Дизайн як фактор гармонізації відносин суспільства і особистості

У підрозділі 4.4. “Антропологічний вимір дизайну” окреслюються взаємопов'язані завдання аналізу дизайнерської діяльності як специфічної людської форми активного ставлення людини до навколишнього світу, рушійними чинниками якої є потреби, інтереси та цінності. Згідно з теорією гомеостазу, потреби - це здатність організму за будь-яких обставин утримувати стабільність внутрішнього середовища, рівновагу, ліквідацію напруги. Згідно з теорією оптимальної активації, організм прагне підтримувати оптимальний рівень активації, який дає йому можливість функціонувати найефективніше. Дається кваліфікація потреб: абсолютні і відносні, вищі і нижчі, прямі і непрямі, теперішні і майбутні. Індивідуалізація способів задоволення базових потреб є механізмом розвитку потреб: під дефіцитарними потребами слід розуміти потреби людей для підтримки біологічного і соціального життя людей; під буттєвими - потреби в підтримці певної якості життя, його комфортності, що сприяє забезпеченню повноцінного існування людей. Коли дефіцитарні потреби задовольняються, людина функціонує на якісно вищому рівні, який А.Маслоу називає буттєвою мотивацією на противагу дефіцитарній мотивації. Наголошується, що дизайнерська творча діяльність визначається мотивами, діями - цілями, операціями - умовами; серед атрибутивних властивостей дизайнерської діяльності виділяються предметність і суб'єктність. Дизайнерська предметність означає спрямованість дизайнерської дії на природу і суспільство, що й потребує свого перетворення, в процесі якого результат дизайнерської діяльності втілюється як в предметності, так і в суб'єктності, і являє собою реалізацію сутнісних сил людини. Саме в дизайнерській творчій діяльності проявляється соціальність індивіда, через посередництво якої він стає учасником процесу самовідтворення розвитку суспільства. Для концепції дизайну слід конкретизувати класифікацію потреб, до яких відносять: природні і культурні, первинні і вторинні, матеріальні і духовні, домінуючі і другорядні, усвідомлені і неусвідомлені, індивідуальні, соціальні і змішані, які зводяться до осмислення сучасного дизайнерського досвіду. До внутрішніх передумов дизайнерської творчої діяльності слід віднести здібності суб'єкта дизайнерської діяльності та мотиви діяльності, що складають фундамент процесу дизайнерської діяльності. Робиться висновок, що інтереси є рушійною силою розвитку особистості, суспільства, історії. Дизайн як цілісний феномен, що розглядається у контексті потреб та інтересів, виявляється формою креативної сутності суб'єкта. Аналіз творчих форм діяльності свідчить як про наявність в дизайнерській діяльності певної алгоритмізації (як механізму наслідування соціального досвіду), так і про творчі можливості і свідомості, що сприяють багатоманітній фантазії, та в своїй реалізації ведуть до формування здібностей і розкриття талантів розкріпачення сутнісних сил людини, активізації потреб і інтересів та еволюції дизайну “людського духу”.

У п'ятому розділі “Сучасні тенденції розвитку дизайну” досліджуються проблеми становлення і розвитку дизайну як духовно-практичного феномена в інформаційно-культурному просторі; напрями оптимізації нових форм сучасного дизайну; роль вітчизняних дизайнерських традицій у саморозвитку українського суспільства та особистості; актуальні проблеми дизайну у сучасному філософському дискурсі.

У підрозділі 5.1. “Становлення і розвиток дизайну як духовно-практичного феномена в інформаційно-культурному просторі” дається аналіз дизайну як нелінійного, суперечливого і складного духовно-практичного феномена, який потребує своєї інституціоналізації в контексті єдності трансісторичних культурних значень і конкретно-історичних смислів їх інтерпретації. Відмічається, що дизайн - це становлення ціннісного відношення людини до першої природи і самої себе, це розпредмечення людиною предметного світу, який людина прагне підняти на рівень “другої природи”. Дизайнерські артефакти диференціюються в культурах індустріального, постіндустріального, інформаційного суспільства. Дизайн як духовно-практичний феномен є основою вибору суб'єктом цілей, засобів, результатів та умов практичної діяльності, охоплюючи розвиток екодизайну, у зв'язку з чим якісно змінюються і завдання дизайну в новому опануванні буття. Новий етап інформаційно-культурного розвитку приводить до виникнення нових технологій, серед яких інформаційним належить провідна роль. На практиці дизайн долає колізії буття людини і природи і надихає її на пошук соціоприродної гармонії. Так, екологічний дизайн має загальну антиентропійну спрямованість, що сприяє удосконаленню облаштування світу людини і суспільства, людини і природи. Коеволюція природи і суспільства стимулює і оптимізує дизайнерську працю - соціокультурну, художньо-естетичну тощо.

