Римське право як феномен правової дійсності

Доведено, що в комедіях Плавта в символічній формі представлено основні конститутивні форми правової дійсності Риму, зокрема, ситуації "дифузності" між вільними і рабами. Підкреслюється, що римська комедія, зокрема палліатична, є одним із джерел пізнання римського права, на основі знайомства з текстом якої стають зрозумілими правові механізми "продажу вільного" та "права домовладики".

Розділ 4 "Синтагматична система римського права" складається з двох підрозділів і розкриває особливості "неантагоністичних" правових цінностей у римському праві.

У підрозділі 4.1. ""Рівна нерівність" та її юридичне закріплення в римському праві" розкрито характер первинного, базового каркасу ідеологічно-правових цінностей римлян і так званих "сірих" ситуацій ціннісно-правового універсуму, а також їх "віддзеркалення" в реальному правовому житті. Синтагматичність римської правової дійсності простежується в горизонтальному поділі всіх жителів римської держави, що передбачає неоднорідність кожної з категорій. Кожна з ієрархічних спільнот мала свій власний внутрішній поділ членів на "повноправних" і "неповноправних". Формальні учасники правової взаємодії в Римі виявляються однаково визнаними (захищені правом) єдиною нормою незалежно від їх фактичних якостей за умови їхньої належності до римської общини: римське громадянство як особливий юридичний статус особи був формальним визнанням за нею права користування всією сукупністю юридичних благ. Ситуація римської формальної рівності повністю відображала таку правову ситуацію, в якій члени соціальної групи є формально рівними, наділені однаковою правоздатністю, але часто не мали змоги реалізувати формальну, абстрактно-правову можливість і набути реального права на конкретне благо: раб, відпущений на волю власником-римським громадянином, формально є римським громадянином, але при цьому не має фактичної можливості скористатися правами громадянина (існує ціла низка законних обмежень дієздатності для такої категорії людей, наприклад, заборона укладати законний римський шлюб); жінка - формально правоздатна, але не має права на цілий ряд соціально та юридично значущих дій; це повністю стосується також фізично та психічно нездорових громадян. Римське право щодо формальної рівності і фактичної нерівності досить широко використовує явища природної, соціальної та культурної нерівності, надаючи їм формально вираженого характеру.

У підрозділі 4.2. "Колони - між вільними і рабами" зосереджено увагу на тому, що традиційний для римлян соціальний поділ розроблявся за принципом "вільний"-"раб", але соціальна практика пізньої античності привела до виникнення явища, відмінного від того і від іншого станово-юридичного поділу. Реальні стратифікаційні схеми римського суспільства як фактичні соціальні практики суттєво відрізнялися від юридично закріплених норм і положень. Відоме протиставлення вільних і рабів як правова аксіома виявляється нікчемним щодо такої громадянської категорії, як колони. Наприкінці ІV ст. н.е. в римському суспільстві досить чітко виділялися стани, найважливішими серед яких були: сенатори, куріали, плебеї, колони і раби. Представники цих станів, зберігаючи єдиний громадянський статус - вільних римських громадян, мали не лише різне суспільне становище, але відрізнялися одне від одного і закріпленим за кожним станом обсягом прав. Попри те, що реалії життя вимагали свого юридичного оформлення, чинне право ІV ст. н.е. ще продовжувало орієнтуватися на юридичні взірці ІІ - ІІІ ст. н.е., коли градаційні процеси в римському суспільстві лише намічалися. Серйозні соціальні трансформації, потреби змін у сфері виробництва вимагали привести у відповідність юридичні норми і суспільні відносини. Результатом таких запитів і стали знамениті імператорські кодифікації, в текстах яких ми вперше і натрапляємо на термін "колон".

Римський законодавець упродовж декількох століть намагався визначитися з термінологією, яка б адекватно відображала юридичний статус колона. Паралельно з цими пошуками велися спроби "вписати" колона в традиційну дихотомічну схему римського суспільства.

Доведено, що однією з причин виникнення колонату як специфічного правового інституту була аграризація римської дійсності, яка виступала в трьох іпостасях: як соціальне, економічне та демографічне явище. Аграризація як соціальне явище сприяла формуванню в суспільній свідомості ідеї про професійне та соціальне розмежування. Оскільки в часи розвиненої, а особливо пізньої, імперії спостерігалися небажання займатися певними ремеслами, плинність сільськогосподарської робочої сили, то імператори змушені були зробити деякі професії спадковими. Саме до розряду таких обов'язково-спадкових видів трудової діяльності потрапив і обробіток чужого земельного наділу на правах оренди. Водночас колонат був прямим наслідком занепаду міської культури, якою впродовж тривалого часу і була римська культура.

Розділ 5 "Невербальні і вербальні семіотичні системи римського права" складається із трьох підрозділів, які розкривають особливості римської правової семіотичної системи.

