Висновки

1. У дисертації наведені теоретичне узагальнення і новий розв'язок наукової проблеми онтологічних засад фізичного і космологічного знань. У західній філософії науки завдяки складності подолання більш ніж столітнього панування позитивістських установок у науці і філософії науки, а також певного "крену" у дослідженнях соціокультурних підвалин наукового знання, детальна і докладна модель функціонування онтологічних засад науки в системі наукового знання в рамках західної філософії науки ще не створена. Радянська і пострадянська філософія науки не мала ніяких позитивістських традицій, і їй не було ніякої необхідності їх долати. Однієї з найбільш розроблених на пострадянському просторі концепцій структури і функціонування науки є концепція В.С. Стьопина, в якій він запропонував три основні елементи наукового знання, активно взаємодіючих між собою в процесі його розвитку і функціонування, і яка використовується як вихідна посилка дисертаційного дослідження. Однак ця концепція аналізує структуру і механізми функціонування науки в цілому, і виникає потрібність конкретизувати і розвинути її в частині саме онтологічних засад науки. Отже, побудова моделі структури і функціонування онтологічних засад сучасної фізики і космології подається в дисертації як наукова проблема, розв'язанню якої вона (дисертація) присвячена. Для розв'язання заявленої наукової проблеми в історичному контексті розглянуто процес становлення та розвитку фізичного і космологічного знань із часів античності і до фізичних і космологічних наукових концепцій XXI століття. Елементами наукового знання згідно В.С. Стьопину є теоретична схема, що будується з різних (математичних, логічних) моделей, які взаємно доповнюють одна одну, проекція теоретичної схеми на емпіричний матеріал і наукова картина світу (вона ж дисциплінарна онтологія), у рамках якої абстрактні об'єкти теоретичної схеми здобувають онтологічний статус, тобто стають об'єктами фізичної реальності. Саме дисциплінарна онтологія в цілому та її окремі елементи є онтологічними засадами фізики і космології, модель яких побудована в дисертаційній роботі.

2. У процесі історичного розгляду становлення та розвитку фізичного і космологічного знань було виявлено, що онтологічні засади фізики та космології не функціонують за однаковою схемою на всіх етапах історичного розвитку фізичного і космологічного знань, як це передбачається в моделі В.С. Стьопина. Їхній детальний аналіз дає змогу виявити дві онтологічні парадигми в засадах фізичного знання, які в дисертації дістали назви субстанціональна і реляційна. Їхня різниця, насамперед, полягає у відмінності предмета дослідження, його властивостей і наочності. У ранні етапи виникнення і становлення фізики і деякою мірою космології предмет дослідження розглядався у всій повноті почуттєвих і логічних даних, тоді як на більш пізніх етапах, приблизно з XIX століття почуттєвому пізнанню притаманний не весь предмет дослідження, а тільки його окремі властивості. Відповідно в засадах більш ранніх етапів становлення і розвитку фізики міститься субстанціональна парадигма, тоді як у пізніх - реляційна. З погляду логіки відмінність між субстанціональною і реляційною парадигмами полягає в тому, що в субстанціональній парадигмі об'єкт дослідження, узятий як логічний суб'єкт наукового висловлення, є первинною даністю, поданий у всій повноті почуттєвого сприйняття, і завдання дослідника - "витягти" з нього властивості, що вже містяться в ньому. Для цього використовується механізм розвинення суб'єкта в предикативний ряд , де - властивості даного об'єкта дослідження. У реляційній парадигмі логічний суб'єкт є не даністю, зображеною усієї повнотою почуттєвих і логічних даних, а логічним конструктом, сконструйованим зі своїх предикатів, і в загальному випадку їхньою функцією .

