Інтеграційно-дезінтеграційні процеси в сучасних соціально-економічних системах (філософський аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

УДК 141.7:316.42

09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ІНТЕГРАЦІЙНО-ДЕЗІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ (ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ)

Богачев Роман Михайлович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор НОВІКОВ Борис Володимирович, Національний технічний університет України "КПІ", декан факультету соціології та права, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор БЕХ Володимир Павлович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова,

перший проректор кандидат філософських наук, доцент БОЙЧЕНКО Михайло Іванович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії філософського факультету

Захист відбудеться "15" жовтня 2009р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.002.21 Національного технічного університету України "КПІ" за адресою: 03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37, корп. 7, ауд.514.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету України "КПІ" за адресою: 03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37.

Автореферат розісланий "14" вересня 2009р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент О.В. Романовська

Анотації

Богачев Р.М. Інтеграційно-дезінтеграційні процеси в сучасних соціально-економічних системах (філософський аспект) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", Київ, 2009.

У дисертації проведено філософську рефлексію проблем інтеграції-дезінтеграції як одного з найбільш суперечливих феноменів сучасного суспільного розвитку. За результатами історико-філософського дискурсу та визначення методологічних засад дослідження відповідно до принципу сходження від абстрактного до конкретного запропоновано механізм здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції. Для опису сходження як поставання всезагального запропоновано послуговуватися поняттями "мережевість" як сутність, "мережування" як процес та "мереживо" як результат здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції. Останнє виступає адекватною змісто-формою дійсно цілісних, всебічних, істинних взаємозв'язків у процесі "живого спілкування", продукування людей, поставання людини усуспільненої, а суспільства - олюдненого.

Визначено, що за етапами суспільного відтворення (виробництво речей - виробництва ідей - продукування людей) в ритміці суб'єкт-об'єктні - суб'єкт-суб'єктні - суб'єктно-суб'єктні взаємозв'язки за критеріями економічності, ефективності, етичності, естетичності та об'єктивності мірами узагальнення є людина економічна - людина суспільна - людина повністю усуспільнена. Інакше - об'єктивована видимість, форма перетворена як сурогат дійсних форм об'єднання за частковим, "нелюдським" зв'язком ("павутиння"), замість індивідуальності - індивідність, натомість конкретної дійсності - конкретна фіктивність як простір форм перетворених, що підкорює конкретну дійсність.

Визначено джерела розбалансування процесів суспільного відтворення та виникнення форм перетворених, розглянуто основні типи інтеграційних структур та їх форм перетворених (інтегрованих структур), які базуються на феномені відчуження. Подолання останнього, ліквідація перетворених форм вимагають безперервно-перервного мережування, розгортання процесів усуспільнення, відтворення середовища "живого спілкування", відповідних механізмів та форм соціалізації, особливо в сферах виховання, освіти, науки.

Ключові слова: інтеграція-дезінтеграція, диференціація, узагальнення, усуспільнення, соціально-економічна система, мережевість-мережування-мереживо, творчість, форма перетворена, інтеграційна та інтегрована структура. філософський інтеграція рефлексія

Богачев Р.М. Интеграционно-дезинтеграционные процессы в социально-экономических системах (философский аспект) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой ступени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Национальный технический университет Украины "Киевский политехнический институт", Киев, 2009.

В диссертации проводится философская рефлексия проблем интеграции-дезинтеграции как одного из наиболее противоречивых феноменов развития современного общества. Существующая разница между общественными практиками и сущностью, несоответствие содержания и формы интеграционных процессов рассматривается нами как следствие внешнего противопоставления принципа единства мира и принципа развития.

Изучение феномена интеграции-дезинтеграции в историко-философскому дискурсе и обоснование методологических основ исследования позволили предложить описание механизма процессов интеграции-дезинтеграции: разделение первичного тождественного (протоинтегрированного), разворачивание на основе дифференцированного (абстрактно конкретного) процессов обобщения взаимосвязей на определенном уровне целостности, всесторонности, истинности, т.е. формирование интеграционного (действительно конкретного) на пути к всеобщему постинтеграционному (конкретно действительному). Дезинтеграция имеет значение отрицания внешней определенности, случайных связей, является изменчивостью, подвижностью, "своим-иным-себя" интеграции и как действительно абстрактное готовит "сырье" для последующего обобщения. Дифференциация выступает внешней противоположностью интеграции.

Последующая рефлексия интеграции-дезинтеграции в системе категориального синтеза и через призму основных законов диалектики позволила раскрыть архитектонику и ритмику осуществления противоречия интеграции-дезинтеграции. Для обозначения сущности, процесса и результата осуществления противоречия интеграции-дезинтеграции предложено использовать понятия "кружево", "узор", "узорчатость" (укр. "мереживо", "мережевість"), которые как процесс включают в себя все моменты интеграции-дезинтеграции, а как результат являются универсальной, адекватной и гармоничной содержательной формой (укр. змісто-форма), ансамблем действительно целостных, всесторонних, истинных взаимосвязей в процессе "живого общения" и производства людей, творческой личности, человека обобществленного, а общества - очеловеченного. Именно эти процессы находят внешнее проявление в современных практиках развития так называемых сетевых (укр. мережевих) структур, что свидетельствует о назревшей общественной потребности и необходимости адекватного теоретического осмысления этих процессов.

На разных уровнях общественного воспроизводства производства вещей - производства идей - производства людей в соответствии с критериями экономичности, эффективности, этичности, эстетичности, объективности через все новые уровни обобществления осуществляется восхождение "дифференцированное-интеграционное-кружево" как корелят "единичное-общее-всеобщее", т.е. имманентно разворачивается кружево общественных взаимоотношений в ритмике субъект-объектные - субъект-субъектные - субъектно-субъектные взаимоотношения. Мерами становления субъекта творчества являются человек экономический - человек общественный - человек обобществленный.