У підрозділі 5.1. "М'яка семіотична система римського права" розглянуто римське право як символічне явище. Усі образи римо-античності, знаково-символічні вияви соціальних ієрархій, одягу, символи влади, правосуддя, ритуали та обряди трактуються як сукупність зовнішніх образів культури, які по-різному відображають її глибинні підвалини. Доведено, що суспільно-культурне самовираження соціуму здійснюється через знакову мову побутового середовища. Вказано на те, що римське право як елемент римо-античної картини світу постає у вигляді системи знаків у просторі культурного контексту в межах того світу, який кожний індивід розділяв з іншими індивідами світу із заданими ієрархіями, статусно-ролевою диференціацією, своїми культурними кодами (що в цілому є системами знаків) та практиками їх декодування і розшифровування. Самі римляни надавали особливого значення знакам у праві і правовим знакам.

"М'яка" семіотична система римського права передбачала, що знакові смисли речей чітко визначені, але їх позначаючі були малоформалізовані. "М'яка" семіотична система дозволяла окремому індивіду обирати відносно довільну форму при збереженні логосу та імперативності універсальних знакових форм. Вона яскраво виявлена в одязі та аксесуарах стародавніх римлян.

У підрозділі 5.2. "Жорстка семіотична система римського права" вказується, що на противагу "м'якій" семіотичній системі "жорстка" вимагала чіткої деталізації та означення без права на варіативність. У цій системі семіотично значущим було все до найдрібніших деталей, оскільки вона розкривала архаїчні ритуальні пласти римської правової культури: одяг магістратів, жести.

Римське право, особливо у сфері державно-правових явищ, вирізнялося жорсткою семіотичною системою, яка передбачала чітку відповідність знака і речі. Формування жорсткої семіотичної системи римського права сягає своїм корінням найдавніших пластів римської правової культури, які найменше висвітлені в достовірних джерелах. Зокрема, у цьому аспекті окресленого завдання виділяються питання, пов'язані з інсигнаціями (атрибутами влади) римських магістратів.

Прочитування реалій римського повсякденного життя з позицій кінетики (науки про мову дій і жестів) дозволяє нам зрозуміти їх прихований зміст. Зокрема, римські правові пам'ятки свідчать про особливу роль руки в правовій сфері, перш за все, у встановленні права володіння і права власності.

Підрозділ 5.3. "Промовляння" і "мовчання" як засоби конструювання римської правової реальності" розширює межі дослідницького напряму, спрямованого на вивчення проблеми використання в процесі відтворення конкретних соціальних спільнот того, що є "наділенням" або "позбавленням" голосу в правовій сфері. Акцентування уваги на процесі говоріння в Римі було виявом оро-акустичної античної культури. Право говорити як спосіб бути почутим було привілеєм, який закріплювався за небагатьма верствами населення. Йдеться не про говоріння як про виголошення слів або про фонетичний аспект цього процесу, а насамперед про саме право говорити юридично значущі слова.

У підрозділі вказано на той факт, що основною рисою полісу була свобода, яка і зумовлювала закріплення права говорити лише за громадянами. Хоча слід звернути увагу на те, що в цьому аспекті вирізняються два моменти: колективний, який передбачав говоріння всієї квіритської спільноти (звичайно ж її чоловічої частини), тобто всього римського народу, та індивідуальний, який передбачав право-привілей персонально-особистісного промовляння. Римське правове життя було ієрархієзованим, а тому цілком нормальним, тобто звичним для самих римлян, було положення деяких категорій населення, яких "позбавляли права говорити" ? жінки, обмежено дієздатні особи.

Мовчання в римському праві було одним зі способів його буттєвості. Римляни дуже шанобливо ставилися до мовчання, особливо в правовій сфері. Дієвість опозиції "промовляння" - "говоріння" була одним із свідчень неоднорідності римського суспільства з точки зору наявних у ньому юридичних пільг і привілеїв. Вона також була одним із способів ієрархієзації римської спільноти.

Розділ 6 "Принципи бінарних опозицій у тілесних практиках римського права" представлений чотирма підрозділами і присвячений розкриттю питань тіла і тілесності в межах античної світоглядної парадигми та їх вияву в римському праві.

У підрозділі 6.1. "Тілесність як теоретико-методологічний концепт римської правової реальності" доведено, що право як регулятивний соціальний механізм не може існувати поза тілесним контекстом. Для досягнення поставленої пізнавальної мети в межах підрозділу досліджено відмінність концептів "тіло" і "тілесність". Доведено, що тіло і тілесність людини є похідними від культури, в яку вони "закинуті". Соціологізація тілесності розкриває соціокультурний сенс "технік тіл", через який практичний розум розкриває себе в історичному просторі і часі.

Постановка питання про тіло і тілесність та їхня філософська інтерпретація (як найбільш загальна та універсальна) відбувалася поетапно і відповідно до тих культурних викликів, які були актуальні для конкретного історико-культурного середовища. Сучасні наукові розвідки щодо сутності тіла і тілесності як константності буття людини соціальної доводять нетотожність в тлумаченні поняття тіла в різні історичні епохи: від уявлень про тіло як міні-космос (античність) через зневажливо обережне ставлення на фоні надмірної релігійності в середньовіччі та антрополого-пантеїстичне захоплення в епоху Відродження до повної секуляризації тіла в наші часи. Античність була епохою, яка залишила в європейській культурі першу розроблену концепцію тілесності. Факт відкриття тіла в античності привів до глобальних наслідків - стиль культури одержав назву скульптурного.

