Філософія Нового часу

Численні філософські школи ХХ століття дуже інтенсивно займалися і займаються вивченням феномена культури. Власне кажучи, саме в цей час виникла філософія культури як самостійна філософська дисципліна. Послідовники неокантіанства (Ріккерта і М. Вебер) розглядали культуру перш за все як специфічну систему цінностей та ідей, що розрізняються по їх ролі в житті і організації суспільства того чи іншого типу. Цікава концепція німецького філософа-ідеаліста О. Шпенглера. Суть її полягає в розгляді культури як організму, який володіє єдністю і відокремлений від інших йому подібних організмів. Кожному культурному організму, за Шпенглером, наперед відміряно межа, після якого культура, вмираючи, перероджується в цивілізацію. Таким чином, цивілізація розглядається як протилежність культурі. Це означає, що єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може. З цієї точки зору на культуру дуже тісно стикається теорія "локальних" цивілізацій англійського історика А. Тойнбі.

Діалектико-матеріалістична філософія розглядає культуру як специфічну характеристику суспільства, яка виражає досягнутий людством рівень історичного розвитку, що включає в себе певне ставлення людини до природі і суспільству, розвиток творчих сил і здібностей особистості. Найважливішою детермінує характеристикою культури є її якісна сторона. Будь-яке вираження культури є прояв якісних властивостей і ознак, ступеня розвитку людини. Реальна, жива культура невіддільна від людини як від суб'єкта культури. Власне сам процес формування людини протікає як культурно-історичний процес. Його людські якості є результат засвоєння ним мови, прилучення до існуючих у суспільстві цінностей, традицій, оволодіння властивим саме цій культурі прийомами і навичками діяльності. можна сказати, що культура - це світ людини, і, у відомому сенсі, спосіб його буття, створений і постійно відтворювати їм самим. Культура - це олюднений шар життя, "друга" штучно створена людиною природа. Там, де є людина, її діяльність, її продукти, взаємини між людьми там і є культура. Іншими словами, культура являє собою міру людського в людині.

Саме становлення особистості є не що інше, як результату культурної еволюції індивіда. Тільки засвоюючи і поєднуючи в собі певну частку суспільної культури, людина стає особистістю і персоніфікує знайдений культурний потенціал як свій власний світ, як багатство свого "Я".

Таким чином, лише освоюючи через пізнання і діяльність зовнішнє, матеріалізоване вираження культури, індивідзнаходить людську якість, стає здатним сам брати участь у культуротворчої діяльності. Культура - це процес розвитку людських сил і здібностей, показник міри людського в людині, характеристика розвитку людини як людської істоти, процес, який одержує своє зовнішнє вираження у всьому багатстві і різноманітті створюваної людьми дійсності, у всій сукупності результатів людської праці і думки.

Культуру прийнято поділяти на матеріальну і духовну. Матеріальну культуру утворюють продукти матеріального, а духовну продукти духовного виробництва. Але їх відмінності в жодному разі не можна перебільшувати хоча б тому, що предмети духовної культури завжди так чи інакше уречевлюють, матеріалізуються, а матеріальна культура несе в собі людську думку, досягнення людського духу. Вони пов'язані між собою так, як і дві позначені вище області виробництва-матеріального і духовного, причому перше к в кінцевому рахунку грає в системі суспільного життя провідну, визначальну роль.

Не можна зводити культуру лише до результатів діяльності, це й сама діяльність. саме так постає перед нами культура світоглядна, політична, технологічна, виробнича, культура людського спілкування, культура екологічна, правова і художня. Культура даної епохи тому включає в себе і результати, і способи діяльності, причому не тільки творчої, але і репродуктивної. Діяльність виступає як складова та джерело культури тоді, коли вона носить громадський характер, коли її продукти мають сенс не тільки для даного індивіда, але і для інших людей. Таким чином, культура є продуктом суспільної діяльності, незалежно від того в якій формі - колективної або індивідуальної - вона здійснювалася. Тому головний родову ознаку культури - це неприродна, діяльнісний, громадський джерело її походження і розвитку. Під цим джерелом мається на увазі громадська праця, який носить загальний характер.

Таким чином, культура - це не тільки виробництво речей та ідей в їх відірваності від людини, це виробництво самої людини у всьому багатстві і багатосторонності його громадських зв'язків і відносин, у всій цілісності його суспільного буття.

Поняття культури органічно пов'язане з поняттям цивілізації. Термін «цивілізація» (від лат. civilis - громадський, суспільний, державний, громадянський) введений французькими просвітниками для позначення громадянського супільства, що ґрунтується на таких цінностях, як свобода, право, справедливість. Отже, поняття цивілізації позначало певні вагомі характеристики суспільства, рівень його розвитку.

