Крос-культурна комунікація в освітньому сегменті інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

„КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

УДК 37. 03:316. 77:101

Крос-культурна комунікація в освітньому сегменті інформаційного суспільства

09. 00. 10 - філософія освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Мацик Катерина Вікторівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор Федорова Ірина Ігорівна, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Бех Володимир Павлович, Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова перший проректор

кандидат філософських наук, доцент Дніпровська Євгенія Володимирівна, Київський національний університет технологій і дизайну доцент кафедри філософії і культурології

Захист відбудеться 24 січня 2008 року о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 002. 21 Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут” за адресою: 03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37, корпус 7, каб. 514.

З дисертацією можна ознайомитися у Науково-технічній бібліотеці Національного технічного університету „КПІ” за адресою: 03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37.

Автореферат розісланий 21 грудня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент О.В. Романовська

культурний комунікація інформаційний освітній

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Пріоритетними тенденціями сучасної цивілізації стають проблеми розвитку освіти, науки і виховання. ЮНЕСКО проголошує ХХІ століття - століттям освіти. Глобалізація освітнього простору, його стрімка інформатизація, між- та крос-культурна комунікація стають виміром нової соціокультурної реальності, вона продукує сутнісні зміни форм освіти. Створення єдиної світової інформаційної системи загострює проблему міжкультурного діалогу та пошуку нових форм власної ідентичності, робить визначальними комунікативні стратегії усіх суб'єктів процесу глобалізації. Інтеграція України у європейські та загальносвітові процеси обумовлює трансформацію культурної парадигми та висвітлює моделі соціокультурного буття сучасного студентства.

Входження у спільний європейський простір освіти передбачає співвіднесення його культурних контекстів з метою переосмислення вихідних універсалій культури, що актуалізує, якнайменше, два виміри проблеми сучасного освітнього простору. Насамперед, найважливішого значення набуває питання становлення сучасних методологічних засад такої галузі дослідження як філософія освіти, що є основою для здійснення комплексного підходу до вирішення проблем трансформації сучасної освіти, її гуманізації. Також, осмислення змін, що відбуваються у соціально-економічному, інституційному, комунікативному освітньому сегментах сучасного мультикультурного світу вельми актуалізують необхідність дослідження проблем професійного становлення студентства у інформаційному просторі, визначальним ресурсом якого виступає крос-культурна комунікація.

Нині вже цілком очевидно, що майбутнє України прямо залежить від рівня соціокультурного та професійного потенціалу студентської молоді. Сучасне студентство динамічно включається у нову соціально-економічну та інформаційно-комунікативну реальність. Практика показує, що незважаючи на культурний глобалізм, частина нашого студентства ще доволі приблизно уявляє та усвідомлює як власні, так і інакші національно-культурні особливості. Концептуальні засади розвитку освіти України та її інтеграція у європейське і світове освітнє співтовариство визначається національною доктриною розвитку освіти. Реформування української освіти, впровадження положень Болонського процесу створюють передумови для ефективного здійснення крос-культурних комунікацій студентства, дають змогу скористатися багатовимірними можливостями вказаної мобільності, але їх розвиток та реалізація зіштовхується з цілим рядом труднощів різного порядку та походження.

Тому, можна констатувати, що проблема крос-культурності належить до ключових питань становлення сучасного простору освіти, зокрема його аксіологічного виміру. Ця ситуація зумовлює необхідність якісно нового рівня рефлексії самого феномену “крос-культурна комунікація”, дослідження сутності процесів, зумовлених крос-культурною комунікацією в освіті, визначення оптимальних умов, засобів та механізмів її реалізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлене дисертаційне дослідження виконане на кафедрі філософії факультету соціології НТУУ„КПІ” згідно з фундаментальним напрямом наукової роботи кафедри за темою: “Дослідження методів розвитку творчої особистості” (№ держреєстрації 0107U0000981).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є соціально-філософське осмислення феномену крос-культурної комунікації як ключового елементу формування освітнього простору інформаційного суспільства. Реалізація означеної мети зумовила необхідність розв'язання таких дослідниюцьких завдань:

· виявити ступінь розробки проблеми крос-культурної комунікації сучасною гуманітаристикою для експлікації її в контекст філософії освіти;

· визначити спроможності крос-культурної комунікації виступати органічним елементом методології формування парадигми освіти інформаційного суспільства;

· розкрити евристичний потенціал феномену крос-культурності, комунікативних стратегій для філософії освіти, виявляючи смисли понять “комунікація”, “інтерсуб'єктивність”, “ідеальна комунікативна спільнота”, “комунікативний дискурс”;

· конкретизувати преференції трансформації і функціонування аксіосфери освітнього простору в контексті мультикультурності сучасного суспільства;

· здійснити авторське соціологічне дослідження сучасних тенденцій академічної мобільності, напрацювати емпіричний матеріал для обґрунтування експліцитних та імпліцитних детермінант і мотивів міграції сучасного українського студентства для встановлення динаміки крос-культурної комунікації;

· базуючись на результатах вищевказаних досліджень запропонувати рекомендації щодо мінімізації негативних наслідків міграції студентів.

Об'єкт дисертаційного дослідження - освітній сегмент інформаційного суспільства.

Предметом дослідження виступає крос-культурна комунікація як методологічна стратегія формування полікультурного науково-освітнього простору.

Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дисертаційної роботи зумовила необхідність використання, засадничих філософських та загальнонаукових пізнавальних принципів, підходів та методів: принципу історизму, системно-структурного аналізу феномену філософії освіти; компаративного аналізу досліджуваних концепцій; методик прикладної соціології, які уможливили проведення авторкою коректних соціологічних досліджень академічної мобільності та міграційних настроїв українського студентства. Значну роль в осмисленні крос-культурної комунікації зіграв міждисциплінарний підхід, який став підґрунтям поглибленого дослідження методологічних засад крос-культурності у галузі філософії освіти.

