Культурна пам’ять, як механізм соціально-історичної наступності

У підрозділі 3.2. «Матеріальне та ідеальне в історичному процесі: куль турна пам'ять і об'єктивна телеології історії» культурна пам'ять розкривається як єдиний цикл матеріального руху спричинення. Разом з тим, культурна пам'ять з'являється й як відношення суто ідеальне, бо процес становлення структури праці у формі циклічної завершеності є внутрішнім відношенням різноспрямованих форм активності одна до одної у складі цілого, є відношенням взаємо-універсальної представленості (репрезентації) різних сторін-тенденцій одна в одній. Таким чином, ідеальне як форма буття праці існує не просто разом і поряд з матеріальним в одному з ним просторі, а є тим же самим просторовим відношенням, що й матеріальне, тільки відрізняється від нього своєю спрямованістю та функцією. Сутність же обох феноменів полягає в тому, що вони рівною мірою є формами причинності, а зовсім не свідомістю й речовиною.

Оскільки культурна пам'ять реалізує себе не тільки у прямому нелінійному розвитку, але й за допомогою зворотного спричинення - у вигляді дії результату на свої власні передумови, то це обумовлює якісну зміну причини за посередниц-твом надання їй форми результату й знаменує акт самозростання висхідної основи системи за рахунок її прирощення новою якістю. Завдяки цьому культурна пам'ять виявляється таким матеріальним, яке на початку кожного циклу спричинення вже містить в собі ідеальне, оскільки останнє в якості завершення матеріального виявилося закономірно «вплетеним у його початок» (Гегель). Матері-альне, яке з самого початку руху містить в собі ідеальне як свій кінцевий результат, як внутрішньо властиву йому ціль, є не що інше, як об'єктивний рух цілепокладання - рух, який здійснюється у відповідності зі своєю власною, а не привнесеною ззовні будь ким ціллю. В цьому і полягає двоїстий характер матеріального, а саме: воно з самого початку є такою ж мірою формою детермінізму, в якій і формою цільової залежності, або - детермінізм у формі об'єктивної телеології історії.

Ця обставина обумовлює також й двоїстий характер ідеального, котрий полягає в тому, що воно є не тільки «цільовим резюме» процесу становлення праці, але й його «структурним резюме». Ідеальне в якості об'єктивної цілі вперше зароджується не тільки не в свідомості індивідів, але й взагалі за межами їхнього індивідуально-тілесного простору - у просторі спільно здійснюваної діяльності людей з виробництва засобів існування, яка має для них об'єктивно примусовий характер. Історично перша форма ідеального реалізується подвійно: ідеальне, що функціонує в просторі спільної діяльності в якості відтворення успішного результату, який стихійно виникає з хаосу випадкових дій індивідів і який резюмує ці дії, виявляється ізоморфним відтворенням не тільки результату, але й шляху, що призвів до нього. В цій первісно двоїстій якості ідеальне тільки й починає грати роль безумовного імперативу, який підкоряє собі як вищій доцільності стихію випадкових, хаотично переплетених індивідуальних дій, - роль об'єктивного імперативу, котрий «вишиковує» ці дії в суворо визначеній послідовності, порядку і зчепленню одної з одною. Таким чином, ідеальне й матеріальне виступають в якості таких структурних визначень культурної пам'яті, котрі найкращим чином розкривають процес становлення її структури як народження соціального порядку з досоціального хаосу.

Разом з тим, двоїстий характер сутності обох феноменів вказує не тільки на антиномічну сутність культурної пам'яті, але й слугує формою виявлення двоїстого характеру сутності самої праці. Це означає, що всі без винятку категорі-альні визначення, які належать культурній пам'яті, належать їй лише тією мірою, якою вона є формою атрибутивної побудови праці; що справжній суб'єкт, якому за правом належить все це категоріальне багатство, є виключно праця, двоїстий характер котрої полягає в тому, що вона як рух соціального спричинення є одночасно і детермінізмом, і формою об'єктивної телеології історії.

