Маніпуляція "людиною маси": філософсько-культурологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імЕНІ В.Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

МАНІПУЛЯЦІЯ “ЛЮДИНОЮ МАСИ”: ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Місніченко Олексій Володимирович

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії культури та філософії науки у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор кафедри теорії культури та філософії науки Білик Ярослав Михайлович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Офіційні опоненти: доктор філософських наук,

професор кафедри культурології

Стародубцева Лідія Володимирівна,

Харківська державна академія культури

кандидат філософських наук, доцент

кафедри філософії

Дольська Ольга Олексіївна,

Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дисертаційна робота присвячена багатогранному явищу культури - маніпуляції “людиною маси”. Вибір саме такої тематики дослідження актуальний у зв'язку з недостатнім рівнем її розробки в філософсько-культурологічній традиції; немає глибоких і всебічних досліджень, що висвітлюють маніпуляцію “людиною маси”, яку здійснює правляча меншість завдяки своєму пануючому становищу у галузях культури, економіки і політики. Їх значення було б досить суттєвим, оскільки феномен маніпуляції впливає як на окрему людину, так і на всі сфери життєдіяльності суспільства. Особливо зростає актуальність філософського дослідження маніпуляції для виділення якостей “людини маси”, що притаманні даному феномену культури та є втіленням деяких рис глибинної сутності людини.

Наукове дослідження цього своєрідного культурного явища актуальне й тому, що в останньому десятиріччі ХХ ст. змінився суспільно-політичний вектор розвитку країн пострадянського простору. Комерціалізація багатьох сторін життя суспільства в умовах формування ринкових відносин відкриває правлячій меншості сприятливі умови для “створення” “людини маси”. Процеси глобалізації, під тиском якої нівелюються традиційні культурні цінності, надають феномену маніпуляції рис універсальності, створюючи ідеальні умови для формування якостей, притаманних “людині маси”.

Значення дослідження даного феномену культури визначається також і негативними тенденціями, які відбуваються в суспільстві у зв'язку з невідомими раніше масштабами розповсюдження засобів масової комунікації, розвитком інформаційних технологій. Сутнісна спрямованість індустрії масової культури, що, в основному, базується на маніпулятивних технологіях, впливає на суспільні відносини та свідомість суспільства, сприяє формуванню культурних і світоглядних установок масової свідомості.

Актуальність дослідження значною мірою визначається також трансформаціями, які пов'язані з формуванням нової соціокультурної моделі суспільства. Відповідно, необхідність виваженого аналізу маніпуляції як специфічного соціокультурного феномену набуває особливого значення.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Природа масового суспільства проаналізована представниками Франкфуртської школи соціальних досліджень (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Э. Фромм, В. Беньямін, Г. Маркузе).

Окремим аспектам феномену маніпуляції присвячені праці вітчизняних та зарубіжних дослідників. Зокрема, проблему функціонування ЗМІ та засоби їхнього впливу на свідомість у вітчизняній соціально-філософській літературі досліджували Е.Г. Багіров, С.І. Бєглов, Ю.В. Воронцов, П.С. Гуревич, Ю.М. Давидов, О.М. Карцева, Н.М. Козлова.

Маніпуляцію суспільною думкою розглядали В.Г. Афанасьєв, С.І. Бєглов, Б.М. Бессонов, Ф. Бретон, С. Пру, Т.Є. Васильєва, А.І. Власов, Л. Войтасик, Д.А. Волкогонов, Г. Гляйссберг, Г. Грачев, І. Мельник, П.С. Гуревич, Г.С. Джоуетт, Є.Л. Доценко, Ю.А. Єрмаков, Ю.О. Замошкін, М.В. Іванчук, С.Г. Кара-Мурза, Є.М. Карцева, Е. Кассірер, Г.С. Мельник, С. Московічі, Е. Ноель-Нейман. Маніпуляцію суспільною свідомістю засобами соціальної міфотворчості на міждисциплінарному рівні вивчали Е.Я. Баталов, В.Е. Бойков, Д.А. Волкогонов, Г.В. Грачев, Г.Г. Діллігенський, О.О. Зінов'єв, О.О. Іголкін, С.Г. Кара-Мурза, Г. Шиллер.

Соціологічні характеристики феномену маніпуляції відображені у дослідженнях Г.Г. Воробйова, С.І. Григор'єва, Б.О. Грушина, Ю. Дряхлова, В.Т. Лісовського, Л. Леві-Брюля. Динаміка та тенденції розвитку масової свідомості висвітлюються у працях Я.В. Любивого, Б.О. Грушина. Методологічний аналіз поняття “маса” проведений С. Московічі. Дослідження культури з точки зору феномену “омасовлення” духовного життя та негативних наслідків, до яких призводить широке розповсюдження різноманітних стереотипізованих артефактів, міститься у працях Ж. де Местра, Л.Г.А. Бональда, Е. Берка, А. де Токвіля. Теоретичне осмислення культурних феноменів, пов'язаних з процесами “омасовлення”, натовпоутворення, відображено у працях Г. Лебона, Г. Тарда, З. Фрейда, Л.Н. Войтоловського.

Особливо слід відзначити роботи Х. Ортеги-і-Гассета, в яких філософ вводить поняття “людина маси”, визначає його як “сукупність осіб, які нічим не виділяються”, отримують задоволення від відчуття ідентичності з собі подібними. У працях Е. Фромма означено базові потреби людини, завдяки яким можливе “конструювання” “людини маси”.

Маніпуляція в її культурно-антропологічному вимірі розглядається нами як невід'ємна складова феномену “влада”, як обов'язковий засіб формування якостей “людини маси”, необхідних для існування факторів, що забезпечують функціонування суспільства. Такий підхід не має безпосередніх аналогів серед відомих нам сучасних досліджень маніпуляції “людиною маси”. В зв'язку з цим, інтерес представляють праці Н. Макіавеллі, Ф.М. Достоєвського, Ф.В. Ніцше, М. Фуко, які містять цілісне бачення феномену “влада”, а також той ролі, що належить його складовій - маніпуляції. Деякі ключові аспекти проблеми відображені в утопіях та антиутопіях Платона, Є.І. Замятіна, О. Хакслі, А.П. Платонова, Дж. Оруелла, Р. Бредбері. Зокрема, має місце описання методів контролю свідомості. Показано якості “людини маси”. Означено передумови маніпуляції та соціокультурні фактори, що обумовлюють її існування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової комплексної теми кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна “Концепція цілісності: проблема духовності в науці і культурі” (д/р UА № 01008737).

