Типологія сучасної системи філософії історії

У четвертому розділі «Постнеокласична філософія історії як підсистема» робиться спроба аналізу нової підсистеми філософії історії, узятої в її системному розумінні.

У підрозділі 4.1. «Новий сенс філософії історії» визначено, що постнеокласична підсистема філософії історії почала формуватися наприкінці ХХ ст. в руслі культури неоглобалізму, в рамках «нової світо-цілісності» та постнеокласичної раціональності. Вона поставила проблему синтезу когнітивних практик і методології нового універсалізму, основу якого складають теорії «культурного плюралізму», а також ті теорії глобалізації, які постулюють позитивний зв'язок між процесом глобалізації та культурною різнорідністю світу. Виникнення постнеокласичної підсистеми філософії історії було реакцією на виклики постмодернізму, пов'язані із замахом на професію історика і статус самої історичної науки. Постнеокласична філософія історії критикує постмодернізм, а також класичну та некласичну ментальну підсистеми за методологічну однобічність. Новий сенс філософії історії передбачає дихотомічний стиль мислення та синтез різних когнітивних опозицій.

Формування постнеокласичної підсистеми супроводжується переходом від одновимірних інтерпретацій історії до багатовимірних на основі синтезу когнітивних установок класичної і некласичної ментальної підсистем з урахуванням усього того раціонального, що міститься в постмодернізмі. Постнеокласична підсистема виступає за інтегральну версію філософії історії та вважає найпродуктивнішою в історичному дослідженні «теорію середнього рівня» як точку перетину філософської теорії і емпіричних узагальнень.

«Теорії середнього рівня» - це синтетичні теорії, які інтерпретують взаємозв'язок між індивідуальними діями і соціальними структурами, включаючи, з одного боку, розуміння індивідуальних дій, спрямоване на встановлення їх цілей або цінностей, що суб'єктивно маються на увазі, а з іншого - соціальне пояснення цих дій, пов'язане з визначенням їх суті, виявленням стійких взаємозв'язків між ними, закономірностей функціонування і тенденцій змін. Така теорія як форма наукового дослідження має інструментальне значення. Відкидаючи існування універсальної істини, так само як і можливість зображувати минуле «як це було насправді», вона, за своєю епістемологічною природою, оптимістична, бо не просто декларує наявність історичної істини, але обґрунтовує її своєрідність і способи отримання. Тим самим затверджується науковість історії, здатної продукувати істинне знання про свій предмет, і разом з цим розкривається специфіка цього знання. Ця специфіка полягає в тому, що історична теорія носить імовірнісний характер і є за своєю природою об'єктивно-суб'єктивним знанням. Об'єктивним в тому плані, що його основою виступає історична реальність, на яку спрямована пізнавальна активність дослідника з метою її реконструкції. Суб'єктивним в тому відношенні, що це знання несе на собі відбиток часу історика, а також його особових якостей. «Теорія середнього рівня» виходить з визнання діалектичної взаємодії об'єктивного і суб'єктивного начал в історії, знімаючи одвічне питання про те, чи є вона об'єктивним закономірним процесом або непередбачуваним продуктом суб'єктивної діяльності людей. Такий об'єктивно-суб'єктивний характер носить і сама минула дійсність, яка вивчається істориком, що й обумовлює пізнавальну ефективність «теорії середнього рівня».

Підрозділ 4.2. «Нові підходи до вивчення історичної реальності» містить аналіз методологічних складових постнеокласичної підсистеми філософії історії. Значна увага приділена ідеям та методам синергетики, яка пропонує новий погляд на природу цілісності історичної реальності та дозволяє вивчати історичні структури та процеси в альтернативних ситуаціях переходу від хаосу до порядку. Синергетика надає можливість по-новому розглядати такі питання історичного розвитку, як можливість і дійсність, традиції й інновації, минуле та сьогодення, альтернативність і вибір.

В історичній реальності як нелінійному середовищі в точці біфуркації потенційно існує спектр структур (форм організації), які в ній можуть з'явитися. Причому те, які структури можуть виникнути в цьому середовищі, тобто які можливості історичного розвитку, визначається виключно внутрішніми властивостями цього середовища, а не параметрами зовнішнього впливу. В історичній реальності як нелінійному середовищі в ситуації альтернативності приховано поле органічно можливих шляхів її розвитку. Незначні зовнішні дії (випадковості) можуть справити істотний вплив на вибір варіантів цього розвитку. Умовою, при якій незначний вплив (випадковість) може привести до істотних змін системи, є нестійкий стан нелінійного середовища, що означає його чутливість до малих зовнішніх впливів, породжених історичними випадковостями.

