Трансцендентальні виміри свободи: філософсько-антропологічний аналіз

Людина - це істота, яка є постійним проектом, вона не просто живе, пристосовуючись до обставин, а постійно прагне створити такі обставини, які відповідали б її уявленням про належний стан речей. Світ стає все більш безрелігійним і релігійна мораль в її старому сенсі значною мірою втратила свої позиції. Зовнішні надприродні сили, яких називали богами, вважаються не більше ніж однією з ідей людського розуму, що допомагали знайти душевну рівновагу і виробити систему орієнтацій у зовнішньому світі. Людина залишається один на один з універсумом і у цьому безпосередньому протистоянні повинна щоразу знову і знову стверджувати себе, знаходити свою дійсну, а не ілюзорну свободу.

Але ідея Бога, вичерпавши себе як пояснювальний принцип щодо зовнішньої природної та соціальної реальностей, продовжує зберігати своє значення як точка опори людського духу, яка завершує собою піраміду моральних норм і цінностей, що є регулятором багатоманітних людських відносин. Без інтегруючої ідеї будь-яка норма чи правило стають умовними, а отже, втрачають вимогу загальнообов'язковості свого виконання. Або розвинена моральна свідомість, що базується на свободі та визначених конкретних цінностях, або юридичний закон, що використовує силу як єдиний засіб збереження суспільного порядку.

У підрозділі 3.3 "Свобода у контексті екзістенціалів людського буття" аналізуються сутнісні основи смисложиттєвого людського існування, що впливають на життя кожного індивіда, найважливішими серед яких є любов, творчість і смерть. Кожен з екзистенціалів має найтісніший зв'язок зі свободою.

Ціннісно-смислові аспекти взаємозв'язку свободи і любові визначаються тим, яке місце ці ціннісні установки займають серед найважливіших екзистенціалів людського буття. Трактування феномена любові еволюціонує від розуміння її як універсальної космічної сили (міфологія і філософія Стародавнього Сходу й Античності), любові до Бога і, відповідно, божественного дару людини, що примушує любити ближнього як свого брата (християнство), через зростання особового, індивідуалістичного моменту у любові (буржуазна епоха) - знову до любові як до вищої космічної сили, здатної повернути людину до самої себе і вирішити сокровенну таємницю її існування як вільної істоти у цьому світі (В.С. Соловйов, М. Шелер, Тейяр де Шарден, К. Льюіс).

Об'єктом (суб'єктом), на який спрямована любов, може виступати конкретний індивід, спільнота людей, весь світ, божество, певна ідея або ідеальна сутність. Найвищий свій вираз любов знаходить у тому випадку, якщо здійснюється максимально повне злиття і всебічний розвиток цілісності, що утворилася, без втрати специфічних якостей кожною з індивідуальностей, які складають цю цілісність.

Як здається, з одного боку, справжня любов дає свободу, але, з іншого, вона її віднімає, позбавляє людину певної частини незалежності. У античності вважали, що, відчуваючи свою неповноту і маючи бажання заповнити цю неповноту, той, хто переживає відчуття любові, стає залежним від своїх бажань і від того, на кого або на що спрямовані ці бажання, отже стає невільним. Християнське розуміння зв'язку любові і свободи дещо відрізняється. Якщо антична любов - це любов недостачі, то християнська любов, - це любов надлишку. Божественна любов має місце не тому, що Богові чогось бракує і Він прагне заповнити цю неповноту, а тому, що у нього всього нескінченно багато. Людина, яка любить, впускає у своє безпосереднє життя трансцендентне, відчуває присутність Бога, звіряє свої вчинки з Ним і, рухаючись по цьому шляху, наближається до божественної любові і свободи. У роботі проаналізована думка про те, як взагалі можлива свобода для смертної істоти, причому такої, що знає свою смертність. Іноді саме на краю буття людина пізнає, що таке любов, і знаходить жадану свободу.

Одним із засобів подолання смерті є творчість, що безпосередньо пов'язана зі свободою. В акті творчості людина трансцендує саму себе як тварну істоту, піднімає себе над пасивністю і випадковістю свого існування у простір свободи (Фромм). Сенс людського існування постає у тому, щоб, враховуючи вимоги зовнішньої детермінації, творити, виходячи переважно з самої себе, знаходити у творчому процесі найвище задоволення і найвищу свободу. Свобода - це безперервне трансцендування, її шлях - це постійна націленість на нове, подолання всіляких меж, нестримне прагнення вийти за межі не тільки наявної, але й подальших реальностей, що відкриваються, а отже, постійна творчість. Свободу можна розглядати чимось даним людині ззовні Богом чи Природою, але у такому разі вона заперечуватиме саму себе або виглядатиме дивом. Більш конструктивним є той погляд, що свобода проявляється у певному внутрішньому зусиллі людини, творчому процесі, що поступово відкриває людині світ і саму себе.