Дизайн як духовно-практичний феномен має багато різновидів, а саме: концептуальний дизайн, нон-дизайн, дизайн-програма, кінцевим продуктом яких виступає вирішення виробничої чи соціокультурної проблеми. Дизайн як духовно-практичний феномен в інформаційному просторі виконує функцію, що є реакцією на цивілізаційні та технологічні зсуви інформаційного суспільства, а медіа-дизайн є вираженням найновіших уявлень про світ. Філософія медіа-дизайну співвідноситься з розумінням світу та ієрархією різних реальностей. Віртуальні світи іншої модальності виводять людські уявлення за межі повсякденного досвіду: гратуал, інгратуал і консуетал. Гратуал - сприйняття перебування у віртуальній реальності більш високого рівня, ніж константна реальність (ейфорія). Інгратуал - сприйняття перебування у віртуальній реальності більш низького рівня, ніж константа - реальність (депресія). Консуетал - сприйняття суб'єктивної нормальності протікання здійснюваної людиною реальності (це не обов'язково спокійний стан). Таким чином, доведено, що дизайн розвивається як духовно-практичний феномен в новому культурно-інформаційному просторі і вибудовує своєрідність культури і цивілізації, направлену на регулювання буття етносів з метою культурного прогресу кожного суб'єкта етнонаціональної структури.

У підрозділі 5.2. “Напрями оптимізації нових форм сучасного дизайну” дається аналіз новим тенденціям в дизайні, формам і стилям, пов'язаних з глобалізацією. Статус раціонального в дизайні є об'єктивним чинником кожної професійної школи, рухом історичного досвіду кожної спільноти та реалізації безпосереднього права на її гідне існування. Напрями розвитку нових форм сучасного дизайну пов'язані з нелінійною філософією, в межах якої виокремлюються наступні теорії: 1) теорія складності; 2) теорія катастроф; 3) теорія хаосу тощо.

Створення деконструктивістського дизайну є унікальною дизайнерською школою, що генерує простір - час. Дизайнерські проекти звертаються до аналізу складної проблеми нової метафори, вибору модифікації мови, урізноманітнення варіацій та пошуку нових значень в дизайні. Деконструктивістський дизайн виступає як новий дизайнерський рух, детермінований науками про складність, який є вираженням деконструктивізму, проривом до складної, динамічної форми дизайну. Нелінійний дизайн - особливий напрямок дизайну, що базується на нових динамічних принципах формоутворення, особливій техніці моделювання, нелінійного комп'ютерного моделювання, що сприяє формуванню таких дизайнерських виробів, які заворожують своєю надприродністю та метафізичністю. Реконструкція в дизайні виходить на проблемні вузли, що піддають сумніву найвищі цінності дизайнерської структури - гармонії, цілісності, стабільності, трансформації дизайнерської форми. Типологія, морфологія, просторова структура, логічні конструкції - все це поглинається в парадигмі нелінійного дизайну. Нелінійний дизайн являє собою пошук сценаріїв, які розглядаються як багатошарові структури, що виражають експресію, вишуканість, витонченість, нереальність форм. Мета супрематичних стилових пошуків - побудова нових моделей дизайну, що поєднують в собі якість досконалості, антигравітаційного ефекту, винахідливості, сюрпризів; асимілюють ряд історичних, урбаністичних, естетичних, неофутуристичних ідей. Нові концепти нелінійного дизайну включають: концепції біфуркації; фрактальних ідей динамічної “складки” як слідів розриву; переходу до складної типологічної структуризації та дискурсу нелінійної динаміки. Слід узагальнити, що характерними рисами нелінійного дизайну є риси невизначеності, неприродності, нематеріальності.

