Смисл та вираз як проблема фiлософiї, логiки та методологiї науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. МЕЧНИКОВА

УДК 165.12:124.2:81'42 (043.3)

СМИСЛ ТА ВИРАЗ

ЯК ПРОБЛЕМА ФIЛОСОФIП, ЛОГIКИ ТА МЕТОДОЛОГIП НАУКИ

Спеціальність 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Муравенко Наталія Юріївна

Одеса - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент, професор кафедри філософії та гуманітарних наук Роджеро Олексій Миколайович, Одеська державна музична академія ім.А.В.Нежданової, професор кафедри філософії та гуманітарних наук

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Причепій Євген Миколайович, Київський національний університет технологій та дизайну, завідуючий кафедрою філософії та культурології

кандидат філософських наук, доцент Ополєв Віктор Тимофійович, Одеський національний політехнічний університет, доцент кафедри філософії та методології науки

Захист відбудеться „21” травня 2008 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.09 в Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова за адресою: 65026, м.Одеса, вул. Новосельського, 64.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського національного університету імені І.І.Мечникова за адресою: 65026, м.Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий „21” квітня 2008 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Сумченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Філософська думка ХХ ст. поруч з традиційними для неї проблемами свідомості, часу, причинності та іншими почала приділяти все більше уваги проблематиці смислу. Остання виникла певною мірою як спроба подолати декартівський дуалізм, що знав лише два роди сутностей - речі та ідеї або свідомість (cogito). Вже на межі ХІХ-ХХ століть філософська думка винаходить нові квазіпредметні утворення, що в різних випадках мають назву „смисл”, „значення”, „цінність”. Ці новоутворення потребують інших методологічних засобів, ніж ті, що використовувались для опису та дослідження світу речей та коґітальних утворень.

До проблеми смислу зверталися неокантіанці, М.Хайдеггер; вона займала центральне місце в філософській логіці та методології наукового пізнання на межі ХІХ-ХХ століть; була головним об'єктом уваги лінгво-аналітичної філософії та філософії логічного емпіризму.

Проблема смислу і насьогодні залишається однією з провідних тем сучасної філософії, логіки та методології наукового пізнання. Але дослідження проблеми смислу торкались лише окремих її аспектів. Доцільним і актуальним є створення загальнотеоретичного підходу, здатного з'єднати різні дослідницькі напрямки та методологічні підходи щодо проблеми смислу, таких його аспектів як онтологічний статус, спосіб даності та механізми утворення. Подібною спробою можна вважати феноменологію Е.Гуссерля, яка намагалась здійснити філософсько-теоретичне опрацювання цих проблем, наслідком чого стало втілення феноменологічного методу дослідження в такі галузі як логіка, лінгвістика, соціологія, психологія, психіатрія.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Проблема смислу знаходиться в області дослідницьких інтересів логіки, лінгвістики, психології та соціології. Незважаючи на те, що проблемі смислу присвячена велика кількість дослідницьких робіт, залишається недостатньо розвинутим такий принциповий момент як роль мови у виразі та формуванні смислу. Цими питаннями традиційно займається лінгво-аналітична філософія. Однак остання надає перевагу аналізу повсякденної мови, а не аналізу мови наукових теорій. У філософській логіці та основах математики здійснюється аналіз штучних формалізованих мов, де мовний вираз частіше розуміється лише як засіб передачи певного смислового змісту, певної інформаціїї, в той час як природа цієї інформації та характер тієї предметності, що визначає осмисленість мовного виразу, не одержують необхідного розгляду. Однак в роботах таких видатних математиків та логіків, як Г.Фреге, Д.Гільберт, Б.Рассел, У.Куайн, проблеми логічної мови розглядалися в щільному зв'язку з проблемами математичної та логічної онтології.

Проблема специфіки буття об'єктів думки була сформульована ще на початку європейської науки і філософії Платоном. Відтоді платоністська орієнтація в розумінні сутностей, що охоплюються науковим мисленням, ніколи не зникала з обрію науково-філософської думки, знаходячи різний вираз в середньовічному реалізмі, в науковченні Б.Больцано, в логіцизмі Г.Фреге, Б.Рассела, раннього Л.Вітгенштейна, в концепціїї „третього світу” К.Поппера.

Платоністській лінії наприкінці ХІХ ст. протистояли такі напрямки як емпіризм та психологізм (Д.С.Мілль, В.Вундт, Т.Ліппс, Х.Зігварт та інш.). Погляди авторів указаних напрямків домінували в атмосфері логічної та методологічної думки того часу. Визначним досягненням логіко-філософської думки початку ХХ ст. став 1-ий том „Логічних досліджень” (далі „ЛД”) Е.Гуссерля, що втілив в собі найвищий ступінь розвитку антипсихологізму. Поява 2-го тому цієї праці визначила можливість подальшого осмислення таких проблем як проблема логічної істини та її критеріїв, проблема смислу логічних суджень, проблема взаємозв'язку думки та її предмета, мовних виразів та актів свідомості.

Вихідними логіко-філософськими концепціями, що значною мірою визначили хід дисертаційного дослідження, стали науковчення Б.Больцано, логіко-філософська концепція Г.Фреге, феноменологічна філософія Е.Гуссерля, лінгво-аналітична філософія Л.Вітгенштейна, теорія „третього світу” К.Поппера.

При цьому в дисертації враховувались основні положення та результати творчості таких видатних математиків та логіків як Д.Гільберт, Ч.Пірс, Б.Рассел, К.Айдукевич, У.Куайн.

В становленні загальної філософсько-методологічної концепції дисертації значну роль відіграли роботи відомих вітчизняних (радянських та сучасних українських) філософів та логіків - Є.К.Войшвілло, С.Б.Кримського, М.В.Поповича, Г.І.Рузавіна, В.О.Смірнова, О.Д.Смірнової, В.С.Стьопіна, А.І Уйомова, В.С.Швирьова.

