Марксистська філософія та її соціальна практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

РЕФЕРАТ

на тему: «МАРКСИСТСЬКА ФІЛОСОФІЯ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНА ПРАКТИКА»

2015р.

Зміст

1. Становлення та розвиток філософії марксизму

1.1 Генезис марксистської філософії

1.2 Суспільне буття в системі переконань К. Маркса

1.3 Ідея практики в марксистській філософії

2. Вплив філософії марксизму на історію розвитку людства у XX ст

2.1 Основні концепції марксизму та їх суттєві помилки

2.2 Проблеми людини, в філософії марксизму

2.3 Розвиток ідей про людське буття

Список використаних джерел

Анотація

В рефераті викладено суть фундаментальних ідей марксистської філософії, основні антагоністичні принципи діалектичного матеріалізму. Філософським новаторством стало матеріалістичне розуміння історії (історичний матеріалізм). Актуальним завданням для сьогоднішнього марксизму є звільнення від догм і пристосування до сучасної епохи, облік результатів науково-технічної революції і реальності постіндустріального суспільства. Суть теми достатньо висвітлена в працях К. Маркса і Ф. Енгельса. Також необхідно звернути увагу на значимість законів і категорій діалектичного матеріалізму в процесі пізнання людської дійсності.

Annotation

Described in the abstract nature of the fundamental ideas of Marxist philosophy, main antagonistic principles of dialectical materialism. Philosophical innovation was the materialist conception of history (historical materialism). Urgent task for today is to release the Marxist dogma of and adaptation to the modern era, the account of scientific and technological revolution and the reality of post-industrial society. The essence of the topics covered enough in the writings of Marx and Engels. You must also pay attention to the importance of laws and categories of dialectical materialism in the knowledge of human reality.

Вступ

Марксизм -- одна з не багатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, показати взаємозв'язок матеріального і духовного світів, об'єктивного і суб'єктивного, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Причому, -- це спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих цілей та ідеалів водночас.

Розробка К.Марксом і Ф.Енгельсом категорії практики і визначення її як людської чуттєвої діяльності зіграло важливу роль в становленні нового світогляду. Марксизм закладає основи наукової гносеології, передумовою якої служить опосередкована роль практики в будь-якому гносеологічному процесі. Іншими словами, практика є основа, мета і єдиний об'єктивний критерій знання.

Актуальність обраної теми обумовлена тим, що дослідження категорії практики має велике значення в методологічно-теоретичному відношенні для розуміння наукового характеру марксистської філософії, сутності зробленого нею революційного перевороту.

Метою даного дослідження є розкриття сутності та значення категорії практика в марксистській філософії.

Поставлена мета конкретизується в наступних завданнях:

1) дослідження генезиса марксистської філософії;

2) визначення місця суспільного буття в системі переконань К.Маркса;

3) розкриття ідеї практики в марксистській філософії;

4) аналіз основних концепцій марксизму та їх суттєвих помилок;

5) дослідження популяризації марксизму в Радянському Союзі.

Об'єктом даного дослідження являється проблема практики, яка займає важливе місце в філософії марксизму і трактується як матеріальна, предметно-чуттєва, ціле направлена діяльність людини, завдяки якій змінюється природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина.

Предметом дослідження є марксистська філософія як подолання гносеологізму через категорію практики.

Теоретичну основу дослідження складають філософські праці класиків марксизму К.Маркса, Ф.Енгельса, а також фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних вчених Хамітова Н.В., Вишневського М.І., Межцева В.М., Причепія Є. М., Тараненко В.М., Чернія А. М., Чекаль Л. А. та інших.

Структура роботи визначена ціллю та завданнями дослідження та складається з вступу, двох розділів, які включають п'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Становлення та розвиток філософії марксизму

1.1 Генезис марксистської філософії

У 40-х роках ХІХ ст. в Європі з'явився філософський напрям, який був відгалуженням німецької класичної філософії, а потім протягом півтора століття був широко відомий як марксистський.

Марксистська філософія - це система філософських ідей Карла Маркса (1818-1883), Фрідріха Енгельса (1820-1895) і їх послідовників, в основі якої лежить діалектико-матеріалістичний підхід до пізнання і практики.

