Соціально-філософська парадигма власності як мотиваційної основи життєдіяльності особистості у пострадянському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський військовий університет

УДК 300.372

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКА ПАРАДИГМА ВЛАСНОСТІЯК МОТИВАЦІЙНОЇ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ПОСТРАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Борисенко Євген Олександрович

ХАРКІВ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному фармацевтичному університеті, Міністерство охорони здоров'я України

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор Подольська Єлизавета Ананіївна, Національний фармацевтичний університет, м. Харків, завідувач кафедри суспільних наук

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Корабльова Надія Степанівна, Харківський національний університет, професор кафедри теоретичної та практичної філософії

кандидат філософських наук, доцент Шаповал Володимир Миколайович, М. Харків, доцент кафедри філософії та політології

Провідна організація: Дніпропетровський національний університет, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “23”вересня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському військовому університеті за адресою: 61043, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського військового університету за адресою: 61043, м. Харків, майдан Свободи, 6

Автореферат розіслано “20” серпня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Мануйлов Є.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми Сучасні тенденції розвитку українського суспільства, трансформаційні процеси, що відбуваються в усіх сферах його життя, все більше висвітлюють істотне зростання ролі людського чинника як основного джерела підвищення ефективності виробництва. Необхідність розбудови української державності, формування демократичної, правової, соціальної держави, становлення дієздатного громадянського суспільства обумовлюють зростання ролі власності в організації належної життєдіяльності суспільства і держави. Усе це актуалізує необхідність більш повного осмислення сутності власності індивідами, різних варіантів її прояву та різних аспектів усвідомлення її значення для якнайповнішої самореалізації особистості.

Сучасна соціальна реальність України, що характеризується в категоріях перетворення, трансформації, включає в себе якісні зміни цінностей, норм та можливостей. Це призводить до руйнування усталених соціальних відносин, до змін у соціально-економічній сфері, до модифікацій способу життя. Посилюється необхідність формування нових практик, докорінних змін у структурі ідентифікації індивідів. До числа категорій, що вимагають переосмислення, необхідно віднести й поняття власності, яке може стати конструктивною основою для аналізу сучасних процесів і явищ у суспільстві. Усвідомлення комплексу аспектів прояву власності дозволить виділити нові смислові грані даного феномена, визначити його роль та значення в процесах трансформації соціальної структури.

Привласнення, придбання притаманне усім істотам. Один із смислів його у тому, що таким чином виражається прагнення самозбереження. Однак, належачи до важливих чинників соціальних відносин, власність утворює одну з основних рис людської особистості, для якої досягнення і оволодівання слугують засобами самореалізації. І оскільки самоздійснення становить суть свободи, свобода не може існувати, якщо насильницьки знищується власність і нерівність, котра нею породжується.

Трансформація сучасного українського суспільства вимагає від особистості об'єктивного усвідомлення економічного, психологічного, політичного й етичного складників власності. Адекватна оцінка значущості кожного з цих компонентів, розуміння їх взаємозумовленості і взаємодоповнюваності спрямовує активність індивіда і впливає на повноту самореалізації особистості. Власність постає не тільки як грунт для самореалізації індивіда, але й становить мотиваційну основу будь-якої діяльності. Процес реалізації власницьких повноважень індивіда пов'язаний із трьома основними сутностями, що відповідним чином і визначають власницькі взаємовідносини суб'єкта з об'єктивним світом: оволодівання - володіння - розпорядження. Від повноти втілення кожної з цих сутностей і полягає власне повнота життя людини, реалізація її особистісної свободи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дана дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Національного фармацевтичного університету (№ держреєстрації 01980007010 „Проблеми педагогіки і психології вищої медико-фармацевтичної школи”). Тема дисертації була розвинена у межах науково-дослідницької теми ВН 02.00061.91 „Соціологічні аспекти впливу гуманізації суспільних відносин на розвиток системи охорони здоров'я та формування здорового способу життя”, яка розроблялася кафедрою суспільних наук Національного фармацевтичного університету (м.Харків). Роль автора у цьому дослідженні полягала в розробці соціально-філософського підходу до пояснення власності як мотиваційної основи життєдіяльності й самореалізації особистості.

Мета і завдання дослідження

Мета роботи полягає в розробці концептуальних основ сучасного розуміння феномена власності і детермінуючих його факторів, а також форм прояву в сучасному українському суспільстві.

Реалізація поставленої мети вимагає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати традиційні підходи до пояснення власності, визначити їх переваги, недоліки, евристичні можливості;

- сформулювати, обгрунтувати й охарактеризувати особистісно-ідентифікаційні екзистенціали власності;

- сформулювати аксіологічні сутнісні прояви інтенційності власності;

- довести зростаючу значимість власності в умовах соціально-економічних пертворень для вільного й автономного індивіда, здійснювача й учасника соціально-історичного процесу;

- на основі сучасних соціально-економічних тенденцій розвитку українського суспільства обгрунтувати концептуальні засади сучасної власницької парадигми.

Об'єкт дослідження - власність як цілісний феномен і засіб самореалізації особистості.

Предмет дослідження - вплив власності на можливості самореалізації особистості. власність евристичний індивід історичний

Теоретико-методологічні засади дослідження Для розуміння власності як мотиваційної основи життєдіяльності особистості, виявлення її сутності та соціальних функцій використовуються структурно-функціональний та системний аналіз, а також результати досліджень, отриманих в галузі соціальної філософії, соціальної антропології, соціології, культурології. На основі структуралістського, феноменологічного і порівняльно-історичного методів визначається вплив власності на прояви життєдіяльності особистості, можливості її самореалізації. Порівняльний аналіз дозволив виявити специфічні особливості, сутності теоретичних підходів до досліджуваного явища. Системний аналіз дав можливість досліджувати власність як цілісний феномен, систему у контексті сучасних трансформаційних процесів, що відбуваються у пострадянському, зокрема, українському, суспільстві.

