Ціннісний вимір антропологічних смислів класичної і некласичної метафізики

У підрозділі 3.5. «Екзистенційна модель метафізичного дослідження «сущого» досліджено метафізичність ірраціоналізму, в контексті якого формується екзистенціальна філософія. В екзистенціалізмі був правильно і чітко «схоплений» онтологічний момент: людське буття має низку важливих переваг порівняно з іншими видами буття. По-перше, воно репрезентує собою буття найочевидніше і найближче, оскільки пов'язане безпосередньо з життям нашої свідомості. По-друге, буття екзистенції в його істотних рисах може бути кероване і змінюване. По-третє, всі види буття дані людині лише крізь призму її екзистенції. Вона - значуща умова залучення і до природного, і до соціального буття, і до чужої екзистенції, і до трансценденції. Людина завжди «вкарбовує» у світ структури своєї суб'єктивності й не має справу із «чистим» зовнішнім буттям як таким. Людське буття первинне й фундаментальне, тому воно єдине і заслуговує на філософську увагу - ключова теза всієї метафізики екзистенціального типу.

Онтологічні дослідження екзистенції, зазначає дисертант, можуть розгортатися в різних напрямах. Акцент уваги можна зробити або на здатності людського буття активно формувати власну сутність, вибудовувати себе в світі («існування випереджає сутність» - Ж.-П. Сартр), або на вільній творчості людини, яка створює світ культури і долає її «об'єктивовані форми» (М. Бердяєв), або на перманентній свободі дії, комунікації, трансцеденції (К. Ясперс), або на первісному досвіді «переживання тілесності», що «задає» всю подальшу картину світу людини (Г. Марсель, М. Мерло-Понті) та ін. У всіх варіантах саме людське буття (рефлексивне або дорефлексивне, дійсне або недійсне) виявляється першочергово важливим. Усі раціональні картини природи, суспільства, іншої людини починаються і закінчуються в екзистенції. Людське буття первісне та фундаментальне, тому воно єдине і заслуговує на філософський інтерес - ось ключова теза всіх онтологій екзистенційного типу. Міркування ж про світ, суспільство і Бога без урахування цієї фундаментальності є стара, мертва метафізика, що загрожує вільному та творчому людському буттю.

У четвертому розділі «Метафізичний зміст аксіологічних параметрів буття» досліджено ціннісний аспект некласичної метафізики. Цінності постають трансцендентальними актами, слугуючи наочним підтвердженням існування реальності як дійсного буття.

У підрозділі 4.1. «Сутність і смисл поняття «цінність» зазначається, що в кожному філософському вченні цінності розуміються неоднаково, оскільки різні відправні постулати і джерела. Цінністю, з погляду загального підходу, є все те, в ім'я чого людина живе, в ім'я чого існує і бореться.

Цінність має всезагальний характер для суспільного й екзистенційного, індивідуального життя. Кожній культурі притаманні загальні ознаки, й одночасно вона строго індивідуальна. Людина, перебуваючи в системі певної культури, одержує цінності відповідно до вимог її розвитку. В такому випадку цінності - це те, що має свою символічну форму в діях, учинках, предметах, діяльності. У некласичних метафізичних концепціях цінності не є власним творінням людини: вони або надані первісно, або нав'язуються культурою.

Поліфонія підходів до проблеми цінностей, наголошує дисертант, виявляє метафізичний зміст цього поняття, що особливо простежується в протистоянні опозицій. Один полюс - цінністю є об'єкт, предмет, поняття, котрі є цінністю самі собою, інший - значущість цінностей для суб'єкта, задоволення його потреб.

Аксіологічне відношення до буття, на відміну від онтологічного та гносеологічного полягає в тому, що передбачає відповіді на питання про сенс існування речей і явищ та їхньої важливості для існування людини в світі. Ціннісне відношення до світу визначає основну конфігурацію життєвого світу людини - динамічний порядок її прагнень, симпатій, антипатій, любові й ненависті. Вагома характеристика ціннісного буття - свобода, яка є можливістю вибору та самовизначення. Свобода - це та метафізична цінність для людини, котра визначає можливість усіх інших цінностей. У більшості випадків свобода є неусвідомлювана, прихована у несвідомому цінність, яка має глибинний, метафізичний смисл і поки вона є, людина не втрачає соціальних якостей.