3. Виходячи з цього, в онтологічній парадигмі в підвалинах фізичного знання можна виділити низку елементів. Першими в цій низці є базові поняття, що визначають динаміку, розвиток та зміст фізичного і космологічного знань і виступають як об'єкти дослідження. У субстанціональній парадигмі такими поняттями виступають логічні суб'єкти S, у реляційній - предикати Р. У першому випадку суб'єктами S є, насамперед, тіла взагалі і фізичні тіла, і тоді зміст фізичного знання являє собою "інформацію" про рух тіл під дією сил, що можна розглядати як певну "стратегію" побудови фізичного знання і як один з елементів онтологічної парадигми. У цьому випадку ключовою фізичною дисципліною виступає механіка, на базі якої будується відповідна дисциплінарна онтологія - механістична картина світу. У другій, реляційній парадигмі наявність предикатів дає змогу сконструювати з них більшу різноманітність об'єктів, і завдяки цьому зміст, як і "спектр" предметів дисциплінарної онтології ширше, сюди входять елементарні частинки речовини і поля, простір-час, а також об'єкти "фантомних", неверіфікованих нині теорій Мультиверсум, струни, петлі і деякі інші об'єкти, що являє собою "стратегію", відмінну від "стратегії" механіки. Ще одним елементом онтологічної парадигми є логічні закони. У субстанціональній парадигмі це є закони формальної логіки Аристотеля, які визначають принципи або правила розвинення логічного суб'єкта в предикативний ряд таким чином, щоб зміст логічного суб'єкта не був порожнім. Перший закон - закон тотожності вимагає фіксації змісту поняття та відповідно фіксації тих предикатів, у яких воно виражається. Закон протиріччя вимагає неможливості сполучення в предикативному ряді предикатів, зворотних за змістом, оскільки у протилежному випадку вони б взаємно компенсувались, і зміст суб'єкта був би нульовим. І, нарешті, закон виключення третього вимагає того, що б кожна властивість тіла характеризувалися однозначно однією парою взаємовиключних предикатів. Отже, логічні закони найтісніше взаємозалежні з онтологічними засадами реальності і можуть розглядатися, як це робить Аристотель, не тільки як закони логіки, але і як закони буття. У реляційній онтологічній парадигмі конкретний вигляд логічних законів не задається, вони визначаються тим типом реальності, з яким працює дослідник, і в цьому змісті можуть розглядатися як певна характеристика буття. Як приклад можна вказати логіку квантової механіки, спроба побудувати яку робились у середині XX сторіччя. Однак найбільш важливим у реляційній парадигмі є не конкретний вигляд логічних законів, а загальне положення про функціональну залежність суб'єктів S від предикатів Р. І, нарешті, ще одним елементом онтологічної парадигми є взаємозв'язок її самої як з теоретичним каркасом теорії, так і з її проекцією на емпіричні підвалини теорії. І в тій, і в іншій парадигмі цей взаємозв'язок здійснюється за допомогою логічних і почуттєвих предикатів. Щодо цих відмінностей між субстанціональною і реляційною онтологічною парадигмами в засадах фізичного знання немає різниці.

