Аксіологічні основи критики парадигмальної науки

Системи визнання й заохочення в науці призводять до порушення рівноваги в науковій праці, відволікання уваги від одних предметів (наприклад, нових фундаментальних теоретичних оцінок) і залучення до інших, більш гідних з погляду парадигми (наприклад, екологія й систематика, експериментальна техніка тощо). Крім того, наукові інститути найчастіше виявляються засобами, за допомогою яких у науку проводяться інтереси політики, економіки, ідеології. Тому швидкість розвитку тої чи іншої інтелектуальної новації відображає не тільки ступінь її «зрілості», але й затребуваність її можливостей.

Праксіологічний і прагматичний аспекти парадигми об'єднані її функціональним призначенням. Прагматизм парадигми задається пізнавальними завданнями й зв'язком науки з іншими соціокультурними інститутами. Функції парадигмальної науки різноманітні - пізнавальна, просвітня, культуротворча, світоглядна, виховна, практична. Те, яка функція зрілої науки буде домінуючою в певній культурі, залежить від того, що потрібно від науки суспільству й людині в тому чи іншому випадку. Світоглядні функції парадигмальної науки унікальні. Сучасна наукова картина світу - це, по суті, інтеграція й онтологізація тих знань, які актуальні в контексті домінуючої загальнонаукової й тісно пов'язаної з нею загальнокультурної парадигми.

Доведено, що саме цінності, а не факти задають вектор розвитку як суспільства, так і науки. Для успішного розвитку парадигмальної науки повинні збігатися реальні ціннісні орієнтири суспільства й самої науки. Якщо вони не збігаються, то така наука в цьому суспільстві розвиватися не буде.

Знання не можна відокремлювати від смислів, цілей і цінностей, тому за допомогою аналізу функцій знання, яке прагне отримати наука, ми можемо виявити аксіологічні точки дотику науки й суспільства. Розмивання меж між прикладною й фундаментальною наукою остаточно руйнує міф про знання, вільне від цінностей.

У другому підрозділі «Дослідницькі пріоритети й ціннісні мотиви наукової творчості в парадигмальній науці» стверджується, що парадигмальна наука неминуче провокує зміни в цілях, ціннісних мотивах і специфіці наукової творчості. Вона має всі необхідні засоби для маніпулювання особистісними цінностями вченого за допомогою власних онтологічних, гносеологічних, методологічних цінностей, виховуючи ціннісну самосвідомість через освіту, авторитет наукових співтовариств і соціальне замовлення.

Вибір людиною наукового співтовариства й співтовариством людини для участі в спільній роботі тісно пов'язаний із цінностями, цілями й прийнятими парадигмальними установками групи. Тому розуміння специфічних цінностей дослідницьких груп є актуальним завданням. Парадигмальні норми управляють поведінкою індивідів і колективних суб'єктів науки, незалежно від того, чи є ці норми цінностями цього суб'єкта, або він приймає їх як зовнішню силу, якій повинен підкоритися. Посилює цю проблему та обставина, що робота вченого адресована безпосередньо членам того ж наукового співтовариства, до якого належить він сам, і ними ж оцінюється.

Однак наука не може існувати без особистостей, кінцева причина цілепокладання яких є істина й благо (гносеологічного, епістемологічного, методологічного, антропологічного, онтологічного, метафізичного або соціокультурного характеру). Якщо вчений ототожнює себе зі «своєю істиною», він здатний багато чим пожертвувати заради неї. Але вчений може прирівнювати себе й до парадигмальної істини.

До епохи Нового часу суспільне розшарування вело представників різних професій і класів до розрізнення не тільки в роді занять, але й у духовних цінностях і духовних інтересах. Коли досягається спільність освіти, ці межі фактично зникають, замінюючись соціальним статусом, який визначається не становою, а професійною належністю. До науки отримали доступ усі верстви суспільства, з різними цінностями. Як результат - утворився унікальний збірний образ вченого-маргінала з невідомими суспільству цінностями, який, однак, декларує тільки ті з них, які вписуються в парадигму.

У третьому підрозділі «Проблема суверенності парадигмальної науки в умовах аксіологічних реалій сучасного суспільства» зазначено, що проблема суверенітету науки породжується існуванням конфлікту між необхідністю підтримки й зміцнення автономії науки як соціального інституту й необхідністю того, щоб наука виконувала певне коло соціальних функцій.

