Естетико-мистецтвознавчий аналіз міметичного способу художнього творення: історична динаміка класичного мистецтва

Четвертий розділ - «Вихід за межі класичного античного мімезису в мистецтві візантійського середньовіччя» - складається з двох підрозділів і висвітлює закономірності формування, специфіку художнього прояву та теоретичного осмислення міметичних засад християнського сакрального мистецтва, виявлених у контексті візантійського іконопису.

У підрозділі 4.1. - «Трансцендентно-символічний мімезис візантійського сакрального мистецтва» - розглянуто динаміку формування, світоглядні засади та специфіку художнього втілення мімезису східнохристиянського середньовіччя.

Іконопис виявляє принципову зміну орієнтованості художнього мімезису, виходу його зі світу матеріального буття та звернення до світу трансцендентних сутностей. Візантійська ікона стає площиною втілення засад нового - не лише щодо попередньої античної традиції, але й щодо християнської традиції західноєвропейського середньовіччя - типу міметичного творення. З'ясовано сутнісні засади та специфіку сакрального мистецтва, принципово відмінного від мистецтва загально-релігійного: трансцендентно спрямована ідеалізація, уникнення натуралістичності, специфічна символічність, канонічність. При цьому міметичний принцип мистецтва, трактований через призму нового християнського світогляду, визначається неодмінною нормою існування іконописного мистецтва і підкріплюється сталою традицією церковного визнання нерукотворності ряду християнських святинь.

В іконі основний акцент зроблений на специфічно-антропоморфному мімезисі, покликаному відтворити найвищий ідеал буття; наслідування іншовидових форм є лише допоміжним моментом творення іконічної образності. Міметичні зразки віднаходяться у позаземному, однак цілковито об'єктивному для християнського світогляду Божественному світі, позбавленому звичних природних просторово-часових характеристик, що зумовлює особливий, специфічно-символічний спосіб представлення іконічних образів (паралельна і зворотня перспектива, двовимірність зображень, просторово-часові накладення, відсутність світлотіньового моделювання тощо). Міметичною основою творенння символів стають чуттєві форми і характеристики природного світу, однак з неодмінною їх трансформацією, яка надає наступному їх сприйманню «позаземний» вектор. Константність використовуваних сакральних символів та образів складає додатковий міметичний аспект візантійського іконопису. Важливою гарантією адекватної передачі абсолютного Божественного архетипу, сакральної чистоти жанрів та ідейної обґрунтованості форм стає художньо-естетичний канон як сукупність художньо-символічних зразків та діючих норм, які закріплюють універсальну онтологічну установку. Базисна роль канону у візантійському мистецтві змушує визнати як естетичний, так і безумовно світоглядний його статус. До основних рівнів міметичної характерності іконопису віднесено: сюжетно-тематичний, формально-конструктивний, особистісно-діяльнісний. Художня форма і виразові засоби іконопису у своїй основі наслідують ознаки елліністичного ілюзіоністського та «фаюмського» портретів, традиційно-культових зображень попередніх культурних традицій - зокрема, римської та іудейської. Іконічний мімезис ігнорує світську естетичну мету, відмовляючись від привабливо-чуттєвої краси образів, прагнучи максимально сприяти духовному катарсису сприймаючого.

Відхід від об'єктивного античного мімезису, утвердження нового, трансцендентно-символічного його типу виявилися закономірним результатом пошуків нового художнього стилю, здатного адекватно відтворити духовну трансформацію людської істоти, керованої Божественним ідеалом.

У підрозділі 4.2. - «Проблема мімезису в контексті візантійської естетики» - представлено аспекти теоретичного осмислення проблеми мімезису середньовічною східнохристиянською естетикою.

