Космополітизм і маргінальність у національній культурі

Національна ідея відноситься до таких понять, які не піддаються «науковому», у звичному розумінні цього слова, тлумаченню. Для свого розуміння вона вимагає іншого мислення - мислення, яке усвідомлювало б не тільки предмет, але й себе разом із передумовами свого здійснення. Сучасна наука виробила потужний арсенал методів аналізу гуманітарних проблем, серед яких не тільки герменевтичний та феноменологічний методи, але й інші, близькі до постмодерністських, способи тлумачення людського буття. Особливо важливе значення ці методи мають для дослідження проблем національної культури та самосвідомості.

Існування в національній стихії без національної свідомості загрожує неадекватною поведінкою, нерозумінням іншого, конфліктами. Усвідомлення меж власного національно-культурного Я перетворює його у відносне, в одне з багатьох, створює умови для діалогу з іншими. Національні абсолюти, принципи, на яких будується життя спільноти, за допомогою філософії стають окресленими. Філософська рефлексія, доходячи фундаментальних основ існування, перетворює їх на поняття, які дають можливість заглянути за лаштунки «матеріального». Тоді окреме постає як пагін загальної основи, як неповне її (основи) виявлення. Філософська свідомість будує досконалий світ ідеалу, світ належного, але завжди має на увазі, що він потойбічний.

Філософське теоретичне мислення, яке доходить у своїй рефлексії до засадничих основ буття, відіграє позитивну роль у становленні й розвитку національної культури у двоякому значенні. З одного боку, воно доводить стихію національного існування до абсолютних значень, чим довершує національність до цілісності, замкнутої в собі, робить національність «світом», дає усвідомлення абсолютної цінності національного. З іншого, приймаючи розмаїтість національних культур, обмежує національне, покладене спершу як абсолют, і тим самим переносить його в діалог між націями та їхніми культурами. Абсолютне є загальнолюдською цінністю, яку кожна нація реалізує у специфічних для неї формах життя та духовної культури. Втілення абсолютних цінностей становить зміст будь-якої локальної, регіональної чи національної культури. Отже, необхідною складовою повноцінного розвитку національної культури, формою усвідомлення партикулярних інтересів нації та способом їх реалізації в контексті світового розвитку є філософська самосвідомість як вища форма теоретичної рефлексії.

У підрозділі 3.3 «Протиріччя національного як джерело кризи і відродження культури» аналізується зміст національного, його чуттєво-практичний характер, неминучість трансцендування культурного змісту національного поза межі наявного буття. Криза та відродження культури подається як перманентний процес взаємоузгодження національної свідомості з чуттєво-практичним підґрунтям, яке породжує свідомість і раціональне мислення.

Цілісна національна культура у процесі свого розвитку за необхідності розщеплюється, у ній з'являються нові напрямки, розгалуження. Складається враження, що культура нації втратила цілісність, перестала об'єднувати людей в один життєздатний організм, у суб'єкт історичної практики. Охопити ж усе розмаїття національної культури в єдиній системі світобачення, виробити узгоджену в собі національну самосвідомість і бути її носієм є для будь-якої людини украй важливою світоглядною потребою. Так виникає протиріччя, яке є живим нервом культурного буття. Його розв'язання є перманентним завданням. Виконати його може тільки людина своєю постійною культурною працею.

Узгодженість людини із суспільним оточенням, встановлення гармонії між її внутрішнім світом і світом зовнішнім передбачає творення цієї гармонії власним духом, адже цілісність національної спільноти рухлива, постійно розвивається. Окреслена протиріччя є протиріччям духовного існування людини. Таке духовне життя екзистенціально переживається як «знаходження» ідентичності, відновлення зв'язку особистості зі світом культури.

Будучи особливою «об'єктивністю», національне як надіндивідуальне утворення відходить в історію й актуально функціонує у формі ідеального, у формі пам'яті індивідів про своє походження. У цьому сенсі національне ніби роздвоюється. Як актуальне буття -- воно «тут» і «тепер», воно екзистенціальне переживання моменту, але як таке, що продовжується, воно є зникаючим за горизонтом буттям, що постійно перетворюється на небуття, на ідеальні моменти сущого. Так на базі національної екзистенції виростає трансцендентне як результат її іманентного розвитку. Національна екзистенція у процесі свого тривання сама творить «інший світ». Протиріччя, таким чином, лежить в основі національного. Будь-які нові явища в існуванні національного виникають як протиставлення основі й одночасно її продовження. Це протиставлення і є протиріччям, що обумовлює розвиток національного. Коли поява протиріччя національного та його розв'язання здійснюються органічно, тоді це не порушує цілісності національного. Коли ж вони неорганічні, утворюються «розриви» культурної тканини, які сприяють ерозії духовної єдності спільноти, а надалі негативно впливають на формування творчих здібностей нових генерацій.

В основі кризи національного лежить відрив ідеального продукту національного існування від його чуттєво-предметної екзистенціальної основи. Національне, таким чином, є самодостатнім феноменом, що містить у собі протиріччя, яке складає основу його розвитку. Через кризи, порушення традиційних форм узгодження складових національної культури в єдину цілісність відбувається розвиток і культури нації, і всього національного організму. Національне є не тільки джерелом кризи національної культури, але й її відродження. Культура особистості ґрунтується на національній традиції, але традицією не обмежується. Суттєвим її визначенням є визнання національного як буттєвої форми утвердження загальнолюдських цінностей.

Четвертий розділ «Становлення і розвиток національної культури України» присвячений аналізу духовного життя України в історичному минулому та його сучасного стану крізь призму обґрунтованих у попередніх розділах ідей. Розглядаються явища космополітизму і маргінальності в культурі українського народу, мова і держава як граничні основи національного менталітету та національної самоідентифікації, а також сучасний зміст української ідеї в контексті державотворення.

