Творчий потенціал особистості і його реалізація в умовах трансформації суспільства

Размещено на http://allbest.ru

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. К.Д. УШИНСЬКОГО

УДК: 37.032+316.422.42

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Творчий потенціал особистості і його реалізація в умовах трансформації суспільства

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

Шпачинський Ігор Леонідович

Одеса - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Кавалеров Анатолій Іванович, Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського, завідувач кафедри філософії та соціології.

Офіційні опоненти: - доктор філософських наук, професор Плавич В.П.,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова, завідувач кафедри загальноправових дисциплін і міжнародного права кандидат філософських наук Бондаренко О.М., Київський славістичний університет, завідувач кафедри

соціально-економічних наук.

Провідна установа - Запорізький державний університет, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “21” вересня 2006 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65021, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “8” серпня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.Г. Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Творча особистість в усі періоди розвитку суспільства вважалася одним з найголовніших його досягнень, адже без неї неможливий був би рух вперед до дальшого прогресу. Сучасне українське суспільство також потребує творчих людей в усіх галузях людської діяльності і саме тому проблема створення умов для виявлення і розвитку творчого потенціалу кожної особистості є однією з найбільш актуальних і невідкладних у своєму вирішенні.

Проблема творчості взагалі і творчої активності зокрема привертала до себе увагу великої кількості дослідників. Вона вивчалася у загально філософському аспекті, психологічному, педагогічному, соціально-психологічному, соціологічному, медичному, антропологічному та багатьох інших. І в кожному з цих аспектів розкривалися ті чи інші сторони цього соціального і психічного феномену, оскільки він являє собою багатогранне, багатостороннє явище. Творчість людини проявляється чи не в кожному виді діяльності, а тому, досліджуючи будь-який її аспект, вчені більше всього приділяли увагу розкриттю сутності творчості як наукової категорії, розглядали і аналізували детермінанти прояву творчого мислення, особливості різних видів творчості тощо.

Аналіз спеціальної літератури по проблемі дисертації виявив недостатню увагу дослідників до соціально-філософського аспекту проблеми творчого потенціалу людини. Крім того, соціальні трансформації в сучасній Україні, які уже впродовж майже пятнадцяти років супроводжуються кризовими явищами в усіх сферах життєдіяльності, створюють нові, суперечливі умови для прояву творчого потенціалу кожного члена суспільства.

Соціальна значущість проблеми реалізації творчого потенціалу особистості в сучасних умовах, її надзвичайна актуальність і недостатня дослідженість зумовили необхідність вирішення наукової задачі, що виявляється у соціально-філософському осмисленні окресленої проблеми та визначення теми дисертаційного дослідження: “Творчий потенціал особистості і його реалізація в умовах трансформації суспільства”.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського “Інноваційність у методології і технології наукового і соціального пізнання” ( затверджена на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 року) і є одним з аспектів соціально-філософського осмислення буття людини.

Мета дослідження - зясування сутності поняття “творчий потенціал” особистості та виявлення умов його реалізації в суспільстві, що трансформується.

Поставлена мета вимагала рішення таких задач:

- розкрити сутність поняття “творчий потенціал” як соціально-філософської категорії;

- проаналізувати особливості образного мислення особистості як важливої ознаки її творчого потенціалу;

- охарактеризувати особистісні прояви творчого потенціалу;

- виявити найбільш ефективні періоди реалізації творчого потенціалу особистості в зарубіжному суспільстві і вплив на них трансформаційних процесів;

- проаналізувати умови реалізації творчого потенціалу особистості в українському суспільстві на різних етапах його трансформування.

Обєкт дослідження - творчість людини як суспільний і особистісний феномен.

Предмет дослідження - реалізація творчого потенціалу особистості в умовах суспільства, що трансформується.

Методи дослідження: складність та багатоаспектність предмета дослідження, який поєднує у собі біо-соціальні, психо-фізіологічні та психологічні компоненти, зумовили необхідність використання комплексного підходу, що базується на системному методі дослідження соціальних явищ і містить у собі евристичні можливості, які дали змогу проаналізувати творчий потенціал як особистісну властивість, яка реалізується при сприятливих умовах у будь-який період розвитку суспільства, набуваючи специфічних особливостей в залежності від характеру суспільних відносин та стану економічного, політичного і культурного розвитку. Обрана проблема досліджувалася також через взаємозвязки у системах “людина-суспільство” та “людина-діяльність”, що сприяло виявленню особистісних умов реалізації творчого потенціалу у складних і суперечливих умовах суспільства, що трансформується, а також розгляду творчого потенціалу як одного з ефективних засобів прогресу суспільства.

Наукова новизна результатів дослідження. Вперше в українській філософії розглянуто творчий потенціал особистості у соціально-філософському аспекті в умовах суспільства, що трансформується і характеризується кризовими явищами не лише в економічній, політичній сферах, але і в соціальній сфері буття людини і зумовлює нестабільність у стосунках “людина-суспільство”, “суспільство і особистість”, “колектив і особистість”.

Подальшого розвитку у дисертаційній роботі знайшло положення про те, що творчий потенціал людини зумовлюється як особистісними психофізіологічними якостями, так і умовами, у яких здійснюється діяльність особистості: наскільки сприятливим для творчості є навколишнє середовище, наскільки повно використовуються і заохочуються творчі можливості індивіда, настільки повною може бути реалізація творчого потенціалу особистості у найрізноманітніших сферах трудової діяльності, що зумовлює його роль як одного із визначальних чинників у подальшому прогресивному розвитку суспільства. Саме це надає поняттю “творчий потенціал” фундаментальності і статусу соціально-філософської категорії, яка відображає найбільш суттєві, закономірні взаємозвязки реальної дійсності і творчої діяльності особистості.

Вперше проаналізовано особливості образного мислення особистості як важливої ознаки її творчого потенціалу, що зберігається впродовж життя людини, проникаючи в особистісний ідеал, який відображається в інтересах, цілях і мотивах її творчої активності.