Становлення ікони як класичного зразка візантійської образотворчої традиції стало наслідком не лише практичного вдосконалення художньої техніки, але і потужного розвитку естетичної думки. Теоретичну базу іконопису творять вихідні тези: земний світ, як плід Божественного творення, наслідує у видимих формах первинну софійну ідею; мистецтво ж покликано специфічно наслідувати ідеальну світову гармонію. Вводиться ряд необхідних понять - образ, зображення, наслідування, подібність, дзеркало, символ, знак, знамення тощо. Початковий розгляд поняття мімезису в християнському контексті пов'язаний з неоплатонівською теорією краси Плотіна. Важливу частину її становить живописна концепція, яка проголошує заборону деформації якісних характеристик світу як видимого представлення ідеальних сутностей та особливо акцентує роль світла як видимої форми прояву ідеї внутрішньої краси та гармонії. Творення іконічного міметичного образу відбувається через осягнення глибинної духовної сутності першозразка в одкровенні або спогляданні. Велика увага приділена проблемі духовного споглядання як шляху проникнення в суть першообразу; написання ж ікони є художнім унаочненням осягнутої таким чином ейдетичної його сутності. Детально обґрунтовані міметичні засади творення ікони у теоріях знаку, символу, образу. Сама ж ікона розглянута як чуттєве представлення останньої ланки образно-міметичної ієрархії універсуму: Бог - Логос - розум - людина - художній образ. Особливе значення мала розробка понять алегорично-символічного образу, образної багатозначності та багаторівневості, що стимулювала кристалізацію якісно нового трансцендентно-символічного типу міметичного творення.

Ранній період візантійської естетики визначив типологію основних образів мистецтва (міметичних, символічних, знакових), закріплюючи за першими як найвищий ступінь зовнішньої подібності, так і смислової обмеженості, та визнаючи саме символічні образи найбільш адекватними цілям сакрального мистецтва. Апологетами не була усвідомлена міметична основа формування символів, адже останні виникають на основі міметичних, небуквальним чином трактованих і асоціативно поглиблених. Подібне невизнання закономірностей формування символізму художньої мови ікони сприяло формуванню вихідних засад майбутнього іконоборства. Важливою складовою візантійської міметичної концепції стала теорія світла і кольору. Розвиток теорії іконічного мімезису динамізується у VШ-ІХ ст. - як відповідь на активне іконоборче заперечення іконописного мімезису. Розроблені іконошанувальниками положення лягли в основу іконописного канону.

П'ятий розділ - «Ренесансний мімезис як кульмінаційне досягнення класичної художньої традиції» - складається з двох підрозділів, у яких прослідковано процес ренесансного відновлення та розвитку класичного об'єктивного мімезису та його трансформації в маньєризмі.

У підрозділі 5.1. - «Специфіка ідеалізованого антропоцентрично-перцептивного мімезису Відродження» - показано особливості ренесансної модифікації класичного античного мімезису, її вияв у мистецтві та теоретичний рівень осмислення проблеми діячами Відродження.

Якщо античний космоцентричний світогляд визначає мікрокосм-людину міметичним аналогом макрокосму-всесвіту, то антропоцентрична світоглядна модель Відродження змінює акценти, проголошуючи саме богоподібну людину безумовним зразком для світу. Новий характер світогляду реформує і відновлений арістотелівський варіант міметичної концепції. Ренесансний тип художнього наслідування представляє новий духовно-естетичний ідеал доби - велич і красу людини та природного світу, сприйнятого її органами чуття та осягнутого її свідомістю. В антропоцентричну ренесансну модель логічно вписуються античні засади міметичного антропометризму, безпосередньо виявляючись чи опосередковуючи пошуки зовнішньоформальних та динамічно-діяльнісних аналогів пари людина-природа в інших мистецьких видах. У ренесансному мімезисі природа - не проста сукупність видимих речей, а складна і бездоганно діюча система закономірностей і взаємовідношень; центром її є гармонійна, динамічно діюча особистість, яка, уважно вдивляючись у «varieta» світу, фіксує в образній системі свій інтелектуально-духовний захват від нього.

На чільному місці в ієрархії мистецтв стверджується живопис, художньо найбільш відповідний для передачі реально сприйнятої чи уявлюваної довершеної краси форм земного буття. Антропоморфний мімезис не обмежується античною досконалою пластикою тіла, прагнучи з допомогою живописних новацій відтворити ідеал людини у різноманітності емоційно-психологічних станів. Майстерне відтворення динамічної пластики тіл, об'ємної тривимірності та просторової перспективної глибини стають наслідком бурхливого розвитку наукового пізнання. Основна міметична увага звернена на передачу явищ середнього плану бачення - найбільш формально і динамічно насиченого та найбільш сприятливого для людського споглядання. Очевидною є тенденція до теоретичного осмислення нової міметичної специфіки філософами та самим митцями, які визначають мімезис як наслідування: досконалих методів дії природи; зразків мистецтва Античності; визнаних досягнень сучасників. У загальній арістотелівській основі ренесансного мімезису присутні риси неоплатонізму, які забезпечують високий рівень ідеалізації художніх образів. Ідеалізований антропоцентричний мімезис Відродження став кульмінацією розгортання класичної лінії мистецтва і беззаперечним еталоном у межах усієї його історії.