Вказується на те, що римське право як породження римо-античного світогляду було надзвичайно рельєфним і тілесним з яскраво вираженим скульптурним началом. Попри високий рівень узагальнення, який притаманний положенням римського права, воно залишається зримим і відчутним, тому що не відривається від реального життя. Для римської правової повсякденності панівним був образ активної людини, здатної до ефективної громадянської діяльності. Завдяки панівним ідеолого-аксіологічним настановам, конкретизуючи космоцентричні уявлення, римляни розрізняли людей-придатних-для-права, або людей-в-праві, і людей-тіла (О. Гомілко). Звичайно ж, що людьми-придатними-для права визнаються суб'єкти права, правоздатні в межах чинного римського права, натомість раб, або об'єкт права, - це людина-тіло.

Підрозділ 6.2. "Жіноче тіло як неповноправне, "нечоловіче"" присвячений аналізу правового положення жінки в римському праві. Доведено, що, чітко розмежовуючи чоловіче і жіноче, римляни не припускали думки про ущербність представниць жіночої статі, а тому некоректним є твердження про повну безправність жінки в римському світі. У цьому випадку ми маємо справу зі складним соціальним явищем правової активності жінки, пов'язаним з особливими соціально-культурними, світоглядно-ідеологічними і психо-емоційними характеристиками самого римського народу та його культури. Римське право як породження мускулінної культури, визнає жінку активно-пасивним началом у питаннях цивільно-правової правоздатності (правове положення жінки в приватному праві змінювалося у зв'язку зі зміною соціокультурних та економічних періодів існування Римської держави. Ці зміни позначалися на правовій активності жінки і були етапами переходу жінки від недієздатності в приватному праві в архаїчні часи до її дієздатності в часи пізньої Республіки та Імперії) і безправності в публічній сфері. Аналіз оригінальних праць підтвердив тезу про те, що стать у Римі вимагала від людини своєрідного кодексу поведінки, причому ці поведінкові лінії рафінувалися системою цінностей, вимогами, наявністю певної сукупності рис і чеснот, можливим полем соціальної реалізації і відмінністю у спроможності брати участь у правовому житті. Значну увагу в підрозділі приділено правовому статусу весталок.

У підрозділі 6.3. ""Люди-в-праві" і "люди-тіла"" на прикладі "дії" тіла раба в межах римської правової дійсності продемонстровано недостатню увагу науковців до проблем повсякденності в дослідженні правових явищ та звернено увагу на необхідність використання некласичних і нетрадиційних методологічних підходів до вивчення тілесних практик у сфері права як можливості реалізації наявних світоглядно-ідеологічних настанов конкретного суспільства. Існування "людей-у-праві" (суб'єктів права) і "людей-тіл" (рабів) у римо-античному культурному ареалі було конкретизацією античного уявлення про різну тілесну організацію вільних і рабів. Указано на те, що, по-перше, людина-тіло перебуває в повній фізичній залежності від рабовласника, і останній має право робити з цим тілом усе, що завгодно, без згоди на те раба залежно від ситуативно-контекстуальних параметрів; по-друге, здебільшого римське право дозволяє розуміти та обходитися з рабом як з річчю або як просто з тілом, або як з товаром (хоча при цьому, незважаючи на хрестоматійне визначення, з юридичного погляду, раб ніколи прямо не проголошувався річчю).

Формування та функціонування "людей-тіл" безпосередньо пов'язане з організацією та дієвістю всіх видів традиційних соціальних видів технік, які "працюють" у кожному суспільстві: 1) техніки, які дозволяють виробляти речі, змінювати їх або маніпулювати ними (техніки виробництва); 2) техніки, які дозволяють використовувати системи знаків (техніки сигнафікації або комунікації); 3) техніки, які дозволяють визначити поведінку індивідів, задавати їм певні остаточні завдання (техніки покори); 4) техніки самоконструювання.

Для повної реалізації соціальних технік щодо конструювання "людей-тіл" у римському праві були розроблені примусові (фізичний вплив) і непримусові (економічні та юридичні) форми стимулювання ефективності рабської праці.

Підрозділ 6.4. "Тіло живе і мертве" розкриває питання смерті та мертвого тіла в полі дії римського права. Проблему смерті в юридичному розрізі римської повсякденності розглянуто через її конкретизацію в таких аспектах: 1) смерть як правове явище, 2) мертве тіло як частина правової реальності, 3) квазі-смерть (смерть соціальна) та її юридичні наслідки, 4) ненароджена або мертвонароджена дитина. Доведено, що римляни не виділяли та юридично не кваліфікували смерть у формі юридичного факту-дії, тобто як наслідку волевиявлення суб'єкта, а юридичної розробки в межах римської юридичної думки набула така форма смерті, як юридичний факт-подія, тобто така смерть, яка не залежить від бажання суб'єкта. Продемонстровано, що в римській правовій повсякденності мало місце явище соціальної смерті, пов'язаної із втратою правоздатності. Але паралельно існувала соціальна смерть іншовекторного характеру. Якщо для вільної людини соціальна смерть ототожнювалася з юридичною нікчемністю, то одержання рабом свободи, навпаки, є заявкою про появу нової правоздатної особи. Нам невідомо, що стало раніше прирівнюватися до соціальної смерті - втрата свободи вільною людиною чи набуття її рабом. Але відпущення на свободу раба ставиться римськими юристам в один ряд зі смертю.

