Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

УДК 113/119 + 53.01:111

09.00.09 - філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Онтологічні засади сучасної фізики та космології

Тарароєв Яків Володимирович

Харків - 2010

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Цехмістро Іван Захарович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, зав. кафедри теорії культурі та філософії науки.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Кізіма Володимир Вікторович, Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ зав. кафедри філософії науки та культурології;

- доктор фізико-математичних наук, професор Бережной Юрій Анатолійович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, зав. кафедри теоретичної ядерної фізики;

- доктор філософських наук, професор Шкода Володимир Васильович, Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б. Хмельницького зав. кафедри соціології.

Захист відбудеться "17" березня 2010 р. о 17-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.051.06 при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 6, ауд. 253.

З дисертацію можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий "15" лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Українець Л.В.

Аннотация

Тарароев Я.В. Онтологические основания современной физики и космологии. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора философских наук по специальности 09.00.09. - философия науки. Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. - Харьков 2010.

В диссертации рассмотрена и решена проблема онтологических оснований физического и космологического знаний. В качестве базовой модели взята модель структуры и функционирования научного знания, предложенная В.С. Стёпиным, которая позволяет выделить онтологические основания физики и космологии в отдельный предмет исследования. Результатом исследования является описание двух онтологических парадигм - субстанциональной и реляционной, лежащих в основе физического знания, а также указание их структурных элементов. Таковыми являются понятийно выраженные объекты исследования, которые в субстанциональной парадигме есть данность и само исследование представляет собой разложение их в предикативный ряд , тогда как в реляционной парадигме они представляют собой логические конструкты . Кроме этого, элементами данных парадигм являются логические законы. В субстанциональной парадигме это законы логики Аристотеля, в реляционной - более общий вид функции f, который является обобщением опыта. В качестве ещё двух элементов онтологических парадигм указаны наличие логических и чувственных предикатов, и определённая феноменологическая стратегия исследования. Показано, что базисом субстанциональной парадигмы является онтологическая система Аристотеля, а сама эта парадигма выступает основой механик Аристотеля и Ньютона. Электродинамика Максвелла, а также статистическая физика и термодинамика носили в отношении своих онтологических оснований переходной характер в силу того, что объекты их исследования уже были конструктами, тогда как остальные элементы онтологической парадигмы не претерпели изменения. В полной мере изменение произошло в специальной и общей теориях относительности, а также в квантовой механике, где изменились все элементы онтологической парадигмы, кроме обязательности наличия чувственных и логических предикатов. Новая, реляционная парадигма лежит и в основании стандартной модели частиц, релятивистской и современной космологий, а также целого ряда "фантомных теорий" для которых существуют все элементы реляционной парадигмы, за исключением чувственных предикатов. Кроме того, в работе указан механизм взаимодействия онтологических оснований с другими элементами научного знания - абстрактной теоретической схемой и её проекцией на эмпирический материал. В субстанциональной парадигме это есть процесс "упрощения", когда благодаря механизму первично существующая реальность в виде тел раскладывается на свойства, отнесённые к абстрактной теоретической схеме или её проекции на эмпирический материал. При этом используется метод дедукции, при установлении соответствия между проекцией абстрактной теоретической схемы на эмпирический материал - метод индукции, и при недостатке эмпирических данных, как вспомогательный - метод аналогии. В реляционной онтологической парадигме в силу конструктивной природы объектов её исследования можно говорить о процессе "усложнения". Изначально объект исследование формируется из своих чувственных предикатов по закону как абстрактный объект теоретической схемы. Затем в существующей картине мира ему ищется и ставится в соответствие аналог и далее методом аналогии, абстрактный объект теоретической схемы наполняется физическим содержанием. Далее полученный конструкт онтологизируется, т.е. либо встраивается в существующую научную картину мира, либо под него специально создаётся новая картина мира. Таким образом, метод аналогии в реляционной онтологической парадигме является основным, а метод дедукции и индукции - вспомогательным. Реляционная парадигма как фундамент современной физики и космологии содержит в себе противоречие относительно объектов физического исследования. Это противоречие между природой объектов исследования как конструктов и их функцией, которую они выполняет в рамках научной картины мира - быть тождественным элементам реальности. Снятие этого противоречия возможно путём того, что онтологизируются не только сами объекты абстрактной теоретической схемы, но и вся совокупность методов и принципов, которыми они были получены. Это эквивалентно утверждению об онтологизации человеческой практики во всех её формах и видах. Объектом исследования современного физического знания является не природа сама по себе, как это было в субстанциональной парадигме, а процесс взаимодействия человека с объективной реальностью. Это объясняет наличие некоторых "антропологических элементов" в современной физике, таких, как относительность систем отсчёта, связанных с наблюдателем, роль наблюдателя в квантовой механике, антропный принцип и ряд других.

Ключевые слова: физика, космология, онтология, субстанциональная парадигма, реляционная парадигма, логика, модель, конструкт, эмпирические основания.

Анотація

Тарароєв Я.В. Онтологічні засади сучасної фізики та космології. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.09. - філософія науки. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. - Харків 2010.

У дисертації вирішена проблема онтологічних засад фізичного і космологічного знань. Результатом дослідження є опис двох онтологічних парадигм - субстанціональної і реляційної, що лежать в основі фізичного знання, а також зазначено їхні структурні елементи. Доведено, що перша лежить в основі механік Аристотеля і Ньютона, тоді як друга - в основах спеціальної і загальної теорій відносності, квантової механіки, стандартної моделі елементарних частинок, релятивістської і сучасної космології і фантомних теорій, які не пояснюють емпіричних даних. Ці парадигми мають різні механізми взаємозв'язку з іншими елементами наукового знання. Наслідком другої парадигми є онтологізація не об'єктивної дійсності, а людської практики.

Ключові слова: фізика, космологія, онтологія, субстанціональна парадигма, реляційна парадигма, логіка, модель, конструкт, емпіричні засади.

Annotation

Tararoyev Ya.V. Ontological bases of modern physics and cosmology. - Manuscript.

Tararoyev Ya.V. Thesis for a Doctor Degree in Philosophy. Speciality 09.00.09 - Philosophy of Science. - Kharkiv V.N.Karazin National University, 2010, Kharkiv.

