Уявлення про багатовимірне мислення, його прийоми та процедури

У п?ятому підрозділі другого розділу «Роль смислу в практиці багатовимірного мислення» відзначається глибокий взаємозв'язок мислення й смислу. Думка розгортається, розпаковується смислами й, розчиняючись у цьому розтлумаченні, формує середовище для виникнення нових думок. Смислоутворення є найважливішою умовою мислетворчості. Роздуми про багатовимірне мислення стимулюються осягненням багатовимірності смислу, яка може бути представлена в такий спосіб. Той чи інший смисл фіксується за допомогою сукупності слів, що утворюють смислове висловлення. У зв'язку з тим, що кожне слово задано певним набором літер, а літера, у свою чергу, може розумітися як деяка вимірність у просторі, сформованому літерами (граматичному просторі), то будь-який смисл вже за фактом свого літерного виявлення предстає складним багатовимірним утворенням. Багатовимірність смислу може бути тлумачена й інакше: будь-який загальний смисл проявляється як сукупність часткових смислів, при цьому кожен частковий смисл формує певну мірність у багатовимірному просторі смислів. Таким чином, не тільки думка розгортається безліччю смислів, але й сам смисл виявляється багатовимірним утворенням. Саме із цієї причини робиться висновок, що просування по шляху збагнення багатовимірності можливо, у першу чергу, за умови більш глибокого розуміння природи смислу.

Третій розділ «Елементи термінологічного базису дослідження багатовимірного мислення: простір, ієрархія, концепт» присвячений послідовному розгляду ключових складових термінологічного базису, за допомогою якого аналізуються уявлення про багатовимірне мислення. Кожний з відзначених елементів має багату історію філософських і загальнонаукових досліджень. Саме цей факт і визначив особливу гносеологічну ситуацію, пов'язану з необхідністю розглядати кожний із зазначених елементів як метаконцепт.

Перший підрозділ третього розділу «Про простір багатовимірного мислення» спрямований на виявлення нових напрямів розвитку уявлень про простір. Обговорюються субстанціональний та реляційний підходи до розуміння природи простору. Досліджуються погляди на природу простору, що розвивалися О. Шпенглером, П. Флоренським, М. Гайдегером.

Гносеологічний суб'єкт проявляє себе утворенням просторів смислу, відповідно - локальних і гіперпросторів. Гіперпростір смислу конструктивно поєднує декілька локальних просторів. Усі існуючі локальні простори сприяють розвитку загальнокультурного смислового простору. Локальні й гіперпростори смислу розвиваються завдяки діяльності гносеологічного суб'єкта, який оперує мовою, формує при цьому просторово-часовий континуум смислів - якесь «живе» метасередовище, у якому реалізуються практики мислення.

Розробка уявлень про гіперпростір здійснюється в контексті міркувань М. Бахтіна про доцільність подання суб'єкта, який пізнає світ, як деяку двоєдиність автора й героя. Автор і герой здійснюють свою діяльність в істотно різних просторах: локальні простори формуються героєм (відповідні простори смислово однорідні), у той час як гіперпростори конституюються автором. Для прояснення конструктивних особливостей простору, з яким працює гносеологічний суб'єкт, у проведеному дослідженні вводиться уявлення про граматичний простір. Координатами граматичного простору виступають літери. Координатами смислового простору є смисли. З метою дослідження багатовимірного мислення більш детальну увагу було приділено смисловому підпростору, міркування із приводу якого дозволили ввести уявлення про локальний і гіперпростір смислів. Локальний простір смислів формується на підставі того чи іншого авторського тексту, або сукупності таких текстів. У локальних просторах виявляються й закріплюються нові смисли. Локальний простір смислів задається термінологічним базисом, за допомогою якого здійснюються процедури смислопрояснения. Що ж стосується гіперпростору смислів, те це більше складне просторове утворення. У процесі оперування гіперпростором з'являється можливість одночасної актуалізації різних локальних просторових утворень. Гіперпростір, на відміну від простору локального, дає можливість одночасного огляду різних просторових утворень, що, з одного боку, ускладнює роботу гіперпросторового спостерігача, з іншого боку - дозволяє виявляти зовсім несподівані розрізнення. Локальний простір смислів сприяє розвитку формально-логічного мислення. Багатовимірне мислення пов'язане з формуванням гіперпросторів.

У другому підрозділі третього розділу «Ієрархія і її роль у практиці багатовимірного мислення» підкреслюється, що розвиток смислових просторів вимагає ієрархічного упорядкування смислів і саме тому роздуми щодо ідеї ієрархії виявляються дуже важливим при дослідженні багатовимірних мисленнєвих практик. В підрозділі у єдиному дослідницькому контексті, завдяки використанню методики метаконцептного оперування, співвідносяться ідеї із приводу ієрархії, які розвивалися візантійським мислителем Василем Великим, російськими філософами П. Флоренським та В. Шмаковим, групою французьких математиків М. Бурбакі, дослідниками ідеї ієрархії у межах теорії самоорганізації.

Розкриття ідеї ієрархії в межах теорії самоорганізації складних відкритих нелінійних систем стало підставою для ствердження, що завдяки ієрархії реалізується не тільки тенденція до впорядкування, але й тенденція до спрощення складних систем (В. І. Аршинов). В осмисленні процесів ієрархізації безсумнівний інтерес представляє запропонована А. Кастлером концепція холона, який виконує при ієрархізації роль керуючої структури, що має дві різні функції стосовно вищестоящого та нижчестоящого рівнів. Уявлення про холон можуть бути ефективно використані при осмисленні операції гештальта, у ході якої формуються смислоутворюючі конструкти, які представляють собою складну структуру супідрядних смислів. Звернення до ідеї ієрархії в процесі роздумів про багатовимірне мислення пов'язане з необхідністю осмислення питання про те, як саме відбувається упорядкування смислів. Ієрархізація смислів або інакше - виявлення керуючих смислів у результаті операції ієрархізації - здійснюється винятково завдяки гносеологічному суб'єкту, який собою привносе ієрархічне начало у будь-які практики миследіяльності. Ієрархічне упорядкування призводить до виявлення смислів, які мають більш високий ієрархічний статус. Саме ці смисли й визначають, направляють розвиток відповідних смислових просторів, визначають особливості наступних смислоутворюючих процесів. Багатовимірне мислення, що припускає роботу зі складними гіперпросторами, виявляється можливим тільки тому, що сама людина є ієрархічною і все, із чим би вона не співвідносилася - ієрархізується. Самою собою людина привносить у світ порядок, перетворює хаос у космос, виявляючи красу, що є відбиттям ієрархічного начала.

