Показано, що як міфологія, так і релігія апелюють до фантазії й почуттів. Однак, релігія, на відміну від міфа, не змішує земне і сакральне, а розводить їх по двом полюсам. Відзначено, що згодом міфи почали широко використовуватися як елементи поетичної мови в широкому сенсі. А ілюзорно-практичні модифікації, втілені в релігії, залишилися практично без змін.

У підрозділі 2.2 «Функції таємнознавства в архаїчній культурі» доведено, що тут таємнознавство було синкретичною, самодостатньою, легітимною формою культури і виконувало важливі соціокультурні функції, передусім соціально-регулятивні й пізнавально-світоглядні. Показано, що останні полягають у виробленні пізнавальної стратегії пророкування майбутнього, яка спиралася: на реальні зв'язки самих природних явищ і процесів; на марновірство; на особисті знання шамана. Шаман виступав творцем і охоронцем картини світу, загальноплемінного світогляду. Він зберігав знання, успадковані від предків, виробляв і накопичував власні знання. Як родовий жрець, він володів знанням про техніку переходу від «звичайного» до «незвичайного» стану (техніка трансіндукції), міг спілкуватися із душами предків, утримувати «душі» одноплемінників при собі. Показано, що шаман виконував чисельні соціальні функції, які дозволяють розкрити й соціальні функції таємнознавства. До них віднесено охоронні (охорона від ворожих сил різного ґатунку), лікувальні (знахарство), «юридичні» (нормотворчі), виховні.

У підрозділі 2.3 «Особливості культурно-історичних модифікацій таємнознавства в античній культурі» аналізуються модифікації таємнознавства цього періоду, які об'єктивно розвивалися у трьох основних напрямах: теоретичному, духовно-практичному й практичному.

У пункті 2.3.1 «Становлення теоретичного таємнознавства в полі античної культури» на базі аналізу доробок Платона і Арістотеля простежено формування теоретичних модифікацій таємнознавства. Їх витоки вбачаються в теорії ідей і теорії пригадування Платона, а також в його концепціях Єдиного Блага, Єдиної Світової Душі, Єдиного цілого Космосу і загальної сумірності всіх ідей і всіх речей. Ідеалістична система Платона з її раціоналістичними принципами вимагала рефлексії й опосередкування всіх таїнств, традиційних вірувань і стародавніх звичаїв, успадкованих від предків. Завдяки дослідженню таємниць Всесвіту Платон і Арістотель створили свої теоретичні моделі, що спираються на уявлення про цілісність конструйованого об'єкта. Показано, що для опису першооснов світу Платон запропонував метод математичних абстракцій, що був успішно використаний тільки в ХХ столітті у квантовій механіці. Арістотель на базі дослідження космологічної проблеми (таїн Космосу як складової таємнознавства) запропонував методологічну установку, що вже сполучала в собі теоретичні й емпіричні методи дослідження дійсності. Він також поділив науки на загальнодоступні, які повинна знати кожна освічена людина, та на таємничі, котрі викладалися небагатьом обраним (акроматичні та епоптичні). До теоретичного таємнознавства відноситься і вчення герметизму, яке підготувало ґрунт для легітимного раціонального осмислення непізнаваного. Відзначено, що цьому також сприяло формування, завдяки дослідженням Платона і Арістотеля, наукових програм - атомістичної, математичної, континуалістської.

У пункті 2.3.2 «Духовно-практичне таємнознавство» встановлено, що в античну епоху найбільш яскраво вони виявилися через виникнення культово-регулятивних модифікацій: містерій, оракульських ритуалів, містеріософій, які були масовими, барвистими, емоційними й доступними всім, за винятком убивць. Відзначено важливість містерій і містеріософій у соціально-політичному розвитку суспільства: завдяки ним до таємнознавства почали ставитися як до знання, що значно відрізняється від звичайного, насамперед, своєю діючою силою. Особливо це відноситься до оракульського мистецтва, коли таємнознавство у вигляді одкровень повинні були одержати німфи, дріади. Їх ще називали тифонесами, або власницями особистісного таємного знання, що потім передавалося жерцеві або магові. Відзначено, що поступово таке знання почали отримувати тільки посвячені, воно ставало недоступним масам. Для його отримання використовувалися не тільки природні матеріали, але й різні наркотичні та алкогольні засоби, а також усілякі шкідливі гази, що виходять із земних ущелин. Основна мета таких модифікацій - полегшення шляху в потойбічному світі; очищення душі; отримання таємних знань у вигляді одкровень за допомогою будь-яких засобів, зокрема екстазу. Засобами трансляції такого типу знання є переконання, які підкріплені соціально-психологічними стереотипами, моральними й естетичними почуттями, інтуїтивною довірою до особистості, що подає приклад.