4. Субстанціональна онтологічна парадигма в засадах фізичного знання формується як онтологічна система Аристотеля в його роботі "Метафізика" і пов'язаних з нею інших роботах. Її основним, базовим положенням виступає теза про первинне існування одиничних почуттєво сприйманих тіл, логічний зміст яких подано розвиненням у предикативний ряд на почуттєві і логічні предикати (властивості). Почуттєвим предикатам відповідає теоретична модель, тоді як емпіричним - її проекція на емпіричний матеріал. Відповідно до моделі В.С. Стьопина, на перших кроках становлення субстанціональної онтологічної парадигми в механіці Аристотеля об'єкти дисциплінарної онтології (наукової картини світу) - тіла, шляхом розвинення в предикативний ряд їхніх властивостей задають каркас як абстрактної теоретичної схеми, так і її проекції на емпіричний матеріал. Однак у рамках механіки Аристотеля поділ на дисциплінарну онтологію, абстрактну теоретичну схему та її проекцію на емпіричний матеріал ще не відбувався повністю мірою, і два останні елементи наукового знання не придбали своєї чіткості і внутрішньої структури. Так, незважаючи на використання логіки в конструюванні теоретичної схеми, однозначний поділ на об'єкти дисциплінарної онтології (тіла) й абстрактні об'єкти теоретичної схеми (фізичні тіла) ще не був виконаний повністю, у теоретичній схемі був відсутній математичний формалізм і можливість будувати математичні моделі (хоча інші типи моделей уже будувалися, - наприклад, модель взаємодії тіл за допомогою сил). У той же час ще не були розроблені спеціальні методи емпіричних досліджень (зокрема експеримент), застосовувався тільки метод споглядання, що обумовлювало нерозвиненість емпіричної проекції, її безструктурність. Ці недоліки наукового знання були переборені в механіці Ньютона широким використанням математичного формалізму в теоретичних схемах, побудовою, крім логічних і математичних моделей, спеціальних методів емпіричного пізнання, що дало змогу фізиці досягти колосальних успіхів та істотно змінити її зміст. Однак, незважаючи на цю зміну, онтологічні засади механіки Ньютона залишалися попередніми і відповідали субстанціональній парадигмі в підвалинах фізичного знання. Саме це знання являло собою систему руху тіл під дією сил. Пізніше введення в розгляд інших, не твердих, а рідких або газоподібних тіл (включаючи сюди й електрику та теплород) не змінили природу онтологічних засад фізичного знання. У рамках цієї парадигми загальний розвиток наукового знання йшов від об'єктів дисциплінарної онтології до абстрактної теоретичної схеми та її проекції на емпіричний матеріал при активній взаємодії між ними. Основними методами взаємодії між дисциплінарною онтологією й абстрактною теоретичною схемою, а також між дисциплінарною онтологією і проекцією абстрактної теоретичної схеми на емпіричний матеріал є дедукція, між абстрактною теоретичною схемою та її проекцією на емпіричний матеріал є індукція. Як допоміжний метод при нестачі емпіричних даних у взаємодії між абстрактною теоретичною схемою та її проекцією на емпіричний матеріал використовується аналогія. Ця парадигма функціонує без збоїв доти, поки об'єкти дослідження подані у всій повноті почуттєвих даних і є цілком наочними.

5. Реляційна онтологічна парадигма в підвалинах фізичного знання виникає як реакція на кризу субстанціональної парадигми, пов'язана з "руйнуванням" наочності об'єктів фізичного дослідження. Уперше фізика зустрічається з цим у другій половині XIX століття з виникненням електродинаміки, статистичної фізики і термодинаміки. Об'єкти їхнього дослідження - електромагнітне поле, а також атоми і молекули "виходять" за межі безпосереднього почуттєвого сприйняття, даного всією повнотою органів чуттів і "подані" нам у вигляді своїх деяких властивостей (предикатів). Це обумовлює потрібність конструювати їх із цих властивостей, що і визначає природу об'єктів фізичного дослідження в розглядуваній парадигмі як логічних конструктів. Відповідно, при наявності тих же елементів фізичного знання функціонує і сама наука в частині взаємодії між своїми елементами. Вихідним "матеріалом" у рамках цієї парадигми виступають як почуттєві, так і логічні предикати, з яких конструюється логічний суб'єкт. Для розв'язку задачі цього конструювання активно використовується метод аналогій, який у реляційній парадигмі є одним з основних методів розвитку наукового знання. Сконструйований у рамках теоретичної схеми з логічних і почуттєвих предикатів за законом "каркас" абстрактних теоретичних об'єктів (це може бути і математична модель, побудована засобами математичного формалізму) потребує фізичного наповнення. Для вирішення цього завдання використовується аналогія, для чого в рамках існуючої дисциплінарної онтології підбирається аналог розглядуваному абстрактному об'єкту-моделі і частина його властивостей переноситися на цей об'єкт. При цьому зовсім не виключене використання аналогії і таким чином, як вона використовувалася в субстанціональній парадигмі, а саме в процесі взаємодії між абстрактним об'єктом теоретичної схеми та його проекцією, однак у цій парадигмі таке використання аналогії є допоміжним механізмом. "Заповнивши" у такий спосіб "каркас" абстрактного об'єкта теоретичної схеми і побудувавши повноцінну математичну, логічну і теоретичну модель, повністю "інтегрувавши" її в абстрактну теоретичну схему дослідження, тим самим дослідження переходить на новий рівень розвитку - онтологізації здобутих абстрактних об'єктів теоретичної схеми, "вбудовування" їх в існуючу наукову картину світу або побудову на їхній базі нової наукової картини світу. При цьому так само потрібно встановити взаємозв'язок між об'єктами дисциплінарної онтології та проекцією абстрактних об'єктів теоретичних схем на емпіричний матеріал, якого має бути досить для того, щоб цей взаємозв'язок установити. У цьому випадку використовуються і дедукція, і індукція й аналогія. Цей процес може мати успішний результат, як, наприклад, це було з атомами, молекулами, квантами або простором-часом, або завершитися відмовою від використання логічного конструкта теоретичної схеми, що претендує на онтологізацию, як це було з ефіром. У цьому випадку зв'язки між ефіром як елементом дисциплінарної онтології та експериментальними даними, віднесеними до ефіру, не були встановлені в достатній мірі для того, щоб ефір знайшов повноцінний онтологічний статус. У сучасній фізиці і космології, де реляційна онтологічна парадигма в засадах фізичного знання функціонує повною мірою, існує клас теорій, що називаються фантомними. В цих теоріях у силу недостатності емпіричних даних і мализни проекції теоретичної схеми на емпіричний матеріал процес онтологізації абстрактних об'єктів теоретичної схеми ще не є завершеним, і в цьому сенсі вони перебувають у стані онтологічної невизначеності. До таких теорій можна бути віднести теорію струн з її об'єктами опису - струнами і бранами, теорію петльової квантової гравітації з їхніми об'єктами - елементарними чарунками простору-часу, теорією Мультиверсума і деякі інші.