В розумінні та інтерпретації основних етапів розвитку феноменологічної концепції Е.Гуссерля, їх змісту та значення відіграли важливу роль праці таких відомих зарубіжних дослідників феноменології як В.Бімель, Ж.Дерріда, Р.Інгарден, Ф.Ліотар, М.Шелер, Г.Шпігельберг, Е.Штрьокер, а також вітчизняних філософів - В.У.Бабушкіна, П.П.Гайденко, В.І.Молчанова, Н.В.Мотрошилової, Є.М.Причепія, К.А.Свасьяна, Я.А.Слініна.

Стосовно проблематики аналітичної філософії та логічного позитивізму (Віденського кола та Львовсько-Варшавської школи) треба вказати роботи таких провідних авторів як Р.Карнап, С.Кріпке, У.Куайн, Дж.Остін, Дж.Серль, Е.Бобрик, Я.Ядацкі та інш., а також праці визначних вітчизняних дослідників - М.М.Вєрнікова, О.Ф.Грязнова, М.С.Козлової, І.С.Нарського, В.В.Петрова, В.О.Смірнова, З.О.Сокулер та інш.

Розглядання безпосередньо проблематики смислу та значення, мови та її ролі в пізнанні передбачало вивчення та використання робіт таких авторів як Б.В.Бірюков, Н.Б.Вяткіна, Д.П.Горський, А.Т.Ішмуратов, Р.І.Павільоніс, В.В.Петров, М.В.Попович, О.М.Роджеро, О.Д.Смірнова, Л.Тондл, А.І.Уйомов.

В дисертаційному дослідженні були враховані основні результати та досягнення сучасної лінгвістики, що стосуються розуміння таких концептів як „речення”, „смисл”, „значення”, „текст”, які досліджуються в роботах класиків зарубіжної лінгвістики Ф.де Соссюра, Н.Хомського, Е.Бенвеніста, та вітчизняних авторів - Ю.Д.Апресяна, Н.Д.Арутюнової, І.А. Мельчука. Також слід зазначити роботи Ю.І.Маніна та Ю.Шрейдера, які стосуються характеристики лінгвістичних факторів в математичному пізнанні та мисленні.

Об'єктом дослідження є логіко-філософська думка ХІХ-ХХ століть (перш за все в її логічному, аналітичному та феноменологічному варіантах), в межах якої виникла, була визначена та чітко сформульована проблема смислу та значення логічних (наукових) суджень та мовних виразів.

Предметом дослідження є „смисл”, „значення” та „вираз” як понятійно-категоріальні утворення логіки та методології наукового пізнання, що приймають участь в процесах формування логічної структури та предметного змісту наукового пізнання, його обґрунтування і способах його трансляції.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення взаємозв'язку понятійно-категоріальних утворень „смисл”, „значення” та „вираз”, а також еволюція цього взаємозв'язку в логіко-філософській та філософсько-методологічній думці ХХ ст.; розширення розуміння ролі мови в науковому мисленні і формуванні наукового знання; виявлення специфіки онтологічного статусу об'єктивно-логічного змісту (смислу) наукового знання.

Досягнення мети дослідження здійснюється шляхом вирішення відповідних до мети завдань:

· Визначити місце проблеми смислу та значення в генезисі та еволюції сучасної логіко-філософської думки у вищезазначених межах.

· Навести протилежність психологізму та антипсихологізму в логіці як модель основних підходів в рішенні проблеми визначення онтологічного статусу смислу та ідеальних предметностей в науковому знанні.

· Показати внутрішній взаємозв'язок проблеми смислу (об'єктивно-ідеальних утворень знання) і проблеми мовного виразу як умови формування цього знання.

· Навести феноменологічний підхід до рішення проблем онтології смислу та ролі мови в процесі смислоутворення як спробу розширення та пом'якшення „класичного” антипсихологізму.

· Прослідкувати процес розвитку філософської методології середини та другої половини ХХ ст.. (Л.Вітгенштейн та К.Поппер) як продоження і нову форму відтворення психологістських та антипсихологістських настанов.

· Розкрити зростання мовної активності суб'єкта у формуванні наукового знання та необхідності урахування цього факту для вирішення проблеми онтологічного статусу ідеальних (смислових) утворень.

· Показати проблему виразу смислу в мові як концептуальний елемент і необхідну умову вирішення проблеми смислу та значення в пізнанні, а також проблеми онтологічного статусу ідеальних утворень.

Методологічні засади дослідження визначаються характером встановлених завдань. Основним методологічним підходом у постановці та вирішенні завдань дисертаційного дослідження слід вважати поєднання історичного та логічного принципів наукового пізнання; окремим відбиттям цього підходу є широко використаний в дисертації метод історико-наукових реконструкцій. Вказані методологічні засоби розширюються за рахунок логіко-методологічного аналізу генезису теоретичних понять. Використовуються можливості генетичного методу в рішенні питання онтологічного статусу ідеальних утворень. В трактовці положень та тверджень філософсько-методологічних концепцій, що аналізуються, використовуються можливості інтерпретаційного підходу з позиції теоретичної моделі, що створюється автором дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, перш за все, в оригінальній авторській реконструкції процесу еволюції логіко-філософської думки ХХ ст. крізь призму виникнення та становлення проблеми смислу (значення), його виразу та онтологічного статусу. Розгляд еволюції логіко-філософської думки ХХ ст. під даним кутом зору здійснюється вперше, що надає можливість вперше встановити внутрішній вз'язок та єдність концепцій логіки та математики (Г.Фреге), логіки та філософії (Б.Больцано, Е.Гуссерль), філософії мови та епістемології (Л.Вітгенштейн, К.Поппер), які здавалися існуючими окремо та такими, що не співвідносяться. В дисертаційному дослідженні отримані та виносяться на захист наступні результати:

· Запропонована модель дослідження, що дозволяє виявити співвіднесеність, взаємодоповненість та часткову спадковість у вирішенні проблеми смислу в межах таких різних філософсько-методологічних підходів як концепції логіцизму, феноменології, аналітичної філософії та об'єктно орієнтованої епістемології (К.Поппер).