У пункті 2.3.3 «Модифікації практичного таємнознавства» проаналізовано різні види ворожбильно-пророкуючих технік, у тому числі й магічних. Встановлено, що їхні функції полягають не в розкритті таїн буття, а в прогнозуванні і корекції конкретних «земних» подій у житті людини або суспільства. Показано вплив вчення Піфагора і Кабали на формування трьох основних напрямів вивчення таємного знання: наукового (або філософського), релігійного й позанаукового. Піфагор, визнаючи силу розуму у дослідженні тайн Всесвіту, намагався поєднати теорію й практику, релігійні (релігіознолістичні) і філософсько-наукові погляди. Це намагання було підтримане його послідовниками, передусім, піфагорійцями. Доведено, що Кабала, як програма пізнання світобудови і людини, спирається не тільки на одкровення, але більшою мірою на дослідно-теоретичний матеріал, тобто загальнолюдські напрацювання, здобуті в результаті діяльності людини. Встановлено, що в античну епоху поглиблюється диференціація таємнознавства на знання, яке отримане в одкровеннях і є корисним для людини і суспільства, та знання, що є результатом загальнолюдських напрацювань і є переважно шкідливим, навіть смертоносним. Останнє й одержало назву чистої (чорної) магії. Саме таке знання, внаслідок його потенційної шкідливості і загрозливості, почали утримуватися у таємниці. На підставі застосування диференційованого підходу до таємнознавства було запропоновано й диференційований підхід до його трансцендентного джерела, яке у культурі представлене як: а) істинно-трансцендентне, або божественне - Тб; б) псевдо-трансцендентне, або інфернальне - Тс; в) змішано-трансцендентне, або людське (у вигляді думок, мислеформ) - Тл. Показано, що людські напрацювання за їх культурним статусом розділилися на офіційно-легітимні (наукові) і заборонені, таємні (позанаукові). Проаналізовано функціональну схожість і відмінність наукового і позанаукового знання, підстави поширення останнього в культурі. Простежено трансформації функцій таємнознавства в античній культурі, які зумовлені, з одного боку, розподілом функцій царя-жерця і мага, а з іншого - появою таких самостійних форм теоретичного знання, як філософія і паростки науки. Проаналізовано формування особливого виду модифікацій практичного таємнознавства - астрології, що тепер спиралася не на безпосередні факти спостережень, а на теоретичний фундамент і складні математичні розрахунки (закони гармонійних відносин Піфагора, «теорія генитур», «теорія ініціатив», ефемериди та інші довідники, які підтверджували розташування планет у певний період часу). Розкрито вплив традицій на формування практичного таємнознавства. Встановлено, що астрологія, як складова античної культури, ґрунтується на загальному для цієї культурі принципі єдності макрокосму і мікрокосму і формується як цілісне знання, що спиралося на логіку, метафізику й етику. Визначено основну функцію астрології як одного з видів практичного таємнознавства - прогнозування (пророкування). Цю ж саму функцію виконують і різні види знамень - ще одна модифікація практичного таємнознавства античності.

У підрозділі 2.4 «Особливості модифікацій таємнознавства в християнській культурі» проаналізовано ті модифікації таємнознавства, які зумовлені появою нового, монотеїстичного типу релігії, зміною космоцентричної картини світу на теоцентричну, новим ставленням людини до світу, природи, самої себе.

У пункті 2.4.1 «Трансформації таємнознавства в контексті становлення християнської культури» визначено соціокультурні підстави для нового осмислення питань ірраціональних вимірів знання. У цей період з'являється багато суспільно легітимних форм організації таємнознавства, зокрема гуртків, сект, орденів тощо закритого типу, які зверталися до різних віровчень і особливо до християнства. З'являється велика кількість єресі, зокрема гностицизм, маніхейство, аріанство та несторіанство. Ці єресі розгорталися у трьох напрямках. Перший - визнання язичества і античної філософії як інструменту пізнання Бога, другий - навпаки, відвертає античну образованість і філософію, а визнає лише Божественне откровення. Урівноважуються ці два напрямки третім, а саме: гармонічною співпрацією між «божественною» та філософською мудрістю. Крім того, з'являються офіційні соціальні форми організації таємнознавства, які виступили проти язичницької релігії, єретиків і «атак» християнства. Це Олександрійська богословська школа.

У пункті 2.4.2. «Модифікації таємнознавства в культурі середньовіччя (умовно-теоретичні)» проаналізовано основні особливості теоретичних модифікацій таємнознавства, які тепер точніше було б називати умовно-теоретичними, оскільки головним джерелом пізнання світу в християнстві вважвється Божественне откровення, яке осягається не за допомогою науково-теоретичного пізнання, а в акті віри. Визначено генетичну і функціональну спорідненість християнства і таємнознавства. Виявлено парадоксально-двоїсте ставлення офіційного християнства до таємнознавства у цілому і до чаклунства зокрема. Простежено трансформації соціокультурних функцій таємнознавства в середньовічній культурі - пізнавальних (богопізнавальних і квазінаукових), соціальних (охоронних, владних, організіційних), духовних (самовдосконалення, культурної пам'яті). Цей аналіз продовжено у пункті 2.4.3. «Практичне таємнознавство середньовіччя». Тут встановлено, що воно розвивалося у двох основних напрямах - квазінауковому і побутовому. Перший напрям представлений магією (аналогом фізичної науки), астрологією (аналогом астрономії), алхімією (аналогом хімії), теософією (аналогом філософії) тощо. Навіть математика значною мірою перетворилася на споглядання духовних відносин чисел і фігур. Зазначено, що зародження наукового знання багато в чому формувалося під впливом квазінаукових модифікацій таємнознавства. Другий напрям представлений народним чарівництвом, народною магією. Показано, що учена магія, астрологія, алхімія, хіромантія, геомантія, арифмомантія, авгуральні науки також часто використовувались для досягнення безпосередніх практичних цілей. Розкрито основні функції народної магії. Висвітлено суперечливе ставлення офіційної церкви до практичного таємнознавства. Досліджено особливості середньовічного містицизму, який існував як у легітимних, так і у нелегітимних формах. Простежено взаємовідносини середньовічної філософії (передусім містичної) і таємнознавства.

У пункті 2.4.4 «Духовно-практичне таємнознавство середньовіччя» визначено особливості духовно-практичних модифікацій таємнознавства, які не представлені у середньовічній культурі в чистому вигляді. У цьому контексті запропоновано авторське розуміння духовності як невід'ємного підґрунтя усіх таких модифікацій, головним моментом яких є те, що вони спираються на духовну практику медитації, спрямовану на пробудження внутрішніх, прихованих психічних і духовних сил суб'єкта, на вихід за межі логічно структурованої свідомості для безпосередньої взаємодії із трансцендентним, Божественним, для злиття із ним. Проаналізовано походження терміна «медитація». Розкрито особливості і призначення духовної практики медитації в східному християнстві, яка пов'язана з життям ченця-ісіхаста. Показано, що духовна практика в середньовічній культурі як процес самоорганізації глибинних перетворень людини принципово виділяється серед інших антропологічних альтернатив. Її предметом стає сама людина в перспективі розвитку потенційних можливостей, що відкриваються в містичному досвіді. Виявлено різноманіття медитативної практики і медитативних станів. Обґрунтовано, що найбільш точними є 9 категорій медитативних станів, які запропоновані У. Панке і У. Річардцем. Встановлено взаємозв'язок духовно-практичних модифікацій таємнознавства з особливостями духовної практики, її структурою, специфікою. Виявлено нові функції таємнознавства, синтезованого із християнством - охоронна і опозиційна. Розкрито подвійне ставлення офіційної релігії до духовно-практичного таємнознавства: визнаються медитативні практики, призначення яких вбачається не тільки в одержанні Божественного одкровення, а й в очищенні душі від напластувань пам`ятозлобності і в наповненні її світлом спогаду про вищий світ, все інше відноситься до чаклунства, магії, шарлатанства.