У підрозділі 4.1 «Національне, космополітичне і маргінальне в українській історії та культурі» аналізуються результати взаємодії української культури з культурами інших народів, розглядаються явища космополітизму і маргінальності та їх осмислення в теоретичних працях вчених і громадських діячів, дається оцінка їх впливу на історичний розвиток України та її сьогодення.

Первинною «клітиною» протонаціональної історії українців були поляни зі своїми архаїчними формами суспільної самоорганізації. У Київській державі відбулось перетворення кількох племен під проводом і за головної участі одного із них - полян - у нову спільноту, яка навіть змінила самоназву та стала називатися русичами. Останнє не могло відбуватись інакше, ніж через маргіналізацію певних частин суспільства, засвоєння ними нових форм життя та діяльності. Уже у процесі творення Київської Русі відбуваються процеси, які дотичні до всіх трьох позицій, що складають предмет нашого спеціального аналізу: національного, космополітичного і маргінального.

Певні прояви космополітичного світогляду, який набуває форми загальноруського патріотизму, знаходимо вже в митрополита Іларіона. Києворуська широка ідентичність протиставляється в нього сепаратизму племен та міжусобицям князів. Руська племінна периферія як не-центр, не-ядро залишається в часи митрополита Іларіона до кінця невизначеною не тільки політично, але й культурно, що підтверджує її маргінальний характер. Ця обставина, сполучившись з іншими, стала причиною розпаду могутньої середньовічної держави - Київської Русі.

Після монголо-татарської навали Київська Русь перестала існувати, але її духовна спадщина, як і відчуття приналежності до чогось великого, надіндивідуального в наступних поколіннях києворусичів не зникли. Хоч києворуська колективна ідентичність не забезпечила існування великої держави, вона збережеться упродовж віків, стане вагомим осердям колективного світогляду великої етнічної маси людності, спонукою для молодших генерацій до відновлення втраченої державності. Невикінченість, невиробленість колективного «ми» буде відлунювати віками у складних взаємовідносинах подрібнених на регіональні групи києворусичів із сусідами. Історичне буття протоукраїнської етнічної маси буде позначене своєрідною «недугою на смерть»: відсутність власної держави не дасть змоги консолідуватись і завершити формування свідомості автентичного колективного «ми», а перебування у складі інших держав з пам'яттю про велике історичне минуле стане на перешкоді ототожнення себе з новими, відмінними в культурному відношенні громадянами, із громадянами з іншою історичною пам'яттю. Двоїстість колективного києворуського духу, що по суті є його маргінальністю, стала причиною подальших трагедій в історії українського етносу, який через несприятливі обставини не зміг вчасно перетворитися на модерну націю.

Встановлено, що перші київські князі литовського походження вибрали руську ідентичність не із суто суб'єктивних мотивів та уподобань. Для цього були й об'єктивні причини. В історично першій східнослов'янській державі києворуський етнос (русичі) дозрів до такого рівня, що з його усвідомленням власної ідентичності, його культурною визначеністю не рахуватись було вже неможливо навіть тоді, коли сама держава розпалась.

Стосовно суздальців, то їхній розрив із києворуською спадщиною був необхідним, адже становлення нової спільноти, близької за своїми характеристиками до національної, вимагало консолідації «ми», яка може реалізуватись лише у протиставленні до «вони». Не випадково в літописах Володимиро-Суздальського і Московського князівств на кілька століть зникають згадки про Київську Русь. І так тривало доти, допоки політично й культурно нова спільнота не викристалізувалась, допоки володимиросуздальська ідентичність не укоренилась, не увійшла «в плоть і кров» підданих нового князівства. Лише розширення Московського царства, а потім і приєднання до Московії України, змінили ідеологію і культурну політику Московської держави. На часі стояло виправдання політичних претензій на київські землі нової державної потуги, що стрімко зростала. У нову історичну добу в цьому моменті проглядає політичний фактор у становленні національної спільноти, його «конструююча» роль. І все ж етнокультурна серцевина протонаціонального об'єднання виявляється стрижневою, хоча націогенез є поліфакторним за своєю природою.

Після зникнення з політичної карти Європи Київської Русі явища космополітизму і маргінальності переповнюють історію етносу, якому судилось у нелегкій боротьбі за власне колективне «Я» перетворитись на українську націю.

В «епоху націоналізму» більш виразно, ніж раніше, спостерігаємо появу ще одного чинника націотворення - соціального. Поява націй в історії не в останню чергу обумовлена приходом у політику широких верств населення, які відчувають себе близькими як за походженням, так і за актуальною культурою. Перетворення етнічної спільноти на націю є результатом демократизації суспільного життя, передумовою якої виступає переконання, що люди, близькі за культурою, моральними засадами, традиціями та менталітетом, спроможні краще облаштувати своє громадське життя, але для цього їм необхідно довершити своє суспільне об'єднання державною організацією. Тобто, мова йде про необхідність створення власної національної держави як політичної організації, яка найкращим чином може розв'язати соціальні проблеми. Але, і це найголовніше, усі громадяни в національній державі зразу ж отримують рівні права, що дає їм можливість своїм розумом і працею, без утисків з боку «чужої» держави і недоброзичливого ставлення імперськи налаштованих громадян панівної культури самостійно досягти кращого соціального становища.

У підрозділі 4.2 «Проблема національної самоідентифікації. Мова і держава як граничні основи національного менталітету» аналізуються природа, можливості та сенс національної самоідентифікації, національний менталітет і глибинні основи національної диференціації світової людності.

