Категорія "благо" в процесі еволюції соціальних утопій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 304.9:17.023.35:[316.423.2+17.022.1]

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Категорія «благо» в процесі еволюції соціальних утопій

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Бондар Тетяна Олексіївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Кравченко Петро Анатолійович, Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, завідувач кафедри філософії, декан історичного факультету.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Ільїн Володимир Васильович, Київський національний університет імені Т.Г.Шевченка, професор кафедри економічної теорії;

доктор філософських наук, професор Степаненко Ірина Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, професор кафедри філософії.

Захист відбудеться «28» жовтня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зала засідань.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 8-й поверх.

Автореферат розісланий «28» вересня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.С. Горбунова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю глибокого аналізу сучасного стану утопічної свідомості в умовах трансформації українського суспільства, яке нині намагається знайти нові вектори свого розвитку і на руїнах колишньої комуністичної утопії вибудувати національну ідеологію й нові суспільні цінності. Такі перехідні періоди у житті суспільства неминуче активують сплески утопізму в усіх сферах життя, особливо соціальній, оскільки в умовах гострої політичної й економічної кризи й боротьби різновекторних ідеалів ризик утопізації суспільної свідомості і поширення утопічних ідей надзвичайно зростає.

Необхідність аналізу утопічної свідомості у процесі її еволюції, встановлення специфіки функціонування соціальних утопій на сучасному етапі зумовлюється тим, що порівняно з відомими історії сплесками утопізму в минулому, сучасна ситуація є особливою. Саме зараз утопічна свідомість зазнає глибинних трансформацій. Після краху породжених нею тоталітарних систем і значного занепаду в середині минулого століття, нині утопія не просто відроджується, а відроджується в іншій якості - неймовірно швидко видозмінюючись і реанімуючись, вона завойовує все нові території, набуваючи інакших і невпізнанних з першого погляду форм.

Така трансформація утопічного є важливою причиною її спеціального дослідження. Все більше відходячи від категоричності, орієнтуючись на індивідуалізм, відкритість і діалог, новітні утопії репрезентують себе як засіб пошуку нових суспільних та індивідуальних цінностей, рупор «гуманізму майбутнього», новий горизонт світоглядних пошуків. Але які цінності може запропонувати утопія і які нові підвалини існування й смисли вона здатна віднайти? Як розпізнати новий трансформований утопізм і чим він може загрожувати суспільству і окремій особистості?

Відповідь на ці питання зумовлює необхідність більш глибокого аналізу утопії не лише у традиційних площинах - соціальній, політичній та літературознавчій, а й розгляд її в аксіологічній площині як особливого ціннісного типу свідомості, специфічного способу сприйняття дійсності, світорозуміння.

Перспективність використання аксіологічного підходу стосовно утопії для соціальної філософії полягає у тому, що він дозволяє радикально змінити ракурс бачення, дослідити суспільний і індивідуальний виміри утопічної свідомості у їх взаємозв'язку, розглянути утопію як цілісний феномен. Такий аспект розгляду попри складність і недостатню розробленість постає сьогодні одним із найбільш актуальних, особливо у контексті змін, яких зазнає соціальна філософія відповідно до постнекласичних трансформацій філософської парадигми.

Дослідження аксіологічного аспекту утопії, перенесення уваги з об'єкта (певної утопічної доктрини) на суб'єкт (її творця, носія утопічної свідомості) вимагає від соціальної філософії нових рішень і нових підходів, зокрема розширення термінологічної бази утопіології, яка на сьогодні переважно обмежується лише поняттям ідеалу. Зважаючи на те, що у ціннісному значенні будь-який ідеал вже ґрунтується на певному уявленні про благо і цінне, він може бути зрозумілий як гранично узагальнене й виражене в зразку (або нормі) уявлення про благо й благе, відповідно уявлення про благо є первинним щодо власне соціального ідеалу, і тому, на наше переконання, саме аналіз блага дає можливість глибше зрозуміти витоки утопічного мислення.

Актуальність застосування утопіологією категорії «благо» як детермінанти соціального буття в утопічному мисленні та важливого методологічного інструменту для аналізу соціальних утопій зумовлюється й іншими продуктивними рішеннями як теоретичного, так і методологічного характеру. Так, розгляд утопічного проекту як певної концепції блага уможливлює здійснення цілісного аналізу тієї чи іншої утопії (й індивідуального, і суспільного її вимірів), а також дає можливість простежити, яким чином змінюється уявлення про благо і способи його досягнення в процесі еволюції утопічної свідомості.

Вагомим є і те, що аналізуючи благо у двох вимірах - індивідуальному (як індивідуальне благо) та загальному (як загальне благо), соціальна філософія розглядає його не тільки в соціально-етичному та соціально-онтологічному аспектах, але й в аспекті максимально справедливого і нейтрального поєднання різних уявлень про благо у політиці держави та реального наближення життя суспільства до ідеального, «благого» стану (політико-правовий аспект). Поєднання названих аспектів дослідження блага окреслює те проблемне і смислове поле, в якому ця категорія може використовуватись як методологічний інструмент при аналізі соціальних утопій.

