Соціокультурна динаміка цінностей у дискурсі модернізації освіти

Таким чином, в сучасних умовах самоактуалізація особистості в освітньому просторі виступає механізмом, що дозволяє формувати в особистості ціннісні орієнтації на відмову від кар'єризму, пристосовництва в суспільстві, нездорової корисності у взаєминах з іншими людьми.

Вибір тих чи інших цінностей особистістю зумовлений цілим рядом зовнішніх факторів, які впливають на індивідуальне світосприйняття особистості, на її пріоритети, інтереси та погляди. Загалом їх можна поділити на позитивні та негативні. Зараз в нашому суспільстві домінують саме негативні чинники ціннісного вибору особистості: це і постійні кризові стани в суспільстві, політичні потрясіння, і відсутність центральної надихаючої ідеології, раціоналізація мислення та відхід від культури, її цінностей, і також бажання здобути саме матеріальні статки, навіть за рахунок духовних ідеалів. До позитивних відносимо: збільшення спектру прав і свобод для індивідуального вибору та самореалізації, усвідомлення значення праці як інструменту власного забезпечення та ін. Саме ця сукупність факторів визначає вибір цінностей і їх подальшу еволюцію, яка відбувається в загальносвітовому руслі з характерними національним особливостями.

У четвертому розділі - «УНІВЕРСАЛЬНІ ПРИНЦИПИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТИ» - аналізується процес реформування сучасної освіти, зокрема, через формування та впровадження інноваційних технологій підготовки вчителів, які з одного боку, відповідали б світовим стандартам, а з іншого - спиралися б на традиційні, стійкі національні цінності освіти.

Світ і Європа, яка оновлюється завдяки створенню нових цінностей і технологій, нових геополітичних умов, нового стилю життя і способів взаємозв'язків, потребують нових ідей, класифікації і концепції, нової освітньої програми - полікультурної освіти. Важливо, що службова кар'єра та особистий успіх все в більшій мірі будуть визначатись знанням мови й ментальності людей іншої культури.

Не менш важливим буде й впевненість особистості в своєму національному бутті. Без національної самосвідомості, вільного володіння рідною мовою, знання рідної культури, тенденцій її розвитку, місця та ролі в європейському і світовому просторі, входження в світовий простір є справою не можливою. Тільки тоді, коли українська національна ідея і моральна реформа підуть попереду, вдадуться і всі інші, в тому числі політичні й економічні реформи, інтеграція в світовий економічний, політичний і соціокультурний простори.

Ситуація, що склалась у сьогоденному духовному просторі держави потребує посилення уваги до проблем виховання, духовного стану та духовної культури учнівсько-студентської молоді. Наша держава має усвідомити, що культура і освіта - найефективніші ідеологічні чинники, здатні відродити і самоідентифікувати націю. Іншими словами, треба починати не з буття, а з формування національної свідомості, одухотворення господарського життя і трудового процесу. У багатьох навчальних закладах немає системи національного виховання учнівсько-студентської молоді. Всупереч національному, моральному, патріотичному, конституційно-правовому, громадянському вихованню педагоги і психологи, а особливо ЗМІ, виховують «вільну» від будь-яких обов'язків перед сім'єю, колективом, суспільством і Батьківщиною «особистість».

Краща форма боротьби з агресивністю бездуховності - протиставити їй духовність і культуру - культуру нації, людини, праці і поведінки.

Успіх модернізації освіти можливий лише за умов ефективної структури управління самою системою, координації роботи всіх структурних елементів механізму освітньої діяльності, поєднання структурних ланок, пошуку оптимального співвідношення між централізацією та децентралізацією функцій влади - демократизації управління. Як політична категорія управління освітою акумулює засади освітньої політики держави на певному етапі її розвитку й головні стратегічні лінії розвитку національної системи освіти в контексті світових тенденцій. Як соціальна категорія управління відображає суспільні ідеали освіченості та окреслює загальну мету освіти, законодавчо визначені й нормативно закріплені в державних стандартах освіти. Як стратегічна категорія управління визначає стратегії впливу на певні показники функціонування системи освіти й вибирає можливі напрями її змін та розвитку.

Фахівці зазначають, що демократизація управління освітою, в першу чергу, передбачає перехід на особистісно орієнтоване управління - діяльність, пріоритетним орієнтиром якої стає організаційне, психологічне і методичне забезпечення становлення «сукупного педагога», професіонально-педагогічної організації школи, здатної реалізувати цілі особистісно орієнтованої освіти. В кінцевому підсумку сутність управління полягає в створенні умов для професійного та особистісного саморозвитку вчителя - носія нового типу педагогічної діяльності.