К. Маркс та Ф.Енгельс вийшли з німецької класичної філософської школи, свого часу формувались як послідовники Г.Гегеля та Л.Фейєрбаха, але після завершення вивчення класики творчо переосмислили ідеї учителів і створили власну філософську школу.

Марксизм реалізує основну інтенцію філософії Нового часу - досягнення тотожності об'єкта і суб'єкта - через перетворюючу практичну діяльність людини. Пізнання - центральний процес в діалектиці Г. Гегеля - в марксистській філософії стає підпорядкованим, вторинним моментом практики, яка, власне і є головною філософською ідеєю К. Маркса і Ф. Енгельса.

Слід зауважити, що марксизм -- це така система поглядів, яка спирається на практику людства, її осмислення. Це дозволило марксизму підійти до філософії не лише як до любомудрія і «душі культури», розумінню її як властивості людського розуму, але побачити те, що у вельми абстрактній формі сформулював ще Арістотель -- «бути вченням про найбільш загальні принципи буття і пізнання», досліджувати ці принципи як закони природи, суспільства і людського мислення.

Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. Шлях до побудови такого суспільства К. Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною «відчуження» людини) [1, с. 153].

Від попередніх вчень філософія марксизму відрізняється насамперед предметом дослідження. Вона зосереджує увагу на тому, що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнання, що об'єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їхнього розвитку. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знанням про все. Філософія марксизму чітко визначає своє ставлення до конкретних наук. Вона використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання. Це добре показано Ф.Енгельсом у праці "Діалектика природи" (1873-1886 pp.). Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, К.Маркс і Ф.Енгельс включають до предмета філософії також людину, практику, відношення "людина -- світ".

У роботі "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" (1886 p.) Ф.Енгельс висуває ідею, що філософія в цілому як форма суспільної свідомості й кожна філософська концепція зокрема, незалежно від часу її створення та проблем, що аналізуються, завжди ставлять одне й те ж питання, яке він називає основним питанням філософії (основним філософським питанням). Його суть -- відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись як єдність двох сторін:

1) що існувало раніше -- свідомість, дух чи матерія (питання про первинність і вторинність);

2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об'єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаваність).

Ідея Ф.Енгельса про основне філософське питання має в собі певний евристичний потенціал, оскільки дає можливість певним чином класифікувати філософські школи і напрямки.

Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, називають ідеалістами. Ідеалізм, у свою чергу, постає у двох формах -- суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний ідеалізм бачить першооснову буття у свідомості суб'єкта. Об'єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об'єктивно, поза суб'єктом. Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на два табори: тих, хто визнавав можливість пізнання людиною навколишнього світу і отримання об'єктивно істинного знання про нього, і тих, хто таку можливість заперечував. Філософів, які заперечують можливість пізнання, називають агностиками, а відповідну філософську течію -- агностицизмом. З часом основне філософське питання у філософії марксизму набуло статусу фундаментального методологічного принципу.

Вся історія філософії почала розглядатись через призму боротьби матеріалізму та ідеалізму. Марксизм став на бік матеріалізму й піддавав нищівній критиці не тільки "чистий" ідеалізм (як, наприклад, у Платона чи Г. Гегеля), а й будь-які щонайменші відхилення в його бік. За межами марксизму переважна більшість філософів не поділяла і сьогодні не поділяє думки, що відношення свідомості до матерії, духу до природи є центральною філософською проблемою, основним філософським питанням. Це підтверджується історією розвитку всієї світової філософії.

Творці марксизму використовують матеріалістичні ідеї античної філософії, епохи Відродження, Нового часу і Л.Фейербаха, але йдуть значно далі. Критикуючи Л.Фейербаха за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, вони критично переосмислюють її, повертають обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика -- матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості (як у Г.Гегеля), а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є, наприклад, фундаментальна праця К.Маркса "Капітал" (1857-1867 pp.), праця Ф.Енгельса "Діалектика природи", багато інших. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії -- діалектичний матеріалізм.