· Обґрунтована необхідність доповнення традиційного розрізнення смислу та значення розрізненням смислу ти виразу.

· Виявлена зростаюча роль мовної активності суб'єкту в процесі формування, розуміння, обґрунтування та трансляції наукового знання, що зумовлює неусуненість, продуктивність та відносну самостійність планів мовного виразу та об'єктивно-логічного змісту знання.

· Встановлена необхідність розглядання проблематики смислу як філософсько-логічної проблеми, що пов'язана з питанням онтологічного статусу ідеальних предметностей як особливих когнітивних утворень.

· Продемонстровані специфіка та можливості використання феноменологічного підходу до вирішення питання онтологічного статусу об'єктивно-ідеальних (смислових) утворень знання.

· Обґрунтовано використання генетичного методу для вирішення питання визначення онтологічного статусу смислових утворень.

· Подовжено дослідження трансформації проблеми протистояння психологізму та антипсихологізму в логіко-філософській думці ХХ ст. (пізній Е.Гуссерль, Л.Вітгенштейн, К.Поппер).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках досліджень з методології наукового пізнання, що проводяться кафедрою філософії природничих факультетів Одеського національного університету імені І.І.Мечникова. Тема дисертаційної роботи тісно пов'язана з такими курсами та спецкурсами, що викладаються на філософському факультеті ОНУ імені І.І.Мечникова, як „Логіка”, „Сучасна західна філософія”, „Феноменологія” та іншшими, проведення яких забезпечує кафедра філософії природничих факультетів та кафедра філософії і загальногуманітарного знання.

Практичне значення одержаних результатів визначається теоретичними положеннями, що виносяться на захист. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані при дослідженні широкого кола питань філософського та логіко-методологічного аналізу проблеми смислу та мовних виразів: зв'язок категорій смислу та виразу, їх корелятивність, онтологічний статус смислових утворень, можливість їх об'єктивного існування. Практичне значення отриманих результатів визначається використанням матеріалів роботи при викладанні курсів та спецкурсів, пов'язаних з проблемами логіки, логічної семантики, сучасної західної філософії взагалі та аналітичної філософії і феноменології зокрема.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження було представлено та обговорено на наступних наукових конференціях та науково-освітніх семінарах:

· «Мелодия, которую можно видеть. Зрительный образ, который можно слышать». Доповідь. - Філософська конференція „Феноменологія і мистецтво”, Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченко, Українське феноменологічне товариство, жовтень, 2002р., м. Київ).

· «Проблема психологизма и антипсихологизма в логике и философии конца XIX - начала XX вв.». Доповідь. - 58-а наукова конференція професорсько-викладацького складу та наукових працівників (Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова, листопад 2003р., м. Одеса).

· «Проблема доязыковой интуиции в феноменологии». Повідомлення. - Науково-освітній семінар „Інтерсуб'єктивність, комунікація, мова: проблеми сучасної гуманітаристики” (Філософський факультет ОНУ ім.І.І.Мечникова, Одеська державна музична академія ім.О.В.Нежданової, Товариство „Одеська гуманітарна традиція”, Товариство молодих вчених при Одеському Домі Вчених, січень2004р., м. Одеса).

· «Смысл как объективная (интерсубъективная) категория. (Иллюстрация феноменологической возможности выхода к объективному смыслу)». Доповідь. - XI Харківські міжнародні Сковородинівськи читання на тему „Філософія і література” (Харківський економіко-правовий університет, вересень 2004р., м. Харків).

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження поставлених завдань та необхідною чергою їх викладення. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (225 джерел, з них - 24 іноземними мовами). Обсяг основного тексту дисертації становить 176 стандартних сторінок.

вираз філософський зміст науковий

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ до дисертаціі розкриває актуальність теми дисертаційної роботи, містить аналіз ступеня наукового опрацювання досліджуваної проблеми, визначення об'єкта, предмета, мети та завдань, методологічних засад дослідження, обґрунтовує наукову новизну та практичне значення положень, що виносяться на захист, містить опис апробації результатів дисертаційного дослідження та список публікацій, визначає структуру та обсяг роботи.

РОЗДІЛ 1 „Становлення проблеми смислу, значення та виразу в логіко-філософській думці на рубежі ХІХ-ХХ століть” розкриває ситуацію виникнення та становлення проблеми смислу та значення на тлі розв'язання актуальних питань логіко-філософської думки межі ХІХ-ХХ століть, ілюструє виокремлення таких аспектів проблеми смислу як його природа та спосіб існування. Дослідження зазначених питань здійснюється шляхом аналізу принципових для вирішення данної проблеми концепцій: науковчення Б.Больцано, логіко-філософської концепції Г.Фреге та поглядів Е.Гуссерля періоду 1-го тому „Логічних досліджень” (далі „ЛД”). Показано послідовність розвитку та спадкоємність в розумінні характеру, природи смислоутворень у зазначених вище авторів.

Підрозділ 1.1. „Психологізм та антипсихологізм в логіці” зображує фон, на якому виникає та починає виокремлюватись проблема смислу та виразу. Аналіз матеріалу підрозділу дозволяє зробити висновок, що вирішення проблеми смислу, значення та виразу на межі століть було безпосередньо пов'язано з вирішенням проблеми обґрунтування логіки, яке поставало в одному з двох взаємовиключних варіантів: психологізм та антипсихологізм. Саме антипсихологізм проводить важливе розрізнення суб'єктивного процесу пізнання та ойго об'єктивного змісту. Останній, у вигляді наукових істин, визначається антипсихологістами як об'єктивно-ідеальне утворення. Цим задається певний онтологічний статус наукових істин. Але їх онтологічна специфіка залишається не визначеною.