Демократизація управління освітою полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка здійснює їх відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних особистісних цінностей. Реалізація демократизації управління освітою забезпечить підтримку, захист особистості, розвиток людини в людині та розвиток у неї механізмів самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, самозахисту, самоосвіти та самовиховання, необхідних для становлення та ствердження самобутнього особистісного Я-образу і діалогічного, безпечного засобу взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Демократизація освітнього процесу складається з академічної свободи викладачів і студентів, автономії навчальних закладів, запровадження гнучких моделей навчання та участі у навчальному процесі громадськості. Демократичні процесі в освіти неможливі без демократизації свідомості усіх учасників навчально-виховного процесу. Й вища, і шкільна освіта мають стати школою демократії, щоб підготовити сучасну людину стати активним, дієвим суб'єктом суспільних відносин, провідником демократичних ідей та пріоритетів, господарем власної долі.

Разом з демократизацією в освіті розгортається і така тенденція, як інформатизація, її поява пов'язана із сучасними інформаційними технологіями, комп'ютерною технікою, електронними засобами навчання, які істотно розширюють пізнавальні можливості людини. Справа у тому, що інформаційні технології стали відігравати ключову роль у процесах аналізу існуючих та одержання і нагромадження нових знань, їх інтеграції і узагальнення. На сучасному етапі стан інформатизації суспільства характеризується, перш за все, проникненням новітніх інформаційних технологій в існуючі галузі професійної діяльності людини. Саме тому цей процес не можна уявити без впровадження комп'ютерних технологій в усі ланки системи освіти, її заклади, установи і органи управління. В умовах, коли комп'ютер перетворився на універсальний засіб роботи з інформацією, коли комп'ютерні технології просякнули у всі галузі народного господарства, культури, науки, увійшли в побут, не можна уявити випускника вищого закладу освіти будь-якого профілю без ґрунтовної підготовки в галузі сучасної обчислювальної техніки та інформатики. Вільне володіння комп'ютером, сучасними інформаційними технологіями - обов'язкова вимога до випускника вищого навчального закладу незалежно від його спеціальності. Дослідження вітчизняних науковців переконують, що інформатизація освіти - об'єктивний процес, пов'язаний з підвищенням ролі і ступеня впливу інтелектуальних видів діяльності на всі сторони життя суспільства. Вона дозволяє педагогам якісно змінити зміст, методи і організаційні форми навчання.

Будучи наслідком і стимулом розвитку нових інформаційних технологій, інформатизація освіти сприяє розкриттю, збереженню і розвитку індивідуальних здібностей тих, хто навчається, їхніх особистісних якостей; формуванню пізнавальних здібностей, прагнення до самовдосконалення; забезпечення комплексності вивчення явищ дійсності, нерозривності взаємозв'язку між природничими, технічними, гуманітарними науками; постійному оновленню змісту, форм і методів навчання і виховання. Інформатизація освіти, як невід'ємна складова інформатизації суспільства має забезпечити функціонування людини в умовах існуючого сучасного техноінформаційного простору і, перш за все, зорієнтувати розвиток освіти на впровадження в навчальний процес інформаційно-комунікативних технологій.

У п'ятому розділі - «МАНІПУЛЯЦІЯ ЦІННОСТЯМИ ТА ЗАСОБИ УБЕЗПЕЧЕННЯ МОЛОДІ ВІД РУЙНАЦІЙНИХ ІДЕОЛОГІЧНИХ ВПЛИВІВ» - аналізуються маніпулятивні технології та принципи, а також засоби убезпечення від них сучасної молоді.

Через стрімкий розвиток інформаційної цивілізації все більшої актуальності набуває проблема маніпуляції свідомістю людей. Найбільш вразливою соціальною категорією є молодь, адже саме вона найбільш гостро сприймає суспільні проблеми і, не маючи життєвого досвіду для усвідомлення та аналізу їх причин та наслідків, легко впадає в оману стосовно істинності тих чи інших подій. Явище маніпуляції в цілому є негативним і шкідливим, адже передбачає представлення неправдивих відомостей з метою нав'язування певної, необхідної меншості, програми поведінки. Навряд ця програма закладається в підсвідомість молодої людини задля її блага. Маніпуляційні технології відносяться до людини як до предмета, бездуховної істоти. Інакше втратиться сама суть маніпуляції. А таке відношення суперечить сутності людини. Отже, ми відносимо маніпуляцію цінностями та контроль над свідомістю і поведінкою людей до дій недопустимих і небезпечних. Але, нажаль, ми не можемо подолати всі причини маніпуляції і заборонити її як таку. В наших силах лише зробити аналіз даного феномену, посилаючись на спеціалістів з маніпулятивного впливу, розкриваючи його прийоми і способи, виводячи їх з інформаційної тіні, адже політтехнологи не поширюють своїх секретів так, як вони це роблять з чутками та ідеологічними гаслами.

