Размещено на http://www.allbest.ru

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова

Консолідуюча функція духовних цінностей у розвитку українського суспільства

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Науковий консультант - доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Богданов Володимир Cеменович,

Одеська національна юридична академія, директор Черкаського навчального центру;

доктор філософських наук, професор

Вікторов Віктор Григорович,

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри філософії, соціології державного управління;

доктор філософських наук, професор

Шашкова Людмила Олексіївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії гуманітарних наук.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Крохмаль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Системне реформування українського соціуму неможливе без цілісного концептуального осмислення умов, факторів і механізмів його консолідації як передумови формування спочатку організованого, а потім громадянського суспільства. Така рефлексія дозволить теоретично і методологічно обґрунтувати нову гуманітарну стратегію, сприяючи, по-перше, трансформації світогляду, ідеології та свідомості громадян; по-друге, розумінню того, як зробити соціальні інновації гуманітарно витриманими, духовно змістовними, конструктивними і збалансованими; по-третє, інтеграції суспільства і збереженню його самобутньої, екзистенціальної ідентичності.

У результаті державної незалежності українське суспільство отримало додаткові і якісно нові: а) джерела і рушійні сили етнокультурної інтеграції; б) сприятливі умови і можливості для всебічних демократичних перетворень, розвитку прав і свобод громадян, підвищення їх добробуту. Доки незалежність не стала реальністю, вона була актуальною об'єднавчою ідеєю. Сьогодні необхідна свіжа і ефективна ідейна програма, яка мотивуватиме і мобілізуватиме суспільство на створення нової якості і рівня життя, що базуватиметься на повазі до людської гідності як базової і пріоритетної екзистенціальної цінності сучасності. Вся історія культури була боротьбою за цю фундаментальну загальнолюдську цінність, артикульовану ще в «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона.

В добробуті і якості життя народу України досягнутий безперечний прогрес. Існує асортимент товарів і послуг, що замінив тотальний дефіцит при колосальному надлишку грошей, створивши стимули працювати і заробляти. Окреслилися контури демократизації і гласності, середнього класу, що народжується, свободи слова, друку, віросповідання, інформованості, пересування, операцій з нерухомістю. Утверджується плюралізм, який актуалізувався в різних формах власності, офіційної опозиції до влади, альтернативній освіті і медичному обслуговуванні, політичних партіях, що формуються. Знято гостроту транспортної, житлової і продовольчої проблем. Означилася тенденція до зростання темпів економічного розвитку, відроджується релігія і церква. Збережено соціальний мир. Але, як писав святий отець Григорій Богослов, краще сварка, ніж такий мир, який віддаляє нас від Бога. А преподобний Амвросій Оптинський зауважив: «Не маєш чеснот - терпи скорботу». Скорботи ці полягають, зокрема, у деморалізації та криміналізації суспільства. Так, інститут сім'ї поступово витісняється співмешканням. За даними Статистичного щорічника України (2009), наприклад, у 2009 році в Україні було зареєстровано 256 тисяч шлюбів і 120 тисяч розлучень, 85% дітей у нашій державі виховуються у неповних сім'ях.

Логіка будь-якого оновлення, реформування та модернізації є об'єктивно аксіологічною. Важливою у ній є ціннісна ієрархія історичних подій, градація значимостей, послідовність і глибина кроків, що відроджують втрачені або знівельовані та конструюють нові цінності, закладені і сформовані гуманітарністю, іншими словами доролюбством.

Народ України прагне створити цивілізовану, тобто соціальну, демократичну, правову й екологічну державу. Для цього необхідно наступне: а) визначити базові потреби громадян і модель їх задоволення; б) створити ідеологію як інструмент енергетики нових дій; в) задіяти власні унікальні й самобутні механізми життєтворення, для яких чужий досвід має значення лише уроків історії. Тому необхідно органічно взаємодоповнювати спадщину традиційної православно-слов'янської культури досягненнями розвинутих демократичних країн, насамперед формалізацією та раціоналізацією життєдіяльності. Цивілізована гуманістична демократія об'єктивно консолідується. Вона позитивно обґрунтовує братство і солідарність народів, що населяють країну, їх право на сприятливі для життя і здоров'я - середовище. Саме реалізація цього права є мірилом самодостатності економіки, політики, соціальної сфери.

Отже, самоідентифікація українського суспільства здійснюється: асиміляцією демократичних цінностей, подоланням аномії і пострадянських пережитків, вибором цілісної і реалістичної програми розвитку, що чітко формулює мету і механізм трансформації суспільства спочатку в організоване, а потім у громадянське. Тобто відбувається вибір парадигми, в процесі якого руйнується стара ціннісно-нормативна система і на основі особливостей ціннісних орієнтацій і пріоритетів кристалізується нова.

У цьому контексті аналіз консолідуючої функції духовних цінностей у розвитку українського суспільства є досить актуальним.

Стан наукової розробленості проблеми. Теоретично усвідомили і сформулювали проблему консолідуючої функції духовних цінностей, яка різною мірою загострювалася, як правило, у транзитивних соціумах, ще давньосхідні системи. Зокрема Конфуцій доводив, що відірваний від народу шлях - це вже не шлях, коли слова втрачають своє значення, то народ втрачає свою свободу, а той, хто не думає про далеке, - втрачає близьке.