Постмодерністський дизайн характеризується такими рисами, як:
1) пастиши - поєднання стильових елементів із різних стильових напрямків та історичних епох; 2) рефлективність - здатність до самосвідомості, що супроводжується почуттям іронії; 3) релятивізм - відсутність об'єктивних критеріїв істини; 4) неприйняття певних класичних художніх прийомів, таких як наратив; 5) неповага до традиційних меж в дизайні, мистецтві, наприклад, між популярною і високою культурою чи між різними художніми формами. Нові напрями в дизайні сприяють формуванню нових основ формоутворення та виходу за межі евклідової геометрії, здійснення прориву до нової логіки та “нової структури”. Морфологія нової дизайнерської форми використовує багатоманітні прийоми найновітніших технологій, що робить сучасний дизайн складним феноменом, який використовує різноманітні форми - солітонів, фракталів, гіперкубів, торів, тороїдів; стохастичні та еволюційні методи (організаційного процесу, генетичного алгоритму динамічної компоненти); базується на принципах холізму, поліфункціональності, нестаціонарності, полілінійності, синкретизму. Таким чином, сучасний дизайн являє собою синтез конструктивізму і супрематизму, що породжує нові бачення просторової реальності, зміни екзистенційних параметрів існування людини. В контексті нової парадигми дизайну в умовах глобалізації поєднуються раціональне та ірраціональне, класичне і посткласичне, свідоме і несвідоме, хаотичне поєднання напрямків створення нової стильової системи комунікації. Нові тенденції в сучасному дизайні виражені новими формами - деконструктивістський, нелінійний, постмодерністський дизайн.

У підрозділі 5.3. “Роль вітчизняних дизайнерських традицій у саморозвитку українського суспільства” відмічається, що проблематика дизайну не стала ще об'єктом широкої уваги філософів, оскільки дизайн перебував у розділі технічних наук, ергономіки, технічної естетики; майже не висвітленими залишалися проблеми впливу технологічних, економічних, соціальних, національних факторів на дизайн. У другій половині 90-х рр. з'являється нова домінанта формування “української національної моделі дизайну”. Україна є ареалом, в якому відбувається взаємодія різних геополітичних світів культури. Особливо вагомим для адекватного розуміння розвитку вітчизняного національного дизайну є культурно-історичний метод. У всі часи дизайн розглядався як історична форма інтеграції мистецтва й техніки. Аналіз свідчить про визначну роль у формуванні особливостей дизайну традицій ранньослов'янської і давньоруської культур. Культура України - Русі, в контексті якої розвивався дизайн, за своїм походженням і характером була європейською, але із значним впливом культур Сходу. Християнство стало ідеологічним підґрунтям феодальних відносин, сприяло входженню України - Русі в європейський культурний світ, але навіть і після цього вона не втратила своєї самобутності; разом із феодалізмом і християнством в Русі закріплювався і новий світогляд, домінантою якого став пріоритет значущості людини в навколишньому світі. Завдяки релігійному мистецтву були розроблені канони богослужіння, започаткувався іконопис, розвивався христовокупольний тип храмів, у якому поєднувалися риси базилікового і центрального купольного типів архітектури. Ікона в добу Середньовіччя виконувала функцію утвердження християнських духовних цінностей. Основну роль у дизайні відігравало внутрішнє розмаїття мозаїк, фресок, що вкривали стіни, колони, арки, художні орнаменти. Культурно-дизайнерські вітчизняні здобутки давніх східнослов'янських народів були досить високими, сягали європейського рівня, мали глибокі вікові традиції.