У підрозділі 3.3. «Культурна пам'ять: комунікація та істина в історичному процесі. Епістемологія історії як резюме онтології історії» в центрі уваги знову опиняється «структура як плинність», яка адекватно репрезентує сутність культурної пам'яті у вигляді процесу «соціального метаболізму», зміст якого складає комунікація у вигляді універсального взаємного обміну діяльністю між людьми в межах спільного процесу суспільного виробництва. Сутність соціальної комунікації як такої полягає в тому, що вона - обмін діяльністю, що народжує всезагальну взаємозалежність дій людей, котра не є продуктом свідомих цілей і намірів будь кого. Істина соціальної комунікації полягає в тому, що вона є обміном змістом діяльності між людьми, який існує у формі системи універсального розподілу праці/ універсального зв'язку.

Двоїстий характер праці в якості сутності культурної пам'яті проявляється не тільки в його здатності до саморозрізнення структури, але й в здатності відтворення (відображення) цілого у «дзеркалі» власної структури, що розкриває культурну пам'ять як таке відношення дійсності, котре є формою відповідності предмета самому собі - об'єктивною формою істини. Причому, в якості форми істини соціального буття, що розвивається у всій своїй повноті, культурна пам'ять є формою істини абсолютної, що адекватно відтворює дійсну (а не уявну) історію становлення й розвитку цілого. Тому культурна пам'ять як форма абсолютної істини історії не може бути редукованою до однобокої форми істини як «відповідності думки предмету», бо вона - це взагалі не стільки відображення буття у свідомості людей, скільки само буття цілого в усій його повноті в кожний даний момент історії. Культурна пам'ять тому й виступає надійним «сховищем істини» історичного буття людей, що вона - його внутрішня структура, яка утримує собою, як скріпами, всі частини й фрагменти історичного буття там, де кожному з них слід бути у відповідності до закону й логіки цілого, відводячи кожному з фраг-ментів цілого роль істини відносної й залишаючи роль істини абсолютної тільки самому цілому.

Епістемологія історії, тим самим, виявляється буквально «екстрагованою» логічним аналізом з онтології історії, а не привнесеною в її ззовні, завдяки чому вона тільки й може служити адекватною самій історії теорією її пізнання. Осо-блива значимість культурної пам'яті як філософського поняття обумовлена тим, що воно є не тільки поняттям, але також і принципом пізнання історії, в якому отримує своє логічне завершення принцип історизму і який дозволяє зрозуміти, як можливий розвиток у формі людської історії - у формі культури.

У Висновках узагальнені головні результати дослідження.

– Виявлено, що логічні труднощі розробки поняття культурної пам'яті в сучасній соціально-філософській думці пов'язані з причинами методологічного характеру: з орієнтацією досліджень на аналіз особливих, емпіричних форм буття культурної пам'яті, внаслідок чого її всезагальні, сутнісні властивості опиняються за межами досліджень.

– Встановлено, що теоретичними передумовами формування поняття культур-ної пам'яті в історії філософської думки є ідеї історизму, культури й праці, визрівання яких стало можливим за наявності відповідних соціальних умов: коли саме суспільство досягло ступеня зрілості та стало системою з розвинутою соціальною основою, тоді виникає «чистий історизм» як система поглядів, котра пояснює розвиток суспільства причинами соціально-історичного порядку. Тоді ж народжується і розуміння культури як соціально обумовленого феномена, що має механіз-ми негенетичного кодування, збереження і трансляції колективного досвіду.

– Аналіз змісту феноменів праця, історизм і культура встановлює факт їх безпосереднього співпадіння одне з одним, який тягне за собою визнання їхнього існування як єдиного цілого - субстанції, всередині котрої вони все ж різні, оскільки їх внутрішні стосунки обумовлені причинно-наслідковим зв'язком і тому виступають як відносини породження одного одним. Наявність причинної залежності історизму і культури як наслідків від праці як їхньої причини свідчить про те, що праця є не тільки субстанцією, але й суб'єктом, якому історизм і культура належать як його атрибути. Оскільки ці відносини внутрішньої обумовленості закріп-лені структурно - в атрибутивній організації праці, то саме вона і є той фактор, який забезпечує її збереження у різноманітті форм її історичного буття, що змінюють одна одну. Це вперше дозволяє дати поняття культурної пам'яті як форми атрибутивної побудови праці, а саму працю зрозуміти як органічну систему: культурна пам'ять - це іманентна властивість структурно-функціональної цілісності праці як соціального організму, що полягає в її здатності не тільки продукувати в собі самій відмінність, особливість, мінливість, але і водночас зберігати і відтворювати себе у своїй тожсамості, всезагальності, інваріантності; культур-на пам'ять є адекватною формою, що ізоморфно відтворює атрибутивну побудову праці - спосіб її внутрішнього членування і водночас спосіб зв'язку її сторін та елементів.

