Переклад як культурний феномен: герменевтико-комунікативний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК [81'25:801.73]:130.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ПЕРЕКЛАД ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН: ГЕРМЕНЕВТИКО-КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

БЕВЗ НАДІЯ ВІКТОРІВНА

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Юркевич Олена Миколаївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри логіки.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Єрмоленко Анатолій Миколайович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, завідувач відділу соціальної філософії;

кандидат філософських наук, доцент Артеменко Ярослава Ігорівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри філософії і політології.

Захист відбудеться 20 травня 2010 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.07 Харківського національного педагогічного університету імені Г. С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд.216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий 17 квітня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор І. В. Степаненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах глобалізації переклад є одним із найважливіших чинників здійснення міжкультурної комунікації, досягнення взаєморозуміння між народами, фактором стабільності і культурного обміну на тлі різноманіття культур, мов, технологій. Продуктивний інтеркультурний діалог значною мірою стає можливим завдяки перекладу. Комунікація за допомогою перекладу, постійна міграція та рух означають, що будь-який культурний простір - це перехрестя безлічі шляхів, місце зустрічі. Той факт, що можуть взаємодіяти життєві та мовні простори і знання, які акумулює сучасна людина, і які характеризуються різними за своєю природою ідеями, стилями й образами, свідчить про настання «епохи перекладу».

Важливе значення в міжкультурній комунікації належить перекладу філософських текстів, за допомогою якого здійснюється обмін думками, ідеями і формується категоріальний апарат філософії. Активно взаємодіють завдяки перекладацькій практиці філософські традиції Західної Європи, України та Росії. Поряд із цим, лавиноподібне збільшення раніше недоступних або малодоступних текстів породжує масив перекладної філософської літератури, який приховує в собі не тільки перекручені, а й час від часу досить помітно некваліфіковані інтерпретації. Це призводить до доволі серйозних проблем перекладу філософських текстів, обумовлених не тільки необхідністю «контролю за якістю» перекладу, але й філософсько-методологічного забезпечення у вигляді створення лінгвофілософської парадигми перекладу.

Однак, якщо у філології, починаючи з 50-х рр. ХХ ст., було сформовано лінгвістичну теорію перекладу, то металінгвістичні проблеми перекладу, які надзвичайно цікавлять філософів-перекладачів. Досі потребують дослідження, узагальнення і вироблення необхідного методологічного інструментарію, який би представив філософію перекладу як особливу теоретичну галузь, що забезпечує філософську культуру перекладного тексту в контексті певних національних мовних культур. Таким чином, методологічне завдання філософії перекладу полягає у створенні необхідних умов для перекладацької культури при роботі з філософським текстом. У даному аспекті важливою передумовою для розвитку перекладацької діяльності є удосконалення і виявлення нових можливостей російської та української концептуальних мов, оскільки, на думку О. Хоми, наявна філософська мова зі своїми структурно-концептуальними завданнями не справляється. Тому, як ніколи раніше, набуває особливої актуальності у вітчизняній культурі співвідношення філософії та філології, «любові до мудрості» та «любові до слова».

Перспективним у методологічному відношенні є застосування герменевтико-комунікативного підходу, при якому з'ясовуються питання, пов'язані зі складнощами розуміння та інтерпретації філософського тексту при перекладі, а також проблеми текстової комунікації та комунікації автора й інтерпретатора в міжкультурному просторі.

Невирішеність ключових методологічних питань позначається і на практичній діяльності при перекладі філософських текстів. Зокрема, перекладацька практика потребує визначення специфіки перекладного філософського тексту, на відміну від художнього і технічного, у спеціалізованих філософських словниках (англо-українських, українсько-англійських тощо), а також у створенні навчально-методичної літератури, яка б представляла філософські стратегії при перекладі філософських текстів з урахуванням порівняльної лінгвістики та лінгвокультурології для розв'язання найбільш складних питань розуміння та інтерпретації при пошуку значень, вирішення проблем неперекладного в перекладі тощо.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Тривалий час панівним було ставлення до перекладацької діяльності як вторинної, обмеженої технічною функцією. Не приділялася достатня увага проблемі міжкультурних мовних засобів формування думки. Актуалізація проблематики перекладу в сучасній філософії свідчить про зміну значення перекладацької діяльності і перекладацької практики в сучасному світі. Це переосмислення, передусім, спирається на здобутки лінгвістичної теорії перекладу, яка є порівняно молодою наукою і сформувалася в європейській культурі в 50-і роки XX століття. До основоположників зарубіжної теорії перекладу належать Дж. Драйден, Т. Севорі, П. Ньюмарк, Е. Карі, Ж. Мунен, А. Нойберт, О. Каде, Ю. Найда; у російській лінгвістиці - А. Федоров, О. Швейцер, Я. Рецкер, Р. Міньяр-Белоручев, Л. Бархударов, В. Виноградов, В. Комісаров, К. Чуковський, М. Гарбовський; в українській лінгвістичній традиції - О. Фінкель, М. Зеров, В. Державин, Ю. Жлуктенко, Р. Зорівчак, В. Карабан, І. Корунець, М. Новікова, М. Рильський, О. Чередниченко та інші. Історію перекладу було досліджено В. Копаневим, І. Корунцем, В. Коптіловим, В. Радчуком, І. Алексєєвою, В. Подміногіним, О. Кальніченком, Т. Шмігером та іншими. До числа сучасних зарубіжних теоретиків перекладу належать К. Райс, М. Снелл-Горнбі, Ш. Симон, Л. Флотов, Д. Радо, М. Хеллідей, Дж. Кетфорд, К. Хьюїтт та інші. Проблеми комп'ютерного перекладу досліджені такими авторами як Дж. Хатчинс та С. Леман-Вілзіг.

