Метафізична рефлексія музики в історико-філософському дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

УДК 124.3 (091)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

МЕТАФІЗИЧНА РЕФЛЕКСІЯ МУЗИКИ В ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ

Комісаренко Андрій

Миколайович

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національної металургійної академії України Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор КАПІТОН Володимир Павлович, Дніпропетровська державна фінансова академія, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор ШАБАНОВА Юлія Олександрівна, Дніпропетровський національний гірничий університет, завідувач кафедри філософії кандидат філософських наук, доцент ЧИЧКОВ Анатолій Григорович, Український державний хіміко-технологічний університет, завідувач кафедри філософії

Захист відбудеться «24» грудня 2010 р. о 13 годині 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук при Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий «19» листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор В.Б. ОКОРОКОВ

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Будь-який феномен культури є, по-перше, смисловим феноменом, що являє собою не просту фактичність, не сферу наявності та буття як таку, але деяку значущість для людей, предмет розуміння і тлумачення. Будь-який феномен культури не стільки «є», скільки «має смисл» і власний дискурс. Усякий феномен культури не просто спостерігається, але ще й розуміється, а тому, являє собою живий соціальний акт дискусії, або комунікації. Дискурс феноменів культури опосередковує собою взаємодію індивідуальних соціальних суб'єктів і соціальних структур. По-друге, всякий феномен культури є результатом історичного розвитку, який існує в контексті часу. По-третє, всякий феномен культури має відношення також до сфери цінностей; усе буття пронизано оцінним відношенням людини.

Музика, як специфічне явище культури, як частина художньої культури також виступає у вигляді значення, історії та певних дискурсів, а саме: античного, середньовічного, Відродження, Нового часу, Просвітницького та інших типів дискурсів відносно історичних епох. Саме аналіз певного типу музичного дискурсу та розуміння і тлумачення значення феномена музики, який вкорінений в людське буття, веде до уявлення про філософію музики. Звичайно, проблеми музики як цінності, як історії й як значення утворюють і поле досліджень в музичній естетиці. У зв'язку з цим зробимо зауваження. По-перше, якщо сукупність проблем філософії музики задана самим статусом музичної естетики як науки, то способи їх вирішення є проблемою методологічного порядку, яка включає питання онтологічного, гносеологічного й аксіологічного характеру. В цьому значенні тенденції еволюції філософії музики виражаються в послідовній зміні відповідей на питання про значення, смисл, цінності феномена музики, в межах певного взаємозв'язку цих питань. Цей взаємозв'язок є «парадигмою» в тому значенні цього терміну, яке додав йому Т. Кун: тією теоретичною формою, яка допускає одні рішення та враховані в них факти і виключає інші; яка рано чи пізно відчуває кризу і замінюється новою, допускаючи інші рішення, орієнтовані на факти, не з'ясовні в межах колишньої парадигми.

По-друге, вплив музики величезний, через її емоційність, образність, а також, завдяки її можливості впливати на внутрішній світ індивіда, не дивлячись ні на які мовні, расові, релігійні, культурологічні «перешкоди».

Друга половина XX ст. дуже яскраво та конкретно показала, яке значення має музика в світовій масовій культурі. Особливо серед напрямів молодіжної субкультури феномен музики займає мало не перше місце, в порівнянні з живописом або скульптурою. Як один із домінуючих засобів соціальної комунікації музика іноді вносить свої корективи в інші види мистецтва - театр, живопис, кіно, телебачення та ін., що призводить до появи нових жанрів, методів і способів художнього відображення дійсності та внутрішнього світу індивіда (відео-кліпи, кіч, абстракція, рок-опери, рімейки, масові естрадні та театральні шоу, брейк-данс, хіп-хоп, реп-культура, шансон тощо).

Універсальність у комунікативному плані й унікальність в емоційно-психічній дії музики на людину і суспільство вимагають філософського осмислення й аналізу феномена музики. Складна природа музики привертала увагу не тільки видатних композиторів, але й філософів. Серед філософів минулого феномен музики аналізували Платон, Аристотель, Секст Емпірик, Цицерон, Плотін, Боецій, Августин Аврелій, Фома Аквінській, Роджер Бекон, Ф. Бекон, Р. Декарт, Г. Лейбніц, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Ф. В. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, О. Ф. Лосєв, В. В. Розанов, Г. Сковорода, П. Юркевіч, І.Франко, В. С. Соловйов, С. С. Аверінцев, Т. Адорно та ін. Актуальними є дослідження природи, значення, цінності музики в життя людини, які знайшли своє віддзеркалення в роботах російських авторів Т. А. Апінян, Ю. Б. Борєва, В. В. Ванслова, А. Р. Гуревіча, В. П. Зубова, А.Е.Малахова, Л. А. Меншикова, А. В. Михайлова, В. В. Смірнова, Т. В. Чередніченко, В. П. Шестакова та ін. У вітчизняній філософії різні аспекти феномена музики аналізувалися в працях А. К. Бичко, С.Б. Кримського, Л. Т. Левчук, І. В. Лосєва, Н. І. Пасько, М.В. Поповича, Ю. О. Шабанової та ін.

Аналіз літератури дає підставу визнати достатньо високий рівень сучасного науково-філософського та історико-філософського аналізу феномена музики. Але слід зауважити на те, що естетичні, соціологічні, світоглядні питання музики нерозривно, конститутивно пов'язані між собою, хоча вони й не тотожні один одному безпосередньо. Суспільне засвоєння і визнання музики - це епіфеномен, за яким, зрозуміло, приховано людські, соціальні переваги і цінності. Проте, як підкреслює більшість дослідників, головним завданням філософії музики є аналіз сутності феномена музики.

Усе це й зумовило вибір теми дослідження «Метафізична рефлексія музики в історико-філософському дискурсі».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науковими розробками, що проводяться на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара за темою «Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоліття» (реєстраційний номер №0199V005760), а також із темою наукового дослідження кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії «Проблема формування світоглядний орієнтацій людини в умовах трансформації суспільства» (реєстраційний номер № 0101V005760).