У підрозділі 3.4 "Відповідальність в особистісному просторі свободи" акцентовано, що особистісний вільний вибір людини лежить у руслі її духовних зв'язків і стосунків з іншими людьми (а можливо, й іншими духовними сутностями) та з культурою, виникаючих шляхом комунікації. Поняття "комунікація" у сучасному філософському дискурсі має досить широкий спектр тлумачень: від інформаційного обміну у людино-технічних системах з метою встановлення єдиного смислового поля до екзистенційної комунікації, покликаної вперше виявити справжнє Я людини. Філософію насамперед цікавить та комунікація, яка дозволяє екзистенції бути почутою і зрозумілою іншим індивідом. Комунікація - це єдиний спосіб виявлення екзистенції не тільки для інших, але й для самого себе. Для опису того, що таке справжня екзистенційна комунікація, використовується низка понять, які виражають її різні аспекти; свобода займає тут найважливіше місце. Екзистенційна комунікація може встановлюватися між людиною і людиною, але вона може виникати також між людиною і Абсолютом чи Абсолютною Істотою, як це показують глибоко віруючі люди. Цілком припустимий зв'язок між справжнім існуванням (екзистенцією) і сакральною реальністю, так само як профанна реальність корелюється з несправжнім існуванням. Дехто з екзистенціалістів (Ясперс), так само як і теологів (Тілліх), переконані у тому, що найвища комунікація можлива саме між людиною і Богом.

Комунікація і свобода, таким чином, припускають і обумовлюють одна одну, хоча інколи можуть бути і взаємовиключними. Можна сказати, що свобода неможлива без комунікації, але свобода існує не тільки у комунікації, оскільки сама комунікація може виступати у різних іпостасях. Деякі її різновиди нібито блокують свободу, водночас вищі рівні комунікації є тією необхідною умовою, яка сприяє розкриттю нових граней свободи.

Важливою умовою того, щоб існувала така свобода, є те, щоб учасники комунікації відповідально ставились один до одного. Епоха, з якої виросла сучасна західна цивілізація - епоха Просвітництва - проголосила індивідуальну свободу однією з найважливіших цінностей людського суспільства. Вільна воля - це можливість вибору між різними началами, що є однією з перших умов людської свободи. В умовах сучасного "суспільства ризику" свобода набуває характеру відповідальності людини за свою долю, долю інших людей і людства у цілому. Важливими є не тільки можливість вільних дій, але й їх мета та спрямованість, тобто відповідальність людини за наслідки своїх дій.

У роботі наголошується, що свобода нерозривно пов'язана з відповідальністю. В умовах вибору, який людина повсякденно здійснює, знаходячись у соціумі, вибирає саме вона, а не її оточення, виховання, традиції тощо. У цьому виборі її справжнє Я виявляється саме тоді, коли її свобода - це свобода відповідальності. У людини як істоти, що має розум і вільну волю, немає "алібі у бутті" (М.М. Бахтін). Вона відповідальна вже тому, що існує. Імперативом нашого часу є те, що бути вільним - означає прийняти на себе спільну моральну відповідальність за майбутнє людської спільноти.

У четвертому розділі "Свобода і світ смислів" проведено аналіз зв'язку свободи з концептами "буття і небуття", "суще і належне", "абсолютність та відносність", "порядок і хаос", що маніфестують собою сферу абсолютних сенсів, до яких залучається людина як індивід і родова істота.

Підрозділ 4.1 "Людина у світі: трансцендування і пошуки смислів" присвячений аналізу та систематизації аргументів на користь визнання того, що свобода, крім того, що вона формує моделі мислення, спонукає людей до конкретних дій та є однією з найважливіших ціннісних орієнтацій, має коріння у самому об'єктивному світі. Це підтверджують не тільки філософські, але й наукові розвідки.

Показано, що у філософії космізму було зроблено спробу доповнити принцип антропоцентризму, що сформувався в епоху Відродження, принципом антропокосмізму. Згідно з ним, природа - це не об'єкт, а людина не може поставити себе на місце бога, причому "божевільного бога", якому дозволено творити з цим "об'єктом" все, що завгодно. Ставлення до світу як до суб'єкта дозволяє людині ставитися інакше й до себе - як до вільного діяча, який може структурувати і добудовувати цей світ до його гармонійної цілісності. Можливість такої стратегії розглядає, зокрема, Д. Дойч, який переконливо доводить, що свобода і детермінізм не суперечать одне одному. Доводиться. що людський розум, який не випадково з'явився у світі, спроможний подолати кризи, що супроводжують його земне існування, і у значній перспективі пізнає загальні принципи всього сущого.

Одна з головних філософських проблем - проблема співвідношення природної необхідності і свободи - у новій соціокультурній та пізнавальній ситуації набуває нового звучання. Вільним називають те або того, хто є само-бутнім, сам дає собі буття, визначає закони свого існування. Свободою тут буде внутрішня необхідність, необхідність самого себе (М. Мамардашвілі). Людина, саме тому, що має мислення і вільну волю, виступає началом принципово нового ряду подій, спонукальною причиною таких змін у зовнішньому світі, яких не сталося б, якби не існувало людини. Багато подій, що відбуваються з участю людей, не є безпричинними, але тут панує особлива, духовна причинність.

