Феноменологічні імплікації в сучасному соціально-філософському дискурсі: досвід транспарентності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ИНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНІ ІМПЛІКАЦІЇ В СУЧАСНОМУ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ: ДОСВІД ТРАНСПАРЕНТНОСТІ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

САДОХА ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди МОН України (кафедра філософії).

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор КУЛТАЄВА Марія Дмитрівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, ПРОЛЕЄВ Сергій Вікторович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософії культури, етики і естетики;

доктор філософських наук, професор ПРЕДБОРСЬКА Ірина Михайлівна, Київський національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова МОН України, професор кафедри філософії освіти;

доктор філософських наук, доцент Карпенко Катерина Іванівна, Харківський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри філософії, соціології та медичної соціології.

Захист відбудеться 24 жовтня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 22 вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук Л.А. Ситніченко

АНОТАЦІЇ

О.В. Садоха. Феноменологічні імплікації в сучасному соціально-філософському дискурсі: досвід транспарентності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, Київ, 2008.

Дисертація подається як виявлення на основі системно-теоретичного аналізу феноменологічних імплікацій у сучасному соціальному дискурсі як розгортання досвіду транспарентності як у самій соціальній філософії, так і в полі її рефлексії зокрема.

Сьогодні суттєво зростає інтерес до теоретичних побудов, що прагнуть поєднати вивчення соціального світу на макро- та мікрорівнях. Цей інтерес зумовлено тим, що жодна теорія, описуючи соціально-історичну реальність на окремому рівні, не спроможна подати цілісної картини світу. Окрім цього, виникають проблеми легітимації емпіричних даних та процедур, а також проблеми критичної самоексплікації. У дисертації вперше у вітчизняному соціально-філософському дискурсі пропонується інноваційне дослідження феноменологічних імплікацій у соціальній філософії як досвіду транспарентності, обґрунтуванні і розробці відкритої методологічної програми дослідження процедур прозорості у сучасному соціально-філософському дискурсі.

У дисертації розкрито можливості осягнути певні смислові горизонти повсякденної та епістемної мозаїки нашого часу, встановлено плідність феноменологічних імплікацій у площині соціальних наук. Обґрунтовано, що феноменологія досліджує те, що емпірична наука, зокрема соціальна, залишає поза самокритичною перевіркою. У зв'язку з цим чи то соціальна дескрипція, чи то наукова інтерпретація обстоюються як новий вид практики, соціальна функція котрих - конструктивна критика всіх видів життя й усього життя в цілому.

Ключові слова: феноменологія, імплікація, транспарентність, дескрипція, рефлексивний, герменевтика, повсякденне, соціальне середовище, методологія, емпіричне, соціальна взаємодія, діяння, смисл, життєвий світ, інтерпретація, обрій, рамка, межа, консистенція, критика, релевантність.

Е.В. Садоха. Феноменологические импликации в современном социально-философском дискурсе: опыт транспарентности. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. -Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию на основе системно-теоретического анализа феноменологических импликаций в современном социально-философском дискурсе как разворачиванию опыта транспарентности в самой социальной философии, а также в поле её рефлексии. С использованием процедур транспарентности связано углубление миропонимания и самопонимания, а также постижение основ и векторов человеческой конструктивности, которые актуализируются постоянно возрастающей сложностью современных социально-исторических процессов.

Установлены векторы обоснования и разработки методологической программы социального исследования процедур транспарентности в социальной философии через критичную оценку феноменологических импликаций в современном социально-философском дискурсе, что должно способствовать не только адекватному постижению социально-исторических преобразований, углублению понимания человечеством себя, но и, что на сегодняшний день важнее, - постижению объективного масштаба или, точнее говоря, «границ» собственной человеческой конструктивной и реконструктивной деятельности. Обосновано переосмысление теоретической нагрузки социальных наук через обращение к наработкам феноменологической методологии, исследованы перспективы её введения в комплексные методологические программы социальной философии.

В диссертации обосновывается, что непрогнозируемые, негативные последствия использования социальных теорий для преобразования социального мира, определенным образом связанные с натурализацией практик и исключением из них человеческого измерения, можно преодолеть через введение рефлексивного измерения, учитывая при этом его «реальный» и «действительный» контекст. Это также способствует преодолению стереотипического социального мышления и иллюзиогенных механизмов.

Диссертация представлена как инновационное исследование феноменологических импликаций в социальной философии как опыта транспарентности, как обоснование и разработка открытой методологической программы исследования процедур прозрачности в современном социально-философском дискурсе, на основе которой доказано, что только через опыт транспарентности можно описать сложные социальные системы в единстве их микро- и макроуровней.

Сегодня существенно возрастает интерес к теоретическим построениям, стремящимся объединить изучение социального мира на макро- и микро-уровнях. Данный интерес обусловлен тем, что ни одна теория, описывающая социально-историческую реальность, не способна дать целостной картины мира. Кроме того, существуют проблемы легитимации емпирических данных и процедур, а также проблемы критической самоэкспликации. В диссертации впервые в отечественном социально-философском дискурсе предлагается открытая методологическая программа исследования процедур транспарентности в социальной философии.

В диссертации раскрываются возможности постижения определенных смысловых горизонтов эпистемной и повседневной мозаики нашего времени, установлена плодотворность феноменологических импликаций для социальных наук. Обосновано, что феноменология исследует то, что эмпирическая наука, включая социальную, оставляет вне самокритической проверки. В этой связи будь-то социальная дескрипция, будь-то научная интерпретация, обосновывается как новый вид практики, социальная функция которой - конструктивная критика всех видов жизни и всей жизни в целом. Кроме того, установлено, что существенной чертой современной социальной философии является самопрезентативная открытость феноменологических експликаций как саморефлексивной и самокритической практики, которая расширяет опыт социальной траспарентности.

