Марксистська філософія та її соціальна практика

Маркс відкрив тим самим суспільну природу праці (або суспільна праця), що полягає в її здатності створювати не просто речі, але у формі речей відношення між людьми. Які ці стосунки на даний момент, залежить не від свідомості і волі людей, що вступають в них, а від рівня розвитку їх продуктивних сил, включаючи знаряддя і засоби праці. Але створені вони проте самими людьми, що беруть участь в реальному процесі виробництва.

На відміну від тварин людина здатна створювати не лише те, в чому має потребу сама або її пряме потомство, але чого потребують інші, з ким вона не зв'язана узами кровної спорідненості або територіальної близькості. Тим самим вона здатна працювати через свою не лише органічну, але і суспільну потребу, яка існує для неї у вигляді не несвідомого потягу або інстинкту, а усвідомленої мети. Виробляючи для інших, вона виробляє свої стосунки з іншими, хоча дана обставина залишається для неї до певного часу прихованою і не проясненою. У реальному житті ці стосунки можуть з'являтися для людини як зовнішня необхідність, як чужа їй сила, з якою вона вимушена рахуватися і до якої повинна пристосовуватися. Тут виникає важлива для К.Маркса тема відчуження праці, яка разом з темою практики утворює основу його розуміння історії [3, с. 62-63].

У «Економічно-філософських рукописах 1844 роки» К.Маркс багато уваги приділяє проблемі практики. Він підкреслює, що історія промисловості і предметне буття промисловості, що виникло є «розкритою книгою людських сутнісних сил» [7, 102]. Таким чином, результатом практики є зміни матеріальних і інших суспільних стосунків, що ґрунтовно досліджує К.Маркс в «Капіталі».

Ряд філософів - і навіть марксистів - теорію так само вважають практикою. Дійсно, теорія народжується з практики, реалізується в практиці, підтверджується нею і одночасно впливає і робить вплив на неї.

Між практикою і теорією існує тісний взаємозв'язок за наступними пунктами:

- Практика є джерелом теорії, виступає в ролі "замовника" тих або інших розробок. Речі, що не мають практичного значення, розробляються украй рідко.

- Практика є критерієм істинності теорії.

- Практика - мета будь-якої теорії.

- Практика як цілісний процес описується за допомогою категорій опредмечування і розпредмечування.

Опредмечування - це процес, в якому людські здібності переходять в предмет і втілюються в ньому, завдяки чому цей предмет стає людським предметом. Діяльність опредмечується не лише у зовнішньому світі, але і в якостях самої людини.

Розпредмечування - це процес, в якому властивості, суть, логіка предмету стають надбанням людини. Людина привласнює форми і вміст попередньої культури.

Діалектика опредмечування і розпредмечування у філософії марксизму наглядно демонструє структуру практики, показує механізми спадкоємності в розвитку культури [8].

Категорія «практики», введена марксистською філософією в аналіз процесу пізнання (основа, мета пізнання і критерій істини), дозволила не лише здолати агностицизм, але і зв'язала воєдино концепцію матеріалістичного розуміння історії з гносеологією, сприяючи їх глибшій розробці.

Одночасно категорія практики з'явилася фундаментальною і для розгляду проблем онтології. Так, по Марксу, розкриття суті свідомості передбачає вказівка на віддзеркалення в нім перш за все матеріального життя людей і всіх умов їх суспільного буття.

Отже, проблема практики займає важливе місце в філософії марксизму. Вона трактується як матеріальна, «предметно-чуттєва, ціле направлена діяльність людини, завдяки якій змінюється природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина» [2, с. 127].

Таким чином, К.Маркс, показуючи, що все суспільне життя є, по суті, практичним, розглядає всі явища і процеси, з якими взаємодіє соціальний суб'єкт, як результат справжньої або передуючої людської діяльності, в складній взаємодії її практичних і теоретичних, об'єктивних і суб'єктивних моментів.

