Трансцендентальні виміри свободи: філософсько-антропологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

УДК 130.121:123.1

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Трансцендентальні виміри свободи: філософсько-антропологічний аналіз

Шаповал Володимир Миколайович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Шкода Володимир Васильович, Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б. Хмельницького, завідувач кафедри соціології.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Хамітов Назіп Віленович, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди, НАН України, провідний науковий співробітник;

- доктор філософських наук, професор Карпенко Іван Васильович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, декан філософського факультету, завідувач кафедри теоретичної та практичної філософії;

- доктор філософських наук, доцент Садоха Олена Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, професор кафедри філософії.

Захист відбудеться "8" жовтня 2010 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.053.07 у Харківському національному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61168, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий "6" вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Степаненко.

Аннотация

Шаповал В.Н. Трансцендентальные измерения свободы: философско-антропологический анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2010.

В диссертации представлено новое научное направление философско-антропологических исследований, тематизирующее на концептуальном уровне систему взаимодополняющих связей между свободой, трансцендированием и порождением новых смыслов в пространстве культуры. Способность к смыслопорождению как трансцендирование безотносительно к каким-либо пределам является качеством, которое может быть присуще только свободной личности, каковой является человек. Свобода в данном контексте необходимо сопровождает порождение новых смыслов. Выступая условием смыслопорождения, свобода в ее социальных и культур-антропологических репрезентациях является парадоксальной: она одновременно многомерна и трансцендентальна, феноменальна и ноуменальна, природа ее такова, что она постоянно проявляет себя неожиданными гранями, никогда не раскрывая до конца свое сущностное ядро.

В работе рассмотрены комуналистские, личностные и трансперсональные измерения свободы применительно к важнейшим сферам социокультурной и духовной жизни: праву, морали, религии. Регулятивный и смыслопорождающий потенциал свободы применительно к каждой из сфер заключается в том, что свобода выступает важнейшим условием упорядочивания отношений между людьми в социуме; только свободное существо способно быть ответственным, вменяемым, ему можно поставить что-то в вину или заслугу, только у свободного существа может быть разбужена совесть.

Связывая свободу со справедливостью, право очерчивает контуры ее первичных смыслов, позволяет от внешней свободы двигаться к внутренним ее измерениям, сущностным проблемам жизнедеятельности человека, скрытым мотивам его поведения, сфере целеполагания, ценностных ориентаций, целостности Я, поискам человеком самого себя и своего места в мире.

Внутреннее, персоналистское измерение свободы репрезентирует связь между свободой и другими экзистенциалами человеческого бытия. Свобода специфическим образом проявляет себя во "взаимодействии" (одновременно гипостазируясь) с каждым из экзистенциалов - смертью, любовью, творчеством, одиночеством и коммуникацией, а также - со всей их совокупностью. Между указанными экзистенциалами существует сложная, системно-трансцендентальная связь: каждый из них выполняет компенсаторскую функцию относительно другого как взаимно дополняющий потенциал свободы.

Осознавая, что мир перманентно пребывает в состоянии неопределенности, человек как свободное существо, что бы он ни делал, непрерывно осуществляет поиски самого себя и своего места в мире. Свобода считается условием творческой деятельности, любви и самосовершенствования человека, и в этом смысле является одним из наибольших благ. Вместе с тем, безграничные горизонты свободы, открываемые человеком перед самим собой, могут использоваться им для разрушения окружающего мира и самого себя.

В условиях растущей сложности и неопределенности внешних естественных и социокультурных обстоятельств рядом с творческими, позитивными формами свободы проявляются ее отрицательные стороны, дезориентирующие индивида, толкающие его к девиантному поведению, порождающие внутренние противоречия и конфликты с окружающим миром. В этом выражаются хаосогенные стороны свободы.

Свобода в ее высших проявлениях является трансцендированием в направлении поиска новых смыслов, которые являются основой существования и развития отдельных индивидов и человеческого сообщества в целом.

В сложной диалектике комунитарной, персоналистской и трансперсональной составляющих человеческой свободы именно способность и возможность пребывать в трансперсональных духовных сферах позволяет находить и подвергать изменениям высшие смыслы, определяющие будущее индивида и социума. Указанные высшие смыслы конкретизируются в результате самоопределения личности в отношении важнейших философских концептов, каковыми являются "бытие / небытие", "абсолютное / относительное", "рациональное / иррациональное", "суще / должное", "порядок / хаос". Определение своего отношения к данными концептам, с одной стороны, и свободой, с другой, становится основой метамотивации личности, образования новых форм и направленности мышления и деятельности, становится основой выработки важнейших стратегий по отношению к миру и самой себе.

Проведенное исследование позволяет более глубоко представить современное понимание свободы на фоне глобальных трансформаций, которыми охвачены духовные сферы общества, показать ее творческий потенциал в пространстве культуры.

Ключевые слова: свобода, трансцендирование, смысл, пространство культуры, право и справедливость, ответственность, экзистенциалы человеческого существования, бытие и небытие, порядок и хаос, сущее и должное.

Анотація

Шаповал В.М. Трансцендентальні виміри свободи: філософсько-антропологічний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2010.

Дисертація репрезентує новий науковий напрям філософсько-антропологічних досліджень, що тематизує на концептуальному рівні систему взаємодоповнюючих зв'язків між свободою, трансцендуванням та породженням смислів у просторі культури. У роботі проаналізовано комуналістські, особистісні та трансперсональні аспекти свободи стосовно найважливіших сфер духовного життя, висвітлено зв'язок між свободою та іншими екзистенціалами людського буття, обґрунтовано, що свобода в її трансперсональному вимірі є трансцендуванням у напрямку пошуку нових смислів, які є основою існування індивіда і людської спільноти. Здійснено концептуальний аналіз відносин між категоріями буття/небуття, раціональне/ірраціональне, суще/належне, з одного боку, і свободою - з іншого. Проведене дослідження дозволяє поглибити сучасне розуміння свободи на тлі глобальних трансформацій, які охопили всі сфери суспільства, висвітлити її творчий потенціал у просторі культури.