Поліфункціональність духовних цінностей завжди була у центрі філософського дискурсу. За останні два століття ці питання осмислювалися, наприклад, у доктрині солідарності Е. Дюркгейма, філософії права В. Соловйова, П. Новгородцева і Б. Кістяківського, концепції всеєдності С. Франка, православній парадигмі П. Флоренського, філософії загальної справи М. Федорова, концепції соборності А. Хомякова, у працях М. Бердяєва, Р. Шпета. Імперативи консолідованого порядку шукали і аналізували В. Винниченко, М. Грушевський, М. Костомаров, М. Драгоманов. духовний цінність філософський український суспільство

Різні контексти ідентифікації духовності прямо або побічно, безпосередньо або опосередковано рефлексували К. Юнг і А. Тойнбі, Е. Фромм і О. Шпенглер, С. Хантінгтон і Р. Мертон, К. Поппер і Х. Арендт, М. Вебер і А. Швейцер, Ф. Фукуяма, А. Токвіль, П. Сорокін.

Рефлексивну доктрину духовних цінностей розвивали Р. Лотце і Г. Коген, Г. Ріккерт і В. Віндельбанд, М. Шелер, М. Гартман, П. Менцер.

У радянській науці аксіологічна проблематика відродилася у роботах В. Тугарінова, О. Дробницького, А. Івіна, а у 1960-1980 роках її розробляли К. Бакрадзе, П. Гайденко, Б. Григорян, Ю. Давидов, М. Кіссель, Н. Мотрошилова, І. Нарський, Е. Соловйов, у культурологічних контекстах і аналізах - С. Аверинцев, А. Гуревич, В. Рабинович, Г. Кнабе, А. П'ятигорський, Г. Померанц, через призму психології - Д. Узнадзе, у соціологічному ракурсі - В. Ядов.

У вітчизняній філософії гуманоцентризм історично розвивався у творчості Київської антропологічної школи В. Шинкарука, І. Бичко, В. Горського, В. Іванова, С. Кримського, М. Поповича, В. Табачковського, О. Кульчицького, В. Нічик, С. Ярмуся та ін. У роботах Т. Аболіної, В. Андрущенка, В. Беха, І. Бойченка, Л. Губерського, М. Михальченка, Є. Мулярчука, І. Предборської, С. Пролеєва, В. Савельєва, І. Степаненко, Н. Хамітова, В. Кременя досліджено різні модальності духовного буття (соціальність, культурність, тимчасовість) і визначено форми його існування: національна ідея, ідеологія, освіта і виховання. Багатофакторні умови духовного розвитку і самоздійснення суб'єкта аналізувалися в антропологічних концепціях П. Копніна, О. Яценко, Б. Новікова, Р. Горака.

Осмислення життя і його ідеалу як форми моральної самореалізації особистості здійснено в роботах І. Бекешиної, В. Малахова, А. Лоя. Естетичні контексти розвитку індивідуальності досліджували Т. Андрущенко, Є. Бистрицький, Л. Буєва, О. Кисельова, Л. Солонько.

Релігієзнавчий аналіз духовності відображено у роботах В. Бондаренка, В. Долі, Є. Дулумана, М. Заковича, А. Колодного, Л. Конотопа, Б. Лобовика, В. Лубського, О. Оніщенка, М. Рибачука, П. Сауха, Л. Філіповича, А. Чорнія. Взаємозв'язок наукових і релігійних цінностей висвітлила Л. Шашкова. Концепцію ціннісного потенціалізму розвиває М. Марчук.

Культуру народів України досліджували Б. Парахонський, О. Кирилюк, В. Горський, А. Баканурський. Консолідуючу функцію екологічного знання і свідомості вивчають М. Кисельов, М. Хилько, А. Толстоухов.

Філософсько-методологічна стратегія переходу від тоталітаризму до демократії і громадянського суспільства найбільш повно і адекватно обґрунтовано в моделі «Організованого суспільства» (останніми роками її активно досліджує професор В. Андрущенко), в якій правовий і моральний порядок забезпечує оптимальну взаємодію вільних особистостей у сучасному державному будівництві.

Таким чином, у вітчизняній і зарубіжній філософській літературі широко представлені дослідження функціональності духовних цінностей. Наукові розвідки доводять, що ця проблема є системною і наріжною у сучасній аксіології та у соціальній філософії. Проте спеціальних досліджень саме консолідуючої функції духовних цінностей у розвитку суто українського суспільства існує досить небагато. Ці дослідження обмежуються окремими публікаціями у філософській періодиці. А філософського аналізу духовних цінностей (їх сутності, значущості, потенціалу, форм вияву, субординації) з метою обґрунтування детермінант (умов, чинників, механізмів та імперативів), що посилюють і зміцнюють їх консолідуючу функцію в динаміці українського соціуму, зовсім немає.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до теми дослідження кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Філософські засади єдності гуманітарних, природничих і технічних завдань в освіті сучасного вчителя» (затверджено наказом Міністерства освіти і науки України № 732 від 27 жовтня 2006 р. та рішенням Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова від 22 грудня 2006 р., протокол № 5) та згідно з науково-дослідною темою Миколаївського національного університету імені В.А. Сухомлинського «Організаційно-педагогічні основи діяльності класичного університету як центру духовного розвитку особистості», затвердженої Постановою Президії Національної академії педагогічних наук України від 20 грудня 2007 року №1-7/13-370. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного інституту стратегічних досліджень 25 січня 2006 року, протокол №1.

Мета дисертації - здійснити філософський аналіз духовних цінностей (їх сутності, значущості, потенціалу, форм вияву, субординації) з метою обґрунтування детермінант (умов, чинників, механізмів і імперативів), які посилюють і зміцнюють їх консолідуючу функцію в розвитку українського суспільства.

