Дизайн як фактор гармонізації відносин суспільства і особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

ДИЗАЙН ЯК ФАКТОР ГАРМОНІЗАЦІЇ ВІДНОСИН СУСПІЛЬСТВА І ОСОБИСТОСТІ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Кривега Людмила Дмитрівна, Запорізький національний університет, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Воронкова Валентина Григорівна, Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри менеджменту організацій доктор філософських наук, професор Бех Володимир Павлович, Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, перший проректор доктор філософських наук, професор Скуратівський Віталій Андрійович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри соціальної і гуманітарної політики

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, к. 802, 8 - й поверх.

Автореферат розісланий “25” лютого 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент Л.С.Горбунова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена завданнями соціокультурного реформування українського суспільства, що має своїм безпосереднім витоком процес національного відродження України, в основі якого розвиток дизайну постає як фактор гармонізації відносин суспільства і особистості. Феномен дизайну намагалася осмислити кожна епоха, але ця проблема до сих пір залишається на периферії соціогуманітарних досліджень і є недостатньо вивченою в нових умовах глобалізації.

Як універсальне явище, що поступово поширюється на всі сфери людської діяльності, дизайн в сучасних умовах потребує системного дослідження. Тим більше, що на початку третього тисячоліття загострилися проблеми, пов'язані із артикуляцією дискурсу про дизайн як чинник соціокультурних вимірів особистості. Сучасна людина все глибше усвідомлює проблему укоріненості людини у світі, а тому приділяє все більшу увагу улаштовуванню свого буття, в якому тільки й може відбутися здійснення “сутнісних сил” людини. Соціально-філософське дослідження “аналітики присутності” людини у світі як основи дизайнерського облаштування буття передбачає осмислення дизайну у якості каталізатора творення гармонічного простору, що є умовою формування творчої особистості та її мета-потреб як вищих цінностей буття. Крім того, необхідність аналізу феномена дизайну зумовлена суттєвою трансформацією предметного світу людини. Умови глобалізації, до яких має адаптуватися сучасна людина, передбачають формування нового дискурсу про дизайн, який має певне когнітивне і практичне значення. Комплексний характер вивчення феномена дизайну в соціально-філософській думці потребує формування цілісної концепції досліджуваної проблематики в умовах еволюції соціальної філософії - від класики до модерну і постмодерну.

Тема дослідження дизайну має складну історію входження до філософського дискурсу. Для визначення рівня складності даного феномена важливо визначити ступінь її наукової розробки. Роль дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості, як каталізатора глобальних соціокультурних перетворень, залишалася майже не висвітленою до останньої третини ХХ століття. Недостатньо дослідженими є історико-методологічні та теоретичні засади дизайну, його еволюція від технократизму до гуманістичної спрямованості “людського духу” в контексті зміни парадигм цивілізаційного розвитку. Сьогодні значний внесок в розробку соціокультурних засад дизайну належить Харківській, Київській, Львівській школам дизайну. Цим питанням присвячені роботи О.Боднара, А.Бойчука, В.Даниленка, Ю.Легенького, О.Хмельовського; заслуговують на увагу роботи таких українських науковців, як В.Косіва, Д.Крвавича, О.Орлової, В.Прусака, П.Татіївського та ін. В російській науковій спільноті вирізняються Московська, Санкт-Петербурзька, Уральська та деякі інші школи дизайну. Певний внесок щодо розвитку теорії дизайну належить В.Аронову, О.Генісаретському, В.Глазичеву, А.Іконнікову, К.Кантору, Г.Кур'єровій, Г.Лолі, Н.Мосоровій, Ю.Соловйову та ін. Серед зарубіжних шкіл дизайну виділяються Європейська, Американська, Східна та інші, що сприяли розробці концепцій індустріального дизайну. Найвідомішими є ідеї таких дослідників, як Дж. Глоак, Ф.Ешфорд, Т.Мальдонадо, Дж. Нельсон, Г.Рід, А.Пулос та ін. Останнім часом все більше уваги приділяється проблемам дизайн-освіти (доробки С.Мигаля, Х.Тхагансоєва, А.Чебикіна, А.Устінова та ін.). Методологічні й естетико-художні питання дизайну висвітлювали у своїх працях М.Коськов, В.Сидоренко, Л.Левчук та ін.; проблеми самореалізації особистості досліджують В.Андрущенко, В.Бех, В.Воронкова, Л.Горбунова, Л.Кривега, М.Култаєва, М.Михальченко, Б.Новиков, В.Скуратівський, М.Степико та ін. Ґрунтовному науковому опрацюванню дизайну бракує не просто концептуального, а саме соціально-філософського підходу до цього явища, тому дане дослідження покликане певною мірою компенсувати цей недолік.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах науково-дослідницької програми кафедри політології та права Запорізького національного технічного університету “Феномен дизайну як соціального явища в сучасному суспільстві” (№ держреєстрації 0107U000442), в контексті якої автор дисертації брала участь у розробці методологічного забезпечення навчальних курсів для студентів освітньо-кваліфікаційного рівнів “бакалавр” і “спеціаліст” спеціальності “Дизайн”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є формування цілісної соціально-філософської концепції дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості.

Для досягнення цієї мети потрібно було вирішити такі дослідницькі завдання:

Визначити феномен дизайну як предмет соціальної філософії, наукові підходи до дизайну в його історичній ретроспективі, принципи і методи філософського аналізу та розробити категоріальний апарат дослідження дизайну. дизайн суспільство технократичний

З'ясувати генезу дизайнерської діяльності, сутність, зміст, форми та функції дизайну, акцентувавши увагу на її інноваційному характері.

Дослідити концепцію дизайнерської діяльності в системі відношень “людина-суспільство” та визначити сутність дизайнерської творчості як специфічного способу самореалізації особистості.

Проаналізувати роль дизайну в розвитку соціальної свободи і самоудосконалення соціуму і особистості та специфіку самореалізації особистості в дизайнерській діяльності.