У повоєнній лінгвістичній літературі проблемам перекладу художніх і технічних текстів було присвячено багато журнальних видань і систематичних збірок: «Актуальні проблеми теорії художнього перекладу», «Взаємозв'язки та взаємодія національних літератур», «Питання художнього перекладу», «Теорія і критика перекладу», «Художній переклад». «Взаємодія і взаємозбагачення літератур», «Питання теорії художнього перекладу», «Майстерність перекладу», «Зошити перекладача», «Питання теорії та методики навчального перекладу», рубрика «Трибуна перекладача» в журналі «Іноземна література» і «Перекладацькі студії» в журналі «Всесвіт» та ін.

В європейській посткласичній філософії ХХ століття проводилися окремі дослідження, присвячені проблемі перекладу. Ця тематика була актуалізована філософами переважно в межах феноменології, герменевтики, теорії комунікації, філософії життя, філософії мови та логіки, де з різних точок зору розкривалися окремі питання, пов'язані з цією проблемою. Зокрема, до них належать праці У. Еко, Г.-Ґ. Гадамера, Х. Ортеги-і-Гассета, П. Рікера, В. Беньяміна, К. Ясперса та інших авторів.

На межі XX-XXI століть починає формуватися проблематика філософії перекладу, яка відбилася у працях представників російської філософії Д. Лахути, Н. Автономової, В. Бібіхіна, В. Малахова, В. Садовничого, московсько-тартуської школи та ін. В українській філософській літературі ця проблематика представлена у працях філософів-перекладачів А. Єрмоленка, М. Култаєвої, І. Бичка, В. Єрмоленка, А. Богачова, Т. Возняка, О. Йосипенко, С. Йосипенка, С. Кошарного, В. Кебуладзе, В. Малахова, Л. Ситниченко, О. Садохи, О. Хоми та інших. Дослідження в галузі теоретичних проблем перекладу філософських текстів українською мовою проводилися В. Горським, О. Хомою.

Сучасними українськими філософами були зроблені певні кроки зі створення спеціалізованого філософського словника для перекладу відповідних текстів. А саме, в межах програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні» фондом «Відродження» було видано короткий англо-український філософський словник (1996). Крім того, у сучасній лінгвістиці обговорюється питання про створення універсального електронного багатомовного словника філософських термінів, підтверджених контекстами з опублікованих перекладів філософських текстів. Уже низка українських видавництв спеціалізується на виданні перекладної літератури як з історії філософії, так і провідних сучасних філософів. (Зокрема, видавництво «Дух і літера», філософський фонд, за підтримки фонду «Відродження», видає серію «Сучасна гуманітарна бібліотека»).

Однак, незважаючи на різноаспектне вивчення проблем перекладу в лінгвістичній літературі і започаткований процес формування філософських підстав перекладу, існує необхідність у здійсненні теоретичної роботи щодо узагальнення і філософського осмислення лінгвістичних учень, з одного боку, та розробки теоретичної бази власне філософії перекладу, з іншого. У свою чергу, при формуванні філософської теорії перекладу слід акцентувати увагу на герменевтико-комунікативному аспекті даної проблеми, розв'язанню якої присвячено наше дисертаційне дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок роботи виконано відповідно до планів наукових досліджень Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в межах науково-дослідних програм, що здійснюються кафедрою теоретичної і практичної філософії: «Філософія і різноманіття соціокультурних світів», «Проблема цивілізаційних трансформацій: соціально-філософський аспект» (державний реєстраційний № 0100U003358).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - розкрити і проаналізувати герменевтико-комунікативний аспект перекладу як культурного феномена в філософсько-антропологічній перспективі.

Відповідно до мети дослідження передбачено розв'язання таких завдань:

– проаналізувати теорію і практику перекладу як історико-культурного процесу та визначити місце в ньому перекладу філософських текстів;

– вивчити семіотико-текстологічні проблеми філософського перекладу як філософсько-культурологічного феномену;

– дослідити переклад як процес комунікації автора філософського тексту й інтерпретатора-перекладача;

– виділити та проаналізувати екзистенціальні складові перекладацької діяльності;

– розглянути герменевтичні аспекти філософського перекладу як засобу розуміння соціокультурних значень;

– здійснити аналіз філософського перекладного тексту як культурного феномена в його структурних особливостях і внутрішній комунікативній взаємодії.

Об'єктом дослідження є переклад як культурний феномен.

Предметом дослідження є герменевтико-комунікативні аспекти перекладу на матеріалі філософських текстів.

Теоретичні та методологічні підстави дослідження. Дисертація належить до лінгвофілософских методологічних досліджень у галузі філософії культури. Пріоритетним у ній є герменевтико-комунікативний підхід із застосуванням порівняльного аналізу мовних культур і з урахуванням самостійного значення або додатковості інших підходів.

Під час дослідження використовувалися:

- історико-філософський аналіз перекладацької практики і теорії перекладу в контексті культур Західної Європи, України і Росії;

- порівняльно-критичний аналіз різних лінгвістичних концепцій та філософських підходів до проблеми перекладу;

- семіотичний аналіз при виявленні особливостей перекладу філософських текстів;

- герменевтичний підхід для осмислення проблем розуміння при перекладі та аналізу перекладу як інтерпретаційної діяльності;

- феноменологічний метод під час опису і конструювання теоретичної моделі перекладацького тексту;

- екзистенціальний підхід при передачі внутрішнього світу перекладача;

- досягнення комунікативної теорії в галузі міжкультурної взаємодії та взаєморозуміння.

