Феноменологічні імплікації в сучасному соціально-філософському дискурсі: досвід транспарентності

У підрозділі 5.2. «Становлення нової альтернативи» зроблено евристичні кроки щодо прояснення пошуків альтернатив у здійсненні процедур прозорості крізь деконструкцію «новизни» зьофнерівських пропозицій. Герменевтику розглянуто як особливу настанову, котра, з одного боку, спрямована на загальні умови й процедури як повсякденного, так і наукової інтерпретації і, з іншого боку, зорієнтована на всі проблеми розуму (Гусерль). Вона виникає як новий вид практики наукової інтерпретації, що виконує нову соціальну функцію, а саме універсальної критики всього життя та всіх життєвих цілей. Нова практика, за Зьофнером, повинна містити методичний сумнів і сумнів як настанову інтерпретуючого щодо предмета інтерпретації, інтерпретативних пропозицій та вже наявних пояснень; передбачати сумнів інтерпретуючого щодо власних рішень і пояснень; сумнів в одномірності пояснень, будь-якого виду: чи то каузального, діалектичного або структурального. Зважуючи на це, соціальна герменевтика обґрунтовується як комплексна і методологічно відкрита. У роботі зазначається, що вся аналітична робота, здійснена зокрема Зьофнером з приводу порівнянь герменевтичних процедур, зрештою, необхідна задля обґрунтування “нової” альтернативи дослідження соціального світу (як соціального конструкту), що відкриває сама історична практика. Тобто соціальна герменевтика утворюється на тлі такої саморефлексивності і подається як така.

Підрозділ 5.3. «Крізь повсякденну герменевтику» розкриває ефективність доповнення наукової герменевтики повсякденною, пов'язану з осягненням інтерактивної функції мови, її зв'язку із дійсністю. Таким чином інтерпретаційне вчення транспонується у площину соціальної інтеракції. У межах соціально-наукової герменевтики воно має на меті розкрити об'єктивний сенс інтеракцій, виокремити конкретні типізовані інтеракційні конфігурації з утворених у них текстів. Розв'язання проблеми світового людського буття пов'язане з розкриттям та осягненням повсякденної герменевтики. Дослідження показує, що будь-які інтерпретативні заняття зрештою передбачають розвантаження інтерпретуючого й інтерпретації від актуального дійового виразу, пошуку кожного мислено можливої інтерпретації та її контролю й упорядкування. Контроль здійснюється завдяки “переконливим рішенням”, котрі через зворотний зв'язок у тексті-аналізі обґрунтовуються як справжні і відповідають вимогам консистенції. Стосовно практики такого аналізу це означає, що інтерпретатор використовує акцентовані ним або безпосередньо актором інконсистенції як осягнення смислової консистенції, зупинення інтеракції, об'єктивний сенс котрої охоплює додаткове, розташоване у площині консистенції, що складає підстави для осмисленого інтерпретування. Таким чином, обов'язково до інтерпретування залучається контекст, зокрема “ситуювання”. Наприкінці підрозділу як підсумок зазначено, що повсякденна герменевтика на підставі прийняття ідентичності процедур створення тексту й інтерпретації здійснюється під час інтерпретативних реконструкцій конкретної інтеракційної фігури й одночасно описувань випадків і теорії.

У розділі шостому «Віднайдення до часу» аналізуються перспективні пропозиції щодо здолання «сліпих плям» у соціальному дослідженні. Показано, що ефективне розв'язання проблеми розуміння на рівні повсякденності можливе через адекватне осягнення його генезису, з'ясовано пропозиції до розв'язання актуальних проблем вивчення співлюського світу, зокрема щодо його конституювання на рівні інтеракції через переосмислення емпірико-герменевтичного і соціально-дескриптивного аналізів у контексті конкретного соціального дослідження. У підрозділі 6.1. «Текст-аналіз» і «дескрипція-соціального-середовища» розкривається евристичний потенціал обох процедур через їхнє зіставлення з урахуванням того, що кожна процедура складається в межах зазначених у роботі розвідок феноменологічної методології. Обидва типи інтерпретації мають справу зі знанням контексту, реконструкцією минулих та конструкцією гіпотетичних контекстів. Із цього випливає, що обидві одночасно є гіпотетичним уявленням минулого, спробою зробити наявним особливий історико-конкретний поодинокий випадок на тлі гіпотетично сконструйованого загального потенціалу значень. Проте вони суттєво розрізняються через звернення до ситуативного контексту, в даному разі до “первісної сцени”, котра аналізується й перетворюється в соціально-науковий документ під час накопичення даних. Але таке розрізнення здійснюється не на підставі різних якостей даних, тому що обидві процедури спираються на дискурсивний, зафіксований характер даних, а на підставі різних підходів до аналізованого поля і різних “конструкцій” даних. Із цього, звичайно, випливають і розбіжності результатів, тому робиться висновок про їхню взаємодоповненість, що має враховувати обмеженості та переваги.