Обґрунтувати сутність дизайну як культурної універсалії цивілізації, дослідити уявлення про технократичний дизайн та уточнити аксіологічну складову змісту дизайну і його антропологічний вимір.

Виявити специфіку сучасної концепції становлення і розвитку дизайну як духовно-практичного феномена в інформаційно-культурному просторі та напрями оптимізації нових форм дизайну.

Дослідити роль вітчизняних дизайнерських традицій у саморозвитку українського суспільства, виявивши актуальні проблеми дизайну у сучасному філософському дискурсі - класичному, модерністському, постмодерністському.

Об'єктом дослідження є дизайн як цілісний соціальний феномен, що трансформується в умовах нового культурно-інформаційного простору.

Предметом дослідження є соціально-філософський зміст дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості.

Методи дослідження. Методологічними основами дослідження дизайну як фактора гармонізації відносин людини і суспільства є морфогенетичний підхід до аналізу дизайну, що досліджує форму і конструкцію будь-якого об'єкта. Базовими для аналізу дизайну в умовах трансформації сучасного суспільства є наступні методи: синергетичний, що використовується для аналізу дизайну як нелінійної системи у нелінійному суспільстві; порівняльно-історичний, що дозволяє проаналізувати різні форми буття і динаміку становлення дизайну в темпоральних координатах певної історичної епохи; феноменологічний, що дозволяє осягнути сутність феномена дизайну як складного загальноцивілізаційного явища та виявити його глибинний зв'язок з духовною енергетикою життя людини; системно-структурний, що направлений на виявлення структури дизайну як динамічної системи, що сприяє саморозвитку суспільства і особистості; діалектичний, що дає можливість розглянути розвиток дизайну у взаємодії з оточуючим світом та особистістю; загальнонаукові методи - аналогії, аналізу і синтезу, сходження від абстрактного до конкретного, що сприяли філософському осмисленню дизайну як цілісного феномена.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертації розроблена цілісна філософська концепція дизайну як феномена пізнання і регуляції механізмів організації і самоорганізації соціокультурних процесів, спрямованих на гармонізацію відносин суспільства і особистості, та здійснена когнітивна інституціоналізація філософії дизайну як напряму соціальної філософії, що виявилась у його концептуалізації та визначенні кола проблемних питань.

В результаті дослідження проблеми дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості були отримані висновки, які виносяться на захист:

Вперше:

- визначено в українській соціальної філософії поняття дизайну як специфічного соціокультурного феномена, що являє собою проектну, творчо-перетворюючу діяльність, спрямовану на предметне середовище родового буття людини з метою формування гармонійного відношення людини до природи, світу і самої себе, яка спирається на відповідні когнітивні компетенції щодо взаємоузгодження несуміжних, утилітарно-прагматичних та екзистенційно-антропологічних вимірів предметного світу людського буття;

- виявлено специфіку самореалізації людини як субстанційного принципу становлення і розвитку особистості, форми опредмечення і розпредмечення, що являють собою гайдеггерівське “вміння бути” та сприяє укоріненості людини у “бутті-для - себе”;

- досліджено основні напрями оптимізації нових форм сучасного дизайну, зокрема такі, як постмодерністський дизайн, деконструктивістський дизайн, нелінійний дизайн, що вказують на новітні тенденції у розвитку дизайну при переході від “філософії нестабільності” до гармонійної взаємодії людини і суспільства, спрямовані на адаптацію сучасної людини до змін мінливого середовища;

- розроблено соціально-філософську концепцію дизайну як теоретичного проекту розвитку та взаємоузгодження антропозберігаючої та техногенної дизайнерської діяльності у напрямку еволюції до гармонізації дизайн-культури.

Удосконалено:

- концепцію гуманістичної сутності дизайну як простору самоперетворення та самовдосконалення людини, самореалізації її іманентних сутнісних сил як суб'єкта родового життя, що розгортається в умовах соціальної свободи, слугуючи визначальним фактором гармонізації суспільства і особистості, та відкриває нові можливості людини;

- вчення про дизайн як духовно-практичний процес, що відповідає потребам та інтересам людини в умовах глобалізованого світу, сприяючи гармонізації відносин суспільства і особистості, та досліджено категоріальний апарат дизайну, зокрема методологію дизайну, онтологію дизайну, морфологію дизайну, генетику дизайну, семіотику дизайну, антропологію дизайну, архетипи дизайну, технології дизайну;

- концепцію дизайну в розвитку соціальної свободи та самовдосконалення особистості, здатної “турбуватися про себе”, що є “практикою свободи” всупереч диктату фізичного детермінізму; спираючись на етику “турботи про себе” як осмислення буття в його самоперетворюючій дизайнерській діяльності, заклопотаності людини щодо перетворення соціуму і самої себе, культивування іманентних сутнісних сил та родової сутності людини, її тяжіння до дизайнерської творчості як креативної екзистенції людини.

Отримало подальший розвиток:

- гуманістична сутність дизайну, в контексті якої з'ясовано зміст дизайнерських концепцій; подано класифікацію форм та функцій дизайну, зокрема відтворювально-інформаційна, евристична, координаційна, психоаналітична, онтологічна, феноменологічна, які зводяться до кореляції суб'єкта з моделями дизайнерської культури, сприяючи виявленню іманентної сутності дизайну, що формує простір творчої особистості дизайнера та світ “другої природи”;

- зміст базових концептів творчого дизайн-процесу у соціокультурних вимірах його формоутворюючих чинників - естетичного, етичного, практичного у діяльності пізнавального суб'єкта, а також - естетосфери, етосфери, праксіосфери, направлених на виявлення специфікації особливостей дизайнерської творчості як вільної діяльності людини та гармонізації відносин суспільства і особистості;

- алгоритмізація процесу задоволення родових потреб та інтересів, наявних в людині й суспільстві, які орієнтують суб'єктів дизайнерської практики на задоволення вищих потреб, які, будучи задоволеними, спонукають людину до гармонізації навколишнього світу і розвитку особистості;