6. Незважаючи на успішне функціонування для цілої низки фундаментальних теорій XX століття і перспектив розвитку на її базі фізичних і космологічних теорій XXI сторіччя, реляційна онтологічна парадигма в підвалинах фізичного знання містить у собі протиріччя між об'єктивним статусом елементів наукової картини світу та їхньою природою як логічних конструктів. Як логічні конструкти вони спочатку з'являються як абстрактні об'єкти теоретичної схеми, а потім онтологізуються в рамках наукової картини світу, однак при цьому вони мають відповідати елементам об'єктивної дійсності, взятої самою по собі, безвідносно до людської свідомості і пізнання. Очевидно, що це неможливо повною мірою. У силу того, що об'єкти дисциплінарної онтології є елементами конструктивної діяльності людини, вони з необхідністю мають містити в собі "сліди" цієї діяльності і ці "сліди" не при яких обставинах не можуть бути усунені з них. Іншими словами, об'єкти дисциплінарної онтології містять у собі деякі ознаки людської суб'єктивності, деякий "антропологічний вимір". Цей "антропологічний слід" виявляється у відносності систем відліку в спеціальній та загальній теоріях відносності, у квантовій механіці у вигляді ролі свідомості спостерігача, у сучасній космології у вигляді антропного принципу, у проблемі ландшафту теорії струн. У той же час об'єкти дисциплінарної онтології не можуть зводитися тільки до суб'єктивних моментів конструювання, оскільки в цьому випадку цінності наукового пізнання принципово нівелюються, і вони втрачають свої основні функції, пов'язані з його об'єктивним характером. Виходом із цієї ситуації має стати онтологізація не тільки самого конструкта, але і методу, способів конструювання, взаємозалежних з людською діяльністю. Єдність об'єкта і методів можна назвати людською практикою, яка і є, відповідно реляційній онтологічній парадигмі, первинною реальністю, первинним буттям і має той онтологічний статус, який у субстанціональній парадигмі мають одиничні, почуттєво сприймані тіла. Практика, як первинна реальність і первинне буття, на яке звернено людське пізнання, утворює цілісну єдність, з якою шляхом взаємодії суспільної й індивідуальної практики виділяються її властивості (предикати). Із цих предикатів і конструюються логічні суб'єкти S, і далі, відбувається генезис фізичного знання за вищевказаною схемою. Знову здобуті в такий спосіб об'єкти дисциплінарної онтології разом з методами їх знаходження інтегруються в людську практику, вступають із нею в єдність, і вже в такій якості є об'єктами нових досліджень.