Серед найбільш загальних спрямувань дослідження утопії на сьогодні можна виділити: 1) реконструкцію утопії, з'ясування її загальних характеристик та класифі-кацію різних типів утопій (Ф. Аїнса, Т. Бахтіна, Ч. Волш, Є. Гаврилов, Б. Єгоров, М. К'ярова, В. Максименко, О. Максименко, Н. Натуральнова, Г. Неглі, Т. Паніотова, Т. Розова, В. Святловський, А. Фойгт, Є. Шацький, I. Шафаревич, С. Шишулькін); 2) аналіз утопії як специфічного типу свідомості (В. Бакулов, Ч. Кірвель, О. Черткова, В. Чалікова); 3) дослідження ролі утопії в соціокультурній динаміці (Е. Баталов, І. Бестужев-Лада, Е. Блох, Т. Запорожець, М. Ласкі, О. Максименко, К. Мангейм, О. Руденко, Т. Стяжкіна); 4) розгляд трансформацій сучасної утопії (Е. Баталов, Т. Бахтіна, І. Беспалова, Б. Юдін; Б. Франкел), зокрема - дослідження утопій в контексті еволюції типів раціональності (Л. Морщихіна, І. Фролова); 5) розгляд утопії як філософії надії (Е. Блох, С. Вершинін та інші); 6) аналіз літературної утопії (В. Мільдон, М. Шадурський, В. Чалікова та інші); 7) розгляд природи комуністичної утопії й утопізму (С. Булгаков, А. Валіцький, Б. Вишеславцев, П. Новгородцев, В. Соловйов, Г. Флоровський, С. Франк, М. Лосський); 8) співставлення утопії і утопізму як різних формотворень утопічної свідомості (Т. Асабіна, В. Бакулов, О. Черткова; К. Поппер); 9) праці, спрямовані на дослідження національних особливостей утопій, або утопій окремих авторів (О. Бахарева, К. Бобоніч, М. Волошина, Є. Гаврилов, Л. Геллер, Б. Єгоров, А. Клібанов, А. Мортон, М. Ніке, Л. Саржент та інші).

Щодо праць суто агатологічного спрямування, то важливий внесок у тлумачення категорії «благо» зробили філософи античності (Демокріт, Парменід, Сократ, Платон, Аристотель, Епікур, Плотін, Сенека), Середньовіччя (Августин Блаженний, Фома Аквінський), Відродження та Нового часу (Л. Валла, Ф. Бекон, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, I. Бентам, Д. Міль); своє тлумачення блага пропонували I. Кант, Р. Г. Лотце, російські релігійні філософи (В. Соловйов, М. Лосський, С. Франк), філософи ХХ століття Ю. Габермас, Н. Гартман, Г. Йонас, А. Макінтайр, Дж. Мур, Дж. Ролз, М. Шелер.

Серед наукової літератури, присвяченої проблемам, дотичним до теми дослідження, слід виділити вагомі роботи зарубіжних авторів у галузі аксіології й моральної філософії - А. Береловича, І. Берліна, С. Гантінгтона, Н. Гартмана, Д. Грея, Л. Лаудана, А. Макінтайра, А. Маслоу, Дж. Мура, Г. Ріккерта, Дж. Ролза, М. Сендела, Б. Сутора, Ч. Тейлора, М. Шелера; а також праці вітчизняних і російських дослідників: Т. Аболіної, В. Абушенко, Р. Апресяна, О. Артем'євої, Л. Баєвої, В. Баришкова, Н. Бусової, А. Гу-сейнова, П. Кропоткіна, Д. Леонтьєва, В. Малахова, А. Малінкіна, Б. Маркова, П. Мат-вєєва, А. Огурцова, Л. Панченко, Ю. Перова, А. Прокоф'єва, М. Розова, В. Сага-товського, І. Степаненко, В. Шохіна. Серед перелічених робіт окремо варто відзначити вагомий вплив концепцій Н. Гартмана та М. Шелера (положення про ієрархічну структуру системи цінностей, дослідження природи категорії блага), М. Розова (про розмежування понять «всезагальне» і «загальнозначиме», поділ цінностей на кардинальні, субкардинальні та етосні); Дж. Ролза (ідею про розмежування двох позицій у трактуванні блага - вузької, яка стосується політичної сфери життя суспільства, і широкої - власне етико-філософської, яка стосується самого визначення блага, його суті та структури).

Важливе значення для роботи мали дослідження проблем толерантності і комунікативної теорії, подані у працях К.-О. Апеля, Ю. Габермаса, В. Гьосле, Г. Йонаса, А. Єрмоленка, С. Чуріна, а також дослідження постмодерної філософії, теорій трансгресії і симулякрів (у роботах Ж. Бодріяра, Ж. Дельоза, І. Ільїна, Я. Козелецькі, М. Можейко, І. Пуфаль-Струзіка, О. Улибіної, М. Фуко та інших).

Особливу значимість для дослідження мали також праці, присвячені сучасним проблемам функціонування людського соціуму - зарубіжних авторів (П. Бергера, П. Бурдьє, М. Ласкі, Т. Лукмана, Г. Маклюена, Г. Маркузе, Е. Муньє, К. Поппера, І. Пригожина, Е. Тоффлера, Е. Фромма, М. Хевеші, П. Штомпки), та вітчизняних і росій-ських науковців (П. Гайденко, А. Гофмана, В. Іноземцева, С. Кара-Мурзи, І. Кравченка, В. Кемерова, Н. Кондратьєва, М. Култаєвої, Н. Лапіна, В. Лісового, М. Мамардашвілі, В. Півоєва, В. Стьопіна, В. Федотової, А. Чучіна-Русова, І. Шафа-ревича, В. Шульца).

Цінний внесок у вивчення сучасного стану функціонування утопічної свідомості в умовах українського суспільства мали праці, присвячені проблемам національної ідеї, ідеології й розвитку державності в Україні (роботи В. Андрущенка, В. Беха, В. Корнієнка, П. Кравченка, В. Лісового, М. Михальченка, М. Поповича та інших).

