Проблеми освіти в контексті соціально-філософського аналізу

У ХХ ст. виникла низка філософських і психологічних концепцій особистості, що одержали загальну назву “персонологічного напрямку”. Що стосується терміну “персонологія”, то він був висунутий психологом, творцем тесту тематичної апперцепції Г. Мерреєм для позначення вчення про особистість. Цю персонологію варто відрізняти від філософсько-релігійного напрямку персоналізму, котрий вважає особистість первинним духовним елементом буття, а весь світ - проявом творчої активності вищої духовної особистості - Бога.

До персонологічного напрямку в психології відноситься теорія самореалізації Г. Олпорта, концепція самоактуалізації А. Маслоу, система теоретичних поглядів К. Роджерса, психологічна концепція Г. Меррея й ін. Незважаючи на певні відмінності, усі ці концепції і теоретичні розробки мають загальні вихідні установки, що дозволяють об'єднати їх у єдиний психологічний напрямок. Характерно, що перелічені психологи підкреслюють гуманістичність природи людини, що виражається в споконвічно притаманних людському індивідууму потребах у теплих міжособистісних стосунках, у постійному спілкуванні, у повазі и т. п. Тому нерідко “персонологічний напрямок” у психології називають “гуманістичною психологією”.

Соціально-антропологічна психологія особистості - дуже молода галузь досліджень. За визнанням фахівців, тільки за останні декілька десятиліть у цій галузі досліджень виникли чіткі і життєздатні напрямки. Тим самим персонологія затвердила себе як плідну галузь наукових досліджень. Сьогодні персонологія досягла свого розквіту, оскільки люди усе більше усвідомлюють, що найбільш життєво важливі проблеми стосуються їх самих і їхніх відносин з іншими людьми.

Резюмуючи сказане, дисертант відзначає, що сучасна персонологія дуже важлива як для соціальної філософії, так і для філософії освіти. Плодотворність останньої багато в чому залежить від розуміння сутності процесу становлення особистості, що дозволить більш ефективно розкривати здібності і можливості людини в різних сферах її життєдіяльності.

У третьому підрозділі (ФІЛОСОФСЬКА І ЮРИДИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ ХХ СТОЛІТТЯ ТА ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ МОЛОДІ) дисертант простежує спорідненість персонологічної психології і філософії персоналізму, що дозволяє пролити додаткове світло на проблематику сучасної соціальної антропології.

Персоналізм як філософське вчення виник у Франції на початку 30-х рр. У його становленні як особливої течії філософської і соціально-політичної думки головну роль відіграв Емманюель Муньє, котрий у жовтні 1932 р. разом із Жаном Лакруа заснував часопис “Еспрі” (“Дух”), що існує і понині. З його сторінок розгорнулася активна пропаганда персоналістської філософії, у розробці якої взяли участь Моріс Недонсель, Поль-Луї Ландсберг, Габріель Мадіньє, Дені де Ружмон, Мікель Дюфрен, Поль Рікер, Жан-Марі Доменак і інші вчені.

Дисертант звертає увагу на те, що на перших етапах свого становлення персоналізм відчув різні ідейно-теоретичні впливи. Особо відзначається вплив неотоміста Ж. Марітена, а також творця екзистенціалістсько-персоналістського вчення М. Бердяєва. Певний вплив на персоналізм зробив католицький модернізм, що орієнтувався на філософське вчення А. Л. Бергсона. На думку дисертанта, слід також відзначити вплив філософської антропології М. Шелера і “конкретної філософії” Г. Марселя. Відому роль відіграв і релігійний екзистенціаліст К. Ясперс.

Своєрідним результатом розвитку філософської антропології в другій половині ХХ ст. стала поява культурної антропології у філософському середовищі ФРН, творці котрої (Е. Ротхакер, М. Ландман і ін.) спробували об'єднати різні гілки філософської антропології. Твори Ротхакера значно вплинули на філософсько-соціальну думку Німеччини 30-х рр. і навіть послужили обґрунтуванню політико-ідеологічної програми фашизму. Після закінчення 2-ї світової війни Ротхакер інтенсифікував свої антропологічні вишукування. Для культурної антропології цього зразка притаманна біологізація соціальних відносин і натуралізація людської сутності, що, за Ротхакером, сягає своїм корінням у вітальні процеси як породження якоїсь “всесвітньої волі”.