The thesis solves the problem of ontological bases of physical and cosmological knowledge. The result of the research is the description of two paradigms - substantive and relational, which underlie the physical knowledge; and determination of their structural elements. It is specified that the first one serves as a foundation for Aristotle and Newton's mechanics, while the second underlie special and general theories of relativity, quantum mechanics, standard model of elementary particles, relativistic and modern cosmology and phantom theories which lack empirical data. These paradigms have different mechanisms of interrelation with other elements of scientific knowledge.

Ontologisation of human practice, but not of objective reality is the implication of the second paradigm

Keywords: physics, cosmology, ontology, substantial paradigm, relational paradigm, logic, model, construct, empirical bases.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Стрімкий розвиток сучасної науки і, насамперед, фізики та космології у XX та початку XXI сторіч поставили перед самими фізиками і перед науковим співтовариством у цілому низку принципових питань, що вимагали "виходу" за рамки власно фізичної тематики і звернення до таких філософських проблем, як проблема існування, проблеми логіки і методології наукового знання, низки гносеологічних проблем і деяких інших. Особливо гостро ці питання та проблеми постали на рубежі XIX-XX сторіч у зв'язку з виникненням і розвитком нових дисциплін фізичного знання, що досліджують нові типи фізичної реальності. До цих дисциплін належать, насамперед, спеціальна теорія відносності (СТВ), загальна теорія відносності (ЗТВ), а також квантова механіка (КМ). Можна казати про те, що їхній появі сприяв методологічний, змістовно-логічний та інший подібний філософський перегляд існуючих на той час фізичних понять і принципів. Першими, хто змушені були звернутися до філософських питань фізичного знання саме в контексті трансформацій цього знання, були А. Ейнштейн, Н. Бор, В. Гейзенберґ і інші фізики, що згодом стали класиками фізичної науки XX сторіччя . У той же час філософське співтовариство в першій половині XX сторіччя у своїй більшості в питанні "філософського забезпечення" фізичного знання залишалося на позиціях позитивізму, що заперечувало взагалі філософські підвалини фізики. Ситуація змінилася тільки в другій половині XX сторіччя, коли стала ясною неспроможність позитивізму й усіх його різновидів, і в рамках західної філософії науки в контексті неопозитивізму виникла низка концепцій, що описують науку як цілісну динамічну систему, яка являє собою діяльність наукового співтовариства в певних сферах. Як авторів таких концепцій можна вказати Т. Куна, С. Тулміна, І. Лакатоса, П. Фейерабенда й ряд інших.

Згідно з цим поглядом наука взагалі і фізика і космологія зокрема як свій базовий елемент передбачає теорію, яка крім емпіричних засад, має ще широкий спектр і позаемпіричних, у тому числі і філософських. Однією з них і є онтологічна засада. Зокрема, Т. Кун каже про "метафізичні елементи парадигми", однак не конкретизує це поняття. У цілому в рамках західної філософії науки другої половини XX сторіччя хоча і було заявлено про існування онтологічних засад фізичного і космологічного знань, однак ця проблема не здобула детального пророблення.

Ще один "сплеск" інтересу до онтологічних засад фізичного і космологічного знань виник наприкінці XX - початку XXI сторіч у зв'язку з появою і розвитком т. зв. "фантомних теорій", таких, як теорія струн, теорія петльової квантової гравітації, теорія мультиверсуму та багатьох інших. Цей інтерес відбито у роботах низки авторів, таких, як К. Мічіо, Д. Дойч, Б. Грін, М. Каку та інших. Ці теорії описують світ у гранично загальних властивостях, однак вони не мають емпіричної бази, і в контексті цієї проблеми питання про онтологічні засади фізичного знання здобувають актуальність.

Вітчизняні філософи науки, у силу специфіки радянської філософії науки, яку вони представляли, приділяли проблемі позаемпіричних засад науки взагалі та онтологічним засадам зокрема більше уваги. До вітчизняних фахівців, що займалися та займаються цією тематикою, можна віднести, насамперед, директорів Інституту філософії Академії наук України, академіків М.Є. Омельяновського, П.В. Копніна та М.В. Поповича. Цей факт дає змогу говорити про певну школу, яка сформувалася в українському філософському співтоваристві. Специфікою цієї школи є комплексний підхід до основ фізичної теорії, де онтологічна складова не виділяється в самостійний об'єкт дослідження, а розглядається в нерозривній єдності з іншими факторами. Зрозуміло, що представниками цього напрямку є не тільки ці автори. В Інституті філософії НАНУ і в Україні в цілому працювали і продовжують працювати багато вчених, чиї професійні інтереси належать до області засад фізичних теорій. До них можуть бути віднесені професори Кузнєцов В.І., Кримський С.Б., Лукьянец В.С., Гудков М.А., А.М. Кравченко, П.Ф. Йолон, В.В. Кізіма, І.З. Цехмістро та інші. У той же час на пострадянському просторі умовно можна говорити і про московську школу, яка утворилася в Інституті філософії Російської академії наук. Найбільш відомою фігурою там є колишній директор інституту, академік РАН В.С. Стьопин, академіки П.В. Копнин, Б.М. Кедров, В.А. Лекторський, І.Т. Касавін, професори Л.А. Маркова, О.А. Мамчур, Н.І. Степанов, І.А. Акчурін, В.І. Аршинов, В.В. Казютинський, А.Н. Павленко, Н.Ф. Овчінніков, П.П. Гайденко, А.П. Огурцов, Ю.В. Сачков, Л.Б. Баженов та інші. Крім того, поза умовною московською школою працювало багато дослідників, таких, як А.М. Мостепаненко, В.В. Чешєв, В.П. Бранський, В.А. Хромова, Є.М. Чудинов та інші. Однак певним недоліком радянської філософії науки був її догматизм, який успішно долається останнім часом. Отже, актуальність даної тематики обґрунтовується як тенденціями розвитку самого фізичного знання, так і тенденціями усередині філософії науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в рамках трьох науково-дослідних тематик кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна: "Концепція цілісності: проблема духовності в науці та культурі" (д/р №UA01008737р), "Наука і релігія в епоху постмодерну" (д/р №0109U000574) та "Імплікативно-логічна природа квантових кореляцій. Перспективи досліджень і застосувань" (д/р №0109U007093).

Мета роботи та основні завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження - побудувати модель онтологічних засад фізики та космології взагалі, та сучасної фізики та космології зокрема, а також подати механізм взаємодії онтологічних засад фізики та космології з іншими елементами наукового фізичного та космологічного знань.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

1. Виявити основні елементи наукового знання, і насамперед, стосовно фізики та космології, вказавши в цій системі місце і функцію, яку виконують онтологічні засади фізики та космології.