Иначе - объективированная видимость: форма превращенная, суррогат действительных форм объединения с частичными, "нечеловеческими" связями ("паутина"), вместо конкретной действительности - конкретная фиктивность.

Рациональная форма превращенная позволяет временно возобновить, смоделировать, воссоздать, симулировать целостность (но не гармонизировать) системы; иррациональные формы превращенные формируют сферу фиктивной конкретности, которая не позволяет противоречию интеграции-дезинтеграции разрешиться на новом уровне обобщения, подчиняет себе действительную конкретность - формируется конкретная фиктивность. Единственным способом существования становятся экономические, социальные, политические, моральные, эстетические потрясения, кризисы, катастрофы.

Для обозначения результатов интеграционно-дезинтеграционных процессов в сфере действительно-конкретного предлагается использовать понятийный блок "интеграционное", "интеграционная структура" (в аспекте становления, активности, обеспечения определенной адекватности, универсальности и гармоничности взаимодействия, целостности, всесторонности, истинности взаимосвязей), а в сфере фиктивно конкретного - "интегрированное", "интегрированная структура" (в аспекте становления извне, пассивности, обеспечения временного уравновешивания, формальной целостности, односторонности, субъективности взаимосвязей (общественных взаимодействий, социальных отношений). Именно в позиции обобщения, обобществления интегрированные структуры полностью проигрывают интеграционным: ослаблены или уничтожены взаимосвязи с действительно-конкретным как источником опосредования, абстракции. Только потенциал дезинтеграции как действительно абстрактного, позволяет преодолеть отчуждение, разорвать "оковы" фиктивной конкретности/конкретной фиктивности, ликвидировать иррациональные формы превращенные путем стимулирования процессов обобществления, воспроизводства атмосферы "живого общения", соответствующих механизмов и форм социализации, особенно в сферах воспитания, образования и науки.

Ключевые слова: интеграция, дезинтеграция, дифференциация, обобщение, восхождение, кружево, творчество, форма превращенная, интеграционная и интегрированная структура.

Bogachev R. The Process of `Integration - Disintegration' in the Contemporary Social and Economic System (philosophy review) - Manuscript.

Dissertation for getting the scientific degree of a candidate of philosophy in specialty 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of history. - National Technical University of Ukraine 'KPI', Кyiv, 2009.

The paper discusses the dialectic of interconnections between the `integration - disintegration' as the social, economic and cultural phenomenon of the contemporary society.

As a result of historical and philosophical discourse and determination of methodological grounds of research the mechanism of fulfilment integration - disintegration contradiction is grounded. Disintegration is "its-other-itself" of integration, and differentiation is external antithesis of integration, disintegration at the level of form. It is suggested to use a concept "lace" as a result of fulfilment of integration - disintegration contradiction, adequate sense-form of indeed integral, comprehensive and veritable interrelations in the process of "living intercourse" and producing of people.

It is defined that on the stages of social reproduction in the rate of public form subject-objective - subject-subject - subjective-subject relations on the criteria of economy, efficiency, ethics, aesthetically acceptableness and objectivity the measure of generalization is an economic human being - a social human being - a fully socialized human being.

The basic types of integration structures and their transformed forms (`Verwandelter Form') which are based on the phenomenon of alienation are considered. Overcoming of the last, liquidation of the transformed forms requires spreading of socialization processes, reproduction of "living intercourse" environment, proper mechanisms and forms of socialization.

Key words: integration - disintegration, differentiation, social and economic system, relationships, dialectic, activity, creativity, `Verwandelter Form'

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Незважаючи на перехід до нової стадії розвитку суспільства достеменно усвідомлюється, що масштабна інтеграція людства за умов старої індустріальної та нової т.з. постіндустріальної системи не приводить до духовного єднання людини-людей-людства, а почуття єднання на рівні спільноти/суспільства замінюється формальною демонстрацією належності до певної групи, штучним симулюванням відносин "живого спілкування".

В той же час, ані соціальна філософія, ані сучасна економічна теорія не можуть адекватно відповісти на питання та визначити причини того, чому інтеграційні процеси у всіх сферах суспільного відтворення все частіше призводять до регресивних та кризових наслідків та результатів в суспільному житті, а дезінтеграційні, не зрідка навпаки.

Це свідчить про наявність очевидної лакуни в дослідженні та рефлексії "інтеграції-дезінтеграції" в процесах суспільного творення (виробництва) та відтворення. Хоча засновниками соціальної філософії (О. Конт, К. Маркс, Ф. Енгельс, Г. Спенсер) закладено принципові засади наукового розуміння основ процесів соціальної, економічної та політичної інтеграції, проте ані неомарксизм, ані позитивістські методи дослідження, ані економічна теорія та соціологія не змогли науково бездоганно обґрунтувати перехід від принципів та моделей суспільства ХІХ століття до адекватних за змістом та формою моделей в умовах ХХІ століття.

Особливо гостро це відчувається в Україні, в умовах трансформацій українського суспільства, яке знаходиться в стані перманентної кризи та політичної дезінтеграції, коли постійно створюються нові та руйнуються трансформуються традиційні ціннісні, духовні орієнтири та компоненти, суспільні традиції, звичаї, родинні стосунки, соціальні практики інтеграції в суспільство та поставання людини взагалі; коли мас-медійний простір, мас-медійна культура, масова свідомість, масовість, публічність, глобально пропаґандовані версії "віртуальної містики", декларативно позиціонуються не тільки суспільними інтегруючими феноменами сьогодення, але й якісно новим підґрунтям нових форм комунікації, встановлення взаємовідносин та взаємозв'язків, більш того: процесів соціалізації та суспільного відтворення взагалі.