Висновки

У висновках дисертації репрезентовано теоретичні підсумки роботи, які в узагальненому вигляді відображають мету, завдання і наукову новизну дослідження.

1. Сучасний стан розвитку гуманітарного знання, філософсько-правового зокрема, передбачає розширення проблемного поля дослідження: завдяки тій світоглядно-методологічній ситуації, в якій ми перебуваємо, є змога дослідити класичні об'єкти з некласичних методологічних позицій. Римське право як один із таких класичних взірців сьогодні вже не може трактуватися і вивчатися лише як позитивне правове явище: воно у всій своїй повноті може бути представлене сукупністю свідомо-раціональних настанов, всього світоглядно-настановчого комплексу стародавніх римлян, їх аксіоматичної системи та явищ повсякденного правового життя. Римське право, реконструйоване з автентичних юридичних, історичних і літературних джерел, можна розглядати як таке, що перебувало в постійному розвитку. При цьому розвиток римського права не можна назвати односпрямованим та однолінійним, оскільки воно включало в себе різноманітні елементи, різні рівні узагальнення, чимало думок представників юридичних кіл. Римське право об'єднувалося в єдине ціле однаковим світосприйняттям та специфічним правовим мисленням, а тому не було жорстко уніфікованою системою юридичних приписів і водночас не було хаотичним набором "казусів".

Римська правова дійсність розуміється в широкому сенсі як буттєво-соціальна даність світу. З цього погляду римське право трактується як конкретна буттєва форма права, що являє собою регулятивну систему соціуму в чітко визначених хронологічних межах та відповідно до панівної системи ідеалів і цінностей. Досягти цього можна на рівні філософсько-правового осмислення специфіки римського права як особливого культурно-світоглядного комплексу, вкоріненого в повсякденність римлян, з притаманними йому константами правової дійсності, які специфічно віддзеркалені в римському праві.

2. Римське право як феномен правової реальності не існувало поза людиною, вкоріненою в культурі: римське право було однією з форм опредметнення людської духовності, а тому римські правові явища є: а) невід'ємними складниками соціально-культурного буття людини; б) похідними від світоглядно-ідеологічного універсуму римської культури; в) конституйовані через людське представлення в реальній життєвій практиці римської спільноти.

Одним із способів дослідження змісту явищ римської правової реальності може бути такий напрям філософсько-правових досліджень, як культурно-правова антропологія. Сьогодні відчутно очевидний дефіцит філософсько-правового опрацювання проблем культурно-антропологічного контексту існування права. Дослідження кожного конкретного культурно-антропологічного контексту існування права дозволить нам з'ясувати як особливості та специфіку системи правової регуляції, що відбулися в дійсності, так і виявити в них глибинні, онтологічні пласти, що забезпечують та уможливлюють здійснення такої регулятивної системи, як право.

Осмислення і практична реалізація культурно-правової антропології уможливлює здійснення одного з наріжних завдань сучасного правознавства - олюднення права, покликане розкрити гуманістичну природу правових систем і підтверджує тезу про те, що, незважаючи на етнічні, культурні та інші відмінності, людству в різних його виявах властиво більше спільного, аніж відмінного, і що людина існує в праві, а право може існувати лише завдяки людині. У цілому такий підхід до вивчення правових явищ у їх історично-буттєвій формі дозволяє уточнити потенціал юридичної науки, а також межі можливостей правознавства на сучасному етапі розвитку людства.

3. Римська правова реальність і сьогодні приховує в собі значну кількість "білих плям": поруч із "загальними" місцями римського правового життя, затертими до дірок у науковому світі, наявні недосліджені форми та явища римського права, які у свій час мали високий статус і виконували конститутивно-конструктивні функції завдяки своїй значущості для конструювання та функціонування всього соціального організму Стародавнього Риму. Нетиповість цих явищ, з погляду позитивістського трактування феномену римського права, перш за все, як цілісного світоглядно-ідеологічного комплексу надовго прирекла їх на очікування своєї черги теоретичного осмислення. Одним з "нетипових", з позицій класичних підходів до дослідження феномену римської правової реальності, є її представлення крізь призму бінарних опозицій у таких формах вияву: право - релігія, система римського права, технологія римського права, система правових знаків і символів, тілесні практики та елементи повсякденності.

Римське право як явище правової дійсності є носієм усіх специфічних ознак і рис тієї культури, породженням якої воно було. Оскільки все людське життя пов'язане з потребою орієнтації і структурування навколишнього середовища, то одним із способів такого "впорядкування" людського світу є здатність людини до бінарно-опозиційного членування цього світу.