Третій розділ („ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ І ЇХНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ У ФІЛОСОФІЇ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ”) складається з таких підрозділів: 3.1. ФІЛОСОФСЬКО-СОЦІОЛОГІЧНИЙ РОЗГЛЯД ПРОБЛЕМ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ; 3.2. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ: СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ, СУТНІСТЬ, ФОРМИ І ПРИВАБЛИВІСТЬ ДЛЯ ЗАХІДНОЇ МОЛОДІ; 3.3. СВОБОДА І ВЛАДА В СУЧАСНОМУ СВІТІ: МОЛОДЬ І ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ІДЕАЛИ.

У першому підрозділі (ФІЛОСОФСЬКО-СОЦІОЛОГІЧНИЙ РОЗГЛЯД ПРОБЛЕМ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ) розглядається молодіжна проблематика, яка відноситься до другої половини ХХ ст. Дисертант підкреслює, що після закінчення 2-ї світової війни багато які з країн світу, у тій або іншій мірі постраждали від воєнних дій, зниження або припинення економічного зростання, були переважно зайняті відновленням господарського життя, відсуваючи безліч важливих соціальних питань на другий план. Проте вже із середини 50-х рр. ситуація у світовій економіці почала змінюватися на краще, хоча негативно стали діяти інші чинники, викликані “холодною війною”, воєнними діями в колоніальних країнах. Одночасно усе сильніше загострювалися соціально-політичні питання в розвинених капіталістичних країнах. Молодь, про яку на якийсь час забули державні і політичні діячі, раптом зненацька і голосно заявила про себе. 60-і роки ознаменувалися бунтом молодого покоління в країнах Західної Європи, США і Латинської Америки. За всього різноманіття форм цього бунту він відбивав різке зростання суспільної активності молоді. Масовий рух студентства 1968-1969 рр. яскраво показав соціально-політичну спрямованість молодіжного бунтарства і стимулював розвиток такої соціологічної дисципліни, як соціологія молоді.

Дуже показово, що під час молодіжного бунту 1968-1969 рр. молодь намагалася шукати відповіді на питання, що мучають, у літературі екзистенціалістського і ліворадикального толку. Що стосується екзистенціалізму, то слід зазначити три речі. По-перше, екзистенціалістські ідеї проникали у свідомість молоді за допомогою їхнього літературно-художнього опрацювання, що робило ці ідеї доступними і легко сприйманими. По-друге, дані ідеї досить часто відбивалися в методиках шкільного виховання (особливо у Франції). По-третє, деякі з філософів-екзистенціалістів примкнули до молодіжного руху “нових лівих” 60-х рр. як їхні ідеологи (наприклад, Ж.-П. Сартр). Тому більш близьке знайомство з філософією екзистенціалізму і її відбитком у філософії сучасної педагогіки є цілком обґрунтованою умовою для розуміння того, що відбувається у світі духовних цінностей сучасної західної молоді.

В другому підрозділі (ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ: СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ, СУТНІСТЬ, ФОРМИ І ПРИВАБЛИВІСТЬ ДЛЯ ЗАХІДНОЇ МОЛОДІ) описується і характеризується філософія екзистенціалізму в різних її національних іпостасях. При цьому підкреслюється, що тип філософування, який культивував екзистенціалізм, був досить незвичним. Його представники не намагалися проникнути в методологічні секрети науки, розкрити об'єктивну обумовленість мистецтва, моралі і релігії. Вони ставили в центр уваги індивідуально сенсові питання життя людини (провина і відповідальність, життя і смерть, добро і зло, право і обов'язок, вибір в екстремальних ситуаціях і т. п.). За цими й іншими зовнішніми відмінностями екзистенціалізму від того типу філософії, що довгий часу панував у Європі, приховується серйозна ідеологічна претензія, пов'язана з відмовою від орієнтації на теоретичний розвиток філософського знання і прагнення уловити (хоча б інтуїтивно) найменші зміни в духовному світі сучасної людини.