Говорячи про суверенність науки, ми розрізняємо два аспекти: абсолютний і відносний. У першому аспекті фіксується здатність науки до самовідтворення й саморозвитку в межах своєї якісної визначеності, у другому - її здатність до відтворення й розвитку при наявності необхідних зовнішніх умов. У рамках першого аспекту вона має субстанціональну основу свого існування усередині самої себе, у рамках другого (як та, що має генетичну й функціональну підставу свого існування поза собою) - у соціальному бутті як цілого.

Питання «чи має право суспільство накладати обмеження на наукове дослідження або втручатися у внутрішні проблеми науки?» вирішується тим фактом, що наука як соціокультурний інститут не тільки пов'язана з іншими соціокультурними інститутами, але й залежна від них. Вона не може тиснути й на інші соціокультурні інститути (освіту, економіку, політику), тоді як останні мають таку можливість.

На розвиток науки впливають референтні групи й авторитети від науки, які стоять на чолі її внутрішніх інститутів. Крім того, суспільство має потребу в консультаціях фахівців від науки, у кваліфікованих експертах. Але ці фахівці теж є представниками певних шкіл, тому, вибираючи консультантів, суспільство свідомо чи несвідомо утверджує пріоритет наукової ідеології та наукової практики, культивованих саме цією школою. Авторитетні школи одержують перевагу в університетських курсах, виховуючи своїх адептів через систему освіти.

Наука відчуває на собі не тільки тиск інших соціальних інститутів, але й тиск загальносвітових тенденцій розвитку. На суверенітет науки впливають також процеси глобалізації, визначаючи її пріоритетні напрямки розвитку, стандартизуючи дослідницькі завдання, утверджуючи її головні цінності (не істина, а ефективність). Неминучість цього процесу зумовлена специфікою міжнародного економічного й політичного співробітництва, а також темпами світової інтеграції.

Суверенітет науки припускає можливість не тільки ініціювати певні дослідження, але й відмовитися від деяких з них. Однак наука - це колективне підприємство. Різниця ціннісних мотивів суб'єктів дослідницької діяльності (у тому числі колективних) накладає обмеження на можливість зупинити розвиток деструктивних напрямків досліджень у науці або обмежити практичне застосування їхніх результатів. Про це свідчить так званий «технологічний імператив». Він говорить - як би не прагнуло суспільство запобігти небезпечним наслідкам розвитку науки або неетичному застосуванню її результатів, усе, що можливе в цей момент часу в науці, так чи інакше буде здійснено, незважаючи ні на які заборони.

Представляється, що проблемою суверенності науки часто прикриваються інтереси інших соціальних інститутів, зацікавлених у розвитку певних дослідницьких напрямків, які не отримали схвалення громадськості. Тому сьогодні першорядного значення набувають уже не питання про відповідальність окремого вченого або про «суверенітет» науки в сучасному суспільстві, а питання про цінності й моральну орієнтацію науки як суспільного інституту, а також про цінності самого суспільства.

У четвертому розділі «Аксіологічна критика взаємодії парадигмальної науки та інформаційного суспільства» аналізується специфіка обмежень, що накладаються на функціонування науки інформаційним суспільством, роль інтелектуальної еліти у сучасному світі, аксіологічний зв'язок інтересів науки й інформаційного суспільства, а також аксіологічні функції та значення гуманітарних наук в інформаційному суспільстві.

У першому підрозділі «Роль науки у створенні реалій і міфологем інформаційного суспільства» з'ясовуються сутнісні характеристики інформаційного суспільства, виявляються фундаментальні підстави й міфологеми, що забезпечують його стійкий стан і розвиток, а також роль науки у створенні цих реалій і міфологем. Визначається специфіка впливу інформаційного суспільства на розвиток науки, вплив його міфологем і реалій на світогляд і аксіологічні домінанти людини й культури. Під міфологемами ми розуміємо штучно створені, стійкі й повторювані теоретичні конструкти масової свідомості, які ілюзорно, некритично відображають дійсність, але сприймаються свідомістю як цілком реальні.

Перехід до інформаційного суспільства виявляється керованим, насамперед, споживчими запитами. Формується ставлення до людини як до предмета раціональної регуляції, і головне - легалізується сама ідея регуляції. Однак здійснюється ця регуляція не тоталітарними, а інформаційними методами, тому залишається непомітною. Феноменом масової споживчої культури стають нові міфи інформаційного суспільства. Міф спрямовує не просто споживче поводження, але й функціонування духовних цінностей і устремлінь. Центром, навколо якого структурується міф, стають цінності.