Поряд з цим, у світі доволі стрімко наростають вельми тривожні тенденції та до краю загострюються соціальні колізії. Одна з найбільш загрозливих на тлі всезагальної освіти та суспільної гласності за умов тотальної лібералізації всіх сфер суспільного життя спостерігається знеособлення, "масовізація", духовна деградація та зубожіння людини-людей-людства, соціокультурна дезадаптація, а в сутності суспільна дезінтеграція молоді та юнацтва.

Саме тому всі тенденції та суспільні практики, що вони супроводжують процеси інтеграції людини-людей-людства та мають місце в соціально-економічній та суспільно-політичній, соціальній, духовній площинах тощо, вимагають прискіпливої уваги науки, зокрема: науково-бездоганної філософії.

Відтак, очевидно, актуальною є філософська рефлексія проблеми інтеграції-дезінтеграції як одного з найбільш важливих та суперечливих феноменів сучасного суспільного розвитку зі всебічним врахуванням та залученням вирішальних спромог методології перетворених форм, які виступають джерелом глибинних антагонізмів сучасного суспільства.

Результати дослідження можуть та повинні знайти втілення у релевантній у практиках сучасного соціуму системі поглядів та відповідних підходів до розв'язання накопичених теоретичних та практичних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлена дисертаційна робота є завершеним дослідженням, виконаним на кафедрі філософії факультету соціології та права НТУУ "КПІ" згідно з науковим напрямком кафедри. Тема дослідження: "Дослідження методів розвитку творчої особистості" (№0107U0000981).

Мета і завдання дослідження полягають у пошуку подальших шляхів розв'язання проблем здійснення інтеграційно-дезінтеграційних процесів з метою забезпечення цілісного, всебічного та гармонійного розвитку соціально-економічних систем та розширеного суспільного відтворення взагалі зі всебічним врахуванням та залученням вирішальних спромог методології перетворених форм.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- уточнити та конкретизувати зміст понять "інтеграція", "дезінтеграція" та "диференціація";

- проаналізувати та синтезувати філософський зміст інтеграційно-дезінтеграційних процесів через усвідомлення їх сутнісної ролі у процесах та практиках суспільного відтворення;

- здійснити рефлексію інтеграційно-дезінтеграційних процесів у системі категоріального синтезу;

- розглянути спосіб здійснення - виникнення, розгортання, вирішення - суперечності "інтеграція-дезінтеграція" крізь призму основних законів діалектики;

- розширити межі застосування категорійного блоку "форма перетворена" стосовно дослідження процесів суспільного відтворення;

- з'ясувати детермінуючий вплив деформуючої дії перетворених форм інтеграційно-дезінтеграційних процесів у різних сферах суспільного відтворення;

- розглянути практики здійснення інтеграційно-дезінтеграційних процесів у процесах суспільного відтворення (в т.ч. "знання - пізнання") в аспекті методології форми перетвореної.

Об'єкт дослідження процес суспільного продукування (творення) та відтворення в його гранично широкому історичному сенсі та контексті.

Предмет дослідження інтеграційно-дезінтеграційні процеси та їх перетворені форми у практиках сучасного соціуму.

Методи дослідження. В процесі дисертаційного дослідження автор спирався на фундаментальні надбання класичної та сучасної світової філософії в царині рефлексії суспільних феноменів, на результати, отримані та сформульовані в працях Г. Батіщева, В. Босенка, М. Вебера, Ф. Енгельса, Е. Ільєнкова, М. Мамардашвілі, К. Маркс, Б. Новікова, Т. Парсонса, О. Хамідова та ін.

Методологічну основу дослідження феномену "форми перетвореної" складають роботи К.Маркса та доволі нечисленних сучасних дослідників, що зробили певний внесок у вивчення цього феномена, а саме: Т. Брисіної, В. Вазюліна, В. Єльмєєва, А. Єрмоленка, Є. авершнєвої, В. Копалова, О. Кондирєва, С. Кущенка, А. Кравченка, М. Мамардашвілі, А. Мельниченка, М. Лангштейна, Н. Лімнатіса, В. Логачова, Б. Новікова, О. Новікової, Г. Носової, Г. Овсянникова, Ж. Тощенка, К. Райди, А. Хамідова, І. Шестакової, М. Шкепу.

Обрана теоретико-методологічна база використовувалася у межах діалектичного підходу, який спирається на загально-філософські принципи об'єктивності і цілісності, системно-структурний філософський принцип, аналітико-синтетичний та індуктивно-дедуктивний методи; дослідження категоріального апарату та визначення сутності понять "інтеграція", "дезінтеграція", "диференціація" здійснювалося на базі історико-філософського підходу, в т.ч. принципу історизму, методів єдності історичного та логічного, та компаративістського методу etc.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена цілісним системним підходом до дослідження інтеграційно-дезінтеграційних процесів у контексті нині сущих суспільних практик. Вперше у вітчизняній філософії проведена ґрунтовна філософська рефлексія феномену "інтеграції-дезінтеграції", яка передбачає залучення та максимальну актуалізацію потенціалу категорійного блоку "форма перетворена".