Також вперше здійснено соціально-філософський аналіз сучасного етапу трансформування українського суспільства в аспекті виявлення його специфічних особливостей та умов, необхідних для проявів і реалізації творчого потенціалу особистості, що сприяло розкриттю його динамічності і зумовленості не лише індивідуальними властивостями людини, але й суспільними характеристиками тих умов, у яких відбувається її діяльність.

Результатом дослідження стали положення, які також мають наукову новизну і значущість:

- творчий потенціал особистості являє собою іманентну властивість людини, яка розвивається і проявляється в процесі активної діяльності, спрямованої на реалізацію і досягнення потреб та інтересів особи, а також мотивованої її творчими спонуканнями;

- сучасне українське суспільство продовжує характеризуватися кризовими явищами у всіх сферах буття людини, що призводить до поглиблення суперечностей між потребами переважної частини членів суспільства, особливо молоді, їх прагненнями до творчої самореалізації, з однієї сторони, та неможливістю суспільства забезпечити необхідні умови для розвитку і реалізації творчого потенціалу кожного індивіда - з другої, що, в кінцевому наслідку, викликає деперсоналізацію особистості, психологічний синдром невдоволеності, невпевненості у своїх та суспільних можливостях і часто є однією з причин її маргіналізації та девіантності.

Практичне значення одержаних результатів. Узагальнені теоретичні та концептуальні положення, практичні рекомендації та висновки, що представлені у дисертаційній роботі, спрямовані на вирішення актуальної і соціально значущої проблеми зясування сутності творчого потенціалу особистості і виявлення можливостей його реалізації в умовах трансформації суспільства, що може сприяти вирішенню на практиці організації творчої діяльності сучасної молоді у різних сферах буття людини, а також реалізації її творчого потенціалу. Одержані результати можуть бути методологічним підґрунтям започаткування нових напрямків у дослідженні даної проблеми, використовуватися при розробці методичних посібників, написанні наукових доповідей і рефератів, курсових і дипломних робіт та інших форм навчально-виховної роботи з молоддю. Матеріали дисертаційної роботи можуть також використовуватися при читанні курсів філософії, соціальної філософії, психології, соціальної психології та інших навчальних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались автором на засіданнях кафедри Миколаївського державного педагогічного університету; на науково-методичній конференції МДПІ “Проблеми дидактики вищої школи” (Миколаїв, 1996); на Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання” (Київ, 1997); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Нові технології навчання: Проблеми. Пошуки. Знахідки” (Львів, 1997 ): на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 10-літньому ювілею кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського “Інновації наукового та соціального пізнання” (Одеса, жовтень, 2002), у виступах на методологічних семінарах кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, в лекціях і семінарах, на студентських і професорсько-викладацьких наукових конференціях.

Публікації. Основні положення, ідеї та концепція висвітлені у семи публікаціях, три з яких вміщені у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, загальним обсягом 5,1 друк.арк.

Структура дисертації та її обсяг: мета і задачі дослідження визначили послідовність викладу матеріалу та структуру роботи, яка складається із вступу, двох розділів, пяти підрозділів, висновків по кожному з розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 185 сторінок. Список використаної літератури містить 229 найменувань на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

творчий науковий соціальний мислення особистість

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, обєкт, предмет і методи

дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення і вказується апробація результатів дослідження, структура і обсяг дисертації.

У першому розділі “Творчий потенціал особистості: його сутність і прояви” розглядаються теоретичні та методологічні засади дослідження, розкривається зміст поняття “творчий потенціал”, характеризується образне мислення як один з важливих його компонентів та простежується творчий потенціал на особистісному рівні.

У першому підрозділі “Поняття “творчий потенціал” та його сутність як соціально-філософської категорії” стверджується, що проблема творчого потенціалу є невіддільною складовою загальної проблеми творчості людини, яка хвилювала дослідників впродовж всієї історії розвитку суспільства. Враховуючи таку особливість даного соціального і особистісного феномена, у підрозділі здійснюється аналіз через зясування сутності його двох частин - понять “творчість” та “потенціал”, що дало можливість виявити сутнісні властивості складного поняття “творчий потенціал”. Творчість, за переконаннями дослідників розглядалася переважно у двох напрямках - психологічному і філософському, оскільки своєю сутністю та властивостями вона перебуває у тісних взаємозвязках з такими складниками внутрішньої структури особистості як свідомість і самосвідомість, память, мислення, інтуїція, фантазія, уява, інтереси, потреби, нахили тощо.

Крім того, специфічні особливості має творчість представників різних жанрів художньої діяльності, матеріального виробництва, навчальної, наукової, військової та багатьох інших видів праці, кожному з яких властивий творчий потенціал, а також притаманна певна якість, яка й робить ту чи іншу діяльність творчою. Прагнення виявити дану якість спонукало вчених різних епох та різних світоглядних позицій до пошуків механізмів творчого процесу як першопричини зміни явищ і предметів навколишнього світу, його взаємодії з іншими структурними компонентами внутрішньої структури особистості. Таку проблему ставили перед собою ще давньогрецькі філософи (Фалес, Сократ, Платон, Демокріт, Арістотель та ін. ), які прагнули проаналізувати буття людини через різні сфери її діяльності. Серед багатьох проблем філософського осмислення людського буття знаходимо й проблему творчості, яка вже в той час розглядалася в різних аспектах: Фалес розглядав її через воду, яка, на його думку, є причиною усіх змін в оточуючому світі; у Платона вона тісно повязана з світовою Душею, яка лежить в основі творчості, а тому він виокремлював два “роди” творчості - людську і божу; результатом творчості Бога є вічні цінності, а творчість людини залежить від “іскри божої”, яка проникає в душу і може проявлятися в будь-якому виді діяльності; Демокріт повязував творчість з існуванням космосу; Арістотель, доказуючи безконечність часу, намагався заперечити божественність акту творчості і повязував її з мисленням, яке спрямоване на творчість. В епоху Середньовіччя погляди на творчість, а отже і на творчий потенціал, розділилися: значна частина мислителів, найяскравішим представником яких був Августин, розглядали творчу діяльність як прерогативу Бога, інші (П.Абеляр, А.Кентерберійський, Р.Луллій, Роджер Бекон та ін.) - повязували творчість з мисленням і волею людини переважно у сфері морального та релігійного, надаючи їй особистісної значущості. Епоха Відродження з падінням авторитету церкви надавала перевагу світським елементам творчості у галузі мистецтва, літератури, науки. У філософських концепціях цього періоду (Декарт, Спіноза, Дж.Локк, Берклі, Юм, Кант, Фіхте, Гегель та ін. ) при різних тлумаченнях творчості спільним було визнання людини творцем історії, що сприяло зростанню інтересу як до процесу творчості, так і до особистості творця, його творчого потенціалу.