2. Вплив філософії марксизму на історію розвитку людства у ХХ ст

2.1 Основні концепції марксизму та їх суттєві помилки

Аналізуючи процес розвитку товарного виробництва, К.Маркс доводить, що найвищого рівня це виробництво досягло за умов розвитку капіталізму в Європі. З економічного та соціально-політичного аналізу тогочасного суспільства він робить кілька висновків, які були сприйняті певними верствами суспільства як основа світогляду працівників і пролетаріату конкретно. Основні положення К.Маркса, які поширювалися у той час як найновіше відкриття:

1. Незважаючи на колосальний розмах розвитку виробництва та значні досягнення в різних сферах суспільного життя, попри буржуазні революції, за умов капіталізму людство не змінилось на краще. К.Маркс намагався розкрити соціально-економічні передумови важкого становища абсолютної більшості населення -- трудящих верств та шукає шляхи виходу з суперечностей, котрі потрясають суспільство.

2. Основою соціальної несправедливості, котра є реальністю капіталізму (як і всіх класових попередніх періодів розвитку людства), є відчуження, що набуло глобального характеру. Загальним виявом відчуження є перетворення людської діяльності на чужу, руйнівну щодо людини силу. За умов капіталізму праця відчужується від робітника, власність від більшості людства, всі інші людські якості відчужуються у процесі виробництва та розподілу виробленого продукту. Людина позбавляється людяності в основній сфері діяльності -- у праці та у сфері розподілу, а лишається людиною тільки у сфері споживання.

Якщо практика затверджує центральну роль людини в світі, ставить її в положення творця і господаря цього світу, то відчуження робить її істотою, в усіх відношеннях підневільною і пригноблюваною, убачаючою в світі постійну загрозу своєму існуванню і свободі. «Практика і відчуження -- це як життя і смерть: перша не має кордонів в своєму самоздійсненні, друге обмежує людину аж до її повного виключення з суспільного життя» [3, c.63].

3. Основна причина відчуження -- приватна власність на засоби виробництва та породжена нею капіталістична (ринкова) економіка, за умов якої все стає товаром від предметів споживання та продуктивних сил до людських властивостей, здібностей і навіть переживань. Ця ж приватна власність поділяє людей на експлуататорів та експлуатованих, які споконвічно непримиренні антагоністи. Класи -- антагоністи - перебувають в стані постійної боротьби, і саме ця боротьба є головною рушійною силою розвитку суспільства.

У тій чи іншій мірі цей критичний аналіз капіталістичного суспільства був результатом наукового аналізу не лише К.Маркса, а і його попередників, та К.Маркс показав суперечності капіталізму середини XIX ст. особливо рельєфно. Він не зупинився на аналізі цих суперечностей і запропонував механізм їх подолання.

1. На основі діалектичного аналізу капіталістичної системи соціальних стосунків К.Маркс доходить до висновку, що зміни на краще у житті суспільства можливі лише за умов знищення приватної власності і пов'язаної з нею капіталістичної економіки. На зміну капіталізму повинен прийти комунізм. Шлях переходу до комунізму -- світова пролетарська революція.

2. К.Маркс, на його думку, виявив силу, здатну реалізувати завдання прогресивного перетворення суспільства. Такою силою він вважав пролетаріат як «могильника капіталізму».

3. Результатом пролетарської революції повинна бути держава диктатури пролетаріату, котра і здійснить побудову комуністичного суспільства.

Таким чином, вищим рівнем практики К.Маркс і Ф.Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких народних мас вважалася тим важелем, за допомогою якого ця філософська теорія могла реалізуватись.