Постановка цієї мети зумовила необхідність вирішення наступних дослідницьких завдань:

- визначити поняття «духовні цінності» і експлікувати фундаментальну екзистенціальну цінність духовної сфери народного буття, верховенство і культивування якої може стати стратегією консолідації української архетипної історичної системи;

- встановити духовні цінності, яким потенційно і актуально належить наймогутніша консолідуюча функція в системі духовних цінностей, з'ясувати умови, необхідні для актуалізації цих цінностей; ідентифікувати ключову цінність філософії консолідації;

- проаналізувати роль і місце православ'я у системі духовних цінностей і в українському конфесійному плюралізмі;

- показати плюралізм гуманітарних цінностей, що становлять концептуальну основу солідаризування українського суспільства;

- з'ясувати специфіку консолідуючої функції цінностей філософії історії постнекласичної раціональності в розвитку українського суспільства;

- сформулювати особливість консолідуючої функції цінностей синергетики в розвитку українського суспільства;

- розкрити консолідуючу функцію цінностей системно-космічної парадигми, що актуалізує конкретні завдання вітчизняної педагогіки і освіти;

- показати механізм посилення і зміцнення консолідуючої функції морально-естетичних цінностей у розвитку українського суспільства.

Об'єкт дослідження - духовні цінності українського суспільства.

Предмет дослідження - консолідуюча функція духовних цінностей у розвитку українського суспільства.

Теоретико-методологічні основи дослідження. У дисертації використано такі методи: системного і функціонального аналізу, діалектичний і герменевтичний, а також елементи соціокультурного підходу, який дав можливість досліджувати вплив духовних цінностей на формування культурно-гуманітарної сфери; інституційного підходу, що дозволив проаналізувати архітектоніку духовних цінностей; компаративного підходу, який допоміг визначити оптимальні напрями діяльності щодо посилення і зміцнення консолідуючої функції духовних цінностей на основі порівняння зарубіжного і вітчизняного, минулого і сучасного досвіду. Емпіричну основу дисертації склали конкретно-соціологічні дослідження, інтерв'ю, законодавча база гуманітарної політики, статистичний і фактичний матеріал, опублікований у спеціальних і суспільно-політичних періодичних виданнях.

Духовні цінності класифіковані у роботі за різними критеріями: за формами суспільної свідомості і соціальними інститутами; за традиціями (цінності східні і західні, християнські, слов'янські, православні); за ідеями класиків світової філософії; за парадигмами (цінності системності, синергетики, космізму, логоцентризму, теїзму, постмодерну, організованого суспільства, еволюціонізму і катастрофізму); за соціальними феноменами (цінності демократії, соборності, національної ідентичності, толерантності, соціалізації, федералізму і соціалізму). Субординація духовних цінностей в дисертації розглядається як істотно відносна і співвідносна.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійсненні філософського аналізу духовних цінностей (їх сутності, значущості, потенціалу, форм вияву, субординації), з метою обґрунтування детермінант (умов, чинників, механізмів і імперативів), які посилюють і зміцнюють їх консолідуючу функцію в розвиткові українського суспільства.

У результаті проведеного дослідження доведено, що консолідуюча функція духовних цінностей є одним з істотних імперативів розвитку українського суспільства, механізми дії якого виявляються у нижченаведених положеннях, що становлять концептуальну основу дослідження:

- визначено, що духовні цінності - це культурно-історичні прояви людського духу, що розвиваються у його реальній екзистенції, і складають сукупність суспільно і особистісно значущих форм суспільної та індивідуальної свідомості, підсвідомості й самосвідомості, а фундаментальною екзистенціальною цінністю духовної сфери народного буття є людська і громадянська гідність, верховенство, пріоритет і культивування якої становить стратегію консолідації української архетипної історичної системи;

- встановлено, що потенційно і актуально наймогутніша консолідуюча функція в системі духовних цінностей належить гуманістичним цінностям права і правової держави, а ключовою цінністю філософії консолідації є «право людини»; для актуалізації гуманістичних цінностей права необхідне створення цілісної концепції соціальної сутності права, заснованої на природному самобутньому праві народів України і правових системах цивілізованих країн, які асимілювали загальнолюдські цінності;

- проаналізовано роль і місце православ'я в системі духовних цінностей і в українському конфесійному плюралізмі; обґрунтовано, що історично цінності православ'я найбільш гармонійні з традиційною духовністю більшості народу України; утворюючи фундамент народної ідеї, вони зберігають українську культурну ідентичність, пов'язують її з рештою православного світу, утримують разом доволі цивілізаційно різновекторні регіони країни;

- показано плюралізм гуманітарних цінностей, що становлять концептуальну основу солідаризування українського суспільства: партнерство у відкритому і організованому суспільстві, засноване на верховенстві закону, традиціях православно-слов'янської самобутності, багатовекторності міжнародних зв'язків і відносин, на людиновимірній політиці, синергетиці і філософії історії постнекласичної раціональності, системно-космічній парадигмі, морально-естетичних цінностях, подоланні маргінальності і аномії;

- з'ясовано специфіку консолідуючої функції цінностей філософії історії постнекласичної раціональності в розвитку українського суспільства, яка полягає в тому, що суспільство транзитивне, а його визначальними цінностями, що тільки-но формуються, стають свобода, творчість і відповідальність особистості за самобутність і самототожність культури, тобто порядку, єдності, справедливості і стабільності; український соціум - динамічна, нелінійна система з різноспрямованими ціннісними процесами, для аналізу якої релевантні цінності синергетики;

- сформульовано особливість консолідуючої функції цінностей синергетики в розвитку українського суспільства, згідно з якою гетерогенний соціум гармонізується максимальною дивергентністю, а адекватна стратегія його розвитку будується на майбутньому; природноісторична гармонізація і балансування цієї стратегії може полягати у наданні українським регіонам вільного і самостійного вибору найдоцільнішого і комфортного для них темпосвіту, тобто темпу еволюції;