Ключові слова: свобода, трансцендування, смисл, простір культури, право і справедливість, відповідальність, екзистенціали людського існування, буття і небуття, порядок і хаос, суще і належне.

Summary

Shapoval V.N. Transcendental measuring of freedom: philosophical-anthropological analysis. - Manuscript.

Thesis for the Doctoral Degree in Philosophy Speciality 09.00.04 - Philosophical Anthropology, Philosophy of Culture. - Kharkiv G.S. Skovoroda National Pedagogical University. - Kharkiv, 2010.

The thesis represents a new scientific direction of philosophical-anthropological researches, that thematize on the conceptual level the system of the inter supplementary links between freedom, transcending and sphere of senses in space of culture. Social, personality and transpersonality aspects of freedom in relation to the major spheres of spiritual life are analyzed, connection between freedom and other existential of human life is covered. It is noted that freedom in its transpersonality context is transcending in the direction of the search of new senses which are basis of existence and development of individual and human association. The conceptual analysis of relations between the categories of being/nonbeing, rational/irrational, real/due from one hand, and by freedom, from the other hand is carried out. The conducted research allows in more depth to present the modern understanding of freedom on a background of global transformations which cover spiritual of spheres of society, to open its creative potential in space of culture.

Keywords: freedom, transcending, sense, space of culture, right and justice, responsibility, existential of human life, being and nonbeing, order and chaos, real and due.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена суттєвими зрушеннями, які переживає сучасний світ, надзвичайною різноманітністю і суперечливістю соціальних і культурних форм, що прокладають собі шлях до самоствердження. Незважаючи на плюральність матеріальних і духовних практик, викристалізовується певна низка загальнолюдських пріоритетів і цінностей, які визначають тенденції розвитку культури і притаманні більшості розвинених етносів, безвідносно їх походженню і типу. Чи не одне з перших місць серед цих пріоритетів посідає свобода. Важливість індивідуальної людської свободи вперше почала усвідомлюватись у західноєвропейській культурі, але сьогодні вона є одним з важливих соціальних і духовних надбань усього людства. Свобода вважається обов'язковою умовою вільної творчої діяльності людини, розкриття прихованих потенцій окремих індивідів і подальшого розвитку соціуму. З іншого боку, вона може породжувати екзистенційні кризи особистості, конфлікти між людськими спільнотами, гострота яких стає, чим далі, більш відчутнішою. Сучасна духовна ситуація стає все більш складною: з одного боку, набирає швидкості формування загальнопланетарного інформаційного простору, активно йдуть процеси глобалізації, на фоні яких існування і доля окремих індивідів стають не просто складними, а взагалі проблематичними; з іншого, життя і свобода окремих індивідів декларується як найвища цінність, на захист якої має ставати ціла держава. Звільнення людини від одних залежностей парадоксальним чином супроводжується виникненням нових, не менш суттєвих залежностей. Прояви свободи супроводжуються різного роду ризиками. Свобода виявляється вкрай суперечливим феноменом, в одних ситуаціях вона виявляла себе як конструктивний чинник, в інших - як сила руйнування й деструкції.

У сучасному суспільстві тотальних загроз ця тенденція набуває особливої ваги, а тому сьогодні як ніколи постає питання про форми і межі свободи. Людська спільнота поступово намагається набути незалежності від природних і соціальних детермінант. Незважаючи на різноманітні ризики й небезпеки, продовжується прагнення до як найбільшої свободи, спроби відсунути її межі якомога далі. Але необмежений розвиток свободи загрожує іншим важливим цінностям, зокрема таким, як життя окремих індивідів і роду людського загалом. Існує реальна перспектива впадання у хаос, глобальної катастрофи, яка загрожує земній цивілізації, звідси - мотиви втрати смислу людського існування, відчуття абсурду всього існуючого. Можливо, саме тут криється одна з найважливіших проблем: як поєднати свободу і смисл; на яку відстань слід відсунути межі свободи, аби одночасно існувала свобода і з'являлись нові смисли людського буття; якими мають бути нові її форми, щоб зберігалися можливості для подальшого існування окремих особистостей і цивілізації у цілому.

Свобода неодноразово ставала предметом роздумів і досліджень філософів та культур-анропологів різних напрямків. Але класичне і некласичне філософування виходили з парадигми передбачуваних і таких, що послідовно розвиваються, природних і соціальних відносин. За винятком окремих особистостей, мало хто міг передбачити, наскільки динамічною, складною і загрозливою стане реальність. Сучасна постановка проблеми свободи полягає у тому, щоб з'ясувати, чим наповнити незалежність або зовнішню свободу, яка відкривається перед людиною постсучасності; що слід зробити, щоб вільна людина за своєю волею не робила вибір на користь нового рабства, або не вдавалася до тотального свавілля, що призведе до глобальної катастрофи.

Всі ці обставини надають дослідженням проблем свободи надзвичайної актуальності. Особливої значущості вони набувають у сучасній Україні, яка чи не вперше за свою історію має об'єктивні підстави для незворотного шляху до справжньої незалежності і побудови нових форм своєї соціальності й культури, де буде можливим вирішення питання: як разом з формальною свободою досягти фактичної, змістовної свободи в її колективних та індивідуальних формах.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблема свободи посідає одне з центральних місць у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних мислителів багатьох напрямів філософського та гуманітарного знання у цілому. Дослідження соціально-політичних та етичних аспектів свободи почалися ще в Античності: софісти, Сократ, Платон, Аристотель, Епікур, кініки, стоїки тощо. Філософсько-релігійна думка Середньовіччя та епохи Відродження поставила питання про свободу волі людини та співвідношення божественної і людської волі: Аврелій Августин, Пелагій, Хома Аквінський, Іоан Дунс Скот Еріугена, Лоренцо Валла, Мартін Лютер, Еразм Роттердамський. В епоху Нового часу на перший план вийшли дослідження політико-правових аспектів свободи: Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Г. Гроцій, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, І. Бентам. Разом з тим продовжувалися глибокі дослідження метафізики свободи (Б. Паскаль, Г. Лейбніц, Р. Декарт, Б. Спіноза, Д. Юм). Класична трансцендентальна традиція досліджень свободи представлена у філософії І. Канта, І.Г. Фіхте, Г.В.Ф. Гегеля, Ф. Шеллінга.