У підрозділі 2.5 «Модифікації таємнознавства культури Відродження» проаналізовано трансформації культурного статусу таємнознавства і його модифікацій, спричинені кардинальними змінами у культурному житті і світогляді ренесансної людини. Показано, що після утвердження пантеїстичного світогляду філософська і природничо-наукова думка ще не звільнилися від визнання надприродного. Сам процес розуміння якогось явища або речовини йшов від їх магічного і містичного освоєння до їх фізичного осягнення через фізико-механічне пізнання цієї ж речовини. Відтак, магічна практика, яка активно поширюється в цей час, стає важливою передумовою формування нової науки. Водночас відзначено, що великі відкриття в галузях астрономії, фізики, математики сприяли розумінню того, що все, що відбувається у світі, підпорядковано певним природним законам, а не дії надприродних сил. Це поступово призвело до остаточного відокремлення науки від таємнознавства. Встановлено, що перехід від теоцентричного до антропоцентичного розуміння світу і в таємнознавстві знайшов прояв у зосередженні уваги на людині та її земному житті. Показано, що в культурі Відродження завдяки процесам секуляризації загострюється амбівалентність відносин таємнознавства й офіційної релігії. З одного боку, церква, активно застосовуючи інститут інквізиції, безжально переслідує усіляких єретиків, які вимушені робити свої релігійні вчення таємними, веде боротьбу із народним чаклунством і відьомством. З іншого ж боку, у контексті процесів контрреформації, церква сама створює таємні релігійні ордени і організації. Таємнознавча складова набуває виразності й у ренесансному мистецтві, якому притаманні символізм, звернення до міфологічних і біблійних сюжетів, християнських таїнств. Зроблено висновок, що традиційні модифікації таємнознавства трансформуються в добу Відродження у такі культурні моделі, як релігія, наука, мистецтво, астрологія, магія. Більш виразно проявилася диференціація таких складових таємнознавства, як теоретична й емпірична, знання особистісне і колективне (загальнолюдське).

У підрозділі 2.6 «Таємнознавство в Новий час та його модифікації» виявлено і проаналізовано суттєві зміни у культурному статусі таємнознавства, зумовлені процесами секуляризації і раціоналізації культури, розвитком науки, передусім експериментального природознавства, утвердженням класичного ідеалу наукової раціональності, новим розумінням трансцендентного, виробленим у філософії (Кант, Гегель). Розкрито неоднозначність взаємовідносин таємнознавства і науки. З одного боку, таємнознавство поступово звільняє місце для науки у пізнанні таємниць природи і зосереджується на пізнанні Бога як головної таємниці, інших надприродних сил, на проблемах самовдосконалення людини й вдосконалення суспільства. З іншого ж боку, вже з кінця ХІХ ст. здійснюються спроби синтезувати таємнознавство і науку, залучити досягнення природничих наук для обґрунтування практичного таємнознавства. У зв'язку із кризою традиційних релігій та наростанням ірраціональних умонастроїв в філософії і науці, здійснюють зусилля з метою надати таємнознавству статус синтетичної універсальної теорії, котра здатна розкрити і пояснити всі таємниці буття (теософія, антропософія та ін.)

Показано, що в Новий час посилюється диференціація практичного таємнознавства. Разом із традиційними для нього пророкуючими техніками і магічними прийомами виникають і поширюються нові, пов'язані з «відкриттям» явищ магнетизму, спіритизму, полтергейства тощо. Розглянуто нові соціальні форми організації таємнознавства, що виникли у новоєвропейській культурі, - світські окультні таємні товариства. Виявлено зміни й у функціях таємнознавства, серед яких основними стають виховна і суспільно-політична.

У третьому розділі «Репрезентація трансцендентного в культурі та способи його осягнення в таємнознавстві» здійснено структурно-функціональний аналіз репрезентацій трансцендентного в культурі; охарактеризовано містичний досвід та інтуїцію як способи його осягнення; розкрито закони, принципи і постулати, на які спирається таємнознавство.

У підрозділі 3.1 «Диференційований підхід до поняття трансцендентний» обґрунтована теоретична доцільність диференційованого підходу до розкриття когнітивного джерела таємнознавства - трансцендентного (Т), як царини надчуттєвого і надприродного, котра у культурі представлена у трьох іпостасях: істинно-трансцендентне - Тб (надприродний Абсолют як втілення Абсолютної Істини, Блага), псевдо-трансцендентне - Тс (надприродний темний початок, Абсолютне Зло, «інфернальні» сили), змішано-трансцендентне - Тл (аналог ноосфери Вернадського, усі мислеформи людства). Така диференціація дозволяє оцінити межі пізнаного, непізнаного і непізнаваного в культурі, а також обґрунтувати «людське», а не надприродне походження таємного знання, яке продукується в результаті енерго-інформаційних комунікаційних взаємодій, в котрі свідомо або несвідомо включена людина в полі культури. Визначено види спілкування з трансцендентним у культурі, а саме: штучний та природний. Виявлено дві форми репрезентації Вищого розуму в культурі: 1) Вищий розум, який створило само людство; 2) Вищий розум, який нібито сам створив весь Всесвіт, зокрема Землю і людство.