- розкрито консолідуючу функцію системно-космічної парадигми, яка актуалізує конкретні завдання вітчизняної педагогіки і освіти; головними з цих завдань є виховання релігійності, асиміляція цінностей багатополярності світоглядів, коректний діалог науки і релігії, зближення світської і духовної освіти, спрямованість вищої школи на позитивну соціалізацію, тобто на успіх і професіоналізм;

- доведено, що механізмом посилення і зміцнення консолідуючої функції моральних цінностей у розвитку українського суспільства є культивування гуманоцентризму (добролюбства), толерантності, цінностей організованого суспільства, асиміляція перфекціоністської нормативно-етичної парадигми і рестриктивної концепції моралі, безпосередньо пов'язаної з християнством, етика якого є найбільш адекватною до досвіду істинної моралі;

- з'ясовано, що механізмом посилення і зміцнення консолідуючої функції естетичних цінностей у розвитку українського суспільства є актуалізація домінанти суб'єктивного, достатній рівень індивідуалізованості й свободи, які поступово формуються. Максимально індивідуалізується духовно насичене, піднесене, класичне, елітарне мистецтво, а також самобутні народні художньо-естетичні традиції, які необхідно відроджувати і культивувати у першу чергу.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті і демонстрації консолідуючої функції духовних цінностей у розвитку українського суспільства. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі реформування гуманітарної стратегії; при підготовці проектів законів України; як теоретико-методологічний арсенал для подальшої рефлексії трансформацій духовної сфери українського суспільства; під час системного вивчення кризових і проблемних ситуацій з метою прогнозування їх розвитку і управління ними; у процесі впровадження інновацій в освітній системі, зокрема у підготовці курсів і спецкурсів із соціальної філософії, соціології, аксіології, релігієзнавства, філософії права, праксеології, конфліктології, в педагогіці і методиці навчання і т.д. Матеріали дослідження можуть стати основою відповідного спецкурсу в профільних навчальних закладах, використані для створення програм, методик, підручників і посібників. Завдяки своїй спрямованості на вирішення практичних проблем робота може використовуватися розробниками конкретних гуманітарних проектів та їх виконавцями.

Теоретичні положення дисертації можуть бути використані органами виконавчої влади, які займаються гуманітарною та інформаційно-аналітичною діяльністю, процесом гуманітаризації, а також у діяльності органів державного управління.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, методологічні висновки і практичні рекомендації, викладені у дисертації, обговорювалися на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова; на низці міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференцій, а саме: Волинських філософських читаннях «Людина. Природа. Культура» (Луцьк, 1994); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Філософські проблеми гуманітаризації вищої освіти» (Суми, 2002); Третій міжнародній науково-теоретичній конференції «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства» (Київ, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави і громадянського суспільства» (Одеса, 2006); ІІІ Міжнародній науковій конференції «Філософія космізму і сучасна авіація» (Київ, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри» (Чернівці, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасне світорозуміння» (Дніпропетровськ, 2007); ІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Україна: ноосферно-біосферний потенціал освіти і духовності регіону» (Кременчук, 2007); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий простір Європи - 2007» (Дніпропетровськ, 2007); ХХІV Міжнародній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії і суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2008); Міжнародній науковій конференції «Гармонізація науки і вищої освіти в інформаційному суспільстві» (Київ, 2009); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Теорія і практика вивчення суспільних дисциплін у профільній школі» (Миколаїв, 2009); Всеукраїнській науковій конференції «Університет як центр організації освітньо-виховного середовища в регіоні» (Миколаїв, 2009); Могилянських читаннях (Миколаїв, 2009); Міжнародній науковій конференції «Філософія води - філософія життя» (Дрогобич, 2009); Всеукраїнських науково-практичних інтернет-конференціях: «Сучасний соціокультурний простір» (Київ, 2009); «Простір і час сучасної науки» (Київ, 2009); «Соціум. Наука. Культура» (Київ, 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжетнічні і міжконфесійні відносини в контексті сучасних суспільних трансформацій» (Чернівці, 2010), на щорічних конференціях, присвячених Дням науки, які проводилися у Миколаївському національному університеті імені В.О. Сухомлинського протягом 2005-2010 років.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації представлені у 52 публікаціях, з них: 1 - одноосібна монографія, 28 - статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України з філософських наук, 2 - статті в інших наукових збірниках, 21 - тези доповідей на конференціях.

Кандидатська дисертація на тему «Діалектика внутрішніх і зовнішніх чинників у розвитку астрономічного знання» була захищена в червні 1985 року, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (17 підрозділів і 4 параграфи), висновків і списку використаних джерел (429 позицій). Загальний обсяг дисертації - 425 сторінок, з яких основний текст - 385 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, розкрито зв'язок дисертаційної роботи з науковими планами, темами, показано рівень наукової розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відображено апробацію результатів дослідження і структуру роботи.

У першому розділі - «Теорія і методологія дослідження» - розглянуто концептуально-методологічні підходи і моделі, напрацьовані, тобто теоретично усвідомлені та сформульовані, у світовій і сучасній соціальній філософії та аксіології, які релевантні для осмислення консолідуючої функції духовних цінностей в розвитку сучасного українського суспільства, і пов'язані з його перспективою, глобальними проблемами і світовими інтеграційними тенденціями.

У підрозділі 1.1. - «Економічні передумови консолідації і модель „Організованого суспільства“» - обґрунтовано, що здорова, ефективно функціонуюча економіка - це фундамент стабільної і збалансованої соціальної динаміки, тобто необхідна передумова суспільного прогресу і засіб для максимальної духовної актуалізації і самореалізації. Тому разом з тим, що головною проблемою українського суспільства є економічні реформи, характеристика консолідаційних процесів також є релевантним інтегральним показником якості життя його громадян.