Відзначаючи вагому теоретичну цінність названих вище праць для розробки теми дослідження, слід, однак, зауважити, що у жодній із них не подається комплексний аналіз проблем співвідношення і взаємодії блага і утопії. Будучи в знятому вигляді присутня в кожному утопічному творі, конструкція блага не є предметом спеціального дослідження утопіологів. Два надзвичайно актуальні й безумовно пов'язані дискурси - утопіологічний і агатологічний - розвиваються ніби паралельно, постійно пере-тинаючись пошуками і проблематикою, але не отримують належного комплексного осмислення. Так, в утопіологічному дискурсі, якщо до нього застосувати систему традиційних «трьох вимірів» (гносеологічного, соціологічного та аксіологічного), переважна більшість названих вище досліджень фокусуються на аналізі перших двох вимірів. Аксіологічний же вимір, який стосується оцінки того, яку концепцію блага пропонує та чи інша утопія, яку ієрархію цінностей вона формує; породжуються чи не породжуються певною утопічною доктриною конфлікти цінностей; як співвідносяться раціональні та ірраціональні моменти у ставленні до пропонованих певною утопією ціннісних орієнтацій та їх суспільних наслідків тощо якщо і стають предметом розгляду дослідників, то фрагментарно, без належної системності і комплексного аналізу. В агатологічному ж й аксіологічному дискурсах проблема блага і цінностей хоч і є всебічно і ґрунтовно розглянутою, однак майже не має виходу на проблематику утопій і специфіку функціонування утопічних проектів як певних концепцій блага (або ж навпаки - сприйняття існуючих теорій блага як утопічних конструкцій).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика наукового дослідження відповідає науковому напряму «Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді» (державний реєстраційний номер 0106U002013) Інституту вищої освіти НАПН України в межах теми «Вища школа як соціальний інститут і механізм соціалізації молоді» (державний реєстраційний номер 0109U000290) та є складовою частиною цільової комплексної програми Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка «Трансформаційні процеси у Лівобережній Україні XVIII-XX століть: політика, суспільство, релігія» (державний реєстраційний номер 0109U001577).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є здійснення цілісної реконструкції категорії «благо» в контексті утопічної свідомості в історичному вимірі, що передбачає аналіз соціальної утопії в аксіологічній площині та визначення ролі й специфіки інтерпретації категорії «благо» на різних етапах еволюції соціальних утопій - класичному, некласичному, постнекласичному.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного розв'язання таких дослідницьких завдань:

- проаналізувати і порівняти основні методологічні підходи та періодизації, які застосовуються при дослідженні соціальних утопій, з'ясувати перспективність і актуальність використання аксіологічного підходу та постнекласичної методології;

- визначити семантичні межі сучасних трактувань понять «соціальна утопія», «утопічна свідомість» та «утопізм», окреслити значення, в яких ці поняття вживаються у дослідженні;

- визначити категоріальний статус поняття «благо» у соціальній філософії, обґрунтувати доцільність використання категорії «благо» як важливого методологічного інструменту для аналізу утопічної свідомості;

- розглянути та класифікувати основні інтерпретації категорії «благо» в різні історичні періоди представниками різноманітних філософських шкіл, визначити основні проблеми і напрями сучасного соціально-агатологічного дискурсу;

- розкрити сутність соціальної утопії як «концепції блага», проаналізувати її індивідуальний та суспільний виміри;

- визначити сутнісні риси та часові рамки виникнення утопій класичного, некласичного та постнекласичного типів, з'ясувати специфіку інтерпретації категорії «благо» в кожному з названих типів утопії;

- прослідкувати, яким чином зміни в утопічній свідомості відбуваються в умовах трансформації сучасного українського суспільства, які концепції блага породжує утопічне мислення та як ці концепції співіснують у реаліях українського сьогодення.

Об'єктом дослідження є класичні, некласичні та постнекласичні соціальні утопії, в яких подано різні концепції блага та відповідні моделі побудови ідеального суспільства.

Предметом дослідження є категорія «благо» як детермінанта суспільного буття в утопічному мисленні та методологічний інструмент для аналізу духовних процесів.

Теоретико-методологічні засади дослідження. В основу пошукової роботи було покладено комплекс філософських та загальнонаукових методів і принципів. Подвійність мети дослідження, зорієнтованість одночасно на аналіз утопіологічного й агатологічного дискурсів та багаторівневий характер кожного з досліджуваних феноменів («соціальна утопія» і «благо») зумовили застосування міждисциплінарних підходів, що синтезують досягнення соціальної філософії, історії, аксіології, психології, культурології, літературознавства.

Методологічний інструментарій дисертації визначали принципи системності, цілісності, єдності історичного та логічного, детермінізму, розвитку і взаємозв'язку. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження стали:

- структурно-конструктивістський підхід (П. Бурдьє, Е. Гідденс, В. Кемеров, I. Фролова), що дозволив проаналізувати утопію відразу у двох ракурсах - як систему, що зазнає впливу об'єктивних змін й організовується в упорядковане ціле загальними зразками норм і цінностей, і як систему, що певним чином конструюється суб'єктом (як теорія, що створюється утопістом на основі його власного уявлення про благо);

- концепція трьох типів раціональності - класичної, некласичної та постнекласичної (В. Стьопін), згідно з якою було простежено еволюцію утопічної свідомості відповідно до зміни типів соціальності та раціональності у різні історичні періоди;

- аксіологічній підхід до вивчення явищ соціальної дійсності, який дозволив проаналізувати соціальну утопію не лише в суспільному, але й в індивідуальному вимірі, визначити статус і роль певної концепції блага у процесі творення утопічної моделі, зосередити увагу на особистому началі людини-творця утопії, більш глибоко простежити «механізми» утопічної творчості, принципи конструювання ідеального соціуму конкретним утопістом, дослідити специфіку мотиваційної і ціннісної орієнтації в утопічному мисленні.

Використовувався також порівняльний і системний аналіз, елементи діалектичного підходу та загальнонаукові методи: типологізація (при систематизації соціальних утопій); класифікація (при розмежуванні різних видів благ, їх ієрархізації; при визначенні загальних підходів у трактуванні категорії блага представниками різних філософських шкіл та з'ясуванні специфіки інтерпретації цієї категорії в різні історичні періоди і на різних етапах еволюції соціальних утопій); ідеалізація, абстрагування, моделювання (при дослідженні індивідуального та суспільного вимірів соціальних утопій, зокрема при аналізі утопічної творчості як акту трансгресії та виділенні основних етапів створення утопічного проекту); концептуалізація (при визначенні термінологічної бази дослідження, при обґрунтуванні категоріального статусу поняття «благо» у соціальній філософії), а також герменевтичні процедури при вивченні філософського, історичного й літературного матеріалу.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі утопіологічного й агатологічного дискурсів, розгляді соціальної утопії в аксіологічній площині та цілісній реконструкції блага як соціально-філософської категорії, що уможливило визначення його ролі, світоглядного і методологічного значення в утопічному мисленні на різних етапах розвитку соціальних утопічних теорій (класичному, некласичному та постнекласичному).