2. Методом історико-філософського аналізу виявити початок генезису фізичного та космологічного наукового знання (античність) та обґрунтувати взаємозв'язок цього процесу з існуючими на той момент онтологічними концепціями (онтологія Аристотеля).

3. Проаналізувати перші форми наукового фізичного та космологічного знань і виявити механізми взаємодії онтології з фізичним і космологічним науковим знанням.

4. Подати виявлені онтологічні засади фізики і космології як систему, що складається з деяких елементів, указати ці елементи, описавши їх і вказавши їхні функції.

5. Застосовувати знайдену в такий спосіб схему онтологічних засад фізики і космології до результатів подальшого розвитку фізичного та космологічного знань, перевіряючи її ефективність, установити, на яких історичних етапах розвитку, насамперед фізики, вона "працює" (механіка Ньютона).

6. Указавши спільність і відмінність механік Аристотеля і Ньютона, подати єдність їхніх онтологічних засад як субстанціональну онтологічну парадигму в засадах фізичного знання, детально описавши її.

7. Дослідивши подальший розвиток фізики, продемонструвати зміну структурних елементів онтологічної парадигми (об'єкт дослідження є не субстанція, а логічний конструкт), пов'язану з "втратою наочності" досліджуваних об'єктів, яка відбувається вже в електродинаміці, статистичній фізиці і термодинаміці і чітко зафіксувати ці зміни

8. Виявити, що зміни в онтологічних засадах фізичного та космологічного знань які пов'язані з природою досліджуваних об'єктів як логічних конструктів, характерні для всіх фундаментальних фізичних теорій XX - початку XXI сторіч, як емпірично обґрунтованих, так і тих, що не мають емпіричного підтвердження.

9. Сформулювати основні положення, вказавши головні структурні елементи нової реляційної парадигми в засадах фізичного знання, і, аналізуючи ці елементи, детально описати механізми її функціонування і взаємодії з іншими елементами фізичного та космологічного знань, указавши на протиріччя, що містяться в ній.

10. Запропонувати механізм розв'язання цих протиріч, що пов'язаний з переглядом онтологічного статусу наукової реальності як абсолютно об'єктивної і незалежної від людини і методів пізнання, онтологізувавши методи дослідження реальності тим самим вважаючи реальністю не фізичну реальність саму по собі, а людську практику.

Об'єктом дисертаційного дослідження є наукове фізичне і космологічне знання узяте в динаміці свого розвитку від античності і до наших днів.

Предметом дисертаційного дослідження є онтологічні засади фізики і космології взагалі та сучасної фізики і космології зокрема.

Методи і методологія дослідження. Складність і багатогранність теми, пов'язаної з побудовою моделі структури та функціонування онтологічних засад сучасної фізики і космології, обумовили необхідність використання комплексу дослідницьких методів і принципів. Дисертантом застосовані аналіз і синтез, дедукція, індукція й аналогія, а також системний метод, логічний і історичний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного, метод порівняння (компаративісьтский метод), метод моделювання, а також герменевтичний метод. Перераховані методи і принципи дають змогу в своїй сукупності розглянути проблему в різних ракурсах.

· Методи аналізу і синтезу, а також системний метод дають змогу виявити, в якому ступені зміна змісту фізичних понять, починаючи з античності, впливала на формування змісту фізичного і космологічного знань.

· Методи дедукції, індукції та аналогії застосовані при дослідженні змісту фізичного і космологічного знання і його взаємозв'язків з онтологічними засадами при знаходженні висновків про принципи функціонування онтологічних парадигм у різні історичні періоди розвитку фізичного і космологічного знань.

· Метод моделювання застосовується при розробці і створенні моделей онтологічних парадигм у засадах фізичного знання, а також механізмів їхньої взаємодії з іншими елементами наукового знання.

· Історичний і логічний методи застосовані в дослідженні динаміки і трансформації як фізичного і космологічного знань у різні історичні епохи, так і їхніх онтологічних засад, а також змін і переходів від однієї онтологічної парадигми до іншої.

· Метод сходження від абстрактного до конкретного застосовано в аналізі функціонування онтологічних парадигм у засадах фізичного знання, їхнього впливу на зміст фізичного знання, вираженого в його конкретних теоріях і поняттях.

· Метод порівняння застосовується при дослідженні фізичного і космологічного знання різних історичних епох, а також при аналізі і синтезі уявлень про дві онтологічні парадигми у засадах фізичного знання. Використання цього методу пов'язане з порівнянням елементів фізичного знання різних історичних епох, а також порівнянням різних складових елементів онтологічних парадигм.

· У дисертаційній роботі використання герменевтичного методу викликане інтерпретацією онтологічних, фізичних та космологічних текстів основних епох розвитку фізичного знання.

Наукова новизна полягає в тому, що в дисертації побудована модель онтологічних засад фізики і космології, описані дві онтологічні парадигми в підвалинах фізичного знання і розглянуто функціонування однієї з них у рамках сучасної фізики і космології.

Аргументовано, що онтологічні концепції є необхідним елементом засад фізичного знання, які в значній мірі визначають його предмет і методологію дослідження, що обумовлює зміст фізичного знання. Значимість онтологічних концепцій для фізичного знання дає змогу говорити про онтологічні парадигми в підвалинах фізичного знання.

Уперше розроблені дві онтологічні парадигми в засадах фізичного знання, зазначені їхні основні елементи, такі, як порядок співвідношення логічних суб'єктів (об'єктів дослідження) і предикатів, логічні закони, виділення логічної й емпіричної складових фізичного знання і виділення основних предметів дослідження.

Уперше розроблена субстанціональна парадигма в підвалинах фізичного знання, що виникає на найперших етапах генезису фізики як наукової дисципліни ще в рамках фізики Аристотеля. Доведено, що так можна розглядати онтологічну концепцію Аристотеля. Описані її основні елементи таким чином: предмети дослідження, що первинно існують як елементи природної реальності - тіла, виділена їхня логічна складова у вигляді форми й емпірична у вигляді матерії, їхні логічні суб'єкти і предикати співвідносяться за законами розвинення логічного суб'єкта в предикативний ряд , логічними законами є закони формальної логіки Аристотеля - закон тотожності, закон протиріччя і закон виключеного третього.