Строге розмежування знання й інформації в контексті їхньої соціальної ролі сьогодні практично втрачає зміст. Надмірність інформації й присутність у її презентації розірваності, кліповості розбиває будь-яку онтологію на фрагменти й концентрує увагу не на цілому, а саме на фрагментах. Фрагментація мислення, у свою чергу, часто призводить до заперечення важливих істин. Деградацію розумових здібностей спричиняє й «іконічний поворот» у подачі інформації (переважно через картинки, зорові ефекти, а не через слово, логіку, аргументацію). Як результат - емоційне сприйняття має гіпертрофований розвиток, а логічне мислення деградує. У той же час, специфічна мова Інтернету руйнує саму базу лінгвістичної системи мови, яка виконує функції формотворчої основи думок, програми вказівок для розумової активності індивіда. Руйнування лінгвістичної системи мови веде до деградації здатності до аналізу вражень і синтезу розумових схем діяльності.

Трансформується світоглядна роль науки. Культурі стає потрібна не стільки наукова картина світу, скільки авторитет науки. У масовій свідомості авторитет науки асоціюється з авторитетом Істини, тиск якого не сприймається як тоталітарний. Однак посилання на авторитет науки перестають мати яке-небудь відношення до наукової істини й не можуть контролюватися навіть самою наукою. Процеси диференціації в науці приводять до того, що фахівці одних галузей знання інколи нездатні верифікувати результати своїх колег, отримані в інших сферах. В інформаційному суспільстві цей процес виходить з-під контролю й стає потужним засобом міфотворчості.

У другому підрозділі «Значення цінностей інтелектуальної еліти для розвитку інформаційного суспільства» визначається роль інтелектуальної еліти у виборі напрямків розвитку науки, з'ясовується, яке значення мають цінності інтелектуальної й правлячої еліт для розвитку суспільства. Для цього аналізуються сутнісні характеристики сучасної інтелектуальної еліти як особливого соціального класу (knowledge-class), її основні цілі, завдання й цінності; проясняються механізми й специфіка взаємодії інтелектуальної та правлячої еліт; виявляються реальні цінності, які лежать в основі наукових парадигм, що мають у суспільстві випереджальний розвиток.

Показано, що сьогодні в розвинених суспільствах склався прошарок інтелектуальних працівників, які володіють невідчужуваною власністю на знання. Це дозволяє говорити не про інтелігенцію або сукупність висококваліфікованих працівників, а про особливий клас (knowledge-class), який займає головні позиції в постіндустріальному суспільстві. Йому дуже важко або зовсім неможливо створити опозицію, оскільки рівень освіти його представників значно перевищує рівень освіти більшості громадян, які становлять сукупну робочу силу. Саме тому група, що володіє знаннями (knowledge-class), завжди буде складати інтелектуальну еліту, на відміну від тих, хто таким знанням не володіє.

Помилкова думка з приводу того, що інтелектуали нині керують світом, є настільки розповсюдженою, що набуває характеру міфу. У реальності функцію соціального механізму, який ініціює створення інновацій і їхню інтеграцію в підструктури суспільства, виконує не інтелектуальна, а правляча еліта.

Ідеологічний вплив інформаційного суспільства направлений на цілеспрямоване руйнування традиційної шкали цінностей не тільки мас, але й інтелектуальної еліти. У суспільстві створюються необхідні міфи, зразки, пріоритети, які сприяють неухильному зростанню фахівців у найбільш затребуваних галузях знань (електронних, інформаційних, нанотехнологій та ін.) та формуванню уявлень про особистісні, духовні й моральні якості цих людей як норми, а їхні цінності позиціонуються як цінності науки. У перспективі це може привести до космополітизації свідомості knowledge-class і дискредитації гуманітарних професій.

Темпи економічного, політичного, інформаційного розвитку держави безпосередньо пов'язані зі специфікою територіального (географічного) перерозподілу носіїв знань і інформації. Тому інтелектуальна еліта є фактично стратегічним ресурсом держави, а її збереження - першочерговим завданням державної політики. Найбільш адекватним засобом збереження інтелектуальної еліти України на сучасному етапі ми вважаємо формування ціннісної самосвідомості представників knowledge-class. В сучасному світі питання «які цінності інтелектуальної й правлячої еліт» стає важливішим за питання «які можливості науки».

У третьому підрозділі «Взаємодія гуманітарних наук з аксіологічним імперативом інформаційного суспільства» відзначається, що економічна, політична й інформаційна глобалізація спричиняє культурну, а також, хоча й неявно, аксіологічну глобалізацію. Головним ідеологічним засобом реалізації цих тенденцій є гуманітарна наука. Під аксіологічним імперативом у даному випадку ми розуміємо парадигмальні обмеження, накладені на розвиток гуманітарних наук реальністю інформаційного суспільства, які мають значення загальнозначущого морального, ціннісного, світоглядного й ідеологічного припису.