Важливу методологічну роль при виконанні роботи відіграли наукові розвідки вітчизняних вчених у дослідженні процесів трансформації української освіти та входження до європейського простору, які працюють в царині філософії освіти, а саме - В. Андрущенко, В. Бех, В. Вікторов, С. Гатальська, В. Гондюл, Л. Губерський, В. Журавський, М. Згуровський, М. Зелінський, А. Єрмоленко, В. Князєв, В. Кремень, М. Култаєва, М. Марчук, І. Надольний, Б. Новіков, О. Соболь, В. Скотний, Н. Скотна, Н. Радіонова, М. Романенко, А. Яковлєв та ін.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. У дисертації вперше здійснено соціально-філософське дослідження феномену крос-культурної комунікації як формотворчого чинника освітнього сегменту інформаційного суспільства. Досліджені засади формування ціннісно-смислового універсуму сучасного освітнього простору та комунікативні стратегії соціалізації студентства за умов процесу інтеграції європейського освітнього континууму. Результати, які виносяться на захист, сформульовані у наступних положеннях:

· виявлено, що крос-культурна комунікація є креативним механізмом формування полідискурсивного простору сучасної освіти;

· визначено як домінуючі комунікативні принципи свободи та відповідальності в процесі творчого самоздійснення особистості, що обумовлюють можливість функціонування комунікативно-інформаційної парадигми мультикультурного суспільства для утворення нової аксіосфери освіти, яка продукує „дух інформаційної доби”, на основі втілення проектів крос-культурної комунікації;

· здійснено експлікацію понять “комунікація”, “інтерсуб'єктивність”, “ідеальна комунікативна спільнота”, “комунікативна стратегія” в контексті парадигми комунікативної практичної філософії та доведено їх евристичний потенціал для філософії освіти в інтраполяції до аксіосфери освітнього простору України;

· вперше в українській філософії освіти здійснено аналіз освітніх комунікативних стратегій та виявлено евристичну функцію нового типу проектно-комунікативної стратегії в освітній сфері, яка створює інноваційні комунікативні коди для діалогу між культурами та освітніми практиками;

· з'ясовано специфіку академічної мобільності в Україні на фактологічному матеріалі соціологічного дослідження, проведеного авторкою, що дало можливість обґрунтувати міграційні тенденції сучасного українського студентства як показники соціально-культурної динаміки у форматі крос-культурної комунікації.

Практичне значення одержаних результатів визначається, перш за все, сукупністю положень, що виносяться на захист. Використані в роботі підходи та одержані за їх допомогою висновки розширюють теоретичну площину філософії освіти та інших наук щодо осмислення, а у певних проблемах і переосмислення, феномену крос-культурної комунікації в освітньому сегменті інформаційного суспільства. Результати дисертаційної роботи збагачують загальне уявлення про особливості трансформації та розвитку полікультурного науково-освітнього дискурсу. Отримані результати можуть стати підґрунтям для створення освітніх моделей, пріоритетних для розвитку українського соціуму в контексті глобалізації та інтеграційних процесів, що відбуваються нині в освіті.

Матеріали дисертації можуть бути використані для вузівських спецкурсів, методологічних семінарів, та в подальшій розробці наукових проблем з соціальної філософії та філософії освіти. Окремі висновки та рекомендації можуть бути запропоновані владним освітянським структурам для прийняття управлінських рішень.

Особистий внесок здобувача в розробку теми дисертації. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Ідеї та положення дисертаційного дослідження обговорювались у виступах та доповідях на наукових зібраннях, зокрема: на міжнародній конференції „Дистанційне навчання: нові механізми навчання для нової освіти” (01-05 грудня 2006, м. Варшава, Польща), на міжнародній конференції „Розвиток міжнародної співпраці в області освіти в контексті Болонського процесу” (26-27 травня 2006, м. Ялта), на міжнародних науково-практичних конференціях „Сучасне мистецтво - нові території” (20-21 листопада 2005, м. Київ), „Шлях України: колізії новітнього поступу” (27 січня 2006, м. Тернопіль), „Сучасні проблеми управління” (29-30 листопада 2005, м. Київ), „Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності” (17-18 травня 2007, м. Київ).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 16 публікаціях, з яких 4 статті опубліковані у наукових фахових виданнях з філософії, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що включають в себе 9 підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 191 сторінки, із них 173 сторінок основного тексту. Список використаних джерел складає 207 найменувань і становить 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, проаналізовано стан розробки проблеми, визначено методологічні особливості обраного підходу, завдання та структуру дисертації. Обґрунтовується теоретична і практична необхідність у постановці наукової проблеми та напрямку дослідження, розкрито наукову новизну, відображено апробацію результатів.

У першому розділі - “Філософська рефлексія освіти як визначального сегменту інформаційного суспільства” - розкрито методологічні засади дисертації, викладено практичне значення, реконструйовано процес виникнення, еволюції феноменів крос-культурності і крос-культурної комунікації у освітніх вимірах та безпосередньо в контексті філософії освіти.

У підрозділі 1. 1 - “Феномен крос-культурної комунікації у концептах гуманітарної науки: ступінь розробки проблеми” - досліджено становлення концепту крос-культурності, специфіку і типологію крос-культурної комунікації. Доведено, що феномен крос-культурної комунікації об'єктивно посідає чільне місце у філософії освіти в контексті сучасної трансформації національної освітньої парадигми. Саме крос-культурна комунікація створює такий процес взаємодії між різними типами культур і відповідних їм освітніх практик, який виступає головним каталізатором смислової і ціннісної апробації сучасних моделей освіти.

Філософсько-світоглядний дискурс щодо понять “крос-культурність” та “крос-культурна комунікація” є не повний, не завершений, не достатньо систематизований, а відтак залишається відкритим для подальших рефлексій. Ці поняття полісемантичні і з початку свого формування набули міждисциплінарного характеру, що визначає їх змістовне наповнення і компаративістику як домінанти методології дослідження. В розділі в лапідарній формі реконструйована логіка становлення крос-культурної проблематики, яка утверджується в межах філософії, психології, лінгвістики, педагогіки, антропології, соціології та культурології ХХ - початку ХХІ сторіччя.