Проблеми свободи аналізувалися у некласичній філософії другої половини XIX - початку ХХ ст.: С. Кьєркегор, О. Конт, К. Маркс, У. Джеймс, Дж.-С. Мілль, З. Фрейд, А. Бергсон, О. Шпенглер. Некласична трансцендентальна традиція вивчення проблем свободи представлена філософією життя: А. Шопенгауер, Ф. Ніцше; антропологічним трансценденталізмом: Л. Фейєрбах, М. Бубер; неокантиантством: В. Віндельбанд, Г. Ріккерт; феноменологією: Е. Гуссерль; герменевтикою: В. Дільтей, Г.-Г. Ґадамер;

Російська дореволюційна філософія і філософія російського зарубіжжя освоїла більшість актуальних тем і напрямків сучасного їй філософування, у тому числі, пов'язаних з проблематикою свободи: В.С. Соловйов, Б.М. Чічерін, П.І. Новгородцев, Є.М. Трубецькой, І.О. Ільїн, П.О. Флоренський, Л.П. Карсавін, С.О. Левицький. Трансцендентальна традиція вивчення проблем свободи у російській філософії представлена іменами М.О. Бердяєва, С.М. Булгакова, С.Л. Франка, М.О. Лоського, І.О. Ільїна, С.Й. Гессена, Л. Шестова, Б.П. Вишеславцева.

Проблеми свободи продовжували активно вивчатись різними течіями західної філософії ХХ ст.: М. Шелер, Е. Кассірер, Н. Гартман, Е. Фромм, М. Горкхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе, та у "постсучасній" філософії: М. Фуко, Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, Ф. Гватарі, Р. Рорті, Е. Левінас, Г. Йонас, В. Гьосле, у тому числі, - трансцендентальною філософською традицією: у межах екзистенціальної онтології - М. Гайдеґґером; персоналізма - Е. Мун'є; екзистенціалізма - Ж.-П. Сартром, А. Камю, К. Ясперсом, І. Аббаньяно; комунікативної філософії - К.-О. Апелем, Ю. Габермасом, М. Ріделем.

Проблеми психології свободи були об'єктом дослідження у роботах З. Фрейда, Е. Фромма, А. Маслоу, В. Лефевра, В. Франкла, К.-Г. Юнга, Є.П. Ільїна, О.І. Кузьміної. Вивчення свободи з позицій релігійної філософії проводились В. Гертихом, Е. Жильсоном, Ж. Марітеном, П. Тілліхом. Сучасні політико-правові аспекти свободи знайшли відображення у роботах І. Берліна, Р. Дворкіна, Б. Констана, Б. Леоні, В. Майнхофера, Л. Мізеса, Дж.-С. Мілля, Р. Нозіка, П. Рікьора, Амартія Сена, Ч. Тейлора, Ф. Хайєка, М. Фрідмана, Ф. Фукуями та ін.

У філософії радянського періоду проблема свободи аналізувалась у роботах І.В. Бичка, П.П. Гайденко, В.Е. Давидовича, Ю.М. Давидова, Е.В. Ільєнкова, К.А. Новікова, О.М. Ноговіцина, Т.І. Ойзермана, О.Ф. Плахотного, у тому числі представниками трансцендентальної філософської традиції радянської доби - М.К. Мамардашвілі, В.С. Біблером, а у пострадянський період - у роботах М.А. Абрамова, Г.Є. Аляєва, В.М. Артемова, В.В. Вольнова, С.С. Гусєва, І.В. Карпенка, Д.М. Козирєва, Г.Д. Левіна, П.А. Кравченка, В.О. Лозового, О.О. Мамалуя, І.І. Мюрнберг, Г.Л. Тульчінського, М.С. Уварова, С.Д. Цаліна, Ю.А. Шрейдера, В.В. Шкоди, М. Епштейна.

В українській філософії аналіз проблем людини у сучасному світі у контексті загальнометафізичних вимірів свободи, майбутнього універсалії "свобода" проведено у роботах Є.І. Андроса, М.О. Булатова, А.М. Дондюка, В. П. Загороднюка, Г.П. Ковалдо, Т.В. Лютого, М.В. Поповича, І.В. Степаненко, В.Г. Табачковського, Н.В. Хамітова, Г.І. Шалашенка, О.А. Яроша. Дослідження основних проблем свободи, що мали висвітлення у класичних та сучасних концепціях, осмислення нових підходів до їх розв'язання здійснено у роботах Н.А. Бусової, І.Д. Денисенко, С.О. Кошарного, М.Д. Култаєвої, Я.В. Любивого, В.В. Ляха, О.В. Садохи, В.С. Пазенка, К.Ю. Райди, Л.А. Ситниченко, О.М. Соболя, а також у дисертаційних дослідженнях Н.В. Волошко, І.П. Дєдяєвої, А.Ф. Карася, В.В. Лисиціна, О.М. Лосика, І.М. Мухіна, П.С. Ніколова, Л.А. Подолянко, Б.М. Рохман, У.Б. Рудницької, Л.М. Слободянюк, В.М. Слюсара, В.М. Судакової, А.С. Філатова та ін.

Кінець ХХ - початок XXI ст. пов'язані з новим сплеском уваги до проблем свободи з боку багатьох напрямів філософії, що обумовлено переходом до глобального інформаційного суспільства, широким мультикультуризмом суспільного життя, зростаючими на цьому фоні екологічними та антропологічними проблемами. Парадоксальне поєднання могутності сучасних технологій і незрілої моральної свідомості має вкрай негативні наслідки. У некласичній філософії проблема свободи виходить за межі гносеологізму і психологізму проблеми свободи волі, як це мало місце у філософії попередніх часів. Вона розглядається як надвітальний феномен у філософії М. Шелера, як "приреченість людини на свободу" - у Ж.-П. Сартра, як можливість бунту проти абсурдності світу - у А. Камю, як подолання відчуження у контексті відношення "Я - Ти" - у М. Бубера, як "теологія звільнення" - у протестантському модернізмі П. Тілліха. Досягнення свободи в її соціальному вимірі бачиться через "діалектику просвітництва" у М. Горкхаймера і Т. Адорно, як вихід людини за межі своєї "одновимірності" - у Г. Маркузе, як "перехоплення історії" у революційній творчості - у Х. Аренд, як "не репресивність" культури і техніки - у Т. Роззака, як споживче суперництво - у З. Баумана, через комунікативну раціональність - у Ю. Габермаса, через розгляд людини як "машини бажань" - у Ж. Дельоза і Ф. Гватарі тощо.