Здобуті результати можуть бути розвинені в низці напрямів самої філософії науки, а так само для розв'язку цілої низки проблем суміжних з онтологією науки, до яких можуть бути віднесені такі:

1. Розглядаючи найближчу до онтології і нерозривно пов'язану з нею дисципліну - гносеологію, можна стверджувати, що зміна субстанціональної й утвердження нової реляційної парадигми з необхідністю має вимагати і трансформації гносеологічних підходів і принципів взагалі, та фізичного пізнання зокрема. Процес пізнання, його методи та його результат - знання, виступають у єдності й у субстанціональній, і в реляційній парадигмах, однак між ними є принципова відмінність. У субстанціональній парадигмі, в якій об'єкт дослідження існує насамперед, у всій своїй повноті, онтологізується тільки результат внаслідок того, що в ній процес пізнання являє собою відбиття цього об'єкта суб'єктом пізнання. У реляційній парадигмі, де об'єкт сам по собі насамперед відсутній як даність для суб'єкта пізнання і з'являється в результаті процесу пізнання, про цей процес можна говорити не як про відбиття, а як про особливий, спеціальний процес конструювання з елементів практичної діяльності. Дослідження конструювання як пізнавального процесу вимагає більш детального і докладного аналізу й аргументації, які доцільно виконати в спеціальнім дослідженні.

2. Реляційна онтологічна парадигма продовжує традиції онтології Аристотеля в розгляді законів логіки як онтологічних законів, які регламентують виконання операцій з поняттями як формальної складової буття. Той тип раціональності, який задає метафізика Аристотеля, припускає свою одиничність і унікальність, що обумовлене одиничністю й унікальністю кожної речі (сутності) в онтологічній концепції Аристотеля, строгої ієрархічності загальних і часткових властивостей, на які розкладається кожний логічний суб'єкт. Реляційна онтологічна концепція, що припускає динаміку логічного суб'єкта (об'єкта дослідження) і стверджує первинну реальність не "гіпотезу зовнішньої дійсності", а єдність людини й об'єкта її дослідження у вигляді практики, тим самим обґрунтовує множинність систем логічних законів, тобто множинність різних форм і типів раціональності. Критерієм вибору типу раціональності виступає практика. Отже, опираючись на реляційну онтологічну парадигму, можна вести дослідження і в області логіки, досліджуючи можливі типи раціональності, указуючи шляхи їхнього взаємозв'язку з різними типами реальності.

3. Реляційна онтологічна парадигма в підвалинах фізичного знання, застосована в цілому до наукознавства як до самостійній дисципліни, у випадку її узагальнення на науку взагалі може бути використана для вирішення низки конкретних завдань наукознавства. До них можна віднести проблему генезису і розвитку наукових понять, що уявляється як змістовний базис наукової теорії і яку онтологічна парадигма вирішує розглядом логічних суб'єктів як функцій від своїх предикатів. Крім того, розвинутий онтологічний підхід містить у собі певний розв'язок проблеми засад наукового знання, пропонуючи для них людську практику у всій її різноманітності з наступним виділенням спеціальних тапів практик, таких як культурна, виробнича і т.п. Онтологічна парадигма в її різних формах може бути застосована і в "сполучених" із нею проблемах порівнянності наукових теорій, аксіоматизації природознавчих теорій, спостережуванності та неспостережуванності в науці і деяких інших. І, нарешті, постановка питання про онтологічні засади наукового знання і його розв'язок у вигляді двох онтологічних парадигм дає відповідь і на інше питання специфіки європейської культури в цілому і генезису в її "надрах" такого унікального й ефективного перетворювача навколишньої дійсності як європейська наука. Ця відповідь полягає в тому, що тільки в рамках європейської науки була сформована певна онтологічна система, яка "відкривала дорогу" розвитку наукового знання і наукової методології. Скрізь, де феномен науки не відбувся, найчастіше, незважаючи на розвиток там складних філософських систем, не відбулася і відповідна до наукового знання онтологічна концепція, а існуючі концепції були несумісні з наукою.