Свободу з деякими застереженнями можна вважати певною універсальною характеристикою буття, пов'язаною з наявністю у будь-якої речі тільки їй властивих, можливостей, реальних або потенційних. Свобода природи як чистої ідеальності полягає у нескінченності її потенційних можливостей, прихованих у ній як цілісності. Дещо є вільним тією мірою, якою воно має реальні можливості для прояву себе, самоактуалізації. Ступінь розкриття цих можливостей показуватиме ступінь свободи. Людина, у цьому сенсі, - така частина всесвіту, яка, по-перше, частково знає про ті можливості, які їй властиві, а відтак, знає про свою свободу, а, по-друге, - ніколи не задовольняється наявним масштабом свободи, постійно прагне збільшити його.

Залежно від того, як розуміється ідеальна сфера сущого, формується і ставлення до неї. Філософія, а тепер уже й наука доводять, що людина не випадково прийшла у цей світ, вона з'явилась для того, щоб реалізувати певні об'єктивні тенденції розвитку самого світу, підняти його на нові рівні, реалізувати такі тенденції, які без появи людини не могли виявити себе.

У підрозділі 4.2 "Буття, небуття і свобода" проаналізовано категорії буття і небуття та їх зв'язок з людськими вимірами свободи, з'ясовано загальне і відмінне у західній та східній філософських традиціях щодо цієї проблеми, показано, що питання про буття і небуття як початкові принципи смислопородження свободи - це питання про те, де і як виникає свобода і як вона взагалі існує у світі, а також про те, звідки людина як вільна істота черпає вищі сенси: із себе, зі світу чи з того, що лежить зовні - понад, "вище" світу.

Певна "безбуттєвість" свободи ускладнює можливість її вбудовування в онтологічні системи, а тому для включення свободи у всесвіт "необхідне звернення до категорій, що перевершують буття, - або до Абсолюту, або до Ніщо" (Г.Л. Тульчинський). Людина усвідомила у своїй вищій свободі, що межа свободи проходить у небутті (К. Ясперс).

Якщо визнати першість буття, то у людини з'являється шанс коли-небудь зрозуміти цей світ і своє місце у ньому; якщо визнати примат небуття, то всі людські намагання виявляються марними, стає ілюзорним сенс будь-якого існування перед неминучістю і абсолютністю небуття. Визнаючи безумовність ніщо, людина тим самим неначе погоджується з неминучим і безумовним кінцем свого особистого існування, існування людства і всесвіту взагалі. З іншого боку, визнання ніщо дає особливе розуміння життя і культури, дозволяє зв'язати єдиним принципом буття людського роду, кинути виклик вічності.

При всіх розбіжностях східного і західного підходів до розуміння ролі свободи у відносинах людини і світу, наголошується, що зусилля мають бути спрямованими таким чином, щоб знайти свою особистісну точку опори і, відштовхуючись від неї, почати свій особистий шлях життя. Найбільш вільним можна вважати того, для кого не лише світ, але й власне Я не стоїть на заваді, він стає судиною, яка вільно вбирає у себе усюдисуще буття і спокійно сприймає небуття. Свобода тут - це не позбавлення будь-якого тягаря, а можливість вибору того, що добровільно приймається на власні плечі в ім'я значущої мети. Можливо, вища з таких цілей - позбутися не тільки страху небуття, страху смерті, але і страху вічності, вічного буття, яке тільки буденна свідомість вважає благом.

У підрозділі 4.3 "Раціональне, нераціональне і надраціональне у свободі" показано, що під час розгляду різних проявів свободи з необхідністю постає питання про міру абсолютності та відносності її форм.

Про свободу в абсолютному сенсі перш за все можна говорити як про те, що могло б бути присутнім тільки в якомусь абсолютному стані або властивим Абсолютній Істоті, що має всезнання і всемогутність. На відміну від Бога (або природи у цілому), якому можна надати атрибути вічності і нескінченності, людина як конкретний вид буття, будучи сама по собі визначеною і оформленою, а отже, обмеженою, може перебувати лише в обмеженій, відносній свободі.

Абсолютна свобода менше за все є тотожною абсолютному свавіллю. Фізична природа ставить межі багатьом намірам людини, проявам її бажань і фантазій. Існує багато підстав вважати, що людина є необхідною ланкою всесвіту, такою, без якої сам всесвіт виглядав би незавершеним і частковим. Поява людини з її розумом і вільною волею, її творча діяльність - це результат не якогось випадкового збігу обставин, а закономірний чинник розвитку світового процесу, якому притаманні власні спрямованість і смисл. Абсолютність свободи не є повсюдністю, кількісною безмежністю, "поганою нескінченністю" (Гегель). За своєю суттю це є цілісність і повнота.

Людина з її розумом має призначення стати початком зростаючій ентропії всесвіту. Її діяльність набуває сенсу через утвердження власного Я як власної свободи, - тоді, коли людина знаходиться у постійному русі, пошуку, безперервному саморозгортанні свого Я. Вільним можна назвати того, хто, з одного боку, виступає органічним елементом певної універсальної цілісності світу і реалізує внутрішню програму цієї цілісності, а з іншого, виявляє і розкриває свою внутрішню природу, об'єднуючи ці дві течії в єдиний потік.