Слід зауважити, що К.Маркс, виходячи з конкретної європейської ситуації середини XIX ст., висунув привабливу для тогочасної революційної інтелігенції концепцію кардинального перетворення суспільства, що формально ґрунтувалась на гуманістичних засадах, бо йшлося про створення суспільства загальної справедливості. Ця концепція заволоділа розумом тієї частини європейської еліти, котра шукала виходу з суперечливої ситуації капіталістичної дійсності, і значна частина прихильників комунізму почала пропаганду марксизму в робітничому середовищі. Як показала подальша історія, ця концепція виявилась помилковою, робітничий клас не лише втратив свою революційність, а й виявився нездатним до нової соціальної творчості. Та в середині XIX ст. під впливом марксизму сформувались політичні течії послідовників соціалістичних та комуністичних ідей, у рамках яких почали формуватись політичні партії, які згодом відігравали значну роль у політичному житті та зробили багато для розвитку демократичних засад організації суспільного життя.

Незважаючи на значну привабливість та певну популярність, концепція марксизму мала ще низку суттєвих помилок. Перша з них - це ідея насильницького створення суспільства, в якому буде реалізовано гуманістичні ідеали. І це попри те, що сам К.Маркс відводив насильству лише роль «повивальної бабки» за умов, що суспільство «вагітне» новим способом свого існування. К.Маркс вважав, що «Європа вже готова до комуністичного перетворення і справа лише за революційним поштовхом до нової історії людства» [2, с. 128].

Друга хибна теза К.Маркса в тому, що він, шукаючи шляхів реалізації просвітницьких ідей, намагався знайти засоби знищення приватної власності на засоби виробництва і в такий спосіб реалізувати споконвічне прагнення людства до соціальної справедливості. Приватна власність на засоби виробництва формувалась протягом тисячоліть і, як засвідчила практика XX ст., виявилась найефективнішим методом ведення господарської діяльності, а досягнення соціальної справедливості належать не у сфері виробництва, а у сфері соціального регулювання.

К.Маркс процес переходу до комунізму вважав справою передових, розвинених країн, які спільно розпочнуть еру пролетарської революції і пролетарського перетворення капіталізму на комунізм.

2.2 Проблеми людини, в філософії марксизму

Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини. Вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин.

Проблема людини у марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження. Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. К.Маркс і Ф.Енгельс запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, -- знищення приватної власності на засоби виробництва. Це можна здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності -- власності всіх і кожного водночас, суспільної за своїм характером.

Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить червоною ниткою через увесь марксизм. Суспільством соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У творах К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватної до суспільної власності, -- робітничий клас, пролетаріат.

Сьогодні можна сказати, що комуністичний суспільний ідеал так і не знайшов адекватної реалізації на практиці ні за життя фундаторів марксизму, ні після їхньої смерті, хоча спроб було немало. Теорія виявилась безсилою матеріалізуватись.

Важливою стороною філософії марксизму стала розробка проблеми практики. У цьому вченні практика трактується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюються природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищим рівнем практики К.Маркс і Ф.Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. По суті вся марксистська філософія -- це спроба раціонально обґрунтувати шляхи зміни світу на кращий. Вона стала духовною зброєю в руках тих, хто бажав кардинальної зміни суспільного ладу. Але результати застосування цієї зброї виявились трагічними.

Одна із особливостей марксистської філософії її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці.

2.3 Розвиток ідей про людське буття

У другій половині XX ст, істотно змінилося планетарне обличчя світу. Актуальною реальністю стали глобальні проблеми екології, енергетичного І сировинного потенціалу, народонаселення та його забезпечення. Численні дослідження, особливо доповіді Римського клубу, викликали сумнів щодо здатності людства розв'язати ці проблеми в рамках культурної парадигми, де моє "Я" протистоїть усьому світові, де воно приречене на вічну боротьбу з природою і з собі подібними, де люди реалізують принцип "людина людині вовк", мріючи про принцип "людина людині Бог".

Соціально-економічні, соціально-політичні, і духовні кризи привели до переоцінок тієї філософської спадщини, яка канонізувала культурну парадигму протистояння "Я" і "не-Я". Остання була підготовлена філософією антропоцентризму. Вона зароджується в рамках філософії епохи Відродження, розвивається у філософії Нового часу і філософії Просвітництва, набуває статусу філософської концепції в німецькій класиці, стає практичною Ідеєю у філософії марксизму.