Постнеокласична філософія історії пропонує синтетичну концепцію локальних цивілізацій в умовах їх глобальної взаємодії, яка враховує як тенденцію до глобалізації, так і тенденцію до локалізації. Визнаючи існування глобальної конфігурації універсальних символічних форм і навіть глобальної свідомості, постнеокласика застосовує поняття «цивілізація» тільки до тих соціокультурних утворень, які мають творчу здатність виробляти (чи переробляти) універсальні символи, тобто здатність до комунікації, засвоєння і тлумачення універсальних ідіом і значень. В рамках такого розуміння цивілізації визнається, що в сучасному світі, з одного боку, йде процес глобалізації, а з іншого - зростає значення цивілізаційних відмінностей. Універсальні ідіоми і значення сприймаються і осмислюються людьми через цивілізаційну призму свого історичного досвіду, який протиставляється «семіотичному імперіалізму» глобальної культури.

У підрозділі 4.3. «Когнітивна стратегія постнеокласичної філософії історії» охарактеризовані основні принципи наукового дослідження постнеокласичної підсистеми філософії історії. Виділені три принципи: історизму, об'єктивізму та холізму. В принципі історизму виділяється три аспекти: визнання того, що кожна епоха є унікальним проявом людського духу з властивими їй культурою і цінностями; розуміння того, що завдання історика полягає не просто в тому, щоб розкрити подібні відмінності, але і пояснити їх, занурюючи в історичний контекст, бо предмет історичного дослідження не можна виривати з навколишнього оточення; вимога не розглядати історичні події в ізоляції, а представляти історію як процес і зв'язок між подіями в часі.

Основою принципу об'єктивізму є визнання минулого як об'єктивної реальності та можливість отримання наукового знання, адекватного історичній реальності. Історична об'єктивність в межах цього принципу розуміється як відношення взаємного діалогу між досліджуваним предметом і суб'єктом, що його досліджує. Історичне знання завжди носить суб'єктивний відбиток епохи й індивідуальної культури історика, проте це не відміняє необхідності прагнення до об'єктивності, до адекватного відтворення минулого. В якості об'єкту історичного дослідження розрізняється минуле як таке, що пройшло (і змінило світ певним чином), і минуле як присутнє в сьогоденні за допомогою нашої пам'яті. Трактування принципу об'єктивізму через відношення взаємного діалогу між істориком (суб'єктом) та історичною реальністю (об'єктом) надає можливість зрозуміти, чому в історичній науці постійно конкурують різні точки зору, а кожне покоління переписує історію.

Принцип холізму відновлює домагання історичної науки на осягнення минулого як «цілісної матерії» та ставить питання про необхідність глобального синтезу на основі інтеграції мікро- і макроісторії, наративу й метатеорії. Постнеокласична підсистема оперує кореспондуючою концепцією істини. Наукова істина стає завжди контекстна і констатується за умови прийняття методологічних постулатів, на основі яких сконструйована конкретна дослідницька ситуація. В історичних дослідженнях пошук наукової істини завжди пов'язаний з вивченням конкретних історичних подій або з побудовою історичних теорій. Обидва підходи вирішують проблему об'єктивності: теоретична історія намагається виявити істину, очищену від конкретних рис, а історія подій бажає виявити істину, надану у повноті нюансів конкретної події. Спираючись на кореспондуючу концепцію істини, постнеокласики прагнуть реконструювати історичну реальність в усій її повноті, конкретності й складності та приходять до третього принципу постнеокласичної філософії історії - принципу холізму. Цей принцип орієнтує історика, з одного боку, на необхідність цілісного вивчення предмета дослідження, а з іншого - на вивчення історичної реальності як ієрархії «цілісностей», що не зводяться до частин, з яких складаються. При цьому підкреслюється, що в розумінні цих частин має бути неодмінно присутнє відчуття цілого як контексту.

Можна констатувати створення нової постнеокласичної підсистеми філософії історії. Концептом цієї підсистеми виступають принципи історизму, об'єктивізму і холізму, структурою - теорії середнього рівня, субстратом - категорії «інтертекстуальності» тексту й історичного контексту.

Висновки містять основні результати дослідження типології сучасної системи філософії історії, які визначають його подальші теоретичні перспективи розвитку та підтверджують нове вирішення наукової проблеми філософського осмислення історичної свідомості, що має принципове значення для відновлення синтезуючого потенціалу історичного знання на сучасному рівні.

