Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 130.2:133

ТАЄМНОЗНАВСТВО В ПОЛІ КУЛЬТУРИ: ГЕНЕЗИС, РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ, ФУНКЦІЇ

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

ГРИНЬОВА Наталія Володимирівна

Харків 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Степаненко Ірина Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Хамітов Назіп Віленович, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди, провідний науковий співробітник відділу філософії;

доктор філософських наук, професор Шкода Володимир Васильович, Мелітопольський державний педагогічний університет, завідувач кафедри соціології;

доктор філософських наук, професор Євтушенко Світлана Володимирівна, Харківський державний університет мистецтв імені І.П. Котляревського, професор кафедри суспільних наук.

Захист відбудеться "10" червня 2009 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 053.07 при Харківському національному педагогічному універсітеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий "5" травня 2009р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Радіонова І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена як потребами практичного характеру, так і необхідністю її філософсько-концептуального осмислення. В сучасних умовах поширюється розчарування в можливостях традиційних форм духовної культури організовувати і розвивати буття людини. Відтак на культурну арену виходять нові або активізуються старі, раніше маргінальні, культурні форми, до яких належить і таємнознавство. В сучасній культурі відбувається своєрідний «вибух» його популярності, виникають його нові форми репрезентації. Воно проникає в усі сфери культурного життя - науку, релігію, мистецтво, філософію, навіть у віртуальний світ Інтернету. Для буденної свідомості захоплення таємнознавством є своєрідною відповіддю на ціннісно-смислову дезорієнтацію людини в сучасному культурному мультіверсумі. У цілому в сучасній культурі спостерігається тенденція зростання ірраціональних компонентів, що посилює тяжіння людини до усього таємного, забороненого, позамежного. В умовах кризи техногенної цивілізації наука і техніка вже не сприймаються як ефективні, самодостатні засоби опанування силами природи, і людина як до альтернативи звертається до магії, містики, ворожби тощо.

Увага до таємнознавства на теоретичному рівні - реакція на кризу раціоналізму і класичної науки. Сучасна теоретична свідомість розвивається у напрямку переосмислення взаємозв'язку і пізнавальних можливостей раціонального та ірраціонального, розуму і віри. Сьогодні таємнознавство все наполегливіше претендує на те місце, яке в новоєвропейській культурі посідала наука.

Актуалізація та активізація таємнознавства в полі культури визначає потребу його теоретичного осмислення. Оскільки поняття «таємнознавство» ще не стало загальновживаним в науковому і філософському дискурсі, то виникає необхідність в тому, щоб заздалегідь окреслити його первинні смислові контури. Для нас дане поняття є збірним. Його головний епістемологічний сенс убачається в тому, щоб виразити єдність в різноманітті форм прояву тих феноменів культури, виникнення і функціонування яких безпосередньо пов'язане із збагненням і виразом Таїни, у тому числі і екзистенціальної. Таким чином, головний для нас критерій віднесення того або іншого феномену до смислового поля таємнознавства ? це не міра публічності / непублічності (знання, практики, організації), а здатність залучати до сакральних і прихованих вимірів буття світу та людини, виражених у надособистісних символічних формах. У даному контексті слід зазначити що ми розрізняємо знання «Таємне» і «секретне». Тому в нашому дослідженні ми не розглядатимемо ті суспільно-політичні (наприклад, масонські), наукові, релігійні (наприклад, єзуїтів) і тому подібні організації і співтовариства, для яких збагнення онтологічної Таїни і сакральних сенсів не є визначальною метою діяльності.

На межі ХХ-ХХІ ст. з'явилася велика кількість літератури з різних питань таємнознавства. Але у своїй переважній більшості така література має не стільки науковий, скільки псевдонауковий характер. Наукові ж спроби дослідження таємнознавства переважно мають фрагментарний характер: або здійснюються засобами конкретних теоретичних дисциплін, або розглядають окремі аспекти та прояви таємнознавства. Отже нагальною є потреба у цілісному і комплексному, системному і міждисциплінарному дослідженні феномену таємнознавства. Найбільш ефективно таке дослідження може бути здійснено засобами філософії. Водночас, залучення таємнознавства до теоретичної площини філософії має і певні складності.

По-перше, таємнознавство для філософії довгий час було маргінальним феноменом. По-друге, сам теоретико-методологічний апарат раціональної філософської рефлексії недостатньо пристосований для вивчення тих форм культури, в яких переважають ірраціональні та паранормальні елементи, езотеричний зміст та відповідна практика. Для подолання цієї проблемної ситуації необхідна не тільки теоретична реабілітація таємнознавства як предмета філософського аналізу, але й розробка та застосування нових концептуально-методологічних засобів дослідження складних граничних феноменів, яким є і таємнознавство.

Безумовно, слід усвідомлювати, що філософський аналіз таємнознавства не передбачає виправдання або спростовування якоїсь «таємної доктрини», а спрямований на виявлення єдності у різноманітності окультних практик та езотеричних вчень, теоретичну реконструкцію таємнознавства як цілісного феномену культури через виявлення його коренів, специфіки, функцій, взаємозв'язків з іншими культурними формами. Це, у свою чергу, вимагає використання результатів попередніх наукових досліджень таємнознавства та обумовлює доцільність міждисциплінарного підходу до його вивчення.

Філософське обґрунтування таємнознавства з врахуванням його антропо-культурних передумов, властивостей, особливостей є необхідним також і для розширення діалогового простору для філософії і релігії, різних форм духовного досвіду, різних культур, релігій, конфесій тощо.

Тема дослідження набуває особливої актуальності для сучасної української філософії, в якій ще залишаються спрощені ідеологічні редукції і соціально-політичні тлумачення таємнознавства. Водночас у суспільному житті, у зв'язку з відходом від політики державного атеїзму і нерозвиненістю релігійної культури, відбувається лавиноподібне поширення не тільки нетрадиційних для української культури релігійних рухів, але й різноманітних езотеричних уявлень і практик.