Необхідність відносної свободи, розумно вибраних обмежень випливає із самої фізичної природи людини, яка зумовлює скінченність її існування як індивідуума у матеріальному світі. Підвладність часу і смертність зумовлює найбільший трагізм її життя. Безглуздя, абсурд навколишнього світу розумна істота, якою вважає себе людина, прийняти не може. Звідси, не зважаючи на помилки і кінцевий сумний результат, - безперервні пошуки людиною вищих, філософських смислів. Пересічна людина, опинившись у стані відчаю перед невідворотністю власного знищення, усе частіше вбачає за порятунок глибоку релігійну віру.

У підрозділі 4.4 "Антропологічне підґрунтя сущого і належного у культурному універсумі свободи" проаналізовано феномен свободи з точки зору модусів сущого і належного. Свобода як суще має різноманітні модифікації, від найбільш наочних, формалізованих, якими вони є у праві, до моральних та індивідуально-особистісних, які є далеко не очевидними і знаходять свій прояв через велику кількість перехідних форм і ланок. Важливою ознакою людської особистості є те, що людина, існуючи і діючи у сфері сущого, постійно націлена на належне, її дії - це багато у чому є саме перехід від належного до актуально сущого. На це здатна тільки вільна особистість. Людина схильна розглядати будь-яке явище не тільки з погляду того, яким воно є, але й того, яким воно повинно бути. Свобода у цьому сенсі виступає як цінність серед інших цінностей, є елементом певним чином збудованої ієрархії ціннісних орієнтацій. Не задовольняючись своїм наявним існуванням, людина будує теоретичні моделі такого стану, який вважає за більш прийнятний для себе з погляду своїх уявлень про досконалість, звертається до найвищих трансцендентальних ідеалів.

Чорно-білі альтернативи майбутнього - це доволі простий вибір, але реальна дійсність не є такою однозначною, вона перебуває у постійному русі і змінах. Будь-яка з ціннісних характеристик сущого також не є чимось застиглим і статичним, вона має здатність змінюватися і перетворюватися на протилежність. Невизначеність майбутнього може породжувати певну невпевненість і розгубленість, але більш глибокий погляд на речі дозволяє зрозуміти, що відкрите майбутнє є благом, що наявність протилежностей визначає розвиток, наближення до досконалості. Сама досконалість - це не якась застигла завершеність, але безперервний, нескінченний рух, що немислимий без свободи.

Головний же вибір людського життя - це не вибір між перспективою уявної насолоди раю і уявних мук пекла, а вибір між вічністю і забуттям. Нехай така установка виглядає занадто вимогливою, але вона завжди була і залишається ядром виключно стійких і життєстверджуючих світоглядних систем. А отже, мають рацію ті, хто стверджував, що ми засуджені до свободи (Сартр).

Отже, модифікації свободи тісно пов'язані з ціннісно-смисловим континуумом. Духовні підсумки ХХ ст. є парадоксальними для людини: нинішня людина - більш ніж самотня, вона стає взагалі проблематичною. Свобода, що не спрямована на внесення у світу людських смислів, повертається у свої первісні форми, стає джерелом деструкції і хаосу.

Як у зовнішньому світі, так і у самій людині борються протилежні сили - хаосу і порядку (космосу) (П. Флоренський). Людська свідомість побудована так, що вона завжди і у всьому шукає смисл. Неважливо, у чому і як буде представлено цей смисл, але безглуздя навколишнього світу робить саме існування людської істоти неможливим. Що б не відбувалося з людиною, якими б дивними не здавалися її дії, для неї самої вони повинні мати значення і смисл; тільки у цьому випадку вони можуть бути виправданими перед лицем сьогодення і мати своє продовження у майбутньому.

Смисл індивідуального людського життя не у ньому самому. Існування окремо взятого людського індивідуума не повинно розглядатися поза родовим існуванням людства, соціуму в цілому. Однак його смисл не вичерпується тільки цими зв'язками. Як індивіда не можна відокремити від соціуму, так і соціум багатьма нитками пов'язаний із зовнішньою природою, у граничному виразі, - з усім всесвітом. Якщо так, то окремий індивід також може претендувати на зв'язки з усім всесвітом. У пошуках і збагненні цих багатовимірних зв'язків він може знайти смисл свого існування. Найвищим смисл індивідуального людського існування деякі світоглядні системи, особливо релігійних напрямів, вбачають у намаганні подолати тимчасовість і залучитись до нескінченності і вічності.

У підрозділі 4.5 "Взаємозалежність свободи і порядку як культурних смислів" свобода розглядається не тільки як стан, але й як процес, а саме процес звільнення і самозвільнення. Звільняючись від чогось, або набуваючи щось, людина стає більш вільною. Від чогось вона у змозі позбавитися, а від чогось не може позбавитися у принципі, щось вона може придбати, а щось недоступно їй ніколи. Людина імовірніше народжується і залишається протягом усього свого життя значною мірою невільною. Проте у будь-якому випадку вона знаходить сенс свого існування у тому, що розглядає своє життя як діяльність, що має за мету повернення свободи, яка, можливо, була у неї з самого початку, або отримання її вперше, як послідовне самозвільнення. Людина сама для себе - це завжди проект, а тому усунути необхідно все зайве і виділити приховане, щоб звільнити потенційно закладені у людині позитивні творчі задатки, і це - справа самої людини, як вільної особи. Але звільнення людини як духовної особистості відбувається у межах певного зовнішнього оточення, зовнішнього порядку. Порядок внутрішнього духовного життя людини як вільної особи (як і порядок її поведінки у соціумі) може розглядатися як протилежність, а може виступати продовженням порядку як свободи зовнішнього світу.