Обґрунтовано, що часи Середньовіччя, Відродження та Нового часу визначалися відмінностями національних традицій, зокрема дизайнерських культур Заходу і Сходу. Якщо західна дизайнерська культура була раціональною і прагматичною, то східна - ірраціоналістичною. Завдяки взаємовпливу культур Заходу і Сходу людство досягло вершин раціональності та ефективної технократії. Національні традиції вітчизняного дизайну пов'язуються з розвитком пластичного, світського, реалістичного дизайну. Був сформульований стиль українського та козацького бароко, в контексті якого сформувалося прагнення до гармонізації внутрішнього і зовнішнього світу особистості-творця. З другої половини XVII - XVIII століття розвивається дерев'яний дизайн; значного розвитку за часів І.Мазепи набуло граверство, промисловий дизайн; у другій половині ХІХ - початку ХХ століття сформувалися численні напрями в дизайні - еклектизм, стилізація, модерн. У 1962 р. було створено державну систему дизайну, за якою передбачалося докорінно змінити якість промислових товарів. Найбільшими центрами дизайну були Київ, Львів, Одеса, Харків. У ХХ століття український декоративно - ужитковий дизайн став могутнім джерелом розвитку національного дизайну; національні традиції стали стильотворчим чинником активізації вітчизняного дизайну, втіленням колективного несвідомого нації та відображенням її глибинних естетичних почуттів, які передавали дух народу і сприяли ідентифікації нації. Ядром менталітету, що характеризує український дизайн, є соціальний архетип української душі та пріоритет її екзистенційних мотивів.

У підрозділі 5.4. “Актуальні проблеми дизайну у сучасному філософському дискурсі” розглядається процес історичної трансформації дизайнерської практики від класичних до постнекласичних форм і теоретично моделюється вектор розвитку дизайну в контексті постмодерної соціокультурної ситуації. Зокрема, зазначається, що сучасний дизайн, як і переважна частина інших соціокультурних феноменів - та і вся сучасна культура в цілому - все частіше визначається терміном “постмодерний” чи “дизайн епохи постмодерну”, який ми намагаємося запровадити у науковий обіг. Важко не погодитися з більшістю негативних характеристик і оцінок постмодерного стилю взагалі як свого роду “естетики без правил” з його “адхокізмом”, цитатністю, фрагментарністю, еклектизмом, подвійним кодуванням, контекстуальністю, іронічністю, пастишем тощо. Концептуалізація постмодерного дизайну пов'язана з існуючими естетичними теоріями і тому вказує як їх досягнення, так і їх вади. Однією з найфундаментальніших проблем сучасної естетичної теорії дизайну є невизначеність критеріїв “постмодерності” естетичної практики, яка, залишаючись переважно модерною, - і у якості суто а-гуманістичною у своїх змістовних вимірах, - демонстративно імітує технічні ознаки того, що вважається постмодерним стилем у культурі в цілому. Коли естетична практика дизайну позиціонується як постпостмодерна, вона залишається (разом з модерною і постмодерною) неканонічною або некласичною. Як свідчить аналіз, постмодерні дизайнерські стратегії можуть бути використані для деконструкції не лише бінарних опозицій тієї чи іншої замкнутої в собі концептуальної системи, а й для деконструкції бінарних опозицій протилежних позицій, в тому числі таких, як класична і модерна концепції і практики дизайну.

Розроблена соціально-філософська концепція дизайну є теоретичним проектом розвитку та взаємоузгодження антропозберегаючої та техногенної дизайн-практик, у напрямку трансформації названої опозиції від домінування модерної техніки, в яку виродилось класичне мистецтво дизайну, до гармонізованої дизайн-культури, яка полягає у синтезі духовно-екзистенційних і креативно-діяльнісних вимірів людини.

Висновки

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, формулюються теоретичні та практичні рекомендації, подальші напрямки розробки даної проблематики.

Доведено, що дизайн розглядається як цілісна система, кожний елемент якої експлікований як субсистема чи складова іншої макросистеми. Категоріальний апарат соціально-філософської парадигми дизайну формується на основі суспільно-історичної практики, осмислення поняття дизайну як полісемантичного, що визначається основними формами історичної життєдіяльності та історичної самосвідомості, що конституюються в процесі темпоральних глобальних змін життєвого світу. В результаті творчого дизайн-процесу, з одного боку, підвищується міра цілісності матеріально-технічних і соціокультурних властивостей середовища існування та розвитку потреб споживачів дизайнерського продукту, а з іншого, - більш повною стає самореалізація суб'єкта дизайнерської практики. Таким чином, дизайн постає як матеріальне і духовне буття, здатне завдяки творчим мотивам “виокремлювати себе”, “самоздійснювати себе”, “самокультивувати себе”, “перетворювати себе на предмет власних перетворень”. Дизайнерська діяльність пов'язана з активністю суб'єкта пізнання, що створює у навколишній реальності неперевершені культурні цінності. Принцип активності суб'єкта виникає з ідеї саморозвитку творчого процесу як результату подолання суперечностей всередині суб'єкта чи об'єкта, що приводить до підвищення якості дизайнерського продукту.