4. Реконструкція "картини римського права" можлива через виявлення в ньому бінарних опозицій, які виконували функцію каркасу існування всього римського права. Ці "каркасні конструкції" за своєю природою були духовними явищами, а їхнє змістовне та світоглядне наповнення значною мірою залежало від менталітету квіритської спільноти, для якої саме вони і існували і які породжувалися нею. У системі правової регуляції, у тому числі і в римському праві, виявлено бівалентності людського життя. Бінарно-опозиційні начала в римському праві представлені сукупністю взаємопов'язаних та взаємообумовлених правових явищ, які утворюють своєрідні фрейми правової регуляції. Найбільш повно бінарно-опозиційний характер римського права виявляється через: а) органічне поєднання раціональних і нераціональних конститутивних начал; б) існування парадигматичної та синтагматичної шкал римської системи цінностей та їх втілення в правовій дійсності; в) знакові системи як вербальні, так і невербальні; г) тілесний компонент.

5. Проблеми бінарності правової реальності яскраво постають, по-перше, крізь призму розмежування понять та явищ "правова система" і "правова реальність", по-друге, через визнання дуальної природи римської правової реальності. Поняття "правова реальність" охоплює всю сукупність правових феноменів, тобто, такі світи права, що відбулися, і такі, що існують у вигляді ідей, проектів, переживань. Отже, правова реальність є органічним поєднанням раціональних і нераціональних компонентів, що разом створюють "зримий" світ права.

Римська правова дійсність органічно поєднувала в собі як світські, так і релігійні елементи, доказом чого слугують дані з правової практики стародавніх римлян. Відзначено тісний зв'язок права і релігії. Якщо для царського періоду розвитку римського права характерним є синкретичний характер регулятивних норм, то в подальшому цей зв'язок набуває декларативно-програмного характеру. Римське право також характеризувалося тісним взаємозв'язком елементів повсякденного життя і надбань теоретичної думки.

У правовій технології стародавніх римлян як в організованому процесі творення права втілено такі світоглядні настанови квіритів: відданість ідеї порядку, публічність, індивідуалізм, світськість, раціоналізм, утилітаризм, консерватизм і традиціоналізм. Правова технологія стародавніх римлян передбачала дію основних принципів формування права: принцип активності права; принцип безпосередньої єдності суб'єктивного та об'єктивного; принцип об'єктивності; принцип поетапності; принцип справедливості. Право у Стародавньому Римі "враховує" всі нюанси повсякденності, зокрема такі її фігури, як рутинність і циклічність. До основоположних засад правотворчості Стародавнього Риму слід віднести консерватизм і новаторство.

6. Парадигматична і синтагматична ціннісні системи римського права представлені поняттями та явищами повсякденного правового життя: співіснуванням "своїх" і "чужих", вільних і рабів. Правовий статус будь-якої людини в Римі передбачав її визначення або як вільного, або раба. Проведений аналіз текстів римських юридичних і неюридичних пам'яток показує, що діаметрально протилежні статуси вільного і раба, відповідно до відомої дихотомічної формули Гая, не мали адекватного представлення в повсякденному правовому житті. Підтвердження статусу окремої особи потребувало ситуативного та персонального підтвердження.

7. Буття кожної людської спільноти (незалежно від ступеня зв'язків між індивідами) важко уявити без обґрунтування своєї несхожості з іншими, підкріпленого різноманітними способами та формами чіткої демаркації "свого" і "чужого". Саме "інший" у розумінні "чужого" здебільшого і є точкою відліку для усвідомлення та віднаходження рис та якостей, притаманність яких необхідна індивіду для того, щоб зарахувати себе до "своїх". Простори "чужого" створюють своєрідний "фрейм" римського повсякденного життя. "Своє" в римському праві формується на основі процедури вирізнення зрозумілого, нормального, відомого на тлі решти світу. Процедура вирізнення свого в межах римського права можлива через використання такого прийому, як виняток: усе, що не відповідає ознакам Свого, має бути виключене зі сфери впорядкованого і звичного світу, прикладом чого може слугувати практика вилучення із зони "символічного наслідку закону" певних категорій жителів Риму.

Водночас "чужий" для римлянина - це не завжди зло. Так, римляни з особливою увагою ставилися до здобутків чужих, неримських, культур. Надаючи чужим культурним досягненням суто римської форми, квірити в такий спосіб облаштовували свій обжитий світ, збагачуючи його новими надбання, привнесеними здебільшого із-за меж римської ойкумени. У правовій сфері це виявляється в цілому ряді прикладів. Зокрема, вплив грецької технології створення позитивних законів; створення такої історичної форми правової регуляції, як право народів. Для римлян було характерним щире захоплення Чужим та прагнення зробити з цього Чужого надбання своєї власної культури. Особливістю римської правової системи була її відкритість до зовнішніх запозичень та вміння творчого опрацювання чужого правового досвіду.

Стосовно римської правової дійсності можемо говорити про конкретизацію загальнокультурологічної опозиції "свої"-"чужі" в поняттях "римський громадянин"-"негромадянин". "Свій" для римлянина - це насамперед член квіритської общини і співналежний до римського народу (рорulus). Тобто, "своїм" може бути лише той, хто має римське громадянство. З самого початку римське громадянство мало особистий характер - не територія проживання фіксує статус римського громадянина, а право: сукупність прав римського громадянства переміщується разом з ним за межі общини, за межі того колективу, де він проходив ценз. Знаменно те, що римський громадянин, перебуваючи в якійсь провінції, мав право вирішити правову суперечку або за нормами права народів, або вимагати перенести розгляд справи до Рима.

