Репрезентації темпоральності в системі культури

Характер едіпової настанови також визначається типом батьківства, який стає об'єктом негації. Виділяються такі типи батьківства в мистецтві: державний діяч, чиновник (О. Білий «Петербург»); представник буржуазного класу (М. Горький «Мати»); учений, мудрець (В. Хлєбніков «Дошки долі»); представники релігії («Великий інквізитор» з «Братів Карамазових» Ф. Достоєвського, «Мойсей» З. Фрейда); представники класичної культури (Шекспір, Пушкін - у творах А. Арто і В. Маяковського; патріархальний голова родини (у творах М. Шагала і Ф. Кафки); реальний батько, як носій негативних якостей (О. Білий, О. Блок, С. Далі). В результаті, в мистецтві модернізму сформувався негативний образ батьківства разом зі своєю зворотною стороною: позитивним (прогресивним, героїчним) типом синівства. Наприкінці підрозділу розглядаються відмінністі в характері модернізму і його темпоральності на прикладі протилежності імпресіонізму й експресіонізму. Якщо для першого (1 і 2-й типи ідентифікації) характерне відображення мінливості, плинність буття в актуальному сьогоденні, то для другого (3-й тип ідентифікації) характерне відображення вічно-есенційного, незмінного в бутті на основі примату майбутнього.

У четвертому розділі «Темпоральні парадокси сучасної культури» розглянуті репрезентації темпоральності в сучасній культурі на прикладі феноменів постмодернізму, масової культури і гендера. У першому підрозділі 4.1. «Хронотопологія постмодернізму» висвітлюються репрезентації темпоральності в цьому складному явищі сучасної культури. Перш за все, відзначається, що постмодернізм виникає на історичному фоні контркультурного руху 60-х рр. ХХ ст. з його зміщенням інтересів у духовно-культурну сферу і загальною спрямованістю від держави і необхідності - до особистості, свободи і творчості, від чоловічо-дорослого - до жіночо-дитячого, зовнішньо-трансцендентального - до внутрішньо-іманентного. Конфлікт поколінь, як загальна умова виникнення модернізму тут виражений слабкіше і має інші наслідки, через реабілітацію минулого в усьому його різноманітті і подальше повернення Батька, що зафіксоване в «Анти-Едіпі» Ж. Дельоза і Ф. Гватарі. Едіпова ситуація не реалізується, оскільки в цьому «просторі» переважають процеси дроблення, мультиплікації, іманування, які охоплюють разом з її суб'єктом і традиційні поняття (революція, гуманізм та ін.). Посилена темпоралізація буття також спрямована проти будь-якої статики, як умови абсолютизації сенсів, істин й інших атрибутів Влади.

Час розглядається як абстрактно-нейтральне поняття, яке є важливою характеристикою саме стану постмодерну в контексті пошуків сфери ірелевантного. Значення цієї характеристики зростає в міру еволюції модерністської свідомості від односторонньої актуалізації сьогодення - до розширення часового горизонту і включення в нього всіх модусів часу і вічного, перш за все в знаково-умовній формі. У цьому сенсі процес сигніфікації (означування) має негативні наслідки, на думку Ж. Дельоза, оскільки фіксація сенсу в певній формі надає їм позачасового статусу і робить зручним інструментом Влади. Дистанцію між текстами і дійсністю Ж. Дельоз визначає як відмінність, унаслідок невідповідності безлічі знаків, значень і сенсів. У цьому плані, першому відповідає порожній час Еона, направлений по лінії головної Події, в якій минуле і майбутнє єдині як у вічності (аналог міфо-історичного часу), а другому відповідає наповнений обчислений час Хроноса, пов'язаний з суб'єктом і поточним сьогоденням, яке автор підрозділяє на безмірний час глибини і руйнування, і позитивний час міри і здійснення. Поєднання цих двох форм часів можливе в еонічній формі сьогодення - моменти «чистої дії» з лінії головної Події (за Дельозом). Визначено, що їх зв'язок також може здійснюватися у формі кодування (сигніфікації) і декодування (денотації), де першому відповідає стиснення, згортання часу до повної його зупинки, фіксації в знаках, а другому - розгортання, динамізація реального часу. Ознаками темпоралізації сучасного буття є: глибока недовіра до слова в модернізмі (А. Арто та ін.) і переважання перформативних видів мистецтв, а також актуалізація сенсів (а не знаків) як найдинамічнішої частини культури.