Аксіологічна й гносеологічна функція гуманітарних наук нерозривно пов'язана з презентацією певного типу онтології, виділенням привілейованих об'єктів дослідження, їхньою ідеологічною інтерпретацією. Тому сьогодні в гуманітарних науках домінують ті напрямки, які забезпечують реалізацію конкретних, чітко визначених цінностей інформаційного суспільства і без яких неможливе досягнення його економічних, політичних і соціальних цілей.

Проблеми людини й задачі гуманітарного знання в інформаційному суспільстві між собою дистанціюються. Причина такої розбіжності полягає в тому, що гуманітарне знання починає розвиватися не в інтересах людини й людства, а, як і природничі науки й техніка, в інтересах певних соціальних груп, у рамках соціального замовлення. Прагматизм інформаційного суспільства споживання визначає і пріоритетні напрямки в розвитку філософії. Їй все частіше доводиться осмислювати й легітимізувати процеси, що відбуваються в людиномірних системах. Філософія як любов до мудрості в суспільстві споживання перестає бути цінністю самою по собі, і, що найгірше, - насущною потребою людини. Однак потреба в безкорисливому пізнанні світу є однією з найважливіших антропологічних характеристик людської сутності. Тобто тут ми маємо справу з перекручуванням людської сутності, яке проявляється в деградації її фундаментальних потреб.

Такі форми гуманітарного знання, як історія, ідеологія, мистецтво, філософія являють собою не просто знання, а знання цінності того чи іншого об'єкта або події для людини. Цінності визначають вибір істотного й несуттєвого. Парадигмальність у гуманітарних науках інформаційного суспільства проявляється в концентрації уваги на певній темі на шкоду іншим. Найчастіше це відбувається не через гносеологічну необхідність, а через необхідність легітимації тих або інших цінностей інформаційного суспільства. Тому важливо звертати увагу на аксіологічну причину виділення об'єкта дослідження, на ціннісне забарвлення інформації про цей об'єкт, що представлена від імені науки, і на значення його вивчення для реалізації ідеалів, цілей і цінностей інформаційного суспільства.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні результати. Подаються головні положення, які дають підставу констатувати, що мета роботи досягнута, поставлені завдання виконані.

1. Виділення парадигмальності як онтологічного параметру підходу до вивчення науки і визначення зрілої науки як парадигмальної дозволяє розглядати як константу такій складний теоретичний конструкт, як парадигма. Парадигма стає тим базовим концептом, який покладений в основу дослідницького підходу, а принцип парадигми, за яким розвивається наука - засобом аналізу взаємозв'язку внутрішніх підсистем та інститутів науки, її взаємодії з іншими соціокультурними інститутами. Парадигма виступає в ролі універсального регулятора наукової діяльності, має заборонну й проективну функцію і стає головною підставою створення світоглядних, гносеологічних, методологічних та культурологічних конвенцій.

2. Метафізичні, онтологічні, антропологічні, гносеологічні, епістемологічні, методологічні, аксіологічні й соціокультурні основи науки є константними передумовами формування науки як соціокультурного феномену взагалі, а також передумовами формування парадигми як універсального регулятора наукової діяльності. Тому їх можна вважати за фундаментальні елементи як науки, так і парадигми.

3. Парадигмальною наукою стає з моменту її інституціалізації й появи правила парадигми. З цього часу одна парадигма змінює іншу, але поза парадигмою зріла наука існувати вже не може, як не може більше залишатися незалежною від інших соціокультурних інститутів. Зміст парадигми може змінюватися, але її структура, конкретні правила й функції залишаються незмінними. Специфіка буття й функціонування парадигми залежить від рівня буття науки (діяльність ученого й наукового співтовариства, дисциплінарна галузь, дисципліна, наука як соціокультурний інститут). Фундаментальними елементами парадигми є метафізичні, онтологічні, антропологічні, гносеологічні, епістемологічні, методологічні, аксіологічні й соціокультурні основи науки. Їх наявність і взаємодія породжує правило і принцип парадигми - регулювання наукової діяльності на всіх рівнях буття науки теоретичними конструктами за допомогою внутрішніх інститутів та механізмів самої науки.

4. Вплив цінностей простежується в усіх площинах наукового знання - гносеологічній, епістемологічній, методологічній, антропологічній, соціокультурній, метафізичній, онтологічній. Логіка оцінок у цих сферах буття науки повністю залежить від ціннісної орієнтації. Ухвалити рішення про те, що якась картина світу, аспект реальності або науковий факт є істинними, означає не тільки продемонструвати належність до певної наукової школи, парадигми й типу раціональності, але й виявити власну систему цінностей.