У підрозділі 4.2. «Онтологія цінностей у контексті істини» звернена увага на те, що завдяки філософській рефлексії аксіологічний вимір буття виокремлюється від онтологічного та гносеологічного. За онтологічного аспекту осягнення предмета приходимо до його безпосереднього освоєння. У межах сучасного наукового пізнання, яке в метафізичному сенсі перейшло до постнекласичної раціональності, цінності постали на першому плані. Саме наукова раціональність та її пошук мають безумовну цінність для вченого і суспільства загалом, втілюючи дух інтелектуальної відкритості й активність розуму.

Завдяки істинному знанню, зауважує автор, ми осягаємо істотні властивості й закономірності буття, розумне узгодження з котрими забезпечує успіх у нашій практичній діяльності. За допомогою цінностей реалізується інший аспект свободи - можливість вільної зміни людиною світу й самої себе відповідно до існуючих уявлень про добро та красу. Цінності постають метафізичними ідеально-еталонними спонуканнями, цілями й нормами діяльності людини, відповідно до яких вона оцінює (виражає своє суб'єктивне відношення), а також практично перетворює себе й світ. Ця обставина можлива у зв'язку з осмисленням аксіологічно зумовлених трансцендентальних активностей людини. Перехід до нових цінностей імпліцитно приводить до неусвідомленої зміни метафізичних смислів. Така метафізична визначеність має потребу в подальшій артикуляції у вигляді філософського дискурсу. Внаслідок цього світ істинних цінностей і гармонічне ціннісне, буття у світі, з одного боку, унеможливлюють пригнічення свободи волі людини; а з іншого - мають на увазі опору не лише на розум, а й на життєвий досвід і ціннісну інтуїцію.

У підрозділі 4.3. - «Метафізичні функції цінностей у парадигмі соціокультурного життя» зазначається, що метафізична сутність цінностей обумовлює їх нефункціональне призначення. Без визнання такої сутності неможливі акти цілепокладання, котрі становлять основу людського існування. Визначення цілей обумовлюється конкретним статусом індивіда в суспільстві, що утворює фон певної «шкали цінностей».

Низку ціннісно-цільових установок людина засвоює в процесі соціалізації. Соціальну мету необхідно відрізняти від утопії, заснованої на хибних онтометафізичних позиціях. У цьому аспекті, наголошує дисертант, має факт трансцендентування, пов'язаного з поняттями «свідомість» і «моральне зусилля». Адже духовна практика - це фундаментальний антропологічний феномен, який полягає, окрім усього, в прагненні до «інобуття». Завдяки системі цінностей людина здатна не лише планувати свою майбутню діяльність і активно змінювати світ, а й реально оцінювати себе і оточуючих, що в кінцевому підсумку, як засвідчує історія метафізики, приводить до системи нових метафізичних цінностей.

Важлива та обставина, що кожен індивід одночасно введений у значну кількість соціальних спільностей різного масштабу. Ціннісні системи усіх цих груп не збігаються. Залежно від цього будуть вагомими передусім або загальнолюдські, «вічні» метафізичні цінності (істина, краса, справедливість), або конкретно-історичні цінності (рівність, демократія, державність), або цінності референтних груп (успіх, багатство, майстерність та ін.). Суспільна діяльність буде лише тоді продуктивною, зазначається в дисертації, коли творчий процес здійснюватилиться в ім'я справжніх і гуманітарних цінностей. Процес соціалізації - це засвоєння правових, моральних, релігійних, політичних цінностей через систему соціальних інститутів. Коло цих питань належить до компетенції прикладної аксіології, невіддільної від педагогіки, соціології, філософії освіти. Цінності виконують винятково вагомі функції в існуванні окремого індивіда та суспільства загалом.

У підрозділі 4.4. - «Аксіологічна рефлексія у самовизначенні суб'єкта пізнання» досліджено ціннісні аспекти буття, які формуються в світогляді й свідомості особистості різними способами та методами. Метафізична рефлексія над ціннісними основами буття людини най частіше здійснюється в суспільстві у ситуації ціннісної кризи. Ця обставина дає змогу стверджувати про існування цінностей у структурі світогляду особистості. В такому аспекті цінність є характеристикою того об'єкта або способу поведінки, котрі обґрунтовані з погляду певних стандартів або критеріїв. Важливим є те, що роль цінностей пов'язана зі самим фактом інтелектуального життя й світоглядної само- визначеності людини в світі. Так, справедливість, котра повинна подолати ціннісну кризу, існує остільки, оскільки вона усвідомлюється як справедливість. У цілісному суспільстві така система виявляє себе через низку компромісів, що допомагають забезпечити баланс бажань, зберегти загальний ресурс і неможливість його використання без істотного обмеження взаємних претензій. У суспільстві з різко суперечливими інтересами досягнення справедливості здійснюється завдяки виробленню особливої стратегії з ціннісними орієнтирами.