Мета дисертаційного дослідження - філософсько-культурологічне осмислення маніпуляції “людиною маси”, яка здійснюється у предметному полі культури в контексті владних відносин.

Досягнення мети дослідження зумовило постановку ряду завдань:

- визначити дефініції поняття “влада”; здійснити аналіз досліджень природи влади;

- виявити якості “людини маси”, які являються необхідною умовою існування факторів, що забезпечують функціонування суспільства і вимагають наявність маніпуляції;

- дослідити методи контролю свідомості “людини маси” в контексті владних відносин в предметному полі масової культури, враховуючи передумови свідомості, які роблять можливим здійснення маніпуляції;

- проаналізувати підходи до розуміння масової культури і освітньої системи, як засобів здійснення маніпуляції;

- розглянути масову культуру як базисну основу та знаряддя маніпуляції;

- провести аналіз “продуктів” масової культури з метою виявлення її ролі в процесі формування якостей “людини маси”;

- виявити культурне значення феномену маніпуляції “людиною маси” в контексті соціальної структури.

Об'єкт дослідження - соціокультурна обумовленість феномену маніпуляції “людиною маси”.

Предмет дослідження - культурний вимір функціонування владної структури суспільства в процесі маніпуляції “людиною маси”.

Методи дослідження. В основі дисертаційної роботи лежать діалектичні ідеї про загальний зв'язок, взаємозумовленість, розвиток і цілісність. У дослідженні застосовано загальнонаукові методи: аналіз, синтез, класифікація, дедукція, індукція, абстрагування, узагальнення, систематизація. Має місце герменевтичний та компаративний аналіз. Фундаментальну теоретичну базу дослідження складають ідеї та підходи, сформульовані у працях Е. Фромма, Х. Ортеги-і-Гассета і М. Фуко, які стосуються проблематики культурно-антропологічного виміру феномену маніпуляції “людиною маси”.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

- виявлено якості “людини маси”, які обумовлюють маніпуляцію нею, проаналізовано методи їх формування; виділено низку передумов людської свідомості, що створюють можливість здійснення маніпуляції;

- запропоновано авторську концепцію розуміння та застосування методів контролю над свідомістю “людини маси” в культурологічному аспекті;

- виділено та розкрито складові елементи середовища владного впливу на “людину маси”, а саме: освітня система, індустрія розваг, телебачення;

- виявлено культурне значення феномену маніпуляції “людиною маси” в контексті соціальної структури.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати дозволяють більш адекватно та різностороннє зрозуміти сутність феномену маніпуляції “людиною маси”, її культурно-антропологічне значення, як для окремої людини, так і для суспільства взагалі. Фактичний матеріал та теоретичні узагальнення дисертаційної роботи можуть стати відправною точкою для подальшого аналізу аспектів маніпулятивної проблематики в суспільних умовах, що змінюються. Результати дослідження можуть бути використані для підготовки лекційних курсів в системі вищої освіти з філософії, культурології, філософської антропології.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження обговорювались на міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях: Науковий семінар, присвячений 200-літтю Харківського університету імені В.Н. Каразіна “Наука і релігія: сьогодні і в майбутньому” (Харків, 26-27 листопада 2004 р.); XIII Харківські міжнародні Сковородинівські читання “Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава” (Харків, 30 вересня -- 1 жовтня 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Культура, свідомість, мова в інформаційному суспільстві” (Харків, 19-20 квітня 2007 р.). Результати дослідження пройшли апробацію на засіданнях і теоретичних семінарах кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження відображено у 5 наукових працях, з яких 3 статті опубліковано у фахових спеціалізованих виданнях з філософських наук, що входять до відповідного переліку ВАК України, інші - у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів (у т. ч. 13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, який містить 122 найменування, та додатків. Повний обсяг роботи - 241сторінка, з яких 230 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано ступінь наукової розробленості проблеми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його предмет, об'єкт та методологічну основу, викладено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів дослідження.

У першому розділі “Культурно-антропологічний аналіз маніпуляції в контексті владних відносин суспільства” проаналізовано загальнотеоретичні підходи, напрямки, що превалюють у дослідженні маніпуляції, як невід'ємної складової феномену “влада”.

У підрозділі 1.1 “Етимологія та дефініція поняття “влада” звертається увага на багатовекторності дослідження даного феномену. Вказано ключовий етимологічний сенс влади, який походить від латинського поняття “potestas”, що означає “здатність”, “можливість”. Акцент зроблено на субстанціональній основі влади - “силі”, яка дозволяє суб'єкту влади задавати “людині маси” парадигму існування та способи буття. Влада визначається як здатність і можливість її суб'єкта здійснювати свою волю, використовуючи різні ресурси та технології (авторитет, силу, традиції, закон, техніки маніпуляції свідомістю та ін.). В соціокультурному плані суб'єкт влади монологічний: небезпечні прояви плюралізму і опозиційності утискаються або витісняються в сфери, де відсутні можливості зміни вектора ключових напрямків руху суспільства, що задані владою.

Підрозділ 1.2 “Компаративний аналіз: класичні та некласичні інтерпретації концепцій влади” містить огляд традицій інтерпретації феномену влади, який дав можливість визначити загальний напрямок дослідження влади в цілому та її складової - маніпуляції. Пріоритетним визнано підхід М. Фуко, згідно якому “структури влади” є децентралізовані: позбавлені ієрархічно привілейованої точки. Формування суб'єктом влади внутрішнього світу людини здійснюється в обхід її свідомості, визначає траєкторію бажань, несвідомо приховується нею та зберігається у своєму бутті, і може бути виявлено внаслідок систематизованого описання “примусу”.