- уявлення про традиції національного вітчизняного дизайну, як передумови збереження і примноження духовних цінностей українства, що має свій неповторний унікальний характер, свою ментальність, архетип української душі, пріоритет екзистенційно-антропологічних мотивів, і є вкладом в загальнолюдську культурно-дизайнерську скарбницю.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Отримані результати, концептуальні теорії та методології сприяють збагаченню категоріального апарату дизайну: а) створюють методологічні засади для поглибленого дослідження дизайнерських концепцій та удосконалення концептуальних засад класичного і сучасного дизайну; б) відкривають новий напрям методологічного дослідження концептуальної парадигми дизайну ХХІ століття, що розвивається в умовах глобалізації та постмодерної культури;
в) сприяють виробленню нових підходів до інноваційної дизайнерської діяльності. Практичне значення наукового дослідження полягає в тому, що ряд розроблених автором рекомендацій становлення дизайн-освіти впроваджено в практику викладання у Запорізькому національному технічному університеті за спеціальністю “Промисловий дизайн”. Певне коло теоретико-концептуальних положень дослідження може бути використане при розробці лекційних курсів з дисциплін “Філософії дизайну,” “Промислового дизайну”, “Дизайн інтер'єру”, “Ландшафтного дизайну” та ін. Висновки даного дослідження розширюють методологічну основу усвідомлення певного кола наукових проблем гуманітарного знання, дослідження процесів гармонізації відносин суспільства і особистості та подальшого розвитку напрямів оптимізації нових форм сучасного дизайну.

Особистий внесок здобувача в розробку теми дисертації. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дослідження викладено у публікаціях дисертанта, виступах та доповідях на Міжнародних і Всеукраїнських науково-методичних конференціях: IV International Scientific Conference “Аims for future of engineering scienct” (Igalo Republic of Montenegro, july 2-8 2003), “Тhe fifth international scientific forum aims for future of engineering science” (Paris, France, may 2-8 2004), Всеукраїнська науково-практична конференція “Становлення і розвиток бізнес-освіти в умовах ринку” (Запоріжжя, 22-23 грудня 2004 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Формування загальнолюдських цінностей студентської молоді” (Запоріжжя, 21-22 квітня 2005 р.), Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (Запоріжжя, 25 травня 2005 р.), IV Международная конференция “Экономика, право и управление инженерной деятельностью” (Институт Игало Черногория, 1-8 июля 2005 г.), Международная научно-техническая конференция “Машиностроение и техносфера ХХI века” (Севастополь, 12-17 сентября 2005 г.), AFES 2006 DAVOS FORUM Education - Investments Research & Development (Davos Condress Centre, Switzerland July 4-10, 2006); Міжнародна науково-практична конференція “Формування гуманістичних цінностей молоді в контексті Болонського процесу і євроінтеграції (Запоріжжя, 19-20 квітня 2007 р.).

Результати дослідження відображено в науковій монографії “Філософія дизайну: теоретико-методологічні засади” (37,7 друк. арк.), 28 статтях (з них 23 статті - у фахових виданнях).

Структура і обсяг дисертації. Поставлені завдання дослідження визначають її логіку та структуру. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, кожний із яких має параграфи та висновки, які викладено на 347 сторінках друкованого тексту. Дисертація містить 7 рисунків. Список використаних джерел складається із 560 найменувань, які подано на 46 сторінках.

Основний зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується ступінь її наукової розробки, формулюються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічні основи і наукова новизна, вказується на теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Історико-методологічні засади дослідження явища дизайну” поняття “дизайну” аналізується в контексті соціальної філософії; ретроспективно аналізуються наукові підходи до висвітлення дизайну; принципи і методи філософського аналізу дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості та розглядається категоріальний апарат дослідження дизайну.

У підрозділі 1.1. “Феномен дизайну як предмет соціальної філософії” проводиться аналіз поняття дизайну, з'ясовується, що подвійні терміни, якими визначали сутність дизайну і дизайнера (“виробниче мистецтво”, “митець-конструктор”, “технічна естетика”, “художнє конструювання”, “художнє проектування”), допомогли виявити стик між мистецтвом і технікою, в просторі якого відбувалося формування дизайнерської діяльності. Проаналізовано, що на початку 60-х років терміни “промислова естетика”, “художнє конструювання” і “дизайн” уживалися з терміном “технічна естетика”, яким в той час позначалося те, що сьогодні називають дизайном. Технічна естетика розвивалася як теорія дизайну і охоплювала весь комплекс проблем нового виду художньої практики. Термін “художнє конструювання” пов'язується з терміном “митець-конструктор”, а “дизайн” поступово зближується за змістом з терміном “художнє конструювання”. В 60-і роки в науковій літературі з'являється термін “промислове мистецтво”, який потім поступається “художньому проектуванню”. Тривалий процес “термінологічної боротьби” привів до домінування як в зарубіжній, так і у вітчизняній літературі поняття “дизайн”.

Філософія дизайну - один з напрямів соціальної філософії, що висвітлює соціально-культурні, композиційно-художні та технологічні закономірності формування гармонійного, естетично-досконалого предметного середовища життєдіяльності людини, створення дизайнерських об'єктів матеріальної і духовної культури, промислових виробів дизайну; досліджує широкий спектр духовно-проективних засобів формування предметно-просторового середовища, пластично-образні особливості об'єктів дизайну, методологічні питання дизайну, історико-генетичну та соціально-культурну природу проектно-дизайнерської діяльності, сучасні тенденції та національні особливості розвитку дизайну в умовах глобалізації.

Автор пропонує власне визначення дизайну як специфічного соціокультурного феномена, що являє собою проектну, творчо-перетворюючу діяльність, спрямовану на предметне середовище родового буття людини з метою формування гармонійного відношення людини до природи, світу і самої себе, яка спирається на відповідні когнітивні компетенції щодо взаємоузгодження несуміжних, утилітарно-прагматичних та екзистенційно-антропологічних вимірів предметного світу людського буття.

У підрозділі 1.2. “Сучасні наукові підходи до дизайну в історичній ретроспективі” проаналізовано еволюцію на різних історичних етапах і в різних національних культурах наукових підходів до висвітлення дизайну.