У підрозділі особливо акцентуються погляди І.Канта на творчість, яку він розглядав як предметно-практичну діяльність, завдяки якій оновлюється навколишній світ, “олюднюється” навколишнє середовище, оточуюча людину природа. Структуру творчого процесу Кант розглядав через структуру свідомості особистості, її творчі задатки і процес пізнання. Творчий процес у Канта - це синтез апріорно заданих категоріальних структур та чуттєвого сприймання, які у творчій діяльності реалізуються через продуктивну уяву і трансцендентальну аперцепцію, що виступають поєднувальними ланками між чуттєвими і раціональними ступенями пізнання. Крім цього, аналізуються ідеї Гегеля, який здатність людини до творчості, тобто її творчий потенціал поєднував з Абсолютною ідеєю, що є “вічною творчістю” і творчим началом всього сущого. Досить близько до сутності творчості і творчого потенціалу підійшов Фейєрбах. Він вважав, що творчість зорієнтована на матеріально-виробничу діяльність, в процесі якої розкриваються таланти і творчі сили людини.

У російській філософській думці кінця ХІХ - початку ХХ століття ( В.Соловйов, М.Бердяєв, Т.Райнов, С.Грузенберг та ін.) утверджувалася думка, що людина є творцем усього, що її оточує, а, отже, піднімалося питання про утворення спеціальної науки про творчі процеси - еврилогії. Було відкрито спеціальний науковий центр - інститут еврилогії, який був ліквідований у 30-ті роки в звязку з поширенням ленінської теорії відображення.

Проблему творчості в радянський період активно розглядали психологи (Б.Ананьєв, Д.Ельконін, Ф.Лурія, С.Рубінштейн, Н.Менчинська, Р.Натадзе, Я.Пономарьов, О.Лук, І.Бех та ін.), але в психології, як і у філософії не було єдності у визначенні сутності творчості і творчого потенціалу. Так, частина вчених (Ш.Бюлер, К.Роджерс, А.Маслоу, Р.Ленг та ін.) проблему творчості досліджували у взаємозвязку з проблемою еволюції “Я”, у прагненні особистості реалізувати, актуалізувати свої внутрішні творчі потенції. Низка вітчизняних вчених (О.Леонтьєв, В.Петровський, Ю.Лотман та ін.) розглядали дану проблему через виявлення особистісних смислів в системі “Я-Він”, “Я-Я”. І.Кон творчість розглядав як засіб самовираження і самоактуалізації особистості, реалізації її творчого потенціалу.

Проблему творчості і творчого потенціалу особистості дотично до інших проблем, повязаних з діяльністю людини у різних сферах буття, розглядали українські філософи Г.Сковорода, І.Франко, Л.Українка ( ХІХ-поч.ХХ ст..), В.Шинкарук, І.Надольний, І.Бичко, А.Бичко, В.Табачковський, та ін. Розглядаються різні позиції сучасних українських філософів стосовно сутності творчості та творчого потенціалу (В.Андрущенко, І.Бойченко, В.Даниленко, А.І.Кавалеров, М.Михальченко, А.Мисуно, М.Мокляк, І.Надольний, М.Цибра та ін.). Через структуру ціннісних орієнтацій аналізують творчий потенціал В.Василенко, Є.Головаха, О.Дробницький, А.А.Кавалеров та ін. Були спроби творчість і творчий потенціал характеризувати через психічне здоровя особистості (Г.Заїченко, О.Клепіков, О. Лук, В.Молодець та ін.).

Виокремлюються і аналізуються різні компоненти поняття “творчий потенціал” як соціально-філософської категорії ( окремі дослідники налічують більше пятидесяти таких ).На основі узагальнення наявних дефініцій у підрозділі зроблена спроба власного визначення поняття “творчий потенціал”( дається у висновках).

У другому підрозділі “Образне мислення як одна із основних складових творчого потенціалу особистості” відзначається, що мислення як один із найскладніших феноменів людського буття досліджується у найрізноманітніших аспектах і різними галузями науки. Образне мислення, будучи одним із основних компонентів творчого потенціалу особистості, ще не знайшло свого належного розкриття у соціально-філософському плані. Найбільш плідно даний вид мислення досліджувався психологами, які розглядають його як психічний процес і вищу форму творчої активності людини ( В.Давидов, О.Запорожець, Б.Ломов, С.Рубінштейн та ін.). Українські сучасні філософи (А.Бичко, М.Дмитрієва, І.Надольний, В.Розумний та ін.) вважають, що в основі образного мислення лежить уявлення, яке являє собою чуттєвий образ, своєрідну форму чуттєвого відображення дійсності. За допомогою образів уяви твориться картина майбутнього, народжуються нові ідеї і в цьому відношенні людина є матеріальною системою, яка в силу високого рівня своєї організації володіє не лише системою знань про матеріальний світ, але і властивістю особливого типу відображення дійсності - образного ( О.Спіркін ).