У підрозділі 1.3 “Конфлікт підходів до проблеми планування владних відносин: конструктивізм і методологічний індивідуалізм” ставиться питання про здатність суб'єкта влади прогнозувати і контролювати соціокультурні процеси. Відповідь формулюється внаслідок розгляду двох полярних підходів. Згідно одному із них - конструктивізму, що спирається на ідеї К. Сен-Симона, Г. Гегеля, К. Маркса, О. Конта, всі події виникають внаслідок інтенціональних дій та розроблених людьми проектів. Ключова теза цієї філософської течії проглядається з позицій Г. Гегеля і О. Конта, які бачили сенс історії в збільшенні свідомого контролю людини над своєю долею, в її здатності передбачувати та задавати напрямок подіям. Другий підхід - методологічний індивідуалізм, що базується на ідеях А. Сміта, Д. Юма, К. Поппера, Ф. Хайека, стверджує хибність конструктивізму. Постулюється нездійсненність планування. Людські знання визнаються як такі, що не відносяться до тотальності речі або події. Вони висвітлюють окремий аспект або фрагмент реальності. Внаслідок цього висувається теза про неможливість глобального планування.

Визнається доцільним здійснення дослідження влади та її невід'ємної складової - маніпуляції, з позицій конструктивізму.

У підрозділі 1.4 “Дві опозиційні моделі природи влади: плюралістична та владної еліти” для адекватного тлумачення феномену “влада”, виділено дві моделі дослідження: плюралістична, в рамках якої влада вважається розподіленою між багатьма групами, що мають різні інтереси та модель владної еліти, згідно з якою влада зосереджена виключно в руках правлячої меншості. Модель владної еліти визнається домінуючою.

Підрозділ 1.5 “Людина як пасивний об'єкт в суб'єктній та об'єктній парадигмі владних відносин” присвячений проблемі залежності принципу маніпуляції свідомістю від парадигми впливу, що характеризує психіку людини. Маніпулятивний “арсенал” суб'єкта влади цілком охоплюється двома парадигмами: об'єктною та суб'єктною. Згідно об'єктній парадигмі людина розглядається як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов. Принцип впливу на свідомість зводиться до схеми “стимул - реакція”. Друга парадигма - суб'єктна, відмовляється від підходу до людини як до пасивного об'єкта. Вона постулює активність та вибірковість у процесі відображення зовнішніх інформаційних сигналів, що інтерпретуються відповідно до особливостей когнітивної системи людини, яка має багаторівневу просторову структуру. Суб'єктній парадигмі відповідає маніпулятивна стратегія впливу. Її принцип полягає в глибокому проникненні в “інтимні” “механізми” психіки людини. Саме ця парадигма висувається як ключова для дослідженні маніпуляції “людиною маси”.

У підрозділі 1.6 “Формування “суб'єкта” влади в концепціях Г. Гегеля, З. Фрейда, М. Фуко” прослідковано механізм формування “суб'єкта” в контексті владних відносин. Констатовано, що всі можливі впливи влади на індивіда можуть здійснюватися тільки в рамках “владного поля” - простору, в межах якого розповсюджується безумовний вплив, дія даної влади, її суб'єктів, представників, тощо. Виділені, як нероздільно цілісні, що роблять можливим існування один одного типи впливу влади: вплив, що здійснюється прямим способом для виконання рішень правлячої меншості; вплив, мета якого - формування суб'єкта, що не тільки схильний підпорядковуватися прямому управлінню, але й наділеного якостями, що відповідають інтересам правлячої меншості; вплив, який здійснюється за допомогою маніпуляції.

У пункті 1.6.1 “Феномен “іншого” в процесі становлення підпорядкованої самосвідомості в концепції Г. Гегеля” розглядається формування “суб'єкта”, схильного до підкорення. Гегелівська модель становлення свідомості дозволила виявити, що контроль процесу становлення самосвідомості може бути використаний правлячою меншістю для формування суб'єкта, схильного до підкорення. Засобом контролю виступає “конструювання” певного соціокультурного середовища, що виконує роль того “для-себе-іншого”, з якого людина “знімає” своє буття - образ самого себе.

Пункт 1.6.2 “Потяг до самовідображення та прив'язаність до заборони як засіб нав'язування людині образу самої себе в ученні З. Фрейда” теорії Фрейда про нарцисичний потяг до самовідображення та прив'язаність до заборони пояснюють існування вигідних для правлячої меншості суспільних устоїв, думок, цінностей, шаблонів дій. Потреба в самовідображенні робить для людини “отримання” образу самої себе важливим фактором психічного здоров'я. Однак, чи буде це відображення таким, що реалізує творчі потенції, чи образом, “витканим” із “санкціонованих” норм, думок та шаблонів дій, для цієї потреби не має значення. “Нав'язування” людині образу самої себе може стати цілком достатнім приводом для реалізації тяги до самовідображення. Не менше значення в прийнятті людиною “нав'язування”, має прив'язаність до заборони. Її сутність полягає в тому, що людина наділена потягом бажати те, що ставить перепону на шляху до реалізації бажання і цим самим дає можливість бажати далі. Суб'єкт влади “вмонтовує” в “нав'язуваний” людині образ самої себе компонент, який перекриває реалізацію деяких латентних бажань і дає можливість бажати далі, але вже у видозміненій формі.

У пункті 1.6.3 “Субординація: пригноблення та формування “суб'єкта” по М. Фуко” акцентовано увагу на тому, що влада не тільки визначає траєкторію поведінки, бажання суб'єкта, але й забезпечує його існування. Вона є тим, що “суб'єкт” приховує та зберігає в своєму бутті. Правляча меншість “вибудовує” фрагментарну ідентичність. Це сприяє виникненню свідомості, що схильна до впливу ззовні та створює можливість “конструювання” із існуючих фрагментів образу “людини маси”, змінюючи цілі та напрямки його формування.

Підрозділ 1.7 ““Апарат примусу” в творчості Ф.М. Достоєвського” містить думку про значущість виявлення для дослідження феномену “влада” факторів, які роблять можливим існування владних відносин. Крім цього, є констатація необхідності знання кінцевої мети проявів влади для того, щоб сфокусувати увагу на суттєвих проявах її невід'ємної складової - маніпуляції та вказати роль, яку вона виконує у суспільстві.