Дослідження феномену таємнознавства і його інтерпретаційних можливостей є особливо актуальним в контексті стратегії національного відродження, що потребує переосмислення головних принципів і цінностей культурного життя в межах сучасного філософського дискурсу. Все це свідчить на користь нагальності проведення всебічного філософського дослідження феномену таємнознавства в полі культури.

Стан наукової розробки проблеми. Ступінь філософського осмислення таємнознавства як цілісного і комплексного феномену культури можна оцінити як початковий. Водночас, різні форми езотеричного знання і окультних практик, окремі гносеологічні, антропологічні, культурологічні, соціальні, етнографічні та інші аспекти таємнознавства, його окремі складові вже привертали увагу філософів і науковців. Їх доробки створюють досить плідне і розгалужене теоретико-методологічне підґрунтя для нашого дисертаційного дослідження. Передусім, можна виділити блок робіт, в яких досліджуються особливості первісної свідомості і культури, містики як культурної практики і міфологічної свідомості, а також релігійної свідомості (Е. Вандерхіл, А. Геннеп, Я. Голосовкер, П. Гуревич, В. Джеймс, Е. Дюркгейм, М. Еліаде, Е. Кагаров, І. Касавін, Л. Карасьов, О. Клібанов, А. Колодний, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Строс, О. Лосєв, Ю. Лотман, Б. Малиновський, Е. Мелетинський, М. Мосс, В. Найдиш, О. Потебня, А. Тойнбі, С. Токарєв, В. Топоров, А. Фіркандт, Дж. Фрезер, З. Фрейд, Дж. Форестер, М.Шахнович, Ф. Шлейєрмахер, К.-Г. Юнг та ін.).

Суттєві передумови для філософсько-антропологічного аналізу таємнознавства наявні в українській і російській філософській думці, яким притаманна підвищена увага до таїнств людської душі (М. Бердяєв, С. Булгаков, М. Лоський, Г. Сковорода, Вол. Соловйов, П. Флоренський, С. Франк, П. Юркевич).

Важливе значення для розкриття психологічних механізмів продукування і функціонування таємнознавства мають дослідження онтологічних, антропологічних, гносеологічних, соціокультурних аспектів віри та її функцій (Августін, Фома Аквінський, Б. Паскаль, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, С. К'єркегор, А. Бергсон, М. Бахтін, М. Бубер, М. Гайдеггер, Е. Гуссерль, В. Джеймс, А. Маслоу, А. Уайтхед, В. Франкл, Е. Фромм, Л. Шестов, К. Ясперс та ін.). Для розкриття соціально-психологічних аспектів таємнознавства важливе значення мають також філософські і психологічні дослідження свідомості в її цілісності і багатоманітних вимірах (Н. Автономова, Ж. Адамар, Д. Дубровський, Е. Ільєнков, Е. Классен, М. Ліфшиц, А. Лой, М. Мамардашвілі, В. Налімов, Н. Неманов, Ж. Піаже, М. Рожкова, В. Рожнов, С. Рубінштейн, О. Спіркін, В. Тюхтін, В. Тугарінов, К.-Г. Юнг, З. Фрейд та ін.)

Для розкриття когнітивних аспектів таємнознавства, діалектики ірраціонального і раціонального в цьому феномені, його пізнавальних меж і можливостей ми спиралися на дослідження інтуїції (І.Г. Фіхте, Ф.В. Шеллінг, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, А. Бергсон, М. Лоський), індивідуально-особистісних і соціальних компонентів знання (Л. Вітгенштейн, Дж. Гілберт, Бу Геранзон, М. Малкей, Ф. Хайєк), неявного, або передумовного знання (С. Абрамов, Ж. Бокошов, І. Ватін, Г.-Г. Гадамер, М. Гайдеггер, І. Касавін, Р. Коллингвуд, І. Лакатос, В. Лекторський, Б. Марков, Л. Мікешина, М. Полані, Г. Старикова та ін.), різних форми знання, що не укладаються в сучасні стандарти науковості (Є. Бистрицький, О. Грязнов, Д. Гур'єв, В. Найдиш, А. Нікіфорова, В. Петров, Б. Пружинін, В. Порус, О. Стрельник, Н. Трубникова, В. Федоров, В. Федотова, В. Філатов, Є. Фримчукова, О. Яковлєв).

Безпосереднє значення для розгляду таємнознавства саме у полі культури мають дослідження феномену культури в його цілісності і багатоманітних вимірах (С. Аверінцев, Є. Андрос, В. Асмус, М. Бахтін, Л. Баткін, В. Біблер, Я. Білик, А. Бичко, І. Бичко, Є. Бистрицький, Г.-Г. Гадамер, Л. Газнюк, П. Гайденко, Й. Гейзінга, А. Гелен, К. Гіртц, А. Гулига, Ю. Давидов, М. Дяченко, С. Євтушенко, В. Іванов, Н. Корабльова, С. Кримський, М. Култаєва, В. Леонтьєва, В. Лозовой, Х. Ортега-і-Гассет, Г. Плеснер, М. Попович, С. Пролеєв, Л. Стародубцева, І. Степаненко, Н. Хамітов, В. Шинкарук, В. Шкода та ін.) а також напрацювання теорій символічного моделювання (Р. Барт, Ж. Бодрійяр, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, У. Еко, Е. Кассірер, О. Лосєв, Ю. Лотман, Е. Левінас, В. Подорога, П. Рікер, Р. де Соссюр, М. Фуко та ін.).

У контексті міждисциплінарних досліджень таємнознавства доцільно звернутися й до теоретичного доробку самих представників окультизму й езотеричної філософії (Д. Андрєєв, О. Асауляк, А. Безант, О. Блаватська, Г. Гурджиєв, Р. Зенер, Ю. Іванов, С. Лазарєв, Е. Леві, Ч. Ледбітер, Махаріши, Р. Моуді, Папюс, М. Рерих, О. Рерих, Д.Т. Судзукі, П. Успенський, Д. Форчун, Л. Шапошнікова, Шрі Ауробіндо Гхош, Р. Штейнер, Д. Шюре). Більш докладно стан наукової розробки проблеми розкрито у першому розділі і на кожному етапі дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота пов'язана із загальним напрямом філософських досліджень соціокультурних й освітніх синтезів, які здійснюються на кафедрі філософії Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, й виконувалася в межах комплексної цільової програми «Філософія освіти і духовне оновлення українського суспільства».