Одночасно цивілізація асоціюється не лише з певним етапом розвитку суспільства, а й важливими оціночними вимірами. Відповідно поняття цивілізації вказує, яке суспільство може визначатися як «цивілізація». Філософи доби Просвітництва виходили перш за все з моральної оцінки суспільного розвитку. В цьому сенсі, цивілізація - це певний рівень морального розвитку людства.

Вивчення суспільної та культурної історії народів, країн сформувало і інше розуміння того, що є цивілізація. Так, говорять про цивілізацію майя, Давньої Греції, Давньоримську цивілізацію, тощо. В таких випадках цивілізацію розуміють як означену в історичному просторі та часі соціокультурну систему, з притаманними їй економічним, політичним, соціальним та духовним життям.

Історія людства розгорталася таким чином, що низка країн, держав, суспільств могли знаходитися на одному щаблі цивілізаційної «зрілості». Тому постало розуміння цивілізації як великих цілісних соціокультурних систем з притаманними їм специфічними характеристиками. Як така цілісна система, цивілізація включає в себе різноманітні елементи: релігію, системи політичного, економічного життя, освіту тощо, які тісно пов'язані та взаємоузгоджені.

Часто-густо поняття «культура» та «цивілізація» використовують як синоніми, коли як культурність, так і цивілізованість пов'язують з розвитком освіти, науки, мистецтва, практик комунікації, видами релігій тощо. Дослідники, що зважають на отнологічну єдність культури та цивілізації, розглядають поняття культури та цивілізації як взаємопов'язані, навіть тотожні. Так, в концепції німецького філософа К.Ясперса (1883-1969) цивілізація розглядається як цінність всіх культур, що має спільний характер для всіх народів. Культура виявляє себе як стрижень цивілізації.

Виразні докази для сприйняття культури та цивілізації як схожих, близьких феноменів створюють багатоманітні етнографічні, історичні, мистецтвознавчі та ін. матеріали. Вони підкріплюють думку, що цивілізація характеризує розвиток суспільства, отже і культури. Відповідно культура є в основі цивілізаційних надбань. Наприклад, виникнення писемності в древньому Шумері є важливим і в цивілізаційному і в культурному сенсах.

Втім, ототожнення культури та цивілізації перекреслює питання про їх специфіку. Однак вона існує та досліджується. Одним з ракурсів представлення такої специфіки є розуміння цивілізації як продукту культури, її складової. Цивілізація предстає як створена суспільством в ході культурного процесу система засобів його функціонування та удосконалення.

Якщо визнати, що відношення культури та цивілізації розкриваються саме в такій площині, то поняття цивілізаціїнаголошує функціональність, технологічність, іституціональність, а поняття культури розкривається через відкриття смислів, ціннісних вимірів в бутті людини, суспільства. Такий зв'язок цивілізації та культури предстає таким чином, що цивілізованість проявляється в засвоєнні взірців соціальної поведінки, цінностей, норм, тощо, а культурність - як ставлення до подій життя на основі духовних, моральних, світоглядних засад.

Однак в європейській філософії представлена і традиція, в межах якої культура та цивілізація не лише розрізняються, а навіть протиставляються. На останньому наголошують з моменту фіксування філософією життя кризи європейської культури. В такому дискурсі німецький філософ О.Шпенглер (1880-1936) розглядає цивілізацію як таку стадію європейської культури, в яку вона перейшла в умовах своєї кризи, вичерпаних творчих можливостей та втрати душі.

У сучасному глобалізованому, складному та взаємопов'язаному світі питання цивілізаційного та культурного розвитку людства постають дуже гостро. Перспектива людства до подальшого існування можлива лише на засадах цивілізаційного взаєморозуміння та діалогу культур, тому протиставлення культури і цивілізації, на мою думку, є не зовсім правильним. Ці поняття є взаємопроникні та взаємодоповнюючі. Саме через них ми можемо осягнути багатоманітність світу та зрозуміти розмаїття людського буття на певному історичному етапі, визначити шляхи його удосконалення на майбутнє.

8.Загальна характеристика «поняття»

Поняттям називається форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.

Із цього визначення випливає,по-перше, що поняття -- це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можна сплутувати із самими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття -- це логічна форма думки, думка про предмет.

Предмет думки -- це той предмет або явище, про який мислить людина. Предметами думки можуть бути як матеріальні предмети і явища, так і думки про ці предмети, які існують в об'єктивній дійсності, і предмети та явища видумані (Бог, русалка).