У пункті 1.7.1 “Антропологічний фактор існування феномену “влада”” розкрито основні ідеї Ф.М. Достоєвського щодо апарату примусу, згідно з якими спосіб здобуття влади над людьми є не що інше, як контроль над створенням і розподілом матеріальних благ, перш за все їжі, а також оволодіння свідомістю. Підкорення їжею опирається на непереборне бажання людини знайти об'єкт поклоніння, щось безсуперечне, щоб всі люди разом згодились на загальне перед ним поклоніння. Однак, вона є необхідною, але недостатньою умовою існування влади. Крім їжі потрібний контроль свідомості. Його здійснення опирається на потребу людини знайти того, кому можна якомога скоріше передати дар свободи, з яким вона народжується. Але, людська жага розпрощатися зі свободою, сама по собі, не є гарантією здобуття влади. Потрібне застосування трьох сил, що можуть “перемогти” та “полонити” розум людини: чудо, тайна, авторитет.

Влада подавляє потенціал людини, пов'язаний з реалізацією власних цілей, пригнічує особистий розвиток, породжує непереборне бажання уникнути відповідальності, віддати свою свободу.

У пункті 1.7.2 “Кінцева мета культурно-антропологічних проявів влади” висувається гіпотеза про те, що прояви феномену “влада” мають своєю кінцевою метою утвердження конкретної соціокультурної моделі суспільства в якому монополізовано засоби виробництва, введено жорсткий контроль розподілу матеріальних благ та тотальну організованість життя, а повсякденний ритм та наявність будь-яких свобод орієнтовано на примноження нестерпного відчуття свободи, для ще більшого розпалювання в людині бажання найти спасіння від самої себе - позбавитися свободи.

Другий розділ “Методи формування “підконтрольної більшості” присвячено виявленню ролі масової культури та системи освіти в питаннях здобуття і утримання влади, а також цілісному баченню взаємодії факторів, які забезпечують функціонування суспільства і обумовлюють якості “людини маси”, передумов здійснення маніпуляції та методів контролю над свідомістю людини.

У підрозділі 2.1 “Огляд інтерпретаційних моделей “омасовлення” проаналізовано підходи до розуміння масової культури та системи освіти як засобів влади. Перша модель презентована ідеями М. Арнольда, Ф.Р. Левіса, Д. Мак-Дональда і Ван ден Хаага. Їх підходи допомогли виділити функції масової культури та системи освіти, які дозволяють правлячій меншості “нести принцип влади”, що подавляє схильність “підконтрольної” більшості до анархії та стверджує ідеали сильної централізованої держави. Масова культура дає змогу здійснювати контроль над культурними, економічними та соціальними прагненнями суспільства, запобігати появі самостійної культуротворчості, проводити стандартизацію культурного рівня. Її вплив здатний перетворити події в засіб збудження та суттєво зменшити їх змістовну складову.

На підставі аналізу підходів представників другої моделі - Р. Хогарта, Р. Вільямса, С. Хола і П. Веннела - зроблено висновок, що масова культура може бути засобом, який дозволяє контролювати процеси прийняття практичних соціальних рішень та пом'якшувати протиріччя в суспільстві. Застосування масової культури як важеля влади дає змогу програмувати реакції людини та абстрагувати її від самостійного глибокого осмислення реальності. Масова культура і система освіти є потужними засобами пригнічення людської здатності самостійно вирішувати, що і чому є важливими. “Продукція” масової культури може провокувати надмірне збудження відчуттів, при якому відбувається зменшення спроможності “відчувати” дійсність.

Третя модель містить ідеї Ф. де Соссюра, К. Леві-Стросса, М. Фуко і Р. Барта. Своє вираження вона знаходить в розгляді можливостей масової культури та системи освіти наділяти знакові системи набором смислів з яких продукуються образи дійсності. Контроль смислів - це основа існування того віддзеркалення реальності, яке вигідне правлячій меншості. Масова культура та система освіти є ефективним знаряддям міфотворення. Міф застосовується для того, щоб висвітлювати тільки ті протиріччя суспільства і в тому контексті, в якому потрібно правлячій меншості.

Четверта модель “омасовлення” знаходить своє відображення в ідеях представників Франкфуртської школи Е. Фромма, Т. Адорно і Г. Маркузе. На основі їх концепцій обґрунтовано, що масова культура є інструментом нав'язування “підконтрольній” більшості таких якостей, як гомогенність, передбачуваність, нездатність прогнозувати майбутнє, що виходить за рамки сьогодення. Застосування масової культури дає можливість: перетворити нестерпне становище в цілком прийнятне; формувати бажання у “підконтрольної” більшості робити те, що вона “повинна” робити - реалізовувати інтереси правлячої меншості. Масова культура здатна “знешкоджувати” критичну складову класичних творів, яка конфліктує з традиційним порядком речей.

У підрозділі 2.2 “Методи контролю людської свідомості” виділено методи контролю свідомості в рамках трьох підходів - ідеологічного, фізико-хімічного та комбінованого.

Пункт 2.2.1 “Ідеологічний підхід у формуванні “контрольованої більшості” представлений творами у жанрі утопій та антиутопій Платона, Є.І. Замятіна, А.П. Платонова, Дж. Оруелла, Р. Бредбері. У творі Платона “Держава” в якості фактору, що забезпечує функціонування держави, висувається ієрархічний принцип побудови суспільства. Опора на ідеї Платона дозволила виділити якості, притаманні “підконтрольній” більшості, існування яких обумовлюється означеним фактором: покірність правлячому прошарку суспільства, переконання в тому, що кожна людина є частиною “цілого”, і все, що вона робить - вона повинна робити винятково на благо “цілого”, нездатність людини володарювати над проявами власних страждань та жагою задоволень. Аналіз трактату “Держава” дозволив виділити передумову здійснення маніпуляції - це спроможність свідомості трансформуватися під зовнішнім впливом. Цій передумові відповідає метод контролю над свідомістю, що являє собою “нав'язування” слухачам соціокультурних зразків, людських якостей, які є вигідними правлячій меншості.