Третій підрозділ третього розділу «Концепт як форма багатовимірного мислення» спрямований на розгляд концепту як основної форми багатовимірного мислення. У проведеному дослідженні концепт визначається як відкрита множина смислів, які відповідають терміну, що концепт йменує. Сукупність смислів, що представляють концепт, являє собою фрагментарну цілісність, сформовану як наслідок концептутворюючої діяльності гносеологічного суб'єкта. У підрозділі проводиться співвіднесення поняття й концепта. Відзначається, що так як і поняття, концепт іменується (має конкретне ім'я). Головні розходження концепту й поняття полягають у наступному. Будь-яке поняття можна строго визначити, у той час як дати визначення концепту в принципі неможливо. Поняття зберігає своє значення поза залежністю від того, який гносеологічний суб'єкт ним оперує. Що ж стосується концепту, то смисли, які актуалізуються при його вживанні, залежать від суб'єкта пізнавальної діяльності. При використанні поняття у процесі комунікації його значення зберігається незмінним протягом усього комунікативного акту. Уживаючи концепт в комунікації, слід враховувати, що суб?єкти комунікації можуть актуалізовувати за допомогою одного й того ж концепта різні набори смислів. На відміну від поняття, концепт дозволяє одночасно актуалізувати як істотні, так і несуттєві смисли, що відповідають терміну, який концепт йменує. З наведенного порівняння стає зрозумілим, чому концепт постає важливим когнітивним інструментом у гуманітарній сфері, поняття - у сфері наукових досліджень.

У підрозділі досліджуються архітектонічні особливості концепту. Відповідне дослідження здійснюється під впливом міркувань про концепт, представлених Ж. Дельозом і Ф. Гваттарі. Концепт розуміється як відкрита множина смислів, яка перебуває в стані безперервного розвитку. Відповідний розвиток здійснюється під впливом проблеми, у контексті якої концепт актуалізується. Проблема задає склад тих концептів, понять, у взаємодії з якими даний концепт формується. Істотні зміни в розвитку концепту відбуваються в результаті повної або часткової зміни проблеми. Концепти, що виникають і розвиваються в один історичний час у рамках схожої проблеми, визначаються як концепти однієї групи. Різні проблеми породжують концепти різних груп. Зміни, що відбуваються усередині концепту, можуть привести до виходу концепту з однієї концептної групи і стимулювати його перехід в іншу. Одномоментний розгляд концептів, що належать різним групам, вимагає обов'язкового відкриття гіперпростору смислів, тому що тільки в межах достатньо складноого простору смислів гносеологічний суб'єкт може співвідносити концепти, які належать різним групам, різним локальним смисловим просторам. Гіперпросторове позиціювання дозволяє здійснитися необхідному розрізненню. Розвиток концепту відбувається при його взаємодії з іншими концептами. При дослідженні міжконцептних взаємодій пропонується особливу увагу приділити місцям їхнього з'єднання, які Ж. Делез називає «мостами між концептами». Залежно від характеру взаємодії концептів способи їх з'єднання можуть бути різними. Вивчення відповідних способів, безсумнівно, є перспективним напрямком дослідження особливостей розвитку концептів.

При розгляді архітектоніки концепту особлива увага приділялася схожим смислам, які групуються в окремі серії. Відзначені серії можуть взаємодіяти одна з одною за допомогою спеціальних елементів-перемикачів, до складу яких належать елементи взаємодіючих серій. Терміни «серія», «парадоксальний елемент», «точка сингулярності» при зовнішній зрозумілості мають глибинні значення, розкриття яких можливо тільки при подальшому детальному осмисленні.

Четвертий розділ «Процедури й прийоми багатовимірного мислення» спрямований на безпосередній розгляд практичних способів реалізації багатовимірних розумових актів.

Практика багатовимірного мислення починається зі споглядання. Саме тому перший підрозділ четвертого розділу має назву «Споглядання як початок багатовимірного мислення». У цьому підрозділі споглядання розглядається в контексті декількох дослідницьких позицій, а саме, позицій, представлених Е. Гусерлем, П. Флоренським, Е. Кассирером, Ж. Дельозом. Докладно аналізується точка зору Е. Гусерля із приводу розмежування першої й другої фаз споглядання. Фаза перша відзначена тим, що на цій стадії в спогляданні відбувається прояв конкретного знака, яким споглядання переривається; у другій фазі здійснюється осмислення знака. Для позначення смислової структури, якою завершується друга фаза споглядання, у наведеному дослідженні уводиться висловлення смислоутворюючий конструкт. Смислоутвлорюючий конструкт є утворюванням вербальним, яке потенційно містить набори смислів, що можуть бути виявлені в ході наступної смислоопераційної практики з відповідними структурами. Прояснення смислоутворюючого конструкта вимагає від гносеологічного суб'єкта актуалізації спеціального локального простору смислів, у якому розгортаються потенційні смислові аспекти.