Українському етносу творення власної національної держави давалось украй важко через культурну, релігійну та історичну близькість до панівних націй, із якими доля в'язала його єдиною державною організацією, розділивши при цьому на частини. А тому передумовою творення національної держави і найголовнішим національним завданням було розмежування з панівними етносами в мові і культурі як умови утвердження окремішності українського народу, а в перспективі і нації з усіма наслідками, які з цього випливають.

Основою творення національної спільноти може бути не лише мова та культура, але й територіальний патріотизм, потреба активного соціального класу чи стану мобілізувати спільноту для виконання колективних завдань і т.п. Та неминуче рано чи пізно виникає питання мови, настільки важливе значення вона має не лише для консолідації спільноти, але й для самого її існування. Не випадково М. Ґайдеґґер утверджує мову в контексті екзистенції як «оселю буття».

Націотворчі завдання освіченої верстви українського етносу полягали у виведенні української мови, а, відповідно, і культури з «тіні» польської та російської як панівних, тому що українська етнічна залежність від державних етносів означала вторинність, необов'язковість, периферійність, а отже маргінальність всього українського. Неповна соціальна структура українського суспільства призвела до того, що українська культура дублювала артикульоване центральною культурою або обмежувалася відображенням периферійного, маргінального життя етносу.

Подолання маргінальності духовного життя вимагало глибокого соціального і національного перетворення етносу, заперечення ним власної периферійності та становлення нової цілісності, яка спілкувалася б зі світом безпосередньо. А це і є формуванням нації, для якої жодна з ознак не є обов'язковою, але критичний їх набір завжди необхідний.

Нація як форма колективного співжиття виникла як відповідь на потребу громадського єднання, яке будувалося б не на станових засадах, а на соборності. Первинною і найбільш тривкою засадою колективного життя є духовність, що проростає із «серця», чуття. Вона формується у процесі спільного проживання, і люди дотримуються норм, які вона містить, через внутрішнє переконання. Складовою частиною цього світогляду є свідомість національної ідентичності. Визнання національної ідентичності є визнанням власної суспільної сутності. Демократичне суспільство неможливе, якщо його громадяни не усвідомили не тільки самоцінності індивіда, але й цінності суспільства, колективних форм взаємодії та підтримки одне одного.

Обґрунтовано, що з екзистенції виростає національна ідея. У ній реалізується свідомість національної ідентичності, яка трансформується у спонуку до суспільної дії, до праці на загальне благо, на благо нації. Сповідування членами національної спільноти національної ідеї є показником згуртованості цієї спільноти, усвідомлення нею своєї колективної сили, віри у свої історичні можливості та бажання ці можливості реалізувати. Відсутність усвідомлення національних цілей свідчить про ерозію суспільності, розкладання її духовного ядра, поруйнованість зв'язків усередині національного цілого.

Могутній поштовх до становлення національної самосвідомості дає державна оформленість національного життя. Утвердження національної ідеї особливо важливе для подолання космополітизму та маргінальності в політичній культурі українського народу. Сьогодні космополітизм для України є гальмом внутрішньої консолідації суспільства. Він розкладає спільноту із середини, провокує ерозію її цілісності, сприяє культурно-політичній маргіналізації суспільства. До цього часу українське суспільство залишається фрагментованим, атомізованим, розпорошеним.

У сучасних умовах розбудова національної держави тісно пов'язана із творенням української політичної нації. Обґрунтовано, що будь-яка політична нація не позбавлена етнічного коріння. Не позбавлена його й українська політична нація, адже твориться не абстрактний політикум, а українська політична спільнота, що уже за своїм визначенням є визнанням української культурної домінанти.

Подолання маргінальності в українській духовності та становлення новітньої національної культури України, з якою себе ідентифікували б її громадяни, може і повинно стати запорукою гарантованого майбутнього українського народу. Шляхом, на якому цих цілей можливо досягти, є творче використання досвіду інших націй у відродженні національної мови і зміцненні національної держави.

У підрозділі 4.3 «Українська ідея у філософії і проблема майбутнього України» надано теоретичне осмислення української національної ідеї, зроблено аналіз її реалізації в контексті сучасних світових тенденцій розвитку, а також вказано на можливості відтворення повної структури української нації.

Будь-яка нація має етнічну серцевину. Поділ націй на етнічні й політичні досить умовний, адже кожна з них містить у собі вказані елементи як необхідні складові. Нація виростає з етносу і є результатом політизації останнього. Вона є соціально-політичною і культурною спільнотою з розвиненою свідомістю своєї культурної та політичної окремішності, тоді як етнос - це нація в собі, його культурна самобутність не усвідомлюється як цілісність, етнокультурні елементи не зведені в єдине ціле. Такою була свідомість української еліти у ХVІІІ ст. Ця свідомість не була національною за своїм поняттям, оскільки не протиставляла себе іншим спільнотам (у цьому випадку - російській). Вона не була цілісною, завершеною в собі.

Найкраще, у найбільш прозорій і відрефлексованій формі національний світогляд може бути явлений «для себе» у сфері філософії, через знання теоретичне. Але, на жаль, українська філософія в її історичній ретроспективі сама є проблемою. І все-таки становлення української нації, суттєвою і чи не найголовнішою ознакою чого є формування національної самосвідомості, у своїх основних рисах відбулось.

У ХVІІ ст. значна частина освічених та заможних українців своєю культурою, соціальним станом та способом життя встигла перетворитися на польську шляхту. Ця обставина ускладнювала дозрівання українського етносу в націю, а у кризові періоди доводила до трагедії, коли «свої бились зі своїми» (П. Куліш). Українська суспільність у польській державі мала периферійний статус, була маргіналізованою. Відповідно такою була і її колективна свідомість. Ось чому повстання 1648 року мало від самого початку соціальний характер і тільки згодом, у кульмінаційний період визвольних змагань, національна свідомість провідників і значної частини повстанців набула цілісного характеру, стала національною в повному розумінні цього слова. Події того часу наклали глибокий відбиток на українську свідомість та ментальність. Героїка тих подій стане національним символом, народним переказом, навіть міфом, який буде живити українську ідею надалі аж до сьогодні.