Мета дослідження - на основі системного, міждисциплінарного, історико-компаративного аналізу визначити понятійні контури таємнознавства, розкрити його природу, місце і роль в системі культури.

Поставлена мета обумовила виконання таких завдань:

- дослідити ґенезу смислового поля таємнознавства, систематизувати його змістовні елементи і визначити перспективні напрями його філософсько-культурологічного дослідження;

- провести етимологічний і логіко-семантичний аналіз понять, пов'язаних з таємнознавством, та на основі історичного огляду дефініцій окреслити його категоріальні межі;

- визначити методологічні й концептуальні способи опису таємнознавства;

- виявити й проаналізувати основні модифікації таємнознавства та їхнє значення у різні культурно-історичні періоди;

- розкрити репрезентації трансцендентного в культурі та проаналізувати способи його осягнення в таємнознавстві;

- виявити і проаналізувати загальну структуру таємнознавства - основні закони, принципи, постулати, на які воно спирається;

- проаналізувати взаємозв'язок таємнознавства з іншими формами духовної культури - наукою, релігією, мистецтвом.

Об'єкт дослідження - таємнознавство як антропокультурний феномен в культурно-історичних формах його буття.

Предмет дослідження - культурно-антропологічні засади, генезіс, репрезентації та функції таємнознавства в полі культури.

Методи дослідження. Дослідницька стратегія дисертаційної роботи базується на таких принципах філософського пізнання, як об'єктивність, системність, єдність історичного і логічного, сходження від абстрактного до конкретного. Системний характер дослідження забезпечено застосуванням культурно-історичного і структурно-функціонального підходів. Методи дисертаційного дослідження відповідають плюралістичній позиції сучасного гуманітарного знання. На комплементарних підставах залучено евристичний потенціал таких методологічних програм: феноменологічної, екзистенціальної, герменевтичної, синергетичної. Такий підхід забезпечив здійснення комплексного філософського аналізу таємнознавства в полі культури. таємнознавство духовний культура наука

Міждисциплінарний характер роботи визначив у кожному конкретному випадку вибір того або іншого методу залежно від ракурсу розгляду, характеру об'єкта дослідження й особливостей поставленого завдання.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше на основі системного і комплексного філософського аналізу таємнознавства в полі культури розроблена філософська концепція таємнознавства, де воно постає як цілісний багатовимірний феномен культури, який виникає і розвивається когерентно розвитку духовних і духовно-практичних потреб людини. Здійснений концептуальний аналіз, обґрунтування і розкриття філософського статусу поняття таємнознавства по суті відкриває новий напрямок його філософсько-культурологічних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизована у наступних положеннях:

вперше здійснено комплексне міждисциплінарне історико-теоретичне дослідження таємнознавства в культурі, на підставі якого доведено, що таємнознавство є невід'ємною й однією з найдавніших форм духовної культури, яка за допомогою різних символічних засобів здійснює взаємодію з тими сферами буття, які вважаються надприродними, непізнаваними звичайними логічними або чуттєвими засобами і залишаються непізнаними на даному конкретно-історичному етапі розвитку науки; таємнознавство має культурно-історичний характер - різні культурно-історичні модифікації, соціокультурні репрезентації і форми організації, в усьому різноманітті яких існує певна єдність-прилученість до онтологічної Таїни;

вперше на підставі етимологічного і логіко-семантичного аналізу, здійснено систематизацію понятійного поля таємнознавства, виявлено ключові позиції, навколо яких найчастіше вибудовувалось смислове поле даного поняття і межі його розуміння стосовно цих позицій: - до- і над- часове, до- і над- знане, до- і над- особисте; визначено рівні семантичного протиставлення понять таємнознавства: психологічний, гносеологічний і онтологічний і відповідні ним опозиції, що імпліцидно містяться у таємнознавстві: свідоме / несвідоме (мислеме і немислиме), раціональне / ірраціональне, істине / неістинне (справжнє та удаване), буття / небуття (присутність і відсутність); оскільки названі опозиції співвідносні із низкою ключових філософських категорій: буття, свідомість, істина, то це може слугувати додатковим аргументом щодо легітимації таємнознавства як предмета філософської рефлексії;

виявлено головні компоненти таємнознавства як комплексного феномену культури, що включає до себе сукупність різних езотеричних уявлень і вчень (міфологічних, містичних, метафізичних), окультних практик (магія, алхімія, астрологія, психургія, теургія), архетипових уявлень, інтуїтивних ідей та когнітивних елементів родової пам'яті, а також нових наукових ідей і гіпотез, які стосуються осягнення онтологічної Таїни і ще не отримали легітимного статусу в культурі;

розкрито функції таємнознавства в культурі: світоглядні (побудова і корегування картини світу, визначення позиції людини у бутті, самопізнання), пізнавальні (пояснювальна, прогностична), морально-психологічні (обґрунтування вибору ситуативної поведінки, самоврядування та самоконцентрація), соціально-регулятивні (імперативна, охоронна, виховна);

виявлено закономірності та підстави для активізації таємнознавства у полі культури, якими, передусім, є кризові явища у суспільно-політичному і духовному житті та зміна світоглядних настанов і ціннісно-смислових домінант культури;

обґрунтовано теоретичну доцільність диференційованого підходу до розкриття когнітивного джерела таємнознавства як царини надчуттєвого і надприродного («Т»), котре в культурі представлене у трьох іпостасях: істинно-трансцендентне - «Тб» (надприродний Абсолют, як втілення Абсолютної Істини і Блага), псевдо-трансцендентне - «Тс» (надприродне темне начало, Абсолютне Зло, «інфернальні» сили), змішано-трансцендентне - «Тл» (аналог ноосфери Вернадського, усі мислеформи людства); така диференціація дозволяє розкрити багатовимірну структуру таємнознавства і є підставою для неоднозначності його розуміння, інтерпретації, оцінки;