Тривалість і гострота суспільної кризи обумовлює виникнення ціннісної рефлексії, в зв'язку з чим аксіологія заявляє про свої теоретичні права і більш питому вагу в контексті етичних, естетичних, правових, політичних стратегій. Цінності є продовженням ідеального, «в-собі-буття» чистих сутностей. Ціннісна рефлексія особистості може здійснюватися нею з різним ступенем ґрунтовності й глибини, починаючи і з звичайних переживань і закінчуючи найглибшими духовними потрясіннями в бутті особистості, котрі мають не лише індивідуальне, але й важливе суспільне значення.

У підрозділі 4.5. - «Параметри аксіології в інноваціях наукового пізнання» досліджено осмисленість ціннісного виміру знання. Утрата вищих смислів, які визначаються за допомогою метафізичної рефлексії, приводить до знецінення знання. Що розвинутішими за суб'єктивним смислом стають цінності, то більше кожна людина може жити за своїми ціннісними орієнтаціями. У межах загальних цінностей, властивих культурі й науці котрі формують цінності, людина може їх сповідувати і перебувати в них. Загалом розвинена суб'єктивна автономність індивідів у сучасному світі може стати причиною вибору цінностей усупереч загальновизнаним нормам, хоча в будь-якому випадку поза цінностями людина не існує.

Водночас, зазначає дисертант, метафізичне наповнення цінностей не позбавляє їх конкретного матеріального втілення. Кожне, навіть найнезацікавленіше або відчужене від дійсності, знання залишається, ціннісно навантаженим. Так, теза про ціннісну наповненість наукового пізнання передбачає, яка важлива роль у цьому процесі належить базовим блоком цінностей. До складу першого, який, власне, і є найбільш метафізичним, входить блок етичних цінностей. Необхідно враховувати когнітивний характер цінностей у їхньому онтологічному аспекті. Вони є критеріями етичних, раціональних цінностей і заснованих на них теорій.

Аксіологічний підхід до розвитку науки висуває завдання до необхідності поділу системи цінностей на три рівні. Перший - цінності, що безпосередньо відчуваються, тобто певні первісні блага, можливість досягнення котрих у цій групі сприймається як щось самоочевидне. У різних соціальних групах такими цінностями можуть бути різні блага. Другий рівень - свобода та справедливість. Для них істотною є ціннісна рефлексія. Третій рівень - цінність істини, яка має безумовну цінність для вчених і суспільства загалом, утілюючи дух інтелектуальної відкритості.

У п'ятому розділі «Антропоекзистенційний смисл метафізичних виявлень аксіологічного вибору» розглянуто проблему насичення метафізичними характеристиками ціннісних орієнтацій у контексті наповнення екзистенційними смислами. Це має кардинальне значення для обґрунтування вищих духовних цінностей як атрибуту дійсного буття.

У підрозділі 5.1. «Поліфонія аксіологічних самовизначень індивіда» досліджено культурно-метафізичний аспект аксіологічної парадигми, що розпочинається з платонізму і продовжується у морально-філософській доктрині стоїцизму. Проте у стоїків змішані носії цінностей і самі ціннісні уявлення, а також відсутня об'єктивна класифікація цінностей. З тезою стоїків про неможливість існування цінностей поза людиною цілком згодні софісти й скептики. Софістична та скептична ціннісна позиція, як і стоїчна аксіологія, постулює суб'єктивний і глибоко релятивний характер цінностей. Найбільшої виразності трансцендентність, (отже, метафізичний характер цінностей) виявляється в християнстві. Згодом проблема трансцендентних цінностей знайде оригінальне вирішення в спінозівському раціоналістичному пантеїзмі й гегелівському імперсоналістичному панлогізмі. В подальшому розвиток розуміння цінностей як метафізичних явищ виявився у трансценденталістично-феноменологічній традиції.

У дисертації зазначено, що концепція, котра ототожнює цінність із психологічним переживанням «задоволення», також сформувалася ще в часи античності й може бути названа «психологічною» теорією цінностей. Сьогодні ця доктрина, зокрема в її гедоністичній версії, - радше надбання масової свідомості, не обтяжена моральною рефлексією («філософія пересіченості»), ніж розділювана кимось серйозна теоретична, аксіологічна установка. Рі в тому, що ще з часів античності гедонізм (і близький до нього евдемонізм) були піддані критиці. Докладну й точну критику психологізму в аксіології репрезентували М. Шелер, Н.О. Лосський, В. Франкл та ін. Такий основний спектр теоретичних підходів до розмаїття ціннісних самовизначень індивіда, пострі основу аксіології класичної метафізики.