Новизна наукових результатів деталізується у таких положеннях:

- уперше доведено необхідність поєднаного аналізу утопіологічного й агатологічного дискурсів, обґрунтовано доцільність використання аксіологічного підходу при дослідженні соціальних утопій;

- розкрито у контекстному, структурному, семантичному та концептуальному аспектах категоріальний статус поняття «благо» в сучасній соціальній філософії як інтегрального відображення онтологічного конструкту, здатного поєднати етико-аксіологічний і політико-правовий аспекти проблемного і смислового поля соціальної утопії;

- охарактеризовано специфіку інтерпретації категорії «благо» в різні історичні періоди та основні проблеми і напрями соціально-агатологічного дискурсу середини ХХ - початку ХХІ ст.; встановлено найбільш загальні підходи у трактуванні цієї категорії - гедоністичний, гносеологічний, телеологічний (аристотелівський), апатичний, теоцентричний, волюнтаристський, утилітаристський, натуралістичний, деонтологічний (кантіанський), персоналістично-онтологічний;

- розкрито сутність соціальної утопії в контексті «концепції блага», утопічний проект досліджено одночасно як всеохоплюючу доктрину блага, основним завданням якої є пошук та створення кожним утопістом власної теорії блага, що охоплює усі відомі цінності і чесноти в рамках чітко сформульованої системи; і як політичну концепцію, метою якої є обґрунтована побудова певної системи владних відносин у суспільстві, врахування й поєднання різних уявлень про благо, а також розподіл матеріальних і духовних благ між громадянами;

- уперше утопічну творчість проаналізовано як акт трансгресії, виділено й охарактеризовано чотири основні етапи створення утопічного проекту: пошук, відкриття, передача й реалізація;

- визначено особливості трактування блага у різних типах утопій: класичних, некласичних, постнекласичних й антиутопіях, охарактеризовано загальні риси системи цінностей утопічної свідомості (утилітаристична й гедоністична спрямованість, ресентимент, ціннісний дуалізм);

- з'ясовано специфіку проявів утопічної свідомості в умовах трансформацій сучасного українського суспільства - на політичному рівні, що характеризується неспівмірністю, конфронтацією різних теорій блага, та особистісному (індивідуального вибору цінностей і благ), де найбільш поширеною формою прояву утопічного мислення є орієнтація на уніфіковані і стереотипні потреби та цінності, які пропонуються «суспільством споживання».

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали й висновки дисертації дають аргументоване цілісне уявлення як про сутність утопії, соціальну роль утопізму, так і про потенційні можливості і загрози, які несе в собі утопічна свідомість. Вони можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі для подальшої розробки проблем утопічного ідеалу, ієрархії цінностей і ціннісних орієнтацій у контексті утопічної свідомості; у суспільно-політичному житті - завдяки поєднанню соціально-агатологічного (аналіз блага як одного з основних критеріїв модифікації суспільства) і утопіологічного (аналіз концепцій втілення блага в конкретних соціально-політичних умовах) підходів, що дозволяє у новому світлі (з позиції утопічності / неутопічності) проаналізувати існуючі на сьогодні теорії блага; у навчальному процесі для викладання курсів філософії, соціальної філософії, соціології, політології, історії та теорії політико-правових вчень тощо, а також при підготовці спецкурсів.

Апробація результатів дослідження. Основні результати роботи доповідалися на розширених засіданнях кафедри філософії Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, а також на науково-практичних конференціях, читаннях та симпозіумах: 4 Всеукраїнського рівня - «Демократичні процеси та демократична освіта - основи розвитку соборності в Україні» (м. Полтава, 2005); «Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості» (м. Чернівці, 2005); «Наука і релігія в глобальних перспективах» (м. Харків, 2005); «Особистісні цінності і переконання філософа та історико-філософський процес» (м. Львів, 2009); та 7 міжнародних - ХIII Сковородинівських читаннях «Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава» (м. Харків, 2005); II Міжнародних Тавричних читаннях «Анахарсіс» (Сімферополь, 2006); Міжнародній науковій конференції «Філософія, культура, гуманізм: історія і сучасність» (м. Оренбург, 2006); Міжнародній науковій конференції «Метафізика мистецтва» з циклу «Дні Петербурзької філософії - 2006» (м. Санкт-Петербург, 2006), Міжнародній науковій конференції «Соціокультурна інтеграція в контексті викликів ХХI ст.» (м. Київ, 2007), Міжнародних історико-філософських читаннях «Колізії синтезу філософії і релігії в історії вітчизняної філософії» (м. Полтава, 2007), Міжнародній науковій конференції «Проблема смислу у філософії та культурі російського Срібного віку» (м. Дрогобич, 2008).

Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення в 14 публікаціях, із яких 7 статей надруковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, 2 - у закордонних виданнях і 5 - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура й обсяг дисертації зумовлені специфікою її предмету й логікою розвитку теми, а також метою та головними завданнями дисертаційного дослідження. Основний текст дисертації викладено на 207 сторінках. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків та списку використаної літератури (263 позиції).

благо утопічний свідомість філософія

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, наведено узагальнений аналіз сучасного стану її наукової розробки, розкривається мета, завдання, об'єкт, предмет, методологічні основи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведено дані щодо апробації та публікації головних результатів дослідження.

Перший розділ «Соціальна утопія як об'єкт соціально-філософського аналізу: теоретико-методологічні основи дослідження» присвячений аналізу сучасного утопіологічного дискурсу, обґрунтуванню вибору методології та термінологічної бази дослідження.

