Східнохристиянська ціннісно-смислова парадигма консервативного мислення в українському бароковому дискурсі XVІ-XVІІІ століть

У підрозділі 3.4. «Православно-католицькі взаємини в трактаті “Унія… 1595 року” А.- І. Потія» вивчається аргументація позиції А.-І. Потія, який вдається до образно-полемічних прийомів, структурує власне розуміння проблеми в парадоксальних співвідносних системах. Концептуалізуючи проблему захисту християнської особистості від загроженості з боку «вовків» А.-І. Потій, як і православні мислителі, акцентує на тому, що елітарна особистість й еліта як верства повинна йти на всі можливі жертви заради порятунку «отари овець Христових» - громади. Мислитель трактує феномен Унії православних з католиками як безпрецедентний в історії спосіб об'єднання християнських конфесій всередині однієї громади заради убезпечення її від руйнування, а особистості від дезорієнтації. Мислитель визнає в своїх, приналежних до християнського українства, опонентах не «чужих», а «своїх». Дискурс християнсько-культурного єднання є буттєвою константою, якій А.-І. Потій згоден служити, терплячи, з християнським смиренням, несправедливі кривди від «своїх», що ними вважає всіх українських католиків та православних.

Важливим положенням трактату є уподібнення новоствореного проекту української громадської християнської згоди до тієї згоди, яка була в християнських громадах в сакралізовану добу минулого. Указується на прагнення А.-І. Потія запропонувати світові, що, на його думку, як і на думку його опонента І. Вишенського, «поєретичився» новий шлях успішного здійснення в українському світоглядному й культурно-історичному дискурсах єднання провідних гілок християнства. Про світову спрямованість ідей А.-І. Потія свідчить й обрання Рима як духовної столиці для устремлінь нових (не конфронтуючих між собою) християн Європи. Зауважується, що реформаторство А.-І. Потія отримало не лише схвалення серед багатьох українців, але й інтелектуальний опір по-традиціоналістському налаштованої спільноти. А.-І. Потій, який здійснював реформи Церкви на засадах сакрального ідеалу раннього християнства і з метою включення її в дискурс нової історії, не знайшов підтримки у тих українських консерваторів, які прагнули збереження традиційного православ'я. Полемічна література, як і релігійно-культурницька діяльність братських шкіл, проте, були єдиними формами несприйняття ідей А.-І. Потія. Таке несприйняття ніколи не переходило у стан озброєного протистояння, що вказує на іманентну християнську толерантність та повагу до іншого в українському суспільстві.

Важливою є й екстраполяція семіосфери культурно-історичного дискурсу «Унії Греків з Костьолом Римським 1595 року» на добу віддалену від часу її появи, розгляд її як форми українського християнсько-культурного передбачення всесвітньої перспективи. Обґрунтовує правомірність даної постановки питання пошук А.-І. Потієм морально-етичного дискурсу іншого, де одним із ідеалів побудови християнської громади на засадах «Унії Греків з Костьолом Римським 1595 року» виступає повернення української Церкви в лоно Вселенської Церкви. Таке повернення є пов'язаним із Римом як сакральною столицею та з концептом Церкви-Царства. На відміну від попередніх «трьох Римів», де домінувала імперська ідея, даний універсум повинен поширюватись на християнський світ впливом феноменальних особистостей і репрезентованої ними духовності, а не завоюванням територій. Нездійсненність даної ідеї в українському Середньовіччі пояснюється автором дисертації неготовністю суспільства до побудови Святоруської Церкви-Царства як особливої державної націокультурної структури, у якій поєдналися б ніби полярні домінанти (Церква-Царство). Важливою є паралель між ідеями А.-І. Потія та концепцією В. Соловйова. Простежується співвіднесеність шукань українського барокового та російського постпросвітницького мислителів. Акцентується на таких позиціях як схоже оцінювання Рима як трансцендентної столиці християнства, Вселенської Церкви, Папи Римського та його ролі в появі нового християнина, заперечення принципу надання переваги етатистському над духовним началом тощо. Егоїзм трактується обома мислителями як спосіб втрати через спричинене гординею осамітнення, особистісної ідентичності. Заперечується абсолютизм Держави («Пана» в термінології А.-І. Потія), який уніфікує індивідуальну свідомість і призводить до втрати особистістю духовно-інтелектуальної унікальності. Ці концепти в добу Постмодерну можуть виступити константами при пошуку відповідей на запити сучасності.

Розділ 4. «Петро Могила як християнська барокова особистість XVIІ ст.» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Феномен духовно-інтелектуального універсуму Петра Могили» проводиться комплексна українознавча паралель між універсумом митрополита та його рецепцією М. Грушевським. Для актуалізації феномену Петра Могили в дискурсі Постмодерну застосовується теорія «великого часу» (М. Бахтін - С. Аверинцев). Вона дозволяє адекватно осмислити індивідуальність митрополита як універсум, що здатний визначати «опорно-динамічні лінії» (С. Аверинцев) культурно-історичного руху. Долання феноменом Петра Могили хронологічних меж у просторі «великого часу» уможливлює сучасне його осмислення як трансцендентного іншого. Оприсутнення української барокової особистості в епоху Постмодерну подається як спосіб розкриття світу ідей історично віддаленої епохи, як акцентування на тих ідеях, що не реалізувались в Середньовіччі. Осмислюються етапи еволюції рецепції феномену П. Могили у ХХ ст. Вони репрезентуються рецепцією митрополита М. Грушевським та постмодерним сприйняттям. Феномен Петра Могили мав кілька точок вияву у «великому часі». При аналізі історико-культурної точки зору на нього автором дисертації пропонується власне бачення феномену П. Могили. Визначення М. Грушевським П. Могили як особистості, що «надовго закрила для потомства… все культурне… українське життя XVІІ віку» є не лише доказом першорядності його феномену, а й указує на присутність у культурно-історичній школі погляду на П. Могилу як на визначального репрезентанта української думки.