Викладене у дисертації підсумовують такі узагальнюючі положення:

1. Проблемна ситуація, в якій сформувалася досліджувана наукова тема, характеризується дослідницькими лакунами та когнітивними протиріччями при домінуванні якісних, невизначених сторін проблеми. Пагубний розрив, що існує між «історією філософів» і «історією істориків», призводить до усвідомлення необхідності їх зближення в процесі освоєння єдиного історичного досвіду. Пріоритет має бути відданий філософському розгляду історичного знання та його місця у ряді інших наук про суспільство, але з обов'язковим врахуванням значущості поглядів на історію самих істориків.

2. Історичне дослідження в рамках різних соціокультурних і епістемологічних контекстів, типів наукової раціональності й стилів історичного мислення, поки ще не отримало своєї концептуальної інтерпретації. В ситуації методологічного плюралізму різні когнітивні практики необхідно звести до деяких дискурсивних типів чи моделей, а також на базі загальних для них індикаторів виокремити притаманні кожній з них еталони науковості.

3. Вивчення філософії історії вимагає нового методологічного підходу, який би враховував надбання класичної філософії історії, наслідки «антропологічного» та «лінгвістичного» поворотів, основні відмінності між якими полягають в різному розумінні їх представниками основних індикативних параметрів історичного дослідження та його когнітивних принципів.

4. Типологія сучасної філософії історії вимагає уточнення її категоріального апарату. Об'єктом філософії історії виступає тотальність історичних фактів і закономірностей. Предмет філософії історії - знання про загальні, первинні витоки й причини всесвітньої або будь-якої локальної історії; знання про сенс, фундаментальну періодизацію та процесуальну форму історії; знання про методологію пізнання історії; змістом предмета філософії історії є взаємно детерміновані процеси філософського пошуку, що закономірно змінюються від загальних філософсько-історичних понять й підстав, які дозволяють міркувати про історію в специфічних термінах стадій і фаз історичного розвитку, до формування та дослідження специфічної мови історії; об'єм предмета філософії історії дорівнює сумі аспектів об'єкту наукового пізнання філософії історії: онтологічного, гносеологічного, аксіологічного та варіацій цих аспектів.

5. Системним методом обґрунтована цілісність і типологія сучасної філософії історії. Виділена система філософії історії як система відкрита й варіативна, здатна включати нове значення на рівні субстрату, структури або концепту. Система специфікована на онтологічну, епістемологічну та аксіологічну підсистеми філософії історії. Відповідно варіативність концепту, структури і субстрату вказаних систем провокує існування безлічі їх різних субсистем. Кожна задана підсистема і субсистема несе в собі аспекти інших систем (підсистем), реалізує себе в особливих філософсько-історичних категоріях, залежить від типу й рівня філософської рефлексії.

6. Виділені характерні риси некласичної ментальної підсистеми філософії історії, які зводяться до міждисциплінарності, що розуміється як плідна взаємодія зі всіма соціальними науками, до установки на відкриття інакості минулих епох, встановлення образу іншого минулого, а також до незвичної сфери проблематики: особлива увага приділяється символіці повсякденного життя, манері поведінки, звичкам, жестам, ритуалам і церемоніям. Об'єктом філософсько-історичних досліджень ментальної підсистеми є картина «тотальної» історії. Найважливіший постулат ментальної філософії історії - вивчення людини в усьому різноманітті її проявів. Звідси і потреба в «тотальній історії» як противага й компенсація розчленовування історичного об'єкту.

7. Виявлені й досліджені основи евристики і проблеми постмодерністської підсистеми філософії історії. Визначено, що розгляд історії постмодерністською філософією історії здійснюється як інтерпретативна діяльність мислення по визначенню і примноженню сенсів тексту історичного наративу. Об'єктом постмодерністської філософії історії виступає текст історичного наративу як особлива знакова система й смислова реальність. Завдання її полягає в розшифровці символів цієї знакової системи лінгвістичними засобами та методами. Визначено, що аналітичний філософсько-історичний наративізм є теорія індивідуального історичного тексту, а постмодерністський варіант вказаного наративізму - теорія усієї практики історії, що розуміється як історичний текст в цілому.

