Римське право як феномен правової дійсності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

УДК 340.12+340 (37)

12.00.12 - філософія права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

РИМСЬКЕ ПРАВО ЯК ФЕНОМЕН ПРАВОВОЇ ДІЙСНОСТІ

Вовк Вікторія Миколаївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий консультант доктор філософських наук, професор Гвоздік Олег Іванович, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри філософії права та юридичної логіки

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Лемак Василь Васильович, Ужгородський державний університет, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

- доктор юридичних наук, доцент Токарська Антоніна Семенівна, Львівський державний університет внутрішніх справ, завідувач кафедри юридичної лінгвістики

- доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Національний авіаційний університет, професор кафедри цивільного права і процесу

Захист відбудеться 9 вересня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Національній академії внутрішніх справ: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

Автореферат розіслано 2 серпня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор М.Г. Братасюк

Анотації

Вовк В.М. Римське право як феномен правової дійсності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю: 12.00.12 - філософія права. - Національна академія внутрішніх справ. - Київ, 2011.

Дисертація є першим в українському правознавстві комплексним філософсько-правовим дослідження римської правової дійсності. Запропоновано культурно-антропологічний підхід у дослідженні римського права, який передбачає розгляд останнього не лише як юридичного явища, але і як соціокультурного феномену. У роботі акцентована увага на тому, що римське право необхідно розглядати не лише як феномен духовної культури, але і як явище конкретно-історичної культури і цивілізації, що зумовлює варіативність цього історичного типу права і багатоманітність його соціокультурної реальності.

Здійснено реконструкцію "картини римського права" через виявлення в ньому бінарних опозицій, які виконували роль каркасу всього римського права: протиставлення "свого" і "чужого", вільного і раба, органічне поєднання світських і сакральних елементів у правотворчості, використання як засобів конструювання римської правової реальності явищ говоріння і мовчання. Бінарна природа римської правової реальності яскраво постає через призму розмежування понять і явищ "правова система" і "правова реальність", а також через визнання дуальної природи римської правової реальності.

У роботі відображено питання правової технології стародавніх римлян як організованого процесу творення права, в якому втілилися основні світоглядні настанови квіритів. Обґрунтовано, що римська правова дійсність була відзеркаленням римо-античного ціннісного універсуму та мала такі форми опредметнення, як: співіснування парадигматичної і синтагматичної системи правових цінностей; "м'якої" і "жорсткої" семіотичних систем; вербальних і невербальних явищ у правовому житті; тілесних практик.

Ключові слова: римське право, римська правова дійсність, система права, римська правова технологія, символ, знак, тіло, тілесність.

Вовк В.М. Римское право как феномен правовой действительности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.12 - философия права. - Национальная академия внутренних дел. - Киев, 2011.

Диссертация является первым в украинском правоведении комплексным философско-правовым исследованием римской правовой действительности. Предложен культурно-правовой поход в исследовании римского права, предполагающий рассмотрение последнего не только как юридического явления, но и как социокультурного феномена. В работе акцентируется внимание на том, что римское право необходимо рассматривать не только как феномен духовной культуры, но и как явление конкретно-исторической культуры и цивилизации, что обусловливает вариативность каждого исторического типа права и обусловливает его многообразием социокультурной реальности.

Проведенная реконструкция "картины римского права" путем выявления в ней бинарных оппозиций, которые выполняли роль каркаса всего римского права: противопоставления "своего" и "чужого", свободного и раба, органическое соединение светских и сакральных элементов в правотворчестве, использование в качестве конструирования римской правовой реальности явлений говорения и молчания. Бинарная природа римской правовой реальности проявляется через разграничение понятий и явлений "правовой системы" и "правовой реальности", а также через признание дуальной природы римской правовой реальности.

В работе отображены вопросы правовой технологии древних римлян как организованного процесса создания права, в котором воплотились мировоззренческие установки квиритов. Доказано, что римская правовая действительность несла на себе отпечаток римо-античного универсума и имела такие формы опредмечивания, как сосуществование парадигматической и синтагматической системы правовых ценностей; "мягкой" и "жесткой" семиотических систем, вербальных и невербальных явлений в правовой жизни; телесных практик.

Ключевые слова: римское право, римская правовая действительность, система права, римская правовая технология, символ, знак, тело, телесность.

Vovk V.М. Roman law as phenomena of legal reality. - Manuscript.

The dissertation to obtain the scientific degree of doctor of legal science at the speciality: 12.00.12 - philosophy of law. - National academy of internal affairs. - Kyiv, 2011.

The dissertation is the first work in Ukrainian jurisprudence that is a complex of philosophy and legal research of Roman legal reality. We proposed the cultural and anthropological approach to investigate the Roman law, this approach provides investigation not only as the legal phenomena, but also as social and cultural phenomena. In work we emphasize that Roman law should be analyzed not only as phenomena of spiritual culture, but also as the phenomena of special historical culture and civilization, that specifies the changeability of this historical type of law and determines its variability of social and cultural reality. Thus the right of any society, including the Roman one, always, even if it reveals that it is not adopted to the modern conditions and loses certain practical importance, is the integral part of cultural heritage, and this part differs one society from another, one population from another.