Серед західних дослідників для теорії дизайну найбільший інтерес становлять присвячені дослідженню питань філософії техніки, методології культури і наукового пізнання праці Г.Маркузе, Г.Ріда, Ю.Габермаса, О.Тоффлера, Т.Парсонса, П.Рікера, та інші. Методологічне обґрунтування поняття духовних цінностей можна зустріти у працях М.Бердяєва, Е.Фромма, О.Шпенглера, К.Ясперса; соціологічних концепціях М.Вебера, Т.Парсонса, П.Сорокіна.

Проблеми історичного і сучасного досвіду дизайн-освіти в Україні досліджували О.Бондар, О.Бойчук, С.Мигаль, П.Татіївський, О.Хмельовський, А.Чебикін тощо. Важливе значення для побудови логіки наукового дослідження культурних шляхів духовного зростання особистості мали роботи В.Андрущенка, Л.Кривеги, В.Беха, М.Михальченка, Б.Новікова, В.Скуратівського, В.Воронкової, В.Табачковського та ін. В контексті естетико-культурологічного напряму слід назвати праці Ю.Легенького, який зосереджує увагу на дизайні моди ХХ століття, та Л.Левчук, що аналізує деякі аспекти дизайну у контексті естетики. Ментальні особливості творчої діяльності розглядаються в роботах В.Буличенка, Т.Гетало, Г.Горака, Р.Додонова, М.Поповича тощо. Технологічний, мистецтвознавчий, культурологічний підходи до дизайну розроблені в працях В.Аронова, Л.Безмоздіна, В.Глазичева, Г.Кур'єрової, Є.Лазарєва, В.Пузанова та ін. Вітчизняні вчені вбачають у національному менталітеті духовну силу, здатну впливати на етнодизайн, детермінований психологічними чинниками етносу; деякі аспекти екологічного дизайну, зміст яких детермінований екологічною онтологією, розглядаються в працях О.Генісаретського, О.Добридень, В.Папанека, О.Орлової, Ю.Шатіна та ін. Як свідчить аналіз літератури, дизайн є надіндивідуальною, багатовимірною системою, що охоплює широкі пласти дизайнерської діяльності, пов'язаної з об'єктивними передумовами та суб'єктивними чинниками розвитку дизайну, взаємодією між суб'єктом і об'єктом, засобами й цілями раціональної та ірраціональної дії, свідомим і несвідомим у дизайнерській діяльності. Отже, соціально-філософські виміри сучасного дизайну виявляються у пошуках нових проектів філософсько-дизайнерської свідомості та культури, в центрі яких є “людина як міра всіх речей”.

У підрозділі 1.3. “Принципи і методи філософського аналізу дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості” проаналізовано, що на розвиток методології дослідження дизайну впливають наступні чинники: 1) практичні проблеми підвищення ефективності дизайну і втілення його в соціально-культурному бутті; 2) поглиблення методології аналізу дизайну як соціального феномена; 3) ускладнення самого процесу дизайнерської діяльності; 4) осмислення аксіологічного спрямування дизайнерської діяльності.

Серед пізнавальних принципів дизайну виокремлюються не тільки принципи об'єктивності, розвитку, цінності, а й експліцитності, системності й цілісності. Так, експлікація розглядається як дефініція термінів, понять, інтерпретацій наукової мови, що вкрай необхідно для даного дослідження. Для філософського визначення дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості використовуються наступні принципи: 1) визнання всезагальності зв'язку та всезагального характеру мінливості буття; 2) єдності історичного і логічного, в контексті якої історичне констатує стадійність в утвердженні будь-яких соціальних феноменів, та необхідність підходу до феноменів дизайну як таких, що перебувають у процесі змін; 3) єдності теорії і практики, що розкриває діалектику руху людського знання до істини і визначальну роль практики в процесі пізнання; 4) цінності, що розглядається в контексті аксіологічного підходу до дизайну; 5) детермінізму, що проявляється при формуванні потреб, соціальних установок, ціннісних орієнтацій особистості; 6) єдності свідомості і діяльності, що полягає в утвердженні їх взаємозв'язку і взаємозумовленості в активній творчій дизайнерській діяльності; 7) особистісного підходу, що орієнтує дослідника на цілісне вивчення особистості; 8) системності, що дозволяє відтворити досліджуване явище в системі найбільш суттєвих зв'язків; 9) моделювання, що дозволяє вивчити дизайнерські явища за допомогою моделей - матеріальних, знакових та ідеальних; 10) прогнозування в дизайні, що сприяє дослідженню перспектив розвитку дизайнерського явища чи процесу, та визначення розвитку тенденцій дизайнерських процесів.

Акцентується увага на таких методах аналізу дизайну як онтологічний, гносеологічний, інституційний, інструментальний, нормативно-рольовий, комунікативний, системний, що дозволяють дослідити дизайн як складний і суперечливий процес у досягненні гармонізації відносин суспільства і особистості.

У підрозділі 1.4. “Категоріальний апарат дослідження дизайну” удосконалено категоріальний апарат сучасної парадигми дизайну як зразка субмоделі функціонування певної наукової спільноти, яка ще не досліджувалася в соціально-філософській літературі і не набула своєї власної специфіки. З'ясовано, що категоріальний апарат соціально-філософської парадигми дизайну визначається методологією пізнавального руху, в якому дизайн розглядається в контексті динамічного міждисциплінарного простору, що потребує аналізу категорій філософії, соціології, естетики, інженерної психології, екології, загальної технології, системотехніки, кібернетики та теорії організації виробництва тощо. Для аналізу дизайну використовуються такі терміни, як дизайнерська розробка, формоутворення, композиційне формоутворення, функціональна сфера, функціональний комфорт, функціональність. Обґрунтовується специфіка стилізації в дизайні як свідоме використання дизайнером ознак того чи іншого стилю при проектуванні виробів, що розгортається в контексті “гри” природних і суспільних вимірів життя особистості. Розглядається категорія “модель дизайну”; залежно від функцій якої можна відображати той чи інший предмет дослідження чи експерименту (технологія, принцип дії, параметри). З цієї точки зору розрізняють наступні моделі: художня, інформаційна, матеріальна, технологічна тощо. Філософські категорії дизайну включають соціально-історичний контекст, являючись узагальненням не тільки індивідуального, а й суспільного духовного досвіду. Категорії дизайну виступають одночасно своєрідними щаблями, “згустками”, смисловими вузлами і усталеними логічними схемами. При дослідженні феномена дизайну здійснюється аналіз не тільки його функціонування, а й подальший розвиток його категоріального апарату. Все це дало можливість розширити методологічні засади аналізу феномена дизайну.

