Сутність і структура модерної традиції (соціально-філософський аналіз)

Культурна дистанція між владою й підданими може бути споконвічно досить значною. Здавалося б, модернізація повинна цю дистанцію скоротити. На ділі ж все складніше: підвищується культурний рівень і влади, і підданих. При авторитарному правлінні таке положення речей таїть у собі значну небезпеку для влади: народу часто буває неможливо пояснити змушені або навіть у перспективі корисні, але непопулярні міри. Виявляється, що чим більше культурна дистанція, тим більше ймовірність революційного перевороту. Подібна небезпека зберігається, у більшому або меншому ступені, протягом усього періоду авторитарного правління, коли консерватори не діляться своєю владою ні з якою іншою політичною силою. Ця небезпека нейтралізується, коли чергування у влади консерваторів і демократів здобуває регулярний характер, тобто при демократії.

Консерватизм - ідеологія, авторитаризм - форма влади. Подібна форма влади може бути обрана не тільки представниками даної ідеології, але й революційними силами (диктатури Кромвеля й Наполеона). Рано чи пізно авторитаризм як влада дискредитує себе. Але консерватизм як ідеологія при цьому зберігається.

Консервативний дискурс може бути використаний перемігшим конструктивізмом. Невдача останнього щодо цього може сприяти перемозі традиціоналізму або революціонізму.

У підрозділі 4.2. «Традиційні структури в період модерну» мова йде про причини, що породжує форми влади, пов'язані із традиціоналізмом.

Традиціоналізм може виступати і як супротивник, і як тимчасовий партнер консерватизму. Їхня взаємодія, однак, не має характеру діалектичної взаємодії й може бути легко порушено.

Там, де процес модернізації почався й зустрів опір традиційних верств населення, традиціоналізм установлює свою владу. Ця влада носить правототалітарний характер.

Правий тоталітаризм означає перехід традиції на рівень, що робить неможливим продовження модернізації. Це - результат неправильної відповіді на виклик епохи. Традиціоналізм й, особливо правий тоталітаризм так чи інакше бувають пов'язаними з поразками в зовнішніх конфліктах.

Правототалітарна влада втілює традиціоналістську ідеологію. Ворожа консерваторам, вона може використати їх у своїх цілях (Німеччина при Гітлері, Італія при Муссоліні), але може бути також використана для їх, консерваторів, цілей (Іспанія при Франко, Японія й Угорщина напередодні й під час Другої світової війни). Часто тимчасові союзники правототалітарної влади - консерватори - беруть досить активну участь у скиненні цієї самої влади, як було, наприклад, в Італії, Румунії й Болгарії на завершальному етапі Другої світової війни. Подібна тенденція спостерігалася наприкінці Другої світової війни навіть у гітлерівській Німеччині, незважаючи на найжорстокіший терор, що панував у ній.

Влада прагне підкорити собі всі сфери громадського життя. Це - результат її реакції на процес модернізації, що почався, і який також поширюється на всі сфери суспільства. Ступінь контролю правототалітарної влади над суспільством дуже відрізняється в різних країнах. Але повного свого контролю над усіма сферами суспільства ця влада досягти не може (так само як ніяка інша влада).

Культурна дистанція між владою й підданими невелика, через низький культурний рівень влади. Духовна еліта суспільства, що переростає необхідний рівень, нерідко піддається репресіям із боку влади.

Традиціоналізм як частина модерної традиції губить своє значення, що є однією з непрямих ознак близького завершення модерної епохи.

Підрозділ 4.3. «Конструктивна сутність традиції в модерний період» присвячений з'ясуванню причин, які уможливили ствердження демократичної влади.

Там, де процес модернізації проходить вдало, установлюється демократична влада. Це сприяє реалізації конструктивного проекту модернізму. Даний варіант є в сучасних умовах найбільш оптимальним. Але він також не позбавлений недоліків. Ще не одержавши загального визнання у світі, демократія встигла показати, що має потребу в значних удосконаленнях. Тільки вдосконалившись, вона може стати загальною (загальновизнаною) формою державної влади.