У підрозділі 5.2. - «Суб'єктивно-формалістичний мімезис мистецтва маньєризму» - з'ясовано суть міметичних трансформацій у мистецтві пізнього Відродження, що призвели до виходу за межі класичного антично-ренесансного мімезису.

Наступну світоглядно зумовлену трансформацію ренесансного міметичного типу являє маньєризм. Радикальна зміна міметичних зразків є, по суті, граничним розвитком ренесансних тенденцій: безумовна увага до природного оточення - але як до сукупності найбільш екзотичних, дивуючих з точки зору звичної природності форм; центр всесвіту - людина - але в момент найбільш динамічних зовнішніх та внутрішніх виявів; право на особистий авторський погляд, яке перетворюється на вимогу витворення протиставлюваного природним законам суб'єктивного образу. Виявлено ряд варіантів маньєристського міметичного типу, що виникають на цій основі.

Найбільш художньо плідним виявляється ранній варіант, орієнтований у бік експресивного загострення та специфічної динамізації образного вирішення. Саме цю драматизовану міметичну модель, що започаткувала і весь художній напрямок, правомірно вважати художньо-естетичною прелюдією динамічно-афективного мімезису наступної барокової доби. Наступні виявлені міметичні варіанти значно радикальніше намагаються відійти від попередньої об'єктивної класичної традиції в бік акцентованого авторського суб'єктивізму, театралізованої манірності, надмірно деталізованої декоративності. Характерним є демонстративний вихід зі світу звичної логіки реальних явищ у простір суб'єктивно змодельованої композиційної неприродності, синтезованої, разом з тим, з детально відтворених природних елементів. Саме міметичні моделі такого роду у найбільшій мірі відповідають суті терміну «маньєризм», який теоретично закликав дотримуватися правил «красивої та вченої», хоча й очевидно формалістичної манери. Генетично ближчим до ренесансного є варіант, який ґрунтується на збереженні природної логіки розгортання явищ з одночасним привнесенням ускладнених композиційно-просторових способів її художнього показу - як своєрідного продовження новаторських пошуків Відродження, однак з досить відчутним домінування формального елементу над смисловим.

Теоретична інтерпретація нової міметичної тенденції є адекватною художнім результатам: метою художнього наслідування є відтворення космічного порядку ідей, передбаченого Божественним задумом; проникнення у його суть - місія, що покладена на автора у повній довірі до його таланту та художньої інтуїції. Художній образ постає як наслідування суб'єктивного образу авторської фантазії, який відходить від логіки дій природи. Цьому сприяє новий підхід до проблеми прекрасного: для маньєризму істинна краса - грація - перебуває у світі абстрактних ідей - трансцендентному та внутрішньо-суб'єктивному, виявляючись у надмірно витонченій, постійно змінюваній динаміці формальних станів; автор, втілюючи цю ідею, має право поєднувати, варіювати, трансформувати природні форми та пропорції. Саме ірреальні ідеї-форми, випродуковані суб'єктивною фантазією митця, і стають наслідувальними зразками у маньєристському мімезисі. Особлива увага приділяється теоретичному обґрунтуванню засад віртуозного малюнку як першорядного виразового елементу, а також композиції та декоративної деталізації образу. Художнім наслідком реалізації відзначеного суб'єктивно-формалістичного міметичного типу стає домінування розважально-формалістичної тенденції мистецтва, безумовно регресивної стосовно попереднього кульмінаційного вияву ренесансної доби.