Процес споглядання тісно пов'язаний з операцією гештальта. Досить докладно природа гештальта і його гносеологічні функції аналізувалися автором у попередній монографії - «Гештальт свідомості». У даному дослідженні підкреслюється, що гештальт є одночасно процедурою та її результатом. Як процедура гештальт не тільки здійснюється, але й переживається людиною, причому водночас в ментальному, емоційному, тілесному планах. Саме в ході гештальта відбувається формування смислоутворюючого конструкта. Фактично смислоутворюючий конструкт і є гештальт, за допомогою якого миттєво схоплюється унікальний порядок. Таким чином, та сама вербальна структура може йменуватися або смислоутворюючим конструктом, коли увага фіксується на смислах, у відповідній структурі потенційно представлених, або гештальтом, коли увага звертається на порядок, іманентно закладений в наведеному конструкті. Виникнення смислоутворюючого конструкта є свідченням завершення операції гештальта. Закриття гештальта подібно одержанню творчого імпульсу, який стимулює ймовірний багатовимірний розумовий акт. Унікальнось кожного гештальту пов?язана з тим, що він породжується й переживається конкретним суб'єктом з його неповторною індивідуальністю.

У другому підрозділі четвертого розділу «Смислопераційні процедури» детально представлена запропонована автором даного дослідження точка зору на спосіб упорядкування всіляких практик зі смислами. Ці практики пропонується розглядати як деякий цикл, що складається із чотирьох смислоопераційних процедур. У реалізації смислоопераційних процедур найважливіша роль приділяється термінологічному базису, який розуміється як набір ключових для даної практики, спеціальним чином прояснених термінів, за допомогою яких відбувається наступна експлікація смислів. Термінологічний базис являє собою деяку цілісність, єдність своїх елементів. Термінологічний базис - глибоко особистісне утворення, сформоване конкретним гносеологічним суб'єктом, який перебуває в певному стані свідомості, на певному етапі свого розвитку. Зміщення дослідницької уваги в інші проблемні зони сприяє змінам термінологічних базисів. Термінологічний базис є фундаментом для формування локальних просторів смислу.

Перша смислоопераційна процедура - смислопроявлення - тісно пов?язана із процесами споглядання і її наслідком є формування смислоутворюючих конструктів. На відміну від операції гештальта, що також сполучена із закінченням процесу споглядання й спрямована на виявлення нового порядку, смислопроявлення орієнтовано винятково на актуалізацію нових смислів, потенційно компактифікованих у смислоутворюючому конструкті.

Друга процедура - смислопрояснення - застосовується стосовно вже виявлених смислоутворюючих конструктів. Смислопрояснення здійснюється за допомогою елементів термінологічного бізісу, які й дозволяють провести експлікацію знайдених смислів.

Третя процедура - смислозакріплення - пов'язана з чітким позначенням того чи іншого смислу за допомогою прояснених термінів, що входять до складу термінологічного базису.

І, нарешті, четверта смислоопераційна процедура - смисловживання - спрямована на введення виявлених, прояснених і закріплених смислів у культурну циркуляцію, у культурний обіг. Смисловживання завершує цикл смислоопераційних практик.

Другий підрозділ четвертого розділу завершується співвіднесенням уявлень про смислоопераційні процедури з уявленнями про серії, серійне та полівалентне мислення, які виникли й розвивалися в роботах П. Бульоза, У. Еко, Ж. Дельоза, Ф. Гваттарі. Як наслідок цього співвіднесення, виявилася певна методологічна наступність постструктуралістських і багатовимірних методологічних практик. В осмисленнях особливостей серійного мислення вводиться характеристика цілої низки особливих елементів, які виявляють свою значущість не тільки для розуміння серійного й полівалентного мислення, але й для розуміння мислення багатовимірного. Мова, зокрема іде про парадоксальні елементи, слова- гаманці (Ж. Дельоз). У відзначений ряд уписується трохи пізніше уведений Ф. І. Гіренком (у контексті міркуванні про кліпове мислення) термін слово - заглушка. Відповідні елементи сприяють розщепленню, розвитку або, навпаки, спрощенню відповідних локальних просторів смислів. Навколо відзначених елементів існує невизначеність, потенційна насиченість альтернативами подальшого розвитку мисленнєвого акту. Дельозовські міркування про серії можуть бути співвіднесені з уявленнями про локальні простори смислів. Досить природно мислити, що кожна серія розвивається у власному локальному просторі смислів. Саме тому, послідовне вивчення серій, міркувань із приводу серійного мислення може сприяти більше глибокому розумінню особливостей багатовимірного мислення.

Третій підрозділ четвертого розділу «Еквівокація, тропи, тавтологія, парадокс і їхня роль у практиці багатовимірного мислення» присвячений послідовному розгляду надзвичайно важливого прийому багатомірного мислення, що у даному дослідженні зветься як прийом бриколажа.

З одного боку, еквівокація, тропи, тавтологія, парадокс є добре вивченими засобами мовної діяльності. З іншого боку, наполегливі згадування про тропологічне, парадоксальне мислення наводять на думку, що ці засоби мовної діяльності можна розглядати як прояви якогось загального прийому, що відіграє важливу роль у більш широкому способі мислення, що у даному дослідженні йменується мисленням багатовимірним.

Прийом еквівокації полягає в тому, що за допомогою одного слова фіксуються різні смисли, унаслідок чого слово стає як мінімум двояко осмисленим. Відповідна дво- або багатоосмисленість виникає через те, що одне й те ж слово може використатися для характеристики речей, розглянутих з погляду різних онтологічних точок зору. Тропи, на відміну від еквівокації, представлені вже не одним, а як мінімум двома словами, кожному з яких відповідає цілком певний смисл або набір смислів. За допомогою тропів здійснюється співвіднесення різних смислових пакетів (смислових планів), які відповідають різним словам, що утворюють тропи. Що ж до тавтології, то вона, як когнітивний прийом, спрямована на послідовне розгортання смислів слова, яке вживається в різних контекстах. Прийом парадокса полягає в співвіднесенні двох протилежних думок, кожна з яких проясняється шляхом витягу відповідних смислів. У результаті формується два локальних смислових набори, які стимулюють процес розв?язання парадокса.