Цивілізована гуманістична народна ідея як основа консолідації позитивно обґрунтовує братство народів, що населяють країну, і основне право людини на сприятливе для її життя і здоров'я середовище. Реалізація цього права є мірилом самодостатності економіки, політики, культури, соціальної сфери. Щоб забезпечити таке право, транзитивне українське суспільство прагне в першу чергу задіювати власні унікальні й самобутні механізми життєтворення, тобто органічно взаємодоповнювати спадщину традиційної православно-слов'янської культури досягненнями розвинутих демократичних країн, найперше у аспекті формалізації і раціоналізації життєдіяльності.

Це устремління актуалізується для українського соціуму як вибір цілісної, розгорненої і реалістичної програми розвитку на перехідний період і перспективу, що дозволяє чітко сформулювати мету і механізм трансформації до громадянського суспільства. Розвиненість останнього є головним гарантом безпеки і благополуччя людини.

Найбільш адекватною і перспективною стратегією переходу до громадянського суспільства визнана модель «Організованого суспільства», яку останніми роками розвиває, зокрема, професор В. Андрущенко. Розглянуто характерні риси, особливості цієї моделі, а також умови і духовні цінності, які повинні утвердитися в соціумі для її побудови.

У підрозділі 1.2. - «До визначення поняття „духовні цінності?» - на основі історико-філософського аналізу понять «дух», «духовність», «душа», «душевність», «цінності», «ціннісні орієнтації», що розглядаються у різних контекстах філософського дискурсу і з позицій різних аксіологічних підходів, обґрунтовується та визначається поняття «духовні цінності». Таке обґрунтування неможливе поза конкретною філософсько-світоглядною позицією, яка передбачає апеляцію до ідей і авторів, праці яких у еволюції і вирішенні цієї проблеми були піонерськими, ставши згодом фундаментальними й класичними. До таких належить, зокрема, концепція всеєдності, розвиваючи яку С. Франк, наприклад, написав роботу «Духовні основи суспільства».

Аналіз доктрини «всеєдності» С. Франка показав, що історичні епохи розрізняються, врешті, усвідомленням людиною власного ставлення до Бога. Найближче до цього була епоха Середньовіччя, хоча тоді було недооцінено особистісний чинник. Починаючи з Відродження, особливо в Новий час, істотно втрачається Божественне начало, що зі всією очевидністю виявилося в ХХ столітті у форматі націонал-соціалізму і більшовизму.

Сьогодні, щоб сформувати і зберегти громадянськи зрілу, тобто компетентну, відповідальну і соціально активну особистість, необхідно повернутися до християнських витоків європейської культури. Цей підсумок роздумів С. Франка, виражений у його останніх роботах «Світло в тьмі» і «З нами Бог», привів його до висновку про визначеність соціокультурного життя Богоподібної людини, яка без Бога може створити тільки неподобство, тобто злодійство духу.

У роботі підкреслено, що релігійно-філософські системи минулого розробили й сформували інтегральні та універсальні загальнолюдські цінності (чесність, співчуття, відповідальність, сердечність, доброчесність, законослухняність, терпеливість душі, благочестя), що інтегрувалися як універсальні, тобто такі, які можна правомірно розглядати і як Богом дані, і як достовірно гуманістичні, вистраждані суспільним розвитком. Їх значення просте і невичерпне - віра, любов, надія, істина, добро, краса, справедливість, гармонія, порядок, мир, благополуччя і достаток.

Незалежно від свого материнського лона, вони дають підстави розуміти духовні цінності як сформовані культурно-історично, методом критичної селекції прояви людського духу, які складають сукупність соціально і особистісно значущих форм суспільної та індивідуальної свідомості, підсвідомості й самосвідомості, що функціонує і розвивається в його реальній екзистенції.

У підрозділі 1.3. - «Контексти ідентифікації духовності» - проаналізовано різні прояви і форми духовності як способу буття людини у філософсько-аксіологічному контексті.

Показано і умотивовано амбівалентність духовності в сучасному світі, яка, з одного боку, перманентно актуалізується, оскільки громадянсько зріла особистість усе більш очевидно й безпосередньо стає головним суб'єктом історії, а її цінності будуються на професіоналізмі, відповідальності, компетентності, доброчесності, милосерді, сумлінності, альтруїзмі, добролюбстві. З другого боку, духовність занепадає і деградує, оскільки сучасна людина все більше віддаляється від Бога, спокушаючись гріхом, матеріальними благами, комфортом і споживанням.

Оскільки духовність - це ціннісний механізм буття людини, тому базовий характер для її розуміння має християнська триєдність «Віра - Любов - Надія». Віра у ній є принципом буття як вічне народження «внутрішнього», ідеального в особистості, як рух до Абсолюту, прагнення відновити початкову єдність Богоподібної людини з Творцем, зустрітися з Ним, як спосіб подолання, загрози відносності, яка вічно тяжіє над суб'єктом, як шлях формування в людині того, чого не може відмінити смерть. Звідси - корені віри в соціально-історичний досвід, високе покликання, багатогранний талант і творчі можливості українського суспільства.

Любов - це засіб подолання самотності й переживання унікальності іншої особистості, спосіб переривання ланцюга зла через заміну помсти розуміючою любов'ю, готовою до добровільного жертовного служіння. Любов - це чинник формування особистості, розвитку її духовності, подолання повсякденності і виходу до першооснов життя.

Надія - це серцевина християнської духовності. Вона символізує подолання Богозалишеності, це благодатний настрій духовності переживань, що пом'якшує удари долі або життєві виклики. У терапії болю і пасивної кінцевості життя надія трансформується у наднадію на можливість неможливого, тобто дива. У більш широкому плані вона виявляється як позитивне очікування прийдешнього і можливого, як форма переживання часу і його суб'єктивного очищення, залучення до вічного і піднесення над хаосом.