У дослідженні використовується методологічний потенціал робіт західноєвропейських представників філософської герменевтики: А. Августина, Ф. Шлейєрмахера, М. Гайдеггера, Г.-Ґ. Гадамера, П. Рікера, теорії комунікації Ю. Габермаса, досліджень із проблематики перекладу Х. Ортеги-і-Гассета; праць московсько-тартуської школи з проблем семіотики культури: Ю. Лотмана, В. Топорова; досліджень російських філософів з проблеми перекладу та інтерпретації текстів: Н. Автономової, В. Бібіхіна, В. Малахова; сучасних українських філософів із проблеми перекладу в прагматико-комунікативному аспекті: В. Абашника, Я. Артеменко, Т. Возняка, В. Горського, А. Єрмоленка, В. Єрмоленка, К. Карпенко, М. Култаєвої, С. Куцепал, В. Малахова, О. Мамалуя, С. Пролєєва, К. Сігова, І. Степаненко, І. Радіонової, О. Юркевич, О.Хоми та інших; представників вітчизняної лінгвістичної школи перекладу: І. Алексєєвої, М. Гарбовського, В. Карабана, В. Коптілова, І. Корунця, О. Кузнєцової, А. Федорова, О. Фінкеля, Л. Черноватого та інших.

Наукова новизна одержаних результатів одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній філософії розкрито та системно проаналізовано герменевтико-комунікативний аспект перекладу в філософській культурно-антропологічній перспективі, що дозволило поглибити розуміння перекладу, зокрема перекладу філософських текстів, як специфічної культурної практики, що конституюється в полі культури герменевтичним і комунікативним дискурсами і виступає засобом трансляції та інспірації культурно-світоглядних смислів.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження конкретизована в таких положеннях:

- удосконалено філософсько-концептуальні засади перекладу на підставі виявлення і систематизації основних підходів до філософського визначення перекладу як розуміння і взаєморозуміння в міжмовних і внутрішньомовних аспектах;

- експліковано теоретико-методологічну продуктивність щодо визначення філософських основ формування перекладу в культурах Західної Європи, України та Росії, комплексного підходу, основними складовими якого є історико-філософський аналіз перекладацької практики теорії перекладу; порівняльно-критичний аналіз лінгвістичних концепцій та філософських підходів; семіотичний аналіз особливостей перекладу філософських текстів; герменевтичний підхід до перекладу як інтерпретаційної діяльності; феноменологічний метод опису і конструювання теоретичної моделі перекладацького тексту; екзистенціальний підхід при передачі внутрішнього світу перекладача;

- уточнено вимоги щодо логіко-граматичних основ і семантичної інтерпретації семіотично багатоаспектного і багатозначного перекладного тексту, зокрема філософського: вони мають забезпечувати досягнення адекватності перекладеного тексту з текстом оригіналу в широкому контексті семіотики культури, зокрема й адекватності в обсязі і змісті абстракцій (культурно-світоглядних, релігійних, філософських тощо) оригіналу і перекладу;

- розширено значення синтаксису перекладного філософського тексту: він є необхідним технологічним інструментом для відтворення текстової структури оригіналу і концептологічним інструментом для реконструкції смислового наповнення філософських ідей і концепцій оригіналу;

- поглиблено розуміння багатовимірності філософської перекладацької культури, яка має включати в собі лінгвістичну і комунікативну майстерність, власне, філософську культуру, етику перекладача;

- уточнено комунікативно-герменевтичну специфіку філософського перекладу: принципово синтетичний характер перекладного філософського тексту, його внутрішня співвіднесеність у межах єдиного смислового поля культури з поетичними і науково-аналітичними текстами вимагає автопоезисної активізації внутрішніх комунікативно-герменевтичних зусиль у свідомості та діяльності перекладача; гіпертекстова структура перекладного філософського тексту (текст у тексті) вимагає активізації міжтекстової культурної комунікації на основі ставлення до Іншого-Автора та зумовлює зростання значення перекладацьких коментарів;

- вперше запропоновано і обґрунтовано теоретико-комунікативні моделі співвідношення авторської і перекладацької діяльності: репродуктивну, реконструктивну, креативну і рекреаційну; - вперше систематизовано екзистенціальні характеристики перекладацької діяльності («страждання перекладацькі»): турбота, відповідальність, культурне потрясіння, ресентимент; - поглиблено розуміння філософсько-культурологічного підґрунтя перекладу філософських текстів як творчої діяльності, що моделює текстову структуру і структуру комунікації в смисловій перспективі певної культури.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони, у своїй сукупності, поглиблюють розуміння комунікативно-герменевтичної природи і теоретико-філософських підстав перекладу в його історико-філософському, онтологічному, феноменологічному, семіотичному, екзистенційному та інших вимірах, що відкриває нові можливості для подальшої розробки філософсько-концептуальних засад перекладу в теоретичній площині філософії культури.

Основні результати і висновки дисертаційної роботи можуть бути застосовані в подальшій розробці теоретико-методологічних проблем філософського перекладу: дослідженнях у галузях теорії, методології, історії перекладу філософських текстів, формуванні філософської перекладацької культури і відповідних принципів перекладацької освіти а також стати теоретико-методологічною основою осмислення філософських аспектів перекладу нефілософських текстів, формуванні металінгвістичного підходу до перекладацької діяльності, перегляду деяких лінгвістичних норм перекладу. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні філософських курсів, особливо в курсах «Історія філософії», «Історія та теорія культури», «Джерелознавство», «Філософська герменевтика», «Філософія мови», «Теорія комунікації» тощо, при підготовці підручників та навчальних посібників із філософії та лінгвофілософіі, а також спеціального курсу «Філософія перекладу» та інших спецкурсів, які включають розгляд проблем філософії перекладу.

Особистий внесок здобувача. Робота виконана самостійно, без участі співавторів.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації використовуються автором при викладанні англійської мови на філософському факультеті Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та знайшли прикладне застосування в науково-методочному посібнику, написаному у співавторстві з Е. Беляєвою для студентів філософських факультетів «English for Philosophy Students (Ancient Greek Philosophy)», 2009р.