У підрозділі 6.2. «У тенетах «аналізу соціального середовища» зазначається, що набуття досвіду транспарентності передбачає удосконалення процедур вивчення соціального середовища. З цією метою здійснено реінтерпретацію «текст-аналізу» як емпірико-герменевтичної процедури, спрямованої на розкриття неявного в текстах, а тому зрештою і на розкриття та позбавлення соціальних ілюзій. Визначено, що текст-аналіз слід розглядати як протоколювання дій одного інтеракційного випадку, звернутого на урахування всіх об'єктивних структур значення, а також контексту. Доцільно відзначити й таку специфіку даної процедури, як урахування нею інтерпретативної компетентності повсякденнодіючих та інтерпретаторів. У зв'язку з цим у роботі зроблено висновок про те, що аналіз соціального середовища як “текст-аналіз” спрямований на розшук та дослідження випадку, але не в конкреції (Ґратгоф) його дійового та орієнтаційного простору, а в “абстракції” (Зьофнер) структури типізації та значення мовного тексту. Репрезентовані завдяки тексту дії і орієнтації, зокрема також можливі інтерпретації тексту, підкоряються одній спільній смисловій структурі. Тому текст-аналіз зосереджено на поширенні інтерпретативного розмаїття як розгортанні численності конкретних явищ, а через це на реінтерпретуванні відмінності, котра розглядається як спрямованість на відкриття ще, з одного боку, непоміченого та непередбаченого, а з іншого - на контроль як свідомо вживаної, так і імпліцитної інтерпретативної активності, на дескрипцію та контроль правил і зразків, за допомогою котрих ми дійсно конструюємо й упорядковуємо, а водночас на контроль ілюзій у повсякденних та теоретичних моделях дійсності. Інтерпретатор має їх “конституювати” під час історичного аналізу як соціально-історичні типи, котрі він не вимірює та не випробує на універсальному, не порівнює з універсальним типом дій, а тільки - з іншими історичними типами.

Підрозділ 6.3. «Обрій-обрамлення-рамка» присвячений дослідженню перспективи «аналізу-рамки» з обґрунтуванням відповідних процедур транспарентності, котра забезпечує прояснення дифузного, латентного соціального життя. У межах соціальних досліджень рамка пов'язується з імпліцитними та експліцитно завданими визначеннями ситуації. З цього випливає, що аналіз рамки передбачає аналіз не тільки умов, за котрими виникає відчуття “реальності”, а також виявлення та опис того, як рухаються діючі в середині того, що вони мають для сцени, взаємодіють в інсценуванні ситуації, та як вони організують знаки й дії-повідомлення, котрі спільно вживають з іншими для інсценування. Тобто увага привернута до опису актуально-прагматичного виміру соціального інсценування: «руху-діяння» (Ґратгоф), «руху-інтерпретування» (Зьофнер). Зазначено, що будь-яке обмеження, зокрема і передовсім “рамка”, має та мусить відтворюватися в конкретному діянні, взаємодії, пристосовуватися до змін, а тому і трансформуватися. Через це й дії повинні описуватися як змінні, транзитивні та визначені завдяки “жвавим” межами. У такому разі можна тільки умовно говорити про застосування щодо опису інтеракційних процесів поняття “рамка”. У роботі простежено і обґрунтовано ідіоматичність аналітичних справ залежно від вимірів досліджуваних подій: пізнавального обрію, інтеракційних обмежень, текстуальних обрамлень та рамок як границь. Доведено, що «стійка рамка» є продуктом фіксації, а не первинною якістю первісного інтеракційного руху, тому що в ньому вже стала реалізованою певна, визначена структура руху одночасно з різноманітними можливостями. У такому разі на рівні текстування йдеться про обрамлення, а через це застосований саме “аналіз-рамки”. Проведений аналіз засвідчив, що також, будь-яке дослідження, як чи то аналітична справа, чи то сторожке спостереження, завжди приречено “тривати” у відкритому горизонті віднайдення нових смислів, нових альтернатив як здолання усталеного обрію, межі та рамки.