У підрозділі 3.2 «Містичний досвід та інтуїція як способи осягнення Таїни» досліджено і систематизовано п'ять ознак містичного (досвіду): подвоєння реальності; ознака всеєдності; отримання інформації із всесвіту; ознака незріченості; універсальна ознака, що спирається на інтуїтивність (інтуїцію). Встановлено те загальне, що поєднує всі види і форми таємнознавства, і, в той же час, відмінне - це особистісне знання (яке в історії філософії має різні назви: апріорне, інтуїтивне, інтелектуальна інтуїція тощо). Як вихідне поняття особистісного знання проаналізовано поняття «інтелектуальна інтуїція» із урахуванням його сучасних конотацій. Обґрунтовано, що інтуїція є загальним механізмом продукування таємнознавства в усіх його багатоманітних видах і формах. Інтуїцію охарактеризовано як потенційність, яка імпліцитно притаманна суб'єкту і яка перетворюється на реально діючу здатність, коли суб'єкт, підключаючи рефлексивні можливості розуму, навчається її використовувати. У такому разі вона стає інтелектуальною. Термін «інтелектуальна» означає діяльність розуму, засновану на запиті, тобто на внутрішньому зверненні суб'єкта до своїх духовних запасів (до «Не-Я»). Простежено істотні трансформації поняття «інтелектуальна інтуїція»: від «теорії пригадування» Платона, «когіто» Декарта, «уроджених ідей» Декарта і Лейбніца, «апріорі» Канта до «передрозуміння» Гайдеггера, «парадігми» Куна, «неявного знання» Полані, «епістем» Фуко, передумовного, особистісного знання. Виявлено роль і значення індивідуально-особистісних і соціальних компонентів в інтуїтивному знанні. У результаті аналізу різних поглядів на інтуїтивне знання і його рівні (С. Абрамов, Л. Микешина, Ж. Бокошов, М. Полані), досягнень у галузі фізики й генної біології, по-новому осмислена проблема його джерела, яке представлене у вигляді енерго-інформаційного поля, що має троїсту структуру і включає: «родову пам'ять» індивіда (зафіксовану на генному рівні), колективну родову пам'ять (зафіксовану в архетипах колективного несвідомого і ноосфері), власне трансцендентне. На цих підставах, для фіксації своєрідної «рівноваги» раціональних та ірраціональних компонентів таємнознавства, було запропоновано поняття інтелектуально-містичної інтуїції. Обґрунтовано, що містична інтуїція є вихідним засобом осягнення таємного на індивідуальному рівні, де ще не виникає таємнознавства як цілісної системи знання. В свою чергу, інтелектуальна інтуїція виступає підґрунтям для оформлення таємнознавства як культурного феномена на рівні соціокультурного буття.

У підрозділі 3.3 «Роль віри у функціонуванні таємнознавства» досліджено феномен віри (і як довіри, і як достовірності) як необхідного підґрунтя таємнознавства. Показано, що саме віра дозволяє людській свідомості, яка є інтенціональною за своєю природою, вийти за межі реальної дійсності в царину інобуття - таємного, надчуттєвого, трансцендентного. Розкрито значення віри для таємнознавства: 1) завдяки вірі відкриваються і осягаються речі, непіддатні безпосередньому сприйняттю, віра забезпечує відтворення в свідомості таємнознавця реальності трансцендентної і трансцендентальної; тут віра виконує і гносеологічну, і світоглядну функції; 2) зміст віри розкривається через особисту дію самого таємнознавця, або в слові, думці, або у вчинку, практичному діянні; в такому сенсі віра виконує, насамперед, аксіологічну функцію, ціннісно забарвлюючи і зміст різних модифікацій таємнознавства, і форми їх практичного застосування. Розглянуто два основних види віри: 1) віра як безпосереднє усвідомлення реального існування нас самих і всіх речей; у цьому випадку віра дорівнює знанню; 2) віра в метафізичному, трансцендентному розумінні. Обґрунтовано, що віра може виступати культурно-історичним корелятом, який у свідомості людей нерозривно пов'язаний з поняттями Бога, зла, добра тощо. Віра - це основа й ідейний стрижень духовності людини. Вона дозволяє людині осягнути взаємозв'язки матеріального і духовного в світі.

У підрозділі 3.4 «Творча природа таємнознавства» обґрунтовано, що воно невідривно пов'язане з геніальністю, талантом і творчістю. Творчість розглянуто як складний і суперечливий процес, єдність інтуїтивного і дискурсивного. Розкрито щаблі творчого процесу. Розрізнено три види творчості, а саме: а) творчість, яка потрібна людству, б) шкідлива для людства й в) індивідуально значуща (творчість для душі). Проаналізовано головні передумови творчості: 1) онтологічна свобода людини; 2) її індивідуальна обдарованість; 3) включеність до світу культури, з якого людина бере необхідний матеріал. Розкрито антропологічний сенс даної проблеми. Проаналізовано взаємозв'язок таланту і геніальності зі шкідливою магією, з одного боку, і магією як цілісною системою знань і культурою, - з іншого. Розкрито сакральність творчості.

У підрозділі 3.5 «Основні закони, постулати та принципи таємнознавства як функціонального багатовимірного феномена культури» проаналізовано структуру таємнознавства з погляду внутрішнього змісту його когнітивних елементів - законів, принципів, постулатів, на яке воно спирається. Встановлено, що основні закони таємнознавства сформувалися під впливом міфологічного світогляду й на них ґрунтуються таємнознавчі практики. До них відносяться закони: партиципації (причетності) природи й людини; подоби; зіткнення або зараження. Показано, що на основі цих законів були вироблені основні постулати таємнознавства: 1) «біосистемний»; 2) «гомеопатичний»; 3) «контагіозний»; 4) «закон впливу сили думки і слова»; 5) «закон Карми»; 6) «закон Божественного втручання». Визначено, що основні принципи таємнознавства регулюють діяльність самого таємнознавця і пов'язані з його антропологічними особливостями. Це принципи родової єдності, психологічного настрою, впливу, довірливості, запиту.