У філософському дискурсі значення надії - це гносеологічний і світоглядний оптимізм, що утверджує реальність майбутнього для людини, свідомість її діяльності, досяжність мети, посюсторонність ідеалів, здатність бачити себе в «дзеркалі вічності». Упевненість у тому, що наші зусилля не безцільні, а мета - принципово реалізовувана, дозволяє зрозуміти майбутнє і увійти в нього на раціональних підставах. Такими підставами і рятівним символом виживання в сучасну епоху є надія на мудрість і відповідальність політиків, компетентність, професіоналізм і доброчесність громадян, доброчесність і щирість колег, сусідів і друзів, милість Господа й особистий порятунок.

З огляду на те, що сучасне українське суспільство є переважно секулярним, його фундаментальною екзистенціальною духовною цінністю є людська і громадянська гідність, верховенство і культивування якої складає стратегію консолідації української архетипної історичної системи. Самоідентифікація останньої заснована на асиміляції загальнолюдських демократичних цінностей, подоланні аномії й на відродженні самобутніх православно-слов'янських традицій, цінностей, устроїв.

У другому розділі - «Консолідуюча функція права і політики» - розглянуто політико-правові цінності, які як регулятори соціальних зв'язків і відносин, з одного боку, є інструментальними, оскільки вони забезпечують у суспільстві економічну стабільність та інвестиційну привабливість, законність, порядок, дисципліну, відповідальність, свободу і справедливість. З другого боку, право і політика, так само як і релігія, мораль, мистецтво, наука, - не тільки самодостатні духовні цінності, але й водночас форми суспільної свідомості, соціальні інститути, які виконують важливу функцію регулятора і консолідатора соціальних зв'язків і відносин. Вони захищають людську і громадянську гідність, об'єктивно об'єднують і зміцнюють соціум.

Стан нинішньої юриспруденції і політики в суспільстві вимагає переосмислення загальної парадигми права й законності, формуючи теоретичну та практичну потребу аналізу і обговорення фундаментальних понять, пов'язаних з ними, зокрема актуалізує релевантне питання: які правові й політичні цінності в процесі побудови організованого суспільства є пріоритетними?

Доведено, що право й політика - природний та ефективний інструмент і механізм захисту людської і громадянської гідності, а також зміцнення і посилення консолідуючої функції інших духовних цінностей у розвитку українського суспільства. Тому потенційно й актуально наймогутніша консолідуюча функція в системі духовних цінностей належить саме гуманістичним цінностям права, правової держави і людиновимірній політиці, а ключовою цінністю філософії консолідації є «право людини».

У підрозділі 2.1. - «Гуманістичність права» - проаналізовано семантику і архітектоніку поняття «гуманістичність права» у його історичній динаміці. На основі цього аналізу показано стратегію формування демократичного правопорядку і подолання дисфункцій у роботі права як соціального інституту: неперервна політико-юридична просвіта і освіта громадян; створення законодавства, адаптованого до європейського, що забезпечить верховенство закону і повагу до нього; незалежне правосуддя; фокусування на гуманістичних ідеалах і цінностях; реальні механізми функціонування відповідальної влади; зближення і об'єднання інтересів різних соціальних груп на основі доброї волі законодавчо закріплених компромісів; персональну громадянську відповідальність, подолання правопорушувального законодавства.

Досліджуваний феномен (гуманістичність права) осмислюється не тільки в ракурсі його практичної реалізації, але і з позицій концептуально-методологічного обґрунтовування. У цьому контексті визначено, що українські реформи - це акт багатопланового політико-юридичного протверезіння, яке ставить суспільство в нормальне відношення до найбільш продуманих, конструктивних й ідеальних переконань, яким є громадянське суспільство і правова держава. Системне реформування соціуму лише правильно розташувало громадян відносно правової проблематики, тобто породило установку на юридичну цивілізованість. Для фундаменталізації, тобто закріплення і цементування цієї установки, необхідно формалізувати процедури впливу громадян на депутатів усіх рівнів і створити чіткі й зрозумілі закони. Закони повинні гарантовано забезпечувати будівництво організованого суспільства, тобто демократичність і відвертість взаємодії державних інститутів із суспільними організаціями; пріоритет прав і свобод громадян для будь-яких посадовців; економічне зростання, демократизацію життя, багатовекторність зовнішньої політики.

У підрозділі 2.2. - «Еволюція понять "право" і "правова держава"» -гуманістичність права конкретизується розглядом еволюції уявлень про цінності права і правової держави, що мають надісторичні й абсолютні (ідеальні) виміри, на що звернули увагу ще стародавні школи права. Так, у праві виділяли «ідеальну», «легітимну» і «реальну» форми права як категорії, рівновеликі до блага, істини, прекрасного і справедливості. У справедливості, наприклад, люди вбачали вищий керівний світ; у вірі в її існування вони знаходили заспокоєння і розраду у життєвих бідах і стражданнях.

На основі аналізу досліджень з філософії права П. Новгородцева, А. Ященка, М. Палієнка, С. Котляревського, Л. Петражицького, Р. Новоторжського, В. Соловйова, Л. Родіонова, Б. Кістяківського, І. Ціона, В. Раненкампфа, М. Алексєєва, Е. Трубецького, Б. Чичеріна, Г. Шершеневича, В. Гессена, І. Ільїна, Б. Вишеславцева зроблено висновок про те, що для актуалізації правових цінностей, посилення і зміцнення їх консолідуючої функції у розвитку українського суспільства необхідне створення цілісної концепції соціальної сутності права, заснованої на природному самобутньому праві народів України і правових системах цивілізованих країн, які асимілювали загальнолюдські цінності.