В основі національного лежить закорінена у глибині віків людська суб'єктивність, яка зрослась з об'єктивним світом, середовищем, задавнилась і тому для всіх наступних поколінь виступає підложжям їхнього індивідуального існування. Власне національна свідомість є усвідомленням цінності всенародного єднання попри індивідуальну самобутність кожного та вікові, статеві, соціальні й інші розбіжності. Саме проявом екзистенціального характеру національного буття як буття в часі, буття, яке зав'язане на людську суб'єктивність і проявляється у споминах та переживаннях, стало становлення новітньої національної свідомості українців у козацьку добу. Козаччина стала екзистенціальним джерелом українського духу, який з того часу ніколи не згасав остаточно.

Зрілість ідеї, яка обумовлює пріоритети особистості, визначається широтою охоплення суспільних інтересів, їх урахуванням у практиці індивідуальної життєдіяльності. Безпосереднього життєвого досвіду недостатньо для того, щоб стати носієм високої суспільної ідеї. Вироблення такої ідеї відбувається у процесі теоретичної рефлексії. В її основі лежить аналіз буттєвих форм життєдіяльності, які для членів спільноти є індивідуальними і спільними одночасно. Національна ідея - це духовне відображення спільної мети громадян держави, політичної нації. Її змістом є не окремішні інтереси етносів чи національних меншин, які проживать у державі, а колективне завдання цієї спільноти задля її утвердження у світі, задля реалізації її історичного призначення.

Для бездержавного народу змістом національної ідеї є національне визволення і створення власної держави. Що стосується національної ідеї одержавлених народів, то вона є також феноменом культури, що збирає все розмаїте соціально-політичне буття спільноти до єдиного знаменника, виступає фактором духовного єднання громадян у єдине ціле, яке прийнято називати історичним суб'єктом. Це дає підстави стверджувати, що національне є не тільки явищем культури, але й має глибокий соціальний зміст. Таким чином, національна ідея - це синтез усіх інтересів народу, які виражаються у прагненні громадян національної держави до реалізації колективних цілей у всіх сферах суспільного розвитку. Ідея, яка синтезує всі ці прагнення, є національною. У свідомості громадян вона присутня як ядро національної духовності.

Національна ідея не зводиться до етнічного. Коли мова йде про ідею державної нації, то, щоб бути національною, вона повинна відображати інтереси всіх етнічних груп і кожного громадянина зокрема. Саме така національна ідея потрібна сьогодні Україні - ідея, яка не роз'єднувала б її громадян, а об'єднувала заради розв'язання тих проблем, які стоять перед країною.

Зміст національної ідеї будь-якого народу, її цінність проявляються в міжкультурних контактах, на межі національних культур. Діалог між національними культурами викристалізовує істинність загальнолюдського, яке існує не у формі чогось самостійного, самодостатнього, відірваного від національного, а є продовженням останнього. Загальнолюдська культура не може позбутись національного змісту. Але існують загальнолюдські цінності. Це ті цінності, які виносить кожна культурна нація на суд інших з очікуванням, що вони будуть прийняті ними як основа співіснування в національно та культурно розмаїтому світі. До загальнолюдських цінностей належить і національна визначеність, культурна ідентичність локальних спільнот.

Висновки

маргінальність космополітизм глобалізація національний

Дисертація репрезентує новий науковий напрямок філософсько-культурологічних досліджень у сфері буття національних культур в умовах глобалізації. У ній проаналізовані сутність і стан національних культур у ситуації «ущільнення» відносин між націями та державами, досліджені явища космополітизму і маргінальності, що виникають у процесі їх зіткнення.

Аналіз заявлених проблем потребував занурення у сутність духовної культури взагалі та експлікації загальних умов культуротворчості зокрема. Було виявлено, що духовна культура виростає на ґрунті колективного життя людей. Основою її генези виступає спільнота, що характеризується тривалістю існування та певною впорядкованістю зв'язків між її членами. Культура є ідеальним втіленням суспільності у предметах, у яких згасла діяльність людей, що відійшли в небуття. Завдяки їй збувається історія та формується суспільна сутність індивідів, які належать до різних поколінь. Так вершиться справа надіндивідуальна, національна, вселюдська.

Культура, як і суспільність, є тим загальним, яке існує не інакше, як у діяльності і через діяльність індивідів, у їхньому способі буття. Як загальне, так і одиничне є лише різними сторонами реального процесу самовизначення індивідів серед собі подібних. Таким чином, культура є передумовою свободи людини, свободи як змістовного буття. Через символи культури відбувається несимволічне єднання індивідів у спільноту.

У процесі дослідження виявлено, що найбільш тривкою спільнотою до цього часу є спільнота національна і що саме в ній відбуваються найбільш значущі зрушення в епоху глобалізації. Криза в сучасній культурі подана в роботі як специфічний етап в її розвитку, сутність якого полягає в розшаруванні колективних форм ідентифікації індивідів, що проявляється в неузгодженості і суперечностях між її складовими. Доведено, що культурна диференціація містить у собі тенденцію до інтеграції, до синтезу складових у новій органічній цілісності. У цьому контексті процес глобалізації постає не як культурна уніфікація, а як реструктуризація світового цілого і його необхідних складових частин - національних організмів.