Плідними для даного дослідження були ідеї філософсько-педагогічного змісту у контексті модернізаційних перетворень, які знаходимо у працях Ю. Габермаса, Ч. Тейлора, З. Баумана та ін. , а також аналіз комунікації в концептах провідних зарубіжних авторів, що висвітлювали комунікативні процеси інформаційного суспільства: Р. Арона, Д. Белла, П. Бурдье, Дж. Гелбрейта, Е. Гідденса, П. Дракера, М. Кастельса, М. Маклюена, Й. Масуди, М. Пората, А. Туренна, Е. Тоффлера, Ф. Уебстера. Осягнення специфіки міжкультурної комунікації, що предувало виявленню феномену крос-культурності, ґрунтовно представлене дослідженнями Дж. Кондона, Р. Портера, Л. Самовара, Д. Трагера, Е. Холла, Й. Фаті, а в контексті аналізу взаємовідношень між представниками різних культур та проблеми аккультурації простежується у роботах Р. Бенедикта, Д. Горер, М. Мід та ін.

Саме крос-культурна психологія та лінгвістика, ледь не першими, почали досліджувати особливості крос-культурної комунікації в контексті адаптації особистості до умов сучасного суспільства. Аналіз крос-культурного підходу в психології був здійснений у роботах Д. Беррі, Т. Лебра, А. Пуртінгу, Г. Тріандіса і Д. Хофстеда. Крос-культурна психологія виступає основою формування крос-культурної методології у галузі педагогіки та освітніх практиках. Плідним напрямком розвитку крос-культурної проблематики є лінгвістика (лінгвокультурологія, етнолінгвістика, крос-культурна прагматика), де крос-культурні комунікації переважно розглядаються як складова частина міжкультурної комунікації (М. Бергельсон, А. Вежбицька, Ю. Крістєва, У. Лабов, В. Маслова, Р. Сколлон, С. Сколлон, М. Талбот, Д. Таннен, П. Траджил, Дж. Холмс, В. Шаклейн). На переконання автора, це вимагає свого переосмислення в контекстах сучасності, відтак було запропоновано розуміння та визначення крос-культурності як нового інтегруючого комунікативного поля, що формується в інформаційному суспільстві, та його освітньому сегменті зокрема.

Останнім часом крос-культурна комунікація стає предметом дослідження культурології та семіотики (А. Ахутін, А. Воронін, А. Кармін, В. Межуєв, І. Федорова), а також є об'єктом теоретичних розмислів і відповідних практик у соціології (В. Іноземцев, Л. Леднева, Е. Некіпелова, М. Тюркін, О. Чудиновських та ін. ). Саме вони знаходять своє застосування в теорії та методах сучасного крос-культурного менеджменту (Р. Гордєєв, С. Мясоєдов, Р. Льюїс, Н. Дж. Холден).

При виявленні специфіки крос-культурних комунікацій саме в освітньому сегменті сучасного суспільства значно актуалізуються дослідження проблем, пов'язаних з імперативом реформування української освіти та філософського осмислення процесу входження України до світового освітнього простору. Ідеї та розмисли даного напрямку представлені у працях провідних українських вчених: В. Андрущенка, В. Беха, В. Журавського, М. Згуровського, В. Кременя, В. Ляха, В. Скотного, Б. Новікова, С. Рябова та ін.

Таким чином, крос-культурна комунікація як галузь наукових досліджень має яскраво виражений міждисциплінарний характер. При дослідженні крос-культурності в першу чергу виокремлюється аксіологічна проблематика: як основа становлення, виховання, соціалізації та ідентифікації сучасної людини. . Глибина й ефективність таких крос-культурних комунікацій визначається мірою, в якій цей процес активізує екзистенційні структури особистості, її світогляд, ціннісні орієнтації та горизонти культурного освоєння світу. Це ж визначає людиновимірний гуманістичний зміст комунікації культур, соціумів, народів.

Підрозділ 1. 2 - “Експлікація проблеми “інформаційна культура” у філософії освіти” - присвячений осмисленню поняття інформаційної культури як феномену, що складається в контексті сучасних соціально-культурних процесів і розуміння якого можливе тільки в контексті досліджень сфери освіти. Оскільки саме в освіті крос-культурна комунікація стає ключовим елементом стадій і етапів розвитку інформаційного суспільства, вона дозволяє переформатувати вічну дилему „культура-техніка”.

Інформаційне суспільство породжує феномен інформаційної культури, яка забезпечує процес інкультурації людини та діалог культур за умов мультикультурного соціуму (С. Зєнкін, Г. Косіков, В. Куріцин, В. Малахов, О. Огурцов, Н. Юліна), визначаючи комунікативні стратегії його взаємозв'язку. Сучасна динаміка культури показує, що вона не може розвиватися інакше як культура технічних досягнень. Це засвідчує феномен інформаційної культури, що постає суспільством нових соціально-культурних технологій. Інформаційна культура - це умови використання швидкої адаптації людини до темпів розвитку суспільства, які визначає його динаміка. По суті, інформаційна культура - це перетворення технічних досягнень у креативні технології існування, а механізмом цього процесу є освіта.

Продуктивним в цьому сенсі виступає поняття “інформаційної свідомості”, яка виступає специфічною формою відображення дійсності (інформаційних процесів), що опосередкована новими інформаційними технологіями та включає у себе ціннісні установки особистості, соціальні орієнтації, соціальну активність студентства в процесі побудови інформаційної культури. Це визначає новий тип мислення, світовідчуття та світосприйняття, що дозволяє людині вільно орієнтуватися в інформаційному просторі та бути суб'єктом нового типу комунікацій, а не об'єктом зовнішніх впливів та маніпуляцій.