У другому розділі “Теоретичний аналіз дизайну та його соціальних функцій” проаналізовано ґенезу дизайнерської діяльності та її інноваційний характер, сутність і зміст дизайнерських практик, форм та функції дизайну.

У підрозділі 2.1. “Генеза дизайнерської діяльності та її інноваційний характер” з'ясовано, що предметний світ людини в історичному контексті філософського дискурсу розглядався, починаючи з античності і закінчуючи сучасністю в таких ракурсах: 1) онтологічний; 2) гносеологічний;
3) аксіологічний; 4) феноменологічний; 5) праксіологічний. Як свідчить аналіз, вже середньовічне ремесло мало свою спеціалізацію, розподіл праці, розвиток товарно-грошових відносин і культурних контактів Заходу і Сходу. Дизайн Відродження і Нового часу виявив потяг людини до самовдосконалення; дизайн середини XVIII століття існував на тлі широкомасштабного промислового перевороту, який у ХІХ столітті зумовив необхідність активного втручання дизайнера у процес виробництва. Епоха авангардизму в дизайні - це програма облаштування людиною світу, що постійно змінюється внаслідок розвитку технології, урбанізації, індивідуалізації, підвищення якості життя. Функціоналізм є одним із наріжних підходів до дизайну, сутність якого полягає у виокремленні елементів соціальної взаємодії та визначенні функцій дизайну. Сутність конструктивізму - в конструюванні матеріального середовища на основі використання нової техніки, створення більш функціональних конструкцій у предметно-речовому оточенні індивіда.

Кожна епоха історії дизайну зробила свій внесок у формування концепту дизайну. Зародження ремесла було наслідком формування синкретичного підходу до оцінки споживацьких якостей виробу у єдності їхніх функціональних та естетичних вимірів. З виникненням мануфактурного виробництва на етапі задуму та продукування виробу виокремлюється проектна діяльність з притаманним їй естетичним компонентом; саме до цієї епохи й відноситься формування дизайну як мистецтва (дизайн-мистецтва). Підготовлений поглибленням розподілу праці в мануфактурну епоху перехід до машинного виробництва означав унеможливлення індивідуалізації виробу за умов масового і стандартного виробництва. Конструктивізм як якісно новий принцип формоутворення та новий етап розвитку дизайн-практики виникає саме за умов масового машинного виробництва і спирається на раціональні принципи взаємоузгодження функціональних та естетичних моментів у формах дизайнерських виробів.

Отже, на думку автора, можна стверджувати, що класичний етап в історії дизайну, на якому він виникає як новий вид мистецтва, з часом трансформується у технологію, що означає перехід від класичного дизайн-мистецтва до некласичної (модерної) дизайн-техніки та до технократичного дизайну. Так званий “постмодерний” дизайн, який позиціонує себе як непримиримий опонент модерну, яким свого часу по відношенню до класики був сам модернізм, не є радикальним запереченням останнього, оскільки намагається його подолати на його ж “території” і його ж засобами. Тому “постмодерн” по суті залишається модерном “аристократичного” походження, і є радше “пост” - модерном, ніж постмодерном як таким.

У підрозділі 2.2. “Сутність і зміст дизайнерських практик” здійснено аналіз сутності і змісту дизайнерських практик і визначено місце і роль дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства і особистості. Зазначається, що в ряді філософських концепцій сутність дизайнерських практик зводиться до виявлення “сущого-в-собі”, що є об'єктивним як “річ-сама-по-собі” (І.Кант). Зміст дизайнерських концепцій зводиться до пояснення цілераціональної організації дизайнерської практики, яка передбачає сукупність необхідних засобів і способів дій, що забезпечують стабільність існування і можливість збереження і трансляції культурних кодів. Дизайнерські практики включають в себе знання і регулятиви, за допомогою яких вони реалізуються, той знаковий матеріал, в якому кодуються і об'єктивуються її смисли. Отже, сутність дизайну - це завжди артефакт, дещо штучно створене, спроектоване та виготовлене людиною, це реалізація “неможливих” можливостей, які без людини не можуть бути втіленими в життя. Зміст дизайнерських практик зводиться до того, що вони формують стійкі художні і формогенеративні канони, уявлення про прекрасне, добро, відношення до природи і суспільства, сущого і належного. Головним змістом дизайнерських концепцій є виявлення “генетики” дизайну, яка б не тільки пояснювала соціокультурний історико-дизайнерський процес, а й давала можливість реконструювати історичне буття. Дизайн досліджується як момент цілісної системи відтворення людського буття в предметному просторі, що включає в себе взаємоузгодження прагматичних та екзистенційно-антропологічних вимірів.

На цій підставі зроблено висновок, що специфіка конкретної дизайнерської практики базується як на типі соціальної організації, так і на домінуючому типі особистості. На цьому рівні інтегративна роль дизайну проявляється в тому, що вона формує єдину систему художніх, технологічних і пізнавальних цінностей і зразків поведінки. Проте існують “універсалії”, які свідчать, що дизайн укорінений в загальнолюдських глибинах людського буття. В глобальному розвитку людства спостерігається локалізація окремих видів дизайнерських практик як укоріненості людини в своєму бутті. На думку авторки, подальша теоретична концептуалізація сутності і змісту дизайнерських практик має бути спрямована на те, щоб включити в себе гармонійне відношення до світу та дати оцінку дизайну з точки зору долі індивіда і людства. Тому сутність і зміст дизайнерських концепцій зводиться до того, що дизайн - це сфера людського існування, яка звеличує людину і культивує нові цінності буття.