Особо відзначається, що екзистенціалісти відхиляють раціоналістично-просвітницьку філософію, яка зводить свободу до пізнання необхідності. Одночасно відхиляється і натуралістично-гуманістична традиція філософської думки, у руслі якої свобода розглядається як розкриття природних задатків людини, як розкріпачення її сутнісних сил. Свобода, за екзистенціалістами, - це суть екзистенції, сама екзистенція. Оскільки характерна властивість екзистенції полягає в “спрямованості на”, тобто у своєрідному трансцендуванні (феноменологічна інтерпретація трансцендування), остільки свобода може розглядатися як основна сила тяжіння (головна трансценденція) людської особистості, котра витягає людину з болота прозаїчного животіння у світ пограничних ситуацій.

У третьому підрозділі (СВОБОДА І ВЛАДА В СУЧАСНОМУ СВІТІ: МОЛОДЬ І ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ІДЕАЛИ) розглядаються животрепетні питання політичного життя сучасного суспільства, що стосуються молоді і її статусу в так званому політичному суспільстві. Особлива увага приділяється руху “нових лівих” у другій половині ХХ ст.

Підкреслюється, що сучасна політика багато в чому обумовлена таким феноменом, як політичне суспільство. Під політичним суспільством зазвичай розуміється колективна соціальна спільність, що володіє апаратом управління, внутрішньо організована й спирається на певний економічний базис. Політичне суспільство, що існує в рамках певного нормативного правопорядку, відрізняється від великих соціальних груп своїм тотальним всеохоплюючим характером, тобто містить у собі всі інші соціальні групи, але само не входить ні в яку з них, хоча і може виражати інтереси пануючої групи. У порівнянні з політичним суспільством нормативний порядок соціальних груп, що входять у нього передбачає наявність не правових (офіційно неформальних) норм, частина з яких у рамках даної групи може мати цілком формальний характер (скажемо, норми церковної життєдіяльності в умовах відділення церкви від держави).

Специфічним феноменом політичного суспільством є влада. Велика частина сучасних учених вважає, що дослідження влади є головним змістом політичної науки. Оскільки влада зустрічається у всіх соціальних групах, остільки варто відрізняти владу в масштабах політичного суспільства й у масштабах груп, не змішуючи при цьому владу і управління громадським життям.

Підводячи підсумки, дисертант відзначає таке:

Комплексний соціологічний аналіз проблем сучасної молоді показує, що зростання активності молоді сприяє виникненню настроїв соціально-психологічної відособленості її від іншого суспільства і появі особливої молодіжної культури. Все це не може не відбиватися на вирішенні педагогічних питань як у середній, так і у вищій школі. Якщо не враховувати інтереси молоді, її ціннісні установки й орієнтацію, то багато зусиль педагогів будуть витрачені марно. Свою важливу допомогу тут може надати філософія освіти, покликана вирішувати ключові і злободенні завдання виховно-освітнього процесу.

Досвід молодіжних рухів у Західній Європі й у США свідчить про небайдуже ставлення молоді до різних філософських ідей, якщо вони виражені на зрозумілій для молодих людей мові і відповідають їхнім ідеалам, цінностям, нормам поведінки. Події другої половини ХХ ст. показали, що для молоді найбільш привабливими виявилися ідеї філософії екзистенціалізму, де одне з центральних місць посідає поняття “свобода”, відносно якого молодь особливо чутлива. Тому соціальна філософія і філософія освіти не можуть проходити повз філософію екзистенціалізму, ігноруючи її ідеї і концепції. Проте це не означає, що зазначені ідеї і концепції можна механічно копіювати для подальшого осмислення молодіжної проблематики. У даному випадку мова повинна йти про власні філософські концепції і концептуальні трактування деяких з понять, якими оперують філософи-екзистенціалісти (“свобода”, “необхідність”, “життя”, “смерть” і т. д.).