Метою дослідження є вияв специфіки метафізичних аспектів певних типів музичних дискурсів, їх становлення і розвитку в історико-філософському контексті.

Матеріалом для дослідження стали твори тих філософів, які конституювали філософію музики: Платона, Аристотеля, Плотіна, Августина Аврелія, Боеція, Ф. Бекона, Р. Декарта, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Ф. В. Шеллінга, Г. В. Ф. Гегеля, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, О. Ф. Лосєва, В. В. Розанова, Г. Сковороди, І.Франко, С. С. Аверінцева, Т. Адорно, оскільки, по-перше, в їхніх роботах найбільш яскраво та виразно виявилася багатогранність і складність досліджуваної проблеми, по-друге, їхні твори дозволяють визначити концептуальну сутність сучасного розуміння взаємозв'язку феномена музики та філософії в контексті незавершеності пізнання як «людської природи», так й музики як «соціального шифру» (Т. Адорно).

Відповідно до мети було визначено такі основні завдання дослідження:

- на основі вивчення наукової історико-філософської літератури здійснити теоретико-методологічний аналіз стану дослідження проблеми рефлексії музики;

- на підставі змістовного аналізу визначити сутність початкових понять «музика», «феномен музики», «значення музики», «музичне мислення» у філософському дискурсі представників античної та середньовічної філософії, філософії епохи Просвітництва, філософії романтизму, класичної та неокласичної німецької філософії;

- дослідити індексно-іконічне тлумачення дискурсу музики як прошарку буття, ізоморфного космосу загалом, піфагорійсько-платонівської й аристотелівської філософії;

- визначити та теоретично обґрунтувати концептуально-теоретичні підстави міметичної парадигми дискурсу музики в епоху античності та середньовіччя;

- на основі аналізу творчості Аристотеля, Плотіна, Аврелія Августина та Боеція схарактеризувати експлікацію специфічних рис музичного етосу в античній і середньовічній культурі;

- уточнити філософсько-методологічне значення нотних принципів Гвідо Аретинського як основи для розвитку поліфонії й становлення нових музичних форм (симфоній, сонат, фуг);

- провести порівняльний аналіз понять «музика», «музична форма» у вченнях Е.Кондильяка та Ж.Ж.Руссо;

- здійснити порівняльний аналіз поняття «музика» у філософії І.Канта та А. Шопенгауера;

- порівняти інтерпретації понять «значення музики» у філософських системах А. Шопенгауера, Ф. Ніцше і Р. Вагнера;

- проаналізувати зміст поняття «музичне мислення» та виявити особливості експлікації впливу «Логіко-філософського трактату» Л. Вітгенштейна на розуміння антиномічності музичного мислення.

Об'єктом дослідження є феномен музики, який розглядається в широкому контексті, як складова багатоаспектної (філософської, естетичної, релігійної, природничонаукової, культурологічної та соціологічної) спадщини.

Предметом дослідження - історико-філософський аналіз метафізичних аспектів феномена музики як мімесису, етосу, образу та форми в античності, середньовіччі, класичній і неокласичній німецькій філософії й постмодернізмі.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження становлять: ідеї щодо феномена музики та музичного мислення Т. Адорно, А. Л. Крьобера, Ю. А. Кремльова, О. Ф. Лосєва, М. А. Марутаєва, М. Ф. Овсяннікова, В. С. Соловйова та ін.; розробки українських мислителів у царині філософії музики: Г. С. Сковороди, Г.А. Заїченка, А.К.Бичко, І. А. Котляревського, Г.Г.Макаренко, В. Г. Москаленка, Д. С. Наливайко, І.Франка, Ю. О. Шабанової та ін.; здобутки в теорії музики, стосовно формування музичного світогляду: С. Б. Бураго, В. Л. Клін, І. В. Способіна, Т. В. Чередниченко, Ю. М. Холопова та ін.

Комплексний підхід до вивчення проблеми зумовив комплекс загальнонаукових методів дослідження: аналіз основних понять і категорій, які стосуються предмету дослідження; синтез початкових характеристик феномена музики з метою їх цілісного розуміння; історико-компаративістський метод дослідження мімесису, музичного етосу, музичної форми; типізація та систематизація отриманих результатів і теоретичних висновків. У дисертації використано методологічні засоби діалектичного, герменевтики, феноменологічного та діалогічного філософських підходів.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягає в з'ясуванні специфіки тлумачення феномена музики видатними представниками античності, середньовіччя, епохи модерна, Просвітництва і німецької неокласичної філософії в контексті незавершеності дешифрування музичних феноменів як таких. Зміст і висновки дисертаційного дослідження дають можливість: а) забезпечити підстави для більш глибокого розуміння сутності та тенденцій еволюції історико-філософського дискурсу музики не тільки як частини людської культури але і такої форми духовності, яка містить певний метафізичний зміст; б) розширити і доповнити розуміння процесів формування музичної картини світу і музичного стилю мислення.

Виявлено, що тяжіюча до визнання «музичної мови» індексно-іконічним, піфагорійсько-платонівська й аристотелівська інтерпретація музики виходила з особливого світоглядного посилання - уявлення про буття як незмінний порядок. Музика як прошарок буття, ізоморфний космосу загалом, припускає одвічну еквівалентність цього буття самому собі, міцну зафіксованість усіх його шарів один над одним, тобто нерухомість. Можна стверджувати, що «само-очевидність» музичного значення глибинним чином пов'язано з поза історичним поглядом на буття.

Уточнено, що музика відбиває не відчуття, що склалися, але тільки звукові фігури, за допомогою яких вона змальовує лише форму існування чогось реального, якої-небудь події, тоді як саме своєрідний зміст певних відчуттів не може бути вираженим тільки такими фігурами (Аристотель, Плотін, А. Шопенгауер, Ф.Ніцше та ін). Для того щоб зрозуміти відчуття та число як деякої єдності, треба мати установку на різноякісність музики загалом, інакше кажучи, на її історичну різноманітність (Р.Вагнер, Т.Адорно та ін.).