У підрозділі 5.2. «Досвід аксіологічного вибору в метафізиці «переоцінки цінностей» розглянуто позицію Ф. Ніцше. Вона стала однією з найважливіших для розуміння кардинальних змін європейського світогляду і становлення некласичної епохи. Значення ніцшеанської позиції полягає в «переоцінці всіх цінностей», створенні нової метафізики людського буття і його ціннісних смислів. Заперечуючи наявну йому духовну ситуацію, мислитель зазначає безсилий, безплідний, позбавлений справжнього ціннісного значення характер багатьох наукових і філософських абстракцій, в які «самобутньо грає інтелект». У зв'язку з цим філософ розкриває аморальний характер сучасної йому християнської моралі, що примирює особистість із спотвореною дійсністю, вважаючи свою систему «мертвих забобонів» за єдино істинну систему цінностей. На думку дисертанта, мислитель воює з ціннісним догматизмом (релігійним, філософським і науковим) сучасної йому епохи. Будь-які раціональні та позараціональні форми обґрунтування цінностей видаються йому неможливими. У цьому й полягає таємниця такого впливу на аксіологічну думку його часу. Так, сенс людського життя - у прагненні «волі до влади». У це поняття мислитель вкладає ціннісний зміст. Прагнути можна лише до того, що в метафізичному смислі дано й існує незалежно від волі або навіть панує над нею. «Воля до влади» лише тоді відповідає своїй дійсній метафізичній сутності, коли вона знаходить вираз у безмежному прагненні «творити» і «віддавати». Оскільки сама «воля до влади» у своїй універсальності означає абсолютність життя, абсолютність людської особистості, то цей стан є виявом абсолюту особистості у всій її метафізичній єдності. Цей етап визначається поняттям «надлюдини», яке спричинило подальший розвиток метафізичного осмислення аксіологічних орієнтацій людини та суспільства.

У підрозділі 5.3. «Теорія ціннісного вибору в некласичній філософії» досліджено нові аксіологічні парадигми в інтелектуальних стратегіях мислення посткласичного періоду, зокрема в неокантіанстві з представниками Г. Ріккертом і Н. Гартманом.

Ключова ідея Г. Ріккерта - обґрунтування специфіки гуманітарного пізнання, заснованого не на номотетичному, як у природничих науках, а на ідеографічному (індивідуалізуючому) методі відбору й інтерпретації одиничних культурно-історичних фактів, де особливу роль відіграють цінності. Гуманітарна наука в цьому контексті повинна ґрунтуватися на філософії цінностей, що збігається з філософією історії. Мислитель аргументує наявність такої системи трансцендентних цінностей, котрі мають безумовну значущість.

Онтологічний статус об'єктивних і абсолютних цінностей чітко виявився в аксіологічних побудовах Н. Гартмана. Його ідеї стосовно сутності цінностей варто визначити винятково евристичними, оскільки в ціннісному бутті особистості величезну роль відіграють емоції, власний досвід для практичного втілення цінностей. Вони мають абсолютний та об'єктивний характер і, відповідно, утворюють особливий, хоч незалежний від індивідуальних актів оцінювання й надання переваг онтологічній сфері буття.

Натуралістична аксіологія в поясненні природи цінностей грунтоване на їхній природній - вітальній і біологічній обумовленості, не ігноруючи й соціокультурних запитів. Загалом науково-натуралістична парадигма дотримується об'єктивного погляду на природу й походження людських цінностей. Вона пов'язана з постулюванням цінностей універсального характеру.

В підрозділі 5.4. «Багатомірність буття людини в структурі ціннісного процесу» досліджується роль метафізики у вирішенні суперечностей буття і визначенні нової системи цінностей. Вагоме значення має раціональна констатація істинних цінностей і практичного застосування цінних вимірів до повсякденного життя. Величезну роль у динамічному й унікальному ціннісному перетині воль і обставин відіграють мудрість і життєвий досвід, здатність до емпатії. Вся аксіологічна традиція, починаючи з епохи античності, послідовно проводить раціональну діяльність і власне мудрість.

Дисертант наголошує: існують цілком об'єктивні - матеріальні, а не лише логіко-раціональні критерії, які допомагають нам здійснювати осмислені акти вибору, цілепокладання й творчості. Ціннісне буття людини, який би ситуативний і суб'єктивно-волюнтаристичний характер воно не мало, неможливе поза предметами, процесами та подіями навколишнього світу. Об'єктивність останніх - вагомий засіб протистояння і суб'єктивістській ціннісній сваволі, й механічним аксіолоігчним раціоналізаціям. Матеріальні носії цінностей і об'єкти оцінки становлять необхідну умову здійснення ціннісного акту.