Термін «маніпуляція» є метафорою і вживається в переносному значенні: вправність рук в поводженні з речами перенесена в цій метафорі на спритне управління людьми (і, звичайно, вже не руками, а спеціальними «маніпуляторами»). Відмітимо, що із самого початку це поняття обмежує набір способів управління, який розуміється як маніпуляція, - їм позначається тільки управління зі спритністю й навіть приховане управління.

Метафора маніпуляції складалася поступово. Психологи вважають, що важливим етапом у її розвитку було позначення цим словом фокусників, які працюють без складних пристосувань, руками («фокусник-маніпулятор»).

Якщо виписати ті визначення, які дають авторитетні закордонні дослідники явищу маніпуляції, то можна виділити головні, родові ознаки маніпуляції. По-перше, це - вид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство або погроза насильства). Мішенню дій маніпулятора є дух, психічні структури людської особистості. По-друге, маніпуляція - це прихований вплив, факт якого не повинен бути замічений об'єктом маніпуляції. По-третє, маніпуляція - це вплив, який вимагає значної майстерності і знань.

Ще одна важлива, хоча й не настільки очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, особливого роду речей. Маніпуляція - це частина технології влади, а не вплив на поводження друга або партнера.

Звідси стає ясною досить неприємна сторона справи. Будь-яка маніпуляція свідомістю є взаємодією. Жертвою маніпуляції людина може стати лише в тому випадку, якщо вона виступає як її співавтор, співучасник. Тільки якщо людина під впливом отриманих сигналів перебудовує свої погляди, думки, настрої, цілі - і починає діяти по новій програмі - маніпуляція відбулася. А якщо вона засумнівалася, вперлася, захистила свою духовну програму, вона жертвою не стає. Маніпуляція - це не насильство, а спокуса. Кожній людині дана свобода духу і свобода волі. Виходить, вона навантажена відповідальністю - встояти, не впасти в спокусу. Одна з надійних ознак того, що в якийсь момент здійснюється велика програма маніпуляції свідомістю, полягає в тому, що люди раптом перестають прислухатися до розумних доводів - вони начебто бажають бути обдуреними.

Головна умова успішної маніпуляції полягає в тому, що в переважній більшості випадків громадяни не бажають витрачати ні розумових сил, ні часу на те, щоб просто засумніватися в повідомленнях. Багато в чому це відбувається тому, що пасивно зануритися в потік інформації набагато легше, ніж критично переробляти кожен сигнал.