Виходячи з аналізу фундаментальних основ культури, зроблено висновок про центральну роль національної культури в сучасному світі як особливої і необхідної форми реалізації людиною її всезагальної сутності. Доведено, що в основі кризи національного лежить відрив ідеального продукту національного існування від його чуттєво-екзистенціальної сутності і що національне містить у собі не лише джерело кризи, а й можливості її подолання.

У роботі здійснений концептуальний аналіз космополітизму і маргінальності крізь призму національного і загальнолюдського, особливого і всезагального. Доведено, що національна визначеність індивіда складає основу його суспільної сутності, а криза національного є одночасно і кризою людини, проблемою її екзистенції.

У результаті аналізу космополітизму встановлено, що останній заперечує національне формально, а насправді містить його у собі, є його продовженням. Як продукт національної свідомості, космополітизм підмінює загальнолюдське невідрефлексованим національним. Про це свідчать його історичні перипетії, починаючи від Стародавньої Греції і закінчуючи його сьогоднішньою практикою.

На основі проведених досліджень явищ маргінальності зроблено висновок, що маргінальність проявляється в подвійній і одночасно неповній ідентифікації індивідом себе з національно-культурними світами, що межують між собою. Амбівалентність маргінальності полягає в тому, що, з одного боку, вона є «провисанням» між культурами, невкоріненістю в жодну з них, а, з іншого, дає можливість індивіду поглянути на культуру ніби збоку, відсторонитись від неї. Такий стан маргінала може супроводжуватись не лише байдужістю до суспільного, падінням моральності, а й слугувати стимулом до творчого буття в культурі. Останнє є можливим за умови, коли індивід свій маргінальний стан робить предметом рефлексії, чим долається стихійність буття, усвідомлюється національне коріння культурного існування.

У зв'язку з цим у дисертації обґрунтована цінність національного шляхом філософської рефлексії над ним. Підтверджено, що філософська рефлексія довершує національне, доводить його до абсолюту, а потім через визнання множинності національних організмів переводить його в неабсолютне, відносне утворення. Зроблено висновок, що загальнолюдське не існує в безпосередній формі, а формується в результаті взаємодії національно-культурних світів. Саме на межі національних культур формуються та усвідомлюються загальнолюдські цінності.

У результаті проведеного дослідження осмислено сучасні суспільно-політичні і культурні реалії, що мають відношення до культурної та державної розбудови України. Сучасний етап еволюції світового людства призвів до того, що хоча етнічне коріння і залишається важливим джерелом формування націй, воно все глибше занурюється в основу націотворення і вимагає доповнення етнічного джерела нації громадянським змістом. Так виникло поняття «політична нація», яке не долає етнічного, а лише вводить його у ширший контекст. Враховуючи це, формування сучасної української політичної нації передбачає не лише визнання її етнічної основи, а й зумовлює необхідність виходу за межі етнічності з акцентуацією на її громадянському характері.

Виконане дослідження і його результати можуть бути використані як теоретичний супровід державотворчих рішень для формування концептуальних засад культурної політики у сфері міжетнічних та міжнаціональних взаємин.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Монографія

Загрійчук І.Д. На межі національних культур / Іван Дмитрович Загрійчук. - Харків, 2006. - 260 с.

Статті у наукових фахових виданнях

Загрійчук І.Д. Міжнаціональні взаємини: космополітизм чи інтернаціоналізм / І.Д. Загрійчук // Наукові записки Харківського військового університету. - Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Випуск VІ. - Харків, 2000. - С. 25-33.

Загрійчук І.Д. Національна культура і культура особистості / І.Д. Загрійчук // Вісник Харківського національного університету. Серія «Теорія культури та філософія науки». - Харків, 2000. - № 465. - С. 78-83.

Загрійчук І. Д. Національна ідея як феномен культури та її соціальний зміст / І.Д. Загрійчук // Вісник Харківського національного університету № 507. Серія: «Теорія культури та філософія науки». Випуск 24. - Харків, 2001. - С. 16-22.

Загрійчук І.Д. Джерела та природа космополітичного світогляду / І.Д. Загрійчук // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім В.Н.Каразіна. Серія: філософія. - Харків, 2000. - № 474. - С. 32-36.

Загрійчук І.Д. Органічність національної культури та соціальні наслідки її руйнації / І.Д. Загрійчук // Науковий вісник № 12. Серія: філософія. Випуск 6. -Харків: ХДПУ, 2000. - С. 74-80.

Загрійчук І.Д. Перипетії космополітизму в європейській історії / І.Д. Загрійчук // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: філософія. - Харків, 2000. - № 486. - С. 62-65.

Загрійчук І.Д. Месіянство як російський варіант космополітизму / І.Д. Загрійчук // Наукові записки Харківського військового університету. - Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Випуск VІІІ. - Харків, 2000. - С. 44-50.

Загрійчук І.Д. Бог і нація: теоретичні та історичні підстави і спроби ототожнення / І.Д. Загрійчук // Практична філософія. - 2001. - № 1. - С. 243-249.

Загрійчук І.Д. Глобалізація як виклик сучасній культурі / І.Д. Загрійчук // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: філософія . - Харків , 2002. - № 547. - С. 102-109.

Загрійчук І.Д. Свідомість національного в добу глобалізації / І.Д. Загрійчук // Науковий вісник. Серія: філософія. Випуск 28. -Харків: ХНПУ, 2008. - С. 50-57.

Загрійчук І.Д. Феномен нації та проблема особистості в комуністичному та ліберальному світоглядах / І.Д. Загрійчук // Мультиверсум. Філософський альманах. - Випуск 78. - Київ: 2008. - С. 201-210.

Загрійчук І.Д. Національна ідея і світ повсякденності / І.Д. Загрійчук // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: філософія. - Харків, 2008. - № 830. - С. 112-117.