Раціональна аргументація й апеляція до здорового глузду не змусять людину чинити опір її екзистенціальним перевагам і психологічним пристрастям. Насильство над собою приводить лише до стану стійкого соціального дискомфорту й психологічної пригніченості. Тому й існує певна внутрішня, екзистенціально-іманентна необхідність саме в такій, а не в іншій ціннісній орієнтації особистісного буття. У дисертації зазначається, що ідеальна природа цінностей реалізується й існує лише через варіативні предметно-матеріальні втілення, у конкретних психологічних переживаннях і ціннісних актах живих людей, а також у цілком певних соціокультурних та історичних контекстах. Ціннісне буття людини принципово протидіє абстрактній «однаковості» й чистій умоглядності. Однак все це розмаїття та багатомірність зовсім не відкидають наявності достатньо сильної категоріальної структурованості ідеального царства цінностей.

У підрозділі 5.5. «Трансцендентні основи аксіології: метафізичний зміст вітальних, соціальних і духовних цінностей» показано, що теоретична аксіологія є повноправним розділом метафізики, маючи також і виразну практичну спрямованість. Усі ідеальні мотиви й основи ціннісних вчинків людини суто рівнозначні, що означає їхню відносність. Звідси неминуче випливає рівноправність усіх систем цінностей, у тому числі аморальних і деструктивних. Але знак послідовний суб'єктивізм і релятивізм у сфері цінностей неможливий, у зв'язку з чим аксіологія має своїм метафізичним завданням ствердження й обґрунтування істинної ієрархії цінностей. Об'єктивність і впорядкованість в ідеальних ціннісних змістах і відповідно заснованих на них ціннісних актах змушує завжди розв'язувати проблему їхнього вибору, реалізовану як наша воля. Людина - вільна істота - має можливість вибирати.

Ціннісне буття людини -- це завжди перманентний і невпинний вибір між ціннісним «верхом» і ціннісним «низом» з відповідними напрямами особистісної еволюції. Ієрархічні відносини між ціннісними модальностями всередині позитивних і негативних ціннісних пірамід мають відношення до стратифікації всіх позитивних цінностей за принципом «корисно», а негативних -- «шкідливо».

У контексті вітальних цінностей вагоме значення мають соціальні цінності. Техніко-технологічні цінності покликані сприяти оптимальному задоволенню вітальних потреб людей і забезпечувати необхідні умови їхньої повноцінної соціальної взаємодії. Необхідно уникати ціннісної фетишизації, що є прикладом технологічного сцієнтизму. Він означає: цінність технічного пристрою можна розглядати самостійним, самодостатнім і органічним процесом, який має свою безумовну цінність і незалежність від суб'єктивних оцінок. Цінність техніки відносна, її прогрес не автономний і не об'єктивний, а повинен оцінюватися й спрямовуватися ієрархічно вищими цінностями людського буття.

Висновки

У дисертації запропоновано цілісну авторську концепцію антропоекзистенційних смислів метафізичного знання, що утворює підсистему інтелектуальної системи соціуму і є розв'язанням завдань відповідно до мети.

1. Репрезентуючи певний період, метафізика виявляє особливий, онтогносеологічний характер знання про світ. Вивчаючи сутнісні основи буття, вона характеризує його антропологічні, аксіологічні аспекти. Одночасно тим співвіднесеність їх різними сферами знання акцентує неособливому характері метафізичного освоєння дійсності, що обов'язково вводить в предметне поле міркувань умови мислимості цього буття. Ця обставина зумовлює рефлексивний характер категорій і смислів метафізичного знання.

2. Об'єкти метафізичного пізнання - це передусім непросторово-позачасова сфера як сфера метафізичного в її відмінності від сфери фізичного. Метафізичні об'єкти існують у всіх можливих світах як універсальні символи: у фізичному світі - не самі метафізичні об'єкти, а лише їхні аналоги. Для опису метафізичних об'єктів застосовую особливу «символьну мову»; поряд з об'єктами метафізики існують також її метаоб'єкти, яким є світ загалом. У практиці реального філософування саме такого виду об'єкти відіграють вирішальну роль під час переходу від явища до сутності.