Вихований німецькою класичною філософією, К. Маркс не тільки прийняв парадигму протистояння "Я і не-Я" переніс її на людину, розглядаючи її лише як суб'єкт і продукт історії. Погляд на людину як на діяльну істоту, яка розв'язує проблему хліба, одягу і даху над головою, здавався природним і самодостатнім.

Проблема сутності людини, її екзистенціальні виміри були в основному-в фокусі наукових інтересів молодого Маркса. В подальшому увага зосереджувалася на аналізі форми власності, структури виробництва та ін.

Функціональне ставлення людини до світу і світу до людини приводить до того, що цінність людини визначається не її екзистенцією, а лише сумою знань, навичок І здібностей в освоєнні навколишнього середовища. Справжній світ людини виявився незатребуваною можливістю. На нього звертали увагу лише окремі філософи. "Людству треба було пройти шлях у 150 років, здійснити ряд революцій у продуктивних силах суспільства, відчути "дихання" глобальних проблем, щоб філософське питання екзистенції трансформувати в проблему буденної свідомості: "мати чи бути"»[6, 186]

Оскільки філософія марксизму успадкувала соціалістичні ідеї, практичне втілення яких у життя через догматизацію цього вчення породило соціальні тупики, це призвело не просто до переоцінки філософської спадщини, а й до перегляду насамперед ряду фундаментальних його принципів.

Історично склалися такі суперечливі позиції: соціалістична ідея з самого початку тупикова, а філософія марксизму - це суцільна помилка; історична практика побудови соціалізму не була адекватним відбиттям теорії марксизму; марксизм - абсолютна істина, придатна для всіх народів і на всі часи.

Така суперечливість зумовлює необхідність старанного аналізу філософської спадщини марксизму.

XIX ст. увійшло в історію людства як епоха класичного капіталізму. Змінивши дикість і варварство, цивілізація несла людству надію на краще майбутнє. Ця надія зв'язувалася з успіхами Розуму. Проте якщо становлення цивілізації проходило, осяяне світлом розуму, то подальший розвиток породив сумніви як у безмежних можливостях розуму, так і в практиці "царства людини" на землі. Раціоналізм стосовно природи обернувся на бездуховність у ставленні до людини. Експлуатація природи знайшла своє продовження в експлуатації людини людиною. Раціоналізм завершується утвердженням відчуження суспільства і природи, суспільства і людини.

Проблема відчуження суб'єктивно має вік, що дорівнює вікові тієї людини, яка усвідомила свій відчужений стан. Феномен відчуження дістав різну інтерпретацію в діапазоні від міфологічної до філософської. Поняття "відчуження" еволюціонувало від метафори в античній філософії до категорії в німецькій класичній філософії. Ця нова філософська категорія стала стрижнем побудови філософської системи Гегеля, де проглядаються три взаємопов'язаних види відчуження: як втілення ідеї у форму свого інобуття, як опредмечування об'єктивного духу в громадських інститутах, як уречевлення суб'єктивного духу в процесі і результатах людської діяльності. Втілення, опредмечування й уречевлення мають байдужий, нейтральний характер; сприймаються як норма, яка тільки за певних умов може набути своєї протилежності, стану "чужості".

Прийнявши "естафету" від Гегеля, К. Маркс конкретизує ідею відчуження, розглядаючи її крізь призму такого економічного фактора, як відчужена праця. Здійснивши аналіз капіталістичного способу виробництва і показавши, що "буржуазне суспільство розвивається в рамках товарного виробництва, товарно-грошових відносин та владних структур" [7,151], які закріплюють їх, Маркс продемонстрував конкретний характер відчуження процесу праці, результатів діяльності людини, перетворення їх на самостійну панівну і ворожу силу, яка в багато разів посилюється в умовах - потрійної фетишизації товару, грошей і капіталу.