Акцентовано увагу на тому, що у міру того, як у Новий час (Ф.Бекон, Р.Декарт) та епоху Просвітництва (Ж.Рамо, Ж.Ж.Руссо, Д.Дідро, Е.Кондильяк) феномен музики емансипувався від релігії, зберігаючи, проте, на своїх «вищих поверхах» спадкоємність із піднесеним ладом образів духовної музики, теологічно-спекулятивна свідомість, опосередкувавши творчу практику, трансформувалася на філософську концептуальність композиторських задумів.

Виявлено, що музика «високої класики» відрізняє себе від інших видів музичної культури (відео-кліпи, кітч, абстракція, рок-опери, рімейки, масові естрадні і театральні шоу, брейк-данс, хіп-хоп, реп-культура, шансон тощо) перш за все філософським масштабом узагальнення. Музика «озвучує» не тільки філософський масштаб бачення світу і буття, але навіть той або інший філософський метод.

Установлено, що досліджений феномен автономізації музики, породжений не тільки переконанням у незмінності смислових підстав музики (Платон і Плотін, Аврелій Августин і Боецій, Г. Лейбніц і Ж.-Ж. Руссо, в новітній час - Т. В. Адорно і Х. Мерсман), але й тим специфічним моментом зв'язку, який виявляється на перетині двох тенденцій: спрямованості музики до автономності й традицій філософської метафізики Нового часу. В протистоянні емпіричному часу (профанності й історії) автономія музики характеризується тим, що виносить до ідеальної сфери абсолютні цінності, про які, як про останні підстави буття та соціального світу, відвіку трактувала метафізика.

Виявлено, що основними характеристиками музичної картини світу виступають не тільки певні логіко-математичні числення (Піфагор, О. Ф. Лосєв) або символіко-образний початок (Августин Блаженний, Ж.-Ж. Руссо), але й певні творчі операції над музичною інтонацією в межах певної структури і певних вимог до музичних знань (гармонія, композиція, форма).

Визначено поняття «музичний стиль мислення» як логічну операцію над музичною інтонацією, що дозволяє формувати музичні образи (ідеальні об'єкти), через які втілюються етико-естетичні ідеї і духовні цінності. Зміст поняття «музичний стиль мислення» набув досить чітких рис в працях О.Ф.Лосєва, хоча до характеристики цього поняття в тій чи іншій мірі зверталися Ж.Ж. Руссо, Е. Кондильяк, Г.В.Ф. Гегель, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше.

Підкреслено, що структурна цілісність феномена музики характеризується гілетичною логікою (за О.Ф. Лосєвим), яка є відображенням системи контрастних переживань (приємно або роздратовано), дозволяючи вибудовувати різні емпірично-логічні фігури інтонаційних переживань або «гру відчуттів» (за І. Кантом).

Акцентована увага на те, що значні трансформації й метаморфози у філософських, світоглядних системах щодо музики (Платон, Боецій, Ж.Рамо, Ж.Ж. Руссо, Г.В.Ф. Гегель, А. Шопенгауер, О.Ф. Лосєв) було пов'язано з поступовим осмисленням ідейного змісту й експресивного вираження відчуттів (класична німецька та неокласична філософія), а також із визнанням розширення ментального поля сприйняття музичного образу шляхом ускладнення математико-інтонаційного алгоритму (додекафонія та структурний позитивізм Л. Вітгенштейна).

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що її зміст та висновки дають можливість: а) забезпечити підстави для більш глибокого розуміння сутності і тенденцій еволюції історико-філософської рефлексії феномена музики,як частини людської культури; б) розширити та доповнити розуміння процесів формування музичної картини світу та музичного стилю мислення.

Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні підручників, науково-методичних посібників, навчальних програм таких дисциплін, як: історія філософії, соціальна філософія, етика, естетика, а також у процесі підготовки і проведення лекцій і семінарських занять подібної проблематики.

Вірогідність та обґрунтованість основних положень і отриманих результатів забезпечено методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень; застосуванням комплексу адекватних методів дослідження, які відповідають об'єкту, предмету, меті та завданням; репрезентативністю вибірки; узагальненням результатів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Національної металургійної академії України і на науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції «Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри» (м. Чернівці, Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, жовтень 2007 р.), «П'ятих всеукраїнських філософсько-релігійних читаннях» (м. Дніпропетровськ, Дніпропетровська державна фінансова академія, листопад 2007 р.), міжнародній науковій конференції «Гуманітаризація вищої освіти» (м. Дніпропетровськ, Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна, листопад 2007 р.), міжнародній науковій конференції «Філософія освіти в контексті історико-філософського знання» (м. Дніпропетровськ, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, травень 2008 р.), міжнародній науковій конференції «Проблема смислу у філософії та культурі російського Срібного віку» (м. Дрогобич, Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка, травень 2008 р.), «Шостих всеукраїнських філософсько-богословських читаннях» (м. Дніпропетровськ, Дніпропетровська державна фінансова академія, листопад 2008 р.), міжнародній науковій конференції «Проблема суб'єктивності у філософії і культурі російського Срібного віку» (м. Дрогобич, Державній педагогічний університет ім. Івана Франка, травень 2009 р.), міжнародної наукової конференції «Творча спадщина Миколи Гоголя і сучасний світ» (м. Ніжин, Ніжинський державний університет ім. М. В. Гоголя, травень 2009 р.).

Апробація теми дисертації проводилася на базі Дніпропетровського будинку органної та камерної музики: лекція-концерт «Філософія музичного мислення: історія становлення» з виконанням власних авторських органних творів А. М. Комісаренко (Прелюдія і фуга ля-мінор, Адажіо сі-мінор. Виконавець - лауреат міжнародних конкурсів Н. Летюк).