П. Могила іманентно трактується М. Грушевським як оприсутнений на світоглядних засадах християнсько-консервативної парадигми в українській елітарній верстві інший. Генеалогічний підхід до П. Могили як до іншого в українській еліті М. Грушевський, згідно з історико-соціальною традицією ХІХ-ХХ століть, подає як базис появи його феномену. Водночас, аналізуючи присутність П. Могили в Середньовіччі М. Грушевський акцентує на соціально-історичних зв'язках, що пов'язували його та його рід із іншими родами української еліти. Це положення є істотним, зважаючи на культурно-історичний контекст як чинник формування й з'яви феноменальної постаті іншого в національному дискурсі. Пропонується, враховуючи традиції історико-соціальної школи вітчизняної гуманітаристики, при вибудові новітнього бачення П. Могили, зважати на те, що не все у ґенезі індивідуальності можна пояснити буттєвими обставинами, не беручи до уваги сферу Духу. Прикладом є еволюція вихованого у традиціях пошани до католицизму і Польщі П. Могили у бік лідерства в національно-православному русі оборони гнаної Церкви і громади. Критеріальною основою обрано осмислення феномену П. Могили із залученням феноменологічних теорій М. Мерло-Понті. Розрізнення кантівської в основі методології М. Грушевського і феноменологічного розуміння особистості в постмодерному дискурсі становить концептуальну одиницю дисертації. У цьому плані окреслюються світоглядна і націокультурна еволюція П. Могили. Перехід майбутнього митрополита зі стану лицарів-оборонців буттєвого християнського простору до стану ченців як оборонців духовного буття нації є для української консервативної ціннісно-смислової парадигми закономірним явищем, яке має в основі вчення І. Вишенського, образні концепти С. Пекаліда, Аноніма, інших філософів українського Бароко. Для П. Могили ця зміна виявилась лише зміною форми захисту особистості й суспільства. Активність П. Могили у розбудові української гнаної православної Церкви розглядається як форма захисту неповторності особистості гнаного іншого й християнської громади.

У концепції розділу наявні застереження щодо поширеної в традиційній соціально-історичній школі версії, згідно з якою П. Могила прийняв чернечий сан з метою здійснення стрімкої кар'єри. Це положення спростовується як всім універсумом буттєвого діарушу П. Могили, так і його особистістю мислителя-аскета. Як християнсько-консервативний мислитель, П. Могила вирізняє низку засад у центрі яких є віра як морально-етична підвалина буття української людини й громади. Серед них автором дисертації виокремлено категорії аскези, мучеництва, нестяжання, які становлять наріжні риси інока як провідної особистості в суспільній еліті. Вимоги до інока та трактування його присутності у світі П. Могилою є концептуально подібними до вимог І. Вишенського. Це дозволяє вести мову про розвиток консервативного погляду в українській християнській бароковій традиції. Готовність інока до мучеництва за світ прямо співвідноситься П. Могилою із Христовим подвигом в ім'я людства. Проводиться також паралель між схожими концептуальними положеннями з трактату А.-І. Потія, ідеями І. Вишенського та даним міркуванням П. Могили.

Суттєвим у консервативному мисленні митрополита є концепт «нестяжання». Він розглядається як форма іманентно притаманного ченцеві зневажання світськими вигодами. Це звільняє його від служіння минущому. Він зосереджується на вдосконаленні чернечої аскези, що має на меті молитовний та настановчий порятунок світу. Універсальна неподільність духовно-філософського та культурно-буттєвого вимірів феномену П. Могили засвідчується тим, що будучи одним з найбагатших аристократів, він зрікся багатства на користь аскези. Цим актом він перевів власну концепцію із духовно-світоглядної у культурно-історичну площину. П.Могила розглядає іночество в системі ідеалів ранньохристиянського братства, де немає матеріально-соціальної градації, яка визначає перевагу одного ченця над іншим. Цей концепт П.Могила наповнив новим змістом, трактуючи як велику християнську громаду все тогочасне українське суспільство, а себе як одного з іноків, який іманентно є новим християнином, який консервативно орієнтується на набутки минулих часів. Це положення аргументується наявністю в християнсько-консервативній спадщині П. Могили ідеї даротворення. Вона єднається із молитовним подвижництвом як способом духовного піклування ченця про світ. Як і святокиївські ченці, П. Могила виступає як автор-творець молитов, проповідей. Вони написані близькою до народної мовою. У дисертації аналізується як знакова для П. Могили проповідь, написана ним на Хрестопоклонну неділю. У ній акцентується на ключових проблемах осмислення себе як християнина-консерватора, власної культурно-історичної та морально-етичної ідентичності. Вирізняються такі базові принципи проповіді як самовідречення, «Дух» як домінанта і «Тіло» як пов'язана з нею сутність, що єднаються в гармонії. Головною умовою їх гармонійного єднання є поборення особистістю усіх пов'язаних зі світом даностей. Гармонія для П. Могили - в аскезі світовідречення, у володінні способом одночасної причетності й уникання світу. Теза П. Могили «запрети ся иного, тогди добре поймеш, што то єст запрети ся себе самого» трактується у дисертації як феноменологічна вказівка на трансцендентність іншого, що зумовлена всепроникненням Святого Духа.