1.2 Суспільне буття в системі переконань К.Маркса

К.Маркс та Ф.Енгельс, творчо переосмисливши ідеалістичну діалектику Г.Гегеля, дійшли висновку, що їх учитель остаточно сформував діалектику не як теорію розвитку ідеї, «Світового Духа» чи ще чогось містичного, а практично відкрив теорію розвитку буття. Для того щоб зробити метод Г.Гегеля універсальним, необхідно було довести, що закони діалектики функціонують не лише у сфері ідей, у сфері розуму, мислення, а й у сфері природного та суспільного буття. Це завдання виклав Ф.Енгельс у роботах «Анти Дюрінг» та «Діалектика природи». Поява цих робіт стала значним внеском марксизму в онтопологію та гносеологію, таким чином сприявши удосконаленню сучасних уявлень, які доповнили теорію буття. Щодо гносеології формування діалектичного методу пізнання та введення в теорію пізнання поняття практика були вагомим доробком у цю складову філософії.

Суспільне буття в системі переконань К.Маркса - не філософська, а науково-історична категорія. Його теорію суспільного буття не можна назвати тому і філософською онтологією. Питання про суспільне буття вирішується К.Марксом за допомогою не філософського (метафізичного) прийняття абстрактної природи людини (наявність такої природи їм категорично заперечується), а наукового вивчення реально існуючої соціальної дійсності в її історично конкретній формі прояву. Бути для людини рівнозначно тому, щоб жити, тобто відтворювати себе, у тому числі і фізично, в рамках історично заданих умов і обставин. Суспільне буття не можна вигадати, його можна лише виявити в системі існуючих на даний момент суспільних зв'язків і стосунків. За часів К.Маркса ця система набула вигляд «цивільного», або буржуазного, суспільства, в якому суспільне буття людини з'являється не в безпосередньо людській, а упредметненій (або відчуженою від самої людини), - товарно-грошовій - формі. У такому вигляді воно і розглядається політичною економією. Завданням історичної науки є в даному випадку виявлення за речовими стосунками стосунків самих людей, що в плані теоретичному означає «критиці політичної економії».

Такою наукою і займався К.Маркс. Його цікавив не сам по собі процес виробництва капіталу (чим би тоді він відрізнявся від звичайного економіста), а схований за ним історично конкретний спосіб виробництва людьми свого суспільного буття. На відміну від природного буття суспільне буття існує не як щось незмінне, повністю завершене і таке, що остаточно склалося на самому початку історії, а як здійснюваний ними в часі процес виробництва свого життя. Про людей взагалі треба судити не по тому, що вони думають про себе, а що реально роблять. У якості не лише мислячих, але і діючих істот вони не лише пізнають, але і постійно перетворюють своє буття. Питання суспільного буття є перш за все практичне питання, що стосовно науки означає його звернення до історичної реальності у всій його мінливості і конкретності [3, 59-60].

Основу історичної реальності, її субстанцію К.Маркс шукає, таким чином, в практиці, розуміючи під нею всю (а не лише економічну) людську діяльність, узяту «у формі дійсності». Світ, в якому живе людина, -- не природний (як у попередніх матеріалістів) і не духовний (як в Г.Гегеля), а практичний, тобто одночасно чуттєво предметний і творчо мінливий. Матеріалізм К.Маркса можна назвати тому практичним матеріалізмом (він так і називав його): на відміну від споглядального матеріалізму дійсність існує для нього не «у формі об'єкту», або «у формі споглядання», а як «людська чуттєва діяльність, практика», або «суб'єктивно»[6, с. 1].

Якщо старий матеріалізм виводив людину за межі дійсного світу, ставив її в положення зовнішнього спостерігача, то практичний матеріалізм поміщає людину в центр світу (як його творця), перетворюючи тим самим останній в «неорганічне тіло людини» [3, 60].

1.3 Ідея практики в марксистській філософії

Про необхідність введення у філософію ідеї практики, К.Маркс вперше говорить в роботі «Тези про Фейєрбаха», де критикує матеріалізм Фейєрбаха за його споглядальний характер. «Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його», при цьому йдеться саме про матеріальне перетворення світу -- практику або предметно-практичну діяльність.

К.Маркс і Ф.Енгельс висувають категорію практики як основну категорію своєї філософії. Тут проявляється принциповий матеріалізм К.Маркса і Ф.Енгельса в розумінні людини і суспільства -- бо практика є «матеріальна діяльність, від якої залежить будь-яка інша діяльність: розумова, політична, релігійна і т. д.» [11, с.65].