Четвертий розділ („СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ ПРАВА З ПОГЛЯДУ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ І ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ”) складається з таких підрозділів: 4.1. ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА І ФІЛОСОФІЯ ПРАВА (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ) ПІД КУТОМ ЗОРУ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ; 4.2. ПРОБЛЕМА ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВА В МОВІ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ; 4.3. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ ЯК РІЗНОВИД ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ВЧЕННЯ; 4.4. ВИЩА ШКОЛА І ПРАВОВА НАУКА: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ.

У першому підрозділі (ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА І ФІЛОСОФІЯ ПРАВА (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ) ПІД КУТОМ ЗОРУ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ)) здійснюється порівняльний розгляд загальної теорії права і філософії права з тим, щоб визначити статус філософії права як самостійної дисципліни.

Дисертант звертає увагу на те, що загальна теорія права сформувалася в результаті кризи спекулятивної філософської думки і розвитку позитивних наук. З'явившись у другій половині XIX сторіччя, загальна теорія права розглядалася як інструмент, що дозволяє вийти за рамки простого опису права. У ХХ столітті після другої світової війни загальна теорія права що зменшити свій позитивістський запал, включивши у свою предметну галузь проблематику аксіології, соціальної психології і культурної антропології.

Незважаючи на те, що сьогодні загальна теорія права не набула повсюдного поширення і не знайшла тривкої самостійності, принаймні в країнах англосаксонського світу, де віддають перевагу користуванню терміном “юриспруденція” для позначення науки про право, вона усе ж затвердилася як наукова дисципліна, мета якої зводиться до викладу принципів, понять і теоретичних концепцій, що відбивають загальні для різних правових систем характерні риси.

На думку дисертанта, у сучасній науці про право існують методологічно різні точки зору на природу права, але усе ж переважає та, відповідно до якої сучасна юриспруденція не може обійтися без філософії і соціології, а також без їхніх підрозділів (соціальна філософія, філософія права, соціологія права).

В другому підрозділі (ПРОБЛЕМА ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВА В МОВІ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ) дисертант вирішує проблему витлумачення права в термінах соціальної філософії.

У контексті соціальної філософії дисертант розглядає право як важливу складову соціонормативної культури суспільства, тобто як одну зі специфічних нормативно-регулятивних систем суспільства, поряд із мораллю, політикою, релігією і т. д. Оскільки головний акцент робиться на споріднених поняттях “соціонормативна культура” і “нормативно-регулятивна соціосистема”, відразу ж упадає в око аксіологічний зміст зазначених понять. У зв'язку з цим подається характеристика аксіології. Потім дисертант переходить до аналізу природноправових теорій, особливо навантажених ціннісними поняттями.

Він відзначає, що сучасна природноправова традиція почала складатися в умовах Нового часу. Характерною рисою наукової системи Нового часу було прагнення якомога радикальніше порвати зі старою схоластичною традицією в науці. При цьому мається на увазі трояка традиція. По-перше, традиція теологічна, що підкоряла науку і філософію богослов'ю, що жило переказами тих часів, коли всі університетські факультети, як придворні дами, оточували государиню-теологію. По-друге, традиція підпорядкування основних філософських дисциплін теології. Мова йде про теорію пізнання, метафізику (онтологію) і етику. Наприклад, богословська гносеологія подавала перед пізнанням віру, а богословська метафізика сполучила антропоморфізм, телеологізм і ієрархізм схоластичного світогляду зі спеціальними догматичними питаннями (євхаристичними й іншими). Богословська ж етика зв'язувала пізнання і практику добра і зла з вченням про гріхопадіння і спокуту, а також із вченням про так званих “улитих чеснотах”. Ця традиція має схоластичну форму, яка визначається обумовлену авторитетом Арістотеля, а точніше кажучи, авторитетом викривленого схоластами Арістотеля (наприклад, томістський арістотелізм). По-третє, традиція гуманізму, що замінила авторитет Св. Писання авторитетом язичницьких авторів стародавності, але яка не привнесла у точні науки (математику, механіку, астрономію і т.д.) нічого нового.