Окреслені положення зумовлюють відсутність у філософії Могили чітких кордонів між власним «я» та іншим. «Іншим-в-собі» в концепції П. Могили, виступає «Тіло» як форма трансценденції світу, що присутня й повсякчас виявляється в духовному обширі ченця. Тіло як «інший-в-собі» весь час виявляє свою іншість стосовно духовної сутності аскета. Саме тому П. Могила рекомендує «не щадити» Тіло на користь Духові. Важливим концептом проповіді є синтетичне єднання «подвигу й праці» у феномені ченця як духовного аристократа. Цей тип єднання репрезентувався у консервативній концепції С. Пекаліда, який як провідну рису родової аристократії визначив звитягу й вміння шляхти «орати поля своїм плугом». Щодо П. Могили таке єднання означає й особистий ідеал служіння гнаній Церкві, заради якого можна увійти в «небезпеченства» (термін П.Могили), які є сенсово близькими до категорій «мучеництва». Як християнин-консерватор П. Могила окреслює також «три цноти» - ключові вимоги до світської особистості - християнина. Це добровільне зречення слави, багатства та «иних маєтностей». Наголошується на тому, що «багатство» слід розглядати не лише в буквальному розумінні, а як надбання світу, що неминуче призводить до змалення духовного обширу людини. Формою «багатства» є «слава» як ззовні нематеріальний, але за змістом близький до «багатства» концепт. Вона так само веде до знеособлення людини, до втрати її унікальної сутності на догоду минущому. Схожим за значенням є концепт збирання «маєтностей», що передбачає як матеріальні так і нематеріальні здобутки. У Постмодерні це міркування барокового мислителя може трактуватись як застереження від ототожнення будь-якого нематеріального явища з явищем духовним. П. Могила висуває важливу християнсько-консервативну тезу. Згідно з нею захистити найбільш загрожені духовно-культурні інститути суспільства (Церкву, школи, а також вдів і сиріт) повинна саме світська людина, а не інок. Ідея домінування християнської моралі в соціумі є цілком логічною в універсумі митрополита. Вона має зміст своєрідної експансії засад іночеського служіння на світську людину. Універсальним образом, що єднає ідеал духовного і світського християнського служіння виступає Хрест.

У підрозділі 4.2. «Світоглядно-образний дискурс “Записної книжки” Петра Могили як відображення авторських аскетичних переконань» подається аналіз «Записної книжки» П. Могили як унікального пам'ятника староукраїнської християнської думки першої половини XVІІ ст. Вивчається історія забуття і віднайдення тексту «Записної книжки» як така, що виразно характеризує стан української суспільності, яка від барокових часів, через постпросвітницькі впливи, пройшла складну еволюцію до новочасного усвідомлення значущості духовно-філософських концептів, наявних у книзі. Як християнсько-консервативний мислитель, що проектує новий етап національної думки, П. Могила наголошує на необхідності осягнення сутності іншого як акту прозріння під впливом сакрального Дива. Диво, як філософська категорія в системі поглядів П. Могили є і особливою функцією, що змінює горизонт сподівань людини, її світобачення, мораль й етику.

Диво знаходиться в іманентній суперечності з Традицією як минущим сакралізованим соціальним універсумом, що ототожнюється у значеннєвому просторі з горизонтом сподівань переважної більшості суспільства. Диво трансформує індивідуальну свідомість, радикально змінюючи її релігійну та культурну природу завдяки власній іманентній сакральності. П. Могила у «Записній книжці» пропонує низку образно-концептуальних одиниць, які засвідчують правомірність звертання до Дива як до способу індивідуального християнсько-консервативного перетворення. Зв'язок рецепції Дива й світоглядного універсуму П. Могили подається автором «Записної книжки» від автора до особистості читача - від особистості реципієнта до автора як духовного наставника суспільства. «Записна книжка» будується на розповідях людей - свідків рятівного Господнього Дива. Необхідною умовою можливості порятунку особистості є її відданість християнській моральності. Особистісність переживання сакрального досвіду в рецептивному полі «Записної книжки» є фактором іманентних духовно-ментальних змін. Концептуально важливим є те, що всі Дива творяться довкола сакрального осердя України - Києво-Печерської Лаври. Образи Христа і Пречистої Діви Марії, становлять моральний орієнтир для українців. П. Могила підкреслює неминущість сакральної кари кривдникам гнаних, адже Захисниками скривджених є Пречиста Діва і Господь. Подається трактування П. Могили як духовно-культурного діяча, чиє подвижництво становило ідеал тріади «лицаря-ченця-наставника». У бароково-постмодерному зрізі розглядається універсум духовної філософії Дару, що була константною в ідеях та практиці П. Могили. У дисертації її дискурс зіставляється з ідеями постмодерного філософа П. Рікера.

У підрозділі 4.3. «Усунення субстанції часу в сакральному просторові барокового духовного тексту і форма авторської організації релігійного наративу в «Записній книжці» Петра Могили» розглядається дискурс Дару у філософському й буттєвому вимірі феномену П. Могили визначається як трансцендентна семіосфера. Вона (Дар без відплати), продукує істотно нову модель особистої моралі християнина, його повернення у світ. Ідея Дару та можливість її застосування для трансформації культурного обширу сьогодення є аргументом на користь правомірності актуалізації універсуму П. Могили в добі Постмодерну. Акцентується на тому, що всі ідеї «Записної книжки» П. Могила послідовно стверджував у власній діяльності. У роботі аналізуються даротворчі дії митрополита (відбудова києворуських храмів, поширення друкарства, заснування Колегіуму тощо).

У підрозділі 4.4. «Універсум Петра Могили» визначено як важливу семіосферу націокультурного відгуку на ініціативи П. Могили образно-концептуальні одиниці барокової літератури у творах, що присвячені митрополиту. З таких позицій аналізується твір «Евфоніа веселобремячая», що містить низку важливих характеристик рецепції діарушу П. Могили в XVІІ ст. Як і у випадку А.-І. Потія, вказується на несприйняття окремими верствами й визначними особистостями українського суспільства XVIІ ст. сміливих за формою, але іманентно консервативних ідей П. Могили. Подається критичний аналіз такого виду рецепції, яка зумовлювалась недостатньою підготованістю громади до сприйняття позірного світоглядного парадоксу, запропонованого митрополитом. Згідно з ним задля збереження одвічної християнської ідентичності слід виробити радикальну за формою культурну стратегію збереження консервативних засад за допомогою активного залучення новітніх здобутків цивілізації. Ідеться про освіту, книгодрукування, широкий спектр гуманітарних знань, нові форми формування християнсько-консервативних пріоритетів духовно-інтелектуальної еліти та особистості як її ключової одиниці тощо. Особливий тип мислення П. Могили є актуальним і в добу Постмодерну.