Практика - це предметна діяльність, що має наступну структуру: потреба - мета - мотив - власне доцільна діяльність - засоби - результат.

Практика первинна і визначає духовний світ людини, її культуру. Вона має суспільний характер, служить основою спілкування між людьми.

Практика історична, її способи і форми змінюються в часі, стають усе більш витонченими, сприяють прояву самих різних сторін людської суті, дозволяють відкрити у навколишньому світі усі нові сторони.

Таким чином, К. Маркс і Ф.Енгельс відзначили різні підходи до розуміння практики:

- практика -- предметна діяльність;

- практика -- це діяльність людей, направлена на перетворення природи і суспільства;

- практика -- це суспільно-історична діяльність людей;

- практика -- характеристика людської життєдіяльності.

Для К.Маркса основними видами практики були: «обробка природи людьми», тобто матеріально-виробнича діяльність, і «обробка людей людьми» -- соціально-перетворююча діяльність. К. Маркс називає суспільне життя практичною по суті, завдяки тому, що основою всього суспільного життя вважає трудову діяльність людей.

Праця як діяльність по зміні природи і суспільних стосунків - це сутнісний параметр буття людини. Синонімом праці, категорією, що конкретизує поняття праці, у К. Маркса і Ф.Енгельса виступає практика. Під нею вони розуміли чуттєво-предметну, цілеспрямовану діяльність людини, орієнтовану на освоєння і перетворення умов його існування і паралельно з цим, - на вдосконалення самої людини [8].

Змінюючи світ, людина одночасно змінює себе, всю суму своїх стосунків з іншими людьми. Збіг зміни обставин із зміною самої людини К. Маркс і називав практикою, навіть революційною практикою, розуміючи під останньою не політичний акт захвату влади, а іманентний самій дійсності спосіб її історичного існування. В ході практичної діяльності змінюється не лише об'єкт, але і суб'єкт діяльності, тобто сама людина, що діє.

Сьогодні при визначенні практики все частіше використовуються категорії суб'єкта і об'єкту, до яких звернувся К.Маркс в своїх «Тезах про Фейєрбаха».

«У практиці слід шукати відповідь на питання про те, що таке історія. У будь-якому випадку вона є історія не просто речей або ідей, але самих людей, історія їх зміни і розвитку в процесі здійснюваної ними трудовій діяльності »[3, с. 61].

Але в якому сенсі люди взагалі можуть мінятися, розвиватися, ставати іншими? Йдеться, очевидно, про зміну їх не фізичної або психічної (що швидше відносилося б до історії природи), а якийсь зовсім іншої природи. Як природні істоти ми мало чим відрізняємося від людей минулих епох. Проте без розвитку людини була б неможлива і його історія. У чому ж полягає цей розвиток?

Тут ми підходимо до того, що К.Маркс вважав своїм головним відкриттям. Люди змінюються у міру того, як змінюються їх стосунки один з одним, тобто як перш за все суспільні істоти. Тварини після багатьох років залишаються тими, ким були на самому початку (у гіршому випадку вони вимирають), людина ж, зберігаючи свою фізичну і психічну подобу в більш менш незмінному вигляді, змінює форму свого суспільного буття, тип суспільства, в якому живе. В процесі праці вона створює не просто корисні для себе речі -- продукти харчування, одяг, житло, знаряддя праці і ін. (про це знали задовго до К.Маркса, і тут не було жодного відкриття), але і свої стосунки з іншими людьми, отже, саму себе як суспільну істоту.

У листі до І.Анненкову від 1846 р., що містить критику П.Прудона, К.Маркс писав: «Пан Прудон дуже добре зрозумів, що люди виробляють сукно, полотно, шовкові тканини, і не велика заслуга зрозуміти так мало! Але чого пан Прудон не зрозумів, так це того, що люди згідно своїм продуктивним силам виробляють також суспільні стосунки, при яких вони виробляють сукно і полотно» [9, с. 410]. До цього Маркс додає: «Ще менше зрозумів пан Прудон, що люди, що виробляють свої суспільні стосунки, відповідно своєму матеріальному виробництву, створюють також ідеї і категорії, тобто відвернуті, ідеальні вирази цих самих суспільних стосунків» [9, с. 410].