Таким чином, головною ознакою новаторства Нового часу в XVII сторіччі була відмова від потрійної традиції - теологічної, схоластичної і гуманістичної.

Особливо загострюється увага на тому, що для сучасної філософії права існує небезпека не тільки розчинитися в позитивістськи орієнтованій загальній теорії права, але й взятися до найвульгарнішого ідеалізму і релігійної містики. До речі, дуже характерно, що нова хвиля відродження природного права багато в чому зобов'язана теологам другої половини ХХ сторіччя. З цієї точки зору розробка філософії права в контексті соціальної філософії, а не філософії взагалі, якої, утім, не існує, але зате існують певні філософські школи, уявляється більш ніж актуальним завданням.

У третьому підрозділі (СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ ЯК РІЗНОВИД ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ВЧЕННЯ) увага дисертанта фокусується на такій важливій для молоді етико-правовій категорії, як категорія справедливості.

Дисертант відзначає, що зазвичай про справедливість говорять як про моральну категорію. У певному розумінні це так. Але, як показує досвід порівняльно-історичних досліджень, поняття справедливості набуває набагато більш універсального значення, що включає в себе не тільки моральні характеристики, але також релігійні, політичні, правові і навіть соціально-економічні. Тому існують усі підстави говорити про можливість створення такої філософської дисципліни, як соціальна філософія справедливості. Ця дисципліна в деяких своїх аспектах може розглядатися як різновид філософсько-правового навчання або як специфічний різновид філософії права з урахуванням її соціальної обумовленості. Щоб реалізувати можливість соціальної філософії справедливості, необхідно здійснити таке: (1) розглянути моральний зміст категорії справедливості; (2) провести порівняльно-історичний аналіз поняття “справедливість”; (3) визначити контекстуальну обумовленість поняття “справедливість” (політичну, правову й економічну).

На думку дисертанта, пророблений ним аналіз підтверджує не тільки можливість, але й необхідність створення філософії справедливості. Щоб ця філософія мала більш визначений характер, пропонується розглядати її як соціальну філософію на тій підставі, що соціальна філософія більш тісно пов'язана з такими практично значимими дисциплінами, як соціологія, психологія, політологія, правознавство, стосовно котрих категорія справедливості виконує роль інваріантного поняття (метапоняття).

У четвертому підрозділі (ВИЩА ШКОЛА І ПРАВОВА НАУКА: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ) дисертант характеризує ситуацію з викладанням юриспруденції у вищій школі.

Як відзначається в дисертації, актуальність постановки проблем освіти у вищій школі і підготовки висококваліфікованих кадрів молодих фахівців в умовах сучасної науково-технічної революції ні в кого не викликає сумнівів. Зміни, що відбуваються в сфері науки і техніки, прискорення розвитку продуктивних сил неминуче впливають на інші сфери людського життя, викликаючи в них процеси прискорення. У подібній ситуації трансформуються освіта і функції фахової діяльності, через що виникають нові вимоги до системи освіти, середньої і вищої. Введення і використання техніки , що розширюється, з переробки інформації, використання нових технологій і систем управління, зростання засобів контролю за виробничими процесами і варіативного управління ними, комп'ютерне забезпечення переважної кількості різних видів трудової діяльності і т. д. - усе це переміщує функції людини зі сфери безпосереднього процесу виконання роботи в галузь її концептуального осмислення, моделювання і проектування, унаслідок чого істотно підвищується духовно-практичний потенціал фахової трудової діяльності. Крім того, зростають вимоги до рівня знань про функціонування окремих механізмів і систем, про взаємозв'язок технологій і комплексних процесів, підвищується роль моральних якостей дослідників, інженерів і робітників, тому що в умовах складного і дорогого виробництва збільшується значення усвідомленого відношення до технологічної дисципліни, значення соціальної відповідальності, взаємодопомоги. Через різноманіття тих властивостей, що розглядаються як необхідні для наукової і виробничої діяльності в умовах науково-технічної революції, залежності здатності до творчості від усього комплексу особливостей особистості, формування її інтелекту стає ще більш нерозривно пов'язаним із процесом виховання, освіти і підвищення кваліфікації.