конкретизовано уявлення про взаємозв'язок ірраціональних і раціональних складових таємнознавства; обґрунтовано, що він має культурну зумовленість і конкретно-історичний характер, причому в сучасних умовах раціональна складова набуває все більшого значення в зв'язку з поширенням квазінаукових форм знання;

дано нову інтерпретацію ролі інтуїції у формуванні і функціонуванні таємнознавства; обґрунтовано, що вона більше або менше виявляється у всіх його видах і, будучи синкретичним злиттям раціонального та ірраціонального, може бути позначена як інтелектуально-містична;

розкрито засадні для концептуальної схеми таємнознавства когнітивні компоненти: а) закони, котрі сформувалися під впливом міфологічного світогляду і зумовлюють можливість таємнознавства як практики - закон партиципації (причетності) природи та людини, закон подоби; закон стикання (зараження); б) основні постулати, що ґрунтуються на цих законах: 1) «біосистемний»; 2) «гомеопатичний»; 3) «контагіозний»; 4) «вплив сили думки і слова»; 5) «закон Карми»; 6) «закон Божественного втручання»; в) основні принципи, які регулюють діяльність самого таємнознавца і пов'язані з його антропологічними особливостями - принципи родової єдності, психологічного настрою, впливу, довірливості, запиту.

Практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається новизною і сукупністю винесених на захист положень і полягає в тому, що його результати дозволяють по-новому осмислити таємнознавство і як легітимний предмет філософського аналізу, і як цілісний феномен культури, котрий має соціокультурні та соціально-психологічні коріння, репрезентації, функції. Дана дисертаційна робота, впроваджуючи різноманітні діалоги класичного й посткласичного бачення таємнознавства і використовуючи відповідні доробки сучасних гуманітарних наук (психоаналізу, етнографії, семіології, структурної антропології, парапсихології) визначає нові дискурси його вивчення в культурно-антропологічному вимірі. Усе це відкриває нові можливості для осмислення способів проблематизації людини і таїнств, для виявлення в їх різноманітті певної єдності.

Матеріали дисертації збагачують арсенал практичної філософії, тому що зосереджують увагу на таких сферах людського буття і світосприйняття, де виявляється діалектика абсолютного і відносного, очевидного і таємного, можливого і дійсного, безпосереднього та опосередкованого тощо. Результати дослідження можуть бути використані в подальшій розробці теоретико-методологічних питань значення таємнознавства в житті культури, суспільства, людини; у розробці програм щодо виховання особистості і духовного відновлення українського суспільства, спрямованих на запобігання негативних впливів на людину з боку різноманітних окультних шарлатанів і ділків; для рішення нагальних проблем збереження й підтримки пам'яті культури; для використання в проектах культурних акцій і видавничих розробках; у викладанні окремих тем курсу філософії і як самостійна тема спецкурсів з філософії, філософської антропології, культурології, релігієзнавства.

Апробація результатів дисертації. Найважливіші теоретико-методологічні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідалися на 21 науковій і науково-практичній конференціях і нарадах різного рівня: міжнародних: «Проблема раціональності наприкінці ХХ століття» (Харків, 1998), «Освіта і доля нації» (Харків, 1999-2008), «Гендерна політика міст: історія й сучасність» (Харків, 2003), «Антропологізм в освітніх стратегіях і практиках сучасності: пошуки пріоритетів» (Мелітополь, 2008), «Стратегія посилення самостійної роботи студентів у контексті приєднання України до Болонського процесу» (Харків, 2004), «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 2008); Каразінські природознавчі студії (Харків, 2004, 2008); республіканських: «Соціально-гуманітарна освіта України й шляхи її розвитку» (Київ, 1997); регіональних: «Сучасні аспекти виховання студентської молоді» (Харків, 2007), а також на ХХХIII-ХХХIV науково-техничних конференціях викладачів, аспирантів і співробітників Харківскої на-
ціональної академії міського господарства (Харкiв, 2006, 2008), наукових семінарах кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (1998, 2000, 2005, 2006, 2009), кафедри філософії Харківської національної академії міського господарства (1997, 2001, 2004) і кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (2004, 2006).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у двох монографіях: науковій - «Таємнознавство в соціокультурних контекстах: специфіка репрезентацій й інтерпретаційні можливості» (обсягом 16,7 д. а.) і науково-популярній - «Таємнознавство і людина» (обсягом 5,5 д. а.), у 31 науковій праці, з яких 22 статті опубліковано у фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи, що складається із вступу, чотирьох розділів, що включають 18 підрозділів, висновків і списку використаної літератури з 461 найменувань. Загальний обсяг роботи 449 сторінок, з яких 412 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета, завдання, об'єкт і предмет, теоретико-методологічні основи дослідження; розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення; представлені результати апробації основних положень роботи, структура дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні передумови дослідження таємнознавства» проаналізовано ступінь розробленості проблеми, процес її становлення, проведено порівняльно-етимологічний, логіко-семантичний і концептуальний аналіз поняття таємнознавства, визначено перспективні напрями, методологічні основи дослідження.

У підрозділі 1.1 «Становлення і розвиток смислового поля таємнознавства» досліджено соціогенезу проблематики, пов'язаної з таємнознавством, у західноєвропейській культурі. Завдяки метатеоретичному підходу вдалося вперше розглянути виокремлення таємнознавства як філософської проблеми, простежити трансформації проблематики таємнознавства, визначити перспективні напрями дослідження.

Показано, що значна роль у залученні проблематики таємнознавства до царини філософського аналізу належить етнографам-антропологам і етнографам-релігієзнавцям (Дж. Фрезер, А. Фіркандт, А. Геннеп, Е. Кагаров, К. Лошинський, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Строс, Е. Дюркгейм, М. Мосс, С. Токарєв, М. Ковалевський, Л. Штернберг, В. Богомаз-Тан, Б. Малиновський та ін.). Важливі передумови для філософського аналізу таємнознавства були сформовані при дослідженні особливостей первісної свідомості, зокрема «містичної партиципації», в якій наявне безпосереднє й опосередковане знання (Л. Леві-Брюль).