8. Визначено, що постнеокласична філософія історії почала формуватися наприкінці ХХ ст. в руслі культури неоглобалізму, в рамках «нової світо-цілісності» та постнеокласичної раціональності. Вона поставила проблему синтезу когнітивних практик і методології нового універсалізму, основу якого складають теорії «культурного плюралізму», а також ті теорії глобалізації, які постулюють позитивний зв'язок між процесом глобалізації та культурною різнорідністю світу.

9. Методологічними складовими постнеокласичної філософії історії виступають методи синергетики, яка пропонує новий погляд на природу цілісності історичної реальності та дозволяє вивчати історичні структури та процеси в альтернативних ситуаціях переходу від хаосу до порядку, а також синтетична концепція локальних цивілізацій в умовах їх глобальної взаємодії, яка враховує як тенденцію до глобалізації, так і тенденцію до локалізації.

10. На основі можливостей застосування нових підходів до вивчення історичної реальності та обґрунтування правомірності системної характеристики постнеокласичної філософії історії констатується існування нового методологічного напрямку пізнання історичної реальності.

11. Когнітивна стратегія постнеокласичної підсистеми філософії історії може бути зведена до принципів історизму, об'єктивізму і холізму. Принцип історизму передбачає визнання унікальності кожної епохи, контекстність у виявленні цієї унікальності та необхідність взаємозв'язків історичних подій. Принцип об'єктивізму вимагає встановлення взаємного діалогу між істориком (суб'єктом) й історичною реальністю (об'єктом). Принцип холізму відновлює домагання історичної науки на цілісне осягнення минулого.

12. Постнеокласична підсистема філософії історії демонструє, з одного боку, метаісторичну наративність як принцип історичного мислення, який логічно протистоїть всякій науковій об'єктивності в уявленні минулого як історії; з іншого боку, міцні академічні традиції й процедури професійних істориків з їх прихильністю до раціонального методу, який забезпечує знання, що претендує на об'єктивність. Своє завдання постнеокласична підсистема бачить в тому, щоб примирити ці дві сторони, показавши, що історична об'єктивність може бути легітимована у рамках наративістської теорії історії. Плюралізм точок зору розглядається нею не як заперечення об'єктивності історичної інтерпретації, а як реалізація цієї об'єктивності: історична інтерпретація або розглядається крізь призму різних поглядів, що співвідносяться з різними ідентичностями, або вбирає їх в себе як комплементарні.

13. Філософське осмислення ключових підсистем сучасної філософії історії може по-новому зорієнтувати дослідницьку практику у вивченні історичних процесів, дозволить більш глибоко проникнути в просторово-часову сферу історичного дослідження, краще розібратися в суперечливій діалектиці минулого і сьогодення. Когнітивний потенціал постнеокласичної підсистеми філософії історії надає практичну можливість здійснювати ефективний методологічний вибір при вирішенні широкого класу дослідницьких завдань. Цей методологічний спектр необхідний для обґрунтування загальної методологічної стратегії та досягнення узгодженості між різними пізнавальними конфігураціями, які складають єдине поле сучасної філософії історії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

Добролюбська Ю. А. Філософія історії: типи та моделі / Юлія Андріївна Добролюбська. -- Одеса: Астропринт, 2010. -- 232 с.

Підручники та навчальні посібники

1. Добролюбская Ю. А. Школа «Анналов» -- Новая историческая наука / Ю. А. Добролюбская, А. О. Добролюбский, С. С. Мохненко. -- Одесса-Херсон-Москва: Звездопад, 2000. -- 188 с.

2. Добролюбська Ю. А. Нариси історії «Нової історичної науки» / Ю. А. Добролюбська, А. О. Добролюбський, С. С. Мохненко -- Одеса-Херсон: Звездопад, 2001. -- 194 с.

3. Добролюбська Ю. А. Культура перед обличчям інстинкту. Книга для читання / Юлія Андріївна Добролюбська. -- Одеса: ПДПУ, 2003. -- 124 с.

4. Добролюбська Ю. А. Західноєвропейське середньовіччя ХІ -- ХV століть. Документи та матеріали / Юлія Андріївна Добролюбська. -- Одеса: Астропринт, 2007. -- 328 с.

Статті у фахових виданнях, зареєстрованих у ВАК України

1. Добролюбская Ю. А. Амулет с дельфинами, найденный под Одессой / Ю. А. Добролюбская, А. И. Кавалеров // Перспективи. -- №2. -- Одеса, 1998. -- С. 34-37.