The reconstruction of the "pictures of Roman law" through finding there of binary oppositions, that had the role of framework for existence of the whole Roman law. These "frame constructions" were spiritual, as for their nature goes, phenomena, and their meaningful and world-view filling considerably depended on the mentality of cvirists community, for this community they existed and this community used them. The most important binary oppositions in Roman law were: opposition of "own" and "else's", a free person and a slave, organic combination of social and sacral elements in jurisprudence, usage as means of building of Roman legal reality the phenomena of speaking and silence. Binary nature of Roman legal reality is brightly vivid first through prism of separation of the notions "legal system" and "legal reality", and secondly, through recognition of the duality nature of Roman legal reality. The notion "legal reality" covers the whole totality of legal phenomena, i.e. the parts of law, that took place and those that exist in the form of ideas, projects, emotional experience etc.

The work represents the issues of law technology at ancient Romans, as the organized process of law creation, that embodied the following world conceptions of this community: faithfulness to the idea of order, publicity, individuality, good manners, rationalism, utilitarianism, conservatism and traditionality. The law technology at ancient Romans foresaw the action of main principles of law formation: principle of law activity; principle of direct unity of subject and object; principle of objectivity; principle of phasing; principle of justice. The right in ancient Rome "takes into consideration" all the nuances of everyday life, such figures as conventionalism and cyclicity. Conservatism and innovations are considered to be the main basics of the law creation in Ancient Rome. Conservatism, that is the characteristic of Roman law, can be explained by general peculiarities of ancient world. One of the ways to preserve the customs of the ancestors and to actualize the Roman element in everyday life of Roman state and its citizens were the phenomena of "Roman image" or "Roman myth".

A particular attention in this work is paid to the analysis of semiotic nature of Roman law, as in its representation it can be presented from the point of view of positions of sign systems and the systems of signs. It was proved that it was the characteristic of Roman law to use the heuristic potential of signs and symbol sphere: Romans as civil means of individualization of physical persons and officials, at the same time they use the whole arsenal of verbal and no-verbal means. Thus, it is necessary to pay attention to such non verbal means as cloth and accessories, that had powerful informative potential and had a legal meaning.

In work it was proved that the Roman legal reality had on itself the imprint of Roman and ancient integral universum and had such forms of implementation, as co-existence of paradigm and syntalagm systems of legal values; "soft" and "hard" semiotic systems; verbal and non-verbal means in legal life; corporal practices.

Key words: Roman law, Roman legal reality, law system, Roman law technology, symbol, sign, body, corporal.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Для правових систем європейського типу, до якого належить і українське право, римське право має особливу філософську, історичну і культурну значущість: значна кількість рис загальної правової традиції, питома частка правових інститутів і сукупність юридичних категорій сучасних європейських правових систем безпосередньо беруть свій початок у римському праві, продовжують жити у прямо запозиченому або переломленому через національну традицію вигляді. Тому однією з причин особливої зацікавленості античністю є спроба сучасної європейської гуманітаристики віднайти витоки власної історико-культурної ідентичності, яка необхідна європейській культурі для саморозуміння і самопояснення самої себе. Римське право має особливий культурний статус, оскільки є знаковим містком між античністю і сучасністю, а також йому притаманний потужний евристичний потенціал, що використовується як для підвищення загального культурного рівня населення, так і для підготовки юристів.

На нашу думку, повною мірою використати культурний потенціал римського права, який був би корисний, з одного боку, для вирішення проблем з підвищення загального культурного рівня населення, формування високої правової культури юристів, з другого, - безпосередньо для юридичної практики, сьогодні не дозволяє відсутність у вітчизняному правознавстві фундаментальних праць, у яких би глибоко і всебічно розроблялися проблеми сутності, предметних форм існування римського права, вияву в ньому "людського начала", що передбачає розгляд римського права з антропокультурних позицій. Визнання сьогодні людини центральною ланкою права зумовлюється двома чинниками: по-перше, право є творінням людини, а людина є творцем права, оскільки саме вона створює право і залучає його для регулювання відносин у суспільстві; по-друге, людина є основним учасником усіх наявних правових зв'язків, саме завдяки їй правові норми трансформуються в конкретні права та обов'язки суб'єктів правовідносин. У зв'язку з цим велика увага в правознавстві має приділятися головній фігурі правової дійсності - людині, яка є прямим породженням своєї культури.

Важливим елементом обґрунтування актуальності дослідження римського права як феномену правової дійсності є те, що воно відкриває перспективи для побудови нових моделей філософсько-правових досліджень права в реальному культурно-історичному контексті. Зазначена наукова проблема є важливою ще і тому, що вітчизняна суспільствознавча і правознавча думка тривалий час недостатньо враховувала досягнення світових гуманітаристики і романістики, а також була заангажована ідеологічними настановами.

Проблеми римського права з позицій історичної науки найбільш активно розробляються, починаючи з ХІХ ст. (Т. Моммзен, О. Коптєв, О. Штаєрман), з культурологічних позицій - із середини ХХ ст. (Ж. Ле Гофф, А. Гуревич, Й. Хейзінга, Ф. Бродель, Ж. Дюбі, Г. Кнабе, С. Утченко, С. Неретіна, І. Протопопова, М. Бахтін, Л. Карсавін, Д. Лихачов, Ю. Лотман, Л. Стоун).