3. Предметом метафізики є трансцендентальні метафізичні сутності, котрі хоча й виходять за межі досвіду, але уможливлюють цей досвід. Причому вони утворюють свій автономний світ «ідей», тобто систему взаємних посилань одне на одне, що допомагає надавати їм сенс, відрізняти їх одне від одного і «працювати» з ними. Саме з цим пов'язана специфіка метафізики як мисленнєвої діяльності. Зрозуміти її може лише через аналіз антропологічних змістів метафізичного знання у контексті аксіологічних орієнтацій. Без них неможливе буття людини і суспільства.

4. Філософія Дравньої Греції - класичний зразок формування метафізики як форми свідомості, що гармонійно сполучає у собі раціонально-теоретичні й ціннісно-емоційні компоненти пізнання світу людиною. Вперше виникнувши, філософський світогляд ґрунтується на тому, що космос, природа і першоначало, котре в них повинно бути покладено, однорідне та єдине. Метафізичне мислення цього періоду об'єднує кожну сутність і кожну сферу існування разом з іншими сутностями в єдину універсальну сутність. Вони існують, упізнаються, перебувають у наявності як сутності кожного разу завжди особливими способами. Найвищого розвитку в античну епоху метафізика досягає у філософських концепціях Платона й Аристотеля.

5. В епоху Середньовіччя метафізичне мислення розвивається в межах християнської теології. Водночас у вченні Томи Аквінського науки одержують право на власну раціональність, тобто систему обґрунтування, не пов'язану безпосередньо з теологічним змістом. Метафізика не може доводити своїх начал або принципів як наука, але вона може дискутувати зі своїми опонентами. Загальна онтологічна позиція томізму полягає в ствердженні буття Бога, котрий є самим буттям. Буття однакове і на рівні Бога, і на рівні створеного ним світу.

6. Суттєве зрушення, здійснене ренесансною метафізичною думкою, відбувається переважно на рівні загальних світоглядних, моральних цінностей та оцінок; переглядається питання про положення людини у світі, її значення й гідність, принципи моральності й поведінки, легітимізуються потреби індивіда, включаючи потреби тіла, почуттів тощо. Ціннісні перетворення, обумовлені корінними змінами, кардинально впливають на всі сфери, всі «світи» людського досвіду - виробництво, спілкування, політику, повсякденний побут і, безперечно, на культуру й інтелектуальну думку. Антисхоластична спрямованість ренесансної філософії не лише заперечувала догматизм ортодоксального томізму (реалізм) і номіналізму, а й започатковувала розробку нових напрямків інтелектуалізму, в зв'язку з чим виникає необхідність виокремлення нової системи аксіологічних пріоритетів.

7. Метафізичні вчення мислителів епохи Нового часу становлять розмаїття нових ціннісних смислів. Це привело філософію до висновку про принципову установку на раціональну пізнавальність світу, спрямування на методологічну системність. Особливо ґрунтовно в цьому контексті розроблялась проблема співвідношення чуттєвого та розумового джерела пізнання, що породило метафізику раціоналізму й сенсуалізму.

8. Проблема метафізики у період становлення та розвитку нових інтелектуальних визначень і цінностей німецької класичної філософії набуває нового рівня осмислення. Гносеологічна позиція І. Канта виокремлює головні поняття - «розсудку» і «розуму», котрі у взаємозв'язку досягають найвищого виразу в його філософії. Загальнолюдська здатність у метафізичному пізнанні ґрунтується на поняттях «світу» загалом, «природи», «конечності» й «нескінченності», «космосу», «свободи», а також «свободи волі», «безсмертя душі» тощо.

9. У гегелівській філософській системі продовжується розгляд метафізичної проблематики. Дотримуючись з тези про тотожність буття і мислення, (отже, логіки й онтології), спекулятивна метафізика німецького мислителя відрізняється від попередників послідовним панлогізмом. Критикуючи метафізичне мислення (у вигляді розсудковості й догматизму попередньої метафізики, конечності її мислення), Г. Гегель протиставляє йому ідеалізм спекулятивної філософії, який володіє усезагальністю всього природного та всього духовного. З цього погляду логічне потрібно розуміти як систему визначень мислення, де протилежність між суб'єктивним і об'єктивним відпадає.

10. Перехід до нової парадигми мислення внаслідок завершення німецької класичної філософії спричинив кризу онтологічних основ метафізики. Результатом стало намагання вийти за межі раціонального способу мислення, що породжувало активізацію ірраціональних тенденцій. У цьому сенсі філософія є системою проблем, системою трансценденцій, в основу котрих покладено «велике диво» буття, його метафізичний смисл. Метафізичність ірраціоналізму - не тільки і не стільки в тому, що він виступає проти раціоналізму, скільки в тому, що він стурбований проблемами істини дійсного буття. Вирішуючи онтологічні (метафізичні) питання, ірраціоналізм доходить до висновку про ірраціональні витоки буття.