– Розкритий механізм соціально-історичної наступності завдяки аналізу внутрішніх протиріч всезагальної форми культурної пам'яті як парадоксу «структурного ізоморфізму», суть якого полягає в тому, що розвиток у формі спричинення наскільки передбачає ізоморфне повторення структури причини в структурі на-слідку, настільки й заперечує його. В реальному процесі розвитку «структурний ізоморфізм» досягається лише як результат «структурного метаморфізму», котрий є продуктом структурних перетворень всередині самої сутності і свідчить про наявність нелінійного характеру соціального детермінізму ще у фазі зародкового стану системи.

– Доведено також, що динаміка структурного ізоморфізму досягається завдяки тому, що нелінійний характер соціального детермінізму реалізує себе не тільки у формі прямого, але й уформі зворотного спричинення, внаслідок чого утворюється циклічна форма соціальної каузальності. Саме циклічна форма нелінійного детермінізму містить в собі той механізм, завдяки якому праця як органічна си-стема отримує стійку форму структурно-функціональної цілісності, котра відтворюється як інваріант на всіх етапах її розвитку, забезпечує її наступне існування та утворює іманентну пам'ять соціокультурного цілого - пам'ять культури.

– Аналіз протиріч внутрішньої структури культурної пам'яті як парадоксу «речі в собі» розкриває нерозвиненість її внутрішнього членування як такого цілого, у складі якого ще немає частин самих по собі - у вигляді готових «органів», які могли б бути виявлені чуттєво-конкретним способом і дані в якості матеріалу пізнання спогляданню й уявленню; на цьому рівні структура постає виключно як плинність - як рух соціального спричинення, як стихія тенденцій, які своєю взаємодією лише утворюють упорядкованість у змісті цілого. «Структура як плинність» є «рух, що утворює орган», є «структура-функція» й тому - іманентний принцип і механізм саморозвитку соціального цілого.

– Специфіка змісту об'єктивного й суб'єктивного в якості визначень культурної пам'яті як «плинної структури» субстанції-праці полягає в тому, що вони у своєму субстанціальному бутті не тільки не протистоять одне одному просторово, а, навпаки, ізоморфно співпадають одне з одним і існують як двоєдиний рух зустрічного спричинення, в силу чого одне відрізняється від іншого тільки тенденціально і функціонально, а не своєю локалізацією в різних субстратах. Локалізовані в структурних межах субстанції-праці, об'єктивне й суб'єктивне виступають як форми її буття - форми її руху спричинення. Таке розуміння є похідним від з'ясування тієї обставини, що суб'єктом культурної пам'яті виступають не індивіди або соціальні групи, а система суспільного розподілу праці/ система суспільних зв'язків. Суб'єктом же історії виступає сама праця у всій своїй цілісності.

– Аналіз культурної пам'яті як всезагальної форми соціального спричинення виявляє, що матеріальне й ідеальне в її структурі існує як одне й те ж просторове відношення, всередині якого вони відрізняються одне від одного тільки своєю спрямованістю й функцією. Сутність же обох феноменів полягає в тому, що вони - рівною мірою суть форми спричинення (а не свідомість і речовина). Причому, матеріальне є така форма спричинення, яка з самого початку містить в собі іде-альне як свій кінцевий результат, як внутрішньо приналежну йому об'єктивну ціль. Культурна пам'ять є тому такою ж мірою формою соціального детермінізму, якою й формою об'єктивної телеології історії.