Результати та висновки дослідження обговорювалися на аспірантських семінарах (2007,2009), а також науковому семінарі та засіданні кафедри теоретичної та практичної філософії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Основні положення і результати дослідження викладалися і обговорювалися на міжвузівських, регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференціях: 5-й південно-українській науково-методичній конференції «TESOL 2000: New TEFL Perspectives» (Севастополь, 2001), VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях «Обрії комунікації та інтерпретації» (Харків, 2001), 7-й Всеукраїнській науково-методичній конференції «Exploring EFL Challenges with TESOL Community» (Чернігів, 2002), 6-й південно-українській науково-методичній конференції «TESOL 2002: New Call Perspectives» (Севастополь, 2002), Всеукраїнській науковій конференції «Другі Каразінські читання. Два століття харківської лінгвістичної школи» (Харків, 2003), X Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях «Проблема свободи в теоретичній і практичній філософії» (Харків, 2003), Всеукраїнській науково-методичній конференції «Переклад як вторинна комунікація» (Харків, 2004), XI Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях «Філософія і література» (Харків, 2004), міжвузівській науковій конференції «Лінгвістика. Методика. Переклад» (Харків, 2006), Міжнародній науковій конференції «Література, мистецтво і гуманітарні науки XXI століття у перспективі глобалізаційних процесів» (Харків, 2008), Міжнародній науковій конференції (до 175-річчя філософського факультету) «Людина. Світ. Суспільство» (Київ, 2009), IV міжнародній науково-практичній конференції «Від громадського суспільства - до правової держави» (Харків, 2009). Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 7-и статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 5-ти тезах доповідей у збірниках матеріалів всеукраїнських та міжнародних конференцій.

Структура та обсяг дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, кожний з яких має підрозділи, висновків і списку використаних джерел, який налічує 277 позицій. Загальний 191 сторінка, з яких 167 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розглядається актуальність теми дослідження і характеризується ступінь розробленості проблеми в західноєвропейській і вітчизняній філософській літературі, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет, теоретичні та методологічні основи дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, перераховується список конференцій, семінарів, публікацій, в яких були апробовані результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Перекладацька практика і генезис філософії перекладу в історико-культурному контексті Західної Європи, України та Росії» проводяться етимологічні і логіко-понятійні дослідження перекладу, розглядається теорія і практика перекладу в різних галузях культури: літературі, мистецтві, науці, мовознавстві, які можуть виступати в ролі передумов теоретико-філософської концепції перекладу.

У підрозділі 1.1 «Переклад» як слово і поняття: етимологія і різноманіття визначень» переклад розглядається як моделюючий щодо оригіналу текст. Підставою філософського підходу до проблеми перекладу слугує герменевтична максима «Зрозуміти - отже перекласти» (Дж. Стайнер), яка об'єднує в одному предметному полі два типи розуміння - міжмовний і внутрішньомовний. При розгляді герменевтичних визначень перекладу як основних філософських проблем виділяються проблеми розуміння, саморозуміння і взаєморозуміння. Вони створюють те «герменевтичне коло» проблем, які поповнюються залежно від практичної необхідності і глибини філософської рефлексії.

Як найбільш значущі виділено такі типи визначення перекладу: а) семіотичні (переклад як перехід з однієї знакової системи в іншу; при цьому можливе співвідношення вербальної і невербальної систем); б) визначення - герменевтична максима («Зрозуміти - отже перекласти»); в) семіотико-текстологічні (переклад як моделююча текст операція); г) феноменологічні (осмислення і тлумачення значень тексту); ґ) онтологічні (переклад як саморозуміння і самоінтерпретація); д) культурологічні (переклад як міжкультурна взаємодія, взаєморозуміння); е) комунікативні (переклад як інтеракція комунікантів) та інші. Запропонована класифікація визначень є принципово відкрита щодо виявлення нових аспектів розуміння перекладацької діяльності.

У підрозділі 1.2 «Соціокультурна генеза перекладу філософських текстів та перекладацької думки в історії Західної Європи» проводиться дослідження історії перекладацької діяльності та перекладацької теоретичної думки в західноєвропейській культурі, що відкриває нові можливості для систематичного вивчення історії перекладу філософських текстів і проблем філософської культури перекладу. Удосконалення культури перекладу розглядається на підставі «міжкультурного договору» як особливої форми міжкультурної комунікації.

Західноєвропейська історія перекладу поділяється на кілька періодів, які можна розглядати і як періоди формування філософської культури перекладу. Так, у доісторичний період існувало два види усного та письмового перекладу (вільний і дослівний), де найбільш значущим є переклад із сакральної мови жерців на повсякденну мову. Перший період характеризується появою симультанного перекладу поряд із дослівним, появою цілої «касти» товкмачів-перекладачів в античному культурному світі. Одним із перших філософів, який відстоював вільний переклад, що сприяє розвитку красномовства, був Цицерон. У період середньовіччя особливе значення посідає переклад тексту Біблії, практика перекладу на арабські мови праць Платона і Аристотеля, Галена, Гіппократа та інших, яка зумовила появу арабської школи перекладу. У свою чергу, західноєвропейська культура завдяки діяльності перекладацьких шкіл і окремих перекладачів отримала доступ до праць Авіценни, тексту Корану та інших, які перекладалися на латинську мову. Переклад праць Аристотеля дав поштовх для розвитку європейської філософії.

Другий період характеризується як «золота епоха перекладу», в якій на перший план виходить переклад від значення до значення поряд із буквальним перекладом. З'являються «героїчні перекладачі» (Етьєн Доле, Вільям Тінделе та інші), формуються основи лінгвістичної теорії перекладу художніх текстів, а також - філософії перекладу, яка орієнтує на смисловий переклад. Філософія перекладу ґрунтується на розрізненні «мови розуму» і «мови почуттів», де перевага при перекладі філософських текстів віддається «мові розуму». Розробляються естетико-стилістичні принципи перекладу («правила вишуканого перекладу»), а також критичні принципи перекладу («виправний переклад»).