Завдяки аналізу твору Є.І. Замятіна “Ми” виділено фактори, що забезпечують функціонування суспільства - це ефективність та безперебійність праці тотально організованого соціуму. Виявлено передумови свідомості, що роблять можливим здійснення маніпуляції: інстинкт несвободи, існування в свідомості двох начал: індивідуального й масового, можливість функціонування свідомості в рамках двох протилежних за змістом моделей стану внутрішнього світу та сприйняття оточуючої дійсності, поява відчуття страждання, якщо відбувається ломка давніх звичок та укорінених устоїв. Означеним передумовам відповідають декілька методів контролю над свідомістю. Перший із них - це “стирання” людської індивідуальності. Другий метод - звуження особистого простору людини, як в фізичному, так і духовному плані. Третій із них - це цілеспрямоване запобігання організації колективних спільнот на принципах, які суперечать інтересам правлячої меншості.

У творі А.П. Платонова “Котлован” функціонування суспільства забезпечує головний фактор - стабільність загального темпу праці. Даний фактор обумовлює існування ряду якостей свідомості, які притаманні “підконтрольній” більшості: відсутність дійсно свого “плану життя”; виконання дій, виникнення бажань та думок під впливом зовнішнього, а не внутрішнього чинника; відсутність потреби в справжньому смислі. Виділено три передумови здійснення маніпуляції: потреба в осягненні сенсу життя, цілісного та об'єктивного уявлення про світ (“план життя”), непереборне бажання бути схожим на інших (конформізм), потреба в існуванні власного “Я”. Виявлено ряд методів практичної реалізації передумов контролю свідомості. Перший метод - запровадження псевдо “Я”. Другий метод, що забезпечує стабільність суспільства - це побудова соціальної піраміди, котра функціонує завдяки окресленим нішам, в яких визначено ролі, що підкріплюються соціокультурними “приманками”.

Застосування трьох факторів, що забезпечують функціонування цивілізації: тотальна технізація життя, масовість виробництва, тиск з боку всіх соціальних груп, які висвітлені Р. Бредбері в творі “451? по Фаренгейту”, дозволило виділити набір якостей людини, який сприяє стабільності суспільства. Серед них досить вагомі наступні: відсутність здатності мислити та діяти самостійно; бажання бути як всі, нерозуміння глибин свого “невігластва”; наявність інтересу до того, як щось робиться, а не для чого і чому; виникнення відчуття нервового стресу, від думок або дій, що не “санкціоновані” “системою”; відсутність нахилу бунтувати проти “системи”. Спираючись на ідеї Бредбері, виявлено дві передумови людської свідомості, що роблять можливим здійснення маніпуляції. Перша передумова - це існування двох полярних моделей інтелектуальних потреб і здатностей людини, сутність яких розкривається за допомогою критерію якості. Якість - це здатність твору “зшивати лоскутки всесвіту в єдине ціле”, висвітлювати життя в його невичерпному різнобарв'ї, давати нові подробиці дійсності, та допомагати людині долати свою обмеженість. Перша модель характеризується потребою отримувати і здатність сприймати високоякісні фільми, книги, тощо. Друга модель характеризується потребою одержувати і здатністю сприймати лише те, зміст чого не відповідає описаним вище стандартам. Друга передумова маніпуляції - це центробіжність пам'яті. З її допомогою можливе усунення процесу актуалізації фактів, які не вписуються в пануючу ідеологію.

У пункті 2.2.2 “Фізико-хімічний підхід в конструюванні психо-емоційної сфери людини по Х. Дельгадо та Є.І. Замятіну” розглянуто деякі нейрофізіологічні принципи роботи мозку. Дельгадо, констатуючи існування дисонансу між емоційною сферою людини та різко зростаючими вимогами цивілізації, висунув тезу, згідно з якою щастя людини може залежати як від оточуючої людину дійсності, так і від того, як вона її інтерпретує. Дельгадо довів два положення. Перше - існують фундаментальні фізико-хімічні механізми мозку, що відповідають за всі психічні функції, включаючи творчість. Друге положення - ці механізми можна виявити та вплинути на їх діяльність, а іноді замінити за допомогою фізико-хімічних методів. Замятін висвітлює фізико-хімічний підхід в романі “Ми”, сутність якого полягає в тому, що людина в результаті припікання Х-променями ділянки мозку стає абсолютно покірною, машино подібною істотою. Саме так, в межах цього підходу вирішується питання задоволення потреб суспільства в наявності людей-шестерней, здатних функціонувати в режимі неухильного і точного ритму, в ім'я загальної стабільності та добробуту.

Пункт 2.2.3 “О. Хакслі: синтез ідеологічного та фізико-хімічного підходів” висвітлює взаємодію штучних трансформацій структури генома людини, нейрофізіології, а також відповідних ідеологічному підходу передумов і методів здійснення маніпуляції. Можливості створення за допомогою генної інженерії конкретних психічних властивостей мозку базуються на принципі, згідно якому генотип - це програма, по якій природа вибудовує людину. Генна інженерія здатна внести корекції в цю програму. Це є фундаментом для подальшого “вибудовування” людини в рамках ідеологічного підходу, що не виключає фізико-хімічного втручання.

У третьому розділі “Маніпуляція “людиною маси” в предметному полі масової культури” проведено аналіз феномену маніпуляції та специфіки впливу масової культури на людину

У підрозділі 3.1 “Масова культура як базисна основа маніпуляції”

розглянуто здатність масової культури формувати у людини якості, що обумовлюють маніпуляцію нею та її схильність до покори. Проаналізовано головні характеристики масової культури на прикладах кінофільмів Голівуду. Доведено, що масова культура формує у “підконтрольної” більшості якості, котрі є базисом маніпуляції. Серед якостей, що формуються суттєве значення мають наступні: нездатність адекватно контролювати власні емоції; здатність діяти і проявляти свої вміння, керуючись тільки зовнішніми стимулами; впевненість у власному безсиллі - в тому, що тільки хтось “зовнішній” вирішить глобальні насущні проблеми; визнання ієрархічних принципів суспільства; тяга уникати раціонального осмислення хвилюючих проблем; бажання рівнятися на інших; підвладність зовнішньому впливу; низький поріг чуттєвості: бачення тільки тих проявів реальності, що відповідають сформованому порогу сприйняття; внутрішня пустота, що, крім іншого, проявляється в нездатності людини пізнати саму себе; споживчий образ життя і, як його елементи: звичка споживати, не витрачаючи при цьому суттєвих інтелектуальних зусиль та прийняття за норму головування матеріального примусу. маніпуляція освітній культурний людина