Показано, що дослідження проблеми таємнознавства починає поступово здійснюватися різними теоретико-методологічними засобами, а саме: системними, психологічними, гносеологічними, соціально-психологічними, соціологічними.

Суттєві передумови для філософсько-антропологічного аналізу таємнознавства склалися в українській і російській філософській думці, яким притаманна підвищена увага до таїнств людської душі. Розглянуто ґенезу і розкрито плідність теоретичної рефлексії таємнознавства на ґрунті кордоцентричної концепції. Особлива увага приділена «філософії серця» П. Юркевича, ідеї якого вплинули на формування російської релігійної філософії, уособленої М. Бердяєвим, С. Булгаковим, П. Флоренським, М. Лоським, С. Франком, І. Ільїним. Хоча саме поняття «таємнознавство» в їхніх працях не згадується, воно імпліцитно є присутнім і пов'язане у одних філософів із поняттям «міф», в інших - з поняттям «ідея», або з утаємниченим, непізнаваним, або з цілісним знанням і містикою тощо.

Ближче всіх до проблеми таємнознавства через дослідження цілісного знання і містики підійшли Вол. Соловйов і С. Франк. Ґрунт для такого критичного аналізу підготували слов'янофіли (І. Кірієвський, О. Хом'яков). Ідеї цілісного знання, виходячи із єдності людини і космосу, розвивали також представники філософії космізму (М. Федоров, К. Циолковський, В. Вернадський, О. Чижевський).

Серед доробок Вол. Соловйова, які є найбільш евристично плідними для філософського дослідження таємнознавства, виокремлено і проаналізовано його ставлення до містичного взагалі, визначення «містики» і «містичного», розрізнення позитивної і негативної містики, дослідження можливостей побудови «цілісного знання» на підставі синтезу філософії (яка сама має бути синтезом емпіризму, раціоналізму і містицизму), науки і теології, розкриття у цьому контексті природи і значення інтуїції, обґрунтування інтуїтивно-ірраціонального, містичного характеру пізнання метафізичного початку світу.

У С. Франка із проблемою таємнознавства безпосередньо пов`язані дослідження співвідношення ірраціонального і раціонального у світі, людині і Абсолюті, а також у їхньому пізнанні. Заслуговує на увагу, що С. Франк виділяє два види пізнання: первинне - безпосередня інтуїція об'єкта - і вторинне - логічне пізнання за допомогою понять і суджень. Розкриваючи взаємозв'язок раціонального пізнання і більш глибинних, містичних, ірраціональних форм відносин людини з реальністю, С. Франк наполягає, що пізнати таємничий, бездонний, неосяжний, навколишній світ можливо не розумом, а безпосередньо інтуїцією предмета в його металогічній меті і цілісності, тільки завдяки інтуїції всеохоплюючої єдності.

Плідні передумови для філософсько-культурологічного і соціально-психологічного аналізу таємнознавства створили дослідження Ф. Гальтона, В. Джеймса, Ж. Адамара, Ж. Піаже, К.-Г. Юнга, З. Фрейда, С. Рубінштейна, Л. Шестова, С. Смірнова, Р. де Соссюра. Навіть у радянській філософії у контексті дослідження свідомості (Н. Автономова, О. Спіркін, В. Тугаринов), її ідеальної природи (Д. Дубровський, А. Булигін, Е. Ільєнков, Е. Классен, М. Ліфшиц, В. Тюхтін), її онтологічних вимірів (Ф. Васюк, М. Мамардашвілі, В. Зінченко, А. Лой) і особливо її тонких шарів і можливостей, зокрема гіпнотичних (Н. Неманова, М. Рожкова, В. Рожнов), були здійснені узагальнення, що є важливими для розкриття когнітивних аспектів таємнознавства. Для філософського аналізу останніх важливими є також дослідження такого знання, що формується раніше, ніж його можна означити словами. Таке неявне знання в філософії інтерпретується по-різному: «передрозуміння» у М. Гайдеггера, «забобон» у Г.-Г. Гадамера, «сховані думки» у І. Лакатоса, «абсолютні передумови» у Р. Коллінгвуда, «особистісне знання» у М. Полані, «передумовне знання» у радянській і пострадянській літературі (С. Абрамов, Ж. Бокошов, І. Ватін, І. Касавін, В. Лекторський, Б. Марков, Л. Мікешина, Г. Старикова). Важливими у даному контексті є також дослідження індивідуально-особистісних і соціальних компонентів знання (Л. Вітгенштейн, Ф. Хайєк, М. Малкей, Дж. Гілберт, Бу Геранзон). В усіх цих дослідженнях непізнаним (таємним) вважається знання, що чекає своєї вербалізації, і названі автори ще більше загострили проблему розуміння специфічності таємнознавства, його взаємозв'язків з реальним матеріальним і духовним світами, і тим самим, по суті, визначили перспективні напрями розгортання філософської рефлексії у теоретичній площині таємнознавства.

Показано, що дотичними до проблематики таємнознавства в радянській філософії є також і дослідження релігії, які спочатку розгорталися як її беззастережна критика (Е. Ярославський, А. Луначарський, І. Скворцов-Степанов), а згодом набули більш виваженого характеру (Г. Гак, Л. Іллічов, Ф. Константинов, Ю. Левада, О. Спіркін, А. Сухов, П. Федосєєв, Ю. Францев, І. Цамерян, М. Шахнович). Незважаючи на надмірний критичний пафос даних праць, продуктивною є методологічна настанова на розкриття об'єктивних, соціальних коренів і функцій релігій, яка має бути задіяна і при дослідженні таємнознавства. Але інша спільна для цих робіт настанова - виносити спіритизм, астрологію, телегінез, яснобачення, різні види ворожіння, тобто все, що традиційно називали невіросповідною містикою, за межі наукового і філософського осмислення - має бути подолана. І хоча деякі радянські філософи (зокрема М. Шахнович) і робили спроби щодо вивчення цього матеріалу, але переважно як предмета для критики.