Публікації. Основні положення, ідеї та висновки дисертаційного дослідження викладено в 11 наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел із 365 назв. Повний обсяг дисертації - 213 сторінок, з них: 30 сторінок - список використаних джерел.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дослідження й окреслено основну проблему, висвітлено стан її наукової розробки, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дисертації, указано методи дослідження, описано ступінь наукової новизни та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження та кількість публікацій за темою дисертації.

Перший розділ «Теоретичні основи визначення феномена музики як філософської проблеми» присвячено аналізу засад феномену музики, який дозволив окреслити основні напрямки історико-філософських досліджень у цій сфері та визначити коло найбільш гострих проблем, пов'язаних з функціонуванням цього феномену. У контексті дослідження феномену музики запропоновано використання низки загально філософських і міждисциплінарних методів, обґрунтовано необхідність використання формального і змістовного критеріїв визначення музичного знання як особливого типу гуманітарного.

У підрозділі 1.1 «Аналіз літератури за темою дослідження» запропоновано огляд теоретичних досліджень з філософії музики, акцентовано увагу на найбільш суттєвих і важливих напрямах дослідження феномену музики в межах історико-філософського дискурсу.

Підкреслено, що історико-філософські, наукові та літературні джерела, в яких досліджується феномен музики дисертантом поділяється на два шари.

Перший шар складають матеріали і тексти творів із історії філософії, в яких відбивається осмислення феномена музики у філософських категоріях і поняттях, принципах музичної естетики (Платон, Аристотель, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Бекон, І. Кант, Г. Сковорода, Г. В. Ф. Гегель, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, І. Франко, Леся Українка, О.Ф. Лосєв, Т. Адорно та ін.).

Другий шар літератури, стосовно теми дисертаційної роботи, - це широкий спектр теоретико-практичних праць, пов'язаних з музичною теорією та практикою: нотні видання, посібники з композиції, гармонії, поліфонії тощо. Феномен музики неможливо осягнути без теорії музики, яка пройшла свій складний історичний шлях становлення. Відзначимо наукові праці викладачів Київської національної музичної академії ім. П. І. Чайковського: І. Котляревського, І. Лященко, Г.Г. Макаренка, В. Москаленко та ін., в яких аналізуються світоглядні, соціально-філософські та естетичні аспекти феномену музики.

У підрозділі 1.2 «Методологія дисертаційного дослідження» показано необхідність використання системного підходу, історико-компаративного, загально логічних методів (зокрема методу моделювання). У широкому розумінні методологію дисертаційного дослідження орієнтовано на метафізичні аспекти феномена музики. Теоретичною підставою для того, щоб вичленити метафізичні аспекти в рефлексії феномена музики, стали роботи З. Аверінцева, В. Асмуса, А. Бичко, П. Гайденко, Г.В.Ф. Гегеля, Е. Гуссерля, Г. Заїченка, В. Кемерова, Ф. Лазарєва, О. Лосєва, Н. Лосського, Л. Мікешиной, Ф. Ніцше, А. Огурцова, Т. Ойзермана, Ж.-Ж. Руссо, С. Франка, Ю.О. Шабанової, В. Шеллінга, А. Шопенгауера та ін.

У процесі аналізу історико-філософського дискурсу феномена музики було запропоновано наступні загальні характеристики феномена музики (музичного знання): 1. ціннісно-смислова основа, 2. текстуальність і дискурсивність, 3. діалогічність і структурність, 4. ре-конструктивність, 5. суб'єктність і рефлективність, 6. співвідносність феномена музики (музичного знання) людині. 7. нескінченність феномена музики (музичного знання).

У другому розділі «Рефлексія феномена музики в античній філософії й у середньовіччі» наголошується, що відповідь на питання «що є філософія музики» звучить ніби в двох площинах. Перша: вислів ідей з приводу феномена музики, визначення закономірностей, яким він підкоряється. Друга: філософію музики можна розглядати як концептуальний аналіз взаємозв'язку сукупності філософських категорій і спеціальних теоретичних понять, що характеризують «субстрат» музики й особливості її форм. Філософія музики з її метафізичними аспектами існує в сфері, обкресленій претензіями власне філософії, на яку рідко робить замах теорія музики або історія музичних форм, і навпаки. Тому можна виділити наступні рівні, або аспекти, аналізу феномена музики: а) онтологічний, б) гносеологічний, в) аксіологічний.

У підрозділі 2.1 «Піфагорійсько-платонівське розуміння музики як гармонії буття» з'ясовано, що феномен музики в античну епоху своєю підставою має не тільки взаємозв'язок між людиною і космосом, але й між людиною і соціумом. У давньогрецькій філософії музики визначено три аспекти: космологічний, антрополого-гносеологічний, ідеолого-виховний - у трьох гранях здійснення: музичний етос, виховання-пайдейя, соціальні функції. Вказані три аспекти є парадигмальними характеристиками античної філософії музики. В працях античних мислителів феномен музики осмислювався й аналізувався в чотирьох основних контекстах: а) математичне вираження музичних звуків через співвідношення чисел; б) виховне - вплив ладових особливостей музики на індивіда і суспільства загалом; в) наслідування звукам природи як спосіб її збагнення і розуміння сутності буття; г) символічне відображення ідеальних духовних сутностей і духовних якостей людини в ладах.

У підрозділі 2.2. «Антрополого-гносеологічне тлумачення музики в філософії Аристотеля» визначено, що античний розум знаходив опору в абстрактній думці, а не в емоціях, відчуттях або настрої. Музика, в нашому значенні, визначалася як техне - ремесло, майстерна робота, й особливо не займала розум великих філософів. Наступне значення музики, як його характеризував Аристотель корениться в тому, що сама людина є міра музики. За допомогою цієї тези обґрунтовується і враховується особливе місце людини у Всесвіті: людина є резонатор універсальної Гармонії. В кожної людини - своя Гармонія. Музика - корелят загальної Гармонії - пронизує істоту кожної людини залежно від діапазону її відгуку на звукові, світлові спектри речей, які самі є виразниками Гармонії. Музику вбудовано в цю систему як гармонізований початок, що виражає стан, утілений у звуках-символах.