Уперше доведена тотожність онтологічних засад фізики Аристотеля і механіки Ньютона. Незважаючи на величезну відмінність у їхньому фізичному змісті, обумовлене широким використанням математичних і емпіричних методів у фізиці Нового часу, елементи онтологічних підвалин, так само як і механізми їхнього використання, ідентичні елементам фізики Аристотеля, що дає змогу говорити про єдину субстанціональну парадигму в підвалинах цих концепцій, кожна з яких описувала рух тіл під дією сил.

Уперше розроблено механізм функціонування субстанціональної онтологічної парадигми в засадах фізичного знання. Об'єкт дисциплінарної онтології - тіло, шляхом розкладання суб'єкта в предикативний ряд трансформувався в абстрактний об'єкт теоретичної схеми - фізичне тіло, з якого тим же механізмом виділялися нові властивості, які так само ставали абстрактними об'єктами теоретичної схеми. Між ними за допомогою математичних методів установлювалися співвідношення, тобто будувалися логічні і математичні моделі. Одночасно із цим визначалася емпірична область, на яку теоретичні моделі мали проекцію; у випадку недостатності даних для цієї проекції в даній парадигмі застосовувався метод аналогій для розширення емпіричної області.

Удосконалено аргументи на користь того, що з розвитком фізичного знання й у міру його ускладнення об'єкти фізичного дослідження втрачали свою наочність у вигляді повноти сприйняття всіх почуттєвих даних. Це обумовило неприйнятність субстанціональності у засадах фізичного знання й у "збої" в її функціонуванні субстанціальної онтологічної парадигми, які вперше з'являються в електродинаміці Максвелла, а також у статистичній фізиці і термодинаміці, що обумовило потребу формування нової онтологічної парадигми, хоча онтологічні засади цих дисциплін мали перехідний характер від субстанціальної парадигми до реляційної.

Уперше розроблена друга, реляційна парадигма підвалин фізичного знання, яка вперше повною мірою проявляється при створенні спеціальної та загальної теорій відносності, як і квантової механіки. Зазначені її основні елементи: первинно існуючими елементами реальності є властивості (предикати) об'єктів дослідження, з яких самі об'єкти конструюються за законом , причому самі предикати класифікуються як логічні та емпіричні; співвідношення логічних суб'єктів і предикатів здійснюється за логічними законами .

Удосконалено аргументацію на користь того, що логіка та її закони як складова онтологічної парадигми в підвалинах фізичного знання відіграє одну з ключових ролей у структурі фізичного знання. Доведено, що в реляційній онтологічній парадигмі закони логіки не є аксіоматичними або апріорними, вони пов'язані з реальністю, яку описують і виражають її властивості, в силу чого вони можуть бути різноманітними, саме так, як і сама реальність.

Уперше розроблено механізм функціонування реляційної онтологічної парадигми в засадах фізичного знання, який являє собою наступне: у процесі дослідження фізичної реальності дослідник виявляє ті або інші властивості (як логічні, так і емпіричні), які йому потрібно звести в систему і визначити як об'єкт свого дослідження. Для цього він використовує закон конструювання та створює каркас (структуру моделі) абстрактного об'єкта теоретичної схеми. Для наповнення структури моделі фізичним змістом і побудовою на цій базі інших моделей, а також проектування моделі на емпіричні підвалини, розглядуваному абстрактному об'єкту теоретичної схеми ставитися у відповідність аналог з наукової картини світу, і на базі їхньої взаємодії здійснюється подальший розвиток і побудова моделі. На наступному етапі модель логічного суб'єкта онтологізується, тобто їй приписуються властивості об'єктивної реальності, і вона стає елементом наукової картини світу, на підставі чого можуть бути зазначені взаємозв'язки між нею та її проекцією на емпіричний матеріал.

Уперше сформульовано основне протиріччя реляційної онтологічної парадигми між тим, що онтологізовані абстрактні об'єкти теоретичної схеми як елементи наукової картини світу мають відповідати об'єктивній фізичній реальності і не містити в собі ніяких суб'єктивних елементів, тоді як за своєю природою ці елементи є логічними конструктами і з необхідністю мають містити в собі "сліди" конструктивної діяльності людини.

Уперше запропоновано вирішення цього протиріччя у вигляді положення про те, що процесу онтологізації підлягають не тільки елементи абстрактної теоретичної схеми як логічні конструкти, але і методи, якими це конструювання виконане. Ця пропозиція є еквівалентною твердженню про те, що первинною онтологічною реальністю відповідно реляційній онтологічній парадигмі в засадах фізичного знання є людська практика, узята у всьому своєму різноманітті та єдності логічних (понятійних) уявлень про реальність і форми дій у ній.

Науково-теоретична значимість отриманих результатів полягає в тому, що в проведеному дослідженні розв'язана загальна проблема структури і функціонування онтологічних засад фізичного і космологічного знань, у тому числі і в сучасну епоху, на підставі чого зроблено істотний внесок у проблему визначення природи фізичного знання та його зв'язки з реальністю.

Практична спрямованість результатів дослідження полягає в тому, що дослідження онтологічних засад сучасної фізики і космології являє собою продуктивну діагностику, яка може надати допомогу в розвитку нових фізичних і космологічних теорій, що описують нові типи і види реальності, а також прояснити статус фізичних теорій, що не мають дотепер емпіричних обґрунтувань.

Особистий внесок здобувача. Розв'язання комплексу поставлених завдань, оформлення їх у відповідні положення і висновки здійснено автором самостійно і відповідає основному змісту дисертації, а також поданим публікаціям.

Апробація результатів роботи. Матеріали дисертації доповідалися та обговорювалися на 13 наукових конференціях, симпозіумах і семінарах, зокрема Міжнародної конференції "Наука і Богослов'я: антропологічна перспектива" (Біблейсько-богословський інститут, 14-18 травня 2003, Москва), другій Харківський конференції "Гравітація, космологія та релятивістська астрофізика" (Харківській національний університет ім. В.Н. Каразіна, 23-27 червня, 2003, Харків), Міжнародному теоретичному колоквіумі "Сучасна космологія та християнське богослов'я: взаємозв'язки, проблеми, рішення" (Санкт-Петербурзький державний університет: 14-15 жовтня 2003, Санкт-Петербург, 19-20 жовтня 2004, Санкт-Петербург, 11-12 листопаду 2005, Санкт-Петербург), Міжнародному симпозіумі "Астрономія 2005 - сучасний стан і перспективи" (Міжнародна астрономічна асоціація, 1-7 червня Москва, 2005), теоретичному семінарі Інституту філософії Російської академії наук (28 листопаду 2006, м. Москва, 4 грудня 2007, м. Москва, 26 березня 2009, м. Москва), теоретичному семінарі науково-дослідного інституту астрономії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (18 червня 2009, м. Харків) та інших.