Влада припускає існування опозиції, що може носити консервативний характер. Цей характер опозиції досить рідко проявляється в «чистому» вигляді; звичайно - як сполучення консерватизму з іншою формою ідеології.

Культурна дистанція між демократичною владою й громадянами, як правило, є досить значною. Високий культурний рівень народу в цілому дозволяє саме духовній еліті реалізувати свої плани через владні інститути. Демократизм же забезпечується за рахунок «рухливості» еліти, що перебуває при владі: досить часто змінюються фізичні суб'єкти влади й регулярно змінюють один одного представники влади й опозиції.

Розробляючи на основі проекту модернізації ще один проект - глобалізації, конструктивізм сприяє виникненню кризових явищ як у відношенні створеної ним демократичної влади, так і по відношенню до всієї епохи модерну.

Конструктивний дискурс досить широко використовується як партнерами, так і супротивниками конструктивістів. Супротивники, як із середовища традиціоналістів, так і з середовища революціонерів, критикують ряд конструктивних ідей. Це свідчить про нерозуміння ними конструктивізму. Але в ще більшому ступені це нерозуміння проявляється в тих випадках, коли супротивники конструктивізму намагаються привласнювати собі й «розвивати» конструктивні ідеї. У цьому випадку вони, як правило, терплять фіаско.

У підрозділі 4.4. «Процесуальність революційної влади в період модерну» розглядаються проблеми трансформації революційних ідеалів у владних структурах.

Революційний цикл дає можливість реалізуватися революціонізму (утопізму). Його реалізації сприяє встановлювана ним, як правило, у результаті перевороту, лівототалітарна влада. Це - крайня форма тоталітаризму, що безцеремонно вторгається у сферу економіки, соціальну сферу, нарешті, навіть у сферу духовну. Місцями контроль держави над громадським життям ставав воістину тотальним. Але подальший розвиток традиції здатний зруйнувати й цю владу також. Саме це й відбувається в нашій країні на поворотному етапі революційного циклу.

Культурна дистанція між владою й народом незначна, незважаючи на претензії утопістів на науковість своїх поглядів.

Дії лівототалітарної влади дискредитують її. Але ряд монополій, зокрема, монополія на засоби масової інформації, дозволяють їй до певного моменту підтримувати стабільність усередині країни.

Лівототалітарна влада виявляється здатною на широкомасштабні мобілізаційні заходи.

Не тільки монополія на засоби масової інформації, але й тотальний контроль над рівнем доходів населення створюють ілюзію загальної рівності в країні.

Революціонізм - ідеологія, лівий тоталітаризм - відповідна їй форма влади. Дана форма влади неприйнятна для представників інших ідеологій, її подібність із правим тоталітаризмом - відносна. Тому настільки важким є переродження даної форми. В остаточному підсумку, найбільш імовірним для переходу від лівого тоталітаризму представляється демократичний варіант.

Із всіх учасників боротьби ширше використають дискурс революціонерів традиціоналісти.

У підрозділі 4.5. «Традиція влади в сучасну епоху й перспективи українського суспільства» робиться спроба охарактеризувати перспективи сучасної української традиції.

Метою країни на даному етапі повинне стати не досягнення короткочасної революційної перспективи, а входження в процес висхідного розвитку. Проект майбутнього України повинен спиратися на філософський дискурс історичного досвіду країни, а не тільки на революційний дискурс. Перевага елементів демократії в складі дискурсу може сприяти виходу з революційного циклу, переходу до висхідного, конструктивного розвитку.

У той же час саме українське суспільство переживає кризу, пов'язану з відсутністю культурного проекту, який би об'єднав всі нації. Останній може бути заснований не стільки на інтерпретації минулого, скільки на чіткому розумінні стратегії майбутнього, тобто він повинен спрямовувати зусилля суспільства на вирішення національних надзавдань. Криза української ідентичності має інший масштаб і характер, ніж криза цивілізаційної ідентичності Заходу. Але в тому й особливість конструктивної відповіді, що при зовнішній несхожості на те, що вже мало місце бути в історії, вона внутрішньо спирається на національну традицію.