Аналіз публікацій дозволяє зробити висновок, що хоча окремі складові проблеми свободи отримали розробку у філософській літературі, але спеціального комплексного філософсько-антропологічного дослідження трансцендентальних вимірів свободи та ролі останньої у створенні нових смислів не здійснювалося.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі філософії і політології Харківського національного університету внутрішніх справ у межах наукової програми "Пріоритетні напрями наукових досліджень ХНУВС на 2006-2010 рр.", згідно з темою: "Теоретичні та практичні засади забезпечення прав людини у правовій демократичній державі", затвердженої Вченою Радою ХНУВС 23 грудня 2005 р., протокол №13.

Мета дисертаційного дослідження - розробити й обґрунтувати філософсько-антропологічну концепцію свободи у трансцендентальному вимірі і на цій основі визначити її регулятивний і смислопороджуючий потенціал.

Досягнення поставленої мети передбачало виконання таких завдань:

- обґрунтувати сутнісний зв'язок між свободою, трансцендуванням та створенням нових смислів;

- виявити і проаналізувати філософсько-антропологічні засади свободи у царині права та інших зрізах людських відносин;

- розкрити багатовимірність взаємозв'язків свободи і справедливості;

- виявити взаємну кореляцію між зовнішньою/внутрішньою регуляцією поведінки особистості і негативною/позитивною свободою;

- визначити онтологічний статус "свободи волі" у проявах вільного вибору людини;

- конкретизувати сутнісний зв'язок свободи з іншими екзистенціалами людського буття;

- здійснити експлікацію категорії "відповідальність" в особистісному просторі свободи;

- окреслити антропокосмічні і трансперсональні засади людської свободи;

- визначити роль категорій "буття/небуття" та "раціональне/ірраціональне" у розкритті соціокультурного змісту "свободи";

- встановити міру взаємозалежності "свободи" та "порядку" як культурних смислів.

Об'єкт дослідження - феномен свободи в єдності його антропологічно-екзистенційних і соціокультурних складових.

Предмет дослідження - трансцендентальні виміри свободи, в її особистісних та трансперсональних проявах.

Методи дослідження обумовлені специфікою і складністю його предмету і завдань. Антропологічна і метаантропологічна спрямованість дисертаційного дослідження зумовили застосування комплексу методів і методологій, де, взаємодоповнюючи один одного, використані феноменологічний та герменевтичний методи (для розкриття суперечливого характеру і форм проявів свободи в умовах мультикультуризму та глобалізації); історико-генетичний (для розкриття витоків і генезису феномену свободи та її антропологічної та метаантропологічної природи); культур-антропологічний, компаративістський, структурно-функціональний (для розкриття змісту і сутності свободи, її регулятивного і смислопороджуючого потенціалу). Системний підхід до предмета дослідження дозволив концептуалізувати поняття свободи, пов'язавши його з найважливішими екзистенціалами людського буття, показати її амбівалентність і трансформації у культурі, окреслити напрямки подальшого дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у всебічному філософсько-антропологічному обґрунтуванні трансцендентальної сутності свободи як творчої потенції, що спроможна виводити іманентні природні властивості індивіда на рівень актуального буття і розвитку, надаючи нормативність і виправданість індивідуальному/суспільному існуванню людини в універсумі через продукування і утвердження нових смислів.

Новизна одержаних результатів конкретизується у тому, що:

- поглиблено розуміння взаємозв'язку між свободою, трансцендентуванням і продукуванням нових смислів, що є умовою подолання екзистенційних криз особистості та адекватних відповідей на багатомірні виклики часу;

- вперше розкрита сутнісна парадоксальність свободи в її соціоантропологічних і культурно-антропологічних репрезентаціях, яка виступає джерелом смислоутворення;

- обґрунтовано, що інтегративним напрямом сучасного смислоутворення є ідеальні засади пошуків оптимізації відносин між природою і культурою та в середині культури;

- виявлено й обґрунтовано регулятивний і смислопороджуючий потенціал свободи у комунітарній, персоналістській і трансперсональній царинах;

- визначено, що межі трансцендентального зв'язку між свободою та справедливістю залежать від обумовленої культурою легітимації певних порядків людського існування;

- встановлена складна когерентність між зовнішньою/внутрішньою регуляцією поведінки особистості і негативною/позитивною свободою, доведено, що негативна свобода виникає внаслідок як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, у той час як витоки позитивної свободи містяться у ціннісно-смисловій царині життєдіяльності особистості;

- визначено багатовимірність статусів "свободи волі" у проявах вільного вибору людини і доведено, що свобода не вичерпується тільки вільним вибором, останній є необхідною, але недостатньою умовою свободи, він має бути доповненим усвідомленим цілепокладанням і націленістю на позитивні смисли; обґрунтовано, що багатовимірна проекція свободи волі має підґрунтям багатовимірність проявів раціональності у сучасному світі;

- поглиблено розуміння специфіки проявів свободи у взаємозв'язку з кожним із екзистенціалів людського буття: смертю, любов'ю, творчістю, самотністю і комунікацією, а також - із усією їх сукупністю, розкрито системно-трансцендентальний зв'язок між ними, доведено, що кожний екзистенціал виконує компенсаторні функції відносно іншого як взаємодоповнюючий потенціал у проявах свободи;

- обґрунтовано, що у сучасних умовах трансцендуюча сила свободи пов'язана з породженням нових смислів відповідальності, що рухаються від антропоцентризму до антропокосмізму;