У підрозділі 2.3 «Середньовічна метафізика музики: між сакральним і профанним», досліджується символічне трактування музики. Релігійна філософія й її складова - філософія музики є картиною ідеального буття, світу, побаченого очима Бога. Тут же виникали антитези. Музика - насолода небесною радістю, відгомін небес, голосу ангелів. Солодка мелодія примушує відмовитися від себе, завмерти в релігійному екстазі. З другого боку, неможливо усунути одвічне прагнення людини до радості, насолоди, невід'ємних в її житті. Філософія музики, перш за все, - картина ідеального буття.

Підкреслено, що філософія музики розвивається в силовому полі наступних дихотомій: об'єктивне - суб'єктивне, західне - східне, символізм - метафоризм.

Показано, що революція, в середньовічному розумінні феномена музики, пов'язана з появою нотного запису. Поява нотної фіксації й графічного запису музичного матеріалу стали головною умовою появи і розвитку нових форм музичного сприйняття і мислення, що вплинуло на формування інструментальної музики і призвело до виникнення крупних музичних форм (симфонія, соната, фуга).

Третій розділ «Метафізичне значення поняття «музика» в епоху модерна, німецької філософії й постмодерна» присвячено проблематиці «антропологічного перевороту» щодо феномену музики.

У підрозділі 3.1 «Структурно-символічне осмислення музики в філософії Нового часу й епохи Просвітництва» досліджується характер рефлексії феномена музики у творчості Ф. Бекона, Р. Декарта, Ж.Ж. Руссо, Е. Кондильяка та ін.

Підкреслюється, що у філософії Ф. Бекона важливим моментом є місце музики в системі класифікації наук. За стилем філософствування Ф. Бекон є талановитим систематизатором і класифікатором. Уся його творчість, як і сам метод пізнання, - це велика, цільна, узагальнена за наперед визначеною схемою класифікація. Він систематизував людські знання, поділивши їх три основні області, згідно з виділеними функціями: 1) історія - відноситься до пам'яті; 2) поезія - до уяви; 3) філософія - до розуму. Музику, як вид мистецтва, Ф. Бекон відносить не до уяви, а до філософії людини, трактуючи її як «мистецтво насолоди». Музика, як феномен людської діяльності, трактується ним як упорядкована система акустичних характеристик звуків, згідно з механічними законами, що й викликає в нас емпіричне відчуття насолоди.

Якщо Ф. Бекон виходив з відчуттів звуку і всіх його особливостей, то Р. Декарт осмислює музичне мислення як механіко-раціональну дію із систематизації і правильного використовування слухових даних. Р. Декарт трактував музичну інтонацію з позицій механістичного детермінізму.

Декартівське розуміння логіки музики вплинуло на музично-теоретичну літературу (в особі Ж. Ф. Рамо, Мерсенна і Савьє), яка успішно розвивалася разом із музично-математичною інтерпретацією сутності феномену музики. Музична практика і теоретична література того часу, систематизуючи нові факти музичної композиції, спиралися на картезіанську ідею контролю (осмислення) звукових імпульсів. Ця ідея пронизувала всю композиторську творчість епохи класицизму і мала значний вплив в епоху Просвітництва. Так, Е. Кондільяк ототожнює музику з природною мовою. Музика є особливою мовою, музика - це мова символів.

Дослідження сенсуалістичних і раціоналістичних тенденцій у музиці епохи Просвітництва проливає світло на суперечливе вчення про музику в творчості Ж.-Ж. Руссо, який одним із перших розробляє проблему інтерпретації та розуміння музичного тексту. Розуміння музичного символу і вплив природної мови на музичну структуру, за його думкою, виступають базовими аспектами в осмисленні музичного феномену. Осмислюючи всі складові частини музики (мелодія, гармонія, ритм, тембр), Ж.Ж.Руссо указує на їх зв'язок із людськими почуттями і відчуттями.

У підрозділі 3.2 «Філософія музики в метафізиці І. Канта й у вченні А. Шопенгауера» акцентована увага на те, що феномену музики приділяється увага в німецькій філософії. В філософії І. Канта на перший план висувається прагнення перетворити відокремлене від морального блага прекрасне в «чисте», тобто звільнити музику від усякого - морального, розумового - змісту. Звідси - принципова відмінність між вільним і залежним прекрасним. Мораль пов'язано переважно з мисленням, що підпорядковується обов'язку, а прекрасне в музиці, навпаки, у відповідності до поглядів І. Канта, співпадає з вираженням афектів, і тому не випадково, що образом чисто прекрасного поряд з певною красою природи й орнаментом, який нічого не виражає, стає те, що в «музиці зветься фантазіями без теми», «й узагалі всяка музика без тексту». «Чиста краса» в результаті розглядається лише як «прекрасне» в музиці, тобто беззмістовна «гра відчуттів», а не як форма вираження афектів. По-друге, якщо, таким чином, і вдається відокремити прекрасне в музиці від морального змісту, то все ж виникає питання щодо гарантій цієї незалежності та не пов'язаності із задоволенням. Відповідь достатньо однозначна: чим більше краса «відчищена» від блага, тим більше вона містить чистого задоволення в кантівському смислі слова. Тут як раз виявляється не тільки невизначеність кантівської позиції, але й необхідність аналізу сутності музичного мислення. Проблема музичного мислення актуалізується в зв'язку з трансценденталістським тлумаченням смаку в філософії І. Канта й обґрунтуванням феноменологічної унікальності музики в ієрархії мистецтв А. Шопенгауера, який саме і сконструював новий контекст космологічної інтерпретації музики. Музика є онтологічною ідеєю, подібно до того, як у концепції Платона онтологічне Благо. Музика не ставиться до світу як до уявлення. «...Музика взагалі є мелодія, текст до якої - світ» (А. Шопенгауер). Музика - знімок зі світової волі, об'єктивуванням якої є й ідеї світу, і сама музика. Музика - вищий і чистий прообраз світу (вищий ейдос) - її звуковий прообраз. музичний мислення буття філософський