Встановлено, що таємнознавство розвивається й функціонує в нерозривній єдності з досягненнями науки в соціокультурному континуумі. Саме розвиток науки сприяє виявленню й поясненню багатьох дотепер непізнаних явищ, які традиційно відносились до компетенції таємнознавства. Показано, що сучасні наукові відкриття і дослідження (зокрема ноосфери як енергоінформаційного простору) відкривають й нові перспективи для розвитку таємнознавства.

Четвертий розділ присвячено дослідженню взаємозв'язку таємнознавства з формами духовної культури, що віддзеркалено у його назві. У підрозділі 4.1 «Таємнознавство і наука: межі взаємоуподоблення та перетворені форми» проаналізовано ознаки науковості з метою виявлення елементів науковості в таємнознавстві. У пункті 4.1.1. для розгляду обрано таємнознавство первісної культури, передусім, його ритуально-містичні модифікації, оскільки тут його сутнісні характеристики представлені найбільш виразно. Водночас обґрунтовано, що при дослідженні взаємозв'язку науки і таємнознавства необхідно враховувати специфіку культурно-історичного контексту, у який вони включені, а також критерії транслювання культурних змістів з однієї культури в іншу. На цих підставах модифікації таємнознавства первісного періоду розглянуто як самостійні культурні утворення, у яких можна побачити лише паростки науковості. Порівняння культурно-історичних модифікацій таємнознавства з наукою здійснено через визначення понять «дослідження» і «інтерсуб'єктивна перевіряємість», зіставлення їх мети, методів пізнання, способів досягнення істини, характеру пізнавальної діяльності, зовнішніх і внутрішніх регулятивів поводження їхніх суб'єктів. Встановлено, що основні відміни таємнознавства у його «чистому» (первісному) вимірі і науки полягають у такому. Наука прагне підпорядкувати природу й оволодіння її силами вважає засобом досягнення добробуту (колективного й індивідуального), отже спрямована на вдосконалення соціокультурного способу життя. Таємнознавство ж спрямоване на життя із природою у відповідності, гармонії, тобто на вдосконалення способу буття людини у світі. Наука використовує загальнологічні методи пізнання, у досягненні істини спирається на раціональний прагматизм, доказ. Це форма раціонального духовно-практичного освоєння світу. Для таємнознавства ж властиві інтуїтивізм, ірраціоналізм, синкретизм, опора на віру. Це форма символічного освоєння світу (художньо-образного і релігійно-містичного). За своїм характером наукова діяльність цілеспрямована, диференційована, спеціалізована. Для таємнознавства ж характерні споглядальність, інтеграція, універсалізація. Для таємнознавця необхідно володіти даром (мистецтвом) тлумачення своїх прогнозів (особливо це стосується псі-явищ). У цьому сенсі таємнознавство більше споріднене з мистецтвом, а не з наукою. Розкрито специфіку зовнішнього (мораль) і внутрішнього (моральність) регулятивів поводження вченого і таємнознавця.

Здійснено порівняння науки і квазінаукових модифікацій таємнознавства. Встановлено, що останні займають граничне положення між наукою і контрнауковими формами духовної культури, оскільки за всієї своєї наукоподібності не відповідають багатьом критеріям науковості. У квазінаукових модифікаціях таємнознавства розрізнено ті, які можуть виступати у ролі «паранауки», й ті, які мають контрнауковий характер. Показано, що «паранаукові» модифікації таємнознавства (астрологія, парапсихологія, інші галузі таємнознавства, що вивчають різноманітні псі-явища) претендують на статус комплексних дисциплін, що продукують інтегративне знання, здатне заповнити прогалини у наукових знаннях про світ і людину. Контрнаукові модифікації таємнознавства переважно мають релігійно-містичний і особистісний характер. Тут відсутні публічні обговорення, інституції.

У пункті 4.1.2 проаналізовано підходи, що пояснюють походження магії (у тому числі і чорної) і техніки: натуралістичний і раціональний. Виявлено передумови, що сприяють виникненню техніки й шкідливої магії: антропологічні, духовні, соціокультурні, когнітивні. Проаналізовано поняття «технократичне мислення». Розкрито значення оволодіння Наукою Єдності в магії як цілісній системі. Виявлено особливості шкідливої магії: її зв'язок не з відкриттями, а з «злодійством», «інфернальними» силами (Тс); використання цих сил відповідно до своїх потреб; відсутність гармонійної єдності між раціональним і ірраціональним. Виявлено основні риси, які є загальними, як для шкідливої магії, так і для техногенної діяльності: 1) вони обидві є закритими системами, що утворені не Абсолютом, а самою людиною; 2) їх виникнення спричинено бажанням панувати над силами природи; 3) у них діяльність суб'єкта (і чаклуна, і науковця) спрямована не на підвищення духовності, не на вдосконалення людини, а на перетворення (підпорядкування) предметів і людей. Здійснено соціокультурне осмислення техніки у контексті формування двох типів цивілізаційного розвитку: традиційного й техногенного. Підтверждено необхідність подолання технократичного мислення як умови самозбереження людства.

Виявлено спільне і відмінне у методах і способах, якими створюються і експлуатуються технічні об'єкти, і устаткуванням (технічними засобами) чаклуна. Розкрито шкідливий потенціал чаклунської «техніки» - робочого інструментарію чаклуна, що складається з основного (п'ять предметів) і повного (вісім предметів) комплектів. Розглянуто ієрархію шкідливих надприродних істот, до яких звертається чаклун. Проаналізовано значення антропологічних особливостей чаклуна для досягнення кінцевої мети. Визначено соціокультурні й окультні основи життєвості шкідливої магії.