- виявлено і проаналізовано трансперсональні антропокосмічні засади людської свободи і показано, що вони мають підгрунтя у фундаментальних структурах універсуму, де випадковість і стохастичність процесів є тією природною основою, на якій можуть виникати подальші модифікації свободи;

- поглиблено розуміння значення категорій буття/небуття та раціональне/ірраціональне у розкритті трансцендентальних витоків і соціокультурних смислів "свободи"; дано нову інтерпретацію зв'язку небуття з свободою-хаосом, яка є амбівалентним феноменом, несе у собі як потенціал структуробудування, так і деструкції, може виступати ядром усіх подальших можливостей щодо вільного розвитку суб'єкта, самореалізації особистості;

- встановлено міру взаємозалежності свободи та порядку як культурних смислів та показано, що свобода, як порядок душі і набуття смислу існування Я, є необхідною умовою втілення всіх наступних соціокультурних порядків.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці цілісної філософсько-антропологічної концепції свободи в її трансцендентальних вимірах, нових підходів до аналізу її природи, сутності, особливостей формування і розвитку шляхом виявлення специфіки суперечностей і форм буття/небуття свободи у культурному просторі. Результати дослідження можуть бути використані у подальшому дослідженні проблем свободи під час розробки стратегій правотворчості та формування правосвідомості, а також при вивченні трансформацій моральної свідомості в умовах радикальних змін базових структур духовного життя суспільства. Теоретичні положення і висновки, отримані у дисертаційному дослідженні, можуть бути застосовані при аналізі суперечностей сучасної духовної культури та їх зв'язку з глобальними культурними трансформаціями, у пошуках теоретичних засад подальшого розвитку особистості, здатної знаходити адекватні відповіді на виклики часу.

Матеріали дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів філософської антропології, етики, філософії права, культурології та історії філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійної багаторічної дослідницької роботи автора. Усі основні положення і висновки дисертації належать особисто здобувачеві.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретико-методологічні положення дисертаційного дослідження використані автором при написанні наукових посібників: Шаповал В.М. Шульженко Ф.Ф., Артюх П.И., Некоторые историко-философские аспекты сущности права. - Севастополь, 1995. - 54 с.; Шаповал В.М., Семенов В.Г., Шульженко Ф.Ф. К вопросу о философских основаниях права. - Киев, 1995. - 92 с.; Шаповал В.М. Філософія права. Навчальний посібник. Частина I. Історія філософсько-правових вчень. - Харків, 2005. - 156 с., а також доповідались автором на 58 міжнародних, Всеукраїнських, регіональних та інших науково-теоретичних конференціях, зокрема: "Дух и космос: культура и наука на пути к нетрадиционному миропониманию" (Харьков, 1992), "Феномен отчуждения в различных культурных парадигмах" (Симферополь, 1993), "Власть в Украине: история и современность" (Днепропетровск, 1994), "Проблеми методології сучасного правознавства" (Київ, 1996), "Культурные парадигмы переходных эпох" (Одесса, 1996), "Культура у філософії XX ст. (IV Харківські Сковородинівські читання. Харків, 1997), "Проблема раціональності наприкінці XX століття (V Харківські міжнародні Сковородинівські читання. Харків, 1998), "Людина: дух, душа, тіло" (Суми, 1999), "Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики" (Київ, 1999), "Творчість свободи як свобода творчості" (Київ, 2001), "Обрії комунікації та інтерпретації" (VIII Харківські міжнародні Сковородинівські читання. Харків, 2001), "Проблемы духовности в современном мире (Севастополь, 2001), "Проблеми свободи у теоретичній та практичній філософії" (X Харківські міжнародні Сковородинівські читання. Харків, 2003), "Философия и будущее цивилизации" (IV Российский философский конгресс. Москва, 2005), "Антропологія права: філософський та юридичні виміри (Стан, проблеми, перспективи)" (Всеукраїнський "Круглий стіл" з філософії права. Львів, 2005), "Рациональность и свобода" (Санкт-Петербург, 2005), "Треті Прибузькі юридичні читання" (Миколаїв, 2007), "IV Таврические чтения" (Симферополь, 2008), "Проблема смислу у філософії та культурі срібного віку" (Дрогобич, 2008), "Гуманістичний вимір інформаційного суспільства" (Полтава, 2008), "Феномен філософської критики у культурі російського Срібного віку" (Київ, 2009), "Проблема субъективности в философии и культуре русского Серебряного века" (Дрогобич, 2009), "Творчество в философии" (XVII Харківські міжнародні Сковородинівські читання. Харків, 2009) та ін. Результати дослідження також пройшли апробацію на засіданнях і теоретичних семінарах кафедри філософії і політології Харківського національного університету внутрішніх справ та Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на засіданнях "Харківського юридичного товариства" (2003-2010 рр.), на засіданнях Харківського міського товариства "Філософська освіта" (1998-2005 рр.) та ін.

Публікації. Результати наукового дослідження відображені у монографії "Трансцендентальні горизонти свободи" (17,91 д.а.) у 70 наукових працях, з яких 42 - статті, опубліковані у спеціалізованих фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура дисертації. Мета, завдання і логіка дослідження визначили зміст і структуру роботи, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають 16 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 419 сторінок, з них 389 с. основного тексту та 30 с. - бібліографії (367 найменувань).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано ступінь розробки проблеми, сформульовані мета і завдання роботи, визначені об'єкт, предмет і методи дослідження, його новизна, теоретична і практична значущість, наведена апробація результатів і структура дисертації.