Інформаційна культура знімає протиріччя між технікою та культурою та постає як їх симбіоз - формування нової “соціотехносфери” життя. Переосмислюючи феномен техніки та його місце в культурі, авторка вважає слушною думку тієї частини дослідників, котрі розглядають сучасну техніку передусім як форму комунікації та комунікативних стратегій інформаційної культури (А. Воронін, В. Стьопін). Для того, щоб дати вірну оцінку цим явищам, залучався широкий діапазон наукових досліджень щодо взаємозв'язків соціальної спільноти, техніки, технологій, природного середовища, які отримали назву “соціотехносфера” та “інфосфера”, як універсальне інтелектуальне інформаційне середовище. А крос-культурні комунікації визначають структуру та нове комунікативне поле інформаційного суспільства.

Зазначено, що сучасний освітній дискурс не існує як єдина жорстко структурована система із монополією на науковий авторитет та компетентність (З. Бауман). Отже, на думку дисертантки, саме реформований сучасний університет має виступити структурою, що в ситуації мультикультуралізму інтегрує культурне різноманіття, визначає моделі когнітивності і формує полідискурсивні та крос-культурні стратегії студента.

Підрозділ 1. 3 - “Крос-культурні комунікації як формотворчий чинник аксіосфери полікультурного освітньо-наукового процесу” - присвячений дослідженню крос-культурних комунікацій в процесі культуротворення аксіосфери сучасного простору освіти.

Дослідження діалогічних концепцій культури довело, що діалог культур забезпечує не домінування якоїсь однієї культури, а їх розвиток. Цей синтез-обмін культур має бути всебічним без втрати елементів свого культурного спадку, без виривання культур з гомогенного контексту, в якому вони формувалися. Компаративістика, як методологія дослідження виявляє комунікативний характер знання і стверджує діалог як норму сучасного наукового мислення. Моральний вимір діалогу культур створюють етичні чинники відповідальності та толерантності, реалізація яких відбувається на засадах крос-культурних комунікативних стратегій.

Сучасний соціокультурний процес породжує таке явище як мультикультуралізм (Ч. Тейлор) - особливу практику та політику безконфліктного співіснування в одному життєвому просторі множини різнорідних культурних груп. Під мультикультурною освітою (Д. Бенкс) розуміють запровадження засад мультикультуралізму в освітній сфері, як складову частину “відповіді на виклик багатокультурності”. Одним з найважливіших завдань мультикультурної освітньої стратегії є формування аксіосфери освітнього простору - ціннісно-смислового універсуму, що він забезпечує свободу творчого самовираження (М. Марчук). Моделювання такої системи - це діагностичний і прогностичний процес у визначенні актуального стану та передбаченні найближчих перспектив розвитку національної системи освіти. Реалізація засад мультикультурності в аксіосфері освіти передбачає істотну ревізію усієї системи організації освіти, трансформацію навчальних програм, написання підручників із мультикультурних позицій, запровадження нових навчальних методик. А крос-культурна комунікація виступає аксіологічною та методологічною засадою формування освітнього сегменту інформаційного суспільства, що конституює комунікацію як каталізатор комунікативної компетентності та основу апробації цінностей і смислів, що повинні бути підґрунтям сучасних освітніх практик.

У другому розділі - “Комунікативні стратегії процесу соціалізації сучасного студентства” - дослідницька увага авторки зосереджена на виявленні специфіки сучасних освітніх комунікативних стратегій, їх методологічному обґрунтуванні та практичному значенні для розвитку освітнього сегменту.

У підрозділі 2. 1 - “Комунікативний поворот у філософії освіти” - здійснена експлікація понять “комунікація”, “інтерсуб'єктивність”, “ідеальна комунікативна спільнота” та “дискурс” в контексті комунікативної практичної філософії, яка актуалізує пошуки нових підходів та можливостей щодо розуміння сутності і ролі комунікативних стратегій в освітньому сегменті інформаційного суспільства.

Дисертантка доходить висновку, що важливим аспектом функціонування і легітимізації комунікативних стратегій та об'єктивним імперативом сучасності є здійснення повороту від суб'єктивності до інтерсуб'єктивності, основу якої складає комунікативна етика як етика відповідальності. Така постановка проблеми дозволяє вирішити практичні завдання, що постають нині перед філософією освіти та пов'язані із культурною адаптацією, виробленням навичок спілкування із представниками інших культур, а також інспірує пошук нових морально-ціннісних орієнтацій та форм соціальної інтеграції студентської молоді.

Окрему увагу приділено науковому доробку К. -О. Апеля, соціально-етична концепція якого, на думку авторки, може слугувати у якості світоглядного та методологічного фундаменту осмислення комунікативних процесів та стратегій в освітньому сегменті сучасного суспільства. Так, Апель закликає саме до таких форм соціальної практики, які б відповідали поступовій реалізації принципів ідеальної комунікативної спільноти в реальному соціумі. Розробляючи концепт мовленнєво-комунікативної інтерсуб'єктивності, Апель визначає його як сукупність структур людського досвіду, яка обумовлює інтеракцію та комунікацію. Метод трансцендентальної прагматики дозволить сформувати умови та можливості комунікації, обґрунтувати поняття ідеальної комунікативної спільноти, яка за своєю природою має інтерсуб'єктивний характер. В дисертації підкреслюється, що - абсолютизована - дискурсивність руйнує цілісну картину світу, яку конструювало безпосереднє світовідчуття, і вносить очевидні елементи релятивізму. Тому основою полідискурсивної освіти має стати дискурсивна етика та принцип колективної і особистої відповідальності. Розглядаючи теоретичні основи дискурсивної етики та її практичне значення для формування інноваційних освітніх практик, акцентується необхідність диференціації між „текстом” та „дискурсом”, який стає інструментом для полідискурсивних методик побудови комунікації в аудиторії.