Підрозділ 1.2. „Смисл як „речення в собі” присвячено розгорнутому аналізу концепції Б.Больцано під кутом зору визначення природи та онтологічного статусу наукових (логічних) істин. Б.Больцано цілком свідомо приймає та послідовно проводить позицію об'єктивування істин: логічні істини являють собою об'єктивний зміст, а не суб'єктивні психічні акти. Свою позицію Б.Больцано обґрунтовує шляхом введення ідеальних сутностей, які „є” (es gibt) вічно та незмінно. Так обґрунтувавши незалежність об'єктивного наукового знання, Б.Больцано мав визначити онтологічний статус цих ідеальних сутностей. Він визначає їх як ідеальні об'єктивні утворення. При цьому не прояснюється механізм актуалізації ідеально-об'єктивних утворень в науковому знанні. Б.Больцано також практично не торкається проблеми виразу. Для нього вираз пов'язаний лише з функцією повідомлення речень, що мисляться. Хоча смисл наданий в мовній формі (він є „реченням в собі”), Б.Больцано не досліджує, як смисл речення пов'язаний з нею: чи є цей зв'язок випадковим та довільним, чи „речення в собі” може бути втілене тільки в певному мовному виразі.

Підрозділ 1.3. „Логічна семантика про смисл, значення та вираз” концентрує увагу на подальшому розвитку запроваджених Б.Больцано ідей та з'ясуванні відкритих питань на матеріалі логіко-філософської концепції Г.Фреге. Останній чітко виділяє третю область об'єктів поряд із світом речей та психічним світом. Об'єкти третьої області - це саме ідеально-об'єктивні утворення (логічні та наукові істни, об'єктивні смисли), що існують автономно. Г.Фреге належить введення важливої категорії - „смисл”, що призвело до необхідного розрізнення імені (виразу), значення, та смислу, а не лише імені та значення, як це було раніше.

Щодо визначення способу існування ідеально-об'єктивних утворень, Г.Фреге обмежується лише постулюванням даної області об'єктів. І хоча сам він не визначає свою позицію як „платонівську”, є всі підстави трактувати її саме так: об'єкти третьої області гіпостазуються.

Суб'єкт пізнання, за Г.Фреге, лише формулює вже наявну думку. Таким чином за суб'єктом закріплюється роль посередника. Г.Фреге залишає відкритими питання про те, чи (1) виявляє суб'єкт певну думку тільки під час її формулювання в мові, чи він її осягає іншим способом, а потім надає їй мовний вираз; (2) чи існує думка (до осягнення її суб'єктом) в мовній формі чи інакше. Погляди Г.Фреге двозначні: з одного боку, він стверджує, що думка можлива лише в мові, що ми мислемо лише завдяки словам (та іншим знакам); з іншого - наполягає на тому, що суб'єкт осягає саму думку, яка може бути висловлена в різних мовних формах, що є принциповим для логіки.

Таким чином, обґрунтувавши ефективність та продуктивність антипсихологічної настанови для вірного розуміння логіки, логічних істин та суджень, запровадивши важливі для розуміння природи та механізмів наукового мислення та пізнання розрізнення думки, смислу, судження та виразу, Г.Фреге не дійшов ясності в розумінні та обґрунтуванні онтологічного статусу ідеальних утворень.

Підрозділ 1.4. „Передумови виникнення феноменологічної концепції смислу” демонструє подальше становлення парадигми антипсихологізму в логіці. Е.Гуссерль в 1-му томі „ЛД” постулює існування області позачасових, незмінних ідеально-об'єктивних істин, які він розуміє як „єдність значення”. Е.Гуссерль навіть наполегливіше за Г.Фреге підкреслює необхідність розрізнення реальних суб'єктивних актів пізнання та їх об'єктивного змісту. Однак спосіб буття ідеальних утворень в 1-му томі „ЛД” також не розкривається. Зв'язок ідеального та реального Е.Гуссерль досліджує лише в 2-му томі зазначеного твору. На даному етапі залишається невизначеним, як суб'єкт виявляє наявні істини, в якій саме формі, як він їх актуалізує в реальному пізнанні.

Проблема виразу в 1-му томі „ЛД” не є для Е.Гуссерля актуальною. Він лише зазначає, що істини науки надані в мовній формі і саме в такому вигляді вони є загальним надбанням. Мова та вираз, таким чином, пов'язуються з функцією повідомлення істин, постають в ролі засобів переходу істин в актуальний стан. Однак чи істини первісно надані в певній мовній формі, чи суб'єкт їх втілює в цю форму - ці питання залишає Е.Гуссерль відкритими.

Всі зазначені вище автори вбачали вирішення проблеми онтологічного статусу смислу (значення) в поясненні ролі суб'єкту пізнання. Відповідь для них була очевидна: суб'єкт не створює ніякого знання, він виявляє наукові істини як ті, що існують автономно, і лише актуалізує їх для людського пізнання. При цьому без відповіді залишаються питання: яким є механізм виявлення об'єктивних істин та яким чином суб'єктивний процес пізнання не впливає на об'єктивність істин. Ці питання породжуються особливою роллю мови в процессі мислення. Але і Б.Больцано, і Г.Фреге, і Е.Гуссерль дотримуються точки зору, що мислення і мова мають бути абсолютно прозорими посередниками пізнання. Відповідно механізм взаємодії мови і мислення не отримує розкриття в вищезазначених концепціях. Суттєво, що саме ці проблеми визначили шляхи пошуку обґрунтування наукового знання.