Коли йдеться про механізми маніпулятивного впливу на молоду людину, мається на увазі, що один суб'єкт психічної активності своїми діями може викликати потрібну йому психічну (душевно-духовну) активність іншого суб'єкта психіки, а саме: певні відчуття, уявлення, спогади, думки, почуття, ставлення, вольові дії тощо. Найбільш відомими є такі механізми, як переконування, навіювання, примушування, санкціонування, вправляння, наслідування, психічне зараження тощо. В науці, практиці й побуті термін «переконування» використовується у його двох значеннях, а саме, як: а) система поглядів, уявлень, яких «я» дотримуюсь, з якими я погоджуюсь, які «я» ототожнюю із собою, оскільки вважаю їх продуктом власної діяльності, які мають під собою певну аргументацію і можуть бути логічно доведені; б) певний спосіб впливу, який передбачає аргументоване і логічно витримане доведення істинності того чи іншого положення, думки, оцінки. Для того, щоб об'єкт переконуючого впливу «повівся» так, як того прагне його суб'єкт, слід, насамперед, вивчити і врахувати інтереси і рівень готовності адресата до сприйняття інформації, яка пропонується у процесі переконування. Важливо також забезпечити можливість адекватної передачі повідомлення адресату, зробити так, щоб останній зосередив на цьому повідомленні свою увагу, зрозумів і прийняв його сутність, сформував і закріпив прийнятий зміст у вигляді нової настанови і на її основі почав діяти. При цьому переконуючий вплив можна вважати ефективним, якщо молода людина, на яку він був спрямований, привласнює і може протягом відносно тривалого часу утримувати його зміст, якщо прагне того і в такій мірі, що і в якій мірі їй пропонує суб'єкт впливу, виявляє здатність самостійно відтворювати логіку аргументування, внутрішню готовність як саморефлексії відстоювати і активно поширювати привласнений зміст. Отже, механізм переконування передбачає, з одного боку, цілеспрямований, усвідомлюваний характер маніпулятивного впливу, застосування аргументів і фактів, дотримання логіки доведення і обґрунтування, апелювання до істинності і значущості, а з другого - свідоме ставлення реципієнта до змісту інформації, що йому пропонується, і до способу її подання. Основне призначення цього механізму - змінити (перетворити чи зміцнити) переконання реципієнта, викликати у нього відчуття і розуміння неможливості жити за іншими змістовими сценаріями. Механізм переконування ґрунтується, з одного боку, на доказовості (переконливості), тобто на аргументах, що підтверджують істинність і значущість для реципієнта того, що йому пропонують, а з іншого - на самостійному, свідомому, критичному ставленні того, кого переконують, до того, що йому пропонується прийняти. Отже, механізм переконування передбачає, з одного боку, цілеспрямований, усвідомлюваний характер маніпулятивного впливу, застосування аргументів і фактів, дотримання логіки доведення і обґрунтування, апелювання до істинності і значущості, а з другого - свідоме ставлення реципієнта до змісту інформації, що йому пропонується, і до способу її подання. Основне призначення цього механізму - змінити (перетворити чи зміцнити) переконання реципієнта, викликати у нього відчуття і розуміння неможливості жити за іншими змістовими сценаріями. Механізм переконування ґрунтується, з одного боку, на доказовості (переконливості), тобто на аргументах, що підтверджують істинність і значущість для реципієнта того, що йому пропонують, а з іншого - на самостійному, свідомому, критичному ставленні того, кого переконують, до того, що йому пропонується прийняти.

Сукупність досліджуваних механізмів маніпулятивного впливу можна розподіляти на різні типологічні групи в залежності від критеріїв, обраних для такого поділу. Зокрема, чіткий типологічний розподіл дозволяє зробити застосування критерію «свобода-необхідність», вважаючи, що одні механізми надають можливість вибору і свободу дій об'єкту впливу, а інші вимагають підпорядкуватися правилам, нормам, звичаям, традиціям і, зокрема, вимогам суб'єкта впливу. Тут йдеться про перспективні механізми впливу (зобов'язування, вимагання, санкціонування, вправляння тощо). Необхідність і доцільність застосування цих механізмів пояснюється життєвою необхідністю. Крім того, існують поняття почуття обов'язку і відповідальності, спільно прийнятого рішення, домовленості, обіцянки, клятви, які надають певне моральне чи юридичне право на застосування перспективних механізмів впливу. Альтернативу попереднім становлять так звані пропозитивні механізми впливу, сутнісну основу яких становить висловлена на адресу конкретної молодої людини чи групи пропозиція мислити і діяти певним чином, що не обмежує у свободі вибору. До цього типу можна віднести такі механізми, як інформування, переконування, доведення, роз'яснення, навіювання, умовляння, демонстрування тощо.

Основна відмінність між маніпулюванням масовою свідомістю та індивідуальним маніпулюванням у міжособистісних взаєминах - у специфіці зосередження відповідальності. Коли маніпулюють масовою свідомістю, то з мас знімають відповідальність. Кінцева мета такого маніпулювання - пасивність мас, їхня інертність, при цьому навіюють переконання «за вас думають правителі». У міжособистісній маніпуляції, навпаки, відповідальність за рішення перекладають на адресата.

За допомогою маніпуляції можна досягнути швидкої зміни життєвих установок, здебільшого на перших двох рівнях впливу.

Шостий розділ - «ДЕРЖАВНА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА ЯК ПОЛЕ РЕАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ» - присвячений сутності, основним принципам та технологіям реалізації сучасної освітньої політики.

Термін «державна політика у сфері освіти» або «державна освітня політика» почав використовуватися у науковій літературі з 60 - 70-х років ХХ століття, коли в СРСР, США, державах Європи й у Японії освіта почала розглядатися як найважливіший фактор економічного розвитку й соціального прогресу, як сфера, що потребує особливої уваги на загальнодержавному рівні.