У Висновках підсумовуються наукові результати, отримані у процесі реалізації сформульованої мети та поставлених завдань дослідження:

- здійснено комплексний естетико-мистецтвознавчий аналіз міметичного способу художнього творення, виявленого у контексті історичної динаміки класичного антично-ренесансного мистецтва; стверджено визначальний категоріальний статус мімезису як засадничого принципу становлення та функціонування класичного мистецтва і наукова доцільність залучення його на новому теоретичному рівні до найширшого кола обговорення актуальної естетичної, мистецтвознавчої, культурологічної проблематики;

- представлена і проаналізована культурологічна та художньо-естетична багатоаспектність проблеми наслідування, що дає підстави змінити усталене в культурологічній та естетико-мистецтвознавчій думці домінуюче уявлення про нього як про явище, позбавлене творчого потенціалу; з'ясовано, що мімезис становить універсальну засаду соціокультурного становлення, самовияву і подальшого творчого розвитку людства в цілому та кожної особистості зокрема;

- специфічним варіантом і логічним розвитком культуротворчого вияву наслідувальної здатності є художній мімезис - наслідувальна діяльність та її результати, виявлені у мистецькій сфері; представлений аналіз різнорівневої системи міметичних проявів суттєво розширює традиційний ракурс розгляду проблеми і стверджує мімезис: а) визначальним інтегруючим принципом існування мистецтва як цілісної художньо-комунікативної системи, незалежно від його видової специфіки; б) важливим діяльнісним принципом художньо-естетичної реалізації творчого потенціалу особистості в межах цієї системи, забезпечуючи необхідну при цьому діяльнісну адекватність; в) засадничим принципом становлення художньої образності та формотворення докласичного та класичного періодів розвитку мистецтва;

- детальний аналіз історико-естетичної та конкретно-мистецької спадщини докласичної і класичної мистецької доби призвів до уточнення та поглиблення трактування традиційно визнаної образо- та формотворчої функції мімезису: а) художній мімезис неправомірно ототожнювати з однозначним зображальним копіюванням деякої реальної форми-прообразу, механічно сприйнятої з природного чи культурного оточення; формально-смислові характеристики сприйнятих реалій виконують роль відкритих для численних модифікацій базисних конструктивних елементів у складних процесах формування авторського образу - мімезис ідеально-духовного рівня; б) необхідність художнього унаочнення авторських уявлень, смислів, значень створеного ідеального образу зумовлює типологічну орієнтованість формотворчого мімезису, критерії відбору і спосіб наслідувального (від максимального наближення до першообразу до умовно-символічних узагальнень-модифікацій) представлення на основі відібраних і сенсорно означених форм чи окремих формальних характеристик реального світу, найбільш адекватних за своїми можливостями передачі необхідних смислових нюансів - мімезис художньо-матеріального рівня;

- мімезис як використання формально-смислових ознак об'єктивно існуючих і впізнаваних природно-матеріальних першообразів виявляється важливим способом актуалізації асоціативних зв'язків на всіх етапах здійснення художньої комунікації: а) ідеального авторського творення образу та художньо-виразового переведення його у чуттєво сприйнятний об'єкт; б) виконавської інтерпретації авторської моделі; в) глядацького (слухацького) сприйняття синтетичного авторсько-виконавського образного варіанту, - забезпечуючи тим самим максимальну ідеально-об'єктивну адекватність художнього образу та необхідну сприйнятність його аудиторією;

- наслідування ознак цілісних форм чи окремих їх елементів є не самоціллю творчого процесу, а необхідною основою для унаочнення певного ідеального смислу, який вимагає відповідних - більших чи менших - модифікацій обраної для його представлення міметичної першооснови; саме тому художній мімезис ніколи не може бути буквально-механічним копіюванням. Встановлено, що тенденція максимально відстороненого міметичного об'єктивізму як способу найбільш точної фіксації необхідної для збереження інформації властива перед- і ранньомистецьким формам образотворчої діяльності, для яких характерним є переважання утилітарних цілей над духовними; з утвердженням мистецтва як особливої духовно-естетичної діяльності міметичний зразок починає виконувати роль чуттєвої основи, відкритої різноманітним формально-смисловим модифікаціям з метою максимально адекватного відтворення внутрішнього ідеального смислу;