У підрозділі розкриваються погляди на значущість і сутність образного мислення Платона, Спінози, інших класичних філософів. Особливу увагу образному мисленню, зокрема художньо-образному, приділяв Гегель, який мистецтво визначав як “мислення в образах” і стверджував, що образ ставить перед нашим поглядом замість абстрактної сутності конкретну її реальність. Це викликало у певної частини дослідників вульгаризоване уявлення про образ як особливий пізнавальний прийом, в основі якого є демонстрація конкретних предметів чи явищ. У педагогіці таке розуміння образу сприяло формуванню принципу наочності. Крім того, на початку 20-го століття зявилися так звані “необразні”, “емоціональні” види мистецтва, представники яких ототожнювали зміст художнього твору з “матеріалом”, а образ - з поняттям форми (І.Роднянська ). Відзначається, що сучасні філософи повертаються до образної концепції художньої творчості і виокремлюють ті властивості терміну “образ”, які вказують на уявне та предметне буття творчого акту, його осмисленість, що передбачає прообраз даного образу, який модифікується в залежності від самосвідомості епохи та внутрішніх законів кожного виду і жанру мистецтва.

Особливо акцентується на тому, що образне та абстрактно-теоретичне мислення виступають різними, але рівнозначними сторонами єдиного процесу пізнання обєктивної реальності. Людському мисленню властиво в образах уявляти й те, що вона не сприймала безпосередньо і не може сприймати, а також і те, чого взагалі не існує в такій формі, як уявляється людині, тому кожний образ є або відтворенням, або перетворенням існуючого. Тільки уява може створювати такі образи, прообразів яких в реальності не було і не може бути, що зумовлює звязок образного мислення з фантазією. У інформаційному відношенні образи представляють собою досить насичену форму репрезентації навколишньої реальності і виступають як багатомірні, багатокатегоріальні і полімодальні утворення, що дає можливість образам трансформуватися і виконувати функції регуляції творчої діяльності з урахуванням зовнішніх обставин і її мотиваційних аспектів, а також робить мислення творчим процесом. Творче мислення властиве в звязку з цим не лише для праці художників, вчених, винахідників, але і для праці у інших сферах життєдіяльності ( вчителя, лікаря, народного умільця, політика тощо). Будучи філософською категорією, поняття “образ” вживається у широкому і вузькому значенні, що робить його використання для означення різних обєктів, які розглядаються як результат творчого процесу. Властивість бути “ідеальним образом” є не субстанціональною, а функціональною властивістю діяльності субєкта, що робить мислення людини творчим і сприяє реалізації її творчого потенціалу.

У підрозділі розкривається взаємозвязок образного мислення та ідеалу, в структурі якого сплітається в єдине ціле загальне і одиничне, дійсне і вигадане, можливе і неможливе і який впливає на інтереси людини, її потреби, мотиваційну сферу, становить основу ціннісної свідомості індивіда, впливає на визначення життєвої мети (М. Михальченко,З.Самчук ).Образне уявлення ідеалу має тенденцію переходити із свідомої сфери у підсвідому і в певні періоди життя людини знову набувати усвідомленого виявлення та поставати як мета, потреба, інтерес і спонукати особистість до творчого акту. Даний аспект образного мислення індивіда тісно повязаний із процесами його самоосмислення, самосвідомості і самоконтролю, що дає йому можливість формувати свою Я-концепцію і Я-образ (Я-зараз і Я- у майбутньому ) за певним зразком-ідеалом і виступати регулятором творчої діяльності.

У третьому підрозділі “Особистісні прояви творчого потенціалу” зясовується соціальна і біологічна сутність особистості як носія творчого потенціалу, аналізуються особливості творчого індивіда як субєкта творчого процесу, виявляються психолого-фізіологічні засади творчого потенціалу особистості тощо. Відзначається, що у соціальній філософії проблема особистості розглядається через категорії “індивід”, “особа”, “індивідуальність” і з приводу їх співвідношення існують різні точки зору. Розкриваються філософські і соціологічні тлумачення вказаних понять у різні історичні епохи. Так, у античній філософії особистість не розглядалася поза общиною і родом а розглядалася як відношення людини до чогось. В епоху Середньовіччя - це особлива сутність, “індивідуальна субстанція” раціонального характеру, синонім нематеріальної душі. Дуалістичним було розуміння особистості в період Нового часу. Представники різних філософських концепцій (персоналізму, неофрейдизму, прагматизму та ін.) по-різному визначали сутність особи та особистості в залежності від того, у яких стосунках індивід перебуває із суспільством. В дисертації аналізуються деякі з цих концепцій, визначаються їхні основні характеристики.

Акцентується увага на тому, що немає однозначності у визначенні поняття “особистість” і в сучасній зарубіжній і українській соціальній філософії та психології. У зарубіжній науці досить поширеним є соціогенетичний підхід, сторонники якого (Е.Торндайк, Б.Скинер, У.Доллард, К.Левін та ін.) пояснюють сутність особистості, виходячи із структури суспільства, способів соціалізації, відносин із навколишніми людьми. Представники біогенетичного підходу в основу розвитку особистості ставлять біологічні процеси і виводять типи особистостей із особливостей тілесної форми людини (Е.Кречмер), фізіологічні, підсвідомі тяжіння людини (З.Фрейд), емоції (Е.Еріксон), розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери (Ж.Піаже, Д.Келлі ) тощо. З позицій субєкта життєвого шляху і субєкта діяльності розглядає особистість К.Абульханова, виділяючи при цьому активність, ініціативність, розвинене мислення; у О.Леонтьєва і А.Петровського особистість це цілісна система внутрішніх умов, через які проходять усі зовнішні впливи; відповідно К.Платонову особистість - це динамічна функціональна система, елементами якої є спрямованість, досвід, особливості психічних процесів та біо-психологічні якості. Українські вчені (І.Бех, М.Братко, Г.Шулик, О.Киричук та інші) розглядають особистість через поведінкові дії, субєкт-обєктні відношення, особливості особистісного онтогенезу тощо.