У підрозділі 2. 2 - “Типологія комунікативних стратегій сучасної освіти” - виокремлено різні виміри комунікативних стратегій в сучасних освітніх практиках, де, як концепт комунікативної стратегії, автор визначає такий тип комунікації, що має специфічні семіотичні, предметні, смислові, когнітивні засоби, способи, завдання та функції передачі інформації від одного суб'єкта комунікації до іншого.

Для розуміння комунікативного контексту, його складної, неоднорідної в часі та просторі структури, ключове значення має поняття комунікативних стратегій, до яких відносять гуманітарні домінанти, процедури кодування, інтерпретації, розуміння, зберігання, трансляції, виробництва та знищення, підтвердження адекватності комунікації. Виявлено основні риси комунікативних стратегій - надіндивідуальність, функціональність, об'єктивованість, історична стабільність, динамічність, системна цілісність, розвиток, самозбереження та самовдосконалення, цілісно-функціональна єдність, соціальна локалізація, інституціоналізація та конфліктність. Комунікативні стратегії мають як позаінституційні, так і інституційні форми як форми соціалізації. Для освітніх комунікативних стратегій визначальною є їх інституціональна частина, вони соціально локалізовані та стратифіковані.

В філософії освіти усталено виділяють два типи освітніх комунікативних стратегій: нормативно-пізнавальні та проектно-комунікативні (М. Гусаківський, С. Костюкевич, Л. Ященко). Нормативно-пізнавальна комунікативна стратегія як тип комунікативних відносин характеризується майже абсолютною тотожністю суб'єктів комунікації, комунікаційна подія відбувається у площині єдиної свідомості, а комунікативна модель обмежується каузально-пояснюючою, монологічною за своєю сутністю позицією викладача. Отже, нормативно-пізнавальні комунікативні стратегії монологічні, трансляційні, репрезентативні, формалізовані та нормативні, і є типом жорстко дидактичної стратегії.

Особливість другої моделі полягає у зміні уявлень про роль викладача та цілі педагогічних відносин. В межах цієї стратегії проблема трансляції знань не виступає на перший план, а центральним завданням постає вироблення способів суб'єктивації, результатом якої є підведення індивіда до іншої форми суб'єктності, що мусить стати породженням нового знання (М. Фуко).

Звернення до нового типу освітньої стратегії, що за своєю природою процесуальна, інтерсуб'єктивна, діалогічна, поліфонічна та полідискурсивна, дозволить здійснювати трансляцію знання та накопичувати його новий обсяг, який вже не може транслюватися через застарілу традиційну форму. Це стає неможливим через невідповідність обсягу та якості нової інформації розмірності і метриці старого дидактичного простору. Таким чином, новий зміст освіти може ефективно транслюватись лише через формування адекватної йому гуманістичної моделі проектно-комунікативної стратегії. Власне, поєднання та комбінування переваг обох, маючи на меті досягнення максимального педагогічного результату.

У підрозділі 2. 3 - “Соціалізація студентської молоді в умовах інтеграції комунікаційного простору” - виявлено евристичного потенціалу комунікативних стратегій в контексті соціалізації студентської молоді та на шляхах його актуалізації в педагогічних практиках освітнього процесу.

Соціалізація студентства є складним і суперечливим процесом, де задіяна сукупність всіх соціальних і психологічних чинників, умов і обставин, за допомогою яких особа засвоює систему знань, норм і цінностей, що дозволяють їй функціонувати як повноцінному члену суспільства. Разом з тим, соціалізація є двостороннім процесом, в ході якого відбувається, з одного боку, засвоєння і подальший розвиток соціокультурного досвіду, що включає сукупність цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих суспільству або конкретній соціальній групі; з іншого боку, це процес відтворення студентством системи соціальних взаємозв'язків щодо його діяльності та активного включення в соціо-професійне, соціо-культурне і соціо-комунікативне середовище. Тобто, соціалізація - це процес усуспільнення індивідуального та індивідуалізації суспільного. А освіта, як відомо - концентрована форма соціалізації.

Зростання соціальної диференціації, зміна структури і характеру суспільних відносин, виникнення нових інститутів соціалізації студентства, що не є характерними для традиційної парадигми освіти, роблять відмінності між поколіннями більш явними. Розуміючи, що процес соціалізації не є пасивним віддзеркаленням реальності та дійсності, авторка вважає недоцільним зводити соціалізацію тільки до вироблення відповідних механізмів адаптації студентства до соціальних умов, що змінюються. Найважливішим завданням соціалізації студентства у вузі є розвиток у суб'єкта відчуття нового, здатності до творчості, інновації, ініціативності, толерантності, тобто акцентування на креативному параметрі особистості. Важливим моментом освіти є особистісна спрямованість процесу навчання, в якому вихідним принципом виступає не лише соціум, як цілісна система, а в такій же мірі і людина з її неповторністю, людська індивідуальність як основа суспільних зв'язків людей. Коли йдеться про зміну панівної соціально-філософської парадигми у дослідженні системи освіти - з традиційної, нормативної, на особистісно-орієнтовану (полідискурсивну), мається на увазі не відмова від освіти як соціального інституту, а саме домінування інноваційності над традиційністю у функціонуванні освіти в інформаційному суспільстві. Власне, мова йде про усунення недоліків як соціоцентричної, так і людиноцентричної моделей освіти на користь недеформованого, - діалектично бездоганного, - того і іншого моментів у складі єдиної діалектичної суперечності, що здійснюється: виникає, постає, розгортається і вирішується.

Отже, гуманістично орієнтована соціалізація студентства збагачується на шляхах здійснення крос-культурної комунікації, що істотно збагачують свідомість та досвід суб'єкта, розкривають і активізують можливості його ефективної соціалізації. Тому важливе використання живого досвіду взаємодії носіїв різних культур, пошуку і кристалізації глибинних основ крос-культурної комунікації молоді як однієї з базових умов відтворення потенціалу сучасного суспільства.