Третій, класичний, період характеризується тим, що в ньому відбувається остаточне виділення перекладацької діяльності як особливої професії, встановлюється відмінність, власне, перекладу від оригіналу. Примітки і коментарі до перекладів оформлюються як особливий вид перекладацьких текстів. Розробляються етапи та внутрішній механізм освоєння іншомовного тексту (Гете), націлені на зближення культур різних народів. Здійснюється критика досконалого перекладу («переклад як нездійсненне завдання» за В. Гумбольдтом).

Четвертий, сучасний, період, за визначенням Дж. Стейнера, є герменевтичним. У цей період, визначаються філософські підстави теорії перекладу, закладені філософською герменевтикою М. Гайдеґґера, П. Рікера та Г.-Ґ. Гадамера. У межах сучасного періоду історії перекладу здійснюється запропоноване дослідження.

У підрозділі 1.3 «Перекладацька думка та переклад філософських текстів в історико-культурному просторі України і Росії» розглядається перекладацька традиція в історії культури України і Росії, що бере початок від Київської Русі. Поряд з естетико-стилістичними принципами «приємного перекладу» (французької традиції перекладу) у вітчизняній культурній традиції формуються прагматичні принципи перекладу («народність» і «життєва правдивість» мови), принципи прозового і поетичного перекладів.

Період після Жовтневої революції характеризується як «перекладацький пролеткульт»: здійснення широкомасштабного проекту освіти в галузі іноземних мов надало можливість розширити коло перекладачів. При цьому актуальним стає питання про кількість та якість перекладів, яке вирішується в плановому порядку. Виникає «колективний переклад» як особлива форма перекладацької діяльності. Особливого значення в радянський період вітчизняної історії набуває така ідеологія перекладу, яка часто породжувала подвійну систему оцінок при розумінні та інтерпретації перекладацької літератури («подвійна герменевтика»). Актуальними стають проблеми доступності оригіналу і свободи перекладу, викликані специфікою радянської ідеології.

Пострадянський період можна назвати «епохою перекладу». Виникає лінгвістична теорія перекладу, перекладознавство як особлива наука. Однак специфіка перекладу філософських текстів у ній явно не репрезентується.

У підрозділі 1.4 ««Споріднена праця» Г. С. Сковороди як перекладача і теоретика перекладу» обґрунтовується значення праць Г. Сковороди як засновника української перекладацької традиції. Перекладацька діяльність може бути визначена в контексті філософського вчення Г. Сковороди як «споріднена праця», спільна творчість представників різних культур, об'єднаних спільними етичними цінностями. У дусі практичної філософії та префігуративної інтерпретації, характерної для філософської творчості Г. Сковороди, формується і поняття про творчий характер перекладу. Філософ розмежовує перекладачів на дві категорії: перекладач-букваліст і перекладач-тлумач (інтерпретатор), надаючи перевагу останньому. Особливою формою творчого інтерпретативного перекладу є «переспів», який передає силу думки оригіналу і духу автора адаптованих «народною» мовою. «Переспів» часто супроводжується коментарями (листами-присвятами) повчального характеру, що мають самостійне філософське значення.

Листи-присвяти відіграють роль коментарів до перекладів, що містять філософські повчання з точним адресатом. У теоретичних працях Г. Сковороди, присвячених проблемам перекладу, віддається перевага не стільки естетико-стилістичним, скільки етичним принципам перекладу, які філософ розробляв у процесі своєї перекладацької діяльності. Для формування культури перекладу особливе значення має культура читання і культура «конспектування» (виписок), приклади з особистого досвіду, які впливають на майбутній перекладацький текст.

Таким чином, у даному розділі проведено теоретико-понятійний аналіз перекладу як самостійного теоретичного предмета та історії перекладу, сфокусованого на проблемах перекладу філософських текстів.

У другому розділі «Семіотико-текстологічні аспекти перекладацької культури» проводиться дослідження з герменевтики мови, де розглядаються основні характеристики граматичної інтерпретації з філософської точки зору, а також аналіз найбільш гострих питань щодо семантики і синтаксису перекладацького тексту з зосередженням уваги на проблемах перекладу філософських текстів. Особливий підрозділ присвячується аналізу філософських текстів у типологічних і класифікаційних рядах лінгвістичної теорії з наміром прояснити специфіку філософського тексту як тексту, котрий слід перекласти.

У підрозділі 2.1 «Герменевтика мови: основи граматичної інтерпретації» розглядається суттєва трансформація граматичного типу інтерпретації в історії герменевтики від практики граматистів і логіко-граматичного підходу Аристотеля до граматології Ж. Дерріди, пов'язана з зміною підходів до мовної проблеми взагалі, а також з еволюцією філософської герменевтики. В аспекті розгляду перекладу як герменевтико-комунікативної проблеми значимим уявляється з'ясування того, що, незважаючи на наявність авторського задуму і певної текстової знакової системи оригіналу, незважаючи на вплив досвіду і життєвого світу, всього культурного контексту, існує можливість і для творчої свободи перекладача-інтерпретатора. Така можливість у граматичному аспекті розгляду цієї проблеми являє собою відносну допустимість варіювання одиницями мови як нейтральними знаками, тоді як оригінальний текст і культурний контекст поряд із граматичними правилами виконує певну стримуючу роль у перекладацькій творчій діяльності.