У підрозділі 4.2 «Взаємозв'язок таємнознавства з релігією» на підставі порівняльного аналізу таємнознавства (уособленого, передусім, чистою, або чорною, шкідливою магією) і релігії визначено найбільш суттєві функціональні і змістовні відмінності між ними, що знаходять прояв у ставленні та способах прилучення до трансцендентного: 1) у релігії зустріч із вищим, трансцендентним можлива не з волі самого адепта, а як нагорода за святотерпіння, тоді, як в «чистій» (чорній) магії зустріч із Абсолютом викликається штучно, за допомогою різних психотропних речовин і психотехнік; 2) у релігії людина намагається прийти до Бога через покаяння, чого немає в «чистій» магії; 3) у релігії відбувається «сходження до Абсолюту», а в «чистій» магії - сходження до інфернальних шарів; 4) у релігії містичний досвід пов'язаний з бажанням злитися виключно з Божественним Абсолютом, а в «чистій» магії - подвійне прагнення підключитися, як до інфернальних сил, так і до божественних. Виявлено відміни і в пізнавальному ставленні таємнознавства і релігії до світу: пізнавальна мета для таємнознавства є більш значущою, ніж для релігії, і в ньому більш виразно представлені раціональні компоненти і елементи науковості, ніж у релігії. До суттєвих відмін у даному контексті віднесено: 1) таємнознавство шукає відповідь на питання «як улаштований світ?», а релігія намагається відповісти на запитання: «хто створив світ?»; 2) таємнознавство намагається створити загальну експериментально-теоретичну модель, що дозволяє описати космічну модель світобудови, а релігія займається осмисленням внутрішнього досвіду людини в його граничному виражені; 3) таємнознавство намагається вивчити причинно-наслідкові зв'язки, а релігію цікавлять проблеми осмислення буття; 4) якщо при вивченні природи і людини таємнознавство, окрім ірраціональних засобів віри, використовує і раціональні, то релігії властиві езотеризм й ірраціоналізм; 5) таємнознавство існує за рахунок свого різноманіття, а релігія - завдяки своєму догматизмові. Зроблено висновок, що таємнознавство як феномен культури є більш універсальним, ніж релігія.

У підрозділі 4.3 «Взаємозв'язок таємнознавства з мистецтвом» виявлено невідривність такого взаємозв'язку в полі культури. На підставі розкриття основних функцій мистецтва в культурі, визначено його функціональну відмінність від таємнознавства. Водночас виявлено виміри, що споріднюють таємнознавство і мистецтво: 1) необхідність певної обдарованості їх суб'єктів; 2) невід'ємність аспекту, що не вербалізується, як у мистецтві, так і у таємнознавстві (усі обрядові модифікації таємнознавства просякнуті своєрідною ритмопластикою - мімікою, жестами, рухами тіла, звуковим супроводом тощо, - що споріднює їх з мистецтвом); 3) наявність не тільки інтуїції, а й логіки, яка втілюється у відповідних правилах діяльності (у мистецтві - у певному стилі, художній техніці тощо); 4) і таємнознавство, і мистецтво - це одночасно практичне втілення і передача новим поколінням умінь, навичок, знань, і форма емоційної розрядки, і спосіб реалізації естетичної потреби людей; 5) як таємнознавство, так і мистецтво розкривають те, що пов'язано з глибинними шарами людського буття, таїнствами людської душі, її містичним настроєм, зв'язком із трансцендентним, божественним тощо. Розглянуто концептуальні пропозиції щодо значущості і можливостей пізнання невербальної мови. Проведено дослідження понять «докса» і «логос», психологічного і логічного. Проаналізовано два види невербального вираження у таємнознавстві й мистецтві: явне (жести, міміка, «мова тіла», символічна мова), що трансформується у так зване «відоме знання», і наочно невиражене (мовчання, внутрішня мова, латентна мова), що трансформується у феномен «невідомого знання» і пов'язане із глибинними структурами висловлювань. Розкрито особливе значення музики в збагненні непізнаваного, у вираженні інтуїтивного, як у мистецтві, так і таємнознавстві: завдяки музиці можна висловити Таємниці Буття, які не можна висловити словами.

У підрозділі 4.4. «Трансформації таємнознавства в полі сучасної культури» проаналізовано зміни у таємнознавстві, зумовлені його пристосуванням до сучасних умов. Встановлено, що на межі ХХ-ХХІ ст. таємнознавство набуває нової специфіки - стає більш синкретичним та еклектичним. Значне поширення одержує сектанство, яке стає своєрідним взаємопроникненням таємнознавства, науки, мистецтва, традиційної релігії. До специфічних рис таємнознавства в сучасних умовах віднесено: 1. Легальність та доступність для всіх; 2. Комерціалізованість; 3. Маніпулятивний характер; 4. Комп'ютерізованість; 5. Політизованість. В сучасній культурі таємнознавство використовують все активніше в спекулятивних цілях для отримання різного роду дивідендів, починаючи з фінансових і закінчуючи політичними.

У Висновках підведено підсумки дослідження таємнознавства у полі культури і позначено перспективи подальших досліджень.

Зазначено, що в дисертації вперше у вітчизняній філософії наведено теоретичне узагальнення і нову інтерпретацію таємнознавства як самостійного, багатовимірного і багатоваріативного феномена культури. Створено концептуальну модель таємнознавства, що враховує його культурно-історичні репрезентації і модифікації, антропологічні, соціальні і культурні корені, виміри, функції. Здійснена концептуалізація таємнознавства, яка по суті відкриває новий напрямок його філософсько-культурологічних досліджень.

Викладено основні результати дослідження, отримані в процесі виконання поставлених у дисертації завдань. На підставі аналізу смислового поля таємнознавства встановлено, що цей феномен в усій його цілісності ще не став повноправним предметом філософсько-культурологічних досліджень, хоча теоретичні передумови для цього вже закладені у процесі вивчення його окремих аспектів і проявів, що здійснюються засобами конкретних наук, засобами позанаукової теоретичної рефлексії, а також під час філософських досліджень проблем, дотичних до таємнознавства. Обґрунтовано теоретичну доцільність дослідження таємнознавства саме у полі культури із застосуванням системного, комплексного, культурно-історичного і структурно-функціонального підходів, а також необхідність розробки і застосування нової, постнекласичної за своєю суттю, науково-дослідної програми - плюралістичної, інтегративної, міждисциплінарної.