У першому розділі "Проблема свободи у трансцендентальній філософській традиції: теоретико-методологічні засади дослідження" проаналізовано основні тематизації свободи у класичній, некласичній та постнекласичній трансцендентальних традиціях, які маніфестують свободу як об'єкт дослідження, та показують відмінні особливості у кожному типі філософування. свобода антропологічний трансперсональний порядок

У підрозділі 1.1. "Тема свободи у проблемному полі сучасного антропологічного філософування" розглянуто місце свободи у сучасному культурному просторі та філософські рефлексії з приводу її змісту та сутності, а також ті зміни, які набула ця проблема у зв'язку з новими соціокультурними та антропологічними реаліями. Сучасне проблемне поле антропологічного філософування характеризується великим різноманіттям питань, які потребують нових змістовних відповідей та інтерпретацій. Тема свободи продовжує посідати тут важливе місце. Наголошується на тому, що проблема свободи сьогодні потребує конкретизації та істотних зрушень в її постановці з боку філософії. Напрям таких зрушень має виходити з того, що, по-перше, поставлено під загрозу не тільки індивідуальну і колективну свободу та ідентичність людини, але й саме існування людського роду, який фактично не припиняє рух до прірви самознищення. По-друге, високий рівень незалежності (негативної свободи) не є загальним, надлишок її в одних людських спільнотах супроводжується слабкою розвиненістю або повною відсутністю в інших, а тому постає питання про межі свободи, а також про конкретний зміст, який вона повинна набути, транформуючись до рівня позитивної свободи. Особливістю сучасного філософсько-антропологічного дискурсу щодо проблеми свободи є те, що акценти зміщуються з соціальних та політико-правових аспектів її дослідження до, переважно, культур-антропологічного її виміру, пошуків такого її змісту, перспективи якого відкриває перед спільнотами і окремими індивідами сучасна культура.

У підрозділі 1.2 "Класична трансцендентальна філософія про свободу" простежується ґенеза поняття трансцендентального, досліджується протилежність трансцендентного та трансцендентального, проводиться порівняльний аналіз поглядів на свободу представників класичної трансцендентальної філософії від І. Канта до Г.В.Ф. Гегеля.

З'ясовано, що, згідно з поглядами Канта, свобода не може бути повністю досліджена у межах емпіричного пізнання, недостатність такого підходу випливає з відкриття умоосяжного світу через здійснення трансцендентального поняття свободи. Це відкриття чистий практичний розум робить за допомогою морального закону. Питань про можливості свободи волі певною мірою торкається психологія, але вирішенням його, оскільки воно засновується на діалектичних аргументах, повинна займатися виключно трансцендентальна філософія. За Кантом, свобода у космогонічному розумінні є чистою трансцендентальною ідеєю, і практичне її розуміння ґрунтується саме на цій ідеї.

Показано, що називаючи своє філософське вчення "філософією свободи", І. Фіхте розумів під останньою безпосередню діяльність "Я". Будь-яка діяльність є одночасно спогляданням, а те, що споглядає, - діяльне, тому суб'єкт по суті абсолютно нічим не обмежений. Відчуття обмеження є лише етапом, необхідним для виникнення бажання вийти за межі "Я". Фіхте вводить діалектичне розуміння межі й визначення як суб'єкта її пізнання абсолютно необмеженим у своїх можливостях "Я". Межа знаходиться там, де "Я" її для себе вважає.

Проаналізовано думку Ф. Шеллінга про основоположну роль розуму у досягненні свободи. Вільне лише те, що діє відповідно до законів власної суті і не визначене нічим ані у собі, ані поза собою. Людина, з точки зору умоосяжної сутності, діючи вільно, може діяти відповідно до своєї внутрішньої природи. Дія може виходити з внутрішньої природи сутності тільки з абсолютною необхідністю, що одночасно є абсолютною свободою.

За Гегелем, слідом за перебуванням у стихії суб'єктивного мислення необхідно трансцендувати в об'єктивне мислення. Останнє виступає у формі внутрішньої, прихованої Логіки світу, під якою розуміється сукупність внутрішніх сутнісних зв'язків, що забезпечують існування світу як такого і є умовою його цілісності. Трансцендувати в об'єктивне мислення - означає ввійти до такого, що чуттєво не сприймається, трансцендентального потоку і злитися з ним, здійснивши принцип "все - у всьому". Свобода у цьому процесі/зусиллі займає вирішальне місце, будучи і умовою/передумовою такого переходу, і однією з його найважливіших характеристик.

Таким чином, у працях представників класичної трансцендентальної філософії свобода багато у чому показана не тільки як стан окремих індивідів або груп індивідів, але й як духовний феномен, потяг суб'єктів до вдосконалення та саморозвитку. Така точка зору мала далекоглядні перспективи у подальших філософських рефлексіях з приводу свободи.

У підрозділі 1.3 "Трансцендентальна парадигма дослідження свободи у некласичній і постнекласичній філософії" проведено аналіз стану проблеми свободи у некласичній та постнекласичній філософській традиції.

Нові напрямки аналізу проблеми свободи надав, зокрема, Ф. Ніцше, який поставив проблему самотрансценденції людини, подолання нею себе як чогось фактично існуючого і сходження у сферу можливого. Він одним з перших заговорив про перехід від негативної до позитивної свободи як смисл людського буття. На відміну від нього, Е. Гуссерль, маючи на увазі під реальним буттям трансцендентальну суб'єктивність, відмінність між іманентним і трансцендентним, залишає його (буття) у сфері свідомості. Трансцендентальний суб'єкт у феноменології - це автономне джерело свого власного змісту, чим він відрізняється від емпіричного суб'єкта, і тільки такий суб'єкт може бути вільним. Проаналізована думка К. Ясперса, згідно з якою трансцендентальна свобода, в якій людина за допомогою слухняності значущим нормам знаходить себе вільною як самозвеличання, одночасно є активною свободою на противагу чистому пасивному знанню, і спирається на необхідність противаги відносній обмеженості свавілля. Показано, що еволюція поглядів Сартра простежується від феноменологічного опису структур людської свідомості, звільненої від психологізму у розумінні Гуссерля, через прояснення онтологічних підстав "абсолютної свідомості" як "трансцендентальної свободи" і до складної діалектики Я та Іншого, у площині зіткнення яких свобода досягає свого вищого сенсу.

Трансцендентально-філософське осмислення свободи тим або іншим чином виявилось у неокантіанстві В. Віндельбанда і Г. Ріккерта, герменевтиці Г.-Г. Гадамера, екзистенціальній онтології М. Гайдеггера.

Проаналізовано концепт "трансцендування" як шлях до свободи у філософії радянського періоду, зокрема, у філософській творчості М.К. Мамардашвілі. Трансцендувати - означає вийти за межі, але не до якогось трансцендентного предмета, якого взагалі не існує, а до певної межі, яку знаходить філософуючий індивід, і місцезнаходження якої залежить від акту його руху. Людина не може вийти за межі світу, але на край світу може себе поставити за допомогою філософування, що вказує саме на трасцендування, долання себе.