З якої б точки зору не підійти до свободи, вона то здається синонімом хаосу, розгулу стихійних сил, то виступає як певне включення у зовнішній хід речей, певний порядок. У неорганічній природі порядок має форму природних, фізичних, хімічних та інших закономірностей. В органічному світі - це різноманітні біологічні механізми, які підтримують життєдіяльність і керують поведінкою живих істот. У соціумі такий порядок має вигляд моральних, релігійних, правових та інших норм. У житті окремої людини він називається цілераціональною поведінкою, а у своїх вищих формах - смислом життя.

Свобода у світі - це нескінченний потенціал можливостей цього світу, основа його мінливості, постійної новизни. І процес мінливості, якщо розглядати його як загальну властивість речей, і свобода не виключають елементів певного порядку. Свобода людського духу - це самовизначення у цьому світі на підставі знання себе й світу, націленість на послідовну діяльність самозвільнення, пошуки такого динамічного порядку, що ніколи не припиниться розвиватися.

Висновки

У Висновках підбито підсумки проведеного дослідження трансцендентальних вимірів свободи і окреслено перспективи подальших досліджень.

Зазначено, що в дисертації вперше у вітчизняній філософії обґрунтований концептуальний підхід до "свободи" не лише як до головного "змістовного" чинника регуляції правових, моральних та релігійних відносин, але й як до універсального підґрунтя створення трансцендентальних смислів, які складають духовну основу становлення та еволюції людської особистості та цивілізації як такої. Обґрунтовано можливість філософсько-антропологічної концепції свободи в її трансцендентальних вимірах та запропоновано новий підхід до аналізу її природи, сутності, особливостей формування і розвитку шляхом виявлення специфіки суперечностей і форм буття/небуття свободи у культурному просторі.

Обґрунтовано, що різноманіття форм і видів свободи, обумовлене різноманіттям існування і взаємодії об'єктів/суб'єктів, присутніх в універсумі.

В онтологічному плані свобода аналізується переважно як приналежність людини, виходячи з того, що сама людина як особлива істота приносить її у світ. Разом з тим розглядаються аргументи на користь того, що свобода - це те, що властиво багатьом речам у цьому світі, відрізняючись формами виразу і ступенем повноти, і сам світ підводить людину до тієї межі, за якою людина зустрічається зі свободою.

Контури первинних смислів свободи окреслені у межах права, де вперше здійснювались спроби усвідомити феномени свободи і несвободи, а також пов'язати свободу зі справедливістю. У своєму подальшому розвитку розуміння взаємопов'язаних смислів свободи-права-справедливості піднімається до проблем сутності життєдіяльності людини, її внутрішнього змісту, цілісності Я, ціннісних орієнтацій, пошуків індивідом самого себе і свого місця у світі.

У своєму синтетичному втіленні свобода, як універсальна властивість людини, є різновидом процесуальності, а саме, безперешкодної процесуальності, що розгортається, тобто такої, протікання якої пов'язане з подоланням максимуму (у граничному виразі - всіх) перешкод, які постають на її шляху.

Нижня межа і одночасно з цим найпростіша форма свободи - це здатність долати перешкоди, які заважають різним проявам суб'єкта. Вказані прояви можуть носити як необхідний, так і випадковий характер, у будь-якому разі впливаючи на соціокультурний розвиток. Верхня межа і, разом з тим, вища форма свободи - стан, при якому сам суб'єкт забезпечує власний розвиток, знімаючи максимум залежностей, що перешкоджають цьому, добивається максимальної реалізації власної сутності. Такі риси притаманні саме людській свободі.

У дисертації обґрунтовано, що людським виразом безперешкодної процесуальності, яка веде до максимальної реалізації власної природи, безвідносно до будь-яких меж, є трансцендування. Людська свобода - це і є трансцендування у напрямі нескінченного породження смислів.

Свобода є спрямованістю, у своїх абсолютних виразах - нестримною спрямованістю, що долає всі перешкоди і залежності. Стосовно людини граничною метою вказаної спрямованості є трансцендентне, "прорив у трансцендентне". Але свобода не може бути повною відсутністю залежностей від будь-чого і будь-кого у цьому світі, відсутністю усіх і всіляких зв'язків. Те, що втрачає всі зв'язки, перетворюється на чисте ніщо. Суб'єкт буде вільним не тоді, коли позбавляється від усіх залежностей, а тоді, коли, позбавляючись від випадковості і неістотності, зміцнюється у найважливіших і найнеобхідніших зв'язках і відносинах. Людина, будучи обмеженою тілесно, духовно є істотою відкритою, вона несе у собі величезний масив можливостей, а отже, - величезний потенціал свободи. Реалізація людиною самої себе - це й є актуалізація вказаного потенціалу.

Свобода як порядок, що випливає з надр світу і трансформується у порядок людських відносин в їх індивідуальних і колективних формах, вимагає виходу у трансцендентне. Саме у процесі трансцендування породжуються нові смисли. Свобода є умовою породження смислових ландшафтів, які забезпечують повноту індивідуального існування, баланс інтересів у міжлюдських стосунках, а також конструктивний діалог людини з природою.