Аналіз існуючих дефініцій таємнознавства дозволив окреслити його понятійне поле, що містить у собі поняття магія, окультизм, містика, кожне з яких включає до себе власну групу понять. Проведений етимологічний і логіко-семантичний аналіз понять, пов'язаних з таємнознавством, дозволив також окреслити його смислові контури, утворені словосполученнями «трансекстатичний стан», «містичний досвід», «інтелектуально-містична інтуїція».

Теоретична реконструкція генезису таємнознавства як феномена культури дозволила розкрити зміст його основних культурно-історичних репрезентацій і модифікацій і на цій підставі виявити його сутнісні характеристики: світоглядні, гносеологічні, психологічні, а також соціальні корені і функції, історичну специфіку і підстави для активізації у конкретні культурно-історичні епохи. Представлено загальну структуру таємнознавства, сформульовані основні закони, принципи, постулати, на які воно спирається. Встановлено, що наявність загального трансцендентного джерела таємнознавства сприяє тому, що всі його види розвиваються і функціонують у соціокультурному континуумі у нерозривній єдності один з одним. Обґрунтовано теоретичну доцільність диференційованого підходу, по-перше, до розкриття когнітивного джерела таємнознавства, котре у культурі представлене у трьох іпостасях - істинно-трансцендентне, псевдо-трансцендентне і змішано-трансцендентне; по друге - до таємнознавства як феномена культури, оскільки воно включає до себе паранаукові і контрнаукові форми, постає як цілісне знання і як шкідливе знання («чорна», або «чиста» магія), містить у собі сакральні і профанні виміри.

Способами осягнення трансцендентного в таємнознавстві є інтуїція і віра, де містична інтуїція виконує функцію «відкриття» трансцендентного, інтелектуальна інтуїція - його «пояснення» та інтерпретації, а віра - легітимації. На підставі аналізу генетичних і функціональних взаємозв'язків таємнознавства з іншими формами духовної культури - наукою, релігією, мистецтвом - визначено специфіку і конкретизовано статус таємнознавства як форми духовної культури. Розкрито взаємоуподібнення «чистої» магії і технократичної діяльності та мислення. Висвітлено творчу природу таємнознавства, його естетичні виміри, можливості виражати таїну, утаємничене в бутті, в людині, в культурі.

До перспектив подальшої філософської рефлексії проблем таємнознавства віднесено: розгортання цілеспрямованих системних і міждисциплінарних досліджень у теоретичних площинах культурної і антропологічної онтологій, які за необхідністю містять категорію «Таїни», утаємниченого; компаративний аналіз наукових і квазінаукових форм культури, проблем і тенденцій сучасних культуротворчих трансформацій, під час яких відбувається змішування сакрального і профанного в культурі, зростає ступінь міфологізації суспільної та індивідуальної свідомості, посилюється культурний вплив різноманітних окультних організацій, містичних практик, езотеричних вчень тощо. У цілому результати роботи доцільно включити у широкий контекст проблемного поля герменевтики культури, зокрема до осмислення питань про гносеологічну і екзистенціальну межу явного і неявного, відкритого і схованого; про співвідношення у культурі тимчасового і надчасового, історичного і надісторичного, пам'яті та забуття - ідей, традицій, культурних форм; про особливості прояву в часі і просторі буття культур вічного непізнаного мерехтіння трансцендентних смислів із трансформацією їх у певні моделі і модифікації. Розроблена і впроваджена в дисертації комплексна теоретико-методологічна програма дослідження таємнознавства може сприяти подальшому розвитку цієї міждисциплінарної галузі знання на стику філософської антропології, культурології, релігієзнавства, історії, соціальної психології, герменевтики, теорії пізнання, парапсихології. Це сприяло б розширенню світоглядно-методологічних підстав для філософської рефлексії найактуальніших проблем духовної реформації людини, соціуму, цивілізації, перспектив розвитку сучасної культури.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

Гринева Н.В.Тайнознание в социокультурных контекстах: специфика репрезентаций и интерпретационные возможности. Х.: Консум, 2005. 272 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Гриньова Н.В. До проблеми філософського аналізу «таємнознавства» / Н.В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія. / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. 1998. Вип. 1. С. 43 - 48.

2. Гриньова Н.В. Культурно - історичні модифікації таємнознавства: спроба філософського осягнення / Н. В. Гринева // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. 1999. Вип.2. С. 9 - 22.

3. Гриньова Н.В. Соціальні форми організації таємнознавства / Н. В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. 1999. Вип. 3. С. 43-48.

4. Гриньова Н.В. До розуміння феномену таємнознавства / Н.В. Гриньова // Вісник Харківського державного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури і філософія науки. 1999. № 445. С. 34 - 43.

5. Гриньова Н.В. Про вплив таємнознавства на пізнавальну активність (спроба соціально-антропологічного дослідження) / Н. В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. 2000. Вип.6. С. 106 - 112.

6. Гринева Н.В. К характеристике теоретического фундамента тайнознания / Н.В. Гринева // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури і філософія науки. 2000 - №464. С. 164 -172.

7. Гриньова Н.В. Характеристика педагогічного потенціалу «живої етики» / Н.В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди, 2000. Вип. 5. С. 51 - 56.

8. Гриньова Н.В. До проблеми семантичного та епістемологічного плюралізму в таємнознавстві / Н. В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія/ Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. Х.: ХДПУ, 2001. Вип. 7. С. 101 - 106.

9. Гриньова Н.В. До можливостей застосування деяких моделей таємнознавств у стратегіях оновлення змісту / Н. В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія. 2001. Вип. 8. С. 78 - 84.

10. Гриньова Н.В. Таємнознавство: а чи є синтез науки і релігії / Н.В. Гриньова // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури та філософія науки. 2001. №533. С. 164 - 169.

11. Гриньова Н.В. Астрологія - один з видів таємнознавства (філософсько -антропологічні роздуми) / Н. В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія. Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди, 2001. Вип. 9. С. 82 - 86.