11. Проблеми метафізики вирішуються в концепції «ієрархічних моделей буття». У ній проблема пізнання не може бути розв'язана без вирішення проблеми категорій в онтологічній перспективі. Необхідне повернення до онтології зумовлене необхідністю повернення до «метафізики свідомості», котра й може оволодіти пізнанням. Об'єктивні ідеї й цінності спричинені об'єктивним духом, який реально, поза індивідом (суб'єктом) не існує, але є їхньою всезагальною формою - сферою цінностей. Так стверджується лінія метафізики - найважливішого розділу онтології. Цінності - гарант єдності творчого й морального в людині, оскільки аксіологія відіграє роль «вербалізованої метафізики».

12. У феноменологічній версії метафізики наголошується на свідомості як акту думки. Реальність людської свідомості перевіряється за допомогою феноменологічної редукції, котра здійснюється над тотальністю світу. В антропологічному значенні у феноменології перед суб'єктом відкривається нескінченне поле дослідження, поле активно-інтуїтивного зусилля. Вагоме значення у розвитку некласичної метафізики належить екзистенціальній філософії, з якої починається антропо-аксіологічна лінія, котра дає змогу осмислити людське буття в нових вимірах.

13. У метафізичному осмисленні поняття «цінність» входить до змістовного центру буття людини. В кожному філософському вченні цінності розуміються неоднаково, що цілком закономірно, оскільки всі філософські системи ґрунтуються на різних постулатах і відправних точках. Метафізична сутність цінностей обумовлює їхнє функціональне призначення. Визначення цілей зумовлене конкретним статусом індивіда в суспільстві, що утворює фон певної шкали цінностей.

14. Істина як цінність не виявляє себе в чистому вигляді - лише через інші цінності. Так само і віру ми оцінюємо як етичну норму, коли віримо в те, що вона має певні властивості стосовно інших норм і вірувань. Властивості вірувань виявляються завдяки цінностям, через котрі відбувається упредметнення метафізичного осягнення об'єкта. У кінцевому підсумку певні характеристики або властивості розглядаються як цінності, необхідні для буттєвого визначення того чи іншого об'єкта (предмета, явища, події).

15. Ціннісне буття, яке містить у собі механізми цілепокладання, оцінки та самооцінки, є завжди «прагнуче» буття. Творчість здійснюється заради певних істинних цінностей проти цінностей хибних. У творчих актах завжди щось стверджується або заперечується. Тому потрібно враховувати, що жоден предмет матеріальної та духовної культури, який втілює суспільний ціннісний ідеал, виявляє свою цінність у процесі функціонування його в системі суспільних відносин.

16. Існуючі суперечності в суспільстві обумовлені тим, що аксіологічні проблеми нерозривно пов'язані між собою. Цінності, яких дотримується окремий індивід, та і суспільство загалом, у кінцевому підсумку визначаються метафізичними уявленнями, які можуть і не усвідомлюватися, але закріплюватися в тій системі цінностей, що оприявлюється. Перехід до нових цінностей імпліцитно приводить до неусвідомленої зміни метафізичних смислів.

17. Активізація аксіології - розділу метафізики - спрямована на виявлення через спосіб мислення всезагальних ціннісних основ буття людини. Саме з цих причин актуалізується метафізична антропологія, предметом якої постає людина, котра прагне пізнати саму себе, свою природу, свою сутність, що загалом робить метафізику тим методом мислення і пізнання, поза яким людське буття втрачає сенс.

18. Оскільки спосіб мислення концентрується в метафізиці, то саме вона утворює ідеальний, смисловий зміст розуміння всіх сфер соціуму. Тому історичну епоху радше розглядати не за рівнем економіки або техніки, а за способом метафізичного мислення. Цим і пояснюється те, що відбувся не «кінець метафізики», а трансформація духовно-культурних цінностей -- свободи, справедливості, добра, моралі тощо. Власне, це й активізувало аксіоантропологічний поворот у метафізичному осмисленні буття. Тобто метафізика як специфічний спосіб мислення епохи забезпечує розвиток людини -- через накопичення нового досвіду і нових методів пізнання, що й забезпечує перехід людини до нового, розвиненішого способу мислення, отже, до нового способу буття.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Держко І.З. Аксіологічний радикалізм метафізичного волюнтаризму Ф.Ніцше / І.З. Держко // Філософські обрії: науково-теорет. часопис ін-ту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України та Полтав. держ. пед. ун-ту ім.С.Г.Короленка. - 2008. - С. 17-26.