Доведено, що досягнутий людськими спільнотами ступінь свободи як специфічної умови дизайнерської діяльності урізноманітнює творчі процеси, які, по-перше, відображають зміни у суспільному житті і, по-друге, виступають засобами спілкування, завдяки чому формуються нові цінності самодетермінованої особистості. Дизайн як цінність стосується матеріальних і соціальних явищ, індивідуальної поведінки, її репродукції, організованої дизайнерської діяльності; комплексу створених людьми історичних і географічних чинників, живого процесу освоєння дизайнерського світу, який має, принаймні, два найважливіших напрями - соціальний та етнонаціональний.

Значне місце в дисертації відведено дослідженню традицій в дизайні як специфічного ядра культури, в якому опредмеченна діяльність минулих поколінь, що зберігають стабільні форми їхньої життєдіяльності. Культурна традиція залишається універсальним механізмом, який завдяки селекції життєвого досвіду, його акумуляції і просторово-часовій трансмісії дає змогу засобами, в тому числі і дизайнерської діяльності, досягати необхідної для існування соціальних організмів стабільності. З позицій потреб та аналізу внутрішніх проблем розвитку тієї чи іншої спільноти поняття “дизайн” розглядається як гуманістичний, ціннісний імператив, що дає змогу орієнтуватися на рух до певних моральних, соціальних, культурних та інших цілей, найвищими серед яких є саморозвиток людини і суспільства.

Визначено, що національні різновиди технократичного дизайну піддаються змінам, характер їх впливу на економіку та менталітет народу в ті чи інші епохи є неоднаковим, але основні відмінності між типами технократичного дизайну в сфері економічного розвитку вкорінені у відмінних одна від іншої культурах. Виявлено традиції найвідоміших дизайнерських шкіл України: Харківської і Одеської - з їх романтично-археологічним началом, медитативністю, символізмом та відсутністю відкритого протистояння тоталітарній системі; Львівської - з характерним для неї філософським осмисленням дійсності, орієнтацією на західноєвропейський дизайн, інтелектуальною насиченістю; Київської - з її архетипом української душі. Вище перераховані школи дизайну в тій чи іншій мірі використовуються в умовах трансформації сучасного українського суспільства.

Досліджено, що постмодернізм являє собою свого роду реакцію на монотонність універсального бачення світу в модернізмі, якою заперечується позитивістський, технократичний і раціоналістичний універсалізм останнього, пов'язаний з вірою в лінійний прогрес суспільства, абсолютну істину, раціональне планування ідеальних соціальних порядків зі стандартизацією знання й виробництва. Визначено сутність постмодерністського дизайну, що являє собою відкритість, тяжіння до деконструкції, відмову від канонів і авторитетів, звернення до гри, діалогу. В процесі деконструкції лінійний детермінізм відкидається як такий, що надмірно спрощує динамічну поведінку складної дизайнерської системи світу. Опис поведінки складних дизайнерських систем припускає створення нового концептуального інструментарію, нової філософії світового осягнення, яку називають сьогодні “філософією нестабільності”. В соціально-культурному контексті сутнісна нестабільність сучасного світу постає чинником перманентного самовдосконалення людини і суспільства, що є передумовою адаптації до змін.

Проведений нами аналіз змушує зробити висновок, що дизайн як фактор гармонізації відносин суспільства і особистості сприяє самореалізації особистості, коеволюції людини і природи, цивілізованого облаштування людини у цьому світі. Дизайн ґрунтується на вивченні новітніх наукових даних, експериментальних дослідженнях у різних галузях знання. Дизайн, як галузь діяльності, в сучасному суспільстві починає відігравати роль засобу гуманізації техногенного середовища, створеного людством протягом останніх століть. Дизайн, зародившись як художнє проектування, переростає в загальнокультурний, загальноцивілізаційний феномен, який потребує подальшого осмислення, неупередженого оцінювання, всебічного аналізу, в тому числі й засобами соціальної філософії.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Рижова І.С. Функції дизайну та його співвідношення з художньою творчістю //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя, 2001. - Вип. 22. - С. 188-194.