Визначивши відчуження як втрату людиною самої себе, й також дослідивши механізм цього явища, Маркс зробив перший висновок: капіталізм, що утвердився І довів свою перевагу над феодалізмом, не тільки не подолав відчуження, а й довів його до рівня тотальності.

Якщо Гегеля цікавить відчуження як об'єкт філософського аналізу, то Маркс досліджує феномен відчуження лише як аномалію, що підлягає усуненню. Звідси другий висновок: вся історія людства е рух від відчуження до свободи; Саме в рамках цього висновку оформляється одна з ключових проблем філософії марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною.

Основними теоретичними джерелами марксизму стали німецька класична філософія, англійська політична економія і французький утопічний соціалізм.

Найвизначнішим досягненням німецької класичної філософії стало вчення про розвиток. Проте оскільки Гегель розглядає розвиток як позачасовий процес само здійснення абсолютного духу, то діалектику Гегеля не можна було застосовувати практично.

Історична заслуга класичної політекономії полягає в тому, що вона розробила основи трудової теорії вартості. Однак вона не змогла оцінити перехідний характер конкретного способу виробництва.

Досить гостро критикували класичний капіталізм соціалісти XIX ст. Та сподіваючись лише на освіту як на основний засіб подолання всіх соціальних безладь, вони ввійшли в історію як соціалісти-утопісти.

Принципова відмінність філософії марксизму від найближчих його попередників полягає в тому, що К. Маркс і Ф. Енгельс зробили спробу: поєднати матеріалізм і діалектику, критично переопрацювавши діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєр-баха; застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства; визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про готовність служити їй.

Спочатку Маркс поділяв основні ідеї філософії Гегеля і примкнув до лівого крила молодогегельянців, котрі вбачали своє завдання в буржуазній інтерпретації гегелівської спадщини. Та вже докторська дисертація Маркса свідчить про незадоволення позицією ідеалізму і звернення до матеріалізму та просвітницького гуманізму, а знайомство з книгою Л. Фейєрбаха "Сутність християнства" остаточно сприяло вибору на користь матеріалізму. Робота у редакції "Рейнської газети" примусила Маркса кардинально переглянути своє ставлення не лише до філософії Гегеля, а й до філософії Фейєрбаха. Розглядаючи конкретні соціально-економічні проблеми, Маркс звернув увагу на відчуження як на особливий прояв антагоністичної природи такого суспільного виробництва, де виправдовується будь-яка сваволя, а людина зводиться до стану худоби.

На відміну від Гегеля, який вважав феномен відчуження за деградацію абсолютної ідеї на одному з етапів розвитку її, і на відміну від Фейєрбаха, для якого відчуження є чимось похід ним від людської біологічної природи, Маркс розглядав відчуження як наслідок певних історичних та економічних умов і суспільних відносин, в яких живе та діє людина.

Особисті спостереження і вивчення політекономії, зокрема книги Дж. Мілля "Основи політичної економії", дали Марксу змогу зробити висновок, що у світі, де все купується і продається, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.

Праця створює всі багатства суспільства. Взявши цей реальний економічний факт за висхідний пункт свого аналізу, Маркс звертає увагу на суперечливий характер праці. З одного боку, праця виступає як процес взаємодії людей, спрямований на опанування навколишньої природи з метою задоволення власних потреб. З іншого боку, праця - це виснаження тіла і духу, засіб відчуження людей. Інакше кажучи, праця може приносити як задоволення, так І страждання. І все це залежить не стільки від змісту праці, скільки від стану тієї сукупності суспільних відносин, в яких вона здійснюється. Ця сукупність суспільних відносин зрештою визначає свідомість, поведінку людини і насамперед ставлення її до праці. За певних суспільних відносин людина втрачає здатність до творчості, до того, що робить її справжньою людиною. З суб'єкта діяльності вона перетворюється на засіб діяльності. Внаслідок цього праця відчужується від її результатів, вони перетворюються па самостійну систему, яка панує над робітником і яка ворожа йому.