4. Реляційна онтологічна парадигма в підвалинах фізичного знання і як "антитезис" парадигмі субстанціональній, і як її розширення і доповнення, може бути використана не тільки в аналізі фізичного і космологічного знання. Вона може бути узагальнена і використана як онтологічна засада і при аналізі цілої низки інших типів реальності, де ясно та чітко, як і у фізичному знанні, можна виділити об'єкт дослідження й уявити його як логічний суб'єкт. Передусім, це стосується природничо-наукових дисциплін, таких як біологія, хімія, антропологія, геофізика, та ін. Крім того, реляційна онтологічна парадигма може бути віднесена і до соціальних дисциплін, де їхні об'єкти дослідження - людина, суспільство, різні соціальні групи можуть розглядатись як функціональні залежності від властивостей, виділених суспільною практикою. Очевидно, що всі властивості, що виявляються реляційною парадигмою (наприклад, відносність множинності), при цьому будуть виявлятися і в об'єктах дослідження, що проводяться на основі цієї парадигми, а методологія, заснована на ній, може бути ефективною у вирішенні актуальних суспільних проблем.

5. Здобуті в дисертаційній роботі результати використовуються і можуть бути використані практично для розробки і читання загальних курсів як для студентів філософських спеціальностей, так і для студентів природничо-наукових спеціальностей. Це, насамперед, стосується студентів-бакалаврів, що вивчають загальні курси "Філософія", "Філософія науки". Крім того, матеріали дисертаційного дослідження широко використовуються в спеціальному курсі "Філософські проблеми природознавства", що читається автором для студентів-магістрів фізичного факультету. Вони також можуть бути покладені в основу подібних курсів за назвою "Засади фізичного знання", "Онтологія науки" для студентів-магістрів фізичних спеціальностей і студентів-магістрів, що спеціалізуються по філософії науки, а також в курсах філософії для аспірантів і здобувачів природничо-наукових факультетів.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Монографія: Тарароев Я.В. Онтологические основания современной физики и космологии / Я.В. Тарароев - Х.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2009. - 236 с.

2. Тарароев Я.В. Эмпирическая верифицируемость современных космологических знаний / Я.В. Тарароев // Вестник Национального технического университета "ХПИ". Серия "Философия". - 2003. - №2. - С. 48-55.

3. Тарароев Я.В. Проблема понятия "Вселенная" в квантовой космологии / Я.В. Тарароев // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2003. - №587. - Серія: Теорія культури та філософія науки. - С. 17-19.

4. Тарароев Я.В. Аксиоматический метод в современной космологии / Я.В. Тарароев // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2003. - №598. - Серія: Теорія культури та філософія науки. - С. 38-41.

5. Тарароев Я.В. "Гносеологическая бездна" - проблемы и решения / Я.В. Тарароев // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2004. - №615. - Серія: Теорія культури та філософія науки. - С. 87-93.

6. Тарароев Я.В. Наука и религия о будущем Вселенной (некоторые аспекты) / Я.В. Тарароев // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2004. - №625-2. - Серія: Теорія культури та філософія науки. - С. 86-90.

7. Тарароев Я.В. Коллоквиум "Современная космология и христианское богословие: взаимосвязь, проблемы, решения" / Я.В. Тарароев // Вопросы истории естествознания и техники. - 2004. - №1. - С. 201-206.

8. Тарароєв Я.В. Людський чинник у сучасній космології / Я.В. Тарароєв // Філософська думка. - 2005. - №3 - С. 103-116.

9. Тарароев Я.В. Коллоквиум "Физика, космология и христианское богословие: взаимосвязь, проблемы, решения" / Я.В. Тарароев // Вопросы истории естествознания и техники. - 2005. - №2. -С. 178-183.

10. Тарароев Я.В. Современная космология - взгляд извне / Я.В. Тарароев // Вопросы философии. - 2006. - №2 - С. 142-150.

11. Тарароев Я.В. Пространственная структура мира: религия, философия, наука / Я.В. Тарароев // Вестник Национального технического университета "ХПИ". Серия "Философия". - 2006. - №20. - С. 62-73.

12. Тарароєв Я.В. Від Всесвіту до Мультиверсу / Я.В. Тарароєв// Філософська думка 2006. - №3. - С. 134-141.

