Становлення - характеризують трансформацію, оновлення системи, проходження нею послідовно етапів загибелі старого порядку, хаосу випробувань альтернатив, народження нового порядку: 3?нелінійність, 4?незамкнутість, 5?нестійкість, 6?динамічна ієрархічність, 7?спостереження [25, C.87]. До них належать:

Принцип нелінійності є запереченням принципу лінійності, за яким результат сумарної дії на систему є сумою результатів. Відповідно до цього принципу результат суми впливів на систему не дорівнює сумі результатів цих впливів.

Принцип незамкнутості, тобто відкритості, виражає неможливість ігнорування взаємодії системи з навколишнім середовищем, оточенням, а також можливість самоорганізації буття і можливість самоорганізації становлення, що має особливе значення при моделюванні майбутнього соціуму.

Згідно принципу нестійкості в точках біфуркації можна впливати на вибір поведінки системи, на її долю будь?яким (навіть слабкою) дією.

Принцип динамічної ієрархічності виражає процес самоорганізації в режимі становлення на відміну від самоорганізації в режимі буття. І, нарешті, принцип спостереження підкреслює неповноту наших уявлень про систему в кінцевому експерименті, про результат, який очікувався на початку експерименту.