У підрозділі 3.2 “Феномен маніпуляції: теоретико-методологічне обґрунтування” здійснено теоретико-методологічний аналіз маніпуляції. Отримано обов'язкові критерії, наявність яких, свідчить про здійснення маніпуляції: духовний вплив ідеологічного та психологічного характеру; прихованість та анонімність, що вказує на незнання об'єкта маніпуляції про те, що ним маніпулюють, хто ним маніпулює, як саме проходить маніпуляція, які її цілі; здійснення її в ущерб об'єктивних інтересів жертви маніпуляції; ілюзія об'єкта маніпуляції, що він здійснює вчинки відповідно до своїх інтересів. “Сконструйовано” визначення поняття “маніпуляція”, яке фундаментальним чином співвідноситься з базовими визначеннями дослідження, найбільш глибоко розкриває сутність та природу цього феномену. Маніпуляція - це система духовного впливу, що суперечить об'єктивним інтересам об'єкта маніпуляції, породжує в нього ілюзію, нібито він сам діє відповідно до своїх інтересів та планів, при цьому, суб'єкт маніпуляції отримує виграш - досягнення власних цілей. Маніпуляція здійснюється приховано та анонімно, за обставин, які здаються сприятливими і/або природними.

У пункті 3.2.1 “Демаркація феноменів: специфічні форми впливу на свідомість і маніпуляція” висвітлено ряд специфічних форм впливу на свідомість: агітація, інформаційна війна, паблік рілейшенз (P.R.), пропаганда, психологічна війна, реклама. Поглиблено уявлення про маніпуляцію на основі проведення демаркації між маніпуляцією та схожими з нею феноменами. Вказано чіткі відмінності між маніпуляцією та специфічними формами впливу на свідомість.

У пункті 3.2.2 “Кореляція понять: ідеологія та маніпуляція” проведено аналіз цих понять на підставі основних положень праці К. Маркса “Німецька ідеологія”. Під ідеологією розуміється соціокультурна програма, яка керує діями та думками людей. Вона виконує функцію, що полягає в формуванні, закріпленні способу життя “підконтрольної” більшості. Базис ідеології - це конгломерат ідей, покликаних реалізовувати інтереси правлячої меншості. В маніпуляції відбувається формування якостей людини, наголос ставиться на протіканні процесу (прихованість, анонімність), методах впливу. В ідеології акцент робиться на змістовній компоненті - деякій сукупності ідей.

У пункті 3.2.3 “Суб'єкт-об'єктна комунікація в контексті влади” означено формулювання суб'єкта та об'єкта маніпуляції. Суб'єкт маніпуляції - це група, що займає панівне положення в економічній, політичній та культурній сферах суспільства, яка монополізувала управління державою, має знання основних важелів влади та компетентність в вирішенні ключових питань означених сфер. Субєкт маніпуляції формує та закріпляю якості “людини маси” у “підконтрольної” більшості, ініціює, нівелює або гальмує суспільні зміни. Об'єкт маніпуляції - це більшість суспільства, що відсторонена від реального впливу на економіку, політику та культуру, відчужена від продуктів власного труда. Об'єкт маніпуляції позбавлений доступу до ключових джерел інформації та не має достатньої компетентності для її адекватної оцінки. Однак, більшість суспільства не є об'єктом в строгому значені цього поняття. Якщо із цілісної системи соціокультурних зв'язків виділити окрему сторону відносин, де виявиться, що людина не бачить цілей своєї активності і, що в структурі особистості є поля, які вона не контролює своєю волею та розумом, більш того, діяльність суперечить її об'єктивним інтересам, то, тут, проявляється феномен об'єктності.

У пункті 3.2.4 “Суб'єкт маніпуляції: цілі, стратегія, тактика” розглянуто цілі суб'єкта маніпуляції, які розбито на дві групи. Перша група включає цілі, які полягають в тому, щоб за допомогою маніпуляції приховати певні тенденції у суспільстві та закріпити наявні якості “підконтрольної” більшості, що, умовно кажучи, існували до втручання правлячої меншості. Друга група містить цілі, спрямовані на досягнення певних суспільних змін та змін у масовій свідомості.

У пункті 3.2.5 “Оперативна та стратегічна маніпуляція: руйнівні наслідки для суспільства в концепціях Х. Ортеги-і-Гассета та Ж. Бодрійяра” проаналізовано в межах двох моделей оперативну і стратегічну маніпуляцію на основі концепцій Х. Ортеги-і-Гассета та Ж. Бодрійяра. Перша з моделей припускає формування індивідів, головне призначення яких - виявляти пасивність. Це робиться для того, щоб правляча меншість могла впливати на них, спрямовувати, репрезентувати, організовувати. Реалізація другої моделі, в межах якої може здійснюватися маніпуляція, підпорядкована меті не допустити перетворення “підконтрольної” більшості в аморфну і некеровану масу, що може “потопляти” управлінські ініціативи правлячої меншості. Щоб запобігти цьому, вона змушена заохочувати прояви активності. Дана модель усуває надмірну пасивність і тим самим захищає суспільство від некерованості та руйнації.

У підрозділі 3.3 “Феномен влади як фактор, що обумовлює існування ієрархічного суспільства” з опорою на попередні положення дослідження та концепти влади Ф.М. Достоєвського і Дж. Оруелла постулюється, що для правлячої меншості влада не є засобом, вона - ціль. Влада дозволяє зберегти багатства, привілеї та положення в суспільстві. Влада для правлячої меншості - це прагнення того, щоб люди виконували тільки її волю, відсутність помислів про те, щоб відмовитись від влади. Констатовано, що правляча меншість може користуватися владою або мати змогу її приумножувати лише при наявності цілком визначеної структури суспільства - трьох рівнів: “вищих”, “середніх” та “нижчих”. Тобто, влада виступає фактором, що обумовлює існування ієрархічного суспільства.