Розділ 5. «Сміхова культура українського Середньовіччя в ціннісно-смисловій парадигмі християнського консерватизму» базується на дослідженні літератури періоду від XVІ до XVІІІ століть.

У підрозділі 5.1. «Філософське осмислення духовної природи сміху» визначено трактування єдиного потоку полемічної та сатирико-гумористичної літературної спадщини доби Бароко, як таких, що ґрунтуються на стратегії захисту людини від «зваб і спокус». Вона була вперше сформульована І. Вишенським у XVІ ст. Матеріалом для дослідження обрано неаналізовані у дискурсі сучасної гуманітаристики твори, що мають окреслену основу. Базисом аналізу є теорії дослідників сміху як явища культури (А. Бергсон, С. Аверинцев, Л. Махновець, К. Сігов). Відзначається, що сміх слід розглядати як категорію націокультурного буття, яка структурує свідомість довкола визначення істинного і хибного, визначає вектори прогресу. Сміх трактується як спосіб консервативного захисту духовно-інтелектуального простору індивідуальності від експансії, що спрямована на деформацію наріжних диспозицій її буття та розглядається як спосіб утворення рятівного свідомісного припуску між реальністю та іманентним «я» особистості. Комічне за своїми наслідками, відтак, репрезентує сферу серйозного, адже лише за формою відноситься до сміхової культури. Сміх є також явищем трансцендентним.

Недовіра до сакралізації минущого в концепції сміху як духовно-консервативної категорії означає право людини зберігати власну унікальність, зберігати орієнтованість на Божественне начало як трансцендентну основу. Культурна функція сміху постає також як природний руйнівник звичаєвості традиціоналістського, але не консервативного християнського типу. Сміх є очисником особистісної семіосфери від усталених псевдоавторитетів. Український бароковий сміх близький до взірців католицького гумору, що мають на меті захистити людину від хибного розуміння християнської традиції. Водночас цей вид сміху далекий від більшості допросвітницьких, просвітницьких та постпросвітницьких сатиричних жанрів, де ставилося за мету «викрити» не хибне потрактування сакральної традиції, а її трансцендентну сутність. Принцип карнавалізації й гри використовується українськими сатириками як форма культурної травестії. Він вияскравлює неістинність певних категорій, їхню неадекватність як сакральним основам, так і справжнім потребам розвитку людини. Сатира як культурна категорія в українському суспільстві XVІ-XVІІІ століть відігравала близьку роль до ролі братств - стихійно утворюваних інтелектуальних громад, скерованих на захист консервативно-християнських підвалин. Логічним видається також концептуальне порівняння лицарсько-батального та сатирико-гумористичного дискурсів інтелектуального та буттєвого виміру українського життя в добу Бароко. За допомогою низки мовно-сатиричних прийомів досягається ефект зміщення урочистого (сакралізованого буттєвою традицією) начала до сфери побутової звичаєвості. Це звільняє рецепцію від псевдосакрального мислення, уможливлює вільну оцінку явищ. Барокові сатирики послуговувались прийомом десакралізації соціально-матеріалістичної ієрархії. Сатира XVIII ст., співвідноситься як із Святим Письмом, так і з текстами І. Вишенського, Г. Сковороди, що перебував на схожих ідейних позиціях.

У підрозділі 5.2. «Морально-етичні християнські підвалини у сатиричних і гумористичних творах пізнього українського Бароко» розглядаються християнсько-консервативні категорії мислення І. Пастелія, Я. Жоравницького, анонімного автора «Плачу київських монахів», «Прибавку до плачу київських монахів». Вивчається концептуально-образне викриття рис, які суперечать консервативним засадам на матеріалі «Плачу київських монахів» та «Прибавку к Плачу київських монахів». Дана сатира продовжує традицію І.Вишенського і тих українських мислителів, які, уважаючи цю верству провідною, висували до неї високі вимоги. У «Плачі київських монахів» і в «Прибавку до Плачу київських монахів» визначено особливу роль читача. Бароковий автор трактує його як реципієнта духовно-інтелектуальної семіосфери, який здатен змінювати людей, одночасно пізнаючи через текст істинного Себе-для-іншого. Сам-як-інший реалізується у смисловій тріаді разом із інтелектуальною функцією «Себе-в-іншому» та «Себе-для-іншого». У цьому дискурсивному полі знаходиться місце для вироблення власної позиції читача як культурного суб'єкта. При вивченні основних функцій читача у вітчизняному сатиричному бароковому дискурсі застосовуються концепції постмодерних філософів П. Рікера, Е. Левінаса та ін. За допомогою особливої поетики відвертих монологів ченців автор викриває їхній страх перед ідеалом аскетичного життя, прагнення служити не Христу, а мамоні, залежність не від віри в Бога, а від матеріальних статків та влади.

У підрозділі 5.3. «Проблема духовно-творчої ідентичності авторської індивідуальності в українській літературі другої половини ХVІІІ ст.» вивчається барокове авторське засудження еліти не за духом, а за чином. Для звільнення громади від такої провідної верстви анонімний автор пропонує вказаний П. Могилою шлях поширення освіти, духовно-інтелектуальної праці. Справжня ієрархія структурується не у минущій матеріалістичній послідовності, а згідно зі Святим Євангелієм, де найменший володіє істиною або прагне її пізнання. Подане автором сатиричне саморозвінчання «київських монахів» сприймається і як застереження читачеві від надмірної довіри до соціальної ієрархії. Читач як ключова постать цієї гри, за своєю освіченістю і критичним розумом повинен критично ставитись до минущих ідеалів, що мають форму симулякру сакрального начала. У «Прибавку до Плачу київських монахів» є відчутною обережність, викликана острахом перед владною церквою та імперією як привнесеними ззовні константами українського буття кінця XVІІІ ст. Визначається прагнення автора до нового ідеалу Церкви-Царства, що іманентно є наближеним до духовно-консервативного ідеалу, сформульованого українськими аскетами-подвижниками XVІ-XVІІІ століть. Це засвідчує, що наприкінці XVІІІ ст. суто іночеський ідеал збереження християнської особистості став загальним культурним ідеалом, поширився на світосприймання всіх освічених верств українського суспільства.