Наукова новизна дисертаційної роботи розкривається у таких теоретичних положеннях:

- досліджено інтеграційно-дезінтеграційні процеси як суспільний феномен в історико-філософському дискурсі;

- аргументовано та обґрунтовано необхідність дослідження інтеграційно-дезінтеграційних процесів як способу адекватного теоретичного осягнення процесів суспільного продукування та відтворення;

- в філософський обіг запропоновано ввести поняття "мережевість" як поняття, що виражає сутність здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції ; "мережування" як процес здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції, як "суспільне-всезагальне", як гармонійно оформлений зміст, суспільний спосіб виробництва як продукування людей та процес "живого спілкування"; "мереживо" як результат здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції, "вища форма колективності" творчої діяльності людини-людей-людства (постінтеграція), як адекватна змістовна форма дійсно цілісних, всебічних та істинних взаємозв'язків у процесі "живого спілкування" та продукування людей;

- запропоновано для позначення результатів інтеграційно-дезінтеграційних процесів у сфері дійсної конкретності ввести в науковий обіг поняття та понятійний блок "інтеграційне", "інтеграційна структура" (в аспекті становлення, активності, забезпечення певної адекватної взаємодії, цілісності, всебічності, істинності взаємозв'язків), а в сфері фіктивної конкретності, відповідно, поняття та понятійний блок - "інтегроване", "інтегрована структура" (в аспекті ставлення ззовні, пасивності, забезпечення тимчасового врівноваження, формальної цілісності, однобічність, суб'єктивності взаємозв'язків);

- встановлено, що мережування є феноменом, вкрай обтяженим різноманітними перетвореними формами, що потребує нагального теоретичного осягнення, практичного подолання та зумовлює особливу увагу до механізмів виникнення та функціонування перетворених форм інтеграційно-дезінтеграційних процесів;

- вперше обґрунтовано, що джерелами розбалансування процесів суспільного продукування та відтворення, зокрема виникнення форм перетворених у суспільному відтворенні в сфері Виробництва є відкладене виробництво (репродукування), перевиробництво (марнотратство), обмежене виробництво (деіндустріалізація, саботаж); в сфері Споживання - відкладене споживання (мобілізаційний режим життя, накопичення статків), споживацтво (культ споживання, проїдання ресурсів), обмежене споживання (нав'язане ззовні, штучне озлидення, жебрацтво, злидарство); в сфері Обміну - дегармонізація (накопичення, сповільнення, гальмування тощо) та нееквівалентний обмін у процесі використання (опредметнення-розпредметнення) взаємозв'язків при здійсненні суперечності "Виробництво-Споживання".

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною і сукупністю положень, що виносяться на захист. Враховуючи вкрай недостатній рівень розробки даної проблеми, використані у роботі підходи та одержані за їх допомогою теоретичні результати та положення можуть скласти елементи методологічної бази для подальшої розробки обширу названої проблематики, теоретико-методологічного осмислення дійсного місця й адекватної ролі процесів інтеграції-дезінтеграції у сучасних суспільних практиках. Практична цінність результатів роботи полягає в можливості використання результатів дисертаційної роботи як основи для розробки, реалізації та здійсненні проектів, програм та концепцій суспільного розвитку на регіональному, галузевому та національному рівні. Матеріали дослідження можуть використовуватися у навчальному процесі як складова курсів філософія соціального управління, соціальна філософія.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, яке виконане на кафедрі філософії факультету соціології та права НТУУ "КПІ" під керівництвом д.філос.н., проф. Новікова Б.В. Висновки та положення наукової новизни зроблені та отримані автором завдяки власній дослідницькій роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати здійсненого дисертаційного дослідження доповідалися автором на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Глобалізація: трактовка та дійсність" (Донецьк, 2002 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Досвід та перспективи соціальної роботи: Україна-Німеччина" (Київ, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми управління" (Київ, 2003, 2007 рр.); ІІІ Міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених "Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління" (Київ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Матеріалізм і емпіріокритицизм" - шедевр світової філософської думки" (Київ, 2008 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми формування нової економіки ХХІ століття" (Дніпропетровськ, 2008 р.); Міжнародній науковій конференції "Людина. Світ. Суспільство" (до 175-річчя філософського факультету КНУ ім.. Т. Шевченка) (Київ, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Творчість як корисне здійснення блага через істину у красі" (Київ, 2009 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені автором у 17 публікаціях, серед яких 5 статей у фахових виданнях з філософії, рекомендованих ВАК України, 5 статей в інших виданнях та 7 публікацій - тез - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура і обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та визначених завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів (десяти підрозділів), висновків та списку використаних літературних джерел. Повний обсяг дисертації - 224 сторінки. Список використаних літературних джерел включає 206 найменувань і складає 22 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі розкрито актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його зв'язок з науковими програмами, викладено теоретико-методологічні засади, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведені дані про їх апробацію та публікації.

Перший розділ 1. "Теоретико-методологічні засади дослідження проблем інтеграції-дезінтеграції у філософській традиції" присвячений виявленню та розгляду існуючих теорій та підходів, історичному та логічному розвитку понять та категорій, що теоретично відтворюють процеси інтеграції як об'єднання, дезінтеграції як роз'єднання та диференціації як розділення в якості історико-логічних феноменів сьогодення та суспільного розвитку взагалі.

У першому підрозділі 1.1. "Інтеграційно-дезінтеграційні процеси як суспільний феномен: проблеми та шляхи їх дослідження" наголошується, що в сучасній науковій літературі переважає дослідження здебільше інтеграційних процесів, з якими людство (людина, люди) пов'язує основні надії та сподівання. Сучасні дослідники виокремлюють такі типи інтеграції: економічна, політична, соціальна, військова, технічна, культурна тощо, але щонайчастіше інтеграція розглядається в економічному, політичному та соціальному аспектах.