У розглянутому підрозділі пропонується подивитися на еквівокацію, тропи, тавтологію, парадокс не тільки як на форми мовної діяльності, але і як на прийоми багатовимірних мисленнєвих практик, призначення яких полягає в одночасній актуалізації різних смислів, смислових планів, локальних смислових просторів, що стимулює процеси нових смислоутворювань.

На підставі відзначеного й виникає необхідність уведення спеціального іменування для позначення відповідної процедури. У якості такого іменування пропонується використати термін бриколаж. Прийом бриколажа може бути визначений у якості фундаментального методологічного елемента практики багатовимірного мислення. Подібно гештальту, бриколаж реалізує методологічну спрямованість на формування, відновлення цілого шляхом поєднання його окремих фрагментів. Маючи у своїй французькій серцевині слово осколок, бриколаж ніби нагадує про існування споконвічного цілого, про необхідність повернення до нього, про важливість знаходження смислової повноти. За допомогою бриколажа відбувається спонтанне співвіднесення текстових фрагментів, сформованих у різних локальних просторах смислу, заради миттєвого передчуття, передосягнення цілого. Використанням означеного прийому формуються колажі - широкопоширені продукти постмодернистських практик. Колажі є багатовимірними текстами, бо кожен їхній фрагмент сформований в особливому локальному просторі смислів.

Таким чином, у якості основних прийомів та процедур багатовимірного мислення вже на перших етапах його осмислення можна визначити: прийом гештальта, яким завершується процес споглядання, чотири смислоопераційні процедури, що включають - смислопроявлення, смислопроясненя, смислозакріплення, смисловживання, прийом бриколажа.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні результати проведеного дисертаційного дослідження.

Роздуми про необхідність розробки уявлень про багатовимірне мислення та взагалі про багатовимірну методологію стимулюються цілою низкою гострих гносеологічних проблем, які вимагають розв'язання. До таких проблем віднесені: по-перше, проблема методологічного плюралізму, що передбачає коректного співвіднесення результатів досліджень, отриманих за допомогою різних методів; по-друге, проблема особистісного знання як непереборного компонента будь-якої гносеологічної ситуації; по-третє, проблема дослідження особливо складних об'єктів, до числа яких можна віднести, приміром, свідомість. Вивчення складних об'єктів відбувається в рамках настільки різноманітних підходів, що навіть елементарний огляд отриманих результатів обертається очевидною проблемою. Вирішенню означених проблем сприяє розвиток ідей, які стимулюють міркування про багатовимірне мислення. Це, перш за все, ідеї нелінійності, імовірності, віртуальності, антиметанаративності, синхронічності, ієрархічності.

Специфіка дослідницького завдання вимагала використання особливих методологічних прийомів, які мають формувати фундамент багатовимірної методології. Головна особливість методологічного апарата проведеного дослідження полягає в тому, що прийоми та процедури багатовимірного мислення безпосередньо проявлялися, досліджувалися й уточнювалися в ході самої роботи. Ядром багатовимірного методу виявилася практика оперування метаконцептами шляхом формування гіперпростору смислів.

Розгляд багатовимірного мислення і його елементарних процедур було здійснено шляхом послідовного прояснення термінологічного базису, у контексті якого досліджувалися багатомірні мисленнєві акти. У фокусі уваги виявилися - смисл, простір, ієрархія, концепт.

Смисл є невід'ємним елементом процесу мислення. Думка розпаковується смислами, у сукупності смислів народжується нова думка. Мислення й смислоутворення взаємно обумовлюють, стимулюють один одного. Саме тому виявлення нових способів мислення можливе тільки на шляху більш глибокого розуміння того, що є смисл. Одним з важливих досягнень сучасного етапу тлумачення смислу є уявлення про його рівневість. Рівневість смислу повинна враховуватися в результаті проведення багатовимірних ментальних актів Те саме слово смисл може позначати смисл частковий, загальний і абсолютний. Абсолютний смисл сполучений із категоріями та числами (О. Ф. Лосєв). Виявлення й фіксація смислу в мові здійснюється за допомогою операцій означення й позначення.

Субстанціональний і реляційний підходи до розвитку уявлень про простір, що фактично паралельно існують у традиції розвитку філософської думки, у сучасний історичний момент вимагають певного коректування. Тісна онтологічна поєднаність простору й суб'єкта веде до того, що знаходження нових глибин розуміння простору визначається рівнем розвитку уявлень про суб'єкт. Роздуми про простір смислів, який формує гносеологічний суб?єкт, стимулювали осмислення більш абстрактного простору, а саме - простору граматичного. Граматичний простір задається за допомогою букв, що складають алфавіти тієї чи іншої мови. Кількість відповідних букв визначає мірність того або іншого простору, потужність можливих смислових експлікацій. У граматичному просторі формуються локальні простори смислів, конституйовані конкретним гносеологічним суб'єктом, гіперпростори смислів, що також конституюються гносеологічним суб'єктом як сукупність одночасно актуалізованих локальних просторів смислу, створених різними суб'єктами пізнання. Уявлення про локальний і гіперпростір смислів є основними для розуміння особливостей практик багатовимірного мислення.

У сучасному культурному континуумі ідея ієрархії виявилася затребуваною у зв'язку зі зверненням до вивчення надскладних систем, стабільність існування яких забезпечується ієрархічною структурою. Послідовний розвиток ідеї ієрархії в контексті уявлень про рівні, виявляє досить цінний у практичному плані результат: активність вищих рівнів стосовно нижчих сприяє породженню іншої реальності із зовсім іншими законами існування. Ієрархізація смислів, що виникають у процесі мислення, може розглядатися як виявлення керуючих смислів у результаті операції ієрархізації, яка здійснюється гносеологічним суб'єктом, що сам собою привносить ієрархічне начало у будь-які практики миследіяльності.