2. Добролюбська Ю. А. Філософські проблеми дослідження ментальностей у працях Жоржа Дюбі / Ю. А. Добролюбська // Наукове пізнання: методологія та технологія. -- Вип.1 (3). -- Одеса: Астропринт, 1999. -- С. 79-84.

3. Добролюбська Ю. А. Антропологічна методологія вивчення історичного часу / Ю. А. Добролюбська // Наукове пізнання: методологія та технологія. -- Вип.1-2 (4-5). -- Одеса: Астропринт, 2000. -- С. 24-29.

4. Добролюбська Ю. А. Ментальність як грунт культури та цивілізації в працях Люс'єна Февра / Ю. А. Добролюбська // Перспективи. -- №2 (10). -- Одеса, 2000. -- С. 16-23.

5. Добролюбська Ю. А. Формування та становлення танатології в працях М. Вовеля / Ю. А. Добролюбська // Перспективи. -- №4 (12). -- Одеса, 2000. -- С. 30-35.

6. Добролюбская Ю. А. Рождение исторической антропологии / Ю. А. Добролюбская // Наукове пізнання: методологія та технологія. -- Вип.1. -- Одеса: Астропринт, 2001 (7). -- С. 45-48.

7. Добролюбська Ю. А. Формування уявлення про тотальність та історичні зміни у сучасній культурній антропології / Ю. А. Добролюбська // Перспективи. -- Вип. 3 (15). -- Одеса, 2001. -- С. 76-81.

8. Добролюбська Ю. А. Антропологічний еволюціонізм Джуліана Стюарда і Леслі Уайту / Ю. А. Добролюбська // Культура народов Причерноморья. -- № 30. -- Симферополь, 2002. -- С. 146-149.

9. Добролюбська Ю. А. Культурний релятивізм в антропології М. Херсковиця / Ю. А. Добролюбська // Наукове пізнання: методологія та технологія. -- Вип. 1. -- Одеса: Астропринт, 2002. -- С. 75-79.

10. Добролюбська Ю. А. «Нова історична наука» на шляху до сучасної антропології / Ю. А. Добролюбська // Грані. -- №6 (26). -- 2002. -- С. 69-74.

11. Добролюбська Ю. А. Тип мислення та рівень культури: проблема співвідношення / Ю. А. Добролюбська // Культура народов Причерноморья. -- №35. -- Симферополь, 2002. -- С. 125-129.

12. Добролюбська Ю. А. Розуміння проблеми енкультурації у сучасній культурній антропології / Ю. А. Добролюбська // Перспективи. -- №2 (18). -- Одесса, 2002. -- С. 55-59.

13. Добролюбська Ю. А. «Чисті системи» Альфреда Крьобера / Ю. А. Добролюбська // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. -- Вип.8. -- Запоріжжя: Просвіта, 2002. -- С. 121-125.

14. Добролюбська Ю. А. «Екстатичні» стани свідомості / Ю. А. Добролюбська // Вестник СевГТУ. -- Вып.46. Философия. -- Севастополь: Изд-во СевГТУ, 2003. -- С. 45-55.

15. Добролюбська Ю. А. Етологічні основи клептопаразитизму та альтруїзму / Ю. А. Добролюбська // Грані. -- №5 (31). -- 2003. -- С. 122-127.

16. Добролюбська Ю. А. Загальна характеристика расистського та соціально-біологічного дослідження культур / Ю. А. Добролюбська // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. -- Вип.10. -- Запоріжжя: Просвіта, 2003. -- С. 84-88.

17. Добролюбська Ю. А. Філософсько-етологічне підґрунтя суспільної ієрархії / Ю. А. Добролюбська // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. -- Вип.11. -- Запоріжжя: Просвіта, 2003. -- С. 56-63.

18. Добролюбская Ю. А. Психологические типы культур и национальный характер / Ю. А. Добролюбская // Наукове пізнання: методологія та технологія. -- Вип.1 (11). -- Одеса: Астропринт, 2003. -- С. 21-26.

19. Добролюбська Ю. А. Інстинктивно-генетичні програми соціокультурної поведінки людини / Ю. А. Добролюбська // Культура народов Причерноморья. -- №48. -- Симферополь, 2004. -- С. 132- 138.

20. Добролюбська Ю. А. Традиція та інновації антропологічної методології історичних досліджень / Ю. А. Добролюбська // Культура народов Причерноморья. -- №183. -- Т. 2. -- Симферополь, 2010. -- С. 140-145.

21. Добролюбська Ю. А. «Історичний досвід» у постмодерністській філософії історії / Ю. А. Добролюбська // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. -- Вип. 40. -- Київ: ВІР УАН, 2010. -- С. 210-216.