Пов'язавши відчуження з особливим характером праці, Маркс довів, що відчужена праця є історично перехідною формою на шляху перетворення праці на необхідність І потребу. Цей різновид праці характеризується тим, що він здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать робітникові; що продукт праці є власністю господаря цих засобів; що у процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. За цих умов праця протистоїть людині як ворожа сила.

Аналіз відчуженої праці став однією з істотних передумов розробки Марксом матеріалістичного розуміння історії, наблизив його до розкриття таємниці класичного капіталістичного способу виробництва, дав можливість визначити місце матеріального виробництва у системі суспільного виробництва, виявити залежність суспільної свідомості від суспільного буття, розкрити сутність приватної власності та історичний характер, її, дати нове розуміння проблеми суспільного розвитку як руху від відчуження до свободи.

Досліджуючи відчуження продукту праці І процесу праці, родового життя людини та відчуження її від Іншої людини, Маркс показав, що причину відчуження слід шукати в історично означених відносинах власності у суспільстві. На підставі аналізу класичного капіталістичного способу виробництва Маркс дійшов висновку, що за умов абсолютного панування приватної власності людина втрачає власну унікальність, перетворюючись на функцію виробництва, на часткову людину. Маркс звертає увагу на той факт, що вироблена споживна вартість, включена до сфери обміну, відразу ж перетворюється на мінову вартість. Нова вартість трансформує конкретну в абстрактну, породжуючи товарний фетишизм. Потрапивши в залежність від світу речей, людина марно намагається повернути свою самостійність. Однак товарний фетишизм - це лише перше коло земного пекла, це лише засада для відчуження, яке закріплюється товарно-грошовими відносинами.

Процес персоніфікації суспільних відносин і деперсоніфікації людей завершується. Відносини між людьми перетворюються на безликий функціональний зв'язок. Це відношення між двома абстракціями, двома живими машинами, які прислуговують одна одній, підтверджує відомий американський філософ Е. Фромм: "Роботодавець використовує робітника, що працює за наймом; торговець - своїх покупців. Кожен є предметом споживання для когось" [8,85].

За умов повної персоніфікації суспільних відносин, коли людина зводиться до рівня суспільної функції, суспільне виробництво виступає "виробництвом її небуття, її влада над предметом виявляється владою предмета над нею, а сама вона, володар свого витвору, виявляється рабом цього витвору".

Людина лише тоді стає творцем історії, коли скасовує відчуження, пов'язане з певними швидкоплинними різновидами власності, і повертає свою справжню сутність. Ця проблема може бути вирішеною лише на третьому "поверсі" комунізму, який передбачає скасування приватної власності винятково на засадах збереження і розвитку всього багатства людської культури. Такий комунізм, на думку Маркса, рівний завершеному гуманізмові, бо "він є справжнім вирішенням суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, справжнім вирішенням суперечності між існуванням та сутністю, між уречевлюванням і - само стверджуванням, між волею і необхідністю, між індивідом і родом.

Розуміючи історію як самотворення людини, Маркс вважав, що з комунізмом вона тільки починається, продовжується вона в суспільстві гуманізму, де домінують не виробничі, а справжні людські відносини, де Ідеалу служіння власності протистоїть ідеал вільної людини. Комунізм Маркс розглядає не як мету, а як спосіб, засіб ліквідації тотального відчуження і повернення людини до самої себе. На місце абстрактної людини Фейер-баха Маркс ставить стосунки робітника і капіталіста, які за умов фетишизації товару, грошей та капіталу функціонують як уособлена праця і як втілений капітал. Цей хибний світ, де люди Існують немовби функції, де речі панують над творцем, де персоніфікація суспільних відносин означає деперсоніфікацію, дегуманізацію людей, Маркс згодом докладно проаналізує в "Капіталі" і підготовчих до нього рукописах.