Окремі світоглядні аспекти римського права були опрацьовані Г. Лейбніцем, Г. Гегелем, К. Марксом. Філософсько-правова думка римо-античної доби досліджувалася в працях В. Бачиніна, В. Братасюка, М. Братасюк, О. Гвоздіка, Ю. Симона, С. Сливки, В. Чернєя, П. Юркевича. Розкриття обраної теми було б неможливим без використання теоретичних здобутків вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі філософії права: О. Бандури, В. Бігуна, М. Гуренко-Вайцман, Г. Данильяна, А. Козловського, М. Костицького, О. Литвинова, С. Максимова, О. Манохи, О. Тихомирова, А. Токарської, М. Цимбалюка, О. Яреми. Різні загальнотеоретичні аспекти проблем римського права, прямо чи опосередковано, досліджували у своїх наукових працях представники вітчизняної та зарубіжної правової науки радянського і сучасного періодів: С. Алексєєв, С. Гусарєв, А. Дембінські, Ю. Задорожний, В. Макарчук, О. Мережко, В. Нерсесянц, В. Лемак, І. Новицький, І. Перетерський, Ю. Тихомиров та інші. На особливу увагу заслуговують праці вчених-романістів: Е. Аннерса, В. Виноградова, М. Гарсіа Гаррідо, Д. Грімма, Д. Дождєва, В. Дронікова, О. Йоффе, Р. Калюжного, А. Косарєва, Л. Петражицького, О. Підопригори, І. Покровського, Є. Скріпільова, Б. Тищика, Є.Харитонова, В. Хвостова, М. Хутиза, Ч. Санфіліппо, Дж. Франчозі, З. Черніловського.

У контексті розкриття особливостей римського права з культурно-антропологічних позицій доречним було звертання до римських пам'яток як юридичного, так і неюридичного характеру. У роботі проаналізовані та текстологічно досліджені: Закони ХІІ таблиць, Інституції Гая та Юстиніана, Дигести, Конституції Феодосія, праці Цицерона, Сенеки, Тита Лівія, Плутарха, Макробія та ін.

Незважаючи на те, що традиція наукового вивчення римського права налічує не одне століття, недослідженими залишаються ще чимало аспектів цього культурного феномену, оскільки кожна епоха, кожний соціокультурний контекст характеризується притаманними лише йому пізнавальними парадигмами та методологічними настановами, відповідно до яких і досліджується римське право. Зокрема, потребує детальнішого дослідження римське право з позицій культурно-правової антропології. Зазначений зріз проблеми поки що залишається поза увагою дослідників, що і обумовлює актуальність цього дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009?2015 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. №825-р.); Концепції Державної цільової соціальної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2008?2011 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 червня 2008 р. №798-р.); Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2005-2010 рр. (Постанова загальних зборів Національної академії правових наук України від 18 червня 2004 р. № 2/04-2); Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2010 № 347); плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2006-2010 рр. та плану наукової роботи кафедри філософії права та юридичної логіки НАВС на 2009-2011 рр. (згідно з темою цього плану - "Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі"). Тему дисертації включено до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (Національна академія правових наук України, реєстр. № 756, 2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у філософсько-правовій концептуалізації римського права як явища правової дійсності.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

- визначити витоки наукового підходу до вивчення римського права, здійснити теоретичну демаркацію між різними концептуальними моделями осмислення феномену римського права; виявити теоретико-наукові джерела впливу на дослідження римського права як явища правової дійсності;

- обґрунтувати актуальність, доцільність та евристичну цінність антропокультурного підходу до дослідження римської правової дійсності;

- охарактеризувати римське право як похідне явище від римської культури; продемонструвати, що римська правова реальність несе на собі відбиток соціокультурної епохи і такого життєвопорядковуючого начала, як бінаризм;

- довести, що римське право у своїй буттєвості не є суто позитивістським явищем, а органічним поєднанням релігійних і світських елементів, що зумовлює його складну архітектоніку;

- з'ясувати природу правової технології стародавніх римлян як процесу

опредметнення ідеолого-ціннісних настанов римо-античної культури;

- розкрити особливості римської правової реальності через існування в ній двох ціннісних систем: парадигматичної та синтагматичної;

- довести, що римська правова парадигматична система цінностей набуває рельєфно-зримих форм у таких явищах, як "свій"-"чужий", "свобода"-"несвобода";

- показати, що відповідно до синтагматичного аксіологічного ряду стародавніх римлян цілком виправданою була чітка соціально-правова стратифікація, а також реально мав місце феномен "людей серединного положення";

- дослідити, як на рівні правової регуляції стародавніх римлян реалізуються "м'яка" і "жорстка" семіотичні системи;

- продемонструвати, що явища мовчання і промовляння в межах римського права виконували конститутивну функцію і були засобами конструювання римської правової реальності;

- обґрунтувати положення про особливе значення концепту "тілесність" для правової регуляції та показати, що тілесні практики в межах римського права зреалізовувалися в протиставленні "людей-тіл" і "людей-у-праві", "жіночого тіла" і "чоловічого тіла", "тіла мертвого" і "тіла живого".

Об'єкт дослідження - правова дійсність як один із виявів людського буття.

Предмет дослідження - римське право як феномен правової дійсності.