У підрозділі 3.3 «Феноменологічна рефлексія музики і сутність музичного мислення» зазначається, що, по-перше, основою музичного мислення є інтонація з її ейдичним і семантичним початками. Інтонація пов'язує в одне ціле музичну творчість, виконавство та слухання-чуття. Інтонація - це не абстрактний словник музичних термінів; інтонація - звукове втілення музичної думки, яка є проявом соціально й історично детермінованої свідомості. Процес музичного мислення є операції над музичною інтонацією за законами гілетичної логіки (О.Ф. Лосєв) й окреслює форму мови, відволікаючись від конкретики словесних понять. Становлення музичного образу відбувається за законами гілетичної логіки, в якій наявні свої методи доказу (силогізм музичного періоду, алгоритм тощо), що дозволяють сформулювати антиномії музичного розуму. Логічна структура музичного висловлювання базується на підґрунті найменшої, смисло-змістовної форми в музичній композиції - музичному періоді. Аналіз цієї структури показує, що музичне мислення, передусім, є певною алгоритмічною дією над музичними звуками. Сутність даного алгоритму полягає не тільки в математичних співвідношеннях, але й у ладо-тональних категоріях і гармонічних будовах. Аналіз логічного алгоритму в музичній структурі виявив зв'язок музичного мислення з подібними структурами в логіці природної мови. Алгоритм музичної структури за своєю формою аналогічний тривимірному силогізму, якому підпорядковуються всі елементи феномена музики (мелодія, гармонія, ритм тощо). Логічний алгоритм дозволяє розуміти, трактувати, інтерпретувати музику й оформлювати музичну думку як символіко-семіотичний ряд, як математичне обчислення й як символіко-синтаксичну систему. Деструкція даного алгоритму робить музику безглуздим набором звуків і знищує саму ідею музичного образу загалом.

У Висновках підбито основні результати дослідження, які дозволяють стверджувати, що аналіз філософії музики на матеріалах античної культури, епохи Середньовіччя, Нового часу, епохи Просвітництва та німецької філософії приводить до висновку про три взаємопов'язані контексти, в яких виявляється специфіка пізнання музичного мистецтва й самого предмету пізнання, яким він є в музичній думці сьогодні.

1. Контекст, який розглянуто в другому розділі дисертації, полягає в співіснуванні різних трактувань смислу музики - з одного боку, Піфагор і Платон, з другого - Аристотель, Плотін, Боецій, - кожна з них наполягає на виключності своїх підвалин змістовності музики. Власне музична культура Давньої Греції функціонувала у відповідності до міфо-магічного світогляду, й, згідно з цим, унікальність, самостійність та інші суб'єктивістські орієнтації в творчості були чужими для неї та заборонялися суспільством. Разом із тим було б необачно стверджувати, що почуття обраності, натхнення, впливу на людину, як би чином вони не пояснювалися, не могли не фокусувати на собі увагу творчих особистостей, а це - передумова до майбутньої філософії творчості. Необхідно зауважити й на власне гедоністичний момент: задоволення від музики та музикування - елемент приватного життя давніх греків, але про це можна лише здогадуватися, адже в більш пізні, досить секуляризовані платоно-аристотелівські часи гедонізм мистецтва або заперечувався, або допускався лише як людська слабкість пристрасті.

Функціонування музики в сфері культової, ритуальної магії не могло не визивати в допитливому розумі відчуття її понадсвітської, понадпрактичної сутності, причетності до сакральної сфери, що породило особливий напрям у філософії музики й відповідні конотації її призначення. Піфагорійці вважали Всесвіт «гармонією та числом». Ідея фізико-математичного характеру - піфагорійська концепція музики - посідала виняткове місце в античній філософії. Вона або викликала безпосередній відгук (як у Платона, Аристотеля, римських авторів, а через них - у середньовіччі та в Новому часі), або примушувала звертатися до того ж предмету - музичного звуку - натурфілософів, у поле зору яких музика не потрапляла.

У філософії Платона з необхідністю відбувається протистояння істини, достеменно належного мистецтву (зокрема, музиці), й того, що в ньому зображується. Для Платона мистецтво (музика) менш цінне, ніж істина, тобто менш цінне, ніж пізнання істинно існуючого, менш цінне, ніж філософія. І це, мабуть, є парадоксом, оскільки філософія Платона - це «висока класика», але, з другого боку, саме в Античній Греції стверджується й обґрунтовується мистецтво (в тому числі й музика). Вказана парадоксальність простежується не тільки в діалозі «Федр», але й у зв'язку з аналізом сутності держави як головної форми людського співжиття. Однак у діалозі «Держава», якщо Платон уміщує питання про музику в політичний контекст, то це значить лише те, що він оцінює музику в ракурсі її місцеположення в державі з точки зору сутності й необхідної основи держави, з точки зору «істини». Такий підхід до музики у вищій мірі є метафізичним. Той факт, що платонівське питання про музику стає початком «естетики», стверджується не на тому, що ми маємо справу взагалі з метафізичним началом як таким, тобто тим, який випливає з тлумачення буття, а на тому, що «метафізичне» як збагнення буття сутності ґрунтується на певному тлумаченні буття.