Україна перебуває на перехідному етапі від тоталітаризму до демократії, від революції до модернізації, від революціонізму до конструктивізму. Однак складність ситуації доповнюється ще однією обставиною, що має відношення не тільки до нашої країни, але, у тій чи іншій мірі, до всього людства.

Особливість української альтернативи - у тому, що перехід може бути зроблений нашою країною або в нинішню, або в наступну, але аж ніяк не віддалену, епоху. Для нинішньої епохи вирішення вимальовується досить простим: перехід до конструктивної моделі розвитку. Але альтернативний варіант (на той випадок, якщо країна не встигне цього зробити) швидше за все, може бути віднесений до наступної епохи і, з цієї причини, не може бути визначений навіть у загальних рисах.

У Висновках здійснене узагальнення результатів дослідження, які характеризують загальну проблематику й структуру роботи.

1. Сучасний підхід до традиції, як у своєму класичному, так й у некласичному варіантах, має потребу в істотній переоцінці головних своїх положень. Адже як класична, так і некласична його версії більше не відповідають обсягу й характеру завдань, що стоять зараз перед суспільством. Конструктивний підхід може базуватися лише на такому розумінні традиції, що враховує її незавершеність, нестабільність і відкритість майбутньому.

2. Існуючі філософські підходи до дослідження модерного й традиційного суспільств не можуть бути визнані цілком задовільними. Філософія у своїй оцінці як сучасності, так і відносно недавнього минулого не може ігнорувати необхідність дослідження традиції. Необхідність використання нових філософських методів дослідження традиції виникає з нового уявлення про саму традицію як об'єкт дослідження.

3. Для людства перші початки спадковості кореняться в природних комунікативних властивостях людини. Останні вибудовують фундаментальну структуру розвитку людства, пов'язану з людиною, її якостями й властивостями. Хоча різні епохи існування людства принципово не зводяться одна до іншої, у них все-таки є щось загальне, обумовлене способом людського існування. При цьому, остільки оскільки сама людина є не такою, що вже утвердилася в ранзі сталого, а відкрита майбутньому екзистенція, кожне принципово нове людське діяння відкриває все нові можливості, одночасно відтинаючи від буття інші, що були раніше потенційно можливими, варіанти історичної еволюції. Проте, ці можливості все-таки зберігаються в онтологічній структурі сприйманого людиною світу - всесвітньої історії, до якої можна застосувати герменевтичний аналіз.

4. Функціонування традиції прямо пов'язане з її еволюцією. Це функціонування є прийом-передача генетично не наслідуваної інформації. У ході такої еволюції суспільство, завдяки традиції здобуває внутрішню цілісність і системність, інтегрується. Специфіка формування традиції в модерному суспільстві пояснюється тим, що традиція забезпечує первинний порядок розвитку даного суспільства, що, у свою чергу, впливає на традицію. Для епохи модерну характерна також тенденція до тотальної раціоналізації соціального буття. Коли цю, характерну головним чином для Заходу, тенденцію прагнуть зробити універсальною - це означає наближення завершення епохи модерну. Тому що ця епоха має певну спрямованість - на модернізацію традиційних суспільств. Однак припинення буття останніх означає припинення існування даної епохи й настання нової.

5. Критерієм життєздатності традиції виступає її здатність створювати діючі механізми відповіді на виклики історії в суміжних умовах. Традиція не відмирає, а переборює власну обмеженість, оскільки остання є її історично обумовленою потенційністю. Потенційність забезпечує перебування в рамках історичного контексту, що проявляється в консерватизмі, традиціоналізмі або в модернізмі. Традиціоналізм, консерватизм і модернізм виступають як самостійні частини традиції. Модернізм при цьому може проявляти себе або як революціонізм (утопізм), або як конструктивізм.

6. Традиція здійснює імперативний контроль у сфері суспільних відносин. Цей контроль здійснюється як у сфері ідеології, так й у сфері влади. Для модерного періоду характерна боротьба політичних сил, що розгортається за певними правилами - правилам гри. Принципово різні умови гри в різних країнах призводять і до різних форм влади: диктатури, демократії.