5. Аксіологія як вчення про цінності відрізняється від теорії цінностей наявністю або відсутністю прояснених понятійного і категоріального апаратів, базових підходів, ідеї й принципи, що мають методологічне значення. Тому можна стверджувати, що на сьогодні теорії цінностей, а тим більш - аксіологічної методології не існувало. Для її розробки було виділено систему аксіологічних понять і категорій (цінність; віднесення до цінностей; ціннісне відношення; оцінка; суб'єкт оцінки; об'єкт оцінки; засіб реалізації цінності) і понять (істина, норма, мета, зміст, користь, благо, ідеал, потреби, інтереси, ієрархія цінностей; типологія цінностей). Виявлені методологічні підходи, принципи та ідеї.

6. Аксіологічна критика парадигмальної науки не лише правомірна, але й є самостійним методологічним підходом до вивчення науки. Під аксіологічною критикою розуміється дослідницький метод, що дозволяє виявити й проаналізувати певні реалії парадигмальної науки, спектр її можливостей, а також характер обмежень, що накладаються на дослідницьку діяльність парадигмою. таким чином, аксіологічна критика парадигмальної науки набуває статусу наукового методу, який не може бути редукованим до оцінного ставлення, оцінного судження чи до аналізу поглядів сцієнтизму або антисцієнтизму. Аксіологічна критика дозволяє також аналізувати функціональний діапазон парадигмальної науки. Вона яскраво показує, що те, яка з цих функцій буде домінуючою в певній культурі, залежить від потреб і цінностей суспільства.

7. Маргіналізація науки, що почалася з епохи Нового часу, дала поштовх до трансформації ціннісної самосвідомості науки. У науку стали приходити люди з різними цінностями. Засобами маніпулювання ціннісною свідомістю вчених стає соціальне замовлення, нормативні вимоги парадигми, цінності наукового співтовариства, система освіти, системи визнання й заохочення в науці. Як результат - змінюється ціннісна мотивація наукової творчості, що впливає на зростаючу розбіжність між «наукою як ідеєю» та «наукою як фактом».

8. Аналіз сутнісних характеристик інформаційного суспільства привів до висновку про єдність його економічної, соціальної й політичної цілей. Одним з парадоксів у розвитку парадигмальної науки стає той факт, що у міру зростання її потужності й перетворювальних можливостей зростає не ступінь її суверенності, а ступінь залежності від інших соціокультурних інститутів, від економічної, соціальної й політичної цілей інформаційного суспільства. Парадигмальна наука стає сьогодні не тільки потужним засобом перетворення дійсності, але й потужнім засобом формування нових міфологем інформаційного суспільства та ціннісної самосвідомості людини.

9. У розвинених суспільствах склався новий клас (knowledge-class), представники якого мають рівень освіти, що значно перевищує середньостатистичний, й володіють невідчужуваною власністю на знання. Інтелектуальна еліта, або knowledge-class, займає домінуючі позиції в постіндустріальному суспільстві. Його інтереси відмінні від інтересів інших соціальних груп, але підпорядковані інтересам правлячої еліти інформаційного суспільства. Тому в інформаційному суспільстві стає дуже важливим для певних кіл формування ціннісної самосвідомості представників інтелектуальної еліти, яке б не суперечило інтересам, цінностям і цілям правлячої еліти й впливових соціальних груп.

10. Аксіологічні імперативи інформаційного суспільства мають характер загальнозначущого морального, ціннісного, світоглядного й ідеологічного припису для формування парадигм гуманітарних наук. Проблеми людини й завдання гуманітарного знання сьогодні починають дистанціюватися одне від одного. Причиною такої розбіжності є те, що гуманітарне знання розвивається не в інтересах людини й людства, а, як і природничі науки й техніка, в інтересах певних соціальних груп, у рамках конкретного соціального замовлення. Прагматизм інформаційного суспільства диктує пріоритетні напрямки в розвитку гуманітарного знання й зміст гуманітарних парадигм.

Таким чином, аксіологічна критика парадигмальної науки представляється дуже важливою в теоретичному й практичному відношенні, тому що вона стає методом розвитку ціннісної самосвідомості як вчених, так і суспільства в цілому.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія:

1. Савостьянова М. В. Аксиологический анализ парадигмальной науки или о роли ценностей в науке / М. В. Савостьянова. - К. : Издатель ПАРАПАН, 2009. - 260 с. (15, 11 д. а.)