Методи дослідження. В основу пошукової роботи покладено комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-правових методів. Основними методами, які дозволили реалізувати сформульовану в дисертації мету, є такі: системний метод став базовим для цілісного дослідження римського права як конкретно-буттєвого явища правової дійсності (підрозділ 1.2); метод моделювання використовувався при реконструкції життєвого світу стародавніх римлян (розділи 2-6); аналіз динаміки розвитку римського права в різні історичні періоди існування Римської держави здійснювався в межах діалектичного методу, конкретизованого в осмисленні діалектичної єдності суб'єктивного та об'єктивного, сущого та належного, логічного та історичного (розділи 1, 2, 3). Метод критичного аналізу як один із провідних у філософсько-правових та історико-юридичних дослідженнях використовувався для опису (аналізу) огляду наукової літератури з теми дисертації (підрозділ 1.1). Описовий метод супроводжував усі етапи дослідження. Системно-структурний і порівняльно-правовий методи дозволили дослідити римське право з точки зору взаємозв'язку його архітектонічних елементів. Конкретно-історичний метод сприяв дослідженню римського права в його ретроспективі (розділи 1-4). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено поняттєвий апарат філософії права, визначені сутність та особливі риси римського права з культурно-антропологічних позицій. Застосовано також метод тлумачення - для пояснення та розкриття основних положень римського права (розділи 2-6). Використання культурно-лінгвістичного методу в трактуванні римських юридичних текстів дозволило змінити усталене уявлення про те, що римське право пов'язане лише з письмовою формою його існування (розділ 1). Евристичною цінністю наділений формально-юридичний метод, використання якого дозволило визначити механізми включення нормативних приписів у систему вже чинних у соціокультурній реальності відносин (розділ 2, 4); за допомогою семіотичних методів досліджено знаки та знаково-символічні системи римського права (підрозділи 5.1, 5.2). Кожний із цих методів застосовувався для вирішення конкретних дослідницьких завдань.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані анкетуванням 361 осіб Київського та Полтавського регіонів (серед яких 112 правознавців-теоретиків, 87 практикуючих юристів та 162 студенти Національної академії внутрішніх справ та Київського національного університету імені Тараса Шевченка), на предмет виявлення домінантних тенденцій у сфері професійного осмислення природи та спрямувань правової нормативності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що сама проблема осмислення римського права з позицій культурно-правової антропології ще не означувалася в межах філософського-правового дискурсу.

У дисертації обґрунтовано низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:

вперше:

? у вітчизняній гуманітаристиці здійснено дослідження римського права через призму буттєвості людини в античному історико-культурному середовищі, що дозволяє по-новому подивитися на онтологічні проблеми римського права та його вкоріненості в римську повсякденну практику, з притаманними йому константами правової дійсності;

? обґрунтовано та запропоновано новий напрям антрополого-правового знання - культурно-правову антропологію; з позицій культурно-правової антропології дослідження римського права передбачає реконструкцію типових для римо-античного соціокультурного періоду ситуацій або структурних типологій правових відношень, а також ментальних настанов і стереотипів римо-античної культури;

? охарактеризовано з філософсько-правових позицій процес правоутворення у Стародавньому Римі через аналіз правової технології квіритів та її зв'язку з ціннісно-настановчим комплексом римо-античної культури;

? розглянуто як конститутивні начала римської правової дійсності явища мовчання і промовляння, які були свідченням неоднорідності римського суспільства з погляду наявних у ньому юридичних пільг і привілеїв, а також - одним із способів ієрархієзації римської спільноти;

? досліджено художньо-літературне відображення римської правової дійсності в комедіях Плавта; доведено, що комедії Плавта у відповідній образній та сюжетній частинах є символічною формою відображення римського правового життя, основні моменти якого розкриваються через ідеальну конструкцію правової ситуації в сюжеті;

? встановлено, що тілесність є теоретико-методологічним концептом римської правової реальності. Звернення до проблеми тілесності у праві через римо-правовий контекст є розширенням проблемного поля філософії права і водночас спробою "декодування" культурного досвіду стародавніх римлян;

? обґрунтовано, що статева належність індивіда в римському праві мала юридичне значення, оскільки бути людиною за всіма соматичними показниками ще не означало бути його активним началом - суб'єктом права: жіноче тіло розумілося як не-чоловіче, а тому було "неповноцінне" з юридичної точки зору;

? встановлено, що для римської правової дійсності значущими були явища живого і мертвого тіл;

удосконалено:

? положення про структуру правової реальності шляхом доповнення її ціннісними бінарними опозиціями, що складають каркас усієї правової регуляції, явищами повсякденності, знаково-символічними формами представлення права;

? положення про консерватизм і новаторський характер правотворчого процесу в Стародавньому Римі як вияв взаємопов'язаних тенденцій - прагнення нового при збереженні старого у правотворенні;

? концепції семіотичних систем римського права: виділено та проаналізовано явища "м'якої" та "жорсткої" правових семіотичних систем;

? теорію тілесності через конкретизацію та дослідження таких юридично значущих феноменів для римського правового життя, як "люди-у-праві" і "люди-тіла";

? концепції "рівної нерівності" учасників правової комунікації та формування інституту громадянства із протиставлення "своїх" і "чужих";

дістало подальший розвиток:

? дослідження взаємоперетину релігії і права в римській культурі, що утворює своєрідний культурний двочлен римської правової реальності;

? теорія парадигматичності та синтагматичності римської правової реальності, основи якої були розроблені С.Утченком;

- осмислення явищ парадигматичності та синтагматичності римської правової реальності через призму бінарної опозиційності римського правового життя;

? інтерпретація бінарної опозиції "вільний-раб", що розглянута в контексті ціннісного універсуму римо-античної культури;

? теорія прав людини в частині витоків європейського індивідуалізму як передумови формування інституту прав людини;

? концепція цивільно-правових засобів індивідуалізації фізичних осіб семіотичними засобами (використання невербальних засобів - одягу та аксесуарів).