Загрійчук І.Д. Глобалізація і національно-культурна ідентичність / І.Д. Загрійчук // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. Збірник наукових праць. - Харків, 2009. - № 1. - С. 133-141.

Загрийчук И.Д. Проблема идеала в духовной культуре / И.Д. Загрийчук // Філософські дослідження. Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. Вип. № 9. - Луганськ, 2009. - С. 227-235.

Загрійчук І.Д. Об'єктивність національного та мотиви його заперечення / І.Д. Загрійчук // Науковий вісник. Серія: філософія. Випуск 30. -Харків: ХНПУ, 2009. - С. 124-131.

Загрійчук І.Д. Духовна культура: проблема самовизначення / І.Д. Загрійчук // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - 2009. - № 4. - С.105-108.

Загрійчук І.Д. Національна ідея в системі освіти / І.Д. Загрійчук // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. «Філософія». Випуск 31. - Харків: ХНПУ, 2009. - С. 3-10.

Загрійчук І.Д. Теорії нації в системі права та політичній практиці / І.Д. Загрійчук // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: філософія . - Харків , 2009. - № 877. - С. 20-26.

Загрійчук І.Д. Політична культура українського народу крізь призму маргінальності / І.Д. Загрійчук // Мультиверсум. Філософський альманах. - Випуск 87. - Київ: 2009. - С. 222-231.

Загрійчук І.Д. Глобалізація як проблема для національних культур / І.Д. Загрійчук // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. «Філософія». Випуск 32. - Харків: ХНПУ, 2009. - С. 8-16.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження

Загрійчук І.Д. Національна складова державної політики / І.Д. Загрійчук // Політологічний вісник: матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції [«Політична думка в Україні: минуле і сучасність»], (Київ, 1-4 лютого 1993 р.). - Київ: НМК ВО, 1993. - С. 88-93.

Загрійчук І.Д. Духовність і проблема життєвого вибору / І.Д. Загрійчук // Молодь в посттоталітарному суспільстві: український варіант. - Тези доповідей науково-практичної конференції (27-28 квітня 1993 року) - Харків, 1993. - С. 163.

Загрійчук І.Д. Національний характер філософії Сковороди / І.Д. Загрійчук // Національна філософія: сучасне, минуле та перспективи. - Тези доповідей ІІ Харківських Сковородинівських читань. - Харків: ХДУ, 1993. - С. 119-121.

Загрійчук І.Д. Національне як константа культури / І.Д. Загрійчук // Перші культурологічні читання «Культура на зламі тисячоліть» (22-23 вересня 1994 року). - Київ: КПІ, 1994. - С. 111-112.

Загрийчук И.Д. Проблема человека и миграция смыслов в культуре / И.Д. Загрийчук //Философская антропология: истоки, современное состояние и перспективы. Тезисы VІІІ Ежегодной конференции Кафедры философии РАН (6-7 февраля 1995 года) - М., 1995. - С. 127-129.

Загрійчук І.Д. Толерантність і мовно-культурне розмаїття / І.Д. Загрійчук // Толерантность как культурная универсалия. Материалы международной конференции.- Харьков, 1996. - С. 39.

Загрійчук І.Д. Вияви космополітизму і маргінальності в політичній культурі українського народу / І.Д. Загрійчук // Політична культура і політичні партії України. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Т.6. - Тернопіль, 1996. - C. 215-218.

Загрійчук І.Д. Відповідальність як вияв індивідуальної свободи / І.Д. Загрійчук // Проблема ответственности на рубеже ХХ и ХХI векав. Материалы мемориальных чтений, посвященных 60-летию профессора А.Ф.Плахотного). - Харьков, 1996. - С. 74-76.

Загрійчук І.Д. Маргінальність у культурі і становлення політичної нації / І.Д. Загрійчук // Сучасна етнокультурна та етнополітична ситуація на півдні України і актуальні проблеми державного управління. Матеріали регіональної науково-практичної конференції (10-11 грудня 1996 року). - Одеса, 1996. - С. 130-131.

Загрійчук І.Д. Інтелігенція і соборність нації / І.Д. Загрійчук // Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі. Матеріали доповідей І Міжнародного симпозіуму 20-27 травня 1997 року. - Севастополь-Форос, 1997. - С. 181-184.

Загрійчук І.Д. Вселюдськість національного в контексті виховання / І.Д. Загрійчук // Виховання української еліти в системі національної освіти України. - Матеріали науково-практичної конференції (19-20 червня 1997 р.). - Львів: «За вільну Україну», 1997. - С. 16-20.

Загрійчук І.Д. Духовна культура і проблема раціональності / І. Д. Загрійчук // Культура філософії у ХХ столітті. - Матеріали ІV Харківських міжнародних Сковородинівських читань (30 вересня - 1 жовтня 1997 р.). - Харків, 1997. - С. 42-44.

Загрійчук І.Д. Раціоналізація духовності як культурно-історичний процес / І.Д. Загрійчук // Проблема раціональності наприкінці ХХ століття. - Матеріали V Харківських міжнародних Сковородинівських читань (29-30 вересня 1998 р.). - Харків, 1998. - С. 259-264.

Загрийчук И.Д. Национальная идентичность и всемирность / И.Д. Загрийчук // ХХ1 век: будущее России в философском измерении. Т.4. Философия духовности, образования, культуры. - Екатеринбург, 1999. Ч.1. - С.56-57.

Загрійчук І.Д. Справедливість і розвиток міжнаціональних взаємин / І.Д. Загрійчук // Ідея справедливості на схилі ХХ століття. Матеріали VІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (28-29 вересня 1999 року). - Харків, 1999. - С. 216-226.