У підрозділі 3.4 “Структурно-компонентний аналіз феномену “маса”” сформульовано дефініцію поняття “людина маси”, в якому акцентується увага на якостях, що забезпечують функціонування суспільства і обумовлюють здійснення маніпуляції. Методологію дослідження склали парадигма “маси”, категоріальний апарат якої включає аналітичні категорії, розроблені Е. Фроммом та Х. Ортегою-і-Гассетом; концепти “маси”, висунуті Д. Беллом.

У пункті 3.4.1 “Класифікація поняття “маса” в культурно-філософській традиції” викладено класифікацію теорій масового суспільства в рамках концептів “маси” Д. Белла. Це дало можливість виявити сутність феномену “людина маси”, здійснити диференціацію різних концепцій та розташувати їх в рамках шести груп. Перша група - “маса як недиференційована кількість”. Друга група - “маса як думка некомпетентних”. Третя - “маса як механізоване суспільство”. Четверта - “маса як бюрократизоване суспільство”. П'ята - “маса як натовп”. Класифікація Белла не охоплює весь спектр проявів “маси”. Тому, крім названих груп, була виділена шоста. Вона базується на дослідницькій традиції розглядати масу як “натовп”, що являє собою людську множину, яка виникає при безпосередній фізичній взаємодії індивідів.

У пункті 3.4.2 “Реалізація класифікації поняття “маса” в культурно-філософських текстах” здійснено критичний аналіз феномену “маса” в роботах дослідників даної проблематики, що дозволило виявити його сутність, ступінь поширення, способи існування в соціокультурному просторі та принципи функціонування.

У пункті 3.4.3 “Визначення поняття “маса”” сформульовано визначення поняття “людина маси” через виокремлення якостей, притаманних даному феномену. Для цього було застосовано чотири фундаментальні потреби, які, згідно з Е. Фроммом, первісно закладені природою всім людям. Кожна із них виступає тою сутністю, проявленням котрої є якості “людини маси”, що взаємодіють та взаємодоповнюють один одну.

ВИСНОВКИ

1. Виділено низку передумов людської свідомості, що створюють можливість здійснення маніпуляції “людиною маси”:

- Підвладність впливу соціокультурного середовища.

- Тяга до несвободи: бажання позбавитися здатності самостійно хотіти.

- Потреба в існуванні або в ілюзії існування свого “Я”.

- Підпорядкованість людського буття визначеному ритму: мука, що виникає внаслідок втрати звичних видів діяльності; життя по принципу: “роби, що хочеш, та йди, куди хочеш” - нестерпне, людина жадає спасіння від самої себе.

- Залежність процесу формування стану емоційної сфери від тривалості проміжку між ціллю та досягненням цілі; довжина паузи здатна формувати вольові якості.

- Здатність свідомості до безперервного самоочищення пам'яті від не актуалізованої інформації.

- Потенційна “замкненість” свідомості для зовнішнього світу: всі події ковзають по ній, наштовхуючись на її центробіжні сили, “викидаються” геть із простору свідомості.

- Потреба володіти “планом життя”, котрий містить фундаментальні питання людського існування: сутність і взаємозв'язок усіх частин об'єктивної реальності, роль людини в світі, уявлення людини про саму себе і її знання того, за що вона живе і загине. Також є питання, відповідь на яке повинна дати людині цілі для досягнення та пояснити сенс її дій. Зміст та осмислене розуміння сутності “плану життя” не є домінуючим, головне - його наявність, що і виступає передумовою формування людського буття з пригнобленими потенціями творця, звуженими горизонтами мислення, фрагментарним образом реальності.

2. Виділено ряд методів контролю над свідомістю “людини маси”, означено способи їх застосування:

- Формування знакової системи мислення. Сутність методу полягає в тому, що складові елементи мови - “означувані” і “означені” - відбираються, об'єднуються і наповнюються визначеними смислами, із яких продукуються образи дійсності. Цей метод зводиться до усунення слів, що містять “небажані” смислові відтінки, а також “витравлювання” існуючих небезпечних значень із діючого словарного запасу і введення у вжиток понять, які наділені “безпечним” значенням. Застосування даного методу забезпечує “людину маси” знаковими засобами, що орієнтують її мислення в напрямку, який виключає відхилення від “нав'язаних” стандартів. Крім того, фіксація уваги на чомусь “несанкціонованому” не викличе небажаних думок, тому що реальність не буде вкладатися у вживані слова та відповідні цим словам значення.

- Викривлення образу реальності. Даний метод являє собою тотальне, цілеспрямоване згладжування гострих моментів та “усунення” фактів, що суперечать “загальноприйнятому” образу дійсності, будь-то події добової або вікової давності. Без актуалізації факти, ідеї та думки, із-за самообновлюємості людської пам'яті, “зникають” або набувають доволі аморфний вид. Це приводить до деградації здатності пізнавати оточуючу дійсність за допомогою органів відчуття. Відбувається катастрофічне зниження можливостей пам'яті. “Людина маси”, щоб уникнути психологічного дискомфорту, що виникає із-за відторгнення “нав'язуємого” трактування подій і, його наслідку - занурення в іншу реальність, суперечливу та хистку, змушена “перемагати” власну пам'ять.

- Активація центробіжних якостей свідомості. Збільшення швидкості та зменшення об'єму “споживаємої” інформації, що відноситься до окремо взятого аспекту реальності, при цьому не виключаючи зростання її кількості - це те, в чому полягає суть даного методу. Велика низка швидко летючих “уламків” дійсності, що позбавлені глибини, яка розкриває сутність явищ, “пробуджує” центробіжні сили свідомості, що, як правило, “викидають” геть те, що суперечить “санкціонованому” образу дійсності. Те, чому вдається утриматися в свідомості, являє собою доволі усічене та поверхове відображення реальності, яке позбавляє людину матеріалу для створення об'єктивної картини світу.