Найбільший внесок у розробку проблемного поля таємнознавства зробили філософи-окультисти. Це можна прослідкувати від езотеричних вчень стародавніх філософів та через середньовічну містичну філософію до теософії й антропософії. Філософи-окультисти (Д. Андрєєв, А. Безант, О. Блаватська, Г. Гурджиєв, Е. Леві, Ч. Ледбітер, Папюс, М. Рерих, О. П. Успенський, Л. Шапошнікова, Р. Штейнер, Д. Шюре) створили передумови для визначення легітимності й важливості таємнознавства у філософсько-теоретичному дискурсі. Найбільш наближені до наукового аналізу дослідження Папюса, який одним із перших здійснив багатоаспектне вивчення явищ, пов'язаних із
таємнознавством, спираючись на досягнення медицини, алхімії, герменевтичну філософію, стародавні книги.

Теоретична увага до таємнознавства суттєво посилюється у 90-ті роки ХХ ст., коли особливого поширення набувають езотеричні вчення, спрямовані на самовдосконалення людини, її цілісний розвиток, просвітлення, енергозахист тощо (О. Асауляк, Шрі Ауробіндо Гхош, Р. Зенер, П. Іванов, С. Лазарєв, Махаріши, Р. Моуді, Д. Судзукі, Д. Форчун та ін.). Набувають поширення так звані «нові релігії» і тоталітарні секти різного ґатунку. Офіційна церква засуджує такі явища. Її служителі, виступаючи проти подібних єресей, самі пишуть праці, засновані на Євангелії, з описом тонких світів (С. Роуз, А. Кураєв, О. Мень, Х. Леві, Доумінг).

У 90-ті роки ХХ ст. суттєво активізується й астрологія. З'являються чисельні астрологічні школи: Московська (згодом астрологічна академія) під керівництвом М. Левіна, а також С. Вронський та його учні (В. Вайсберг, Л. Радкова, П. Глоба), Ленінградська під керівництвом С. Шестопалова, Київська під керівництвом В. Мишньова. Вони надають плідний емпіричний матеріал, який може стати предметом філософських узагальнень і, водночас, загострюють проблему демаркації та можливостей синтезу науки і позанаукових, квазінаукових форм знання.

Проведений аналіз сучасного стану формування проблеми таємнознавства (з початку 80-х років) показав, що на пострадянському культурному просторі склалося «творчо-активне поле» для вивчення різних видів таємнознавства, для їх філософського аналізу, чому також сприяла деідеологізація суспільства, пошук нових методів і форм пізнання у зв'язку із кризою класичного раціоналізму. Цьому також сприяла поява впливових робіт енциклопедичного характеру з окультизму як явища культури (Е. Вандерхіл, Р. Додельцев, П. Гуревич, д-р Леманн, Е. Парнов, В. Рабинович, Менлі П. Холл), власне філософських досліджень окремих аспектів окультно-містичних вчень і неорелігій (Н. Дудар, А. Колодний, В. Кушерець, М. Новиченко, Б. Парахонський, В. Петрик, В. Остроухов, К. Райда, С. Сьомін, Л. Филлипович, А. Щедрін), магії (Є. Балагушкін, А. Григоренко, І. Касавін, А. Красніков, І. Кривельов, Б. Лобовик, Л. Мітрохін, В. Москольцев, В. Танчер, Д. Угринович), різних форм знання, що не вкладаються в сучасні стандарти науковості (Є. Бистрицький, О. Грязнов, Д. Гур'єв, В. Найдиш, А. Нікіфорова, В. Петров, Б. Пружинін, В. Порус, О. Стрельник, Н. Трубникова, В. Федоров, В. Федотова, В. Філатов, Є. Фримучкова, О. Яковлєв). І хоча сам феномен таємнознавства не виступає тут предметом спеціальних досліджень, але теоретико-методологічне підґрунтя для легітимації таємнознавства як самостійного об'єкта філософського дослідження вже сформоване. Важливі теоретико-методологічні орієнтири для філософської рефлексії таємнознавства задають також ті роботи, де досліджується проблема позамежного, утаємниченого, Таїни в її онтологічному, гносеологічному, антропологічному вимірах. У цьому контексті на особливу увагу заслуговують багатоаспектні дослідження «реальності нереального», здійснені В. Налімовим. Визнаючи споконвічне існування у світобудові Таїни, він застерігає від намагання її розгадати, оскільки це веде до спрощення, вульгаризації, редукування грандіозного до звичного. Водночас, він закликає розширити обрії таємниці, «трансформуючи її в образи Позамежного, що злегка просвічують через туман нашого незнання». Він також наполягає, що ірраціональне і раціональне не протистоять у науці, а доповнюють одне одного.

Зроблено висновок, що проблема таємнознавства на зламі XX-XXІ ст. у філософському дискурсі оформлюється як проблема непізнаваного, що пов'язане з таїнствами походження Всесвіту, життя й смерті людини. Важливою теоретико-методологічною інтенцією у дослідженні таємнознавства є прагнення філософів, науковців і таємнознавців до співпраці, що знаходить втілення у зміцненні інтеграційних процесів і впровадженні міждисциплінарних досліджень. Поступова легітимація таємнознавства як об'єкта філософських і міждисциплінарних досліджень вимагає, насамперед, його понятійно-смислового визначення, розробки адекватних об'єкту теоретико-методологічних програм дослідження.