Існуючі теорії соціальної (П. Бергер, М. Вебер, Е. Дюркгейм, Г. Зіммель, О. Конт, Т. Луман, К. Маркс, Ч. Міллз, Ж. Падьоло, Р. Парк, Т. Парсонс, П. Сорокін, Г. Спенсер, А. Токвіль), політичної (К. Армстронг, Р. Білз, М. Вебер, Е. Гааз, К. Дойч, Р. Лаві, Р. Літон, Ф. Опенгеймер, А. Саутхол, М. Фрід, Г. Хойджер) та економічної інтеграції (І. Ансофф, Р. Арон, А. Берлі, Дж. Б'юкенен, Т. Веблен, О. Вільямсон, Дж. Гелбрейт, Р. Гільфердинг, К. Ерроу, Дж. Коммонс, Р. Коузі, Г. Мінз, Р. Мюллер, Д. Норт, Г. Таллок, Й. Шумпетер, Ф. Хайек) очевидно абсолютизують значення процесів інтеграції з точки зору забезпечення стабільності, сталості, структурування взаємозв'язків та соціально-економічного простору взагалі. У той же час, джерела, причини та внутрішні детермінанти цих процесів залишаються або поза увагою, або на периферії теоретичних інтенцій авторів.

При цьому диференціації надається значення суто підготовчого та службового етапу, а дезінтеграційні процеси розглядаються переважно якщо не суціль у негативному сенсі та контексті, як окремі випадки та диспропорції інтеграційних процесів або ж як їх супутні тенденції, що акумулюють в собі весь негативний потенціал. Хоча, заради справедливості, варто зауважити, що поступово у дослідженні суспільних процесів акцент зміщується на розгляд дезінтеграції як однієї із закономірних сторін суспільного розвитку (цикли М. Кондратьєва, коливальні режими Дж. К. Гелбрайта, етногенетичні ритми Л. Гумільова, ритми Виклику-і-Відповіді А. Тойнбі тощо), однак складається враження, що інтеграція, диференціація та дезінтеграція існують поряд одна одної, незалежно одна від одної, як самостійно сущі сутності. Спроба ж їх дослідження перетворюється у розробку, більш того: своєрідне колекціонування "ознак-критеріїв", за якими знаходяться та відокремлюються одна від одної інтеграція та дезінтеграція. На наш погляд, це, головно, й зумовлює відсутність єдиної науково-спроможної та науково-конкретної теорії інтеграційно-дезінтеграційних процесів.

Відтак, на переконання автора, такі поняття як "інтеграція" та "дезінтеграція" не можуть знаходитися у зовнішньому, суто формально-логічному протиставленні, байдужому співіснуванні: в реальності та дійсності вони перебувають у суперечності, що дозволяє адекватно відобразити, осягнути розумом внутрішню сутність, процес, тенденції розвитку у його (розвитку) вельми істотному аспекті.

В другому підрозділі 1.2. "Феномен інтеграції-дезінтеграції в історико-філософському дискурсі" досліджується перебіг суспільних інтеграційно-дезінтеграційних процесів у конкретно-історичних умовах, ґенеза філософських понять та розвиток філософських категорій, що описують процеси інтеграції-дезінтеграції.

Стародавня філософська традиція характеризується рефлексією процесів розвитку взаємозв'язків у світі в ідеях єдності, дихотомії, єдності протилежностей, в принципах світового порядку, ускладнення, спонтанності та певних термінах (самоорганізація, ієрархія, цикл, "Велика межа", диференціація, порядок, хаос). В античний період на тлі ускладнення суспільних відносин інтеграційні процеси базуються на диференціації діяльності, суспільства, етносів та подальшому примусовому їх поєднанні на формальних засадах. В цей час, незважаючи на різноманітність та суперечливість філософських концепцій, зосереджених цілком або ж переважно на проблемах феноменологічної множинності світу та його субстанціональної єдності, з'являються ідеї, розвиваючи або заперечуючи які, мислителі наступних епох відпрацьовують свої погляди на ключові аспекти інтеграції-дезінтеграції. Категоріальний статус отримують поняття "тотожності" та "розрізнення" (Платон, Арістотель). Слід зауважити, що першому надається більша вагомість та самостійність.

У добу Середньовіччя всі інтеграційні процеси зумовлені беззастережним домінуванням теологічного світогляду, а диференціація - розвитком переважно економічних відносин, що зумовлює поступове збагачення понять тотожності та розрізнення внаслідок розробки понять ідентифікації, самозаперечення, одиничного, загального; йде активне опрацювання ідеї індивідуального інтересу як основи світогляду людини економічної.

В конкретно-історичних умовах XIV-XVII століть інтеграційні та диференційні процеси в суспільстві здебільшого зумовлюються поступовою самоідентифікацією особистості, поєднанням суспільства завдяки інтегративному потенціалу християнського вчення в цілому, християнської етики ближчим чином та підкорення більшості індивідуально-груповим інтересам. Так, за доби Відродження філософська думка декларує гуманістичний імператив "liberte, egalite, fraternite", ідеал раціонально-активного (якість людини економічної) та етично-відповідального (якість людини суспільної) суб'єкта, чітко окреслює та регламентує обрій особистісної свободи, поглиблює дихотомію індивідуальної відповідальності й суспільної ідентифікації та закладає засадничі принципи західної цивілізації з її культом "людини економічної" - прав та свобод особистості, розуму, науковості, індивідуалізму, підприємництва тощо.

З Нового часу та від доби Просвітництва набирає своїх початків поступове виокремлення двох напрямів теоретичного опрацювання та практичного опредметнення суспільних взаємозв'язків, що по-різному розглядають поставання протагоровської "людини як міри всіх речей" та гегелівської "людини як абсолютної цінності". Це особливо гостро проявляється у ХХ столітті, за умов граничного загострення обмежень індустріального розвитку, коли спостерігається відхід від позицій класичного антропоцентричного гуманізму, від векторів поставання дійсного гуманізму на позиції "універсального гуманізму", розвиток антиієрархічних ідей культурного релятивізму, релігійного, культурного та екологічного екуменізму, що відображається й у відповідному баченні сучасних процесів інтеграції-дезінтеграції.