Концепт розглядається в проведеній роботі як основна форма багатовимірного мислення. При цьому під концептом розуміється відкрита множина смислів, які відповідають терміну, що той чи інший концепт йменує. Концепти можуть бути авторськими, якщо множина смислів зафіксована в текстах, створених одним автором, і змішаними, коли тому самому терміну ставляться у відповідність смисли, здобуті із зовсім різних джерел. Концепт може перебувати або в стані свого становлення, коли в ході побудови концепту актуалізуються все нові й нові смисли, які відповідають терміну, що називає концепт, або в стані відновлення, коли в результаті аналізу корпусу текстів, створених тим або іншим автором, має місце відновлення відповідної множини смислів. Смислова множина того чи іншого концепту завжди є принципово відкритою, готовою до включення нових смислових відмінностей.

Метаконцепт визначається у дослідженні як сукупність декількох концептів, що мають одне ім'я, і актуалізовані у спільному гіперпросторі смислів. Оперування метаконцептами найбільш затребувано при дослідженні складних об'єктів. Головна відмінність метаконцепту від концепту полягає у відмінності мірності смислових просторів, необхідних для їхнього існування. Метаконцепт, з одного боку, існує поза часом, тому що в ньому одномоментно поєднуються концепти, сформовані в різний історичний час, з іншого боку, у метаконцепті зв'язок з часом зберігається, тому що він сам сформований у той чи інший історичний період і тому несе на собі відповідні парадигмальні впливи, які, у свою чергу, накладають відбиток на характер виявлених смислів і спосіб їх ієрархізації.

Проведене дослідження дозволяє розглядати декілька значень, що відповідають терміну багатовимірність:

а) багатовимірність як спосіб упорядкування особливого типу гносеологічних множин, елементи яких є результатом рефлексії з приводу одного й того самого предметного зрізу або з приводу одного й того самого об'єкта. Кожний з відповідних елементів задає унікальну «міру» досліджуваного, у своїй сукупності вони формують багатовимірне гносеологічне утворення;

б) багатовимірність як характеристика, що відбиває сутнісні особливості того чи іншого онтологічного рівня. У філософії існує певна традиція формування уявлень про рівневість буття (приміром, філософія М. Гартмана). Якщо прийняти саму ідею існування онтологічних рівнів, то кожен рівень необхідно зіставити з тією чи іншою мірністю, яка задає умови для розгортання специфічних законів відповідних рівнів. Рівневе розгортання знаходить своє відбиття в гносеологічній проекції як сукупність специфічних результатів пізнання того чи іншого рівня.

Розвиток багатовимірного мислення як особливої форми мислення стимулюється багатовимірністю самого СЛОВА, що може виступати в різних функціональних іпостасях: як слово, як поняття, як концепт, як символ, як термін. Кожний з відзначених способів існування слова дозволяє реалізовувати цілком певні гносеологічні процедури. Використання слова в тому чи іншому гносеологічному статусі актуалізує особливий спосіб мислення. Слово, що функціонує як поняття, припускає існування формально-логічного мислення, слово, використовуване як концепт, актуалізує мислення багатовимірне.

Серед процедур і прийомів багатовимірного мислення можна відзначити такі.

Процедура формування локального простору смислів. З урахуванням того, що багатовимірне мислення реалізується шляхом оперування локальними просторами смислу, то саме формування локального простору виявляється фундаментальною багатовимірною ментальною процедурою. Формування локального простору смислів передбачає:

а) вибір тексту або групи текстів, що формують той чи інший локальний простір. При цьому тексти можуть бути написані одним або кількома авторами. Можливість спільного розгляду відповідних текстів визначається тим, що ці тексти створені за допомогою схожих термінологічних базисів, дослідницьких настанов;

б) прояснення термінологічного базису локального простору смислів. Відзначене прояснення полягає в тому, що, по-перше, має місце виявлення ключових термінів, які формують відповідний простір, по-друге, прояснюються основні смисли обраних термінів. За допомогою термінологічного базису здійснюються смислопераційні процедури.

Гештальт як процедура багатовимірного мислення. Багатовимірний ментальний акт починається спогляданням. Споглядання спонтанно переривається формуванням гештальту. Гештальт не тільки відбувається, але й переживається людиною у ментальних, емоційних, тілесному планах. Сам гештальт водночас є процедурою і її результатом. Як процедура гештальт є спонтанним виявлення порядку в результаті певної інтенціональної напруги. Підсумком гештальту виявляється утворення якоїсь цілісності, представленою сукупністю знаків. Ця цілісність може йменуватися гештальтом (якщо фокус уваги направити на дослідження порядку означеної структури) або смислоутворюючим конструктом (у тому разі, коли об?єктом уваги постають смисли, які можуть бути виявлені). Гештальт у його цілісності постає об'єктом подальщої когнітивної уваги, фокусом майбутніх смислопроявляючих процедур.

Смислоопераційні процедури, у своїй сукупності утворюють цикл смислооперування. Гештальт, сформований у результаті акту споглядання, стимулює початок першої смислоопераційної процедури - смислопроявлення, наслідком якої є виникненням смислоутворюючого конструкта як певної вербальної зв'язності, що потенційно містить смисли, які вимагають наступної експлікації. Друга смислоопераційна процедура - смислопрояснення - спрямована на роботу зі смислоутворюючими конструктами з метою виявлення найбільш важливих для поставленого дослідницького завдання смислів. Третя смислоопераційна процедура - смислозакріплення - ставить у відповідність тому чи іншому терміну або їхньому сполученню попередньо прояснений смисл. Чертверта смислоопераційна процедура - смисловживання - дозволяє включити виявлені, прояснені, термінологічно закріплені смисли в загальнокультурний обіг, завдяки якому, у результаті співвіднесень знову знайдених і традиційних смислів, закріплених за одним і тим терміном, формуються смислові напруги, що стимулюють подальший розвиток думки.