Ключевые слова: феноменология, импликация, транспарентность, дескрипция, рефлексивный, герменевтика, повседневное, социальная среда, методология, эмпирическое, социальное взаимодействие, действование, смысл, жизненный мир, интерпретация, горизонт, граница, рамка, консистенция, критика, релевантность.

феноменологічний імплікація соціальний дискурс

O. Sadokha. Phenomenological implication's in a plan of modern social-philosophal discourse: the experience of transparent. - Manuscript/ Thesis for obtaining a scientific degree of the Doctor of Science (philosophy) on the specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - G.S/ Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The dissertation is devoted to the analysis of one of very important problems of comprehension of the social world on the basis of disclosing and comprehension of new opportunities of descriptive and interpretive procedures. The deepening of outlook and self-understanding, and also comprehension of bases and vectors of human constructibility which are actuality by polyalternativeness are connected to use of these procedures, polycontextes, polycontexturales modern sociohistorical processes.

The dissertation is considered(examined) as the open program of complex and methodologically open research of social realities through a prism of the analysis heuristically - practical potential of phenomenology concerning social sciences by comparison of two ways of the social description: " Milieu-description",« everyday hermeneutic» and «pragmatical theory of the vital world ».

Today interest to the theoretical constructions essentially grows, aspiring to unit studying the social world on macro-and micro-levels. The given interest is caused by what not one theory, describing a sociohistorical reality, is not capable to give a complete picture of the world. Besides there are problems legitimating empirical the data and procedures, and also a problem of a critical self-explication. In the monograph for the first time in the Ukrainian social - philosophical discourse interpretation of opportunities is offered recognition, to " the phenomenological social theory» of Richard Grathoff, «social hermeneutic» of Hans - George Soeffner and «pragmatical theory of the vital world » of Ilea Srubar concerning removal of an opposition between macro-and micro-levels of research.

In the dissertation opportunities of comprehension of the certain semantic horizons epistemologies and mundane mosaics of our time are opened, fruitfulness of phenomenological searches is established on planes of social sciences. It is proved, the phenomenology investigates that the empirical science, including social, leaves outside of self-critical check. In this connection be social description, be scientific interpretation are proved as a new kind of practice, which social function - universal criticism of all kinds of a life and all life as a whole.

Key words: phenomenology, implication, transparention, description, reflective, hermeneutic, everyday, the social environment, methodology, mundane, empirical, social interaction, action, sense, the vital world, interpretation, fringe, frame, consistence, criticism, relation.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Прискорення соціальних трансформацій унаслідок переходу від індустріального до інформаційного суспільства, розгортання глобалізаційних процесів, а також зумовлені всім цим кардинальні зрушення цивілізаційного порядку стають викликами для соціальної філософії та її суміжних дисциплін, насамперед для соціології. Адже перехід від так званих «контейнерних» теорій суспільства до його розуміння як активного, мобільного і динамічного можливий тільки на основі оновлення соціально-філософського мислення. Сьогодні як ніколи тісно переплітаються соціальний зміст досвіду, здобутого людством, і сам зміст соціального. Це, в свою чергу, висуває підвищені вимоги до методологічних програм сучасної соціальної філософії. Сама дійсність суспільства знань, що вже заявляє про себе низкою імперативів, вислизає з-під соціально-філософської рефлексії, оскільки дійсність цього типу соціальності розгортається в численних структурах, у яких формується і водночас постійно змінюється її спостерігач. Отже, для того, щоб соціальна філософія могла виконувати свої методологічні функції і здійснювати розвідки в структурно ускладнених соціальних просторах, необхідно постійно переглядати її теоретичний інструментарій. Критична саморефлексія соціально-філософської думки є вагомою складовою того, що прийнято називати «соціологічним розумом». Філософське обґрунтування його значущості в нових соціальних контекстах, повернення довіри до нього передбачають аналіз досвіду транспарентності. Цими міркуваннями зумовлене звернення до феноменологічних імплікацій у соціальній філософії з метою дослідження досвіду транспарентності.

Вимога транспарентності у соціальних науках корелюється з вимогою прозорості прийняття політичних рішень, прозорості доленосних соціальних проектів, планів соціальної модернізації, національного відродження. Усі ці проблеми є нагальними для України. Українське суспільство, долаючи наслідки тоталітарного минулого, прагне свободи, справедливості, гідності. Процеси євроінтеграції, що все інтенсивніше починають розгортатися в Україні, також потребують більшої прозорості, зрештою - культури свободи. Україна, перебуваючи разом із усім світом в очікуванні нової епохи, прагне не тільки визначити основні вектори цивілізаційного розвитку, обґрунтувати стратегію виживання за умов посилення екологічної кризи, а й відкрити можливості своєї національної самореалізації в сучасному світі. Упродовж десятиліть національного відродження Україна випробовує безліч проектів свого соціального і духовного оновлення, економічної і політичної модернізації. Але за метафорикою «українського прориву», за романтизованими уявленнями щодо можливостей здійснення українського дива криється дефіцит виважених і раціонально обґрунтованих програм перетворень.

Радикальні зміни в суспільному житті відгукуються суттєвими змінами в галузях соціальних знань. Трансформаційні процеси складають основи оновлення парадигми соціального знання, мотивують пошук процедур прозорості, які унаочнюють як ці основи, так і подальші перспективи парадигмальних зрушень. Прагнучи створити принципово нові соціальні дослідні програми, здатні розв'язувати реальні проблеми удосконалення спільносвітнього життя, соціальні філософи мають зважати не тільки як сферу соціального знання, а й як життєвий світ людини, актуалізуючи евристичний потенціал соціальної феноменології, що розкриває та прояснює глибинну вкоріненість соціального знання в структури повсякденності. Тому єдиний континуум соціальних знань, який постійно розвивається, не можна адекватно осягнути поза феноменологічною методологічною перспективою з її опрацюванням досвіду транспарентності. До того ж вона відкриває явища самі собою, тому і не спрощує, і не звужує пізнавальні досягнення для наукової точності, а відмовляючись від концептуально жорстких систем, передбачає принципову відкритість, адекватну сучасним уявленням про соціально-історичну дійсність.