У підрозділі 2.2 «Семантика перекладу філософських текстів» розглядається проблема значень (семантична проблема), яка є, на думку автора, однією з центральних проблем, що виникають у перекладацькій практиці. Як зразок, що репрезентує найбільш складний для перекладу текст, був узятий текст Біблії, за аналогією з яким розглядалися і семантичні проблеми перекладу філософських текстів. З текстом Біблії пов'язана легенда про «диво перекладу», його переклад породив необхідність використання порівняльної лінгвістики в пошуках адекватного значення. З перекладом тексту Біблії пов'язано тлумачення буквального перекладу як перекладу, що зберігає думку незмінною, а також - солецизму як «варварського» перекладу; контекстуального підходу, який може бути використаний при визначенні значення. Розкрито значення перекладу Біблії для формування християнської європейської культури перекладу, зокрема, семантичної культури перекладу. Філософський текст за аналогією з біблійним являє собою текст особливої семантичної складності. Особливість перекладу філософського тексту в даному аспекті полягає у виникненні несумісності, з одного боку, філософського принципу свободи мислення і відносної та специфічної свободи у вживанні понять і термінів, а з іншого - лінгвістичного принципу правильності (слідування певним граматичним правилам). Для визначення смислового змісту понять при перекладі також широко застосовується контекстуальний підхід, що сприяє знаходженню відповідного поняття з «граничною семантичною навантаженістю» (В. Малахов). Переклад філософського тексту орієнтований на співпадіння смислів та обсягів філософських абстракцій.

У підрозділі 2.3 «Синтаксичні особливості стилістики перекладу філософських текстів» проводиться дослідження синтаксичних особливостей тексту, демонструється схожість і відмінність синтаксису художнього і філософського текстів. Як у художньому, так й у філософському тексті технічна (власне граматична) функція синтаксису полягає в розподілі одиниць тексту за особливими граматичними правилами, що дозволяє культурно оформити текст і забезпечити певну комфортність його прочитання та розуміння. Однак, на відміну від художнього, синтаксис філософського тексту має особливе значення, при якому синтаксичний знак не тільки є характерним, стилістично визначеним для даного автора, але є певним стимулятором для смислоутворення. Більш того, різні філософські напрями відрізняються своїми синтаксичними особливостями, які слід враховувати при перекладі філософських текстів. У сучасних філософських текстах синтаксис стає синонімом раціональності та цензури. Художній текст характеризується максимальним ступенем наближення до «природнього синтаксису» тоді як філософський аналітичний текст тяжіє до створення «штучного синтаксису», в якому синтаксичний знак приводиться у відповідність до філософської ідеї (знак питання - ідея запитування). Синтаксичні експерименти в художньому тексті спрямовані на посилення емоційного сприйняття тексту, тоді як у філософській творчості синтаксичні прийоми покликані прямо або побічно активізувати критичне мислення. Більш того, синтаксис може бути характеристикою певної культури філософствування. У підрозділі 2.4 «Типологія і порівняльний аналіз перекладних текстів. Філософські тексти і стратегії перекладацької культури» пропонується порівняльний аналіз різних видів текстів та їхніх перекладів, а також різних лінгвістичних підходів до перекладних текстів. Можна зробити висновок, що переклад філософського тексту вимагає максимально широкої ерудиції перекладача. Філософський текст, залежно від свого типу (аналітичного або образного), може вимагати або знань і практичних умінь роботи з текстами формалізованого характеру (наприклад, такими є тексти з логіки), аналітичними текстами або поетичними текстами. Специфіка філософського тексту є такою, що вона вимагає активізації комунікативної свідомості перекладача, оскільки він сам внутрішньо активно комунікує з іншими типами перекладацьких текстів. Ерудиція перекладача має полягати й у знанні «чужого» матеріалу (скажімо, історії філософії), і в знанні теорії та практики перекладу. В ідеальному випадку це стає практично нездійсненним завданням. У даному аспекті філософський перекладений текст виступає як комунікативна утопія. Виходячи з цього, адекватність перекладу в сучасній культурі є принципово проблематичною і має виступати предметом подальшого критичного розгляду.

У третьому розділі «Переклад як внутрішня та зовнішня комунікація» аналізуються такі аспекти перекладацької проблематики як герменевтико-комунікативна взаємодія автора й перекладача, онтологічні характеристики тексту й екзистенція перекладача, феноменологія перекладацького тексту, неперекладність і структурування перекладацького тексту в світлі перспектив розуміння і міжкультурної взаємодії. Обґрунтовано, що виділені вище аспекти є найбільш суттєвими для формування відносно цілісного уявлення про підстави можливої філософської теорії перекладу. Розробка цих питань велася переважно у визначеному нами ставленні до існуючої лінгвістичної теорії перекладу з тим, щоб встановити не лише загальні для філософської та лінгвістичної теорій моменти в трактуванні даного предмета і розв'язанні проблем перекладу, але в основному, розрізнювальні особливості філософського підходу, які змогли б забезпечити лінгвістичну теорію якимось металінгвістичним теоретико-методологічним інструментом і сприяти осмисленню власне філософських проблем, пов'язаних із перекладом філософських текстів та особливостями їхнього існування і функціонування в культурному світі.

У підрозділі 3.1 «Автор і перекладач: різноманіття комунікативних моделей» проводиться розгляд проблеми співвідношення авторської та перекладацької позицій в комунікативному аспекті, що дає можливість розмежувати історично сформовані типи взаємин і представити їх у вигляді певних теоретичних комунікативних моделей. Як такі нами визначені, систематизовані й описані: репродуктивна, реконструктивна, креативна і рекреаційна моделі.

Репродуктивна модель ґрунтується на принциповому домінуванні автора як значущої культурної персони та авторського тексту (щодо перекладацького тексту) як значущого культурного продукту. Перекладач і перекладацький текст у даних взаєминах виконують технічні функції встановлення зв'язку з іншою культурою.

Реконструктивна модель, в свою чергу, дозволяє ввести діалогічний принцип у стосунки автора і перекладача. Крім того, ірраціональний момент авторського тексту, що викликав необхідність психологічної інтерпретації, відкриває нову можливість для конструювання авторської ідеї в процесі перекладу. Це дає можливість розглядати перекладацький текст як певний конструктивний аналог авторському.