Розділ сьомий «За пластичністю автогенезису соціального світу» розкриває евристичну цінність автопоезисних проекцій у сучасному соціально-філософському дискурсі, продовжує встановлення та аналіз соціальних процедур смислоадекватних обраному предмету через експлікацію основних положень прагматичної життєво-світової теорії, визначення її теоретико-практичних наслідків. У підрозділі 7.1. «Спостереження щодо феноменологічного досвіду як досвіду самореферентності і роздиференціювань» встановлюються автопоезисні інтенції соціального дослідження через додаткові дослідження феноменологічної методології. Автогенезис соціального світу зумовлює переосмислення рефлексивних процедур і їхнє вживання в соціальному дослідженні. Йдеться про реінтерпретацію гусерлівського аналізу конституції, який висвітлює основні механізми самогенезису. Акцентуація в площині соціального виміру смислового генезису та смислоконституювання спонукає переосмислити феноменологічні імплікації в соціальній філософії, зокрема з приводу обґрунтування смислової конституції як процесу конституції самоданості світу та його значущості в інтенціональних досягненнях свідомості. Таким чином вплив феноменології здійснюється на дослідження процесів, у котрих соціальне діяння саме виявляє смислоорієнтовану перспективу. Випрацьовується підхід до досвіду свідомості, в котрому його дескрипція і принцип будь-якої дескрипції збігаються, досвіду в якому відкривається фігура самоопису та роздиференціювання. Зазначено, що досвід розрізнень, котрий водночас є основою самореферентності, складає підстави для вивчення специфіки структури різних видів досвіду і насамперед соціального.

У підрозділі 7.2. «Пошуки моделі самогенезису соціального світу» показано, що смисловпорядкованій реальності, якою є соціальний світ як спільносвіт, адекватної виявляється автопоезисна перспектива, що розкриває зокрема механізми соціальної конституції знань і дій. Визначено, що конституція постає процесом автогенезису соціального світу, де смислові орієнтації життєвого світу створюють “квазікультурний світ” (Срубар). Оскільки соціальне знання зчеплене з певною типізацією, то не тільки історична дескрипція має бути уживана, а й відповідні розрізнення. Доведено, що звернення до феноменології надає можливість розглянути смисл через призму соціальної емерджентності, а також звернутися до смислорозуміння процедур соціальних наук. Суб'єктивна свідомість залишається підґрунтям значущості світу. Смисл означає суб'єктивну інтерпретацію дійсності з надсуб'єктивним і міжсуб'єктивним генезисом. Феномен розуміння посилається на проблеми аппрезентації та релевантності. Механізми цих посилань подано в межах прагматичної життєво-світової теорії Срубара, який наголошує на їхньому роздиференціюванні. У зв'язку з цим аппрезентацію слід розглядати як досягнення суб'єктивної свідомості. У той час як схеми релевантності є схемами свідомості, проте їхній генезис виявляється результатом соціальної інтеракції. Таким чином, у коло соціального аналізу транспонується смислова конституції як конституювання світової значущості, котра ґрунтується на самоданості. Унаслідок цього конституція соціальної дійсності постає як осмислена взаємодія. Смислоданий акт зрештою як суттєвий відбиток пізнається в інтеракції, взаємодії, взаємовпливу. У взаємовпливах через зчеплення виникають типізації та самотипізації, які функціонують як інтерсуб'єктивні схеми смислу, завдяки котрим, у свою чергу, здійснюються взаєморозуміння та розуміння довкілля, а тому уможливлюють орієнтації дій.