Ступінь наукової розробленості проблеми

Ідея власності як мотиваційної основи життєдіяльності особистості знаходиться в проблемному колі кількох дисциплін (соціальної філософії, соціології, економічної теорії, правознавства), що робить можливим залучення в дослідження не лише філософських джерел, а й інших наукових праць, зокрема, з економіки, соціології, правознавства, політології.

В якості фундаторських досліджень проблеми власності в даному дисертаційному дослідженні використані класичні праці Г.Сковороди, Т.Гоббса, І.Г.Фіхте, К.Маркса, М.Штірнера, М.Огарьова, Е.Фромма, В.Соловйова, М. Бердяєва, В.Баруліна, Р.Пайпса.

Важливим результатом даних досліджень є оформлення певних концепцій щодо сприйняття власності особистістю (економічна концепція, політична, психологічна, етична). Наприклад, К.Маркс, С.Франк, Я.Козельський визначають власність як основу економічної діяльності індивідів. На думку дослідників, власність виступає засобом накопичення, примноження капіталу й іншого майна, обміну речами, основою достатку й разом з тим - джерелом соціальної несправедливості. Політична концепція власності простежується у роботах Т.Гоббса, Дж.Локка, С.Десницького, О.Поленова, О.Куніцина, М.Огарьова, В.Леніна, П.Струве, М.Алексєєва, А.Н.Уайтхеда. Вказані дослідники розглядають власність як основу взаємовідносин у державі, з'ясовуючи правові аспекти власності та її надбання, особливо стосунків між владною верхівкою суспільства - державою і громадянами як відносини між власником і власністю.

Вплив власності на індивідуальну свідомість, а поступово - й на суспільну - став предметом дослідження у працях М.Штірнера, Е.Фромма, П.Лаврова, М.Бердяєва. Важливим доробком цих науковців є надання у розпорядження дослідників своєрідного інструменту аналізу людського осягнення та сприйняття відносин сучасного світу за допомогою власності. У цілому дослідники цього напрямку визначають постійний вплив власності на свідомість людини, що відображається у різноманітних сферах її буття.

Аналіз традиційних підходів до феномена власності здійснювався на основі досліджень етнокультурних та структурних аспектів досліджуваного явища (В.Барулін, В.Нерсесянц, П.Струве, С.Франк), сучасного стану суспільств, що трансформуються (Т.Заславська, А.Вебер, К.Маркс, В.Кутирев, В.Ларцев, А.Маслов), соціальної дезорганізації (О.Даниленко, Н.Мусхелішвілі, В.Сергєєв, Ю.Шрейдер), відчуження (М.Бердяєв, Е.Фромм, В.Ільїн, К.Маркс), інноваційних аспектів природи індивіда (М.Штірнер, Р.Пайпс, Є.Новікова, М.Слєсарева, В.Барков). Основою для визначення аксіологічних регулятивів власності стали роботи В.Бакірова, Є.Подольської, І.Кононова, Л.Овсянецької, творчоорганізуюча природа власності визначена на методологічній основі праць В.Корженка, С.Подмазіна, О.Чаплигіна, В.Табачковського; розробка соціальної концепції власності здійснювалась на матеріалі наукових робіт О.Даниленко, С.Макєєва, С.Кримського, О.Каревіної, О.Куценко, В.Ларцева; аналіз динаміки власницьких взаємовідносин у сучасному українському суспільстві здійснено на основі праць К.Баранцевої, О.Забужко, І.Бунакової, О.Тимошенко, Є.Суїменка, А.Фурмана.

Аналіз комплексу теоретичних і емпіричних підходів у дослідженнях феномена власності, як у думках західних, так і у працях російських та українських дослідників, дозволяє говорити про певну обмеженість у його інтерпретації. Про власність зазначається переважно або як про причину і результат структурних протиріч, або в контексті внутрішнього особистісного конфлікту індивіда, пов'язаного з втратою ідентифікації, що супроводжується переважно негативним, деструктивним соціальним ефектом. Важливо розглянути власність у контексті трансформаційних процесів пострадянського суспільства, зокрема, українського.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження виражається у наступних положеннях, які характеризують різні варіанти усвідомлення особистістю феномена власності:

1. Вперше інтерпретовано суть власності стосовно умов сучасного українського суспільства. Вона виступає як результат і основа динамічного розвитку подальшої ціннісно спрямованої діяльності індивіда, є ціннісно зумовленою основою діяльності індивіда, постає як регулятор взаємовідносин між особистістю і суспільством, являючи собою суб'єктизовану оцінку об'єктивного соціумного процесу. Власність визначена також як певний варіант відображення реальності, що охоплює даний рівень можливостей індивіда у реалізації певних цінностей і становить за своєю суттю систему можливих альтернатив щодо реалізації відповідних задумів, які у конкретній ситуації найбільш повно відповідають можливостям особистості.

2. Розроблена й обгрунтована концептуальна модель власності, що дозволяє розкрити особливості її прояву як на рівні основних підсистем суспільства, так і на особистісному рівні. Власність є складним динамічним утворенням, що виражається в продуктах матеріальної і духовної роботи особистості, впливає на загальний стан особистості, визначає принципи й норми її життєдіяльності, забезпечує відповідний рівень благ, зумовлює відповідну свободу особистості в межах суспільства, надає особистості впевненості у собі.

3. Вперше визначено рівні ментального усвідомлення власності індивідами. До них належать чуттєво-емоційний рівень, що являє собою певний комплекс відчуттів і емоцій, які спричиняються виявом повноважень власника; поверхово-раціональний рівень, який являє собою усвідомлення власником відповідності власності витраченим на її здобуття зусиллям; практично-раціональний рівень, який визначається самодостатністю набутої власності, що відповідає запитам і прагненням особистості; особово-раціональний рівень, на якому власність сприймається не як результат певних зусиль, а як наслідок надто привілейованого соціального походження чи відповідної соціальної поведінки і виражається у надмірному рівні забезпеченості осіб.