У науковій літературі дається кілька визначень поняття «державна освітня політика». Ось деякі з них: освітня політика - найважливіша складова політики держави, інструмент забезпечення фундаментальних прав і свобод особи, підвищення темпів соціально-економічного й науково-технічного розвитку, гуманізації суспільства, зростання культури. Освітня політика встановлює на основі суспільної згоди докорінні цілі й завдання розвитку освіти, гарантує їх утілення в життя шляхом узгоджених дій держави й суспільства. Найперше завдання освітньої політики на сучасному етапі - це досягнення сучасної якості освіти, її відповідність актуальним і перспективним потребам особи, суспільства і держави. Державна політика в сфері освіти - політика, в основі якої лежить принцип пріоритетності питань освіти, недопущення створення й діяльності політичних організацій і релігійних рухів у державних і муніципальних освітніх закладах, органах управління. Організаційною основою державної політики є програми розвитку освіти, що приймаються найвищим органом законодавчої влади. Освітня політика - складова частина політики держави, сукупність теоретичних ідей, цілей і завдань, практичних заходів розвитку освіти. Освітня політика - це передусім політика, що забезпечує розвиток і функціонування системи освіти. Вона спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для суспільного розвитку. Освітня політика - це сфера діяльності, пов'язана відносинами між соціальними групами щодо передачі новим поколінням нагромадженого соціального досвіду, і трансляція культури. Предметом освітньої політики є відносини або система відносин, що виникають у процесі діяльності. Освітня політика - це діяльність держави стосовно функціонування та розвитку системи освіти. Розробка освітньої політики ґрунтується на всебічному аналізі, метою якого є виявлення і порівняння можливих варіантів політики. Прийнята освітня політика встановлює пріоритетні напрямки для фінансування, управління, планування і контролю системи освіти.

Отже, саме поняття «державна освітня політика» передбачає, що суб'єктом її є державні органи регулювання освітнього процесу (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, інститути громадянського суспільства). Водночас у сучасних політичних умовах суб'єктами державної освітньої політики виступають як регіональні структури управління освітою, так і міжнародні органи та установи, які здійснюють освітню політику на світовому рівні (наприклад, ЮНЕСКО, Міжнародний валютний фонд, ЄС, Міжнародний фонд «Відродження»та інші). Склад і компетенції органів та інституцій освітньої політики є специфічними для кожної держави.

Об'єктами освітньої політики виступають власне самі національні системи освіти, офіційно закріплені в кожній державі, міжнародні зв'язки національних систем освіти, структурні елементи. Через неоднаковий рівень економічного розвитку в державах сучасного світу їх освітня політика спрямована на розвиток різних елементів систем освіти.

Державна освітня політика спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для суспільного розвитку. Для досягнення цієї мети держава здійснює узгодження різних суспільних процесів, що впливають на «виробництво знань» та «виробництво фахівців», які ці знання застосовують. Зазначені процеси можуть відбуватися як у сфері освіти, так і поза нею.

У сучасному суспільстві у вищої освіти дві ролі: перша - традиційна, пов'язана з підготовкою спеціалістів, друга - гуманітарна - пов'язана з розвитком людської особистості, формуванням її ціннісної свідомості.

Орієнтація на прагматизм і утилітаризм освітнього процесу оцінюється як негативна, особливо - на університетському рівні. Очевидною є тенденція, коли не вистачає загальної культури, і це породжує явища функціональної неграмотності власників дипломів про вищу освіту та їх професійної некомпетентності.

Цілі державної освітньої політики зумовлюються цінностями, що визначають структуру концепції вищої освіти, на яку орієнтується держава. В першу чергу це цілі державотворення, підвищення культурного рівня суспільства, розвитку політичної, правової, моральної культури населення України.

У ХХІ столітті людина, як носій цінностей традиційної культури, втрачає свої колишні переваги, потрапляє у сувору залежність від стереотипів поведінки, що їй нав'язують. Через об'єктивні обставини вона змушена включатися в жорстку конкурентну боротьбу за виживання, за матеріальне благополуччя, дотримуватися незвичних форм духовно-практичної діяльності. Ставши жертвою таких обставин, вона, як і все суспільство, потерпають від душевного дискомфорту, втрати автономності духовного життя, традиційних ідеалів національної та світової культури.