Світ, що глобалізується, із одночасними антиглобалізаційними рухами складає розмаїту і почасти розмиту картину сучасної соціальної реальності, привертаючи увагу до аналізу феноменологічних імплікацій для вивчення досвіду транспарентності, зокрема до феноменологічних процедур, що висвітлюють системи значень, які конституюють спільносвітові життєві проекції, утворюють підстави до спільнокультурних зчеплень у модусі респонзивної транзитивності. Це набуває особливої ваги під час побудови сучасної обґрунтованої соціально-культурної державної політики України, де проектування вітчизняного життєво-світового ландшафту здійснюється за реаліями спільносвіту не усталеного, а такого, що розгортається.

Соціальна феноменологія транзитних суспільств через принципову неупередженість своїх настанов сьогодні повинна стати одним з пріоритетних напрямків соціально-філософських досліджень, тому що саме вона відкриває нові методологічні можливості дослідження складно структурованих суспільств пізнього модерну, поєднуючи мікро- і макрорівні теоретичної рефлексії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах комплексної цільової програми № 0194 «Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України» і пов'язане з загальним напрямком філософських досліджень соціокультурних синтезів, що проводяться кафедрою філософії Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Ступінь розробки теми дослідження. Комплексний, відкритий характер і фундаментальність дисертаційної тематики вимагає урахування суттєвих напрацювань у галузі дослідження сучасних глобалізаційних світових тенденцій та пошуку нових вимірів У. Бека, І. Валерстайна, Дж. Ватімо, Ю. Габермаса, Е.Гіденса, В. Гьосле, О. Гьофе, Н. Еліаса, Г. Йонаса, Е. Кастельса, Ч. Тейлора, М.Кисельова, М. Култаєвої, В. Ляха, Л. Ситніченко. Принципові засадничі трансформаційних рухів і їхні впливи на пізнавальні процеси відбито у творах, зокрема В. Баруліна, В. Келле, В. Кемерова, А. Койре, В. Лекторського, В. Лук'янця, О. Мамчур, К. Момджяна, В. Рижка, Л. Рижко, В.Стьопіна, П. Уїнча.

Необхідно відзначити фундаментальні аналітичні розробки щодо проблем трансформації українського суспільства і пізнання ним себе Є. Бистрицького, Л. Бевзенка, А.Бичко, І. Бичка, Г. Горак, В. Горського, В. Кременя, Б. Кримського, І. Предборської, С. Пролеєва, М. Поповича, М. Скринника, В. Табачковського, Н. Хамітова. У межах цих досліджень аналізуються перспективи національного відродження та соціальної модернізації України, вивчаються особливості генезису національної культури через збереження її своєрідності з транспонуванням імперативів світової культури, визначається специфіка розгортання життєвого світу на українських ландшафтах.

У працях Н. Автономової, Ю. Давидова, І. Дев'ятка, А. Карімова, К. Карпенко, Ю. Качанова, М. Лапіна, Н. Маньковської, О. Резнік, В. Судакова, Ю. Сурміна, А. Філіппова, С. Хоружія розглянуто специфіку сучасного соціального дослідження і проблему розмаїтості вживання категорії соціального в модерному і постмодерному дискурсах. Питання зв'язку науки і повсякденності, розвитку етики відповідальності вченого порушені зокрема В. Горським, Л. Дротянко, А. Єрмоленком, Г. Заїченком, В. Загороднюком, В. Малаховим, Т.Суходуб.

Заслуговують на увагу дослідження на пострадянському просторі з приводу визначення підґрунтя конструктивного моделювання соціального світу І. Добронравової, І. Касавіна, В. Кізіми, О. Конверського, В. Лекторського, О. Максапетяна, Б. Поруса, М. Розова, Г. Угольніцького, В. Федотової, С. Цоколова, а також спроби вивчити особливості порушення проблеми мікро- та макродослідження В. Гершанського, В. Селіванова, проте тільки у вигляді аналізу самого питання і перспективи його трансформування в цілому.

Авторитетними у визначенні сутності феноменологічних розробок є твори П. Гайденко, В. Кебуладзе, С. Кошарного, А. Лоя, М. Мамардашвілі, Б. Маркова, В. Молчанова, Н. Мотрошилової, П. Прехтеля, Є. Причепія. Аналіз певних аспектів феноменологічної методології, зокрема проблеми феноменологічної очевидності, здійснено Ф. Михайловим, С. Неретіною, Д. Разеєвим, К. Свасьяном, М. Соболевою, Б. Соколовим, А.Черняком.

У зв'язку з обраною тематикою дослідження слід відзначити глибокі аналітичні роботи з проблеми нової парадигми інтерпретації в дискурсивному полі сучасної соціальної філософії у пострадянському просторі Н. Арутюнової, А. Блінова, А. Богачова, О. Демідова, А. Ішмуратова, В. Лук'янця, Л. Рижко, Л. Ситніченко, О. Соболь, А. Соколова, Ю. Степанова, С. Тер-Мінасової, О. Шульги. Межі, можливості, значення інтерпретації в людській діяльності розглянуто герменевтикою К.-О. Апеля, Г.-Ґ. Ґадамера, М. Гайдеґера, Ю. Ґабермаса, П. Рікьора, В. Штеґмайєра; у постструктуралізмі Ю. Крістівої, Ж. Деріда, Ж. Дельоза, Ж. Лакана, М. Фуко, Р. Цімермана; постмодернізмі З. Баумана, Ж Бодріяра, Ж.Ф. Ліотара, Ф. Джеймсона, Д. Денета, Р. Рорті. Доцільно також відзначити вивчення проблеми інтерпретації у філософії, зокрема її смислових рівнів, Б. Алексеєвим, В. Бібіхіним, В. Біблером, О. Гурко, Б. Дубиніним, В. Міроновим, Г. Почепцовим, А. Сарною, Г. Зедльмайром, Є. Іщенко, а також її практичного аспекту І. Русенькою, В. Фурсом та іншими.