У підрозділі 7.3. «Смислогенеративні механізми життєвого світу» розглядається проблема обґрунтування конститутивних механізмів як генезису, так і розмежування культурних форм через деконструкцію методологічних проекцій прагматичної життєво-світової теорії. Ідентичність та відмінність культурних форм випливають з механізмів, котрі лежать в основі різних видів переживань та дій, інтеракцій, різних практик та дискурсів. У свою чергу, ці механізми подано у конститутивно-теоретичному підході, застосованому прагматичною теорією. Простежено евристичне навантаження основоположного щодо прагматичної теорії поняття “смислогенеративного зв'язку” життєвого світу як необхідного для досягнення образу людського світопідходу зв'язку конститутивних актів феномена. Цей зв'язок має чотири виміри: когнітивний, тілесний, семіотичний, дискурсивний. Прагматично генероване знання, об'єктивоване у знакових системах, завдяки своєму генезису завжди має перспективу. Це пов'язане з тим, що прагматичні відносини діючих або їхньої спільноти набувають різних образів. На підставі цього виникає не тільки розмаїття культурних форм, але й роздиференціювання форм створення або (якщо бути точними за срубарівською термінологією) виробництва знання, де водночас утворюється знання про тривання, а також відокремлюється легітимне знання від нелегітимного. Дискурси, в котрих це здійснюється, відображають формальні механізми життєво-світової структури, в яких генерується емпіричний образ культури.

ВИСНОВКИ

Підсумовується та зазначається, що в результаті дослідження розроблено і обґрунтовано вперше у вітчизняній соціальній філософії відкриту методологічну програму дослідження процедур прозорості у сучасному соціально-філософському дискурсі, на підставі котрої доведено, що тільки через досвід транспарентності можна описати складні соціальні системи в єдності їхніх мікро- і макрорівнів.

Доводиться евристична ефективність застосування процедур прозорості у комплексних методологічних програмах соціальної філософії, котрі прояснюють як поле її рефлексії, так і саму соціальну філософію. Обґрунтовується думка, що засадами сучасної соціальної філософії є самопрезентативна відкритість феноменологічних імплікацій як саморефлексивної та самокритичної практики, поширюючої досвід транспарентності. У зв'язку з цим соціальна дескрипція і соціально-філософська інтерпретація обґрунтовуються як новий вид практики, соціальна функція котрих полягає у конструктивній критиці всіх форм життя та всього життя в цілому. У дослідженні зазначається: соціальний дослідник сьогодні - це той, хто весь час починає все знову, тобто нічого не може вважати остаточним через наявний постійний методичний сумнів або саморефлексію у її “широкому” та “вузькому” розуміннях.

Проведене дослідження розкриває реальне підґрунтя формулювання настанови відкритої методологічної програми дослідження соціальних процедур забезпечення прозорості, ним є смислозакладаючий характер соціальної дійсності, її самогенезис у розмаїтті вимірів. У межах дослідження феноменологічних імплікацій в сучасному соціально-філософського дискурсі встановлено, що увага привернута до аналітики допредикативного досвіду. Вивчається сингулярна галузь досвіду, що утворює підґрунтя та становить передумову всіх настанов людської свідомості і тому залишається нез'ясованою звичайними засобами та теоретичним мисленням, котре має справу з уже усталеними виробленими предметностями та їхнім відображенням у поняттях. З огляду на це доводиться необхідність уживання певних процедур прозорості відповідно до осяжної ситуації крізь конкретизацію соціального досвіду, дескрипції активного соціального середовища, повсякденної герменевтики, прагматичної життєво-світової теорії.

Дослідження також засвідчує, що пошуки альтернатив у здійсненні процедур забезпечення прозорості завжди тривають у відкритому смисловому полі, що зумовлює постійне знаходження альтернатив. Зростаюча анонімізація соціального світу актуалізує переосмислення проблеми рамкового аналізу, опрацювання нових процедур прозорості, зокрема дескрипції активного соціального середовища та секвенц-аналізу. Дескрипція соціального середовища розкриває обрій або межу, пізнавану в конкретному інтеракційному русі або русі діяння, виявляє організацію спільного сприйняття і дієвої орієнтації. Це пов'язано з тим, що їхня конкретна тривалість, рух є непередбачуваним для учасників інтеракційних процесів, так само, як і інтерпретативні посилання щодо сегментування або тематичних змін одночасно з висловлюванням щодо їхньої тематичної релевантності. Через секвенц-аналіз стають наявними процеси дій у їхньому історичному та ситуативному згущенні. Унаслідок цього їхня актуальна реалізація обґрунтовується як процес смислового вилучення інших дійових можливостей, котрі належать до первісного горизонту дій для дієвців або акторів, а водночас і до можливого горизонту значення інтерпретаторів. У зв'язку з останнім зауваженням, зрештою, секвенц-аналіз постає аналізом-обрамлення зі зміщенням у текст-аналітичну площину.