Доведено, що ефективність правового регулювання політичних відносин у суспільстві перехідного типу визначається не лише ступенем соціально-економічного розвитку та правової свідомості, а й рівнем розвитку громадянського суспільства. На певному етапі воно стає суб'єктом, який впливає на функціонування держави як системи адміністративних та силових інститутів, обмежених рамками правових законів. Держава стає правовою лише тоді, коли з'являється паритетність у відносинах між громадянським суспільством та владою, що досягається шляхом її легітимізації, тобто представницького народовладдя. З позицій цих вимог, Україна лише стає правовою державою, формуючи відповідні органи, структури та інститути влади.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційного дослідження подані його узагальнені результати, а також рекомендації, що мають теоретичне та практичне значення. Вони конкретизовані в наведених нижче положеннях.

Проблема цінності - це, по суті, проблема цілісного ставлення людини до світу й самої себе. Саме тому ця проблема постає як проблемою науки, так і всіх інших видів знання, й може досліджуватись в кожній галузі пізнавальної людської діяльності з різних боків та різних методологічних позицій. Проте, найбільш інтеґральна концепція всіх основних ціннісних проблем постає можливою лише в межах філософсько-освітнього дослідження, в межах такого його спеціального розділу як філософська теорія цінності (аксіологія). Виходячи з природи й сутності філософського знання, в її історії та сучасності неможливим видається існування неціннісної філософії, філософії, «вільної від цінності й цінностей».

Переоцінка цінностей, що охопила сьогодні українське суспільство, торкається всіх його сфер, починаючи від матеріального виробництва, економіки, політики, ідеології і кінчаючи наукою, мистецтвом, мораллю, релігією, філософією. Саме освіті відводиться провідна роль для того, щоб збалансувати, синтезувати й інтегрувати розпорошені цінності сучасного перехідного соціуму у формі певного ідеалу подальшого розвитку України. Однак виховання людини в дусі ідеальних цінностей треба робити з огляду на те, що вона буде жити, працювати й творити саме в реальному, а не ідеальному суспільстві.

Доведено, що саме ціннісні орієнтації суспільства й особистості набувають виняткову актуальність і стають однією з провідних груп факторів, які обумовлюють мотивацію соціальних практик на всіх рівнях. Українське суспільство стоїть перед проблемою вироблення таких визначальних цінностей, прийнятних як для суспільства в цілому, так і для кожного з його членів. Пошук оптимальної моделі розвитку нашого суспільства полягає також у визначенні детермінант оптимізації розвитку ціннісних орієнтацій молоді, насамперед тієї, що вчиться, під якими ми маємо на увазі напрямки управлінських дій, здійснюючи які можна досягти такого стану ціннісних орієнтацій цієї групи молоді, що відповідало б потребам поступального розвитку суспільства.

Встановлено, що цінності відіграють у суспільстві інтегративну роль, будучи індикатором міри соціальності особистості. На їх підставі особистість здійснює свій життєвий вибір. Особистісна система цінностей, побудована на системі цінностей, які домінують у суспільстві, а останні, у свою чергу, акумулюють і відбивають вибір певних цілей і засобів їх досягнення, зроблений на індивідуальному рівні. Стійка й несуперечлива структура ціннісних орієнтацій обумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність визначеним суспільством принципам і ідеалам, активність життєвої позиції.

Показано, що цінності мають складну внутрішню структуру, маючи, зі змістовної точки зору, речовий, логічний, етичний та естетичний прояв. За сукупністю формальних ознак цінності варіюються як абсолютні й відносні, об'єктивні й суб'єктивні. Цінності мають переважно історичний характер, відбиваючи в концентрованому вигляді особливості соціокультурної життєбудови суспільства. У той же час, певні цінності здатні переростати тимчасові рамки, утворюючи позачасову ієрархічну систему загальнолюдських цінностей.

З'ясовано, що основними внутрішніми й зовнішніми соціальними детермінантами формування ціннісно-нормативних орієнтацій молоді є культура й суспільство, які втілюються через них у різноспрямованих інституціоналізованих, а часом і в спонтанних процесах дотрудової соціалізації індивідів. При цьому доведено, що в умовах суспільства, що трансформується, практики дотрудової соціалізації молоді підпадають впливу макроекономічних, макросоціальних і макрополітичних процесів, характерних для транзитивного суспільства; традиційних систем ціннісних орієнтацій населення, що відноситься до різних поколінних, регіональних і соціально-професійних груп населення; конфліктних зіткнень систем ціннісних орієнтацій окремих соціальних груп населення суспільства, яке трансформується, що породжують ефективні форми соціальних практик, що мають, часом, девіантний характер; внутрішнього соціально-статусного конфлікту на рівні повсякденних соціальних практик особистості. На основі аналізу даних соціології з'ясовано, що в найбільш актуальних ціннісних системах молоді України - смисложиттєвій, інтеракціоністській і соціалізаційній - відбулися певні зміни, пов'язані з макросоціальними процесами, які відбуваються в суспільстві. Процес трансформації суспільства, що здійснюється при активній експансії субкультур західного типу, призводить до зменшення в системі ціннісних орієнтацій молоді, особливо її молодших вікових груп, цінностей патерналістсько-колективістського типу на користь цінностей ініціативно-індивідуалістського типу.