У роботі доводиться, що, незважаючи на поважну традицію досліджень свободи у трансцендентальній філософській традиції, сучасні соціальні та антропологічні реалії потребують нової її постановки. Дійсність є такою, що не тільки свобода, але й майбутнє людини як тілесно-духовної цілісності та майбутнє людської цивілізації поставлені під загрозу. Почуття втрати сенсу стало загальним явищем, а тому постановка питання про нові ракурси свободи, як трансцендування до нових сенсів є вельми актуальною.

У другому розділі "Свобода у просторі правової культури" розглядаються правові аспекти свободи та показано, як зароджується та набуває визначального сенсу її трансцендентальний зміст.

У підрозділі 2.1 "Правові відносини і витоки свободи" відзначається, що у концептуальну схему "свободи" насамперед має бути введена категорія "сила" (насильство/примушення). Вже на ранніх стадіях розвитку людського суспільства альтернативою свободі як свавіллю і силовому вирішенню конфліктів поставали принципи справедливості і права. Праву властиво спиратися на силу як примус, але останній має бути легітимним, тобто має походити від законної влади, що у своїх діях не порушує межі взятих нею на себе повноважень.

Елемент сили як примусу, який використовується для ствердження вимог закону, характерний для того права, що іменується "позитивним правом" і нормативно виражає ту правову ситуацію, яка склалася у певний час у певному соціумі. Тривалий час це право розглядалось як санкціоноване застосування сили. З часом прийшло переконання, що це тільки одна його сторона, і вона далеко не завжди спрямована на впорядковування стосунків і збереження свободи.

Обґрунтовано, що суспільство взагалі і право зокрема як конститутивний чинник суспільного розвитку є такими феноменами, які підпорядковані не стільки "об'єктивній необхідності", як би вона не розумілася, а саме "вимогам" свободи. Визнання або невизнання цього факту має далекоглядні наслідки. З визнання певних "об'єктивних" законів суспільства логічно випливає необхідність підпорядкування їм, аналогічно тому як люди підкорюються законам природи, визнання у теорії і на практиці принципу гетерономності людської волі, патерналістського або авторитарно-бюрократичного ставлення держави до підданих і позитивістського розуміння права. Якщо виходити з того, що в основі всіх суспільних процесів лежить вільний дух, що саме духовні начала виступають їх суттю, то звідси випливає безумовне визнання автономності людської волі і духовної природи права.

З цього випливає, що ані право, ані свобода не вичерпуються своїми формальними сторонами, а несуть у собі істотний трансцендентальний сенс, який до певного моменту не знаходить вияву, але виразно заявляє про себе у періоди радикальної ломки таких, що зжили себе, соціальних структур і відносин.

У підрозділі 2.2 "Формально-юридичні правила і трансцендентальні принципи" з'ясовано питання про те, чи існує право об'єктивно, незалежно від людини та її свідомості, або ж воно є створенням людини, її бажань, розуму і вільної волі, тобто існує спочатку як суб'єктивна реальність, що лише з часом певним чином об'єктивується.

Показано, що право, будучи важливим інструментом забезпечення суспільного життя і продуктом людського досвіду, має чуттєво-надчуттєву природу і належить до феноменів духовного порядку, тобто його сутність повністю не випливає із соціального досвіду і корелює із трансцендентальними підставами укоріненості людини у світі. Обґрунтована діалектична єдність статичних та динамічних функцій права дозволила автору дійти висновку, що право можна вважати таким середовищем і одночасно матеріально-духовною атмосферою, де поєднуються порядок і свобода, а остання набуває умов для своєї конкретної реалізації. Оскільки ж фундаментальною основою зв'язку індивідуальної свободи і загального соціального порядку є саме духовні прояви, відмова від урахування трансцендентальних начал взаємозв'язку права і свободи і редукція їх до прагматичного, інструментального вимірювання породжують жахливі соціальні аномалії, ведуть до серйозних соціальних і духовних криз.

У підрозділі 2.3 "Регулятивна функція права і позитивна свобода" з урахуванням історико-філософського і політологічного "розділення" свободи на негативну і позитивну, виокремлюється аксіологічна складова останньої. Наголошується, що і у теоретичному, і практичному плані надзвичайно важливо з'ясувати, якими можуть бути альтернативи змістовного виразу позитивної свободи, безвідносно того, чи є вона виключною прерогативою індивіда, або, навпаки, індивідуальна свобода є "вторинною" за суспільні обставини. Чи буде простір свободи, наданий зовнішніми обставинами, використаний індивідом для творення блага чи для творення зла - це вирішальне питання, тому що при всіх трансформаціях людської особистості в останні два століття, свобода продовжує вважатися найважливішою цінністю культури і все частіше тлумачиться як екзистенційне начало людського буття.

Домінуючі напрямки філософствування з приводу свободи у другій половині ХХ ст. розгорталися переважно у межах політичного і правового дискурсів. Правовий порядок - це світ реалізованої свободи в її політико-правовому вимірі. Він має бути таким, щоб вести до розквіту свободи, множинності її індивідуальних форм, плюралізму проявів, а це припускає можливість їх зіткнення, боротьбу, тобто певний момент безладу. Правовий лад, як певна досконалість, повинен нести у собі і свою протилежність - елемент недосконалості і суперечність між цими двома сторонами буде однією з рушійних сил розвитку соціуму.

Суть безладу, який існує всередині правового порядку, полягає у тому, що свобода постійно прагне вийти за свої межі, розширитися за рахунок проникнення у нові сфери буття. Це є інтенцією будь-якої вільної волі. Така взаємна експансія вільних воль, що породжує поєднання і перетин меж, взаємну боротьбу і конфлікти, є позитивною за своєю кінцевою метою, оскільки забезпечує вдосконалення цілого. Правовий порядок - це особливий порядок, усередині якого існує певна частка безладу, конфлікти, які носять не антагоністичний, а, скоріше, агональний характер, взаємні зіткнення мають характер змагання, породжують не ворожнечу і самознищення, а є умовою взаємного розвитку. Хто б не переміг, у виграші опиняються всі, перемагає правовий лад, перемагає свобода.