Прийом бриколажа виконує найважливішу роль у практиці багатовимірного мислення, реалізуючи гносеологічну установку на знаходження суті мислимого, сприяючи поєднанню різних текстових фрагментів, що містять різні смисли. Бриколаж здійснюється різними способами: за допомогою еквівокації, тропів, тавтології, парадокса, призначення яких полягає в одночасній актуалізації різних смислів, смислових планів, локальних смислових просторів, співвіднесення яких стимулює процеси нових смислопороджень.

Роздуми про багатовимірне мислення, його елементарні прийоми і процедури дозволяє висловити припущення з приводу елементарних принципів багатовимірного мислення, серед яких слід виділити:

Принцип примата терміна - установлюючий першорядну роль терміна в здійсненні практик багатовимірного мислення. Термін задає межі мислимого, забезпечує чистоту і ясність проведених багатовимірних мисленнєвих процедур.

Принцип спонтанності - стверджуючий факт спонтанності й непередбачуваності виникнення нових смислів у процесі багатовимірних мисленнєвих актів, що сприяють здобуванню нових смислів при співвіднесенні різних смислових утворень.

Принцип ієрархії задає установку на необхідність ієрархічного упорядкування смислів, що виникають у процесі багатовимірних мисленнєвих практик. Відповідне упорядкування здійснюється мислячим суб'єктом, що сам собою привносить ієрархічне начало.

Принцип симетрії затверджує необхідність повернення до вихідного терміна в результаті виявлення нових смислових відтінків, що на нього проектуються. Кожен новий смисл можна розглядати як нову групу (або - підгрупу) симетрії, виявлену у відповідного терміна.

Подальший розвиток уявлень про багатовимірне мислення, з одного боку, стимулює, з іншого боку - стимулюється цілою низкою дослідницьких програм, які у своїй сукупності формують багатовимірний підхід. Серед зазначених програм, у першу чергу, варто звернути увагу на такі.

Програма дослідження способів вивчення складних і надскладних об'єктів. Наростаюча складність є очевидним фактом сучасного світу. Дослідження будь-якого складного об'єкта найчастіше здійснюються в рамках різних дисциплін, з використанням різноманітних методологічних настанов, що стимулює розвиток багатовимірних методів, які дозволяють коректно співвідносити отриману розмаїтість результатів.

Програма дослідження онтологічної рівневості є масштабним проектом, у якому можуть бути об'єднані дослідницькі ракурси, що включають, наприклад, філософську рефлексію з приводу рівнів і планів, алфавітів і натурального ряду чисел і багато чого іншого. Безліч точок зору, накопичених людством із приводу онтологічної рівневості, є невичерпним фактичним матеріалом, який підлягає аналізу й сприяє подальшому осмисленню багатовимірності.

Програма дослідження метатеоретичних побудов. Будь-яка метатеорія, що прагне з єдиних метатеоретичних позицій упорядкувати безліч теорій, спрямована на вирішення завдання рівневого впорядкування, а отже ? виводить на проблему онтологічних рівнів, пов'язану, у свою чергу, із проблемою багатовимірності. Таким чином, аналіз різних метатеоретичних конструкцій дозволяє просунутися шляхом осмислення багатовимірності.

Програма дослідження багатовимірних методологій. Будь-яка практична діяльність є інтегральним актом, у реалізації якого бере участь не тільки розум, свідомість, мислення, почуттєва сфера, тіло людини, а вся його цілісність, що виявляється нерозривною єдністю. І саме тому метод, який є результатом рефлексії із приводу практично проробленого, сам по собі виявляється досить складним, можна сказати - багатовимірним утворенням. Він ніяк не зводиться виключно до особливих ментальних практик. У методі відбиті специфічні способи діяльності свідомості, розуму, мислення (і, швидше за все, не тільки вони), узяті у своїй сукупності. Проект, пов'язаний з дослідженням багатомірної методології, є надзвичайно широким за своїми масштабами і може бути успішним лише в результаті інтеграції зусиль дослідників, що працюють у різних галузях. Спрямування дослідницької уваги на об'єкти іншої природи, іншого ступеня складності призводить до виникнення нових методів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Богатая Л. Н. Гештальт сознания : монография / Л. Н. Богатая. - Одесса : Альянс-Юг, 2004. ? 221 с.

2. Богатая Л. Н. На пути к многомерному мышлению : монография / Л. Н. Богатая. - Одесса : Печатный дом, 2010. - 372 с.

Статті в наукових збірниках, що затверджені ВАК України як фахові наукові видання

1. Богатая Л. Н. Новое звучание идеи иерархии / Л. Н. Богатая // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? Вип.2. - 2003. ? № 12. - С. 27-33.

2. Богатая Л. Н. Конец постмодернизма? / Л. Н. Богатая // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? Вип.1. - 2004. - № 13. - С. 17-25.

3. Богата Л. М. Філософський гештальт / Л. М. Богата // Філософські пошуки. ? 2004. ? Вип. XVII-XVIII. ? C. 64-72.

4. Богатая Л. Н. Событие: естественнонаучный и философский ракурс / Л. Н. Богатая // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? Вып. 2. - 2004. - C. 12-18.

5. Богатая Л. Н. Прояснение процесса созерцания / Л. Н. Богатая // Перспективи. - 2005. - № 4. - С. 3-6.

6. Богатая Л. Н. О мире существования смысла и способах его проявления / Л. Н. Богатая // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? Вип. 2. ? 2005. ? № 16. ? С. 8-14.

7. Богатая Л. Н. „Смысловое целое героя” М. Бахтина в свете синергетической парадигмы / Л. Н. Богатая // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? 2005. ? Вип. 1. ? С. 12-17.

8. Богатая Л. Н. От грамматического пространства к гиперпространственному различению // Перспективи. - № 3 (31). - 2005. - С. 132-137.