7. Ідеологія виступає як сполучний ланцюг між творчими меншостями й нетворчими масами. Настрої останніх (масові настрої) забезпечують історичний більший або менший ступінь стабільності того, що продукується творчими актами меншостей. Основні ідеології відповідають визначеним нами частинам традиції.

8. Революціонізм (утопізм) проявляється в революції. Революція є процесом тривалим, що складається із серії революційних переворотів. Серія переворотів утворює у більшості країн практично замкнутий цикл - це революція французького типу. В окремих країнах перевороти можуть сполучатися з інтенсивною модернізацією - революція англосаксонського типу. Нарешті, існує третій тип революції - латиноамериканський, при якому практично кожен революційний переворот супроводжується наступною трансформацією влади.

9. Модернізація, здійснюючись у конкретно-історичних умовах, утворює, поряд з революцією, невід'ємну частину соціально-історичного процесу. Модернізація - процес, насамперед, економічний. Однак він неможливий без супутніх політичних перетворень. Модернізація в «чистому» виді - це і є те, що прийнято називати «стрибком». Революція звичайно починається тоді, коли модернізація зустрічає труднощі на своєму шляху: або об'єктивні, або пов'язані з помилками тих політичних сил, які повинні займатися її проведенням. Сама ж модернізація є конструктивним варіантом модернізму. Модернізація повинна задовольняти двом умовам: виступати як продовження традиції й бути конструктивним її варіантом.

10. Владні структури виступають як механізми регулювання й керування соціальними процесами в суспільстві за допомогою традиції. Це відбувається у фазисах щодо стійкого стану суспільства. При цьому влада може або сприяти, або перешкоджати проведенню модернізації.

11. Глобалізація не є конструктивним проектом. Прогнозування майбутнього саме виступає фактором становлення майбутнього, причому пізнання майбутнього, на відміну від пізнання минулого, має на меті не стільки з'ясування істини, скільки конструювання ідеалу. Оскільки соціальні системи далекі від рівноваги, будь-яка соціальна дія потенційно чревата системними змінами, однак на справді це далеко не так. Компенсація одиничних змін, що відбувається на макрорівні, забезпечує соціальній системі стабільність, хоча деякі зміни все-таки можуть набути сталий характер і навіть підкорити своїй дії всю соціальну систему. Саме ретроспективно виявляються події.

12. Людство використовує отриманий у ході традиційного процесу досвід для свого подальшого розвитку. Саме ця обставина дозволяє говорити про конструктивізм як альтернативу революціонізму (утопізму). Ця ж обставина дозволяє по-новому осмислити цінність традиції як фактора, що забезпечує стабільність соціального універсуму.

13. Виклик Заходу зовсім не унеможливлює конструктивну відповідь України. Метою країни на даному етапі повинне стати не досягнення короткочасної революційної перспективи, а входження в процес висхідного розвитку. Проект майбутнього України повинен спиратися на філософський дискурс історичного досвіду країни. Україна знову виявляється перед вибором: або конструктивний розвиток, або проходження ще одного революційного циклу. І багато чого при вирішенні цієї альтернативи залежить від уже пройденого шляху. Перевага в складі дискурсу сприяє виходу з революційного циклу, переходу до висхідного, конструктивного розвитку.

14. Українське суспільство переживає кризу, пов'язану з відсутністю культурного проекту, який би об'єднував всі нації. Останній може бути заснований не стільки на інтерпретації минулого, скільки на чіткому розумінні стратегії майбутнього, тобто, він повинен спрямовувати зусилля суспільства на вирішення національних надзавдань. Криза української ідентичності має інший масштаб і характер, ніж криза цивілізаційної ідентичності Заходу. Але в тому й особливість конструктивної відповіді, що при зовнішній «однотипності», подібності на події, що вже мали місце в історії, перспектива українського культурного проекту представляється цілком реальною, тому що містить потужну внутрішню потенцію національної традиції.

15. Найближчим завданням у цьому напрямку представляється розгляд характеру й перспектив процесу глобалізації в її співвіднесеності до традиції в цілому й до модернізації як прояву традиції, зокрема. Модернізація - процес позитивний, але які будуть наслідки її глобального поширення? Чим може обернутися для людства поширення на весь світ тих процесів, які відіграють позитивну роль на сьогоднішній день нехай для значної частини, але все-таки частини людства?