Статті в наукових збірниках, що затверджені ВАК України як фахові наукові видання:

2. Савостьянова М. В. Антропологічні, аксіологічні та соціокультурні основи науки / М. В. Савостьянова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - К.: Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди, 2009. - Вип. 76. - С. 47-58 (0,62 д. а.).

3. Савостьянова М. В. Аксиологический анализ науки: рассуждения о методе / М. В. Савостьянова // Нова парадигма: журнал наукових праць. - К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. - Вип. 83. - С. 10-23 (0, 75 д. а.).

4. Савостьянова М. В. Криза ціннісно-смислового змісту науки як осередок кризи сучасної культури / М. В. Савостьянова // Філософськи науки. Збірник наукових праць. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009. - С. 77-85 (0, 55 д. а.).

5. Савостьянова М.В. Діапазон можливостей аксіологічного підходу до вивчення науки / М. В. Савостьянова // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: збірник наукових праць. - К.: Вид-во Національного авіаційного університету «НАУ-друк», 2008. - № 2 (8). - С. 60-64 (0, 62 д. а.).

6. Савостьянова М. В. Связь идеалов и норм научного исследования с основаниями науки / М. В. Савостьянова // Культура народов Причерноморья: научный журнал. - Симферополь: Изд-во ТНУ им. В. И. Вернадского, 2008. - № 148. - С. 50-54 (0, 6 д. а.).

7. Савостьянова М. В. До проблеми теорії цінностей та аксіологічної методології / Марина Савостьянова // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 410-411. - С.125-130 (0, 65 д. а.).

8. Савостьянова М. В. Взаимосвязь аксиологических приоритетов науки и гуманитарных проблем современности / М. В. Савостьянова // Вестник СевГТУ: Философия. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2008. - Вып. 86 - С. 31-35 (0, 5 д. а.).

9. Савостьянова М. В. «Белые пятна» теории парадигм / Марина Савостьянова // Філософськи пошуки. Сучасні аспекти співвідношення філософії і науки. - Львів-Одеса: Вид-во «Центр Європи», 2008. - Вип. XXVII - С. 146-155 (0, 55 д. а.).

10. Савостьянова М. В. Гуманітарний ракурс сучасної науки / Марина Савостьянова // Філософсько-антропологічні студії: Філософська антропологія та сучасність (пам'яті В. Г. Табачковського). - К.: Стилос, 2008. - С. 426-435 (0, 52 д. а.).

11. Савостьянова М. В. Необходимость и случайность в парадигмальной науке / Марина Савостьянова // Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). - Спецвипуск «Випадковість у сучасному світі: діалог науки, релігій, культури». - Вінниця: УНИВЕРСУМ-Вінниця, 2007. - № 1. - С. 135-145 (0,63 д. а.).

12. Савостьянова М. В. Парадигмальна наука як об'єкт філософського дослідження / М. В. Савостьянова // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2007. - № 84-86. - С. 140-143 (0, 5 д. а.).

13. Савостьянова М. В. Аксіологічні та онтологічні засади гуманітарних парадигм / М. В. Савостьянова // Вісник Житомирського Державного університету імені Івана Франка. - Житомир: вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. - Вип. 36. - С. 12-15 (0, 5 д. а.).

14. Савостьянова М. В. Значение аксиологической критики парадигмальной науки / М. В. Савостьянова, В. Л. Чуйко // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - Харків: Вид-во ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. - № 764-1. - С. 240-251 (0, 65 д. а.).

15. Савостьянова М. В. Парадигмальная наука и парадигмы культуры / М. В. Савостьянова // Культура народов Причерноморья: научный журнал. - Симферополь: Изд-во ТНУ им. В. И. Вернадского, 2007. - № 106. - С. 99-101 (0, 4 д. а.).

16. Савостьянова М. В. Основные характеристики информационного общества и его влияние на развитие науки / М. В. Савостьянова // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДИА, 2006 - Вип. 24. - 2006. - С. 70-79 (0, 6 д. а.).

17. Савостьянова М. В. Мировоззренческо-методологические основы изучения науки: проблема концептуализации / М. В. Савостьянова // Нова парадигма: Журнал наукових праць.- К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. - Вип. 54. - С. 33-43 (0, 57 д. а.).

18. Савостьянова М. В. Место и роль интеллектуальной элиты в современном обществе / М. В. Савостьянова // Культурологічний вісник: науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Прем'єр, 2006. - № 1. - 173. - С. 135-140 (0, 62 д. а.).