Темпоралізація буття в модернізмі віддзеркаленна в субстанціональному розумінні часу, як самодостатньої реальністі, яка відображає не буття, а саму себе і спрямовує сприйняття на минуле і майбутнє («фальшивий дар» за Ж. Деррідою). У історичному часі позитивність пов'язується з пануванням «епістеми» (за М. Фуко), яка додає перебігу часу ознак одночасності, безперервності, синхронності (наприклад, класицизм 17-18 ст.). Загалом, у постмодернізмі основні модуси часу набули таких значень:

- минуле - час сакральний, до якого належать «праподії», «пра- письмо», а також нескінченне різноманіття сенсів і знаків;

- сьогодення - час подій, що не доходить до усвідомлення їх сенсу або смислоутворення, що не доходить до означування;

- майбутнє - час моралі, належного, ідеалів, а також порожня форма, яка є початком того, що відбувається.

Встановлено, що темпоральна орієнтація модерністської свідомості змінюється від майбутнього, в якому соціальний утопізм змінюється технократичним - до сьогодення і минулого, до розширення часового горизонту, що охоплює весь простір культури, зокрема міфологію, релігію, містику, що пов'язано з переходом від вертикальної - до горизонтальної орієнтації свідомості. Еволюція модернізму у ХХ ст. обумовлена неможливістю досягнення поставленої мети: усунення традиціоналізму («залишків метафізики») у свідомості й бутті, який також змінює свої форми. Актуалізація сучасності в модерністській свідомості стає неможливою, через її «дискредитацію» масовою культурою і ії негативними наслідками. На закінчення відзначається, що елементи модернізму виявляються в напрямах бароко і романтизмі, що дозволяє говорити про нього, як про важливу традицію в європейській культурі.

У наступному підрозділі 4.2. «Маскарад маскульту: еволюція репрезентації маски» критично проаналізовані деякі тенденції (комерціалізація, вплив ЗМІ і реклами та ін.) й особливості масової культури порівняно з традиційною (класичною). Темпоральні аспекти цього явища розглядаються на прикладі феномену маски як атрибута образної структури мистецтва та її еволюції. Через статично-знаковий характер, вона здатна відображати не поточне сьогодення, а минуле і майбутнє або традиційно-вічне в культурі. Проте, в умовах масової культури в ній почала переважати функція приховування негативного в реальності і вираження лише стереотипних уявлень масової свідомості. Для з'ясування причин цього явища розглядається еволюція від образу - до маски-іміджу в культурі ХХ ст., для якої характерне таке явище, як «перемога» виконавця над Автором на тлі переважання характерних для модернізму малих форм у мистецтві. У цьому сенсі, маска-імідж як проекція масової свідомості виражає її ідеалізовані уявлення і приховує реальні проблеми. В результаті аналізу з' ясовано, що як продукти процесу кодування-згортання часу, маски стають чинником інтенсифікації художнього часу у творах. Статичність масок компенсується інтенсивністю сюжетів, динамічні стереотипи, що утворюються, надають часу замкнутості. Третій етап еволюції маски - це перетворення іміджу на маску-бренд, яка стає суттєво більш самостійною, реальною, ніж її носій і має «надприродну» здатність задовольняти бажання, через переважання в масовій культурі процесів міфологізації або «зачаклування» (за Т. Адорно») світу. Сприйняття масок визначається як своєрідне поєднання поклоніння і споживання на тлі сучасного мистецтва як картини масової свідомості.