У підрозділі 2.3. “Форми та функції дизайну” проаналізовано взаємодію форм і функцій дизайну у процесі його поступового перетворення на загальнокультурну універсалію постнекласичної культури кінця ХХ - початку ХХІ - ст. Зокрема, сформульовано поняття форми дизайну як морфологічної (переважно об'ємно-просторової) організації об'єкта, що виникає в результаті змістовної трансформації матеріалу, спрямованої на зовнішнє відображення неспецифічного, неутилітарно-прагматичного змісту елементів предметного світу людського буття.

Функції дизайну визначаються місцем дизайнерської діяльності у системі інших соціокультурних феноменів сучасного суспільства. В сучасному світі, який розгортається в інформаційно-культурному просторі, важливу роль відіграє відтворювально-інформаційна функція, основне призначення якої полягає в адекватному відображенні об'єкта дизайну, виявленні його істотних елементів, структурних взаємозв'язків, закономірностей, слугуванні джерелом достовірної інформації. Евристична функція дизайну полягає в сприянні приросту наукових знань в теорії і практиці дизайну, результатом чого є екстенсивний і інтенсивний розвиток об'єкта дослідження. Координуюча функція дизайну направлена на врахування взаємозв'язків між методом і об'єктом, процесом зростаючої професіоналізації знань вчених-дизайнерів, що опосередковують зв'язок суб'єкта і об'єкта в дизайнерській науці. Інтегруюча функція дизайну означає об'єднання в ціле будь-яких частин, оскільки світ єдиний, постільки і його реальне відображення повинно уявляти його єдність. Проблема буття в дизайні досліджується в термінах буття, аналітики буття, існування людини, Онтологічна функція дизайну означає що дизайн є вираженням власного буття, індивідуального і неповторного, що є здійсненням онтологічної природи. Роль феноменологічної функції - в наведенні порядку в царстві чистих істин, апріорних змістів, реалізованих як у мові, так і в мисленні. Психоаналітична функція (З.Фрейд) полягає в тому, що психічна природа дизайнера репродукується в актах свідомості і підсвідомості як конкретного методу дослідження несвідомого.

Відомий вислів про одвічне “обтяження” духу матерією і про наявність компоненти духовності в усіх проявах людського світу завжди усвідомлювали філософи, розуміючи під дизайном втілений дух і одухотворену соціальність, духовно-матеріальне формування соціуму і креативне відношення до дійсності. Форми та функції дизайнерського буття зводяться до кореляції суб'єкта з моделями дизайнерської культури, вираження модусу людини, зорієнтованого на екзистентність культури суб'єкта та, користуючись мовою М.Гайдеггера, реалізації суб'єкта в культурі.

У третьому розділі “Становлення сучасної концепції дизайну як фактора самореалізації особистості” розглянуто концепції дизайнерської діяльності в системі відношень “людина-суспільство”; дизайнерської творчості як специфічного способу самореалізації особистості і вільного освоєння світу; роль дизайну в розвитку соціальної свободи та самоудосконалення соціуму і особистості; самореалізації особистості в дизайнерській діяльності.

У підрозділі 3.1. “Концепція дизайнерської діяльності в системі відношень “людина-суспільство” акцентується увага на концепції дизайнерської діяльності як суб'єкт - об'єктного відношення в системі “людина-суспільство”, в якій суб'єкт виступає як вільна творча активність по відтворенню об'єкт-дизайну. У взаємодії суб'єкта і об'єкта можна виділити суб'єкт-об'єктний і суб'єкт-суб'єктний її різновиди. Суб'єкт дизайнерської діяльності визначається як носій субстанційних характеристик, які визначають якісні особливості майбутнього об'єкта і залежать від особистісних якостей дизайнера. Суб'єкт-об'єктне відношення є формою реального життєставлення, пов'язаного з пріоритетом статусу творчого начала суб'єкта, що детермінує відповідні структури об'єктивної дійсності, в контексті яких суб'єкт є носієм свідомості, пізнавальних здібностей і творчої діяльності. Некласична філософія абсолютизує творчі можливості суб'єкта, постмодернізм же намагається теоретично реабілітувати об'єкт.

Дизайнерська діяльність - це суб'єкт-об'єктні відносини, які формуються в контексті конкретних соціокультурних умов як певне коло регулятивних формоутворюючих ідей, що включають: завдання, матеріал, засоби і способи діяльності, через які самоздійснюється і самостверджується суб'єкт в процесі трансформації суб'єктивного в об'єктивне. В концепціях дизайнерської діяльності утілюється безупинне розширення свободи і самореалізації особистості. У структурі дизайнерської діяльності виокремлюється інваріантно-реверсивні та іманентні патерни, що розкриваються у формах пізнавальної й практичної діяльності суб'єкта, здатних впливати на виникнення нових ефективних дизайнерських виробів. Через суб'єкт-об'єктне відношення дизайнерський процес співвідноситься з глибинними соціокультурними національними засадами суспільства. Аргументовано, що дизайнерська діяльність - це процес, що включає ціль, засоби, результат, типи і форми діяльності, які різняться за суб'єктом, об'єктом, функціями і цілями. Результатом дизайнерської діяльності є виникнення соціального, культурного, цивілізаційного феномена, що являє собою продукт діяльності з проектування предметного світу, розробки зразків раціональної побудови предметного середовища, адекватних сучасному суспільству.

У підрозділі 3.2. “Дизайнерська творчість як специфічний спосіб самореалізації особистості і вільного освоєння світу” доведено, що дизайнерська творчість має людиновимірний характер, оскільки людина є креатором дизайнерського продукту, що вимагає відповідної методологічної рефлексії і культурологічного осмислення. Творчість тлумачиться як цілепокладаюча діяльність, яка є суттєвою ознакою і одним з активних станів цілісної людини, що сприяє формуванню “другої природи”, яка “надбудовується” над природними умовами людського буття. В дизайнерській творчості як специфічній діяльності творчість є мірою досконалості людини та вдосконалення самої себе і дійсності.