На думку дисертанта, сучасна середня і вища школа відчуває гостру потребу у викладанні дисциплін юридичного профілю. Щоб це викладання було результативним, необхідно критично осмислити деякі методологічні проблеми, однією з яких є проблема встановлення наукового статусу загальної теорії права і філософії права, оскільки повинна бути єдина концептуальна основа для викладання відповідних юридичних дисциплін, а також дисциплін, орієнтованих на юриспруденцію (філософія права, соціологія права).

П'ятий розділ („СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ВИМІРИ ПАЙДЕЙЇ: МОРАЛЬ І ПРАВО ЯК ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІ ЕЛЕМЕНТИ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ”) складається з таких підрозділів: 5.1. ДО ПИТАННЯ ПРО ІСТОРИЧНІ КОРЕНІ РОЗМЕЖУВАННЯ МОРАЛІ І ПРАВА В ПРОЦЕСІ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ; 5.2. ПРО ЗРОСТАННЯ ЗНАЧИМОСТІ ПРАВА В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ І ВИХОВАННІ.

У першому підрозділі (ДО ПИТАННЯ ПРО ІСТОРИЧНІ КОРЕНІ РОЗМЕЖУВАННЯ МОРАЛІ І ПРАВА В ПРОЦЕСІ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ) відзначається, що етика - одна з найбільш древніх філософських дисциплін, що лежить в основі історичного становлення філософського знання. Саме на базі етичної проблематики почався розвиток політичних і правових наук. Тому питання про історичні корені розмежування моралі і права має важливе концептуально-методологічне значення як для самої етики, так і для юриспруденції.

У результаті проробленого аналізу дисертант доходить висновку, що вивчення морально-ціннісних і нормативно-правових установок засобами соціальної філософії, соціології і соціальної психології дозволяє пролити світло на особливості поведінки людини в сучасному суспільстві, функціонування якого залежить від безлічі явних і прихованих норм. Знання цих норм цілком необхідне для безконфліктної життєдіяльності людини в складному світі соціальних відносин.

В другому підрозділі (ПРО ЗРОСТАННЯ ЗНАЧИМОСТІ ПРАВА В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ І ВИХОВАННІ) розглядаються соціально-регулятивні функції права.

На думку дисертанта, теза про пріоритет права над мораллю, передбачає ієрархічний зв'язок права і моралі. Це означає, що право лише тоді має перевагу перед мораллю, коли державність задовольняє мінімальним вимогам політичної етики, із чим цілком не згодні юристи-позитивісти. Останні виходять з того, що навіть у конституційному праві не існує необхідного зв'язку юридичних норм з моральними принципами, тому виключають саму постановку питання про пріоритет права над мораллю.

Винятково важливим аргументом у полеміці з позитивістами служить той загальновідомий факт, що багато законів потребують тлумачення в ім'я торжества справедливості. Відповідно до деяких юристів, закон підлягає неодмінному тлумаченню, і лише таким способом він може бути застосований у конкретній справі. Суддя повинен мати на увазі, що прийняття норми, котра ним застосовується, переслідувало деяку розумну і гуманну ціль. Отже, застосування цієї норми не повинне породжувати “не право”, тобто бездушне застосування закону, і не повинне суперечити фундаментальним моральним принципам, хоча зрозуміло, що мораль не дає готових відповідей у тих випадках, в яких право не пропонує безперечного вирішення. Все це пред'являє особливі вимоги до особи судді, котрий повинний мати такі якості, як надпартійність, неухильна орієнтація на нейтральність і об'єктивність (прийняття до уваги всіх інтересів, що зіштовхуються), прагнення обгрунтовувати свої рішення узвичаєними морально-правовими цінностями. Ці “суддівські чесноти” визначаються як моральні чинники прийняття судового рішення.