У останньому підрозділі 4.3. «Культура і гендер: репрезентація «вічно-жіночного» в культурі ХХ століття» розглядається еволюція гендерних, перш за все, жіночих якостей і образів в культурі. Гендеру належить проміжне місце між природою (тілесністю) і культурою, тому в ньому виділяються відповідно: тілесно-родова, інтеграційна і культурно-індивідуальна сторони. Для української (слов'янської) культури характерне переважання першої сторони гендера, через колективістські традиції і сакралізацію Матері-Землі. Протистояння природно-родового і культурного має давню історію і було актуалізовано у філософії поч. ХХ ст. в протилежних позиціях В. Розанова і Н. Бердяєва. Перший наполягає на збереженні і розвиткові жіночих якостей суспільства, що протидіють виникненню війн і насильства, а другий вважає переважання цих якостей основним недоліком, що заважає розвитку, який він визначає як поклоніння перед фактами, силою, Владою і закордоном. Ця гендерна суперечність знімається в юнгіанському психоаналізі у формі тісного взаємозв'язку свідомості і підсвідомості, які виражають чоловічі (архетип «анімуса») і жіночі (архетип «аніми») якості, що уможливює подолання останніми своєї нерозвиненості, вторинності («вічно-бабине» - за М. Бердяєвим), зумовлених наближенням до традиційної, «кореневої» культури.

З метою виявлення еволюції у «вічно-жіночому» виділяються три рівні (іпостасі): дочка ( гетера) - дружина (сестра) - мати (Мати-земля) (за Ж. Дельозом). Переважання певного образу жіночого в культурі свідчить про еволюційні зміни у свідомості суб'єктів. Так, сприйняття жіночого в першій іпостасі (діва, подруга) характерне для початку епохи модернізму (В. Соловйов, С. Булгаков, М. Бердяєв, а раніше Т. Г. Шевченко, Ф. Достоєвський), потім, в другій іпостасі (образи «Прекрасної Пані», «дружини» - у О. Блока), нарешті, третя іпостась жіночого актуалізована в наступний період в творчості М. Горького, пізніше Д. Мережковського (символ «Великої Матері»), а також в творах Г. Ібсена і І. Гете. Ця спрямованість відповідає еволюції модернізму від актуалізації сучасності - до розширення часового горизонту, що включає минуле і майбутнє. Розглядаючи еволюцію жіночого гендера в контексті історичного часу, виділяються три періоди: 1) епоха модернізмуяк переважання найдинамічних першої і другої іпостасей жіночого; 2) традиціоналізм (радянський період) як переважання третьої іпостасі (ідеологеми «Батьківщини-Матері» і «Батька народу»), дегендеризація, інфантильно-нівелююча тенденція; 3) постмодернізм як повернення гендерної ідентичності до найбільш вільній першій іпостасі, посилення гендерних відмінностей в умовах масової культури. На закінчення, відзначається, що названі М. Бердяєвим умови подолання вторинності жіночих якостей виконані лише частково, оскільки залишається залежність від «закордону» (України від Європи), а людини від Влади.

У висновках дисертаційної роботи підбиваються підсумки дослідження, намічаються подальші лінії його розгортання. Аналіз репрезентацій темпоральності в системі культури дозволяє стверджувати, що цілісне пізнання часу можливе тільки в його тісному зв'язку з історико-культурними процесами з урахуванням дії чинників його синхронізації і діахронізації, які додають історичному часу єдності і різноманіття. Це пізнання значною мірою пов'язане з подоланням його зовнішньої новизни в сьогоденні і виявленням його циклічно-повторюваного характеру.