З питань визначення специфіки соціальної феноменології привертають увагу роботи В. Арутюняна, В. Бондара, Т. Дрідзе, Л. Іоніна, В. Кебуладзе, В. Курбатова, М. Мнацяканяна, Б. Сівірінова, Н. Смирнової, М. Трубнікова, Ю. Шинкаренка. Водночас необхідно відзначити, що науковий дискурс із означеної проблематики тільки починає розгортатися в пострадянському соціально-філософському просторі. У зв'язку з цим запропонована відкрита методологічна програма дослідження процедур прозорості в сучасному соціально-філософському дискурсі є новим етапом розвідок у площині соціальної філософії, який можливий на підвалинах робіт вітчизняних та зарубіжних авторів, на наукові здобутки котрих і спирався автор.

Об'єктом наукового дослідження є феноменологічно орієнтовані методологічні програми сучасної соціальної філософії.

Предметом дослідження є досвід забезпечення транспарентності у сучасному соціально-філософському дискурсі.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення на основі системно-теоретичного аналізу феноменологічних імплікацій у сучасному соціально-філософському дискурсі як розгортання досвіду транспарентності у самій соціальній філософії в цілому і в полі її рефлексії зокрема.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки взаємопов'язаних дослідницьких завдань:

- показати, що феноменологічний поворот соціальної філософії є розгортанням досвіду її транспарентності;

- виявити специфіку застосування феноменологічної методології у проблемному полі соціальних наук;

- розкрити роль феноменології у комплексних методологічних програмах соціальної філософії;

- визначити місце і роль у соціальній філософії проблематики життєвого світу;

- проаналізувати пошуки альтернатив у здійсненні процедур забезпечення прозорості;

- довести генетичний зв'язок теоретичних настанов дескрипції активного соціального середовища, герменевтики повсякденності, прагматичної теорії життєвого світу з феноменологічної методологією;

- виявити і проаналізувати специфіку текст-аналітичної пропозиції і дескрипції соціального середовища;

- дослідити внутрішні автопоезисні перспективи соціальних досліджень;

- описати конструктивні підходи до передумов транспарентного осягнення "відкритого" зв'язку в соціально-смисловому вимірі.

Теоретико-методологічна база дослідження. Основною методологічною настановою даної роботи є теоретична демаркація феноменологічних зрушень у сучасному соціально-філософському дискурсі, принцип єдності логічного та історичного, оскільки не можна відривати соціальну філософію від історії її ідей. Програма дослідження процедур прозорості такого складного висококонтингентного феномену, як соціальний світ, ґрунтується на комплексній методології, де системно-теоретичний підхід доповнюється феноменологічним, культурно-історичним, структурно-генетичним методами. У дослідженні застосовується також респонзивна діалектика, запропонована Б. Вальденфельсом, та постмодерна деконструкція.

Наукова новизна дисертації визначається інноваційним дослідженням феноменологічних імплікацій у соціальній філософії як досвіду транспарентності, в обґрунтуванні і розробці вперше в українській соціальній філософії відкритої методологічної програми дослідження процедур прозорості у сучасному соціально-філософському дискурсі. Доведено, що тільки через досвід транспарентності можна описати складні соціальні системи в єдності їхніх мікро- і макровимірів.

Наукова новизна результатів міститься у таких положеннях:

- обґрунтовано, що основною настановою відкритої методологічної програми дослідження соціальних процедур забезпечення прозорості є смислова адекватність соціальній реальності як смисловпорядкованій культурній дійсності, що досягається через орієнтовані на ці смисли дії людей у спільносвіті;

- доведено, що феноменологічні імплікації у соціальній філософії сприяють подоланню стереотипів соціального мислення та ілюзіогенних механізмів і можуть виступати засобом для подолання "сліпих плям" у соціальних дослідженнях;

- показано, що феноменологічні імплікації соціальної філософії посилюють вплив її евристичних ідей на соціальні практики, усуваючи в них волюнтаризм та романтизований активізм, сприяють запобіганню безвідповідального соціального експериментування;

- розкрито, що переосмислення перспектив соціальних досліджень у сучасній соціальній філософії відбувається не тільки через зовнішні виклики, а й ізсередини, через перегляд методологічних програм, які стають предметом феноменологічного аналізу, тобто прояснюються як щодо їхньої релевантності реальності, так і щодо їхньої пізнавальної спроможності взагалі;

-показано, що специфіка застосування феноменологічної методології у полі соціальних досліджень зумовлена контроверзами осягнення життєво-смислового виміру та дескриптивних процедур як у межах самого феноменологічного руху, так і в рамках соціально-філософського дискурсу, що зумовлено розбіжностями трансцендентально-феноменологічного і екзистенціально-онтологічного розуміння соціальних репрезентацій;

- встановлено, що суттєвою рисою сучасної соціальної філософії є саморепрезентативна відкритість феноменологічних експлікацій як саморефлексивної та самокритичної практики, що поглиблює і розширює досвід соціальної транспарентності;

- доведено, що евристичний потенціал феноменологічних імплікацій у сучасній соціальній філософії полягає в тому, що, на відміну від традиційних методологічних соціальних учень, увагу котрих спрямовано на мікроаспекти повсякденності, феноменологічна теорія обирає життєво-світовий аналіз як методологічну перспективу, який започатковує підхід до конституювання соціальних зв'язків, а тому і відкривається перспектива зняття напруження між теорією і практикою;