– Розуміння культурної пам'яті як «плинної структури» розкриває в ній багатоманітність якісних визначеностей, котрі завдяки циклічній формі нелінійного детермінізму постійно перетікають одне в одне, утворюючи універсальний процес «соціального метаболізму», сутністю якого є комунікація у вигляді взаємного обміну діяльністю між людьми, що складається незалежно від їхніх суб'єктивних намірів і цілей в межах спільно здійснюваного процесу суспільного виробництва. Разом з тим, культурна пам'ять в якості форми, котра своєю структурою адекватно відтворює дійсну історію становлення й розвитку соціокультурного цілого й виражає його внутрішню відповідність самому собі, є формою істини історії, формою буття цілого, що утримує собою, як скріпами, всі частини і фрагменти цілого там, де кожному з них належить бути у відповідності до закону цілого, відводячи кожному з фрагментів роль істини відносної, в той час як роль істини абсолютної завжди залишається прерогативою цілого. Епістемологія історії, тим самим, виявляється буквально «екстрагованою» логічним аналізом з онтології історії, завдяки чому вона тільки й може служити адекватною самій історії теорією її пізнання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Рагозина Т. Э. Культурная память и идентичность / Т. Э. Рагозина // Ноосфера і цивілізація. Випуск 5(8). - Донецьк : ДонНТУ, 2007. - С. 91-98.

2. Рагозина Т. Э. Условия и теоретические предпосылки возникновения понятия «культурная память» / Т. Э. Рагозина // Ноосфера і цивілізація. Випуск 6(9). - Донецьк: ДонНТУ, 2008. - С. 89-98

3. Рагозіна Т. Е. Культурна пам`ять, засоби комунікації і горизонти емпіричної свідомості / Т. Е. Рагозіна // Гілея (науковий вісник) : Збірник наукових праць. - Київ, 2009. - Вип. 24. - С. 259-266.

4. Рагозина Т. Э. Культурная память, субъект истории и проблемы преемствен-ности исторического процесса / Т. Э. Рагозина // Ноосфера і цивілізація. Випуск 8(11). - Донецьк : ДонНТУ, 2010. - С. 102-111.

Тези виступів на конференціях

5. Рагозина Т. Э. Парадокс культурной памяти и проблемы социально-исторической преемственности / Т. Э. Рагозина // Культура и экономика: Материалы международной научно-практической конференции, 20-21 марта 2008 г. - Донецк: ДонНУЭТ, 2008. - С. 91-93.

6. Рагозина Т. Э. Культурная память и способы коммуникации / Т. Э. Рагозина // Філософська антропологія: Культура. Раціональність. Комунікація: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 17 квітня 2009. - Донецьк : ДонІЗТ, 2009. - С. 127-131.

7. Рагозіна Т. Е. Культурна пам`ять і проблеми історизму / Т. Е. Рагозіна // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету - 2009: Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2009 року): Матеріали доп. та виступів. - К. : «Київський університет», 2009. - Ч. Х. - С. 150-152.

АНОТАЦІЯ

Рагозіна Т. Е. Культурна пам'ять як механізм соціально-історичної наступності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

Дисертація присвячена системному аналізу сутності феномена культурної пам'яті як механізму соціально-історичної наступності та розробці поняття культурної пам'яті. Культурна пам'ять - це філософське поняття, яке відображає властивість структурно-функціональної цілісності праці як соціокультурного процесу, яка полягає в здатності соціального організму не тільки продукувати в собі самому відмінність, особливість, мінливість, але і водночас зберігати і відтворювати себе у своїй тожсамості, всезагальності, інваріантності. Культурна пам'ять є адекватною формою, що ізоморфно відтворює атрибутивну побудову праці - способом її внутрішнього членування і водночас способом зв'язку її сторін та елементів. За своїм змістом культурна пам'ять є універсальним рухом спричинення, специфічним процесом «соціального метаболізму», суттю якого є комунікація як універсальний взаємний обмін діяльністю між людьми, що складається цілком незалежно від суб'єктивних намірів і цілей будь кого.

Ключові слова: культурна пам'ять, наступність, субстанціальний та емпі-ричний суб'єкти, суб'єкт історії та культурної пам'яті, структурний ізоморфізм - структурний метаморфізм, форма вихідна - форма перетворена, «плинна структура», «соціальний метаболізм», об'єктивна телеологія, комунікація, епістемологія історії.

Рагозина Т. Э. Культурная память как механизм социально-исторической преемственности. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2010.

Диссертация посвящена системному анализу культурной памяти как меха-низма социально-исторической преемственности и выработке соответствующего понятия. Рассмотрение содержания феноменов труд, историзм и культура позволяет выявить отношения их внутренней причинной обусловленности, которые закреплены структурно - в качестве формы атрибутивного строения труда, которая выполняет функции имманентной памяти труда как социального организма, обеспечивая его воспроизводство на всех ступенях исторического развития.