У добу глобалізації поширення простору парадоксальним чином пов'язане з стисненням, інтенсифікацією часу, а його локалізація - навпаки, сприяє збереженню природного плину часу. Продовження цієї тенденції переважання синхронізації над діахронізацією призводить до зменшення різноманіття культурного простору, його масовізації та уніфікації. Крім того, наближення, інтеграція культурних традицій може стати фактором посилення конфліктів і протистоянь у суспільстві. Все це актуалізує другу діахронну сторону часу, яка пов'язана зі збереженням мультикультурного різноманіття і природно-повільного часу, в якому відбувається внутрішня робота свідомості.

Історичний час не зводиться ані до лінійної, ані до циклічно-фатальних його форм, а є їх реальним поєднанням. Історико-культурний процес є потоком хронологічного часу, який постійно змінює свій характер то в бік універсальності, повторності, вічного, то до специфічного, неповторного, природного. Такою же плинною, гнучким має бути свідомість людини для більш глибокого збагнення і використання часу. Обґрунтовано, що час є не лише четвертим виміром простору, а входить до всіх вимірів внутрішнього і зовнішнього просторів людини та її культурного буття.

У дисертації на матеріалі історії сучасної культури й основних її сфер досліджені специфіка і характерні особливості часу. Запроваджений культурно-антропологічний напрям дослідження часу дозволив по-новому розкрити сутність таких важливих проблем, як форми історичного часу, насамперед, у системі культури в її історичних і сучасних вимірах, гендерних якостях і уявлень в культурі, суспільстві і темпоральні характеристики таких важливих явищ, як модернізм, постмодернізм, масова культура на основі аналізу багатоманіття репрезентацій часу в культурі.

Розглядаються джерела та основні аспекти часу: духовно-релігійний, онтологічний (розділення причин і наслідків). В осягненні темпоральності як онтологічної характеристики культури плідним є методологічне розрізнення реалізму і номіналізму в аналізі філософських уявлень про час на основі примату загального або індивідуального, одиничного. Звідси, можна визначити основні параметри дослідження часу: вертикальний (вічність) і горизонтальний (часовість), одночасній і послідовній, хронологічній і топологічній його виміри.

Специфіка темпоральності в матеріальній культурі розглядається на прикладі різного характеру і спрямованісті грошових потіків та дії формули «час - гроші» в демократичних і авторитарних суспільствах. Застосування темпорального підходу дозволило по-новому розкрити специфіку етичної культури на основі аналізу зміни змісту і спрямованості категорії «свобода» в контексті темпоральності ХХ століття, яка має трьохчастинну структуру (модернізм - традиціоналізм - постмодернізм).

Виявлена залежність темпоральних уявлень від різних релігійних конфесій і духовних традицій на основі аналізу західних (християнство) і східних (індуїзм, даосизм) релігій, а також від тривалості часових періодів від миті до вічності, які змінюють свій сенс з негативного на позитивний. Показані зміни в релігійній свідомості на прикладі еволюції християнства і феномену християнського модернізму, що дозволило виявити специфічність темпоральності в духовній культурі.

По-новому розкритий циклічний характер історичного часу на матеріалі європейської культури, мистецтва й окремих їх напрямів, що допомогло виявити феномен зменшення тривалості циклів у процесі еволюції культури. Показаний евристичний потенціал понять «великі» і «малі» форми (стилі) в мистецтві і культурі. Використання філософської методології феноменології і екзистенціалізму уможливило виявити специфіку модернізму, його темпоральні форми й еволюцію, яка мистить три періоди (естетичний, пізнавальний і духовний). Використання психоаналітичної методології (поняття «Едіпів комплекс», настанова, витіснення та ін.) дозволило прояснити спрямованість еволюції, а також внутрішні механізми модерністської свідомості та його основну настанову (парадигму), яка формулюється у формі антиномій, що показано на прикладі протилежності імпресіонізму й експресіонізму.