9. Богатая Л. Н. Концепт: возрождение через возвращение / Л. Н. Богатая // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія „Філософія”. ? Вип. 20. - 2006. - С. 36-43.

10. Богатая Л. Н. К переосмыслению пространства / Л. Н. Богатая // Філософські науки: традиції та інновації : наук. журнал. - Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2006. - С. 109-114.

11. Богатая Л. Н. Процедура смыслопрояснения / Л. Н. Богатая // Перспективи. ? 2006. ? № 33. ? С. 16-23.

12. Богатая Л. Н. Соотнесение представлений о синтагматических цепах, сериях и смыслообразующих конструктах // Перспективи. ? 2006. ? № 35. ? С. 7-14.

13. Богатая Л. Н. Практика сознания: оперирование смыслами // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? 2006. ? Вип. 1. ? № 17. ? С. 27-32.

14. Богатая Л. Н. Концепт и близлежащие категории: смысл, событие, хаос / Л. Н. Богатая // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія „Філософія”. ? 2006. ? Вип. 22. ? С. 36-43.

15. Богатая Л. Н. Архитектоника и динамика концепта / Л. Н. Богатая // Культура народов Причерноморья. (Кримський науковий центр НАН України). ? 2006. ? № 74. ? С. 212-216.

16. Богатая Л. Н. Эквивокация как мыслительная процедура / Л. Н. Богатая // Культура народов Причерноморья. (Кримський науковий центр НАН України). ? 2006. ? № 82. - С. 12-17.

17. Богатая Л. Н. Смыслооперационные практики / Л. Н. Богатая // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Філософія». ? 2006. ? Вип. 309-310. ? С. 81-84.

18. Богатая Л. Н. Смысл в его понятийно-категориальном окружении: соотнесение смысла, представления и языка / Л. Н. Богатая // Філософські науки: традиції та інновації : наук. журнал. - Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. - С. 64-72.

19. Богатая Л. Н. О соотнесении постмодерна и техногенной цивилизации как общекультурных феноменов / Л. Н. Богатая // Культура народов Причерноморья. (Кримський науковий центр НАН України). ? 2007. ? № 106. ? С. 15-17.

20. Богатая Л. Н. О терминологической эволюции / Л. Н. Богатая // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? 2007. ? Вип. 1. ?№ 19. ? С. 23-28.

21. Богатая Л. Н. Об эволюции философских концептов / Л. Н. Богатая // Вісник Черкаського університету. Серія Філософія. ? 2007. ? Вип. 109. ? С. 107-115.

22. Богатая Л. Н. Метапространство смыслов в иерархической проявленности его элементов / Л. Н. Богатая // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: «Философия. Социология». Том 21 (60). ? №1. ? 2008. ? С. 95?101.

23. Богатая Л. Н. Процедуры концептного оперирования / Л. Н. Богатая // Наукове пізнання: методологія та технологія. ? 2008. ? Спецвипуск 1. ? № 21. ? С. 9-14.

24. Богатая Л. Н. Концепт сознания в философских размышлениях В. В. Налимова / Л. Н. Богатая // Філософські науки: традиції та інновації : наук. журнал. - Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008. - Вип. 2. - С. 72-79.

25. Богатая Л. Н. Понятие и концепт как интструменты проявления рационального и иррационального / Л. Н. Богатая // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Філософія. Соціологія. Політологія». - 2008. - Вип. 17. - С. 54-59.

АНОТАЦІЯ

Богата Л.М. Уявлення про багатовимірне мислення, його прийоми та процедури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Уводяться та аналізуються уявлення про багатовимірне мислення, його прийоми та процедури. Багатовимірне мислення досліджується в контексті багатовимірного підходу, що знаходиться в стадії свого формування. Багатовимірне мислення тлумачиться як практика оперування метаконцептом у гіперпросторі смислів. Концепт та метаконцепт пропонується розглядати як основні логічні форми багатовимірного мислення. При цьому метаконцепт розуміється як одномоментно актуалізована множина авторських концептів, які мають з метаконцептом одне й те ж ім?я. Гіперпростір смислів створюється гносеологічним суб'єктом, який здійснює багатовимірний мисленнєвий акт. Гіперпростір смислів постає як миттєва й водночас актуалізована множина локальних просторів смислів, у яких були створені відповідні авторські концепти. Наслідком багатовимірної мисленнєвої практики є утворення нових смислів, експікація яких здійснюється вже у локальних просторах смислів. У якості основних практик та прийомів багатовимірного мислення пропонується розглядати: практику споглядання, чотири смислоопераційні процедури - смислопроявлення, смислопрояснення, смислозакріплення, смисловживання, прийом бриколажу.

Ключові слова: багатовимірне мислення, смисл, концепт, метаконцепт, ієрархія, локальний простір смислу, гіперпростір смислу, смислопераційні процедури, гештальт, прийом бриколажу.

АННОТАЦИЯ

Богатая Л.Н. Представления о многомерном мышлении, его приемах и процедурах. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.02 - диалектика и методология познания. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации вводятся и анализируются представления о многомерном мышлении, его приемах и процедурах. Многомерное мышление исследуется в рамках многомерного подхода, который находится в стадии своего формирования. Многомерное мышление проясняется как практика оперирования метаконцептом в гиперпространстве смыслов.

В двадцатом веке внимание ученых стали привлекать особо сложные открытые нелинейные системы, описание поведения которых предполагало использования специального инструментария. Исследование сложных объектов требовало определенных изменений и в самом человеке, осмысляющем окружающий мир. В многочисленных текстах, посвященных изучению поведения отмеченных систем, стали проявляться интуиции о существовании новых способов мышления, которые именовали органическим (П. Флоренский), иерархическим (В. А. Шмаков), символическим (К. Г. Юнг, Д. Редьяр), тропологическим (С. С. Неретина) вероятностным и спонтанным (В. В. Налимов), поливалентным (П. Булез, У. Эко), серийным (Ж. Делез, Ф. Гваттари), холистическим, глобальным (Э. Ласло), клиповым (Ф. И. Гиренок), системным (Э. Морен), нелинейным (И. С. Добронравова, С. П. Курдюмов, Е. Н. Князева). Появление столь широкого спектра именований различных способов мышления требовало специального обращения к изучению процессов мышления в новой гоносеологической ситуации, которая сформировалась в контексте своеобразного пересечения постнеклассических и постструктуралистских подходов.