У підрозділі розкривається також поняття “творча особистість”, яка розглядається як така, якій крім рис, притаманних для всіх людей, властива ще й індивідуальна своєрідність, яка виділяє її у творчому плані серед інших - наявність творчого потенціалу. Розглядається також взаємозвязок талановитості, геніальності з психопатологічними рисами людини. Є дослідження українських вчених (В.Молодець, О.Клєпіков ), у яких стверджується, що тільки непомітна межа відокремлює божевілля від геніальності. Аналізуються різні найбільш суттєві якості творчої особистості, характеризуються психолого-фізіологічні засади творчого потенціалу, беручи за основу задатки здібностей людини. Науці відомі протистояння різних точок зору на проблему природжених задатків здібностей: Д.Дідро, К.Гельвецій, Ж.-Ж. Руссо та ін. трактували їх як властивості душі, які успадковуються при народженні, а Дж. Локк піддавав гострій критиці теорію “природжених ідей”. С.Рубінштейн, Б. Тєплов стверджували, що природні відмінності між людьми полягають не в готових здібностях, а в їх задатках, які являють собою лише передумови здібностей, що розвиваються на основі різних психофізіологічних засад, зберігаються у якості творчого потенціалу і реалізуються на особистісному рівні за сприятливих субєктивних і обєктивних умов, їх діалектичних взаємозвязків.

У другому розділі “Творчий потенціал в умовах трансформації суспільства” прослідковується вплив соціальних змін, що відбуваються в наслідок трансформаційних процесів, на стан та реалізацію творчого потенціалу особистості і всього суспільства.

У першому підрозділі “Трансформуюче суспільство як простір реалізації творчого потенціалу” аналізуються ті зміни в розвитку цивілізацій, які відбулися в наслідок їх трансформування, і вплив цих змін на прояви творчого потенціалу як особистості, так і всього соціуму. Творчий потенціал розглядається як складова частина комплексних соціально- економічних, політичних і духовних проблем, властивих для тієї чи іншої епохи, яка народжує свій творчий потенціал на загальному і особистісному рівнях, сприяючи його розвитку і прояву, або ж, навпаки, пригнічуючи творчі сили людини. Простеження взаємозвязку трансформаційних процесів і творчого потенціалу впродовж усіх етапів розвитку суспільства потребує окремого спеціального дослідження, тому у дисертаційній роботі аналізуються в такому аспекті лише окремі епохи у зарубіжному і українському суспільствах. В історії будь-якої країни не всі періоди однаково багаті чи скупі на творчі особистості. На ці процеси впливали війни, революції, різні політичні перевороти, пригнічення одного народу іншим, стихійні лиха та катастрофи, в процесі яких знищувалися не тільки продукти творчості, але і самі творці, генії, талановиті люди, що, в кінцевому наслідку, викликало або повне припинення проявів і реалізації творчого потенціалу, або ж його значного уповільнення. Лише інколи в період, наприклад, війн розквітав і проявлявся творчий потенціал представників не тільки військової техніки, але і представників різних видів і жанрів мистецтва. Найчастіше одні періоди історичного розвитку супроводжувалися розквітом творчих потенцій людини, інші - характеризувалися їх спадом, застоєм. Це підтверджується наведеними у підрозділі результатами досліджень англійських вчених, які підрахували кількість геніальних людей у різні періоди розвитку суспільства.

В процесі трансформування суспільства, відзначається у підрозділі, змінювалося не тільки ставлення до творчої людини, її праці, але й саме розуміння значущості творчості. У Стародавній Греції, наприклад, де в гострій політичній боротьбі переміг демос і сформувалося демократичне суспільство, творчість і людина-творець цінувалися і заохочувалися державою, що сприяло розвитку творчості не тільки в мистецтві, але і в інших сферах життєдіяльності. Падіння могутності древніх Афін, посилення суперечностей в державі негативно позначилося на творчості цього періоду - творчий потенціал і особистості, і всього суспільства не мав умов для розвитку і реалізації. В епоху Середньовіччя, коли основною ідеологічною силою стала релігія і Бог вважався основним і всемогутнім творцем людини і всієї навколишньої реальності, коли переслідувалася будь-яка жива думка, а творчість розглядалася як відхід від релігійних догм, порушення яких вважалося тяжким гріхом і каралося, творчий потенціал особистості не мав умов для своєї реалізації, за винятком лише тих сфер діяльності, що були повязані з будівництвом монументальних храмів і інших споруд релігійного призначення. Середньовічні філософи ( Афанасій Олександрійський, Августин Блаженний, Іоанн Дамаскін та ін. ) стверджували могутність Бога як творця, а тому проблема творчого потенціалу людини ними не розглядалася. В той же час, уже в ту епоху народжувалися паростки нового світобачення, що сприяло підготовці ідейного ґрунту для розвитку новоєвропейської науки і загальному цивілізаційному оновленню Європи (В.Петрусенко). На зміну Середньовіччя прийшла епоха Відродження ( епоха Ренесансу ), яка принесла суттєві переміни у соціальному устрої суспільства, суспільних відносинах, у соціально-економічному та духовному житті. Народилася нова культура, нове мислення і світосприймання, які не копіювали античну культуру, а творили нову - гуманістичну. Людина стала розглядатися не як носій гріховності, а як вища цінність, як творець себе і всього оточуючого середовища. Трансформаційні процеси в цей період сприяли швидкому виникненню міст, урізноманітненню виробничої діяльності, яка все більше вимагала творчого підходу до трудових процесів, що у свою чергу створювало сприятливі умови для розвитку і реалізації творчого потенціалу людини.

У підрозділі виокремлюються і характеризуються основні ознаки суспільств, які сприяють розкриттю творчих талантів і прояву та реалізації творчого потенціалу особистості, серед яких матеріальна і політична стабільність, вільний доступ до засобів культури, інтелектуальна терпимість та інші.