- художній мімезис, передбачаючи використання формальних ознак освоєних людською свідомістю об'єктів і явищ, не є, однак, тотожним реалізму і натуралізму як методам художньо-образного творення, оскільки завжди передбачає дію домінуючого суб'єктивного компоненту - у самому виборі в якості міметичного зразка тієї чи іншої реалії, у способі, ракурсі, модифікаційній варіативності його представлення, акцентуванні тих чи інших характеристик і ознак;

- специфіка домінуючого міметичного типу залежить від: а) світоглядно-естетичної парадигми доби, якісного наповнення та ієрархічності шкали цінностей людського буття; б) загального пізнавального рівня доби - знання характеристик природних об'єктів, особливостей їх проявів, трансформацій, потенцій, взаємозв'язків з іншими об'єктами, розуміння причинно-наслідкових залежностей, що забезпечує смислову адекватність вибору міметичної моделі; в) рівня розвитку ремісничо-технічної бази мистецтва - системи засобів художнього творення, художніх технік, майстерності обробки художнього матеріалу, - що визначає естетичну якість художнього представлення міметичних зразків;

- особливості вибору та способу конкретно-художньої реалізації певного міметичного типу залежать, крім того, від особистісних та індивідуально-психологічних особливостей митця, оскільки основою навіть найбільш однозначно трактованих міметичних образів є суб'єктивні ідеальні образи-смисли об'єктів; мімезис у будь-якому його варіанті дійсно виступає важливим принципом реалізації особистих художньо-творчих потенцій людини;

- аналіз історичної динаміки класичного мистецтва свідчить, що в якості важливого принципу образного творення мімезис виступає специфічним наслідуванням: а) внутрішніх емоційно-психологічних станів людини; б) зовнішньо-формальних ознак об'єктів оточуючого світу; в) способів природного і Божественного творення явищ світу; г) смислово означених характеристик ідеального трансцендентного світу; д) визнаних еталонних художніх зразків попередніх мистецьких періодів (передусім, Античності) чи окремих митців;

- історію мистецтва правомірно розглядати як поступове розширення міметичного діапазону образного творення - від майже буквального копіювання до складних умовно-символічних узагальнень, як послідовну зміну міметичних типологічних моделей художнього унаочнення естетико-світоглядних уявлень людини; одночасно існує прямий зв'язок між художньо-образною специфікою історичних стилів мистецтва та домінуючою в них міметичною типологічною моделлю;

- загальна логіка розвитку міметичного принципу художньо-образного творення докласичного і класичного мистецтва, може бути представлена у вигляді типологічної схеми: а) конкретний утилітарно-магічний мімезис ранньої образотворчої діяльності; б) специфічно об'єктивний конструктивно-магічний мімезис стародавнього мистецтва; в) ідеалізований космологічно-антропометричний мімезис Античності; г) експресивно-психологізований мімезис еллінізму; д) трансцендентно-символічний мімезис східнохристиянського середньовіччя; е) ідеалізований антропоцентрично-перцептивний мімезис Відродження; ж) суб'єктивно-формалістичний мімезис маньєризму;

- домінуючою з точки зору естетичної досконалості художніх результатів є міметична образотворча традиція Відродження, яка залишається безумовним естетичним критерієм в оцінці художніх творів усієї мистецької історії, у тому числі - створених у контексті інших типологічних моделей; подібний ренесансноцентричний підхід є причиною нерідко неадекватно заниженої естетичної оцінки художніх результатів інших періодів. Дослідження суті та історичної динаміки типів міметичного способу образного творення є важливим методом подолання зазначеного неправомірного підходу.

Розробка проблеми мімезису здійснювалася у межах класичної антично-ренесансної традиції. Разом з тим, проведене дослідження дозволяє стверджувати, що міметична основа притаманна усьому мистецтву як духовно-культурному феномену людського буття. Виявлення специфіки типологічних міметичних трансформацій у контексті наступного постренесансного і некласичного мистецтва можна розглядати в якості важливого і перспективного завдання наступних досліджень.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

І. Монографії

1. Юхимик Ю.В. Мімезис: естетико-мистецтвознавчий аналіз засадничого принципу класичного мистецтва/ Ю.В.Юхимик.- К: ВПЦ «Експрес», 2005.- 177 с.