У першому підрозділі «Методологічні підходи до аналізу соціальної утопії в сучасній утопіології» на основі розгляду та порівняння сучасних методологічних підходів, які застосовуються при дослідженні соціальних утопій, встановлено відсутність єдиного загальноприйнятого трактування феномену утопічного, обґрунтовано нездатність класичної методології дати повноцінний аналіз явищам суспільного життя і здійснити комплексний аналіз утопії як цілісного об'єкту духовної культури. Доведено перспективність використання некласичної та постнекласичної методології, котра передбачає аналіз фундаментальних явищ соціальної дійсності з позицій аксіології, що дозволяє радикально змінити ракурс бачення, змістити спрямованість дослідницького інтересу із соціальних структур і інститутів як статичних об'єктів дослідження на основні характеристики досвіду соціального життя людини, світ її цінностей і мотивацій. Як зразок постнекласичної методології, що максимально підходить для вирішення завдань дослідження, розглянуто структурно-конструктивістський підхід (П. Бурдьє, Е. Гідденс, В. Кемеров, I. Фролова), продуктивність якого полягає у синтезі двох потужних філософських методологій - структурно-функціоналістської (зорієнтованої на динамічний аналіз, проблему виникнення і збереження соціального порядку, його зміну відповідно до історичних типів соціальності) та конструктивістської (що визнає важливу роль особистості у конструюванні оточуючого її соціуму та соціальних структур).

У другому підрозділі «Поняття соціальної утопії: сутність та семантичні межі» визначається термінологічна база дослідження. На підставі розгляду етимології та розвитку поняття «утопія» встановлено надзвичайну розмаїтість і несхожість його тлумачень, зумовлену багатьма факторами: відмінністю позицій і методологій, відповідно до яких різні автори розглядають утопію, даючи їй визначення, яке стосується виключно досліджуваного ними аспекту; широтою палітри термінів, які вживаються науковцями на позначення утопічного («утопія», «соціальна (соціо-культурна) утопія», «літературна утопія», «утопізм», «утопічна свідомість», «утопічне мислення»); застосуванням даного поняття до різних сфер людської діяльності, що зумовлює породження нових означень (політична утопія, педагогічна утопія і т.д.) та похідних термінів як синонімічного, так і антонімічного характеру («поліутопія», «ентопія», «практопія», «антиутопія», «дистопія» тощо). Таке термінологічне розмаїття суттєво ускладнює процес дослідження утопічної свідомості, тому на основі аналізу сутнісних ознак утопічного та вже існуючих у науковій літературі визначень (зокрема, поданих у працях та текстах Ф. Аїнси, В. Бакулова, Е. Баталова, О. Бахарєвої, Т. Бахтіної, М. Бердяєва, Є. Гаврилова, Т. Запорожець, Ч. Кірвеля, К. Мангейма, Л. Мор-щихіної, Н. Натуральнової, В. Святловського, В. Тотоміанца, М. Фінлі, Г. Флоровського, С. Франка, I. Фролової, О. Черткової, I. Шестакової) визначено критерії для розме-жування понять «утопія», «утопічна свідомість» і «утопізм» та окреслено значення, в яких ці поняття вживаються у дослідженні.

У третьому підрозділі «Проблема типологізації та періодизації соціальних утопій» на підставі аналізу основних варіантів періодизації та класифікації, представлених у сучасній утопіології, обґрунтовано необхідність не стільки класифікування утопій (що вимагає граничної чіткості й однозначності), скільки їх типологізацію або «типоморфологію» (про важливість якої пишуть Є. Гаврилов, Е. Баталов, Т. Бахтіна) з характерним для неї виокремленням ідеальних типів, які більш чи менш концентровано виражають риси, притаманні певній множині досліджуваних об'єктів, кожен із яких може і не мати всі ці риси в повному обсязі. Виходячи із мети дослідження, найбільш оптимальною для систематизації утопій у межах дисертаційної роботи визначено типологізацію I. Фролової, в якій вихідним принципом для членування утопічного масиву береться відповідність форм утопій тим типам соціальної раціональності, в рамках яких вони були синтезовані (докласичні, класичні, некласичні, постнекласичні). Такий принцип поділу враховує змінність утопій у часі і дозволяє, з одного боку, виділити і проаналізувати певні інваріантні риси утопії, розглянути утопічну свідомість як деяку універсальну основу, до якої можна звести усі відомі утопії (аналіз індивідуального виміру соціальної утопії), з іншого - дослідити утопію у розвитку, еволюції, зафіксувавши зміни, яких вона зазнавала протягом історії.

Другий розділ «Роль та функції категорії «благо» в утопічній свідомості» присвячений визначенню категоріального статусу поняття «благо» у межах соціальної філософії та важливості використання його в утопіології.

У першому підрозділі «Категоріальний статус поняття «благо» в соціальній філософії» обґрунтовано доцільність введення поняття «благо» (грец. agathon, лат. bonum, фр. bіen, нім. Gut, англ. good) як соціально-філософської категорії для аналізу утопічної свідомості. Здійснено демаркацію основних, наявних у науковій літературі, значень цього поняття на чотирьох рівнях: контекстному (визначено специфіку вживання терміну «благо» у соціальній філософії порівняно з іншими сферами наукового і теоретичного знання - аксіологією, агатологією, етикою, економікою, правом, політикою), структурному (здійснено структуризацію всередині самої категорії «благо», розмежування різних видів благ (абсолютне-відносне, загальне-індивідуальне, духовне-матеріальне, істинне-хибне, вище-нижче), їх класифікацію та ієрархізацію), семантичному (визначено місце блага та встановлено його чіткі семантичні межі у ряді суміжних категорій - «цінність», «добро», «щастя», «ідеал») та концептуальному (проаналізовано основні підходи до інтерпретації категорії «благо» в різні історичні періоди представниками різноманітних філософських шкіл; визначено основні проблеми і напрями сучасного соціально-агатологічного дискурсу).