4. Розроблено соціально-філософську модель емоційного сприйняття власності особистістю, що, в залежності від психологічного впливу, який справляє власність на індивіда, репрезентується у фрагментарній та актуальній власності високого, середнього та низького ступенів актуалізації. Під фрагментарною власністю розуміється та, що не становить для індивіда фактично ніякої матеріальної та духовної цінності, а лишається тільки певним фрагментом у життєдіяльності. Актуальна власність справляє ціннісно-моральний вплив на власника, її об'єкти відповідають рівневі ціннісно-духовних запитів особистості і являють собою певну актуальність для власника.

5. Сформульовані та схарактеризовані загальні можливості індивідів щодо реалізації внутрішньої власницької свободи, які втілюються на трьох рівнях: вільної реалізації (власницькі взаємовідносини у суспільстві розуміються як абсолютно партнерські, безкорисливі, рівноправні і непрагматичні стосунки між власниками); прагматичної реалізації (власницькі відносини визначаються прагматичною налаштованістю у взаємостосунках між власниками). Індивідуально спрямований рівень характеризується розпорядженням власністю з суто індивідуальних позицій власника. Досить великі витрати, що здатні робити особи, котрі ідентифіковані на даному рівні, можуть бути спрямовані як для власного блага й процвітання, так і на спонсорство, можуть являти собою великі пожертвування.

6. Розкрито соціальні ефекти досліджуваного явища у сучасному українському суспільстві. Аргументовано, що у переважній більшості випадків власницьких взаємовідносин актуалізуються психологічні та економічні складники власницького усвідомлення. Етичний компонент у розумінні власності сприятиме розвиткові особистісного начала у власницькій діяльності індивіда і, гармонійно сполучаючися з психологічним та економічним складниками, здатний буде спрямувати особистість у її власницькій діяльності на адекватне сполучення проявів внутрішньої власності (здібностей, сумлінь, інтелекту, освіченості, моральності) із проявами зовнішньої (матеріально втіленими речами, об'єктами) у відповідній їх кількості.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

Здобуті результати дають можливість зрозуміти динаміку власницьких взаємовідносин у період трансформації суспільства.

У ході дослідження упорядковано й обгрунтовано окремі терміни, які можна використовувати як методологічну базу для науково-практичних і комплексних соціальних досліджень із проблем власності. Аналіз впливу власності показує необхідність урахування дії даного феномену на можливості самореалізації індивідів, на певні прояви свободи особистості в умовах формування громадянського суспільства та входження України до загальноєвропейського простору.

Результати дослідження сприятимуть більш глибокому розумінню мотиваційної суті власності для особистості, розвитку її соціальної активності, сприятимуть також формуванню усвідомлення власності у комплексному її розумінні: не лише у вигляді матеріальних об'єктів (зовнішньому прояв власності), а і у внутрішньому прояві, який становлять духовна, розумова власність. Основні ідеї, викладені у дисертації, спрямовані також на гармонійне поєднання у життєдіяльнісному просторі особистості внутрішніх і зовнішніх проявів власності.

Практичне значення дисертації полягає також в можливості використання її матеріалів для викладання спецкурсів з філософії, соціології. Крім того, здобуті результати можуть бути використані для розробки ефективної соціальної політики в умовах трансформації українського суспільства.

Особистий внесок здобувача. Усі принципові ідеї дослідження належать особисто здобувачу. Здобувачем розроблений соціально-філософський підхід щодо пояснення власності як мотиваційної основи життєдіяльності особистості.

Апробація результатів дослідження

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на ІV та V міжнародних наукових конференціях „Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир,2002, Житомир,2003 р.), на міжнародних наукових конференціях „Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді” (Київ, 2002р.), „Інтелігенція і влада” (Одеса, 2003 р.), 10-х Міжнародних Сковородинівських читаннях (Харків, 2003 р.), на міжнародній конференції „Україна наукова” (Дніпропетровськ-Одеса-Київ, 2003р.), доповідались на конференції гуманітарних кафедр, що проводилася у Харківському державному технічному університеті сільського господарства у жовтні 2003 року, на ІІІ науковій конференції молодих учених Харківського військового університету (Харків, 2003 р.), обговорювалися на науково-теоретичних семінарах кафедри суспільних наук Національного фармацевтичного університету (2002, 2003 рр.), на методологічному семінарі на кафедрі філософії Харківського військового університету (2004 р.)

Публікації Основні положення і висновки дисертації опубліковані у 10 працях, 3 з яких вміщено у фахових виданнях, занесених до переліку ВАК України.

Структура дисертації Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних у дослідженні наукових джерел (179 найменувань). Загальний обсяг дисертації -234 сторінки, з них 219 сторінок основного тексту, список використаних джерел займає 15 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі розкрито сутність наукового завдання та його значення, підстави й вихідні дані для розробки теми, обгрунтування необхідності проведення дослідження і подано загальну характеристику дисертаціїю

У першому розділі - „Розвиток поглядів на власність в історії філософської думки” - здійснено історично-філософський аналіз розвитку поглядів на власність та її значення для суспільства й індивідів з давніх часів і до сучасності.

У першому підрозділі „Етико-політичне трактування власності у стародавній філософії та філософії Середньовіччя” дисертантом проаналізовано наукові твори філософів давнього Китаю, Античності та Середньовіччя, у котрих аналізувалися проблеми суті власності.

Дисертантом аргументується, що у ідеях мислителів стародавнього Китаю власність особи пов'язується з виявами її індивідуальності. Конфуцій, зокрема, доводить вирішальне значення відчуття справедливості, котре при розв'язанні проблем власницьких повноважень повинно, на думку філософа, утримати людину від зайвого збагачення. Послідовник Конфуція Мо-цзи обгрунтовує власність уже не тільки в індивідуально особистісному її сприйнятті, а й у загальнодержавному, надаючи важливого значення, окрім справедливості, також і матеріальним заохоченням. Дисертант дійшов висновку, що Мо-цзи розглядає відносини між державою і її народом як ідеалістичні відносини між власником і власністю.