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що наукові результати, отримані в процесі дослідження, упроваджено:

- у законотворчий процес - при підготовці й уточненні законодавчих і підзаконних актів, зокрема Цивільного кодексу України, що сприятиме вдосконаленню правового регулювання відносин у сфері спадкування та Закону України "Про місцевий референдум" (лист Міністерства юстиції України № 18-52/742 від 10 лютого 2011 р.);

- у правореалізації ? для підвищення рівня правової культури та правосвідомості населення, студентської молоді, при підготовці державних службовців (акти впровадження у практичну діяльність Департаменту зв'язків з громадськістю МВС України від 23 березня 2010 р. та Драбівського РВ УМВС України в Черкаській області від 21 грудня 2010 р.);

- у навчальний процес - при викладанні таких навчальних дисциплін, як філософія права, соціологія права, теорія держави та права, а також при підготовці навчально-методичних матеріалів, посібників і підручників з римського приватного права, теорії та історії права, філософії права, культурології. Розроблено спеціальні курси, що пов'язані з висвітленням проблем у галузях онтології, антропології та аксіології права (акти впровадження Національної академії внутрішніх справ від 07 грудня 2010 р. і Державного вищого навчального закладу "Українська академія бізнесу та підприємства" від 27 жовтня 2010 р.);

у науковій роботі - для подальших теоретичних розробок проблем римського права, світоглядно-методологічної парадигми громадянського суспільства, прав і свобод людини (акт впровадження в наукову роботу Національної академії внутрішніх справ від 07 лютого 2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації обговорені і схвалені на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки НАВС. Важливі для роботи узагальнення були оприлюднені під час участі в міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, зокрема: міжнародному науково-практичному семінарі "Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на пострадянському просторі" (м. Київ, 2005 р.); міжнародній конференції "Четверті юридичні читання" (м. Київ, 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави" (м. Черкаси, 2008 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина" (м. Івано-Франківськ, 2008 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції "Українське правосуддя: здобутки та перспективи" (м. Чернівці, 2008 р.); міжвузівській науково-практичній конференції "Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам'яті професора В.В. Копєйчикова)" (м. Київ, 2008 р.); І всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Філософські, методологічні та психологічні проблеми права" (м. Київ, 2008 р.); V Міжвузівській науково-практичній конференції з проблем розвитку та функціонування державної мови, присвяченій Дню української писемності та мови (м. Київ, 2009 р.); ІІ всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Філософські, методологічні та психологічні проблеми права" (м. Київ, 2009 р.); ІІІ всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Філософські, методологічні та психологічні проблеми права" (м. Київ, 2010 р.); VI Міжвузівській науково-практичній конференції з проблем розвитку та функціонування державної мови, присвяченій Дню української писемності та мови (м. Київ, 2010 р.); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції "Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення" (м. Київ, 2010 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано одну монографію, три навчальні посібники, три видання навчального спрямування, 22 статті у наукових фахових виданнях України, 15 статей (тез виступів) в інших виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, що включають 18 підрозділів, висновків, двох додатків на 11 сторінках, списку використаних джерел на 35 сторінках, який включає 363 найменування. Повний обсяг дисертації становить 399 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 353 сторінки.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та впровадження, кількість публікацій, структуру та обсяг роботи.

Розділ 1 "Джерельна і теоретико-методологічна база дослідження римського права" складається із двох підрозділів і присвячений аналізу джерельної бази дослідження та характеристиці основних методологічних підходів до дослідження римського права як явища соціокультурного ряду.

У підрозділі 1.1. "Огляд літератури за темою дисертації" вказується на те, що римське право стало предметом теоретичного зацікавлення європейських мислителів ще в середньовіччі (школи глосаторів і постглосаторів). Започаткування наукового вивчення римського права пов'язане з епохою Відродження, зокрема, вивчення античного спадку проводилося з юридичних, історичних і філологічних позицій. Найбільш відомими дослідниками римського права вказаної епохи були Ж. Куяций і Д. Готофред, які представили науковій громаді "Звід Юстиніана" в такому вигляді, у якому він відомий і сучасній науці.

Ретельне наукове вивчення римського права пов'язане з іменем Дж. Віко, який вперше використав порівняльно-історичний метод у дослідженні історії і римської культури зокрема. Започаткований науковий підхід до вивчення римської культури і права Дж. Віко став теоретичним підґрунтям дослідження римо-античних феноменів для такого мислителя ХVІІІ ст., як Луї де Бофор. XVIII ст. ознаменоване суто науковим освоєнням римського права в межах так званої історичної школи права, засновниками якої були Г. Гроцій і Ф.К. Савіньї. Відповідно до методологічних настанов цієї школи система права може бути вибудована лише на основі римського права, а правильне розуміння головних інститутів права дає римська правова культура. Для європейських мислителів XVII - XIX ст. було характерним надання особливого значення цінностям римського права, яке проголошувалося важливим складником європейського правознавства в цілому. Європейська правотворчість вказаного періоду зазнала безпосереднього впливу римської правової системи і римської догматики в традиції "нового застосування" (були створені такі відомі кодекси, як Французький цивільний кодекс 1804 р. і Німецьке цивільне уложення 1896 р.).