У підрозділі 2.3. - «Людиновимірність політики та ідеали демократії» - показано, що людиновимірність політики, тобто її зв'язок з життям здійснюється за допомогою фундаментальних соціальних констант і гуманітарних абсолютів: гідність людини, самоповага, обов'язок, честь, сумлінність, громадянський мир, благоденствування соціуму, реалізовані можливості особистості, які співпадають з максимальною соціальною свободою, з партнерським співіснуванням людей у відкритому і організованому суспільстві. Ці константи і абсолюти є вищими екзистенціальними цінностями антропологічно вивіреної політики, що врівноважує реформаторство і народну волю. Мудрість і осяжність конкретних наріжних покращень, - ось справжні важелі народоправної політики, що є еволюційним механізмом прагматичного узгодження різних інтересів. Головними інтересами, домінуючими в суспільній свідомості й інтегруючими український соціум, є такі: безпека, стабільність, духовна спадщина, благополуччя, міжнародні зв'язки, патріотизм, достаток, справедливість, здорова екологія і пацифізм.

Разом з тим, як зазначено у параграфі 2.3.1. - «Національна ідентичність, федералізм і соціалізм», - у суспільстві виробляються нові загальнорегіональні культурно-ідеологічні цінності, з якими воно ідентифікує себе як єдина громадянська нація, наприклад поліетнічність, мультикультуралізм, федералізм. Крім того, значна частина українського суспільства відчуває ностальгію за соціалістичними цінностями, які протиставляють як засиллю «чистого неприборканого лібералізму», що трансформувало соціальне буття в ринковий торг, так і тоталітаризму. Із специфікою, показаною в роботі, сучасний соціалізм переживає ренесанс і пронизує економіку успішних суспільств, у тому числі у країнах «БРІК» з найбільш перспективною економікою.

У третьому розділі - «Конфесійний плюралізм» - досліджено релігійну складову життєдіяльності українського суспільства. Показано, що глибинні, сутнісні процеси духовного життя будь-якого суспільства завжди прямо або опосередковано пов'язані з релігією, яка є стрижнем будь-якої цивілізації. І сьогодні релігійні основи світової динаміки аніскільки не втратили своєї фундаментальності. Більше того, останнє атеїстичне століття довело особливу роль релігії у суспільстві, оголивши всю потворність і безвихідь життя без неї. Тому «Ідея Бога» - одна з найглибших ідей людства, що будь-коли існували. «Без Бога неможливо створити нічого красивого. Без Бога можна створити тільки неподобство», - доводили практично всі класики світової релігійної філософії, зокрема М. Бердяєв. Релігійні цінності - це обов'язкові імперативи, розпорядження, заповіді, ідеали і еталони поведінки, дані самим Богом або через пророків. Вони - невід'ємні інгредієнти культури, яка є «бічними паростками культу», що задовольняють фундаментальні потреби суспільства (у мирі, гармонії і порядку) і особистості (у порятунку і відновленні втраченої єдності з Богом).

У підрозділі 3.1. - «Теїстичний діалогізм, Бог у постмодерні та логоцентризм» - показано, що український конфесійний плюралізм містить як консолідуючі цінності, так і псевдоцінності, що роз'єднують соціум і зазіхають на його гуманітарну безпеку. Так, логоцентризм доводить, що поверхневе знання віддаляє від Бога, глибоке ж знання наближає до Нього. Тому релігійна віра шукає знання і розуміння, тому не може знаходитися осторонь від розвитку науки. Така установка світосприймання актуалізувала в класичній культурі надію як світоглядну універсалію. Християнська надія - це активна життєва позиція, орієнтована на утвердження любові, свободи, справедливості і добра. Саме на особистий і соціальний активізм орієнтує християнство, стверджуючи, що віра без діла безсила, а діло без віри мертве. Логоцентризм і діалогізм вірувань теїстів, з одного боку, виконують консолідуючу функцію в розвитку суспільства. З другого боку, акцентування внутрішньої віри як душевного стану визначило в контексті теїзму особливий вектор розвитку релігійної свідомості як позаконфесійного, що зближує теїзм з постмодернізмом. Постмодернізм доводить, що релігія втратила свою онтологічність і місце абсолютної цінності в культурі, і пропонує поховати гомогенне конфесійне середовище загалом і канонічне православ'я зокрема.

У підрозділі 3.2. - «Альтернатива еволюціонізму» - розглянуто історію взаємостосунків еволюціонізму і катастрофізму. Сьогодні відношення наукового співтовариства до катастрофізму змінюється. Зростає його верифікування. Водночас еволюціонізм усе більше усвідомлюється як тупикова парадигма, не підтверджена жодним палеонтологічним матеріалом. Історично детермінували заперечення катастрофізму перш за все політичні і світоглядні причини, а не наукові. Їх метою було створення теорії антропогенезу, альтернативної до біблійної. Дискредитація Біблії неминуче призведе до масового скептицизму, безвір'я, відступництва, духовного занепаду і етичного розкладання християнських монархічних держав. Якщо все від мавпи, то нема кого боятися і обожнювати. Всі рівні. Звідси лише крок до богоборського тоталітаризму, домінуючою філософією якого і став еволюціонізм. Протидія еволюціонізму у ряді країн була небезпечною. Розгром генетики у СРСР був організований саме за її невідповідність дарвінізму.

У підрозділі 3.3. - «Лібералізм і християнство» - розглянуто історію взаємовідношення лібералізму і християнства. Християнство сповідає комюнотарний порятунок, відповідно до якого всі відповідальні за всіх. Це глибоко християнська ідея. Особистість, що піклується тільки про власний порятунок і егоїстично байдужа до всього іншого, дуже далека від Царства Божого. Особистий порятунок у відриві від інших - самообман.