Давньогрецький філософ Платон, моделюючи ідеальну державу, ідеалізує і власницькі повноваження її правителів, наділяючи останніх альтруїстичними поглядами і вчинками у ставленні до власності.

Арістотель не погоджується з Платоном щодо уявлень про власність і розумінь її, не заперечуючи, що власність, тим не менше, є джерелом виникнення нерівності між членами суспільства. Арістотель також не висуває пропозицій скасування приватної власності з метою уникнення подальших суспільних нерівностей - він виступає за просвіту власників, відстоюючи той факт, що знання й досвід дозволять уникнути власницьких конфліктів.

Дисертант визначає, що у філософії давнього Китаю, Античності тлумачення власності мають ідеалістичний характер, оскільки власність та можливості розпорядження нею повністю пов'язуються тільки з моральним усвідомленням власності особами, які нею володіють.

У період становлення феодалізму, зміцнення в Європі впливу Церкви на всі прояви особистого й державного життя суперечки з приводу суті власності загострюються. Церковна верхівка, прагнучи до подальшого зміцнення своєї ваги у суспільстві, розглядає власність як основу благочинності і такий факт мирського життя, котрий змушує людину віддавати надлишки свого майна жебракам, не вважаючи власність природним правом людини. За церковною ідеологією, абсолютна власність є прерогативою Божою, і тільки Усевишній може наділяти земних людей часткою власності.

У другому підрозділі -„Розвиток поглядів на власність у філософії епохи Відродження, Нового часу та Просвітництва” проаналізовано динаміку усвідомлення суті власності у світлі соціально-економічних змін, що відбувалися у країнах Європи. Науковою основою даного аналізу стали твори Н.Макіавеллі, М. де Монтеня, Е.Роттердамського, Дж. Локка, Т.Гоббса, французьких просвітників ХVІІІ ст. М.Ф.А. Вольтера, Ш. Л. де Монтеск'є, Ж-Ж. Руссо, Д. Дідро.

Суперечливий вплив власності на внутрішній світ особистості відмічали практично всі дослідники, однак жодний з них не відкидав значення власності і її відповідної користі для людини. Дисертантом визначені основні способи пояснення суті власності вищезазначеними дослідниками. Власність є наслідком завоювання, що, фактично, невіддільне від злочину або успадкування (Н.Макіавеллі); власність - причина найгірших рис характеру людини: скнарості, жадібності, розбещеності (Е.Роттердамський, Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро,); власність - природне право особистості, одна з неодмінних форм людської життєдіяльності (Монтень); власність - результат згоди (Т.Гоббс).

Здійснивши аналіз творів зазначених науковців, дисертант визначив, що уявлення про власність протягом згаданих історичних епох поступово змінюється від ідеалістичного до прагматичного.

У третьому підрозділі - „Морально-правові тлумачення власності в українській та російській філософії” дисертант проводить аналіз наукових праць Г.Сковороди, Я.Козельського, С.Десницького, О.Поленова, О.Куніцина, П.Лаврова, В.Соловйова, М.Огарьова, Б.Чичерина. На підставі цього аналізу автор дослідження стверджує, що, вивчаючи феномен власності, українські та російські дослідники зазначають, що досягти певного рівня матеріальних, а, відповідно, й соціальних благ, можуть тільки активні особистості (Г.Сковорода, О.Поленов); доводять, що держава має захищати права власності кожного окремого громадянина (Я.Козельський), бо це сприятиме налагодженню оптимальних форм взаємовідносин між державою та її громадянами. Роботи з досліджень власності доводять також, що у залежності від активності, роду занять, різних виявів егоїстичної налаштованості, які природньо не можуть бути однаково втіленими у різних індивідах, власність, варіанти її вияву та можливості у розпорядженні нею не можуть бути однаковими, що, власне, і стає причиною конфліктів, оскільки далеко не всі люди можуть бути психологічно готовими мати менше й гірше, ніж більш активна особистість або спокійно сприймати несправедливість і непорядність, що стають шляхами досягнення власності іншими особами (П. Лавров, В.Соловйов, Б.Чичерин).

У четвертому підрозділі - „Формування принципів власницьких взаємовідносин у ХІХ-ХХ століттях” дисертантом проаналізовано зміни усвідомлення значення власності на фоні зростання виробництва, зміцнення капіталістичних відносин у суспільстві, а також на тлі соціальних перетворень ХХ століття. Науково-методологічну основу даного аналізу склали праці західних, радянських філософів, а також російських філософів еміграційного зарубіжжя. Фундаментальними стали твори І-Г.Фіхте, Г.В.Ф.Гегеля, М.Штірнера, К.Маркса, Р.Пайпса, В.Баруліна.

Досить продуктивні ідеї щодо усвідомлення суті власності містяться у роботах М.Трубецького, П.Савицького, М.Шахматова, Г.Вернадського, М.Бердяєва, І.Ільїна, М.Алексєєва, Ю.Латиніної, Г.Тульчинського, К.Ісупова.

Результатом здійсненого аналізу наукових творів зазначених авторів стало визначення дисертантом суспільно-правових чинників власницької суті. Власність постає правовою основою діяльності й основою діяльнісного права у розумінні І.-Г.Фіхте. Дослідник підтверджує і значно розширює значення морального впливу власності на діяльність особистості. Принцип приватної власності покладений в основу існування громадянського суспільства Г.В.Ф.Гегелем. Учений суть власності вбачає не в задоволенні потреб, а в тому, що власність об'єктивізує людські відносини, дозволяє і допомагає людині реалізуватися як особі. Головним чинником у розумінні вченого є безпосереднє володіння, яке досягається виваженим вибором людиною необхідної власності й безпосереднім вступом у володіння.