Твердження про необхідність зв'язку права і моралі може означати, що “гарна” правова система повинна задовольняти вимоги справедливості і моралі. Проте відмінність між “гарним” правопорядком і правопорядком, що не відповідає зазначеним вимогам, є ілюзорним і утопічним, тому що мінімум справедливості реалізується навіть у тоталітарних державах, оскільки вже той факт, що поведінка людей регулюється усе загальними нормами, публічно виданими і застосовуваними судом, свідчить про відому автономію держави як особливого соціального інституту, розтрощення котрого чревате повним крахом державної машини і утратою влади, включаючи владу диктаторів і тиранів.

Ідея справедливості в її найпростішій формі (справедливість у правозастосуванні) потребує, щоб у всіх споріднених (аналогічних) випадках застосовувалася та сама загальна норма. Та обставина, що подібна норма може здаватися неприйнятною, не суперечить зазначеній вимозі, тому що завжди можна удатися до відповідного тлумачення. Подібну мінімальну справедливість у правозастосуванні деякі юристи називають “природною справедливістю”.

Дане розуміння справедливості передбачає, що правила, за допомогою яких здійснюється соціальне регулювання, повинні бути зрозумілими і реально здійснюваними. Вони не можуть мати зворотної сили (крім виняткових випадків), тому що ті, хто покарані за порушення правил, повинні спочатку мати можливість підкоритися цим правилам. Такі умови правового регулювання, безсумнівно, пов'язані з внутрішньою логікою права.

Підводячи результати, дисертант відзначає, що вирішення питання про взаємозв'язок моралі і права завжди упирається в різноманітні природноправові доктрини, починаючи з Нового часу і закінчуючи XXI ст., про що явно недостатньо пишеться і говориться пострадянськими вченими і викладачами відповідних дисциплін. Як свідчить історичний досвід і сучасний стан юридичної науки, ці доктрини сьогодні мають сприятливі шанси на розвиток і розповсюдження, тому що в теперішньому світі набирають силу антидемократичні й антигуманістичні процеси (криза демократичних інститутів, збройна конфронтація в різних районах земної кулі, глобалізація світової економіки, знецінювання ідеології державного суверенітету і багато іншого), тоді як природноправові ідеї і вчення звертаються до розуму людини, до нетлінних моральних цінностей. Тому при розгляді питання про взаємозв'язок моралі і права не можна ігнорувати природноправові ідеї і їхню соціальну обумовленість.

У „ВИСНОВКУ” дисертант підводить основні підсумки проробленої роботи і намічає перспективи подальших наукових досліджень з проблематики, яка його цікавить.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Конох М. С. Формування нової філософії освіти в Україні. Соціально-філософський аналіз : [Монографія] - К.: Вища шк., 2001. - 223 с.; Рецензія: Бровко М. М. Філософія освіти в Україні: теорія, практика, перспективи // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. - К.: Видавничий центр КДЛУ, - № 10, 2003. - С. 306-308.

Статті в наукових періодичних фахових виданнях:

2. Конох М. С. Філософія освіти як предмет соціально-філософського аналізу //Філософська думка. - К., 2001. - № 4. - С. 127-146.

3. Конох М. С. Соціально-філософський, праксеологічний і правовий зміст поняття “план” // Перспективи. - Одеса, 2001. - № 4. - С. 66-72.

4. Конох М. С. Культура і особистість у соціальній, психологічній і філософській антропології // Грані. - Дніпропетровськ, 2002. - № 1. - С. 100-104.

5. Конох М. С. Науково-технічний прогрес і філософія освіти // Грані. - Дніпропетровськ, 2002. - № 2. - С. 88-94.

6. Конох М. С. Особистість і її формування як предмет вивчення соціальної антропології // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - № 25. - С. 12-21.

7. Конох М. С. Мораль і право як взаємозалежні елементи єдиного виховально-навчального процесу // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - № 26. - С. 30-39.

8. Конох М. С. Ідея справедливості з точки зору соціальної філософії і філософії права // Грані. - Дніпропетровськ, 2002. - № 3. - С. 73-77.