- “Пригноблення” статевого інстинкту. Сутність цього методу - недопущення творення статевим інстинктом сфери, що слабо піддається контролю і трансформації її проявів. Практичне застосування даного методу - формування поглядів, наявність яких призводить до того, що при зовнішньому зближенні чоловіка та жінки між ними відбувається внутрішнє відштовхування. Це призводить до появи “атомізованого” суспільства, в якому потреба свідомості в справжніх людських узах, із-за відсутності інших, менш травматичних альтернатив, знаходить свою реалізацію в якості прив'язаності до пануючих уявлень суспільства. Даний компенсаторний механізм психіки підсилюється тим, що в наслідок вихолощення природних почуттів звільняється простір для заповнення “нав'язуваними” почуттями.

- Формування соціокультурних потреб. Зміст цього методу виражає декілька напрямків, які націлені на забезпечення контролю над станом емоційної сфери людини за рахунок регулювання довжини проміжку між позивом, дією або розумовим зусиллям, яке направлено на його досягнення та задоволенням цього позиву. Практична реалізація укорінення соціокультурних потреб доповнюється “наповненням” культурного простору різними можливостями і “механізмами” задоволення “санкціонованих” потреб, в тому числі, за рахунок “прийняття” деяких стандартів поведінки та мислення. В культурному просторі відбувається утворення “коридорів руху” від потреби до її задоволення. Стимулюється наявність уявлень про те, що відмовлятися від “власних” бажань не потрібно, навпаки, їм потрібно потурати. Порівняно коротка пауза між бажанням та його задоволенням, а також легкість і визначеність шляхів досягнення бажаного формують рівень вольового потенціалу, що виражається в можливостях психіки долати перепони. “Складність” досягнення цілей, які “несанкціоновані” правлячою меншістю - це надійний “охоронець” “системи”.

- Формування внутрішньої готовності інтеріорізувати “нав'язуваний” образ “власного” “Я”. Цей метод забезпечує внутрішнє прийняття людиною соціокультурного відображення самої себе. Практичне втілення даного методу включає в себе два компонента: дії, що зводяться до того, щоб не дати людині пізнати саму себе, і зусилля, направлені на формування відчуття “пустоти” власного внутрішнього світу. Реалізація цих дій провокує зіткнення внутрішньої “пустоти” людини з її нездоланною потребою володіти образом свого “Я”. В підсумку, відсутність внутрішнього світу компенсується тим, що підтвердження існування свого “Я” людина отримує, прийняв “нав'язуваний” образ самої себе і, цим самим, уникає психологічних мук.

3. Виділено та розкрито складові елементи середовища владного впливу на “людину маси”, а саме: освітня система, індустрія розваг, телебачення. Означені елементи - це засоби, що дозволяють правлячій меншості утримувати та примножити свою владу. Система освіти бере участь в процесі формування уявлень про реальність. Важлива роль належить їй в сфері розвитку знакової системи мислення. Освітній процес привчає людину до того, що її ефективність, ум та творчість оцінює хтось “зовнішній”, а не вона сама. Ситуація, коли свідомість “бомбардують” готовими відповідями подавляє здатність пізнавати реальність. Мислення людини припиняє рухатися від самостійного розуміння проблеми до пошуку відповіді на неї. Учбовий процес вуалює деякі сфери реальності. Формуються такі культурні вподобання, знання та навички, володіючи якими людина, зіткнувшись з “табуйованими” сферами, не може зрозуміти сутність явищ. Це доповнюється фрагментацією образу дійсності. Людині не дають цілісного уявлення про світ та не вчать тому, що знаходиться в його окремих частинах. Учбовий процес прищеплює знання, а також навички труда в суспільстві і користі, але користі не для своїх, а для чужих інтересі. Людину постачають знаннями про те, як щось робиться, а не для чого і чому. Фактично, система освіти бере участь в звуженні особистого простору людини. Створюваний індустрією розваг простір мінімізує шанси виникнення “несанкціонованої” розумової діяльності, формує прості реакції і автоматичні рефлекси. Індустрія розваг, підкріпляючи знаками престижності - виграшем або публічною увагою, вводить фактор випадковості в життя людини, переключаючи її зусилля в досягненні чого-небудь з раціонального компоненту: планування, мобілізація власних сил на фактор випадковості - щасливе вирішення справ, що не залежить від людини. Формування простих розумових реакцій та автоматичних рефлексів, “витравлює” попит на смисл і знижує у людини потенції творця, переключаючи її на виконання ролі споживача.

Втілення сутності телебачення - багатогранне. Відзначимо його вклад в процес формування деяких параметрів виробничої сфери. Наприклад, “припалювання” попиту на смисл та інтерес до цілі власного труда, встановлення головування часу роботи над ефективним досягненням самостійно висунутої цілі. Телебачення готовить заділ, котрий додатково актуалізує сфера виробництва; формує еталони розумності та мислення. Відгадування букв, швидке згадування слів и багато що інше, призводить до того, що людина володіє ілюзією нібито вона мислить і розвивається, хоча, в дійсності, стоїть на місці. Даний елемент середовища владного впливу підсилює нищення критичної сутності класичних творів, згладжуючи їх опозиційність. Підсумовуючи, констатуємо - роль телебачення зводиться до “нав'язування” “підконтрольній” більшості образу “свого” “Я”.

Освітня система, індустрія розваг, телебачення формують у людини страх приймати помилкові рішення. Це, з одного боку, робить людей більш стабільними - закріплює їх в визначених нішах соціального простору, а з другого боку, людину позбавляють можливості пізнати власне невігластво, так як, соціокультурне середовище “вичищене” від більшості факторів, що зможуть довести людині її обмеженість та викликати бажання самовдосконалення.

4. Виявлено якості “людини маси”, що обумовлюють маніпуляцію нею. Серед них відзначимо наступні:

- Психологія споживача: звичка споживати, не витрачаючи надмірних інтелектуальних зусиль.

- Прагнення рівнятися на інших, бути таким, як усі, не виділятися; страх бути кращим від інших.

- Неприйняття внутрішньої відмови від “нав'язуваних” соціокультурним середовищем правил.

- Нездатність адекватно контролювати власні емоції.

- Тяга уникати раціонального осягнення хвилюючих проблем.

- Прийняття ієрархічних відносин суспільства.