По-друге, поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.

Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим різняться.Кожен предмет і явище матеріального світу мають численні різноманітні ознаки. Одні з них істотні, інші -- неістотні.

Істотні ознаки -- це такі ознаки, котрі відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів. Істотними ознаками є загальні та необхідні ознаки, такі, котрі належать усім предметам роду і без яких предмет немислимий.

Неістотні ознаки -- це ознаки, наявність або відсутність котрих не приводить до зміни природи предмета чи явища. Неістотні ознаки е ознаками нестійкими, зовнішніми, одиничними, які не виражають властивості предмета. Різниця між істотними й неістотними ознаками відносна, ознака, що є істотною, із розвитком і зміною предмета може перетворитися в неістотну, і навпаки. Ознака неістотна в одному відношенні може виявитися істотною в іншому. Критерієм істотності ознак, які відтворюються поняттям, е суспільна практика людини.

Поняття відрізняється від уявлення. Уявлення, як і поняття, відбиває предмет у його ознаках. Тільки поняття відтворює істотні ознаки, а уявлення -- предмет у сукупності найрізноманітніших його ознак. Уявлення багатше, ніж поняття, воно відбиває більшу кількість ознак предмета, але поняття відображає предмет глибше, воно дає нам знання про властивість предмета, тоді як уявлення властивості речей і явищ не розкриває.

Поняття -- результат глибокого пізнання предметів або явищ. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет в усіх істотних його проявах. Вироблення того чи іншого поняття завжди є кроком уперед у пізнанні навколишнього світу, щаблем у розвитку науки.

У процесі утворення понять користуються такими логічними способами, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, повідомлення1.

При вивченні предмета, визначенні його істотних ознак доводиться постійно порівнювати його з іншими.

Порівнянням називається зіставлення предметів із метою визначення їх схожості й відмінності.

Порівняння дає змогу виявити загальне у предметів, те, чим вони схожі, а також чим вони відрізняються один від одного, дати оцінку виявленим ознакам, згрупувати предмети в класи тощо. Порівняння здійснюється на основі взаємодії аналізу і синтезу.

Аналізом називається мислений поділ предмета на його складові частини.

Перш ніж виділити істотні ознаки предмета, необхідно знати, що становить або чим є даний предмет, які ознаки, елементи, сторони складають його. Слід дослідити кожну властивість окремо та у зв'язку з іншими властивостями. Це досягається за допомогою аналізу.

Вивчивши предмет за частинами, необхідно потім пізнати його в цілому. Це завдання вирішує синтез.

Синтезом називається уявне поєднання частин предмета, розчленованого аналізом, у єдине ціле.

Аналіз і синтез перебувають у нерозривній єдності, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені: аналіз завжди допускає синтез, а синтез -- аналіз.

Будь-який предмет має чимало властивостей і ознак. Щоб утворити поняття, необхідно відібрати із маси виділених аналізом лише суттєві. Тому у процесі вироблення понять завжди використовується такий логічний спосіб, як абстрагування.

Абстрагування -- це уявне виділення істотних ознак предмета і відокремлення від маси інших властивостей. Результат абстрагування називається абстракцією. У цьому розумінні будь-яке поняття є абстракція

При утворенні поняття вивчаються не всі предмети класу, а тільки деякі. Істотні ознаки, виділені в окремих предметів через узагальнення, поширюються на решту предметів класу, на клас у цілому.

Узагальнення -- це такий логічний спосіб, завдяки якому здійснюється уявний перехід від одиничного до загального через об'єднання однорідних предметів у класи на основі їхніх спільних ознак.

Вироблення поняття -- це не одноактна дія, а складний пізнавальний процес. Формування понять нерозривно пов'язане із практичною діяльністю людини. Практика -- основа виникнення і розвитку понять, а також критерій їх істинності. Вироблене поняття використовується потім як засіб подальшого пізнання навколишнього світу.

Використані джерела

неоплатонічний філософія раціоналізм декарт істина

1.Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. -- К.: Либідь. 1995 - 368 с.

2.Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. - 249.

3. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. - Харків: ХДАМГ, 1999. - 416 с.

4. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. - 238 с.

5. Подольська Є.А. Філософія. Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 704с.

6.Спіркін · А.Г.Філософія. Підручник. М., 2001

7.Філософія. Підручник. За ред. Надольного І.Ф. -К.: Вікар, 2001.

8.Філософія.Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А.-К.,Академія,2001-С.364-419,510-526

Размещено на Allbest.ru