Публікації. По темі дисертації опубліковано 21 наукова стаття у фахових періодичних наукових видання, 4 тези, учбово-методичний посібника та одна монографія.

Обсяг і структура роботи. Дисертація викладена на 361 стор. тексту та складається із вступу, 4 розділів основного тексту, висновків, списку використаних джерел. Матеріали досліджень ілюструють 5 таблиць та 4 малюнки. Список використаних джерел містить 226 посилань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі послідовно обґрунтована актуальність теми, зазначені зв'язки роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета і завдання дисертаційного дослідження, зазначені об'єкт, предмет і методи дослідження. Сформульовані елементи наукової новизни, описані можливості теоретичного і практичного застосування результатів дослідження. Зазначений особистий внесок здобувача, апробація і публікації по темі дисертації, структура й обсяг дисертації.

Перший розділ дисертації - Онтологія і фізика: методологія та історія проблеми. Він присвячений детальному обґрунтуванню й опису теоретико-методологічної бази дисертаційного дослідження. У першому підрозділі задається теоретико-методологічна база дослідження онтологічних засад наукового знання, насамперед, фізики і космології, і обґрунтовується базова модель функціонування і структури наукового знання, запропонована В.С. Стьопиним, у якій онтологічні засади є одним з елементів структури науки. У моделі В.С. Стьопина виділяються три елементи наукового знання: абстрактна теоретична схема, її проекція на емпіричний матеріал, та її концептуальна інтерпретація (вона ж наукова картина світу і вона ж дисциплінарна онтологія). Саме об'єкти дисциплінарної онтології є об'єктами дисертаційного дослідження. У другому підрозділі першого розділу розглядається процес розвитку доарістотелевих онтологічних концепцій античності, якими є концепції Парменіда, атомістів і Платона. Незважаючи на те, що (у термінології В.С. Стьопина) вони дали змогу закласти певний базис теоретичного знання, усі вони мали один істотний недолік, який полягав у відсутності в них можливості проекції теоретичних об'єктів на емпіричний матеріал. Цей недолік був "знятий" в онтології Аристотеля. У третьому підрозділі першого розділу розглядається онтологічна концепція Аристотеля як базис його фізики і космології. Зокрема доведено, що завдяки використанню цієї концепції фізика Аристотеля дістає всі три основні елементи наукового фізичного знання: абстрактну теоретичну схему, проекцію цієї схеми на емпіричний матеріал і дисциплінарну онтологію (наукову картину світу). Як абстрактну теоретичну схему можна розглядати аристотелеву механіку, яка описує рух тіл під дією сил як її проекцію на емпіричний матеріал - "аргументи від очевидності", до яких апелював Аристотель, і як дисциплінарну онтологію (наукову картину світу) - уявлення про первинне існування субстанціональних, одиничних тіл, сприйманою всією повнотою органів почуттів. Така онтологічна засада задає можливість існування двом іншим елементам фізичного наукового знання. У фізиці і космології Аристотеля немає ще чіткого поділу на наукову картину світу й абстрактну теоретичну схему, елементи тієї й іншій взаємно переходять один в одний. В абстрактній теоретичній схемі фізики Аристотеля так само відсутній математичний формалізм, і моделі носять тільки логічний характер, а проекція абстрактної теоретичної схеми на емпіричний матеріал не структурована. Усі ці недоліки певним чином позначаються на змісті фізичного і космологічного знань, надають йому певний примітивізм і незавершеність. У четвертому підрозділі першого розділу розглядається механіка Ньютона та її онтологічні засади. Доведено, що широке використання нових математичних і емпіричних методів у розвитку наукового знання фундаментально перетворює зміст фізичного знання. Зокрема, відбувся чіткий і остаточний поділ об'єктів дослідження на абстрактні об'єкти теоретичної схеми та об'єкти дисциплінарної онтології, у теорії крім логічних, широке поширення здобули математичні моделі. В області емпіричного дослідження широке поширення дістали методи спостереження й експерименту. Отже, і абстрактна теоретична схема, і її проекція на емпіричний матеріал у порівнянні з фізикою Аристотеля змістовно змінилися, однак онтологічні засади, тобто дисциплінарна онтологія, залишились такими самими. Як і у фізиці Аристотеля, основним об'єктом вивчення залишалися тіла, які трансформувалися в специфічні фізичні тіла, а механіка в цілому, як основа фізичного знання, може розглядатися як спосіб опису руху тіл під дією сил. Цей метод з розширенням поняття "тіло" на рідкі і газоподібні тіла був універсалізований. З'явилися не тільки аеродинаміка і гідродинаміка, але уявлення електрики та тепла як рідини дало змогу створити на основі цього методу електродинаміку і термодинаміку. У п'ятому підрозділі першого розділу розглядається онтологічна парадигма, що лежить у засадах механік Аристотеля і Ньютона. Її основним положенням було положення про первинність існування одиничних речей, сприйманих усієї повнотою органів почуттів. Це існування субстанціональне, і тому цю парадигму можна назвати субстанціональною парадигмою. онтологія науковий фізичний космологічний

Виділені її основні елементи, які являють собою наступні:

1. Наявність почуттєвої і логічної складової фізичного знання. У застосуванні до обох механік це положення визначає існування двох основних елементів наукового фізичного знання - абстрактної теоретичної схеми та її проекції на емпіричний матеріал.

2. Понятійне вираження досліджуваних предметів, пов'язане з певним механізмом розкриття змісту поняття. Згідно із субстанціональною парадигмою одинично існуючий предмет і відповідне йому поняття є первинною реальністю, яка дається дослідникові, і завдання дослідника - розкрити його зміст, тобто описати всі його властивості. Це відбувається за допомогою розвинення об'єкту дослідження, який з точки зору логіки є логічним суб'єктом, в предикативний ряд , де S - логічний суб'єкт, тобто поняття самого предмета, а - властивості цього логічного суб'єкта, з яких кожна окремо називається предикатом.

3. Механізм розвинення в предикативний ряд підкоряється особливим правилам, які називаються логічними законами, хоча сам Аристотель їх визначає як закони буття. До них належать закон протиріччя і закон виключеного третього. Закон тотожності фіксує незмінність поняття, яке є наслідком логічної тотожності першої (тіла-субстанції) і другої (його понятійного вираження) сутностей.