ІІ. Статті у фахових виданнях ВАК України

1. Юхимик Ю.В. Міметична специфіка візантійського сакрального мистецтва/ Ю.В.Юхимик// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - 2010. - Вип.25. - С.30-37.

2. Юхимик Ю.В. Канон як фактор художньо-образного творення/ Ю.В.Юхимик// Вісник ДАККіМ. - 2010. - № 1. - С.61-65.

3. Юхимик Ю.В. До питання співвідношення творчості та наслідування/ Ю.В.Юхимик// Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - 2010. - Вип.24. - С.172-179.

4. Юхимик Ю.В. Утилітарно-магічний мімезис як база становлення мистецтва / Ю.В.Юхимик // Нова парадигма: альм. наук. пр. -- 2010. -- Вип.93. -- С.19-29.

5. Юхимик Ю.В. Проблема мімезису в докласичній античній філософії/ Ю.В.Юхимик// Науковий часопис НПУ ім.М.П.Драгоманова. Серія 7, Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. -- 2007. -- № 15. -- С. 217--223.

6. Юхимик Ю.В. Міметична специфіка музичного мистецтва/ Ю.В.Юхимик// Науковий часопис НПУ ім.М.П.Драгоманова. Серія 7, Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. -- 2007. -- № 13. -- С. 170--177.

7. Юхимик Ю.В. Суб'єктивно-психологічний мімезис елліністичного мистецтва/ Ю.В.Юхимик// Культура України. Серія: Мистецтвознавство. Філософія. -- 2006. -- Вип. 17. -- С. 72--80.

8. Юхимик Ю.В. Об'єктивно-конструктивний мімезис мистецтва Стародавнього Єгипту/ Ю.В.Юхимик// Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 7, Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. -- 2006. -- № 8. -- С. 178--187.

9. Юхимик Ю.В. До проблеми специфіки архітектурного мімезису/ Ю.В.Юхимик// Гуманітарний часопис : зб. наук. пр. -- 2006. -- № 2. -- С. 49--57.

10. Юхимик Ю.В. Трансформації ренесансного мімезису в мистецтві маньєризму/ Ю.В.Юхимик// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. -- 2005. -- Вип. 16. -- С. 98--105.

11. Юхимик Ю.В. Ренесансний розвиток античного мімезису / Ю.В. Юхимик // Вісник Прикарпатського університету. Філософські та психологічні науки. -- 2005. -- Вип. 7. -- С. 33--41.

12. Юхимик Ю.В. До проблеми міметичного зразка в ренесансному мистецтві/ Ю.В.Юхимик// Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія 7. -- 2004. -- № 2. -- С. 140--149.

13. Юхимик Ю.В. До проблеми мистецького канону/ Ю.В.Юхимик// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - 2004. - Вип.14. - С.129-135.

14. Юхимик Ю.В. До питання еволюції антропоморфного мімезису античної пластики/ Ю.В.Юхимик// Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. -- 2004. -- Вип. 12. -- С. 88--96.

15. Юхимик Ю.В. Український фольклор як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини/ Ю.В.Юхимик// Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. -- 2002. -- Вип. 9, ч. 2. -- С. 16--24.

16. Юхимик Ю.В. Наслідувальна діяльність людини в контексті культурної практики / Ю.В.Юхимик // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. -- 2002. -- Вип. 10. -- С. 273--279.

17. Юхимик Ю.В. Мистецтво як засіб розвитку життєвих творчих сил особистості / Ю.В.Юхимик// Нова парадигма: альм. наук. пр. -- 2002. -- Вип. 27. -- С. 59--67.

18. Юхимик Ю.В. До питання про роль наслідування в культурній життєдіяльності людини/ Ю.В.Юхимик// Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини. -- 2002. -- Вип. 9. -- С. 124--129.

19. Юхимик Ю.В. Іконопис візантійської традиції та проблема художньої творчості/ Ю.В.Юхимик// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - 2002. - Вип.9. - С.159-165.

20. Юхимик Ю.В. До питання становлення естетичної думки про суть музики: (Стародавній Схід, Античність, Середньовіччя, Відродження)/ Ю.В. Юхимик// Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. -- 2001. -- Вип. 7, ч. 1. -- С. 213--222.