Римський соціальний світ вирізняється строкатістю та неоднорідністю з погляду його учасників (суб'єктів), що власне і було виявом синтагматичної системи цінностей. Правова думка стародавніх римлян не знала серединного стану між вільним і рабом. Але чітко встановлена юридична поляризація станів не збігалася з реальною соціально-юридичною картиною римського суспільства. Ієрархічний правовий світ Стародавнього Риму вражає своєю багатовимірністю, має чіткі локальні межі, вихід за які призводить до серйозних юридично-правових наслідків. Для римо-античної культури характерне явище людей "серединного положення". Найбільш рельєфно ця серединність представлена існуванням специфічного правового інституту - колонату.

8. Правову культуру будь-якого суспільства, в тому числі і римську, можна описати за допомогою семіотичних прийомів, оскільки в своїй репрезентативності вона може бути представлена з позицій знакових систем або систем знаків. Для римського права характерним було використання евристичного потенціалу знаково-символічної сфери. Як цивільно-правові засоби індивідуалізації фізичних осіб та посадовців римляни використовували весь арсенал вербальних і невербальних явищ. Зокрема, на особливу увагу заслуговують такі невербальні засоби, як одяг та аксесуари, що мали потужний інформативний потенціал та були юридично значущими.

Одяг стародавніх римлян, будучи символом-знаком, унаслідок закладеного в нього наочного образу, містив інформацію про соціальний статус особи та її юридичну значущість. Він як правовий символ був одним з дієвих засобів ефективної правової комунікації та орієнтування щодо юридичного статусу особи: носіння того чи іншого одягу або його елементів було привілеєм або окремої особи, або всього стану. Римський офіційний одяг тривалий час мав своєрідне ритуальне значення, основними рисами якого були: комплексність, схильність до використання традиційних матеріалів, чітко визначена кольорова гама, специфічний декор та аксесуари.

Для римської правової дійсності значущим був тілесний компонент: виділені та описані нами тілесні практики у сфері дії римського права свідчать про те, що статева належність, фізичне та духовне здоров'я особи суттєво впливали на її правовий статус і можливість юридичної реалізації. Відповідно до положень римського права недосконалими людськими тілами були жінки, сліпі на обидва ока, глухі на обидва вуха, німі, кастрати.

9. Культура кожного суспільства витрачає значні зусилля на культивування тіла людини з метою пристосування його до виконання технологічних завдань, соціальних функцій, соціальних ролей. Право у Стародавньому Римі як породження римо-античного світогляду було одним із засобів культивування людського тіла. Римська правова дійсність потребувала активної людини, здатної до ефективної громадянської діяльності. Саме завдяки панівним ідеолого-аксіологічним настановам римлян відбувається конкретизація космоцентричних уявлень у праві, що дозволяє нам розрізняти "людей-придатних-для права" або "людей-в-праві" і "людей-тіла". "Людьми-придатними-для права" визнавалися суб'єкти права, правоздатні і дієздатні в межах чинного римського права, і "люди-тіла" або об'єкти права - раби.

10. Представниками "людей-в-праві" були жінки. Визнаючи високу значущість жінки в релігійній і сімейній сферах, римляни відводять їй (жінці) другорядну роль у правовому житті. При цьому не можна говорити про повну безправність жінки в римському світі, оскільки маємо справу зі складним соціальним явищем правової активності жінки, пов'язаних з особливими соціально-культурними, світоглядно-ідеологічними і психоемоційними характеристиками самого римського народу та його культури. Саме тому місце жінки в соціумі, з погляду її правових можливостей, визначається її пасивно-активним правовим потенціалом, зміщення акцентів в якому залежить від соціокультурних умов.

11. "Люди-тіла" в межах римського права були антиподами "людей-у-праві". Але при цьому класичне римське право визнавало за рабом певні людські здібності та ознаки й оберігало їх правовими засобами: раб міг дотримуватися і відправляти свої релігійні культи, поклонятися своїм божествам; місце поховання раба вважається священним і вилучається з обороту; за рабом зберігалася здатність здійснювати певні юридичні дії, які могли принести користь власнику. Для формування "потрібних" "людей-тіл" римське право використовувало легітимні форми насильства і заохочення: фізичні покарання, переведення на більш тяжкі роботи, перебування в ергостулах. На прикладі тіл рабів можна прослідкувати практичне втілення соціальних технік, значущих саме для Стародавнього Риму: технік виробництва, технік сигнафікації або комунікації, технік покори і технік "себе".

12. Римські юристи багато уваги приділили питанням смерті та тим явищам, які прирівнювалися за своїми юридичними наслідками до смерті. Уподібнення смерті в положеннях римського права відігравало другорядну роль і мало наочний характер. Таке уподібнення було покликане прояснити юридичну сторону справи і не мало філософського, оцінного чи риторичного змісту. Внаслідок специфіки та оригінальності самого римського права проблема явищ, подібних до смерті, обмежується колом юридичних казусів. Проблема смерті та уподібнених до неї соціальних явищ у римському контексті загалом виходить за межі юридичної сфери і пов'язана з усією системою римських світоглядних уявлень, системою світосприйняття, яка була притаманна цій культурі.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографія

1. Вовк В.М. Бівалентність римської правової дійсності / Вовк В.М. - Полтава: Копі-центр, 2011. - 348 с.