- уперше описано і узагальнено досвід прозорості через багатоаспектне вивчення життєво-світової проблематики, оскільки саме на тлі життєвого світу методологічно прозорими виявляються проміжні світи як смисловідкриті зв'язки співлюдських знань і діянь, інтерпретацій і підходи до їхнього осягнення;

- виявлено і розвинуто уявлення про специфіку феноменологічних процедур дескрипції соціального середовища і текст-аналізу через їхнє зіставлення, зокрема з'ясовано, що обидві мають справу зі знаннями, контекстами, реконструкцією історичних та конструктивних контекстів, тобто обидві є контекст-фактичними процедурами, а їхні розрізнювальні інтенції унаочнюються під час звернення до ситуаційного контексту за обґрунтованими настановами;

- доведено, що повсякденна герменевтика, яка репрезентує радикалізований досвід інтерпретації як читання соціального світу, зорієнтована на виявлення підстав розуміння інтерпретації в усіх розмаїтих повсякденних взаємозв'язках. Конкретизовано функцію повсякденної герменевтики як пошуки засад взаєморозуміння через обґрунтування саморефлексивної герменевтики із застосуванням емпірико-герменевтичного аналізу. Встановлено, що повсякденна герменевтика розкриває особливості латентності наукових і донаукових розумінь через уживання процедури подвійної інтерпретації, що дозволяє досягти розуміння прихованого;

- уточнено поняття «соціального середовища» з визначенням його ролі і місця у соціально-філософському дискурсі через реконструювання особливості уживання в межах дескрипції соціального середовища, повсякденної герменевтики, прагматичної теорії життєвого світу, де воно подається як світ виробництва; світ буттєвих проекцій; смислоконститутивний, смислогенетичний світ;

- запропоновано подальший розвиток вивчення проблеми саморефлексивності в дослідницьких і дослідних розрізненнях через обґрунтування евристичної ефективності впровадження та розвитку рефлексивних процедур аналізу в конструювання соціальної дійсності. Доведено, що в автопоезисних проекціях значною мірою зростає роль смислової конституції, котра виявляється процедурою конституювання самоданості світу та його значущості в інтенціональному діянні, зокрема й дослідницькому. Уточнено основні параметри аналізу конституювання, що висвітлює механізми самогенезису.

Практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в розробці малодослідженої теми та недостатньо вивченої у вітчизняній соціальній філософії проблеми. Теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи можуть стати засадами подальшого розвитку загальних соціальних досліджень. Методологічно-практичний аспект роботи дозволяє переглянути принципи і підходи в прикладних соціальних науках. Отримані результати дисертації можуть бути використані в подальших інтегративних дослідженнях феномену соціального світу, сприяти поглибленню вивчення життєво-світової основи, в розробці стратегій оновлення суспільства. Запропонована відкрита методологічна програма дослідження містить теоретичний потенціал для побудови та оцінки обґрунтованої науково-культурної державної політики в Україні, може бути використана в політичній філософії, відкриваючи новий вимір розробки та оцінки політичних програм через уживання процедур прозорості. Отримані результати дослідження можуть бути застосовані в підготовці наукових програм в академічних та освітніх установах України.

Матеріали та висновки, подані в дисертаційній роботі, можуть бути використані у викладанні соціальної філософії, культурології, соціології, історії, методології і інтеграції наук, культурної антропології, етики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації втілені в індивідуальній монографії дисертантки. Вони також були висвітлені у виступах на наукових конференціях та симпозіумах міжнародного та національного рівня: «Філософія права в Росії: вітчизняна війна 1812 року і розвиток російської політичної культури» (Київ, 2002), «ІІ Оломоуцький симпозіум україністів. Сучасна україністика: проблеми мови, літератури та культури» (Оломоуць, Чехія, 2004), «Иерархия и власть в истории цивилизаций» (Москва, 2004, 2006), «Беларуска-руска-польская супастаўляльнае мовазнаўства, літературазнаўства, культурологія» (Вітебськ, 2006), «Освіта і доля нації” Пріоритети і цінності сучасної освіти: педагогічне самовизначення України» (Харків, 2006, 2007) та інші.

Основні положення й висновки дисертації викладались на методологічних семінарах кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Структура дисертаційного дослідження зумовлена логікою дослідження, яка випливає з поставленої мети і завдань. Робота складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку літератури (406 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 390 сторінок, з них основного тексту 349 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальність дослідження, формулюються об'єкт, предмет, мета та завдання, зв'язок роботи з науковою програмою, аналізується ступінь розробленості проблематики, визначається методологічна база, сформульовані концептуальні положення, які характеризуються новизною і виносяться на захист, встановлюється теоретичне та практичне значення дослідження, описуються форми апробації його результатів.

У першому розділі «Феноменологічна традиція і парадигмальні зрушення» розглянуто матеріали з теми дослідження, закладено концептуальні основи дисертаційної роботи. Автор вивчає феноменологічний поворот соціальної філософії, накреслює його парадигмально-методологічні засади, зокрема щодо напрямків соціально-наукової рефлексії, конкретизує сучасні суперечності феноменологічної методології і досліджує основні кроки її поширення.

У підрозділі 1.1. “Феноменологічна перспектива соціальних наук” характеризується стан дослідження проблеми. У роботі зосереджено увагу на трансформаційних змінах феноменологічних розміркувань на тлі соціальних з урахуванням досвіду авторів, котрі започаткували соціально-філософський дискурс з означеного. Наголошено також на своєрідності успадкування та реінтерпретування основних трансцендентально-феноменологічних процедур як розгортання досвіду транспарентності, зокрема в межах шюцівських соціальних розробок. Розглядається розмаїття експлікацій методологічних проблем, які виникають через наявність апоретичних рис щодо осягнення життєво-смислового виміру, безпосередньо притаманних як соціально-філософським міркуванням, так і певною мірою спровокованих недостатньою розробленістю відповідних міркувань у межах самого феноменологічного руху. У зв'язку з цим залишається відкритим горизонт для подальших евристичних розвідок. На підставі аналізу методологічних дискусій сформульовані основні методологічні тенденції з уживання дескриптивних процедур як у бік чистого опису, так і інтерпретації.