Звідси необхідність розгляду та ретельного обґрунтування вибору методологічних засад подальшого дослідження процесів інтеграції-дезінтеграції. Аби не відбулась підміна науково-спроможної методології та окремих методів, чимось, що свідомо видається за такі.

У третьому підрозділі 1.3. "Методологічні засади дослідження сучасних інтеграційно-дезінтеграційних процесів" розглянуто поняття "система" та "соціально-економічна система", як одні з ключових та засадничих філософсько-методологічних та спеціально-наукових понять. Відзначено, що сучасний ступінь щільності, інтенсивності та насиченості соціально-економічних взаємозв'язків дозволяє говорити про людство як найскладнішу соціально-економічну систему ("світ-системний" підхід А. Франка, І. Валлерстайна). Аналіз, з одного боку, ідеї глобального еволюціонізму як фізико-механічного закону (О. Конт, Г. Спенсер), з іншого - принципів матеріалістичної діалектики (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, Г. Батіщев, Е. Ільєнков), які дають розуміння конкретного як "єдиного в багатоманітному ", що наближається за змістом до дійсного розуміння цілісності як тотальності (К. Маркс) та має корелятом поняття "ноосфери" (Т. де Шарден, Е. Леруа, В. Вернадський), дозволяє обґрунтувати доцільність послуговуватися визначенням соціально-економічної системи як понятійного блоку для визначення універсальної сукупності соціально-економічних, суспільних форм (ідей, інститутів, відношень, суб'єктів, об'єктів etc.), які пов'язані в єдину систему, що розвивається з однієї основи, та які складають специфічну природу соціально-економічного (суспільного) організму.

Подальший розгляд методологічних засад обох напрямів дозволяє констатувати, що сучасні "позитивні науки" спрямовані виключно на проведення емпіричного, феноменологічного теоретичного аналізу соціально-економічних систем. Саме абсолютизація позитивістських аналітичних методів, вкрай однобічний аналіз, надання синтезу суто другорядної ролі та його фактична заміна безперервним нарощуванням понятійного ряду: "тотожність", "ідентичність", "інтеграція", "агрегація", "масовість" тощо, є основною причиною того, що сучасні організаційні форми в соціально-економічних системах не відповідають змісту діяльності людини, зумовлюють негативні практичні наслідки процесів інтеграції-дезінтеграції, незважаючи на напрямок та порядок перебігу цього процесу.

На переконання автора, тільки матеріалістична діалектика дає змогу проникнути в сутність взаємозв'язків, розкрити переплетіння динамічних та статистичних закономірностей, які в дійсності утворюють нерозривну органічну єдність соціально-економічної системи, коли окремі частини сукупності є сущими у режимі свободи, зв'язки їх є взаємообумовленими, єдністю в багатоманітному з характеристиками цілісності - всебічності - істинності, що забезпечує універсальність, гармонійність та адекватність взаємодії на відповідному рівні щільності, насиченості та інтенсивності взаємозв'язків (суспільних взаємодій, соціальних відношень).

В другому розділі 2. "Діалектика суспільних інтеграційно-дезінтеграційних процесів" з залученням та використанням потенціалу матеріалістичної діалектики досліджено причини, місце, механізми та роль, себто архітектоніку, динаміку та ритміку інтеграційно-дезінтеграційних процесів у сучасних соціально-економічних системах.

У першому підрозділі 2.1. "Організаційні форми крізь призму принципу сходження від абстрактного до конкретного" конкретизовано поняття "інтегративність" як ідеальне буття будь-якої організаційної форми та результат суспільного поступу: функціонування, перетворення, відтворення взаємодій у суспільних практиках суголосно зі суспільною метою, ідеалом, проектом, програмою.

Відповідно до методологічної бази дослідження конкретне, конкретність є синонімом адекватно відтвореного зв'язку та взаємодій всіх сторін, моментів предмета, явища тощо, а сутність людини розглядається як сукупність, у перспективі - як ансамбль суспільних відносин. Отже, за думкою автора, зовнішня протилежність між абстрактним індивідом у його відірваності, відчуженості від суспільних зв'язків та конкретним індивідом як ансамблем суспільних зв'язків дає ключ до розуміння процесів інтеграції-дезінтеграції, а саме: розгортання процесів диференціації здійснює розділення первісної тотожності людини і природи як нерозділеної, синкретичної єдності (протоінтеграції). Процеси інтеграції є органічним етапом еволюції процесів диференціації: інтеграція (дійсно конкретне) визначає певний рівень формалізації та узагальнення взаємозв'язків, якому зовнішньо протиставляється диференціація (абстрактно конкретне) та який передбачає свою-іншу якість, дезінтеграцію (дійсно абстрактне). Завдяки здійсненню суперечності інтеграції-дезінтеграції через вузлові міри узагальнення поступово формується всезагальне (конкретно дійсне), для позначення якого пропонуємо послуговуватися поняттями "мережевість" та "мережування" (постінтегроване).

Мережевість розкриває сутність, закон, джерело перетворення старого та виникнення нового. Мережування як процес включає в себе всі моменти інтеграції-дезінтеграції в цілому. Саме такі явища знаходять зовнішній прояв у сучасних суспільних практиках розвитку т.з. "мережевих структур", що свідчить про назрілу суспільну потребу в цих процесах та необхідність їх теоретичне осягнення.