Застосування філософської методології постмодернізму (Ж. Дельоз, М. Фуко та ін.) дозволило виявити темпоральні форми основних понять цього напряму («розрізнення», порожнеча, симуляція) і зміст основних модусів часу, розкрити його культурні джерела (романтизм, бароко). Вперше показані темпоральні аспекти взаємовідносин тексту і дійсності, а також двох типів часів (Хроноса і Еона). Доведена спільність модернізму і постмодернізму на основі єдиної модерністської настанови, яка еволюціонує впродовж ХХ ст. до розширення часового горизонту й універсалізації. Поглиблено розуміння феномену масової культури на основі аналізу репрезентації маски (двійника), в еволюції якої виділено три етапи: маска-образ - маска-імідж - маска-бренд, виявлени причини кризових явищ у культурі на основі процесів заміщення Автора виконанавцем. Показано значення гендерного підходу для розуміння явищ культури і її еволюції в ХХ ст. на основі зміни уявлень про «вічно-жіночне». На основі виділення трьох рівнів репрезентації «жіночого» в культурі, виявлені основні гендерні суперечності вітчизняної культури (чоловічі - жіночі якості) і виявлени етапи їх еволюції. У цілому, аналіз різноманітних репрезентацій темпоральності в культурі дозволив розкрити специфічність важливих процесів, які відбуваються у різних сферах (матеріальній, духовно-етичній) і напрямах (модернізм, масова культура) системи культури.

Евристична роль і значущість темпоральної (хронотопологічної) методології, полягає в тому, що вона уможливлює розкриття тенденції складних культурних процесів, у яких виділяються три основні компоненти: 1) послідовність, що дозволяє виявити етапи і спрямованість еволюції об'єктів; 2) одночасність, що допомогає виявити спільність, синхронність в існуванні об'єктів, розділених у просторі; 3) темпоральна орієнтація свідомості відповідно до трьох модусів часу і двох його вимірів (вертикальний і горизонтальний), які є істотною характеристикою суб'єкта діяльності. Застосування специфічних якостей часу (універсальність, нейтральність) разом із топологічними якостями (різноманітність, синхронність) сприяє найглибокому, суттєвому розумінню складних явищ сучасного буття.

Багаторівнева структура репрезентацій часу (і простору) в системі культури є свідченням як її саморозвитку, так і здатності до саморефлексії різних проявів часу як на рівнях структур свідомості, явищ, напрямів культури, так і на рівні загально-історичного процесу. Це сприяє встановленню зв'язку між темпоральними орієнтаціями свідомості суб'єктів і характером періодів та напрямів культури.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Монографія

1. Роговский А.М. Формы времени в системе культуры. Философско-антропологический анализ: монография./ А.М. Роговский. - Харьков: ДИВО, 2008. - 216 с.

Публікації в наукових фахових виданнях

2. Роговський О.М. Філософія модернізму: спроба реконструкції.[текст]/О.М. Роговський //Філософська думка. Український науково-теорет. часопис.№ 1-2. - Київ, 1999. - № 1-2. - С. 64 - 74.

3. Роговский А. М. Культура и время: исторические формы развития эстетической культуры/ А.М. Роговский // Вісник Харк. Нац. ун-ту, сер. «Філософські науки. Теорія культури та філософія науки», - Харків: ХНУ, 2000. _ № 465. - С.63-67.

4. Роговский А.М. Искусство и политика в контексте современной массовой культуры /А.М. Роговский //Проблеми особистісної орієнтації педагогічного процесу: Збірка наук. праць. Проблеми сучасного мистецтва і культури. - Харків: ХНПУ, 2000. - С. 63-67.

5. Роговский А.М. Парадоксы гендера: культурно-темпоральный аспект исследования проблемы / А.М. Роговский // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Збірка наук. праць. - Харк. держ. академ. дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2003. - вип. №3-4/2003 - 1-2/2004. - С. 71-74.

6. Роговський О.М. Форми часу в історії культури. Класика і модернізм: в пошуках синтезу/О.М. Роговський // Наук. вісник сер. «Філософія» Хар. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2004. - вип. 16. _ С. 15-19.