РОЗДІЛ 2 „Постановка і вирішення проблеми смислу ти виразу в феноменологічній філософії” дозволяє зробити висновок, що феноменологія, початком якої вважається 2-ий том „Логічних досліджень” Е.Гуссерля, дає оригінальне трактування специфіки онтологічного статусу ідеальних утворень. Завдяки генетичному методу (тобто шляхом з'ясування способу виникнення) з'являється можливість прояснити спосіб існування ідеальних утворень. Мовний вираз виявляється не зовнішньою оболонкою смислу. Він бере безпосередню участь в процесі смислоутворення, що дозволяє смислові здійснитися повною мірою. При цьому суттєвою та невід'ємною виявляється роль суб'єкту.

Підрозділ 2.1. „Ключові поняття та положення феноменології Е.Гуссерля як підгрунтя вирішення проблеми смислу та виразу” занурює нас у світ феноменології, розкриває її головні поняття та принципи, вирішальні для розв'язання зазначеної в дисертації проблеми: природна настанова та феноменологічна настанова; епохй; інтенціональність; ноеза та ноема, які між собою корелятивно пов'язані, тобто зумовлюють наявність та специфіку одне одного; смисл як необхідне ядро ноеми, як її предметний смисл; інтенція значення та здійснення значення; конституювання смислу; споглядання.

Підрозділ 2.2. „Роль мовного виразу в конституюванні смислу” дозволяє побачити та оцінити можливості феноменології в вирішенні питання онтологічного статусу ідеальних об'єктів на прикладі з'ясування специфіки онтологіїї смислу як одного з ідеальних утворень. Про існування смислу можна говорити лише остільки, оскільки він конституюється свідомістю і лише під час здійснення конституювання. Таке розуміння не може трактуватися як психологізм, оскільки мова йде виключно про свідомість трансцендентального суб'єкту. Феноменологія Е.Гуссерля знаходиться на межі між психологізмом та антипсихологізмом: подібно до антипсихологістів Е.Гуссерль наполягає на об'єктивності ідеальних утворень і в той же час, подібно психологістам, намагається зберігти за суб'єктом активну роль та невід'ємне місце в процесі пізнання. Однак позиція Е.Гуссерля більше схиляється до антипсихологізму, ніж рівно відстоїть від цих двох напрямків. Е.Гуссерль наголошує на інтерсуб'єктивності таких ідеальних утворень як смисл. Поняття інтерсуб'єктивності - це певний компроміс. Воно залишає за ідеальними утвореннями їх загальнозначущість та можливість бути пізнаними будь-ким, хто здійснює певне пізнання, і в той же час уникає гіпостазування, яке випливає з поняття об'єктивності.

Е.Гуссерль ледь не першим указує на важливу роль виразу (мови) в процесі смислоутворення. Хоча свідомість трансцендентального суб'єкту може покладати смисл і без втілення його в мовному виразі, все ж таки без мови смисл не може здійснитися повною мірою. Функція виразу при цьому не обмежується зовнішнім оголошуванням. Вираз (як знак, що має значення) залишається тим самим і поза комунікацією. Саме мислення здійснюється за допомогою знаків як виразів. Після того, як ми хоча б у думці виразили смисл, він виявляється нерозривно пов'язаним зі своєю мовною конкретизацією, яка формує смисл шляхом його уточнення. Важливо, що вирази, через інтенцію значення (що наділяє смислом), знаходяться в феноменальній єдності з переживаннями душевного життя. Таким чином, можно ґрунтовно свідчити, що розвиток філософської та логічної думки Е.Гуссерля рухався в бік визнання більшої значущості саме мовного виразу (мовного фактору) в процесі смислоутворення.

Після Е.Гуссерля стає очевидним факт, що обґрунтування статусу ідеальних об'єктів є можливим тільки за допомогою генетичного методу, тобто через з'ясування механізмів їх виникнення, що і пояснює акцентування уваги на мовних аспектах.

РОЗДІЛ 3 „Трансформація проблеми смислу та виразу в філософській методології ХХ століття”. Спроби знайти відповіді на питання можливості об'єктивного та ідеального існування смислу здійснювались, безумовно, й поза межами феноменології. Уникаючи вже традиційного „платонівського” способу вирішення даного питання, філософи намагались визначити умови об'єктивності даних утворень в межах феноменів, що можна досліджувати за допомогою традиційних (нефеноменологічних) методів наукового пізнання. В центрі уваги філософії ХХ ст. опинилась мова, а саме питання, пов'язані з сутністю мови, її структурою та механізмами роботи. Інколи смисл визначається як той, що спричиняється самою мовою, співвідношенням її елементів (структуралізм), інколи - як пов'язаний з контекстом його використання (в межах аналітичної традиції) або здійсненням певної діяльності (прагматично орієнтовані концепції).

В третьому розділі на прикладі концепцій Л.Вітгенштейна та К.Поппера розглядаються інші, по відношенню до класичного, варіанти можливості обґрунтування об'єктивного існування смислових утворень. Концепції наведених авторів також дозволяють зробити висновок, що проблема „психологізму-антипсихологізму” залишалася у фокусі уваги протягом ХХ ст.

В роботах Л.Вітгенштейна та К.Поппера першочергова увага надається проблемі виразу. Обидва автори поділяють позицію, згідно якій смисл існує і може бути наданий нам виключно в мовній формі, тобто мова власне і є способом існування смислу. Але характер зв'язку між смислом та виразом зазначені філософи визначають по-різному. Смисл визначається як ідеальний об'єктивний зміст виразу. Вираз, в свою чергу, тягне за собою проблему ролі суб'єкту. Смисл та вираз виявляються „середньою ланкою” між конкретною людиною і світом ідеальних утворень.

Підрозділ 3.1. „Концепція значення та смислу в філософії мови Л.Вітгенштейна” має два пункти, що присвячені ранньому та пізньому періодам творчості Л.Вітгенштейна та відповідно його різному розумінню і трактуванню смислу як понятійно-категоріального утворення.