Рецензія: Гусарєв С.Д. Людиномірність римського права / С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2011. - № 3. - С. 117-122.

Рецензія: Гуренко-Вайцман М.М. "Людський зміст" римського права / М.М. Гуренко-Вайцман // Наукові праці Національного авіаційного університету. Серія: Юридичний вісник "Повітряне і космічне право". - 2011. - № 2. - С. 32-33.

Навчальні посібники, брошури

1. Вовк В.М. Філософія права: [навч.-метод. матеріали] / Вовк В.М. - Івано-Франківськ: Сімик, 2006. - 188 с.

2. Вовк В.М. Практикум з основ римського приватного права (у схемах і таблицях) : [навч.-метод. посіб.] / Вовк В.М. - К. : Атіка, 2007. - 188 с.

3. Словник основних термінів з філософських дисциплін / [уклад. : Вовк В.М., Кравець В.М., Симон Ю.С., Семчук Н. І., Щербина О.Ю.] ; МВС України. КНУВС. Каф. філософії права та юрид. логіки. - Київ: КНУВС, 2006. - 119 с.

4. Філософія права: [навч. посіб.] / за заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля; Національна академія внутрішніх справ України. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 336 с.

5. Соціологія права: [навч. посіб.] / [Джужа, В.М. Вовк, І. Г. Кириченко, В.С. Ковальський, С.М. Корецький та ін. ; за заг. ред. О.М. Джужи. - К. : Юрінком-Інтер, 2004. - 288 с.

6. Філософія права: [навч.-метод. посіб.] / [Бандура, В.М. Вовк, М.В. Костицький, Ю.С. Симон та ін.] ; за ред. акад. М.В. Костицького. - К. : КНУВС, 2007. - 160 с.

Статті в наукових фахових виданнях ВАК України

1. Вовк В.М. Взаємозв'язок релігії, магії і права в римській культурі / В.М. Вовк // Часопис Київського університету права: укр. наук. теорет. часопис / Київський ун-т права НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2008. - № 4. - С. 24?29.

2. Вовк В.М. Роль "Римського приватного права" у підготовці правоохоронців / В.М. Вовк // Науковий вісник газети "Іменем Закону". - 2008. - № 1. - С. 49-52.

3. Вовк В.М. Система римського права / В.М. Вовк // Науковий вісник газети "Іменем Закону". - 2008. - № 4. - С. 73-78.

4. Вовк В.М. Приватно-правова технологія древніх римлян як конструювання правової реальності / В.М. Вовк // Адвокат. - 2009. - № 2. - С. 22-26.

5. Вовк В.М. Промовляння і мовчання як конститутивні елементи римського права / В.М. Вовк // Адвокат. - 2009. - № 3. - С. 39-43.

6. Вовк В.М. Тіло раба як феномен правової дійсності (на прикладі Древнього Риму) / В.М. Вовк // Часопис Київського університету права: укр. наук. теорет. часопис / Київський ун-т права НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2009. - № 1. - С. 25-30.

7. Вовк В.М. Юридична рівність у римському приватному праві / В.М. Вовк // Адвокат. - 2009. - № 6. - С. 29-33.

8. Вовк В.М. "Жіноче питання" у римському праві / В.М. Вовк // Вісник ЛДУВС. - Львів: ЛьвДУВС, 2008. - Вип. 3. - С. 379-388.

9. Вовк В.М. "Свобода" і "несвобода" як бінарна опозиція римської правової системи цінностей / В.М. Вовк // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць / [кер. авт. кол. С.В. Ківалов; відп. за вип. О.В. Козаченко]. - Миколаїв: Румянцев Г.В., 2009. - Вип. 38. - С. 75-80.

10. Вовк В.М. Смерть та мертве тіло як елементи римського права / В.М. Вовк // Часопис Київського університету права: укр. наук.-теорет. часопис / Київський ун-т права НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2009. - № 4. - С. 26-32.

11. Вовк В.М. Римська правова дійсність і комедії Плавта / В.М. Вовк // Часопис Київського університету права: укр. наук. теорет. часопис / Київський ун-т права НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2010. - № 1. - С. 23-27.

12. Вовк В.М. Тілесність як теоретико-методологічний концепт римської правової дійсності / В.М. Вовк // Науковий вісник КНУВС. - К., 2010. - № 1(68). - С. 248-255.

13. Вовк В.М. Знаково-символічний характер одягу в межах римського права / В.М. Вовк // Науковий вісник КНУВС. - К., 2010. - № 2(69). - С. 267-274.

14. Вовк В.М. Римське право і повсякденність / В.М. Вовк // Юридична психологія та педагогіка. - К., 2010. - № 1(7). - С. 79-87.

15. Вовк В.М. Одяг та аксесуари як елементи "м'якої" семіотичної системи римського права / В.М. Вовк // Форум права. - 2010. - № 3. - С. 36-42.

16. Вовк В.М. О-предметнення космоцентристських ідей та культу предків у римському праві / В.М. Вовк // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична: зб. наук. праць / [гол. ред. Б.В. Щур]. - Львів: ЛьвДУВС, 2010. - Вип. 3. - С. 383-392.