4. Усі три попередні елементи визначають зміст фізичного знання і задають певну феноменологію фізичному пізнанню. Основним елементом абстрактної теоретичної схеми в розглядуваній парадигмі є поняття "сили" як джерела зміни, і тому механіку Ньютона і механіку Аристотеля можна звести до способу опису руху тіл під дією сил. У кінці першого розділу коротко викладаються висновки до всього першого розділу.

Другий розділ дисертації - Сучасна фізика і космологія присвячений аналізу основних фундаментальних сучасних фізичних і космологічних концепцій, в яких предмети їхнього опису та дослідження є основними елементами сучасної наукової картини світу і розглядаються як фундаментальні об'єкти фізичної реальності. У першому підрозділі другого розділу розглядається процес виникнення і становлення електродинаміки, статистичної фізики і термодинаміки. Підрозділ розділений на два пункти. У першому з них описується й аналізується електродинаміка Максвелла як дисципліна про новий тип фізичної реальності - електромагнітне поле. У цьому пункті демонструється, що на відміну від об'єктів класичної механіки, які є почуттєво дана реальність, електромагнітні хвилі конструюються зі своїх властивостей як почуттєво даних, так і виражених логічно. Такий підхід дає змогу говорити про те, що вже в електродинаміці Максвелла в онтологічних засадах наукового знання стали відбуватися зміни, пов'язані з початком зміни онтологічних парадигм. Замість первинної даності предмета дослідження і його поняття і відповідно розвинення логічного суб'єкта, вираженого в понятті, у предикативний ряд , суб'єкт конструюється зі своїх предикатів, або в більш загальному випадку є функцією від них . Найпростішою формою такої функціональної залежності може бути , з урахуванням того, що предикати є первинною даністю, а логічний суб'єкт залежить від них, що і відбувається у випадку з електродинамікою Максвелла. Інші елементи онтологічної парадигми (2 і 3) у цьому випадку зберігаються. Відбувається деяка зміна уявлення про сили: концепція силової далекодії замінюється концепцією близькодії. Усе це дає змогу говорити про те, що електродинаміка Максвелла та її складова частина у вигляді уявлень про ефір мали тільки перехідний характер від однієї онтологічної парадигми до іншої. Аналогічно розглянуто розвиток статистичної фізики і термодинаміки в другому пункті першого підрозділу другого розділу. У ньому також доведено, що в процесі розвитку термодинамічних уявлень відбувся перехід в онтологічних засадах від концепції тепла як рідини, даного нам у певному типі відчуттів, до концепції теплоти як логічного конструкта, вираженого за допомогою своїх властивостей, тобто предикатів. На відміну від електродинаміки, у цих дисциплінах вже ставиться питання про можливість іншої, не аристотелівої логіки, однак він не дістає подальшого розвитку. У цілому ж у цих двох дисциплінах XIX століття основні об'єкти дослідження такі: електромагнітне поле та ефір, атоми і молекули ще не пройшли процедуру онтологізації, як конструкти вони залишалися елементами абстрактної теоретичної схеми. Надалі, при спробі онтологізувати їх, конструкт ефіру виявив свою неспроможність, тоді як атоми і молекули стали елементами наукової картини світу. В обох пунктах зазначена особлива роль аналогії, як методу конструювання розглянутих об'єктів. У другому підрозділі другого розділу розглядається генезис трьох фундаментальних теорій XX сторіччя - квантової механіки, спеціальної і загальної теорій відносності. Відповідно до цього, він розбитий на три пункти. У першому пункті розглядається виникнення квантової механіки і генезис її основного об'єкта - кванта. Доведено, що в момент своєї появи в роботах Планка він розглядався тільки як абстрактний об'єкт теоретичної схеми, і тільки пізніше, в інтерпретації Ейнштейна він здобуває інший статус - став об'єктом дисциплінарної онтології. І в тому, і в іншому випадку він залишався логічним конструктом, який можна розглядати як функцію від своїх предикатів. У зв'язку з відкриттям корпускулярно-хвильового дуалізму і формулюванням принципу додатковості виникає питання про інші типи логік, відмінні від логіки Аристотеля, і відповідно про інший, ніж підсумовування членів предикативного ряду, тип функціональної залежності логічного суб'єкта від предикатів. Це дає змогу стверджувати, що в засадах квантової механіки покладена інша, відмінна від субстанціональної онтологічна парадигма в підвалинах фізичного знання, в якій основні елементи парадигми істотно відрізнялися від основних елементів своєї попередниці. У другому пункті другого підрозділу розглядається процес генезису спеціальної теорії відносності та її основного об'єкта дослідження - простору-часу. Доведено, що простір-час являє собою логічний конструкт, який виникає насамперед як абстрактний об'єкт теоретичної схеми, а потім онтологізується, тобто вписується в наукову картину світу. У третьому підпункті розглядається розвиток уявлень про простір-час і його узагальнення на неінерціальні системи відліку. При цьому А. Ейнштейном не виключається питання про можливість використання у фізиці неаристотелевої логіки. Однак при створенні спеціальної і загальної теорій відносності такої необхідності не виникало. Специфіка цих теорій полягала в тому, що вони описують такі типи об'єктивної реальності, що "відносно недалеко" відстоять від повсякденного досвіду. Зміст спеціальної та загальної теорій відносності остаточно ознаменував розрив з феноменологічною стратегією Ньютона і, відповідно, зі структурним описом класичної фізики. Енергія й імпульс, а не сила, стають у ЗТВ основними динамічними "параметрами", тобто параметрами, що визначають властивості руху в кривому просторі-часі. Усе це дає змогу стверджувати, що в засадах обох теорій присутня інша, відмінна від засад класичної фізики онтологічна парадигма. У третьому підрозділі другого розділу розглядається стандартна модель фізики елементарних частинок. Розглянутий процес становлення основного об'єкта цієї теорії від першої виявленої частинки - електрона, до сучасної розвинутої морфології частинок, зазначені основні методологічні принципи фізики елементарних частинок, зокрема, принцип симетрії. Вказані основні "параметри" класифікації частинок. Крім того, зазначені основні логічні і методологічні проблеми стандартної моделі частинок. Як узагальнення цього розгляду, доведено, що стандартна модель частинок своєю онтологічною засадою має не реляційну онтологічну парадигму, оскільки її об'єкти є логічними конструктами, функціями предикатів, як логічних, так і почуттєвих. У загальному випадку з використанням квантової механіки в їхньому конструюванні задіяна і неаристотелева логіка. У четвертому підрозділі другого розділу мова йде про релятивістську космологію. У ньому розглядається процес генезису уявлень про космос на основі загальної теорії відносності, до появи якої у космології не спостерігалося принципових відмінностей між абстрактними об'єктами теоретичної схеми й об'єктами дисциплінарної онтології; за своїм логічним змістом ці об'єкти були близькими (але не тотожними). Об'єкт дослідження релятивістської космологічної теорії - метричні уявлення Всесвіту - є абстрактним об'єктом теоретичної схеми, має свою логічну і математичну модель, і досить розвинену проекцію на емпіричний матеріал, однак сам об'єкт є конструктом і функцією своїх властивостей, і тільки на більш пізніх етапах, разом з розвитком теорії гарячого Всесвіту відбувається його онтологізація. Також у цьому підрозділі зазначені проблеми релятивістської космології, що забезпечують її подальший розвиток. У п'ятому підрозділі другого розділу розглядаються основні предмети дослідження сучасної космології: інфляція, темна енергія, темна речовина. Доведено, що ці об'єкти дослідження є основними елементами космосу як складної системи, які наповнюють це поняття логічним змістом, і одночасно самі є логічними конструктами, що складаються із предикатів і функціонально від них залежать. У підтвердження цього наведені історії становлення і розвитку кожного з вищевказаних концептуальних елементів. У шостому підрозділі другого розділу розглянутий антропный принцип. У цьому підрозділі доведено, що сучасна фізика і космологія істотно змінюють не тільки уявлення про навколишній світ, але і також змінюють уявлення про людину. У контексті антропного принципу сама людина може розглядатись як певний логічний конструкт, що залежить від властивостей навколишньої реальності. Цю реальність можна класифікувати за просторовими і часовими масштабами на глобальну і локальну, а також за рівнях і формах організації матерії, від яких залежить людське існування. Можна казати про те, що антропний принцип фіксує той факт, що сама фізична реальність дістає певний "антропологічний вимір", який не можна усунути за допомогою фізичного знання. В кінці другого розділу представлені висновки по всьому другому розділу.