Остання третина ХVІІІ ? початок ХІХ ст. у дослідженні римської історії і права пов'язана з іменами німецьких антикознавців: Й.В. Гете, Ф. Шиллера, Е. Гоффмана, Ф. Вольфа і Б. Нібура. Для середини ХІХ ст. характерною була спроба створення синтезуючого напряму дослідження римської культурно-історичної спадщини, який би виконав конструктивне завдання, поставлене ще Б. Нібуром, з використанням методу і методологічних прийомів, розроблених А. Швенглером. З цим завданням успішно впорався німецький дослідник Т. Моммзен.

Справжній вибух наукового інтересу до проблем римського права спостерігається у другій половині ХХ ст. Сучасна світова романістика перебуває у стані постійного наукового невдоволення, результатом чого є поява численних наукових праць, найбільш яскравими серед яких можна вважати праці романістів М. Бартошека, М.Х. Гарсіа Гарридо, Ч. Санфіліппо, І. Пухана і М. Поленак-Акімовської.

Таким чином, проведений джерелознавчий огляд засвідчує той факт, що, безсумнівно, західна і вітчизняна наукова література багата і на загальні, і на конкретні дослідження в галузі римського права. Сучасна романістика перебуває в постійному науковому пошуку, який є реакцією на постійні зміни в суспільному житті у формі розв'язання нових завдань правового характеру, що потребує опанування класичного правового спадку і створення нових науково-теоретичних напрямів.

У підрозділі 1.2. "Теоретичні та методологічні основи дослідження" доведено, що особливістю сучасного стану філософсько-правового знання є можливість розгляду в межах філософсько-правового дискурсу найрізноманітніших тем і проблем. Це загалом сприяє розширенню дослідницького поля та поглибленню знань про право. Сучасний підхід до дослідження права і правових явищ вимагає відходу від "механоморфізму", на який впродовж тривалого часу було орієнтоване вітчизняне правознавство, тобто віднаходження власне "людського" компонента в праві.

Вказується на те, що дисертаційне дослідження виконано у руслі загальних настанов гуманітаристики ХХІ ст., яка засвідчує методологічні пошуки реабілітації практичної філософії та спроби шляхом дослідження інтерсуб'єктивних структур буття, свідомості та символічних форм повернутися до розгляду буття людини в світі. Сучасні умови дослідження права передбачають використання різних підходів, що взаємодоповнюють один одного, дозволяють одержати більш глибокі і різнобічні знання про складне та багатогранне явище, яким є право. У межах запропонованого культурно-антропологічного підходу з'явилася можливість розглянути римське право не стільки як власне юридичне явище, скільки як соціокультурний феномен.

Доведено, що для реалізації поставлених дослідницьких завдань доцільно використовувати антрополого-культурологічний підхід у вивченні римського права, який передбачає дослідження ландшафту римського правового життя через означення та з'ясування сутності таких "ландшафтних" феноменів, як світоглядно-ідеологічний універсум стародавніх римлян та його відображення в юридично-правових феноменах, системі цінностей, а також їх екстраполяції у праві, символічно-знаковості римської правової регуляції та її "тілесного" аспекту. Основою такого підходу стала методологія дослідження соціальних феноменів, розроблена представниками школи "Анналів": Ж. Ле Гоффом і М. Блоком.

Антропо-культурний підхід до вивчення римського права як одного з найбільш продуктивних потребує розкриття антропологічної сутності римського права, обґрунтування варіативності цього історичного типу права і його дослідження через багатоманітність соціокультурної реальності. У правовій реальності наявне все те, що є в людині, тобто соціокультурна сутність, обумовлена глибинами людської сутності. Саме тому право постає в багатьох предметних формах свого існування, здебільшого несхожих одне з одним, які є виявами єдиного соціокультурного формоутворення. Водночас у природі самої людини наявні висхідні прафеномени або архетипи всіх нормативно-ціннісних конструкцій, які і визначають її правову поведінку. Римське право з позицій культурно-правової антропології трактується не як сукупність юридичних приписів, а як система явищ правової регуляції, створених та "одухотворених" римлянами.

Проведена дослідницька робота слугує для реалізації намічених пізнавальних завдань у сучасному правознавстві: право - це не лише феномен духовної культури, але й явище певної, конкретно-історичної культури і цивілізації. У зв'язку з цим стає зрозумілою теза про те, що правова система будь-якого суспільства, і римського зокрема, завжди, навіть якщо вона і видається непристосованою до сучасних умов і втрачає певну практичну значущість, є невід'ємним складником культурної спадщини, який відрізняє одне суспільство від іншого, один народ від іншого.

Розділ 2 "Бінарно-опозиційний характер римської правової дійсності" складається з чотирьох підрозділів, які присвячені дослідженню римської правової дійсності крізь призму її бівалентності.

У підрозділі 2.1. "Біполярність людського буття як основоположна засада римської правової реальності" зроблено спроби довести, що неоднорідність і неоднозначність людського буття позначається на всіх сферах життєдіяльності людства, в тому числі і права. Такий спосіб орієнтації в довкіллі певною мірою був перенесений людиною і в духовно-ідеальний світ, і світ міжіндивідних відносин. Основною опозиційною парою суспільного буття людини було і залишається протиставлення "добре"?"погано" в різних варіаціях. Людині, незалежно від того, в яку історичну епоху вона живе, властивий принцип бінарної опозиції як фундаментальної структури людського розуму, що переноситься людьми на зовнішній світ. Право є одним із способів орієнтації людини в навколишньому світі, як вияв її здатності до позначення навколишнього світу через бінарні поняття-протилежності.