7. Роговский А.М. Двуликий гендер: темпорально-психологический аспект исследования проблемы / А.М. Роговский // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Збірка наук. праць, Харк. Держ. академія дизайну і мистецтв. _ Харків: ХДАДМ, 2004. - вип. № 5-6/ 2003 - 3-4/ 2004. - С. 62-64

8. Роговский А.М. Культура как разрешение противоречий / А.М. Роговский // Вісник Хар. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна, сер. «Філософськи науки». - Харків: ХНУ, 2004. - вип. № 615. - С. 82-84.

9. Роговский А.М. Гендер и время: эволюция «вечно-женственного в культуре ХХ века / А.М. Роговский // Філософські періпетії. Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна, сер. «Філософія». - Харків: ХНУ, 2004. - вип. № 638. - С. 211-215.

10. Роговский А.М. Религия и время: культурно-темпоральные аспекты христианского модернизма / А.М. Роговский // Вісник Хар. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна, сер. «Теорія культури і філософія науки». - Харків: ХНУ, 2005 - вип. № 656 /2005. - С. 24-29.

11. Роговский А.М. Формы насилия в культуре: темпорально-психологический аспект/ А.М. Роговский // журнал РАН «Человек» - Москва, 2006. - № 1. _ С.75-84

12. Роговський О.М. Освіта в контексті масової культури: досягнення і недоліки / О.М. Роговський // Науковий вісник сер. «Філософія» Хар. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків:ХНПУ, 2006. - вип. 21. - С. 49-53.

13. Роговський О.М. Антиномії релігійної свідомості: темпоральний аспект/

О.М. Роговський // Науковий вісник сер. «Філософія» Хар. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2007. - вип. 24. - С. 58-62.

14. Роговський О.М. Маскарад Маскульту: еволюція маски / О.М. Роговський // Культура України: Збірник наукових праць, Хар. держ. акад. культури. - Харків: ХДАК, 2008. - вип. 25. - С. 77-87.

15. Роговський О.М. Час як універсальна характеристика людського буття: постанова проблеми/ О.М. Роговський // Науковий вісник сер. «Філософія» Хар. нац. пед ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХПНУ, 2008. - вип. 27. - С. 22-26.

16. Роговський О.М. Онтологія часу: між теперішнім і вічним / О.М. Роговський // Науковий вісник сер. «Філософія» Хар. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2008. - вип. 28. - С. 45-50.

17. Роговський О.М. Темпоральні аспекти міфологічної свідомості /О.М. Роговський // Наукові записки Хар. ун-ту повітряних сил. Соціальна філософія. Психологія. - Харків: ХУПС, 2008. - вип. 2 (31). - С. 53-58.

18. Роговський О.М. Модерністська свідомість: еволюція і антиномі /О.М. Роговський // Науковий вісник сер. «Філософія» Хар. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2008 - вип. 29. - С. 109-114.

19. Роговский А.М. Хронотопология модернизма: в поисках парадигмы / А.М. Роговский // Філософськи періпетії. Вісник Хар. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна сер. «Філософія». - Харків: ХНУ, 2008 - вип. 830/ 2008. - С. 45-50.

20. Роговський О.М. Хронотопологія постмодернізму / О.М. Роговський // Мультиверсум»: Філософський альманах Іститут Філософії НАН України/ Гол. ред. В.В. Лях. - Київ, 2009. - вип. 75. - С. 83-91.

21. Роговский А.М. «Время - деньги»: отношение к деньгам в различных культурах// А.М. Роговский / Журнал Інституту філософії НАН України «Практична філософія». - Київ, 2009. - № 2 (32). - С. 87-95.

22. Роговський О.М. Мистецтво і гроші: в пошуках компромісу// О.М. Роговський / «Мультиверсум»: Філософський альманах Інститут Філософії НАН України/ Гол. ред. В.В. Лях. - Київ, 2009. - вип. 84. - С. 193-202.