У другому підрозділі “Творчий потенціал особистості в умовах трансформації українського суспільства” розкриваються взаємозвязки творчого потенціалу особистості і трансформаційних процесів в Україні в період найдавніших поселень, епохи Трипільської культури, Київської Русі, соціально-економічного, культурно-освітнього піднесення в ХУІ - першій половині ХУІІ ст. та в період розбудови сучасної суверенної української держави. В звязку з цим відзначається, що кожний з цих періодів має свої специфічні особливості соціального устрою, суспільних відносин, економічного, культурного і політичного життя, які визначали форми і засоби трудової діяльності людини, її спосіб життя, інтереси, потреби та відображали можливості реалізації творчого потенціалу особистості.

Розглядаючи період започаткування української ментальності і культури, у підрозділі наголошується на тому, що багато таємниць і нерозгаданих фактів зберігає історія про творчу діяльність давніх предків українського народу. Труднощі дослідження полягають і в тому, що виокремлений період включає в себе декілька епох: епоху палеоліту (раннього, середнього і пізнього ), мезоліту, неоліту, Трипільської культури та скіфсько-сарматську епоху і тривав не одне століття. Історики стверджують, що поява стародавньої людини на території сучасної України припадає на першу половину раннього палеоліту, так звану ашельську епоху (приблизно 150 тисяч років тому). Весь цей час відбувалися трансформаційні процеси в усіх сферах життєдіяльності, в наслідок чого вдосконалювалася виробнича сфера, підвищувався матеріальний і культурний рівень життя. Протиборство з природою, боротьба за самозбереження розвинули в людині стійкість, кмітливість, здатність поліпшувати умови життя, будувати технічно складні житла, в процесі чого можливо вперше став проявлятися творчий потенціал тогочасної людини. Уже в цей час намітилася тенденція зростання попиту на обдарованих людей, які могли виготовляти різні предмети озброєння, скульптури, гравірування, прикраси, сопілки, флейти, обробляти шкіру тощо. Все це спонукало людину до творчості, а, отже, до реалізації творчого потенціалу, який проявлявся у найрізноманітніших сферах. Особливо високим рівнем творчості виділялася епоха Трипільської культури, що свідчить про те, що творчий потенціал первісних людей, які жили на території нинішньої України, характеризувався різнобічністю та різноплановістю.

На одному з етапів трансформування суспільства праця людини, в тому числі і творча, стала підневільною, що викликало занепад творчої активності. Цьому сприяли також звязки з більш розвинутими країнами, звідки ввозилася переважна більшість потрібних товарів і знижувалася потреба у власних майстрах, втрачався попит на вітчизняного творця, а це ставало на перешкоді розвитку і розкриття творчого потенціалу народу і окремої особистості. Трансформаційні процеси в період зародження феодальних відносин на території нинішньої України сприяли поступовому перетворенню територіальних общин у феодальні князівства, які, обєднавшись, утворили могутню державу - Київську Русь. Сучасні українські філософи (В.Горський, В.Нічик, М.Стратій та ін.) виділяють три етапи розвитку і функціонування Київської Русі, кожному з яких властиві були різні рівні розвитку і реалізації творчого потенціалу. Особливо великий попит на людей творчої праці був на першому і другому етапах, коли велося активне зведення храмів, які вражають і по сьогодні своїми розмірами і пропорційністю, прикрасами з дерева, кості, настінною мозаїкою, фресками, розвивалася система освіти, музичне та образотворче мистецтво, філософія і література, формувалися міжнародні звязки. Значне місце займала високорозвинена реміснича справа, представники якої виготовляли речі високої якості, функціональної досконалості та мистецького оформлення. В усьому цьому відчувалися багатовікові словянські традиції, які й визначали напрямки розвитку культури. Цей період був найбільш плідним у реалізації творчого потенціалу окремої особистості і всього суспільства. Роздрібненість і розпад Київської Русі, які супроводжувалися послабленням економічного і політичного статусу держави, розподілом населення на заможних феодалів і їм підлеглого простого люду, який втратив свободу і право на вільну творчу працю, ворожнеча між князівствами привели до втрати незалежності в наслідок монголо-татарської навали. Творчий потенціал окремої особистості і цілого народу був не потрібний, умов для його розвитку і прояву не було, велика словянська культура перестала функціонувати як системне явище.

У підрозділі характеризується ще один період розквіту творчого потенціалу українського народу, появи окремих яскравих творчих особистостей, який припадає на кінець ХУІ і першу половину ХУІІ століття. Цей період, як відзначається, прийнято називати Відродженням або українським Ренесансом, коли творчий потенціал також проявлявся у найрізноманітніших сферах життєдіяльності, в тому числі в утвердженні національної незалежності, української ментальності тощо.

Однак в наступні століття трансформаційні процеси проходили під впливом соціально-політичних і економічних реформ в Росії, Польщі, Угорщини, Австрії, уряди яких всіляко намагалися притиснути українську культуру, в тому числі і творчий потенціал народу. Тоталітарний радянський уряд також дозволяв розвиватися українській культурі, як і культурам інших народів, лише в межах, визначених рішеннями партійних зїздів, різноманітних постанов і циркулярів, що ставило творчу особистість в певні рамки і позбавляло можливості творчому потенціалу проявлятися вповні і в тих напрямках, до яких були схильні творчі особистості. Трансформаційні перетворення кінця 90-х років 20-го століття і сучасний період характеризуються, за дослідженнями сучасних українських філософів (В.Андрущенко, М.Михальченко, М.Мокляк, А.А.Кавалеров, З.Самчук, А.Місуно, В.Довгополюк та ін.), кризовими явищами у більшості сфер життєдіяльності, які супроводжуються зростанням безробіття, виїздом значної кількості переважно творчих людей на заробітки в інші країни, поглибленням суперечностей між новою соціальною групою - буржуазією та людьми, які проживають на межі крайнього зубожіння, частина яких поповнюють групу маргіналів. Немає єдності і серед політиків, які не можуть обєднатися у визначенні основних напрямків розвитку української держави. Відсутність стабільності в країні потягла за собою зниження попиту на більшість видів творчої діяльності, яка стала розцінюватися переважно як одне з джерел матеріального достатку. Все більше загострюються суперечності між творчими можливостями особистості, її творчим потенціалом і відсутністю умов для їх реалізації та низьким попитом на людей творчої праці. Відчуття особистістю непотрібності її творчого потенціалу є частиною однієї з причин її психологічного зриву, коли стає відсутньою саморегуляція, самоконтроль і самооцінка.