У противагу Гегелю, К.Маркс визнає шкідливість приватної власності для суспільства, визначаючи власність як право для капіталіста привласнювати собі чужу несплачувану працю, а для робітника - неможливість привласнити собі свій власний продукт.

Ідеї поєднання приватних і колективних елементів власності висуваються представниками „євразійства” М.Трубецьким, М.Шахматовим, Г.Вернадським, І.Ільїним, М.Алексєєвим.

Таким чином, на підставі проведеного аналізу теоретичних досліджень власності, дисертантом визначено такі підходи сприйняття й усвідомлення власності:

- політичні - власність визначається як основа взаємостосунків у державі, розглядаються правові аспекти власності та її надбання, концентрується увага на соціальних нерівностях й несправедливості, що виникають внаслідок нерівномірності наявної власності серед різних категорій людей, обгрунтовується власність як перша і необхідна умова здійснення соціальних взаємостосунків, доводяться особливості стосунків між владною верхівкою суспільства і громадянами держави до відносин між власником і власністю;

- економічні - власність обгрунтовується як основа економічних відносин між членами соціуму, визначається як основа достатку одиничної особистості, є продуктом праці, основою для здійснення товарно-грошових відносин, але, разом з тим, є підгрунтям розширення економічних повноважень однієї особи за рахунок іншої. Розпорядження власністю сприяє особистій вигоді власника, що є однією з найголовніших функцій власності.

- психологічні - згідно з ними власність пояснюється як основа поведінки особистості, є одним з регуляторів свободи поведінки особистості в соціумі, кожна особистість має природне відчуття власника й прагнення до володіння.

- етичні - пов'язують власність із адекватністю здібностей, моральних рис власника, його сумлінністю, рівнем освіченості й вихованості. Вказані моральні важелі особистості повинні стримувати останню від надмірних бажань щодо набуття власності й підштовхувати власника тільки до гуманно-морального розпорядження власністю.

У другому розділі дисертації „Екзистенційні прояви власності” дисертант наголошує, що власність є невід'ємною частиною людського буття, передумовою й одночасно результатом людської життєдіяльності. Власність особи не виникає поза її буттям і не існує відокремлено від особи.

У першому підрозділі - „МОЄ” - первинна ознака власності як основа власницьких повноважень” аргументується, що відчуття індивідуальної особистісної свободи починається з відчуття можливості володіти собою повною мірою: самостійно визначати й реалізовувати ціннісні прагнення, коригувати власну поведінку, мати те, що хочеться і в належній кількості, можливості розпоряджатися своїм з власної волі і на власний розсуд.. Дисертант аргументує, що чим ширші можливості індивіда щодо здійснення власницьких повноважень, тим ширшими є можливості реалізації індивідуальної особистісної свободи.

Р.Емерсон небезпідставно стверджував, що людина має незаперечні права на все, що властиве її природі й генію, вона звідусіль може запозичити те, що належить її духовному покликанню.

Е.Фромм вважає, що володіння уявляється природною життєвою функцією: щоб жити, ми повинні володіти різноманітними речами. Більше того, людина має одержувати задоволення від того, що їй належить.

Початковою ланкою і одночасно супровідником, прагненням і наслідком діяльності особистості є власність у різних її втіленнях: матеріальному, духовному, інтелектуальному, розумовому.

Дисертант відстоює позицію, що власністю повною мірою особа може вважати те, що в її владі: усе, що може й здатна придбати, чим здатна розпоряджатися, прагнучи досягти при цьому максимальної користі для себе, задовільнивши якомога максимальніше свої потреби, співставляючи й співвимірюючи ці потреби із уподобаними цінностями.

Первинною ознакою власності вважаємо усвідомлене вживання людиною слова МОЄ. Тобто, власність розуміється як усе те, що особистість може назвати як своє, індивідуальне, особисте. Однак, визначити предметні межі усього, названого як МОЄ, досить часто є неможливим. У чималій кількості випадків людина називає своїми також невід'ємні чинники свого буття, своєї життєдіяльності: предметно-просторові речі, біологічні істоти, колективи, групи людей, якими особа не може фактично володіти й розпоряджатися на власний розсуд, але не мислить свого існування поза зв'язку з ними. Досягаючи самовдосконалення, повною мірою осмислюючи свої дії, вчинки, прагнення людина підсвідомо вбачає себе безпосереднім учасником суспільного процесу, в якому задіяні інші особи, який наповнюють різноманітні предмети, речі, явища як конкретної, так і уявної дійсності. Кожен з цих предметів, процесів має окремий відбиток у свідомості людини, що коригує або підтримує її життєдіяльність, покращує стан самопочуття і зумовлює потребу екзистенційного володіння, яке, за ствердженнями Е.Фромма, являє собою раціонально зумовлене прагнення до самозбереження, на відміну від характеристичного володіння - нестримного бажання стримати й зберегти, яке не є уродженим, а виникло в результаті певного впливу соціальних умов на біологічно заданий людський вид.

У другому підрозділі - „Аксіологічні регулятиви власницької культури” дисертантом аргументовано, що власність являє собою результат прагнень людини, поєднання її потреб й уподобаних нею цінностей. На підставі аналізу суті цінностей, методологічною базою якого стали роботи В.Бакірова, Є.Подольської, І.Кононова. Т.Парсонса, визначено, що власність є інтенційною, ціннісно зумовленою основою діяльності особистості, стає результатом і основою динамічного розвитку подальшої ціннісно спрямованої діяльності індивіда. Власність постає як регулятор взаємовідносин між особистістю і суспільством, являючи собою суб'єктизовану оцінку об'єктивного соціумного процесу. Власність є певним варіантом відображення реальності, що охоплює даний рівень можливостей індивіда у реалізації певних цінностей. За своєю суттю власність становить систему можливих альтернатив щодо реалізації відповідних задумів, які у конкретній ситуації найбільш повно відповідають можливостям особистості.