Поглиблений аналіз феноменологічних імплікацій у соціальній філософії обґрунтовує єдину перспективу дослідження, котра відкриває практичний вимір для теорії та водночас вимір чинності для емпірії. Аргументовано, що непередбачувані наслідки застосування соціальних теорій з метою перетворення життя, зумовлені певною мірою натуралізацією практик і вилученням з них виміру людяності, можливо здолати на підставі впровадження рефлексивного виміру, при цьому ураховуючи його “дійсний” контекст, де теорія поєднується з практикою з установленням меж можливого застосування першої. У контексті поглибленого аналізу зазначається: в межах феноменології складаються методологічні процедури щодо дослідження автопозисних процесів, що сприяє розвитку поліваріативності світоосягнення. Автопоезисні дослідження як інтегральний напрям вивчення соціуму описують динаміку конституювання соціальної дійсності. Завдяки таким чином схопленому та поданому динамічному характеру життєво-світового процесу конституювання осягнуті та традовані смислоадекватні моменти розвитку соціальної теорії і як теорії, і водночас як дослідження.

Особливість людського світу зумовлює специфіку соціальної науки і позначається на ній таким чином, що вона переважно являє собою сутність того, чим займається, а її предмет визначається як духовно-наукова дескрипція і інтерпретація людського вживання символів, організації дії, зумовлених зокрема контекстами. У зв'язку з цим дескрипція активного соціального середовища та текст-аналіз виявляються контекст-фактичними процедурами, проте з відповідними методологічними преференціальними розбіжностями. Дескрипція активного соціального середовища спрямована описати конкретні форми орієнтації, дій, організацій індивідів у середовищі та конкретні діяння на цьому фоні. У свою чергу текст-аналіз надає ваги мовним зазначенням в позамовних феноменах, для цього виокремлюються конкретні мовні висловлювання із семантичних ситуативних видів підтримки, із “зазначеного поля мовлення”.

Порушена проблематика життєвого світу та його аналізу в соціальній філософії відкриває підхід до конституювання соціальних зв'язків. Смисловий вимір суб'єктивності, відзначений на початку як загальна життєво-світова характеристика, поглиблюється і подається не тільки у зв'язку з безперервним посиланням на суб'єкта дій у науково-діючому дослідженні, а також принциповою якістю кожного наукового дослідження - а саме креативністю теоретично утворюючого дослідження. Обговорення смислового виміру теоретично утворюючої наукової роботи пов'язане з комплексним питанням щодо її креативності, з осягненням переходу між повсякденним соціальним середовищем наукового дослідника та дослідницьким соціальним середовищем науковця, що перебувають в інституціональному зв'язку, що відкриває вимір зв'язку мікро- та макроаспектів повсякденності. Аргументується, що життєво-світова проблематика удосконалена через переосмислення поняття соціального середовища з урахуванням модусу людської активності як активного соціального середовища. Соціальне середовище набуває різних конотацій в межах феноменологічної соціальної теорії, повсякденної герменевтики, прагматичної життєво-світової теорії, розкриваючи певні аспекти спільносвіту творення: чи то світ виробництва, чи то світ буттєвих проекцій, чи то смислогенетичний, смислоконститутивний.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Феноменологічні розвідки у площині соціальної філософії: між “Milieu-дескрипцією” і “повсякденною герменевтикою”. - Х.: ХНПУ, 2006. - 177с.

2. У перспективах спостереження // Філософська думка. - 2003. - №3. - С.74-80.

3. До конституювання взаємності: ще одна гіпотеза // Філософська думка. - 2003. - №4. - С.103-111.

4. Соціальний світ як текст або текст як соціальний світ // Філософська думка. - 2003. - №6. - С.76-87.

5. Тематична релевантність Арона Ґурвича // Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження. - Вип.12. - К.: ЦГО НАН України, 2005. - С.31-40.

6. Шляхом “безпосереднього” осягнення // Мультиверсум: філософський альманах: зб. наук. праць / гол. ред. В.В. Лях. - Вип.57. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - С.175-186.

7. «Тема» соціальної релевантності в міркуваннях Ґратгоффа // Філософсько-антропологічні студії 2004. - К.: Стилос; Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2004. - (Спецвипуск). - С.327-335.

8. Типізації життєвого світу та соціальний порядок // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Вип.10.- Харків: ”ОВС”, 2002.- С.9-17.

9. Моделі соціального світу // Філософія, культура, життя: міжвуз. зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. - Вип. 13. - С.100-111.