У підрозділі стверджується думка, що живучість творчих традицій українського народу, високе поціновування таланту і геніальності, звертання у найскрутніших ситуаціях до пісні, гумору стане основним чинником збереження творчого потенціалу як особистості, так і всього українського народу, та створення у майбутньому необхідних умов для його реалізації.

У висновках наведене теоретичне узагальнення та подане вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті соціально-філософського змісту категорії “творчий потенціал” та виявленні умов його реалізації в суспільстві, що трансформується. Здійснене дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. Трансформація являє собою такий тип змін у суспільстві, які характеризуються переходом усіх сфер життєдіяльності до нового стану, як наслідок взаємодії сукупності соціальних процесів, основою яких є цілеспрямована діяльність людини. На цьому шляху зустрічаються підйоми і спади, злети і падіння колективних устремлінь до високих цілей. Були періоди розпаду суспільних звязків, втрати віри, перехідні періоди, коли після невпевненості і розчарувань пробуджувалася соціальна енергія, формувалися нові суспільні інтереси, набирали силу прогресивні ідеї, що, у свою чергу, сприяло пробудженню творчого потенціалу окремої особистості і всього суспільства, розвитку творчих сил, здатних не тільки відтворити уже досягнуте людством, але й творити нове життя, нові взаємини між людьми, нове мистецтво.

2. Людина як соціально-діяльна істота, що здатна жити, мислити і творити соціальними способами, аналогічних яким немає у біологічному світі, виникла і розвивалась не в результаті чисто біологічної еволюції і трансформації біологічного у соціальне, а в діяльності по перетворенню навколишньої дійсності, що свідчить про притаманність їй уже з перших кроків існування певного рівня творчого потенціалу. Цей потенціал реалізовувався лише за певних сприятливих умов, розвивався з розвитком соціально-економічних, політичних і культурних сфер життєдіяльності, змінювався із зміною суспільних відносин, із ставленням суспільства до людей творчої праці, із зміною в оцінюванні результатів творчості.

3. Поняття “творчий потенціал” як соціально-філософська категорія у зарубіжній і в українській філософії досліджено досить поверхово. Основна увага дослідників приділялася розкриттю таких понять як “творчість”, “творча діяльність”, “творчий процес”, “художня творчість” та інших. Окремо розглядається поняття “потенціал” відносно різних сфер життєдіяльності - науковий, військовий, технічний, художній, мистецький (музичний, поетичний, літературний, хореографічний та інші ).

4. Найбільше уваги дослідженню творчого потенціалу особистості приділялося у психологічній та педагогічній науці, представники якої намагалися розкрити психо-фізіологічні засади творчого потенціалу людини, віднайти механізми його реалізації, виявити умови розвитку у різні періоди її життя. У меншій мірі творчий потенціал особистості досліджувався у філософії, в тому числі і соціальній, що підтверджує актуальність даного дослідження. Філософи різних епох більш за усе розглядали творчість індивіда як особливу форму пізнання і осмислення реальної дійсності.

5. Впродовж розвитку філософії як форми суспільної свідомості формувалися різні підходи до пояснення творчих процесів і різні концепції розуміння творчості як специфічної форми людської діяльності. Однак, не було поки що досягнуто однозначності у визначенні поняття “творчість”, і тим більше “творчий потенціал”. Намагаючись розкрити творчу сутність людського буття взагалі, і творчого потенціалу, зокрема, дослідники найчастіше розкривали зміст даних понять через такі терміни як “творчі якості особистості”, “задатки творчих здібностей”, “творчі сили людини” та інші, розуміючи при цьому творчі потенційні можливості окремого індивіда, групи людей, суспільства в цілому. Такий різнобій у розумінні сутності творчого потенціалу особистості стояв на перешкоді зробити узагальнююче визначення поняття “творчий потенціал” як соціально-філософської категорії.

6. Якщо виходити із змісту поняття “потенціал”, який включає в себе приховані можливості і внутрішні сили індивіда, то поняття “творчий потенціал” як категорія соціальної філософії відображає природжені нахили і задатки здібностей людини до того чи іншого виду творчості, які проявляються за сприятливих соціальних умов і лежать в основі особливої форми пізнання і перетворення навколишнього світу - творчої.

7. Виняткове місце у структурі творчого потенціалу особистості займає здатність образного мислення, яка, зберігаючись впродовж життя людини, проникає в особистісний ідеал, а через нього - в інтереси, цілі, мету, потреби, які трансформуються у мотиви творчої активності особистості. Образне і абстрактно-теоретичне мислення є різними сторонами єдиного процесу, адекватними способами пізнання різних сторін обєктивної реальності і розмежовувати їх потрібно як аспекти мислення на самому високому його рівні.

8. Різновидністю образного мислення є художній образ як один із засобів творчого відображення дійсності в мистецтві. Тривалий час основною у художній творчості була категорія стилю. Художній образ як категорія розроблений у філософському вченні Гегеля, який вважав, що мистецтво - це “мислення в образах”. В сучасній філософії художній образ розглядається як єдність і взаємозвязок відображення життєвої реальності і умовності, одиничного і загального, обєктивного і субєктивного, конкретного і абстрактного, фантазії, вигадки, інтуїції та найбільш типові властивості предметів і явищ.