2. Рижова І.С. Феномен дизайну: проблеми термінології //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2002. - Вип. 11. - С. 121-129.

3. Рыжова И.С. Технико - экономические и экологические проблемы промышленного дизайна //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя, 2003. - Вип. 30. - С. 90-96.

4. Рыжова И.С. Проблемы дизайнерского образования в техническом вузе //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя, 2003. - Вип. 32. - С. 162-168.

5. Рыжова И.С. Традиционализм и современность в японском дизайне //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя, - 2003. - Вип. 33. - С. 130-137.

6. Рыжова И.С. Дизайн в первобытной и античной культуре: подходы к осмыслению //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 2004. - Вип. 16. - С. 187-198.

7. Рижова І.С. Дизайн як фактор підвищення якості життя //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Київ-Запоріжжя, 2004. - Вип. 35. - С. 107-111.

8. Рижова І.С. Взаємозв'язок дизайну, мистецтва і техніки: методологічні засади //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2004. - Вип. 17. - С. 145-153.

9. Рижова І.С. Дизайн як цінність: підходи до аналізу //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2004. - Вип. 19. - С. 171-190.

10. Рыжова И.С. Национальные особенности и традиции скандинавского дизайна //Нова парадигма: Альманах наукових праць.-Київ, 2004. - Вип. 37. - С. 41-47.

11. Рижова І.С. Основні категорії дизайнерської активності людини //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Київ, 2004. - Вип. 39. - С. 105-116.

12. Рижова І.С. Дизайн як соціально-культурна система //Вісник Дніпропетровського Університету. - Дніпропетровськ РВВ ДНУ, 2004. - Вип. 10. - С. 261-269.

13. Рижова І.С. Людиновимірний характер дизайнерської творчості //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Київ, 2004. - Вип. 40. - С. 107-122.

14. Рижова І.С. Дизайн як культурне і загальноцивілізаційне явище //Культурологічний вісник: Науково - теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Прем'єр, 2005. - Вип. 14. - С. 172-176.

15. Рижова І.С. Свобода як онтологічна умова дизайнерської діяльності //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2005. - Вип. 21. - С. 64-81.

16. Рижова І.С. Теоретико-методологічні засади дослідження дизайну як соціального, культурного і загальноцивілізаційного феномена //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Київ, 2005. - Вип. 46. - С. 115-134.

17. Рижова І.С. Дизайнерська діяльність: сутність, структура, механізм, спрямованість //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2005. - Вип.22. - С. 156-169.

18. Рижова І.С. Теоретико - методологічні засади індустріального дизайну //Культурологічний вісник: Науково - теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Прем'єр, 2005. - Вип. 15. - С. 144-152.

19. Рижова І.С. Дизайн як соціальний феномен в історичному контексті філософського дискурсу //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2005. - Вип. 23. - С. 62-76.

20. Рижова І.С. Німецька модель дизайну: ментальні особливості //Науковий часопис національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія.-Київ, 2005. - Вип. 6 (19). - С. 112-128.

21. Рижова І.С. Нові тенденції в сучасному дизайні: деконструктивізм, нелінійний дизайн, постмодернізм //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2006.-Вип. 24.-С. 209-228.

22. Рижова І.С. Мотивація дизайнерської діяльності як один із механізмів становлення творчої особистості - дизайнера //Науковий часопис національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. - Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія.-Київ, 2006.-Вип. 9 (22).-С. 81-98.

23. Рижова І.С. Самореалізація людини в дизайнерській предметній творчості //Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2007.-Вип.29.-С. 198-215.

Анотація

Рижова І.С. Дизайн як фактор гармонізації відносин суспільства і особистості: методологічні засади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03-соціальна філософія та філософія історії.-Інститут вищої освіти АПН України.-Київ, 2008.

Дисертацію присвячено аналізу методологічних засад дослідження дизайну в контексті соціальної філософії та його категоріального апарату, з'ясовано сутність і зміст, форми та функції дизайну; становлення концепції дизайнерської діяльності і творчості як способу самореалізації особистості та розвитку соціальної свободи; проаналізовано дизайн як культурну універсалію, досліджено концепцію технократичного дизайну, аксіологічні та антропологічні засади дизайну; сучасні тенденції розвитку дизайну як гармонізації відносин суспільства і особистості, шляхи оптимізації нових форм сучасного дизайну та вітчизняних традицій в дизайні; актуальні проблеми філософії дизайну у сучасному філософському дискурсі.