У підрозділі 1.2. “Від дескрипції до інтерпретації (експозиція шляху)” детально вивчається особливість транспонування феноменології в проблемне поле соціальних наук. Відкриття специфічної сфери, таємниці людського досвіду - відносин свідомості та тіла, визначення занурення в цей досвід, з одного боку, а з іншого, - незадоволеність виявленістю тільки теоретичного рівня свідомості з вилученням емоційних моментів мотивує пошук нових методів вивчення цих моментів, поширюючи феноменологічну методологію. Визначено ефективність феноменологічних процедур щодо вивчення розпливчастості та невизначеності людської картини світу. У зв'язку з цим висвітлено питання про процедури, спроможні поширити підхід до прихованих значень, до феноменів, зокрема соціальних, які містяться поза межами безпосередньої досяжності. Йдеться про герменевтичну інтерпретацію, яка поширює “дескриптивну” феноменологію. Як доводять результати дослідження, необхідно зважувати на те, що герменевтика, якщо вона розгортається на тлі феноменологічного дослідження, має спиратися на припущення, феноменологічно обґрунтовані тільки через інтуїтивну перевірку герменевтичних антиципацій “смислу”.

Для поглиблення аналізу позначених пропозицій у соціальній філософії в межах підрозділу 1.3. «Від дескрипції до інтерпретації (філософські експлікації)» здійснено екскурс у філософські експлікації зазначеної проблематики. Запропоновано зіставлення двох напрямів розвитку феноменологічної методології: “чистої” і “повсякденної“, які фактично заклали підґрунтя до розбіжностей трансцендентально-феноменологічного і екзистенціально-онтологічного розуміння соціальних репрезентацій, та, більше за це, - продовжують впливати на сучасний соціально-філософський дискурс. Підтвердження зроблених зауважень здійснено апроксимаційним шляхом через порівняння трансцендентально-феноменологічного поняття життєвого світу і екзистенційно-онтологічного поняття буття-в-світі. Мовиться про встановлення саме вихідної позиції проблематизації світу в обох випадках, що найкращим чином показує можливі підстави для роздиференціювання методологічних шляхів застосування феноменологічних надбань у соціальній філософії, які потребують подальшого соціально-філософського аналізу.

Розділ другий «Феноменологічна соціальна теорія» як нова парадигма дослідження» характеризує сучасні модифікації процедур прозорості через реконструювання соціально-феноменологічних розробок Ґратґофа. Визначено підстави даної перспективи соціального дослідження як розвитку трансцендентально-феноменологічних соціальних репрезентацій дескриптивної феноменології під час утворення соціальної теорії через експлікацію її основних настанов і положень.

Підрозділ 2.1. «Феноменологічно-методологічні розробки в межах соціальної філософії» присвячено аналізові загальних тенденцій розвитку феноменологічно орієнтованої соціальної думки на тлі шюцівських студій. У результаті дослідження встановлено основні етапи поглиблення соціально-філософського аналізу впорядкування людиною дійсності, пов'язаного із застосуванням феноменологічного методу. Шюцевські припущення щодо конституювання та конструювання природної настанови щодо життєвого досвіду, як засвідчує аналіз, продовжено Пітером Берґером та Томасом Лукманом через обґрунтування соціального конструювання реальності, де значну увагу приділено мові як головному посереднику конструювання реальності, яка виникає в повсякденному житті і тісно пов'язана з ним. Новий етап в розвитку соціально-феноменологічних досліджень, зумовлений прагненням дослідити дії в “нормальній повсякденності” (Лукман), пов'язаний з етнометодологічними роботами Гарольда Ґарфінкеля. Важливим є те, що він здійснив перехід від шюцівській дескрипції “що” до інтерпретації “як”. Таким чином, у підрозділі наголошується, що феноменологічні імплікації в площині соціальної філософії є досвідом транспарентності, їх аналіз відкриває і вивчає, що на різних рівнях у повсякденності люди завжди застосовують певні методи, за допомогою яких особи щоденно конструють спільносвіт.

У підрозділі 2.2. «За новітньою феноменологічною перспективою» доводиться, що феноменологічного виміру соціальній теорії надає упровадження “екстраординарного аспекту” (життєвого світу як вивчення теми повсякденного життя) на прикладі феноменологічної соціальної теорії Ґратгофа, та розкриваються теоретико-методологічні наслідки цього. У центрі уваги даної теорії постає обґрунтування життєво-світового аналізу як методологічної перспективи для емпіричного дослідження, що сприятиме встановленню відкритого зв'язку між мікро- та макрорівнями вивчення соціального світу. Зазначається, що розмежування сфер повсякденності та життєвого світу надає можливості визначити специфіку наукових завдань, пов'язаних із дослідженням цих сфер, а звідси - внесок феноменологічної соціальної теорії, яка тематизує «зв'язок», ураховуючи його багатовимірність.

Наприкінці підрозділу визначено способи тематизації підстав для вирішення щонайважливішої проблеми смислозакладання та смислоохоплення іншого в його конкретній повсякденності, як-от, по-перше, критика картезіанства та відхилення нею уявлень про фундаментальне вимірювання; об'єктивність соціальних даних вимірювань, скерованих аподиктичною очевидністю в теорії та практиці. По-друге, саме теоретичне розуміння оновлено через життєво-світову тематику.