Третій розділ дисертації - фантомні теорії в сучасній фізиці та космології - присвячений аналізу теорій, що мають досить розвинену абстрактну теоретичну схему і відповідну їм дисциплінарну онтологію, однак проекція абстрактної теоретичної схеми на емпіричний матеріал недостатня для того, що б ці теорії функціонували повноцінно. У першому підрозділі цього розділу розглянута і проаналізована теорія струн, теорія петльової квантової гравітації, та їхній онтологічний зміст. У першому пункті першого підрозділу розглядається теорія струн і ті вихідні передумови, з яких випливає, а також можливість її подальшого розвитку. Зазначені основні проблеми і протиріччя цієї теорії, які носять як фізичний, так і логічний та методологічний характер. У другому пункті цього підрозділу розглянуто основні концептуальні положення теорії петльової квантової гравітації, причини її появи і наслідки, які з неї випливають. У третьому пункті першого підрозділу третього розділу розглянуто онтологічні засади теорії струн і теорії петльової квантової гравітації. Вказується, що в засадах цих теорій уже повною мірою міститься інша, несубстанціональна онтологічна парадигма. У теорії петльової квантової гравітації і теорії струн механізм - функціональної залежності логічних суб'єктів S від властивостей предикатів стає явним і очевидним, незалежно від того, що ми розглядаємо як фізичні об'єкти опису - самі струни або ж кванти простору-часу в теорії петльової квантової гравітації. Нині для цих теорій можна говорити про очевидну неповноту або нестачу предикатів , що істотно утрудняє конструювання об'єкта і наповнення його фізичним змістом. У них логічний суб'єкт S ще неповністю сформований ні як абстрактний об'єкт теоретичної схеми, ні як його проекція на картину світу, і ми не можемо вказати навіть самий загальний вигляд функції f. Усі наявні в цей час предикати мають сугубо теоретико-математичний характер, і серед них немає жодного, який би був безпосередньо (або навіть опосередковано) пов'язаний з емпірикою. Відсутність емпіричних властивостей розглядуваних теорій пояснює проблему, пов'язану з вибором логічних принципів (а значить і типом функції f), на які має опиратися будь-яка теорія, що описує реальність менших масштабів, ніж реальність, описувана квантовою механікою і Стандартною моделлю частинок. У другому підрозділі третього розділу розглядається фантомна космологічна теорія, яка називається теорією Мультиверсума, теоретичною базою якої є теорія хаотичної інфляції А.Д. Лінде. Згідно з цією теорією світ у гранично великих масштабах є істотно неоднорідним і являє собою сукупність просторових областей, які описуються якісно різнорідними фізичними характеристиками. В одній з таких областей існуємо ми. Поняття "світ у цілому", у зв'язку з розвитком мультиверсальних уявлень, за останні десятиліття також перетерпіло істотні трансформації. Воно прийняло різні форми (наприклад, гіго-світ, мультиверсум), однак єдиного загальноприйнятого терміна, що описує цю реальність, ще немає. На відміну від понять "космос" і "Всесвіт" це поняття цілком і повністю "увійшло" до "позаемпіричної області" і предикати, від яких воно функціонально залежить, у переважній більшості мають теоретичний характер. Це поняття як елемент теорії не має ніякої проекції в область емпіричних підвалин. Однак у силу специфіки цього поняття, яке, "інтегруючи", охоплює собою всі мислимі (і навіть немислимі) форми фізичної реальності, у майбутньому цілком може виникнути питання про перегляд типу функції f і постановки питання про необхідність введення в розгляд нових типів логік, відмінних від логіки Аристотеля. У третьому підрозділі третього розділу розглядається теоретико-методологічне узагальнення фантомних теорій. У ньому вказується, що одним з наслідків як цих теорій, так і антропного принципу є онтолгізація множинності, тобто положення про те, що буття у своїх фізичних формах є множиною. Таке уявлення буття в застосуванні до фізичного знання приводить до того, що базою фізичного знання виступає не єдність емпіричного й логічного, а логічне, або, строго кажучи, математичне знання. До подібного висновку приходить М. Тігмарк, позиція якого критикується. Як критика зазначено, що необхідність емпіричного матеріалу (емпіричних предикатів) була невід'ємним атрибутом фізичного знання з часів Аристотеля й дотепер, і їхня відсутність у структурі фізичного знання дає змогу порушувати питання про правочинність його ототожнення з фізикою або про продуктивність такої "фізики". Крім того, такий підхід зустрічається з низкою змістовних проблем, однієї з яких є теорема Ґьоделя. Єдність множинного та єдиного у фізиці взагалі і, зокрема, в сучасній фізиці забезпечується єдністю почуттєвого і логічного, й усунення одного із цих елементів істотно збіднює фізичне знання і створює перешкоди для його подальшого розвитку. У кінці третього розділу наведено висновки по всьому третьому розділу.