В проведенном диссертационном исследовании последовательно рассмотрено многомерное мышление (первые специальные употребления соответствующего терминологического выражения связывают с именем российского исследователя В. Л. Алтухова). Представления о многомерном мышлении позволяют прояснить многие интуиции по поводу существования различных мыслительных техник. Рассмотрение многомерного мышления осуществлено путем детального прояснения ключевых элементов, с помощью которых реализуется любой мыслительный акт, а именно - смысла, пространства, иерархии концепта.

Рассмотрение смысла, позволило ввести представления о цикле смыслооперационных практик, играющих важнейшую роль в многомерных мыслительных актах. В цикле смыслооперационных практик предлагается выделить четыре смыслооперационных процедуры: смыслопроявление, смыслопрояснение, смыслозакрепление, смыслоупотребление. Процедура смыслопроявления возникает как результат завершения процесса созерцания. Смыслопроявление обнаруживает себя возникновением смыслообразующего конструкта - сложной вербальной структуры, потенциально содержащей множество смыслов, которые могут быть эксплицированы в последующих практиках смыслопрояснения. Смыслопрояснение предполагает обязательное использование терминологического базиса, в состав которого входят термины, детальным образом проясненные. По отношению к этим терминам и осуществляются процедуры экспликации извлекаемых из смыслообразующих конструктов смыслов. Процедура смыслозакрепления связана с четким обозначением обнаруженных смыслов, которые в результате процедуры смыслоупотребления входят в широкую культурную циркуляция.

Изучение практик многомерного мышления привело к необходимости введения представлений о пространстве смыслов, разновидностями которого являются локальное и гиперпространство смыслов. Само по себе пространство смыслов формируется в более общем - грамматическом пространстве, координатами которого выступают буквы. Каждый текст, совокупность авторских текстов формируют специфическое локальное пространство смыслов. Временное объединение различных локальных пространств смысла, возникающее в связи с разрешением той или иной гносеологической задачи, образует гиперпространство смыслов. В гиперпространстве смыслов и осуществляется многомерный мыслительный акт.

В качестве основной логической формы многомерного мышления предлагается рассматривать концепт. При этом концепт понимается как открытое множество смыслов, соответствующих термину, с помощью которого концепт именуется. В работе вводится представление об авторских и смешанных концептах. Авторские концепты развиваются в рамках конкретных локальных пространств смысла, смешанные концепты представляют собой открытое множество смыслов, каждый из которых может существовать в самых различных локальных смысловых пространствах. Если же в рамках конкретного гносеологического акта тот или иной концепт рассматривается одновременно с точки зрения нескольких конкретных локальных пространств смысла, то речь уже идет о метаконцепте. Иначе метаконцепт можно понимать как одновременную актуализацию нескольких авторских концептов, которые имеют с метаконцептом одно и то же имя. Как следует из отмеченного, метаконцепт для своего существования требует открытия гиперпространства смыслов. Концепт и метаконцепт предлагается рассматривать в качестве основных логических формы многомерного мышления. Само же многомерное мышление понимается как оперирование метаконцептами в гиперпространстве смыслов. Результатом многомерных ментальных актов оказывается возникновение новых смыслов, позволяющих приблизиться к сути мыслимого.

В качестве основных практик и приемов многомерного мышления предлагается рассматривать: практику созерцания, четыре смыслооперационные процедуры, прием бриколлажа. В самом общем виде прием бриколлажа можно определить как одновременное соотнесение различных смысловых планов. В итоге соответствующего соотнесения могут обнаруживаться новые смыслы, подлежащие последующей экспликации.

Исследование многомерного мышления рассматривается в работе как одна из основных программ формирующегося многомерного подхода. К ряду других программ этого подхода отнесены программы исследования многомерности, уровневости, метатеоретических построений, программа исследования сложных объектов, различных типов рациональности, программа изучения сознания.

Ключевые слова: многомерное мышление, смысл, концепт, метаконцепт, иерархия, локальное пространство смысла, гиперпространство смысла, смыслооперационные процедуры, гештальт, прийом бриколлажа.

SUMMARY

Bogataya L. N. Representation of multidimensional cognition, its methods and procedures. - Manuscript.

Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in specialty 09.00.02 - Dialectics and Methodology of Cognition. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2011.

In the given thesis we introduce and analyze the concept of multidimensional cognition, its methods and procedures.

Multidimensional cognition is researched in the frame of a multidimensional approach, which is in the process of its formation. Multidimensional cognition becomes clearer as the practice of metaconcept operation in hyperspace meanings. Concept and metaconcept are proposed to be considered as the basic logical form of multidimensional cognition. At that metaconcept is understood as simultaneous actualization of several author's concepts, which have the same name with metaconcept.

Hyperspace cognition is created by the gnosiological subject, which realizes multidimensional act of cognition. Hyperspace of senses is conceived both as instantly and as simultaneously actualized multitude of local space of the sense, in which the corresponding author's concepts were created. The appearance of the new senses is a result of the multidimensional mental practices, explication of which is realized in local spaces of the senses. Practice of contemplation, four procedures of sense operation - demonstration of the sense, clearance of the sense, consolidation of the sense, application of the sense , method of bricolage are suggested to be examined as main practices and methods of multidimensional cognition

Keywords: multidimensional cognition, sense, concept, metaconcept, hierarchy, the local space of sense, hyperspace of sense, procedures of sense operation, gestalt, method of bricolage.

Размещено на Allbest.ru