У третьому розділі - “Проблема академічної мобільності і можливості крос-культурних комунікацій в сучасних міжнародних освітніх програмах” - розглянуто особливості академічної мобільності сучасного українського студентства та його участь у міжнародних освітніх програмах.

У підрозділі 3. 1 - “Міграційні настрої сучасного українського студентства: прояв необхідності в розширенні комунікаційного простору чи симптом невкоріненості буття людини” - наголошено, що освіта набула статусу важливого засобу соціальної мобільності і є каналом масових соціальних переміщень. Інтеграція європейської освітньої системи, через положення Болонської декларації свідомо наголошує на збільшенні каналів та можливостей соціальної і професійної мобільності, особливо для студентської молоді та молодих фахівців. Але, з іншого боку, загострилася проблема конкурентноздатності української системи освіти в економічно складних умовах.

Дослідження міграційних настроїв сучасного українського студентства, їх експліцитних та імпліцитних причин, дозволило виділити як позитивні, так і негативні моменти в процесі “обміну людським капіталом” (О. Сагінова). Серед позитивних моментів, дисертантка визначила розширення комунікаційного простору, поглиблення міжкультурних та крос-культурних комунікацій серед сучасного студентства, інтернаціоналізацію освіти, залучення національної освіти до формування європейського освітнього простору. Серед негативних факторів міграційних процесів зазначено їх очевидно асиметричний характер в сучасних умовах. Дослідники міграційних процесів українського студентства зазначають, що їх важко назвати партнерськими, вони швидше подібні до стосунків донора і реципієнта (І. Чекан). До імпліцитних причин міграційних настроїв студентської молоді можна віднести проблеми самовизначення особистості, відчуження, невкоріненості буття, що особливо гостро постали у сфері освіти.

В історії європейської філософії актуалізується складна семантика феномену відчуження. Так, Р. Генон, Е. Жільсон, О. Шпенглер, Ч. Евола, А. Швейцер, Х. Ортега-і-Гасет, Г. Марсель, Ж. Еллюль однозначно характеризують сучасну культуру як відчужену від традиційних цінностей. У філософських узагальненнях філософів-екзистенціалістів і персоналістів відчуження постає як деперсоналізація людини в сучасному знеособленому суспільстві, якій притаманні почуття безсилля, абсурдності, безглуздя дійсності та самого існування, самотність і взаємна відчуженість між людьми, відчуття втрати автентичності особистості. В контексті соціальної філософії Франкфуртської школи (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Е. Фром, Г. Маркузе), відчуження тлумачиться, насамперед, як відчуження свідомості, що лежить в основі сучасних аксіологічної та гносеологічної криз. Треба наголосити, що визначальними чинниками феномену невкоріненості буття сучасного студентства є комунікативна та моральна самотність, ситуація морального страждання, що відособлює людину від інших в умовах відповідальності за здійснення вибору. Корелятом комунікативної самотності в освіті стає суто інструментальне, - утилітарне та споживацьке, - спілкування, стрижнем якого є “монологічні моделі інструментальної дії” (Ю. Габермас).

Мінімізація відчуження та феномену невкоріненості буття неможлива лише за допомогою впровадження новітніх інформаційних технологій в освіті, оскільки й сама інформація в певних соціальних контекстах є чинником, що відчужує. Нагальна необхідність гуманізації сучасного освітнього простору - це імператив урахування особливостей соціального і культурного контексту життя студентів, складності їх внутрішнього світу, їх життєвих інтересів і потреб; це створення сприятливих умов для розкриття і розвитку їх спроможностей. Вони повинні бути спрямовані на досягнення двох взаємозалежних цілей - забезпечення процесу соціалізації особистості як громадянина і члена суспільства і підтримку процесу індивідуалізації, формування творчої, всебічно розвиненої, соціально мобільної цілісної особистості.

У підрозділі 3. 2 - “Міжнародні студентські програми наукового обміну як засіб реалізації крос-культурної комунікації” - детально проаналізовано роботу основних програм та фондів, що реалізують нині процеси академічної мобільності в Україні: ТЕМПУС-ТАСІС, “Erasmus Mundus”, фонду Конрада Аденауера, програм DAAD, IREX, UGRAD та Програму стипендій ім. Фулбрайта.

Здійснено розділення їх на науково-орієнтовані програми та програми, орієнтовані на досвід. Це зумовлено тим, що одні студенти в більшій мірі зорієнтовані на отримання певного наукового досвіду, що допоможе їм в кар'єрі - тому обирають науково-орієнтовані програми. Інші, обирають програми, в яких реалізуються не тільки вдосконалення та розвиток навичок спеціальності, але у рівній мірі набуваються навички інтеграції в культурний простір іншої країни. Паралельно з фаховими знаннями, студент ставить для себе як умову володіння мовою та налагодження порозуміння з місцевою спільнотою. І це напрацювання крос-культурної комунікативної компетентності - не просто вивчення мови в аудиторії, а шліфування мови та комунікативних навичок як засобу живої комунікації в просторі культури даної країни. Серед української студентської молоді превалює вибір саме програм, орієнтованих на досвід, коли науковий обмін більшістю студентів сприймається не стільки як суто науковий, а радше в контексті отримання досвіду міжнародного спілкування.

На жаль, в Україні поки що відсутня централізована інституція, яка б ефективно регулювала міжнародні обміни у сфері освіти та науки, не існує і достовірної загальнодержавної статистики про українських студентів та молодих науковців, що виїздять закордон з учбово-науковими цілями. Особливо трагічно це сприймається при сучасному рівні розвитку техніки та технологій інфосфери.

У підрозділі 3. 3 - “Проблема академічної мобільності в сучасній Україні” - докладно розглянуто розвиток академічної мобільності в Україні. На основі інтегративного підходу здійснено комплексне соціологічне дослідження міграційних настроїв українського студентства на прикладі студентської молоді Національного технічного університету України „Київського Політехнічного Інституту”.