16. Не менш важливим моментом представляється й пропозиція дослідження даної теми стосовно майбутнього нашої країни. Яким повинен бути виклик, здатний породити в сучасній Україні таку відповідь, яку можна було б охарактеризувати як модернізацію? Чи здатний сучасний західний світ породити подібний виклик?

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

суспільство традиція модерн буття

1. Мирошников О.А. Государство. Идеология. Революция. - Киев: Педагогічна преса, 2009. - 235 с. (15 др. а.)

2. Мирошников О.А. Революция и диктатура. - К.: Педагогічна преса, 2004. - 115 с. (7,5 др. а.)

3. Мирошников О. А. Функционирование общества в СССР в период культа личности: традиция и новация / О. А. Мирошников // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса. - 2005. - Вип. 2. - С. 105 - 110 (0,5 др.а.).

4. Мирошников О. А. Государство при нэпе: от регулирования рынка к тотальному контролю (традиция и новация) / О. А. Мирошников // Наукове пізнання: методологія та технологія // Одеса. 2006. - Вип. 2. - С. 72 - 76 (0,4 др. а.).

5. Мирошников О. А. Была ли новая экономическая политика модернизацией? / О. А. Мирошников // Перспективи. - Одеса. - 2006. - № 1. - С. 122 - 128 (0,6 др. а.).

6. Мирошников О. А. Свобода личности и свобода коллектива / О. А. Мирошников // Перспективи. - Одеса. - 2006. - № 4. - С. 76 - 81 (0,5 др.а.).

7. Мирошников О. А. Модернизация и революционные перевороты / О. А. Мирошников // Перспективи. - Одеса. - 2006. - № 3. - С. 57 - 62 (0,5 др. а).

8. Мирошников О. А. Традиция и интенсивность развития общества / О. А. Мирошников // Перспективи. - Одеса. - 2007. - № 2. - С. 54 - 60 (0,5 др. а).

9. Мирошников О. А. Власть и управление / О. А. Мирошников // Культура народов Причерноморья. - 2005 № 58. - С. 76 - 82 (0,5 др. а.).

10. Мирошников О. А. Модернизационные процессы и диктаторские режимы / О. А. Мирошников // Вестник СевГТУ. - Севастополь. 2006. - Вып. 78. - С. 128 - 137 (0,4 др. а.).

11. Мирошников О. А. Традиция и модернизация в послеоктябрьском преобразовании России / О. А. Мирошников // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Симферополь. - 2008. - С. 129 - 138 (0,7 др. а).

12. Мірошников О. А. Модернизація, традиціоналізм і революція / О. А. Мірошников // Гілея. - Київ. - 2007. - Вип. 7. - С. 67 - 76 (0,5 др. а.).

13. Мірошников О. А. Тоталітаризм: суспільство і контроль над ним (традиція і новація) / О. А. Мірошников // Нова парадигма. - Київ. - 2007. - С. 54 - 63 (0,6 др. а.).

14. Мірошников О. А. Суспільство в період модернізації і масові настрої / О. А. Мірошников // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя. - 2007. - С. 122 - 129 (0,6 др. а.).

15. Мирошников О. А. Преемственность в социальной жизни и менталитете российского общества / О. А. Мирошников // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. - Дніпропетровськ: Вид. ДНУ, 2006. - С. 193 - 205 (0,6 др.а.) .

16. Мирошников О. А. Модернизационные процессы, традиционализм и предпосылки возникновения диктаторских режимов / О. А. Мирошников // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. "Філософія. Соціологія. Політологія". - Д., 2006. - Вип. 14. - С. 78 - 87 (0,6 др. а.).

17. Мирошников О. А. Традиция и поступательное движение общества / О. А. Мирошников // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. - Дніпропетровськ: Вид. ДНУ, 2007. - С. 274 - 280 (0,5 др. а.).

18. Мирошников О. А. Традиция и модернизация в их отношении к преемственности / О. А. Мирошников // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. "Філософія. Соціологія. Політологія". - 2007. - Вип. 15. - С. 322 - 327 (0,5 др.а.).