Найоптимальнішою буде та власність, котра повністю відповідає здібностям, інтелектуальному рівневі особистості, її внутрішній культурі. Дисертант відстоює позицію, згідно з якою власність має бути відповідним підсумком знань, умінь, досвіду особистості. У сучасних умовах соціальної, економічної кризи, становлення й ствердження у суспільстві нових економічних відносин, які зумовлені трансформаційними процесами, досить помітного розшарування суспільства на різко протилежні стосовно власницької забезпеченості категорії громадян, наявний рівень власності досить рідко відповідає всім перерахованим особистісним якостям. Досить суттєвими причинами цього явища, на думку дисертанта, є, по-перше, вплив на свідомість значної кількості людей принципів так званої радянської зрівняйлівки, котра сприяла уникненню відчутного розшарування суспільства в матеріальному (власницькому) плані, а також передбачала для всіх однаковий рівень мінімальних розподілених благ, що не вимагало від громадян проявів надмірної особистісної й соціальної активності; по-друге, різкий перехід від одного суспільного ладу до іншого, швидка зміна ціннісних орієнтацій суспільства, принципів суспільного розвитку, які не сприяли поступовому усвідомленню переважною більшістю громадян користі власності та її значення для одиничної особистості. По-третє, саме несприйняття ідеї приватної власності радянською партійно-абсолютистською ідеологією перешкоджало справжньому усвідомленню й розумінню суті власницьких відносин. А сама суть екзистенційного володіння, за ствердженням Е.Фромма, зумовлена природою приватної власності. По-четверте, переважна більшість звичайного законослухняного населення держави, втративши матеріальні заощадження в результаті суспільних процесів, не отримали й очікуваного рівня власності, що декларувалося принципами приватизації та сертифікації при перерозподілі суспільної власності; по-п'яте, застосування окремими членами суспільства протизаконних дій щодо придбання власності (захват) і нездатність (чи небажання) представників владних та силових структур оперативно реагувати та такі дії та попереджати їх.

Наявність власності у різних її формах, виявах і варіантах наповнення повинна зумовлюватися рівнем внутрішньої культури власника. Одним з різновидів цієї культури є власницька культура. Ця особистісна ознака спонукає власника до самооцінки останнім його дій, прагнень щодо здійснення власницьких повноважень. Відчуття власної гідності є важливим компонентом у діях та прагненнях людини. Дисертант наполягає на тому, що кожна особистість бажає свої власницькі прагнення співвідносити з тими умовами життєдіяльності, що не принижують її гідності.

Завищені вимоги щодо своєї власності, на думку дисертанта, є ознакою недостатньої внутрішньої культури власника й свідченням того, що індивід неадекватно оцінює свої можливості, завищуючи їх. Заниження власницьких вимог також є свідченням недостатнього рівня культури. Недооцінка власником своїх істинних можливостей у суспільстві також не є ознакою гідного ставлення власника до своїх соціальних можливостей.

Однак, разом з тим, наявність власності, абсолютно адекватної культурному рівневі особистості, внутрішнім рисам її характеру у сучасному світі є фактично нереальною.

У підсумку дисертант визначає, що власність є складним динамічним утворенням, яке виражається в продуктах матеріальної й духовної роботи особистості, впливає на загальний стан особистості, визначає принципи й норми її життєдіяльності, забезпечує відповідний рівень соціальних благ у суспільстві, зумовлює відповідну свободу в межах суспільства, надає особистості впевненості у собі. Від правильного розпорядження власністю залежить її продуктивність і користь як для безпосереднього власника, так і для осіб, за яких він несе відповідальність. Власність, таким чином, зумовлює не тільки діяльність, а й побут, дозвілля - усі процеси, що пов'язані з життєдіяльністю особистості й становлять її суть.

Екзистенційність власності є екзистенційністю самого людського буття.

У третьому розділі дисертації - „Власність як мотиваційна основа взаємодіяльності особистості і суспільства” обгрунтовуються положення, що життєдіяльнісний процес людини є виявом творчості, а власність є результатом цього творчого процесу по опануванню світу, виступає мотиваційною основою діяльності індивіда, виглядає як необхідна умова життєдіяльності людини як соціальної істоти, виражає сукупність можливостей, що сприяють індивідуалізації особистості. Таким чином, власність як результат творчості, у свою чергу, постає як суб'єктивно реалізована індивідом внутрішня свобода і, одночасно, як гарант свободи зовнішньої.

У першому підрозділі - „Процес життєдіяльнісної творчості - передумова власності” - доведено, що власність як результат творчого процесу дозволяє особистості увійти до різноманітних форм соціально-економічних відносин суспільства, допомагає самовиразитися у світі. Будь-який результат творчого життєдіяльнісного процесу є втіленням синтезу ідеального (системи уявлень особистості про світ, суспільство, про свою екзистенційну сутність, систему різноманітних ідеалізованих особистістю цінностей) та реального (система взаємозв'язків у суспільстві, досвід і знання, можливості їхнього застосування, система актуальних цінностей).

В умовах перехідних процесів сучасного суспільства значення власності, її актуалізаторської користі для індивіда зростає. Будучи власником самого себе, індивід прагне максимального самовираження і задоволення власних ментальних спрямовувачів, тому знаходження тільки в світі речей, вплив на цей світ речей на підставі власницьких взаємостосунків з ним не може задовольняти. Особистість постійно прагне повноцінного застосування здібностей, можливостей покращити умови своєї виживаності, пристосованості до світу, бажає перетворити виживаність у живучість. Відповідний рівень свободи індивіда у суспільстві стає визначальником відповідних власницьких можливостей його. Здобуття власності визначає певну міру відповідальності за неї. Саме у цьому аспекті власність і постає як відповідний засіб повноцінного пристосування особистості до умов об'єктивної реальності, в якій перебуває особистість. Життєдіяльнісна творчість, прагнення до гармонійного поєднання зовнішнього і внутрішнього боків власності сприяють якнайкращому опануванню особою-власником життєдіяльнісного простору, можливості максимально самореалізуватися в ньому.