Визнана перспектива конкретизується низкою завдань, котрі вона спроможна успішно розв'язати, дослідженню чого присвячено підрозділ 2.3. «Прикладні виміри «феноменологічної соціальної теорії». Йдеться про таке: звернення до конкретного досвіду переживань іншого та інших; з'ясування інтерсуб'єктивної структури діянь переживань у повсякденних професійних практиках; відкрита дискусії та методологічно-дослідницький контроль за ітеративною об'єктивацією даних спостереження під час переходу повсякденних контекстів у науковий текст.

Розглянуто пропозицію щодо удосконалення «конститутивного аспекту» теорії через вивчення теми зв'язку між конституюванням предметності та об'єктивності кожного соціального переживання дії, з одного боку, з іншого, розумінням комунікативних структур. Таким чином, наука подається як конструктивна організація конструювання наукових понять, які випливають з повсякденних смислових зв'язків, котрі мають свою типіку за повсякденною конкретністю, унаслідок чого має зникнути суперечність між рівнями: конструкціями першого порядку (типізаціями) та другого (науковими “правилами”). Вони є в опозиції один до одного тільки щодо смислового підґрунтя або, уживаючи шюцівську термінологію, “смислових провінцій”.

Розділ третій «Соціальна феноменологія Ріхарда Ґратгофа» поглиблює аналіз перспективи феноменологічної соціальної теорії, пов'язану з переосмисленням евристичного навантаження і ролі поняття життєвого світу, а також дескриптивних процедур щодо осягнення соціального світу. Підрозділ 3.1. «Контроверзи з осягнення «життєвого світу»: від життєво-світового аналізу до «Milieu-дескрипції» досліджує специфіку уживання концепту «життєвий світ», зокрема Ґратгофом під час прояснення генеральної тези. У межах відзначеної дослідної перспективи соціальної феноменології експліковано усвідомлення роз'єднання між теоретичним утворенням та подальшим генераційним характером “реального” дослідницького зацікавлення, а також відмінності між теоретичним утворенням (як когнітивним станом справ) та виокремленим смисловим зв'язком чинності “розуміючої науки”. Дослідження показує, що це стає можливо завдяки виокремленню і подальшому роз'єднанню феноменологічної реальності та соціальної дійсності, а також розкривається підґрунтя до того, яким чином сучасна соціальна наука спроможна «побачити» перехід від когнітивного до життєво-світового зв'язку дій, що якраз і виявляється смисловим аналізом розуміння дій. Цей перехід і виявляється через «Milieu-дескрипцію», яка покликана прояснити зв'язки, зокрема певної філософської позиції з політичною та історичною дійсністю свого світу.

У підрозділі 3.2. «Спроби подолання феноменологічно-методологічних обмежень» вивчаються підвалини до роздиференціювання світів і їхні наслідки щодо удосконалення запропонованого проекту вивчення феноменологічних імплікацій як розгортання досвіду транспарентності, приділяється увага такому аспекту феноменологічного досвіду, як способи з'явленості інтенціонального об'єкта з урахуванням специфіки дослідження. Вивчення способу даності висвітлює деякі проблеми соціальної епістемології: розмежування типів даності, що, у свою чергу, сприяє з'ясуванню питання про верифікацію, що, власне, зумовлює впровадження дескрипції соціального середовища. Наука як інтерсуб'єктивна дійсність конституює не тільки повсякденні діяння, а й розмаїту реальність, тому її здатність розрізняти дійсне та реальне розглядається як критична здатності. Дійсність має розумітися як така структура в універсальній реальності світу повсякденного життя, що відзначається як “світ діяльності” завдяки взаємодії як інтерсуб'єктивному стану справ.

У результаті пошуку процедур прозорості через призму аналізу соціальної феноменології Ґратгофа доводиться доцільність впровадження та застосування дескрипції активного соціального середовища, яка сприяє осягненню інтерсуб'єктивної галузі діяльності або взаємо-діяння, що безпосередньо розкриває конкретний характер соціальної взаємодії.

Підрозділ 3.3. «Комунікативні парадоксальності» та «mundan трансцендентність» присвячено аналізу феноменологічних імплікацій щодо розв'язання комунікативних парадоксальностей, зокрема через реконструкцію і деконструкцію ґратгофівської пропозиції. Визначено, що найактуальнішою проблемою соціальних наук є проблема зв'язку між мотивом, проектуванням та очікуванням, яка, власне, складає коло комунікативних парадоксальностей, пов'язане у свою чергу з обґрунтуванням інтерсуб'єктивного виміру смислу. Коло комунікативних парадоксальностей досліджують і формальна логіка, і семантика. Ця проблема є однією з центральних також у герменевтиці. Проте саме дескриптивні процедури осягають “парадоксальний момент інтерсуб'єктивного закладання смислу” (Ґратгоф). У зв'язку з цим здійснюється критичне переосмислення соціальної дескрипції, котра враховує, що предметом соціально-наукового розгляду повинен бути сам вибір між можливими проектуваннями соціальних діянь, а також частиною дій, до того ж, він випливає з головної схеми раціонального рішення дій. У такому разі випадки рішень постають “дистинктивними зразками” для можливого виваження вірогідності серед завданих альтернатив. Безпосереднє розгортання діяння у повноті фактичних переживань хоча й виявляється здійсненням плану, проекту дій, але є тілесно-живим проектуванням у світі, пов'язаним з типоутворюючими процесами. У цьому підрозділі викриваються обмеженості запропонованої соціальної дескрипції, пов'язані з питанням про значущість інтерсуб'єктивності в переході до анонімності “кожного” як само собою зрозумілої передумови соціального діяння. Оскільки інтерсуб'єктивність для Ґратгофа є характеристикою кожного тілесного зв'язку переживань “життя в соціальному світі”, то, звичайно, і його редукція тільки до когнітивного зв'язку свідомості була б проблематичною щодо світу.