19. Мирошников О. А. Поливариантность понимания традиции: от Гегеля до Рикера / О. А. Мирошников // Філософсько-антропологічні студії 2008.- К.: Стилос: Дніпропетровськ: Вид. ДНУ, 2008. - С. 435 -444 (0,6 др.а.).

20. Мирошников О. А. Проблема модернизации сельских обществ и традиционализм (период коллективизации) / О. А. Мирошников // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. "Філософія. Соціологія. Політологія". - Вип. 16. - 2007. - С. 172 - 178 (0,5 др.а.).

21. Мирошников О. А. Трансформация власти: традиция и возникновение нового / О. А. Мирошников // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. "Філософія. Соціологія. Політологія" - Вип. 17. - 2008. - С. 232 - 237 (0,5 др.а.).

22. Мирошников О. А. Герменевтика и моделирование бесконечного / О. А. Мирошников // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. "Філософія. Соціологія. Політологія" - Вип. 19. 2009. С. 123 - 128 (0,5 др.а.).

23. Мирошников О. А. Процесс модернизации и условия его протекания / О. А. Мирошников // Грані. - Дніпропетровськ. - 2008. - № 4 (54). - С. 43 - 48 (0,5 др. а.).

24. Мирошников О. А. Традиция и новация в послеоктябрьском преобразовании России / О. А. Мирошников // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. - Дніпропетровськ. - Вид. ДНУ, 2008. - С. 270 - 279 (0,6 др. а.).

25. Мирошников О. А. Преемственность в Новое время: традиція и модернизация / О. А. Мирошников // Наука. Релігія. Суспільство. - № 2. - С. 264 - 269 (0,5 др. а.).

26. Мірошников О. А. Модернізація, традиція і тоталітаризм / О. А. Мірошников // Нова парадигма. - Вип. 62. - К., 2007. - С. 144 -152 (0,5 др.а.).

АНОТАЦІЯ

Мірошников О. А. Сутність і структура модерної традиції (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за фахом 09.00 03 - соціальна філософія та філософія історії. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2008.

Дисертація є соціально-філософським дослідженням сутності й структури традиції в епоху модерну. На основі проведеного аналізу доводиться, що процес традиції включає не тільки минуле, але також сьогодення, і впливає на майбутнє. Установлено, що модерну традицію треба розглядати як таку, що складається із трьох частин, які існують одночасно й перебувають у складних взаєминах: традиціоналізму, консерватизму й модернізму. На підставі цього розпочата спроба по-новому осмислити цінність традиції як фактора формування й забезпечення умов стабільності соціального універсуму. Традиція розглядається як свого роду гра, що розгортається за певними правилами. Окремі частини традиції через форми свого прояву виявляються залучені в інші ігри: модернізацію, революцію. Зазначені можливі альтернативи майбутнього розвитку українського суспільства.

Ключові слова: традиція, консерватизм, традиціоналізм, модернізм, конструктивізм, революціонізм, модернізація.

АННОТАЦИЯ

Мирошников О. А. Сущность и структура модерной традиции (социально-философский анализ). - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09. 00. 03 - социальная философия и философия истории. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара, Днепропетровск, 2010.

Основная цель диссертационной работы заключается в построении концептуальной версии относительно сущности традиции как социальной формы, воспроизводящей глобальные механизмы устойчивости общества. В работе осуществлен экскурс в историю представлений о традиции как процессе, основанный на системном анализе. Особое внимание уделяется герменевтической концепции, которая представлена, как наиболее соответствующая логике изучаемого объекта. Рациональным зерном в подходе к исследованию традиции является встречающееся у некоторых представителей разных концепций рассмотрение ее как игры.

Основным методологическим подходом, используемым автором в своем исследовании, является герменевтический. Данный подход дополняется другими: диалектическим, экзистенциальным, синергетическим.

Согласно выводу автора, традиция в модерном обществе имеет свои особенности. А именно, традиция на данном этапе имеет трехчастную структуру: традиционализм, консерватизм и модернизм. В свою очередь, модернизм состоит из революционизма (утопизма) и конструктивизма. Необходимость выбирать в модерную эпоху между первым и вторым, сообщает характер игры как традиции, так и отдельным ее проявлениям.