У другому підрозділі - „ Рівнева структура ментального усвідомлення власності” дисертант аргументує твердження, що ментальне усвідомлення власності індивідом здійснюється на кількох рівнях у залежності від того, наскільки життя наповнене супровідними чинниками, які визначають характер діяльності, безпосередньо впливають на емоційний стан індивіда, визначаючи його місце в соціумі, серед інших людей. У залежності від вияву соціальної активності індивідів, різних варіантів самоідентифікації у суспільстві, у дисертації автором дослідження визначено й обгрунтовано такі рівні ментального усвідомлення власності особистістю: чуттєво-емоційний, поверхово-раціональний, практично-раціональний, особово-раціональний.

Під чуттєво-емоційним рівнем сприйняття власності дисертант розуміє певний комплекс відчуттів і емоцій, що спричиняються виявом повноважень власника: підсвідоме відчуття корисності власності для індивіда та можливостей у розпорядженні нею; відчуття власності як гаранта певної соціальної захищеності, адекватної винагороди за працю, витрачені зусилля; власність сприймається як певна відповідність морально-етичним нормам особистості й може бути доступною для всіх одиничних особистостей згідно з їхніми морально-етичними, вольовими якостями, внесками у розвиток суспільства.

Поверхово-раціональний рівень розуміння власності являє собою усвідомлення індивідом відповідності власності витраченим на її здобуття зусиллям, сумлінності, закріплює розуміння власності як справедливості винагороди. Даний рівень розуміння власності, за ствердженнями дисертанта, притаманний в основному найменш соціально захищеним верствам населення, особам, які не виявляють достатньої соціальної активності або не можуть користуватися особливими зв'язками у суспільстві, не мають відповідних знайомств, так званого „блату” тощо.

Практично-раціональний рівень усвідомлення власності дисертантом визначається самодостатністю набутої власності із запитами й прагненнями особистості, розумінням адекватності набутого рівня власності уявленням, здібностям індивіда. Набута власність розглядається у даному випадку як результат соціальної активності особистості, сприймається не стільки як винагорода за працю й витрачені зусилля, сумлінність, а як невід'ємна обов'язкова, суто індивідуальна, особистісно втілена половина буття індивіда. Дане уявлення про власність, на відміну від попереднього - поверхово-раціонального - рівня не становить якоїсь усталеності, а є поштовхом для примноження, що спричиняє постійну активність індивіда, спрямовує його на збільшення відповідальності за набуту власність.

Особово-раціональний рівень усвідомлення власності визначається дисертантом у осіб, які в силу особливої соціальної поведінки чи походження належать до найбільш забезпечених людей. Власність як така для осіб, ідентифікованих у зазначеній групі, не є результатом зусиль, витрачених особисто: вона може бути наслідком надто привілейованого соціального походження пращурів, котрі відіграли значну історичну роль у суспільстві, справили великий вплив на розвиток науки, культури чи мистецтва, що відіграло епохальне значення для людства в цілому. До цієї ж групи можуть належати так само і особи, котрі в силу своїх особистісних рис та особливостей власної соціальної поведінки, яка не завжди відповідає морально-правовим нормам суспільства, досягають надто надмірного рівня забезпеченості. У подальшому діяльність таких осіб може бути спрямована як на збільшення і без того надмірного рівня власності, так і навпаки: власники можуть не докладати зусиль щодо примноження власності.

У третьому підрозділі - „Види власності за ступенем емоційного сприйняття особистістю” дисертант розрізняє власність фрагментарну та актуальну кількох ступенів актуалізації: високого, середнього та низького.

Під фрагментарною власністю дисертант розуміє ту, яка не становить для індивіда фактично ніякої матеріальної та духовної цінності, а залишається тільки своєрідним фрагментом у діяльності індивіда. Об'єкти даної власності можуть діставатися індивідові без затрат фізичних, розумово-інтелектуальних сил, без матеріальних витрат. Така власність не становить для індивіда ніякої актуальності, не є потрібною для власника, і останній не отримує ніякої користі й насолоди від розпорядження об'єктами такої власності.

Актуальна власність справляє ціннісно-моральний вплив на власника, її об'єкти відповідають рівневі ціннісно-духовних запитів особистості, являють собою певну актуальність для власника.

Актуальна власність високого ступеню актуалізації досягається в результаті докладання особистістю зусиль, є об'єктом прагнення особистості. Власність високого ступеню актуалізації є повністю осмисленою індивідом, постає як максимально можлива реалізація задумів і зусиль особистості, є свідченням найбільш повного вияву нинішніх можливостей особистості, постає глибоко осмисленою і розуміється як найкраще і найоптимальніше поєднання запитів індивіда, його ціннісних прагнень і можливостей щодо їх реалізації. Такий вид власності відображає єдність духовного, морального, соціального начал особистості, стає фактично повним відображенням особистості і її соціальної екзистенції. Об'єкти цієї власності являють особливу цінність для власника, не є засобами обміну, продажу чи дарування.

Актуальна власність середнього ступеню актуалізації, за аргументами дисертанта, також є осмисленою індивідом, досягається шляхом докладання особистістю відповідних зусиль. Але, на відміну від власності високого ступеню актуалізації, використовується індивідом із суто практично-прагматичної точки зору, є базою для подальшого власницького наповнення й примноження і являє собою вияв суто споживацьких інтересів власника.

Дисертант визначає актуальну власність низького ступеню актуалізації такою, яку становлять матеріально втілені речі та об'єкти, на придбання яких особистість не витрачає актуальні для неї кошти. Об'єкти власності даного ступеню актуалізації не належать до предметів постійного використання, а являють собою своєрідний запас, резерв для можливого подальшого використання.

Дисертантом визначено три рівні реалізації внутрішньої власницької свободи: вільної реалізації, прагматичної реалізації та індивідуально спрямований.