Загрійчук І.Д. Національна екзистенція і комунікація / І.Д. Загрійчук // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VІІІ Харківських міжнародних читань (28-29 вересня 2001 року). - Харків, 2001. - С. 28-30.

Загрійчук І.Д. Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти / І.Д. Загрійчук // Практична філософія та правовий порядок. Збірка наукових статей. - Харків: Центр освітніх ініціатив, 2001. - С.205-210.

Загрійчук І.Д. Екзистенційні джерела етнічної ідентичності та національної свідомості / І.Д. Загрійчук // Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі. Збірник наукових праць. - Тернопіль - Севастополь - Суми, 2002. - С. 139-144.

Загрійчук І.Д. Творчість і спосіб життя Г. Сковороди в контексті народної ментальності / І.Д. Загрійчук // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність. Матеріали ІХ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (до 280-річчя Г.С. Сковороди) 27-28 вересня 2002 року). - Харків, 2002. - С. 21-23.

Загрійчук І.Д. «Втеча» філософії в літературу і криза раціональності / І.Д. Загрійчук // Філософія і література. Матеріали ХІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (24-25 вересня 2004 року). - Харків, 2004. - С. 151-153.

Загрійчук І.Д. Філософія в технічному вузі: проблеми та завдання / І.Д. Загрійчук // Університетська філософія в ретроспективі та перспективі (до 200-річчя Харківської університетської філософії). Матеріали ХІІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (25 лютого 2005 року). - Харків, 2005. - С. 41-43.

Загрійчук І.Д. Національна демократія: за і проти / І.Д. Загрійчук // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава. Матеріали ХІІІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (30 вересня- 1 жовтня 2005 року). - С. 60-63.

Загрійчук І.Д. Діалог культур як вияв новітньої форми раціональності / І.Д. Загрійчук // Філософські стратегії ХХІ століття. Матеріали ХІV Харківських міжнародних Сковородинівських читань (29-30 вересня 2006 року). - С. 18-19.

Загрійчук І.Д. Маргінальність і постмодерн / І.Д. Загрійчук // «Україна наукова'2003». Матеріали науково-практичної конференції (16-20 червня 2003 року). - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 29-30.

Загрийчук И.Д. Философия в контексте глобальной культуры / И.Д. Загрийчук // Философия и будущее цивилизации. Тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса (24-28 мая 2005 года). - М.: «Современные тетради», 2005. - С. 264-265.

Загрійчук І.Д. Свобода особистості, національно-державний суверенітет, глобалізація / І.Д. Загрійчук // «Дні науки '2005». Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (15-27 квітня 2005 року). - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 24-26.

Загрійчук І.Д. Етнічна ідентичність і свобода особистості / І.Д. Загрійчук // Особистість у системі соціальних зв'язків. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції (18-19 квітня 2005 року). - Харків: Видавництво НФаУ, 2005. - С. 182-185.

Загрійчук І.Д. Національна ідентичність як процес / І.Д. Загрійчук // Ідентичність у сучасному соціумі. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції (14-15 листопада 2006 року). - Донецьк: Юго-Восток, 2006. - С. 36-38.

Загрийчук И.Д. Личность в пространстве культуры / И.Д. Загрийчук // Первый Российский культурологический конгресс (25-29 августа 2006 года). Программа. Тезисы докладов. - СПб: Эйдос, 2006. - С. 209.

Загрійчук І.Д. Взаємодія культур: природа, характер, наслідки / І. Д.Загрійчук // Інформаційно-культурний простір: європейський вибір України. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (7-8 грудня 2007 року). Частина 1. - Київ, 2008. - С. 221-222.

Загрійчук І.Д. Глобальні інформаційні потоки і національні культури / І. Д. Загрійчук // Гуманістичний вимір інформаційного суспільства. Філософські семінари. Випуск 7. - Полтава, 2008. - С. 49-51.

Загрійчук І.Д. Національна культура в епоху інформатизації / І.Д. Загрійчук // Людина, культура, техніка в новому тисячолітті. Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції (22-23 квітня 2008 року). - Національний аерокосмічний університет ім.. М. Є. Жуковського «ХАІ», 2008. - С. 97-98.

Загрийчук И.Д. Этничность и политическая нация / И.Д. Загрийчук // Этничность и власть: региональные, национальные и глобальные проекты. Материалы VII международного семинара 15-17 мая 2008 года, г. Ялта / Под ред. Т.А. Сенюшкиной. - Севастополь: ЭКОСИ - Гидрофизика, 2008. - С. 66-67.

Загрійчук І.Д. Рівність та справедливість у міжнаціональних взаєминах. Роль державності / І.Д. Загрійчук // Ідея соціальної справедливості в контексті сучасних цивілізаційно-культурних змін. Матеріали Меморіальних читань, присвячених 90-річчю від дня народження першого завідувача кафедри філософії і політології ХНАДУ Володимира Петровича Шерстнюка (20 листопада 2008 року). - Харків, 2008. - С. 69-76.

Загрійчук І.Д. Дійсність національного в контексті сучасності / І. Д. Загрійчук // «Розвиток наукових досліджень 2008». Матеріали четвертої міжнародної науково-практичної конференції (24-26 листопада 2008 року). Том четвертий. - Полтава, 2008. - С. 100-101.

Загрійчук І.Д. Національно-культурна складова економічного розвитку / І.Д. Загрійчук // Суспільство і політичні інститути в умовах трансформації та реформ. ХХІ Харківські політологічні читання (матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції). - Харків, 2008. - С. 81-83.