Висновки

У висновках підсумовуються отримані наукові результати щодо мети і завдання дослідження та обґрунтовуються перспективи подальшого опрацювання теми:

- доведено, що барокова східнохристиянська консервативна ціннісно-смислова парадигма становить особливу філософську домінанту, у якій зосереджено важливі для розуміння сутності національного християнського світобачення концептуальні диспозиції, які пов'язуються із осмисленням проблем особистості, світу, природи еліти й елітарності, принципів консервативного збереження одвічних засад буття громади, дискурсу згоди та поваги до іншого тощо;

- виявлено, що ключову роль у творенні засад українського християнського консерватизму відіграли феноменальні постаті духовних мислителів барокової пори - І. Вишенського, А.-І. Потія, П. Могили, які з різних позицій структурували власне бачення засад українського консерватизму;

- з'ясовано розуміння провідних принципів християнського консерватизму та його актуалізації у світі ідей І. Вишенського, серед яких особливу роль відіграють ідеї аскетичного слідування особистості й громади ранньохристиянському ідеалові, естетичний ідеал духовної краси, теоретичне розроблення засад універсальної книги для всіх християн «Соборника», принципів соборності та соборноправності як філософських універсалій, що втілюють ідеал релігійної та громадянської згоди;

- доведено, що ідеал Церкви-Царства та поєднаний з ним пошук духовно-громадської згоди становив значущу одиницю християнсько-консервативної парадигми, що виявилась у світі ідей таких українських мислителів як А.-І. Потій та П. Могила;

- встановлено, що барокова християнсько-консервативна парадигма була своєрідним способом захисту національної самоідентифікації від інокультурних впливів. Християнсько-консервативний чинник, що виявлявся у провідних способах національного світоосягнення, а також близькі до нього типи духовно-філософського мислення, зумовив появу й тривалу наявність у гуманітарному просторові Європи ХVIІІ-ХХ століть альтернативної постпросвітницькій добі української світоглядної системи, яка базувалась на одвічних, консервативно збережених духовних засадах. Цей спосіб мислення містить ознаки українського консервативного духовного філософування. Відкриття і обґрунтування його домінант становить питому частину дослідження;

- вивчено риси християнсько-консервативної ціннісно-смислової парадигми у світському лицарсько-батальному дискурсі барокової поезії, окреслено специфічні способи оприявнення її філософем у образних структурах творів, осмислено духовно-філософські диспозиції каяття, прощення, згоди як органічні для барокового консерватизму. Зокрема на прикладі ідейного світу творів Аноніма та С. Пекаліда виокремлено світоглядні домінанти світського розуміння консервативної згоди, яке орієнтоване на ранньохристиянський духовний ідеал;

- проаналізовано базисні диспозиції «Унії Греків з Костьолом Римським…1595 року» А.-І. Потія, виявлено провідні ознаки християнсько-консервативної парадигми, зокрема з'ясовано концептуальне бачення А.-І. Потієм проблеми елітарності, ієрархії та ієрархічності як церковних установлень, в універсумі ідей мислителя розрізнено диспозиції «свій», «чужий», «інший»;

- досліджено паралель між світоглядними концептами, які наявні у творчості А.-І. Потія та ідеями В. Соловйова. Акцентовано на тому, що спорідненість ідейних світів мислителів, не зважаючи на відстань століть, є очевидною завдяки зв'язку, зокрема і через ідеї українського мислителя П. Юркевича - вчителя В. Соловйова - української християнсько-консервативної парадигми та російського християнського філософствування у царині розуміння особистості, світоустрою, громадського життя;

- осмислено духовно-філософські універсалії дару, даротворення, розуміння іншого, семіосферу співвіднесення сакрального Дива і Традиції, принципи реформування освіти на християнських засадах як базисні для консервативного світогляду митрополита Могили;

- проаналізовано розуміння барокового феномену іншого та іншості, а також визначено важливість його актуалізації у постмодерному контексті;

- концептуалізовано співвіднесення духовно-творчого та ідейно-буттєвого універсумів П. Могили, доведено їх єдність в феномені митрополита;

- розглянуто особливості втілення християнсько-консервативної парадигми у формах гумористично-сатиричної образності пізнього українського Бароко.

Важливим аспектом підсумкових положень є органічна присутність загальної проблематики роботи у всьому комплексі українознавчих аспектів вивчення світоглядних систем української християнської думки, в загальній системі дослідження історії вітчизняних ідей, а також у колі перспективних концепцій європейської гуманітарної науки.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

Монографії:

1. Ямчук П. М. Християнський консерватизм: дух, епоха, людина / П.М. Ямчук. - Луцьк: ВМА “Терен”, 2005. - 320 с.

2. Ямчук П. М. Український світогляд в радянську добу. історико-філософський аспект / П.М. Ямчук - Умань: АЛМІ, 2006. - 96 с.

3. Ямчук П. М. Бароковий універсум Івана Мазепи: культурний аспект / П.М. Ямчук. - Одеса: Букаєв Вадим Вікторович, 2008. - 97 с.

Рецензії

1. Коцюбинська М. Х Актуалізувати скарби консерватизму / М. Х. Коцюбинська // Наша віра. - 2003. - №8. - С.4.

2. Коцюбинська М.Х. Актуалізувати духовні скарби минувшини / М. Х. Коцюбинська // Слово і час. - 2003. - №12.- С.75-76.

3. Коцюбинська М. Х. Павло Ямчук «Християнський консерватизм: дух, епоха, людина» // М. Х. Коцюбинська //Дух і Літера. - 2007. - №17-18. - С. 537.