21. Юхимик Ю.В. Антропоморфні зображення Стародавнього світу як відображення пізнавальної діяльності людини/ Ю.В.Юхимик// Наукові записки/ НПУ ім. М.П.Драгоманова. -- 2001. -- Вип. 9. -- С. 29--37.

22. Юхимик Ю.В. Исполнительская интерпретация как необходимое условие реализации художественной образности произведения искусства/ Ю.В.Юхимик// Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини. -- 1999. -- Вип. 5. -- С. 149--261.

ІІІ. Статті в інших наукових збірках і тези конференцій

1. Юхимик Ю.В. До проблеми смислової виразності мови мистецтва/ Ю.В.Юхимик//Традиція і культура. Феномен діалогу: традиція і сучасність: Матеріали ІХ міжнар.наук.конф. (19-20 листопада 2010 р.). - К., 2010. - Ч.2. - С.46-47.

2. Юхимик Ю.В. Проблема краси в контексті типології художньо-образного творення/ Ю.В.Юхимик// Традиція і культура. Прекрасне у духовному потенціалі людства: Матеріали міжнар.наук.конф. (11-12 червня 2010 р.). - К., 2010. - Ч.3. - С.9-11.

3. Юхимик Ю.В. Мистецтво в релігійному контексті/ Ю.В.Юхимик// Колегія. -- 2009. -- № 5/6. -- С. 307--316.

4. Юхимик Ю.В. Міметичні основи східнохристиянського іконопису/ Ю.В.Юхимик // Вісник Чернігівського держ пед ун-ту. -- 2004. -- Вип. 26. -- С. 45--48.

5. Юхимик Ю.В. До питання специфіки музичного мімезису/ Ю.В.Юхимик // Київське музикознавство. - 2003. - Вип.9. - С.3-12.

6. Юхимик Ю.В. Художня творчість як тип соціальної комунікації: естетико-психологічний аспект/ Ю.В.Юхимик// Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. -- 2000. -- № 5. -- С. 424--439.

7. Юхимик Ю.В. Художньо-творча проблематика в трактаті І.Франка «Із секретів поетичної творчості»/ Ю.В.Юхимик// Іван Франко і національне відродження: Тези республ.наук.конф. (23-24 вересня 1991 р.). - Л., 1991. - С.129-130.

АНОТАЦІЯ

Юхимик Ю.В. Естетико-мистецтвознавчий аналіз міметичного способу художнього творення: історична динаміка класичного мистецтва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена естетико-мистецтвознавчому аналізу мімезису як засадничого принципу існування мистецтва, зокрема, дослідженню міметичного способу творення художньо-образної специфіки твору мистецтва. Аналіз здійснений у широкому контексті історичної динаміки мистецтва до- і власне ренесансної доби як кульмінації розвитку класичного мімезису: становлення мистецької традиції як такої (первісна доба, стародавній Єгипет), подальше формування класичної моделі античного періоду, зразково виявленої у мистецтві грецької класики, трансформаційні процеси у мистецтві римо-елліністичної доби, вихід за межі класичної міметичності у художній практиці християнського середньовіччя (візантійська художня традиція), відновлення та відповідна модифікація у ренесансному мистецтві, початок руйнації у маньєризмі. Аналіз численних творів мистецтва поєднаний з аналізом теоретичної естетико-філософської та мистецтвознавчої спадщини відповідних періодів з проблеми художнього мімезису.

Мімезис розглянутий як інваріант загальної наслідувальної здатності людини, яка, відіграючи важливу роль у соціокультурних процесах людської життєдіяльності, одночасно становить необхідне підґрунтя для наступного їх творчого розвитку.

Ключові слова: мімезис, естетична теорія, міметична типологія, соціокультурне наслідування, художня творчість, художній образ, класичне мистецтво, художня комунікація, художній стиль.