Аннотация

Рыжова И.С. Дизайн как фактор гармонизации отношений общества и личности: методологические основы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00. 03 - социальная философия и философия истории. Институт высшего образования АПН Украины, 2008.

Диссертация посвящена анализу методологических основ исследования дизайна в контексте социальной философии и ее категориального аппарата, выяснено сущность и содержание, формы и функции дизайна; становление концепции дизайнерской деятельности и творчества как способа самореализации личности и развития социальной свободы; проанализирован феномен дизайна как культурной универсалии, исследуется концепция технократического дизайна, аксиологические и антропологические основы дизайна; современные тенденции развития дизайна как гармонизации отношений общества и личности, пути оптимизации новых форм современного дизайна и отечественных традиций в дизайне; актуальные проблемы философии дизайна в современном философском дискурсе.

Annotation

Ryzhova I.S. Design as the Factor of Harmonisation of Relations Between Society and Personality: Methodological Foundations. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Doctor of Philosophical Sciences. Specialization 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Institute of Higher Education of APS of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The dissertation is devoted to analysis of historical and methodological foundations of design investigation as the factor of harmonizing the relations between the society and personality. The concept of the design as an integral phenomenon has been developed which includes the following: the methodological foundations of analyzing design in the context of social philosophy; the modern scientific approaches to design interpretation in historical retrospective; principles and methods of philosophic analysis of design as the factor of harmonization of relations between the society and personality; the categorical system of design investigation in the context of which it has been proved that design is the process of personality development under conditions of harmonization of relations between the society and personality.

The attention is drawn to design analysis as a social phenomenon: ontological, gnosiological, instrumental, normative role, communicative, system which let consider design as an integral phenomenon. It is proves that categorical system of design social and philosophical paradigm is formed on the basis of the social-historical practice, which includes: the main forms of historic activity, categories and concepts of social and philosophical thinking, forms of historic self-consciousness, based on people's historic activity in the process of temporal changes of people's living space. To analyze design as an integral phenomenon it is important to use such categories, as design architectonics, design development, environment design, form-construction.

The dissertation presents the theoretical analysis of design phenomenon and its social functions, which includes: genesis of design activity and its innovative character; the essence and content of design practices, as well as forms and functions of design. It emphasizes, in particular, that meaning of design concepts reduces to foundation of rational activity, aimed at the formation of harmonious environment and the creation of decent conditions for human existence. The new design functions are analyzed - informational, heuristic, coordinative, integrating, ontological, phenomenological, psychoanalytical, which gives the possibility to make a conclusion that design is one the matrixes of personality cultural correlation with the society, environment, transmitting the temporal character of time and space.

The dissertation has viewed the formation of contemporary design conception as the factor of personality self-realization, in the context of which design activity in the system of “personality-society” relation; the essence of design creation as the specific way of personality self-realization; the role of design in the development of social freedom and self-perfection of the society and personality; the specific character of personal self-realization in design activity are investigated.

The dissertation has disclosed design evolution from technocratic design to conception of “human spirit” as a result of paradigms change of civilization development in the context of which it has explored: design as the cultural universalism of civilization; the concept of technocratic design; axiological element of design essence; anthropological basis of design.

The dissertation has analyzed contemporary tendencies of design development, in particular: the formation and development of design as spiritual and practical phenomenon in the informational and cultural area; directions of optimization of new forms of contemporary design; the role of native design traditions in self-development of the Ukrainian society; urgent problems of design in modern philosophical discourse.

Thus, in the dissertation for the first time in national philosophy design has been specified as peculiar social and cultural phenomenon, which may be represented as essentially design, creative and transforming activities, directed to the objective sphere of existence with the purpose of forming of harmonic human attitude to nature, to the world and to himself. It was determined, that design is an area of transformation and self-perfection of personality. Design is spiritually-practical process which meets necessities and interests of human being in the conditions of the global world.

Размещено на Allbest.ru