В другому підрозділі 2.2. "Сутність суперечності "інтеграція-дезінтеграція" розкривається та конкретизується зміст понять "диференціація", "інтеграція" та "дезінтеграція" як моментів здійснюваної діалектичної суперечності.

Поняття "дезінтеграція" має значення заперечення зовнішньої визначеності, домінування зовнішніх зв'язків у системі, тоді як "диференціація" лише вказує на існування суто зовнішніх взаємозв'язків, виступає "дезінтеграцією по формі" та не може забезпечити підготовку логічної "сировини" для подальшого опрацювання. Отже, інтеграція виступає моментом дезінтеграції, як "її-своє-інше" або "своє-інше-себе", як щось постійно заперечуване, що об'єктивно тендує до певної рівноваги. Тоді дезінтеграція є рухливістю, мінливістю, яка є "своє-інше-себе" інтеграції, яка приходить до нас в уявленні, але в сутності є лише формою існування, прояву та відображення виключно рухливої мережевості в процесі мережування.

До основних суперечностей, які визначають та характеризують інтеграцію-дезінтеграцію нами віднесено суперечність матеріального змісту суспільного способу виробництва та суспільної форми виробництва; суперечність між організаційно-економічною та суспільною формами інтеграції; між самими суспільними формами. Із зростанням рівня щільності, насиченості та інтенсивності взаємозв'язків через здійснення суперечностей суспільство з необхідністю "знімає" попередні суспільні стани і форми та переходить від "суб'єкт-об'єктних" до "суб'єктно-суб'єктних" відносин взаємодопомоги, симфонії, поліфонії, солідарності, себто мережива (рос. кружево, узор) дійсно людських взаємозв'язків.

У третьому підрозділі 2.3. "Рефлексія інтеграційно-дезінтеграційних процесів у системі категоріального синтезу" обґрунтовано, що суперечність інтеграції-дезінтеграції може претендувати на всезагальність лише в межах суспільного поступу, для чого вона посідає необхідне місце в системі категорій, які охоплюють мережу зв'язків дійсності: зміст і форма, причина та наслідок, необхідність та випадковість, можливість та дійсність, сутність та існування, одиничне-загальне-всезагальне тощо.

Безумовно, внутрішні протилежності, "інтеграція-дезінтеграція", виникають з простіших, елементарніших форм людської діяльності із "залізною" необхідністю, розгортаються за причинно-наслідковим зв'язком обіруч з перетворенням необхідності на свободу, можливості в дійсність і вирішуються в процесі мережування в мереживі дійсно людських цілісних, всебічних та істинних взаємозв'язків (суспільних взаємодій, соціальних відношень) відповідно до об'єктивного саморозвитку необхідності та відображення необхідного саморозвитку як поступального руху необхідності до всезагальності.

Саме розвиток організаційно-економічних та соціально-економічних відносин формує умови для мережування як процесу збагачення змісту категорії всезагального шляхом здійснення суперечностей інтеграційно-дезінтеграційних процесів в розрізі основних законів матеріалістичної діалектики.

У четвертому підрозділі 2.4. "Мережування як спосіб здійснення суперечності "інтеграція-дезінтеграція" крізь призму основних законів діалектики" нами конкретизовано попередні висновки та відзначено зовнішній та внутрішній характер формування суперечності, а саме: за умов збільшення рівня щільності, насиченості та інтенсивності взаємозв'язків відповідно до дії закону взаємного проникнення протилежностей формується зовнішня протилежність диференціації (одиничне) як індивідуальний, абстрактний інтерес та інтеграції (загальне) як загальний, груповий, конкретний інтерес. Внаслідок практичної діяльності, розвитку сутнісних сил людини об'єктивно постає внутрішня протилежність інтеграції, "своє-інше-себе", дезінтеграція та виникає відповідна внутрішня суперечність.

Відповідно до закону взаємного переходу кількісних та якісних змін дезінтеграція як заперечення зовнішньо протилежних сторін "розчищає", знімає спільну основу для загального, якісно вищого рівня цілісності, всебічності та істинності взаємозв'язків у певній вузловій лінії мір сутнісних сил людини (людина економічна людина суспільна людина творча) та суспільної форми (суб'єкт-об'єктні суб'єкт-суб'єктні суб'єктно-суб'єктні взаємозв'язки).

Відповідно до закону заперечення заперечення процес здійснення суперечності відображається у формі циклів розвитку як безперервно-перервний процес розширеного суспільного відтворення. Синтезом у кожному циклі є новий рівень узагальнення, відбувається сходження "диференційоване-інтегроване-мереживо" як корелят "одиничне-загальне-всезагальне". Основними циклами розвитку суспільного способу виробництва є виробництво речей виробництво ідей продукування людей, кожен з яких характеризується певними критеріями економічності, ефективності, етичності, естетичності, об'єктивності як однопорядковими вимірами дійсного гуманізму.

Отже, результатом є поставання всезагального, для адекватного опису та пояснення якого нами запропоновано послуговуватися понятійним блоком "мережевість - мережування - мереживо", в якому мережевість є сутністю, мережування - процесом, а мереживо - результатом здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції. Саме в процесі мережування індивід постає як дійсний ансамбль суспільних відносин, як дійсна особистість, суб'єкт творчості, людина повністю усуспільнена, а суспільство стає дійсно людським, людяним, дійсною асоціацією, в мереживі взаємозв'язків (суспільних взаємодій, соціальних відношень) якої людина творча отримує дійсну свободу.

Третій розділ 3. "Сучасні суспільні трансформації як процес та результат інтеграційно-дезінтеграційного розвитку" присвячено розгляду принципових моментів впливу феномену відчуження людини на здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції, процес мережування та перехід до всезагального взагалі. За допомогою методології форми перетвореної осмислено проблемні моменти здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції, виведено механізм їх виникнення, функціонування та подолання (вирішення).