У четвертому розділі - Онтологічні засади сучасної фізики та космології - розглядається сама реляційна онтологічна парадигма в підвалинах фізичного знання у всіх своїх основних аспектах і принципах. У першому підрозділі четвертого розділу розглядаються й аналізуються закони логіки, їхні функції, які вони виконують у субстанціональній онтологічній парадигмі. Доведено, що три закони логіки визначають принципи розвинення логічного суб'єкта в предикативний ряд . У цьому розділі також доведено, що в загальному випадку в реляційній онтологічній парадигмі в підвалинах фізичного знання, коли логічний суб'єкт розглядається як функція своїх предикатів , закони формальної логіки можуть не виконуватись, і як елементи онтологічної парадигми в цьому випадку мають бути покладені інші закони, що визначають залежність між предикатами і логічними суб'єктами. Як приклади таких законів автором наведені закони діалектики Ґеґеля, однак це можуть бути й інші закони, зміст яких буде визначатися розгортанням процесу пізнання. У цьому сенсі підкреслено, що самі закони логіки мають не апріорний і не аксіоматичний характер, а є відбиттям та узагальненням людського досвіду. У другому підрозділі четвертого розділу йдеться про методи, що використовуються у реляційній і субстанціональній онтологічних парадигмах. Доведено, що "розгортання" знання в субстанціональній онтологічній парадигмі являє собою своєрідний процес "спрощення", коли об'єкти реальності - тіла у рамках абстрактної теоретичної схеми у вигляді математичних і логічних моделей та її проекції на емпіричний матеріал спрощуються в своєму описі спеціальною мовою. При цьому в процесі спрощення використовується дедуктивний метод, у процесі встановлення відповідності між абстрактною теоретичною схемою та її проекцією на емпіричний матеріал - індукція, а як допоміжний метод при недоліку емпіричних даних - аналогія. У реляційній онтологічній парадигмі в засадах фізичного знання процес генезису фізичного знання можна назвати процесом "ускладнення". На найперших етапах виникнення і розвитку предметної теорії протікає процес конструювання об'єктів дослідження з їхніх предикатів (властивостей), які "перебувають" як в області абстрактної теоретичної схеми, так і її проекції на емпіричний матеріал. Це конструювання відбувається за законом , і сам об'єкт з'являється у вигляді логічної і математичної моделі. Після появи об'єкта дослідження відбувається наповнення його фізичним змістом. Для цього використовується існуюча картина світу й у її рамках шукається аналог сконструйованому об'єкту дослідження і методом аналогій цей новий об'єкт дослідження наповнюється фізичним змістом. Основний логічний метод цієї парадигми - метод аналогії, а методи дедукції й індукції є допоміжними методами. Останнім кроком розвитку певної змістовної теорії буде її онтологізація - тобто перенос абстрактного об'єкта теоретичної схеми як достатньо повної і закінченої математичної і логічної моделі в область дисциплінарної онтології і розгляд його як об'єкта фізичної реальності. Зазначено, що реляційна онтологічна парадигма містить в собі протиріччя, яке полягає в несумісності об'єктивного статусу елементів наукової картини світу з їх сутністю як логічних конструктів. Для його розв'язання потрібно розглянути властивість цілісності, притаманну фізичній реальності згідно з концепцією цілісності. У третьому підрозділі четвертого розділу розглянута концепція цілісності. У цьому розділі зазначені основні передумови появи цієї концепції та її логічні, математичні і фізичні засади. Як логічні підвалини можна вказати парадокси множинної уяви, пов'язані з апоріями Зенона, як математичні підвалини можна виділити парадокси теорії множин і континуум-гіпотезу Кантора, з яких випливає відносність множинного опису. Як фізичні підвалини концепції цілісності виступає квантова механіка та її специфічні особливості, пов'язані з первинною природою ймовірностей у квантовій механіці, редукцією хвильової функції і уяви про несилові кореляції у квантових системах. У цьому розділі зазначено, що одне з основних положень концепції цілісності - положення про відносний характер усякого кількісного опису цілком повністю узгоджується з реляційною онтологічною парадигмою в засадах фізичного знання, у якій сам об'єкт дослідження, а значить і їхня кількість, залежить від методології дослідження. Зазначено, що фізична реальність поєднує в собі дві категорії: множину і єдність - єдність природи, що виражається через множину її властивостей. Природа цієї єдності досліджується в четвертому підрозділі четвертого розділу. У ньому сказано, що для розв'язку протиріччя між конструктивною природою об'єктів дисциплінарної онтології та їхньою тотожністю з фізичною реальністю потрібно онтологізувати не тільки самі об'єкти абстрактної теоретичної схеми, але і ті способи і методи, якими вони були здобути. Онтологізація методології та об'єктів дослідження в їхній єдності відповідає онтологізації людської практики у цілому. Це означає, що об'єктом фізичного знання виступає не природа сама по собі, в "чистому вигляді", а природа, "відбита" у людській практиці. Основою цієї практики є повсякденний досвід, який ускладнюється надалі і в рамках якого з'являються спеціальні об'єкти і методи дослідження. Механізмом, що виділяють предикати (властивості) з єдності практичної діяльності, є індивідуальна і суспільна практики. З погляду такого підходу знаходять пояснення "антропологічні складові" елементи сучасного фізичного знання, виражені в антропному принципі, відносності систем відліку в СТО і ЗТО, ролі свідомості спостерігача у квантовій механіці. Ці складові пов'язані з людською діяльністю і є елементами людської практики, які не можливо усунути з наукового знання. У п'ятому підрозділі четвертого пункту наведено узагальнене уявлення двох онтологічних парадигм у засадах фізичного знання. Ці уявлення виражені у вигляді схематичних зображень, де зазначені їхні основні елементи і механізми функціонування. У кінці п'ятого розділу зроблені висновки щодо змісту всього п'ятого розділу.