22. Добролюбська Ю. А. Методологія вивчення минулого соціуму очима історичної антропології / Ю. А. Добролюбська // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. -- Вип. 26. -- Запоріжжя: Просвіта, 2010. -- С. 38-44.

Статті в інших наукових збірках та матеріалах конференцій

1. Добролюбська Ю. А. Антропологічна методологія дослідження матеріальної цивілізації в працях Фернана Броделя / Ю. А. Добролюбська, А. О. Добролюбський // Південний архів. -- Вип. II. -- Херсон: Айлант, 1999. -- С. 102-107.

2. Добролюбська Ю. А. Антропологічна методологія історичних досліджень: три шляхи / Ю. А. Добролюбська // Розвиток історичного мислення як засіб формування особистості, її інтелекту та творчих здібностей. Збірник статей. -- Одеса: Астропринт, 1999. -- С. 193-197.

3. Добролюбська Ю. А. Історична антропологія про проблему смерті чи «Виникнення чистилища» Жака Ле Гоффа / Ю. А. Добролюбська // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. Збірник наукових праць. -- Вип.3. -- Одеса: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 1999. -- С. 182-185.

4. Добролюбская Ю. А. «Храни меня, мой талисман…» / Ю. А. Добролюбская, А. О. Добролюбский // Stratum plus. ВАШ археологический журнал. -- Кишинёв: Высшая Антропологическая школа, 1999. -- №6. -- С. 334-337.

5. Добролюбська Ю. А. Темпорально-історичні погляди Фернана Броделя та їх значення для сучасної української науки / Ю. А. Добролюбська // Південний архів. -- Вип.3. -- Херсон: Айлант, 2000. -- С. 40-46.

6. Добролюбская Ю. А. Культурная антропология -- научно-педагогические перспективы / Ю. А. Добролюбская // Виховання і культура. Міжнародний науково-практичний журнал. -- №1 (1). -- липень-серпень 2001 року. -- С. 30-34.

7. Добролюбская Ю. А. Проблемы введения учебного курса «Философия истории» / Ю. А. Добролюбская // Матеріали VІ міжнародної науково-методичної конференції «Удосконалення підготовки фахівців». 28-30 травня 2001 р. -- Одеса: Астропринт, 2001. -- С. 202.

8. Добролюбська Ю. А. Методологія «місць історичної пам'яті» П'єра Нора / Ю. А. Добролюбська, І. А. Будикін // Історичний досвід і сучасність. Матеріали 8 наукової студентської конференції «Суспільство і людина». -- Вип.8. -- Одеса: ПДПУ, 2002. -- С. 5-8.

9. Добролюбська Ю. А. Проблеми викладання курсу «Історія світової цивілізації» / Ю. А. Добролюбська // Матеріали VІІ міжнародної науково-методичної конференції «Удосконалення підготовки фахівців». 28-30 травня 2002 р. -- Одеса: Астропринт, 2002. -- С. 225-226.

10. Добролюбская Ю. А. Возникновение культурно-антропологической парадигмы / Ю. А. Добролюбская // Постметодика. -- 2002. -- №7-8. -- С. 99-103.

11. Добролюбская Ю. А. Измененные состояния сознания в свете исследований культурной антропологии / Ю. А. Добролюбская // Credo new. Теоретический журнал. -- №2 (34). -- Санкт-Петербург, 2003. -- С. 124-137.

12. Добролюбська Ю. А. Символічна культурологія Кліфорда Гірца / Ю. А. Добролюбська, І. А. Будикін // Історичний досвід і сучасність. Матеріали ІХ наукової студентської конференції. -- Вип.9. -- Одеса: ПДПУ, 2003. -- С. 13-15.

13. Добролюбская Ю. А. Становление культурно-антропологической парадигмы в современной археологии // Ю. А. Добролюбская / Credo new. Теоретический журнал. -- №3 (35). -- Санкт-Петербург, 2003. -- С. 82-92.

14. Добролюбская Ю. А. Возникновение исторического мифа о «праве первой ночи» / Ю. А. Добролюбская, Т. И. Фуклева // Материалы научно-практической конференции «Перспективные разработки науки и техники». -- Том. 11. История. -- Белгород -- Днепропетровск, 2004. -- С. 5-9.