Базовою цінністю лібералізму є індивідуальна свобода, опора на самого себе і щастя, що розуміється перш за все як матеріальне благополуччя. Лібералізм став закономірним результатом протестантизму і був одним з витоків сучасного капіталізму, для якого створення і примноження матеріального багатства перейшло із сфери виробничої у світ духовний, десакралізувавши його. Антихристиянський характер капіталізму виявився в тому, що цінність людини як образу і подоби Бога замінили цінністю капіталу. Місце позбавленої своїх духовних коренів людини посів онтологізований у своїй абсолютній значущості капітал.

У підрозділі наголошено, що життєвість і ефективність українського суспільства полягає у його самобутності, заснованій на православних цінностях і традиціях. У сфері суспільних відносин православний ідеал полягає у реалізації максимально досяжної у земному житті добродійності. Євроінтеграційні прагнення України не повинні призвести до тотальної секуляризації релігійної свідомості і звестися до агресивного експорту лібералізму.

У підрозділі 3.4. - «Соборність і регіоналізм» - доведено, що якісна євроінтеграція - це зближення цивілізаційних основ різних у багатьох аспектах країн і народів. Вона не може здійснитися бюрократично - за рішенням урядів і парламентів. Тому реальне зближення України і Європи - це найперше розвиток регіональної демократії і культури. У такому ракурсі євроінтеграція є суто «низовим» процесом розвитку громадянського суспільства, в якому місцеве самоврядування, локальний благоустрій, регіональна культура - головні процеси. Основою оптимальної регіональної політики, яка активно просуває український соціум до цивілізованого світу, може стати «соборність» - історично обґрунтована, фундаментальна і самобутня православна ідея і цінність, що є в арсеналі вітчизняної суспільної і релігійної думки. Соборність - це національна і державна єдність, яка, згідно з православною еклезіологією, актуалізується принципом автокефалії, тобто помісної самостійності.

У підрозділі 3.5. - «Православ'я у системі духовних цінностей» - на основі аналізу ролі і місця православ'я у системі духовних цінностей і в українському конфесійному плюралізмі доведено, що одна з головних причин кризи духовності в українському суспільстві полягає в істотній підірваності, ослабленні православної віри. Історично цінності православ'я були і залишаються найгармонійнішими до традиційної духовності більшості народу України. Будучи фундаментом народної ідеї, вони зберігають українську культурну ідентичність, пов'язують її з рештою православного світу, утримують разом цивілізаційно різновекторні регіони країни. Життєвість і ефективність соціуму полягає у його самобутності, заснованій на православно-слов'янській ментальності. Відродження і культивування істинного православ'я є однією з головних і об'єктивних тенденцій об'єднання народу України, реальною стратегією його консолідації.

У четвертому розділі - «Реабілітація гуманітарних цінностей і соціальності як ноосфери» - аналітично розглянуто і конкретизовано плюралізм гуманітарного, на фундаменті якого можлива реабілітація відповідних духовних цінностей і соціальності як ноосфери. Цей плюралізм гуманітарних цінностей складає концептуальну основу солідаризування українського суспільства: партнерство у відкритому і організованому суспільстві, засноване на верховенстві закону, традиціях православно-слов'янської самобутності, багатовекторності міжнародних зв'язків і відносин, людиновимірній політиці, гуманогенезі ціннісних абсолютів, синергетиці і філософії історії постнекласичній раціональності, системно-космічній парадигмі, морально-естетичних цінностях, подоланні маргінальності і аномії.

У підрозділі 4.1. - «Програми обґрунтування гуманітарних норм» - проаналізовано питання: як гуманітарні норми впливають на особистість у її реальній, земній екзистенції? Роздуми над цим питанням вивели на проблему обґрунтовування гуманітарних норм, що полягає в моделюванні взаємозумовленості традиційних опозицій: буття і побуту, вічності і повсякденності, віддаленого і близького, великого і дріб'язкового. Обґрунтувати гуманітарні норми означає показати їх дієвість, тобто через які обставини, чому вони поєднані з предметною діяльністю.

Констатовано розрив абстрактної і конкретної іпостасей ціннісно-гуманітарного. Перша охоплюється належним, друга - сущим. На рівні практичних переконань цей розрив виражається, наприклад, відомою сентенцією: «Поки святі моляться, грішники правлять світом». Подолання цього розриву рівнозначно питанню: які теоретичні схеми має у своєму розпорядженні наука для розгортання людини в родову істоту, залучену до досконалого і бажаного стану, в якому добро синтезоване з благом і щастям?

Показано, що можливості пов'язування гуманітарних обов'язків людини з її практичною розсудливістю, самомилуванням, тенденцією до дотримання інтересів відпрацьовувалися, зокрема, раціоналізмом, ригоризмом, утилітаризмом, евдемонізмом, теїзмом, сцієнтизмом і гуманізмом.

На основі аналізу сильних і слабких сторін кожної з цих програм доведено, що зробити інновації творчими і гуманітарно витриманими, збалансувати трансформації з високою метою оптимально дозволяє програма гуманогенези ціннісних абсолютів, яка асимілюється вихованням. Виховання формує систему імперативної глобальної мети (досконалість, істина, краса, порядок, благоденствування, порятунок), що мобілізує на практичні добролюбні дії.

У підрозділі 4.2. - «Актуальність утопії і соціальної солідарності» - розкрито детермінанти актуальності утопії і доктрини соціальної солідарності Е. Дюркгейма, які мають особливості у контексті консолідуючої функції духовних цінностей у розвитку українського суспільства.