12. Гриньова Н.В. Самотня трійця чи система? Таємнознавство і всесвіт у філософській рефлексії / Н.В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. 2002. Вип.10. С. 111-117.

13. Гринева Н.В. Тайнознание и эвристический потенциал науки / Н. В. Гриньова // Вісник національного технічного університету «ХПІ»: зб. наук. пр. Філософія. 2002. №5. С. 24 - 32.

14. Гриньова Н.В. Про вплив одного із аспектів таємнознавства на процес викладання / Н. В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. 2002. Вип.11. С. 96 - 100.

15. Гриньова Н.В. Таємнознавство та релігійна свідомість / Н. В. Гриньова // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури та філософія науки. 2002. №553/3. С. 24 - 29.

16. Гриньова Н.В. Таємнознавство та людина. Про вплив генної біології на формування поняття «інтелектуальна інтуїція» / Н. В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. 2002. Вип.13. С. 72 - 77.

17. Гринева Н.В. Вера как культурно-исторический коррелятор. Тайнознание и мировоззрение / Н.В. Гриньова // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури і філософія науки. 2003. № 579-1. С. 66 - 71.

18. Гриньова Н.В. Інтелектуальна інтуїція - теоретичний фундамент таємнознавства / Н. В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. 2003. Вип.14. С. 24 - 31.

19. Гринева Н.В. Философско-антропологический анализ обоснования основных постулатов тайнознания / Н. В. Гриньова // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури та філософія науки. 2003. №587-А. С. 70 - 74.

20. Гриньова Н.В. Генезис проблеми таємнознавства, її витоки та актуалізація (від античності до середньовічча) / Н.В. Гриньова // Науковий вісник. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. 2004. Вип. 15. С. 134 - 139.

21. Гринева Н.В. Тайнознание, творчество, культура: точки соприкосновения / Н.В. Гринева // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. Теорія культури і філософія науки. 2004. № 625-2. С. 49-53.

22. Гриньова Н.В. Таємнознавство як предмет філософської релігії: доцільність легітимації і можливості концептуації / Н.В. Гриньова // Мультиверсум. Філософський альмонах. 2008. Вип. 73. С. 150 - 158.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження:

1. Гринёва Н.В. Тайнознание и человек: [моногр.] / Н. В. Гринева. Х., 2000. 56 с.

2. Гринева Н.В. Тайнознание, рациональность и духовность: проблема постижения / Н. В. Гринева // Проблема раціональності наприкінці ХХ століття: матеріали V Харк. міжнар. сковородинівських читань 29-30 верес. 1998 р.: тези допов. Х., 1998. С. 246 - 248.

3. Гриньова Н.В. Актуальність деяких проблем філософії на сучасному етапі / Н. В. Гринева // Соціально-гуманітарна освіта України та шляхи її розбудови: матеріали. Всеукр. наради зав. каф. соціально-гуманітарних дисциплін. К., 1997. С. 48.

4. Гриньова Н.В. Один із шляхів удосконалення людської особистості у сучасній філософії / Н. В. Гринева // Соціально - гуманітарна освіта України та шляхи її розбудови: матеріали. Всеукр. наради зав. кафедрами соціально-гуманітарних дисциплін. К., 1997. С. 49.

5. Гринева Н.В. Познавательная активность в свете гендерной политики в период постмодерна (тайнознание и реальность) / Н. В. Гринева // Гендерна політика міст: історія і сучасність: матеріали міжнародної наук.-практ. конф., 18 груд. 2009 р.: тези допов. Х., 2003. С. 59-61.

6. Гринева Н.В. Актуализация внедрения инвариантов методологических подходов в стратегии усиления самостоятельной работы в контексте Болонской декларации. Влияние антропологического фактора / Н. В. Гринева // Стратегія посилення самостійної роботи студентів у контексті приєднання України до Болонського процесу. матеріали Всеукр. наук.-метод. конференції. Х., 2004. С. 13-14.

7. Гринева Н.В. Влияние антропологического фактора на повышение успеваемости / Н. В. Гринева // «ХХХІІІ науч.-техн. конференция преподавателей, аспирантов и сотрудников Харк. нац. акад. гор. хоз-ва 11 мая 2006 г.: тезисы докл. Х., 2006. С. 233-235.

8. Гринева Н.В. Роль информационной действительности в процессе формирования личности / Н. В. Гринева // Сучасні аспекти виховання студентської молоді: матеріали ІІ наук.-практ. конф. 25-26 квітня 2007 р. Х., 2007. С. 107-110.

9. Гринева Н.В. Об альтернативной возможности обновления критериев научной рациональности / Н. В. Гринева // ХХХIV науч.-техн. конф. препод., аспир. и сотруд. Харк. нац. акад. гор. хоз-ва 12-14 мая 2008 г.: тезисы докл. Х., 2008. С. 208-209.

АНОТАЦІЯ

Гриньова Н.В. Таємнознавство в полі культури: генезис репрезентації, функції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2009.

Дисертацію присвячено проблемі таємнознавства в полі культури, яка актуалізована як сучасними соціокультурними трансформаціями, так і необхідністю відмовитись від традиційних способів інтерпретації таємнознавства і переглянути метафізичні основи теорії з врахуванням специфіки і перспектив розвитку сучасного філософського дискурсу. На основі системного, міждисциплінарного, компаративного аналізу здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення цієї проблеми, яке полягає в експлікації та концептуалізації таємнознавства на постнекласичних засадах. Досліджено генезу таємнознавства у полі культури, розкрито його сутнісні характеристики; антропологічні, соціальні, культурні корені і функції; взаємозв'язки з іншими формами духовної культури. Розкрито внутрішні механізми продукування таємнознавства; закони, принципи, постулати, на які воно спирається. Здобуті результати сприяють легітимації таємнознавства як предмета філософського дослідження і відкривають нові перспективи для його подальшої теоретичної рефлексії - філософсько-культурологічної та міждисциплінарної.