Пункт 3.1.1. „Смисл речення як сукупність його структурних елементів” розкриває позицію філософа в ранній період його творчості, коли Л.Вітгенштейн продовжував рухатись напрямком думки, заданим Г.Фреге, хоча й в значній мірі переусвідомив його концепцію (зокрема замінив трьохрівневу семантику Г.Фреге на двохрівневу). Л.Вітгенштейну цього періоду було притаманне структурно-формальне розуміння смислу як сукупності знаків, з яких складається речення. Таке розуміння смислу значно відрізняє позицію Л.Вітгенштейна від фрегевського та гуссерлевського тлумачення смислу як ідеальної єдності значення. І все ж Л.Вітгенштейн не міг повністю відмовитись від ідеальних утворень, що існують за мовними виразами: смисл (для речень із істинним значенням) можна трактувати як проекцію стану речей, що здійснюється через логічну форму. Зауважимо, що не тільки значення речення, а також і його смисл стає предметом пильної уваги. Таким чином, досліджуючи проблему смислу, ми її розглядаємо безпосередньо в зв'язку з мовним виразом.

Пункт 3.1.2. „Значення як уживання” понад усе підкреслює роль мовного виразу. Смисл виявляється сумою двох складових: мовного виразу та його уживання. Суттєво, що ідеальний статус смислу зазнає значної трансформації - він є інтерсуб'єктивним, а не об'єктивним в колишньому розумінні. Він не існує сам по собі, а виникає як результат здійснення соціально-мовних практик. Смисл є інтерсуб'єктивним в сенсі інтерсуб'єктивної комунікації, що характеризується конвенційністю. Ця конвенційність, однак, має певні трансцендентальні передумови. Смисл визначається в контексті певної „мовної гри”, а „мовна гра” передбачає дотримування певних правил. Оскільки слідування правилу є умовою виникнення смислу, остільки мовна гра може трактуватися як така, що виконує трансцендентальну функцію. Слідування правилу позбавлено суб'єктивного свавілля, воно потребує повторюваності та інтерсуб'єктивного використання. Все це призводить до збільшення значущості ролі суб'єкту, без якого тепер саме існування смислу виявляється неможливим.

Можна сказати, що Е.Гуссерль і Л.Вітгенштейн, рухаючись протилежними шляхами, рівною мірою відкривають „суб'єктний” вимір смислу. Різниця полягає в тому, що Е.Гуссерль розуміє суб'єкта як трансцендентального, тобто він не виходить за межі свідомості, а Л.Вітгенштейн має на увазі соціального суб'єкта як учасника тієї чи іншої мовної гри, яка, однак, сама має трансенднтальні передумови. Це дозволяє зробити важливий висновок: роль мовного виразу і роль суб'єкту для формування смислу не є випадковою. Вона характеризує саму „природу” смислу, а не залежить від того чи іншого підходу.

Підрозділ 3.2. „Концепції смислу в сучасній філософській методології та сучасній філософії науки” підтверджує висновки, отримані в попередньому підрозділі щодо активної ролі мовного виразу та суб'єкту в процесі формування смислу.

Пункт 3.2.1. „Смисл як представник „третього світу” пропонує розглянути концепцію К.Поппера як інший (відносно Е.Гуссерля та Л.Вітгенштейна) варіант вирішення проблеми об'єктивності існування значень, смислів (у вигляді наукових теорій, наукового знання), також тісно пов'язаний з мовним виразом останніх. Три світи К.Поппера - це світ об'єктивних речей (1), світ психічних станів (2) та світ об'єктивних ідеальних утворень - наукових істин (3). Третій світ К.Поппера можна порівняти з універсумом об'єктивного змісту думки Г.Фреге. К.Поппер продовжує традицію антипсихологізму - точного обґрунтування об'єктивності та автономності наукового знання, що потребує прийняття світу особливих смислових утворень.

На перший погляд, К.Поппер взагалі нічого не говорить ні про суб'єкта, ні про вираз. Однак об'єкти „третього світу” - це смисли і тільки смисли. Вони можуть існувати об'єктивно, незалежно від суб'єкту, але вони завжди створені суб'єктом та мовою. Поза мовою та суб'єкту-автора їх нема і не може бути. Навіть коли К.Поппер стверджує, що об'єкти „третього світу” здатні самі породжувати нові об'єкти того ж самого порядку, ми все рівно не можемо обійти суб'єкта. Для того, щоб новий об'єкт третього світу, нехай навіть породжений іншими об'єктами того ж самого „світу”, міг стати його повноцінним „мешканцем”, він має отримати свій вираз у мові. А це може здійснити лише суб'єкт. Таким чином, новий смисл повинен пройти спочатку через свідомість суб'єкту („другий світ”) і потім втілитись в мові („перший світ”) для того, щоб стати тим, чим він є.

Таке розуміння К.Поппером об'єктів третього світу робить його позицію специфічною з точки зору онтологічного трактування. Смисл не існує в невизначеному вигляді, мовний вираз і є, власне, способом існування смислу. Поза науковими теоріями, проблемами та іншими формами знання, що зафіксовані в мові, смисл як об'єктивне утворення не існує.

Пункт 3.2.2. „Інші трактування смислу сучасної логічної філософсько-методологічної думки” показує подальший напрямок розвитку проблеми смислу поза розглянутими концепціями. Розвиток логіко-філософської думки ХХ ст. йшов шляхом відмовлення від визначення онтологічного статусу логічних сутностей. Останні розглядалися як продукти певної логічної мови (У.Куайн, С.Лєсьнєвський): онтологічна сфера визнається, але вона вважається (1) похідною від обраної та побудованої мови та (2) орієнтується на таку мову, що допускає лише номіналістичні сутності. Формальна онтологія привертає до себе все більше уваги у зв'язку з посиленням інтересу до питань мовного виразу. Формальні відносини, що мають місце в логічних мовах, відбивають онтологічну структуру самої реальності. Можна сказати, що стосовно поставленої в дисертації проблеми, розвиток йшов шляхом її елімінації або номіналістичного трактування. Але важливим є питання визначення онтологічного статусу логічних сутностей.