Перший притаманний в основному особам, що сприймають власність на поверхово раціональному рівні. Він характеризується розумінням власницьких взаємовідносин у соціумі як абсолютно партнерських, рівноправних, безкорисливих і непрагматичних стосунків між власниками.

Рівень прагматичної реалізації внутрішньої власницької свободи визначається серед осіб, ідентифікованих у групі практично раціонального рівня усвідомлення власності. внутрішня власницька свобода у цьому випадку визначається прагматичною налаштованістю осіб у взаємостосунках з іншими власниками - учасниками суспільних процесів.

Індивідуально спрямований рівень внутрішньої власницької свободи характеризується розпорядженням власністю з суто індивідуальних позицій. Притаманний даний рівень особам, що ідентифіковані у групі особово раціонального рівня усвідомлення власності. Ті витрати, які здатні зробити ці категорії осіб, не можуть порівнюватися з сумою максимально можливих витрат решти людей. Але ці витрати можуть бути спрямовані як для власного блага й процвітання, так і у вигляді спонсорства, особливо великих пожертвувань тощо.

У четвертому підрозділі - „Динаміка власницьких взаємовідносин у період трансформації суспільства” зазначається, що у сучасному українському суспільстві досить резонансною є проблема перерозподілу власності. Теоретично реформа передбачала справедливий перерозподіл суспільної власності, але її методологічна база (видача сертифікатів) виявилася хибною. Аналіз показує, що основним видом власності, яким користуються найбільш вразливі соціальні групи населення, є земельна ділянка і приватизована квартира. Сертифікатна приватизація цим групам населення нічого не дала. Для сільської місцевості, окрім землі, великою цінністю є володіння домашніми тваринами. Привертає увагу вкрай незначна участь широких верств населення у фінансовому ринку. Пересічні громадяни майже не мають акцій та інших цінних паперів. У більшості немає заощаджень.

Діловий прагматизм став світоглядом незначної кількості населення України. Середній клас у перші роки незалежності у нас іще не сформувався - це процес десятиліть. Часткові вкраплення підприємницьких структур ще не вплинули на стан справ у соціальній сфері, але давали змогу чиновнику і біржовику добре жити на межі економічного пограниччя „казармений комунізм - капіталізм”. Перші роки незалежності супроводжувалися широкомасштабною системною кризою. Успадкована Україною системна криза стала логічним наслідком розпаду радянської моделі суспільного розвитку, яка вже в 70-ті роки ХХ ст.вичерпала свій ресурсний потенціал, у роки горбачовської „перебудови” дійшла межі свого розвитку, а на початку 90-х увійшла у фазу руйнування і переходу до нового стану - структурування ряду незалежних держав і пошуку ними свого місця у світовій співдружності.

Упродовж перших трьох років незалежності України обсяг валового внутрішнього продукту зменшився на 59,2%, фінансова система була повністю розбалансованою, а реальні доходи населення різко скоротилися.

Короткий період суспільної ейфорії та „революції сподівань” початку 90-х минув, а тим часом на порядок денний все більше висувається проблема поглиблення соціального протистояння між „просунутою” меншістю і деградуючою рештою населення країни. Останнім часом і тут намітилися певні зрушення. За даними центру СОЦИС, зменшується частка людей, націлених на „зрівняйлівку”. Сьогодні поділ суспільства на багатих і бідних засуджують 40% опитаних, 47% позитивно сприймає багатство за умови, якщо воно отримано чесною працею завдяки здібностям і сумлінню, а 9% виправдовують поділ на багатих і бідних за будь-яких умов. Зрушення до позитивної оцінки багатства за умов чесної праці дають підстави для сподівань на досягнення громадського консенсусу, суспільної консолідації й на формування внутрішніх джерел саморозвитку та соціального прогресу.

Висновки

Проведене дослідження та здобуті результати дозволили зробити такі висновки:

1. Дослідження феномена власності традиційно велися в межах однієї з певних груп підходів: економічних, політичних, психологічних або етичних. Усі проаналізовані дослідження трактували власність у однобічному, концептуально звуженому розумінні, що становить певні недоліки традиційних підходів до пояснення власності. Перевагою зазначених підходів є детальна характеристика дослідниками власницьких екзистенціалів, котрі визначені в межах зазначених підходів. Евристичний потенціал цих досліджень полягає в тому, що на базі існуючих традиційних власницьких концепцій методами порівняльного та системного аналізів у контексті сучасних трансформаційних процесів суспільства можна створити комплексне філософське бачення феномена власності, що й було здійснено у дисертації.

2. У дисертації сформульовано, обгрунтовано й охарактеризовано особистісно- ідентифікаційні екзистенціали власності. До їхнього числа належать ціннісно-ментальний рівень усвідомлення власності та її потенціалу, що ідентифікує особистість згідно з тим або іншим соціумним угрупуванням; інтенційність власності, що, в свою чергу, визначає мету й напрям діяльності особистості; рівень впливу власності на індивіда, що відповідним чином актуалізує власність у сприйнятті її особистістю; ступінь реалізації внутрішньої власницької свободи індивідом.

3. На підставі співставлення найбільш загальних характеристик внутрішньої суті цінностей сформульовано аксіологічні сутнісні прояви інтенційності власності, яка постає ціннісно зумовленою основою діяльності індивіда, результатом і основою подальшої ціннісно спрямованої діяльності. Власність виявляється регулятором взаємовідносин між особистістю й суспільством, являє собою суб'єктизовану оцінку об'єктивного соціумного процесу, становить систему можливих альтернатив щодо реалізації відповідних задумів, які у конкретній ситуації найбільш повно відповідають можливостям особистості.

4. Вперше розроблено й обгрунтовано соціально-філософську концепцію емоційного сприйняття власності особистістю, що, в залежності від психологічного впливу, який справляє власність на індивіда, репрезентується у фрагментарній та актуальній власності високого, середнього та низького ступенів актуалізації.