2. Набуває особливого значення контекст пов'язаний з сутністю автономізації музики. Професійна музика Європи формувалася як музика культова, духовна. Вона тлумачилася й створювалася відповідно до своєї функції під знаком теологічних побудов (Аврелій Августин). У міру того, як у Новий час, епоху Просвітництва музичне мистецтво віддалялося від релігії, але зберігаючи на свої «вищих» щаблях спадкоємність із високим ладом образів духовної музики, теологічно-спекулятивна ментальність, що опосередкувала творчу практику, трансформувалася в філософську концептуальність композиторських задумів. Через Л. Бетховена і Р. Вагнера до наших часів музика високої європейської класики відрізняється від інших видів музикування (від прикладних і розважальних, фольклорних, естрадних шоу тощо) передусім філософським масштабом узагальнення. Однобічність кожного окремого трактування смислу музики підкріплюється ще схованим за теоретичними побудовами переконанням в історичній незмінності смислових можливостей мистецтва звуків. Як для Піфагора, Платона, Боеція, А. Ф. фон Тімуса, М. А. Марутаєва музика завжди була денотатом космозованих чисел, так для Г. В. Ф. Гегеля, Ф. Ніцше, Б. В. Асаф'єва, Т. В. Адорно вона завжди є «шифр» суперечностей у саморусі соціуму; для Г. Гельмгольца, Х. Мерсмана, Е. Маха смисл музики завжди однаковий, тому що його покладено в конституцію звуку. Переконання в незмінності смислових основ музики, в свою чергу, спричинено внутрішнім зв'язком композиції Нового часу з філософським світобаченням, тим специфічним моментом, який виявляється на перетині далеких один від одного тенденцій: спрямованістю музики до автономії й традицій філософської метафізики.

Автономна музика (не пов'язана з прикладною функцією) кристалізується в культурі XVIII-XIX ст., займаючи позицію протистояння повсякденному музичному побуту й профанному буттю. Уявлення про вічні шедеври музики, про класичний пантеон артефактів мистецтва звуків, які протистоять прикладним жанрам, формується в цей час. Над-історичне значення шедевра виступає як еквівалент над-емпіричного статусу музики в «храмі мистецтва». В протистоянні емпіричному часу (побуту та історії) автономна музика претендує на роль винесених в ідеальну сферу абсолютних цінностей, про які, як про останні підвалини людського світу, здавна трактувала філософська метафізика. Й сама філософія як би визнає ці претензії, коли, наприклад, в особі А. Шопенгауер визначає мистецтво звуків в якості свого роду еквівалента субстанційної «світової волі». В таких трактуваннях смислу музики імпліцитно виявляється проблема співвідношення чуттєвого і логічного.

3. У філософії співвідношення чуттєвого і логічного є наскрізною проблемою, яка по-різному вирішувалася Платоном, Аристотелем, Ж.-Ж. Руссо, Ж. Рамо, Р. Вагнером, Ф. Ніцше, Б. В. Асаф'євим та ін. Особливого звучання ця проблема набула в ученні І. Канта про смак. Учення про смак, з одного боку, пов'язано з проблемою прекрасного, з другого - з проблемою задоволення. В основі музичного (естетичного) задоволення міститься, за І. Кантом, гра уяви та розуму. Уява тут особлива й характеризується вільною закономірністю, чим відрізняється від звичайної репродуктивної уяви, що лише відтворює данні форми предмету. Навпаки, «продуктивна» та «самодіяльна» уява, що діє при виникненні естетичного задоволення, є джерело довільних форм різноманітних споглядань. Судження смаку досить сумісне з вільною закономірністю розуму. Тут можлива, при всій парадоксальності, суб'єктивна відповідність уяви з розумом без об'єктивної відповідності, закономірність без закону, доцільність без мети.

В особі А. Шопенгауер проблема співвідношення чуттєвого і логічного в музиці набуває дещо нові акценти. В нього музика посідає привілейоване місце серед інших видів мистецтва, тому вона не пов'язана з відтворенням Ідей взагалі. А. Шопенгауер визнавав, що музику в дійсності дуже часто уявляють у слухових образах явлення чуттєвого світу, мов би «картиною в звуках». Таку музику він назвав «наслідувальною». В музиці «внутрішній бік» людини, а також світу загалом знаходить найбільш глибоке й повне художнє відображення.

4. Розкриваючи глибокі таємниці людських бажань і відчуттів, які не можна схарактеризувати свідомістю або роздумами, вважає А. Шопенгауер, композитор у той самий час показує саму внутрішню сутність світу й виражає найглибшу мудрість мовою, яку його розум не розуміє. Вчений схарактеризував філософію як спробу виразити справжню природу дійсності в загальних поняттях за умови, що філософ не повинен пробувати (подібно метафізикам-раціоналістам) пояснити справжню природу дійсності за допомогою цих понять апріорі.

Саме в цьому А. Шопенгауер вбачав подібність між музикою та філософією, коли музика діє «інтуїтивно» й, так би мовити» «несвідомо», в той час, коли філософія намагається усвідомити у виключно раціональній і зрозумілій формі. Філософ припускає, що в тому випадку, коли можливо б було роз'яснити зміст музики за допомогою понять, то стало б можливим повне й адекватне філософське пояснення внутрішньої природи світу.

5. Контекст пов'язаний з інтерпретацією специфіки музичного мислення і музичної картини світу набуває культурологічного смислу. Філософія різних історичних епох і напрямів, від Античності до позитивізму, аналізувала з різних боків теоретичні й емпіричні основи феномена музики і музичного мислення.

Осмислення становлення і розвитку форм музичного мислення дозволяє говорити про поєднання філософських знань і теоретичних підвалин музики в єдиний когнітивно-естетичний комплекс, у межах якого відбувається художня, творча діяльність. Філософське знання й осмислення сутності музики опосередковано впливало на систему композиторських прийомів, музичних форм і цілісної музичної картини світу. Нові форми і методи музичного мислення і діяльності виникали й формувалися в межах онтологічних й естетичних концепцій різних шкіл і вчень. Ейдична, міметична і катарсисна форми музичного мислення, які було розроблено в працях Піфагора, Платона, Аристотеля, Плотіна і Боеція, надавали можливість виявити математичні закономірності в звуковій структурі, що дозволило в подальшому розробити певну систему музичних знаків-символів як головних абстрактних моделей, за допомогою яких феномен музики стає засобом комунікації та художнього освоєння світу.