Креативна модель припускає передбачення реакції читача як третьої особи, що бере участь у цій культурній комунікації. Перекладач, який перебуває в центрі перетину оціночних перспектив автора, читача, власної самооцінки та оцінки тексту, стає співавтором цього тексту, «стягуючи» це різноманіття оцінок у теперішньому часі і надаючи їм свого змісту, але при цьому не втрачаючи перспективу співвідношення з автором і читачем.

І, нарешті, рекреаційна модель базується на ідеях «смерті автора» і «смерті читача» та розкріпаченні творчого потенціалу перекладача. Перекладач у цьому випадку розглядається як автор перекладного тексту, який стає самостійним продуктом, набуває самостійної культурної цінності, пропорційної цінності авторського тексту в іншомовному культурному просторі. Цей новий перекладений текст збагачує мовний культурний світ вже не стільки завдяки авторові, скільки завдяки перекладачеві.

У підрозділі 3.2 «Онтологія філософського тексту та екзистенція перекладача» досліджується екзистенція перекладача, якій притаманні загальні езистенціали людського буття: свобода, закинутість, турбота, відповідальність, і особливо культурне потрясіння, які, у свою чергу, породжують «страждання перекладацькі» (Г. Мірам, С. Флорін, Н. Автономова, В. Бібіхін). Комплекс переживань характеризує екзистенцію як ціле, зв'язний стан, який формує суб'єктивний смисл і тим самим надає суб'єктивної цінності перекладацькій роботі. Екзистенція перекладача набуває й об'єктивної цінності на підставі відкритості світу, буття. У «проблиску буття» перекладач стає зрозумілим світу як відповідальний інтерпретатор, що переживає культурне потрясіння. Так встановлюється онтологічний зв'язок зі світом, що дає надію на відповідь (реакцію). Якщо відповіді не надійде, то значимість переживання не знаходить підтвердження. Відсутність відповіді викликає рессантимент перекладача. Якщо ж відповідь отримано у вигляді зустрічного переживання, то перекладацька робота набуває свого онтологічного значення. На підставі подібних значень формується й історичне значення (цінність) перекладу. Переклад може стати справжньою історичною подією, що породжує співіснування різних культур, зокрема філософських культур. Переклад як подія є певною перманентною формою міжкультурної комунікації, без якої неможливо уявити філософський дискурс, розвиток філософського знання, взаємодію філософських культур. Подієвий характер філософської перекладацької діяльності, породжений текстами Мартіна Гайдеггера, дозволяє розглядати переклад «Sein und Zeit» як сучасну онтологічну модель перекладацького тексту. У підрозділі 3.3 «Феномен філософського перекладного тексту» розглядається феномен філософського тексту як у ролі оригіналу, так і продукту перекладацької діяльності. При розгляді феномена оригінального філософського тексту ми спиралися на дослідження С. Гуріна, який розмежував такі рівні («ортогональні виміри»): логічний, гносеологічний, герменевтичний, феноменологічний, інтуїтивний, екзистенціальний, метафізичний і апофатичний.

Дослідження феномена перекладного філософського тексту в герменевтико-комунікативному аспекті демонструє необхідність його уявлення як культурного феномена. При цьому від якості перекладу залежить і культурне значення філософського тексту, який формується в процесі культурної мовної адаптації під впливом перекладацької герменевтичної культури. Відмінності культурних форм розуміння визначають і відмінності оригінальних та перекладних філософських текстів як культурних феноменів, які можуть вступати в комунікативну взаємодію (або протидію) апріорі, незалежно а ні від волі автора, а ні від волі перекладача.

У підрозділі 3.4 «Проблема неперекладного в перекладі» розглядаються деякі аспекти неможливості перекладу, зокрема, на основі аналізу «проблемних місць» філософських текстів. Критика перекладу філософських текстів виражається в позначенні перекладацької діяльності як «утопічного заняття», у розподілі перекладачів на «гарних утопістів» і «поганих утопістів» (Ортега-і-Гассет), у відмові від посередницької діяльності перекладачів не-філософів. «Розкоші» та «злидні» перекладу окреслюють два полюси в підходах до перекладацької практики: творчого і нетворчого («шкільного»). Неперекладне у філософських текстах виявляється, між іншим, у лакунах «мовчання», що являє собою спосіб запрошення до діалогу, перекладацької комунікації. Умовчання є також місцем входження перекладача до герменевтичного кола. Неперекладне в перекладі супроводжує незрозумілість, що водночас є творчим стимулом для перекладача. Невизначеність також є перекладацьким ускладненням, яке викликане незнанням контексту (життєвого досвіду і системи оцінок, притаманних іншомовній культурі). Подолання невизначеності відбувається за допомогою побудови «аналітичних гіпотез» перекладача (Куайн). У цілому, вирішення проблеми неперекладного постає у перекладацькій діяльності як індикатор якості перекладу. Висловлюючись словами Гете, можна сказати, що «при перекладі слід дошукуватися до неперекладного, тільки тоді можна по-справжньому осягнути чужу націю, чужу мову».

У підрозділі 3.5 «Філософський перекладний текст в тексті: внутрішня і зовнішня комунікація» розглянуто особливості побудови гіпертексту з погляду розв'язання перекладацьких проблем. Проблема перекладу набуває різних смислових розв'язань залежно від вибору теоретичних підстав для її розгляду. Якщо підходити до питання про текст у тексті на базі оригінального авторського тексту, то поняття перекладу може в даному випадку використовуватися в розширеному значенні, оскільки цитатне чи опосередковане звернення до інших текстів у межах оригінального постає як прихована комунікація з ініціативи автора. Поєднання різних текстових фрагментів і вибудовування цілісного авторського тексту стають можливими на підставі авторської аналогії або асоціацій, які матимуть прихований характер, набуватимуть змісту, заданого авторською концепцією, і контролюватимуть межами базової філософської абстракції. У ситуації перекладного філософського тексту авторський текст може розглядатися не тільки як попередній за часом, але і як ірреальний оригінальний текст, співприсутній перекладному, немов «включений» до перекладного тексту, котрий у цьому сенсі може бути також інтерпретований як текст у тексті.