Автор также доказывает, что идеологии, возникающие в эпоху модерна, соответствуют частям традиции: конструктивизму соответствует либерализм, революционизму, традиционализму и консерватизму соответствуют идеологии с соответствующими названиями. Опираясь на соответствующие политические силы и используя массовые настроения, идеологии проводят в жизнь модернизацию либо революцию, в ходе которых устанавливаются соответствующие режимы.

Как революционизм, так и конструктивизм являются важнейшими факторами развития эпохи модернизма, выступая как две игры, различающиеся как правилами, так и составом участников. Революционизм проявляется в революции, конструктивизм же - в модернизации. Эти два процесса дополняют друг друга, однако взаимоотношения между ними отнюдь непросты. Кризис одного движения является условием перехода к другому. Как революция, так и модернизация являются длительными процессами, продолжающимися в течение многих десятилетий. В ходе революции возникают, чаще всего, диктаторские режимы, в ходе модернизации - демократические. Эти режимы создаются представителями разных идеологий, которые ведут друг с другом своего рода игру, завершающуюся, как правило, уходом с политической арены одного из игроков.

Автор полагает, что, хотя революция и модернизация являются альтернативными формами проявления модернизма, их пути часто пересекаются. С одной стороны, достаточно редкими являются случаи, когда модернизация не сопровождается революционным кризисом, порой разрастающимся в целую серию революционных переворотов. С другой стороны, силы, участвующие в революции, достаточно часто пытаются осуществить модернизацию, искренне полагая, что именно революция открывает для этого все возможности. В действительности это не так. Когда модернизация вызывает революционный процесс, последний выступает по отношению к модернизации как тормозящий, даже, более того, разрушающий фактор. Когда же модернизацию проводят сами участники революции, она является псевдомодернизацией, т.е. мнимой, ложной модернизацией. Революция, как правило, не способна создать условия для нормального развертывания модернизационного процесса.

Особое внимание в диссертации обращается на то, что революция и модернизация не могут рассматриваться вне общего контекста традиции. Нет стран, избежавших революции. Нет также и стран, которые смогут обойтись без модернизации. Проблема состоит в том, чтобы обойтись минимальными жертвами, лавируя между Сциллой и Харибдой.

В диссертации характеризуются формы власти, способствующие либо же препятствующие проведению модернизации. В качестве таких властных форм, которые способствуют модернизации, указываются демократия и авторитаризм (последний, однако, не всегда стремится к выполнению данной роли и не всегда оказывается способным ее выполнить). Собственно революция связана с такими формами власти, как правый тоталитаризм и левый тоталитаризм.

Автор указывает на то, что конструктивным решением для нашей страны было бы такое, которое принято с учетом имеющейся традиции. Именно такое решение помогло бы избежать ненужных жертв при выходе из революционного тупика.

Ключевые слова: традиция, консерватизм, традиционализм, модернизм, конструктивизм, революционизм, модернизация.

ANNOTATION

Miroshnikov O. A. Essence and structure of modern traditions (the social and philosophical analysis). - Manuscript.

Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophical Sciences in specialization 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. Oles Gonchar Dnipropetrovs'k National University, Dnipropetrovs'k, 2010.

The thesis represents social and philosophical research of the essence and structure of the tradition in the epoch of the modern.

On the basis of the analysis, it is proved that the process of tradition includes not only the past, but also the present and influences the future. It's stated that the modern tradition is to be considered as consisting of three co-existing parts related in complex mutual ties: traditionalism, conservatism, and modernism.

Thus an attempt of a new approach to understanding the value of the tradition as a factor of forming and maintaining the stability of a social universum is undertaken.

The tradition is regarded as a kind of game with certain established rules. Some parts of the tradition through the form of their realization are involved in other games, such as modernization or revolution. Possible alternatives of the future development of the Ukrainian society are specified.

Key words: tradition, conservatism, traditionalism, modernism, constructivism, revolutionary, modernization.

Размещено на Allbest.ru