ВИСНОВКИ

Висновки підбивають підсумки дисертаційного дослідження, спрямованого на розв'язання поставленного наукового завдання. Отримані наступні результати:

1. Вказано і обґрунтовано, що вирішення проблеми смислу, значення та виразу в логіко-філософській думці на межі ХІХ-ХХ століть безпосередньо пов'язане з вирішенням проблеми обґрунтування логіки. В свою чергу можливість обґрунтування логіки як точної науки залежить від вирішення питання про онтологічний статус ідеальних утворень (логічних та теоретичних істин).

2. В філософській логіці визначились два протилежні варіанти вирішення цього питання: психологізм та антипсихологізм. Для обґрунтування логіки як точної науки важливою є теза антипсихологізму про розрізнення суб'єктивного процесу пізнання та його об'єктивного змісту. Саме цей об'єктивний зміст (наукові істини) і складає сферу автономних об'єктивно-ідеальних утворень. В дисертації доведена важливість посилання на спосіб виявлення об'єктивно-ідеальних утворень як таких та продемонстровано використання генетичного методу для розв'язання даного питання. Генетичний метод саме через демонстрацію способу виникнення об'єктивно-ідеальних утворень дозволяє уточнити їх онтологічний статус.

3. В свою чергу це питання може бути розв'язане через уточнення онтологічного статусу смислу, оскільки саме з ним ми стикаємось під час пізнання, а смисл безперечно є ідеально-об'єктивим утворенням: а) ідеальним, оскільки він не може бути пізнаним за допомогою чуттєвих органів; б) об'єктивним, оскільки той самий смисл може бути наявним та зрозумілим для багатьох суб'єктів.

4. Встановлено, що на початковому етапі свого розвитку вирішення питання про онтологічний статус смислу не було пов'язане з проблемою виразу (мови).

5. Генетичний метод, використаний в дисертаційній роботі, робить очевидним факт, що вирішення проблеми онтології смислу можливе лише через розглядання ролі мови в пізнанні. Аналіз концепцій Е.Гуссерля, Л.Вітгенштейна, К.Поппера яскраво демонструють цей факт.

6. Визначена роль мови для вирішення питання онтології смислу доводить, що роль суб'єкту в процесі смислоутворення є значущою та не усуненою. Встановлені дві головні причини зростання ролі суб'єкту: 1) основним механізмом смислоутворення є його втіленість в мові. Мова ж (вираз) - соціальне утворення, яке не може існувати без участі суб'єкту; 2) обґрунтована необхідність безпосередньої активної участі суб'єкту для „виникнення” смислу. Це можуть бути акти свідомості трансцендентального суб'єкту (Е.Гуссерль) або ж включеність до „мовної гри” соціального суб'єкту (Л.Вітгенштейн).

7. Встановлено, що проблема „психологізму-антипсихологізму” продовжувала бути актуальною протягом всього ХХ ст. Цієї проблеми обов'язково торкалися при вирішенні питання онтологічного статусу ідеальних утворень взагалі, і смислу зокрема, адже процес смислоутворення передбачає активну участь суб'єкту. Яскравими прикладами актуальності дано ї проблеми є:

1) Феноменологія Е.Гуссерля. Вона займає певне серединне положення між психологізмом та антипсихологізмом з нахилом до антипсихологізму.

2) Аналітична концепція Л.Вітгенштейна. В період „Трактату” Л.Вітгенштейн безперечно займає позицію антипсихологізму, але навіть в пізньому період пізнього періоду його творчості можна знайти антипсихологічні мотиви: смисл є інтерсуб'єктивним в сенсі інтерсуб'єктивної комунікації, що має ознаки конвенційності. Однак остання має певні трансцендентальні передумови, а значить - позбавлена суб'єктивного свавілля.

3) Концепція „третього світу” К.Поппера. Сама ця концепція створювалась як подолання все ще досить вагомих психологістських тенденцій.

8. Наукова новизна отриманих результатів полягає в авторській реконструкції процесу еволюції логіко-філософської думки ХХ ст. крізь призму виникнення та становлення проблеми смислу (значення), його виразу та онтологічного статусу. Використання генетичного методу дозволило вирішити принципове питання загальної можливості уточнення онтологічного статусу ідеальних утворень.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Муравенко Н.Ю. Генезіс смислу: погляд Г.Фреге та Е.Гуссерля // Філософські пошуки. - Вип. XIV-XV. - Львів-Одеса, 2003. - С.279-287.

2. Муравенко Н.Ю. Геометрические идеальности как вид идеальных предметностей в феноменологии Э.Гуссерля // Перспективи. Науковий журнал. - Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. - №4 (24). - Одеса, 2003. - С.75-84.

3. Муравенко Н.Ю. Концепции значения Э.Гуссерля и Л.Витгенштейна (к проблеме смыслообразования в аналитической философии и феноменологии) // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний фльманах. - №.4 (36). - Дніпропетровськ, 2004. - С.73-78.

4. Муравенко Н.Ю. Язык и идеальная предметность смыслов в феноменологии Э.Гуссерля // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип.6. Мова, текст, культура. - Одеса: ОНУ ім. І.І.Мечникова, 2004. - С. 115 - 124.

АНОТАЦІЇ

Муравенко Н.Ю. Смисл та вираз як проблема філософії, логіки та методології науки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.02. - діалектика і методологія пізнання. Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, Одеса, 2008.