В контексті дисертації розглядається, як змінюється ставлення до творчості в різні епохи, як урізноманітнюється дизайнерський досвід, розвиваються уява, інтуїція, через які проявляється несвідоме у екзистенційних станах агентів діяльності. Так, артефакти дизайнерської творчості включають наступні базальні компоненти, як: онтологічний, герменевтичний, культурно-семантичний, об'єктивно-матеріальний. Концепція дизайнерської творчості - це створення дизайн-програми, спрямованої на виявлення людиновимірності культурних артефактів у морфології виробу, конструктивних можливостях дизайнерського матеріалу для надання певних функціонально-морфологічних, функціонально-просторових властивостей предметному світові людини. Морфологія дизайнерської творчості є структурно-динамічним синтезом культурних артефактів, процесів, об'єктів та технологій як основи людського буття. Доведено, що дизайнерська творчість пов'язана з такими феноменами як спосіб життя, рівень життя, стиль життя, та є вільною діяльністю людини зі створення якісно нових предметів і виступає одним із проявів буття свободи.

У підрозділі 3.3. “Роль дизайну в розвитку соціальної свободи та самоудосконалення соціуму і особистості” визначається, що свобода - це модальна характеристика дизайнерської творчості, що базується на креативності і сприяє розвитку сутнісних сил особистості. Відзначається, що однією з мегатенденцій сучасного розвитку суспільства є посилення особистісної компоненти індивіда, актуалізація свободи та її визначення як універсалії та онтологічної умови дизайнерської діяльності. Остання формується у М.Гайдеггера як проблема “практики свободи”, у М.Фуко - як проблема “етики турботи самості про себе” та автентичного осмислення дизайнерської діяльності. В контексті дизайну як прогресу соціальної свободи аналізується сутність людини, укоріненої саме в свободі, без якої неможливе існування як людини, так і суспільства. Свобода в дизайні - це автентичний погляд на своє внутрішнє “Я”, можливість вибору своєї позиції між багатьма варіантами дій, занурення у світ духовного процесу, а будь-яка відмова від свободи є духовним самогубством, тому що сутність людини - це процес її творчого саморозгортання.

Доведено, що сутність свободи як онтологічної засади дизайнерської діяльності проявляється в досягненні найвищих дизайнерських творчих цілей, в проекціях реалізації творчого буття, що звільняє особистість від зовнішніх перепон (каузальності, насилля) і формує умови для людського існування. “Етика турботи про себе” - це практика конструювання онтологічного становлення самості, яка не є детермінованою ані Природою, ані Богом; це буття, що виявляється “практикою свободи”, оскільки кожний дизайнер як творча особистість реалізує свій особливий спосіб буття, що відбивається в індивідуально-унікальному досвіді життя людини. Онтологія свободи спрямована на створення комфортного середовища, в якому людина проявляє “турботу про самого себе”.

З категорією дизайнерської свободи тісно пов'язана категорія волі. Воля виступає як породжуюча й спрямовуюча буттєві імпульси людини сила, що породжує “вольові флуктуації”, здатні творити неперевершені зразки дизайну. Свобода як онтологічна умова дизайнерської діяльності пов'язана саме із грою, яка є матрицею “етики турботи про себе” та улаштованості свого буття. Дизайнерська гра виступає як основне джерело і найвищий прояв людської свободи, потреба в розвитку сутнісних сил особистості, пізнання людиною суб'єктом творчого процесу, виявлення власної самодіяльної природи відтворення людини у всій багатоманітності дизайнерської діяльності.

У підрозділі 3.4. “Самореалізація особистості в дизайнерській діяльності” проаналізовано, що самореалізація особистості створює стрижневу компоненту дизайнерської творчості, тому що центральне питання дизайнерської діяльності - взаємно-зворотний процес пристосування людини до середовища та адаптація його до себе. Відмічається, що самореалізація особистості в дизайнерській діяльності - це результат вибору особистістю свого життєвого шляху, збереження самості й оновлення предметності. Самореалізація особистості - це перехід від зовнішньо-орієнтованого до внутрішньо-детермінованого у життєдіяльності індивіда, який надає цьому процесу статусу смисложиттєвої цілі. Саморозвиток особистості, спрямований на облаштування буттєвості, являє собою гайдеггерівське “вміння бути у світі”, зберігати в сущому відблиск трансцендентного та буттєвого. “Укорінення” як “буття-для-себе” і “культура-себе” - це актуалізація і реалізація сутнісних сил людини, її можливостей, здібностей, смислів культури, цілей і цінностей для виявлення екзистенціалів духовності. Саме з “буттєвим укоріненням” людини мислиться саморозвиток людини в дизайні і через дизайн, що слугує укоріненню людини в реальності власного життєвого світу відповідно до особистих потреб та інтересів.

Самореалізація особистості проявляється як діяльнісно-процесуальний принцип ставлення особистості - дизайнера, а становлення особистості - це процес, що має свої корені в абсолютному рухові субстанції буття, перетворення “соціального атома” на творчу сутність, яку індивід “розпредмечує” у своїй діяльності. Як свідчить соціально-філософський аналіз, самореалізація людини в дизайнерській діяльності відбувається через об'єктивацію суб'єктивності, індивідуальності, духовності. Дизайн постає як буття, націлене духом, а дух - це стан активності, який зумовлює дизайнерське поле культури індивіда. Дизайнерське буття зумовлене системою певних цінностей, пов'язаних із самоідентифікацією, самовизначенням, самоздійсненням, самоактуалізацією.

В контексті цього аналізу виокремлюється поняття “архетип творця”, що характеризується загостреним сприйманням зовнішнього світу, переважанням субліматичної функції творчості, що зумовлює розвиток і реалізацію архетипічної орієнтації, спрямованої на гармонію душі й тіла, взаємозв'язок буття і духу. Саме духовні цінності, що виконують роль аксіологічного ґрунту, на якому базуються потреби, інтереси, переживання, направлені на формування цілей, способів самореалізації. Доведено, що самореалізація людини в дизайнерській діяльності сприяє формуванню особистості - дизайнера як “осередка вічності” і “нескінченності” людського буття. Виокремлюються складові, необхідні для реалізації “архетипу творця”: інтелектуальні, діяльнісно-вольові, моральні.