15. Добролюбська Ю. А. Культурологическая теория Т. Парсонса / Ю. А. Добролюбська, К. А. Петрова // Історичний досвід і сучасність. Матеріали Х наукової студентської конференції, присвяченої пам'яті В. І. Шамко. -- Одеса: ПДПУ, 2004. -- С. 15-18.

16. Добролюбська Ю. А. Ціннісне-змістовний історичний досвід християнства / Ю. А. Добролюбська // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції «Науковий потенціал світу 2004». 1-15 листопада 2004 р. -- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. -- С. 49-51.

17. Добролюбська Ю. А. Проблема «відкриття дитинства» у середньовіччі / Ю. А. Добролюбська, Т. І. Фуклєва // Історичний досвід і сучасність. Матеріали ХІ наукової студентської конференції, присвяченої 60-річчю Перемоги в Великій Вітчизняній війні. -- Вип.11. -- Одеса: ПДПУ, 2005. -- С. 67-68.

18. Добролюбська Ю. А. Рут Бенедикт та навчання об етосі культури / Ю. А. Добролюбська, Н. В. Купар // Історіосфера. -- Одеса: Анна, 2006. -- С. 68-71.

19. Добролюбська Ю. А. Міфологія «права першої ночі» / Ю. А. Добролюбська // Історіосфера. -- Одеса: Анна, 2007. -- С.108-113.

20. Добролюбська Ю. А. Альбігойська єресь у повсякденній ментальності селян Монтайю // Ю. А. Добролюбська, А. В. Завгороднюк // Історіосфера. -- Одеса: ЦВТ, 2008. -- С. 53-55.

21. Добролюбська Ю. А. Англія часів Реставрації очима Семюеля Піпса / Ю. А. Добролюбська, Т. В. Затушевська // Історіосфера. -- Одеса: ЦВТ, 2009. -- С. 19-23.

22. Добролюбська Ю. А. Антропологічне підґрунтя суспільної ієрархічності / Ю. А. Добролюбська // Життя і пам'ять. Наукова збірка, присвячена пам'яті В. І. Шамко. -- Одеса: Наука і техніка, 2009. -- С. 87-92.

23. Добролюбська Ю. А. Проблематика сучасних історико-антропологічних досліджень / Ю. А. Добролюбська // Історіосфера. -- Одеса: ЦВТ, 2010. -- С. 15-23.

24. Добролюбська Ю. А. Історична реконструкція і репрезентація у філософії історії Ханса Келлнера / Ю. А. Добролюбська // Традиції та інновації в науці та освіті ХХІ століття. Матеріали міжнародної наукової конференції. 30 вересня - 1 жовтня 2010 р. -- Одеса, 2010. -- С. 76-78.

АНОТАЦІЯ

Добролюбська Ю. А. Типологія сучасної системи філософії історії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового степеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», Одеса, 2011.

Дисертація присвячена типології сучасної філософії історії в контексті системного підходу. Запропоноване визначення об'єкту та предмету філософії історії, виділені ключові підсистеми сучасної філософії історії.

Надана конструктивна оцінка методології історичної школи «Анналів», встановлені характерні риси та особливості розуміння ментальності як основи пізнавальної теорії. Проаналізована специфіка антропологічної методології вивчення історичних процесів як некласичної ментальної підсистеми філософії історії.

Прояснений механізм постмодерністських інновацій в філософії історії, особливості застосування постмодерністського підходу до дослідження історичних процесів та специфіка дослідницької стратегії.

Співвіднесені методологічні протиріччя та точки перетину між класичним трактуванням історичного процесу, некласичною ментальною та постмодерністською підсистемами. Доведене існування постнеокласичної підсистеми філософії історії та наявність її когнітивної стратегії.

Ключові слова: об'єкт та предмет філософії історії, система філософії історії, некласична ментальна підсистема, постмодерністська підсистема, постнеокласична підсистема, когнітивна стратегія.

АННОТАЦИЯ

Добролюбская Ю. А. Типология современной системы философии истории. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Государственное учреждение «Южноукраинский национальный педагогический университет имени К. Д. Ушинского», Одесса, 2011.

Диссертация посвящена типологии современной философии истории в контексте системного подхода. Предлагается определение объекта и предмета современной философии истории. Задается разделение системы философии истории на онтологическую, эпистемологическую и аксиологическую подсистемы. Системный подход в сочетании с типологией научного знания дает возможность предложить типологию современной философии истории. В результате выделяются такие подсистемы современной философии истории: неклассическая ментальная, выраженная в безусловной гегемонии идейного наследства школы «Анналов»; постмодернистская, ставшая следствием «лингвистического поворота»; постнеоклассическая, находящаяся в состоянии становления. Указанные три подсистемы составляют систему современной философии истории, которая характеризуется сосуществованием и противостоянием трех мощных познавательных стратегий, каждая из которых несет в себе несомненные отпечатки парадигмальности.