Механизм исторической преемственности раскрывается посредством анализа внутренних противоречий всеобщей формы культурной памяти как парадокс «структурного изоморфизма», суть которого состоит в том, что развитие в форме причинения сколь предполагает изоморфное повторение структуры причины в структуре следствия, столь и отрицает его: в реальном процессе развития «структурный изоморфизм» достигается лишь как результат «структурного метамор-физма» и возвратной формы причинения, совместно образующих циклическую форму социального детерминизма. Кроме того, анализ противоречий внутренней структуры культурной памяти раскрывает неразвитость её внутреннего членения как такого целого, в составе которого ещё нет частей как таковых - в виде готовых «органов», вследствие чего структура предстаёт исключительно как текучесть - как движение социального причинения. «Структура как текучесть» есть «движение, создающее орган» и потому - имманентный механизм саморазвития социального целого.

Дальнейший анализ культурной памяти как всеобщей формы социального причинения демонстрирует, что она - в такой же мере форма социального детерминизма, в какой и форма объективной телеологии истории. Будучи формой тож-дества социального детерминизма и объективной телеологии истории культурная память выступает в качестве такого механизма, который реализует себя в качестве универсального процесса «социального метаболизма», суть которого составляет коммуникация в виде взаимного обмена деятельностью между людьми, который складывается независимо от их субъективных намерений и целей.

Культурная память, понятая в качестве атрибутивной формы строения труда, в качестве его системообразующего отношения, которое своим внутренним членением воспроизводит генетическую связь будущих образований социальной системы и самой последовательностью этого членения показывает объективно существующее «атрибутивное распределение ролей» между сторонами и частями социального целого, предоставляет познанию модель реального строения соци-ального организма в его динамике - в его подлинной истории возникновения и развития. Отсюда - специфика культурной памяти как философского понятия, которая состоит в том, что оно есть не только понятие, но и принцип познания истории, в котором получает своё завершение принцип историзма, что в итоге позволяет понять, как возможно развитие в форме человеческой истории - в форме культуры.

Философское понятие культурной памяти раскрывает её сущность в каче-стве имманентного свойства структурно-функциональной целостности труда как социокультурного процесса, состоящего в способности социального организма не только продуцировать в себе самом различие, особенность, изменчивость, но и одновременно сохранять и воспроизводить себя в своей тождественности, всеобщности, инвариантности; культурная память есть адекватная форма, изоморфно воспроизводящая атрибутивное строение труда - способ его внутреннего членения и одновременно способ связи его сторон и элементов.

Ключевые слова: культурная память, преемственность, субстанциальный и эмпирические субъекты, субъект истории и культурной памяти, структурный изоморфизм - структурный метаморфизм, форма исходная - форма превращённая, «текучая структура», «социальный метаболизм», объективная телеология, коммуникация, эпистемология истории.

Tatiana Ragozina. Cultural Memory as a Mechanism of Social and Cultural Succession. - The manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philosophical Sciences on speciality 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History/ - Donetsk National University. - Donetsk, 2010.

The thesis is devoted to system analysis of phenomenon of cultural memory as a mechanism of social and historical succession. Cultural memory is a philosophic concept reflecting immanent characteristic of culture which consists of the ability of social and cultural organism to keep and reproduce itself not only in its identity, totality, invariantness but at the same time produce within itself difference, peculiarity, variability. Cultural memory acts as an adequate form isomorphically reproducing attributive construction of labour - way of its internal de-articulation and at the same time way of connection of its sides and elements. Cultural memory is nothing but universal movement of reason, specific process of `social metabolism' which essence lies within communication as a universal exchange of activity between people, which takes place completely independent from somebody's subjective intensions and purposes. Thus, grounds of philosophic status of cultural memory as a mechanism of social and cultural sucession turns out to be at the same time the grounds of cultural memory as the principle of history cognition, within which lies the principle of historical method.

Key words: cultural memory, succession, substantial and empirical subjects, subject of history and cultural memory, structural isomorphism - structural metamorphism, initial form - converted form, «fluid structure», «social metabolism», objective teleology, communication, epistemology of history.

Размещено на Allbest.ru