У новому суспільному контексті система освіти та її функція не можуть залишатися незмінними і потребують відповідної трансформації. В сучасному суспільстві набувають нового змісту призначення освіти, її масштаби, форми і методи організації та управління освітньою галуззю.

Показано, що духовне відродження й розвиток державності в Україні об'єктивно залежать саме від того, наскільки активно в цей процес буде включена молодь, у тому числі молодь, що вчиться. Зробити це можна лише за умови збереження, формування й цивілізованого розвитку національного менталітету, підйому усвідомленого патріотизму, самосвідомості молоді, що вчиться. Робити це доцільно як у процесі загальноосвітнього процесу, але й, у першу чергу, у процесі професійної підготовки учнівської молоді, коли детермінанти загального плану, часто не сприймані молодим поколінням, переходять у детермінанти, що відносяться до рівнів особливого й навіть одиничного.

Доведено, що знання про маніпулятивні технології є запорукою і певною гарантією упередження в системі конструктивної культури та виховання молоді. Таке знання дає змогу уникнути маніпулювання під час такого виховання, маніпулюванні в культурному молодіжному середовищі. Подальший безконтрольний маніпулятивний вплив на молодь може вивести її з культурного ядра нашої цивілізації, запрограмувавши зовсім інші мотиви поведінки. Як наслідок - суспільство втратить саме себе. Як один з реально можливих заходів запобігання маніпулятивним впливам ми бачимо загальне інформування населення, зокрема, молодої його частини щодо технік управління свідомістю, щодо тих небезпек, які криються в політичних акціях, в засобах масової інформації, Інтернеті. Коли особа готова до подібних несподіванок, вона більш прискіпливо сприймає інформацію, аналізує її на предмет прихованих смислів. Тоді маніпуляторам важче проникнути до її підсвідомості, і вони не досягають поставленої мети, а молода особа отримує реальне право вибору і право свого розвитку та духовного вдосконалення.

Визначено концептуальні засади освітньої політики держави, провідними серед яких є забезпечення принципу антропності та дотримання світоглядного плюралізму, що спрямовані на створення умов для реалізації особистісного потенціалу кожної людини засобами освіти у дискурсі забезпечення конституційних прав і свобод особистості на інформацію і рівний доступ до освіти. Державна освітня політика визначається, перш за все, як поле взаємовідносин різних соціальних груп, індивідів з приводу використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів і потреб в одній із найважливіших сфер суспільного буття - освіті. Стратегічною метою державної інформаційно-освітньої політики України є формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору як простору цілісної держави, його інтеграція в світовий освітньо-інформаційний простір з урахуванням національних особливостей та інтересів при забезпеченні інформаційної діяльності на внутрішньодержавному і міжнародному рівнях.

Доведено, що сучасне суспільство потребує постійного оновлення технологій, а отже, й переосмислення системи відтворення та ретрансляції знань, нової парадигми освіти. Якщо тривалий час філософією освіти була діалектико-матеріалістична теорія пізнання в її західноєвропейському варіанті, то в Україні на початку XXI століття розроблено нову філософію освіти, яка узагальнює різні, найбільш прогресивні ідеї: філософію всеєдності, концепцію ноосфери, глобальної освіти, філософію серця, життєтворчості, діалогу культур, ідеї синергетики, впливу космосу на життя людини та інші.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Монографія:

1. Молодиченко В.В. Модернізація цінностей в українському суспільстві засобами освіти (філософський аналіз) / В.В. Молодиченко. - К.: Знання України, 2010. - 383 с.

Статті у фахових наукових виданнях:

2. Молодиченко В. Державна освітня політика: основні принципи та технології реалізації / В. Молодиченко // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2008. - Випуск 82. - С. 34-49.