Дана конструктивная оценка научно-исследовательской и методологической деятельности исторической школы «Анналов», установлены характерные черты и особенности понимания ментальности как основы познавательной теории. Отличительными чертами ментальной философии истории стал мощный антропологический заряд, превративший ее в науку о человеке в обществе, социальной группе и времени, замена истории-рассказа на историю-проблему, интенсификация познавательных усилий ученого-историка. Проанализирована специфика когнитивной стратегии антропологической методологии изучения исторических процессов в рамках неклассической ментальной подсистемы философии истории, выявлены ее противоречия.

Прояснен механизм постмодернистских инноваций в философии истории, особенности применения постмодернистского подхода к исследованию исторических процессов. Она сконцентрирована на понимании текста как языкового явления и как объективной реальности, на соотношении объективной исторической реальности и реальности текста исторического нарратива и на соотношении художественной реальности и объективной реальности. Постмодернистская философия истории приходит к новой редакции роли исторического нарратива в интерпретации истории и допускает полную интеллектуальную самостоятельность читателя. Выявлена специфика предмета и исследовательской стратегии постмодернизма с позиции «возвышенного исторического опыта». Объектом исторического опыта являются объекты истории ментальностей, находящиеся внутри человека и вне его, объективируется не само прошлое, а разрозненность между прошлым и настоящим, становящаяся объектом исторического опыта.

Соотнесены методологические противоречия и точки пересечения между классическим пониманием исторического процесса, неклассической ментальной и постмодернистской подсистемами, доказана возможность выведения «средней позиции» в процессе формирования постнеоклассической подсистемы философии истории. Постнеоклассическая подсистема выступает за интегральную версию философии истории и считает самой производительной в историческом исследовании «теорию среднего уровня». «Теории среднего уровня» интерпретируют взаимосвязь между индивидуальными действиями и социальными структурами, включая понимание индивидуальных действий, направленное на установление их целей или ценностей, которые субъективно имеются в виду, а также социальное объяснение этих действий, связанное с определением их сути, выявлением стойких взаимосвязей между ними, закономерностей функционирования и тенденций изменения.

Констатируется существование когнитивной стратегии постнеоклассической подсистемы философии истории, которая может быть сведена к трем принципам: историзма, объективизма и холизма. Постнеоклассическая подсистема оперирует корреспондентной концепцией истины. Научная истина всегда контекстна и констатируется при условии принятия методологических постулатов, на основе которых сконструирована конкретная исследовательская ситуация. В исторических исследованиях поиск научной истины всегда связан или с изучением конкретных исторических событий, или с построением исторических теорий. Оба подхода разрешают проблему объективности: теоретическая история пытается выявить истину, очищенную от конкретных черт, а история событий желает выявить истину, предоставленную в полноте нюансов конкретного события.

Ключевые слова: объект и предмет философии истории, система философии истории, неклассическая ментальная подсистема, постмодернистская подсистема, постнеоклассическая подсистема, когнитивная стратегия.

ANNOTATION

Dobrolyubska Y. А. Typology of the modern system of philosophy of history. - Manuscript.

Thesis submitted in fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophy, specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. State establishment «South-Ukrainian National Pedagogical University named after К. Д. Ushinskyy», Odessa, 2011.

The thesis dedicates to the typology of modern philosophy of history in the context of systematic approach. It suggests determination of the object and the subject of philosophy of history, determines out the key subsystems of modern philosophy of history.

The work gives evaluation of methodology of the historical school «Annals», discloses the characteristic features of understanding mentality as a basis of cognitive theory. There is given analysis of specifics anthropological methodology of studying historical processes as a non-classical mental subsystem.

The research makes clear the peculiarities of application of the post-modern approach to the study of historical processes and specifics of the research strategy.

There are correlated methodological contradictions and intersections between classic interpretation of history, non-classical mental and post-modern subsystems. The work proves the existence of post-neoclassical subsystem of philosophy of history and its cognitive strategy.

Keywords: object and subject of philosophy of history, system of philosophy of history, non-classical mental subsystem, post-modern subsystem, post-neoclassical subsystem, cognitive strategy.

Размещено на Allbest.ru