10. Право та договір у вимірах сучасності // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2002. - С.18-29.

11. Про дослідний та / або дослідницький стиль // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. нац. пед. ун-т імені Г.С.Сковороди. - Вип.22. - Харків: ”ОВС”, 2006. - С.3-10.

12. У горизонтах взаєморозуміння (онтологічно-екзистенційний зріз) // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім.Г.С.Сковороди. - Вип.13. - Харків: ”ОВС”, 2002.- С.3-11.

13. Про “нормальність” соціального середовища // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. нац. пед. ун-т імені Г.С.Сковороди. - Вип.25. - Харків: ”ОВС”, 2007.- С.94-102.

14. Між іншим та чужим (За філософсько-політичними міркуваннями Б.Вальденфельса) // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім.Г.С.Сковороди. - Вип.16. - Харків: ”ОВС”, 2004.- С.25-31.

15. У колі повсякденних конструювань // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Вип.23. - Харків: ”ОВС”, 2007.- С.120-135.

16. Розрізняючи світ // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Вип.24. - Харків: ”ОВС”, 2007.- С.93-104.

17. За “новою альтернативою” // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Вип.21.-Харків: ”ОВС”, 2006.- Ч.1. - С.108-115.

18. Проблематизуючи життєвий світ // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Вип.21. - Харків: ”ОВС”, 2006.- Ч.2. - С.55-63.

19. Особистість і світ // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 15. - Дніпропетровськ, 2007. - С.397-403.

20. Численні світи особистості // Науковий вісник. Сер. Філософія. - Вип.4. - Харків: ХДПУ, 2000. -С.65-70.

21. Соціальна дія та інтерпретація // Науковий вісник. Сер. Філософія. - Вип.6. - Харків: ХДПУ, 2000. -С. 123-127.

22. Універсальність світу та єдина наука // Науковий вісник. Сер. Філософія. - Вип.7. - Харків: ХДПУ, 2001. - С. 71-75.

23. За “невтраченим часом” // UCRAINICA I SOUИASNБ UKRAJINISTIKA PROBLЙMY JAZYKA; LITERATURY A KULTURY / Univerzita Palackйho v Olomouci. - Olomouc, 2004. - S.344-348.

24. “Повседневная герменевтика» как новая исследовательская альтернатива // ACTA ALBARUTHENICA, ROSSICA, POLONIKA: зборнік навуковых артыкулаў VІІ міжнар. навук. канф. “Беларуска-руска-польская супастаўляльнае мовазнаўства, літературазнаўства, культурологія” / пад агульнай рэд. Г.М.Мезенка.- Віцебск, 2006. - С.229-232.

25. Шукаючи взаєморозуміння // Личность-слово-социум: материалы 4-ой Международной научн.-практич. конф., 14-16 апр. 2004 г. / Отв. ред. В.В.Фалалеев. - Минск, 2004. - С.253-256.

26. Світ свободи або вільні світи // Личность-слово-социум: материалы VI международной науч.-практ. конф., 19-20 апр. 2006 г., Минск. Ч. 2. / Отв. ред. В.В. Фалалеев. - Минск, 2006. - С.235-241.

27. ”Тотальність”, котрої не можна уникнути // Особистість в умовах сучасних політологічних відносин: зб. наук. статей за матеріалами ХІV Харківських політологічних читань / ред.-упоряд. О.М. Сахань. - Х.: Право, 2003. - С.157-158.

28. До концепту “культура” // Збірник наукових праць гуманітарних кафедр: матеріали наук.-практ. конф., присвяченої 10-річчю факультету технізації переробки і зберігання сільськогосподарської продукції, 23-24 жовтня 2003 / відп. ред. О.С. Дьолог. - Харків, 2003. - С.88-93.

29. За правом та згодою // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: зб. наук. тез за матеріалами ХV Харківських політологічних читань / тех.упоряд. Л.М.Хохлова, О.Ю. Іноземцева; відп. за вип. О.М. Сахань. - Харків: НЮАУ, 2004. - С. 194-196.

30. «Спілкуємось далі?» // Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи: матеріали міжнародної наукової конференції / Харк. держ. акад. культури; / [під ред. проф. В.М. Шейка, проф. М.В.Дяченка, канд. пед. наук С.В. Тищенко]. - Харків: ХДАК, 2004. - С.256-258.

Размещено на Allbest.ru