Ще більше ускладнення можливої конструкції перекладного тексту відбувається за рахунок супутніх йому коментарів перекладача. Коментарі створюють ефект зростання залежності авторського тексту від перекладацького, посилюючи увагу до перекладацького тексту і тим самим створюючи ілюзію автентичності цього тексту, тоді як авторський текст залишається іншомовним, «відсувається» в «підвали» перекладацького тексту. Отже, завдяки коментарям відбувається зміна реальності як для оригінального авторського, так і для перекладацького тексту, який, таким чином, посідає місце авторського. Перекладений текст ніби «топить» авторський, відсуває його в інобуття і вселяє свою думку читачеві, який вводить, по суті, в нову реальність, яка буде для нього тим більш переконливою, чим більш коректним у лінгвістичному сенсі буде переклад. Якісний переклад рідною для читача мовою створює комфортні умови для прочитання, але авторський текст залишається «річчю в собі».

У підрозділі 3.6 «Переклад філософських текстів у контексті сучасної української культури. Глобалізація: англійська - linqua franca?» аналізується ситуація, пов'язана з ідеєю створення української елітарної філософської мови. Цьому активно протистоїть експансія англомовного філософського спілкування та англомовних перекладів, обсяг і значення яких в світовому культурному процесі не можна порівняти з вітчизняними продуктами перекладу. Для сучасного українського філософа рідна українська мова лише відновлює своє значення «внутрішньої мембрани», внутрішнього мовного кордону, що зберігає самобутність мовного простору буття думки, тоді як зовнішня міжнародна перспектива задається сучасною англійською мовою. Тому перекладач, як і сучасний український філософ, знаходиться в ситуації «подвійної герменевтики», оскільки, з одного боку, розуміє необхідність власної участі у створенні україномовного філософського термінологічного апарату і філософського середовища спілкування, а з іншого - усвідомлює перспективу включення до загальноєвропейського і англо-американського культурного філософського англомовного контексту. Проблема створення української філософської мови обумовлена: відсутністю традиції в перекладацькій діяльності, традиції укладання словників україномовної філософської термінології; історією ідеологічної цензури перекладу філософської літератури. Не сприяє розв'язанню даної проблеми також ситуація на ринку перекладів і вплив глобалізаційних процесів. Здійсненню елітний проект створення культурного філософського україномовного апарату і мовного середовища філософського спілкування протистоїть глобалізаційний проект англійської мови як lingua franca.

У висновках дисертаційного дослідження здійснено узагальнення його результатів, які у своїй сукупності поглиблюють розуміння комунікативно-герменевтичної природи і теоретико-філософських підстав перекладу в його історико-філософському, онтологічному, феноменологічному, семіотичному, екзистенційному та інших вимірах, що відкриває нові можливості для подальшої розробки філософської теорії перекладу.

Обрання комунікативно-герменевтичного аспекту перекладу у якості предмета дослідження було зумовлено як самою специфікою даного культурного феномену, так і настанням «епохи перекладу», коли переклад починає виступати одним із головних чинників продуктивної інтеркультурної комунікації в умовах глобалізації, визначаючи тим самим перспективи розвитку культур. Розкриття комунікативно-герменевтичного аспекту перекладу дозволило обґрунтувати неправомірність обмеження перекладацької діяльності виключно технічною функцією, залишаючи поза увагою міжкультурні мовні засоби формування думки, а також те, що в полі культури переклад конституюється герменевтичним і комунікативним дискурсами.

Розгляд перекладу в філософській культурно-антропологічній перспективі виявив необхідність подолання традиційного уявлення про перекладацьку діяльність як вторинну за своїм значенням щодо творчої авторської. Саме в такому ракурсі обґрунтованим стає визнання відносної самостійності перекладеного тексту і творчої діяльності перекладача, розуміння цієї діяльності як нового виду авторства, що підтверджується авторським правом на переклад.

На етапі вивчення мовних проблем перекладу були розмежовані власне лінгвістичні та лінгво-філософські аспекти, здійснено розробку перекладацьких аспектів граматичної інтерпретації в герменевтиці мови, семантичних і синтаксичних особливостей перекладацького тексту і питань, пов'язаних з типологізацією та визначенням специфіки перекладного філософського тексту.

На граматичному рівні були розглянуті як нормативно-граматичні, так і металінгвістичні особливості перекладу як необхідні і можливі умови майбутньої перекладацької інтерпретації. Семантика філософського перекладного тексту проаналізована в порівнянні із семантичними особливостями перекладу тексту Біблії, який репрезентує найбільш складний перекладний текст і формує ідеал перекладу (легенда про «диво перекладу»). Проведення цієї аналогії має такі підстави: подібність філософського тексту з текстом Біблії у зіставленні релігійних символів та філософських метафор, універсальність релігійних символів та універсальність філософських понять, необхідність застосування порівняльної лінгвістики для перекладу подібного типу текстів, необхідність використання різнорівневого контекстуального підходу і творчого потенціалу перекладного тексту, який репрезентує певні культурні пам'ятки і являє собою зразки перекладацької культури. При цьому слід враховувати, що переклад філософського тексту орієнтовано на співпадання смислів та обсягів філософських абстракцій.

Синтаксис філософського тексту підпорядкований філософській абстракції, філософській ідеї (знак питання - ідея запитування). Синтаксичні експерименти у філософській творчості прямо або частіше опосередковано спрямовані на активізацію критичного мислення. Синтаксичні особливості тексту можна розглядати як характеристику певної культури філософствування.

Проблема розташування філософського тексту в типологічних рядах нефілософских текстів викликана недостатньою з'ясованністю специфіки філософських текстів як лінгвістичних утворень. Питання про адекватність перекладу в сучасній культурі відкрито для подальшого критичного розгляду.