Загрийчук И.Д. Этническая идентичность и национальная принадлежность в глобализирующемся мире / И.Д. Загрийчук // Религия и гражданское общество: новые национальные границы и парадоксы глобализации культурного пространства. Материалы VIIІ международного семинара 20-22 ноября 2008 года, г. Ялта, Ливадия / Под ред. Т.А. Сенюшкиной. - Севастополь: НПЦ ЭКОСИ - Гидрофизика, 2009. - С. 73-75.

Анотації

Загрійчук І.Д. Космополітизм і маргінальність в національній культурі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. - Харків, 2010.

Дисертація репрезентує новий напрямок філософсько-культурологічних досліджень у сфері буття національних культур в умовах глобалізації. У роботі обґрунтовано зумовленість кризи сучасної культури розшаруванням колективних форм ідентифікації індивідів. Доведено, що національна визначеність індивіда складає основу його суспільної сутності, а криза національного є кризою людини. Автором здійснено концептуальний аналіз космополітизму і маргінальності. Доведено, що космополітизм заперечує національне формально, а насправді є його продовженням. Маргінальність проявляється у подвійній та одночасно неповній ідентифікації індивідом себе з національно-культурними світами, що межують між собою. З'ясовано, що національне в умовах глобалізації вимагає нової інтерпретації, доповнення його громадянським змістом. Однак, глибинним джерелом політичних націй все ж залишається етнічність. Ці висновки особливо актуальні для сучасної України, процесу її державотворення.

Ключові слова: космополітизм, маргінальність, національна культура, культурне буття, етнічність, ідентичність, екзистенція, глобалізація, політична нація.

Загрийчук И.Д. Космополитизм и маргинальность в национальной культуре. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г. С. Сковороды. - Харьков, 2010.

Диссертация репрезентует новое направление философско-культурологических исследований в сфере бытия национальных культур в условиях глобализации. В ней проанализированы сущность и состояние национальных культур в ситуации «уплотнения» отношений между нациями и государствами, исследованы явления космополитизма и маргинальности, возникающие в местах их соприкосновения.

В работе проанализированы проблемы кризиса современной культуры. Кризис рассматривается как специфический этап развития культуры, сущность которого состоит в расслоении коллективных форм идентификации индивидов, характеризуется рассогласованностью и противоречивостью между ее составляющими. Доказано, что культурная дифференциация содержит в себе тенденцию к интеграции, синтезу составляющих в новой органической целостности. В ходе исследования установлено, что в основании кризиса национального лежит отрыв идеального продукта национального существования от его чувственно-экзистенциальной сущности. Национальное, таким образом, содержит в себе не только источник кризиса, но и возможности его преодоления.

В работе осуществлен концептуальный анализ космополитизма и маргинальности через призму национального и общечеловеческого, особенного и всеобщего. Доказано, что общественная сущность индивида составляет основу его национальной определенности, а кризис национального является одновременно кризисом человека, проблемой его экзистенции.

Автором доказано, что космополитизм отрицает национальное формально, а на самом деле содержит его в себе, продолжает его. Космополитизм - это продукт национального сознания, который подменяет общечеловеческое неотрефлексированным национальным. Что касается маргинальности, то она проявляется в двойственной и одновременно неполной идентификации индивидом себя с национально-культурными мирами, граничащими между собой. Маргинальность амбивалентна. Она, с одной стороны, является «провисанием» между культурами, неукорененностью, что связано с отстранением от культуры, с другой - предоставляет возможность человеку посмотреть на культуру «со стороны», чем способствует его творческому бытию в культуре. Последнее возможно, когда индивид, несмотря на маргинальное положение, начинает рефлектировать над ним, чем преодолевается стихийность бытия.

В диссертации обоснована ценность национального, которая осознается посредством философской рефлексии. Философская рефлексия доводит национальное до совершенства, до абсолютного смысла, а потом переводит его в неабсолютное, относительное образование. И только взаимодействие между национально-культурными мирами формирует общечеловеческое. Общечеловеческое является опосредованным образованием, существующим как способ взаимодействия между нациями и их культурами.

В процессе исследования космополитизма и маргинальности по-новому осмыслены современные общественно-политические и культурные реалии, имеющие отношение к культурному и государственному строительству Украины. Хотя новая ситуация потребовала дополнения понятия нации гражданским содержанием, категория «политическая нация» не лишена этнических корней. Учитывая это, формирование современной украинской политической нации предполагает не только признания ее этнического основания, но и диктует необходимость выхода за границы этничности с акцентуацией на гражданском содержании.

Ключевые слова: космополитизм, маргинальность, национальная культура, культурное бытие, этничность, идентичность, экзистенция, глобализация, политическая нация.

Zagriychuk I. D. Cosmopolitism and Marginality in the National Culture. - Manuscript.

Thesis for the Doctoral Degree in Philosophy Speciality 09.00.04 - Philosophical Anthropology, Philosophy of Culture. - Kharkiv G.S.Skovoroda National Pedagogical University. - Kharkiv, 2010.

The thesis represents a new current of the philosophical-cultural research in the sphere of national cultures' being under globalization. In the research work conditionality of the modern culture crisis is reasoned to take place due to stratification of collective forms of indivuduals' identification. In the study it is proved that national determinacy of the individual is a basis for its social existence, so that the crisis of the national becomes a crisis of a personality. The author carried out a conceptual analysis of cosmopolitism and marginality. It was acknowledged that cosmopolitism negates the national formally, while in reality it is its continuation. Marginality becomes apparent in the double and simultaneously partial individual's identification of his self with the national and cultural worlds, which are contiguous with each other. It was ascertained that the national under globalization needs new interpretation, its complementation with civil content. However, the principal source of political nations remains ethnicity. These consequences are of high importance for Ukraine today considering the process of its state formation.

Key words: cosmopolitism, marginality, national culture, cultural being, ethnicity, identity, existence, globalization, political nation.

Размещено на Allbest.ru