3. Молодиченко В. Проблеми вибору цінностей в контексті самореалізації особистості / В. Молодиченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - 2008. - Випуск 16. - С. 246-254.

4. Молодиченко В. Освіта як поле вибору цінностей / В. Молодиченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - 2008. - Випуск 17. - С. 314-322.

5. Молодиченко В. Державна освітня політика як поле реалізації системи цінностей / В. Молодиченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - 2009. - Випуск 21. - С. 305-312.

6. Молодиченко В. Освіта як поле морального вибору цінностей: свобода і необхідність, можливість і дійсність / В. Молодиченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - 2009. - Випуск 23. - С. 347-357.

7. Молодиченко В. Освіта як цінність: зміна пріоритетів в епоху глобалізації / В. Молодиченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - 2009. - Випуск 25. - С. 294-301.

8. Молодиченко В. Болонські параметри розвитку української освіти / В. Молодиченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - 2009. - Випуск 27. - С. 292-298.

9. Молодиченко В. Технологія маніпулювання свідомість та засоби безпеки особистості / В. Молодиченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - 2009. - Випуск 28. - С. 227-235.

10. Молодиченко В. Ціннісний контекст духовного світу сучасної студентської молоді / В. Молодиченко // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.В. Лях]. - 2009. - Випуск 80. - С. 207-217.

11. Молодиченко В. Ідеологічна основа системи цінностей культури і освіти / В. Молодиченко // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.В. Лях]. - 2009. - Випуск 86. - С. 161-171.

12. Молодиченко В. Життєві цінності молоді - школярів і студентів: потреба осмислення / В. Молодиченко // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2009. - Випуск 86. - С. 49-59.

13. Молодиченко В. Ціннісний контекст епохи глобалізації: зміна пріоритетів / В. Молодиченко // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2009. - Випуск 87. - С. 46-53.

14. Молодиченко В. Система освіти: ціннісний контекст / В. Молодиченко // Нова парадигма: Журнал наукових праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - 2009. - Випуск 88. - С. 31-38.

15. Молодиченко В. Глобалізація цінностей в системі освітніх практик / В. Молодиченко // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис / [гол. ред. В.П. Андрущенко]. - 2009. - №3. - С. 78-82.

16. Молодиченко В. Дискурсивний характер цінностей та їх формування засобами освіти / В. Молодиченко // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис / [гол. ред. В.П. Андрущенко]. - 2009. - №4. - С. 51-55.

17. Молодиченко В. Універсальні принципи модернізації освіти / В. Молодиченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - 2010. - Випуск 31. - С. 322-330.

18. Молодиченко В. Академічна мобільність: проблеми реалізації в Україні і в світі / В. Молодиченко, В. Андрущенко // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис / [гол. ред. В.П. Андрущенко]. - 2010. - № 1(36). - С. 34-42.

19. Молодиченко В. Свобода волі як підґрунтя морального вибору особистості / В. Молодиченко // Філософські обрії. - 2010. - №23. - С. 174-186.

20. Молодиченко В. Екологічне виховання як умова культурологічного розвитку майбутніх вчителів / В. Молодиченко / Теоретичні та практичні питання культурології: [зб. наук. статей.]. - Запоріжжя: ЗДУ, 2000. - Випуск 3. - С. 225-229.

21. Молодиченко В. Професійна підготовка майбутніх учителів образотворчого мистецтва в умовах гуманізації освіти / В. Молодиченко, А.В. Лебедєва, Т.І. Люріна / Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка: [зб. наук. пр.]. - Мелітополь, 2010. - Випуск 4. - С. 218-224.

Статті в інших наукових збірниках та матеріалах конференцій:

22. Молодиченко В.В. Екологічне виховання як умова культурологічного розвитку майбутніх вчителів / В.В. Молодиченко // Теоретичні та практичні питання культурології: [зб. наук. пр.]. - 2000. - Випуск ІІІ. - С. 255-229.

23. Молодиченко В. Вибір цінностей: від маніпуляції до відкритості й прозорості / В. Молодиченко // Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології [Додаток]. - 2009. - С. 115-117.

24. Молодиченко В.В. Культурологічна складова полікультурної освіти у вищих навчальних закладах / В.В. Молодиченко // Школа та суспільство: пошуки культуро творчої парадигми освіти: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Мелітополь, 21-22 вересня 2009 р. - Мелітополь: МДПУ імені Богдана Хмельницького друкарня «Люкс», 2009. - С. 134-136.

Размещено на Allbest.ru