Зважаючи на обсяг та спрямованість дослідження, концептуальний рівень демаркації категорії блага розглянуто у двох окремих (другому і третьому) підрозділах реферованого розділу. Так, у другому підрозділі «Різноманіття інтерпретацій категорії "благо" в історії філософії» проаналізовано основні напрями інтерпретації блага представниками різних філософських шкіл минулого, починаючи від античності і до початку ХХ ст. (Демокріт, Сократ, кіренаїки, кініки, Платон, Аристотель, Епікур, стоїки, Плотін, Сенека, Августин Блаженний, Фома Аквінський, Л. Валла, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, I. Бентам, Д. Мілль, I. Кант, Р. Лотце, В. Він-дельбанд, Г. Ріккерт, М. Вебер, М. Шелер, Н. Гартман, Дж. Мур, В. Соловйов, М. Лос-ський, С. Франк), на основі чого визначено десять найбільш загальних підходів: гедоністичний, гносеологічний, телеологічний (аристотелівський), апатичний, теоцентричний, волюнтаристський, утилітаристський, натуралістичний, деонтологічний (кантіанський), персоналістично-онтологічний. В якості додаткової систематизації перелічених підходів також здійснено їх класифікацію відповідно до схеми, запропонованої російським філософом С. Франком, який виокремлював три основних напрями у трактуванні блага: утилітаристський, ідеалістичний, псевдоідеалістичний.

У третьому підрозділі «Основні проблеми сучасного соціально-агатологічного дискурсу» на основі аналізу особливостей соціально-агатологічного дискурсу середини ХХ - початку ХХІ ст. встановлено, що в цей період агатологічна проблематика набула специфічного, соціально-комунікативного забарвлення, однією з найважливіших проблем ставлячи вже не стільки пошук блага життя, скільки поєднання і узгодження різних його концепцій у межах окремого соціуму та у світовому контексті. Така спрямованість невипадкова, адже різні теорії блага навіть при поверховому співставленні виявляють очевидну неспівмірність ціннісних позицій, оскільки кожна із них має на увазі під благом лише якусь визначену, власну цінність, яку вона вважає єдиною й вищою. I залежно від того, чи вважається «благом» задоволення, щастя, справедливість, пізнання, любов тощо, всі ці теорії, власне, і розрізняються. Тому при спробі їх узгодження чи порівняння, перш за все у суперечність між собою вступають цінності, що лежать в основі кожної. I тим більшою буде ця суперечність, чим відміннішими є самі цінності. Ситуація ускладнюється тим, що різні уявлення про благо як у межах одного суспільства, так і в межах кількох суспільств (а тим більше різних релігійних систем), не лише суперечать один одному, але й вступають у серйозні конфронтації. В умовах мультикультурності світу питання урівноваження різних існуючих концепцій блага у бік тієї чи іншої крайності (як і різних ціннісних систем, які несе з собою прийняття кожної з концепцій) стає надзвичайно актуальною проблемою і її ігнорування або однобоке вирішення є серйозною загрозою скочення, з одного боку, у догматизм, тоталітарне чи авторитарне нав'язування якоїсь однієї концепції блага (позиція, притаманна утопічній свідомості), з іншого - у повну відстороненість із боку держави стосовно визначення хоч якогось зразка доброчесного життя, відхилення будь-яких концепцій блага з покладанням місії вибору на самих громадян.

Проблема узгодження різних концепцій блага по-різному піднімається і розв'язується у теоріях агонального лібералізму (заперечення ймовірності подібного узгодження взагалі, акцент на позиціях ціннісного плюралізму), комунітаризму (критичне ставлення до можливості поєднання теорій блага, наголошення на локальному характері будь-яких цінностей), «етики дискурсу» (діалог і узгодження різних теорій благ і цінностей вважається цілком можливими, в якості «засобу» для консолідації пропонується раціональний комунікативний дискурс) та деонтологічної етики (представник якої Дж. Ролз вихід вбачає у чіткому розділенні теорій блага на політичні концепції (що стосувалися б виключно політичної сфери і розподілу «первинних благ» для всіх членів суспільства) і всеохоплюючі доктрини (які б стосувалися виключно приватного життя людини, її світогляду і уявлень про те, що є благом життя)). Розкрито продуктивність для узгодження різних теорій блага концепції російського дослідника М. Розова, який у рамках конструктивної аксіології пропонує обов'язкове розмежування термінів «загальнозначиме» і «всезагальне» (універсальне), а також поділ цінностей на кардинальні, субкардинальні й етосні, що ефективно можна застосувати і до проблеми узгодження різних теорій блага.

У четвертому підрозділі «Індивідуальний та суспільний виміри утопічного блага: соціальна утопія як «всеохоплююча теорія блага» та «політична концепція»» обґрунтовано доцільність використання введеного Дж. Ролзом принципу розмежування теорій блага на політичні концепції та всеохоплюючі доктрини для аналізу утопічних концепцій, оскільки утопічні теорії, будучи втіленням певних концепцій блага та проектами всебічного (соціального, економічного, політичного і т.д.) впорядкування життя людського соціуму, виступають одночасно і як політичні концепції, і як всеохоплюючі доктрини. В одному утопічному проекті утопіст робить спробу поєднати два діаметрально різних завдання: а) пошук та створення власної (всезагальної) теорії блага людського життя, яка пропонувала б свою чітку відповідь на питання «що таке благо життя і як його можливо досягти?», й могла б претендувати на істинність, охоплюючи усі відомі цінності і чесноти в рамках чітко сформульованої системи; б) побудова повноцінної політичної концепції життя усього суспільства, що мала б враховувати та поєднувати у собі різні уявлення про Вище благо та розподіл матеріальних і духовних благ між громадянами. Складність такого поєднання полягає в тому, що власну теорію побудови досконалого суспільства утопіст сприймає не просто як продуктивну і корисну на даному етапі розвитку людства, а як Вище благо для усього людства, одкровення, істину. Статус вищої цінності, абсолютного Блага, якого набуває в очах утопіста його концепція ідеального суспільства, зумовлює зміни в його світобаченні, формує особливу систему цінностей, що проектуються ним на все сконструйоване ним суспільство, унеможливлюючи існування в ньому жодної альтернативної теорії блага, яка б суперечила його власній. Таким чином, утопіст переносить власну теорію блага в межі політичної концепції, зміщуючи цим самим грань, що відокремлює сферу життя приватного від життя суспільного, нав'язуючи своє уявлення про Благо, свою етосну цінність, у якості обов'язкового стандарту, норми для всіх.