Доведено, що в межах конкретної культурної епохи реалізується принцип бінарно-опозиційного "обживання" світу: антична людина в середині своїх просторових систем орієнтацій, які притаманні всій індоєвропейській традиції, спрямована не на орієнтування за опозицією "верхній"-"нижній", що було характерним для середньовіччя, а за опозицією горизонтального порядку: "свій"-"чужий", "лівий"-"правий". Здійснена реконструкція "картини римського права" через наявні в ньому бінарні опозиції, які виконували функцію каркасу існування всього римського права. Ці "каркасні конструкції" римського права за своєю природою були духовними явищами, а їхнє змістовне та світоглядне наповнення значно залежало від менталітету римської спільноти.

У підрозділі показано, що принцип бінаризму є орієнтуючим началом людського буття, а відтак, реалізується і у правовій сфері. Скрупульозний аналіз форм буттєвості права, його представлення та функціонування свідчить про те, що право і правова реальність доволі часто органічно поєднують у собі протилежні або і взаємовиключаючі моменти. Наприклад, неможливо уявити правову реальність без психо-емоційного компонента, співіснування раціональних та ірраціональних елементів, явищ суто прагматичного та романтично ідеалістичного характеру. Проблеми бінарності правової реальності яскраво постають, по-перше, через призму розмежування понять і явищ "правова система" і "правова реальність", а по-друге, через визнання дуальної природи римської правової реальності.

У підрозділі 2.2. "Опредметнення принципу бінарних опозицій у системі римського права" акцентується увага на тому, що зміст римської правової реальності не може бути вичерпаний лише комплексом юридичних настанов, чинних в Римі. Римська правова реальність є сукупністю правових взаємопов'язаних елементів у широкому розумінні, утворюючи реальне поле правової взаємодії. Тобто, римська правова реальність є комплексом чинних предметних форм права та ідеально-духовних правових феноменів, які характерні для римської культури в широкому розумінні, що передбачає тісний зв'язок римського права з релігією, мораллю і магією.

Доведено, що в Римі існувала особлива система права як сукупність предметних форм існування права, власне юридичних явищ, ідеальних і природничо-правових феноменів, які розрізнялися за джерелами походження, сферами регулювання та способами існування, але в сукупності представляли собою комплекс правових настанов, що діяли в Римі і здійснювали правову регуляцію. римський право соціокультурний цивілізація

Здійснений аналіз пам'яток римського права вказує на неоднорідність римського права з погляду його структурно-функціональних і генетико-онтологічних характеристик, а також впливу на його формування різних світоглядних підвалин.

Особливу увагу звернено на архітектоніку системи римського права як вияву правової дійсності. Основними архітектонічними елементами системи римського права були: божественне право (fas) i людське право (ius); публічне право (іus publicum) і приватне право (іus privatum); природне право (ius naturale); закон і звичай; писане право (ius scriptum) і неписане право (ius non scriptum).

У підрозділі 2.3. "Римська правова реальність як поєднання світських та релігійно-магічних елементів" йдеться про те, що у Стародавньому Римі право було близьким до релігійно-магічної сфери. Це дає можливість говорити про "єдину синкретичну систему норм" регуляції міжіндивідних відносин у Стародавньому Римі, а тому в цій структурній частині дисертаційного дослідження значну увагу приділено дослідженню своєрідного культурного двочлена римської дійсності: право - релігія. Першопочатково римські правові приписи були тісно пов'язані з fas (порядком стосунків з богами), що пізніше відобразилося в царських законах (leges regiae). Для римлян, як і для більшості народів, характерний розподіл систем правової регуляції на релігійне і людське право. Виділення цих видів права можливе на основі їхнього походження: релігійне право (fas) - похідне від волі богів; людське право (ius) - результат свідомої творчості людини.

Доведено, що ці взаємопов'язані сфери римського життя (релігія і право) експлікують у собі яскраву ментальну рису римлян - практицизм. Зв'язок між людиною і божеством вибудовувався за принципом "do, ut des" ("я даю тобі, щоб ти дав мені"), що цілком відповідає формулі безіменного контракту. Римська релігія мала формально-договірний характер, оскільки все ґрунтувалося на договорі між людиною і богом і зводилося до формального виконання обрядів.

У римській культурі прослідковується тісний зв'язок між релігійними святами та наявними правовими явищами. Зокрема, особливий інтерес викликає свято Сатурналій, яке мало безпосередній стосунок до боргового рабства.

Підрозділ 2.4. "Втілення "народного духу" стародавніх римлян у римській правовій технології" присвячений проблемам правотворчості у Стародавньому Римі, зокрема, через дослідження такого явища, як римська правова технологія. Стверджується, що поняття правової технології близьке за звучанням до поняття правової техніки, але змістовно вони суттєво розрізняються, оскільки правова технологія є організованим процесом творення права, основними прийомами "рукотворності" права, які були легітимними в Римі, а правова техніка - це набір прийомів і засобів створення права. Правова технологія є одним із способів конструювання позитивного права в межах конкретної держави, тому тісно пов'язана з феноменом правової реальності, точніше, саме правова технологія уможливлює правову систему суспільства. Результатом римської правової технології стало римське право як комплекс юридичних настанов, який був чинним у Стародавньому Римі.