Розширення доступу до вищої освіти, підвищення академічної мобільності студентів та їх мобільності на ринку праці, створення системи навчання впродовж усього життя, завдання зі зближення освітніх програм і систем, що вирішується у рамках численних програм під егідою ЄС, Ради Європи тощо, сприяло напрацюванню спільних підходів до вирішення транснаціональних проблем вищої освіти. Вже нині є очевидним, що розвиток академічної мобільності неможливий без процесу інтеграції вищої школи України в світову систему освіти і науки в рамках концепції модернізації української вищої професійного освіти. Освіта під впливом процесу інтернаціоналізації життя стає все більш відкритою для крос-культурних комунікації, під впливом яких відбуваються динамічні і структурні зміни у сфері культурної діяльності, з'являються нові елементи культури і нові форми культурної активності, корегуються ціннісні орієнтири, моделі поведінки і спосіб життя. У дисертації зазначається, що розвиток крос-культурних комунікацій виступає фундаментом для будівництва єдиного простору європейської вищої освіти.

Для з'ясування особливостей процесу академічної мобільності сучасної України, автором дисертації було проведене комплексне соціологічне дослідження, метою якого був соціологічний аналіз крос-культурної комунікації студентів на особистісному рівні, що детермінується глобальною необхідністю адекватної інтерпретації змісту і специфіки інонаціональної культури як умови її розуміння. Об'єктом дослідження виступила студентська молодь України, зокрема НТУУ “КПІ”. Було з'ясовано відсутність зв'язку між курсом студента та міграційною спрямованістю або ж комунікативними характеристиками студентства. Так, 84% респондентів хотіли б виїхати за кордон з метою тимчасового навчання або стажування. Основними країнами, до яких бажали би виїхати студенти на постійне місце проживання є країни Європейського Союзу (34,1%), США (22%), Канада (14,4%), Австралія (8,8%). Найбільше переконані в тому, що навчання за кордоном є необхідною умовою професійного становлення представники студентів напряму підготовки “лінгвістика” (75%), найменше - представники гуманітарних спеціальностей (54,5%). Але загалом ситуація не дуже втішна, тому що із 84% студентів, які бажають виїхати за кордон, лише 6,4% студентів стають учасниками міжнародних програм наукового обміну або їдуть на стажування. Основними мотивами виїзду за кордон на навчання для студентів є бажання вивчити іноземну мову (59,6%), можливість побачити світ (51,5%) та досягнення більшої конкурентоспроможності на ринку праці (50,2%).

На підставі одержаних даних науково обґрунтовано, що сучасне українське студентство в основному не має на меті виїхати за кордон, принаймні на ПМП, або довгостроково. Це бажання більше зумовлене необхідністю здобуття, поглиблення та розвитку комунікативної та соціопрофесійної компетентності студентів. Хоча тенденції розвиваються не в позитивному векторі.

ВИСНОВКИ

Продемонстровано, що крос-культурні комунікації в освітньому сегменті інформаційного суспільства є тим матеріалом, який виводить на новий рівень осмислення та дозволяє виявити інноваційні складові сучасного українського освітнього простору в контексті філософії освіти.

Інформаційне суспільство у дисертації досліджується як суспільство, у якому якість життя, перспективи соціальних змін та економічного розвитку залежать від інформації та її використання. Інформаційна культура визначається як спосіб існування цього суспільства. Під інформаційною культурою авторкою, передусім, розуміється тип культури, що пов'язаний з функціонуванням інформації в суспільстві та формуванням інформаційної свідомості. Це якісно новий тип мислення, світовідчуття та світосприйняття, що дозволяє людині вільно орієнтуватися в інформаційному просторі та бути учасником нового типу комунікацій. З іншого боку, інформаційна культура визначається як показник добротності інформаційної діяльності, як якісна характеристика життєдіяльності людини в сфері отримання, передачі, збереження та використання інформації, і головне - визначається мірою гуманістичності цих процесів.

При розгляді теоретико-методологічних підходів до розкриття проблеми інформаційної культури як умови функціонування сучасної вищої освіти, дисертанткою зазначено, що міжкультурна та крос-культурна комунікація представляє собою ключовий елемент інформаційного суспільства. У контексті аналізу загальнотеоретичного матеріалу, зверненні до інтерпретації і оцінки концепту “інформаційної культури” виділено два аспекти інформаційної культури - соціокультурний та технологічний. В соціокультурному сенсі інформаційна культура - це сукупність принципів та механізмів, що забезпечують взаємодію та діалог між культурами. Стратегії крос-культурного вектору опрацювання проблеми „інформаційна культура” на новому парадигмальному рівні дозволяють об'єднати такі тенденції сучасного інформаційного простору як формування кодифікованого наукового знання, процес розвитку інтелектуальних технологій та теорії прийняття рішень.

В дослідженні доведено, що формування сучасної парадигми освіти потребує здійснення аналізу та експлікації таких понять як “комунікація”, “інтерсуб'єктивність”, “ідеальна комунікативна спільнота” та “комунікативний дискурс” в контексті комунікативної практичної філософії. Встановлено, що концептуальність значення у здійсненні творчої особистості сьогодення та майбутнього полягає у зверненні до моральної проблематики як шляху формування аксіосфери освіти, насамперед - кристалізації нових ціннісно-смислових універсалій. Таким чином, продемонстровано, що постановка та розв'язання проблем, поставлених комунікативною практичною філософією, комунікативною етикою мають суттєве значення для вітчизняної філософії освіти, вони актуалізують проблематику, пов'язану з процесами гуманізації та модернізації нашого суспільства та освітнього простору саме в контексті крос-культурної комунікації.

Виявлено, що у сучасній філософії освіти відбувається перегляд методологічних засад, тому зараз науковці активно порушують проблеми щодо зміни традиційних парадигм у навчанні та вихованні. Здійснений огляд комунікативних стратегій освіти дає можливість простежити, як кожна модель прояснює зміст тієї чи іншої проблемної ситуації в освіті. Проведено типологію освітніх стратегій та виявлені їх основні риси: надіндивідуальність, функціональність, об'єктивованість, опредмеченість, історична стабільність, динамічність, системна цілісність, розвиток, конфліктність, самозбереження та самовдосконалення, цілісно-функціональна єдність, соціальна локалізація, інституціоналізація.