У першому підрозділі 3.1. "Потенціал методології форми перетвореної у дослідженні інтеграційно-дезінтеграційних процесів" відзначено, що здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції як узагальнення на рівні певної змісто-форми проходить три етапи: відновлення зовнішньої форми; розгортання в нову модифіковану суспільну форму; відображення процесів у сукупності соціальних, економічних, політичних тощо форм.

Будь-який процес формалізації має наслідком неформалізований залишок (теорема Геделя), перетворена форма дозволяє відновити, змоделювати, відтворити, симулювати цілісність (а не гармонізувати!) в процесі формальної зовнішньої інтеграції, себто є необхідним етапом пізнання закономірностей руху матерії в певних формах прояву, себто є раціональною. Ірраціональність форми перетвореної зумовлена самовідчуженням людини в її діяльності, відривом суспільного багатства та суспільних форм від особистісного моменту праці.

Сфера суспільного відтворення як конкретна дійсність внаслідок процесів диференціації та інтеграції постає розчленованою: з одного боку, дійсна конкретність як сфера конкретної діяльності; з іншого - сфера абстрактної, редукованої конкретності, складові якої є ступенем поставання, формою існування відчуження, джерелом форм перетворених. Вони утворюють сферу абстрактно-загального як прошарок фіктивної конкретності, рафінованої редукованої конкретності, який не дозволяє суперечності іманентно розгортатись та вирішуватися на наступному рівні узагальнення, дійсної конкретності на шляху до конкретної дійсності, мережевості. Діалектична суперечність інволюціонує в антагонізм, а єдиним способом існування фіктивної конкретності стають економічні, соціальні, політичні, моральні, естетичні кризи, потрясіння, катастрофи тощо.

Основними джерелами розбалансування процесу суспільного відтворення у сфері Виробництва є відкладене виробництво (репродукування), перевиробництво (марнотратство), обмежене виробництво (криза, деіндустріалізація, саботаж). У сфері Споживання відкладене споживання (мобілізаційний режим життя, накопичення статків), споживацтво (культ споживання, проїдання ресурсів), обмежене споживання (нав'язане ззовні, штучне зубожіння, жебрацтво, злидарство).

Для позначення результатів інтеграційно-дезінтеграційних процесів у сфері дійсної конкретності пропонуємо послуговуватися понятійним блоком "інтеграційне", "інтеграційна структура" в аспекті становлення, активності, забезпечення певного рівня адекватної взаємодії, внутрішньої цілісності, всебічності, істинності, а у сфері фіктивної конкретності - "інтегроване", "інтегрована структура" в аспекті ставлення детермінованого, зумовленого ззовні, пасивності, тимчасового врівноваження, формальної цілісності, однобічності, суб'єктивності.

В другому підрозділі 3.2. "Інтеграційні та інтегровані структури в умовах віртуального капіталізму" проаналізовано конкретно-історичні форми інтеграційно-дезінтеграційних процесів та розглядається процес сповільнення узагальнення (усуспільнення), яке консервується в перетворених формах сфери абстрактно-загального. Саме в позиції узагальнення (усуспільнення) інтегровані структури повністю "програють" інтеграційним: в перших знищено будь-який зв'язок із дійсно-конкретним як джерелом опосередкування, абстракції.

Підкорення, "утилізація" сфери дійсної конкретності сферою фіктивної конкретності (конкретної фіктивності), створення умов для впровадження сучасних ірраціональних інтегрованих форм (тотальний ринок, фіктивний капітал, бюрократизм, етатизм, маскультура-"попса") на тлі занепаду форм інтеграційних проглядається у сфері виробництва як перехід від матеріального виробництва до непродуктивного, фіктивного репродукування; у сфері споживання як перехід від обслуговування до підкорення споживача, нав'язування йому фіктивного гіпертрофованого споживання - споживацтва; у сфері обміну як перехід до тимчасового врівноваження, договірного обміну та взаємодії на базі суто формальних суб'єктивістських концептів.

Одним із засобів "утилізації" сфери дійсно-конкретного є перетворення інформаційного простору у простір дезінформаційний та продукування "вузьких" професіоналів-функціонерів, людини корпоративної, декреатів та декреаторів (Б.Новіков), себто суб'єктів переходу до фіктивної конкретності/ конкретної фіктивності як хронотопу буття квазіформ, в т.ч. псевдокультури, псевдовиховання, псевдонавчання, псевдополітики тощо. Суспільним способом виробництва стає репродукування соціальної біомаси; фіктивним матеріальним змістом взаємозв'язків - існування, виживання; суспільною формою - масовість, публічність. Виникає культурна пустеля, "павутиння" суто зовнішніх, нелюдських функціональних зв'язків: індивідне-уніфіковане-змасовлене.

У той же час, слід відзначити іншу тенденцію. Якщо постінтегровані структури виникають внаслідок заміщення прошарком ірраціональних перетворених форм механізму соціалізації або механізму переходу "одиничне-загальне-всезагальне", то в межах постінтеграційних структур у процесі мережування поступово долається феномен відчуження, щезають перетворені форми, має місце зміна їх соціальними стосунками "живого спілкування", здійснюється перехід від людини економічної до людини повністю усуспільненої. Засобами виступають механізми усуспільнення, в т.ч. зняття вузькоекономічного планування уречевленого багатства універсальним соціальним плануванням тотального розвитку людини, що вимагає пріоритетного розвитку таких суспільних форм соціалізації (інтеграції) як виховання, освіта, наука, культура, соціальний захист населення тощо.