Символічна інтерпретація форм музичного мислення і феномена музики в працях Аврелія Августина (Блаженного), Боеція та Гвідо Аретинського стали підґрунтям для конструювання ідеальних образів (інтонаційні думкоформи), які відбивають внутрішні, духовні переживання і споглядання людиною релігійних істин і мають математичне, символіко-знакове вираження. З'явилася можливість створення нотної фіксації в графічних образах, що дозволило музичні ідеї й абстрактні співвідношення між звуками перетворити на музичний ряд, подібний писемному мовленню.

6. Індуктивно-аналітична форма осмислення музичного звуку Ф. Бекона та дедуктивно-раціональна інтерпретація феномена музики Р. Декартом - підвалини становлення структурної моделі музичного мистецтва на всіх рівнях (мелодії, гармонії, акустики тощо), що сприяло формуванню композиційності й конструктивності музичного мислення як специфічного методу здійснення операції з інтонацією на основі математичних формул, які відбивають механіко-акустичні характеристики й якості музичного звуку. Полеміка раціоналіста-картезіанця Ж. Ф. Рамо та емпірика Ж.-Ж. Руссо призвела до остаточного обґрунтування єдності та зв'язку гармонії з мелодією й до осмислення взаємозалежності інтонаційної виразності та стрункості математичних обчислювань дзвону і музичних звуків.

У період Німецької класичної філософії відбувається переосмислення феномена музики. Г. В. Ф. Гегель, наприклад, розглядає музику не тільки як ідеальну конструкцію математичних формул і символів, які описують деяку сукупність музичних звуків і акордів, але й як прояв абсолютного Духу, абсолютної Ідеї. В цьому аспекті специфіка музичного мислення осягається й усвідомлюється з точки зору безмежних можливостей теоретико-практичної музичної діяльності. Звідси, музичне мислення - система, яка діє в творчому процесі, логічних зв'язків між інтонаційними сполуками, що виникають на всіх рівнях, через які проецируються в звукове середовище зв'язки життєвих реалій, переплетені за допомогою художнього осмислення у форму зв'язків між емоціями-думками.

7. Значний внесок у формування та розвиток математико-алгоритмічної інтерпретації музичного мислення і картини світу зробили музичні новаторства А. Шенберга і філософські ідеї Л. Вітгенштейна. Музичне мислення, як форму математико-структурної операції над системою з дванадцяти звуків, покладено в основу музичної додекафонії й атональності. На рівні структурного логічного позитивізму феномен музики, з одного боку, вичерпав себе, з другого - відкрилися нові перспективи і можливості. Математичний алгоритм у додекафонії став первинною формою для наступного формування сучасного «кліпового» (фрагментарного) мислення, суть якого - не сприйняття цілісної сутності, а часткове, емоційне переживання теперішнього моменту.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Комісаренко А. М. Виявлення філософських категорій Ніцше в оперній тетралогії Вагнера «Кільце Нібелунгів» / Андрій Миколайович Комісаренко // Філософія. Культура. Життя : [ міжвуз. зб. наук. праць ]. - Дніпропетровськ : ДДФА, 2007. - Вип. №28. - С. 120-131.

2. Комісаренко А. М. До питання про взаємовплив гуманітарного знання і музичного мислення / Андрій Миколайович Комісаренко // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. - Вип. 466-467. Філософія. - С. 190-194.

3. Комисаренко А. Н. Жан Жак Руссо о сущность музыки / Андрей Николаевич Комисаренко // Філософія. Культура. Життя : [ міжвуз. зб. наук. праць ]. - Дніпропетровськ : ДДФА, 2008. - Вип. №30. - С. 131-139.

4. Комисаренко А. Н. Звук в раннем творчестве Н. В. Гоголя / Андрей Николаевич Комисаренко // Література та культура Полісся. Творчість Гоголя : поетика, стиль та мова творів письменника ; [ред. та упор. Г. В. Самійленко]. - Ніжин : Вид-во ДНУ ім. М. Гоголя, 2009. - Вип. 50. - С. 31-40.

5. Комисаренко А. Н. Культурно-онтологические аспекты философии музыки в условиях современного образования / Андрей Николаевич Комисаренко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури : [ зб. наук. праць ]. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2008. - С. 206-212.

6. Комисаренко А. Н. Метафизика музыки в религиозно-философской концепции Г. С. Сковороды / Андрей Николаевич Комисаренко // Філософія. Культура. Життя: Міжвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2009. - Спеціальний випуск. - С. 73 - 80.

7. Комисаренко А. Н. Музыка и ее значение в романе М. А. Булгакова «Мастер и Маргарита» / Андрей Николаевич Комисаренко // Актуальні проблеми духовності : [зб. наук. праць] ; [ред. Я. В. Шрамко]. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. - Вип. 10. - С. 254-265.

8. Комисаренко А. Н. Музыкальная футурология Френсиса Бэкона / Андрей Николаевич Комисаренко // Грані : [науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах]. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2007. - Вип. №6. - С. 79-84.

9. Комісаренко А. М. Соціокультурні функції та методологічні потенції музичного знання / Андрій Миколайович Комісаренко // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - Чернівці : Рута, 2007. - Вип. № 352-353. - С. 60-64. - (Філософія).

10. Комисаренко А. Н. Структурализм и логический позитивизм в атональной музыке (А. Шенберг и Л. Витгенштейн) / Андрей Николаевич Комисаренко // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. «Історія и філософія науки и техніки». - Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2009. - Вип. 17. - № 1/2. - С. 39-49.

11. Комісаренко А. М. Християнська Православна музика як духовна альтернатива проти гріховності популярного мистецтва / Андрій Миколайович Комісаренко // Філософія. Культура. Життя : [міжвуз. зб. наук. праць ], спец. вип. - Дніпропетровськ : ДДФ, 2008. - С. 193-203.

АНОТАЦІЯ

Комісаренко А. М. Метафізична рефлексія музики в історико-філософському дискурсі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.