Людина вижила і утвердилась як людина завдяки тому, що знаходила нові смисли свого життя, які забезпечували рівновагу як усередині людського світу, тобто у культурі, так і між природою і культурою. Пошуки нових смислів здатна робити лише вільна істота, якою є людина, і відбуваються ці пошуки завдяки її здатності до трансцендування.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Монографія

1. Шаповал В.М. Трансцендентальні горизонти свободи: Монографія / В.М. Шаповал. - Київ: Парапан, 2010.- 312 с.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Шаповал В.М. Многомерность бытия права / В.М. Шаповал // Наука и социальные проблемы общества. Вісник Харківського державного університету. - №414. - Харків, 1998. - С. 199-201.

3. Шаповал В.М. До аналізу онтологічних підвалин права / В.М. Шаповал // Вісник Університету внутрішніх справ. - Вип. 3-4. - Харків, 1998. - С. 73-78.

4. Шаповал В.М. Право і свобода: умови взаємозв`язку права / В.М. Шаповал // Вісник Університету внутрішніх справ. - Вип. 5. - Харків, 1999. - С. 91-100.

5. Шаповал В.М. Справедливість свободи права / В.М. Шаповал // Вісник Університету внутрішніх справ. - Вип. 9. - Харків, 1999. - С. 380-385.

6. Шаповал В.М. Абсолютность и относительность человеческой свободы / В.М. Шаповал // Людина: дух, душа, тіло. Вісник Харківського державного університету. - №429. - Харків, 1999. - С. 36-39.

7. Шаповал В.М. Нормативность и анормативность свободы / В.М. Шаповал // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: філософія. - №474'2000. - Харків, 2000. - С. 78-79.

8. Шаповал В.М. Свобода как активизм и/или нонактивизм / В.М. Шаповал // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: філософія. - №486'2000. - Харків, 2000. - С. 172-174.

9. Шаповал В.М. Альтернативы свободы / В.М. Шаповал // Матеріали IV Міжнародної науково-теоретичної конференції "Людина: дух, душа, тіло". - Суми, 2000. - С. 153-155.

10. Шаповал В.М. Легітимність обмеження свободи / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №6. - Полтава, 2001. - С. 88-97.

11. Шаповал В.М. Феномен силы и философия ненасилия // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №507. - Харків, 2001. - С. 51-56.

12. Шаповал В.М. Неопределенность и определенность свободы / В.М. Шаповал // Філософські дослідження. Збірник наукових праць. - Вип. 2. - Луганськ, 2001. - С. 201-207.

13. Шаповал В.М. Співвідношення "людина-світ" як динамічна єдність свободи та порядку / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №7. - Полтава, 2002. - С. 83-93.

14. Шаповал В.М. Творчество и свобода / В.М. Шаповал // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Наука, теологія, постмодерн. Серія: теорія культури і філософія науки. - №552-2/2002. - Харків, 2002. - Ч. 2. - С. 152-156.

15. Шаповал В.М. Идея свободы и прав человека как результат преодоления кризиса правосознания (Философско-правовая концепция П.И. Новгородцева) / В. М. Шаповал // Ідея правової держави: історія і сучасність. Збірник наукових праць, присвячений 135-річчю з дня народження П.І. Новгородцева. - Київ-Луганськ, 2002. - С. 43-49.

16. Шаповал В.М. Сторіччя юрб та доля людської свободи / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №8. - Полтава, 2002. - С. 22-35.

17. Шаповал В.М. Типы духовности и свобода / В.М. Шаповал // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Вип. 9. - Запоріжжя, 2002. - С. 138-143.

18. Шаповал В.М. Морфологія та феноменологія свободи: контури однієї ідеї / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №9. - Полтава, 2003. - С. 71-86.

19. Шаповал В.М. Бытие и свобода в философии Н.А. Бердяева и Э. Фромма / В.М. Шаповал // Метаморфози свободи: спадщина Бердяєва у сучасному дискурсі (до 125-річчя з дня народження М.О. Бердяєва): Український часопис російської філософії. Вісник Товариства російської філософії при Українському філософському фонді. - Вип. 1. - Київ: ПАРАПАН, 2003. - С. 477-483.

20. Шаповал В.М. Коммуникативные горизонты свободы / В.М. Шаповал // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: філософія. - №591'2003. - Харків, 2003. - С. 6-10.

21. Шаповал В.М. Про можливість категоріального ряду свободи // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №10. - Полтава, 2003. - С. 200-217.

22. Шаповал В.М. Проблеми метафізики свободи / В.М. Шаповал // Наукові записки Харківського військового університету. Соціологія, філософія, психологія. - Вип. 3 (18). - Харків: ХВУ, 2003. - С. 28-36.

23. Шаповал В.М. Модифікації свободи і ціннісно-смисловий континуум / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №11. - Полтава, 2004. - С. 163-177.

24. Шаповал В.М. Нова структура реальності і доля людської свободи / В.М. Шаповал // Наукові записки Харківського військового університету. Соціологія, філософія, психологія. - Вип. 2 (20). - Харків: ХВУ, 2004. - С. 44-55.