АННОТАЦИЯ

Юхимик Ю.В. Эстетико-искусствоведческий анализ миметического способа художественного творчества: историческая динамика классического искусства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена эстетико-искусствоведческому анализу мимезиса как основополагающего принципа искусства, в частности, исследованию миметического способа создания художественно-образной специфики произведения искусства. Анализ осуществлен в широком контексте исторической динамики искусства до- и собственно ренессансного периода как кульминации развития классического мимезиса: становление художественной традиции как таковой (доисторический период, древний Египет); последующее формирование классической античной модели, эталонно воплощенной в искусстве греческой классики; трансформационные процессы в римо-эллинистическом искусстве; выход за границы классической миметичности в художественной практики христианского средневековья (византийская художественная традиция); возобновление и соответствующая модификация в ренессансном искусстве; начало упадка в маньеризме. Анализ многочисленных произведений искусства соединен с изучением теоретического эстетико-философского и искусствоведческого наследия соответствующих периодов по проблеме художественного мимезиса.

Мимезис рассматривается в качестве инварианта общей подражательной способности человека, которая, играя важную роль в социокультурных процессах человеческой жизнедеятельности, одновременно обеспечивает необходимый фундамент для их последующего творческого развития. Проанализирована культурологическая и художественно-эстетическая многоаспектность проблемы подражания, позволяющая изменить доминирующее представление о нем как о явлении, лишенном творческого потенциала; выяснено, что мимезис является универсальной базой социокультурного становления, самореализации и дальнейшего творческого развития человечества в целом и каждой личности в частности. Представлен анализ разноуровневой системы миметических проявлений: а) мимезис как интегрирующий принцип существования целостной художественно-коммуникативной разновидовой системы искусства; б) мимезис как важный деятельностный принцип художественно-эстетической реализации творческого потенциала личности внутри этой системы; в) мимезис как принцип становления художественной образности и формообразования в искусстве до- и классического антично-ренессансного периодов. Общая логика развития миметического принципа становления художественной образности до- и классического искусства представлена в виде типологической схемы: а) конкретный утилитарно-магический мимезис ранней изобразительной деятельности; б) специфически-объективный конструктивно-магический мимезис древнего искусства; в) идеализированный космологически-антропометричный мимезис Античности; г) экспрессивно-психологизированный мимезис эллинизма; д) трансцендентно-символический мимезис восточнохристианского средневековья; е) идеализированный антропоцентрично-перцептивный мимезис Возрождения; ж) субъективно-формалистический мимезис маньеризма.

Выявлено, что историю искусства целесообразно рассматривать в ракурсе постепенного расширения миметического диапазона образного созидания - от почти буквального копирования до сложных условно-символических обобщений; как последовательную трансформацию миметических типологических моделей художественной объективации эстетико-мировоззренческих представлений человека; также констатирована прямая связь между художественно-образной спецификой исторических стилей искусства и доминирующей в них миметической типологической моделью.

Представленный анализ заявленной проблемы на новом научном уровне обосновывает безусловную целесообразность привлечения категории мимезиса в широкий круг обсуждения актуальной эстетической, искусствоведческой, культурологической проблематики.

Ключевые слова: мимезис, эстетическая теория, миметическая типология, социокультурное подражание, художественное творчество, художественный образ, классическое искусство, художественная коммуникация, художественный стиль.

ANNOTATION

Iukhymyk Iu. Aesthetic and Art Critical Analysis of Artistic Creativity Mimetic Method: the Classic Art Historical Dynamics. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Ph. Dissertation on the specialty 09.00.08 - Aesthetics. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2011.

The dissertation is touching on the question of mimesis aesthetic and art critical analysis as the art root principle, namely, on analysis of mimetic creation method of the work of art imaginative specific character. The analysis is made using the large context of the art historical dynamics preceding and properly the Renaissance period, as the classical mimesis development culmination: art tradition as such becoming (prehistory, ancient Egypt), ulterior formation of classic antique model, incarnated as a prototype in Greek classical art, transformation processes in Roman and Hellenistic art, overrunning the classical mimeticity in artistic practice of Christian Middle Ages (East-Christian art tradition); renewal and corresponding modification in the Renaissance art, beginning of the mannerism decline. Study of numerous works of art is associated with analysis of theoretical aesthetic, philosophy and art critical legacy of corresponding periods in the context of artistic creativity mimesis.

Mimesis is considered as invariant of the common human copying capacity which, playing an important part in the human life activity socio-cultural processes, at the same time provides the necessary basis for their following creative evolution.

Key words: mimesis, mimetic typology, socio-cultural copying, artistic creativity, word picture, classical art, artistic communication, art style.

Размещено на Allbest.ru