9. Конкретним носієм творчого потенціалу є особистість, яка одночасно виступає і як субєкт творчої діяльності. Біо-психологічна та соціальна сутність особистості зумовлює психолого-фізіологічні засади її творчого потенціалу, які в науковій літературі часто ототожнюються із задатками творчих здібностей. Поняття “творча особистість”, яке вживається при характеристиці творчої діяльності, відображає індивідуальність, якій крім рис, властивих для кожної людини, притаманна й така своєрідність, що виділяє її з-поміж інших, а саме - наявність творчого потенціалу, підвищений рівень потреби у творчій діяльності, інтенсивне прагнення до творчої активності, оригінальність, нестандартність і образність мислення, висока асоціативність, розвинуті інтуїція і фантазія.

10. Аналіз трансформаційних процесів декількох історичних епох в аспекті виявлення взаємозвязку і залежності творчого потенціалу особистості від суспільного устрою, політичного, економічного та культурного розвитку, дав можливість виявити певні тенденції у цих взаємозвязках, які можна розглядати і як своєрідні соціальні закономірності:

по-перше, культура в цілому, і творчий потенціал особистості, зокрема, розвиваються у суспільствах, для яких властивою є інтенсивна соціальна динаміка та стабільність в усіх сферах суспільного буття людини;

по-друге, в епохи, коли суспільство ставить перед собою цілі, які передбачають піднесення життєвого рівня кожного члена суспільства в усіх його багатогранних виявах, згуртовуючи усе суспільство навколо досягнення цієї мети, в такі епохи формується потреба у творчих особистостях в усіх сферах життєдіяльності, що сприяє розкриттю і розвитку творчого потенціалу як окремого індивіда, так і всього соціуму;

по-третє, в суспільствах, де пригнічується творча особистість, якій властивим є інше сприймання навколишнього світу, бачення політичного устрою держави, розуміння прогресу та інше мислення - у таких суспільствах творчий потенціал як окремої особистості, так і всього соціуму залишається у зародковій формі і не може ні проявлятися, ні тим більше розвиватися. Творча праця за таких умов стає капіталом і предметом бізнесу;

по-четверте, винятком в такі епохи є поява окремих геніальних особистостей, позитивна оцінка наслідків праці яких, на жаль, часто приходить через століття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шпачинський І.Л. Деякі шляхи вирішення парадоксів // Перспективи . - 2003. - № 4 ( 24 ). - С. 66 - 71.

2. Шпачинський І.Л. Діалектичне мислення як засіб вирішення протиріч // Перспективи. - 2003. - № 1 ( 21 ). - С. 61-66.

3. Шпачинський І.Л. Аксіологічні та гносеологічні основи штучного інтелекту // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2004.- №2 (14). - С.160-165.

4. Шпачинський І.Л. Методологія творчості як парадокс, і навпаки// науково-методичний посібник. - Миколаїв: МДПУ, 2001. - 48 с.

5. Шпачинський І.Л. Прогресивні форми і методи проведення занять з технічної підготовки // Збірник матеріалів та повідомлень науково-методичної конференції МДПІ “Проблеми дидактики вищої школи”. - Миколаїв: МДПІ, 1996. - С. 41-42.

6. Шпачинський І.Л. Технічна творчість у світлі концепції розвиваючого навчання // Матеріали 4-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання”. - Київ: НТТУ “КПІ”, 1997. - С. 61.

7. Шпачинський І.Л. Щодо діалектичності технічної творчості// Матеріали Міжнародної наукової конференції “Філософські проблеми гуманізації освіти” -Одеса: Негоціант, 2003. - С. 92-94.

АНОТАЦІЯ

Шпачинський І.Л. Творчий потенціал особистості і його реалізація в умовах трансформації суспільства. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2006.

Дисертаційне дослідження присвячене зясуванню соціально-філософської категорії “творчий потенціал” через такі поняття як “творчість”, “творча діяльність”, “творча активність” та інші. Характеризується образне мислення особистості як один із основних складових творчого потенціалу людини та його різновид - художній образ, який розглядається як один із засобів відображення обєктивної реальності в мистецтві. Особлива увага в дисертації приділяється прояву творчого потенціалу на особистісному рівні.

Простежуються взаємозвязки творчого потенціалу з тими соціальними змінами, які виникають в наслідок трансформаційних процесів в суспільстві на основі їх аналізу у Давній Греції, в епоху Середньовіччя, епоху Відродження за рубежем та в період найдавніших поселень на сучасній українській території, епоху Трипільської культури, Київської Русі, ХУІ - першої половини ХУІІ ст. та в період розбудови сучасної української держави, в наслідок чого виведені певні тенденції і закономірності.

Ключові слова: особистість, творчий потенціал, творча особистість, творча діяльність, соціальна трансформація, соціальні зміни.

АННОТАЦИЯ

Шпачинский И.Л. Творческий потенциал личности и его реализация в условиях трансформации общества. - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Южноукраинский государственный педагогический университет им. К.Д.Ушинского, Одесса, 2006.

Диссертационное исследование посвящено выявлению сущности понятия “творческий потенциал” как социально-философской категории. Осуществленный анализ научной литературы по проблеме дал основания сделать вывод, что творческий потенциал недостаточно исследовался в социальной философии, а больше ему уделяли внимания психологи и педагоги, которые пытались выявить психо-физиологические основы творческого потенциала человека, механизмы его реализации, определить условия его развития и проявления. Акцентируется внимание на том, что понятие “творческий потенциал” раскрывалось чаще аналогично к понятиям “творчество”, “творческая деятельность”, “творческий процесс”, “художественное творчество” и другие и рассматривалось как форма познания, осмысления и преобразования действительности. Отмечается также, что в настоящее время еще не сформировалось единого подхода к определению творческого потенциала личности как специфических возможностей творческой деятельности. Утверждается, что творческий потенциал как категория социальной философии отражает врожденные наклонности и задатки способностей личности к тому или другому виду творчества, которые проявляются при благоприятных социальных условиях и лежат в основе специфической формы познания и преобразования реальной действительности - творческой.