19. Савостьянова М. В. Наука как фактор ценностного преобразования действительности / М. В. Савостьянова // Практична філософія. - К.: Центр практичної філософії, 2006. - № 1 (19). - С. 14-20 (0, 6 д. а.).

20. Савостьянова М. В. Возможности применения синергетической методологии к изучению феномена науки / М. В. Савостьянова // Культура народов Причерноморья: научный журнал. - Симферополь: Изд-во ТНУ им. В. И. Вернадского, 2005. - № 68. - С. 78-82 (0, 6 д. а.).

21. Савостьянова М. В. Религия и наука: крах сциентистского утопизма и поиск целостного мировоззрения / М. В. Савостьянова // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. - Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2005. - № 656/2005. - С. 110-116 (0, 67 д. а.).

22. Савостьянова М. В. Динамика развитку сутнісного потенціалу науки в культурі / М. В. Савостьянова // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова. - К., 2005. - Вип. 50. - С. 82-92 (0, 68 д. а.).

23. Савостьянова М. В. Развитие информационных технологий и процессы глобализации / М. В. Савостьянова // Культура народов Причерноморья: научный журнал. - Симферополь: Изд-во ТНУ им. В. И. Вернадского, 2005. - № 69. - С. 237-241 (0, 5 д. а.).

24. Савостьянова М. В. Понятие истины в философии и методологии науки ХХ в. / М. В. Савостьянова // Вестник СевГТУ: Философия: сб. науч. тр. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2004. - Вып. 56. - С. 185-194 (0, 67 д. а.).

25. Савостьянова М. В. К проблеме смысловой доминанты науки в культуре / М.В. Савостьянова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Философия. Социология. - Симферополь: Изд-во ТНУ им. В. И. Вернадского, 2004 - Т. 17 (56). - № 1. - С. 100-107 (0, 55 д. а.).

АНОТАЦІЯ

Савостьянова М. В. Аксіологічні основи критики парадигмальної науки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук зі спеціальності 09.00.09 - філософія науки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченко. - Київ, 2009.

Дисертація є цілісним філософським дослідженням такого феномена, як парадигмальна наука. Виявлено новий онтологічний параметр підходу до вивчення науки - парадигмальність. Розглянуто основні сутнісні характеристики парадигмальної науки, закономірності й причини її становлення й розвитку. З метою вивчення специфіки парадигмальної науки, її функціонування й взаємозв'язку з іншими соціокультурними інститутами розроблена й застосована аксіологічна методологія як найбільш адекватна об'єкту дослідження.

У роботі пропонується новий напрямок філософського вивчення науки - аксіологія науки. Досліджується дія цінностей у всіх площинах наукового знання - гносеологічної, епістемологічної, методологічної, антропологічної, соціокультурної, метафізичної, онтологічної. Виявляється зв'язок логіки оцінок у цих сферах буття науки з ціннісною орієнтацією вченого, наукового співтовариства, дисципліни і науки як соціокультурного інституту. З позицій аксіологічного аналізу і критики розглянуті проблеми взаємодії парадигмальної науки з реаліями інформаційного суспільства, зв'язок науки з його економічними, політичними і соціальними цілями. Аксіологічна критика в даному випадку розуміється не як ціннісне відношення чи оцінне судження, а як метод виявлення обмежень, що накладаються на науку парадигмою.

Ключові слова: наука, парадигма, парадигмальна наука, основи науки, аксіологія, цінності, ціннісна самосвідомість, аксіологічна методологія, аксіологічна критика, інтелектуальна еліта.

АННОТАЦИЯ

Савостьянова М. В. Аксиологические основания критики парадигмальной науки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации вводится и изучается новый объект исследования - парадигмальная наука. Парадигмальность рассматривается в качестве онтологического параметра подхода к изучению зрелой науки. Основным методологическим принципом для изучения механизмов функционирования и структурирования науки выступает принцип парадигмы. Такой подход к изучению науки как социокультурного феномена дает возможность выявить и исследовать ее сущностные, имманентные характеристики, типы внутренних взаимосвязей между отдельными основаниями науки, а также закономерности и специфику взаимодействия науки с другими социокультурными институтами.

Исследуются проблемы теории парадигм, уточняется структура парадигмы. Парадигма понимается как универсальный теоретический конструкт, имеющий запретительную и проективную функции, который становится главным основанием создания мировоззренческих, методологических, культурологических и др. конвенций. Свои функции парадигма реализует с помощью внутренних механизмов функционирования самой науки, а также за счет ее внутренних институтов. Под парадигмальной наукой понимается зрелая институциализированная наука, развивающаяся по правилам парадигмы, в тесном взаимодействии с другими социокультурными институтами.