25. Шаповал В.М. Свобода у межах сущого і належного / В. М. Шаповал // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: філософія. - №654'2005. - Харків, 2005. - С. 44-50.

26. Шаповал В.М. Метаморфозы духовности и проблемы смысла / В.М. Шаповал // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - №656/2005. - Харків, 2005. - С. 179-187.

27. Шаповал В.М. Співвідношення добра і зла і "золоте правило моральності" / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №14. - Полтава, 2005. - С. 92-103.

28. Шаповал В.М. Новые подходы к пониманию реальности (к анализу концепции мультиверса Д. Дойча) / В.М. Шаповал // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія. Збірник наукових праць. - №1(2). - К.: НАУ, 2005. - С. 103-109.

29. Шаповал В.М. Любовь и свобода: экзистенциальный и ценностно-смысловой контекст / В.М. Шаповал // Філософські дослідження. Збірник наукових праць. - Вип. 6. - Луганськ, 2005. - С. 33-42.

30. Шаповал В.М. Про вільне прийняття смерті / В. М. Шаповал // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації. Серія "Гуманітарні науки". - № (17). - Полтава, 2005. - С. 22-26.

31. Шаповал В.М. Эволюция форм права и свободы в философии В.С. Соловьева / В.М. Шаповал // Філософія права у Росії: Вітчизняна війна 1812 року і розвиток російської політичної культури. Вісник товариства російської філософії при Українському філософському фонді. - К.: ДАККАіМ, 2006. - 423 с. - С. 119-129.

32. Шаповал В.М. Свобода у модусі "знати" і "могти" / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №16. - Полтава, 2006. - С. 139-157.

33. Шаповал В.М. Возможность "информационной модели человека" и проблема смысла / В.М. Шаповал // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія. Збірник наукових праць. - №1 (5) 2007. - К.: НАУ, 2007. - С. 111-116.

34. Шаповал В.М. Несколько тезисов о взаимоотношении божественной и человеческой свободы / В.М. Шаповал // Колізії синтезу філософії і релігії в історії вітчизняної філософії (до 180-річчя Памфіла Юркевича та 130-річчя Семена Франка). Вісник товариства російської філософії при Українському філософському фонді. - Вип. 7. - Полтава: ACMI, 2007. - С. 561-566.

35. Шаповал В.М. Смерть и свобода: религиозный и нерелигиозный контекст / В. М. Шаповал // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - Вип. 32. - №764-1. - Харків, 2007. - С. 65-75.

36. Шаповал В.М. Притягательная отталкиваемость свободы / В.М. Шаповал // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - №106. - Симферополь, 2007. - С. 184-187.

37. Шаповал В.М. Російський космізм і сучасні погляди на сутність і місце людини у космосі / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №18. - Полтава, 2007. - С. 239-254.

38. Шаповал В.М. Человек перед лицом основного вызова XXI века / В.М. Шаповал // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Социология. Том 21 (60). - №1. - Симферополь, 2008. - С. 70-75.

39. Шаповал В.М. Проблемы права и правовой культуры: сборник "Вехи" и современность / В.М. Шаповал // Феномен философской критики в культуре русского Серебряного века". (К 100-летию выхода сборника статей о русской интеллигенции "Вехи"). Вісник товариства російської філософії при Українському філософському фонді. - Вип. 8. - Полтава: АСМІ, 2009 . - 472 с. - С. 194-201.

40. Шаповал В.М. Философский дискурс о справедливости / В.М. Шаповал // Практична філософія. Науковий журнал. - №1, 2009 р. - Київ: ПАРАПАН, 2009. - С. 104-113.

41. Шаповал В.М. Человек и его свобода в эпоху техногенной цивилизации / В.М. Шаповал // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - №160. - Симферополь, 2009. - С. 156-157.

42. Шаповал В.М. Понятие свободы в концепциях И. Берлина и Ф. Хайека / В.М. Шаповал // Філософські дослідження. Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля. - Вип. №10. - Луганськ, 2009. - С. 65-71.

43. Шаповал В.М. Раціональне, ірраціональне та надраціональне у свободі / В.М. Шаповал // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. - №22. - Полтава, 2010. - С. 87-98.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження

44. Шаповал В.М. Вольтер и идеи естественного права / В.М. Шаповал // Литературное и философское наследие Вольтера и современность. Тезисы докладов и выступлений международной научной конференции. - Харьков, 1994. - С. 158-160.

45. Шаповал В.М. Ответственность, свобода и моральный закон / В.М. Шаповал // Проблема ответственности на рубеже XX и XXI веков. Материалы мемориальных чтений, посвященных 60-летию профессора А.Ф. Плахотного. - Харьков, 1996. - С. 149-151.

46. Шаповал В.М. Путь к свободе: особенности восточной парадигмы / В.М. Шаповал // Третье тысячелетие: гармония человека, общества и природы. Тезисы докладов и сообщений международной научно-практической конференции. - Чугуев, 1996. - С. 85-87.

47. Шаповал В.М. Постмодернизм как переход к новому уровню мышления / В.М. Шаповал // Філософія: класика і сучасність. Матеріали III Харківських Сковородинівських читань. - Харків, 1996. - С. 23-24.