23. Роговський О.М. Темпоральні аспекти східних релігій / О.М. Роговський // Науковий вісник сер. «Філософія» Хар. нац. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2010. - вип.31. - С. 69-74.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження

24.Роговский А.М. Искусство и психоанализ: Эдип в европейской культуре ХХ века/ А.М. Роговский // Філософія, соціологія, політологія: Збірка наукових праць. - ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХДПУ, 1998 - вип. 1. - С. 216-223.

25. Роговский А.М. Условия и проблемы формирования открытого общества: организационно-культурный аспект/ О.М. Роговський // Універсум людини: мислення, культура, наука: матеріали науков. конф. пам. проф. О.М. Парнюка НАН України, збірка тез. - Киів, 1994. - С. 25-28.

26. Роговський О.М. Типологія насильства: досвід культурологічного аналізу/ О.М. Роговський //Філософія виживання у системі загальнолюдських цінностей: матеріали. міжвуз. науков. конф. Харківського. мед. ун-та, збірка тез. - Харків: ХДМУ, 1996. - С. 42-44.

27. Роговский А.М. Политика и искусство: новая фаза взаимодействия / А.М. Роговский // Глобализация политики в контексте современной политической культуры: опыт и перспективы вост. Европы: материали межд. научно-практ. конф. ХГУ им. В.Н. Каразина - Харків: ХНУ.- 1996. - С. 85-87.

28. Роговский А.М. Духовное пространство Г.С. Сковороды/ О.М. Роговський // Філософія: класика і сучасність: матеріали ІІІ Міжнарод. Сковородинівських читань. - Харків: ХДУ, 1996. - 114 с. - С. 103-104.

29. Роговский А.М. Формы времени в истории культуры. Классика и модернизм: в поисках синтеза / А.М. Роговский // Перспективы метафизики. Классическая и неклассическая метафизики на рубеже веков: материали. международной конф.// Институт человека РАН - С-П: СПГУ, 1997. - С. 66-69.

30. Роговский А.М. Философия модернизма: от номинализма к новым универсалиям/А.М. Роговский // Язык и культура: 6-я Международная научн. конф.// «Философия языка и культуры», том 1.- Киев. гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. - К:Collegium .- 1998 - С. 113-119.

31. Роговский А.М. Культура как разрешение противоречий / А.М. Роговский // журнал «Collegium» КГУ ИМО им. Т.Г. Шевченко. - К: Collegium .- № 1-2. -1998 - С. 76-85.

32. Роговський О.М. Сучасність та історія: витоки та сутність постмодернізму /О.М. Роговський, А.О. Храбан, Н. В. Шелкова, Н.В. Чеботарьова та ін // Світова та вітчізняна культура. Методичні рекомендації для студетів педагогічного ун-ту, інститутів і кол. - Харків: ХНПУ, 1999 - С. 46-60. ( в співавторстві)

33. Роговский А.М. Культура и деньги: отношение к деньгам в различных культурах./ О.М. Роговський // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність: матеріали ІХ Міжнарод. Сковородинівських читань - Харків: ХНПУ, 2002 - С. 266-268.

34. Роговский А.М. Проблемы свободы: культурно-темпоральный аспект/О.М. Роговський // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії: матеріали Х Міжнарод. Сковородинівських читань. - Харків: ХНУ 2003. - С. 178-181.

35. Роговский А.М. Прогресс свободы в ХХ веке и механизмы его осуществления: культурно-темпоральный аспект / А.М. Роговский // Философия и будущее цивилизации: материалы IV Российского философского конгресса (24-28 мая 2005 г.), том 4.- М: Современные тетради, 2005 - С. 126 - 129.

36. Роговський О.М. Мистецтво і гроші: у пошуках компромісу / О.М. Роговський // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, сер. «філософія».- Харків: ХНПУ, 2009. - вип. № 30 - С. 69-73.

Размещено на Allbest.ru