Основания науки (онтологические, метафизические, гносеологические, эпистемологические, методологические, антропологические, социокультурные, аксиологические) понимаются как группы параметров, задающих системное состояние как науки в целом, так и отдельных ее дисциплин и дисциплинарных областей. Специфика действия парадигмы прослежена на всех уровнях бытия науки (деятельности ученого и научного сообщества, дисциплинарной области, дисциплины, науки как социокультурного института).

В работе предложено новое направление изучения философских и методологических проблем науки - аксиология науки. Разработана аксиологическая методология исследования. Для осуществления этой задачи изучены главные проблемы теории ценностей, прояснен понятийный и категориальный аппараты аксиологии, предложены методологические идеи, подходы и принципы. Благодаря этому аксиология приобретает статус не только учения о ценностях, но и собственно теории ценностей, имеющей самостоятельное методологическое значение.

Прослеживается влияние ценностей во всех плоскостях научного знания - гносеологической, эпистемологической, методологической, антропологической, социокультурной, метафизической, онтологической. Выявляется связь логики оценок в этих сферах бытия науки с ценностной ориентацией ученого, научного сообщества, дисциплины и науки как социокультурного института.

Аксиологическая методология исследования и аксиологическая критика применены к изучению различных аспектов бытия парадигмальной науки: ее структуры и функционального диапазона, изменений в мотивации современного научного творчества, проблем суверенности науки. Под аксиологической критикой в данном случае понимается не ценностное отношение или оценочное суждение, а метод выявления ограничений, которые налагаются на науку парадигмой и принятыми в ней ценностями.

Проанализирована роль маргинализации науки в смещении ценностных акцентов научного творчества, влияние на развитие науки интересов других социокультурных институтов (экономики, политики, идеологии) и социального заказа. Показано аксиологическое различие, которое существует между «наукой как идеей» и «наукой как фактом». Выявлены закономерности связи выбора человеком научного сообщества и сообществом человека с ценностями, целями и парадигмальными установками группы.

Анализируется проблема абсолютной и относительной суверенности науки, в результате чего делается вывод о том, что в то время, как у других социокультурных институтов (экономики, политики, образования, государства в целом) есть возможности давления на науку, у науки таких возможностей нет. Выявлена следующая тенденция - по мере роста преобразовательных возможностей науки, возрастает не степень ее суверенности, а степень зависимости от других социокультурных институтов, их целей и ценностей, от диктата парадигмы.

С позиций аксиологического анализа и критики рассмотрены проблемы взаимодействия парадигмальной науки с реалиями информационного общества, связь с его экономическими, политическими и социальными целями. Анализируется специфика ограничений, которые накладываются на функционирование науки ценностями информационного общества, роль интеллектуальной элиты в выборе направлений развития науки, аксиологические функции и значение гуманитарных наук в современном мире.

Аксиологическая критика парадигмальной науки позиционируется в качестве метода развития самосознания ученых, науки и общества в целом как носителей ценностей.

Ключевые слова: наука, парадигма, парадигмальная наука, основания науки, аксиология, ценности, ценностное самосознание, аксиологическая методология, аксиологическая критика, интеллектуальная элита.

SUMMARY

Savostyanova M. V. Axiological Basis of Paradigmal Science Criticism. - Manuscript.

Thesis for a Doctoral degree in Philosophy: Speciality 09.00.09 - Philosophy of Science. - Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2009.

Thesis is the integrated philosophical investigation of such phenomena as paradigmal science. New onthological parameter of the science study approach is revealed, it is paradigmality. Basic characteristics of paradigmal science, regularities and the reasons of its origin and development are considered. Axiological methodology is worked out and used as the most adequate to the research object to study the specific features of paradigmal science, its functioning and interconnection with other sociocultural institutes.

The research offers a new trend of philosophical science study - axiology of science. Influence of values on all planes of scientific knowledge (gnoseological, epistemological, methodological, anthropological, socio-cultural, metaphysical, ontological) is studied. The connection of estimation logic in these spheres of science and scientist's value orientation, scientific community, discipline and science as socio-cultural institute is revealed. The problems of paradigmal science and realia of information society interaction, the tie of science with its economic, political and social purposes are viewed from the point of axiological analysis and criticism view. Axiological criticism in this case is understood not as a valuable relation or estimating judgement, but as a method of detection restrictions which are imposed on a science by a paradigm.

Key words: science, paradigm, paradigmal science, basis of science, axiology, values, valuable self-consciousness, axiological methodology, axiological criticism, intellectual elite.

Размещено на Allbest.ru