У четвертому розділі “Еволюція дизайну від технократизму до концепції “людського духу” в контексті зміни парадигми цивілізаційного розвитку” розглядаються дизайн як культурна універсалія цивілізації; концепція технократичного дизайну; аксіологічна складова змісту дизайну; антропологічний вимір дизайну.

У підрозділі 4.1. “Дизайн - культурна універсалія цивілізації” досліджено особливості дизайну в контексті національних світів, детермінованих історичними, географічними, регіональними чинниками, що формують парадигму національних видів дизайну як сукупності загальноцивілізаційного і національного явища. Дизайн як культурна універсалія цивілізації присутня в усіх сферах суспільної діяльності й системах регуляції, сприяючи адаптації людини до суспільства. Одночасно дизайн формує життя як єдність, створює творчі колективи, формує творчі та відтворює колективні ідентичності, формує простір творчої діяльності людини, визначає межі соціальної і культурної системи, скерованої на дизайнерське самоствердження. Дизайн як прототип цивілізації базується на принципах поліфонії, мультилінійності, універсальності культур; кожна модель дизайну - унікальне явище, що виявляє вселюдські цінності. З одного боку, дизайн означає сукупність штучно створених людиною предметів, а з іншого - рівень розвитку самої людини, її знань, умінь, здібностей, культурних зразків, що утворюють “другу природу”. Якщо технологія - це матеріально-технічна сторона реалізації взаємодії людини і природи, то дизайн є духовно-практичною стороною взаємодії людини і суспільства, являючи собою постійну зміну культурно-історичних моделей та типів, а самобутність дизайнерських форм є однією з рушійних сил, що забезпечує саморозвиток суспільства і особистості.

Дається аналіз відмінностей західної парадигми дизайну (антропоцентричної) і східної (теоцентричної). Доведено, що методи аналізу дизайну як культурного і загальноцивілізаційного явища - це проблематизація культурного світу й пошуки гармонійного існування людини в умовах глобалізованого світу. Дизайн є стрижнем національного буття та культурною універсалією кожного етносу.

У підрозділі 4.2. “Концепція технократичного дизайну” відмічається, що еволюція дизайну від технократизму до дизайну “людського духу” включає три етапи становлення сучасної дизайнерської думки: перший етап характеризується розвитком методів аналізу дизайн-діяльності, спрямованих на адекватне досягнення найбільшої ефективності інженерно-технічної, конструктивної та естетичної сторін діяльності, ефективності впливу дизайну на різноманітні сторони життєдіяльності людини; другий етап характеризується аналізом методів, спрямованих на глибоке переосмислення завдань дизайну, сутності та соціального функціонування технічних і естетичних сторін об'єктів дизайну; третій етап характеризується формуванням теоретичного формату дизайн-діяльності, що акцентує увагу на соціальних та антропологічних чинниках згідно з принципом “зроби себе сам”, що в цілому активізує формування технократичної парадигми дизайну. В основі останньої парадигми - розвиток техносфери з орієнтацією на еволюцію машинної техніки та НТР, вплив техніки на соціодинамічну генезу соціуму, направленої на покращення економічних стандартів життя.

Дослідження технократичного дизайну як соціального феномена можливе лише у міждисциплінарному просторі, який розвивається технічною естетикою, філософією, культурологією, психологією, соціологією тощо. Зазначається, що дизайн у технократичному суспільстві не тільки активно асимілює всі різновиди “репресивної реальності”, формуючи тим самим соціальну й технократичну одновимірність але й стає акумулятором життєвого досвіду й альтернативних екзистенційних станів, розглядається як чинник, що розкріпачує дух людини, звільняє його від “тягаря матеріальності”. Концепція технократичного дизайну пов'язана з формуванням дизайнерської культури як саморозвитку суспільства і особистості, в якій репрезентуються матриці культури, що базуються на етнологічних, етнографічних, соціологічних, психологічних чинниках.

У підрозділі 4.3. “Аксіологічна складова змісту дизайну” досліджуються виміри дизайну як цінності, що є реальним процесом життя людей і спільнот, і постають як сукупність форм ціннісної об'єктивації національно-етнічного буття людини і суспільства. Обґрунтовується, що дизайн як цінність - це динамічний безперервний процес, нескінченне творіння нового, що спирається на історичні традиції, набутий людиною і етносом досвід, наявний континуум культурних умов. Узагальнюється, що дизайнерські цінності, які є явищем соціокультурного порядку, характеризують специфіку творчої особистості та її намагання “переробити” цей світ. Досліджено, що дизайн як цінність - це певна сукупність інтелектуально-творчих уявлень, традицій, ментальних особливостей, які дозволяють виокремити культурну самобутність народу, духовну єдність та історичну спорідненість.

Робиться висновок, що дизайн є тією метакультурною категорією, що об'єднує націю у своїй цілісності та робить її вічною. З'ясування сутності дизайну як цінності враховує багатоманітність варіантів “буття можливого”, що зумовлюється історичними традиціями, ритуалами, мовою, культурою, духом народу. Кожен із зрізів дизайну в тій чи іншій соціальній спільноті визначає культурну матрицю певних соціальних груп. Національне середовище у контексті етноекологічного підходу розглядається як етносоціальний і етнокультурний ареал, а географічне середовище нації як сукупність елементів природного, етнічного, соціального характеру, що є умовою розвитку дизайну як різновиду етнонаціональної культури. Дизайн у контексті географічного середовища - це взаємодія між природними умовами і культурою, а географічне середовище нації поділяється на: 1) мініпростір;
2) макропростір; 3) мегапростір. Доведено, що дизайн як цінність являє собою сукупність створених людиною цінностей, духовного збагачення людини, творчих здібностей людини, пошуку смисложиттєвих потреб та її духовних засад.