Образи, що народилися в "Економічно-філософських рукописах",- набудуть у "Капіталі" ще більш яскравих та вражаючих обрисів. Найвищою цінністю суспільства Маркс проголошує людину. Знищення приватної власності він вважає засобом реалізації цього ідеалу. Подальший розвиток людства доведе, однак, що скасування приватної власності як умов експлуатації необхідне, але ще недостатнє для привласнення людьми своєї людяності.

Висновки

Формування і розвиток категорії практики основоположниками марксизму було закономірним процесом становлення нового світогляду. К.Маркс і Ф.Енгельс висувають категорію практики як основну категорію своєї філософії.

Практика в марксизмі виступає тим суспільним буттям, від якого залежить і яке відображає суспільна свідомість -- у вигляді різних форм духовної і духовно-практичної діяльності.

Можна з повною впевненістю сказати -- К.Маркс прийшов до категорії практики й ідеї комунізму через категорію відчуження людини. Практика і відчуження -- це як життя і смерть: перша не має кордонів в своєму самоздійсненні, друге обмежує людину аж до її повного виключення з суспільного життя.

Вищим рівнем практики К.Маркс і Ф.Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких народних мас вважалася тим важелем, за допомогою якого ця філософська теорія могла реалізуватись.

Глибинна суперечність марксистської філософії полягає у внутрішньому активізмові цієї філософії, що прагне стати ідеологією, протистоїть вчення про суспільну свідомість як відображення матеріальної практики. Суспільній свідомості і філософії як її елементу надається лише відносна свобода -- це свобода пізнання й інтерпретації.

По суті вся марксистська філософія -- це спроба раціонально обґрунтувати шляхи зміни світу на кращий. Цій ідеї підпорядковані всі її складові -- онтологія, гносеологія, діалектика та ін. Вона стала духовною зброєю в руках тих, хто бажав кардинальної зміни суспільного ладу. Але результати застосування цієї зброї виявились трагічними.

Виникнення і розвиток марксистської філософії, без сумніву, є якісним стрибком в історико-філософському процесі. Багато складних проблем буття людини, суспільства, природи, розвитку науки, методології пізнання і практики набули в ній принципово нової інтерпретації. В рамках самого марксизму поява цього вчення розглядається як революційний переворот у філософії. Але нерозумною є як абсолютизація даної філософської теорії, що мала місце в СРСР та інших країнах соціалістичного табору, так і її поверхова і неконструктивна критика. До марксистської філософії потрібно підходити, як і до інших філософських вчень, виважено і неупереджено.

Список використаних джерел

1. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії // К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори / Пер. з 2-го рос. видання. К.: Політвидав України, 1964. Т. 21. С. 257-302.

2. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 3. 441 с.

3. Межцев В.М. Маркс против марксизма. Статьи на непопулярную тему. М.: Културная революция, 2007. 176 с.

4. Енгельс Ф. Діалектика природи // К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори / Пер. з 2-го рос. видання. К.: Політвидав України, 1985. Т. 20. С. 323-577.

5. Маркс К. Капітал. Критика політичної економії // К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори / Переклад з другого рос. видання. К.: Держполітвидав УРСР, 1963. Т. 23. 847 с.

6. Маркс К., Энгельс Ф. Собр. соч. Т. 3. С. 1.

7. Карл Маркс. Экономическо-философские рукописи 1844 года / К.Маркс и Ф.Энгельс. Соч., т.42, стр. 41-174.

8. Фромм Э. Духовная сущность человека. Способность к добру и злу. Глава 6: Свобода, детерминация, альтернативность // Филос. науки. 1990. № 8. С. 85-95.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Собр. соч. Т. 27. С. 410.

10. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: В 3-х т. М.: Мысль, 1971. Т. 2: Учение о сущности. 248 с.

11. Маркс К., Энгельс Ф. Избр. Соч. Т. 2. С. 65.

Размещено на Allbest.ru