9. Конох М. С. Німецький екзистенціалізм після другої світової війни і нове трактування поняття свободи // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. - Випуск 14. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 202-210.

10. Конох М. С. Філософська і юридична антропологія ХХ століття // Грані. -Дніпропетровськ, 2002. - № 5. - С. 64-70.

11. Конох М. С. Взаємовідношення моралі і права у сучасних філософсько-правових вченнях // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - № 27. - С. 3-12.

12. Конох М. С. Соціальна філософія справедливості як різновид философсько-правового навчання // Грані. - Дніпропетровськ, 2002. - №6. - С. 100-110.

13. Конох М. С. Політична влада і молодь // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - № 28. - С. 177-185.

14. Конох М. С. Філософсько-соціологічний розгляд проблем сучасної молоді // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - № 29. - С. 3-13.

15. Конох М. С. Загальна теорія права і філософія права (порівняльний аналіз) // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - № 30. - С. 131-139.

16. Конох М. С. Молодь і її соціально-політичні ідеали // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - № 31. - С. 100-110.

17. Конох М. С. Цілі і результати гуманістичної освіти у трактуванні А. Маслоу // Перспективи. - Одеса, 2002. - 1. - С. 11-20.

18. Конох М. С. Вища школа і правова наука: проблеми і перспективи // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Філософія, 2003. - Випуск 148-149. - С. 104-110.

19. Конох М. С. Проблема тлумачення права у мові соціальної філософії // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2002. - № 10. - С. 303-308.

20. Конох М. С. Філософія екзистенціалізму і її вплив на проблеми виховання людської особистості // Грані. - Дніпропетровськ, 2003. - № 27. - С. 68-72.

21. Конох М. С. Поняття “соціум” і його філософське осмислення // Вісник Харківського національного університету, 2003. - 579-1/2003. - С.105-113.

22. Конох М. С. Особенности социально-философского познания в современном мире (познание и обучение) // Наука. Релігія. Суспільство. Донецьк. 2002. -4. - С. 172-178.

23. Конох М. С.Особа: право, свобода, відповідальність: Навчальний посібник. - К.: Редакційно-видавничий відділ Дніпродзержинського державного технічного університету,1996. - 147 с.

24. Конох М. С. Удосконалення організації праці - важливий фактор економічного розвитку Поділля. В збірнику “Проблеми економічної географії Поділля.” Тези доповідей наукової конференції. - Кам'янець-Подільський, 1988. - С. 46-47.

25. Конох М. С. Філософія вищої школи і парадигми оновлення технічної освіти. Матеріали міжнародної науково-методичної конференції “Інженерна освіта на межі тисячоліть: минуле, сучасне, майбутнє”: Тези доповідей - К.: НТУУ “КПІ”,1998. - С. 166-168.

26. Конох М. С. Критерії підготовки фахівця: сучасний підхід. Проблеми вдосконалення виховної роботи у вищій школі в сучасних умовах: Тези доповідей на Всеукраїнській науково-методичній конференції.16-19 грудня 1998 р. - Дніпропетровськ, редакційно-видавничій сектор ПДАБтаА , 1998. - С. 47-48.

27. Конох М. С. Філософія права у вищій школі - складовий елемент філософії вищої освіти. Університетська педагогічна освіта як шлях гуманізації суспільства: Матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції 21-23 квітня 1999 р. Ч. 1. - К.:КНЕУ, 1999. - С. 37-39.

28. Конох М. С. Філософія вищої освіти в структурі соціальної філософії. Шляхи та проблеми входження освіти України в світовий освітянський простір. Збірник доповідей міжнародної науково-методичної конференції, м. Вінниця, 8-9 червня 1999 р. В 2-х томах. Том 1. - Вінниця: “УНіВЕРСУМ-Вінниця“, 1999. - С. 111-114.

29. Конох М. С., Бабічева Т. А. Философские аспекты гуманитаризации инженерного образования. Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-методичної конференції “Гуманізація і гуманітарізація вищої технічної освіти”. -- Харьків: ХДТУРЕ, 2000. -- С. 36-37.

Размещено на Allbest.ru