Завдяки розмежуванню утопії на індивідуальний і суспільний рівні утопічну творчість проаналізовано у новому ключі - як акт індивідуальної трансгресії (у розумінні подолання існуючих соціальних і часових меж), що дозволило виділити й охарактеризувати чотири основні етапи створення утопічного проекту (пошук, відкриття, передача і реалізація) та простежити ту еволюції, що відбувається у свідомості утопіста на кожному з етапів створення утопії.

У третьому розділі «Специфіка інтерпретації категорії «благо» у класичних, некласичних та постнекласичних соціальних утопіях» простежено особливості трактування блага життя в класичних, некласичних та постнекласичних утопіях, а також в антиутопіях, встановлено, яким чином концепції блага залежать від історичної ситуації та епохи, в які вони були створені.

У першому підрозділі «Основні підходи до тлумачення блага у класичних соціальних утопіях XVI - кінця XIX ст.» окреслено часові проміжки зародження та кризи класичної утопії (XVI ст. - кін. ХІХ ст.) і, враховуючи велику часову протяжність означуваного періоду (особливо значні відмінності, яких зазнала класична утопія у другій половині XVIII століття), обґрунтовано необхідність додаткового поділу утопій означуваного типу на два півперіоди: 1) утопії XVI ст. - першої половини XVIII ст. та 2) утопії другої половини XVIII - кінця XIX ст. Серед загальних рис класичних утопій обох півперіодів визначено ціннісний дуалізм; орієнтацію на досягнення перш за все відносних благ, а не блага абсолютного; ресентимент та утилітаристичну деформацію ціннісної ієрархії, за якої кардинальні і субкардинальні цінності (вітальні, матеріальні блага), які є цінностями нижчого порядку, у вимірі утопічного тексту починають претендувати на роль основоположних, етосних цінностей, у деяких випадках підіймаючись навіть до рівня смислу життя, духовні ж, морально-етичні відступають на другий план, підпорядковуючись нижчим цінностям.

На підставі аналізу утопічних текстів встановлено, що основними напрямами трактування блага людського життя в утопіях першого півперіоду є гедоністичний (благом вважається все, що дає насолоду, задоволення), утилітаристський (благо ототожнюється із користю) та гносеологічний (найбільшим благом вважається пізнання). Особливе поширення гносеологічного напряму припало на другу половину XVII ст., для цього ж періоду характерне і найбільш чітке розмежування блага на особисте (що трактувалось у дусі «природного права») і суспільне (загальне), якому в цей час надавалась особлива перевага. Встановлено, що у першій половині XVIII ст. проблематика утопій зазнала змін - на перший план в утопічних текстах почали виходити не стільки питання дослідження і визначення блага життя, скільки проблеми розрахунку і перерозподілу суспільних багатств і «первинних благ» між громадянами та чіткого закріплення за ними обов'язків щодо їх праці на користь суспільства.

Основними рисами класичних утопій другої половини XVIII - кінця XIX ст. визначено утопізм (перехід від пояснення недосконалості світу до спроб реальної його перебудови) та спрямованість на практичну реалізацію соціального ідеалу в суспільному житті, що зумовлювали значну політизацію утопічних текстів, їх наближення до політичних програм і трактатів. Поняття блага зазнало політизації і почало трактуватись переважно в соціально-політичному (як мета політичної боротьби) та економічному (як вимога максимально справедливого перерозподілу матеріальних благ) руслі. На прикладі Великої французької революції та ряду комунітарних експериментів розглянуто перші спроби втілення утопічних концепцій блага у реальному соціумі та ті деформації, яких вони зазнали при цьому. Простежено специфіку вживання категорії «благо» у марксизмі.

У другому підрозділі «Аксіологічні та світоглядні трансформації утопічної думки ХХ - початку ХХI століть (некласичні та постнекласичні утопії)» встановлено, що передумовою виникнення утопій некласичного типу став досить тривалий період кризи класичної утопії (кін. ХIХ - сер. ХХ ст.), який був викликаний кризою ідеалів індустріалізму і реакцією на антигуманістичні тенденції новостворених тоталітарних держав, а також розчаруванням у результатах реалізації вже втілених у життя утопічних програм. Виявом і наслідком цієї кризи стали антиутопії як заперечення і одночасно самоосмислення утопічного жанру. Показавши усі небезпеки реалізованої утопії і пов'язаного з нею тоталітаризму, вони відіграли роль лакмусового папірця, що виявив слабкі місця класичної утопії, її надмірну колективістську спрямованість і нехтування інтересами окремої особистості.

Некласичний тип утопії сформувався у другій половині ХХ століття, кардинально змінивши спрямованість утопічних пошуків, переорієнтувавши їх із колективу на окремого індивіда. Зрозумівши непродуктивність і почасти шкідливість старих методів, нові утопісти по-новому переосмислили і роль самої утопії в житті суспільства, і її центральні настанови. Індивідуалізація універсальних цінностей, більша орієнтація на особистість, інтерес до внутрішнього світу людини, її соціального самопочуття, суб'єктивності, зорієнтованість на ідеал-мінімум, а не ідеал-максимум, спрямованість на практичну реалізацію, зв'язок із футурологією і соціальною прогностикою - ці новоутворення некласичної утопії спричинили до значних змін у її структурі і змістовому наповненні, змінивши й саме сприйняття утопічного твору, ставлення до нього. Утопія почала сприйматись як філософія надії, як спосіб побудови більш гуманного суспільства. Трактування блага в некласичних утопіях цілком вписалось в контекст і проблематику соціально-агатологічного дискурсу другої половини ХХ століття, в якому агатологічна тематика розглядається у соціально-комунікативному ракурсі.