4. Сверстюк Є. О. Виступ на презентації книжки Павла Ямчука / Є.О. Сверстюк // Наша віра. - 2005. - №11. - С. 7.

5. Марусенко П. М. “Духовне золото” Сковороди в світлі постмодерністського дослідження/ П.М. Марусенко // Дзеркало тижня. - №45. - 2005. - 19 листопада.

6. Ситько О. М. Людина Бароко у філософській та літературознавчій інтерпретації доби Постмодерну / О. М. Ситько // Історико-літературний журнал. - Одеса, 2006. - №12. - С. 224-227.

Статті в наукових фахових виданнях

1. Ямчук П.М. Український християнсько-консервативний універсум в добу радикального постпросвітництва: духовно-ідейні домінанти другого Всеукраїнського православного Собору УАПЦ / П.М. Ямчук// Україна і Ватикан. Серія збірників наук. праць. - 2008. - Вип. №1. - С. 443 - 452.

2. Ямчук П.М. Проблема добірної людини та її відображення в духовно-аскетичному кредо Івана Вишенського / П.М.Ямчук // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - 2008. - Вип. №17(30). - С. 237 - 244.

3. Ямчук П.М. Етнорелігійні аспекти творчої спадщини Івана Вишенського в контексті конфесійного багатоманіття сучасної України / П.М. Ямчук // Релігійна свобода. - 2008. - №13. - С.151 - 155.

4. Ямчук П.М. Семіосфера сакрального дива та проблема іншого в «Записній книжці» Петра Могили / П.М. Ямчук // Філософські обрії. Мультиверсум. - 2008. - №19- С.183-195.

5. Ямчук П.М. Митрополит Могила: кілька думок про формування феномену індивідуальності та її вплив на духовну самоідентифікацію українців / Ямчук П.М. // Релігія та соціум. - 2008. - №1. - С.23 - 28.

6. Ямчук П.М. Релігійно-філософські домінанти оповідання про потопаючих Петра Могили та середньовічно-бароковий контекст /П.М. Ямчук // Українське релігієзнавство. - 2008. - №45. - С. 151 - 159.

7. Ямчук П.М. Оповідання Петра Могили «про дивного старця Григорія Межигірського»: репрезентація домінант релігійної філософії українського Середньовіччя та Бароко /П.М. Ямчук // Українське релігієзнавство. - 2008. - №47. - С. 221 - 231.

8. Ямчук П.М. «Унія Греків з костьолом Римським 1595 року» А.-І. Потія як спроба формування духовно-морального виміру християнської особистості й світу в українському Середньовіччі /П.М. Ямчук // Наука. Релігія. Суспільство. - 2008. - №2. - С. 225 - 231.

9. Ямчук П.М. Релігійна філософія А.-І. Потія та універсум християнської віри в ХІХ та ХХ столітті /П.М.Ямчук // Наука. Релігія. Суспільство. - 2008. - №3. - С. 150 - 155.

10. Ямчук П.М. Духовно-консервативний феномен Григорія Сковороди та реальність українського необароко у контексті відродження християнської індивідуальності / П.М. Ямчук // Українське релігієзнавство. - 2005. - №2. - С. 121 - 133.

11. Ямчук П.М. Християнська концепція еліти Петра Могили і сучасні процеси релігійного відродження /П.М.Ямчук // Релігійна свобода. - 2009. - №14. - С. 178 - 183.

12. Ямчук П.М. Філософська концепція сміху та його християнсько-консервативна природа в українському бароко / П.М. Ямчук // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - 2009. - Вип. №19 (32). - С. 90 - 96.

13. Ямчук П.М. Постпросветительская трансдискурсивная ситуация и консервативная интерпретация духовного идеала барокковой эпохи в украинской словесной культуре ХХ столетия / П.М. Ямчук // Mlodziez akademicka wobec wyzwan wspolczesnosci. Nauki humanistyczne. - Siedlce, 2006. - S. 115-125.

14. Ямчук П.М. Братські школи та їхня роль у формуванні релігійно-духовного світогляду українців доби Пізнього Середньовіччя та Бароко / П.М. Ямчук // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - №1. - С.134-140.

15. Ямчук П.М. Релігійно-філософські християнські домінанти «Записної книжки» Петра Могили /П.М. Ямчук // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - №2. - С. 207 - 214.

16. Ямчук П.М. Духовно-релігійна індивідуальність митрополита Петра Могили та її вплив на сучасні релігійно-національні процеси в Україні / П.М. Ямчук //Українське релігієзнавство. - 2009. - №49. - С. 183 - 192.

17. Ямчук П.М. Християнська концепція еліти в «записній книжці» Петра Могили / П.М. Ямчук // Перспективи. - 2008. - №4 (44). - С. 128 - 133.

18. Ямчук П.М. Релігійно-філософські домінанти ідейного світу християнського консерватизму в «Пісні Пастелія» І. Пастелія / П.М.Ямчук // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - №3. - С. 218 - 224.

19. Ямчук П.М. Ідеал релігійного консерватизму в добу Середньовіччя у східній та західній рецепціях: Лі Бо та Іван Вишенський /П.М.Ямчук // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - №4 - С. 179 - 185.

20. Ямчук П.М. Світогляд і буття ХХ століття та їх християнсько-консервативна альтернатива в європейській літературі: Олесь Гончар і Діно Буццаті /П.М.Ямчук // Україна і Ватикан. Серія збірників наукових праць. - 2009. - Вип.2 - С. 181 - 191.

Закордонні публікації:

1. Ямчук П. Белорусское Средневековье: восприятие в восточнославянских культурах ХХІ столетия и рецепционная семиосфера повести В. Караткевича “Дикая охота короля Стаха”/ П. Ямчук // Русско-белорусское культурное взаимодействие: Материалы Междунар. науч. конф. - Брест, 2004. - С. 192 - 196.

2. Ямчук П.М. Феномен Адама-Іпатія Потія: єдність ментально-християнського контексту білоруської та української культур в добу Бароко /П.М.Ямчук // Беларуска-польска-украінскае памежжа : Материалы Междунар. науч. конф. - Брест, 2004. - С. 34 - 38.