У підрозділі 1.2 «Смислові обрії таємнознавства: проблеми інтерпретації» визначено ступінь вивченості проблеми, побудована ретроспектива дефініцій. Методи когнітивної картографії і аналіз визначення таємнознавства в історії культури, у тому числі й філософії, показують, що це полісемантичне поняття пов'язане з такими поняттями як магія, містика, окультизм (С. Тухолка, О. Мень, Е. Медоуз, Раокрим, д-р Папюс, О. Блаватська, Е. Леві, С. Токарєв, А. Колодний, Б. Лобовик, В. Шинкарук та ін.) і в той же час означає процес спогаду (пригадування). Показано, що історія філософських визначень таємнознавства дозволяє виділити основні поняття, у яких виражені дії таїнств; позначити семантичні коріння й історичні варіації смислового наповнення таємнознавства; виявити ключові позиції, навколо яких найчастіше вибудовувалося значеннєве поле даного поняття; визначити межі розуміння таємнознавства стосовно цих позицій: до- і над- тимчасове, до- і поверх-знане, до- і над- особисте. Генетичний аналіз поняття таємнознавства показав, що його етимологічне древо походить не від одного кореня. Проте всі поняття, родовим для яких є «таємнознавство», обов'язково прямо або побічно пов'язані із сенсами таємничого, загадкового і непізнаваного. Здійснено етимологічний аналіз понять «містика» і «магія». Це дозволило в узагальнюючому понятті «таємнознавство» виявити психологічний, гносеологічний і онтологічний рівні семантичного протиставлення. Обґрунтовано, що узагальнююче поняття таємнознавства також синтетично включає ланцюг ключових філософських категорій: бутя-свідомість-істина. Їм відповідають три опозиції, які імпліцитно наявні в таємнознавстві: свідоме / несвідоме (мислиме і немислиме), істинне / неістинне (дійсне й удаване), буття / небуття (присутність і відсутність).

Визначено понятійний апарат, що представляє згорнуту модель нашого дослідження. Виділено групу ключових понять, яким дано умовні визначення відповідно до цілей дослідження: містика (містичний досвід) є антропологічним модусом, нерозривно пов'язаним із особистістю і інтуїтивною діяльністю розуму, це активне споглядання відсутнього як присутнього; магія - неординарні дії (які встановлюють безпосередній зв'язок із трансцендентним з використанням елементарної рефлексії), покликані надчуттєвим чином здійснювати відповідні впливи у двох планах буття: матеріальному (це магія видима або об'єктивна) й ідеальному (магія невидима або суб'єктивна); окультизм - сукупність вчень, що виходять із визнання схованих, трансцендентних початків і сил у людині й Всесвіті, що залишаються таємними для непосвячених і піддаються розумінню й використанню для тих, хто пройшов ритуал посвяти; сучасний окультизм претендує на роль нового універсального релігійно-філософського вчення, що успішно синтезувало найбільш значимі релігійні й філософські ідеї минулого, а також новітні дані природничих наук, і тому здатне розкрити споконвічні таємниці людини й світу; таємнознавство - діалектичне поєднання (коли раціональне та ірраціональне функціонально доповнюють одне одного) «неординарних» дій, почуттів, думок при зустрічі з трансцендентним. Із гносеологічної точки зору таємнознавство - це складний комплекс дисциплін, між якими існують як явно виражені межі, так і досить умовні або рухливі.

У підрозділі 1.3 «Методологічні стратегії й принципи аналізу таємнознавства» через виявлення специфіки таємнознавства як предмета пізнання, специфіки методологічних програм в постнекласичній філософії визначено методологічні і концептуальні засоби опису таємнознавства.

У пункті 1.3.1 «Специфіка таємнознавства як предмета філософського аналізу та методологічні проблеми його осягнення» обґрунтовано, що легітимація таємнознавства як предмета філософського аналізу стала можливою завдяки деідеологізації і деполітизації філософії, реабілітації позамежного як гідного філософської уваги, відродженню традицій вітчизняної філософії, поверненню несправедливо забутих імен і текстів, філософських і культурологічних здобутків, а також переходу від монотеоретичної моделі філософії до плюралістичної. Доведено, що таємнознавство не можна вивчати як об'єкт, позбавлений людської суб'єктивності, який спричинений діями надприродних сил. Таємнознавство на рівні суб'єкта (особистісне знання) нероз-ривно пов'язане з глибинними структурами людської суб'єктивності. Обґрунтовано, що осягнення багатогранності таємнознавства можливо тільки при філософсько-рефлексійному аналізі цього феномену з урахуванням докорінних змін, що відбулися не тільки у філософії, але й у суспільній свідомості. Така настанова, з одного боку, застерігає як від повної раціоналізації феномена, так і від його повної ірраціоналізації, а з іншого - орієнтує на застосування плюралістичної методології.

Проаналізовано методологічні проблеми, що залишилися в спадок від радянських часів. Перша з них - відмова від науково-раціонального дослідження феномена таємнознавства - зумовлена орієнтацією «природничонаукового матеріалізму» на вивчення виключно об'єктивних і закономірних явищ природи, стійких, повторюваних зв'язків і відносин об'єктивного світу. Оскільки ж зміст таємнознавства не підпадає під ознаки об'єктивності, повторюваності й закономірності, більше того, вважається, що таємнознавство спирається винятково на зв'язки із надприродними, ідеально супранатуральними, потойбічними силами, то даний феномен вилучається із царини наукового дослідження і відноситься до парафії релігії. Таємнознавство делегітимується як культурне явище, оскільки розглядається як маргінальне знання, як тип поп-культури, як продукт обману й самообману, як колективна ілюзія, марновірство, або як шахрайство, обман з боку досвідчених факірів. Друга проблема - дослідження таємнознавства не як комплексного феномену, а тільки окремих його проявів, передусім містицизму. У межах раціоналістичної традиції містицизм і його конкретні форми розглядаються як «даність», аналіз містицизму зводиться до його феноменологічного опису, зіставлення, класифікації його визначень. Такий підхід не дозволяє виявити об'єктивні соціокультурні корені таємнознавства, розглянути його як цілісний багатовимірний феномен культури, виявити єдність у багатоманітті його складових і соціокультурних модифікацій, розкрити взаємозв'язок особистісного і колективного досвіду у формуванні та функціонуванні таємнознавства. Названі проблеми призвели до того, що дотепер відсутні теоретичні обґрунтування філософсько-категоріального статусу таємнознавства, адекватні методологічні програми його дослідження.