Розкрито, що одним з вимірів глобалізації світового освітнього простору є зростаючі міграційні процеси серед студентської молоді. Дослідження міграційних настроїв сучасного українського студентства, їх експліцитних та імпліцитних причин, дозволили виділити як позитивні, так і негативні сторони міграційних процесів. Серед позитивних моментів, на думку дисертанта можна зазначити розширення комунікаційного простору, поглиблення міжкультурних та крос-культурних комунікацій серед сучасного студентства, інтернаціоналізацію освіти, залучення національної освіти до формування європейського освітнього простору. Серед негативних факторів міграційних процесів української студентської молоді було зазначено їх асиметричний характер. Виявлено проблеми самовизначення особистості, самотності, відчуження, ідентичності, самоідентифікації, невкоріненості буття, що особливо гостро постали у сфері освіти перехідних суспільств. Базуючись на результатах вищевказаних досліджень, в роботі запропоновано рекомендації щодо мінімізації негативних наслідків міграції студентів.

Необхідною умовою інтеграції української освіти до європейської освіти є розбудова національного освітнього простору. Його завдання, з одного боку, - забезпечувати засвоєння цивілізаційних здобутків, а з іншого - стати бар'єром культурній гомогенізації. Він має утверджувати національну ідентичність особи та її культурну самобутність.

Освітній процес є мережею людських взаємин, його учасники є відкритими для спілкування та взаємодії. Отже, крос-культурні комунікативні стратегії є тим контекстом, який зумовлює варіативність розвитку особистості та пріоритетність гуманізації освіти у сучасному інформаційному континуумі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ), Федорова І. І. Інформаційна культура в комунікативних процесах сучасного суспільства // Вісник НТУУ„КПІ” Філософія Педагогіка Психологія. - 2004. - Вип. 3(12). - С. 7-14. Особистий внесок здобувача полягає у дослідженні природи комунікативних процесів та ролі інформаційної культури в них.

2. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Зміст знаку в комунікативному просторі сучасного інформаційного суспільства. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Зб. наук. праць. Відп. ред. : М. М. Бровко, О. Г. Шутов. - К. : Видавничий центр КНЛУ. - 2006. - Вип. 18. - С. 94-98.

3. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Міграційні настрої українського студентства як особливість соціалізації сучасної молоді. // Вісник НТУУ„КПІ” Філософія Педагогіка Психологія. - 2007. - Вип. 2(20). - Ч. 2. - С. 137-139.

4. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Крос-культурна комунікація як основний засіб становлення сучасного європейського полікультурного суспільства (освітянський аспект). // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Зб. наук. праць. Відп. ред. : М. М. Бровко, О. Г. Шутов. - К. : Видавничий центр КНЛУ. - 2007. - Bип. 18. - С. 105-109.

5. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Міжкультурна та крос-культурна комунікація як основа сучасного культуротворчого процесу європейського освітнього простору. // Збірник статей до міжнародної конференції „Розвиток міжнародної співпраці в області освіти в контексті Болонського процесу”. Вісник РВНЗ Кримського Гуманітарного Університету „Проблеми сучасної педагогічної освіти”. Сер. : Педагогіка і психологія. - Ялта: РВВ РВУЗ КГУ. - 2006. - Вип. 9. - Ч. 1. - С. 209-213.

6. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Комунікативні технології в соціальній роботі. // Досвід та перспективи соціальної роботи: Україна - Німеччина: Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. (16-17 травня 2002 року, м. Київ). - К. : ІВЦ „Видавництво “Політехніка””, 2002. - С. 25-26.

7. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Комунікативні технології як невід'ємна частина процесу творчості в сучасному мистецтві. // Творчість врятує світ: Матеріали 7-ї Міжнародної науково-практичної конференції. (22-23 травня 2003 року, м. Київ) - К. : ІВЦ „Видавництво “Політехніка””, 2003. - С. 186-188.

8. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Особливості застосування комунікативних технологій в управлінській діяльності. // Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції „Сучасні проблеми управління”. (25-26 листопада 2003, м. Київ) -- К. : ІВЦ „Видавництво “Політехніка””, 2003. - C. 98-99.

9. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ), Мельник О. Л. Крос-культурна комунікація як основна ознака сучасного соціального простору. // Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності: Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції (17-18 травня 2007, м. Київ). - К. : ІВЦ „Видавництво „Політехніка”, 2007. - С. 167. Досліджено специфіку кросс-культурної комунікації як невід'ємної ознаки розвитку сучасного суспільства.

10. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) До Проблеми формування культурної політики сучасної україни. // Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції „Сучасне мистецтво - нові території” (20-21 листопада 2005, м. Київ). - К. , 2005. - C. 37-38.

11. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Крос-культурні комунікації як невід'ємна складова сучасних PR-технологій // Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції „Сучасні проблеми управління” (29-30 листопада 2005, м. Київ). -- К. : ІВЦ „Видавництво “Політехніка””, 2005. - C. 147-148.

12. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) До проблеми інтеграції системи вищої освіти України в Болонський процес. Крос-культурний аспект. // Матеріали Міжнародної науково-методичної конференції. „Вища технічна освіта: проблеми та перспективи розвитку в контексті Болонського Процесу” (26-27 травня 2005, м. Київ). - К. , ІВЦ „Видавництво “Політехніка””, 2005. - C. 98-99.

13. Коперсак К. В. (Мацик К. В. ) Болонський процес - феномен крос-культурної комунікації сучасного Європейського освітнього простору. // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції „Творчість та освіта у вимірах XXI століття. ” (12-13 травня 2005, м. Київ). - К. : ІВЦ „Видавництво „Політехніка”, 2005. - C. 142-143.