3. Ямчук П.М. Феномен Михаила Лермонтова как альтернатива постпросветительской идеологии и предтеча эстетики модернизма / П.М.Ямчук // Творчество М. Ю. Лермонтова и современный литературный процесс: Материалы Междунар. науч. конф. - Брест, 2005. - С. 42 - 45.

4. Ямчук П.М. Диалоги об Акунине: мифологизированный ренесанс ХІХ века в эстетике ХХІ столетия. Несколько замечаний о возвращении “золотого века” русской словесности в постмодернизм / П.М. Ямчук // Творчество М. Ю. Лермонтова и современный литературный процесс: Материалы Междунар. науч. конф. - Брест, 2005. - С. 190 - 196.

5. Ямчук П.М. К вопросу о внедрении некоторых постмодерных теорий и методологических практик в процесс вузовского формирования профессионального читателя / П.М. Ямчук // Традыцыйнае і наватарскае у выкладанні літаратуры у школе и ВНУ: Матеріалы Міжнар. навук. канф. Брэст, 2002. - С. 88 - 90.

6. Ямчук П.М. Просветительская идеология и христианский консервативный идеал в зеркале русской литературы ХХ века / П.М. Ямчук // Вестник Брестского государственного технического университета. - 2006. - №6. - С. 156 - 158.

7. Ямчук П.М. Христианские идеи Н. В. Гоголя и Ф. М. Достоевского в контексте украинско-белорусской барокковой традиции и восточнославянских философско-исторических реалий / П.М. Ямчук // Мировой литературный процесс: автор - жанр - стиль: Сб. науч. тр. - Брест, 2009. - С. 14 - 19.

Інші публікації українознавчої тематики:

1. Ямчук П.М. Ідеал прогресивного консерватизму в українській бароковій літературі XVI-XVIІ ст. / П.М. Ямчук // Матеріали ІV Конгресу Міжнародної Асоціації Україністів. т. №1. - К., 2000. - С. 146 - 154.

2. Ямчук П.М. Чи існує в романі-антиутопії В. Винниченка “Сонячна машина” філософія світоглядного консерватизму? / П.М. Ямчук // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. - 2000. - Вип. 27. - С. 59 - 62.

3. Ямчук П.М. Поетика діалогу й консервативне світобачення у “Суперечці біса з Варсавою” Г. Сковороди / П.М. Ямчук // Історико-літературний журнал. - Одеса, 2000. - №5. - С. 35-39.

4. Ямчук П.М. Діалогічна єдність консервативного світобачення митця і барокової “поетики відкритого твору” в літературі XVI-XVII століть / П. М. Ямчук // Історико-літературний журнал. - Одеса, 2002. - №8. - С. 72 - 84.

5. Ямчук П.М. Потреба духовних аристократів / П.М. Ямчук // Наша віра. - 2003. - №8-С.4-5.

6. Ямчук П.М. Українські духовні перспективи / П.М. Ямчук // Наша віра. - 2005.- №1-С. 8-9.

7. Ямчук П.М. К вопросу о взаимодействии основных типов христианского мировоззрения от эпохи Барокко до Постмодерна в украинском мировосприятии / П.М. Ямчук // Философия и теология - толерантный диалог в системе культур: Материалы Междунар. симпозиума. - Одесса, 2004. - С. 61 - 67.

8. Ямчук П.М. Християнсько-консервативний світогляд українців: декілька зауваг до постановки проблеми / П.М. Ямчук // Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть: Матеріали III Міжнар. науково-теоретичної конф. - Тернопіль, 2005. - С. 55-58.

9. Ямчук П.М. Духовно-консервативні візії в поезії Т.Мельничука / П.М. Ямчук //Історико-літературний журнал. - Одеса, 2005. - №11 - С. 184 - 194.

10. Ямчук П.М. Феномен України і перспективи світової цивілізації/ П.М. Ямчук // Наша віра. - 2005. - №12 - С. 4 - 5.

11. Ямчук П.М. Християнський консерватизм і модель побудови українського громадянського суспільства/ П.М. Ямчук // Матеріали ІХ Всеукраїнської конференції «Гідність, солідарність, субсидіарність: до громадянського суспільства в Україні». - Львів, 2007. - С. 22 - 35.

12. Ямчук П.М. Християнсько-консервативна домінанта в добі постмодерну як спосіб соціального порятунку індивідуальності / П.М. Ямчук // Наука и религия в духовном возрождении общества: Сборник докладов междунар. научной конф. В 2-х томах. Т.1. - Одесса, 2007. - С. 201 - 212.

13. Ямчук П.М. Феномен «долання страху» як акту прощання з химерними ілюзіями та його місце в контексті християнсько-соціальної філософії доби постмодерну / П.М. Ямчук // Наука и религия в духовном возрождении общества: Сборник докладов междунар. научной конф. В 2-х томах. Т.2. - Одесса, 2007. - С. 154 - 159.

14. Ямчук П.М. Феномен Гоголя: мовний і культурний аспекти в семіосфері українського консервативно-духовного мислення /П.М. Ямчук // Література та культура Полісся. Серія: історія - Ніжин, 2008. - Вип. 44. - С. 24 - 35.

15. Ямчук П.М. Українська християнсько-консервативна ідея в контексті побудови демократичної держави / П.М. Ямчук // Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави:: Матеріали Міжнар. науково-практичної конференції. - Одеса: ОДУВС, 2009. - С. 80 - 81.

16. Ямчук П.М. Християнський консерватизм як ідеологія новітньої України: державотворчий і правовий аспекти /П.М. Ямчук // Релігії і сучасні ідеології: інтеграція або протистояння: Матеріали Міжнар. науково-практичної конф. - Донецьк, 2009. - С. 437 - 442.

Анотація

Ямчук П.М. Східнохристиянська ціннісно-смислова парадигма консервативного мислення в українському бароковому дискурсі XVІ-XVІІІ століть. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство (філософські науки). - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - Київ - 2010.