Дисертацію присвячено актуальній проблемі філософії ХХ століття - проблемі смислу, а саме аналізу взаємозв'язку таких категоріальних утворень як смисл, значення та вираз в процесі становлення логіко-філософської та філософсько-методологічної думки ХХ століття. В ході дослідження першочергова увага надається уточненню ролі мови в науковому мисленні і формуванні наукового знання, а також виявленню специфіки онтологічного статусу таких ідеальних утворень як об'єктивно-логічні змісти (смисли) наукового знання. Можливість визначити специфічність онтологічного статусу ідеально-об'єктивних утворень взагалі, і смислу зокрема, виникає завдяки використанню генетичного методу їх аналізу. Саме через встановлення та розгорнуте представлення механізму утворення смислу ми можемо встановити його онтологічний статус. Найважливішими „інструментами” утворення смислу встановлено акти свідомості трансцендентального суб'єкту (Е.Гуссерль), мовний вираз (Е.Гуссерль, Л.Вітгенштейн, К.Поппер) та певна соціально-мовна практика (Л.Вітгенштейн). Таким чином, суб'єкту, що пізнає, надається найактивніша роль в процесі пізнання на відміну від попередньої незначної ролі безучасного транслятора (Б.Больцано, Г.Фреге, Е.Гуссерль раннього періоду). Суб'єкт виявляється принципово неусуненим з процесу пізнання, по-перше, через його безпосередню включеність до процесу здійснення смислу, і по-друге, оскільки без його участі не може існувати таке соціальне явище як мова. Мова ж, як ми показали, відіграє головну роль саме в процесі формування смислу, а не лише під час комунікації.

Ключові слова: смисл, значення, мовний вираз, смислоутворення, інтенція значення, здійснення значення, конституювання, онтологічний статус, ідеально-об'єктивні утворення, ідеальні предмети, „мовна гра”, трансендентальний суб'єкт, наукове пізнання, логічна семантика, феноменологія, аналітична філософія, психологізм та антипсихологізм.

Муравенко Н.Ю. Смысл и выражение как проблема философии, логики и методологии науки. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.02 - диалектика и методология познания. Одесский национальный университет имени И.И.Мечникова, Одесса, 2008.

Диссертация посвящена одной из актуальных проблем философии ХХ столетия, которую иногда определяют как философию языка, - проблеме смысла, а именно анализу взаимосвязи таких категориальных образований как смысл, значение и выражение в процессе становления логико-философской и философско-методологической мысли ХХ столетия. В ходе исследования первостепенное внимание уделяется уточнению роли языка в научном мышлении и формировании научного знания, а также определению специфики онтологического статуса таких идеальных образований как объективно-логическое содержание (смысл) научного знания.

Решение проблемы смысла, значения и выражения было напрямую связано в логико-философской мысли на рубеже XIX-XX столетий с решением проблемы обоснования логики, которое представало в одном из двух взаимоисключающих вариантов: психологизме и антипсихологизме. Важно отметить четко проводимое антипсихологистами различие между субъективным процессом познания и его объективным содержанием. Последнее, в виде научных истин, определяется антипсихологистами в качестве объективно-идеальных образований. Этим задается определенный онтологический статус научных истин. Этот статус, однако, просто постулируется, необходима же демонстрация обоснованности и неизбежности данного вывода. Для Б.Больцано, Г.Фреге и раннего Э.Гуссерля решение указанной проблемы заключалось в разъяснении роли субъекта познания. Ответ был для них очевиден: субъект не создает никакого знания. Он обнаруживает уже готовые научные истины как автономно существующие и, таким образом, лишь актуализирует их для человеческого познания. Однако без ответа остаются вопросы о механизме обнаружения этих истин и их «незатронутости» субъективным процессом познания.

Возможность определить специфику онтологического статуса идеальных образований вообще, и смысла в частности, появляется благодаря использованию генетического метода их анализа. Это означает, что посредством раскрытия и демонстрации способа возникновения смысла мы можем уточнить и обозначить специфику его онтологического статуса. Феноменология, например, раскрывая механизм конституирования смысла (т.е. фактически механизм его «образования»), тем самым определяет и онтологический статус смысла: он существует, поскольку конституируется актами сознания трансцендентального субъекта (актами интенции значения) и существует только тогда, когда конституируется. При этом выражение играет существенную роль в конституировании смысла, поскольку именно мышление, а не только коммуникация, осуществляется посредством выражений. На примере философских взглядов Л.Витгенштейна и К.Поппера подтверждается тезис о том, что именно через раскрытие механизмов смыслообразования можно определить онтологический статус смысла. Л.Витгенштейн подчеркивает, что смысл может быть дан только в языке и определенной социально-языковой практике («языковой игре»). Следовательно, язык (выражение) и контекст употребления выражения формируют смысл. Таким образом, онтологический статус смысла определяется его выразимостью и представленностью в языке и языковой игре. Согласно К.Попперу, смысл получает свое существование посредством воплощения его в языке. Таким образом, только язык, благодаря своим возможностям, обеспечивает данность смысла нашему мышлению и дальнейшую работу мысли и познания с разнообразными смысловыми образованиями.

Данный факт приводит к выводу о значимой и неустранимой роли субъекта в процессе смыслообразования. Можно выделить две основные причины факта возрастания роли субъекта. Во-первых, именно воплощенность смысла в языке позволяет определить его онтологический статус. Язык же - не что иное, как социальное образование, которое невозможно без участия субъекта. Во-вторых, подчеркивается необходимость непосредственного активного участия субъекта для «возникновения» смысла. Это могут быть акты сознания трансцендентального субъекта (Э.Гуссерль) или же включенность в «языковую игру» социального субъекта (Л.Витгенштейн). Таким образом, мы приходим к выводу, что при решении проблемы онтологического статуса смысла нам необходимо учитывать активную роль субъекта, которую невозможно устранить.