У розділі четвертому «Варіація на «тему» соціальної релевантності» здійснюється переосмислення досвіду транспарентності через звернення до проблеми соціальної релевантності, зокрема до розкриття механізмів побудови спільного смислу, передумов дій, утворення консистенції та інконсистенції, розв'язання соціальних парадоксальностей у межах соціально-феноменологічних обґрунтувань. У підрозділі «Тематична релевантність» аналізуються підвалини до «гіпотези соціальної релеватності» як конструктивного синтезу Шюцевих і Ґурвичевих розробок. Зазначається евристична перспектива поєднань розглянутих ними форм релевантності, як-от самозакладання поля (Ґурвич) і суб'єктивних проектів (Шюц). У роботі зазначається, що осягнення смислової дійсності, поданої не тільки в когнітивних, а й у тілесних актах і соціальних діяннях, актуалізує опис структурного зв'язку між темою та тематичним полем, при цьому тема виявляється через та в перспективі поля. У такому разі кожний тематичний зв'язок проявляється зі свого боку безкінечним, а через це завжди відкритим. На підставі цього висновано доцільність урахування під час дослідження соціальних повсякденних переживань ноематичної селективності, яка пояснює тематичні зв'язки соціально-смислового виміру.

У підрозділі 4.2. «Про конституювання взаємності» розглядається перспектива поглиблення вивчення проблеми конституювання соціального світу через аналіз уживання концептів консистенції і резонансу на прикладі поданого Ґратґофом припущення щодо структури соціальної узгодженості. Будь-яка соціальна активність, особливо діяння, здійснюється за насамперед накресленим проектом та в середині типізованого зв'язку дій. Основою для конституювання консистенції є взаємність, побудована на резонансі між діючими. Під резонансом слід розуміти взаємні приписування між діючими, що самі складають суттєвий характер соціального типу. Встановлено, що упроваджена Ґратгофом гіпотеза про структуру релевантності випливає з того, що, по-перше, інтенціональності релевантних перспектив мають розмаїту структуру, тобто звертання актора до об'єкта мусить імплікувати звертання іншого до цього самого об'єкта, також звертання до самого актора. По-друге, така структура між актором (його “Я”), іншим та соціальним об'єктом несиметрична. Як висновок відзначено евристичну цінність такого роду гіпотези щодо розуміння соціальних практик, яка стає свідченням певної взаємної гри між генезисом самості та когнітивним охопленням і становленням структури спрямованості (зокрема через рух соціальних діянь) у соціальному просторі.

Підрозділ 4.3. «Типіка і нормальність» продовжує вивчати процедури прозорості крізь аналіз соціальної релевантності, тобто зв'язку між типікою і нормальністю, зокрема представленого в соціальній феноменології Ґратгофа. Експліковано настанови щодо порівнянь типіки і нормальності, взаємозв'язку між «схемами типізації» і нормальності крізь осмислення поняття соціального середовища. Доведено необхідність уточнення останнього з урахуванням модусу людської активності, що складає підстави до упровадження та застосування поняття активного соціального середовища. Типіка та нормальність розрізнені через конституювання схем типізації, усвою чергу, повсякденна нормальність є подальшою проблемою повсякденної типізації. У зв'язку з цим вона є конструктом повсякденної типіки і тому фундаментальною формою організації соціального середовища. У такому разі “нормалізація” соціального середовища розглядається як послідовне, проте водночас сумнівне досягнення, тому що виникає в нез'ясованому зв'язку зі структурою норм повсякденності.

Доведено, що взагалі прагнення вирізнити поняття “нормальності і “типовості” зумовлене усвідомленням низки проблем, які можуть виникнути під час ототожнення названих концептів, зокрема щодо меж соціального середовища, тому що в такому разі йдеться про звуження “соціального середовища” до “життєвого світу” окремого одинока.

Підрозділ 4.4. «Проблема релевантності і соціальна абдукція» поглиблює досвід транспарентності через тематизацію соціальної абдукції, пов'язану з встановленням взаємозв'язку між нормальністю і “схемами типізацій”. Досить часто доводиться спостерігати у соціальному житті ситуації заміщення відкритих можливостей проблематичними. Таке заміщення прагне до заміни існуючого зв'язку через його комплексний формалізуючий рівень системним. Із цього випливає уявлення про те, що системи регулюють перехід від відкритих до проблематичних сумнівних станів, котрі в нормальній повсякденності визнаються самозрозумілими. У роботі встановлюється, що прояснення викривлень і відхилень в соціальному середовищі можливе через виявлення контекст-зміни між судженнями про нормальність та ненормальність.

Розділ п'ятий «Соціальна герменевтика Ганса-Ґеорга Зьофнера» доводить плідність феноменологічної методології у площині соціальних наук, збагачення дескриптивних процедур герменевтичними. На підставі вивчення феноменологічних імплікацій поглиблено евристичну цінність соціальних дескриптивних процедур за прикладом соціально-герменевтичних розбудов Зьофнера. Підрозділ 5.1. «Герменевтична транспарентність» описує шлях соціальної герменевтики як поширення досвіду транспарентності. Невизначеність людської поведінки, дифузність соціальних взаємодій зумовлює упровадження та удосконалення дескриптивних й інтерпретативних процедур. В усіх соціальних світах як герменевтичні факти існують світоінтерпретації, у котрих випрацьовуються по-новому та традуються (або транспонуються) не тільки різні фігури інтерпретації, а й інтерпретативні техніки, традиції інтерпретації, змісту та символічні форми такого змісту. Встановлено, що прояснення історичних і формальних передумов герменевтики відкриває перспективу дослідження повсякденної інтерпретативної рутини. У зв'язку з цим доцільно переглянути загальне завдання наукової герменевтики, зокрема щодо соціального виміру, котре можна сформулювати, як усе бачити, знати, інтерпретувати, зважуючи при цьому на те, що таке «все» має певні межі, зокрема етичні, що унаочнює можливість знайти нові альтернативи.