2. Держко І.З. Метафізичне знання в трансформаціях епох / І.З. Держко // Мультиверсум: філос. альманах / гол. ред. Лях В.В. - К., 2008. - Вип. 68. - С.155-163.

3. Держко І.З. Метафізичні смисли феноменологічного знання / І.З. Держко // Мультиверсум: філос. альманах / гол. ред. Лях В.В. -- К., 2008. - Вип. 72. - С. 56-63.

4. Держко І.З. Антропоекзистенційні версії змісту буття людини / І.З. Держко // Мультиверсум: філософ. альманах / гол. ред. Лях В.В. -- К., 2008. - Вип. 73. - С. 59-67.

5. Держко І.З. Модальності цінності смислів соціокультурного буття / І.З. Держко // Мультиверсум: філос. альманах / гол. ред. Лях В.В.- К., 2008. - Вип. 76. - С. 25-32.

6. Держко І.З. Проблема цінностей в контексті натуралістичного й соціометричного підходів / І.З. Держко // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Сер.: Теорія культури і філософія науки. - 2008. - Випуск 36 ( № 829) - С. 133-138.

7. Держко І.З. Феноменологічна традиція мислення в метафізичному реалізмі Х.Субірі / І.З. Держко // Наук. Зап. Харків. ун-ту Повітряних сил: соціальна філософія, психологія. - 2008. - Вип. 2 (31).- С. 46-57.

8. Держко І.З. Онтологічний статус метафізики в контексті гносеології / І.З. Держко // Вісн. нац. авіац. ун-ту. Сер.: філософія, культурологія: зб. наук. праць, 2008. - № 1(7). - С. 78-81.

9. Держко І.З. Трансцендентний зміст аксіологічних орієнтацій індивіда / І.З. Держко // Вісн. нац. авіац. ун-ту. Сер.: філософія і культурологія: зб.наук.праць. - 2008. - № 2(8). - С. 32-35.- 0,5 др.а.

10. Держко І.З. Екзистенційна модель «Homo metafisicus» / І.З. Держко // Наук. часопис НПУ імені М.П. Драгоманова.: зб. наукових праць. - 2008. - №20(33). - Сер. № 7. Релігієзнавство, культурологія, філософія. - С. 204-210.

11. Держко І.З. Метафізика буття і небуття в контексті аксіології / І.З. Держко // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер.: філософ. науки. - Вип. 11- С. 47-55.

12. Держко І.З. Критична онтологія Гартмана і сучасна наукова картина світу / І.З. Держко // Вісн. Львів. ун-ту. Львів, - Сер.: філософ. науки. - Вип.12.- С. 36-43.

13. Держко І.З. Легітимація метафізики в контексті ціннісного виміру / І.З. Держко // Нова парадигма: філософія. політологія. соціологія. Вип. 91. - С. 23-30.

14. Держко І.З, Генеза метафізичного знання в контексті аксіологічного підходу / І.З. Держко // Перспективи: наук. журн. Серія: філософія, соціологія, політологія. - Вип. 1(45) 2009. - С. 28-32.

15. Держко І.З. Об'єкти метафізичного пізнання: сутність і продуктивний зміст / І.З. Держко // Вісн. нац. авіац. ун-ту. Сер.: філософія, культурологія: зб. наук. пр.- № 1 (11)., 2010. - С. 32-35.

16. Держко І.З. Трансцендентальні передумови метафізики: об'єкт і суб'єкт / І.З. Держко // Перспективи: наук. журн. Серія: філософія, соціологія, політологія. - Вип. 2(46) 2009.- С. 40-45.

17. Держко І.З. Метафізичний дискурс як спосіб визначення мислення епохи / І.З. Держко // Мультиверсум: філос. альманах / гол. ред. Лях В.В. - Вип. 4(92). - 2010. - С. 34 - 42.

18. Держко І.З. Ціннісна ієрархія буття людини / І.З. Держко // Мультиверсум: філос. альманах / гол. ред. Лях В.В. - Вип. 5(93). - 2010. - С. 54-63.

19. Держко І.З. Концепт «сущого» як об'єкт метафізичного знання / І.З. Держко // Мультиверсум: філос. альманах / гол. ред. Лях В.В. - Вип. 6(94). - 2010. - С. 111-121.

20. Держко І.З. Метафізика людини в концепції «переоцінки всіх цінностей» Ф.Ніцше / І.З. Держко // Вісн. нац. техн. ун-ту України «Київ. політех. ін-т». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2010. № 1. - С. 17-21.

Размещено на Allbest.ru