Сучасний постіндустріальний стан розвитку суспільства характеризується одночасним існуванням утопій некласичного і постнекласичного типу. На відміну від попередніх типів утопій, об'єктом перетворення яких був зовнішній світ і оточуюча людину дійсність, постнекласичні утопісти спрямовують увагу на зміну самої людини - її фізіології і духовності. Замість пошуку загального блага, характерного для класичної утопії, вони концентруються на досягненні блага індивідуального, про яке мають власне уявлення. Так, наприклад, трансгуманізм пропонує еволюцію фізіології людини, можливість її фізичної трансформації, перетворення в надлюдину, екуменізм - зміну її духовності, корегування ціннісної системи та уніфікацію релігійних поглядів.

У третьому підрозділі «Утопічна свідомість та співіснування різноманітних концепцій блага в умовах трансформації сучасного українського суспільства» встановлено, що специфіку української ситуації, а відповідно, і пошуку українських варіантів вирішення проблеми утопізації та несумісності різних теорій блага, зумовлюють, по-перше, складний період якісних системних трансформацій на різних рівнях суспільного життя, по-друге - жорстка конфронтація різних політичних сил та протистояння пропонованих ними ідеалів та шляхів розвитку суспільства. Піар-технології, використання психологічних прийомів та методик, найновіші ноу-хау в комп'ютерній галузі та суцільна інформатизація суспільства дозволяють транслювати будь-які необхідні образи і заклики максимально широко, репрезентуючи їх як справжнє суспільне благо. При цьому найчастіше утопізації зазнають поняття, що мають позитивний і символічний для українців зміст: патріотичного характеру («Україна», «народ», «держава» тощо), або ті, що є показниками добробуту і матеріального благополуччя («достаток», «робочі місця», «стабільність»); або виражають особистісно-персоналізоване звернення («твою думку враховано», «твій вибір», «ти вирішуєш» тощо). На рівні особистісного (індивідуального) вибору тих чи інших цінностей і благ, як засвідчив аналіз, найбільш поширеною формою прояву утопічного мислення є орієнтація на уніфіковані і стереотипні потреби та цінності, які пропонує індивіду «суспільство споживання» (матеріальний достаток, ідеальна зовнішність певного зразку, успішна кар'єра тощо). При цьому, незважаючи на позірну індивідуалізацію, і потреби індивіда, і він сам трактуються із суто утилітаристичної позиції, з позиції «масової свідомості» - відмовляючись від амбітних бажань змінити суспільство і нав'язати йому той чи інший суспільний ідеал розвитку, постнекласична утопія створює ідеал особистісний - пропонує певний ціннісно-мотиваційний образ-кліше, що програмує людину на визначений стиль життя, на відповідні потреби і на певний взірець блага. Важливу роль у популяризації та транслюванні утопічних образів відіграють телебачення, Інтернет, реклама.

У контексті розгляду проблем ціннісної неспівмірності та конфронтації різних теорій блага (як у вимірі світовому - виходячи з курсу на євроатлантичну інтеграцію та викликів глобалізації, так і у межах української держави - за умови різновекторності інтересів різних політичних сил та відсутності загальновизнаної і чітко артикульованої національної ідеї) найбільш оптимальним визначено досвід діалогу, толерантності та розумного і критичного узгодження позитивної практики інших країн із культурно-історичними традиціями та надбаннями українського народу.

Висновки

У дисертації здійснено цілісну реконструкцію категорії блага в контексті утопічної свідомості. Завдяки комплексному аналізу агатологічного й утопіологічного дискурсів доведено доцільність використання блага як категорії, що постає детермінантою соціального буття в утопічному мисленні та є важливим методологічним інструментом для аналізу утопічної свідомості. У світлі концепції еволюції утопічної свідомості відповідно до зміни типів раціональності досліджено специфіку інтерпретації категорії «благо» в соціальних утопіях класичного, некласичного та постнекласичного типу.

Головні наукові та практичні результати дослідження полягають у наступному:

У контексті аксіологічного підходу здійснено комплексний аналіз утопіо-логічного й агатологічного дискурсів, доведена важливість їх розгляду у взаємозв'язку, доцільність розгляду блага як детермінанти соціального буття в утопічному мисленні та використання категорії «благо» в якості важливого методологічного інструменту для аналізу утопічної свідомості.

Перспективним для утопіології є структурно-конструктивістський підхід, що визнає і об'єктивну даність соціальних структур, і можливість активної трансформуючої людської дії - з такої позиції соціальну утопію можна розглядати одночасно і як систему, що зазнає впливу об'єктивних змін та організовується в упорядковане ціле загальними зразками норм і цінностей (еволюція соціальних утопій, їх залежність від еволюції типів раціональності та пануючої у суспільстві системи цінностей), і як систему, що певним чином конструюється суб'єктом (утопія як теорія, яка створюється утопістом на основі його власного уявлення про благо).

Ефективним є поділ утопій відповідно до типів соціальної раціональності, в рамках котрих вони були синтезовані (класичні, некласичні, постнекласичні), оскільки він враховує змінність утопій у часі і дозволяє, з одного боку, виділити і проаналізувати певні інваріантні риси утопії, розглянути утопічну свідомість як деяку універсальну основу, до якої можна звести усі відомі утопії (аналіз індивідуального виміру соціальної утопії), з іншого - дослідити утопії у розвитку, еволюції, зафіксувавши зміни, яких вони зазнавали протягом історії.

Благо - категорія, що означає об'єкт потреби, інтересу чи бажання суб'єкта, або особливу властивість об'єкта задовольняти потреби, інтереси чи бажання суб'єкта; а також особливу властивість об'єкта виступати вираженням або умовою досконалості, як атрибуту буття, яка пізнається суб'єктом. Структуризація категорії «благо» у класичній філософській традиції дозволяє виокремити основні підстави для класифікації різних видів благ, які складають цілісність категоріальності блага в цілому: благо абсолютне (вище) і відносне, яке поділяється за суб'єктом: на індивідуальне і загальне; за субстратом - на духовне і матеріальне; за якістю - на істинне і хибне; за місцем у ціннісній ієрархії - на вищі і нижчі блага.