Доведено, що для розробки ефективних теоретико-методологічних програм дослідження таємнознавства необхідно відмовитись від властивих для попередньої наукової парадигми вимог: 1) точної відтворюваності будь-якого явища; 2) протиставлення суб'єкта й об'єкта у процесі пізнання; 3) визнання антилогічною реальністю те, що не може бути сприйняте через прилади. Ці висновки сприяли подальшим пошукам адекватних методологічних способів розуміння таємнознавства в пункті 1.3.2 «Філософсько-антропологічна концептуалізація таємнознавства: взаємодоповнення методологічних підходів». Обґрунтовано, що в основу дослідження таємнознавства мають бути покладені різні теоретико-методологічні прийоми, які сприяють створенню поліфонічного бачення проблеми й розгляду таємнознавства як явища культури. До них віднесено як загальнонаукові методи пізнання - індукція, дедукція, аналіз, синтез, діалектичний, історико-культурний та інші, так і феноменологічна, екзистенціальна, культурно-антропологічна, герменевтична, синергетична методологічні програми, які можуть бути використані на засадах взаємодоповнювальності. Розкрито евристичний потенціал системного і комплексного підходів до дослідження таємнознавства. Обґрунтовано доцільність використання у дослідженнях таємнознавства інтегративного методу на основі компліментарності і компаративістики, застосування принципів і прийомів історичної герменевтики культури, що базуються на культурно-філософських концепціях і методологічних фундаментах постнекласичної філософії історії, культурної антропології і культурології.

У другому розділі «Культурно-історичні модифікації таємнознавства» розглянуто зародження таємнознавства і оформлення його модифікацій, виявлено корені таємнознавства і його функції у різні культурно-історичні періоди. Доведено, що саме культура є тією сферою, де формується, демонструється і розкривається феномен таємнознавства в його фундаментальності й суперечливості.

У підрозділі 2.1 «У джерел таємнознавства (архаїчна культура)» проаналізовано виникнення таємнознавства в архаїчній культурі, його особливості, специфіка ставлення до Таємниці, зумовлені синкретичністю первісного світосприйняття. Для первісного мислення будь-яка дійсність містична, як і будь-яка дія, отже, містичне й будь-яке сприйняття (А. Анісімов, Л. Леві-Брюль, О. Лосєв, К. Медоуз, К. Расмусен, В. Харузина та ін.). Відзначено, що таємнознавство в первісному суспільстві виступає як цілісне знання, де віра дорівнює розуму, а раціональне й ірраціональне (містичне) функціонально доповнюють одне одного.

У пункті 2.1.1 «Ритуально-містичні модифікації таємнознавства» проаналізовано основні особливості таких модифікацій і передумови їхнього виникнення. Обґрунтовано, що модифікації таємнознавства такого типу маніфестують себе як сила, що допомагає вижити людині на родовому, особистісному й соціокультурному рівнях. Проаналізовано значення інтуїтивного мислення й формування логічного (раціонального) мислення, їхній взаємозв'язок і взаємозалежність. Проведено аналіз обряду камлання на предмет його специфікації й можливості виникнення трьох фаз розуміння буття - чуттєвої, ірраціональної, раціональної.

У пункті 2.1.2 «Ритуально-магічні модифікації таємнознавства» виявлено причини виникнення особливого виду таємнознавства - магії, яка спочатку виступала як цілісне знання і виконувала функції допоміжно-практичні (допомагала людині приборкати сили природи і вирішувати практичні питання) та духовно-практичні (сприяла духовному зростанню людини, засвоєнню колективного досвіду). Цю магію згодом почали називати білою. Крім цього виникла магія чорна (або чиста, зла), яка мала на меті свою користь. Обґрунтовано, що поділ на білу і чорну магії є умовним. Все залежить від того, на що вона спрямована, яку мету переслідує. Відзначено, що поява чорної магії зумовлена, в основному, прагненнями перебороти жах, захиститися від сусідів і навчитися керувати невидимим світом. У цьому зв'язку виникла велика кількість ритуально-магічних модифікацій таємнознавства. Серед них виявлено три найбільших класи: чисто магічні (або власне магічні за Лошинським), профілактичні (за Кагаровим) і так звана магія слова. Перші дві ми назвали реально-діючими, оскільки вони спираються не тільки на словесний супровід, але і на реальні магічні маніпуляції з якимись предметами, зіллями і заклинаннями. Показано, що згодом ритуально-магічні модифікації трансформуються у чисто магічні, які засновані на прямому контакті суб'єкта і об'єкта із пріоритетом «дії словом» (що зберіглося і донині). Встановлено, що всі класи ритуально-магічних модифікацій поєднує віра в існування особливих магічних зв'язків і відносин та в можливість людини їх використовувати, оволодівати ними за допомогою надприродних засобів і спеціальних механізмів (ритуали, обряди, застосування фетишів тощо). Виявлено розходження магії й марновірства. Встановлено, що наявність великої кількості ритуально-магічних модифікацій у первісному суспільстві зумовлена різним функціональним призначенням кожного з видів магії. Виявлено основні причини виникнення чорної (чистої, або шкідливої) магії, а саме: 1) жах перед самою магією; 2) сумнів у своїх власних здібностях; 3) недостатність «фахівців», які могли б перешкоджати «шкідливим впливам».

Відзначено виникнення любовної магії як найбільш яскравого прикладу особистого знання таємнознавства, що сприяло легітимізації таємнознавства. Простежено, як масові відкриті ритуально-магічні модифікації таємнознавства поступово почали трансформуватися в закриті (атомарного типу) ритуально-магічні модифікації.

У пункті 2.1.3 «Ілюзорно-практичні модифікації таємнознавства» проаналізовано модифікації, пов'язані з міфом і релігією, виявлено їхню специфіку і схожість. Встановлено, що в ілюзорно-практичних модифікаціях таємнознавства їхнім ядром є міф. Міф, як значеннєва цілісність усього видимого й невидимого (духовного) буття, у якому божества - персоніфікації пам'яті - символізують вічне, універсальне знання «того, що було, є й буде», пояснює «все». У цьому сенсі міф може бути розглянутий як теоретична складова таємнознавства.