Дисертація присвячена осмисленню східнохристиянської ціннісно-смислової парадигми консервативного мислення та її реалізації в українському бароковому дискурсі XVІ-XVІІІ століть. Дана парадигма вивчається у наступних ключових вимірах. Висвітлюється бачення українськими філософами духовно-культурних засад елітарної особистості в світі та диференціації її визначальних рис, аналізується присутність універсальної особистості в українському дискурсі XVІ-XVІІІ століть, як трансцендентний феномен. Досліджується ідеал соборноправності як визначальний для національної духовної та буттєвої семіосфери, лицарсько-батальний дискурс у літературі XVIІ ст., окреслюються його наріжні філософські концепти. Проаналізовано християнський дискурс згоди в ідеях А.-І. Потія та його актуальність для культурно-філософського дискурсу сьогодення. Аналізується постать Петра Могили як християнський культурний феномен XVIІ ст. та його присутність в українській трансценденції. Досліджуються домінанти сатиричного барокового дискурсу, його стратегія консервативного захисту особистості й громади від духовної руйнації.

Ключові слова: українська християнська ціннісно-смислова парадигма, особистість, еліта, універсум, феномен, дискурс, Бароко, культура.

Аннотация

Ямчук П. Н. Восточнохристианская ценностно-смысловая парадигма консервативного мышления в украинском барокковом дискурсе XVI-XVIII веков. Рукопись

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.12 - украиноведение (философские науки). - Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко. - Киев - 2010.

Диссертация посвящена изучению восточнохристианской ценностно-смысловой парадигмы консервативного мышления, типов ее культурно-исторической реализации в эпоху украинского Бароко. Рассматриваются проблемы элиты украинского общества, типов ее формирования и реализации, становления и развития украинского христианского консерватизма как культурной концепции на протяжении XVI-XVIII веков. Изучаются способы организации духовного, морально-этического мировоззренческого устройства, основанного на идеях верности идеалам раннего христианства и их экстраполяции в интеллектуальное и бытийное пространство как национального бароккового так и общецизивилизационного дискурса. Уделено внимание идеям соборноправности как ключевым в отечественном духовном и бытийном универсумах. Обращено внимание на феноменальные личностные единицы украинского миропонимания. Дискурс философии И. Вышенского является отдельной концептуальной единицей осмысления украинского консервативного универсума. В частности, речь идет об аскетическом способе присутствия мыслителя как универсальной элитарной единицы в мире, о способе интеллектуально-бытийной сопричастности феноменальной личности и общества, о христианском культурном украинском типе бытия в глобальном понимании.

В диссертации в контексте осмысления украинского понимания восточнохристианской консервативной ценностно-смысловой парадигмы анализируются ряд малоизученных произведений XVI-XVIII в., в которых концептуализировались проблемы элитарной личности, ее всесторонней реализации на морально-этической основе христианства. Отмечается, что общественная мысль данной эпохи, отраженная в этих произведениях не утратила актуальности и поныне, а многие ее концепты могут послужить для построения новых культурных и общецивилизационных отношений в будущем. В качестве одной из вероятных моделей рассматривается представленный в трактате А.-И. Потия “Уния Греков с Костелом Римским” дискурс согласия. В работе также уделено внимание созвучию идей А.-И. Потия и российского философа В.Соловьева в области осмысления феноменов христианской индивидуальности и мира.

В качестве ключевой константы исследования анализируется феномен христианской индивидуальности Петра Могилы и его взаимодействие с культурной средой как XVIІ века, так и иных эпох. Отмечается, что феномен Петра Могилы следует рассматривать в единстве украинского философского, культурологического, бытийного и словесно-образного измерений. Христианско-консервативная основа философии и морально-этических воззрений митрополита анализируется при помощи изучения ключевых концептов его проповедей и семиосферы “Записной книжки”. Исследуются типы и формы влияния феномена П.Могилы на Постмодерн, способы актуализации в современности его духовно-философского наследия. В заключительном разделе диссертации обращено внимание на украинскую сатиру XVIII в. как способ защиты личности как культурного феномена от разрушений и деформации. Анализируется христианско-консервативная основа мировоззрения украинских сатириков данной эпохи, ее связь с идеями И. Вышенского, П.Могилы, Г. Сковороды.

Ключевые слова: украинская христианско-консервативная ценностно-смысловая парадигма, личность, элита, универсум, феномен, дискурс, Бароко, культура.

Summary

Yamchuk P.M. Oriental-christian value-ideational paradigm of conservative thinking in the Ukrainian baroque discourse of XVI-XVIII centuries. Manuscript.

Thesis for the degree of Doctor of Philosophy, Specialty 09.00.12 - Ukrainian studies.- Kiev National University. Taras Shevchenko. - Kiev 2010.

The thesis is devoted to understanding of oriental-Christian value-semantic paradigm of conservative thinking and its implementation into Ukrainian baroque discourse of the sixteenth-eighteenth centuries. This paradigm is studied in key dimensions. It is clarified the vision of Ukrainian philosophers of spiritual and cultural foundations of an elite person in the world and the differentiation of its defining features, analysis of the universal presence of personality in Ukrainian discourse in sixteenth-eighteenth centuries. The author analyzes the phenomenon of church unity as crucial for national spiritual and existential semi-sphere, knightly battle-discourse in the literature of XVII century, it is outlined its philosophical concepts. The Christian discourse of agreement in A.-I. Potii' ideas is analyzed and its relevance to the cultural and philosophical discourse of today. It is analyzes the figure of Peter Mogila as the Christian cultural phenomenon of XVII century and its presence in the Ukrainian total implementation. It is defined the dominant discourse of satirical baroque, its conservative strategy of protection of individual and community spiritual ruin.

Keywords: Ukrainian Christian values and semantic paradigm, personality, elite universe, phenomenon, discourse, Baroque, culture.

Размещено на Allbest.ru