13. Тарароев Я.В. Современная космология - возвращение к Платону? / Я.В. Тарароев // Академия / С.-Петерб. гос. ун. - 2006. - №6. - С. 205-213.

14. Тарароев Я.В. Третий международный коллоквиум "Космология, физика, биология и христианское богословие: взаимосвязи, проблемы, решения" / Я.В. Тарароев // Вопросы истории естествознания и техники. - 2006. - №2. - С. 191-197.

15. Тарароев Я.В. Человек и Вселенная - проблема взаимосвязи / Я.В. Тарароев // Эпистемология и философия науки. - 2006. - т.9, №3. - С.124-138.

16. Тарароев Я.В. Теория струн как современная физическая концепция "оснований мира". Гносеологический и онтологический "срез" / Я.В. Тарароев // Вопросы философии - 2007. - №3. - С. 142-151.

17. Тарароев Я.В. Тёмная энергия в контексте философского дискурса: история и современность / Я.В. Тарароев // Вестник Национального технического университета "ХПИ". Серия "Философия". - 2007. - №4. - С. 81-86.

18. Тарароев Я.В. Свобода и детерминизм: Проблема пространственных и временных связей в современном естествознании и религии / Я.В. Тарароев // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2007. - №764-1. - Серія: Теорія культури та філософія науки. - С. 127-135.

19. Александров Ю.В. О возможности третьей революции в астрономии / Ю.В. Александров, Я.В. Тарароев //Вопросы истории естествознания и техники. - 2008. - №3. - С. 18-29.

20. Тарароев Я.В. О двух онтологических парадигмах в генезисе оснований физического знания / Я.В.Тарароев // Вопросы философии. - 2008. - №12. - С. 104-115.

21. Тарароев Я.В. Представление бытия как связей в контексте современной космологии / Я.В. Тарароев // Философия науки. - М.: ИФ РАН. - 2009. - Вып. 14. - С. 158-170.

22. Тарароев Я.В. Аристотелевская онтология как "онтологическая парадигма" классической физики и космологии /Я.В. Тарароев // Эпистемология и философия науки - 2009. - Т. 21, №3. - С.122-136.

23. Тарароев Я.В. Христианская эсхатология и современная космология. / Я.В. Тарароев // Замысел Бога в теориях космологии - СПб., 2004, - С. 177-184.

24. Тарароев Я.В. От универсума к мультиверсу: взаимосвязь религии и космологии в вопросе метрического представления мира / Я.В. Тарароев // Замысел Бога в теориях физики и космологии. Время. - СПб., 2005, - С. 188 - 205.

25. Тарароев Я.В. Современная космология и проблема "Гносеологической бездны" / Я.В. Тарароев // 2-ая Харьковская конференци "Гравитация, космология и релятивистская астрофизика" : тезисы докладов. - Х.: 2003. - С.84.

26. Tararoev J.V. Modern Cosmology and the Problem of "Gnoseological Abyss" / Tararoev Jakov Vladimirovich // Xxist Word Congress of Philosophy. Philosophy Facing World Problem: аbstracta. - Ankara, 2003. - P. 390-391.

27. Тарароев Я.В. Космология Платона как прообраз современной мультиверсальной картины мира / Я.В. Тарароев // Труды государственного астрономического института им. П.К. Штернеберга. - Том 78: Тезисы докладов восьмого съезда Астрономического Общества и Международного симпозиума "Астрономия - 2005: состояние и перспективы развития". - М., 2005. - С. 90.

28. Тарароев Я.В. "Логика и онтология в физическом знании: история и современность" / Я.В. Тарароев // Труды Международной конференции "Шестые Смирновские чтения по логике", Москва, 17 - 19 июня 2009 г. - Режим доступа: http://vfc.org.ru/rus/events/conferences/smirnov2009/members/. - Заглавие с экрана.

29. Безродный А.Г. Логика и методология естественнонаучного познания: учебное пособие / А.Г. Безродный, Я.В. Тарароев - Х.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2007. - 232 с. Автору належать матеріал, викладений на сторінках з 7 по 88, та з 168 по 197, з 199 по 232.

Размещено на Allbest.ru