Римська правова технологія: а) за формою - це сфера конструювання позитивного права в межах конкретного історико-географічного середовища (елліністичний період античної культури територіально визначений кордонами Риму); б) за сутністю - це процес конструювання національної правової системи, в ході якого використовується вся сукупність юридично-правових засобів, характерних для римської правової культури.

Аналіз основного подієвого ряду становлення та розвитку римського права засвідчує існування і практикування певної сукупності технолого-правових процедур, доречних і виправданих у межах конкретної соціокультурної ситуації при збереженні загальноприйнятих настанов на тлі римської правової ідеї. Найважливішими серед цих настанов були: відданість ідеї порядку, публічність, індивідуалізм, світськість, раціоналізм, утилітаризм, консерватизм і традиціоналізм.

Розділ 3 "Парадигматична система правових цінностей та їх експлікація на римську правову дійсність" складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу правових цінностей, чинних у римському праві та римо-античній правосвідомості.

У підрозділі 3.1. "Антитеза "свій"-"чужий" як базова конструкція римської правової регуляції" зазначено, що проблема "свій"-"чужий" є однією з ключових у філософії, соціології, психології, історії та культурології, але вона не знайшла належного осмислення в царині філософсько-правових ідей і зовсім затушована в теоретичному полі римського права. Основоположною бінарною опозицією будь-якої правової регуляції є протиставлення "свої" ("ми") і "чужі". Антитеза "свій"-"чужий" ? це насамперед проблема місця індивіда в навколишньому світі. Ця опозиція є культурологічною передумовою можливості будь-якої правової регуляції.

Римська правова дійсність може бути представлена у співіснуванні двох паралельних опозицій "свій"-"чужий": у першому випадку йдеться про протиставлення індивідів свого світу і чужого світу, а в другому - розгортається буттєвість "свого" і "чужого" в площині дії норм чинного права.

Для римського права було притаманне явище правового "непомічання", що має безпосередній стосунок до чужого у сфері обжитого, квіритського, світу. Це "непомічання" чужого було виправданою легітимною владною формою, яка дозволяла співіснувати своєму та не-своєму у вигляді паралельних явищ: "свій" - римський громадянин і "чужий" - це той, хто не має римського громадянства, а тому не може реалізуватися в юридичному просторі. Зокрема, детально досліджено процес "вживання" перегринів у римський правовий простір.

Значну увагу в розділі приділено вивченню явищ "чужого" в римському праві як "неворожого": проаналізовані культурно-правові зв'язки стародавніх римлян і греків. Аналіз римської системи взаємовідносин із світом чужих свідчить про відносно відкритий характер римської культури, яка досить часто використовувала прийоми запозичення та імплементації надбань неримських культур як у сфері матеріальних надбань, так і духовних (римляни часто зверталися до чужаків у питаннях державного управління і написання законів).

У підрозділі 3.2. ""Свобода"-"несвобода" як поляризування соціально-правових позицій у Стародавньому Римі" акцентується увага на тому, що для Риму та його громадян поняття "свободи" і "несвободи" є необхідними елементами соціального ландшафту. Поняття свободи на римських просторах локалізується і "працює" у двох площинах: першопочатково в межах чинного права і має рельєфно-скульптурну фактуру, пізніше ? у сфері теоретичних інтерпретацій у формі розмірковувань і мисленнєвих моделей.

Поняття "вільний" і "раб" для стародавніх римлян є взамновиключними, оскільки вони позначають граничні точки соціальної ієрархії з можливим їхнім означенням як "все" і "нічого". Але при цьому римська правова дійсність приховувала в собі потенційну можливість зміни статусу. Аналіз юридичних і неюридичних римських текстів свідчить про те, що римській правосвідомості і суспільній свідомості загалом, аж до побутового рівня, неприйнятними були уявлення про людину, яка б не належала до однієї з груп - вільних чи рабів, а тому дихотомічний поділ жителів Риму мав всеосяжний характер і був звичним та необхідним у маркуванні навколишнього соціального середовища.

Підрозділ 3.3. ""Вільний"-"раб" через призму художнього відображення (на прикладі комедій Плавта)" присвячений розгляду питань рабства в Римі ІІІ ст. до н.е. крізь призму художнього світу. Наголошено на тому, що творчість Плавта у вітчизняній філософсько-правовій традиції ще не була предметом наукового зацікавлення, хоча зарубіжна і радянська гуманітаристика цікавилася як суто літературознавчими питаннями, так і питаннями відображення соціальної дійсності в комедіях відомого комедіографа. Творчість Плавта є одним із пізнавальних джерел у питаннях рабства в Римі ІІІ ст. до н.е., а також у питаннях відображення основних конститутивних форм правової дійсності Риму, оскільки історичний контекст життя Плавта - це час, коли до Риму хлинули раби, роль яких у різних сферах життя суспільства стала досить значною. Література і театр ІІІ ст. до н.е. відображали всі суттєві елементи еллінізму, який відрізнявся від високої грецької класики опосередкованим, а не безпосереднім рабством. Тексти комедій Плавта дають можливість реконструювати всю картину саме опосередкованого рабства: колонат, пекулій, клієнти, вільновідпущеники, викуп раба на волю.