17. Вовк В.М. Чужий (іноземець) ? rechlost до римського громадянина / В.М. Вовк // Форум права. - 2010. - № 4. - С. 145-149.

18. Вовк В.М. Юридичний статус колонів у Древньому Римі (між вільними і рабами?) / В.М. Вовк // Юридична психологія та педагогіка. - К., 2010. - № 2 (8). - С. 52-59.

19. Вовк В.М. Римо-античне рабство через призму технік виробництва (на прикладі римської агрономічної науки) / В.М. Вовк // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 12. - С. 121-124.

20. Вовк В.М. Римське право через призму культурно-правової антропології / В.М. Вовк // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 1. - С. 60-64.

21. Вовк В.М. Засоби убезпечення продавців від необґрунтованих претензій покупців (на прикладі купівлі-продажу раба) / В.М. Вовк // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 194-198.

22. Вовк В.М. Гуманізм та права людини у римському праві / В.М. Вовк // Митна справа. - 2011. - № 1(73), ч. 2. - С. 211-216.

Статті, тези доповідей, навчально-методичні публікації, у яких відображено наукові результати дослідження

1. Вовк В.М. Право як повсякденність / В.М. Вовк // Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на пострадянському просторі : матеріали міжнар. наук.-практ. семінару, (м. Київ, 23-24 верес. 2005 р.). - К. : КНУВС, 2006. - С. 44-48.

2. Вовк В.М. Мова права / В.М. Вовк // Тези доповідей ІІІ Міжвуз. наук.-практ. конфер. з проблем розвитку та функціонування державної мови. - К. : Велес, 2007. - С. 16?19.

3. Вовк В.М. "Права людини" в римському праві / В.М. Вовк // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина: Всеукр. наук.-практ. конфер., (м. Івано-Франківськ, 11 квіт. 2008 р.) / Юридичний інститут Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2008. - С. 78-79.

4. Вовк В.М. Одяг як юридико-правовий символ римської повсякденності / В.М. Вовк // Четверті юридичні читання: Міжнар. наук. конфер., (м. Київ, 3-4 квіт. 2008 р.) / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2008. - С. 105-108.

5. Вовк В.М. Тіло людини як філософсько-правова проблема / В.М. Вовк // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права: тези доп. наук.-теорет. конфер., (м. Київ, 26 січ. 2008 р.) - К. : КНУВС, 2008. - С. 39?40.

6. Вовк В.М. Тілесні практики в римському праві / В.М. Вовк // Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави: зб. наук. праць. - Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2008. - С.5-9.

7. Вовк В.М. Порівняльна характеристика сучасного українського цивільного процесу та екстраординарного судового процесу в Римі / В.М. Вовк // Українське правосуддя: здобутки та перспективи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конфер., (м. Чернівці, 16 трав. 2008 р.). - Чернівці : Рута, 2008. - С. 258-263.

8. Вовк В.М. Римське право і сучасне європейське право / В.М. Вовк // Порівняльне правознавство: Українсько-грецький міжнар. наук. юрид. журнал "Порівняльно-правові дослідження". - 2009. - № 2. - С. 14- 20.

9. Вовк В.М. Римське право і повсякденне життя / В.М. Вовк // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права: матеріали ІІ Всеукр. наук.-теорет. конфер., (Київ, 31 січ. 2009 р.) / [ред. кол. : Є. М. Моїсеєв, О.М. Джужа, М.В. Костицький та ін. ; передмова О.М. Джужі]. - К. : КНУВС, 2009. - С. 93?95.

10. Вовк В.М. Вплив ідей античного гуманізму на сучасний європейський гуманізм / В.М. Вовк // Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам'яті В.В. Копєйчикова) : матеріали міжвуз. наук.-теорет. конфер., (Київ, 26 груд. 2008 р.) / МВС України. КНУВС. - К. : КНУВС, 2009. - С. 37?39.

11. Вовк В.М. Грецький "слід" у римському праві / В.М. Вовк // Postpostglossator : наук.-теорет. альманах. - К. : Академія управління МВС, 2010. - С. 16-21.

12. Вовк В.М. Про "корисність" вивчення римського права студентами-юристами / В.М. Вовк // Вища освіта України. - К., 2010. - Т. VII (25). - Додаток 4 : Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. - С. 83-89.

13. Вовк В.М. Взаємозв'язок права і риторики в Давньому Римі / В.М. Вовк // Українська мова в юриспруденції : стан, проблеми, перспективи: тези доп. VI Міжвуз. наук.-практ. конфер. з проблем розвитку та функціонування державної мови, присвяченої Дню української писемності та мови, (м. Київ, 5 лист. 2010 р.). - К., 2010. - С. 36-38.

14. Вовк В.М. Про вивчення римського права майбутніми юристами / В.М. Вовк // Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конфер., (м. Київ, 29-30 жовт. 2010 р.) : [у 2 т.]. - К. : Центр правових наукових досліджень, 2010. - Т. 1. - С. 60?61.

15. Вовк В.М. Чи були римляни "рабами" законів / В.М. Вовк // Науковий вісник газети "Іменем Закону". - 2011. - № 1 (9). - С. 24-27.

Размещено на Allbest.ru