Нормативна регуляція людських відносин у суспільстві завжди повинна залишати певний люфт для такої поведінки, котра не вписується у будь-які норми, простір для спонтанних проявів людської активності, для творчості. Ця обставина стає тією важливою умовою, що дозволяє реалізовуватися цілям саморозвитку індивідуума і суспільства.

У підрозділі 2.4 "Справедливість як легітимне обмеження свободи" проводиться аналіз різних формоутворень справедливості в історичному і логічному аспектах та обґрунтування зв'язку цього концепту з поняттям свободи. Зазначається, що егалітарна справедливість, починаючи з Сократа, поступово наповнювалась гуманістичним змістом, на основі принципу рівності з'являються можливості для повороту до індивідуалізму та свободи. Рівність і свобода відкривають дорогу демократичним формам правління. На відміну від лібералів, які відстоюють егалітарну справедливість, лібертаристи, навпаки, вважають, що головним принципом справедливості повинна стати нерівність, оскільки тільки в умовах нерівності можливе збереження людської свободи. Концепція Дж. Ролза є спробою об'єднати ці два підходи і полягає у тому, що "рівність можливостей", яка традиційно розглядалася як ключовий принцип розподільної справедливості, має бути доповнена вимогою "рівності результатів".

Справедливість багато у чому носить конвенціональний характер і можлива лише як угода на підставі збігу (повного або часткового) систем цінностей. Проблема у тому, щоб знайти загальні принципи, на підставі яких подібні угоди досяжні. Серед цих цінностей на одному з перших місць стоїть свобода. Зв'язок між справедливістю і свободою носить не тільки емпіричний характер (ці найважливіші морально-правові регулятиви не завжди корелюють один з одним), він має глибокий, трансцендентальний зміст. З точки зору належного, справедливість полягає у тому, щоб набула сущого свобода.

Тривалий час людина за своєю суттю вважалася вільною істотою, а її свобода - виразом її субстанціональної суті. Разом з тим це такий порядок речей, який випливав з вимог самої природи або божественних установлень. Коли цей порядок здійснюється в умовах соціуму, то це й буде реалізованою на практиці справедливістю. Проте у ХХ ст. з'являється думка про те, що той, хто відносить свободу до її абсолютної, субстанціональної форми, здійснює фатальну помилку, і ця помилка призводить до того, що під маскою свободи з'являються приховані різновиди рабства. Свобода не просто повинна вважатися субстанцією духу, вона має отримати соціальні і загальнолюдські форми, а отже, стати справедливою свободою. Таким чином, справедливість задає критерії, на підставі яких відбувається конкретизація свободи, вона є легітимним обмеженням свободи.

Право, що покликане обмежувати свободу, набуває міцного фундаменту, якщо воно спирається на підстави моралі і релігії. Воно є зовнішньою стороною вказаного вище обмеження, зовнішньою регуляцією свободи. Вищі форми людських відносин вимагають переходу від зовнішньої до внутрішньої регуляції, від обмеження - до самообмеження як самостійного, особистісно забарвленого визначення меж власної позитивної свободи.

У третьому розділі "Свобода внутрішнього самовизначення особистості" досліджуються етичні аспекти свободи, її роль як внутрішнього регулятора моральної поведінки, а також ті екзістенціали, які обумовлюють моральну природу людини та її смисложиттєві цінності.

У підрозділі 3.1 "Свобода волі, знання, моральний закон" показано, що свобода в її моральному вимірі часто трактується як можливість вибору, самостійного визначення у системі певних моральних цінностей. У роботі обґрунтовано, що ситуація вибору - це своєрідний вираз суто негативної сторони моральної свободи. Позитивний її зміст визначається рефлексією з приводу підстав моральних цінностей, які є підґрунтям вибору.

Одним з визначень свободи є - особливий спосіб здійснення причинних зв'язків, що має місце у людському світі разом зі спричиненням за законами природи, спричинення, що підкоряється духовному рухові і в ім'я цілей духу.

Незалежно від того, який характер має вибір, його завжди здійснює людина, якій необхідні для цього знання і вміння. Для того, щоб мало місце зростання знання і самосвідомості, необхідно щоб була "діра у бутті" і пов'язана з цим свобода. Перехід від знань до практичних дій припускає, що існує певне "буття небуття". Тільки у цьому випадку знання перетворюється на можливе/дійсне "могти".

Крім того, що для досягнення свободи необхідно "знати" і "могти", людина, яка намагається стати вільною, повинна також зважитися "сміти". Традиція прагне йти перевіреними шляхами, у той час як новації пов'язані з ризиком. У разі вдалої новації виграш для всіх членів спільноти збільшується у багато разів. Звідси цінність тих членів соціуму, які вступають на шлях свободи, зважуються виступити проти загальноприйнятих уявлень і мають мужність сміти бути самостійними у думках і діях. Вільна особа - це особа, здатна, перш за все, самостійно творити саму себе, власне Я, "розгадати" і створити себе.

У підрозділі 3.2 "Релігійні і нерелігійні конотації свободи" аналізується релігійний контекст свободи і пов'язані з нею концепти добра і зла, які спрямовані на проблему виконанням вимог вищих надприродних сил не робити того, що категорично заборонене ними, а також ухиленнями від виконання цих вимог. Нерелігійний світогляд моральним злом вважає свавілля, що підноситься над загальною волею. На відміну від раціоналістичних і натуралістичних підходів, де цінності та ідеали виводяться з досвіду, природної або соціальної реальності, трансценденталістський підхід ґрунтується на тому, що між світом сущого і світом належного існує суттєва розбіжність і що ідеал не виводиться з жодної реальності, він даний людині або в інтуїтивному прозрінні, або у божественному одкровенні. Ціннісний світ людини є автономним відносно реального світу, і хоча зовнішній світ впливає на прийняття рішень, проте останнє слово завжди залишається за людиною, її вільною волею.