48. Шаповал В.М. Соотношение силы и права / В. М. Шаповал // Влада і насильство. Збірка наукових статей. - Харків, 1997. - С. 90-101.

49. Шаповал В.М. Душа мира и дух культуры / В. М. Шаповал // Культура у філософії XX ст. Матеріали IV Харківських Сковородинівських читань. - Харків, 1997. С. 111-118.

50. Шаповал В.М. Предмет філософії права: деякі проблеми формування / В.М. Шаповал // Вісник Університету внутрішніх справ. - Вип. 2. - Харків, 1997. - С. 75-84.

51. Шаповал В.М. Свет и тени мистического / В.М. Шаповал // Проблема раціональності наприкінці XX століття. Матеріали V Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 1998. - С. 199-204.

52. Шаповал В.М. Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения "человек-мир" / В. М. Шаповал // Практична філософія та правовий порядок. Збірка наукових статей. - Харків, 2001. - С. 313-320.

53. Шаповал В.М. Коммуникативные аспекты свободы / В.М. Шаповал // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 2001. - С. 95-98.

54. Шаповал В.М. Трансцендентальные основания взаимосвязи права и свободы / В.М. Шаповал // Проблемы духовности в современном мире. Материалы международной научной конференции. - Севастополь, 2001. - С. 115-119.

55. Шаповал В.М. Два взгляда на философию и философствование / В.М. Шаповал // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність. Матеріали IX Харківських міжнародних Сковородинівських читань (до 280-річчя Г.С. Сковороди). Харків, 2002. - С. 195-200.

56. Шаповал В.М. Проблемы метафизики свободы / В.М. Шаповал // Проблеми свободи у теоретичній та практичній філософії. Матеріали X Харківських міжнародних Сковородинівських читань. У 2 ч.- Харків: Екограф, 2003. - Ч. 1. - С. 231-232.

57. Шаповал В.М. Философия и литература Ж.-П. Сартра: контекст свободы / В. М. Шаповал // Філософія і література. Матеріали XI Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: Прометей-Прес, 2004. - С. 111-115.

58. Шаповал В.М. Эволюция (инволюция) божественной и человеческой свободы / В.М. Шаповал // Философия и будущее цивилизации. Тезисы докладов и выступлений IV-го Российского философского конгресса. - В 4-х т. - М.: Современные тетради, 2005. - Т. 2. - С. 500.

59. Шаповал В.М. Метаморфози індивідуальної волі / В. М. Шаповал // Філософія і медицина у світлі глобальних проблем сучасності. Матеріали науково-практичної конференції. - Харків, 2005. - С. 5-8.

60. Шаповал В.М. Свобода как ценность и социкультурная универсалия / В.М. Шаповал // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава. Матеріали XIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: Прометей-Прес, 2005. - С. 149-152.

61. Шаповал В.М. Свобода и "естественные права" человека как основание человеческого измерения права / В.М. Шаповал // Матеріали Всеукраїнського "Круглого столу" з філософії права "Антропологія права: філософський та юридичні виміри. (Стан, проблеми, перспективи)". - Львів, 2005. - С. 145-152.

62. Шаповал В.М. Philosophia perenis и ее смыслы / В.М. Шаповал // Філософські стратегії XXI століття. Матеріали XIV Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. - С. 81-83.

63. Шаповал В.М. Современный философско-правовой дискурс о свободе / В. М. Шаповал // Визначальні тенденції генезису державності і права. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції "Треті Прибузькі юридичні читання". - Миколаїв: Іліон, 2007. - С. 250-254.

64. Шаповал В.М. Релігійні шляхи до свободи / В.М. Шаповал // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Книга II. - Львів: Логос, 2008. - С. 353-356.

65. Шаповал В.М. Смысл свободы в философии И.А. Ильина / В.М. Шаповал // Проблема смислу у філософії та культурі срібного віку. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Вип. 14. - Дрогобич, 2008. - С. 268-273.

66. Шаповал В.М. Л. Шестов и экзистенциальные проблемы современности / В.М. Шаповал // Проблема смислу у філософії та культури срібного віку. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Вип. 14. - Дрогобич, 2008. - С. 418-424.

67. Шаповал В.М. Справедливость, свобода, право: опыт философского анализа / В.М. Шаповал // Ідея соціальної справедливості у контексті сучасних цивілізаційно-культурних змін. Матеріали Меморіальних читань, присвячених 90-річчю від дня народження першого завідувача кафедри філософії і політології ХНАДУ Володимира Петровича Шерстнюка. - Харків, 2008. - С. 184-192.

68. Шаповал В.М. Философия свободы и порядка / В.М. Шаповал // Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри: Тези Міжнародної науково-практичної конференції. - Одеса: Фенікс, 2008. - С. 9-11.

69. Шаповал В.М. Субъективизм, объективация и свобода в философии Н.А. Бердяева / В.М. Шаповал // Проблема суб'єктивності у філософії і культурі російського Срібного віку. Матеріали Міжнародної наукової конференції. - Вип. 19. - Дрогобич, 2009. - С. 294-298.

70. Шаповал В.М. Філософська творчість як відповідь культури на історичні виклики часу / В.М. Шаповал // Творчество в философии. Матеріали XVII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 2009. - С. 202-210.

Размещено на Allbest.ru